Міністерство освіти і науки України РІ ВМУРоЛ «Україна» Кафедра економіки підприємстваІндивідуальне науково-дослідне завдання з дисципліни: «Управління потенціалом підприємства» на тему:«Управління потенціалом підприємства ТзОВ «Укрмолпродукт»Виконала: студентка спец. 8.050107 «Економіка підприємства»______________Перевірила:к.г.н., доцентРоманів О.Я.Рівне – 2009Зміст Вступ ……………………………………………………………….. 3 Розділ 1. Теоретичні основи управління потенціалом підприємства ………… ……………………………………………. 4 1.1. Потенціал підприємства як економічна система….…………. 4 1.2. Загальні підходи щодо формування потенціалу підприємства……………………………………………………….. 6 1.3. Сутність та принципи управління потенціалом підприємства за вартісними критеріями……………. …………… 8 Розділ 2. Аналіз структури та ефективності використання потенціалу підприємства ТзОВ «Укрмолпродукт»…………….. 13 2.1. Зовнішні фактори та передумови формування і розвитку потенціалу підприємства…………………... ……………………... 13 2.2. Покомпонентна характеристика потенціалу підприємства.... 17 2.2.1. Потенціал основних фондів………………………………… 23 2.2.2. Трудовий потенціал підприємства..………………………... 25 2.2.3. Потенціал оборотних засобів……………………………..... 25 2.2.4. Фінансовий потенціал………………………….……………. 27 2.3. Ефективність використання потенціалу підприємства…….. 30 2.4. Оцінка вартості потенціалу підприємства …………………... 35 Розділ 3. Заходи щодо удосконалення управління потенціалом підприємства ТзОВ «Укрмолпродукт» …………………………... 43 3.1. Стратегічні та тактичні заходи щодо удосконалення структури потенціалу підприємства……………………………... 43 3.2. Обгрунтування напрямків та джерел фінансування виробничих інвестицій ……………………………………………. 49 3.2.1. Вибір варіанту залучення позикового капіталу інвестиційного проекту …………………………………………… 49 3.2.2. Обгрунтування привабливості інвестиційного проекту ….. 62 3.3. Вплив запропонованих заходів на ринкову вартість потенціалу підприємства ………………………………………….. 72 Висновки …………………………………………………………… 74 Список літератури …………………………………………………. 76 Додатки……………………………………………………………… 79 ВступРинкові перетворення здійснюють усе більший вплив на процеси управління економікою підприємства, зокрема і на процеси оцінки і управління його економічного потенціалу. Якщо у 70-х роках ХХ століття у поняття вартості бізнесу вкладалося виключно поняття фінансового потенціалу, його фінансовий стан і здатність генерувати доходи у майбутньому, то сьогодні суттєвий вклад у ринкову привабливість підприємства здійснюють і нематеріальні фактори. Теоретичною і методичною основою дослідження послугували роботи відомих дослідників теорії вартості: А. Сміта, Д.Рікардо, К. Маркса, А. Маршала, Дж. Мілля, Дж. Хікса, наукові праці, матеріали та публікації провідних зарубіжних та вітчизняних вчених, аналітиків та спеціалістів з питань оцінки та управління вартістю підприємств, зокрема роботи: Ансоффа І., Краснокутської Т., Коллера Т., Коупленда Т., Лапіна Є., Мурріна Д., Пратта Ш., Рєпіної І., Федоніна І., Фрідмана Дж., Шарпа В.Ф. та інших авторів. Разом з тим в Україні існує низка проблем, які стосуються організації управління потенціалом підприємства, подальшого розвитку методичного, інформаційного забезпечення процесу оцінки бізнесу, які пов’язані з постійними трансформаційними змінами економіки. ^ Метою дослідження є розробка заходів щодо підвищення ефективності управління потенціалом підприємства. Для досягнення поставлених цілей необхідним було вирішити такі завдання: Сформувати на основі аналізу літературних та інших джерел інформації методологію дослідження потенціалу підприємства. Визначити сутнісні характеристики поняття «ринкова вартість», «управління вартістю потенціалу». Оцінити вплив зовнішніх і внутрішніх факторів середовища на процеси управління потенціалом підприємства. Охарактеризувати фінансовий стан підприємства та вплив її на процес управління потенціалом підприємства і побудувати економіко-математичну моделей для оцінки фінансової стійкості підприємства. Провести оцінку вартості підприємства як діючого за допомогою різних підходів. Оцінити перспективи росту вартості підприємства в рамках його виробничої діяльності. Розробити заходи, які передбачають залучення позикових коштів з метою підвищення ринкової вартості потенціалу підприємства.