Реферат на тему: Організація і обслуговування робочих місцьСутність та види робочих місць. Первинним осередком підприємства, у якому здійснюється процес перетворення «входу» (ресурсів, укладень) у «вихід» (продукт, послуга), є робоча система — робоче місце, яке може функціонувати відносно самостійно за своєю спеціалізацією.Робоче місце — це частина виробничої площі, яка оснащена всім необхідним устаткуванням, інструментом, пристроями і призначена для виконання трудових операцій певної частини виробничого процесу. Кожне робоче місце має свою специфіку, пов’язану з особливостями організації виробничого процесу, різноманітністю форм конкретної праці у виробництві. Вид робочого місця визначається такими чинниками, як тип виробництва, рівень поділу і кооперації праці, ступінь механізації та автоматизації, кількість устаткування на робочому місці та ін. Робочі місця класифікують за такими параметрами, що наведені у табл. 4.3.Таблиця 4.3^ КЛАСИФІКАЦІЯ ТИПІВ РОБОЧИХ МІСЦЬ Класифікаційні групи Типи робочих місць За типом виробництва Одиничне (універсальне)Серійне (спеціалізоване)Масове (спеціальне) За числом виконавців ІндивідуальнеКолективне (бригадне) За рівнем механізації та автоматизації РучнеМеханізованеНапівмеханізованеАвтоматизоване За місцем розташування У приміщенніНа відкритій місцевостіНа висотіПід землею За кількістю змін ОднозміннеБагатозмінне За часом функціонування ПостійнеТимчасове За кількістю обладнання, що обслуговується ОдноверстатнеБагатоверстатне За видом операцій ОсновнеДопоміжне За ступенем спеціалізації УніверсальнеСпеціалізованеСпеціальне За ступенем рухомості РухомеСтаціонарне За основною робочою позою СидячиСтоячиЗмінна поза Вимоги до організації робочих місць. Організація і устрій робочих місць мають відповідати вимогам до індивідуальних та колективних форм праці. ^ Організація робочого місця — це створення певного комплексу організаційно-технічних умов для високопродуктивної і безпечної праці. При вирішальній ролі знарядь праці вихідним моментом в організації робочого місця є предмет праці. Залежно від його параметрів (маса, габаритні розміри, вимоги до якості тощо) проектується технологічний процес із зазначенням виду і характеру знарядь праці (машин, устаткування, інструменту, пристрою), тобто визначаються наперед устаткування та оснащення робочого місця. Знаряддя і характер предметів праці, у свою чергу, обумовлюють планування (відповідну площу, розміщення елементів і т. ін.) робочого місця. Кількість, повторюваність, маса, габаритні розміри предметів праці, особливості знарядь праці також визначають систему і форму обслуговування. Водночас характер і розміщення засобів та предметів праці мають узгоджуватись з вимогами головної продуктивної сили — людини, з її можливостями приводити в рух і використовувати речові елементи процесу праці без шкоди для організму.^ Основні напрями в організації робочих місць такі: раціональна спеціалізація; ефективне розміщення устаткування, оснащення, предметів праці; освітлення робочої площі; обслуговування; умови безпечної і високопродуктивної праці. Відомо, що спеціалізація робочих місць залежить від типу виробництва. Робоча зона або простір, де розташоване робоче місце, визначається розрахунками. Простору має бути достатньо для виконання всіх необхідних рухів і переміщень працівників під час виконання певних виробничих операцій. Ефективне розміщення всіх компонентів робочого місця формалізується його технологічним плануванням. У процесі організації робочих місць обов’язково враховуються санітарні норми, включаючи освітлення, інструкції з експлуатації устаткування, техніки безпеки та інші параметри, що забезпечують високопродуктивну і якісну працю. Передбачається також відповідна система сигналізації і зв’язку, що забезпечує обмін інформацією між робітниками і майстром або іншими лінійними керівниками, а також службами внутрішньоцехового обслуговування. Оснащення робочого місця. Залежно від спеціалізації робочого місця здійснюється відповідне його елементне оснащення, що наведене у табл. 4.4.Таблиця 4.4^ ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ОСНАЩЕННЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ Тип оснащення Елементи оснащення Основне технологічне обладнання Верстати, машини, агрегати, автоматичні лінії, пульти дистанційного управління та ін. Допоміжне обладнання Складальні, зварювальні, випробувальні стенди, підлогові транспортери, рольганги, склізи для переміщення матеріалів, інші засоби транспортування, підйомні пристрої і крани тощо Організаційне оснащення Засоби для розміщення і зберігання пристроїв, інструментів, допоміжних матеріалів, запасних частин і документації, виробнича тара і меблі, засоби сигналізації і зв’язку, освітлення та догляду за обладнанням і робочими місцями, огороджувальні і захисні пристрої, предмети