ІСТОРІЯ № 1 (67) січень-лютий 2005 Ірина Пономарьова,кандидат історичних наук, докторант Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Маріупольського державного гуманітарного університету Ірина Матвійко,магістрант Маріупольського державного гуманітарного університету ЕТНОДЕМОГРАФІЧНА ТА ЕТНОСОЦІАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРЕКІВ ПРИАЗОВ'Я (на прикладі дослідження погосподарських книг с. Мангуш 1947-1949 рр.) Стаття піднімає актуальні питання міжетнічних відносин в районі українського Приазов’я. На підставі аналізу погосподарських книг грецького села Мангуш Першотравневого району Донецької області висвітлено етнічний склад населення, освітній рівень, розглянуті міжшлюбні відносини, охарактеризовано матеріальний добробут мешканців. Дослідження охоплює період 1947-1949 рр. Сучасний світ переживає нелегкий період своєї історії, який характеризується нестабільністю та вибухонебезпечністю. Однією з причин такого стану речей є конфлікти на національному ґрунті. Держави шукають власну оптимальну модель поліетнічного суспільства. Саме тому дослідження етнічної історії, міжетнічних відносин набувають особливої актуальності. Північне Приазов’я є регіоном компактного проживання греків, що мігрували з Кримського півострова близько 1778 р. Неослабний інтерес до цього етносу викликаний як специфікою етнокультурного розвитку (грецький народ, незважаючи на складні історичні випробування, зміг зберегти свою самобутність, традиції, мову), так і роллю греків у культурному та громадському житті регіону. Термін “маріупольські греки”, або “греки Північного Приазов’я” об’єднує дві етнічні спільноти: уруми – еллінофони та румеї – тюркофони. У Північному Приазов’ї греками-християнами було засновано 21 поселення. Одним із них є село Мангуш, розташоване у Першотравневому районі Донецької області. За переписом 2001 року у Першотравневому районі нараховувалося найбільше греків – 5882 особи, що склало 20,1% від кількості населення всього району [1]. Серед праць, що висвітлюють різні аспекти етнічної історії маріупольських греків, необхідно назвати дослідження В.І.Наулко [2], Ю.В.Іванової [3], А.В.Гедьо [4], М.А.Араджіоні [5], Л.Якубова. Найбільш дослідженими є проблеми, пов’язані з кримським та приазовським періодами життя греків, їх переселенням. Але на сьогодні поки що не існує фундаментальної праці, яка б комплексно висвітлювала історію цього етносу. Дослідження проводилися окремо у галузі вивчення історії, культури, мови. Вважаємо, що для формування цілісного уявлення про історію греків Приазов’я, необхідно простежити історичну долю кожного населеного пункту, заснованого грецькими переселенцями. ^ Мета статті: на основі вперше включеного до наукового обігу джерельного матеріалу дослідити етнодемографічну та етносоціальну ситуацію, яка склалася в с. Мангуш у 1947-49 рр., а також проаналізувати етнічний склад населення с.Мангуш, висвітлити освітній рівень мешканців селища, розглянути міжшлюбні відносини, охарактеризувати майновий стан представників різних етнічних груп. Предметом дослідження є погосподарські книги 1947-49 рр., які зберігаються в архіві Виконкому Першотравневої селищної ради народних депутатів Донецької області. Нами опрацьовано погосподарські книги за 1947-1991р., всього 277 одиниць збереження. Книги більш раннього періоду були знищені під час Великої вітчизняної війни. Цінність цього виду джерела зумовлена великим обсягом інформації, що міститься в ньому. У погосподарських книгах вказані прізвища, імена та побатькові членів родини, дати народження, ступінь родинного зв’язку з головою родини, національність, освіта, місце роботи, дата зведення будинку, повний облік господарства, присадибні насадження, кількість землі в особистому користуванні. Ці дані дозволяють охарактеризувати етнічну й соціальну структуру населеного пункту в досліджуваний період, а також зробити висновок щодо економічної ситуації тих років [6]. У цілому цифрові показники, наведені у праці, ґрунтуються на даних 18 погосподарських книг за 1947-49 рр. Проаналізовано 239 домогосподарств, які об’єднують 1173 осіб.