8 Ліберально-реформістська модель регульованого капіталізму США періоди процесу етатизації

8.4. Ліберально-реформістська модель регульованого капіталізму СШАПеріоди процесу етатизації Найбільшим катаклізмом другого десятиліття XX ст. стала Перша світова війна 1914—1918 р. В її орбіту було втягнуто ЗО країн з півторамільярдним населенням, що становило 2/3 всього людства. Найбільшою трагедією стали людські жертви — 10 млн загиблих, 20 млн поранених і скалічених, більше 10 млн померлих від голоду і епідемій. Війною було знищено приблизно 1/3 матеріальних цінностей її країн-учасниць. Війна вимагала концентрації всіх сил усередені кожної країни. Воєнгл витрати були надзвичайно великі. Наприклад, ксож-ний день війни для Росії в 1914 р. обходився в середньому пфи-близно в 10 млн рублів, у 1915 р. — в 24 млн, в 1916 р. — У 40 млн, а в 1917 р. — в 50—65 млн рублів. На потреби війіни було задіяно 86 % промислового потенціалу. Пріоритет назда­вався галузям, які працювали на військові потреби. Це вимагало посилення ролі держави у господарському житті. В цілому віійна прискорила процес становлення системи регульованого капіта­лізму. Необхідною умовою продовження війни стало введеіння жорсткої державної регламентації господарських відносній з метою мобілізації економічних ресурсів на виконання воєншо-політичних завдань в екстремальних умовах постійного сксоро-чення економічного потенціалу. Тому до завершення війніи в 1918 р. практично у всіх країнах склалася яскраво виражсена етатистська система господарських відносин. Залежно від рівня соціально-економічного розвитку, особливостей національного укладу і соціально-економічних відносин ступінь, форми і методи етатизації у різних країнах були ркзни-ми. Економіки більшості країн світу переживали потрясініня і нестабільність. Вони залежали від завданих втрат, перемогіи чи поразки певної країни у війні, міри мілітаризації й етатиззації економіки в роки війни, загального рівня соціально-економгчного і політичного розвитку.Період стабілізації 1924—1929 рр. не привів до повіногс повороту від етатизму до системи вільних ринкових відносин, Викликано це було тим, що у 20-ті роки практично у всіх «сраь нах спостерігався об'єктивний процес монополізації економііки, зрощування монополій і держави, подальшого викривлеенщ вільних ринкових відносин, що виражалось, зокрема, в пог.'ілиб1 ленні внутрішньогосподарських диспропорцій. Версальськаї угода (1918), за якою встановлювався "новий" політичний поряідок, у цілому не вирішувала гострих європейських і світових ссупе, речностей, а сприяла збереженню загальної тенденції до мі;літа, ризації, підштовхувала переможені країни до намагань нсовогі територіального й економічного переділу світу. Цим пояснюєвтьц збереження досить значних елементів етатизму і в період сзтабі лізації.Світова економічна криза 1929—1933 рр. знову, але вже в мирний час, сприяла посиленню державного втручання у капіта­лістичну ринкову економіку. Теоретично його обґрунтовано в кейнсіанській теорії, ідеї якої в дещо іншому ключі були підтри­мані популярними в той час доктринами — італійського корпо-ративізму, німецького націонал-соціалізму, численними соціалі­стичними концепціями. Післякризовий період 1934—1939 рр. не позначений відмо­вою від етатизму в більшості розвинених країн, продовжувалася практика 20-х років. Причини цього явища такі. По-перше, в цілому вкрай нестійке післякризове становище національних еко­номік Заходу. По-друге, посилення яскраво виражених тенденцій до мілітаризації в умовах підготовки провідних західних країн до Другої світової війни. По-третє, вплив загалом успішного на той час досвіду централізованого планування та управління еко­номікою СРСР. Слід також зазначити, що у післявоєнний період посилились взаємозв'язок і взаємозалежність центрів світового капіталістичного господарства. Англія і Франція виявились при­в'язаними до США значними боргами, викликаними ввезенням із-за океану промислових та сільськогосподарських товарів. Япо­нія, Англія, США мали суперечливі інтереси на ринках Південно-Східної Азії. Тому будь-який прояв нестабільності в одному з центрів світового господарства в цих умовах призводив до збою всієї системи. Переконливим підтвердженням може слугувати економічна криза 1929—1933 рр., що розпочалася в США і швидко охопила все світове господарство. Криза показала, що капіталізм вільної ринкової конкуренції втратив здатність до саморегулювання, тому необхідна радикальна перебудова економічної системи, впровадження якогось регулювального механізму. Пошуки цього механізму в різних країнах привели до створення різних моделей регульованого капіталізму.