5. ПРОВЕДЕННЯ АУДИТОРНИХ ЗАНЯТЬ Для підготовки фахівців в кредитно-модульній системі організації навчального процесу можуть бути використані традиційні форми занять: лекції, практичні, лабораторні та семінарські заняття, курсове та дипломне проектування, навчальні і виробничі практики, консультації, заліки, екзамени. Однак усі ці організаційні форми навчання в умовах КМСОНП набувають певної специфіки, яку потрібно зрозуміти і реалізувати. Модульний принцип навчальної діяльності студента передбачає модульну структуру навчальної дисципліни (курсу), а відповідно, і оцінку результатів виконання певного виду робіт, які складають зміст модуля.Орієнтована схема модульної структури навчальної діяльності студента^ 5.1. Читання лекцій в умовах КМСОНП Читання лекцій є однією з найдавніших і поширеніших форм викладання у вищому навчальному закладі. Втім, деякі методисти вважають лекції пасивною формою навчання, а студенти начебто протистоять спробам викладачів залучити їх до процесу отримання знань у такий спосіб, що в лекціях лише викладається в усній формі матеріал, який можна з більшим успіхом викласти письмово і роздати студентам. Однак читання лекцій уже пережило не одне покоління критиків і, напевно, ще не одне переживе. Лекції у ВНЗ є методом викладання, який поки що не має альтернативи. Вони синтезують великий обсяг знань, який викладач опрацьовує і подає студентам у тому вигляді, який вважає доречним. Лекції, якщо їх читає висококваліфікований викладач, стимулюють інтелектуальний розвиток студентів, захоплюють, як жвава бесіда або цікава колективна робота. Вони збагачують і самого викладача, адже підготовка до лекції і їх читання змушують належним чином опанувати матеріал. Можливо, читання лекцій краще, ніж інші види викладання, розкриває особистість та інтелект викладача. Це певною мірою дуже особистий вид викладання, адже в більшості випадків те, як пройде лекційне заняття, залежить саме від викладача, а не від студентів. Тому йому слід добре зважити, які види лекційної роботи вдаються найкраще, який спосіб підготовки та стиль викладу обрати [12]. Традиційно вважалося, що лекція в українському ВНЗ є провідною формою навчання. Як головна ланка дидактичного циклу навчання, в умовах хронічної нестачі навчальної літератури, вона виконувала наукові, гуманістичні та фахові функції. Однак, з впровадженням КМСОНП, яка передбачає 100-відсоткове забезпечення студента навчально-методичними матеріалами, що виключає потребу у викладенні під час лекції деяких фундаментальних основ навчальної дисципліни, оскільки до 60% часу, відведених на її вивчення, це самостійна робота студента. Однак, і в умовах КМСОНП лекція залишається організаційно-методичною основою для усіх форм навчальної діяльності студента, хоча і набуває методичних ознак, притаманних європейській системі ECTS. В умовах КМСОНП лекції, кількість годин на які значно скорочена, повинні, в першу чергу, розкривати понятійний апарат конкретної галузі знань, проблеми, логіку, давати цілісну уяву про навчальну дисципліну і її предмет, її місце в системі науки, зв’язок з іншими дисциплінами, розвивати професійну зацікавленість, визначати зміст інших форм занять. Тому, виходячи з принципів Болонського процесу, в умовах КМСОНП повинні мати місце, в першу чергу, настановчі (тьюторські) лекції, які повинні бути оглядом змістових модулів та методичні поради до їх вивчення. Логіко-педагогічний план тьютоської лекції, на наш погляд, повинен складатися з трьох частин: вступної, основної та заключної.^ Вступна частина. Формується план лекції, її мета й завдання. Коротко характеризується змістовий модуль в цілому, його проблеми, стан, зв’язок з попередніми планами та дисциплінами. Надаються методичні поради щодо його самостійного вивчення, рекомендується доцільний список основної і допоміжної навчальної та наукової літератури, інших інформаційних джерел та ресурсів.^ Виклад змістового модуля. Наводиться стисла характеристика усіх питань, передбачених планом лекції, наводяться докази, факти, приклади, характеристики різних точок зору, визначення своєї позиції, зв’язок з вітчизняним та європейським досвідом та практикою.