Іван Володимирович МічурінИ. В. Мічурін - видатний учений-селекціонер, один із засновників науки про селекцію плодових культур. Він жив і працював у повітовому місті Козлову (Тамбовська губернія), перейменованому в1932 р. у Мічурінськ. Робота в саду з юного років була його улюбленою справою. Він поставив метою свого життя збагатити сади Росії новими сортами і домігся здійснення цієї мрії, незважаючи на неймовірних труднощів і позбавлення.Їм були розроблені оригінальні практичні методи одержання гібридів з новими, корисними для людини властивостями, а також зроблені досить важливі теоретичні висновки.Поставивши перед собою задачу просування південних сортів плодових дерев у середню смугу Росії, Мічурін спочатку намагався вирішити її шляхом акліматизації зазначених сортів у нових умовах. Але вирощені їм південні сорти зимою вимерзали. Одна лише зміна умов існування організму не може змінити филогенетически стійкий генотип, що виробився, притім у визначену сторону.Переконавши в непридатності методу акліматизації, Мічурін присвятив своє життя селекційній роботі, у якій використовував три основних види впливу на природу рослини: гібридизацію, виховання гібрида, що розвивається, у різних умовах і добір.Гібридизація, тобто одержання сорту з новими, поліпшеними ознаками, найчастіше вироблялася шляхом схрещування місцевого сорту з південним, що обладили більш високими смаковими якостями. При цьому спостерігалося негативне явище-домінування в гібрида ознак місцевого сорту. Причина цього полягала в історичній пристосованості місцевого сорту до визначених умов існування.Однією з основних умов, що сприяють успіхові гібридизації, Мічурін вважав підбор батьківських пар. В одних випадках він брав для схрещування батьків, віддалених по своєму географічному місцю обитания. Якщо для батьківських форм умови існування не відповідають їхній звичайним, міркував він, то отримані від них гібриди будуть мати можливість легше пристосуватися до нових факторів, тому що не відбудеться однобічного домінування. Тоді селекціонер зможе керувати розвитком гібрида, що пристосовується до нових умов.Таким методом був виведений сорт груші Бере зимова Мічуріна. У якості матері була узята уссурійська дика груша, що відрізняється дрібними плодами, але зимостійка, як батька — південний сорт Бере рояль з великими соковитими плодами. Для обох батьків умови середньої смуги Росії були незвичайними. У гібрида проявилися потрібні селекціонерові якості батьків: плоди були великі володіли високими смаковими якостями, а сама гібридна рослина переносила холод до — 36°.В інших випадках Мічурін підбирав місцеві морозостійкі сорти і схрещував них з південними теплолюбними, але з іншими відмінними якостями. Ретельно відібрані гібриди Мічурін виховував у спартанських умовах, вважаючи, що в противному випадку в них з'являться риси теплолюбності. Так був отриманий сорт яблуні Слов'янка від схрещування Антонівки з південним сортом Ранетом ананасним.Крім схрещування двох форм, що відносяться до однієї систематичної категорії (яблуні з яблунею, груші з грушею), Мічурін застосовував і гібридизацію віддалених форм: одержував міжвидові і міжродові гібриди. Їм отримані гібриди між вишнею і черемшиною (церападусы), між абрикосом і сливою, сливою і терном, горобиною і сибірським глодом і ін.У природних умовах чужорідний пилок іншого виду не сприймається материнською рослиною і схрещування не відбувається. Для подолання несхрещуваності при віддаленій гібридизації Мічурін застосовував кілька методів.Метод попереднього вегетативного зближення. Однолітній черешок гібридного сіянцю горобини (привой) прищеплюється в крону рослини іншого виду або роду, наприклад до груші (підщепа).