Максименко І.В. Геополітичні зміни в Чорноморському регіоні та перспективи регіонального співробітництва Останніми роками регіон Чорного моря та процеси, які відбуваються в країнах цього регіону, привертають все більшу увагу міжнародного співтовариства. Посилюється вплив інтеграційних процесів, що підвищує важливість економічного, транзитного та енергетичного потенціалу регіону для сучасних міжнародних відносин. В той же час посилюється безпековий та антібезпековий характер регіональних процесів. Поєднання усіх факторів та урахування геополітичну та геоекономічні залежність стабільності та розвитку України примушує ретельно вивчати та прогнозувати результати зміни значення Чорноморського регіону та перспективи регіонального співробітництва. Посилення інтересу з боку Європейського Союзу до регіону призвело до появи концепції структури відносно напрямків та механізмів співробітництва. Цей документ – Black Sea Synergy – a New Regional Cooperation Initiative – є ключовим для аналізу перспектив регіонального співробітництва на тлі європейської інтеграції [1]. Важливими для вивчення перспектив Чорноморського регіону є роботи Тассінарі Ф. [2], Корнелла С., Джонсона А., Нілссона Н., Хагстрома П. [3], Казадумова Р. [4]. Позиції головних акторів регіону досліджуються у працях співробітників Турецького центру міжнародних досліджень і стратегічного аналізу [5], а також Румера Б. та Дж. Саймонса [6], Бордонаро Ф. [7]. Значний науковий інтерес для вивчення інтеграційних процесів та перспектив представляє збірка матеріалів українських та міжнародних експертів „Севастопольського форуму” [8]. Метою дослідження є трансформація процесу регіонального співробітництва в Чорноморському регіоні під впливом геополітичних чинників. ^ Основні чинники геополітичних змін в Чорноморському регіоні З початком ХХI століття регіон Чорного моря набуває нового якісного значення. Географічні ресурси цього регіону під впливом сучасних глобалізаційних та інтеграційних процесів трансформуються в геополітичні та геоекономічні. Серед основоположних геополітичних змін слід виділити наступні чинники. По-перше, розширення Європейського Союзу та НАТО у тому числі за рахунок країн Чорноморського регіону, що призводить до зростання міжнародного впливу цих структур. По-друге, посилення російського чинника в регіоні, який справляє вплив на питання приєднання України та Грузії до НАТО та може послужити причиною зміни системи міждержавних відносин в регіоні в цілому. По-третє, зростаючий вплив Туреччини на країни Чорноморського та Каспійського басейнів, а також зміна внутрішньополітичної ситуації в Туреччині з одночасним невизначеним становищем щодо євроінтеграційних перспектив цієї країни. Наступним чинником слід назвати зміну сутності безпеки, в якої на першому місці знаходяться питання так званої „м’якої” безпеки: енергетичної, екологічної, інформаційно-технологічної, суспільної безпеки. Особливо актуальним це питання стає в умовах зростання кількості гарячих точок в той час, як класичні механізми – ОБСЄ, ООН, зокрема, – виявилися безсилими в їх вирішенні, а головним актором військової присутності стає НАТО. Початок боротьби з тероризмом також суттєво вплинув на підвищення інтересу до Чорноморського регіону як перехрестя торгово-транспортних та осей „Схід - Захід” та „Північ - Південь”. Додатковим чинником у цьому напрямку є той факт, що Чорноморський регіон досі є частиною так званої „дуги нестабільності”, яка починається на Балканському півострові та простягається до Афганістану. Події останніх років, які пов’язані з кольоровими революціями в Україні та Грузії, нова енергетична політика Росії, проголошення Європейським Союзом намірів щодо розширення зони стабільності, процвітання та демократичних цінностей поза кордонами європейської спільноти, впровадження Європейської політики сусідства для більшості чорноморських країн та приєднання до ЄС Румунії та Болгарії так само, як і гострота питання забезпечення безпеки на кордонах ЄС стали будівельними цеглинами для виникнення концепції Великого Чорноморського регіону (the Wider Black Sea region) [9]. Саме така концепція закладається сьогодні у стратегію