ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗКОНСОЛІДОВАНІ ДОГОВОРИ ДОГОВІР ПРО ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ЗМІСТ Преамбула 15Розділ І Загальні положення 18Розділ II Положення про внесення змін до договору про заснування Європейського економічного співтовариства з метою заснування Європейського Співтовариства 21Розділ III Положення про внесення змін до Договору про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі 22Розділ IV Положення про внесення змін до Договору про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 22Розділ V Положення про спільну зовнішню політику і політику безпеки 22Розділ VI Положення про співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах 32^ Розділ VII (колишній Розділ VІа) Положення про тіснішу співпрацю 40Розділ VIIІ (колишній Розділ VII)Заключні положення 41Положення, що вносять зміни до Договору про заснування Європейського Співтовариства 35 2 ДОГОВІР^ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА Преамбула 49Частина перша ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ 51Частина друга ГРОМАДЯНСТВО СОЮЗУ 58Частина третя^ ПОЛІТИКА СПІВТОВАРИСТВА 61Розділ І Вільний рух товарів 61 Глава 1. Митний союз 62 Глава 2. Заборона кількісних обмежень між державами-членами 63Розділ ІІ Сільське господарство 64Розділ ІІІ Вільне пересування осіб, послуг та капіталу 68 Глава І. Працівники 68^ Глава 2. Право на заснування та економічну діяльність 70 Глава 3. Послуги 73 Глава 4. Капітал і платежі 75Розділ IV (колишній розділ IIIа) Візи, притулок, імміграція та інші питання, пов’язані з вільним пересуванням осіб 77Розділ V (колишній Розділ IV) Транспорт 82Розділ VI (колишній Розділ V) Спільні положення щодо конкуренції, оподаткування та зближення законодавства 86^ Глава 1. Правила конкуренції 86Секція 1. Положення, що застосовуються до підприємств 86Секція 2 Державна допомога 89 Глава 2. Положення про оподаткування 92^ Глава 3. Зближення законів 93Розділ VII ( колишній Розділ VI ) Економічна і валютна політика 96 Глава 1. Економічна політика 96 Глава 2. Валютна політика 102 Глава 3. Інституційні положення 106^ Глава 4. Перехідні положення 109Розділ VІІІ (колишній Розділ VІа) Зайнятість 108Розділ ІХ (колишній Розділ VІІ) Спільна торговельна політика 121Розділ Х (колишній Розділ VІІа) Митне співробітництво 123 3Розділ ХІ (колишній Розділ VІІІ) Соціальна політика, освіта, професійна підготовка та молодь 123 Глава І. Соціальні Положення 123 Глава 2. Європейський соціальний фонд 129 Глава 3. Освіта, професійна підготовка і молодь 130^ Розділ ХІІ (колишній Розділ ІХ) Культура 131Розділ ХІІІ (колишній Розділ Х) Охорона здоров’я 132Розділ ХІV (колишній Розділ ХІ) Захист споживача 134Розділ ХV (колишній РОЗДІЛ ХІІ) Транс’європейські мережі 135^ Розділ ХVІ (колишній РОЗДІЛ ХІІІ) Промисловість 136Розділ ХVІІ (колишній РОЗДІЛ ХІV) Економічне та соціальне згуртування 137Розділ ХVІІІ (колишній РОЗДІЛ ХV) Дослідження і технологічний розвиток 139^ Розділ ХІХ (колишній РОЗДІЛ ХVІ) Навколишнє середовище 143Розділ ХХ (колишній РОЗДІЛ ХVІІ) Співробітництво заради сприяння співпраці 146 Частина четверта^ АСОЦІАЦІЯ ІЗ ЗАМОРСЬКИМИ КРАЇНАМИ І ТЕРИТОРІЯМИ 148 Частина п’ята ІНСТИТУТИ СПІВТОВАРИСТВА 151Розділ І Положення стосовно інститутів 151 Глава 1. Інститути 151Секція І. Європейський Парламент 151Секція 2. Рада 156Секція 3. Комісія 159Секція 4. Суд 163Секція 5. Рахункова палата 171^ Глава 2. Положення, спільні для кількох інститутів 174 Глава 3. Економічний і соціальний комітет 179 Глава 4. Комітет регіонів 182 Глава 5. Європейський інвестиційний банк 184Розділ ІІ Фінансові положення 185 Частина шоста^ ЗАГАЛЬНІ ТА ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 194 ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ 206 ПРОТОКОЛИ (текст не відтворений) 4 валентності, Примітка: Посилання на статті Договору, назви та секції містяться у протоколах, що адаптовані згідно з таблицями екві-, які винесені у додатку до Амстердамського Договору. Протоколи додані до Договору про Європейський Союз та до Договору про заснування Європейського Співтовариства: – Протокол (№ 2), який включає Шенгенські acguis до правової системи Європейського Союзу (1997) – Протокол (№ 3) про застосування певних аспектів статті 14 Договору про заснування Європейського Співтовариства щодо Об’єднаного