ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГОНа правах рукопису Чернецька Олена Василівна УДК 342.553 (477) (043) КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД В УКРАЇНІ 12.00.02 – конституційне правоДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукНАУКОВИЙ КЕРІВНИК Погорілко Віктор Федорович доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН УкраїниКИЇВ - 2006 З М І С Т ВСТУП ...................................................................................................................3^ РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД УКРАЇНИ...13 Поняття та конституційно-правова характеристика статусу депутатів місцевих рад в Україні ..............................................................................13 Співвідношення статусу депутатів місцевих рад і статусу народних депутатів України......................................................................................50 Висновки до розділу ................................................................................ 64РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД................................................................................................69 Основні види функцій та повноважень депутатів місцевих рад...........69 Організаційно-правові форми здійснення функцій та повноважень депутатів місцевих рад.............................................................................107 Висновки до розділу ..............................................................................128РОЗДІЛ 3. ГАРАНТІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД.......................................................................................................................1313.1. Поняття гарантій діяльності депутатів місцевих рад................................131 3.2. Спеціально-юридичні гарантії діяльності депутатів місцевих рад.........141 Висновки до розділу ................................................................................159ВИСНОВКИ........................................................................................................162СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................174^ В С Т У П Актуальність теми. Після проголошення незалежності України і прийняття в 1996 році Конституції розпочалися процеси реформування та демократизації суспільства і держави. Чинна Конституція вперше на конституційному рівні закріпила, що „в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування” (ст.7 Конституції України). Таким чином, вперше у вітчизняній конституційній правотворчості місцеве самоврядування визнається інститутом, який не входить в систему державної влади, а органи місцевого самоврядування отримують статус самостійного інституту, діючого в межах встановлених Конституцією та законами України. Поряд з цим, наука та практика конституційного, а особливо муніципального права збагатилися такими новими категоріями та поняттями, як „місцеве самоврядування” „територіальна громада”, „депутат представницького органу місцевого самоврядування” тощо. Із становленням системи місцевого самоврядування в Україні істотно змінилася природа рад як місцевих представницьких органів в цілому, так і стосовно кожного окремого інституту: депутатів, постійних комісій, виконавчих органів тощо. Основним суб’єктом представницьких органів є депутат. Його статус відображає всі основні недоліки і переваги відповідних представницьких органів, його діяльність - рівень і ефективність роботи рад, а його гарантії - забезпеченість діяльності рад. Таким чином, правове становище депутатів представницьких органів місцевого самоврядування викликає обґрунтований інтерес теоретиків конституційного і муніципального права. Це обумовлено, перш за все, новизною статусу депутата як представника самостійного виду публічної влади. Адже, після прийняття Україною Декларації про державний суверенітет та проголошення Акту незалежності, відбулися радикальні зміни в сфері організації та здійсненні влади. Відбулося роздержавлення місцевих рад, що призвело до нового підходу та розуміння місця і ролі депутатів місцевих рад в суспільстві. Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена, по-перше – потребою у створенні сучасної концепції конституційно-правового статусу депутата місцевої ради; по-друге – необхідністю розробки науково обґрунтованих пропозицій щодо реформування конституційно-правового статусу депутата місцевої ради; по-третє – орієнтацією України на сучасному етапі на досвід країн з розвиненою демократією в сфері місцевого самоврядування задля оптимізації інститутів представницької демократії. Основною силою інституту представницької демократії є саме депутати представницьких органів місцевого самоврядування. На останніх чергових виборах до місцевих рад в 2002 році обрано 230 094 депутати. В сучасних умовах має підвищитися роль та значення депутатського мандату, оскільки суть його полягає у представницькому статусі депутата місцевої ради, який виражає інтереси територіальної громади. Також, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена комплексною природою поняття депутата місцевої ради як самостійного правового інституту, який складається із принципів і норм, що безпосередньо регламентують права та обов’язки, відповідальність, гарантії депутата місцевої ради та складають нормативну основу конституційно-правового статусу депутата місцевої ради. Саме тому, така особливість правової регламентації конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад, потребує встановлення концептуальних теоретичних засад статусу депутата та розробку оптимальної конституційної моделі мандату депутата місцевої ради. Поряд з цим, державно-правова реформа, основою якої є трансформування України із президенсько-парламенської республіки в парламентсько-президенську, органічно поєднується із проведенням подальшого реформування місцевого самоврядування. А саме, Верховна Рада України працює над законопроектом щодо подальшого реформування системи місцевого самоврядування. Варто зазначити, що проблеми депутатської діяльності були предметом дослідження як українських, так і зарубіжних науковців. Проте, більшість праць видано за радянських часів. Зокрема, питання становлення та розвитку депутатського статусу в системі державної влади за часів радянської доби знайшли своє відображення у працях С.А. Авак’яна, А.О. Безуглова, О.О. Карлова, В.Ф. Кузнєцової, О.О. Кутафіна, Ю.Г. Просвирніна, М.Ф. Селівона, В.О. Сивова, А.А.Смирнова, Є.А.Тихонової, А.Я. Ярматова та інш. Теоретичні та практичні проблеми місцевого самоврядування і його органів досліджували М.О.Баймуратов, О.В.Батанов, І.П.Бутко, Д.М.Горшков, І.В.Дробуш, В.Б.Євдокимов, В.М.Кампо, А.М.Колодій, В.В.Кравченко, П.М.Любченко, М.П.Орзіх, М.В.Пітцик, О.О.Кутафін, В.Ф.Погорілко, М.В.Постовий, С.Г.Рябов, М.І.Ставнійчук, Ю.М.Тодика, О.Ф.Фрицький, Ю.С.Шемшученко та інші вчені. Їх розробки використовуються в даній дисертації. Теоретичну основу дисертаційного дослідження щодо загального теоретичного визначення поняття правового статусу, склали праці таких вчених, як В.В.Копейчикова, С.Л.Лисенкова, М.І. Матузова, О.Г.Мурашина, В.С.Нерсесянца, О.Ф.Скакун та інших. Отже, дослідження конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад не втратило актуальності в сучасний період державотворення, оскільки основна частина робіт із зазначеної проблематики відноситься ще до радянського періоду і не враховує змін, які відбулися в системі законодавства за останні роки. Варто зазначити, що у 2004 році була захищена дисертація за подібною темою Л.Л. Лабенською. Між тим, у роботі аналізується історія становлення та розвитку законодавства про правовий статус депутатів місцевих рад; розглядається поняття форм і методів діяльності депутатів; досліджуються форми і методи контрольної діяльності депутатів; з’ясовуються окремі види контролю та їх правові наслідки тощо. Конституційно-правовий статус депутатів місцевих рад в Україні викликає неабиякий інтерес серед теоретиків конституційного та особливо муніципального права, зумовлений, перш за все новизною статусу депутата як представника самостійної гілки публічної влади на місцях. В силу публічного характеру депутатської діяльності, вона становить також інтерес і для громадськості, так як є новим і багатогранним явищем щодо здійснення місцевої влади в межах відповідних територіальних громад. Саме цим і обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність та значення.^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина планової науково-дослідної роботи відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з теми „Конституційно-правові основи політичної системи України” (№ державної реєстрації РК 0102U001599). Тема дисертаційного дослідження обговорена і схвалена на засіданні Вченої ради Інституту держави і права ім. В.М. Корецького (протокол №14 від 16 грудня 2004 р.).