^ Заключна частина. Формуються основні висновки, додаються методичні поради щодо самостійної роботи над змістовим модулем, підготовки до тестового модульного контролю, поради та відповіді на запитання. Особливу увагу слід надавати вступній лекції. Методично вона повинна бути побудована таким чином, щоб у студента з’явилася зацікавленість до даної галузі науки, склалася про неї цілковита уява. Від того, як пройде вступна лекція, багато в чому залежать подальші взаємини зі студентами. Студенти завжди виявляють інтерес до першої лекції. Їх цікавить як нова дисципліна, так і новий лектор. Однак, якщо студенти після вступної лекції розійдуться без питань, без обміну враженнями, значить викладач не зміг виконати її навчально-педагогічне значення. На вступній лекції встановлюються зв’язки лекційного матеріалу з підручником та навчальними посібниками. Форма викладу визначається педагогічною кваліфікацією викладача, індивідуальними особливостями, знанням сучасного виробництва, наявністю технічних засобів навчання, рівнем підготовки студентів. Незважаючи на те, що основа матеріалу лекцій та підручника однакова, лекція, безумовно, має суттєві переваги над ним: в ній подається найновіше висвітлення наукових проблем, наводяться саме сучасні дані про досягнення науки, техніки і виробництва, яких в підручниках може не бути. Окрім цього, лекція та підручник подають різний обсяг матеріалу: підручник наводить подробиці, деталі, а в лекціях їх, як правило, обмаль. Зміст лекцій встановлюється на основі навчальної програми з даної дисципліни. Це вимагає жорсткої системи відбору матеріалу, вміле використання наочних посібників, технічних засобів навчання та комп’ютерної техніки. Успіх подачі матеріалу багато в чому залежить від знання лектором правил формальної логіки і їх використання. В логіці кожна думка, яка має бути доведена, підпорядковується законам логіки. Вона повинна бути чіткою і не змінюватися на протязі всього обґрунтування і доказів. Сприйняття в процесі викладання матеріалу на лекції має вірогідний характер. Студент, як правило, подумки випереджує лектора, передбачає закінчення слів та фраз. Але постійне вгадування знижує увагу слухача. Кожний текст вміщує основну інформацію (біля 30%) і залишкову частину. Залишковість забезпечує надійність сприйняття. Спеціалістами встановлено, що співвідношення інформативності і залишковості лежить в межах 1:3. Ілюстративному матеріалу в лекції відводиться підпорядкована роль. Демонстраційні плакати очікуваного ефекту не дають, тому що уже з відстані 5-6 м їх зміст стає недоступним для більшості студентів. Ефективність лекції може бути значно підвищена за рахунок раціонального використання технічних засобів навчання, які скорочують витрати часу на чисто технічну роботу, пов’язану з відтворенням плану лекції, рекомендованої літератури, побудови складних графіків, діаграм, схем. На заключній лекції підводяться підсумки роботи, увага студентів звертається на практичну реалізацію отриманих знань, рекомендується література для подальшого самостійного вивчення різних проблем даної галузі науки. Успіх лекції залежить від ефективності педагогічного спілкування. Відомий психолог А.А. Леонтьєв визначив такі умови, при яких досягається повноцінне лекційне спілкування: швидке і правильне орієнтування в обставинах під час виступу; правильне планування змісту лекції; знаходження оптимальних засобів, які дозволяють без втрат часу донести зміст матеріалу до слухачів; забезпечення чіткого зв’язку з аудиторією. Контакт викладача зі студентами може бути логічним, психологічним та моральним. ^ Логічний контакт — це контакт думок викладача і студентів. Психологічний контакт полягає в зосередженні уваги студентів в сприйнятті і розумінні ними матеріалу, а також у внутрішній і емоційній активності у відповідь на дії викладача та інформації, що надходить від нього. Моральний контакт забезпечує співдружність викладача і студентів. При