^ Об’єктом дослідження є ТОВ «Укрмолпродукт» і система управління потенціалом підприємства. Предметом дослідження є відношення, які виникають на підприємстві у внутрішньому та зовнішньому середовищі в процесі управління потенціалом підприємства. Інформаційну базу дослідження становлять дані про результати фінансово-господарської діяльності підприємства, які містяться у офіційних інформаційних, нормативних та інших матеріалах, а також у періодичних виданнях та на Інтернет-сайтах. В роботі використані такі технології аналізу: побудований ряд економетричних (регресійних) моделей, методи системного, функціонально-вартісного, статистичного та економетричного аналізу. Розділ 1. Теоретичні основи управління потенціалом підприємства1.1. Потенціал підприємства як економічна системаТермін «система» (від грец. systema - ціле, що складається з частин) означає безліч елементів, що вступають у взаємодію, залежать один від одного та становлять певну цілісність, єдність. Економічну систему можна розглядати як упорядковану сукупність господарських зв'язків і відношень, які встановлюються в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання продукції та послуг.Потенціал підприємства як економічну систему можна розглядати з різних точок зору через свою відносність ^ Характерними рисами розвитку потенціалу підприємства як економічної системи є : комплексність проблем і необхідність їхнього вивчення в єдності технічних, економічних, соціальних, психологічних, управлінських і інших аспектів; ускладнення розв'язуваних проблем і об'єктів; зростання кількості зв'язків між об'єктами; динамічність ситуацій, що змінюються; дефіцитність ресурсів; підвищення рівня стандартизації й автоматизації елементів виробничих і управлінських процесів; глобалізація конкуренції, виробництва, кооперації і т. д.; посилення ролі управлінського фактора й ін. Властивість цілісності, відповідно до теорії систем, означає, що системи існують як ціле, яке потім можна членувати на компоненти. Ці компоненти існують лише через існування цілого. Не елементи складають ціле, а навпаки, ціле породжує при своєму членуванні елементи системи, що складає сутність основного постулату теорії систем - її первинності. Наприклад, кадровий потенціал підприємства складається з фахівців високої кваліфікації, кожен фахівець - особистість з високим рівнем професіоналізму. Разом з тим віддача сукупного кадрового потенціалу невисока. Це пояснюється тим, що на підприємстві не організовано взаємодію між фахівцями як основними складовими кадрового потенціалу. Ефективність використання сукупного кадрового потенціалу повинна бути більше за суму ефективності професійно-особистісного потенціалу кожного фахівця за рахунок реалізації ефекту взаємодії, ефекту синергії. Менеджмент ефективний, якщо 2 + 2 = 5, де додаткова одиниця отримана за рахунок налагодженої взаємодії компонентів системи. Причому підвищення ефективності використання сукупного потенціалу тісно пов'язано з процесом досягнення паретоефективності, тобто такого розподілу ресурсів між елементами потенціалу, при якому неможливо поліпшити «корисність» хоча б одного елемента, не зменшуючи при цьому «корисності» іншого.Складність (структурність) потенціалу як економічної системи виявляється в наявності різноманіття його компонентів і зв'язків між ними.Комунікативність пов'язана зі взаємодією та взаємозалежністю потенціалу та зовнішнього середовища. Потенціал як система формує та виявляє свої властивості тільки в процесі взаємодії з зовнішнім середовищем. Ієрархічність потенціалу означає, що кожен його компонент може розглядатися як система (підсистема) більш широкої глобальної системи. Здатність до розвитку означає, що система повинна бути здатною до навчання і розвитку (саморозвитку), сприйняття та використання нових технологічних ідей, наукових розробок і т. д. Джерелами розвитку потенціалу як економічної системи можуть бути: зростання інвестиційної й інноваційної активності; конкуренція; різноманіття форм і методів формування та реалізації й ін. Альтернативність форм функціонування та розвитку. Залежно від конкретних умов розвитку тих чи інших господарських ситуацій (податкова система, митні тарифи, процентні ставки, конкурентоспроможність інших підприємств, інфраструктура ринку, надійність постачальників і т. п.), як правило, завжди існує кілька альтернативних шляхів досягнення конкретної мети. Пріоритет інтересів системи більш високого рівня перед інтересами її компонентів означає, що реалізація того чи іншого елемента потенціалу підпорядкована, насамперед, досягненню цілей формування та використання сукупного потенціалу.