І.М. Осика Викладач кафедри криміналістики НУВСБоротьба з фінансовою злочинністю у країнах Європи Вступ. 12 – 13 жовтня 2001 року в місті Братислава відбувся Третій Міжнародний колоквіум з питань транснаціональної злочинності в Східній та Центральній Європі “Транснаціональна організована фінансова злочинність і корупція”, проведений Національною академією поліції Словаччини. В роботі колоквіуму приймали участь провідні фахівці кримінологи та криміналісти з Нідерландів, Великої Британії, Бельгії, Німеччини, Австрії, Чехії, Словенії, США, України та Словаччини. Під час роботи колоквіуму обговорювалися теоретичні та практичні питання боротьби з організованою фінансовою злочинністю та корупцією як в окремих країнах, так і на міжнародному рівні. Поняття фінансових злочинів. На колоквіумі фахівці дійшли згоди, що фінансові злочини – це злочини, які спрямовані проти фінансових інститутів (як державних, так і приватних) і вчинені з використанням фінансових систем та відносин, за допомогою фінансових документів. Найбільш яскравими прикладами фінансових злочинів є ухилення від сплати податків, банківське шахрайство та легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом. Соціальна небезпека фінансових злочинів полягає в особливо великих розмірах матеріальної шкоди. Потерпілими від фінансових злочинів є не тільки окремі фінансові інститути, а й всі платники податків, оскільки страждає завжди фінансова система певної держави чи групи держав (наприклад, Європейський Союз). Боротьба з фінансовими злочинами у сучасному світі є однією з найактуальніших проблем. Не дивлячись на те, що останні складають всього 10-15% від загальної кількості злочинів, вони завдають багато клопоту правоохоронним органам держав. Зокрема, останнім часом злочинці все частіше використовують світову банківську систему і офшорні зони для легалізації прибутків, отриманих від ухилення від сплати податків та різних видів шахрайства. Це значно ускладнює процес розкриття і розслідування таких злочинів. ^ Банківське шахрайство. На колоквіумі відзначалося, що кількість злочинів у банківському секторі країн Центральної Європи з 1997 року зросла в декілька разів. Пояснювалося це розширенням міжнародної системи міжбанківських електронних платежів, введенням в обіг великої кількості банківських пластикових карток і розширенням інтеграції країн Європейського Союзу. Найбільшу кількість злочинів в банківському секторі складають незаконні дії з пластиковими картками, які включають їх підробку, використання підробленої або чужої (викраденої/знайденої) пластикової картки. Різке зростання кількості користувачів карток ускладнює контроль та профілактику злочинів з боку як банків, так і правоохоронних органів. Наприклад, в Словаччині на сьогодні існує приблизно 3,4 мільйони користувачів пластикових карток і правоохоронці визнають, що не готові ефективно контролювати величезну кількість розрахункових операцій. В Україні обсяги операцій з пластиковими картками (у тому числі незаконних) на даний час значно менші, але є тенденція до їх зростання. У Кримінальному кодексі України встановлена відповідальність за незаконні дії з розрахунковими документами, в тому числі і пластиковими картками (ст. 200 КК). Іншим видом злочинів, що вчиняєюься у банківській сфері, приводять до величезних збитків і завдають певних труднощів для правоохоронних органів щодо їх попередження і розслідування є зловживання електронними системами розрахунків. За данними фахівців, в практиці правоохоронних органів європейських країн такі злочини зустрічається не так часто. Більшість з них вчиняється працівниками банків і саме банки, турбуючись про свою репутацію, беруть на себе функцію розслідування. Інша ситуація складається, коли на банки посягають аутсайдери або “хакери”, які отримують доступ до рахунків клієнтів банків через Інтернет шляхом взлому електронних систем захисту банку. В Центральній Європі, на відміну від Західної, на сьогодні таких злочинів не зареєстровано, однак спроби трапляються. Наприклад, пані Угрінова, працівник служби безпеки одного з найкрупніших банків Словаччини, привела приклад, коли її банк майже не став жертвою “хакера”. Програміст з Братислави скопіював офіціальну сторінку банку в Інтернет на власний сервер, удосконалив її і з’явився в Інтернеті під іменем цього банку. Завдати шкоди своїми діями він не встиг, оскільки його швидко було викрито за допомогою поліції і заарештовано.