Економічна політика Інтегроване управління приморською зоною: базові поняття, принципи і значення для сталого розвитку УкраїниІ. В. Студенніков, О. А. Дьяков У червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро під час конференції ООН з питань довкілля та розвитку був прийнятий документ, відомий як «Порядок денний на XXI століття» (Agenda 21). Цей документ, який має методологічне значення для розроблень національних стратегій сталого розвитку, містить спеціальний розділ, присвячений інтегрованому управлінню приморською зоною. Приморська зона як важливий і водночас дуже вразливий ресурс соціально-економічного розвитку має не тільки використовуватися для задоволення дедалі зростаючих потреб людства, а й потребує збереження і раціонального використання сьогодні і в майбутньому. Цінність цього ресурсу визнається не тільки на рівні урядів і місцевих громад приморських держав, а й на міжнародному рівні. Свідченням цього є і згаданий «Порядок денний на XXI століття», і той факт, що питанню запровадження інтегрованого управління приморською зоною присвячена ціла низка документів, що їх було розроблено або ухвалено наднаціональними органами, такими як Європейська Комісія, Комітет міністрів Ради Європи, Програма ООН з питань довкілля (UNEP), а також Світовим банком. Про значущість приморської зони з точки зору досягнення сталого територіального розвитку в Україні почали говорити близько десяти років тому. Маємо зазначити, що дослідження в сфері розвитку господарської діяльності та використання природно-ресурсного потенціалу приморських територій почалися ще за часів СРСР, у 1970-х рр. дослідження і наукові розробки здійснювалися представниками кількох наукових шкіл: московської — В. В. Покшишевським, Л. Б. Вардомським, одеської — В. А. Дергачовим, В. Н. Степановим, М. Т. Мєлєшкиним, ленінградської — А. П. Алхименко, С. Б. Слевичем, С. Б. Лавровим, владивостоцької — В. В. Анікєєвим, П. Я. Баклановим. Утім акцент переважно робився на розвиток морегосподарського комплексу. За часів незалежної України одними з перших порушила це питання група одеських учених і фахівців, які брали участь у розробленні концепції соціально-економічного розвитку Українського Причорномор’я, а потім — і державної програми, що має таку само назву. Одним з ключових положень цієї програми стала теза: «Приморську зону України слід розглядати як своєрідний і специфічний національний ресурс, що має ємний, багатокомпонентний і потужний потенціал» [5]. Між тим в Україні й досі відсутнє визначення поняття «приморська зона», що було б закріплене на законодавчому рівні. Переважне ж застосування галузевого підходу (sectoral approach) за відсутності інтегрованого управління приморською зоною (Integrated Coastal Zone Management — ICZM) в Україні призводить до неузгодженості дій різних відомств, державних органів, підприємств, організацій, що мають інтереси в приморській зоні або здійснюють функції управління та контролю. Як наслідок — неефективне використання природних ресурсів цієї території, погіршення екологічної ситуації, економічні втрати, обмежене використання можливостей для покращення якості життя населення місцевих громад. Метою цієї публікації є обґрунтування доцільності запровадження інтегрованого підходу до управління приморською зоною України з урахуванням позитивного досвіду інших країн, насамперед Великобританії, з яким автори знайомі не лише теоретично, а також викладення базових понять і концептуальних засад інтегрованого управління приморською зоною.^ Поняття «приморської зони» у міжнародній теорії та практиці У світовій практиці поняття «приморська зона» застосовується досить давно і широко. Проте дискусії про його зміст тривають й досі. Під час Міжнародної конференції з питань управління приморською зоною (1993 р.) було запропоновано таке визначення: «Приморська зона — певний географічний простір, який характеризується концентрацією прибережних середовищ і відповідних природних і антропогенних систем, що знаходяться у взаємодії» [11]. Цілу низку дефініцій було запропоновано британськими фахівцями. «Приморська зона — простір, ширина якого може коливатися, але він обов’язково знаходиться в зоні безперервного або короткотермінового впливу моря» (Клейтон, 1993 р.). Або: «Приморська