Після 5—6-літнього харчування за рахунок речовин, вироблюваних підвиємо, відбувається деяка зміна, зближення фізіологічних і біохімічних властивостей привою. Під час цвітіння горобини її квітки запилюють пилком підщепи. При цьому здійснюється схрещування.Метод посередника. Застосовувався Мічуріним при здійсненні гібридизації культурного персика з диким монгольським мигдалем бобовником (з метою просування персика на північ). Оскільки пряме схрещування зазначених форм не вдавалося, Мічурін схрестив бобовник з на пів культурним персиком Давида. Їхній гібрид схрещувався з культурним персиком, за - що і був названий посередником.Метод запилення сумішшю пилка. И. В. Мічурін застосовував різні варіанти суміші пилка. Змішувалася невелика кількість пилка материнської рослини з пилком батьківського. У цьому випадку свій пилок дратував рильце маточки, що ставало здатним сприйняти і чужорідний пилок. При запиленні квіток яблуні пилком груші до останнього додавали небагато пилка яблуні. Частина семяпочек запліднювалася своїм пилком, інша частина — чужої (грушевої).Переборювалася несхрещуваність і при запиленні квіток материнської рослини сумішшю пилка різних видів без додавання пилка свого сорту. Ефірні олії й інші секрети, виділювані чужим пилком, дратували рильце материнської рослини і сприяли її сприйняттю.Усією своєю багаторічною роботою по виведенню нових сортів рослин И. В. Мічурін показав важливість наступних за схрещуванням виховання молодих гібридів.При вихованні гібрида, що розвивається, Мічурін звертав увагу на склад ґрунту, метод збереження гібридних сімян, часте пересадження, характер і ступінь харчування сіянців і інші фактори.Крім того, Мічурін широко застосовував розроблений їм метод ментора. Для виховання в гібридному сіянці бажаних якостей сіянець прищеплюється до рослини, що володіє цими якостями.Подальший розвиток гібрида йде під впливом речовин, вироблюваних рослиною-вихователем (ментором); у гібрида підсилюються шукані якості. У даному випадку в процесі розвитку гібридів відбувається зміна властивостей домінантності.Ментором може бути як підщепа, так і привой. Таким способомМічурін вивів дві сорти-кандиль-китайки і Бельфлер-китайку.Кандиль-китайка — результат схрещування Китайки з кримським сортом Кандиль-синап. Спочатку гібрид став ухилятися вбік південного батька, що могло розвити в ньому недостатню холодостійкість. Щоб розвити і закріпити ознака морозовитривалості, Мічурін прищепив гібрид у крону матері Китайки, що володіла цими якостями. Харчування в основному її речовинами виховало в гібриді потрібна якість. Виведення другого сорту Бельфлер-китайки було сполучено з деяким відхиленням гібрида убік морозотривкої і раннеспілой Китайки. Плоди гібрида не могли витримувати довгого збереження. Щоб виховати в гібриді властивість легкості, Мічурін прищепив у крону гібридного сіянцю Бельфлер-китайки кілька черешків пізньостиглих сортів. Результат виявився гарним — плоди Бельфлер-китайки придбали бажані якості — пізньостиглість і легкість.Метод ментора зручний тим, що його дія можна регулювати наступними прийомами: 1) співвідношенням віку ментора і гібрида; 2) тривалістю дії ментора; 3) кількісним співвідношенням листя ментора і гібрида.Наприклад, інтенсивність дії ментора буде тим вище, ніж старше його вік, крона більше листям і чим довше він діє. У селекційній роботі Мічурін надавав істотного значення доборові, що вироблявся багаторазово і досить жорстко.Гібридні насіння відбиралися по їх крупности й округлості: гібриди — по конфігурації і товщині листової пластинки і черешка, формі втечі, розташуванню бічних бруньок, по зимостійкості й опірності до грибкових захворювань, шкідникам і більшими іншим ознакам і, нарешті, по якості плоду.