^ Легалізація коштів, здобутих злочинним шляхом. Учасниками колоквіуму було також переглянуто ставлення до легалізації злочинних прибутків. Так, на думку професора Петруса ван Дайна, з унверситета міста Тілбург (Нідерланди), легалізація це ніщо інше як схеми менеджменту, тобто управління, матеріальними цінностями, які були отримані злочинним шляхом. Злочинці по різному використовують здобуті кошти та матеріальні цінності: продають, використовують особисто, купують нерухомість, автотранспорт тощо. Крім того, вони вкладають їх в легальний або нелегальний бізнес, пенсійні фонди тощо. Останнім часом легалізація злочинних прибутків набула нових форм. Так, злочинці все частіше використовують фіктивні підприємства, банківські рахунки яких знаходяться за кордоном. Також активно використовуються поштові грошові перекази, договори позик (в більшості випадків з нульовими процентами), інвестиційні проекти, контрабанда готівки. З урахуванням цього прослідити рух коштів і доказати нелегальне джерело їх походження правоохоронним органам буває досить важко. Найбільш сприятливими місцями для легалізації злочинних прибутків є офшорні зони. Як зазначив детектив австрійської поліції Магр, легкість, з якою пересічна особа може придбати офшорну компанію або навіть банк сприяють злочинцям. Наприклад, сьогодні це можливо зробити навіть через Інтернет. На колоквіумі відзначалося, що боротьба з легалізацією вимагає удосконалення законодавства. Вона завжди пов’язана з розкриттям банківської таємниці тому потребує спеціального законодавчого врегулювання. Особливої уваги заслуговує законодавче закріплення обов’язків банків доповідати правоохоронним органам про сумнівні операції та саме визначення сумнівної операції. Традиційно до таких операцій відносяться: зняття/внески великої кількості готівки, відкриття банківського рахунку за 1-3 дні перед операцією тощо. Особлива увага повинна приділятися дослідженню руху грошових коштів на щойно відкритих рахунках, а також використання так званої політики “знай свого клієнта” та градація клієнтів банку в залежності від їх прихильності до легалізації злочинних прибутків. Такі заходи сприяють більш ефективному виявленні “брудних” грошей в момент їх обігу у банківських розрахункових системах. Наприклад, в Словаччині з 1 січня 2001 року введено в дію нову редакцію закону “Про конролювання легалізації злочинних прибутків”, який дав визначення сумнівної оперції, зобов’язав банки виявляти такі операції, робити їх попередню перевірку і у випадку підтвердження підозри доповідати до поліції. Слідчий служби безпеки Словацького банку “Tatra Banka”, пані Стієранка, доповіла, що за 9 місяців існування цього закону її банк викрив 173 сумнівних операції і після ретельної їх перевірки матеріали про 39 з них передав до поліції для розслідування. Подібні заходи передбачено і в Україні. Так Закон України “Про банки і банківську діяльність”1 в главі 11 “Запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом”, у статті 64 також дає визначення сумнівної операції, але воно носить дуже загальний характер і потребує роз’яснення з боку Національного банку. Також введено поняття “значної операції”, яка має перевірятися за тими ж правилами, що й сумнівна операція. У Кримінальному кодексі України крім ціого встановлено кримінальну відповідальність за вчинення дій, спрямованих на легалізацію любих злочинних прибутків та сприяння легалізації (ст. 209 КК). Який ефект матимуть ці заходи у нашій державі, покаже час. На сьогодні ж ситуація не дуже оптимістична. Зокрема на колоквіумі відмічалося, що найбільше від легалізації злочинних коштів потерпають саме країни з перехідною економікою. Особливо було виділено те, що росіяни і українці обкрадають свої країни як ніхто більше у всьому світі. Найбільша кількість “брудних” грошей потрапляє до європейських банків саме з цих країн. Майкл Ліві, професор університета Уельсу в місті Кардіф, зауважив, що хоча “брудні” грошові кошти і були отримані в результаті вчинення злочину, вони в кінці кінців інвестуються в економіку країни і приносять користь, якщо застосовуються у легальному бізнесі. А найгірше і найбільш небезпечно для країни, коли ці гроші покидають її економіку назавжди і починають працювати в іншому місці. Але з іншого боку, можливість використовувати злочинні прибутки для подальшого збагачення заохочує вчинення злочинів, тому з легалізацією потрібно боротися самим активним чином. Боротьба з легалізацією злочинних прибутків у країнах Європи здійснюється на національному та міжнародному рівнях за трьома напрямками: банківському (коли юридичні та фізичні особи вступають до фінансових відносин та здійснюють відповідні оперції); поліцейському (при здійсненні оперативно-розшукових заходів та розслідуванні викритих злочинів); та міжвідомчому (взаємодія між банками та правоохоронними органами шляхом обміну інформацією, включаючи оперативно-розшукову). Особливості суб’єкта фінансових злочинів. Механізм вчинення фінансових злочинів завжди носить складний характер, тому скоїти їх одноособово дуже важко. У зв’язку з цим суб’єктом скоєння фінансових злочинів майже завжди є організовані злочинні групи. Професор берлінського університету доктор вон Лампе виділив два види таких злочинних груп: кримінальні мережі і кримінальні організації. В основу такої градації