зона — це динамічна система, що поєднує людський і природний чинники і охоплює морську та суходільну частини берегової лінії. Її кордони детермінуються географічним охопленням природних процесів та діяльності людини, що відбуваються в ній» (Кірбі, 1992 р.). Останнє визначення було прийняте як робоче під час проведення низки авторитетних міжнародних зустрічей з питань управління приморською зоною, зокрема Європейського семінару з питань управління приморською зоною (1991 р.) і організованої Європейською Комісією конференції з питань збереження європейського узбережжя (1991 р.). Близьким до наведеного визначення запропоноване урядом Сполученого Королівства в «Настановах щодо планування для місцевих органів влади» [13]. За всього різноманіття визначень поняття «приморська зона» їх поєднує одна важлива думка: приморська зона — це простір, де з особливою інтенсивністю відбувається взаємодія людини з навколишнім середовищем. Саме тому треба звернути увагу на ще одну тезу — приморську зону слід визнати як «особливий проблемний простір» (Сміт, 1985 р.) [10], «… кордони якого часто детермінуються специфічними проблемами, що потребують розв’язання» [9]. Однак найбільш універсальним і прийнятним з управлінської точки зору автори вважають визначення, запропоноване Європейською Комісією: «Під приморською зоною слід розуміти смугу суходолу і моря, ширина якої варіюється залежно від характеру навколишнього середовища і управлінських завдань. Вона рідко співпадає з адміністративними одиницями чи одиницями планування. Природні приморські системи та території, де людина здійснює свою діяльність, пов’язану з використанням ресурсів узбережжя, можуть сягати далеко за межі прибережних вод і на багато кілометрів вглиб суходолу» [14]. Важливим є положення, на якому було зроблено наголос під час Міжнародної конференції з питань управляння приморською зоною (1993 р.), — приморську зону слід розглядати як об’єкт управління [11] і, додамо від себе, такий, що потребує обґрунтованих управлінських рішень. Загалом це завдання покладається на управління приморською зоною, яке визначається як «головним чином «виробнича функція», що поєднує набір складових (трудові ресурси, природні ресурси, капіталовкладення, часові витрати) задля отримання бажаних результатів…» [11]. Використовуючи матеріали вже згаданої Міжнародної конференції з питань управління приморською зоною, можна виділити такі головні чинники, що обумовлюють потребу в управлінні приморською зоною:«…Постійно зростаючі потреби суспільства, а також конфлікти і можливості, що виникають в процесі використання ресурсів приморської зони». «Приморські зони зазвичай включають різноманітні середовища — узбережжя і пляжі, водно-болотні угіддя, землі сільськогосподарського призначення, урбанізовані та індустріальні території. Вони характеризуються розмаїттям ресурсів і можливостей для багатьох видів людської діяльності. Проте стрімке зростання як традиційних видів діяльності, так і нових призводить до надмірного використання довкілля та його деградації». «Серед багатьох причин неефективного використання приморських ресурсів — нестача інформації, технологічних і фінансових можливостей. Однак не менш важливо підкреслити, що причина посилення деградації і надмірного використання приморських ресурсів полягає у дефіциті організаційно-управлінських рішень або структури управління» [11]. Пошук шляхів до збалансованого поєднання різних видів діяльності людини у приморській зоні з завданнями охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів приморських зон призвів до усвідомлення необхідності запровадження інтегрованого, або комплексного, підходу до управління приморськими зонами. У світовій практиці інтегроване управління приморською зоною дедалі більше розглядається як управлінський інструмент для досягнення сталого розвитку приморських регіонів.