І. М. Золотарьова конспект

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВАІ.М.Золотарьова КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ»(для студентів 1 курсу денної та заочної форм навчання напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент»)ХАРКІВХНАМГ2011Золотарьова, І.М. Конспект лекцій з дисципліни «Основи психології та педагогіки» (для студентів 1 курсу денної та заочної форм навчання напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент» / І.М.Золотарьова; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х.: ХНАМГ, 2011. – 28 с.Головна мета видання – надати практичну допомогу студентам при вивченні курсу психології, систематизувати та узагальнити теоретичний матеріал, отриманий на лекціях.Рецензент: канд. пед. наук, доцент Жигло О.О.Рекомендовано кафедрою мовної підготовки, психології та педагогіки, протокол №2 від 27 жовтня 2010 рокуЗ М І С ТПередмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 Предмет психології. Зв’язок з іншими науками . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Діяльність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Спілкування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 Особистість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10 Особистість та професія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11^ Основи диференціальної психологіїТемперамент . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 Характер . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 Здібності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Основи соціальної психології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 Пізнавальні процеси Відчуття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Сприймання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19 Увага . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 Пам’ять . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21 Мислення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 Уява . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Емоційно-вольова сфера людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 Список літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27 тПЕРЕДМОВА Курс психології являє собою складову частину загальногуманітарної підготовки студентів. Найважливіші знання з основ психології, такі, як структура діяльності людини, психологічні особливості процесу спілкування, зміст та механізми пізнавальних процесів різного рівня психічної організації являють собою теоретичну та практичну підставу професійної діяльності. Саме з метою підготовки майбутніх фахівців, психологічно озброєних до самостійної професійної праці, укладено матеріал курсу, що спрямований на теоретичне усвідомлення та практичне застосування найважливіших загально- психологічних явищ та категорій, які мають місце у різних галузях людської діяльності. Таким знанням приділяється найбільше уваги. Посібник адресований студентам 1 курсу денної та заочної форм навчання, які вивчають дану дисципліну згідно з навчальними планами факультетів. Головна мета посібника – надати практичну допомогу студентам при вивченні курсу, систематизувати та узагальнити теоретичний матеріал, отриманий на лекціях.^ ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ. ЗВ’ЯЗОК З ІНШИМИ НАУКАМИ1. Поняття про психологію та педагогіку. Історія формування психології як науки. 2. Мозок та психіка. Етапи еволюції психіки. Внесок І.М.Сеченова та І.П.Павлова у розвиток світової психології. 3. Структура сучасної психології. Поняття психології праці та інженерної психології.Предмет вивчення в психології – людина. Людину вивчає багато наук. Соціальні: соціологія, філософія, політологія. Природознавчі: медицина, антропологія, фізіологія. Психологія вивчає людину з точки зору її психічної діяльності. По-грецьки слово «псюхе» – душа. Психологія – наука про факти, закономірності та механізми психіки людини. Предмет дослідження – психічна діяльність людини та її особливості. Педагогіка як наука тісно пов`язана із психологією, це наука про навчання людини та її виховання. Душею людина почала цікавитися з того часу, як тільки відокремила себе від світу природи та усвідомила себе як людину. Давні люди смерть, сон, непритомність розглядали як однорідні явища. Сон, наприклад, вважали явищем, коли душа тимчасово залишає тіло. Смерть – коли душа зовсім не повертається до тіла. Тому у давніх людей не було трагедії смерті. Душі людей, що вмерли, розглядалися як своєрідні співбратерства, як і у живих. З появою релігії поняття душі набуває нематеріального змісту. V-VII ст. до н.