Спочатку зробимо невеликий етнодемографічний екскурс. Село Мангуш засноване в 1780 р. греками-тюркофонами, які вийшли з кримського с. Мангуш (сучасне смт Партизанське АР Крим) у кількості 773 чол. з 142 дворів. У Криму село входило до складу Фулльської єпархії (з центром у Бахчисараї) та Бахчисарайського кадилику, Бахчисарайського каймаканства [7]. У Приазов’ї с. Мангуш було засноване біля верхів’я р. Білосарайки за 18 верст від Маріуполя [8]. У 1781 р. в населеному пункті Мангуш проживало 663 особи [9]. Про розвиток селища та позитивну динаміку його населення свідчать такі дані: 1859 р. – 2583 особи (1300 чоловіків, 1283 жінки) [10], 1897 р. – 5452 особи (2693 чоловіків, 2759 жінок) [11], 1911р. - 6404 особи (3380 чоловіків, 3021 жінка) [12]. На початку ХХ ст. в Мангуші почали селитися росіяни й українці. Так, у 1923 році з 4864 жителів села росіяни складали 117 осіб, українці - 112 осіб, інші – 22 особи [13]. Наприкінці 1920-х рр. грецьке населення села складало 87,1% [14]. За радянських часів грецький населений пункт Мангуш входив до складу Донецької губернії, а з 1925 р., коли вона була ліквідована та поділена на округи, увійшов до складу Маріупольської округи [15]. У 1932 р. у зв'язку з утворенням Донецької області Мангушський район був розформований і приєднаний до Маріупольської міської ради [16] . На фоні адміністративних змін у 1930-40 рр. сталися і значні етнодемографічні зміни, що знайшли своє відображення у наведених нами джерелах. У погосподарських книгах означеного періоду населення с. Мангуш було репрезентоване трьома етносами – греками, українцями й росіянами, причому греки складали 56,18% від загальної кількості мешканців селища. Українці складали 32,65%. Росіяни були досить малочисельною національною категорією – усього 9%. Щодо представників інших національностей, то у погосподарських книгах є інформація лише про єдину жінку-єврейку. У всіх вікових категоріях простежується тенденція до кількісної переваги жінок, що можна пояснити наслідками війни. Уточнення статево-вікової структури дозволяє простежити стійку тенденцію серед чоловіків усіх національностей: на вікову категорію від 1 до 24 років у середньому припадає 50,23% усіх чоловіків (власне у греків більше – 55,74%). Найбільш працездатне населення 32-59 років складає в середньому 36,53%. Помітна різниця тільки у категорії старшого й похилого віку. Тут росіяни становлять лише 2,1%, у той час, як греки та українці – приблизно 6-7%. Справа в тому, що серед росіян більше прибулих, а серед українців та греків більше старожилів. У жінок співвідношення між віковими категоріями 1-24 роки і 25-59 років більш рівномірне – 51% і 40% відповідно. Значно більша ніж у чоловіків, кількість жінок старшого й похилого віку – приблизно 8,88%, причому гречанки – 9,68%, українки – 8,5%, а росіянки – лише 5,01%. Водночас у категорії найбільш працездатного населення росіянок найбільше (42,4% проти 40% гречанок і 39% українок). Пояснюється це тією ж самою причиною, що і в чоловіків: серед гречанок та українок більше корінних мешканок, ніж серед росіянок. Важливим показником міжетнічних відносин є шлюбні відносини. Через те, що архіви загсу є закритими і доступ до них обмежений законом про зберігання юридичної таємниці, то погосподарські книги – практично єдине достовірне й доступне джерело інформації про шлюби. Ми брали до уваги тільки родини з обома батьками. Таких родин у досліджуваний період нараховується 168. За даними погосподарських книг 1947-49 років більшість шлюбів були однонаціональними – 83,9%, а міжетнічні шлюби складали лише 16,1% (таблиця 1). Причому українці радше одружувалися з гречанками (5,95%), ніж греки з українками (4,76%). Частка шлюбів “росіян-українка” ще менша (2,38%), а шлюб між росіянином та гречанкою був такою ж рідкістю, як і між українцем та єврейкою – лише по одному шлюбу у с. Мангуші.^ Таблиця 1. - Шлюбні відносини 1947-48-49рр. Національність Подружжя Кількість шлюбів % від загальної кількості шлюбів Однонаціональні шлюби (%) Міжетнічні шлюби (%) Грек-гречанка 84 50 83,9 Українець-українка 46 27,38 Росіянин-росіянка 11 6,55 Українець-росіянка 0 0 16,1 Українець-гречанка 10 5,95 Українець-єврейка 1 0,595 Росіянин-українка 4 2,381 Росіянин-гречанка 1 0,595 Грек-українка 8 4,76 Грек-росіянка 3 1,786 Таким чином, у 1940-і рр. шлюбні відносини були досить традиційними, родини створювалися в основному в межах своєї національної групи. Рівень освіти також є важливою характеристикою стану етносу. При дослідженні цього показника ми враховували осіб, які вже