Інтегроване управління приморською зоною: поняття та принципи Поняття «інтегроване управління приморською зоною» (КУПЗ) потребує пояснення передусім через його новизну для більшості українських фахівців і управлінців органів державної влади та місцевого самоврядування. Для зручності автори пропонують ввести абревіатуру. В міжнародній практиці як скорочений варіант поняття «інтегроване управління приморською зоною» використовується усталена англомовна абревіатура — ICZM (Integrated Coastal Zone Management), рідше — ICAM (Integrated Coastal Area Management). За всієї значущості цих абревіатур для фахівців, вони навряд чи будуть зручними для використання україномовними вченими і спеціалістами. Тому свого часу авторами була запропонована як україномовний та російськомовний еквівалент абревіатура КУПЗ (Комплексне/Інтегроване Управління Приморською Зоною) [4]. При цьому ми керувалися не лише принципом зручності, а й тим, що в офіційній російськомовній версії «Порядку денного на XXI століття», ухваленого під час Конференції ООН з питань довкілля та розвитку (3 — 14 червня 1992 р., Ріо-де-Жанейро), як російськомовний аналог поняття «integrated management» застосовується поняття «комплексное управление» [6]. У 1995 р. спеціально створена рішенням Комітету міністрів Ради Європи група спеціалістів розробила «Модельний закон про стале управління приморською зоною», в якому зазначається, що «інтегроване управління» має означати сталий розвиток і використання приморських зон, беручи до уваги економічний і соціальний розвиток у його зв’язку з наявністю моря і необхідністю збереження ландшафтів і вразливої біологічної та екологічної рівноваги в приморській зоні для сьогоднішнього і майбутнього поколінь» [12]. Ще одне важливе положення цього документа: «Інтегроване управління приморською зоною потребує комплексного розв’язання проблем з урахуванням усіх складових навколишнього середовища. Такий підхід має замінити той, що орієнтується на розв’язання цих проблем лише у міру їх виникнення» [12] і притаманний галузевому принципу управління приморською зоною. При цьому слід наголосити на тому, що «Європейський кодекс управління для приморських зон» розглядає інтегрований підхід не як такий, що йде на зміну галузевому плануванню, а як засіб подолання фрагментації шляхом перенесення акценту на зв’язки між різними секторами і як безперервний процес [8]. Концепція інтеграції, викладена в останньому документі, містить такі елементи:загальне планування і розвиток, що забезпечуються усією сукупністю секторів, або галузей, соціально-економічної сфери; спільні підходи, узгоджені між різними рівнями управління — міжнародним, національним, регіональним і місцевим — та/або на рівні адміністративних одиниць; цілісний погляд на питання економіки, довкілля та соціальні питання; комплексний характер планування крізь призму сукупності географічних компонентів приморської зони, що включають суходіл і море, а також території на суходолі, що суттєво впливають на процеси у приморській зоні, з урахуванням узбережних ландшафтів і природних місць існування; планування в різних часових рамках — від довгострокових (50 і більше років) до короткострокових (1 рік): поєднання знань, концепцій і поглядів представників різних наукових дисциплін, неурядових організацій та громадськості; взаємодія між сусідніми територіями, наприклад, між адміністраціями сусідніх районів. Інакше кажучи, «цей процес означає поєднання фізичного, біологічного і антропогенного чинників в єдиних управлінських межах, що охоплюють суходіл і море у приморській зоні, і гарантує те, що першочергова увага буде приділена найважливішим питанням» [8]. Концепція інтегрованого управління приморською зоною з’явилася усередині 1980-х років. Її поява була викликана труднощами, що виникали у процесі управління такими складними системами, як приморська зона, і виявлялися все чіткіше, коли їх намагалися вирішити за допомогою галузевого підходу. Основною відмінністю КУПЗ від форм і методів управління приморською зоною, що застосовувалися раніше, є комплексний підхід з урахуванням діяльності всіх галузей, котрі впливають на приморську зону та її ресурси, а також економічних, соціальних і екологічних аспектів однаковою мірою. «Настанова щодо інтегрованого управління приморською зоною» Світового банку визначає як мету КУПЗ «гармонізацію всіх видів діяльності таким чином, щоб вони узгоджувалися з більш ширшим набором завдань, що мають бути вирішені у приморській зоні на національному рівні» [9]. Особливого звучання КУПЗ набуло під час підготовки Конференції ООН з питань довкілля та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), що