е. – Фалес, Анаксімен, Анаксімандр в основу душі покладали те, з чого створений навколишній світ: воду, вогонь, повітря. Вони відокремлювали душу від її носія – людини. Душа становила ту субстанцію, з якої утворено першоджерело світу. V ст. до н.е. – Геракліт розглядав душу як частину природи. Життя душі, на його думку, підпорядковувалось загальним законам природи. IV ст. до н.е. – Аристотель написав трактат «Про душу», в якому довів, що душа та тіло – єдине ціле. На його думку, дух присутній в усьому живому: рослинах, тваринах, людях. Проблемою душі цікавились Декарт, Дидро, Радищев. Значний внесок у розвиток психології як науки було зроблено російським вченим І.М.Сеченовим у ХIХ ст. І.М.Сеченов довів, що джерелом психічної діяльності людини є мозок, ввів поняття рефлексу як реакції організму на зовнішні подразнення. Роботу І.М.Сеченова було продовжено російським психофізіологом І.П.Павловим наприкінці ХIХ – початку ХХ ст. І.П.Павлов відкрив закономірність регулювання мозком взаємодії вищих тварин та людей із зовнішнім середовищем. Йому належить теорія про так звану другу сигнальну систему. Перша сигнальна система – це безпосереднє сприйняття світу: бачити, слухати, чути. Друга притаманна лише людині, це так званий «образ образу» – слова та думки.Джерело психіки – зовнішній світ, а сам її зміст формується характером взаємодії із оточуючим середовищем. Психічна діяльність людини відтворюється спеціально пристосованим органом – мозком. Він складається із двох частин: спинного та головного. Так звані безумовні (природжені) рефлекси містяться у спинному мозку, умовні (придбані) – у головному. У півкулях головного мозку психічні функції людини розподіляються відповідним чином: ліва півкуля контролює логічні операції, мовлення, мислення. Права – уяву, образи, емоції, орієнтацію у просторі. Це явище отримало назву функціональна асиметрія головного мозку. Психологія як наука займає проміжне місце між природних, соціальних та філософських наук. Структуру сучасної психології можна розглядати залежно від підстав класифікації. А. За конкретним видом діяльності людини: психологія праці, медична, педагогічна, юридична, психологія спорту, художньої творчості та ін. Б. За різними аспектами розвитку: психологія немовлят, підлітків, людей середнього віку, старих людей, порівняльна психологія. В. За психологічним аспектом співвідношення особистості та суспільства: соціальна, диференціальна, загальна. Загальна психологія – своєрідна збірна назва. Загальна психологія вивчає психічні явища, що у тій чи іншій мірі представлені у будь-якому психологічному напрямку дослідження. Матеріали досліджень загальної психології широко використовуються в окремих її напрямах. Одна з найважливіших галузей – психологія праці. Психологія праці – галузь психологічної науки, що вивчає закономірності формування та прояву психологічної діяльності людини у різних видах праці та проводить розробку практичних рекомендацій щодо психологічної забезпеченості ефективності та безпеки праці. Інженерна психологія – галузь психологічної науки, що вивчає закономірності процесів інформаційної взаємодії людини та техніки з метою їх використання у практиці проектування, створення та експлуатації систем «людини – машини – середовище». Предметом дослідження психолог праці та інженерної психології є вивчення психологічних закономірностей трудової діяльності, ролі психологічних функцій та індивідуальних особливостей людини у реалізації трудових задач. ДІЯЛЬНІСТЬ 1. Поняття діяльності як форми активності людини. Потреби. Мотиви та їх функції. 2. Структура діяльності. 3. Види діяльності людини. Поняття діяльності у психології розглядається як зовнішня (фізична) та внутрішня (психічна) активність людини, що регулюється свідомою метою. Діяльність як форма активності притаманна лише людині та протистоїть так званій імпульсивній поведінці, що регулюється емоціями.