Інноваційна діяльність, як умова підвищення рівня професійної компетентності викладачаОлійник О.В.,викладач біології ЦПТО №2Незадоволеність багатьох країн і України зокрема результатами освітніх процесів привела до необхідності їх реформування. Із цією метою важливо було виробити стратегічний напрямок розвитку системи загальної середньої, професійно – технічної та вищої освіти на перспективу. Розвиток освіти завжди характеризувався своєрідним поєднанням двох важливих її рис – традиційності й прагнення до нового. Окремо ці риси неминуче ведуть або до застою, відставання від вимог часу, або до розриву із традиціями, ризикованих експериментів. Тільки поєднання здорового консерватизму, бажання дбайливо зберегти для нових поколінь досягнення творчої думки й історичного досвіду, з одного боку, і спрямованість на нові потреби й умови, а по можливості на випередження й стимулювання цих потреб і умов, тобто на інноваційний розвиток, з іншого, надає освіті й обґрунтованості, і динамізму, забезпечує її соціальні функції. Педагогічна підготовка викладачів, що задовольняє вимоги навчання й виховання учнів відповідно до традиційної освітньої системи, виявилася сьогодні малоефективною для забезпечення справжнього професіоналізму й компетентності майбутніх фахівців. Прогрес в науці та техніці вимагає докорінних змін і в освіті. Зосередимо увагу на інноваційних процесах в освіті, без яких важко уявити ефективність навчального процесу. Основу компетентності фахівця, на думку сучасних науковців О.О.Бодальова, В.І.Жукова, Л.Г.Лаптєва, В.О.Сластьоніна та інших, складають: компетентність діяльності, спілкування і саморозвитку.Професійна компетентність – це професійна підготовка і здатність суб’єкта праці до виконання завдань і обов’язків діяльності, міра й основний критерій його відповідності вимогам професійної діяльності. Професійна компетентність викладача є складним системним утворенням, основними елементами якої є:підсистема професійних знань як логічна системна інформація про навколишній і внутрішній світ людини, зафіксована в її свідомості;підсистема професійних умінь як психічних утворень, що полягають у засвоєнні людиною способів і технік професійної діяльності;підсистема професійних навичок – дії, сформовані в процесі повторення певних операцій і доведені до автоматизму; підсистема професійних позицій як сукупності сформованих установок і орієнтацій, відношення та оцінок внутрішнього і навколишнього досвіду, реальності і перспектив, а також домагань, які визначають характер професійної діяльності і поведінки викладача; підсистема індивідуально-психологічних особливостей викладача – поєднання різних структурно-функціональних компонентів психіки, які визначають індивідуальність, стиль професійної діяльності, поведінки і виявляються у професійних якостях особистості;підсистема акмеологічних інваріант – внутрішніх збудників, які обумовлюють потребу фахівця, тобто викладача в постійному саморозвитку, творчості та самовдосконаленні.Так знання, уміння і навички виступають як діяльнісно-рольові характеристики професійної компетентності педагога. Усі інші компоненти є суб'єктивними характеристиками, що вказують на ставлення викладача до професійної діяльності та на його індивідуальний стиль. Зміст сучасної підготовки за того чи іншого предмета представлений у нормативній моделі компетентності – освітньо-кваліфікаційній характеристиці, яка відображає науково обґрунтований склад професійних знань, умінь і навичок. Кваліфікаційна характеристика фахівця, в нашому випадку викладача- це, по суті, зведені узагальнені вимоги до педагога на рівні його теоретичного і практичного досвіду. Таким чином, професійну компетентність викладача можна визначити як сукупність діяльнісно - рольових і особистісних характеристик викладача, що забезпечує ефективне виконання ним завдань і обов’язків педагогічної діяльності у навчальному закладі, є мірою й основним критерієм його відповідності професійній діяльності. Основними діяльнісно-рольовими компонентами професійної компетентності викладача навчального закладу, які представлені в стандартах загальної середньої освіти, визначені професійні знання, вміння і навички. Специфіка педагогічної діяльності викладача ПТНЗ полягає у тому, що він співпрацює з тією категорією учнів, яка має різноманітні загальні та професійні інтереси і яка потребує від нього не тільки володіння системою загальнокультурних, психолого-педагогічних знань, необхідних для організації й ефективної взаємодії в педагогічному процесі, а й спеціальних знань (предмет в галузі), необхідних для підготовки спеціалістів – професіоналів.