5 1 Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини

Зміст Вступ .................................................................................... 51 Інтелектуальна власність як право нарезультат творчої діяльності людини ....................... 71.1 Поняття інтелектуальної власності ............................ 7 1.2 Еволюція інтелектуальної власності ......................... 10 1.3 Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави ........ 172 Система інтелектуальної власності ............................ 232.1 Об’єкти права інтелектуальної власності .................. 23 2.2 Суб’єкти права інтелектуальної власності ................ 38 2.3 Система законодавства України про інтелектуальну власність ............................................ 40 2.4 Державна система правової охорони інтелектуальної власності .......................................... 41 2.5 Міжнародна система інтелектуальної власності ...... 443 Охорона права на об’єкти інтелектуальної власності ........................................................................... 473.1 Мета і принципи правової охорони ............................ 47 3.2 Охорона прав на об’єкти промислової власності ...... 49 3.3 Охорона прав на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності ............................................ 54 3.4 Охорона об’єктів авторського права і суміжних прав ............................................................... 56 3.5 Охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності за кордоном ................................................. 604 Економіка інтелектуальної власності .......................... 634.1 Права на об’єкти інтелектуальної власності як товар .......................................................................... 63 4.2 Комерціалізація прав на об’єкти інтелектуальної власності ............................................. 67 4.3 Аналіз вихідних даних для оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності ................. 73 4.4 Оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності ............................................ 77 4.5 Застосування елементів інвестиційного аналізу для оцінки економічної ефективності об’єктів інтелектуальної власності ....... 95 4.6 Управління правами інтелектуальної власності ........ 1015 Захист прав інтелектуальної власності ...................... 1075.1 Система захисту прав інтелектуальної власності та її призначення ....................................... 107 5.2 Дії, що визначаються порушенням права інтелектуальної власності ........................................... 108 5.3 Категорії спорів ............................................................ 110 5.4 Форми, порядки та способи захисту права інтелектуальної власності .................. 112 5.5 Захист прав інтелектуальної власності в рамках угоди TRIPS .................................................. 118Список використаних джерел ...................................... 119ВСТУПЗ переходом від планової до ринкової економіки в умовах входження України до світової спільноти суттєво зросла роль в економічному і соціальному розвитку суспі­льства результатів розумової (творчої) праці людини, до яких відносять: винаходи, корисні моделі, промислові зра­зки, торговельні марки, географічні позначення, сорти рос­лин і породи тварин, комерційні таємниці, твори літератури і мистецтва, бази даних, комп'ютерні програми, фонограми та відеограми тощо. Ці та інші результати розумової праці мають назву "об'єкти права інтелектуальної власності" або "інтелектуальна власність". Після проголошення незалежності України суттєво змінилося ставлення до інтелектуальної власності. Якщо за радянських часів виключне право розпоряджатися інте­лектуальною власністю належало державі, то відтепер во­но належить, насамперед, творцю цієї власності. Ця важ­лива норма відтворена в основному Законі - Конституції України, згідно з якою "Кожен має право володіти, користу­ватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності..." Одним із феноменальних і не всіма усвідомлених явищ кінця XX століття є масова поява на ринку нового виду товару - інтелектуальної власності. Темпи збільшення об­сягу торгівлі цим товаром зростають значно швидше, ніж звичайних товарів, тому фахівці прогнозують, що при пе­реході від індустріального до інформаційного суспільства, що відбувається в наш час, цей вид товару стане основ­ним, а конкурентоспроможність звичайних товарів і послуг буде в основному забезпечуватися використанням відпо­відних об'єктів права інтелектуальної власності. Остання обставина особливо важлива для України, яка вибрала інноваційний шлях розвитку економіки, підґрунтям якого є інтелектуальна власність.Інтелектуальна власність використовується в усіх без винятку видах економічної діяльності, тому з її основами, в ідеалі, повинен бути озна­йомлений кожний громадянин. Дисципліна "Інтелектуальна власність" має міждисциплінарний характер. Вона тісно пов'язана з бло­ком дисциплін, таких, як „Стратегія підприємства”, „Економіка підприємства”, „Інвестування”, „Цивільне право”, „Міжнародна економіка”, „Маркетингова товарна політика”, „Менеджмент”. Метою вивчення дисципліни „Інтелектуальна власність” є надання теоретичних знань про основні положення з інтелектуальної власності: її сутність, місце і роль у соціально-економічному розвитку держави, охорону і захист; формування у студентів практичних навичок щодо економічної оцінки об’єктів інтелектуальної власності.