В цілому активність – риса, що характерна для всього живого. Джерелом активності є потреби. Потреба – це відповідний стан, що відбиває залежність від конкретних умов існування та породжує активність до цих умов. Саме активність забезпечує постійне підтримання життєво важливих зв`язків з оточуючим середовищем. Потреби тварин безпосередньо пов`язані з природою. Потреби людей змінювалися протягом століть, а також індивідуально протягом життя кожної людини. У людей і тварин є спільні потреби – природні, за змістом вони тотожні. Це потреба в їжі, сні, продовженні роду. В той же час відрізняються вони способами їх задоволення: їсти ложкою, спати на ліжку та ін. Усі потреби людини можна розподілити на дві великі групи: матеріальні (потреби у предметах побуту, житлі, одязі) та духовні (спілкуватися, отримувати інформацію, сприймати прекрасне). Коли потреба людини втілюється в конкретні явища або предмети дійсності, утворюється більш стійке психічне явище, що носить назву мотиву. За визначенням А.М.Леонтьєва, мотив – це опредмечена потреба. Мотиви регулюють діяльність людини. Це те, що спонукає до діяльності. Саме мотив дає відповідь на питання, чому людина виявляє активність. Усі мотиви можна розподілити на усвідомлені та неусвідомлені. До усвідомлених належать такі, як інтереси, переконання, прагнення (до складу останніх входять мрії, пристрасті, ідеали). Неусвідомлені: установки та потяги. Неусвідомлені мотиви через деякий час усвідомлюються. Констатуючою ознакою діяльності є наявність мети: є мета – є діяльність. Мета на відміну від мотивів завжди усвідомлена. Це своєрідний регулятор активності людини. Мета може співпадати, а може й не співпадати з мотивом діяльності, як «чому відбувається дія» не завжди співпадає з тим, «для чого вона відбувається». Мета – це ідеально представлений результат діяльності людини. Для засвоєння тієї або іншої діяльності в цілому необхідно опанувати її окремі складові – частини діяльності, що носять назву дій. Це окремі фрагменти діяльності, в кожному із яких вирішується своя конкретна задача, підпоряд-кована загальній меті. До засобів засвоєння діяльності відносять навички, вміння та операції. Навички – це автоматизовані дії, що можуть бути моторними (ходити, плавати), сенсомоторними (друкувати, керувати автомобілем, грати на роялі), інтелек-туальними (читати, рахувати). Вміння – це володіння складною системою психічних та практичних дій, здатність використовувати знання та навички. Наприклад: вміння переказувати прочитане складається з навику читання як розрізнення букв, слів плюс використання інших слів із словникового запасу. Операції – це дії, що відокремились від звичних умов, в яких вони виникли. Наприклад, людина найчастіше пише правою рукою, але за конкретних умов може написати і лівою, і навіть ногою. Проблема формування навичок, вмінь та операцій набуває суттєвого значення у педагогічній діяльності. За визначенням А.М.Леонтьєва, життя людини – це система діяльностей, що змінюють одна одну. До видів людської діяльності належать гра, навчання та праця. Гра – перша діяльність людини: ігри з предметами, з іграшками, рольові ігри, ігри за правилами. Навчання – засвоєння та передача соціального досвіду. Праця – засіб забезпечення життєдіяльності людини та засіб пізнання, спілкування та перетворювання навколишнього світу.СПІЛКУВАННЯ1. Поняття про спілкування. Три боки процесу спілкування: комунікативний, інтерактивний, перцептивний, їх взаємозв`язок. 2. Комунікативний бік. Засоби комунікації. Поняття мови та мовлення. Вербальні та невербальні засоби комунікації. 3. Інтерактивний бік спілкування. Такт. Конфлікт. 4. Перцептивний бік спілкування. Механізми міжособистого сприйняття: ідентифікація, рефлексія, стереотипізація.Спілкування – багатоплановий процес розвитку контактів між людьми. У перекладі з грецької «contaktus» – зіткнення. Значення слова свідчить про двобічний зв`язок між тими, хто спілкується. У єдиному процесі спілкування для зручності аналізу даного багатопланового процесу можна виділити три боки: комунікативний – передача та сприйняття інформації; інтерактивний – взаємодія людей, що спілкуються, обмін діями та вчинками; перцептивний – сприйняття, порозуміння та оцінка один одного у спілкуванні. Комунікативний бік передбачає розгляд спілкування з точки зору обміну інформацією. Той, хто передає інформацію, – комунікатор, той, хто отримує її, – реципієнт. З інтерактивного боку спілкування розглядається як своєрідна система зв`язків та