Пріоритет якості означає, що гарантом довгострокового функціонування потенціалу як економічної системи у швидко мінливих умовах зовнішнього середовища є високий рівень якості, починаючи з нижчих рівнів ієрархії його структури (одиниць устаткування, матеріалів, окремих працівників і т. д.) до кінцевого результату реалізації потенціалу (товарів, послуг, іміджу і т. д.).Потужність є кількісною оцінкою ступеня реалізації досягнутого потенціалу підприємства або потенційної сили стратегічного (перспективного). Дана властивість дозволяє визначити внесок потенціалу конкретного підприємства у формування галузевого або загальноекономічного потенціалу регіону, країни. Відповідно до ресурсної концепції, потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють результати. Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особливості, обладнання, матеріали і т. ін.);технологічні ресурси (технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки й ін.);кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал);просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, розташування об'єктів нерухомості, комунікацій, можливість розширення й ін.);інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази і т. ін.);ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів і ін.);фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т. ін.). Узагальнюючи вище викладене, блок ресурсів підприємства, на наш погляд, повинен включати наступні складові 2. Крім ресурсної складової в сучасній економічній теорії виділяють блок системи управління. В управлінському блоці формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. Розрізняють три підсистеми:^ 1) планування - націлена на виявлення майбутнього потенціалу успіху. З урахуванням довгострокових цілей підприємство повинне вирішити, чи треба намагатися формувати новий потенціал або діяти за раніше наміченим курсом, тобто використовувати уже виявлений; 2) реалізації – має завданням створення нового потенціалу та перетворення існуючого у фактори успіху. Підсистема, націлена на створення нового потенціалу 3. Особлива увага приділяється блоку діяльності персоналу, оскільки будь-яка організація - це насамперед люди. Даний блок містить три складові: аналітична діяльність персоналу - містить у собі наукові дослідження та розробки і є основою для виробництва того чи іншого ресурсу або продукції; виробнича діяльність персоналу - охоплює безпосередньо діяльність, пов'язану зі здійсненням виробничого процесу; комунікаційна діяльність персоналу - діяльність, спрямована на взаємодію з ринком. ^ 1.2. Загальні підходи щодо формування потенціалу підприємстваПроцес формування потенціалу підприємства є одним з напрямків його економічної стратегії і передбачає створення й організацію системи ресурсів і компетенцій таким чином, щоб результат їхньої взаємодії був фактором успіху в досягненні стратегічних, тактичних і оперативних цілей діяльності підприємства. При цьому використовуються такі основні наукові підходи: 1. ^ Системний підхід є одним з основних у процесі формування потенціалу підприємства. 2 Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію формування можливостей підприємства на споживача: підвищення якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) відповідно до потреб споживачів; економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості всіх елементів потенціалу та, як наслідок, підвищення якості кінцевої продукції або послуги. 3. Функціональний підхід передбачає пошук зовсім нових, оригінальних технічних рішень для задоволення існуючих або потенційних потреб.