відсутності цього контакту, наприклад в умовах конфлікту, пізнавальний процес буде утруднений або і зовсім неможливий. Аудиторія зустрічає лектора або з напруженою увагою і готовністю працювати, думати разом з ним, або байдуже, знаючи, що лекція буде повним переказом підручника. Іноді аудиторія займає вичікувальну позицію, а нерідко настроюється по відношенню до предмету і лектора, який його викладає, негативно. На першій лекції багато чого залежить від того, як викладач „подасть” себе, який імідж (позитивний образ) створить собі. Якщо входячи в аудиторію, викладач заклопотаний собою і своїми справами, „не бачить” студентів, не посміхається їм, не запитає про самопочуття, не звертає уваги на те, як вони підготувалися до лекції, не називає теми та плану, не звертає уваги на те, чим займаються слухачі, то навряд чи студенти зацікавляться предметом і настрояться на серйозну роботу. Заслуговують на увагу деякі правила поведінки лектора перед студентською аудиторією, сформульовані А.А.Космодем’янським [3].^ Педагогічна дисципліна лектора. Необхідно повністю виключити причини не точного початку та закінчення лекції. Лекція — це святе, саме важливе в житті викладача вищої школи.Нещадні вимоги до самого себе. Завжди лектор зобов’язаний дотримуватись: техніки запису на дошці (послідовність і чіткість записів, крейда,волога ганчірка і т.д.); правильність державної мови лекції (уникати жаргонних виразів, канцеляризмів, правильно розставляти наголоси і т.і.); постійно спостерігати за аудиторією і почувати її; мати на увазі відповідь на дуже важливе для студентів запитання: “А навіщо це потрібно?”; не потрібно наповнювати лекцію лозунгами і повчаннями, в які лектор сам не вірить і в житті не виконує; не потрібно розповідати анекдотів: можна дати відпочити студентам, збагачувати їх внутрішній світ іншими засобами; не потрібно пишатися перед студентською аудиторією. Як же потрібно готуватися до лекції? Як зробити її інформаційно насиченою і одночасно цікавою? Як привернути увагу і до лекції, і до себе? Перед тим, як викласти свою думку і досвід, потрібно наголосити, що і читання лекцій, і підготовка до них — це творчий процес, який за своєю суттєвістю завжди був індивідуальним. Тому ті висновки і поради, які будуть наведені, потребують корегування в залежності від низки обставин до яких, в першу чергу слід віднести:^ Риси характеру та природні дані лектора. Велику роль відіграють такі дані, як пам’ять, логічність, швидкість мислення, володіння собою і т.і.Стаж лектора та ступінь новизни курсу. Одна справа — підготовка нового курсу лекцій для початкуючого викладача, читаючого вперше, і зовсім інша справа — підготовка досвідченого педагога і читання стабільного, багаторазового пройденого курсу.^ Характер предмету. Немає сумніву в тому, що підготовка і читання курсів лекцій з історії України, опору матеріалів чи сільськогосподарських меліорацій мають свої особливості. Але, незважаючи на все це, все ж є загальні положення і прийоми, які можуть бути прийнятними для більшості викладачів, особливо молодих. Узагальнюючи досвід, накопичений світовою та вітчизняною педагогікою, а також свій особистий, автор вважає, що під час підготовки до лекції і при її проведенні потрібно враховувати такі компоненти та вимоги, які передбачені КМСОНП: складання оглядового конспекту лекцій за змістовими модулями; продумування і запам’ятовування матеріалу; підбір прикладів та аналогів; підбір ілюстрацій та ТЗН; складання плану лекції з врахуванням вимог змістового модуля та самостійної роботи студентів над теоретичним матеріалом; відпрацювання прийомів дохідливості лекції: загальний стиль, логічна послідовність, контакт з аудиторією, самоаналіз якості викладання.