міжособистих взаємодій людей, що спілкуються. Перцептивний бік – порозуміння, сприйняття та оцінка людьми, що спілкуються, один одного: чи заслуговує партнер на увагу, чи цікавий він співрозмовник. Аналіз комунікативного боку спілкування передбачає розгляд співвідношення: вербальні/невербальні засоби організації обміну інформації. Найважливіший засіб отримання та передачі інформації – мова. Мова та мовлення розглядають у психології як самостійні поняття, що відрізняються одне від іншого. Мова – структурна система знаків, за кожним із яких має місце своє відповідне значення. Мовлення – це мова у дії, головна функція мови. Існує декілька видів мовлення згідно з різноманітними підставами класифікації. За способом виконання: читання, говоріння, слухання (аудіювання) та безпосередньо мовлення, звучання як результату промови. За способом фіксації: писемне та усне мовлення. За кількістю осіб, що спілкуються: монолог (промовляє одна людина), діалог (спілкуються двоє) та полілог (одна людина спілкується з групою людей).Невербальні засоби спілкування: міміка, пози, жести, положення тіла у просторі. Дані засоби старіші за вербальні, бо попередником звука був жест. Невербальні засоби дуже часто супроводжують вербальні, вони посилюють, уточнюють та навіть заміщують вербальну інформацію. Інтерактивний бік спілкування, або обмін діями, вчинками, розкрива-ється за допомогою таких понять, як такт, соціальна роль та конфлікт. Такт – вміння людини чітко та без помилок приписувати іншим очікування того, що вони готові від неї почути або в ній побачити. Безтактовність може мати як образливий, так і необразливий характер. Щоб процес взаємодії відбувався максимально ефективно, у дусі порозуміння, завжди слід мати на увазі дотримання так званих соціальних ролей. Соціальна роль – нормативно ухвалений зразок поведінки людини, яка виконує ту або іншу соціальну функцію. Головна умова безконфліктності спілкування – відповідність між соціальною роллю та соціальною нормою, яку ця роль передбачає. Інша причина конфліктів – непорозуміння партнерів, неспівпадання мети дії, цінностей та заходів досягнення мети. Конфлікти за походженням можна розподілити на дві групи: предметно-ділові та особисто-прагматичні. Один вид конфлікту може перетікати в інший. Перцептивний бік – сприйняття, порозуміння та оцінка людьми, що спілкуються, один одного. Даний процес відбувається завдяки роботі відповідних психологічних механізмів. До них належать: ідентифікація, рефлексія та стереотипізація. Ідентифікація – посилання на власний досвід у процесі спілкування, можливість стати на бік партнера, щоб добре зрозуміти його. Рефлексія – розуміння того, як людина сприймається партнером. Це своєрідний процес подвійного дзеркального відтворення: партнери спостерігають один одного і відповідно планують процес спілкування. Стереотипізація – класифікація форм поведінки людини та інтерпретація їх причин шляхом віднесення людини, з якою спілкуєшся, до вже відомих або тих, що вважаються відомими, типів людей. Стереотип – образ людини, що використовується у повсякденному житті як своєрідний штамп. Він складається на базі неповноти інформації та висловлювань інших людей про дану людину. Ефект ореолу – надання позитивної оцінки людині завдяки першому доброму враженню. Він виникає також в умовах неповної інформації та попередніх висловлювань про дану людину. Як стереотип, так і ефект ореолу деформують процес сприйняття. Критерій оцінки – вчинки людей, з якими відбувається спілкування.ОСОБИСТІСТЬ^ 1. Поняття індивіда та особистості. 2. Особистість та індивідуальність. 3. «Я-концепція».Поняття індивіда та особистості принципово різні. Поняття «індивід» фіксує факт належності людини до роду людей в цілому: індивідом є і немовля, і літня людина, і талановитий вчений, і психічно неповноцінна людина. Дане поняття відтворює лише родову належність. У ході життя, спілкування та діяльності людина набуває особливої якості, що носить назву «особистість». Поняття «індивід» та «особистість» єдині, але не тотожні. Особистість кожної людини відзначається належними лише їй психологічними рисами, що і становлять індивідуальність. Індивідуальність – це сполучення психологічних особливостей, своєрідних ознак людини, що становлять її своєрідність, її відмінність від інших людей. Індивідуальність виявляється у