Королівства та Ірландії (1997) – Протокол (№ 4) про позицію Об’єднаного Королівства Великобританії та Ірландії (1997); – Протокол (№ 5) про позицію Данії (1997). Протоколи, додані до Договору про Європейський Союз та до Договорів про заснування Європейського Співтовариства, Європейського співтовариства з вугілля та сталі, Європейського співтова-риства з атомної енергії: – Протокол (№ 6), доданий до Договору про Європейський Союз та Договорів про заснування Європейських Співтовариств (1992); – Протокол (№ 7) про інститути з огляду на розширення Європейського Союзу (1997); – Протокол (№ 8) про місцеперебування інститутів, установ та департаментів Європейських Співтовариств та Європолу (1997); – Протокол (№ 9) про роль національних парламентів у Європейському Союзі (1997). Протоколи, додані до Договорів про заснування Європейського Співтовариства: – Протокол (№ 10) про Статут Європейського інвестиційного банку (1957); – Протокол (№ 11) про Статут Суду Європейського Співтовариства (1957); – Протокол (№ 12) про Італію (1957); – Протокол (№ 13) про товари, що вироблені та надходять з певних країн і користуються спеціальним режимом, якщо вони імпортуються до держави-члена (1957); – Протокол (№ 14) щодо імпорту в Європейське Співтовариство нафтопродуктів очищених у Нідерландській частині Антильських островів (1962); – Протокол (№ 15) про спеціальні заходи щодо Гренландії (1985); – Протокол (№ 16) про придбання власності у Данії (1992); – Протокол (№ 17) щодо Статті 141 Договору про заснування Європейського Співтовариства (1992); – Протокол (№ 18) про Статут Європейської системи центральних банків та Європейський центральний банк (1992); – Протокол (№ 19) про Статут Європейського валютного інституту (1992) – Протокол (№ 20) про надмірну дефіцитну процедуру (1992); – Протокол (№ 21) про зведені критерії, згадані у Статті 121 Договору про заснування Європейського Співтовариства (1992); – Протокол (№ 22) про Данію (1992); – Протокол (№ 23) про Португалію (1992); – Протокол (№ 24) про перехід до третьої стадії економічного та валютного союзу (1992); – Протокол (№ 25) про певні положення щодо Об’єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії (1992); – Протокол (№ 26) про певні положення щодо Данії (1992); – Протокол (№ 27) про Францію (1992); – Протокол (№ 28) про економічне та соціальне зближення (1992); – Протокол (№ 29) про притулок для громадян держав-членів Європейського Союзу (1997); – Протокол (№ 30) про застосування принципів субсидіарності та пропорційності (1997); – Протокол (№ 31) про зовнішні відносини держав-членів щодо перетинання зовнішніх кордонів (1997); – Протокол (№ 32) про систему громадського радіомовлення держав-членів (1997); – Протокол (№ 33) про захист тварин (1997); 5 Протокол доданий до Договорів про заснування Європейського Співтовариства, Договорів про заснування Європейського Співтовариства з вугілля та сталі та Європейського Співтовариства з атомної – Протокол (№ 34) про привілеї та імунітети Європейських Співтовариств (1965).^ ДОГОВІР ПРО ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ БЕЛЬГІЇ, ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА ДАНІЇ, ПРЕЗИДЕНТ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНА, ПРЕЗИДЕНТ ГРЕЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ ІСПАНІЇ, ПРЕЗИДЕНТ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ПРЕЗИДЕНТ ІРЛАНДІЇ, ПРЕЗИДЕНТ ІТАЛІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ЙОГО КОРОЛІВСЬКА ВИСОКІСТЬ ВЕЛИКИЙ ГЕРЦОГ ЛЮКСЕМБУРЗЬКИЙ, ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА НІДЕРЛАНДІВ, ПРЕЗИДЕНТ ПОРТУГАЛЬСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА ОБ’ЄДНАНОГО КОРОЛІВСТВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ І ПІВНІЧНОЇ ІРЛАНДІЇ, СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ дати відлік новій стадії у процесі європейської інтеграції, започаткованому заснуванням Європейського Співтовариства, ПАМ’ЯТАЮЧИ про історичну важливість припинення роз’єднання європейського континенту та потребу створення міцної основи для будівництва майбутньої Європи, ПІДТВЕРДЖУЮЧИ свою вірність принципам свободи, демократії та поваги людських прав, а також фундаментальних свобод та верховенства права, ПІДТВЕРДЖУЮЧИ свою вірність основоположним соціальним правам, які визначені Європейською Соціальною Хартією, підписаною