^ Складання оглядового конспекту. Це перший і найважливіший крок в передлекційній підготовці. Складання такого конспекту — це відпрацювання стратегії доведення інформації до слухачів. Зразу потрібно сказати, що складання конспекту не має за мету наступного читання лекції „з аркушу”. Сенс зовсім в іншому. Робота над конспектом, який іноді називають тьютерським: допомагає встановити відповідність між об’єктом курсу і реальним робочим планом в умовах кредитно-модульної системи; сприяє додатковому вивченню та систематизації інформаційного матеріалу, який має бути винесений на самостійне вивчення; сприяє засвоєнню та запам’ятовуванню матеріалу. Добре складений опорний конспект виконує своє призначення на протязі багатьох років. При цьому, безумовно, він вимагає періодичних доповнень, змін, доопрацювання. Повнота конспекту залежить від індивідуальних якостей викладача та інших вищезгаданих факторів. Декілька практичних порад до складання конспекту. Зручно писати конспект лекцій на окремих аркушах або картках. Такий аркуш можна взяти з собою на лекцію. Бажано писати або друкувати текст тільки з однієї сторони аркуша, а також залишати достатні поля і робити розриви між окремими параграфами. Ці резервні місця використовуються для внесення доповнень та змін.^ Продумування та запам’ятовування матеріалу. Глибокі знання предмету і наявність конспекту лекцій не виключає необхідності додаткової методичної роботи над матеріалом перед лекцією. Викладач повинен ретельно продумати послідовність викладу матеріалу, створюючи логічну, струнку, дохідливу лекцію. Можливості вдосконалення безмежні. І чим складніший для сприйняття розділ курсу, тим більше уваги потрібно приділити питанням методики відбору матеріалу. Продумування матеріалу включає такі елементи, як підбір прикладів, аналогій, ілюстрацій, використання ТЗН тощо. Дуже важливе методичне запитання: чи увесь матеріал лектор повинен знати напам’ять? Чи має відношення це до складних теоретичних формул, які наводяться без доказів, а також емпіричним формулам? Як бути з громіздкими таблицями, складними малюнками, цитатами? Ми вважаємо, що такі матеріали потрібно наводити „з аркуша”. Це може бути аркуш з конспекту, або спеціально підготовлена картка. З нашої точки зору викладач повинен користуватися критерієм: те, що студент на заліках чи іспитах повинен знати напам’ять, — це і викладач повинен викладати напам’ять. Це мінімальні вимоги до запам’ятовування матеріалу лектором. Іноді під час лекції буває, що з пам’яті випадає деталь, яка загалом відома лектору (чисельний коефіцієнт, знак плюс чи мінус, хімічна реакція і т.і.) або під час виведення теоретичної формули несподівано виникає якесь непорозуміння, хоча раніше ці операції лектор виконував вільно. В цих випадках виникають неприємні заминки. Щоб такі випадки виключити, на лекцію потрібно брати виписки з найбільш складними математичними викладками, формулами, цифровим матеріалом. Можливо в них і не буде потреби, але маючи їх при собі, лектор почуває себе спокійно і впевнено.^ Підбір прикладів та аналогів. Практично в кожній лекції зустрічаються складні для розуміння місця. Розкриття суттєвості явища чи проблеми значно полегшується при використанні вдало підібраних прикладів чи аналогів з іншими явищами, близькими і зрозумілими слухачам. Наведемо приклад. В загальному курсі „Технологія металів” студентам необхідно розповісти про те, що при холодній деформації властивості металу суттєво змінюються: опір деформаціям зростає, а пластичність зменшується. Лектор розпочав викладання цієї теми так: „Чи доводилося вам ламати металевих дріт руками шляхом декількох перегинань? Що ви при цьому відчували? Спочатку метал здається м’яким і перегинання не потребує особливим зусиль. Але потім міцність металу підвищується, кожне перегинання потребує все більших зусиль. В кінці кінців дріт ламається. В цій простій операції можна бачити основу явища, яка називається зміцненням при холодній деформації. Чим вище ступінь деформації, тим міцнішим стає метал”. Таким чином, підбір прикладів і аналогій — це важлива, цікава і творча частина методичної підготовки лекції. Навіть саме складне питання може стати зрозумілим, якщо навести яскравий приклад або аналог. Робота в КМСОНП передбачає, що учасники навчального процесу повинні бути знайомі зі станом різних галузей в країнах ЄС, США, Японії тощо. Тому лекції мають передбачати приклади з європейської практики, огляд спільних проектів, стан науки, можливостей випускників українських ВНЗ на європейському і світовому ринках праці.