Європейського Союзу відносно Чорноморського регіону. З точки зору геоекономічного значення Чорноморський регіон є потенційно об'ємним ринком, який має значні природні ресурси, науково-технічний потенціал та може стати ключовим місцем торгівлі між Європою, Близьким Сходом і Азією [8]. Вже тільки ці чинники стали основою для виникнення регіональної співпраці між країнами, інтереси яких пов'язані з цим регіоном. В той же час більшість нових країн, які все ще опікуються проблемами само ідентифікації, демократичного та ринково-економічного становлення, не мали можливості швидко розвинути плідну регіональну співпрацю по всім напрямкам. Таким чином, фундаментальні зміни після розпаду біполярної системи привели до звільнення старих джерел напруги, які раніше стримувалися двостороннім протистоянням між СРСР та США. Зникнення старої геополітичної системи, проте, довго не було заповнене формуванням нової. Сьогодні існують реальні підстави для реалізації концепції Великого Чорноморського регіону, прототипами якої були регіон Центральної та Східної Європи та Великий Близькосхідний регіон. Слід відзначити що, такий підхід до розширеного сприйняття регіону має свої коріння з початку 1990-х років [6]. Під час формування Організації Чорноморського економічного співробітництва Туреччина запропонувала ініціативу включення до списку учасників не лише титульні країни Чорного моря, але розширити склад учасників за рахунок балканських та кавказьких країн – Греції, Албанії, Сербії, Вірменії, Азербайджану та Молдови. Однією з головних підстав є стійка та розповсюджена тенденція розширення Чорноморського регіону до Чорноморсько-Каспійського, Чорноморсько-Середземноморського, Чорноморсько-Каспійсько-Балтійського регіонів, що наочно демонструє динамічність та відкритість цієї міжнародної системи, а також взаємозалежність країн. Наслідком цього чинника є постійно зростаючий інтерес з боку НАТО та ЄС до регіону в цілому та окремих країн.^ Регіональне співробітництво країн Чорноморського басейну Зміна системи міжнародних відносин в Європі та необхідність для нових незалежних країн самостійно відстоювати свої інтереси об'єктивно спровокували появу різних регіональних організацій: Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), ГУАМ, Спільнота демократичного вибору (СДВ) та інші. Головним завданням регіональної співпраці країн Чорного моря було створення трансрегіональної інтеграційної системи співробітництва, яке знайшло своє втілення в ОЧЕС [10]. Це було перше значне інтеграційне утворення нового, постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке здатне об'єднати країни з різними політичними і економічними формами орієнтації. Тому розвиток системи чорноморської співпраці став одним з важливих механізмів входу причорноморських країн в загальноєвропейську інтеграцію. В той же час регіональне співробітництво не вийшло на високий рівень інтеграції та ефективності. Серед головних причин такого стану слід відокремити наступні: - збереження в деяких країнах пріоритету національних інтересів над спільними регіональними; а також велика кількість різноманітних ініціатив, які пропонуються одними країнами та відкидаються іншими; - все ще існуючі протиріччя та проблеми у взаємостосунках між країнами регіону (заморожені конфлікти, відносини з НАТО);- відсутність послідовного та впливово лідера; - членство в таких організаціях як НАТО та ЄС; - участь в субрегіональних структурах ОЧЕС, ГУАМ, СДВ, Чорноморський форум, Black Sea Harmony, Blackseafor т.і.; - відсутність чіткої уяви та моделі подальшого регіонального співробітництва; - обмеженість ресурсів багатьох країн ЧР, що примушує керівництво цих держав обирати тільки ті напрямки або варіанти розв’язання проблем, які дадуть реальні результати або переваги для країни; - деякі проблеми, які мають спільну назву у різних країнах, відрізняються своїм наповненням та значенням, що розділяє країни ще більше під час розробки політики розв’язання цих проблемних питань у межах регіону.