в Турині 18 жовтня 1961 року, та Хартією Співтовариства про основоположні соціальні права робітників 1989 року, ПРАГНУЧИ поглибити солідарність між своїми народами, поважаючи при цьому їх історію, культуру і традиції, ПРАГНУЧИ посилити демократичне та ефективне функціонування інституцій з метою надання їм можливостей краще виконувати покладені на них завдання в межах єдиних інститу-ційних рамок, СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ досягти зміцнення і злиття своїх економік та утворити економічний і валютний союз, у тому числі, відповідно до положень цього Договору, єдину і стабільну ва-люту, СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ сприяти економічному і соціальному прогресу своїх народів, керуючись принципом рівномірного розвитку в межах функціонування внутрішнього ринку і посиленої взаємодії та захисту навколишнього середовища, а також здійснювати політику, яка б забезпечувала поступ в економічній інтеграції паралельним прогресом в інших сферах, ПРАГНУЧИ встановити громадянство, спільне для громадян їхніх країн, ПРАГНУЧИ здійснювати спільну зовнішню політику та політику з питань безпеки, в тому числі й поступове створення рамок для здійснення спільної оборонної політики, яка могла б сприяти спільній обороні відповідно до положень статті 17, тим самим посилюючи європейську 6 ідентичність та незалежність з метою підтримки миру, безпеки і прогресу в Європі та в цілому світі, ПРАГНУЧИ полегшити свободу пересування осіб з одночасним гарантуванням безпеки своїм народам шляхом створення зони свободи, безпеки і справедливості відповідно до положень цього Договору, ПРАГНУЧИ продовжувати процес створення ще міцнішого союзу між народами Європи, в рамках якого рішення прийматимуться при максимальній участі громадян згідно з принципами субсидіарності, З ОГЛЯДУ на подальші кроки, здійснювані з метою посилення європейської інтеграції, ВИРІШИЛИ заснувати Європейський Союз, і для цього призначили своїх повноважних представників:^ ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ БЕЛЬГІЇ Марк ЕЙСКЕНС, Міністр закордонних справ, Філіп МЕЙШТАДТ, Міністр фінансів; ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА ДАНІЇ Уффе ЕЛЛЄМАН-ЕНСЕН, Міністр закордонних справ, Андерс ФОГ РАСМУССЕН, Міністр економіки;^ ПРЕЗИДЕНТ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНА Ганс-Дітріх ГЕНШЕР, Федеральний міністр закордонних справ, Теодор ВАЙГЕЛЬ, Федеральний міністр фінансів;^ ПРЕЗИДЕНТ ГРЕЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Антоніос САМАРАС, Міністр закордонних справ, Еффіміос ХРИСТОДУЛУ, Міністр економіки; ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ ІСПАНІЇ Франсіско ФЕРНАНДЕС ОРДОНЬ’ЄС, Міністр закордонних справ, Карлос СОЛЬЧАГА КАТАЛАНА, Міністр економіки та фінансів;^ ПРЕЗИДЕНТ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Ролан ДЮМА, Міністр закордонних справ, П’єр БЕРЕГОВУА, Міністр економіки, фінансів та бюджету; ПРЕЗИДЕНТ ІРЛАНДІЇ Джерард КОЛЛІНЗ, Міністр закордонних справ, Берті АХЕРН, Міністр фінансів; ПРЕЗИДЕНТ ІТАЛІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Джанні де МІКЕЛІС, Міністр закордонних справ, Гвідо КАРЛІ, Міністр фінансів; ЙОГО КОРОЛІВСЬКА ВИСОКІСТЬ ВЕЛИКИЙ ГЕРЦОГ ЛЮКСЕМБУРЗЬКИЙ Жак Ф. ПООС, заступник Прем’єр-Міністра, Міністр закордонних справ, Жан-Клод ЖЮНКЕР, Міністр фінансів; ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА НІДЕРЛАНДІВ Ханс ван ден БРУК, Міністр закордонних справ, Уілльям КОК, Міністр фінансів;^ ПРЕЗИДЕНТ ПОРТУГАЛЬСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Жоао де ДЕУС ПІНЕЙРО, Міністр закордонних справ, Жоржі БРАГА де МАСЕДО, Міністр фінансів; ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА ОБ’ЄДНАНОГО КОРОЛІВСТВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ І ПІВНІЧНОЇ ІРЛАНДІЇ Високоповажний Дуглас ХЕРД, Міністр закордонних справ та у справах Співдружності, Вельмиповажний Френсіс МОД, Міністр фінансів; 7 ЯКІ, обмінявшись вірчими грамотами, що підтверджують їх повноваження, і переконавшись у їх належній формі, домовились про таке: РОЗДІЛ І^ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯСтаття 1 (колишня стаття А) На підставі даного Договору Високі Договірні Сторони засновують ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (надалі просто «Союз»). Даний Договір свідчить про початок нового етапу в процесі створення ще більш тісного Союзу народів Європи, чиї рішення прийматимуться якомога відкритіше і будуть доходити до кожного громадянина. Союз засновується на базі Європейського Співтовариства, доповненого сферами політики і формами співробітництва згідно з даним Договором. Його завдання полягає в налагодженні – за допомогою послідовних та узгоджених методів – відносин між державами-членами та їх народами.