^ Підбір ілюстрацій. В процесі підготовки до лекції необхідно вирішити і такі питання: які графічні ілюстрації будуть потрібні, що буде зображено на дошці, що може бути показано у вигляді готових плакатів, макетів, зразків. Рекомендується використовувати технічні засоби, такі як проектори, навчальні кіно- та відеофільми, телевізори тощо. Підбираючи графічній матеріал, слід пам’ятати, що писання та малювання на дошці потребує багато часу. Тому не потрібно зловживати кількістю ілюстрацій. Їх кількість повинна бути мінімальна, але достатньою для роз’яснення матеріалу. Лектор повинен виконувати ілюстрації швидко, впевнено і охайно. Це досягається шляхом відповідного тренування.^ Складання плану лекції. Це останній, заключний етап підготовки, завжди обов’язковий. Вивчена навчальна і спеціальна література, складено конспект, добрані приклада та ілюстрації — лектор готовий до викладення матеріалу. Складається план лекції, в якому перераховуються головні, вузлові питання. Якщо лектор легко складає план лекції, якщо весь матеріал зрозумілий і він ним володіє вільно — можна впевнено заходити в аудиторію. Іноді запитують: скільки часу потрібно для підготовки до лекції? Якоїсь однозначної відповіді немає. Досвідченому доктору для підготовки до багато раз читаної лекції досить 20...30 хвилин. Для методичної підготовки нової, складної лекції — 3-5 годин. Практика свідчить, що краще готуватися до лекції за декілька днів, або напередодні, а не в день її читання.^ Загальний стиль лекції. Сприйняття матеріалу слухачами багато в чому залежить від техніки читання: правильність і чіткість виголошення слів, речень, темпу тощо. Слухаючи лекції багатьох викладачів, можна впевнитись в тому, що стиль та манера читання бувають різні. Перший умовно можна назвати художнім. Він відрізняється підвищеною емоційністю викладу, широким використанням модуляції голосу. Лектор наводить багато цікавих, несподіваних прикладів, часто вступає в дискусію з аудиторією, імпровізує. Другий, стиль назвемо академічним, його характерні ознаки: дуже спокійна манера читання, розміреність і чіткість мови, пунктуальність у всьому. Третій стиль — проміжний, він в тій чи іншій мірі має ознаки вище згаданих стилів. Відмінну, глибоко наукову лекцію можна прочитати як в одному, так і в другому стилі. Причому деякій частині слухачів подобається перша манера викладу, а другій частині — інша.^ Контакт з аудиторією. Він полягає в наступному: повна увага до лектора, активне сприйняття матеріалу, дисциплінована поведінка. На жаль, часто лектори втрачають контакт з аудиторією. Ознаки втрати контакту: студенти фіксують матеріал механічно, не розуміючи його, питання відсутні, має місце спокійне, бездумне конспектування матеріалу; галас в аудиторії, розмови, сміх, виконання сторонніх завдань і т.і. Що може зробити лектор в цих умовах? Перед усім, підвищити емоційність викладу, збільшити кількість цікавих прийомів, в деяких випадках змінити темп викладання матеріалу. Добрі результати дає тимчасовий перехід до читання лекції за принципом „питання – відповідь”. При цьому викладач періодично звертається до слухачів з питанням типу: „Як ви думаєте, що буде, коли...”, „Чи відомий вам такий факт...” і т. ін. Іноді контакт з аудиторією зникає тому, що слухачі заморилися. В цьому випадку потрібно зробити маленьку перерву, розповісти цікавий епізод, який має побічне відношення до лекції.^ 5.2. Практичне заняття в КМСОНП Принципи Болонського процесу передбачають не лише глибоку теоретичну підготовку, а й формування умінь за рахунок ознайомлення студентів з сучасними методами аналізу стандартних задач, завдань, проблем, напрацювання розв’язків кейсів умінь приймати рішення у стандартних ситуаціях — це далеко не повний перелік складових практичної підготовки студентів у більшості європейських ВНЗ. Перехід на КМСОНП вимагає перегляду статусу практичних занять у вітчизняних ВНЗ, переосмислення завдань, які вони мають виконувати.