^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз теоретичних і практичних проблем інституту депутата представницького органу місцевого самоврядування; запропонувати наукову концепцію конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад в Україні; сформулювати висновки та практичні рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства про конституційно-правовий статус депутата місцевої ради. Відповідно до поставленої мети зроблено спробу розв’язати такі наукові завдання, що визначають зміст дисертаційного дослідження: розкрити поняття конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад та охарактеризувати структурні елементи конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад; сформулювати авторські визначення понять „депутат місцевої ради”, „конституційно-правовий статус депутата місцевої ради”, „функції депутатів місцевих рад”, „гарантії діяльності депутатів місцевих рад”; визначити критерії класифікації та охарактеризувати функції та повноваження депутатів місцевих рад; розкрити систему гарантій депутатської діяльності та провести їх класифікацію; проаналізувати співвідношення статусу депутатів місцевих рад та народних депутатів України; сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад в процесі реформування системи місцевого самоврядування.^ Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які пов’язані з конституційно-правовим статусом місцевих рад в Україні.Предмет дисертаційного дослідження складає конституційно-правовий статус депутата місцевої ради України. ^ Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання державно-правових явищ, який дає змогу розглядати їх у розвитку, взаємозв’язку, у зв’язку з іншими соціальними явищами. Методика дослідження базується на загальнотеоретичних методах, принципах та підходах щодо визначення конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад в Україні, а саме: формально-логічний метод – при визначенні основних понять, які обумовлені темою дослідження; системно-функціональний метод, застосування якого дало змогу дослідити конституційно-правовий статус депутатів місцевих рад, як своєрідну цілісну конструкцію, яка складається з певних взаємопов’язаних і взаємообумовлених елементів та знаходиться у взаємозв’язках з іншими державно-правовими явищами; за допомогою спеціально-юридичного методу з’ясовано зміст чинного законодавства щодо конституційно-правового статусу депутатів; порівняльно-правовий метод застосовувався при дослідженні та співставленні конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад України та відповідного статусу депутатів зарубіжних країн, а також статусу народних депутатів України. Комплексний підхід у використанні зазначених методів дослідження надав змогу всебічно дослідити конституційно-правовий статус депутатів місцевих рад в Україні.^ Наукова новизна одержаних результаті^ РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД В УКРАЇНІ 1.1. Поняття та конституційно-правова характеристика статусу депутатів місцевих рад в Україні Становлення України як суверенної та незалежної, демократичної, правової та соціальної держави (ст.1 Конституції України від 28 червня 1996 р.) супроводжується подальшим реформуванням системи органів державної влади та місцевого самоврядування. Сучасну демократичну правову державу неможливо уявити без ефективного функціонування органів державної влади та повноцінної системи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування, як здійснення влади на місцях – є невід’ємним елементом конституційного ладу України. Конституція України від 28 червня 1996 р., визначила сутність та особливості місцевого самоврядування в Україні. Зокрема, в розділі ХІ “Місцеве самоврядування” закріплюються основні положення щодо організації місцевого самоврядування. Ці положення отримали подальший розвиток в Законі України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. Конституція України від 28 червня 1996 р.(ст. 141) визначає загальні засади формування органів місцевого самоврядування, а саме порядок формування сільських, селищних, міських рад, обрання посадових осіб, а конкретизуються положення зазначеної статті в спеціальних законодавчих актах, таких як Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997р., Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6. квітня 2004р., Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002р., Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 7 червня 2001 р. Відповідно до ст.140 Конституції України від 28 червня 1996 р. місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою, як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самоврядування. Пріоритетне місце в системі органів місцевого самоврядування займають саме місцеві ради. Їх провідна роль забезпечується тим, що депутати місцевих рад обираються безпосередньо територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Представницькі органи місцевого самоврядування виражають волю територіальної громади, надають їй загальнообов’язковий характер та здійснюють місцеву владу від їх імені та в їх інтересах. Саме через представницькі органи місцевого самоврядування та депутатів, які входять до їх складу, громадяни здійснюють владу на місцевому рівні, реалізуючи своє право брати участь в управлінні місцевими справами через своїх представників. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок що інститут відкликання, як сукупність правових норм є засобом вираження волі виборців та їх ставлення до депутатів місцевих рад. Поряд з цим, слід відмітити, що із прийняттям Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 р., який передбачає запровадження на місцевих виборах як мажоритарної, так і пропорційної виборчої системи, має змінитися і процедура відкликання депутата місцевої ради. Відповідно до Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6. квітня 2004 р. депутати міських, районних у містах, районних та обласних рад будуть обиратися за пропорційною виборчою системою. Тобто, виборець буде обирати не конкретного депутата, а представників від тих чи інших політичних партій (блоків). При цьому, можна стверджувати, що виборець буде голосувати за майбутню програму діяльності політичної партії в разі її перемоги на виборах. Як же в такому випадку територіальна громада може впливати на своїх представників? На нашу думку, слід зберегти імперативність депутата місцевої ради. А саме, необхідно передбачити як підставу дострокового припинення повноважень депутата в порядку відкликання його політичною партією (блоком). Або, передбачити застосування на місцевих виборах пропорційної системи із системою преференцій. Таким чином, виборець буде надавати перевагу конкретному представнику від політичної партії (блоку) і в такому разі передбачити процедуру відкликання його виборцями. На підставі вищевикладеного, на наш погляд слід зберегти імперативність мандату депутата місцевої ради. Адже, депутат є представником територіальної громади, зобов’язаний виражати і захищати інтереси територіальної громади, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень. Ми вважаємо, що теоретичні принципи мандату, закріплені в законодавстві України щодо конституційно-правового статусу депутата утворюють конституційну модель депутатського мандату. На нашу думку, депутат місцевої ради є повноважним представником територіальної громади у місцевому представницькому органі. Подальший аналіз терміну „депутат місцевої ради”, зводиться до того, що представник населення – виборна особа. Депутат обирається виборцями, тобто громадянами, які володіють активним виборчим правом, а саме дієздатність, досягнення повноліття на день виборів та проживання на території, де проводяться вибори. Не мають права брати участь у виборах громадяни, яких в судовому порядку визнано недієздатними. Тобто, законодавець встановлює певні цензи щодо активного виборчого права і відповідно до чого, не можна стверджувати, що депутат обирається всім населенням. При цьому, ст. 2 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002 р. встановлює, що депутат місцевої ради – представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу. А саме, депутат не повинен надавати перевагу тим, хто за нього голосував і представляти їх інтереси в першу чергу. Більше того, принцип таємного голосування, встановлений виборчим законодавством, не дає змоги встановити, кому із кандидатів надав перевагу той чи інший виборець. Представництво інтересів повинно здійснюватися в рівній мірі для кожного громадянина, в тому числі і для тих, хто голосував проти конкретного депутата або не брав участі у виборах взагалі. Як зазначалося вище, депутат місцевої ради – це виборна особа, уповноважена представляти інтереси територіальної громади. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html Правовий статус – це явище яке має складну трьохрівневу структуру. Будь-який правовий статус необхідно розглядати в нерозривній єдності загального, особливого та індивідуального. Конституційно-правовий статус депутата місцевої ради складають загальний правовий статус особи, спеціальний статус депутата та індивідуальний статус. Зокрема, загальним правовим статусом володіє будь-яка особа, групи чи об’єднання осіб в суспільстві. Правовий статус є складовою частиною системи права та виступає в якості відносно самостійного регулятора суспільних відносин. Основою правового статусу особи є її конституційний статус, де права, свободи та обов’язки в сукупності утворюють єдиний, цілісний, внутрішньо узгоджений і цілеспрямований комплекс із системними характеристиками [22, с. 234 ] . Щодо трактування правового статусу особи не має єдності серед вчених. Досить часто до структури правового статусу, крім прав, свобод та обов’язків, відносять громадянство, законні інтереси, гарантії. Зазначені категорії є або передумовами правового статусу, або його умовами, які не входять в його структуру [ 175, с. 410 ] . О.В. Сурилов вважає, що ядром правового положення особи прийнято вважати її правовий статус, під котрим розуміють систему прав та обов’язків, наданих особі за законом і гарантованих всіма досягненнями суспільства. Поряд з цим, в правовий статус особи включають громадянство, загальна правоздатність, гарантії, в т.