^ Конверсія та її наслідки США вийшли з війни, зміцнивши свої позиції як лідер світового господар­ства (країна зберігала нейтралітет аж до 6 квітня 1917 р., втра­тила під час війни близько 120 тис. осіб). За період підготовки до Першої світової війни, і особливо в її роки, США удалось активно використати місткий ринок воюючих країн. Виконання контрактів на постачання зброї сприяло прискореному промисловому розвитку, а поставки продовольства зумовили швидке збільшення рівня сільськогосподарського виробництва в країні. Американський експорт за період 1914—1919 рр. зріс бщьше ніж у три рази — з 2,4 млрд до 7,9 млрд дол. США вдалось також розширити свій вплив на ринках, які раніше контролювалися західноєвропейськими країнами, зайнятими в той пе.ріод воєнними проблемами. Війна була "великим" бізнесом для американських підприємців, прибуток яких за ті роки сягнув іуіай-же 35 млрд дол. До закінчення війни, завдяки прибуткам масового експорту, країна погасила половину всієї зовнішньо­економічної заборгованості та перетворилась у найбільшого кре­дитора. У 1918 р. США зосередили у своїх руках половину ситового золотого запасу. Тимчасовий післявоєнний спад 1920—1921 рр. був виклика. ний конверсією промисловості. Як і в інших країнах, у СтПА протягом війни відчутно виявилась диспропорція в розвитКу галузей народного господарства. Це було частково як пр^чи-ною, так і наслідком державного втручання у господарське 5кИт-тя країни. США, на відміну від інших воюючих країн, не зазнали т^ких потрясінь і спадів виробництва. Протягом двох післявоєнних років у країні зберігалася досить висока господарська кон'юнк­тура, підставою для якої була активна державна допомога Сідд, американських приватних компаній європейським країнам у відбудові зруйнованого війною їхнього господарського потенціа­лу. Проте скорочення розмірів воєнних і цивільних замовлень негативно відбилось на розвитку економіки країни. Криза 19^0__ 1921 рр., яка розпочалася у військовій промисловості, швіідКО поширилась і на цивільне господарство. Внаслідок економічного піднесення США вдалось доситьшвидко подолати кризові явища конверсійного періоду. У?ке в 1923 р. у країні спостерігалися зростання й активізація виробництва. Процес швидкого економічного піднесення продовжувався аж до 1929 р. Фундаментом процвітання в цей пеоіод став прискорений розвиток нових галузей (автомобільної, епек. тротехнічної, хімічної, радіотехнічної та ін.), завдяки їх модерні­зації і втіленню останніх досягнень НТП, наукових методів органі­зації виробництва. Фінансовою базою цього процесу були величезні прибутки, які американські корпорації отримували від експорту капіталів і товарів до європейських та інших країн світу. З 1923 по 1929 р. їх чистий прибуток становив більше 50 млрд дол. У період найвищого процвітання країни сформувалась концепція американського типу цивілізації, в основі якої лежали твердження про національну винятковість, необмежені можливості, в тому числі бізнесу, що ґрунтується на індивідуалізмі, вільній конкуренції, запереченні державного втручання в економіку. Тому в цей період система державного регулювання економіки в США не дістала розвитку. Разом з тим на тлі загального економічного процвітання галузі промисловості, які не мали споживацького характеру, переживали серйозні труднощі (суднобудування, вугільна галузь), багато ринків були перенасичені, що викликало труднощі у текстильній, швейній промисловості. У важкому становищі перебувало сільське господарство. Диспропорції у народному госпо­дарстві стали причиною наростання незбалансованості між ви­робництвом і споживанням, які доповнювались хронічним безробіттям, лихоманковим спекулятивним біржовим ажіотажем. У країні назрівала криза.