Відтворювальний підхід орієнтований на постійне поновлення виробництва продукції з меншої ресурсоємністю та вищою якістю порівняно з аналогічною продукцією на даному ринку для задоволення потреб клієнтів. Інноваційний підхід орієнтований на активізацію інноваційної діяльності, засобами якої повинні бути фактори виробництва й інвестиції.Нормативний підхід полягає у встановленні для найважливіших елементів потенціалу нормативів: якості та ресурсоємності продукції, завантаженості технічних об'єктів, параметрів ринку і т. д.; ефективності використання ресурсного потенціалу; щодо розробки й ухвалення управлінських рішень. Слід зазначити, що встановлені нормативи повинні відповідати вимогам обгрунтованості, комплексності, ефективності та перспективності застосування. 7. ^ Комплексний підхід передбачає необхідність урахування технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних і інших аспектів діяльності підприємства. Якщо навіть один з аспектів залишити поза увагою, то проблема не буде цілком вирішена.Інтеграційний підхід у процесі формування потенціалу підприємства націлений на дослідження посилення взаємозв'язків, об'єднання та посилення взаємодії між окремими його елементами.^ Динамічний підхід пов'язаний з необхідністю розгляду потенціалу в діалектичному розвитку, у встановленні причинно-наслідкових зв'язків і співпідпорядкованості на основі проведення ретроспективного аналізу поведінки аналогічних систем на деякому тимчасовому відрізку.^ Організаційний підхід реалізується через визначення кількісних оцінок і встановлення залежності між окремими елементами потенціалу за допомогою економіко-математичних і статистичних методів обробки інформації.^ Адміністративний підхід передбачає регламентацію функцій, прав, обов'язків, нормативів якості, витрат, пов'язаних з реалізацією елементів потенціалу, у нормативних актах за допомогою методів примушування.^ Поведінковий підхід ґрунтується на підвищенні ефективності сукупного потенціалу за рахунок підвищення ефективності його кадрової складової.Ситуаційний підхід заснований на альтернативності досягнення цілей і забезпеченні максимальної адаптації до умов конкретної ситуації в процесі формування потенціалу підприємства.^ Структурний підхід у процесі формуванні потенціалу заснований на його структуризації і визначенні значимості, пріоритетів серед елементів потенціалу з метою встановлення раціональності співвідношення і підвищення обґрунтованості розподілу ресурсів між ними. Усі фактори та передумови формування та розвитку потенціалу можна класифікувати на зовнішні і внутрішні відносно формування та розвитку потенціалу. До зовнішніх факторів відносяться економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, вплив яких визначається обмежувальними або стимулюючими заходами з боку різних державних органів, банків, інвестиційних компаній, суспільних груп, політичних сил і т. ін. Такими заходами, як правило, виступають податкові, процентні ставки, законодавчі, етичні, суспільні норми, тиск політичних сил. До внутрішніх факторів відноситься, насамперед, стратегія підприємства, для реалізації якої формується потенціал, досвід і навички менеджерів, необхідні для реалізації намічених планів, принципи організації та ведення бізнесу. ^ 1.3. Сутність та принципи управління потенціалом підприємством за вартісними критеріямиВ процесі стабілізації економічної ситуації в країні найважливішим фактором успішного розвитку вітчизняних підприємств у довгостроковому періоді є наявність стратегічних цілей та ефективної системи управління, зорієнтованої на досягнення цих цілей. Потенціал підприємства – це складна, динамічна, поліструктурна система. Ця агломерація має певні закономірності розвитку, від уміння використати які вирішальною мірою залежить ефективність економіки, темпи та якості її зростання. На нашу думку, найбільш повно і об’єктивно сутність економічного потенціалу підприємства розкриває Олексюк О.