виробничого інтер’єру Технологічне оснащення Пристрої та інструмент (різальний, вимірювальний, допоміжний) Оснащення робочого місця передбачає повне укомплектування і постійне його забезпечення всіма необхідними знаряддями і предметами праці для виконання закріплених операцій процесу праці. З огляду на роботу, яка виконується, тип і характер виробництва, технологічного процесу робоче місце комплектується:основним технологічним устаткуванням;предметами праці;допоміжним устаткуванням та оснащенням (транспортні засоби, пристрої та інструмент);організаційним оснащенням (робочі меблі-стелажі, інструментальні тумбочки, шафи для розміщення і збереження пристроїв, інструментів, матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів; пристрої з техніки безпеки; реманент для догляду за устаткуванням і прибирання робочого місця; пристрої освітлення, вентиляції, що забезпечують належні санітарно-гігієнічні умови праці; засоби сигналізації та зв’язку зі службами обслуговування й управління).^ Постійні елементи устаткування та оснащення робочого місця знаходяться на робочому місці завжди, незалежно від роботи, яка виконується в кожний окремий період.^ Тимчасові елементи устаткування робочого місця — це спеціальні предмети, призначені для виконання конкретної роботи. Їх склад, кількість і тривалість перебування на робочому місці залежать від технологічного режиму і системи обслуговування. Спеціальні робочі місця оснащуються повним комплектом необхідних компонентів для виконання конкретних операцій. Спеціалізовані та універсальні робочі місця комплектуються тільки тими предметами, які використовуються постійно, а решта доставляється періодично через систему обслуговування за вимогами.Технологічне планування робочого місця. Серед обов’язкових умов раціональної організації трудового процесу передбачається певний порядок розташування всіх необхідних компонентів для виконання виробничих операцій, який чітко накреслюється в технологічних плануваннях робочого місця.^ Планування робочого місця — це просторове розміщення засобів, предметів праці і виконавця з урахуванням антропометричних, біохімічних даних і основних характеристик органів відчуття людини (рис. 4.7). Кожне робоче місце має зовнішнє і внутрішнє технологічне планування.^ Зовнішнє технологічне планування (просторово-технологічне) визначає параметри певної площі та розміщення за вимогами технології всіх елементів робочої системи (місця) для виконання технологічних операцій виробничого процесу відносно інших робочих місць на дільниці. Зовнішнє технологічне планування робочого місця проектується з урахуванням робочого та допоміжного простору (зони). При цьому на схемі планування виділяється робоча зона й зона праці (основна) та зона підходу (допоміжна).^ Робоча зона — це тримірний простір, що обмежується досяжністю рук у горизонтальній і вертикальній площинах з урахуванням повороту корпуса на 180 та переміщення робітника на один-два кроки. У цій зоні розташовуються знаряддя та предмети праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розташовуються предмети, які використовуються рідше, та елементи інтер’єру робочого місця.^ Внутрішнє технологічне планування визначає параметри і порядок розташування інструменту, пристроїв, матеріалів, джерел світла, документації та інших елементів з урахуванням особливостей робочого місця і з врахуванням закріплених за ним технологічних операцій (трудових процесів). Внутрішнє технологічне планування має забезпечувати зручну робочу позу, короткі та маловтомлювані трудові рухи, рівномірне й, по можливості, одночасне виконання трудових рухів двома руками. Проектування раціонального внутрішнього планування здійснюється з урахуванням зон досяжності траєкторії рук робітника (тримірного простору) в горизонтальній та вертикальній площинах. Рис. 4.7. Схема планування робочого місця токаря: 1 — токарно-гвинторізний універсальний верстат; 2 — стіл приймальний; 3 — тара ящикова металева; 4 — сміттєзбиральник; 5 — решітка під ногами; 6 — тумбочка інструментальна здвоєна; 7 — стілець робочийЗагальні вимоги до планування робочого місця такі: розмір робочої зони має забезпечувати зручне виконання роботи; виключення можливості травмування; устаткування має розміщуватись, по можливості, в полі зору робітника і бути доступним для постійного нагляду за перебігом технологічного процесу; основне і допоміжне устаткування розташовується так, щоб до нього був вільний доступ для обслуговування; предмети постійного користування мають бути в стані близькому до робочого; оснащення та устаткування постійного користування, предмети праці розміщуються з урахуванням антропометричних і фізіологічних даних людини; предмети тимчасового користування розміщуються в спеціально відведених місцях, щоб вони не заважали основній роботі. Аналізувати планування робочого місця