^ Економічна криза 1929-1933 рр. Криза розпочалася в Нью-Йорку з краху на фондовій біржі та охопила банківську систему, промисловість і сільське господарство. Біржову паніку 23 жовтня 1929 р. викликало катастрофічне падіння курсу акцій, ціна яких була завищена біржовими спекулянтами. Покупці акцій широко користувались позиками комерційних банків та інших спеціалізованих установ. Коли курси акцій відірвались від номіналу, почали падати, кредитори стали вимагати повернення позик. Спекулянти з метою отримання необхідних засобів почали продавати акції, прискорюючи цим їх падіння. За період з 1929 по 1933 р. загальна ціна біржових акцій зменшилась у 4,5 раза. Обвал курсу цінних паперів на Нью-Йоркській біржі викликав паніку в США й у всіх інших країнах Заходу. Величезна хвиля фінансово-економічних потрясінь прокотилася по всьому Західному світу. Криза набувала всеохопного характеру, але най-сильніше вразила США. Різкий спад виробництва в базових галузях негативно відбився на решті галузей економіки. Всього за роки кризи (1929—1933) зазнали краху 135 тис. промислових і фінансових фірм, 19 великих залізничних компаній, збанкрутували 5760 банків. Обсяг зовнішньої торгівлі скоротився в 3,1 раза, внутрішньої — в 2 рази. Криза відкинула економіку до рівня основних показ­ників розвитку 1911 р. Падіння курсу акцій зачепило від 15 до 20 млн американців, їхнє матеріальне становіище погіршувалось намаганням монополістів перекласти кризові труднощі на плечі робітників. Скорочення виробництва призвешо до зростання безробіття, яке у 1933 р. досягло 17 млн осіб (1/3 шрацездатного населення), що становило разом з членами сімей майже половину всього населення. Заробітна плата знизилась біліьше ніж удвічі. Багато хто залишився без житла, виникали "гунерівські містечка", збудовані з ящиків, будівельних відходів на окраїнах міст. Тільки в Нью-Йорку в 1931 р. в такому містечку від голоду померло 3 тис осіб. Криза в промисловості переплелася з аграрною. Збір пшениці до 1934 р. впав на 36 % , кукурудзи — на 45, а більше 40 % фермерських доходів йппло на погашення заборгованості і податків. За роки кризи внаслідок різкого падіння закупівельних цін на продовольчі товарні (в середньому на 58 %) за стабільних грошових витрат у вигляді орендної плати, податків і т. ін. відбувалось постійне скорочешня виробництва, що призвело до розо­рення близько 1 млн (18 %) фермерів, господарства яких були примусово продані за несплату боргів і податків. Щоб не допускати падіння цін, фермери знищували продукцію: пшеницю спалювалш в топках паровозів і пароплавів, молоко з цистерн виливали у водойми, картопляні й бавовняні поля заливали гасом або заорювали. Уряд США всіляко намагався пом'якшити наслідки кризи. 3 приходом до влади президента Г. Гувера, на правління якого припали найважчі роки, ще не була розвіяна ілюзорна віра у здатність ринку до саморюгулювання. Тому уряд почав застосовувати раніше випробуваїні рецепти боротьби з кризою — поси­лення політики торгового) протекціонізму. З кінця 1931 р. уряд намагався утримати на п;лаву великі банки, промислові, торговельні фірми, транспортні компанії і великі фермерські господарства шляхом державного кредитування. Стало практикуватись і державне регулювання процесу ціноутворення, що свідчило про деякі зміни у поглядах уряду на природу кризових явищ і на роль держави в системі господарських відносин."Новий курс" Ф. Рузвельта Вирішальним у виборах 1933 р. став соціально-політичний фактор. Президентом США було обрано Франкліна Делано Рузвельта (1882—1945), який запропонував для виходу з кризи комплекс реформ — "Новий курс" (під такою назвою уві­йшли в історію широкомасштабні реформи Ф. Рузвельта). У світовій історії "Новий курс" — це одна з найбільш відомих і ефективних реформ. Ф. Рузвельт провів у життя більше реформ, ніж обіцяв під час передвиборної кампанії. Уже 9 березня було скликано спеціальну сесію Конгресу США і протягом 100 днів закладено основи політики "Нового курсу". Могутнім інструментом політики "Нового курсу" і разом з тим його наслідком стали відновлення і розвиток системи державного регулювання ринкових відносин. На відміну від початку 20-х років відновлення етатизації проходило хоч і в кризовий, але мирний період. Тому вона мала не воєнно-політичний, а соціально-економічний характер, а відновлена система досить ефективно розвивалась аж до кінця 60-х років. Першим кроком реформ були спроби оздоровлення банківської і фінансової системи. У березні 1933 р. в країні було призупинено діяльність усіх банків, що дало змогу призупинити і обмін банкнот на золото. У квітні 1933 р. було ухвалено закон, який забороняв експорт золота, а також указ, за яким громадяни країни були зобов'язані здати банкам наявні у них золоті запаси на суму більше 100 дол. Це призвело до різкого знецінення національної валюти. Уряд, не відмовляючись у принципі від методу забезпечення банкнот, до кінця 1933 р. здійснив великі закупки грошового металу (на 187,8 млн дол.) на зовнішньому ринку. Приплив до країни золота знизив його ціну на внутрішньому