^ 1 ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ПРАВО НА РЕЗУЛЬТАТИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ1.1 Поняття інтелектуальної власностіІнтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелек­туальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях. Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється не­повторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий ін­телектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші резуль­тати його творчої діяльності - інтелектуальна власність. Для людини характерні два види творчості —художня і технічна. Результатом художньої творчості є літерату­рні і художні твори, результатом технічної творчості - ви­находи, торговельні марки, комерційні таємниці тощо. Результати художньої творчості використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування її світогляду. Результати ж технічної творчості застосовуються переважно у сфері вироб­ництва товарів і надання послуг. Вони сприяють підви­щенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечують конкурентоспроможність ви­роблених товарів і послуг. За сформованою історичною традицією результати технічної творчості називають об'єктами права промисло­вої власності, або "промисловою власністю". Поняття "промислова власність" іноді помилково ототожнюється з матеріальними об'єктами промисловості - будинками, спорудами, устаткуванням. Однак це не так. Промислова власність — це вид інтелектуальної власності. Слово "про­мислова" у цьому словосполученні закріпилося, очевидно, у результаті того, що вона застосовується, головним чи­ном, у промисловості, що є сектором економіки, зацікавле­ним в ній. Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю ро­зуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріаль­них об'єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, на­приклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на до­тик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом. З цього випливає низка важливих наслідків. Наприклад, на відміну від матеріальних об'єктів інтелектуаль­ною власністю у багатьох випадках заволодіти набагато легше. Так, якщо у процесі бесіди ви розкриєте комерційну таємницю, то ця інформація „перекочує” до мозку вашого співрозмовника і повернути її назад, на відміну від матері­ального об'єкта, неможливо. Відтепер обидві сторони во­лодіють одним і тим самим об'єктом. Відмінності спостерігаються також під час обміну. Так, якщо ви обмінялися з партнером комп'ютерами, то після такого обміну кожна зі сторін буде мати по одному комп'ютеру. Але якщо ви обмінялися іде­ями як результатами творчої діяльності, то кожна зі сторін буде мати по дві ідеї. Якщо інтелектуальна власність нематеріальна, то що є об'єктом власності? Об'єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) не­матеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим осо­бам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майно­вим правом існує деяке духовне право творця на резуль­тат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника внаслідок їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майно­ве (економічне право) на результат творчої праці може бу­ти віддільним від творця (переданим іншій особі в обме­жене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі. Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права корис­туватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканність твору тощо) (рис. 1).Рисунок 1 — Права інтелектуальної власності Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності - це виключне право правовласника дозволяти або забороняти іншим особам користуватися результата­ми творчої діяльності. Але в українському законодавстві закріплена конструкція права інтелектуальної власності, що відображена на рис. 1. Тому в подальшому ми будемо користуватися саме таким поняттям права інтелектуальної власності. Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права — найважливіша особливість інтелектуальної власності.^ 1.2 Еволюція інтелектуальної власностіОдна з основних властивостей інтелектуальної власності полягає в тому, що вона повинна приносити ма­теріальну чи іншу користь. Це може бути додатковий при­буток, отриманий від використання інтелектуальної влас­ності у сфері матеріального виробництва. Іноді інтелекту­альна власність у явному вигляді може не приносити при­бутку, але, створюючи додаткові труднощі для конкурентів, полегшує тим самим просування власних товарів і послуг на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовному розвитку громадян. Однак для того щоб одержати ту чи іншу користь від права на об'єкт інтелектуальної власності (ОІВ), необ­хідно спочатку його створити, а для цього потрібно затра­тити фінансові, людські та інші ресурси. Тому якщо на да­ному підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів з використанням власного ОІВ, а конкурент почав незаконно виготовляти ці ж вироби за цією самою техно­логією, то його вироби виявляться дешевшими, а отже, і більш конкурентоспроможними. Таким чином, творець об'єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному стано­вищі. Мабуть, уперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Уже на початку XIV століття королівською владою там надавалися особливі привілеї особам, що займалися створенням но­вих виробництв. Така підтримка набула форми даруван­ня особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, до­статнього для її освоєння. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення. Такі права закріплювалися документом, що назива­вся патентною грамотою, що означало "відкритий лист", оскільки він мав печатку в кінці, а не на згорнутому аркуші. Згодом наданням такого права стали зловживати, викори­стовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. З'явилися протести, і питання, пов'язані з патентами, ста­ли вирішувати в судовому порядку. Класичним прецеден­том стала "Справа виробників сукна з Іпсвіча" (1615 р.), при слуханні якої було заявлено: "Але якщо людина при­внесла в королівство новий винахід або нове ремесло, ри­зикуючи при цьому життям і майном і затративши свої за­соби тощо, чи якщо людина зробила нове відкриття, то в подібних випадках король своєю милістю і прихильністю у відшкодування його витрат може подарувати йому приві­лей користатися таким ремеслом чи промислом тільки ви­значений час, тому як на початку люди королівства пере­бувають у невіданні щодо цього ремесла і не мають ні знань, ні навичок, щоб користатися ним. Але коли термін патенту минає, король може знову подарувати його". Для того щоб покінчити із зловживанням даруванням особливих прав, у 1628 році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу не мали сили всі монополії, дарування і пільги, за винятком "будь-яких па­тентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорів­нює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видава­тися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і пер­шому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не по­винен був користатися". Зрозуміло, згодом система патентного права була багато в чому удосконалена. Але, як ми бачимо, уже на початку XVII століття були закладені його основи. Патенти як вид інтелектуальної (промислової) власності використо­вуються дотепер як інструмент, що регулює створення і передачу нових технологій. Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є торговельні марки. Такі зна­ки у вигляді символів зображувалися ремісниками на то­варах, що виготовлялися ними чи ставилися скотарями як "клейма" на тварині в давні часи. Однак, незважаючи на поважний вік, вони реалізували важливий елемент зако­нодавства про товарні знаки, що діє донині, а саме: фіксу­вали зв'язок між товаром і виробником. Термін "товарні знаки" (торговельні марки) почали вживати тільки в XIX столітті. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак чим ширше за­стосовували торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання. Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захи­сту проти таких порушень. Так народилася знаменита за­борона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи. У 30-40-х роках XX століття було в основному заве­ршено розвиток законодавства про торговельні марки (Ні­меччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США, 1946 рік). Ці закони в основних рисах не втратили чинності і на сього­дні. Ключовим моментом у розвитку авторського права став винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготов­лювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприєм­цям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, ареш­ти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток. Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг про­дажів, а отже, і дохід друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято ві­домий Статут королеви Анни - перший закон про авторсь­ке право (копірайт - від англ. соруright - право копіювати) - "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній час, що встановлюється відте­пер". Закон забезпечував автору виключне право друкува­ти і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Зако­ном передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 ро­ків, якщо автор був живий. У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від англійської системи у французькій права автора інтерпре­туються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії, і у Франції авторські права розгля­далися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права. Наступний імпульс розвитку авторського права дали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, що забез­печує економічну вигоду для автора, а щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою, ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав. Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед інших об'єктів власності було втілене в законодав­стві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. відзначено, що "немає влас­ності, яка належить людині більше, ніж та, котра є резуль­татом її розумової праці". Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Зазначимо, що існує концептуальне розходження у відношенні до копірайту в країнах загального права і краї­нах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших ставляться до копірайту як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само, як будь-яка інша власність. При цьому складові пра­ва копірайту спрямовані винятково на здобуття економіч­ної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законо­давством авторське право також має характеристики вла­сності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і еконо­мічний потенціал твору. До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі внаслідок переваги суспільної форми власності та панівної соціалістичної ідеології були відсут­ні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власнос­ті, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечу­валося в основному підзаконними актами. Винятками були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідни­цьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положен­ня про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропози­ції”, затверджене Постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р. Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основ­ною формою охорони винаходів був не патент, а авторсь­ке свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта Інтелектуальної власності не їхнім творцям, а дер­жаві. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло ві­льно використовувати випущені у світ твори на телеба­ченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість ви­дачі примусових дозволів на їхнє використання. У той самий час механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції бу­ли незначні, а судова процедура — складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ бу­ла мізерною. Після проголошення незалежності й державотво­рення України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України "Про власність", тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності впер­ше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України. Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність бу­ло "Тимчасове положення про правовий захист об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій", затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтепер ця дата стала професійним святом винахід­ників і раціоналізаторів України. Однак основними джерелами права промислової власності, що складали основу спеціального законодавст­ва про інтелектуальну власність, стали закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року. У той самий період були прийняті закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросо­вісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (18 грудня 1992 року), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993 року, "Про захист від недобросовісної конкуренції" (7 червня 1996 року), "Про охорону прав на топографії інтег­ральних мікросхем" (5 листопада 1997 року). Для розвитку зазначеного законодавства про промислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності. Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 року). Питання правової охорони прав авторів знайшли своє ві­дображення також у постановах Кабінету Міністрів Украї­ни, серед яких: "Про мінімальні ставки авторської винаго­роди за використання творів літератури і мистецтва" та "Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва" (2003), а також у нормативних ак­тах Державного підприємства "Українське агентство з ав­торських і суміжних правах". Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власніс­тю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності". Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності". Важливим джерелом права інтелектуальної власності також є міжнародні конвенції і договори, до яких при­єдналася Україна. Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота щодо її вдоско­налення та гармонізації з міжнародним законодавством. ^ 1.3 Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку дер­жавиЛюдина за своєю природою прагне до найбільш повного задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки. І чим більше задовольняються ці по­треби, тим щасливішою вона себе відчуває. Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в деяких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, що прагнуть стати процвітаючи­ми, стратегічними задачами вважають підвищення культу­ри громадян, розвиток економіки країни, зміцнення націо­нальної безпеки. Відомо, що яскраві сплески в розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може бу­ти історія Стародавньої Греції, Римської імперії або епоха Відродження у Європі. Сьогодні як державні діячі, так і прості громадяни все частіше приходять до розуміння того, що першоосновою економічного і культурного розвитку суспільства є резуль­тати інтелектуальної діяльності людини - науково-технічної і художньої творчості. Тому держава, що прагне до лідер­ства, повинна забезпечувати своїм громадянам максима­льно сприятливі умови для творчої роботи. У сучасному світі країни, що процвітають, підносять до рангу державної політики розвиток творчого потенці­алу нації. Так, у США і Японії працюють ретельно проду­мані програми розвитку творчості громадян, починаючи з дошкільного