Ніна ГоловченкоСвітлана Пасічніченко: «Соціальний захист інвалідів є одним із найважливіших напрямів соціальної політики держави в сучасному світі»12 жовтня 2011 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.139.01 у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна» (м. Київ) було представлено до захисту дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему «Адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів в Україні» Світлани Пасічніченко. 2001 року С.В. Пасічніченко закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова й отримала вищу освіту за спеціальністю «Історія» та здобула кваліфікацію магістра історії. 2004 року у тому ж ВНЗ отримала другу вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію викладача правознавства, юриста. З 2003 року донині працює старшим викладачем кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Інституту права та суспільних відносин Університету «Україна».- Світлано Вікторівно, чому обрана Вами тема дисертаційного дослідження пов’язана саме з проблемою соціального захисту інвалідів в Україні? - Соціальний захист інвалідів є одним із найважливіших напрямів соціальної політики держави в сучасному світі, бо перестав бути внутрішньою справою окремої держави і постає як вимога міжнародного співтовариства. Ступінь соціальної захищеності інваліда є яскравим показником розвитку та цивілізованості певного суспільства, рівня розвитку відповідної держави. Сучасну політику держави Україна зорієнтовано на відновлення соціального та правового статусу інвалідів, поліпшення їхньої життєдіяльності, самореалізації, самодостатності, досягнення матеріальної незалежності, всебічної інтеграції. Вісім років безпосереднього спілкування з інвалідами дали мені, викладачеві, людині та юному науковцю, неоціненний досвід. Щодня я стикалася зі складними проблемами соціального характеру в житті родин і студентів з особливими потребами. Хтось із них навчався в інтернаті за спеціальними методиками, і тепер такій людині важко адаптуватися до нормального темпу занять в інтегрованій університетській групі. Хтось навчався вдома за індивідуальним графіком, має недостатній досвід спілкування з іншими людьми, що навчаються як група. Хтось травмований висновками медкомісій про те, що певні вади здоров’я не дадуть змоги повноцінно навчатися, й комплексує з цього приводу, переживає додаткові нервові навантаження. Хтось приходить на заняття з бабусею чи мамою. Хтось пише усю лекцію на диктофон. А хтось може навчатися тільки через інтернет. Про безбар’єрний доступ таких студентів до навчальних аудиторій, бібліотек, кав’ярень і зручно облаштованих туалетних кімнат подбав університет, коли розбудовував нові корпуси у Києві по вул. Львівській, 23. Технічний супровід навчання забезпечує Центр програмно-апаратного забезпечення навчального процесу нашого ВНЗ. За дванадцять років уклалися певні унікальні методичні традиції з організації навчання інвалідів, сформувалася когорта викладачів із високим рівнем педагогічної майстерності. Але є ще багато проблем, які не можуть бути вирішені зусиллями студентства, професорсько-викладцького складу та керівництва Університету «Україна». Мій унікальний педагогічний досвід дає змогу запропонувати нашим урядовцям саме те, що є суттєвим стосовно соціального захисту людей із інвалідністю і зокрема дітей із інвалідністю.- Які законодавчі аспекти означеної проблеми вважаєте Ви найважливішими? - На мою думку, першочерговими є законодавче закріплення понятійно-категоріального апарату: «людина з інвалідністю», «людина з особливими потребами», «недискримінаційна політика стосовно інвалідів». Потребує урегулювання питання відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування за розв’язання проблем соціального захисту людей із інвалідністю, питання фінансового забезпечення: пенсії, матеріальна допомога матерям, які виховують дітей-інвалідів, надання приватним закладам державних коштів на навчання інвалідів, тобто державне замовлення місць. Відкритим залишається питання надання статусу державної мови дактильно-жестовій мові. Урядовці повинні усвідомити, що проголошення інтеграції людей із інвалідністю в усі сфери життя не означає пристосування неповносправних осіб до суспільства. Суспільство шляхом розвитку законодавства повинно здійснювати зустрічні дії для успішної реалізації цих процесів.- Чи варто реформувати систему адміністрування соціального захисту інвалідів в Україні? - Будь-яка реформа є позитивним зрушенням, прагненням до поліпшення певного стану речей, якщо вона зважена і якщо враховано всі сторони її впровадження. Перші кроки в даному напрямку зроблено: створено Державну службу у справах інвалідів та ветеранів України. Говорити про результативність її функціонування ми зможемо лише через певний період.- Яким чином, на ваше перконання, можна поліпшити систему доступу до вищої освіти неповносправних осіб? - Це питання є дуже складним і потребує додаткового дослідження. Людина з інвалідністю може мати певну ваду з народження, або отримати її під час свого життєвого розвитку, є різні стадії захворювання: одні передбачають можливість відвідувати навчальні заклади, інші − ні. Залишається головне – ніхто не повинен бути обмежений у доступі до отримання освіти, не лише вищої, але й початкової, середньої. Нині назріла портреба створення єдиного органу виконавчої влади, який буде опікуватися лише питаннями освіти людей із інвалідністю. Так само необхідно вести облік дітей із інвалідністю, які закінчують школу, щоб прогнозувати фінансування навчання таких дітей у вищих навчальних закладах – як державних, так і приватних.