Розробила Тодорова І.В. Л Е К Ц І Я з теми: «Соціальні функції спорту» Спорт як змагальна діяльність є дуже складним багатофункціональним явищем соціальної реальності, що займає важливе місце у фізичній і духовній культурі суспільства. У самому загальному виді про спорт можна сказати, як про соціальну систему великої складності, що включає в себе керуючу, що забезпечує і результативну організацію, спрямовану на сприяння максимальному розвитку рухових і функціональних можливостей людини з урахуванням специфіки вида спорту. Ця властивість значною мірою відрізняє спорт від фізичної культури й фізичного виховання. Фізична культура у вузькому розумінні цього слова, у більшості сприяє психічному й фізичному оздоровленню, рекреації. Для неї характерне використання незначних навантажень, різних гігієнічних процедур. фізичне виховання спрямоване на гармонійний, відносно рівномірний розвиток фізичних якостей, характеризується проведенням занять по строго регламентованих програмах із застосуванням в основному помірних навантажень. спорт характеризується орієнтуванням на певні спортивні результати, використанням показників у змаганнях як основного критерію оцінки ефективності спортивної діяльності, використанням як малих так і великих і граничних навантажень спеціалізованих занять, обумовлених специфікою даного виду спорта, присутністю екстремальних ситуацій, доступністю занять спортом на вищому рівні результатів, тільки для обдарованих спортсменів. Спорт як вид діяльності багатогранне явище. Розрізняють спорт масовий і спорт вищих досягнень. Масовий можна диференціювати на самодіяльний і базовий. Самодіяльний спорт – організаційна форма спорту, що виникає в процесі спілкування групи людей, об’єднаних за місцем проживання, роботи, під час відпочинку, і має переважно розважальні цілі. Вона може бути тимчасовою або більш постійною систематичною або випадковою. Головна риса цього спорту – відсутність чіткої програми змагальних занять і постійного керівника. Найчастіше самодіяльний спорт зводиться до змагань в ігрових видах спорту. До самодіяльного спорту відносяться більш систематичні заняття в секціях або в спортивних клубах. До цих занять залучають тренерів – інструкторів, які епізодично проводять змагання. Базовий спорт – вид занять спортом у певній організаційній структурі: під час навчання, проходження військової служби й служби в спеціалізованих формуваннях. Характерною рисою є чітка програма спортивної підготовки, систематичність занять під керівництвом тренера. Програма повинна забезпечити вдосконалювання фізичної підготовленості і здоров”я спортсменів. У середніх спеціальних закладах і вищих школі заняття базовим спортом можуть бути спрямовані на освоєння тих видів, у яких рухові навички найбільш адекватні майбутній професійній діяльності. Соціальна система спорту має ще один дуже важливий напрямок – дитячий і юнацький спорт. Саме в цьому напрямку починають свою професійну діяльність фахівці. Тому цьому напрямку буде приділена основна увага в нашому курсі. У наш час органи народного управління й фізкультурні організації прийняли ряд рішень, а верховна рада України прийняла закон України „Про фізичну культуру і спорт” де говориться, що „фізична культура – складова частина загальної культури суспільства”, що спрямована на зміцнення здоров”я , розвиток фізичних, морально-вольових і інтелектуальних здатностей людини з метою гармонійного формування його особистості. Фізична культура являється важливим засобом підвищення соціальної й трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних і творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх відносин між народами й зміцнення миру. Спорт являється органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення й уніфікованого порівняння досягнення людей у певних видах фізичних вправ інтелектуального й іншого видів підготовки шляхом змагальної діяльності. Соціальна цінність спорту визначається його діючим стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення. Основним завданням фізичної культури і спорту являється постійне підвищення рівня здоров”я, фізичного і духовного розвитку населення, сприяння економічному авторитету України у світовому співтоваристві. Відповідно до цього розроблена державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні, де значна увага приділена поліпшенню рівня дитячого і юнацького спорту. Як соціальної системі великої складності спорту властиві такі якості: цілісність, цілеспрямованість, динамічність, складність і ієрархічність, особливість керування, здатність до самоорганізації, подільність, відносна ізольованість. Цілісність як властивості системи характерна тим що їй властива своя специфічна внутрішня організація яка