І.: «Потенціал підприємства - максимально можлива сукупність активних і пасивних, явних і прихованих альтернатив (можливостей) якісного розвитку соціально-економічної системи підприємства у певному середовищі господарювання (ситуаційно-ринкова складова) з урахуванням ресурсних, структурно-функціональних, часових, соціокультурних та інших обмежень» [67]. Сучасний рівень теоретичних і методично-прикладних засад управління потенціалом підприємств різних форм власності зумовлює необхідність розробки концептуальних основ цих процесів. Найважливішою складовою управління підприємствами виступає визначення внутрішніх і зовнішніх можливостей того чи іншого бізнес-рішення (проекту). Очевидно, що оцінка ефективності поточного функціонування, визначення резервів його покращання та перспектив розвитку підприємств є обов’язковим елементом менеджменту різних рівнів. Сама технологія вже на діагностичній стадії повинна дозволяти зводити до одного знаменника: результативність використання економічних ресурсів; рівень досягнення стратегічних цілей; здатність системи до поступового самовдосконалення і відтворення; та багато інших різнорідних за своєю природою чинників. Найбільш повну оцінку розміру потенціалу підприємства можна дістати через визначення ринкової вартості підприємства (бізнесу), яка відтворює суспільну оцінку результатів і можливостей суб’єкта господарювання, а також його позиції на ринку. При адміністративно-командній економіці оцінка підприємств, як правило, вироблялася тільки при передачі підприємства з балансу на баланс. В умовах ринкової економіки об'єктивна оцінка вартості як діючих, так і ліквідованих підприємств необхідна для здійснення ряду цивільно-правових актів: купівлі-продажу, оренди, застави, страхування, інвестування у власність, переоцінки основних фондів, чи виділення переуступки часткою в статутному капіталі, чи злиття поглинання підприємств, установлення ціни розміщення акцій, виконання судового вироку. Розмаїтість функцій оцінки говорить про те, що в ринкових умовах господарювання значимість оцінки вартості підприємства незмірно зростає. Більш того, без цієї оцінки не можуть розвиватися ринкові відносини господарювання. До складу оцінюваного майна підприємства входять (рис. 1.1.): основні фонди (виробничі і невиробничі); оборотні кошти (у тому числі фінансові активи); право на володіння земельною ділянкою; товарний знак підприємства, ліцензії, патенти (патентовані продукти), авторські права та інші нематеріальні активи; фінансові пасиви. Досвід показує, що для оцінки підприємства доцільно використовувати наступну вихідну інформацію: фінансову звітність підприємства за останні три-чотири років, бізнес-план, договори про постачання і реалізацію готової продукції, договори оренди, список працівників підприємства, організаційну і технологічну структуру підприємства, акти інвентаризації майна підприємства, заставні угоди, дані про ринок, на якому функціонує підприємство (у тому числі розмір сектора ринку даного підприємства), характеристику управлінського персоналу, дані про ліцензії, патенти, авторських правах, установчі документи, дані про виробничу потужність підприємства і про ефективність використання основних фондів і персоналу. При оцінці підприємства можна також використовувати методи опитування персоналу й осіб, що мають відношення до підприємства, що дозволяє одержати інформацію, що не зафіксована документально. Після проведення оцінки вартості підприємства готується звіт, що включає наступні розділи: Підстава, на якій робиться оцінка. Формулювання мети і виду вартості оцінки. Визначення періоду оцінки. Загальна характеристика підприємства. Обґрунтування методів оцінки і їхній опис. Джерела інформації. Опис фінансово-економічного стану підприємства. Опис обмежуючих факторів оцінки і корекція показників. Розрахунок оцінки вартості підприємства. Висновок. Рис. 1.1. Структурно-логічний граф показників вартості бізнесу [67].