^ Стаття 2 (колишня стаття В) Союз має на меті: – сприяти соціально-економічному прогресу, високому рівню зайнятості, досягненню збалансованого і рівномірного розвитку шляхом створення простору без внутрішніх кордонів через посилення економічних та соціальних зв’язків, створення економічного та валютного союзу, що передбачає введення єдиної валюти відповідно до положень даного Договору; – утверджувати свою ідентичність на міжнародній арені, зокрема шляхом здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, не виключаючи можливості оформлення в майбутньому спільної оборонної політики, яка може сприяти створенню спільної оборони згідно з умовами статті 17; – посилити захист прав та інтересів народів, що входять до держав-членів, шляхом запровадження громадянства Союзу; – повною мірою розвивати й утверджувати роль Союзу у сфері свободи, безпеки та справедливості, в якому забезпечується свобода пересування людей поряд з відповідними заходами по контролю за зовнішнім кордоном, наданням притулку, імміграцією, а також по запобіганню та боротьбі зі злочинністю; – повною мірою забезпечити дотримання «acquis communautaire» і спиратись на нього для визначення, в якій мірі політика та форми співробітництва, запроваджені даним Договором, потребують перегляду з метою забезпечення ефективності механізмів та інститутів Співтовариства. Цілі Союзу, як передбачено даним Договором, мають здійснюватись у чіткій відповідності встановленим умовам і графіку, а також при дотриманні принципу субсидіарності, визначеного у статті 5 Договору, де йдеться про заснування Європейського Співтовариства.^ Стаття 3 (колишня стаття С) Союз діє як єдина інституційна структура, що має забезпечувати узгодженість та безперервність діяльності, здійснюваної з метою досягнення його цілей, при дотриманні відповідного рівня інтеграції у Співтоваристві. Союз має забезпечувати послідовність своєї зовнішньо-політичної діяльності в загальному контексті міжнародних відносин, питань безпеки, економіки та політики. Рада та Комісія несуть 8 відповідальність за підтримання такої узгодженості. Вони забезпечують реалізацію цієї політики відповідно до своїх повноважень.^ Стаття 4 (колишня стаття D) Європейська Рада дає Союзу необхідний імпульс для розвитку та визначає його загальні політичні орієнтири. До Європейської Ради входять керівники держав або урядів держав-членів та Голова Комісії. Їх помічниками є міністри закордонних справ держав-членів та один із членів Комісії. Європейська Рада збирається принаймні двічі на рік під керівництвом глави держави або уряду держави-члена, що головує в Раді. Європейська Рада представляє Європейському Парламенту доповідь про хід кожного засідання і щорічний письмовий звіт про результати своєї діяльності.^ Стаття 5 (колишня стаття Е) Європейський Парламент, Рада*, Комісія, Суд** та Рахункова палата здійснюють свої повноваження згідно з умовами та цілями, передбаченими, з одного боку, положеннями Догово-рів про заснування Європейських Співтовариств, а також наступних Договорів і Актів про внесення змін і поправок, з другого боку, – іншими положеннями даного Договору.^ Стаття 6 (колишня стаття F) Союз базується на спільних для всіх держав-членів демократичних засадах верховенства права, визнання основних людських прав і свобод. Союз поважає права і свободи людини, що були гарантовані підписаною в Римі 4 листопада 1950 року Європейською Конвенцією про захист основних прав і свобод громадян, і передбачені конституційними традиціями, спільними для всіх держав-членів, загальні принципи права Співтовариства. Союз поважає національну ідентичність держав-членів. Союз забезпечує себе засобами, необхідними для досягнення своїх цілей і здійснення власної політики.