ринку, що дало можливість уряду США уже в січні 1934 р. провести девальвацію валюти країни на 41 %. "Законом про золотий резерв" (1934) встановлювалась нова ціна на золото (на рівні 35 дол. за 1 тройську унцію), яка діяла до 1971 р. Одночасно весь золотий запас вилучався із федеральних резервних банків і передавався Федеральному казначейству. Банкам взамін видавалися золоті сертифікати, які прирівнювались до золота і забезпечували банківський резерв. Проведена девальвація долара сприяла тому, що розподіл доходу змінився на користь промислового, а не позичкового капіталу. Тим самим було попереджено масове банкрутство у кредитній сфері, зменшилася заборгованість монополій уряду, зросли експортні можливості США. Відповідно до "Надзвичайного закону про банки" одночасно було проведено ліцензування їхньої діяльності. До кінця березня 1933 р. знову відновили роботу 4/5 раніше закритих великих банків — членів Федеральної резервної системи, а 2 тис. дрібних кредитних установ були ліквідовані або увійшли до складу більших кредитних установ. Діючим банкам надали урядовий кредит в 1 млн доларів, який пожвавив сферу кредитних операцій. Крім того, держава взяла на себе зобов'язання страхувати депозитні вклади банків (створено Корпорацію зі страхування банківських вкладів). До початку 1934 р. близько 80 % всіх бан­ків США застрахували свої депозити, що сприяло зміцненню довіри до них, а відповідно, зростанню припливу засобів на рахунки і запобіганню банкрутству банків. Було створено систему регулювання банківської діяльності, вжито заходи захисту вкладів від ризику біржових спекуляцій. Розширила свою діяльність створена ще за президента Гувера "Реконструктивна" корпорація. Лише зе два роки "Нового курсу" сума виданих нею позик перевищила 6 млрд дол. Посилилась концентрація банківської системи — число банків з 25 тис. у 1934 р. скоротилось до 15 тис. Для зменшення держав­ного дефіциту і поліпшення фінансового становища країни президент рекомендував різко знизити заробітну плату федераль­ним службовцям, членам Конгресу і пенсі" ветеранам війни. Незважаючи на сильний опір Сенату, закон зуло прийнято уже 20 березня 1933 р. Наприкінці 1933 р. дозволено вживання спирт­них напоїв і введено значний податок на їх продаж. Стабілізація банківської і фінансової системи створила перед­умови для відновлення виробництва. Але цих заходів було явно недостатньо. Тому в червні 1933 р. прийнято Закон про відновлення національної промисловості (НІРА — національні інтереси розвитку Америки), який по суті вводив систему державного регулювання промислового сектору. Для його реалізації відповідно було створено Адміністрацію національної відбудови, до складу якої увійшли представники фінансової олігархії, торгової палати, "Дженерал моторз", від групи Моргана та інших концернів, а також економісти, діячі Американської федерації праці. Одночасно галузеві асоціації підприємців (всього 17 асо­ціацій) відповідно до першого розділу закону розробили і прийняли "Кодекси чесної конкуренції". За ними для підприємств однієї галузі суворо регламентувались обсяги виробництва (застосування однотипних технологічних процесів), межа заробітної плати, тривалість робочого тижня, визначалися ринок збуту товарів, ціна на продукцію та ін. Кодекси забороняли застосування дитячої праці. У випадку затвердження кодексу президентом він набирав сили закону, а дія антитрестівського законодавства тимчасово призупинялась. У цілому у всіх галузях промисловості адміністрація Ф.Д. Рузвельта санкціонувала до дії 746 кодексів, які охопили 99 % американської промисловості й торгівлі. Другий і третій розділи закону про відновлення промисловості містили також низку положень, які регламентували порядок вилучення і витрачання податків, які йшли на організацію громадських робіт і виплату допомоги у зв'язку з безробіттям. Створена Конгресом США Адміністрація громадських робіт, якій виділялась величезна на той час сума — 3,3 млрд дол., проводила масштабну діяльність щодо створення нових робочих місць у сфері муніципального господарства, дорожнього будівництва тощо, організації трудових таборів для безробітної молоді у віці від 18 до 25 років. Всього на громадських роботах до початку 1934 р. було зайнято 5 млн осіб, виплатою допомоги у зв'язку з безробіттям охоплено 20 млн, чисельність молоді, яка працювала у трудових таборах, становила 250 тис. осіб. У таборах молодь мала безкоштовне харчування, ночівлю, форму та отримувала один долар на