ч. юридичні, законні інтереси, юридична відповідальність тощо [ 179, с. 392 ]. Тобто, правовий загальний статус особи є рівним, однаковим для всіх, в основі якого покладено принцип конституційної рівності громадян. Спеціальні статуси, конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп, відрізняються різноманітною галузевою гаммою від загального статусу, визначеного конституцією [ 175, с. 414 ] . На нашу думку, спеціальний статус депутата місцевої ради має комплексний міжгалузевий характер та доповнює загальний конституційно-правовий статус. Спеціальний правовий статус депутата місцевої ради характеризується „спеціальними” правами та обов’язками, що регламентовані законодавством. Тобто, загальний правовий статус та спеціальний правовий статус депутата місцевої ради співвідносяться як „загальне” та „особливе”. А саме, правовий статус буде мати статичний характер (постійний), а спеціальний статус депутата має більш динамічний та „тимчасовий” характер. Ми вважаємо, що конституційно-правовий статус депутата місцевої ради – це цілісний внутрішньо узгоджений комплекс взаємопов’язаних та взаємообумовлених елементів, що поєднує нормативно регламентовані характеристики інституту депутата місцевої ради як представника територіальної громади, громадського діяча та члена представницького органу місцевого самоврядування, який здійснює функції та повноваження на підставі Конституції та законів України. Для ефективного розкриття питання щодо конституційно-правового статусу депутата місцевої ради доцільним є виділення та аналіз структурних елементів конституційно-правового статусу, а саме: правосуб’єктність; функції, права та обов’язки; термін виникнення та припинення дії депутатського мандату; відповідальність та гарантії діяльності депутата місцевої ради.Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html Головним структурним елементом конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад є закріплені законодавством права та обов’язки, що в своїй сукупності складають повноваження депутата. Розглянемо сутність елементів, які складають основу конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад – права та обов’язки. Права депутатів місцевих рад як юридична категорія розкриваються через сукупність певних можливостей здійснювати відповідні дії і вимагати відповідних дій від інших, зобов’язаних осіб; можливостей звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб; можливостей користуватися певними соціальними благами. Права депутатів місцевих рад є багатоманітними, а саме, права щодо діяльності депутатів у виборчому окрузі і права депутата у раді та її органах. Їх можна визначити наступним чином: права депутата – це формально визначені можливості для реалізації ними повноважень та функцій у місцевій раді, її органах та у виборчому окрузі. Конституційно-правовий статус депутатів місцевих рад включає в себе права, які охоплюють різноманітні сторони депутатської діяльності. У відповідності зі сферами діяльності депутатів місцевих рад можна визначити обсяг прав, які складають основу конституційно-правового статусу. Як вказує М.Н. Марченко права особи в структурі правового статусу – це формально-визначені, юридично гарантовані можливості користуватися соціальними благами, офіційна міра можливої поведінки людини в державно-організованому суспільстві. Суб’єктивні права особи – це ті конкретні повноваження, котрі виникають у людини як у індивідуально – визначеного суб’єкта права на основі норм об’єктивного права. Іншими словами, це ті юридичні можливості конкретної людини, котрі безпосередньо випливають із загальних, абстрактних правил поведінки, встановлених законодавством [ 141, с. 264] . Норми Закону України „Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002 р. детально регламентують права депутата місцевої ради у виборчому окрузі і права депутата у раді та її органах. На нашу думку права депутата місцевої ради можна класифікувати на: - права депутата на сесійних засіданнях місцевої ради, а саме: офіційно представляти виборців у раді та її органах; пропонувати питання для розгляду їх радою та її органами; вносити пропозиції і зауваження до порядку денного засідань ради та її органів, а також проекти рішень з питань, що належать до їх відання; вносити на розгляд ради та її органів пропозицій з питань, пов’язаних з депутатською діяльністю; брати участь у дебатах, звертатися із запитами, ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні; вносити пропозиції про заслуховування на пленарному засіданні ради звіту чи інформації будь-якого органу або посадової особи, підзвітних чи підконтрольних раді, а також з питань, що віднесені до компетенції ради, інших органів і посадових осіб, які діють на її