Стаття 7 (колишня стаття F.1) 1. Рада у складі голів держав або урядів на основі одностайного ухвалення рішень,запропонованих третиною держав-членів або Комісією, і наступного отримання згоди на нихзбоку Європейського Парламенту, може виявити суттєві умисні порушення принципів, згаданиху статті 6(1), з боку однієї з держав-членів, після звернення до уряду відповідної держави зпроханням представити з цього приводу свої міркування. 2. У випадку виявлення цих порушень, Рада на підставі рішення, прийнятогокваліфікованою більшістю, може вдатися до призупинення по відношенню до держави--правопорушниці деяких прав, які випливають з цього договору, в тому числі права голосупредставника уряду країни. При цьому Рада має враховувати всі можливі наслідки подібноїсанкції для прав та обов’язків фізичних та юридичних осіб. Зобов’язання держави-члена згідно з цим Договором у будь-якому випадку є обов’язковими для такої держави. Рада, на підставі прийнятого кваліфікованою більшістю рішення, з часом може замінити або анулювати санкції, про які йшлося в пункті 2, у зв’язку із зміною ситуації, яка призвела до їх накладення. Дотримуючись цілей цієї статті, Рада діє, не беручи до уваги голос представника уряду даної держави-члена. Утримання від голосування членів, які особисто присутні або представ-лені, не впливає на прийняття рішень, згадуваних у пункті 1. Кваліфікована більшість, згідно з 9 положеннями статті 205(2) Договору про заснування Європейського Союзу, має визначатись пропорційно до числа зважених голосів членів Ради. До виконання умов цього пункту слід вдаватися в разі позбавлення члена Союзу права голосу відповідно до пункту 2. 5. Дотримуючись цілей цієї статті, рішення Європейського Парламенту мають прийматися за умови підтримання їх переважною більшістю уповноважених членів, що складає дві третини від поданих голосів.^ РОЗДІЛ IIПОЛОЖЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІНДО ДОГОВОРУ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГОСПІВТОВАРИСТВА З МЕТОЮ ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГОСПІВТОВАРИСТВАСтаття 8 (колишня стаття G) (не відтворена)^ РОЗДІЛ IIIПОЛОЖЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДОГОВОРУ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА ЗВУГІЛЛЯ ТА СТАЛІСтаття 9 (колишня стаття H) (не відтворена)^ РОЗДІЛ IV^ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДОГОВОРУ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА ЗАТОМНОЇ ЕНЕРГІЇСтаття 10 (колишня стаття І) (не відтворена) РОЗДІЛ VПОЛОЖЕННЯ^ ПРО СПІЛЬНУ ЗОВНІШНЮ ПОЛІТИКУІ ПОЛІТИКУ БЕЗПЕКИСтаття 11 (колишня стаття J. 1) 10 1. Союз визначає і проводить спільну зовнішню політику та політику безпеки, керуючисьпри цьому наступними цілями: – захист спільних цінностей, основних інтересів, незалежності та цілісності Союзу відповідно до статутних принципів Організації Об’єднаних Націй; – зміцнення безпеки Союзу всіма можливими способами; – збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки відповідно до принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй, Гельсінського Заключного Акту та цілей Паризької Хартії, включаючи й ті, що стосуються зовнішніх кордонів; – сприяння міжнародному співробітництву; – розвиток і консолідація демократії та законності, визнання основних прав і свобод людини. 2. Держави-члени активно і відкрито підтримують зовнішню політику і політику безпекиСоюзу в дусі лояльності та взаємодопомоги. Держави-члени мають працювати спільно, зміцнюючи та розвиваючи взаємну політичну солідарність. Вони повинні утримуватись від будь-яких дій, що суперечать інтересам Союзу або здатні ослабити його ефективність як єднальної сили в міжнародних відносинах. Рада зобов’язана забезпечувати дотримання цих принципів.^ Стаття 12 (колишня стаття J.2) Союз має досягти своїх основних цілей шляхом: – визначення принципів і основних напрямків спільної зовнішньої політики та політики безпеки; – визначення спільних стратегій; – узгодження спільних дій; – узгодження спільних позицій; – зміцнення систематичного співробітництва між державами-членами в політичній сфері.^ Стаття 13 (колишня стаття J.3) Європейська Рада визначає принципи і загальні напрямки спільної зовнішньої політики та політики безпеки, включаючи питання захисту. Європейська Рада вирішує питання спільної стратегії, здійснюваної Союзом у регіонах, де держави-члени мають важливі спільні інтереси. Спільні стратегії визначають завдання, тривалість і засоби, які повинні надаватися Союзом і державами-членами. 