психогенетика

Зміст Вступ 1 Методи психогенетики. 1.1 Генеалогічний метод. 1.2 Метод прийомних дітей. 1.3 Метод близнюків. 1.4 Популяційний метод. 7 Висновок 9 Список використаних джерел 10 Вступ Психогенетика - міждисциплінарна область знань, прикордонна "між психологією (точніше, диференціально. психологією) і генетикою; предметом її досліджень

є відносна роль і дія факторів спадковості і середовища у формуванні різниці з психологічними і психофізіологічними ознаками. Останніми роками в сферу психогенетичних досліджень включається та індивідуальний розвиток: і механізми переходу з етапу на етап, і індивідуальні траєкторії розвитку. У західній літературі для позначення цієї наукової дисципліни зазвичай використовується термін «генетика поведінки».

Проте в російській термінології він представляється неадекватним (в усякому разі, стосовно до людини). У вітчизняній психології розуміння терміна «поведінку» змінювалося, і досить сильно. У Л. С. Виготського «розвиток поведінки» - фактично синонім «психічного розвитку», і, отже, для нього справедливі закономірності, встановлені для конкретних психічних функцій. Проте в подальші роки «поведінку» стало розумітися більш вузько, радше як позначення деяких зовнішніх

форм, зовнішніх проявів людської активності, що мають особистісно-громадську мотивацію. С.Л. Рубінштейн ще в 1946 р. писав, що саме тоді, коли мотивація переміщується зі сфери речовою, предметної, до сфери особистісно-суспільних відносин і отримує в діях людини провідне значення, діяльність людини набуває новий специфічний аспект. Вона стає поведінкою в тому особливому змісті, коли говорять про поведінку людини. Воно корінним чином відмінно від «поведінки» як терміну біхевіористичної психології, що зберігається

в цьому значенні в зоопсихології. Поведінка людини містить в собі як визначального моменту ставлення до моральних норм. Б.Г. Ананьєв питання про співвідношення «поведінки» і «діяльності» розглядав в іншому аспекті, а саме з точки зору того, яке з цих двох понять є більш загальним, родовим. Він вважав, що його рішення може бути різним у залежності від ракурсу вивчення людини. Завдання психогенетики – з'ясування не тільки спадкових, але

і зовнішнього формування відмінностей між людьми з психологічних ознаками. Результати сучасних психогенетичних досліджень дають інформацію про механізми дії середовища в такий же, якщо не в більшій, ступені, як і про механізми дії генотипу. У загальній формі можна стверджувати, що основна роль у формуванні міжіндивідуальної мінливості за психологічним ознаками належить індивідуальному (унікальною) середовищі.

Особливо висока її роль для особистісних і психопатологічних ознак. Все більший акцент у психогенетичних дослідженнях ставиться на зв'язок соціоекономічного рівня родини або тривалості шкільного навчання з результатами тестування інтелекту дітей. Навіть такі формальні характеристики, як параметри сімейної конфігурації (кількість дітей, порядковий номер народження, інтервал між народженням), виявляються небайдужими для

індивідуалізації дитини – і в когнітивної, і в особистісній сфері. Внаслідок цього констатуючи в дослідженні схожість членів нуклеарної сім'ї з психологічних ознаками може мати і генетичне, і зовнішнє походження. Те ж можна сказати і про зниження схожості при зниженні ступеня споріднення: як правило, в такому випадку ми маємо справу з різними родинами, тобто мова йде про зменшення не тільки кількості загальних генів, але

і про різну сімейну зовнішність. Це означає, що зниження схожості в парах людей, пов'язаних дальшим спорідненням, теж не є доказом генетичної детермінації досліджуваної ознаки: у таких парах нижче генетична спільність, але одночасно вище зовнішні відмінності. Все це призводить до висновку про те, що сімейне дослідження саме по собі, без об'єднання з іншими методами, має дуже низьку роздільну здатність

і не дозволяє надійно «розвести» генетичний і зовнішні компоненти дисперсії психологічної ознаки. Хоча, будучи об'єднані з іншими методами, наприклад з близнюковий метод, сімейні дані дозволяють вирішувати питання, які без них вирішувати неможливо (наприклад, уточнювати тип спадкової передачі - адитивний або домінантний), або контролювати зовнішні змінні (наприклад, загальносімейних та індивідуальну середу, ефект близнюковий). 1. Методи психогенетики