Зосереджуючись на вивченні системи управління потенціалом, відзначимо, що вона повинна проявлятися у гнучкості та адаптованості підприємства до змін у процесі підприємницької діяльності. Відзначимо, що головну роль в управлінні потенціалом відіграє глибоке розуміння того, що саме фактично впливає на вартість компанії, під впливом яких факторів вона формується. Отже, під фактором потенціалу слід розуміти будь-яку змінну, що справляє істотний вплив на його розмір та структуру (поняття “істотності” розвивається теорією ймовірності та математичної статистики). Для використання сукупності факторів (управління ними) потрібно встановити їх підпорядкованість, виокремити найбільш впливові, відкинути чи згрупувати незначні, а також визначити відповідальних за них працівників. Тому на кожному підприємстві має бути розроблена досить деталізована система факторів потенціалу, угоджена з плановими показниками, якими оперують управлінці найнижчої ланки. Початковим етапом управління потенціалом є стадія визначення його розміру та структури. З метою створення універсального інструменту діагностики змін розміру та структури потенціалу підприємства слід використовувати одномоментні оцінки його вартості. При цьому зі стратегічного погляду визначено три ключові точки управління цим процесом: 1) розрахункова вартість; 2) фактична (ринкова) вартість; 3) потенційна вартість. Кінцевим результатом оцінки виступає максимально можлива (у деяких літературних джерелах оптимальна) вартість, до якої має прагнути підприємство задля мінімізації альтернативних утрат і максимізації альтернативних доходів. Елементи системи управління потенціалом підприємства мають різну складність і рівень спеціалізації. Найбільш загальними теоретично обґрунтованими елементами будь-якої системи можна вважати об’єкти, суб’єкти та принципи управління (таблиця 1.1).Таблиця 1.1Елементи системи управління вартістю підприємства Суб’єкти Принципи управління Об’єкти ВласникиМенеджериРобітникиКредиториСпоживачіПостачальникиДержава ^ Поєднання стратегії і тактики, теорії і практики, обліку і планування. Використання результатів факторного і сценарного аналізу. Оптимізації процесу прийняття управлінських рішень. ФінансиВиробництвоОрганізаційна структураІмідж підприємстваРобітникиІнституційне середовище Досвід високорозвинутих країн показує, що єдиною метою, яка забезпечує довгострокове та стійке процвітання підприємства, є максимізація варі тост підприємства, яка створюється для її власників. Вирішення інших задач (отримання запланованих обсягів прибутку, задоволення потреб споживачів, реалізації місії) є засобами досягнення головної цілі. Отже, можна стверджувати, що управління економічним потенціалом підприємства представляє собою управління вартістю підприємства з метою максимізації цієї вартості у довгостроковій перспективі, а основою системи управління підприємством є система управління вартістю підприємства. Принципи управління вартістю наступні: всеохоплююче поширення процесу управління вартістю у підприємстві; динамізм процесу управління вартістю і його адаптивність до зовнішнього і внутрішнього середовища; неперервність процесу управління на основі щоденних управлінських рішень; принцип вибірковості: необхідно здійснювати оптимальний вибір між конкуруючими між собою цілями, здійснювати вибірковий облік тільки ключових факторів вартості, а також найбільшу увагу приділяти тим ланкам ланцюжка створення вартості, які дають найбільший вклад у її приріст; використання стратегічного підходу, вибір між можливим стратегіями заснований на сценарному аналізі; функціонування на основі формування між функціональних команд і робочих груп, які являють собою основні структурні елементи організації, забезпечення цих груп чіткими цільовими нормативами ефективності і показниками для її вимірювання. використання системного підходу: органічне поєднання торії та практики, поєднання вартісного мислення і його практичної реалізації в управлінських процесах. принцип урахування та ефективного використання зовнішніх для підприємства та внутрішніх інституцій. Система управління вартістю повинна базуватися на чотирьох рівнях:Перший рівень прийняття управлінських рішень – рівень впливу окремого менеджера чи групи менеджерів в рамках окремого завдання, проблеми;Другий рівень ключових сфер компетенції – рівень набутих знань, напрацьованих навичок і вмінь підприємства в цілому; Третій рівень факторів вартості – рівень об’єктивних умов певного рівня вартості, які згруповані за функціональною ознакою, в рамках окремого виду діяльності;Четвертий рівень самої вартості – найвищий рівень системи, де на основі єдиного визначення і критеріїв вимірювання вартості оцінюється результативність і ефективність функціонуючої системи.