^ Інтереси чорноморських країн в розвитку співробітництва Україна, керуючись такими міркуваннями, також підтримала процес регіональної інтеграції як на європейському континенті, так і на регіональному рівні. У геополітичному відношенні Чорноморський регіон є надзвичайно важливим для України як з погляду її економічних інтересів (збільшення об'ємів зовнішньої торгівлі, чіткої роботи транспортних комунікацій) та забезпечення більшої енергетичної незалежності, так і з позицій національної безпеки держави (наприклад, ліквідація загроз власної безпеки за рахунок загроз східного походження: нелегальна міграція, наркоторгівля і торгівля людьми, розповсюдження зброї тощо). Для нашої країни велике значення мають широкомасштабні комунікаційні проекти в рамках ОЧЕС з будівництва кільцевої автомагістралі навколо Чорного моря і системи магістральних трубопроводів для транзиту нафти і газу з Центральної Азії, Закавказзя, Близького і Середнього Сходу до Європи [8]. Достатньо сказати, що використовування території України дає можливість більш ніж удвічі скоротити довжину шляху транспортування нафти з регіону Близького Сходу до Європи. Отже, участь України в регіональному інтеграційному процесі, в першу чергу в ОЧЕС, обумовлена транзитним характером її економіки, якій крім захисту від загроз і викликів глобалізаційних процесів також необхідна інтеграція в світовий економічний простір на паритетних умовах. Важливим моментом щодо інтересів України в розвитку причорноморського співробітництва є прагнення стати регіональним лідером та реалізація зовнішньополітичного курсу на євроінтеграцію. І для цього українське керівництво створює сприятливі умови для посилення своєї ролі в глобальних і регіональних системах міжнародних відносин. В цьому відношенні йдеться про залучення до причорноморського співробітництва всього економічного простору України [8].Інтереси Туреччини щодо розвитку регіонального співробітництва полягали в особливостях ситуації в регіоні [5]. Після розпаду Радянського Союзу в Чорноморському регіоні з'явилася група держав, які потрапили в сферу зовнішньополітичних і економічних інтересів Туреччини. На додаток до політичних інтересів велике значення має і питання про захист прав тюркських народів, захисниками і представником яких проголосила себе Туреччина. Покладаючи великі надії на власне геополітичне положення і економічну потужність, що зростає, в умовах посилення кризових явищ в сусідніх постсоціалістичних державах, Туреччина прагнула реалізувати ці переваги шляхом створення під своєю егідою стабільної структури, яка виступала б регіональним центром тяжіння. Болгарія і Румунія визначили для себе пріоритетним напрямом приєднання до Європейського Союзу і саме через цю призму розглядають процеси чорноморського співробітництва [7]. Ці держави прагнуть використовувати в регіональному контексті переваги, які пов'язані з застосовуванням ролі «посередника» у взаємостосунках з ЄС і регіоном, в першу чергу шляхом ініціації власних конкретних проектів і залучення фінансових можливостей міжнародних організацій, у тому числі й Євросоюзу, для їх реалізації, а також намагаються вирішувати питання регіональної співпраці шляхом взаємодії з різними міжнародними і регіональними структурами євроінтеграційного характеру. Деякі експерти вважають, що саме румунські та болгарські зусилля стимулювали ЄС до розробки „Чорноморської сінергії” (“The Black Sea Synergy – a new regional cooperation initiative”), яким передбачається проведення регулярних зустрічей керівництва ЄС з міністрами закордонних справ шести чорноморських держав, а також Греції, Вірменії, Азербайджану і Молдови з метою обговорення питань отримання газу і нафти з Каспія, боротьби з сепаратизмом, нелегальною міграцією і контрабандою, захисту навколишнього середовища і створення нових транспортних комунікацій [1, 7, 12]. Передбачається використання існуючих структур і організацій (ОЧЕС, ГУАМ, СДВ, Чорноморський форум) для проведення заходів співпраці між ЄС і чорноморськими державами [1, 11]. Регіон Чорного моря, об'єктивно є дуже перспективним в геополітичному і геоекономічному значенні і для Російської Федерації. Росія має намір підсилити роль ОЧЕС і використати її для розвитку південних регіонів Російської Федерації. Москва планує створення міжнародної