досягли 1949р. 17 років. У погосподарських книгах налічується 709 осіб, що відповідають цій вимозі (таблиця 2). У процесі аналізу було виділено декілька загальноосвітніх рівнів: “неграмотний”, “малограмотний”, “писемний”, “початкова” освіта, “неповна загальна”, “середня”, “середньо-технічна”, “вища”. У цілому в селищі переважали писемні мешканці. Таких налічувалося 72,78%. Неграмотні складали 11,28%, з неповною середньою освітою – 6,35%. Найменше було мешканців з вищою освітою (0,71%, тобто 5 осіб) і з середньо-технічною освітою (1 особа). Проте наведені показники є середньостатистичними. Якщо проаналізувати рівень освіти за кожною етнічною групою окремо, то виявляться значні розбіжності. Греків слід вважати найбільш освіченою групою населення, тому що відсоткове співвідношення писемних греків значно перевищує аналогічні показники серед українців та росіян (80,5% проти 62,8% і 63,9% відповідно). Водночас показники неграмотних росіян (16,4%) і українців (14,6%) значно вищі за аналогічні показники у греків (8,35%). Серед тих, хто мав вищу освіту, греків було 3 особи, українців – 2 і жодного росіянина. Чоловіки всіх національностей були більш освіченими за жінок. Але якщо розглядати рівень освіченості в кожній національній групі, то гречанки більш освічені, ніж їхні українські та російські односільчанки (малограмотних та неграмотних гречанок удвічі менше, ніж українок та росіянок). Вищу освіту мали виключно чоловіки.Таблиця 2. - Рівень освіти 1947-48-49рр. Неграм. Малограм. Писемні Початкова освіта Непов.серед. Середня освіта Сер.тех. освіта Вища освіта Всього осіб Греки кількість чол. (осіб) 8 2 146 4 8 2 0 2 170 % від чол. 4,71 1,18 85,89 2,35 4,71 1,18 0 1,18 кількість жін. (осіб) 25 7 172 2 13 4 1 1 225 % від жін. 11,1 3,1 76,44 0,88 5,77 1,77 0,44 0,44 % від загальноїкількості 3,5 0,99 24,26 0,28 5,54 0,56 0,14 0,14 загальна кількість (осіб) 33 9 318 6 21 6 1 3 395 Українці кількість чол. (осіб.) 8 9 86 5 9 1 0 1 119 % від чол. 6,72 7,56 72,27 4,2 7,56 084 0 0,395 кількість жін. (осіб.) 29 13 73 6 10 1 1 1 134 % від жін. 21,6 9,7 54,48 4,48 7,46 0,75 0,75 0,75 % від загальноїкількості 4,09 1,83 10,3 0,85 7,51 0,14 0,14 0,14 загальна кількість (осіб.) 37 22 159 11 19 2 0 2 253 Росіяни кількість чол. (осіб.) 0 2 19 0 2 0 0 0 23 % від чол. 0 8,7 82,61 0 8,7 0 0 0 кількість жін. (осіб.) 10 2 20 3 3 0 0 0 38 % від жін. 26,3 5,26 52,63 7,89 7,89 0 0 0 % від загальноїкількості 1,41 0,28 2,82 0,423 8,2 0 0 0 загальна кількість(осіб) 10 4 39 3 5 0 0 0 61 загальнакількість осіб у селі 80 35 516 20 45 8 2 5 711 Можливість проаналізувати економічний стан домогосподарств селища Мангуш дають такі графи погосподарських книг, як “худоба”, “насадження”, “земля в особистому користуванні”. За книгами 1947-49 рр. було досліджено 239 домогосподарств. 34 з них, тобто 14,2%, з різних причин не мали власності. Це родини, які недавно приїхали до Мангуша, або ті, що мешкають у комунальній квартирі чи орендують декілька кімнат. Суттєві розбіжності в грецьких, українських та російських господарствах не простежуються. Характернішою ознакою господарств була наявність хоча б однієї корови. Не мали крупної рогатої худоби лише дві грецькі родини й одна українська (1,26%). Майже в 13% домогосподарств було по дві корови. Лише декілька господарств мали порося та овець (5-6%). Бджільництво не було поширеним (2%). У повоєнні роки ще не отримало масового поширення й садівництво. І хоча селяни вирощували вишні, сливи, абрикоси, проте лише 5,44% домогосподарств мали по 5-10 дерев. Виноград у кінці 1940-х років не вирощувало жодне домогосподарство. Присадибна ділянка в середньому складала 0,286 га. Щодо осель мангушан, то більшість грецьких родин мешкали у хатах, збудованих до 1918 р. (48%). Більшість українців та росіян мешкали в оселях, збудованих у 30-40 рр. Вважаємо, що таку ситуацію слід пояснювати не гіршим матеріальним станом греків, адже характеристика домашнього господарства відкидає це припущення. Грецькі родини залишались жити у своїх родинних будинках, доглядаючи їх і зберігаючи таким чином національні й родинні традиції. Отже, аналіз погосподарських книг 1947-49 рр. дає підстави стверджувати, що наприкінці 40-х рр. ХХ ст. греки становили більшість населення у с. Мангуш. Рівень освіти представників цього етносу був вищий, ніж у росіян і