день. Вони працювали під наглядом інженерно-технічного персоналу, у всьому іншому підкорялись офіцерам. Для більш ефективного використання трудових ресурсів уряд приступив до реалізації великих загальнонаціональних проектів, які сприяли економічному прогресу. Серед них — зведення гігантських гребель, за допомогою яких передбачалось електрифікувати всю країну. Для втілення в життя одного з проектів у 1933 р. було створено регіональне Управління долини річки Теннесі, дяльність якого змінила цей край. До п'яти наявних загат додались ще 20 збудованих, річка стала судноплавною. На роботах у долині Теннесі було зайнято 40 тис. осіб. Значно було поліпшено землеробство, призупинено ерозію ґрунтів, насаджено молоді ліси. Працею безробітних на півдні США створювалася сучасна інфраструктура — будувались автостради, аеродроми, мости, гавані і т. ін. Комплексний розиток цього економічного району став пер­шим досвідом дії "вбудованого стабілізатора" (термін з'явився в 50-ті роки) — втручання держави у розвиток господарства. Показником його ефективності стало різке зростання доходів населення басейну річки. Втілені в життя заходи щодо відновлення промисловості в цілому дали позитивні результати. Державі до весни 1935 р. вдалось встановити достатньо дієвий контроль над промисловим сектором. При цьому спостерігався подальший процес монопо­лізації промисловості США, що задовольняло великі монополістичні об'єднання. Не менш важливою була антпикризова аграрна політика Рузвельта, яка здійснювалась на основі Закону про регулювання сільського господарства. Конгрес США ухвалив його весною 1933 р. напередодні оголошеного фермерами загального страй­ку. Для подолання кризи перевиробництва було обрано систему заохочення у вигляді премій і компенсацій тим фермерам, які скорочували виробництво у своїх господарствах. За задумом уряду, така політика сприяла уже на макрорівні не лише зменшенню загальних розмірів товарної продукції, а й підтриманню цін на сільськогосподарські товари (за законом на рівні 1909— 1914 рр.) і тим самим збільшенню доходів фермерів. Різко скорочено посівні площі (виорано 10 млн акрів зайнятих бавовником ділянок, знищено 1/4 всіх посівів) і поголів'я худоби (забито 23 млн голів великої рогатої худоби і 6,4 млн голів свиней, м'ясо яких перетворювали у мінеральні добрива), що вплинуло на ціноутворення. Порівняно з 1933 р. доходи фермерів у 1936 р. зросли на 50 %. Проте від такої системи преміювання і компенсацій вигравали перш за все великі господарства, які могли без суттєвого збитку скоротити виробництво, а дрібні фермери продовжували зазнавати труднощів. Враховуючи цей фактор, уряд відповідно до того ж закону вжив надзвичайних заходів щодо зниження фермерської заборгованості, яка до початку 1933 р. досягла 12 млрд дол. Зокрема уряд провів емісію казначейських білетів і державних акцій на суму 3 млрд дол., що дало можливість у 1933—1935 рр. надати фермерам дешевих кредитів на суму більше 2 млрд дол. і тим самим ослабити обвальний процес аукціонного продажу збанкрутілих фермерських господарств. Завдяки позикам багато фермерських господарств справилися з кризою. Однак близько 10 % всіх ферм (600 тис.) у цей період розорились і були продані. Важливою ініціативою уряду в галузі зовнішньої торгівлі стало прийняття Закону про торгівлю 2 березня 1934 р., яким передбачалась при підписанні торгових договорів взаємна знижка тарифів на 50 % на розсуд президента "в інтересах американської промисловості і сільського господарства". Мета закону — збільшити експорт, відкрити для США іноземні ринки. Закон був радикальним заходом у країні, що проводила протекціоністську політику, і через декілька років дав США відчутні вигоди. "Новий курс" Рузвельта, як уже зазначалося, започаткував перетворення США у соціально орієнтовану державу. Соціальна спрямованість політики стала переважати уже на другому етапі реформ, коли під тиском народного руху в червні 1935 р. бую прийнято Національний закон про трудові відносини. Він увійшов в історію як закон Вагнера (за прізвищем сенатора Р. Ваг-нера). Визнавались необхідність колективного захисту робітниками своїх інтересів через професійні спілки шляхом укладення з підприємцями колективних договорів, право робітників ка страйки. Адміністрації було заборонено застосовувати репресії за належність до профспілок і втручатись у внутрішні справи робітничих організацій. Суди зобов'язували розглядати скарга профспілок за порушення закону. Одним із результатів