території; порушувати в раді та її органах питання про необхідність перевірки роботи підзвітних та підконтрольних раді органів, підприємств, установ, організацій; виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій та з мотивів голосування, давати довідки; ознайомлюватися з текстами виступів у стенограмах чи протоколах засідань ради та її органів до їх опублікування; - права депутата, які спрямовані на забезпечення ефективного функціонування органів ради та інших суб’єктів місцевого самоврядування, а саме: обирати і бути обраними в керівні органи, комісії, робочі групи, які формуються відповідною радою; висловлюватися щодо персонального складу, утворюваних радою органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою; порушувати питання про недовіру сільському, селищному, міському голові, розпуск органів, утворених радою та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування; об’єднуватися з іншими депутатами місцевої ради в депутатські групи, фракції, які діють відповідно до регламенту ради; - права депутата щодо здійснення своїх функцій та повноважень в межах виборчого округу: офіційно представляти інтереси жителів свого виборчого округу в місцевих органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, тобто відстоювати та захищати права, свободи та інтереси своїх виборців; вести прийом громадян; право розгляду заяв та жалоб жителів виборчого округу та сприяти їх правильному і своєчасному вирішенню, порушуючи перед відповідними органами і організаціями, а також посадовими особами, керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців та сприяти їх вирішенню; право на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання та право на невідкладний прийом; право вимагати усунення порушень законності.Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html Депутатська діяльність є досить багатогранною та багатоманітною. Депутат місцевої ради здійснює свої функції та повноваження як у виборчому окрузі, так і у представницькому органі місцевого самоврядування. Правова культура депутата місцевої ради буде включати в себе вміння спілкування з виборцями та територіальною громадою в цілому; вміння дипломатично поводитися у місцевій раді, що буде проявлятися в культурі дискусій при обговоренні питань місцевого значення, культура нормотворчості тощо. Правила колегіальної роботи місцевої ради передбачають дотримання депутатами норм депутатської етики під час обговорення та прийняття відповідних рішень. А саме, не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад [7 ]. Цією є статтею передбачено, що регламентом ради чи статутом відповідної територіальної громади, можуть бути встановлені інші правила депутатської етики та заходи впливу щодо тих депутатів місцевих рад, які порушують ці правила. Відповідно до статті 33 Регламенту роботи Ірпінської міської ради двадцять четвертого скликання промовець не повинен використовувати у своєму виступі закликів до незаконних, насильницьких дій, грубих, некоректних виступів, має дотримуватися депутатської етики, поважливого ставлення до альтернативних думок інших депутатів. При порушенні цього правила, а також, якщо промовець відхиляється від обговорюваної теми, не дотримується регламенту, то після попередження головуючий вправі позбавити його слова [14]. Крім цього, регламентами окремих рад передбачено, якщо депутат допускає образливі висловлювання по відношенню до інших депутатів, або здійснює дії, що суперечать правилам депутатської етики рада має право на основі висновку комісії з регламенту, депутатської діяльності та етики вжити до нього такі міри впливу: а) попередження з повідомленням в засобах масової інформації; б) у випадках систематичних порушень норм етики і моралі звернутись до виборців з пропозицією про дострокове припинення його повноважень [17]. Отже, депутат місцевої ради як представник територіальної громади та член представницького органу місцевого самоврядування, повинен мати високу правову культуру, яка тісно та органічно поєднана з політичною, а також загальною культурою, дотримуватися етичних норм та правил поведінки. На підставі вищевикладеного можна зробити наступні висновки: Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html^ 1.2. Співвідношення статусу депутатів місцевих рад і статусу народних депутатів УкраїниПісля здобуття незалежності Україна розпочала докорінно змінювати порядок організації та функціонування системи органів державної влади. В основу такого реформування були покладені, перш за все, основоположні принципи демократії. Зокрема, Україна сприйняла принцип організації державної влади на засадах її розподілу на три гілки законодавчу, виконавчу та судову. Згодом, цей принцип знайшов своє закріплення в ст.6 Конституції України від 28 червня 1996 