^ Практичні заняття — це своєрідна форма зв’язку теорії з практикою, яка слугує для закріплення теоретичних знань шляхом залучення студентів до вирішення різних навчально-практичних та пізнавальних завдань, відпрацювання навичок використання обчислювальної техніки, умінь використовувати спеціальну літературу. В змісті практичних занять виділяють систему формування загальних і професійних якостей: технічних, педагогічних і т. і.; професіоналізму (репродуктивного засвоєння спеціальної діяльності); досвід професійної творчості в сфері обраної професії і спеціальності; систему норм і відносин в колективі; досвід оціночно-емоційної діяльності. Практичні заняття охоплюють, як правило, найбільш важливі розділи навчального курсу, які передбачають формування навичок і умінь, розв’язування професійних завдань, і складаються із вступу, робочої частини і висновків. Вони повинні відповідати плану лекційних занять. Методика проведення практичних занять повинна сприяти відпрацюванню умінь і навичок виконання розрахунків, вирішення завдань, аналізу, використання обчислювальної техніки, нормативної та довідкової літератури. Студенти повинні вивчати ті методи розрахунків, з якими їм прийдеться зустрітися в професійній діяльності. Підготовка практичного заняття включає добір типових і нетипових задач, завдань, ситуацій, питань, забезпечення їх методичними матеріалами, перевірку підготовки аудиторії, технічних засобів навчання. Перед їх початком потрібно ознайомити студентів з метою і завданням занять, вимогами, формами звітності. Складність практичних занять рекомендується нарощувати поступово, але постійно. Одноманітність прикладів стомлює, знижує розумову активність і засвоєння матеріалу. При розв’язуванні задач і завдань студентам потрібно надати повну самостійність, звертаючись до дошки лише в тих випадках, коли виникають загальні для всієї аудиторії утруднення. При поясненні нових задач потрібно показувати шляхи, алгоритми їх розв’язування. Такий підхід справедливий для широкого класу практичних завдань і задач. Студентів потрібно навчати не тільки стандартним процедурам, але і пошуковій діяльності в процесі розв’язування практичних задач. В пошукових завданнях потрібно дотримуватись раціонального співвідношення традиційних і проблемних методів навчання. Сучасний фахівець повинен володіти різними методами і прийомами, особливостями прийняття техніко-економічних рішень, частина з яких, як відомо, пов’язана з ризиком. Приклади різних ситуацій з розробкою сміливих інженерних проектів — добра основа практичних занять. Хороші наслідки дають ділові ігри. Як методично правильно організувати практичне заняття? Це питання турбує не тільки початкуючих, але і досвідчених педагогів. Наведемо декілька методичних підходів. Практичне заняття краще розпочинати з перевірки домашнього завдання. Після цього потрібно поновити в пам’яті студентів і перевірити ті знання, без яких неможливо проведення даного заняття. Для цього можна використати картки-тести прискореного контролю. Кожна картка-тест включає п’ять простих запитань з відповідями за вибором (табл.5.1). Така перевірка триває не більше 5...7 хвилин і примушує студентів готуватися до занять, тому що робота з картками-тестами оцінюється за п’ятибальною системою. Недолік системи карток-тестів полягає в тому, що студент, який не підготувався до практичного заняття, все ж допускається до нього. Звичайно, що це заняття хоча і буде для нього корисним, але малоефективним, тому що головна мета заняття залишається досягнутою. Все ж це краще, ніж зовсім не здійснювати контролю підготовки студентів до занять. Після закінчення роботи з картками-тестами студенти здають їх викладачу, який, користуючись дешифратором, перевіряє правильність відповідей або рішень, коментує помилки, робить висновки. Таблиця 5.1^ Картка-тест контролю знань студентів з дисципліни „Зрошувальні меліорації” Тема заняття: дощувальна машина „Дніпро” 1 2 1. Витрати при максимальній довжині поливного крила, л/с 1. 