українців. У виборі подружжя вагомим аргументом для греків була належність партнера до грецького етносу. Домашнє господарство не відрізнялося від господарств представників інших національностей і було досить одноманітним. Щодо вивчення сучасного етнічного стану с. Мангуш, то тут існують певні проблеми: по-перше, за роки радянської влади багато греків, піклуючись про майбутнє своїх дітей, записували їх як росіян або ж українців; по-друге, у «Програмі розробки матеріалів Всеукраїнського перепису населення 2001р.» не передбачалося збирати даних про розподіл населення за національністю в сільських населених пунктах. Через це дослідників чекає копітка робота з вивчення етнодемографічної ситуації в грецьких селах Приазов’я, полегшити яку допоможе дослідження погосподарських книг. ЛІТЕРАТУРА:1. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. За даними Всесоюзного перепису населення 2001 року. Статистичний збірник. – Донецьк, 2003. - С.22. 2. Наулко В.1. Географічне розміщення народів в УРСР. - К., 1966. - 171с.; Етнічний склад населення Української РСР. Статистико-картографічне дослідження. – К., 1965; Развитие межэтнических связей на Украине. - К., 1975. - 274с. 3. Иванова Ю.В. Особенности формирования хозяйственного комплекса многонационального района Приазовья// Культурно-бытовые процессы на Юге Украины. – М. 1979. - С.74-92; Греки России и Украины /Сост., отв. ред. Ю.В. Иванова. – СПб., 2004. - 623с. 4. Гедьо А.В. Джерела з історії греків Північного Призов’я (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.). - К., 2001. - 241с. 5. Араджиони М.А. Греки Крыма и Приазовья: история изучения и историография этнической истории и культуры (80-е гг. ХVІІІ в. – 90-егг. ХХ в.). - Симферополь,1999. – 132с. 6. Архів Виконкому Першотравневої Селищної ради. (Далі АВПСР). - Ф.- О.3. - Од. зб. №10, 11, 16, 17, 18, 22, 23, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 34, 35, 36, 48; Ф.1. - О.1. - Од. зб.35 за 1947. - 49рр. (Бібліографічний опис джерел ускладнений через те, що не зберігся номер фонду, у деяких випадках не збереглися і номера опису, не вказані кількість аркушів у джерелах). 7. Ведомость митрополита Игнатия // Записки императорского Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1886. - Т.14. – С.139-140 . 8. Географическо-статистический словарь. - 1867.-Т.3. - С.166; Список населенных пунктов по сведениям 1859 года. Екатеринославская губерния. - 1863. – С.126 9. Російський державний архів давніх актів (ДАДА. – Ф.16. - Спр.588, ч.7. - Арк.30). 10. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством. –Т. – СПб, 1863. - ХІІІ. - С.127. 11. Списки сельских обществ и общин Екатеринославской губернии. – Мариупольский уезд – Екатеринослав, 1899.-Вып. V. -С.16. 12. Численность сельского населения Екатеринославской губернии на 1-е января 1911 года. – Екатеринослав, 1911. - С74. 13. Итоги демографической переписи Донбасса 1923. – Харьков, 1923. - Т.IV. – С.352. 14. ЦДАВО України . –Ф.413. Оп. 1. Спр.320-Арк.131. 15. ДАДО. –Ф. Р-1202.-Оп.1.-Спр.263. –Арк.2-11. 16. ДАДО. –Ф. Р-2109.-Оп.1.-Спр.310.- Арк.1-2.Ірина Пономарьова,кандидат історичних наук, докторант Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Маріупольського державного гуманітарного університету Раїса Божко,завідувач відділу Маріупольського краєзнавчого музею ^ ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА МАРІУПОЛЬСЬКИХ ГРЕКІВ В ЕКСПОЗИЦІЇ МАРІУПОЛЬСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ (до 85-річчя Маріупольського краєзнавчого музею)Автор практично вперше вводить у науковий обіг фахові описи етнографічної колекції предметів матеріальної культури греків Приазов’я, яка представлена в експозиції Маріупольського краєзнавчого музею. Останній є власником однієї з найбільших в Україні етнографічних колекцій. Наприкінці XVIII ст. згідно з указом Катерини II [1] греки-християни переселилися з Криму та заснували 20 сіл поблизу міста Маріуполь. Більше двохсот років ці грецькі населені пункти зберігають свої назви, а жителі дбайливо проносять крізь століття свої звичаї і традиції, називаючи себе "маріупольськими" чи "приазовськими" греками. Стаття присвячена огляду етнографічної колекції Маріупольського краєзнавчого музею, який святкує в цьому році своє 85-річчя. Ми звернемо увагу на музейні предмети, які відображають