закону Вагнера стало об'єднання усіх робітничих організацій в Робочий альянс Америки (1936), а також створення Ліги об'єднаних фермерів і Спілки пайовиків. У "Новому курсі" Рузвельта втілились риси ліберально-рс-формістського варіанту регульованого капіталізму. Найважливішим інструментом урядових заходів став державний бюджет, за рахунок засобів якого здійснювалось фінансування розшире­ного відтворення і соціальних програм. Активна політика державного втручання дала змогу США, по-перше, відвернути революційну (як це не раз відбувалось у Європі) зміну ладу, по-друге, хоча і повільніше, порівняно з окремими європейськими країнами, подолати кризовий стан економіки. До 1937 р. за низкою основних економічних показників США практично вийшли на рівень 1929 р.^ Основні терміни і поняттяЕкономічна криза, соціальні гарантії, соціальні права, девальвація, сертифікат, банкрутство, мілітаризація праці, анти-трестівське законодавство, державний соціалізм, соціалізація найму, етатизація, проспериті.^ 8.5. Розвиток етатистської системи господарських відносин у Великобританії і Франції В Англії і Франції, подібно до США, у період Першої світової війни спостерігався інтенсивний розвиток етатистських тенденцій і їх послаблення у 1919—1929 рр. Як країни-переможниці, вони деякою мірою компенсували істотні втрати, яких зазнали в ході війни, на відміну від переможених країн (головним чином Німеч­чини). Маючи загальний напрям розвитку — удосконалення сис­теми державного регулювання економіки, результати діяльності їхніх урядів були різними. Післявоєнна економіка Великобританії У післявоєнний період англійська еко­номіка, хоч і позбулася німецької кон­куренції на світовому ринку, але ще більше відстала від американської. Технічний застій у промис­ловості, пасивний зовнішньоторговельний баланс, відчутні втрати торгового флоту і багато інших факторів зумовили довгий період повзільного розвитку народного господарства країни аж до початку світової економічної кризи 1929—1933 рр. До того ж позиції англійського капіталу на світовому ринку були послаблені в результаті експансіоністської політики США. Більше того, Англія виявилась її боржником на 4 млрд дол. У післявоєнний період уряд Ллойд Джорджа активно здійснював політшку переведення економіки на мирні рейки: проводились ліксвідація державних контрольних органів, роздержавлення військового комплексу країни. Але це не привело до скасування державного регулювання економіки. До початку 20-х років у рукаж держави ще залишалося у 4 рази більше військових заводів, нііж до війни. З метою регулювання економічних процесів у 19:19 р. було прийнято закон про відмову від золотого стандарту іфунта стерлінгів, у результаті чого держава перетворилась у єдиного контролера випуску паперових грошей. У 1921 р. урзяд прийняв рішення про часткове відновлення контролю над залізницями країни. Розширились і соціальні функції держави: допомога безробітним, житлове будівництво, розвиток системи наїродної освіти. В цілому до 1924 р. було подолано економічний ззастій. Проте шіднесення спостерігалося в основному в найбільш передових ігалузях промисловості (хімічній, автомобільній, елек-тротехнічніій, авіаційній та ін.). Стагнацією були охоплені старі галузі: судшобудування, металургія, вугледобування, текстильна. Нестача кашіталів для модернізації цих галузей була викликана відпливом 'їх за кордон у пошуках більш високих прибутків, у тому числі й до переможеної країни — Німеччини. Це унеможливило пепрехід англійської промисловості до нових форм виробництва — масового, поточного, завдяки яким знижувались витрати, підвищувалась конкурентоспроможність товарів. Особливістю етономінного розвитку Великобританії у післявоєнний період) було те, що втрачаючи лідерство у виробництві то­варів широжого народного вжитку, вона зосередилась на виробниц­тві товарів розкоші. Завдяки цьому країна мала можливість утримати прибуткову нішу на зовнішньому і внутрішньому ринках. Посилевння протекціоністських тенденцій у світовій торгівлі прискорилсо витіснення товарів масового вжитку, вироблених у Великобриттанії, з зовнішніх ринків. Але уряд продовжував до-тримуватисзь у цілому принципу фритредерства. Крім того, країна поступово втрачала товарні ринки внаслідок відчутної пере­орієнтації англійського уряду на збереження лідерства Велико­британії у банківській сфері. Так, у 1925 р. уряд провів ревальва­цію англійської валюти за рахунок відновлення золотого стандар­ту фунта стерлінгів. Вартість