чорноморської курортної зони, в рамках якої відбулося б посилювання екологічних транспортних правил і сприяло б поліпшенню обстановки в регіоні, розбудову регіональної енергосистеми та високоякісної автомагістралі та відновлення пасажирського поромного сполучення між чорноморськими портами. Зацікавленість Росії полягає також і в тому, щоб не дати можливість порушити її стратегічні інтереси в цьому регіоні, зберегти політичне, економічне і військове домінування в Закавказзі і не допустити посилення в цьому регіоні ролі третіх держав (перш за все, Туреччини, США, Великобританії, ФРН, Ірану) [6]. В першу чергу, Росія концентрує зусилля на збереженні контролю над нафто- і газопроводами і основними вантажопотоками на залізницях, авто- і авіамагістралях країн Центральної і Середньої Азії [5]. Особливу цікавість Москва виявляє до того, щоб в майбутньому потік каспійської нафти йшов тільки через російський нафтопровід і порти в рамках проектів енерготранспортної системи, яку розвиває Росія спільно з іншими країнами Великого Чорноморського регіону – Туреччина, Азербайджан, Болгарія, Греція. У другу чергу, Росія останнім часом надає велику увагу питанням безпеки, розширення сфер діяльності BLACKSEAFOR, а також, що не повинен залишитися без уваги української сторони, Москва активно залучається до турецької ініціативи «Чорноморська гармонія» та середземноморських антітерористичних навчань. Таким чином, можна констатувати, що країни Чорноморського басейну мають спільні проблеми та інтереси, але в той же час намагаються проводити регіональну політику, яка базується на конкуренції між ними, яка останнім часом трансформується у дворівневу структуру (конкуренція між регіональними лідерами як перший рівень та глобальними акторами як другий рівень структури), та не дозволяє виробити єдиний формат регіонального співробітництва як площини для процвітання регіону та інтеграції в загальноєвропейські інтеграційні процеси. Враховуючи згадані фактори, слід ретельно доопрацювати як існуючи стратегії розвитку європейських та регіональних інтеграційних процесів в Великому Чорноморському регіоні, так і механізми, за допомогою яких можна буде реалізувати спільний інтерес чорноморських країн та розкрити увесь потенціал регіону.^ Перспективи регіонального співробітництва та політика ЄС Посилення інтересу з боку Європейського Союзу до політичних, економічних та інтеграційних процесів Чорноморського регіону є наслідком поступового безпосереднього втягнення спільноти в регіональні справи. Така тенденція формувалася протягом останніх років за рахунок відносин з Туреччиною, політики розширення ЄС та впровадження Європейської політики сусідства, активізації двосторонніх відносин з країнами регіону та стратегічного партнерства з Росією; а також під час співпраці з регіональними організаціями та ініціативами. Важливими структурно-формуючими аспектами сучасної європейської стратегії відносно Великого Чорноморського регіону, на які розраховують більшість країн регіону та які можуть позитивно вплинути на динаміку регіонального співробітництва, є такими: - активне залучання до реалізації регіональних проектів за допомогою фінансової підтримки ЄБРР, Європейського інвестиційного банку та приватних фондів. Серед приоритетних чорноморських програм слід назвати розвиток транспортної, енергетичної та телекомунікаційної інфраструктури (TACIS, TRACECA, INOGATE, BlackSea PETra, Baku Process); - посилення співробітництва з існуючими регіональними організаціями з метою реалізації спільних проектів та поглиблення регіональної єдності (ОЧЕС, ОДЕР-ГУАМ, СДВ); - розвиток та посилення демократичних інститутів і верховенство закону в країнах регіону; - розвиток транскордонного співробітництва, особливо у межах створеного єврорегіону „Чорне море”, яке набуває нового значення після приєднання до ЄС Румунії ат Болгарії; - просування довгострокової стабільності та розв’язання, в першу чергу, невирішених конфліктів завдяки механізму регіонального співробітництва, яке стане підвалинами для зміцнення взаємної довіри та подолання існуючих перешкод на шляху до остаточного миру; - боротьба з організованою злочинністю, корупцією