МЕТОДИ психогенетики (від грец. Psyche-душа, genos-походження) – методи, що дозволяють визначити вплив спадкових чинників і середовища на формування тих чи інших психічних особливостей людини. Найбільш інформативним є метод близнюків. Він заснований на тому, що монозиготні (однояйцеві) близнюки мають ідентичний генотип, дизиготних (двуяйцеві) - неідентичних; при цьому члени близнюкових пар будь-якого

типу повинні мати подібне середовище виховання. Тоді більше внутріпарное подібність монозиготних близнюків в порівнянні з дизиготними може свідчити про наявність спадкових впливів на мінливість досліджуваної ознаки. Істотне обмеження цього методу полягає в тому, що схожість власне психологічних ознак монозиготних близнюків може мати і негенетичне походження. 1.1 Генеалогічний метод. Генеалогічний метод - дослідження подібності між родичами в різних поколіннях.

Для цього необхідне точне знання ряду ознак прямих родичів з материнської та батьківської лініях і охоплення можливо більш широкого кола кровних родичів; можливо також використання даних по достатньому числу різних сімей, що дозволяє виявити схожість родоводів. Цей метод застосовується головним чином у медичній генетиці й антропології. Однак подібність поколінь з психологічним ознаками може пояснюватися не тільки генетичною

їх передачею, а й соціальною наступністю. Популяційний метод дозволяє вивчати поширення окремих генів або хромосомних аномалій у людських популяціях. Для аналізу генетичної структури популяції необхідно обстежити велику групу осіб, яка повинна бути репрезентативною, тобто представницькою, що дозволяє судити про популяції в цілому. Цей метод також більш інформативний при вивченні різних форм спадкової патології. Що ж стосується аналізу спадковості нормальних психологічних ознак, то даний метод, узятий

ізольовано від інших методів психогенетики, надійних відомостей не дає, бо відмінності між популяціями у розподілі тієї чи іншої психологічної особливості можуть викликатися соціальними причинами, звичаями. 1.2 Метод прийомних дітей. Перша робота, виконана за допомогою цього методу, вийшла в світ у 1924 р. Результати, з точки зору автора, говорять про те, що інтелект прийомних дітей більше залежить від соціального статусу біологічних батьків, ніж приймалень.

У нашій країні використовувати даний метод неможливо, оскільки існує гарантована законом таємниця усиновлення. Це - гуманне, педагогічно абсолютно вірне, на наш погляд, рішення, але воно означає, що дослідник не має права домагатися відомостей ні про прийомних дітей, тим більше, про їх біологічних батьків. Таким чином, наявні сьогодні подання про обмеження та умови використання методу прийомних дітей описані, аргументовані

і в більшості своїй піддаються або контролю, або обліку при інтерпретації отриманих результатів. Тому він є одним з основних методів сучасної психогенетики. Метод прийомних дітей - зіставлення схожості з якого-небудь психологічного ознакою між дитиною та її біологічними батьками, з одного боку, дитиною і які виховали його, усиновлювачі - з іншого. Методи передбачають обов'язковий статистичну обробку, специфічну для кожного методу.

Найбільш інформативні способи математичного аналізу вимагають одночасного використання принаймні двох перших методів. 1.3 Метод близнюків. Близнюковий метод і його різновиди є одним з небагатьох експериментальних методів дослідження впливу середовища та генотипу на психологічні характеристики. Як і всі інші експериментальні методи психогенетики (сімейний метод, метод прийомних дітей, аналіз родоводів), він не є методом, який дозволяє з повною впевненістю розділити

вплив генотипу та середовища на досліджувані характеристики. Винятком є метод розлучених близнюків, але з цілком зрозумілих причин його використання на практиці дуже обмежена. Тому, як і при використанні інших експериментальних схем, слід з певною обережністю підходити до інтерпретації експериментальних даних отриманих близнюковим методом і проводити верифікацію отриманих даних усіма можливими способами, наприклад шляхом порівняння з даними,

отриманими іншими методами. 1.4 Популяційний метод. Терміни «генофонд» і «Генографія» належать до популяційної генетики. Як наука про що відбуваються в населенні будь-якого виду організмів генетичних процесах і про що породжуються цими процесами різноманітності генів, генотипів та фенотипів населення, популяційна генетика веде свій початок з 1908 року, з формулювання першого генетичного принципу, відомого нині як