Інноваційний процес – це процес удосконалювання освітніх практик, розвиток освітніх систем на основі нововведень або, на основі насичення, видозміни цих систем на базі інноваційного розвитку й часткової зміни традиційних цілей, змісту й засобів освіти. Така переорієнтація, зміна пріоритетів не означає відмову від традиційних цінностей, від популярного девізу “знання – сила”. Система знань і способів діяльності, якість знань (повнота, глибина, систематичність, гнучкість, усвідомленість, дієвість) залишаються підставою, що є основою освітнього процесу. Адже, як влучно висловився К. Д. Ушинский, “порожняя голова не мислить”. Йдеться тільки про те, що самі по собі знання ще не є кінцевою метою й результатом навчання або самоосвіти. Інноваційність - наявність оригінальних авторських ідей і гіпотез щодо перебудови педагогічного процесу. Нововведення, або інновації, характерні для будь-якої професійної діяльності викладача , тому вони стають предметом вивчення, аналізу й впровадження. Інновації виникають у результаті наукових досліджень, аналізу й узагальнення передового педагогічного досвіду. У контексті інноваційної стратегії навчально-виховного процессу значно зростає роль викладача як безпосереднього носія новаторських ідей. Інноваційна діяльність стає обов’язковим компонентом особистої педагогічної системи, що забезпечує підвищення рівня професійної компетентності викладача. Зважаючи на різноманіття технологій навчання (діалогічні, комп’ютерні, проблемні, модульні й ін.), провідні педагогічні функції виконує викладач. Із впровадженням в освітній процес сучасних технічних засобів навчання викладач це – консультант, порадник, аніматор, вихователь. У його професійній діяльності реалізуються не тільки вузькоспеціальні, предметні, знання, але й знання в галузі педагогіки й психології, технології навчання й виховання. На цій базі формується готовність до сприйняття, оцінення й реалізації педагогічних інновацій. Поняття “інновація” означає нововведення, новизну, зміну; інновація як засіб і процес припускає введення чого-небудь нового. Стосовно до педагогічних процесів інновація – це введення нового в мету, зміст, методи й форми навчання й виховання, в організацію спільної діяльності викладачів і учнів. Викладач загально – освітнього предмета в ПТНЗ – це автор, розробник, дослідник, користувач й пропагандист нових педагогічних технологій, теорій, концепцій. Він повинен бути підготовлений до відбору, оцінення й застосуванню у своїй діяльності досвіду колег або пропонованих наукою нових ідей і методик, тобто до педагогічного моніторингу. Інноваційна спрямованість формування професійно-педагогічної компетентності, культури викладача закладу освіти припускає його залучення в діяльність зі створення, освоєння й використання педагогічних нововведень у практиці навчання й виховання учнів, створення у навчальному закладі певного інноваційного середовища. Узагальнюючи наявний досвід методологічних досліджень, можна виділяти таку сукупність критеріїв педагогічних нововведень: новизна, оптимальність, висока результативність, можливість творчого застосування інновації в масовому досвіді.Основним критерієм інновації є новизна, що має велике значення під час оцінення наукових педагогічних досліджень передового педагогічного досвіду. З огляду на це для викладача, що має намір долучитися до інноваційного процесу, дуже важливо визначити, у чому сутність нового досвіду, який рівень його новизни. Зважаючи на це, вводити викладачів в інноваційну діяльність треба на добровільних засадах, відповідно до особистісних, індивідуально-психологічних особливостей.Результативність як критерій інновації означає певну стійкість позитивних результатів у діяльності викладача. Завдяки технологічності у вимірі, спостереженню й фіксації результатів, однозначності у їхньому розумінні й викладі цей критерій є одним із широко використовуваних в оціненні значимості нових прийомів, способів навчання й виховання учнів. Цінність цього критерію визначається в забезпеченні цілісності формування особистості. Можливість творчого застосування інновації в масовому досвіді – ще один із критеріїв оцінення педагогічних інновацій. Якщо цінна педагогічна ідея або технологія придатні тільки для вузького, обмеженого застосування, що зумовлено особливостями й складністю технічного забезпечення або специфікою діяльності викладача, то навряд чи в цьому випадку ми можемо вести мову про педагогічне нововведення. Інновації, творчо освоєні окремими викладачами, після апробації й об’єктивного оцінення можуть бути рекомендовані й до масового впровадження. Успішне впровадження педагогічних інновацій у роботі викладача потребує моделювання й оптимізації процесів створення, освоєння й впровадження нових ідей і технологій. Важливим