відображено у «Порядку денному на XXI століття». Зокрема, цей документ містить спеціальний підрозділ «Інтегроване управління та сталий розвиток приморських районів, включаючи виключні економічні зони» [6]. Існує досить велика кількість варіацій визначення поняття «інтегроване управління приморською зоною». Ось лише деякі з них. «КУПЗ — це адаптивний процес управління ресурсами для сталого розвитку у приморських зонах. Принцип сталого розвитку вимагає, щоб кількість і якість приморських ресурсів гарантовано задовольняли не тільки потреби сьогодення, а й були б спроможні забезпечити безперервний характер отримання благ, що створюються у процесі економічної діяльності і використання природних ресурсів, для прийдешніх поколінь» (UNEP) [8]. Вже згадана «Настанова» Світового банку пропонує визначення КУПЗ як «управлінського процесу, що поєднує законодавчі та інституційні рамки, які гарантують, що плани управління та розвитку приморських зон узгоджуватимуться з цілями охорони довкілля (включаючи й соціальний аспект) і розроблятимуться за участю всіх, чиї інтереси вони зачіпають» [9]. Європейська Комісія розуміє КУПЗ як «безперервний процес управління, головною метою якого є практична реалізація принципів сталого розвитку і збереження довкілля у приморських зонах, а також підтримання їхнього біологічного розмаїття. З цією метою КУПЗ через більш ефективне управління йде шляхом досягнення і підтримання такого рівня розвитку і діяльності (використання) у приморській зоні, який вів би до максимально ефективного використання [ресурсів ПЗ. — Авт.] та до сталого характеру цього процесу і з часом призводив би до покращення фізичного стану приморського середовища у відповідності з певними взаємоузгодженими нормами» [8]. Акцент у цих визначеннях зміщено на нормативно-правові та адміністративні важелі у здійсненні процесу інтегрованого управління приморською зоною. Сьогодні у міжнародній практиці існує й інший підхід до КУПЗ, що ґрунтується на ідеї поєднання інтересів і зусиль різних соціальних груп і розвитку міжсекторної співпраці. Саме цей підхід покладений в основу наступної тези: «Концепція КУПЗ націлена на розбудову платформи для різних влад, секторів, інтересів та громад і сфокусована на досягненні рівноваги між різними видами діяльності й потребами у природних ресурсах у приморських зонах. Загальним завданням КУПЗ є досягнення екологічно сталого розвитку у певному географічному просторі» (HELCOM) [8]. Однак найбільш узагальнюючим і таким, що відповідає сучасному розумінню КУПЗ, вважаємо наступне визначення — «динамічний процес, спрямований на розробку та практичну реалізацію скоординованої стратегії розподілення природоохоронних, соціокультурних та інституційних ресурсів для збереження і сталого багаторазового використання приморської зони» (CAMPNET) [16]. Розробники «Європейського кодексу управління для приморських зон» справедливо зазначили, що часто нелегко сформулювати переваги інтегрованого підходу до управління приморською зоною через багатовимірність і тривалість самого процесу. Проте, проблеми, що виникають за його відсутності, описати значно легше. Такими проблемами вважають:«авральне реагування», що означає прийняття вимушених управлінських рішень, коли проблема вже стала фактом, замість того, щоб її передбачити та уникнути; «кумулятивний ефект», коли багато розрізнених дрібних рішень, що приймаються на різних рівнях управління, ускладнюють великі проблеми прибережного середовища; перенесення проблем з однієї галузі до іншої; домінування короткострокових економічних інтересів, які часто задовольняються за рахунок природи та навколишнього середовища і у багатьох випадках мають негативні економічні й соціальні наслідки; фрагментарність планування, спричинена відсутністю координації та узгодженості між особами, що здійснюють управління суходільними та морськими районами, різними напрямами економічної діяльності, а також між місцевими громадами, які є сусідніми в межах єдиної приморської екосистеми [8]. Між тим, британські фахівці виокремлюють завдання, які мають вирішуватися за допомогою КУПЗ:сприяння сталому використанню ресурсів приморської зони; збалансування попиту на ресурси приморської зони; розв’язання конфліктів, що виникають у процесі