принцип генетичного рівноваги Харді-Вайнберга. Знаменно, що генетичні процеси, що відбуваються саме в популяціях людини, зокрема одне з конкретних їх проявів - сталий збереження у багатьох поколіннях частоти таких моделюючих ознак, як брахидактилія, послужили стимулом до формулювання принципу генетичної рівноваги, що має універсальне значення для популяцій будь-яких видів двостатевих організмів . Цей метод направлений на вивчення успадкування психічних розладів у сім'ях хворих при зіставленні частоти

відповідної патології в цих сім'ях і серед груп населення, що проживає в аналогічних природно-кліматичних умовах. Такі групи людей у генетиці називають популяцією. У цьому випадку враховуються не тільки географічні, але й економічні, соціальні та інші умови життя. Генетична характеристика популяцій дозволяє встановити їх генофонд, фактори та закономірності, які зумовлюють його збереження та зміни від покоління до покоління,

що досягається при вивченні особливостей розповсюдження психічних хвороб у різних популяціях, яке, крім того, і забезпечує можливість прогнозування поширеності цих хвороб у наступних поколіннях. Генетична характеристика популяції починається з оцінки поширеності вивчається захворювання або ознаки серед населення. За цими даними визначаються частоти генів і відповідних генотипів в популяції. Висновок Психогенетика, на відміну від звичайної психотерапії,

дає дуже достовірні результати, не прив'язуючи пацієнта до лікаря. Одним з основних положень психогенетики є те, що наш мозок - це надкомп ютер, запрограмований спадковістю і нашою індивідуальною свідомістю. Є генетичний код, що визначає зовнішність, психологічні риси характеру людини і його долю. Зловживання алкоголем, кримінальна поведінка та інші соціально поведінкові моделі, як правило, коріняться в генетичній схильності.

Людина, зрозумівши свій генетичний код, працюючи над собою, сама досягає успіху. Важливою передумовою успіху є здатність приймати рішення. Всі ми робимо це щодня, але треба пам'ятати, що рішення не буде рішенням до тих пір, поки ви не почнете діяти відповідно до нього. Такі важливі рішення, як, наприклад, одруження, вкладення грошей можуть бути невдалими. Причина проста: ми не навчилися (або нас не навчили) відстоювати, приймаючи, свої рішення

і вірити в них. Наш дух майже завжди позитивний. Він каже: «Я можу», але він може привести до успіху лише в тому разі, якщо свідомість не буде йому суперечити. Тілу доводиться підкорятися вказівкам свідомості і діяти відповідно. Для дії необхідний мотив, причина, яка надасть дії сенс. Тому необхідно, щоб ми ухвалювали рішення і діяли в бажаному для нас напрямку.

Не принижувати своїх достоїнств. Коли ви це робите, ви говорите своєму свідомості: «Я поганий», або «Я невдаха". Таким чином, ви підсвідомо налаштовуєтеся на ще великі невдачі. Але, власне, що таке успіх? Хтось вважає себе щасливим, протримавшись на роботі шість місяців, інший думає, що йому пощастило, якщо день пройшов без сварок з дружиною. Поняття успіху досить відносно, повністю залежить від того, наскільки невдахою ви себе відчуваєте.

Оскільки нашу свідомість погоджується з тим, хто ви є і що ви про себе думаєте, концентруйтеся на тому, що ви все робите відмінно. Згадайте про вдалу операцію, що відбулася на минулому тижні, замість того, щоб зациклюватися на сьогоднішніх неприємності. Зрештою, кожен ваш досвід, будь-яке зусилля - важлива сходинка до досягнення мети. Вважайте себе щасливими! Список використаних джерел 1.

Айала, Ф. Сучасна генетика: У 3 т. / Ф. Айала, Дж. Кайгер М.: Світ, 1987-1745с. 2. Малих, С.Б. Основи психогенетика. / Малих С.Б Єгорова М.С Мєшкова Т.А. М.: Епідавр, 1998-356с. 3. Марцинковський, Т. Д. Історія психології: Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. / Марцинківський Т. Д М.: Видавничий центр "Академія",

2001-291с. 4. Москаленко, В. Д. Медико-генетичне консультування при шизофренії (методичні рекомендацій ції). / Москаленко В. Д Шахматова І. В Гінділіс В. М М.: МОЗ СРСР, 1981-269с. 5. Равич-Щерба, І.В. Психогенетика: Уч. для вузів / Марютіна Т.М Григоренко Є.Л. М.: Аспект Пресс, 1999-415с. 6. Роль середовища і спадковості у формуванні

індивідуальності людини / За ред. І.В. Равич-Щерба. М.: Педагогіка, 1988-213с.