Результати роботи И. В. Мічуріна разючі. Їм були створені сотні нових сортів рослин. Ряд сортів яблунь і ягідних культур просунуть далеко на північ. Вони володіють високими смаковими якостями й у той же час прекрасно пристосовані до місцевих умов. Новий сорт Антонівка шестисот гра мова дає врожай з одного дерева до 350 кг. Мічурінський виноград витримував зиму без присипки лоз, що робиться навіть у Криму, і разом з тим не знизив своїх товарних показників. Мічурін своїми роботами показав, що творчі можливості людини безмежні.Життя і діяльність Мічуріна. Іван Володимирович Мічурін народився 28 жовтня 1885 року в маєток Вершина, біля села Довге (тепер Мичуровка) Пронского повіту Рязанської губернії. Прадід Мічуріна Іван Наумович і дід його Іван Іванович були безстрашними росіянами війнами-патріотами. Іван Наумович протягом 27-літньої служби в армії брав участь у багатьох походах, у тому числі й у легендарному суворівському переході через Сен-Готардский перевал у 1779 році. Тут він був поранений, але залишився в ладі. У 1811 році, коли загарбницькі полчища Наполеона вторглись у межі нашої батьківщини, ветеран-патріот добровільно вступив у новгородське ополчення і мужньо громив ворога на рідній землі і за її межами. Він був поранений у голову, але,як верб Альпійському поході., залишився в ладі. У 1814 р. разом зі своїм сином майором Іваном Івановичем брав участь у переможному поході російських військ у Францію. Дід Мічуріна,Іван Іванович, брав участь у всіх важливих боях Вітчизняної війни 1812 року - під Вітебськом, Смоленськом, Бобруйськом і Тарутиним,- відзначивши захід, розгром і втечу наполеонівської армії. Під Малоярославцем і під селом Червоним Іван Іванович виявив високий військовий героїзм, за шо був відзначений нагородами. Батько Мічуріна, Володимир Іванович, після одержання домашнього утворення, служив якийсь час на Тульському збройовому заводі як приймальника зброї в армію. Оженившись на дівчині міщанського стану, він незабаром вийшов у відставку і назавжди оселився у своєму маленькому маєтку Вершина, що достались йому по розділі з братами і сестрами. У родині Іван Володимирович був 7-ым дитиною, але всі брати і сестри вмерли в самому раннім дитинстві. Коли хлопчикові ще не було і п'яти років, вмерла і мати його Марія Петрівна. Дитинство Мічуріна протікало серед природи. Маєток Вершина знаходився в глибині живописною росіянина надрічкового лісу, серед березняку, дуба, вільхи,ліщини дикої яблуні, високих трав і квітів. Уся місцевість з численними струмками, ярами, пагорбами, галявинами й узліссями, омивана річками Вершиновкой і Вязовкой, буяла перелітним птахом і дрібним звіром. Батько його Володимир Іванович, був у своїй окрузі за освічену людину. Він виписував праці Вільного економічного суспільства, одержував від нього насіння зернових, плодових і овочевих рослин і невпинно трудився в саду над своїми посівами, робив різні досвіди з плодовими і декоративними рослинами. У вільний час він навчав у себе вдома селянських дітей грамоті. Усі питання, що виникали у свідомості Івана, спостерігаючи різні явища природи, знаходили живе, захоплююче пояснення батька. По вечорах батько викладав синові ті предмети, що хлопчикові стояло вивчити в школі. У цих заняттях часто брала участь і тітку юного Мічуріна- Тетяна Іванівна,жінка обдарована і добре утворена, що гаряче любила племінника і, що мала на його великий вплив. Мічурін рано знайшов глибоку похилість до рослинництва. Самими улюбленими заняттями його були збір і посів насіння, вирощування плодових, овочевих і декоративних рослин. Учачи будинку, а потім у Пронском повітовому училищі Мічурін усе своє дозвілля віддавало заняттям по ботаніці або роботам у саду і на пасіці. Після закінчення Пронского училища в 1869 році Мічурін готується до надходження в Петербурзький ліцей, але зненацька занедужує його батько. Їхній маєток продається, щоб погасити борги. Наступило повне руйнування і корінне ламання всього життя молодого Мічуріна. Позбавлений можливості одержати вище утворення він надходить у Рязанську