використання приморської зони; сприяння «чутливому», з погляду збереження довкілля, підходу до використання приморської зони (environmentally sensitive use of the coastal zone); сприяння стратегічному плануванню для узбережжя [16]. Рамки цієї публікації не дозволяють детально зупинитися на аналізі теоретичних моделей КУПЗ, запропонованих міжнародними експертами. Але стисло і ємко ідея інтеграції в процесі управління приморською зоною була висловлена відомим британським фахівцем, президентом міжнародної організації «EUROCOAST» Джейн Тауссік під час науково-практичного семінару «Шляхи і перспективи запровадження інтегрованого підходу до управління приморською зоною Одеси» (29 жовтня 2002 р., Одеса). В цілому ідея інтеграції вміщується у три «К» — комунікація (встановлення контактів і обмін інформацією), кооперація (співробітництво), координація (узгодженість планів і дій). Перед тим, як безпосередньо перейти до оцінки потенційного значення КУПЗ для сталого розвитку в Україні, звернемося до тези, що, на перший погляд, не торкається питання, яке ми тут розглядаємо, — а саме, сучасне розуміння суті політики регіонального розвитку «переважно має орієнтуватися не на міжрегіональний перерозподіл, а на мобілізацію місцевих ресурсів і потенціалу» [10]. Щодо предмета цієї статті це означає, що приморська зона має розглядатися як один з найбільш цінних і істотних ресурсів територіального розвитку, а інтегрований підхід до управління нею — як апробований інструмент мобілізації та ефективного використання цього ресурсу на всіх рівнях: місцевому, регіональному, національному.^ Запровадження інтегрованого управління приморською зоною України: якою є перспектива? Азово-Чорноморське узбережжя України становить близько 26 % довжини державного кордону і знаходиться в адміністративних межах Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької областей та Автономної Республіки Крим. Довжина Чорноморської та Азовської берегових ліній складає відповідно 1540 та 419 кілометрів. Ця територія виділяється завдяки потужному портово-промисловому комплексу та транзитному потенціалу: тут розташовано 18 морських торгових і 4 рибних порти із загальним вантажообігом понад 80 млн. тонн щорічно. Азово-Чорноморське узбережжя має величезний потенціал для розвитку туризму та рекреації національного і міжнародного значення. В український частині узбережжя знаходяться 14 великих лиманів та естуаріїв, 8 заток, дельта ріки Дунай, а також 19 водно-болотних угідь міжнародного значення загальною площею 635 тис. гектарів. Нині на морському узбережжі України існує 2 біосферних і 5 природних заповідників, 1 національний природний парк, 35 природних заказників, 32 парки-пам’ятки, 102 пам’ятки природи, загальною площею 2.8 тис. км2. При цьому Азово-Чорноморське узбережжя зазнає величезного антропогенного пресингу, який можна унаочнити на прикладі Одеської області: саме в приморській зоні тут сконцентровано понад 70 % населення, близько 90 % загального промислового виробництва області, майже все рекреаційне господарство [5]. Наведений приклад не є винятком. За узагальненими даними експертів Світового банку, половина населення приморських країн мешкає саме в приморській зоні, а міграція населення з віддалених від узбережжя районів у приморські має тенденцію до збільшення [9]. Серед базових нормативно-законодавчих актів України, що регламентують діяльність у приморський смузі — Водний та Земельний кодекси. 22 березня 2001 року в Україні прийнято Закон «Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів» (№2333-III). Основною метою Програми є розроблення державної політики, стратегії та плану дій, спрямованих на запобігання підвищенню антропогенного тиску на довкілля Азовського і Чорного морів, сприяння розвитку екологічно безпечних видів діяльності в Азово-Чорноморському регіоні, збереження та відтворення біологічного різноманіття та ресурсів морів, створення сприятливих умов для проживання, оздоровлення та відпочинку населення. Відповідно до Закону України від 21 вересня 2000 року № 1989-III «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки» узбережжя і прилеглі акваторії Чорного та Азовського морів з розташованими у них об’єктами природно-заповідного фонду віднесено до двох природних регіонів — Азовського та Чорноморського. Крім цього, Азово-Чорноморське узбережжя визначено як IV прибережно-морський коридор. Також свого часу Україна приєдналася до ряду важливих міжнародних документів у галузі охорони морського середовища — Декларації міністрів про захист Чорного моря (1993 р.); Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1994 р.); Стратегічного плану дій щодо відтворення та захисту Чорного моря (1996 р.). Як уже зазначалося на початку статті, ідея інтегрованого управління приморською зоною не нова. Відображена вона і в українському законодавстві. Зокрема, «Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів» вміщує окремий підрозділ «Створення системи інтегрованого управління природокористуванням у прибережній смузі морів», який, серед іншого, передбачає «розроблення принципів державної політики і стратегії інтегрованого управління приморською смугою морів та плану заходів, спрямованих на їх реалізацію» [1]. Програмою передбачено також розроблення та прийняття необхідних нормативно-правових актів. При цьому у програмі взагалі немає визначення поняття «інтегроване управління приморською смугою». Тому для українського управлінця, який не ознайомлений з ідеєю КУПЗ, науковими публікаціями щодо цієї проблеми вітчизняних та зарубіжних фахівців, це поняття практично нічого не означає. Проте програма містить інше визначення: «Смуга прибережна — ділянка контакту суші та моря, що включає природні комплекси берега та прилеглої морської акваторії» [1]. Як бачимо, визначення суттєво відрізняється від наведених вище понять «приморська зона». У програмному визначенні навіть не згадується про присутність антропогенного чинника, а також про те, що приморська зона (прибережна смуга) має розглядатися як об’єкт управління. Між тим, в Україні намагаються якщо не запровадити КУПЗ, то принаймні сприяти цьому. Однією з перших спроб стало розроблення у 1995 р. ТЕО «Пілотного проекту інтегрованого управління Аджалицько-Тилигульською ділянкою приморської зони Одеської області» на замовлення Одеської обласної ради. Передбачалося, що проект фінансуватиметься Світовим банком. Але цього не сталося. Тому ідея так і залишилася на рівні досить солідного наукового обґрунтування проекту. Зазначимо, що останнім часом діяльність із запровадження інтегрованого підходу до управління приморською зоною України здійснюється переважно за фінансової підтримки міжнародних донорів. Насамперед це — Міністерство міжнародного розвитку Сполученого Королівства (DFID) та Британська Рада як розпорядник грантових коштів уряду Великобританії, Світовий банк, Глобальний екологічний фонд (GEF), Європейська Комісія через програму TACIS. Саме в рамках проекту Глобального екологічного фонду «Другий етап підтримки спроможності щодо біорозмаїття» групою знову ж таки одеських фахівців розроблено «Пропозиції щодо необхідності розробки Закону України «Про стале управління Азово-Чорноморським узбережжям». На думку авторів, за допомогою такого Закону у приморській зоні України мають вирішуватися наступні завдання:стале використання, збереження та відновлювання природних ресурсів з урахуванням біологічного розмаїття та екологічного балансу; комплексне та гармонійне облаштування прибережної території; захист берега від руйнування та процесів морської ерозії; запобігання забрудненню прилеглої території та акваторії; визначення і збереження природних ландшафтів та об’єктів історико-культурної спадщини; заохочення нормованої діяльності підприємств, морського транспорту, рекреації, туризму, рибного господарства та аквакультури; залучення наукових знань та сучасних технологій у процесі використання специфічних ресурсів узбережжя; створення інституціональної основи координації діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, власників, орендарів та інших користувачів об’єктів, розташованих на узбережжі, а також територій та акваторій; посилення освітньої діяльності та залучення громадських організацій до комплексного управління прибережною зоною; сприяння міжнародній кооперації та інвестиціям у сталий розвиток прибережної зони. Погоджуючись у цілому з авторами цих пропозицій, від себе додамо, що необхідність законодавчого закріплення статусу приморської смуги України як ресурсу сталого розвитку