його прирівнювалась до 4,86 дол., тобто було відновлено довоєнне співвідношення між англійською і американською валютами. Хоча цей захід і сприяв зростанню курсу фунта, але подорожчання англійських товарів зачепило інтереси промисловців-експортерів. ' Проте стабілізація, що спостерігалася (1924—1928), не при­несла бажаних результатів. Промислове виробництво країни у 1928 р. так і не досягло довоєнного рівня, а за його розмірами Великобританія була відсунута на третє місце у капіталістичному світі. Водночас за допомогою американських і англійських капі­талів Німеччина відновила свою економічну могутність і повер­нулась на друге місце. Антикризова політика уряду Великобританії Світова економічна криза (1929—1933) дещо пізніше, ніж в ряді інших країн, але обрушилась і на Великобританію. І хоча спад економічної активності тут був меншим, ніж в інших країнах, удар економічної кризи був відчутним у всіх галузях господарського комплексу. Уже на-початку 1930 р. в країні за­гострилась проблема реалізації, виникли труднощі в отриманні кредитів, почалось швидке падіння цін, масове закриття підприємств і, як наслідок, зростання безробіття. До 1932 р. про­мислове виробництво скоротилося приблизно на 23 % порівня­но з 1929 р. А в окремих галузях падіння було ще більше: ви­робництво чавуну — на 53 %, суднобудування — у 8 разів. Ціни на сільськогосподарську продукцію впали на 34 % , що призвело до розорення багатьох фермерів. Число безробітних становило 22 % загальної кількості робітників. На відміну від "Нового курсу" Ф. Рузвельта, уряд Англії не ставив завдання порятунку промисловості або збільшення зай­нятості. Єдиною його функцією вважалося забезпечення спри­ятливих фінансових умов, ліквідація дисбалансу бюджету, торгівлі та кредиту. Виконуючи передвиборну програму, лейбористський уряд збільшував бюджетні витрати на забезпечення становища широких мас населення, бідних і безробітних, в основному за рахунок посилення податкового пресу на багатих, що призвело до урядової кризи. Новий уряд приступив до реалізації наміченого Королівською комісією з національної економіки під головуванням великого банкіра Дж. Мея плану економії і раціоналізації бюджетних витрат. Було збільшено прямі та непрямі податки, зменшено за­робітну плату державним службовцям і учителям, різко скоро­чено громадські роботи. Було прийнято Закон, про перевірку бідних, який забороняв виплату допомоги у зв'язку з безробіт­тям особам, які перебувають на утриманні своєї сім'ї. В цілому виплати на випадок безробіття було знижено на 10 %. Завдяки виконанню заходів, вжитих Королівською Комісією і підтримуваних вітчизняними і зарубіжними банкірами, уряду консерваторів удалося отримати велику зовнішню позику. Уже в серпні 1931 р. більше 100 американських і французьких банків надали позику в розмірі 80 млн фунтів стерлінгів з метою віднов­лення платіжного балансу. Поряд із регулюванням державних витрат уряд Англії про­водив й інші заходи щодо оздоровлення економіки країни. Важ­ливим заходом стало скасування у вересні 1931 р. золотого па­ритету національної валюти, результатом чого стала девальва­ція фунта. Країни, що входили до стерлінгового блоку (25 дер­жав — країни Скандинавії, Нідерланди, Португалія, Аргентина, Бразилія та ін., включаючи британські колонії та домініони) і вста­новлювали курс своїх валют на основі курсу англійського фунта, змушені були попрямувати за Великобританією. Крім того, країни стерлінгового блоку передавали свої валютні резерви Велико­британії у загальний фонд блоку, що забезпечувало англійцям немалі вигоди від цієї операції. Орієнтуючись на фунт стерлінгів, країни блоку були вимушені закуповувати англійські товари і одночасово постачати до Великобританії переважно сировину і продовольчі товари. Англія отримала перевагу щодо країн-конкурентів, які збе­рігали деякий час золотий паритет національних валют (США, Франція, Німеччина, Італія та ін.) за рахунок підвищення ціно­вої конкурентоспроможності своїх товарів. Країни-конкуренти у свою чергу посилили політику протекціонізму. Внаслідок ос­танніх обставин уряд Великобританії також вжив заходів щодо захисту внутрішнього ринку, відмовившись від фритредерства, проводячи політику жорсткого протекціонізму. Встановлені високі платні збори на іноземні товари позитивно відбились на розвитку англійської промисловості, що дало змогу покращити платіжний баланс за рахунок скорочення імпорту. Застосовані урядом заходи сприяли відновленню довіри до