він поклав ступінь організованості та зв’язків між учасниками злочинної групи. Кримінальні мережі складаються зі злочинців, які збираються разом час від часу для скоєння злочинів, але вони рівноправні партнери і не залежать один від одного. Кримінальна організація характеризується чіткою вертикальною (розподіл влади) і горизонтальною (розподіл праці) структурами. Зв’язки між учасниками кримінальної організації сильніші і носять більш постійний характер. До структури кримінальної організації, що працює в фінансовій сфері входять: (1) керівник, так званий “мозок”; (2) виконавці основних операцій: шахраї меншого гатунку, куплені банківські службовці та бізнесмени-посередники (інколи їх називають “білі коні”); (3) помічники, їх називають по-різному: “солдати”, “вояки” або “бігуни”. Найбільшу небезпеку мають керівники і організатори фінансових злочинів – мозок всіх махінацій. Вони продумують схему злочину і контролюють виконання окремих операцій виконавцями. Організатори знаються дуже добре на фінансових системах та відповідному законодавстві, як міжнародному так і окремих країн Східної та Центральної Європи. За даними професора Шейноста, з Праги, середній вік мозку приблизно 50-70 років, вони ніколи не притягалися до кримінальної відповідальності, мають дипломатичні паспорти і дуже професійно уникають контактів з правоохоронними органами. Вони завжди створюють офіси в готелях, оперують великими сумами грошей, якщо необхідно звертаються за допомогою до фахівців, які беруть завжди високі проценти, мають на зв’язку міжнародних нотаріусів. На сьогодні в Європі працює біля 500 таких шахраїв. Останнім часом вони стали більш небезпечними, оскільки об’єднують свої зусилля, створюючи великі кримінальні мережі. Виконавці укладають відповідні угоди, знаходять банківських службовців, підкупають правоохоронців, підроблюють документи тощо. Вони поводяться дуже обережно, їх діяльність дуже схожа на нормальне ведення бізнесу. Бізнесмени-посередники (“білі коні”) надають свої розрахункові рахунки та реквізити підприємств для здійснення необхідних операцій. Виконавці знайомі з “мозком”, працюють з ним в контакті. До функцій “солдатів” входить відкриття банківських рахунків, створення фіктивних фірм, якщо це потрібно, оренда приміщення під офіси, отримання готівки в банках. Як правило вони найчастіше потрапляють до правоохоронних органів. Вони мають обмежену інформацію про виконавців і взагалі не знають керівника або організатора. Їх знання про весь обсяг операції також обмежені, оскільки вони виконують лише часткові доручення.Особливості розслідування фінансових злочинів. Основне місце в розслідуванні фінансових злочинів займає фінансове розслідування. Таку форму розслідування було виділено окремо групою провідних європейських вчених. Вони визначили його так: фінансове розслідування – це збирання, комплектація, вивчення і аналіз фінансової та/або пов’язаної з нею інформації для забезпечення цілей правоохоронної діяльності. Воно має тактичні та стратегічні завдання. До тактичних відносяться: пошук та отримання доказової інформації; виявлення, арешт та конфіскація коштів; блокування незаконних прибутків. Стратегічні включають: (1) збір інформації тактичного характеру по окремим видам правопорушень (наприклад, легалізація коштів, добутих злочинним шляхом), по галузям торгівлі та виробництва (наприклад, торгівля нерухомістю), або по суб’єктам, які входять до категорії ризику (наприклад, працівники офшорних компаній) та іншої інформації, яка потенційно може бути трансформована у докази; (2) визначення індикаторів ризику ведення бізнесу та відхилень від стандартної бізнесової практики, які приводять до вчинення правопорушень; (3) підтримка політики попередження злочинів бізнесменами шляхом визначення способів вчинення злочинів в окремих регіонах та галузях, а також засобів (технічних та фінансових), які можуть бути ефективно використані у боротьбі зі злочинністю; (4) підвищення ефективності розслідування шляхом аналізу попереднього досвіду з послідуючим його вдосконаленням; (5) розробка державної політики з попередження злочинності як то: внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавства, реформування правоохоронних органів та структур, розвиток слідчих навичок2. Фінансове розслідування на думку фахівців притаманне любому корисливому злочину, оскільки при його розслідуванні виникає необхідність пошуку, вилучення матеріальних цінностей та відшкодування шкоди потерпілим. Також було запроваджено новий термін: “фінансові відбитки” в кримінології і криміналістиці. Суть його полягає в тому, що кожна операція з грошовими коштами або їх еквівалентами відображається в різноманітних документах. Сукупність документів, що відображають господарську операцію та інформації, що міститься в цих документах, є індивідуальною для кожного суб’єкта господарювання. Таким чином кожна юридична