обумовлюється такими чинниками:необхідність запровадження сталого управління природними ресурсами приморської смуги з урахуванням потреб наступних поколінь; створення умов для покращення якості життя населення місцевих громад завдяки раціональному використанню природних і земельних ресурсів у приморській смузі, розвитку туристично-рекреаційної галузі, поліпшення екологічної ситуації та здоров’я населення; наближення України до позитивного світового досвіду інтегрованого управління приморською смугою; втілення положень «Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» в частині, що стосується адаптації законодавчої бази України до європейського законодавства; сприяння втіленню на національному рівні «Порядку денного на XXI століття». Необхідно зазначити, що досвід запровадження інтегрованого підходу до управління приморською зоною є і в Україні. Зокрема, можна навести приклад одного з об’єктів природно-заповідного фонду України — регіонального ландшафтного парку «Меотида» (Донецька область), в межах якого практично здійснюється інтегроване управління ділянкою Азовського узбережжя. Однак цей досвід навряд чи може бути повністю використаний як модельний для України, адже тут КУПЗ здійснюється на території, яка має специфічний природоохоронний статус і, відповідно, жорсткі обмеження щодо господарської діяльності та доступу населення. Утім, цей досвід заслуговує на вивчення та розповсюдження. Вище вже зазначалися проблеми, які, за визначенням авторів «Європейського кодексу управління для приморських зон», виникають за відсутності КУПЗ. А як ці проблеми означені на конкретному прикладі в умовах сьогоднішньої України? Відповідь на це питання знаходимо у дослідженнях українсько-британської групи вчених і спеціалістів, які у 2002 р. досліджували стан та проблеми приморської зони Одеси в рамках спільного проекту «Адаптація позитивного досвіду в сфері інтегрованого управління приморською зоною задля сталого розвитку Одеси». Дослідження відбувалися за фінансової підтримки DFID. Отже, стан приморської зони Одеси характеризується наявністю таких проблем:бактеріальне та органічне забруднення морської води в результаті скидання неочищених зливних вод у межах прибережної акваторії міста, несанкціоноване підключення до зливних колекторів і скидання у море побутових стічних вод; погіршення якості води у пляжних акваторіях внаслідок зниження інтенсивності водообміну в межах системи берегозахісних конструкцій; забруднення морської води і пляжів внаслідок нерегламентованого рекреаційного навантаження; зниження біорозмаїття через незадовільну якість морської води; загроза зсувів, що зберігається на деяких ділянках узбережжя; несанкціоноване вирубування населенням зелених насаджень на приморських схилах; організація звалищ сміття в зеленій зоні; диспропорції в розвитку портово-промислового комплексу та курортно-рекреаційної інфраструктури; нераціональне використання територій промислових, портових і рекреаційних об’єктів у межах приморської зони; занепад старої забудови, в тому числі пам’ятників архітектури; зниження естетичної цінності приморської зони Одеси через її забудову високоповерховими будинками, до того ж малопривабливими з архітектурної точки зору. Прискіпливого ставлення потребує фасадна забудова — обличчя міста. Приморська зона, яка має стати однією з головних і привабливих архітектурно-планувальних осей міста, сьогодні, як і сто років тому, забудовується безсистемно. При цьому приморська зона для розвитку Одеси має економічне, соціальне, екологічне і природоохоронне, історико-культурне значення, а також значення з погляду міського та регіонального розвитку. ^ Економічне значення приморської зони у розвитку міста Одеси полягає:розвиток морегосподарського та портово-промислового комплексів; є важливою складовою транзитного потенціалу міста, регіону, держави; вважається невід’ємним елементом розвитку туристичної індустрії Одеси. Соціальне значення:традиційне місце відпочинку і оздоровлення значної частини мешканців міста; виконує соціально-культурні функції як місце дозвілля; є джерелом поповнення соціальних статей бюджету міста за рахунок розвитку підприємництва і функціонування господарських структур у приморській зоні Одеси; сприяє збільшенню кількості робочих місць і підвищенню добробуту мешканців міста завдяки розвитку інфраструктури туризму, відпочинку і розваг. ^ Екологічне і природоохоронне значення. Приморська зона Одеси вже сама по собі є важливим екологічним об’єктом, який потребує дбайливого, господарського ставлення до себе та захисту. У зеленій зоні міста і прибережній акваторії моря мешкають різноманітні представники тваринного і рослинного світу, включаючи види, занесені до Червоної книги України.