100 2. 120 3. 140 4. 160 продовження табл. 5.1 1 2 2. Максимальна довжина поливного крила, м 1. 250 2. 350 3. 450 4. 550 3. Тип дощувальної машини 1. Короткоструминна 2. Середньоструминна 3. Далекоструминна 4. Дрібнокраплинна 4. Пересування 1. По колу 2. Фронтальне 3. Зигзаг 4. По тимчасовому зрошувачу 5. Привід дощувальної машини 1. Електричний 2. Гідравлічний 3. Пневматичний 4. Двигун внутрішнього згорання Шифр відповіді: _________________________________________________ Шифр еталонної відповіді _________________________________________ Оцінка _________________________________________________________ З метою уніфікації проведення практичних занять бажано підготувати і видати посібник програмованого типу для проведення занять розрахункового характеру. В посібнику повинні бути такі розділи: довідкові матеріалі, необхідні для роботи; картки-тести з задачами для індивідуальної самостійної роботи за всіма розділами курсу; картки-тести з фіксованими відповідями до всіх практичних занять для контролю підготовки студентів до них. Одним з сучасних прийомів проведення практичних занять в Європі вважається навчання вилученню практичних задач з так званого фону. Фон— це відсутність або надмірність інформації, а також психологічні бар’єри, яких в дійсності немає. Фонові ситуації формуються на основі роздумів, виступів і діяльності вчених, виробничників, конструкторів, педагогічного досвіду викладача. Під час заняття викладач з’ясовує, як студенти оцінюють ту чи іншу ситуацію, що вважають головним, що — другорядним, якої інформації недостає, а яка — надмірна. В процесі проведення практичних занять за такою методикою студентів відлучають від рішення „чистих” задач, в яких однозначно формулюються мета і питання. Критеріями підготовки студентів до практичних занять традиційно вважаються: знання відповідної літератури, володіння методами досліджень, уміння робити логічні побудови, ілюструвати теоретичні положення самостійно підібраними прикладами. Особливістю занять в КМСОНП є необхідність систематичного оцінювання усіх видів навчальної діяльності студентів, що передбачає напрацювання певної суми балів, потрібних для допуску до заліку чи екзамену. Наводимо запропоновану нами систему стимулювання навчальної роботи студентів під час практичних занять з орієнтованою кількістю балів, які може корегувати викладач, пристосовуючи до потреб конкретної дисципліни.Система стимулювання Своєчасне виконання і пред’явлення домашнього завдання — 1...3 бали. Участь у попередньому тестуванні — 0,5 бали. Вчасне виконання вправ, завдань, вправ під час заняття — 1...2 бали. Правильна і обґрунтована відповідь на поставлене запитання — до 0,5 бала. Активна участь у дискусіях — до 1 бала. Активна участь у фонових ситуаціях — 1,5 бала. Активна участь у фонових вправах та завданнях — до 2 балів. Виконання додаткових вправ та завдань — до 3 балів. Обов’язковим при проведенні практичного заняття є дотримання таких вимог: Зовнішній вигляд викладача, який повинен відповідати нормам офіційного спілкування (одяг, елементи особистого туалету тощо). Наявність журналу викладача, плану проведення заняття, конспекту або методичних матеріалів для проведення заняття, довідкових та роздаткових матеріалів, бланків завдань та інших матеріалів необхідних для виконання аудиторних завдань студентами. Перевірити присутність студентів на заняттях. Оголосити тему, план і мету заняття. Перевірити виконання домашнього завдання. Виставити бали в журнал академічної групи. Перевірити готовність групи до занять за оголошеною темою шляхом проведення тест-контролю. Видати завдання для проведення практичного заняття і пояснити зміст аудиторної роботи. Забезпечити контроль за виконанням практичних завдань з наданням групових чи індивідуальних пояснень та вказівок виставленням балів. Забезпечити зв’язок теорії з практикою, використовуючи засоби обчислювальної техніки. Дотримуватися гуманізаційної спрямованості заняття. Використати можливості проблемного навчання. Використовувати роздатковий матеріал, методичні вказівки, наочні посібники, ТЗН, методи активного навчання. Зробити висновки щодо якості проведення заняття та досягнення його мети. Відповісти на можливі запитання студентів. Видати завдання для домашньої роботи.