рисах темпераменту, характеру, у наявності або відсутності здібностей. Поняття «індивідуальність» та «особистість» також єдині, але не тотожні. Структура особистості ширше структури індивідуальності, вона містить у собі також аналіз відповідних форм поведінки людини, в яких представлено риси індивідуальності Особистість формується у процесі діяльності людини та спілкуванні, у взаємодії з іншими людьми. Тому аналіз даного поняття відбувається у контексті «людина – соціальна група» та вивчається соціальною психологією. Вивченням індивідуальних рис людини як частини її особистості займається окремий розділ психології, що носить назву диференціальна. У цьому розділі вивчаються такі індивідуально-психологічні особливості, як темперамент, характер, здібності. Особистість можна вивчати також шляхом аналізу її соціальної функції, ролі у тій або іншій групі людей. Цей аспект пов`язаний із розділом соціальної психології. Поняття особистості складне та багатопланове. Знайомство з ним передбачає розкриття змісту таких розділів загальної психології, як диференціальна та соціальна. Одним з найважливіших понять психології є поняття «Я-концепції». «Я-концепція» розглядається як соціально-психологічний феномен, під яким розуміють складний зіставлений образ, що містить у собі сукупність уявлення особистості про саму себе разом з емоційно-оціночними компонентами таких уявлень. Подібна концепція формується протягом життя людини на базі взаємодії зі своїм психологічним оточенням. Найважливіші положення «Я-концепції» можна представити таким чином: поведінка людини є результатом її світосприйняття, що містить також відповідну систему цінностей із соціокультурного середовища та відбивається у ставленні як до себе, так і до інших людей. У структурі «Я-концепції» можна виділити три рівні: фізичний Я-образ, зумовлений потребою у фізичному благополуччі організму; Я-образ соціальної ідентичності, пов`язаний з потребою людини належати до спільноти; диференціюючий Я-образ, що характеризує знання про самого себе порівняно з іншими людьми, завдяки чому людини може відчувати себе унікальною особистістю та самореалізуватися. ^ ОСОБИСТІСТЬ ТА ПРОФЕСІЯ1. Вплив професії на особистість. 2. Стадії професійного розвитку особистості.Питання співвідношення понять особистість та професія у сучасній психології вирішується неоднозначно. Перша точка зору (американський психолог Парсонс) заперечує вплив професії на особистість. На його думку, обрав професію, особистість не змінюється на шляху її опанування, лише мати чітке уявлення про себе, свої здібності та професійні вимоги до обраної професії. Інша точка зору (В.Д.Шадриков, Ю.П.Поваренков та деякі зарубіжнні психологи) є найбільш популярною та базується на визнанні факту впливу професії на особистість на шляху професійного розвитку. Прихильники даної концепції процес формування особистості професіонала назвали професіоналізацією. Професіоналізація розпочинається з моменту вибору професії та продовжується протягом усього трудового життя. Професіоналізація має чотири етапи: пошук та вибір професії, опанування професії, соціальна та професійна адаптація, виконання професії. У психології розрізняють прогресивну та регресивну стадії професійного розвитку. Прогресивна стадія професійного розвитку пов`язана із формуванням мотивів професійної діяльності. Американський психолог А.Маслоу аналізує п`ять типів потреб, що лежать в основі формування мотивів трудової діяльності: фізіологічні потреби ( спрага, голод); потреба у безпеці (захист від будь-яких незручностей та негараздів); потреба у соціальних зв`язках (спілкування, дружба); потреба у самоповазі (визнання та схвалювання іншими людьми); потреба в самоактуалізації (реалізація себе, своїх можливостей та здібностей). Регресивна стадія професійного розвитку – це негативний вплив процесії на особистість. Наслідки такого впливу можуть призвести до так званого стану психічного вигорання, що характеризується емоційною спустошеністю та втомою від роботи, цинічним ставленням до своєї праці, відчуттям відсутності будь-якого успіху. Як правило, стан психічного вигорання притаманний людям, що, по-перше, вже мають достатньо високий рівень досягнень, по-друге, володіють професією, що базується на спілкування та великій кількості контактів поміж людьми. Деякі дослідники пов`язують