Історико-культурне значення. Приморська зона Одеси на всіх етапах історії міста мала виняткове значення для його розвитку і соціально-економічного становлення у Північному Причорномор’ї. Приморська зона суттєво вплинула на містобудівні та планувальні рішення у процесі забудови міста й формування його архітектурного обличчя.^ Значення з точки зору міського та регіонального розвитку. Приморська зона Одеси має важливі соціально-економічні, екологічні та природоохоронні функцій для приморської зони міста Одеси, Одеської області та всього Українського Причорномор’я. На це потрібно зважати під час розробки стратегій міського та регіонального розвитку. За висновками експертів проекту, запровадження принципів інтегрованого управління приморською зоною Одеси має сприяти:пом’якшенню традиційного конфлікту між розвитком соціально-економічної діяльності та завданням збереження природних ресурсів і біологічного розмаїття в приморській зоні; раціональному використанню ресурсів приморської зони з урахуванням не тільки потреб сьогодення, а й збереження та відновлення їх для задоволення потреб майбутніх поколінь; подоланню відомчої неузгодженості у процесі прийняття рішень і управління приморською зоною в цілому, її ресурсами та якістю довкілля; залученню до процесу управління приморською зоною всіх зацікавлених у використанні її ресурсів з метою створення легального механізму лобіювання різних інтересів і мінімізації конфлікту інтересів у процесі використання ресурсів приморської зони; реалізації права доступу до ресурсів приморської зони всіх верств населення, з одного боку, і обмеження збитку внаслідок споживацького ставлення до природних ресурсів приморської зони з боку значної частини мешканців міста, туристів та рекреантів, з іншого боку; налагодженню міжсекторної співпраці між органами державної влади і місцевого самоврядування, суб’єктами господарської діяльності й громадськістю у процесі управління приморською зоною і збереження її природних ресурсів і біологічного розмаїття; можливості стратегічного планування розвитку різних видів діяльності у приморській зоні Одеси і запровадженню програмного підходу до організації природоохоронної та екологічної діяльності в ній; інформуванню населення про екологічний стан приморської зони Одеси і сприянню у такий спосіб реалізації положень «Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань довкілля» (Орхус, 1998 р.) [4]. За визначенням британських теоретиків і практиків у сфері КУПЗ, у Сполученому Королівстві КУПЗ запроваджували протягом 20 років і процес цей триває й досі. Проте, як свідчить досвід Великобританії та інших країн, таких як США, Канада, Японія, і як наголошують деякі іноземні фахівці, необхідною умовою запровадження КУПЗ є наявність політичної волі [7]. Утім, маємо констатувати, що сьогодні політична воля в Україні в питанні управління приморською зоною працює у «зворотному напрямку». Про це свідчать численні конфлікти навколо територій, розташованих на Азово-Чорноморському узбережжі. Невтішною є і така теза з Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям»: «Державна регіональна політика базуватиметься на здійсненні перерозподілу ресурсів для підтримки депресивних територій та розв’язання проблем, які за своїми масштабами є загальнодержавними» [3]. Між тим, ще раз повернемося до іншої тези, про яку вже йшлося у цій статті: сучасна концепція політики регіонального розвитку, яка є домінуючою в країнах ЄС, ґрунтується на розумінні того, що вона (ця політика) здебільшого має орієнтуватися не стільки на підтримку депресивних регіонів за рахунок регіонів-донорів, скільки на створення умов для мобілізації місцевого потенціалу і ресурсів, посилення конкурентоспроможності регіонів. Отже, за такого підходу виникає запитання, чи є близькою перс