гімназію. Але по закінченні декількох місяців він був виключений з неї, за офіційною версією «за нешанобливість до начальства»,а насправді за небажання його дядька дати хабар директорові гімназії за прийом Мічуріна на навчання. У 1872 році Мічурін надходить на посаду комерційного конторника товарної контори станції Козлов. Він оселився в хатинці в залізничній слободі Ямська. У 1874 році він обійняв посаду товарного касира, а незабаром був призначений одним з помічників начальника станції. Остання посада трохи поліпшило матеріальне становище, дозволило займатися самоосвітою. Обертаючи в колі технічної інтелігенції в Мічуріна формується демократичний напрям думок, він бачить свій життєвий шлях у боротьбі проти царського самодержавства. У цьому ж році він жениться на дочці робітника Олександрі Василівні Петрушиной, що з'явилася безкорисливим іншому і помічником майбутнього великого натураліста. У 1875 році Мічурін знімає в оренду садибу, що пустує, за надвірними будівлями квартир, тут він саджає різні плодові рослини з метою виведення нових поліпшених сортів для середньої смуги Росії, він фактично почав займатися селекцією рослин, почав свої перші наукові досвіди. А для поліпшення свого матеріального становища він відкриває годинну майстерню. Але життя родини Мічуріних залишається дуже важкої,тому що всі заощадження ідуть на покупку нових насіння і передової літератури по ботаніці. Важка праця, постійний матеріальний нестаток, недоїдання, безсонні ночі, металевий пил над верстатом і в майстерні підірвали здоров'я Мічуріна - у нього з'явилося кровохаркання. Для поліпшення свого здоров'я він переїжджає в Тхір. Тут у тісному спілкуванні з природою, у нього остаточно дозріла ідея поліпшити плодові рослини середньої смуги Росії. Він, за порадою московського садівника Грелля, намагається акліматизувати південні плодові рослини в суворих кліматичних умовах Москви, але поки удача відвернулася від нього, дерева усі вимерзнули. Вивчивши твердження Грелля, Мічурін зрозумів, що не можна використовувати черешки з дерев південних плодових рослин, що пройшла всі стадії свого розвитку, тому що організми цих рослин не можуть пристосуватися до новим, невластивим їм умовам життя. Він приступає до створення нових сортів рослин шляхом посіву насіння, отриманих за допомогою гібридизації. По закінченні декількох років Іван Володимирович довів, що сортова природа сільськогосподарської рослини формується, починаючи із самих ранніх стадій свого розвитку, і легше піддається спрямованому вихованню. З метою глибокого вивчення стану среднерусського садівництва він об'їжджає сади Воронезької, Орловської, південно-східної Білорусії, багато південних і південно-західних повітів і деякі райони Сибіру. І усе, що він побачив говорило про бідність селянського садівництва. Мічурін друкує статті з описом своїх сортів, пропагує нові прогресивні ідеї. Він говорив, що необхідно вийти з іноземної залежності в області плодівництва. Він вперше в історії плодівництва створив у середній смузі зимостійкі сорти черешні, мигдалю, винограду, папірусного тютюну, олійної троянди й ін. У теж час Іван Володимирович дуже боявся, що об його праці мало відомі широкій публіці. Він звертався в департамент землеволодіння з доповідними записками, але на них не було ніякої відповіді. Заповітною мрією Мічуріна була установа на базі його досягнень селекційної школи. Цю школу він мислив укомплектувати дітьми робітників, найбідніших селян і бездомних сиріт. Улітку 1915 року чуйна і добра дружина Мічуріна, доглядаючи за хворою холерою дівчиною, сама заразилася. Молода, сильна дівчина видужала, а Олександра Василівна вмерла. Це був самий трагічний період у житті Івана Володимировича Мічуріна. Він утратив своєї найближчої людини, а ще і соратника і друга. Після Жовтневої соціалістичної революції Мічурін продовжував свої праці і нарешті –те його помітили й у нього з'явилися спонсори, і це значно полегшило і прискорило роботу. ДО 1920 року в Мічуріна нараховувалося 154 нових, виведених їм сортів плодово-ягідних рослин. До цього часу в його розпорядженні був великий розплідник. У 1923 році в Москві була відкрита перша Всесоюзна сільськогосподарська виставка, на якій були виставлені і досягнення Мічуріна і його помічника Горшкова . Експертна комісія виставки присудила Мічуріну вищу нагороду – диплом ЦИК СРСР. 20 листопаду 1923 р. розплідник імені И.