психічне вигорання з депресією та розчаруванням у роботі, що приходить з віком. Дія даного феномена не має зворотного шляху: виникнув один раз, він продовжує розвиватися. Розвиток психічного вигорання можна загальмувати шляхом припинення роботи на деякий час та відпочинку. Ще один прояв регресивної стадії професійного розвитку – професійна деформація – формування негативних рис особистості під впливом професії. Особистісні якості людини багато в чому залежать від специфіки її праці, і з часом така специфіка відбивається на поведінці та характері людини. Наприклад, юристу притаманна пильність, спостережливість, вчителю – дидактичний стиль спілкування, слідчому – підвищена критичність та підозрілість. Крім того, професійна деформація може служити проявом надмірної захопленості роботою, що характеризується глибокою спеціалізацією у одній сфері діяльності та повною неосвіченістю і навіть невіглаством у будь-якій іншій сфері, не пов`язаній безпосередньо із професійною. Прагнення зануритись виключно у роботу являє собою своєрідний психічний захист від повсякденного життя та його проблем. Таким чином, професійна діяльність може змінювати особистісні якості людини як позитивно, так і негативно, що завжди потрібно мати на увазі при виборі майбутньої професії. ^ ОСНОВИ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇТЕМПЕРАМЕНТ1. Поняття темпераменту. Темперамент та тип вищої нервової діяльності. 2. Типи темпераменту. 3. Темперамент та індивідуальний стиль діяльності. Роль темпераменту у професійній діяльності.Темперамент – індивідуально-психологічна особливість людини, що фіксує динамічні прояви її психіки. Слово «темперамент» у перекладі з грецької мови – відповідне співвідношення частин. Ця назва пов`язана із так званою гуморальною теорією темпераменту, що мала місце у часи Аристотеля. Зміст її полягав в тому, що індивідуальні особливості людей пояснювались співвідношенням так званих соків або речовин ( від лат.humor – сік, що живить). Крім Аристотеля, явище темпераменту вивчали різні вчені у різні часи: Кант, Кречмер, Шелдон. На початку ХХ століття І.П.Павловим було відкрито залежність темпераменту людини від так званого типу вищої нервової діяльності. Тип вищої нервової діяльності – природжена якість як людей, так і вищих ссавців. Типи вищої нервової діяльності у людей та вищих ссавців тотожні. В основу класифікації типів вищої нервової діяльності І.П.Павловим було покладено ті природжені особливості вищої нервової діяльності, що присутні у будь-якій психічній активності людини. Експериментальні дослідження дозволили дійти висновку про наявність таких якостей вищої нервової діяльності, як сила нервових процесів, рухливість нервових процесів, співвідношення процесів збудження та заторможення. Різні сполучення вищеназваних ознак і призводять до існування різних типів темпераменту: • сильний урівноважений швидкий – сангвінік; • сильний урівноважений повільний – флегматик; • сильний неврівноважений (нестримний) – холерик; • слабкий тип – меланхолік.Сангвінік – психічно активна людина, прагне до швидкої зміни вражень, має швидку реакцію, досить легко переживає невдачі, часто відрізняється непослідовністю. Флегматик – людина, що відрізняється незворушністю, стійкістю прагнень та почуттів, слабким зовнішнім відтворенням психічного стану, повільністю. Холерик – дуже активна та енергійна людина, емоційно збуджена, не завжди достатньо витримана. Меланхолік – вразлива людина, відрізняється глибиною почуттів, стриманістю, послідовністю та повільністю, часто підозрілістю. Темперамент людини можна виявити шляхом експерименту. Це якість природжена, що не змінюється протягом життя. Загальна тенденція педагогічної психології – у процесі виховання завжди спиратися на позитивні риси кожного типу темпераменту, не акцентуючи негативні. Наприклад, флегматик дуже пунктуальний, але недостатньо швидкий; сангвінік – активний, але не завжди послідовний, часто не доводить справу до кінця. Темперамент не пов`язаний із інтелектуальними можливостями людини. Люди однакового темпераменту можуть мати різний рівень інтелекту, а люди однакового інтелекту можуть належати до різних типів темпераменту. Принципового значення у дослідженні даної індивідуально-психологічної особливості набуває поняття так званого індивідуального стилю діяльності. Саме тип темпераменту впливає на те, що однакову за змістом роботу будуть по-різному виконувати люди із різним темпераментом. Деякі професії потребують відповідних типів темпераменту, наприклад, ті, де неможливо працювати без відповідної швидкості реакції. Саме тому при виборі професії необхідно враховувати свій тип темпераменту. У так званому «чистому» вигляді той або інший тип темпераменту зустрічається дуже рідко. Коректніше говорити про перевагу окремих рис того або іншого типу.