треба від загального до часткового, починаючи з загального плану (зовнішнє планування) і переходячи потім до деталей. Уявлення про наявність і розміщення устаткування, оснащення допоміжних механізмів і предметів праці дає накреслювання плану робочого місця. Доцільність планування можна встановити, якщо порівняти її з типовими проектами, з потоками руху деталей і визначити маршрути руху робітника. Під час проектування організації робочого місця на базі типового проекту структура та зміст його уточнюються, конкретизуються і доповнюються у відповідності до організаційно-технічних умов і специфічних особливостей конкретного технологічного і трудового процесів. Конкретизованим викладенням проекту організації трудового процесу для операторів є карта організації праці на робочому місці, виконання якої є обов’язковим. Карта організації праці зазвичай містить такі розділи: Вихідні дані (предмет праці і технологія, форма організації праці, оплата праці). Трудовий процес (елементи процесу праці, час, методи праці, графік синхронізації процесу). Робоче місце (просторово-технологічне планування компонентів). Обслуговування робочого місця (функції, способи і режими обслуговування, види самообслуговування, засоби зв’язку). Умови праці (чинники, засоби захисту від несприятливих умов). Норми затрат праці. Вимоги до виконавця роботи. Режим праці та відпочинку. Загальні техніко-економічні показники. Технологічне планування або перепланування робочого місця здійснюється в такій послідовності: 1. Визначають (уточнюють) місцезнаходження робочого місця на дільниці згідно з його спеціалізацією, враховуючи технологічні і транспортні потоки. 2. Здійснюють прив’язку допоміжного обладнання (підйомно-транспортних засобів тощо), яке постійно використовується для основного технологічного устаткування. 3. Визначають раціональне місцезнаходження працівника відносно основного технологічного устаткування. 4. Визначають найзручніше (на мінімальній відстані від працівника) місце розташування організаційного і технологічного оснащення, тари з матеріалами і готовою продукцією. 5. Оцінюють ступінь раціональності нового планування робочих місць. Результат, який очікується від комплексно обладнаного робочого місця, можна досягти тільки за умови своєчасного і достатнього його обслуговування всіма необхідними компонентами, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготовками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.^ Під системою обслуговування розуміють регламентацію обсягів, термінів і методів виконання допоміжних робіт із забезпечення робочих місць усім необхідним. Завдання обслуговування полягає в скороченні або усуненні затрат праці основних робітників, у забезпеченні вільного під’їзду міжопераційного і внутрішньоцехового транспорту безпосередньо до робочого місця для доставки необхідних компонентів.^ Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями: енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень; транспортно-складська — доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей; підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці; інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення; налагоджувальна — налагодження і регулювання технологічного устаткування; міжремонтна — профілактичне обслуговування; контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів; облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.; господарсько-побутова — забезпечення робітників допоміжними матеріалами, миючими засобами, спецодягом та взуттям, прибирання приміщень. Усі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, які притаманні кожному з типів виробництва (табл. 4.5).Таблиця 4.5^ ФОРМИ ОБСЛУГОВУВАННЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ ЗА ТИПАМИ ВИРОБНИЦТВА Форма обслуговування Тип виробництва 1. За заздалегідь розробленим стандарт-планом (примусова система) Масове і великосерійне (для умов сталого виробничого процесу) 2. Планово-попереджувальне згідно з календарним планом-графіком Серійне виробництво (при регулярному повторенні випуску виробів протягом місяця) 3. Чергове обслуговування за викликами з робочих місць зі збереженням планово-попереджувального обслуговування Одиничне і дрібносерійне виробництво (при малому і нерегулярному повторенні випуску виробів) Умови праці. У сучасних умовах господарювання дедалі більшого значення набуває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсаційних виплат, а шляхом упровадження нової техніки, технології, оздоровлення виробничого середовища, урахування вимог естетики, безпеки і привабливості праці. Умови праці — це сукупність взаємопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини. Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб’єктивного (настрій, ставлення до праці), так і об’єктивного (стать, вік, стан здоров’я, рівень кваліфікації, умови, за яких відбувається праця, тощо) характеру.