3. Рада приймає рішення, що необхідні для визначення і здійснення спільної зовнішньоїполітики та політики безпеки на основі загальних положень, визначених Європейською Радою. Рада передає запропоновані нею спільні стратегії на розгляд Європейської Ради і реалізує їх шляхом визначення спільних дій та спільних позицій. Рада забезпечує єдність, послідовність та ефективність дій Союзу.^ Стаття 14 (колишня стаття J.4) Рада приймає рішення про те, що дане питання може чи повинно бути предметом спільних дій держав-членів Союзу. Крім того, Рада визначає сферу застосування спільних дій, їх основні цілі і завдання, в разі необхідності – тривалість, а також засоби, процедури й умови реа-лізації. Якщо з’явились обставини, що справляють істотний вплив на питання, які є предметом спільних дій, Рада повинна переглянути напрями та принципи цих дій і прийняти необхідні рі-шення. До того часу, поки Рада не зробить відповідних коректив, спільні дії залишаються в силі. 11 Концепція спільних дій передбачає, що держави-члени беруть на себе зобов’язання відносно позицій, які вони виробляють, і напрямків діяльності. Рада може вносити на розгляд Комісії певні пропозиції з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки з метою забезпечення максимальної ефективності спільних дій. У випадку вироблення позиції та здійснення певних політичних кроків на національному рівні відповідно до спільних дій, має бути своєчасно подана інформація, що дає змогу, в разі потреби, звертатися за попередніми консультаціями до відповідних органів Ради. Зобов’язання про надання попередньої інформації не поширюється на заходи, які є національним аналогом відповідних рішень Ради. У випадку нагальної потреби, що виникає в результаті зміни ситуації та відсутності необхідних постанов Ради, держави-члени можуть взяти на себе відповідальність за прийняття невідкладних заходів, які мають відношення до спільних цілей і дій. Зацікавлена держава-член зобов’язана негайно поінформувати Раду про будь-який із подібних заходів. У разі виникнення будь-яких значних труднощів під час реалізації спільних дій, держава-член може звернутися до Ради, що має обговорити питання і знайти відповідні рішення. Такі рішення не повинні суперечити цілям спільних дій або порушувати їх ефективність.^ Стаття 15 (колишня стаття J.5) Рада виробляє спільні позиції, які визначають підхід Союзу до вирішення окремих предметних або регіональних питань. Держави-члени повинні узгоджувати свою національну політику із спільними позиціями.^ Стаття 16 (колишня стаття J.6) Держави-члени інформують один одного і консультуються з Радою з будь-якого питання, що становить взаємний інтерес у сфері зовнішньої політики та політики безпеки, з метою досяг-нення максимально ефективного впливу Союзу на реалізацію спільних узгоджених дій.^ Стаття 17 (колишня стаття J.7) 1. Спільна зовнішня політика та політика безпеки включають усі питання, що стосуютьсябезпеки Союзу, в тому числі й визначення в найближчому майбутньому спільної оборонної по-літики, котра, як зазначено у другому підпункті, може сприяти формуванню спільного захисту вразі прийняття відповідного положення Європейською Радою. Остання за таких умов пропонуєдержавам-членам затвердити дане рішення згідно з їхніми конституційними нормами. Західноєвропейський Союз (ЗЄС) є невід’ємною частиною розвитку Союзу, забезпечуючи йому доступ до операційних можливостей, згадуваних у контексті пункту 2. Він підтримує Союз щодо захисту спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Союз може встановити більш тісні відносини із ЗЄС за умови прийняття Європейською Радою рішення про інтеграцію ЗЄС у Союз. Він може у цьому випадку рекомендувати державам-членам прийняття такого рішення у відповідності до їх конституційних процедур. Політика Союзу, що проводиться згідно з положеннями даної статті, не повинна завдавати шкоди особливому характеру політики безпеки та оборонної політики певної держави-члена; вона має також поважати зобов’язання окремих держав-членів, об’єднаних навколо Північноатлантичного блоку (НАТО), і не суперечити загальній політиці безпеки, встановленій в його межах. У перспективі планується підтримувати спільну оборонну політику шляхом співпраці між державами-членами в галузі озброєнь. Питання, включені до цієї статті, стосуються таких важливих аспектів, як надання гуманітарної допомоги, проведення рятувальних робіт, здійснення миротворчої місії, залучення збройних формувань до розв’язання кризових конфліктних ситуацій. Союз представляє ЗЄС в питаннях прийняття та впровадження рішень з оборонної політики. 