традиційну культуру маріупольських греків і містять цінну наукову інформацію. Сьогодні неможливо займатися дослідженням етнічної історії греків, не беручи до уваги предмети матеріальної та явища духовної культури, що знайшла своє відображення в експозиціях і фондах музею. Основне завдання статті - розгорнутий опис та аналіз етнографічних експонатів МКМ, що визначає її актуальність для дослідників. Свою етнографічну колекцію Маріупольський краєзнавчий музей започаткував невдовзі після заснування, у 1920 р. Значна увага при її формуванні приділялась культурі греків Приазов'я, що відповідало державній політиці розвитку національних меншин. У 1925 р. завідувач музею І.П. Коваленко розробив програму вивчення грецького населення Маріупольської округи (нині південь Донецької області). Окремим її пунктом було "вивчення побуту (одяг, житло, знаряддя, їжа, мова та писемність, звичаї та обряди) і збирання відповідного матеріалу для експозиції музею" [2]. Протягом 1927 - 1930 рр. музеєм було організовано кілька етнографічних експедицій у грецькі села: Ялту, Урзуф, Мангуш, Сартану, Македонівку, Старий Крим, Чердаклі, Чермалик, Малий Янісоль, Ласпу, Карань, Старогнатівку, Керменчик. Польові дослідження проводили завідувач музею І.П. Коваленко, завідувач етнографічного відділу Н.С. Коваленко, завідувач історико-археологічного відділу П.М. Піневич, фотограф М.Н. Улахов та інші. Вони координували свої дії із співробітниками Науково-дослідного інституту історії літератур та мов Заходу і Сходу та Асоціації сходознавства України1. Про характер зібраного етнографічного матеріалу красномовно говорить звіт І.П. Коваленка за 1926 - 1927 фінансовий рік: "... придбані великі колекції: а) килимів різних малюнків; б) доріжок; в) вовняних тканин (фарбованих), вовняних тканин простих; г) полотняних тканин оригінальних малюнків; д) рушників з шовкової та лляної тканини, вишитих оригінальним малюнком: двохсторонніх типу "марама", "ішлеме юзьбез", "тохма юзьбез"; е) кольорових узорчастих тканин типу "тохма" для прикрашання стін будинку,... мережив, інших жіночих рукоділь. Відділ має багату колекцію художніх місцевих пасхальних писанок "іканича"; колекцію виробів з хліба різних типів; велику колекцію експонатів релігійно-сімейного ужитку; колекцію жіночих головних прикрас зі срібла, міді, каміння та перлів; колекцію весільного одягу; невелику колекцію предметів домашньо-господарського ужитку; величезну колекцію предметів-фетишів від різних хвороб;... колекцію оригінального мідного посуду... визначне місце займає колекція предметів релігійного культу ручної роботи з кримського срібла та предмети культу, розшиті золотом, сріблом та шовком" [3]. Активна збиральницька робота дала змогу створити експозицію етнографічного відділу, підготувати грецький розділ Виставки досягнень національної політики в УРСР, що влаштовувалась з нагоди ІV-ї сесії ВУЦВК (Харків, 25 листопада - 2 грудня 1928 р.), а також відправити збірку вишивок на Міжнародну виставку до м. Кьольн (Німеччина) [4]. Слід зазначити, що з 1930 по 1932 рік співробітником Маріупольського музею краєзнавства був відомий український фольклорист, збирач народних пісень і композитор М.П. Гайдай. В тяжких умовах голодомору він записав на фонограф, розшифрував та підготував до друку близько 600 зразків грецького пісенного жанру [5]. Паралельно з Маріупольським краєзнавчим музеєм свої дослідження проводили працівники музею Сталінського округу, де також мешкали греки. Так, у липні - вересні 1930 р. Г.Г. Афендік та В.М. Євсєєв працювали в селах Великий Янісоль, Велика Каракуба, Стила, Старобешеве. Зібрані ними матеріали та фототеку було передано до фондів Маріупольського музею, який у 1937 р. у зв'язку з адміністративними змінами було перетворено на Донецький (з 1938 р. - Сталінський) обласний краєзнавчий музей. Сюди також увійшло зібрання предметів матеріальної культури греків із музею с. Стила [6]. У результаті реформування музейної системи в 1950 році велика частина етнографічного матеріалу була передана до обласного краєзнавчого музею (ДОКМ) у м. Сталіно (м. Донецьк), де на сьогоднішній день грецька колекція нараховує більш, ніж 3000 експонатів, які ще потребують докладного вивчення, і у ДОКМ проводиться серйозна робота з фондовим зібранням [7]. Чергове значне поповнення фондів Маріупольського музею відбулося у 1967 р. Жителька с. Сартана В.