і тероризмом, торговлею людьми та розповсюдження зброї, в тому числі питання міграції та прикордонного контролю; - забезпечення в цих умовах стабільного постачання енергоресурсів для Європи; - активна співпраця з регіональними інститутами (DABLAS, Black Sea and Danube Commissions, Black Sea Strategic Action Plan) з питань захисту навколишнього середовища [1, 11]. Таким чином, реалізація подібної роботи під егідою ЄС та інших міжнародних структур може значно покращити стан регіонального співробітництва. В той же час на цьому шляху існує низка перешкод, які негативно позначаться і на перспективах регіонального співробітництва. По-перше, Європейський Союз є досить інертною структурою, серед членів якої не має узгодженого порозуміння щодо майбутніх євроінтеграційних перспектив чорноморських країн. Таким чином недиференційована стратегія ЄС щодо регіону ближчим часом не буде розроблена, тобто не дасть поштовху для посилення регіональної співпраці. По-друге, неоднорідність країн регіону, які розрізняються як прогресом на шляху демократичних та економічних реформ, так і рівень їхньої відданості європейським цінностям, що зберігає диференціацію, конкурентність та пріоритетність двосторонніх відносин між собою та ЄС. По-третє, посилення ісламістських тенденцій в Туреччині, що може вплинути і на політику країн Середньої Азії. Нарешті, вагомим фактором є політика Росії, яка сьогодні значно трансформується у формат активного та рівноправного учасника міжнародних відносин в Чорноморському регіоні з акцентом на закріпленням за Росією статусу нового енергетичного центру (слід відмітити, що в Великому Чорноморському регіоні нараховується більше десяти ключових енергетичних проектів). Підсумовуючи усі чинники регіональних та європейських інтеграційних процесів в Чорноморському регіоні, можна зробити висновок, що регіональна співпраця є невід’ємним елементом загальних інтеграційних процесів. Таким чином, співробітництво в регіоні буде розвиватися, поступово долаючи перешкоди та проблеми, за умов застосування нового мислення, нових підходів та концепцій у розв’язанні проблемних питань на усіх рівнях. Необхідність активізації співробітництва розуміється усіма країнами, оскільки ціною інертності та бездіяльності у вирішенні проблем може бути дестабілізація Чорноморського регіону, енергетична та економічна криза, яка охопить увесь європейський континент. ПосиланняBlack Sea Synergy – a New Regional Cooperation Initiative. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament. – Brussels, 11.04.2007.Tassinari F. A Synergy for Black Sea Regional Cooperation: Guidelines for an EU Initiative// CEPS CEPS Policy Briefs. – 2006. – June.Cornell S., Jonsson A., Nilsson N., Häggström P. The Wider Black Sea Region: An Emerging Hub in European Security?//Silk Road Paper. – 2006. – December. – 117 p.Казадумов Р. Черноморские планы ЕС//http://vovremya.info/art/1186045527.htmlЧерное море: новая арена глобального соперничества//Турецкий центр международных отношений и стратегического анализа / http://www.turksam.org/ru/yazilar.asp?kat1=3&yazi=167Rumer E.B., Simons J. Toward a Euro-Atlantic Strategy for the Black Sea Region//Romanian Journal of International and Regional Studies. – 2006. - № 1-2. – Vol. II. – p. 115-144.Бордонаро Ф. България и Румъния в променящата се геополитическа структура на Черноморския регион// http://geopoliticss.hit.bg/bordenaro.htm„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України. Збірка статей. – К.: ГО „Севастопольский форум”, 2006. – 204 с.Асмус Р. Евроатлантическое Причерноморье//Экспертный политический проект „Вовремя.инфо”// vovremya.info/art/1182847953.htmlЭрдоган И. Черноморский регион и место Украины в нем//День. – 2007, 19 червня – № 98.Towards an EU Regional Dimension in the Wider Black Sea Area//Romanian Journal of International and Regional Studies. – 2006. - № 1-2. – Vol. II. – p. 78-88.Pippidi A.M. Black Sea Dilemmas//SAR Policy Brief. - № 20. – June 2006. – 6 p.Опубликовано в: Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ. Сб. науч. статей. – Ливадия – Донецк: Донецкий национальный университет, 2007. – 766 с. – с. 164-169.