12 До повноважень Європейської Ради, зазначених у статті 13, додаються ті, що стосуються ЗЄС, відповідальність за які перейняв на себе Союз. У разі, коли Союз представляє ЗЄС на умовах, вказаних у пункті 2, всі держави-члени Союзу повинні рівною мірою залучатися до вирішення подібних проблем. Рада, у співпраці з ін-ститутами ЗЄС, здійснює необхідні практичні заходи, які дозволяли б усім державам-членам вносити свій вклад у вирішення таких проблем на рівних засадах при плануванні та прийнятті рішень у рамках ЗЄС. Рішення, що стосуються оборонних питань та згадуються у цьому пункті, повинні прийматися не порушуючи політики та зобов’язань, згадуваних у пункті 1(3). Положення даної статті не перешкоджають розвитку більш тісної співпраці між двома чи більше державами-членами на двосторонньому рівні, в рамках Західноєвропейського та Ат-лантичного Союзу, за умови, що така співпраця не суперечить принципам, викладеним у цьому Розділі. З метою сприяння в досягненні цілей Договору, положення даної статті можуть бути переглянуті, як це передбачено в статті 48.Стаття 18 (колишня стаття J.8) Головуюча держава-член представляє Союз з усіх питань, що стосуються спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Головуюча держава-член несе відповідальність за виконання відповідних рішень; у межах цієї компетенції вона зобов’язана висловлювати позицію Союзу в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях. Головуюча держава-член діє за підтримки Генерального Секретаря Ради, який виконує обов’язки Високого Представника у справах спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Комісія повністю залучається до виконання завдань, вказаних у пунктах 1 і 2. У реалізації цих завдань головуюча держава-член повинна в разі потреби заручатися підтримкою держави-члена, що є реальним претендентом на майбутнє головування. Рада може, за потреби, призначити спеціального представника, що репрезентує її в окремих політичних питаннях.^ Стаття 19 (колишня стаття J.9) 1. Держави-члени координують свою діяльність у міжнародних організаціях та наміжнародних конференціях. Вони зобов’язані підтримувати спільну позицію на подібних фору-мах. У міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях, де беруть участь не всі держави-члени, ті, що приймають участь, повинні захищати спільні позиції. 2. Не порушуючи вимоги пункту 1 і статті 14(3), держави-члени, представлені вміжнародних організаціях чи на міжнародних конференціях, де беруть участь не всі держави-члени, зобов’язані інформувати останніх про розгляд питань, які є предметом спільногоінтересу. Держави-члени, які є також представниками Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, мають у повній мірі інформувати інші держави-члени. Держави, які є постійними членами Ради Безпеки, повинні в ході виконання своїх повноважень забезпечувати захист позицій та інтересів Союзу, не порушуючи при цьому відповідальності, що накладається на них Статутом Організа-ції Об’єднаних Націй.^ Стаття 20 (колишня стаття J.10) Дипломатичні і консульські місії держав-членів та Представництва Комісії у третіх країнах і на міжнародних конференціях, а також їх представники в міжнародних організаціях повинні 13 співпрацювати для забезпечення реалізації визначених і затверджених Радою спільних позицій та спільних дій. Вони підтримують співпрацю шляхом обміну інформацією, вироблення спільних оцінок та сприяння здійсненню положень, викладених у статті 20 Договору про заснування Європейського Співтовариства.^ Стаття 21 (колишня стаття J.11) Головуюча держава-член консультується з Європейським Парламентом про першочергові питання та основні альтернативи спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Вона також повинна гарантувати, що погляди Європейського Парламенту будуть належним чином зважені й прийняті до уваги. Європейський Парламент регулярно інформується головуючою державою-членом і Комісією про шляхи розвитку зовнішньої політики та політики безпеки Союзу. Європейський Парламент може звертатися з питаннями до Ради, а також давати їй відповідні рекомендації. Він організовує щорічні дискусії про стан справ у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки.^ Стаття 22 (колишня стаття J.12) Будь-яка держава-член або Комісія можуть звертатися до Ради з будь-якого питання, що стосується спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також вносити на розгляд Ради свої пропозиції. У випадках, що вимагають негайних рішень, головуюча держава-член – за власною ініціативою, на прохання Комісії чи іншої держави-члена – може скликати позачергове засідан-ня Ради протягом 48 годин або, за екстремальних обставин, впродовж коротшого терміну.^ Стаття 23 (колишня стаття J.13) 1. Рішення повинні прийматися Радою лише за умови одностайної підтримки їхпредставниками держав-членів. Утримання або неучасть у голосуванні окремих представниківне впливає на позитивний результат прийняття таких рішень. Утримуючись від голосування, будь-який член Ради може викласти підстави своєї особистої позиції шляхом офіційної заяви. У такому випадку він знімає із себе зобов’язання виконувати дане рішення, але визнає, що таке рішення є обов’язковим для Союзу. Згідно з вимогою взаємної солідарності, держава-член, що виявила незгоду зі спільною позицією, повинна утриматися від будь-яких дій, які вступають у протиріччя або підривають дії Союзу, так само як і інші держави-члени зобов’язані поважати її позицію. Якщо представників Ради, що аргументували свою неучасть у голосуванні, нараховується більше третини від усіх голосів, відповідно до положень статті 205(2) Договору про заснування Європейського Співтовариства, рішення не повинно прийматись. 2. Згідно з вимогами пункту 1, Рада має діяти на основі кваліфікованої більшості:– визначаючи спільні дії, спільні позиції чи будь-які інші стратегічні рішення, – приймаючи будь-які рішення щодо реалізації спільних дій чи спільної позиції. У разі, коли окремий член Ради заявляє, що з вагомих міркувань національної політики він чинитиме спротив ухваленню того чи іншого рішення, прийнятого кваліфікованою більшістю, його голос до уваги не береться. Рада має право вимагати, діючи на основі кваліфікованої більшості, щоб справа була передана на розгляд Європейської Ради для остаточного одного-лосного затвердження. Голоси членів Ради зважуються відповідно до статті 205(2) Договору про заснування Європейського Співтовариства. Для ухвалення рішень Ради необхідно не менше 62 голосів, поданих принаймні 10 членами. Проблеми оборонного та військового значення не підпадають під дію процедур, визначених у цьому пункті. 3. У процедурних питаннях Рада діє на основі кваліфікованої більшості. 14^ Стаття 24 (колишня стаття J.14) У разі необхідності укладення угоди з певними державами чи міжнародними організаціями з метою виконання положень цього розділу, керуючись одноголосним рішенням своїх представ-ників, Рада може уповноважити головуючу державу-члена, що спирається на допомогу Комісії, розпочати і вести переговори з цією метою. Такі угоди мають укладатися Радою на підставі рі-шення, прийнятого кваліфікованою більшістю за рекомендацією головуючої держави. Жодна угода не може бути нав’язана державі-члену, якщо її представник в Раді зробить заяву, що вона не відповідає певним національним конституційним процедурам; інші члени Ради можуть пого-дитися з тим, що угода застосовуватиметься до них тимчасово. Положення цієї статті стосуються також питань, про які йтиметься в розділі VI.^ Стаття 25 (колишня стаття J.15) Не порушуючи вимог статті 207 Договору про заснування Європейського Співтовариства, Політичний комітет здійснює контроль за міжнародною ситуацією у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також сприяє визначенню політики, офіційно висловлюючи свою думку Раді на прохання останньої чи за власною ініціативою. Крім того, він стежить за ходом реалізації узгодженої політики, не зменшуючи при цьому відповідальності головуючої держави-члена і Комісії.^ Стаття 26 (колишня стаття J.16) Генеральний секретар Ради, Високий Представник у справах спільної зовнішньої політики та політики безпеки, повинен сприяти Раді у вирішенні питань, які входять до його повнова-жень, зокрема шляхом активної участі в їх постановці, розгляді, затвердженні і впровадженні, а також ведучи від імені Ради – на прохання головуючої держави-члена – політичний діалог з тре-тіми сторонами.^ Стаття 27 (колишня стаття J