С. Гумеч - аматор музейної справи - зібрала та передала колекцію тканин, вишивок, посуду, писанок тощо. Пізніше В.С. Гумеч разом з Д.М. Ярмаш на громадських засадах створили музей у рідному селі. Після його ліквідації у 1974 р. до Маріуполя надійшло ще 130 оригінальних експонатів з історії та культури греків Приазов'я [8]. У 1980 - 90-і рр. співробітники Маріупольського краєзнавчого музею час від часу здійснювали поїздки в грецькі села південної частини Донецької області. Зазвичай вони мали комплексний характер: читання лекцій поєднувалося з відвідуванням шкільних і народних музеїв, збором експонатів. Сьогодні грецька етнографічна колекція МКМ нараховує понад 700 музейних предметів, які зберігаються в експозиціях та фондах2. Слід звернути увагу на зміни у фіксації фондових зборів. Вони змінювалися двічі: з 1948 р. музейні предмети систематизувались згідно з приналежністю до відділу; з 1978 - відповідно до групи зберігання, в основу якої покладено матеріал виготовлення3. І сьогодні етнографічні матеріали розподіляються між наступними групами: ТКО (тканини, шкіра, одяг), МД (метал, дерево), КСП (кераміка, скло, пластмаса), Ф (фото), документи (Д), негативи (Н), П (інші). Назви предметів у картотеці зроблені російською мовою, не враховується грецька термінологія. У грецькій експозиції МКМ цікавим є відтворений на основі фотоматеріалу типового грецького житла [9] інтер'єр кімнати, підлога якого прикрашалася вовняними килимками [10]. Настінний довгий орнаментований килимок червоного кольору завжди вішався над софою. Привертає увагу колекція настінних коротеньких килимків, прикрашених різноманітною вишивкою [11], а також колекція серветок, фіранок, наволочок, скатертин, рушників, якими прикрашали своє житло греки. Предметом етнографічного вивчення є посуд, в оформленні якого знайшли своє вираження елементи тюркської культури. У МКМ представлені в основному експонати з міді: тарілки, казани, глечики, таз, блюдо. Є і глиняний посуд: глечики, блюдо [12]. Інтерес для дослідників становить також експозиція традиційного одягу. Слід зазначити, що повний комплекс одягу, на жаль, не зібраний, предмети одягу в представленій експозиції розрізнені. У фондах МКМ зберігаються натільні сорочки, головні убори: перифтари, хустки, постоли - і численні прикраси. Традиційні грецькі тунікоподібні сорочки з ромбовидними ластками представлені чотирма зразками [13]. Найцікавішим і найстарішим є екземпляр традиційної сорочки, привезеної з Криму, з рідкісною вишивкою по всьому подолу. На початку XX століття грекині перейняли українську техніку вишивки й кольорову гаму [14], про що свідчать експонати, які знаходяться у фондах музею. Головними декоративними центрами вишивки цих сорочок є пазуха і низ рукавів. Специфічним і найбільш яскравим елементом грецького жіночого убрання був головний убір - перифтар. Популярний від кримських часів і до початку XX століття, він передавався з покоління в покоління. Дослідникам різних часів удалося зібрати в МКМ невелику колекцію цих головних уборів [15]. Усі перифтари тільки світлих тонів, вишиті золотом або шовком у жовто-коричневій кольоровій гамі, краї прикрашені китицями. Поверх головного убору одягалася вишукана срібна прикраса - ханьяр [16], схожа на вуздечку атласна стрічка, розшита перлами. Одягали її уздовж щік і підборіддя. Численними є мідні прикраси для жінок: сережки, браслети, амулети, заколки, шпильки, прикраси для перифтара, пряжки і пояси [17]4. Що стосується чоловічого одягу, то він в музеї практично відсутній, за винятком сорочки, чабанського поясу і постолів [18]. Привертають увагу зразки вишивки. При переселенні з Криму греки принесли найбільш розповсюджений вид ремесла - виготовлення візерункових тканин і вишивку. Збереження традицій ткацтва і вишивки було обумовлено тим, що орнаментовані текстильні вироби були обов'язковим атрибутом домашнього побуту, релігійних, сімейних і календарних обрядів. Колекція музею свідчить, що протягом XIX - початку XX ст. у вишивці зберігалися традиційні риси, технологія, види композицій та орнамент, що передавалися з покоління в покоління. У представлених експонатах вишивка виконана на домотканих лляних тканинах. Мистецтво вишивки нараховує кілька основних видів: "миклама" - вишивка золотом чи сріблом, найчастіше