віку. Таким чином, інтелектуальна власність є необхідною умовою процвітання тих культур, де її важливість є повністю зрозумілою і сприйнятою та ефективно захища­ється законами, виконання яких гарантується державою. На відміну від природних ресурсів: землі, нафти, ву­гілля тощо, запаси яких мають певну межу, інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому останніми десяти­річчями вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства. Ми живемо в епоху технологічних суспільств, тобто суспільств, у яких визначальною ланкою у виробництві ма­теріальних благ є технології. Щоб вижити в конкурентній боротьбі, потрібно виробляти конкурентоспроможні товари. Цього можна досягти, якщо безупинно вдосконалювати технологічні процеси для їхнього виробництва. А це мож­ливо здійснити тільки за рахунок використання результатів інтелектуальної діяльності, а саме науково-технічної твор­чості, тобто об'єктів промислової власності: винаходів, ко­рисних моделей, промислових зразків, ноу-хау тощо. Безперечно, результати такої діяльності будуть більш ваго­мими, особливо у сфері оборони, якщо вони отримані сво­їми громадянами. Необхідною умовою для ефективного створення і використання об'єктів промислової власності є наявність в країні патентної системи. Тому країни, у яких відсутня па­тентна система, створюють її, а країни, де такі системи, будучи успадкованими з минулого, уже не відповідають новим потребам і викликам часу, намагаються удоскона­лити їх. Створення національної патентної системи промислової власності має подвійну мету. З одного боку, необхідно законним чином оформити економічні і моральні права авторів і власників об'єктів промислової власності, а з іншого - стимулювати в рамках державної політики творчу активність громадян, сприяти поширенню і застосу­ванню її результатів, заохочувати чесну торгівлю. Так, право на одержання патенту на винахід стимулює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів у галузі досліджень і розробок. Видача патенту стимулює інвестиції в промислове використання винаходу. Публіка­ція патенту робить доступною інформацію про нього ши­рокому колу людей і стимулює тим самим створення но­вих винаходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу. У свою чергу, право на торговельну марку захищає під­приємство від недобросовісної конкуренції. Серед об'єктів промислової власності великий вплив на науково-технічний і економічний розвиток мають, безумовно, винаходи. Відбита в патентній документації технічна, технологічна і правова інформація дає можли­вість заощаджувати час, гроші і сили в процесі науково-дослідної діяльності, не повторювати роботу, уже викона­ну іншими. Патентна документація дозволяє виявляти альтернативні технології, якими можна замінити менш сучасні існуючі технології. На основі аналізу патентної документа­ції можна дати оцінку конкретній технології, розглянути її на предмет впровадження чи ліцензування. Патентна документація використовується також для виявлення підприємств, що діють у тій чи іншій сфері техноло­гії, зокрема конкурентів. Нарешті, вивчення патентної до­кументації допомагає знаходити рішення технічних про­блем, виявляти сучасний рівень розвитку технології, про­водити експертизу науково-технічних програм, визначати пріоритетні напрямки розвитку галузей промисловості й окремих виробництв. Одне з головних призначень патентної системи полягає в тому, що вона заохочує винахідницьку діяльність і стимулює творчу активність громадян країни. Прикладом вдалого використання винаходів є історія відомої фірми ТОУОТА (Японія). У 1896 р. Сакігі Тойота отримав патент, який удосконалював відомий у Європі ткацький станок. Через 13 років Сакігі отримав патент на важливий винахід - автоматичний ткацький станок. У на­ступні роки було отримано багато патентів на винаходи, що доповнюють цей станок. У 1924 р. син Сакігі, Кіхіро Тойота, уклав ліцензійну угоду з компанією братів Платт на ви­ключне право виготовляти і продавати автоматичний тка­цький станок у будь-якій країні, окрім Японії, Китаю та Спо­лучених Штатів Америки. Вартість ліцензії становила $25 млн, на які Кіхіро заснував відому автомобільну фірму ТОУОТА. Ще один приклад. У 1980 р. фірма "РLIVА" (Хорватія) запатентувала винахід на антибіотик аzithrotuzin (тор­говельна назва Zithromax"). "РLIVА" продала ліцензію фі­рмі "РFIRER", що дозволило їй отримати феноменальний прибуток. Тільки у 2000 р. було продано цього препарату на $1,4 млрд. Вплив винаходів на економічний розвиток може здійснюватися за чотирма каналами: 1) інформація про патенти полегшує передачу (трансфер) технологій і сприяє залученню прямих інозем­них інвестицій; 2) патенти стимулюють наукові дослідження; 3) патенти є каталізатором нових технологій і бізне­су; 4) бізнес накопичує патенти і комерціалізує їх шля­хом передачі прав через ліцензійні угоди, внесення до статутного капіталу підприємств, використання у власному виробництві для отримання додаткового прибутку. Важко переоцінити роль такого об'єкта, як торговельна марка, у просуванні товару на ринок. Вдала торго­вельна марка — важливий внесок в економіку підприємства, тому що вона дозволяє зайняти на ринку вигідне поло­ження, що грунтується на визнанні даної торговельної марки