Розділ 2. Аналіз структури та ефективності використання потенціалу підприємства ТзОВ «Укрмолпродукт»2.1. Зовнішні фактори та передумови формування і розвитку потенціалу підприємства Однією з основних галузей харчової промисловості є молочна галузь. Її структура досить стабільна й складається із двох взаємозалежних елементів - тваринницьких господарств і переробних підприємств, що залежать від продовольчого ринку. Будь-які істотні зміни в економічній політиці держави негативно відображаються на цілісності цього ланцюжка. Криза української економіки, що торкнулися всі галузі народного господарства, зокрема сільське господарство і його переробні галузі, найбільшою мірою викликав негативні тенденції в молочній галузі. Так, реалізація молока за останні 10 років знизилася більш ніж на 80% внаслідок 30-40%-ой завантаження потужностей підприємств. Це привело як до збільшення собівартості виробництва молочної продукції, так і до різкого падіння ефективності молочної галузі. У цей час український ринок виробників молочної продукції нараховує близько 400 діючих підприємств (з 530 побудованих в епоху колишнього СРСР). При цьому, частка приватного сектора у виробництві молока становить більше 70%. Якщо в минулі роки рентабельність галузі в середньому становила 8-10%, то нині вона знизилася до 3%. Однієї з важливих причин такого зниження є триваюче старіння встаткування, що, в основній своїй масі, залишилося в спадщину від колишнього СРСР. Тому, практично всі лідери молочного ринку проводять реконструкцію й модернізацію встаткування. Десяток великих виробників контролюють 50% споживчого ринку, що залишилася половину - маленькі заводи. У галузі спостерігається тенденція поглинання сильними підприємствами - слабких, які згодом стають частиною перших або їхніх пунктів прийому сировини. Якщо дана тенденція буде зберігатися й далі, те через десять років на ринку залишиться не більше десятка найбільших виробників, які й поділять між собою ринок молочної продукції. Процеси перерозподілу власності в молочній промисловості відбуваються зараз порівняно активно, і напевно будуть мати місце й у майбутньому. Саме неефективний розвиток деяких підприємств, на думку фахівців, створює передумови їхнього поглинання в майбутньому. Часто помилки менеджменту в плануванні виробництва можуть привести підприємство якщо не до банкрутства, те, принаймні, до важкого фінансового становища, що дає шанс інвесторам придбати завод “за копійки”. На думку фахівців, лідерами за рівнем інвестиційної привабливості залишаться сегменти морозива, йогуртів і твердих сирів, причому в останніх двох сегментах почнеться агресивне витиснення західних конкурентів вітчизняними виробниками. Основними методами конкурентної боротьби вітчизняних виробників за витиснення з ринку продукції західних компаній стануть підвищення якості українських молокопродуктів, зниження цін на них і введення митних бар'єрів. Найбільше інвестиційно привабливими вважаються ринки молочної продукції в центральних областях України. Міністерство промислової політики географічно підрозділяє молочну промисловість України на 5 регіонів - Західний (західні області України), Центральний (м. Київ, Київської, Черкаської, Житомирської, Чернігівської, Вінницька області), Придніпровський (Дніпропетровської, Запорізька, Кіровоградська, Полтавська області), Східний (Сумської, Харківська, Луганська, Донецька області) і Південний (Одеської, Миколаївська, Херсонська області, АР Крим). Умови роботи виробників у різних регіонах відрізняються незначно. Однак найбільше інвестиційно привабливими для розміщення переробних підприємств молочної промисловості є Центральний і Придніпровський регіон. Саме в даних регіонах, по даним Мінпромполітики, найбільший рівень попиту сполучається з високоякісною сировинною базою. Зокрема. Центральний регіон забезпечує 32%, а Придніпровський - 21%. Східний - 28% загальноукраїнського обсягу споживання молочної продукції. Як відзначають фахівці Міністерства аграрної політики, якість молока, виробленого в Східному регіоні, трохи гірше через більш низьку якість пасовищ для худоби й кормів. За прогнозами у наступні роки найбільше динамічно буде