ХАРАКТЕР1. Поняття характеру. 2. Типи акцентуації характеру. 3. Роль характеру у професійній діяльності. Характер – це сукупність стійких проявів психіки людини, що відтворюються у спілкуванні та діяльності та обумовлюють типові способи поведінки у тій або іншій ситуації. На відміну від темпераменту характер людини може змінюватись протягом життя залежно від причин морального, соціального та економічного змісту. Це більш рухливе психічне утворення, що підлягає під коригування та прогнозування поведінки людини у тій або іншій ситуації. Характер може змінюватися також в житті кожного залежно від віку. Слово «характер» позначає прикмету, це та індивідуально-психологічна особливість, що відрізняє одну людину від іншої. Інформація про характер дає можливість передбачити поведінку людини, з якою спілкуєшся, і відповідно до неї вірно спланувати власне свою. Це своєрідна програма поведінки людини, що має прояви за такими показниками: • ставлення до себе (вимогливість, послідовність або самозакоханість, непостійність почуттів та вчинків); • ставлення до людей (увага, ввічливість або зневажливе ставлення); • ставлення до справи (серйозність, відповідальність або байдужість, нехтування); • ставлення до речей (охайність або неохайність, надання речам великого значення або стримане ставлення до них). Характер розглядається як комплексне утворення. Риси характеру людини складають своєрідні протиставлення: добро-зло, чутливість-байдужість, відповідальність-безвідповідальність та інші.У психології існує декілька класифікацій характеру. Прийнято також розглядати не просто характер як індивідуально-психологічну особливість людини, а так звані типи акцентуації характеру. Акцентуація у даному випадку розглядається як крайній варіант норми при посиленні окремих рис характеру. Можна визначити такі типи акцентуації характеру. 1. Інтроверт. Це, як правило, людина самодостатня, має дуже невелике коло спілкування. Інтроверти швидко втомлюються від людей, галасу. Вони, як правило, мають одного-двох друзів, але з цими людьми встановлюються дуже близькі та довірливі стосунки. Крайній варіант інтроверсії носить назву аутизм – це перевага самотності спілкуванню з іншими людьми. 2. Екстраверт. Протилежний тип. Люди даного типу, як правило, встановлюють для себе дуже широке коло спілкування, але близькі стосунки відсутні. У екстравертів багато приятелів, але немає друзів. 3. Сензитивний тип. Чутливий. Люди даного типу, як правило, вразливі, образливі, схильні підозрювати інших за будь-яких обставин.4. Демонстративний тип. Люди даного типу схильні підпорядковувати собі інших, керувати, ставити себе на перший план.5. Нестримний тип. Це дуже емоційні, нестримані у спілкуванні та вчинках люди. Вони відрізняються імпульсивністю та непослідовністю поведінки. Характер у значній мірі залежить від темпераменту. Критерієм характеру вважається вчинок людини у тій або іншій ситуації. Особливості характеру необхідно враховувати у процесі навчання, виховання та у професійній діяльності, особливо там, де робота потребує повсякденного спілкування.ЗДІБНОСТІ1. Поняття здібностей. Співвідношення здібностей та задатків. Види здібностей. 2. Здібності та типологія людей. 3. Поняття коефіцієнту інтелектуальної обдарованості та таланту. 4. Формування здібностей.Здібності – індивідуально-психологічні особливості людини, що являють собою умови успішності виконання відповідної діяльності та в цій діяльності формуються. Здібності формуються лише у тій діяльності, що за своєю структурою відповідає конкретним здібностям. В основі здібностей лежать так звані задатки. Задатки – морфологічні та функціональні особливості структури головного мозку людини. В умовах наявності відповідних форм діяльності із задатків можуть розвинутись відповідні здібності. Здібності можна розглядати якісно та кількісно: до чого та скільки. Загальні здібності відповідають цілому ряду діяльностей, у яких формуються. Спеціальні – лише конкретному виду діяльності. Наприклад, музичні, художні, математичні. Досліджуючи функціональні особливості лівої та правої півкуль головного мозку, І.