способом підтримки інноваційного середовища в педагогічному співтоваристві вважаю психолого-педагогічну самоосвіту, одним з показників якої є вивчення викладачами закладів освіти відповідної літератури. Звертання до науково-методичної літератури з педагогіки й психології дає викладачам можливість не тільки бути в курсі педагогічних пошуків, але й знаходити практичні шляхи впровадження інновацій у власну діяльність. Отже, успіх формування професійно-педагогічної культури викладача значною мірою визначається інноваційною спрямованістю його педагогічної діяльності, тобто ступенем залучення викладача в процесс створення, освоєння й використання педагогічних нововведень. А ставлення викладачів навчальних закладів до педагогічних інновацій свідчить про їхню готовність здійснювати інноваційну діяльність, що сприяє творчій самореалізації особистості. Сучасний розвиток науки та техніки веде до того, що без інноваційних методів неможливо досягти якості освіти, особливо, що стосується розвитку мислення учнів Традиційні методи не можуть забезпечити засвоєння, опрацювання великого масиву інформації. З огляду наце важливо застосовувати інноваційні методи. Однак нехтування традиційними методами призводить до полегшеного сприйняття навіть життя. Тільки поєднання традиційних та інноваційних методів здатне сформувати всебічно розвинену, активну, відповідальну людину. З досвіду роботи викладача біології Олійник Олени Василівни^ ТЕМА ДОСВІДУ: "ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХМЕТОДІВ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ БІОЛОГІЇ"...Учитель повинен свідомойти в ногу з сучасністю,пройматися і надихатисясилами, що пробудилися в ній…А. Дістервег Розвиток науки і техніки сприяв появі нових форм навчальної комунікації, новітніх методів розв'язання освітніх завдань. З огляду на це роль учителя як авторитарного транслятора готових ідей змінилася на коригування ним інтелектуального і творчого потенціалу учнів. Водночас відбувається еволюція змісту, форм і методів навчання, яка спонукає до розробок і впровадження новітніх освітніх технологій. Серед них найперспективнішими видаються інтерактивні технології, саме завдяки їм учень стає активним учасником процесу навчання. Актуальність дослідження даної теми обумовлена модернізацією освіти, де одним з напрямків є якість знань, пов'язана з підвищенням ефективності навчання з предметних дисциплін. Класно-визначена система не забезпечує таку ефективність навчання, і в результаті втрачається інтерес до предмета, знижується рівень знань. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є використання інтерактивних методів навчання, спрямованих на всебічний розвиток учнів. Сучасний період розвитку суспільства потребує якісно нового рівня освіти, який відповідав би міжнародним стандартам. Нова освітня філософія визначила головну стратегію педагогічної діяльності: спрямування навчально-виховного процесу на формування духовного світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних можливостей та здібностей учнів. Розв'язання цих актуальних проблем можливо лише на основі широкого запровадження нових педагогічних технологій, спрямованих на всебічний розвиток учня, реалізації компетентністного підходу в освіті та формування в учнів толерантності. Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної, позитивної взаємодії всіх учнів. Відбувається колективне, групове, індивідуальне навчання у співпраці, коли вчитель і учні - рівноправні суб'єкти навчання. В результаті організації навчальної діяльності за таких умов у класі створюється атмосфера взаємодії, співробітництва, що дає мені змогу стати справжнім лідером дитячого колективу. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, створення проблемних ситуацій. Найбільш ефективними, на мою думку, є підходи, які направлені на те, щоб залучати учнів у активне, спільне і засноване на критичному аналізі навчання. Основними методами і прийомами є самостійна робота, проблемні і творчі завдання, запитання учня до викладача і навпаки, бо саме це сприяє розвитку творчого, критичного мислення. На уроках біології, які я проводжу, інтерактивні педагогічні форми і методи включають у себе спільну групову роботу, дебати, дискусії, моделювання, рольові ігри, індивідуальні й групові творчі і пошукові роботи. Ці методи навчання не тільки підвищують інтерес учнів до предмета, але й забезпечують глибоке засвоєння змісту, вироблення навичок і відданість загальнолюдським цінностям. Інтерактивне навчання базується на співпраці, взаємонавчанні вчитель - учень, учень - учень. Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншими, однієї думки над іншою. Під час такого навчання учні навчаються спілкуватися, критично мислити, приймати обґрунтовані рішення. Це робить обстановку в класі більш демократичною, творчою, емоційною. На мою думку, саме інтерактивні технології сприяють розвитку в учнів навичок мислити, розуміти суть речей, осмислювати ідеї і концепції, шукати потрібну інформацію, інтерпретувати її і застосовувати в конкретних умовах. Інтерактивні методи, які я застосовую на уроках біології, урізноманітнюють форми їх проведення, що викликає зацікавленість в учнів, спонукає їх до творчої діяльності, самостійної роботи. Відповідно до змісту і завдань уроку я обираю ті чи інші інтерактивні методи навчання. Наприклад, при вивченні тем "Одномембранні органоїди клітини" та "Біологічні адаптивні ритми організмів" я використовую методи "Джигсоу" та "Броунівський рух", сутність яких полягає у навчанні в групах, склад яких змінюється в ході роботи. На першому етапі уроку я поділяю групу на 4 експертні підгрупи, кожна з яких за певний час повинна опрацювати частину опорного конспекту роздавального матеріалу. При вивченні теми "Одномембранні органоїди клітини" 1 група опрацьовує будову і функціонування ендоплазматичної сітки; 2 група - будову і функціонування комплексу Гольджі; 3 група - будову і функціонування вакуолей; 4 група - будову і функціонування лізосом. При вивченні теми "Біологічні адаптивні ритми організмів" 1 група – сезонні ритми, інші три групи – добові ритми, приливно-відпливні ритми та фотоперіодизм відповідно. Наступним етапом є формування нових груп так, щоб до кожної з них увійшли учні з попередньої групи, таким чином після опрацювання своїх частин теми кожен учасник навчає інших, повернувшись до первинної групи, тобто учасники процесу вчать один одного. Результат – однакове повне вивчення матеріалу уроку усіма учнями, яке контролюється самостійною роботою з метою виявлення рівня засвоєння нового навчального матеріалу. При опрацюванні теми "Неорганічні речовини: вода та солі" з тематичного блоку "Єдність хімічного складу живих організмів" я використовую інтерактивний метод "Вільне письмо", завдяки якому увага кожного учня зосереджується на вільному потоці думок, в ході якого суттєво активізується процес мислення. Кожен учень в межах відведеного часу викладає на папері власні думки з приводу значення води та мінеральних солей для живих організмів. Потім всі результати індивідуальної роботи учнів опрацьовуються в творчих парах або групах, з метою складання спільного заключного проекту, який презентує обраний групою спікер. При вивченні теми "Органічні речовини", на етапі закріплення, узагальнення та систематизації нового матеріалу, я проводжу інтерактивну гру "Вірю - не вірю", під час якої учні поділяють запропоновані твердження на вірні та невірні. Таку форму роботи використовую з метою виявлення рівня набутих знань. На уроках тематичного блоку "Структурова складність і впорядкованість організмів" я використовую наступні інтерактивні методи та технології: "Мозковий штурм", "Робота в малих групах", "Сенкан", "Ґронування". На етапі закріплення, узагальнення та систематизації нового матеріалу з теми "Життєві цикли організмів" я пропоную учням складання "Асоціативного куща" при умові, що центральну позицію складає словосполучення «життєвий цикл». Також під час вивчення тем із блоку "Розмноження і індивідуальний розвиток організмів" я використовую "Метод прес", пропонуючи учням опрацювати суперечливі запитання за обумовленим порядком. Наприклад: Запитання: В чому полягає біологічне значення явища зміни поколінь протягом складного життєвого циклу? Етапи методу:1.Висловлюємо свою думку:2.Пояснюємо причину: 3.Наводимо приклад додаткових аргументів на підтримку своєї позиції: 4.Узагальнюємо, формулюємо висновки:Практичні і лабораторні роботи я пропоную виконувати учням за методом «Два - чотири - всі разом». Учні в парах отримують конкретне завдання, певний час працюють над ним, після чого об'єднуються в четвірки і обговорюють результати роботи. Консультант кожної групи має представити результати, пояснити етапи роботи. Це лише окремі приклади використання власного досвіду, бо всі мої уроку насичені різноманітними інтерактивними технологіями навчання. Усі інноваційні технології, що запроваджуються в освіті і безпосередньо на моїх уроках, орієнтуються на зміну кінцевого результату, виховання особистості, яка вміє самостійно діяти в суспільному середовищі. Використання різноманітних інтерактивних технологій підвищує рівень навчання біології. Про це свідчать результати проведеного моніторингу. Таким чином, можна сказати, що впровадження і застосування власного досвіду, тобто інтерактивних методів навчання на уроках біології, є доцільним і результативним.