розвиватися відносно новий ринок йогуртно-десертных продуктів (ріст у середньому - 25-30% у рік). Головні причинами цього є відмічуване в останні два роки збільшення кількості покупців цих товарів, а також нарощування обсягу споживання розраховуючи на одну купівельну душу. У Росії, за даними маркетингових досліджень, середній обсяг разової покупки йогуртів і молочних десертів майже у два рази вище, ніж в Україні, а російський ринок подібний українському. При цьому споживання традиційних продуктів в Україні росте повільніше, ніж йогуртів і десертів - на 4-5% у рік, в основному, за рахунок переходу від продукції на вагу до впакованого. У традиційному сегменті прогнозується більше динамічне розширення ринку молока тривалого зберігання (збільшення в 10-15% у рік), насамперед, за рахунок збільшення його споживання в більших промислових містах. Такі оцінки базуються на загальному збільшенні добробуту населення. Крім того, на цей товар росте попит з боку представників молодих вікових груп з доходом вище за середнє й середнім. Таким чином, молочна галузь України характеризується суперечливими тенденціями у своєму розвитку. З одного боку, і по кількісним, і по якісних параметрах спостерігається ріст, з іншого боку - у галузі немає відповідної нормативної бази, чіткого розмежування компетенції контролюючих органів, не розроблений механізм дотування виробництва сировини, обсяги якого падають внаслідок скорочення поголів'я худоби. На українському ринку усе менше місця залишається для невеликих виробників, які були конкурентноздатні саме за рахунок низьких цін на свою продукцію. У цей час стає зрозумілим, що для молочної галузі стратегія мінімальних витрат давно себе вичерпала. Великі заводи перевершують дрібних виробників не за рахунок мінімізації витрат, а в основному, по такій важливій характеристиці товару, як якість упакування. У найближчі 5-7 років у галузі, за різними оцінками, буде присутній не більш ніж 15-20 холдингів, що володіють практично всіма працюючими заводами. Одночасно, у найближчому майбутньому можна чекати подальшого кількісного і якісного росту галузі. По-перше, очікується стабільний ріст попиту на молочні продукти, по-друге, іноземні інвестиції загострять конкурентну боротьбу, де слабкі виробники будуть поглинені більше сильними й успішними. Тому більшість дрібних заводів може бути або розформовано, або перепрофільовано в пункти прийому молока або виробництва окремих видів продукції, напівфабрикатів. Процес концентрації галузі здобуває необоротний характер, і його причини наступні. Невеликі молокозаводи зараз не в змозі витримувати конкуренцію з великими виробниками. Причому відставання розвивається відразу по трьох напрямках: якості виробленого товару, якості впакування продукції й рівню співробітництва з постачальниками сировини. Причина цього криється у відсутності в дрібних виробників вільних коштів для інвестування в розвиток. Крім цього, великі виробники, проникаючи в традиційні для дрібних підприємств сегменти ринку, підсилюють конкуренцію. Так, з 2002р. багато великих підприємств стали випускати недорогі молочні продукти в дешевому впакуванні (плівці), тим самим витісняючи дрібних виробників з єдиного сегмента ринку, у якому вони ще мають успіх. Великі підприємства здобувають контроль над дрібними виробниками для використання їх у наступних цілях: для збору й поставки сировини на головний завод; для виробництва масла й традиційних молочних продуктів на місцевий ринок. Придбання невеликих молокозаводів у регіонах також дозволяє виробникам зменшити витрати на доставку сировини із сільськогосподарських підприємств на переробні виробництва. Крім цього, одержання контролю над дрібними виробництвами дозволяє великим фірмам підсилити спеціалізацію цих підприємств у рамках холдингу, вести успішну ринкову політику, скорочуючи витрати на транспортування сировини й оптимизируя географію випуску товару відповідно до регіональної структури попиту. Таким чином, вертикальна інтеграція виробництва залишиться найбільш ефективним способом конкурентної боротьби на ринку молочної продукції. Ще однією тенденцією ринку молочної продукції є прагнення великих фірм включити до скла