П.Павлов дійшов висновку про те, що залежно від переваги кожної із них в загальній структурі психічної діяльності людини можна накреслити закономірність прояву відповідних здібностей. Згідно з цим вчений запропонував відповідний розподіл, своєрідну типологію людей. Розумовий тип – перевага лівої півкулі, художній – перевага правої півкулі. Перевага правої, в той же час, носить відносний характер з причини наявності у людини другої сигнальної системи, першості мислення над почуттями. У більшості людей дане співвідношення урівноважене. Це так званий середній тип. Загальний інтелект (IQ) можна виявити за такою формулою:^ Інтелектуальний вік IQ = 100 х Фактичний вік Інтелектуальний вік становить результат виконання відповідної системи тестів. Найвищий ступінь розвитку здібностей, поєднання різних їх видів називають талантом. Його структура визначається характером вимог, що ставить специфіка відповідної діяльності. Здібності формують лише в діяльності людини, лише в діяльності вони і виявляються. Прояв здібностей залежить від конкретних методів та засобів формування відповідних навичок, вмінь та знань. Суттєвого значення у формуванні здібностей при наявності відповідних задатків набуває методика навчання та виховання.^ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ1. Поняття соціальної групи. Види соціальних груп. 2. Соціометрія та референтометрія. Лідерство. 3. Соціальні групи та професійна діяльність.Соціальна група – товариство людей, що формується на базі відповідної ознаки: вид діяльності, вік, розмір, характер контактів. За розміром соціальні групи розподіляють на великі та малі, реальні та умовні. За характером контактів – офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні).Реальні групи завжди контактні, характеризуються наявністю спільного часу та місця існування, між членами таких груп у тій чи іншій мірі існує відповідний ступінь контактів. Наприклад, студенти одного курсу. Умовні групи – завжди великі товариства. Люди, що входять до таких груп, не мають безпосередніх контактів між собою, спільного місця та часу існування, але вони об`єднуються на підставі відповідних спільних соціально-психологічних ознак. Наприклад, студентство, жінки світу, мешканці міста. У ролі таких ознак виступають вид діяльності, вік, місце проживання та інші. Малі групи – завжди контактні товариства. Вони розподіляються на офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні). Офіційні групи характеризуються наявністю юридично фіксованих прав та нормативно закріпленої структури. Наприклад, студенти академічної групи. Неофіційні не мають вищеназваних ознак та формуються на базі міжособистих стосунків – дружби, симпатій, взаємопорозуміння. Такі групи можуть мати характер ізольованих товариств та існувати всередині груп формальних. Складаються вони також і як самостійні на базі спільних інтересів, цінностей, відповідних захоплень. Формальна група у ряді випадків може мати риси і групи неформальної, що залежить від рівня міжособистих стосунків представників формальної групи. Люди, що складають соціальну групу, не можуть мати однакове ставлення як один до одного, так і до діяльності групи в цілому. У психології визначають дві головні системи внутрішньої диференціації групи: соціометричні та референтометичні переваги та вибори. Американський психолог Дж.Морено запропонував спосіб виявлення міжособистих переваг та техніку фіксування емоційних переваг, що була названа соціометрією. Завдяки соціометрії можна визначити кількісну міру емоційних переваг, байдужості та неприязні, що виявляють члени групи у процесі міжособистої взаємодії. Соціометричне дослідження являє собою відповідний тест, в основу якого покладено так зване “лобове питання” про бажаність контактів з тією або іншою людиною у галузі роботи, відпочинку, розваг. Ступінь бажаності вибору чітко диференційований: “не маю бажання спілкуватися” – “буду спілкуватися за відповідних умов” – “мені байдуже” – “буду спілкуватися з охотою” – “буду спілкуватися виключно з цією людиною”. Рівень уточнення бажаності контактів поряд із відпо