зустрічається на весільних серветках, тохмі, перифтарах, при обробці горловини, нагрудного розрізу, рукавів сорочок; "ішлиме" - глуха двостороння гладь без попереднього настилу; "телли" - вишивка вузькою срібною чи золотою пластинкою; "пул" - вишивка блискітками, каменями, перлами, бісером; "букме" - вишивка золотим чи срібним шнурком або кольоровим шовком. Сучасна назва цієї вишивки -"тамбурне" (від назви форми круглих п'яльців - tambour - барабан). Такий вид вишивки був розповсюджений на Близькому Сході. Тамбурний шов відомий також і в українській традиції. Традиції мистецтва маріупольських греків мають глибокі корені. Незважаючи на запозичення окремих прийомів і композиційних схем у народів Криму, Кавказу й Малої Азії, у греків зберігся більш глибокий шар культури золотого шиття - спільний з народами Балканського півострова, що входили до складу Візантійської Імперії. Про це свідчать зразки церковного шиття, зібрані в МКМ: архієрейський одяг, покрівці. Особливо цікавим експонатом є плащаниця, датована 1760 р. [19]. Вона є типовим зразком православної святині, прикрашеної золотим шиттям. Технічні прийоми, спільні з афонськими, аналогічна композиція вишивки - усе це вказує на сувору канонічність. Золоте шиття на плащаниці виконане на шовковому атласі червоного кольору та являє собою ікону "Покладення в труну". Відмінною рисою плащаниці є зображення різноманітних квітів. Облямівка прикрашена тропарем, написаним буквами грецького алфавіту. У цілому слід зазначити, що вишиті вироби різноманітні за технікою, рівнем виконання і функціями. За характером вишиванки на ткацьких виробах поділяються на дві основні групи: з рослинним орнаментом (стилізовані квіти) і геометричними малюнками [20]. У грецькій колекції МКМ привертає увагу й численна фототека, що відбиває різні етнокультурні явища. Більшість фотографій зроблені наприкінці 1920-х рр., коли була переглянута діяльність етнографічних музеїв СРСР у зв'язку з новою суспільно-політичною ситуацією, що склалася в країні. Відповідно до головного положення нової програми діяльності етнографічних музеїв - впровадження національної політики й показу розквіту національних культур - у 1928-1929 рр. були підготовлені фотоматеріали про маріупольських греків, що відображали їх побут і культуру. На сьогодні у фондах музею їх нараховується 107 одиниць збереження, але вони не виокремленні в колекцію, що ускладнює роботу дослідників. Частина фотографій МКМ передана до етнографічного відділу Державного Російського музею (нині Російський етнографічний музей) 28 травня 1929 р [21]. Фотографії МКМ зроблені в 1920-ті рр. музейним співробітником М.М.Улаховим, серед них були фотографії із зображенням різних культурно-побутових подій греків5. На сьогодні у фондах МКМ зберігаються фотографії, які можна згрупувати за такими темами: антропологічні типи, сільськогосподарське знаряддя, заняття, житло та убранство, одяг, сімейне життя, вірування, музичні інструменти та танці. Важливим етнографічним джерелом є копії зі старовинних фотографій 1880 року, на яких зображені гречанки із с. Сартана в традиційному одязі та в національному головному уборі. Декілька десятків фото репрезентують різні типи традиційного одягу греків із сіл Богатир, Бешеве, Ст.Крим, В.Янісоль, М.Янісоль, Сартана, Стила, Керменчик. У фондах МКМ зберігаються фото сільськогосподарських знарядь, а також відображено обробку шерсті, ткацтво, гончарство. Найчисельнішими є фотографії будівель та їхнього внутрішнього убранства. Музичні й танцювальні традиції маріупольських греків частково представлені на фото, де зафіксовані традиційні музичні інструменти: тулуп-зурна, кемече, даіре, ховал. За виключенням фото, які зберігаються у РЕМ, усі фотографії МКМ неопубліковані. Окрім фото, у фондах зберігаються й негативи, які віддзеркалюють явища традиційної культури маріупольських греків. Вони зроблені 1928-1930 рр. і на сьогодні нараховують 163 одиниці збереження, але більшість з них є копіями названих вище фотографій та фотографій, які зберігаються у РЕМ. У фондах МКМ зберігається 115 малюнків писанок з грецьких сіл, які зібрала Н. С. Коваленко в 1928 році. Сьогодні матеріали з етнографії греків Приазов'я демонструються в експозиції відділу історії дорадянського періоду МКМ, вони доповнюють ілюстративний ряд за темою "Заселення і освоєння краю в XVIII-XIX ст.". У 1989 році під керівництвом Н.