фунта, а це сприяло поверненню іноземних вкладів у банки Лон­донського Сіті. До квітня 1932 р. фунт стабілізувався, бюджет був збалансований. Стабілізаційного ефекту, на відміну від "Но­вого курсу" Рузвельта, досягла завдяки використанню наяв­них у Великобританії переваг у відносинах з іншими країна­ми, за рахунок попереджувальних кроків на зовнішньому ринку і досить жорсткого внутрішнього економічного курсу. Велику роль відіграла і протекціоністська політика. В результаті уже в 1934 р. політика економії була пом'якшена, про що свідчить зро­стання заробітної плати, зниження розмірів податків. У 1935 р. було скасовано Закон про перевірку бідних. Економічне піднесення, що розпочалося у 1934 р., суттєво під­кріплювалось державним асигнуванням на розвиток галузей, по­в'язаних з виробництвом зброї (автомобілебудування, авіаційна, радіопромислова та ін.)- Комплекс антикризових заходів сприяв припливу інвестицій до деяких старих галузей економіки (суд­нобудування, металургія). Але це в принципі не змінило наяв­них внутрішньогосподарських диспропорцій. Вугільна і текстиль­на галузі промисловості продовжували зазнавати труднощів. Посилення конкуренції з боку США, Японії і Німеччини ство­рювало труднощі на зовнішньому ринку. Німецькі товари витіс­няли англійські у Західній і Південно-Східній Європі та Ла­тинській Америці. Як і напередодні Першої світової війни, анг-ло-німецька конкуренція в основному виявлялася у сфері екс­порту товарів, насамперед готових промислових виробів. Нова економічна криза наприкінці 1937 р. спричинила но­вий спад виробництва в Англії (за 1938 р. випуск промислової продукції впав на 14 %). З цієї кризи країні вдалося вийти лише завдяки підготовці до нової світової війни, яка вимагала збільшен­ня військового виробництва. Післявоєнна економіка Франції Загальний рівень французького проми­слового виробництва за роки війни скоротився на 40 %, сільськогосподарське виробництво зменшилось на 1/3, обсяг експорту знизився на 50 %. Матеріальний збиток, завданий господарству країни, оці­нювався у 200 млрд франків. Частково він був компенсований переможеними країнами (головним чином Німеччиною). На ос­нові положень Версальського договору до Франції відійшли про­мислово розвинені області — Ельзас і Лотарингія, на термін до 15 років — вугільна Саирська область (з 1920 р. Саар перебував під управлінням Ліги націй). Разом з іншими територіальними здобутками (частина колоніальних володінь Німеччини), а та­кож великою контрибуцією це створило основу для досить успіш­ного розвитку народного господарства країни у післявоєнний до-кризовий період (1919—1930). Для Франції цього періоду були характерні найбільш високі порівняно з іншими країнами-ліде-рами (крім США) темпи економічного зростання. Успішний роз­виток економіки Франції базувався на швидкому зростанні про­мислового сектору, перш за все нових і старих галузей, тісно по­в'язаних з державними військовими замовленнями. До 1934 р. за допомогою державних субсидій було відновле­но 8 тис. промислових підприємств, побудовано нові заводи, елек­тростанції, залізниці. Значно гіршим залишалось становище у легкій промисловості й сільському господарстві, які не отрима­ли державної підтримки. У ході стабілізації виникли і стали наростати фінансові труд­нощі. Причиною їх стала окупація разом з Бельгією Рурської області у січні 1923 р. в розрахунку на отримання дешевого ка­м'яного вугілля для французьких металургійних заводів. "Па­сивний опір" німців призвів до призупинення добування вугіл­ля у Рурі, а це, у свою чергу,— до зростання витрат Франції на окупацію Руру. Труднощі спричинили також колоніальні війни у Марокко і Сирії, які вимагали великих коштів і тим самим збільшували дефіцит державного бюджету. Курс франка падав. Уряд Франції для стабілізації валюти провів фінансову ре­форму. З метою стабілізації бюджету було підвищено непрямі податки, тарифи на залізничний і водний транспорт, скорочено платню державним службовцям і пенсії інвалідам війни. У грудні 1926 р. було проведено девальвацію франка до 1/5 його довоєнної вартості, що сприяло деякій його стабілізації. Наприкінці 20-х років знову посилюється державне регулю­вання економіки. Для цього створюються спеціальні коорди­наційні органи — Національна економічна рада і Вища заліз­нична рада, до складу якої входили і значні підприємці. Дер­жавний банк "Національний кредит" здійснював розподіл суб­сидій на відновлення і розвиток зруйнованих війною районів. Досить акти