р. Відповідно із цим нововведенням, Конституція України від 28 червня 1996 р. вперше закріплює статус Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади. Верховна Рада є загальнонаціональним, представницьким органом держави, оскільки вона представляє увесь Український народ і виступає від його імені. В основу формування та діяльності рад, зокрема як і Верховної Ради, так і місцевих рад, покладено ідеї народного представництва, які історично пов’язані із становленням державності. Якщо, Верховна Рада представляє та виражає інтереси Українського народу – громадян України всіх національностей, то місцеві ради представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. Народні депутати України є повноважними представниками народу у Верховній Раді. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої, державотворчої та контрольної функції Верховної Ради України. При виконанні своїх функцій і повноважень народні депутати керуються Конституцією України, Постановами Верховної Ради, а також своєю совістю. Отже, зупинимося на деяких аспектах співвідношення конституційно-правового статусу депутатів місцевих рад і народних депутатів України. Як уже відзначалося, в основу формування представницьких органів покладені ідеї народного представництва. Відповідно до ст.5 Конституції України від 28 червня 1996 р. “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування” [1]. Дане положення вказує на похідність рад від волі народу.Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html Однак, ст.81 Конституції України від 28 червня 1996 р. вказує на дострокове припинення повноважень за рішенням Верховної Ради, а саме: за особистою заявою народного депутата; при визнанні його судом недієздатним або безвісно відсутнім; при припиненні його громадянства або виїзд на постійне проживання за межі України; у разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; у разі смерті народного депутата. Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Повноваження народного депутата можуть бути достроково припинені на підставі відповідного рішення суду, в разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності. Для ефективного здійснення повноважень народними депутатами у самому парламенті і за його межами Конституцією України та законами передбачено відповідні юридичні умови, які визначають особливий статус депутатів. В Законі України про статус народного депутата України (ст.26) сказано, що ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата України, за винятком, передбаченими Конституцією та цим законом. До правових гарантій депутатської діяльності слід віднести імунітет парламентарів та індемнітет (член парламенту не несе юридичної відповідальності за свої слова та дії, сказані або зроблені ним в процесі виконання покладених на нього як на депутата обов’язків). Тобто, народним депутатам гарантується депутатська недоторканість, яка означає, що народний депутат не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються у судовому порядку, без його письмової згоди або згоди Верховної Ради. Кримінальну справу щодо народного депутата України може бути порушено тільки Генеральним прокурором України (ст.80 Конституції України, ст.27 закону про статус народного депутата). Згідно рішення Конституційного Суду України від 3 листопада 1999р. щодо офіційного тлумачення положень ч.3 ст.80 Конституції України депутатська недоторканість поширюється на народного депутата України з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної виборчої комісії і до моменту припинення повноважень народного депутата України. У разі пред’явлення громадянину України обвинувачення у вчинені злочину та/або його арешту до обрання народним депутатом України подальше провадження у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримінальної відповідальності та/або перебування під вартою. Що до імунітету, то цей інститут покликаний забезпечити успішну і безперебійну роботу парламенту, але зовсім не звільняти від відповідальності тих депутатів, які порушити закон. Як зауважує професор В.Ф.Погорілко, депутатський імунітет існує майже у всіх країнах світу, але існують істотні відмінності в ньому, передбачені конституціями і законами. На його думку, ці відмінності можна поділити на три основних види: щодо коло дій (діянь), на які поширюється депутатський імунітет щодо терміну і місця дій депутатського імунітету; щодо порядку, процедури застосування депутатського імунітету [145, с. 175]. Останнім часом ведуться нестихаючі дискусії з приводу відміни депутатського імунітету. Насамперед, слід відзначити, що дискусії з приводу обсягу і характеру депутатської недоторканості є не безпідставні, оскільки саме тут стикаються два різних правових принципи: незалежність представницької влади і невідворотн