базується на технології учбово-тренувального процесу, а взаємодія компонентів відбувається на підставі змагань. Система спорту виступає як відносно самостійне, що має свою мету, завдання, принципи функціонування у взаємодії з навколишнім середовищем. Цілеспрямованість як властивість системи спорту полягає в тім, що, як окремим організаціям так і всій системі власне бажання досягнення мети. Це створює специфічну напругу, особливий характер діяльності, насиченість змаганнями. Динамічність характеризується безперервною зміною властивостей у цілому, а також окремих частин і організацій. У спорті змінюється рівень спортивних результатів, система підготовки спортсменів, інвентар, техніка видів спорту, форма організації діяльності фахівців. Але процес розвитку системи спорту носить об’єктивний характер і значною мірою відображає також і розвиток суспільства. Тому кількісне нагромадження згодом здобувають якісних характер. Складність. Спорт належить до класу систем великої складності. Насамперед у системі можна виділити підсистему керування, що включає в себе різні організації матеріально-технічного забезпечення, а також кадрового, науково-методичного й іншого забезпечення; результуючу підсистему, у яку входять організації, що ведуть підготовку спортсменів на рівні масового й результативного спорту. Як ми вже відзначали, у системі спорту існують різні напрямки масовий і спорт вищих досягнень, кожний у свою чергу включає кілька рівнів або підсистем і велика кількість організацій це пояснюється складністю тих завдань, які вирішує спорт. Відносна ізольованість як із системи спорту характеризується тим, що ізоляція системи від оточення носить відносний характер і система спорту повинна підтримувати постійні контакти шляхом проведення заходів (змагань), зв’язок із пресою, радіо, телебаченням для забезпечення ефективності функціонування. Ієрархічність системи спорту як прояв складності характеризується тим, що в системі існує підпорядкованість мети, завдань, підсистем і об’єктів. У системі спорту розрізняють адміністративну й технологічну ієрархію. Адміністративна підпорядкованість – це державні (центральні, обласні, місцеві, районні) спортивні установи. В основу технологічної ієрархії лежать закономірності процесу підготовки у зв’язку із чим у системі спорту виділяють такі відносно самостійні рівні: а) попередньої підготовки, початкової підготовки; б) поглибленої спеціалізації; в) базової підготовки; г) вищої спортивної майстерності; д) вищих досягнень. Для кожного із цих рівнів характерні своя мета, завдання, особливості процесу спортивної підготовки, але разом із цим між ними існує технологічна залежність і підпорядкованість. Керування - здатність системи піддаватися управлінському впливу. Це можливість впливу на окремі організації вищих підрозділів спорткомітетів і т. д.. Здатність до самоорганізації й самоврядування. Ця властивість проявляється в тім, що система спорту має спеціальні організації, які здійснюють керування системою в цілому, її частинами й об’єктами. Саме тут організовуються й проводяться на всіх рівнях заняття, тренування й змагання. Подільність характеризує систему великої складності, тому що вона складається з відносно самостійних підсистем і об’єктів, система спорту – підсистема масового й результативного спорту, підсистем окремих видів спорту, окремих обертів – ДЮСШ, ДСШ, ШВСМ, ДЮСШОР, які мають стійку структуру й відносну самостійність. Це властивість системи спорту дозволяє окремим організаціям відносно самостійно вирішувати завдання, з оглядом на специфічні умови їхньої діяльності. Розуміння спорту було б неповним, якби спорт розглядався тільки спеціалізовано – як і результат людства, що має свої духовні й матеріальні цінності. Для суспільства більшу цінність має гуманістична цінність спорту. Це процес удосконалення вольових якостей людини, постійна його боротьба за перемогу над силами притягання, простором і часом, спрагою, пізнання й розвитку можливостей, самоствердження особистості й багато іншого. І все це в сурових нормах спортивного суперництва. Престижність, естетичність високий рівень морально-етичних норм змагальної діяльності – все це духовні ознаки сучасного спорту. Олімпійські ідеали миру, прогресу людства, радості спілкування, справедливості й шляхетності, неприйняття расизму й апартеїду, демократизм – основні гуманістичні, духовні цінності спорту. До сукупності матеріальних цінностей спорту варто віднести самі види спорту, їхній постійний розвиток протягом всієї історії людства; спортивне устаткування й новітню технологію їхнього виробництва; спортивні спорудження, архітектуру, і технологію їхнього будівництва; наукове, медичне устаткування й апаратуру й навіть спортивну моду.