^ До основних чинників виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва, належать: фізичне зусилля (переміщення, утримування вантажів, натиснення на предмет праці або важіль управління протягом певного часу), яке може бути: незначним, середнім, сильним і дуже сильним; нервове напруження (складність розрахунків, управління механізмом, апаратом, приладдям; жорсткі вимоги до якості, точності виконання; небезпека для життя і здоров’я) буває незначне, середнє, підвищене; робоче положення (тіла людини і його органів відносно засобів виробництва) — обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне; монотонність роботи — незначна, середня, підвищена; температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (рівні впливу незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі); забруднення повітря (ступінь незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний); виробничий шум (частота, сила — помірна, підвищена і сильна); вібрація, обертання, поштовхи (підвищені, сильні, дуже сильні); освітленість у робочій зоні (у люксах — нормальна, недостатня або осліплююча). Чинники виробничого середовища мають психологічні та фізіологічні межі.^ Психологічна межа характеризується певними нормами, перевищення яких викликає у працюючих дискомфорт.Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи. Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини і змінюються протягом доби (рис. 4.8), що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах. Рис. 4.8. Зміна працездатності протягом робочої зміни:а — час входження в роботу; в — період найбільш сталої працездатності; с — період утомиЗмінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок (рис. 4.9). Рис. 4.9. Приклад типового режиму праці та відпочинку токаря:а — перша зміна; б — друга зміна Кількість регламентованих перерв на відпочинок визначається залежно від ступеня і характеру стомлення. Перерви на відпочинок установлюються в періоди, які трохи випереджають зниження працездатності, для того щоб запобігти різкому розвиткові стомлення.^ Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін на добу, час відновлення працездатності між змінами.Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.^ Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється Кодексом законів про працю України. Щоб оцінити техніко-організаційний рівень робочих місць, використовують такі показники: для робочих місць з устаткуванням: продуктивність обладнання, що застосовується; відповідність його вимогам щодо якості продукції; використання технічних особливостей устаткування; прогресивність технологічного процесу, що застосовується; технологічна оснащеність робочого місця; для робочих місць без устаткування: виправданість використання ручної праці; технічний рівень і якість інструменту, що використовується; забезпеченість виконавців інструментом (комплектність, технічний стан, наявність необхідного резерву); організаційний рівень робочого місця: раціональність планування; організаційна оснащеність, кількість і трудомісткість постійно закріплених робіт, змінність та ін.; умови праці та техніка безпеки: відповідність санітарно-гігієнічних умов нормативним вимогам; дотримання норм безпеки праці; забезпечення спецодягом та взуттям відповідно до встановлених стандартів. Робоче місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх чинників виробничого середовища і трудового процесу на працюючих. На підставі комплексної оцінки робочі місця зараховують до одного з видів умов праці: з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці; зі шкідливими і важкими умовами праці; зі шкідливими умовами праці.Література Нормування праці: Підручник / За ред. В. М. Данюка і В. М. Абрамова. — К.: 1995. — 208 с.Стивенсон В. Дж. Управление производством: Пер. с англ. — М.: Лаборатория базовых знаний: БИНОМ, 1998. — 928 с.Герасимчук В. Г. Розвиток підприємств: діагностика, стратегія, ефективність. — К.: Вища шк., 1995. — 265 с.Гупалов В. К. Управление рабочим временем. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 240 с.Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. — 200 с. Економіка підприємства: Зб. практ. задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник / За ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 1999. — 328 с. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.Казанцев А. К., Подлесных В. И., Серова Л. С. Практический менеджмент: В деловых играх, хозяйственных ситуациях, задачах и тестах: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 1998 — 367 с.Кожекин Г. Я., Синица А. М. Организация производства: Учеб. пособие. — Минск: Экоперспектива, 1998. — 334 с.Курочкин А. С. Организация производства: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2001 — 216 с.