- Що цінного можна запозичити в питанні адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів із зарубіжного досвіду, який Ви теж досліджували? - Найперспективнішим є створення контролюючого органу за дотриманням недискримінаційної політики у сфері соціального захисту інвалідів, куди можуть звертатися люди з інвалідністю щодо питань захисту своїх прав та свобод. Скажімо, нині в Україні важливою проблемою є кваліфікація лікарської помилки як причини набутої інвалідності, визначення відповідної групи інвалідності, а отже, й обсягу соціальної допомоги тощо. Також доцільно в Україні скористатися досвідом США, Болгарії з надання права на отримання пенсії по інвалідності у спадок. Таке право в Україні може бути надано одному із подружжя, чоловікові чи дружині; матері чи батьку, рідним братам чи сестрам, які виховували дітей-інвалідів або інвалідів з дитинства; соціальним працівникам, які тривалий час опікувалися такими особами. Корисним є досвід Німеччини з надання тимчасових пенсій по інвалідності. Там на шість років призначається тимчасова пенсія інвалідам через зниженння професійної чи загальної працездатності за умови встановленої можливості відновлення працездатності застрахованої особи за цей період. У нас тимчасова пенсія призначається на один рік, та часом чуємо про трагікомічні випадки, коли така соціальна виплата надається людям, які безповоротно втратили життєво важливі органи: нирки, кінцівку тощо. Цінним є досвід Швейцарії, де коштом держави запроваджено процедуру реадаптації відновлення працездатності людини. За умови негативних результатів її застосування неповносправній особі нараховується пенсія. Досліджено також позитивні результати здійснення недискримінаційної політики працевлаштування та зайнятості інвалідів у Австрії, Франції, Японії, зокрема питання квоти робочих місць для інвалідів, тощо.Актуальність та нагальність дослідження С. Пасічніченко відзначали у своїх виступах усі члени поважного зібрання. Належним чином творчий доробок здобувача та її педагогічний досвід навчання інвалідів в Університеті «Україна» поцінували і проректор з наукової роботи, доктор юридичних наук В.І. Олефір, і завідувач кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права, доктор юридичних наук Фрицький Ю.О.^ Науковий керівник, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України А. І. Берлач зазначив: - Здобувач кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Університету «Україна» Світлана Пасічніченко працювала над дисертаційним дослідженням «Адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів в Україні» протягом 2007-2011 р.р. Актуальність цього дослідження зумовлена тим, що становлення України як суверенної, демократичної, соціальної та правової держави з урахуванням інтеграції в європейські процеси та використання зарубіжного досвіду відкрило нову сторінку в історії соціального захисту інвалідів. Усе це вимагає формування ефективної національної політики щодо інвалідів та вирішення проблем соціального захисту інвалідів на державному рівні. Незважаючи на певні позитивні зрушення при розгляді питань реабілітаційного характеру, працевлаштування та зайнятості інвалідів, освіти у вищих навчальних закладах, система заходів соціального захисту інвалідів в Україні залишається громіздкою і зумовлює суперечливі тенденції у процесі реалізації їх державою. Слід зазначити, що безпосередньо комплексне дослідження особливостей адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що складаються у сфері соціального захисту інвалідів, донині не проводилося. Нагальна потреба у дослідженні адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів викликана недостатньою теоретичною розробленістю зазначених питань, недосконалістю системи правового регулювання та невпорядкованістю процесу правозастосування. Саме тому вивчення механізму адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів крізь призму реалій сьогодення видається актуальним, необхідним і своєчасним. Заслуговує на особливу відзнаку те, що авторові вдалося опрацювати великий обсяг законодавчих документів (як вітчизняних, так і зарубіжних), значну кількість науково-практичних джерел та видань, а також прикладів із практики законотворення та правозастосування у сфері соціального захисту інвалідів, ґрунтуючись на яких здобувач висвітлює недоліки у діючому механізмі адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів, а також взаємодії суб’єктів у цій сфері.^ Офіційний опонент – начальник факультету підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання Харківського національного університету внутрішніх справ, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Олександр Музичук наголосив: - Упродовж останнього десятиріччя в Україні вироблено чіткі пріоритети соціальної політики, зокрема і до людей із інвалідністю. В Україні чисельність людей із інвалідністю, а це особи, що отримали інвалідність внаслідок загального чи професійного захворювання, трудового каліцтва, особи з розумовими та фізичними вадами, становить 2,64 млн. осіб. Із них дітей-інвалідів – понад 167 тисяч. Майже кожен 18-й громадянин нашої країни – людина з інвалідністю. Незважаючи на той факт, що нині Україна здійснює поступовий перехід від медичної моделі інвалідності до моделі, заснованої на соціальному і правозахисному підході «від пацієнта до громадянина», що зумовлює зміну вектора державної політики по відношенню до інвалідів та незмінного і незворотного зовнішньоекономічного курсу України на інтеграцію до Європейського союзу, який вимагає запровадження у країні високих європейських стандартів і нормативів у соціальній сфері і, насамперед, у належному ставленні до людей із інвалідністю, проблема інвалідності в Україні набуває особливого значення. Це викликано постійним зростанням частки людей із інвалідністю в загальній чисельності населення нашої держави. Обґрунтованість сформульованих у дослідженні С. Пасічніченко теоретичних положень, висновків і практичних пропозицій визначається емпіричною базою дослідження, яку складають дані статистичної звітності Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров’я України, Державної служби з питань інвалідів і ветеранів, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби статистики України, опитування та анкетування інвалідів (306 осіб), працівників управлінь освіти (267 осіб) та служби зайнятості (282 особи) Чернігівської області, аналітичні довідки, звіти та довідкові видання. Зазначене дослідження базується на комплексному, системному підході, характеризується відповідним рівнем наукових узагальнень. Поряд із працями з адміністративного права здобувач широко використовує наукові розробки із загальної теорії держави і права, теорії державного управління та інших галузевих правових наук. Детальному аналізу було піддано законодавчі та інші нормативні акти України з питань соціального захисту. Безсумнівною перевагою роботи є використання та аналіз великого обсягу нормативно-правових актів, загальнотеоретичних наукових праць українських та зарубіжних учених, а також результатів низки соціологічних досліджень з проблемних питань соціального захисту інвалідів в Україні.