особа при здійсненні фінансової діяльності залишає притаманні їй сліди, які за своїми ідентифікаційними ознаками порівнюються з відбитками пальців людини. Фінансові відбитки відрізняються від людських тим, що приховування людиною своїх природних відбитків пальців не тягне за собою відповідальності і не сприяє вчиненню злочинів. Приховування ж фінансової інформації та відповідних документів є одним з кроків вчинення або маскування фінансового злочину і тягне за собою кримінальну та адміністративну відповідальність. На мою думку, якщо вводити термін “фінансові відбитки” до обігу і порівнювати його з людськими відбитками пальців, перш за все увагу треба звернути на ідентифікаційні номери та коди, що присвоюються юридичним особам при їх реєстрації в органах місцевого самоврядування, в податковій адміністрації та номера банківських рахунків. Я пояснюю це тим, що саме ця інформація “прив’язує” певний суб’єкт господарювання до відповідних операцій і саме вона може бути порівняна з папілярними візерунками на руках людини. Стратегії на майбутнє. В завершенні роботи колоквіуму були розглянуті загальні стратегії боротьби з фінансовою злочинністю в майбутньому. Так в боротьбі з фінансовими злочинами найбільш важливим є співробітництво, яке повинно працювати за такими напрямками: (1) співробітництво між правоохоронними органами на національному рівні; (2) співробітництво між правоохоронними органами на міжнародному рівні; (3) співробітництво між банками на національному рівні; (4) співробітництво між банками на міжнародному рівні; (5) співробітництво між банками та правоохоронними органами на національному рівні та (6) співробітництво між банками та правоохоронними органами на міжнародному рівні. Однією з форм ефективного співробітництва було названо створення спільних поліцейських і банківських баз даних про фінансових шахраїв та фізичних/юридичних осіб, що мають справу з “брудними” грошима. Бази даних з профілями фіктивних фірм, програмне забезпечення, яке б автоматично впізнавало сумнівну операцію і не проводило її, є також ефективними засобами боротьби з фінансовою злочинністю. Однак з іншого боку Марк Ароноф, представник США, зазначив, що не дивлячись на високий рівень комп’ютерізації його країни, кількість фінансових злочиннів залишається майже найбільшою у світі. Іншими словами комп’ютеризація правоохоронної діяльності не найбільш ефективний спосіб подолання фінансової злочинності. Організаційні заходи щодо реформування та створення нових правоохоронних органів та підрозділів також мають важливе значення. Як показує практика правоохоронних органів європейських держав, спеціальні підрозділи, що були створені для боротьби з фінансовими злочинами і “відмиванням” грошей, не виправдали покладених на них надій. Їх робота виявилась не ефективною. Однією з причин такої ситуації є недостатній рівень знань зі спеціальних питань, пов’язаних з фінансовою діяльністю, фінансовим законодавством і схем легалізації злочинних прибутків. Спроби надання таких знань всім службовцям, що тим або іншим чином стосуються фінансового контролю, були прийняті в Словаччині. Там було створено Центр знань з “відмивання” грошей, де проходять підвищення кваліфікації співробітники податкової адміністрації. Іншим негативним чинником учасниками колоквіуму було визнано розподіл функцій з профілактики та розслідування фінансових злочинів між декількома органами в одній державі. Таким чином накопичений останнім часом в Східній та Центральній Європі досвід боротьби з фінансовою злочинністю показує, що для найбільш ефективної боротьби з цими злочинами в державі повинен бути створений єдиний орган, відповідальний за профілактику і розслідування всіх видів фінансових злочинів. Бажано щоб він був підпорядкований або Податковій адміністрації, або Міністерству фінансів. Висновки. Участь у роботі колоквіуму фахівців з різних країн європейського континента надала змоги обговорити спільні проблеми боротьби з фінансовою злочинністю і дійти до спільних рішень щодо їх подолання. Особливу актуальність такі події мають в умовах сучасної інтеграції країн Європи, коли країни поєднують свої економічні і фінансові системи. В свою чергу економічна інтеграція потребує інтеграції зузиль щодо захисту спільних економічних, фінансових систем, а для одинадцяти країн Європейського Союзу і спільної валюти від злочинних посягань. Державна політика України також спрямована на інтеграцію з країнами Європи, тому участь українських фахівців у сфері правоохоронної діяльності є дуже важливим і корисним для подальшого розвитку нашої держави. 1 Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року, № 2121-ІІІ. 2 Prof.dr. Petrus C. Van Duyne, prof. dr. Marcel Pheijffer RA, prof. dr. Hans G. Kuijl RA, Arthur Th.H. van Dijk MA, Gerard J.C.M. Bakker MA, Financial investigation of crime. Koninklijke vermande, 2001, стор. 18 – 19.