покупцями. Вдало "розкручена" торговельна марка приносить її правовласнику додатковий прибуток понад той, що він отримав би без її використання. Перевагою торговель­ної марки перед винаходом є те, що строк користування правами на неї практично не обмежений у часі. Так, фантастичний успіх кінострічки "Гаррі Поттер і філософський камінь" ($93,5 млн доходу за перші три до­би прокату) підштовхнув кіностудію "Warner Brothers" на передачу прав на користування цією маркою за ліцензій­ними угодами іншим фірмам для використання у бізнесі від виробництва ляльок до програмного забезпечення, від чого отримано значний додатковий прибуток. Важко переоцінити роль авторського права в розви­тку культури суспільства, особливо у сфері культурного (духовного) розвитку його громадян. Звичайно, об'єкти ав­торського права: літературні й художні твори — можна самим не створювати, а запозичати їх від інших держав. Однак такий шлях варто вважати змушеним і в остаточному під­сумку хибним. Надзвичайно важливо, щоб твори літера­тури і мистецтва створювалися авторами, які належать до того суспільства, якому вони адресовані, а суспільство, у свою чергу, повинно бачити своє відображення в цих тво­рах. Використання чужоземних робіт у розумних межах варто вважати виправданим настільки, наскільки це спри­яє культурному обміну і взаємному збагаченню ідеями. Розвиток національної творчості не має перспектив, якщо автору не гарантована авторська винагорода за йо­го творчу працю. Тому охорона авторського права і суміж­них прав передбачає не тільки виплату справедливої ви­нагороди авторам, але й належний захист прав видавців і виконавців. Добре поставлений захист авторських прав вигідний не тільки авторам, але й державі, тому що, усуваючи недобросовісну конкуренцію, сприяє поповненню держав­ної скарбниці за рахунок податків. Однак для цього необ­хідно створити відповідну адміністративну інфраструктуру, яка б забезпечувала строге дотримання авторських прав. Об'єкти авторського права і суміжних прав, які роблять внесок до культурного розвитку держави, можуть ма­ти й істотне економічне значення як для авторів, які їх створили, так і для підприємства або держави. Так, найбагатшою жінкою Великої Британії у 2002 р. була визнана письменниця Джоана Кетлін Роулінг, яка подарувала сві­тові Гаррі Поттера. Тільки за один рік вона отримала від продажу прав на видавництво своїх книг та їх екранізацію 77 млн євро. А відома фірма "Місгоsoft®", використовуючи такий об'єкт авторського права, як комп'ютерна програма, за короткий час вийшла на перше місце у світі за обсягом капіталу, а її засновника - Білла Гейтса – вважають одим з найбагатших людей світу.^ 2 СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІОб'єкти права інтелектуальної власності Класифікація об'єктів інтелектуальної власності, що визначені такими у Цивільному коде­ксі України, наведена на рис. 2.23Розглянемо об'єкти промислової власності. Винахід — технічне рішення виробу, яке має світову новизну, винахідницький рівень і може бути здійсненим промисловим шляхом. До корисних моделей відносять лише конструктивні виконання засобів виробництва і предметів споживання, а також їх складових частин, тобто як корисну модель отримують правову охорону тільки пристрої (вироби). Терміном "корисна модель" можуть бути названі: - по-перше, не матеріальні предмети, як здається на перший погляд, а ідеї; - по-друге, тільки такі ідеї, які відносять до пристроїв (але не до способів, не до речовин, включаючи хімічні сполуки і сумішові композиційні матеріали, і не до штамів мікроорганізмів); - по-третє, тільки за умови, що ці ідеї задають конструктивне виконання пристроїв.   Відповідно із змісту терміна "ідея" виходить, що при поданні заявки на видачу патенту на корисну модель не треба приносити в Український інститут промислової власності (Укрпатент) Департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України який-небудь пристрій в натурі. Досить принести його опис у вигляді тексту і креслень, які підготовлені за встановленими правилами. Усі патентознавства, включаючи експертів Українського інституту промислової власності (Укрпатент), саме так повинні розуміти зміст терміна "ідея". Акцентуємо увагу на відмінності "корисних моделей" від "винаходів". Перша полягає в тому, що об'єктом охорони корисної моделі може бути тільки пристрій. Друга полягає в тому, що від корисних моделей не потрібний "винахідницький рівень". Це означає, що корисні моделі, по суті, еквівалентні добротним раціоналізаторським пропозиціям недавнього минулого. Це дає можливість активно патентувати багато розробок народних умільців заради їх власного блага і блага тих підприємств, на яких вони працюють.Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Тобто промисловий зразок — це художньо-конструкторське (а не технічне, як винахід) рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд. Це рішення повинне бути новим, оригінальним, промислово застосовним. Відповідно до Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" об'єктом промислового зразка може бути форма, рисунок, розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних і ергономічних потреб. Іншими словами, патентом на промисловий зразок може охоронятися будь-який п