Територія Індії складає 3.28 млн. кв. км. Вона має кордони з Афганістаном, Пакістаном, Бангладеш, Бірмою, Китайською Народною Республікою, Непалом і Бутаном; має морський кордон з Шрі-Ланкою.Клімат - тропічно-мусонний. Є чотири кліматичних періоди - зимовий (січень - лютий), коли температура повітря в більшості внутрішніх районів країни складає від +5 С (вночі) до +25 С (вдень); літній (березень-травень), з температурою повітря від +25 С (вночі) до +45 С (вдень); сезон дощів (мусонів) (червень-вересень) з рясними, звичайно нетривалими дощами, максимальною температурою повітря +30-35 С і відносною вологістю більше 90%; післямусонний період (жовтень-грудень), коли вологість знижується, а максимальна температура не перевищує +35 С. Клімат узбережжя (Бомбей, Мадрас, Калькутта) відрізняється від клімату внутрішніх районів країни і характеризується більш стабільною температурою повітря на протязі всього року (25-35 С) і високою вологістю. В предгір`ї Гімалаїв клімат більш прохолодний і максимальна температура складає влітку +30 С, взимку-+10 С. Індія має багатий тваринний та рослинний світ, однак процес урбанізації негативно відбивається на проблемах його збереження.Населення Індії - більше 800 млн. чоловік. Середня щільність – близько 220 чол. На кв. км. Щорічний приріст – 2.2%. Грамотність – 36.2%. Близько 80% населення проживає в сільській місцевості. Середня тривалість життя – 58 років. Індія – федеративна республіка, багатонаціональна держава. Найбільш поширеними мовами є хінді, урду, бенгалі, маратхі, телугу, таміл та інші. Державні мови – хінді та англійська, яка має, на відміну від хінді, застосування в усіх районах країни. 83% населення сповідують індуїзм, 11 – іслам, є християни (2.5%), сікхи (2.%), буддисти (0.7%) та інші.Вищій орган законодавчої влади в Індії – парламент, що складається з двох палат: верхньої – Ради штатів (244 місця) та нижньої – Народної палати (542). Вибори в парламент проводяться раз в 5 років на основі загального виборчого права.^ В адміністративному відношенні Індія поділена на 25 штатів та 7 союзних територій, які, в свою чергу, поділені на більше ніж 400 районів (дистриктів). Столиця - Делі (7.5 млн. чол.). В країні налічується більше 15 міст з населенням понад 1 млн. чол. Найбільші міста – Калькутта (10 млн. чол.), Бомбей (10 млн. чол.), Мадрас (5.3 млн. чол.). За загальним об’ємом валового національного продукту (ВНП) Індія входить до числа провідних країн світу, займає перше місце серед країн, що розвиваються, за видобутком вугілля, виробництвом мінеральних добрив, бавовняних тканин, тваринної та рослинної олії, рису, молока, чаю; друге – по виробництву електроенергії та видобутку залізної руди, виробництву цукру; третє – по виплавці сталі та видобутку марганцевої руди. В той же час об’єм ВНП Індії у розрахунку на душу населення не перевищує 300 доларів США, що є одним з самих низьких показників в світі. Близько 40% населення живе нижче офіційного рівня бідності: ці люди не є споживачами продукції сучасної промисловості і задовольняються забезпеченням самих елементарних життєвих потреб. За існуючими даними, постійний попит на предмети споживання фабричного виготовлення, а також на житло та різні види послуг пред’являють не більше 100-150 млн. чол., що різко обмежує розміри внутрішнього ринку та можливості розвитку сучасних галузей промисловості. Незавершеність земельних реформ стримує можливості росту сільськогосподарського виробництва, від якого залежить життя близько 80% населення країни. Сільське господарство продовжує вважатися неперспективною сферою вкладання капіталу, а процес його механізації обмежений кількома найбільш розвинутими районами, де не вистачає найманої робітничої сили. Створені практично всі галузі сучасної промисловості, однак доля промисловості в виробництві ВВП Індії не перевищує 25%, а в загальній зайнятості населення вона складає трохи більше 11%. В країні налічується близько 100 тис. підприємств, основна частина яких представляє з себе дрібні майстерні та фабрики. На підприємства з числом зайнятих менше 50 чол., що утворюють так званий дрібномасштабний сектор, припадає понад ¾ загальної кількості підприємств та 45% загального об’єму випуску продукції індійської промисловості. В останні роки відбулися суттєві здвиги в розвитку паливно-енергетичних галузей – електроенергетики, нафтової та вугільної промисловості. Нарівні з цим велике значення в планах економічного росту Індії відводиться розширенню і модернізації машинобудівної бази промисловості країни. На основі ліцензій та технологій компаній Заходу індійське машинобудування освоїло виробництво великовантажних грузовиків та легкових автомобілей, практично всієї номенклатури електротехнічної промисловості, обладнання для металургійної, нафтової, вугільної, хімічної, цементної промисловості, дизельних моторів та газогенераторів, гаражного та конторського обладнання, обладнання для легкої та харчової промисловості, науково-вимірювальних приборів та інструментів, різних споживчих товарів. Особлива увага в останні роки приділяється розвитку найсучасніших галузей і виробництв, в першу чергу електронної промисловості. В наш час виробляється широкий спектр електронного обладнання та споживчих товарів, включаючи персональні комп’ютери, теле- та відеоапаратуру, мікросхеми та електронні компоненти. Суттєвого розвитку в Індії набули й такі галузі сучасної промисловості, як хімічна, фармацевтична, резинотехнічна, целюлозно-паперова, текстильна та харчова, виробництво виробів з металу та косметики, взуття та одягу. Відносно невелика роль сучасних галузей економіки в забезпеченні зайнятості населення і збереженні високих темпів росту населення призводять до значного збільшення армії безробітних, число яких становить понад 30 млн. Однак офіційно зареєстровані безробітні складають лише частину загальної армії безробітних країни, оскільки для Індії, як для більшості країн, що розвиваються, характерна значне “приховане” безробіття, а також неповна зайнятість населення. Розмір “прихованого” безробіття, особливо в сільській місцевості, достатньо великий та постійно збільшується. На всіх етапах економічного розвитку незалежної Індії іноземна фінансова допомога та імпорт капітального обладнання відігравали велику роль в забезпеченні потреб народного господарства фінансовими та матеріальними ресурсами. Індія – один з найбільших серед країн, що розвиваються, одержувач іноземної фінансової допомоги; в загальному об’ємі останньої більше 90% припадає на займи, що надаються країнами Заходу та міжнародними фінансовими організаціями. Ще в 80-х роках значно розширились торгово-економічні зв’язки Індії з провідними країнами Заходу, в першу чергу з США, Великобританією, Японією, Німеччиною, Францією. Одним з каналів поширення експорту машинно-технічної продукції є створені індійськими приватними компаніями спільні підприємства за кордоном. В цих промислово розвинутих країнах ці підприємства представлені в основному в готельному господарстві, суспільному харчуванні, торговій сфері. В країнах, що розвиваються, вони зосереджені в тих галузях, де індійські компанії мають певний технічний досвід та досягнення в целюлозно-паперовій, харчовій, текстильній, хімічній та фармацевтичній промисловості. Однак в цілому створення спільних підприємств за кордоном виявилось малоефективним з точки зору збільшення об’ємів експорту продукції машинобудування.СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ1.Индия/Под ред. А. Е. Борисова. – М.: Международные отношения, 1990. 2.Економічна та соціальна географія світу/ Б. П. Яценко. – К.: АртЕк, 1997. 3. INTERNET.