^ 5.3. Семінарські заняття в КМСОНПСемінарські заняття — це дієва форма розвитку продуктивного мислення студентів під час обговорення проблем, втягування їх в колективну пізнавальну діяльність. Семінарське заняття надає студенту можливість оволодіти умінням влучно і доказано викладати свої думки на мові конкретної науки, вести дискусію, політичні діалоги, опонувати. Їх можна проводити у вигляді бесіди за планом, наперед доведеного до студентів, чи невеликих доповідей студентів з наступним їх обговоренням. Метод доповідей передбачає обмін думками та дискусію по висунутим спірним положенням. Для семінарів є характерним безпосередній контакт викладачів і студентів, тому дуже важливо встановити атмосферу довіри, взаєморозуміння, уміло втягувати студентів в дискусію. Такі заняття ефективні в тому випадку, коли вони готуються завчасно, хоча досвідчені викладачі можуть дозволити собі і експромт. Критеріями оцінки якості семінарського заняття вважають: цілеспрямованість (постановка проблеми, бажання пов’язати теорію з практикою); планування (виділення головних питань, пов’язаних з профілюючими дисциплінами, знайомство з останніми досягненнями науки і техніки); організація роботи (уміння викликати і підтримати дискусію, конструктивний аналіз всіх відповідей і виступів студентів, поведінка самого викладача); стиль проведення заняття (пожвавлений, з постановкою гострих питань, або млявий); відношення студентів до викладача (критичне, байдуже, шанобливе); управління групою (викладач швидко встановлює контакт з учасниками семінару, впевнено і вільно тримається, справедливо взаємодіє з ними); висновки викладача (кваліфіковані, переконливі з глибокими теоретичними узагальненнями). Українська вища школа нагромадила значний досвід з організації і проведенні семінарських занять. Залежно від мети, завдань і змісту використовуються різні типи семінарських занять з їх особливою структурою і методикою проведення. Найбільш поширеними є такі типи: семінар — розгорнута бесіда; семінар-конференція; семінар-диспут; семінар-коментоване читання; розв’язування задач; виконання вправ, практичних і контрольних робіт; семінар-екскурсія; семінар на виробництві тощо.^ Семінар-розгорнута бесіда. Цей тип семінарського заняття найбільш поширений, особливо на молодших курсах. Його характерною ознакою є чітко формульовані запитання, на які студенти мають дати відповіді в результаті сумлінного і самостійного вивчення відповідного програмного матеріалу. При цьому запитання можуть бути і зворотного характеру - від студентів до викладача, відповіді на які може давати викладач або самі студенти. Семінар-бесіда не вимагає підготовки рефератів, написання виступів та доповідей студентів, але передбачає знання фактичного матеріалу з того чи іншого питання й уміння викласти ці знання в усній формі перед аудиторією академічної групи.Семінар-конференція. Це такий тип семінару, в якому більш виражена самостійність студентів в опрацюванні і висвітленні певних питань чи цілої теми, коли їхні виступи мають не лише навчальний, а й дослідницький характер, коли заняття підноситься на вищий ступінь порівняно з попереднім. Цей тип занять дає змогу більш ґрунтовно опрацювати окремі питання і підготувати з них доповіді чи реферат. До семінару кожен студент готує одне питання, з яким він виступатиме на занятті. Для того, щоб питання було опрацьовано і висвітлено повно і на належному науковому рівні, за кожним питанням закріплюється 2-3 студенти, з яких один виступатиме основним доповідачем, а решта — співдоповідачами чи опонентами.Семінар-диспут близький до перших двох типів семінарських занять, але він має і свої особливості. Основним є те, що обговорення питань, винесених на заняття, проводиться у формі дискусії. Студенти, виступаючи на занятті, можуть підходити до питання з