В.Мічуріна був визнаний загальнодержавною установою. Уряд країни відзначило вітаннями ювілей 50-літньої діяльності Мічуріна. 7 червня 1931 року він був нагороджений за свою діяльність орденом Леніна. До цього часу розплідник перетворився у всесоюзний науковий центр, якому виділялися засоби від держави. Тут же проводилися наукові симпозіуми, а також екскурсії юних натуралістів. Мічурін так само був чудовим механіком, винахідником, якому належать багато наукових розробок. Наприклад, створивши свій сорт цигаркового тютюну, Мічурін сконструював і власноручно виготовив ручну різальну машину для готування крихти з нього. Не маючи засобів для придбання перегінного апарата, необхідного для визначення відсотка рожевої олії у виведеного їм нового сорту олійної троянди, Мічурін сам виготовив чудовий перегінний апарат, що використовується і по нині. Так само він конструює поршневий насос і двигун внутрішнього згоряння, полегшеного типу, розробив інструмент для запилення. Великий інтерес представляє його роботи з окулірування (щеплення рослин брунькою) і копуліровке (щеплення рослин черешком). Мічурін домагався суцільної приживлюваності щеплень не тільки простими, але й оригінальними способами. Він шукав найбільш ефективні способи щеплення. З цією метою їм був винайдений гайсфусс (особою форми сталеву стамеску для копулировки), що дає значно велику площу зрощення і міцність у посадці черешка. Чудовим винаходом Мічуріна є окулірувальна машина, що робить зовсім однакові по розмірах зрізи в черешка. У своїх роботах він використовував і електрику. Він власноручно побудував ручну динамо машину, так само мав електрофорную машину. До 1917 року Мічурін не міг дозволити собі купити друкарську машинку, тоді він сам винайшов і зробив собі портативну пишучу машину і закінчив винахід металевої портативної переносної печі (до 1905 року). И.В.Мічурін цікавився розвитком винахідництвом у СРСР, його жваво цікавило все нове і передове. Він розробив унікальний спосіб повітряного укорінення черешків, так само він окоренял черешки вишні за допомогою винайденого їм шухляди з ребристим дном і витяжною трубкою внизу. Його творча думка ніколи не спала, він завжди думав про новий і більш удосконаленому. Наприкінці лютого 1935 року Іван Володимирович зненацька занедужав. Однак, незважаючи на важкий стан, він не кидав роботи і цікавився усім, що відбувалося в розпліднику і по всій країні. Консиліум лікарів знайшов у Мічуріна рак малої кривизни шлунка, але ще перед консиліумом Іван Володимирович сам з великою точністю поставив собі діагноз, що і виявився вірним. Хворий Мічурін, переносячи мовчачи болісні болі, продовжував працювати лежачи: читав упершись ліктем, писав, приймав своїх помічників. 10 травня, у зв'язку з загрозливим станом здоров'я Івана Володимировича, відбувся другий консиліум із професорів, що підтвердили діагноз, як першого консиліуму, так і самого хворого. У 9 годин 30 хвилин 7 червня 1935 року Івана Володимировича Мічуріна не стало. До останньої години, поки працювала свідомість, Мічурін жив у створеному їм чудовому світі рослинних форм. До останньої хвилини життя він мріяв про той чудесний сад, у якому будуть жити щасливі люди усього світу, він прагнув принести зрілі плоди своєї творчості мільйонам людей.