А. Тиркалової відкрита філія МКМ - Музей народного побуту жителів Приазов'я. Н. А. Тиркалова не тільки створила експозицію культури й побуту греків Приазов'я, вона також є глибоким знавцем етнокультурних явищ, що відбуваються на півдні Донецької області. У 1992 р. статус філії Маріупольського музею також отримав Музей історії та етнографії греків Приазов'я в селищі Сартана, створений ініціативною групою за участю І. А. Папуша, Л.М. Кір'якова та інших6. Філія має індивідуальні фонди. Співробітники Маріупольського краєзнавчого музею під керівництвом його директора О.М. Чаплинської значну увагу приділяють вивченню й популяризації історії та культури греків Приазов'я [22]. Грецька колекція МКМ становить великий інтерес для дослідників. У різний час працювали в Маріуполі та навколишніх грецьких селах і використовували матеріали музею для написання своїх праць етнографи В.І. Наулко, Ю.В. Іванова, лінгвісти А.А. Білецький, Т.М. Чернишова, О.М. Гаркавець; історики М.А. Араджіоні, О.В. Гедьо, Н.О. Терентьєва. Практичне значення вивчення музейних предметів МКМ та їх описи дають нам можливість досліджувати зміни в традиційній культурі греків протягом ХІХ-ХХ ст., їх переосмислення й пристосування до місцевої специфіки. Результати дослідження сприятимуть збагаченню джерельної бази для відбиття етнічних процесів, що відбуваються в середовищі греків Приазов'я. Поряд з іншими джерелами вони створять додаткову можливість для вчених простежити генетичні, історичні й культурні зв'язки й допоможуть заповнити відсутні ланки в етнічній історії цього народу.ЛІТЕРАТУРА:1. Маріупольський краєзнавчий музей (Далі МКМ). - Фонди. - № 3471 - Д. 2. Документи обстеження грецького населення Комісією ЦК Нацмен при ВУЦВК в 1925 р. - Центральний державний архів вищих органів України. (Далі - ЦДАВО України). -Ф.413. - Оп. 1. - Д. 100. - С. 40-41. 3. Звіт грецького відділу Маріупольського краєзнавчого музею за роботу в 1926 - 1927 бюджетному році // Репресоване краєзнавство. - К., 1991. - С. 420. 4. Документи про організацію виставки з характеристикою грецького населення Маріупольщини для IV сесії ВУЦВК. - ЦДАВОВУ. - Ф.413. - Оп.1. - Д.384. - Л. 2 - 14.; С.Я. Грецький відділ виставки нацменшостей на IV сесії ВУЦВК // Краєзнавство. - Харків, 1928. - № 6 - 10. - С. 75-76.; Араджиони М.А. Греки Крыма и Приазовья: история изучения и историография этнической истории и культуры (80-е гг. XVIII в. - 90-е гг. XX в.). - Симферополь, 1999. - С. 24. 5. Гайдай М. Народознавча спадщина Михайла Гайдая.// Народна творчість та етнографія. - К., 2003. - №4. - С. 7-9. 6. МКМ. Фонди. 169,171, 467-470, 576, 604, 652 - МД; 242, 355, 356, 381-383 - КСП та ін. 7. Койнаш Т.П. Формирование музейного собрания: опыт и современные тенденции //Літопис Донбасу. Краєзнавчий збірник. - Вип.7. - Донецьк, 1999. - С.5; Горбова М.В. Вотивные привески в собрании Донецкого областного краеведческого музея. Каталог.-Донецк, 2003. 8. МКМ. Фонди. 131, 132, 217, 301, 388 - КСП; 197, 203, 519, 521, 662 - МД; 487, 519, 584, 608, 490 - ТКО та ін. 9. МКМ. - Ф.№6768-ф (с. Б. Каракуба, 1930). 10. МКМ. - Ф. №497 (Маріуполь, поч.ХХ ст.), 499 (с. Константинополь, поч. XX ст.) ТКО. 11. МКМ. -Фонди №407 (с. Богатир, поч.ХХ ст.), 421 (с. Старобешево, к.ХІХ ст.), 422,425 (с. Чердаклі, кін. XIX ст.) №329,440, 446 (с. Ст.Ласпа, кінець XIX ст.), №455 (с. Ст.Керменчик, кін. XIX ст..), 437, 464, 484 (с. Сартана, 1890), 476 (с. Ст. Комар, поч. ХХ ст.), 471, 472 (с. Ст. Комар, поч..XX ст.), 316, 318, 438, 451, 468, 473 (Маріуполь, кін. XIX ст. - поч. XX ст.). ТКО. 12. МКМ. -Фонди.- №238, 431, 432 МД. 13. МКМ. - Фонди.- № 392 (с. Ст. Крим, поч. XX ст.), 393 (С. Стила, поч. XX ст.),395 ТКО (с. Ст. Керменчик, поч. XX ст.), 396 (Маріуполь, поч. XX ст.) ТКО. 14. Иванова Ю.В. Влияние социально-экономических условий и этнических традиций на одежду сельских жителей // СЗ. - 1976. - №2. - С.45. 15. МКМ. - Фонди № 409 (с. Ст. Крим, поч. XX ст.), 413 (с. Чердакли, поч. XX ст.), 415 (с. Чердаклі, поч. XX ст.), 424 (с. Чердаклі, кін. XIX ст.), 427 (с. Мар’їнка, церква, поч. XX ст.), 456 (с. Сартана, поч. XX ст.), 470 (Маріуполь, поч. XX ст.), 474 (с. Ст. Крим, поч. XX ст.), 475 (с. Чердаклі, поч,XX ст.) ТКО. 16. МКМ. - Фонди № 130 МД (с.Староігнатіївка, п.ХІХ ст.); 642 МД (с.Каракуб