Міністерство освіти і науки УкраїниГоловне управління освіти і науки Полтавської облдержадміністраціїПолтавське територіальне відділення МАН УкраїниХорольське районне наукове товариство учнів „Мала академія наук ”Відділення: історії, географії, філософіїта суспільствознавстваСекція: історичне краєзнавствоВИДАТНИЙ ЗЕМЛЯК – ДИРИГЕНТ ВОЛОДИМИР СІРЕНКОРоботу виконала: Мартюк Дарина Миколаївна, учениця 10 класу, Покровськобагачанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Хорольської районної ради^ Науковий керівник: Логвиновська Валентина Григорівна, учитель історії Покровськобагачанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Хорольської районної ради, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, старший учительПолтава – 2011ЗМІСТВСТУП 3 РОЗДІЛ 1 АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ ТА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ 5 РОЗДІЛ 2 ПЕРШІ КРОКИ У СВІТІ МУЗИКИ 6 РОЗДІЛ 3 СХОДИНКИ ЗРОСТАННЯ ДИРИГЕНТА 11 РОЗДІЛ 4 НАЙВИЩІ ЗДОБУТКИ ЗЕМЛЯКА 4.1. Лауреат Шевченківської премії – Володимир Сіренко 18 4.2. Володимир Сіренко - Народний артист України 21 4.3. Сучасна концертна діяльність. Проблеми, плани, здобутки. 23 ВИСНОВКИ 29 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30 ДОДАТКИ 31Ми працю любимо, що в творчість перейшла. І музику палку, що ніжно серце тисне.М. Т. Рильський ВСТУП Село Покровська Багачка, славне воно не лише своєю красою, історією, а й сьогоденням, видатними і талановитими людьми. Серед наших земляків один із Героїв Радянського Союзу – Михайло Іларіонович Грищенко, письменник Борис Миколайович Чіп, диригент, художній керівник Національного академічного симфонічного оркестру України Володимир Федорович Сіренко. Колишній учень Покровськобагачанської середньої школи, простий і скромний, людина з високим почуттям обов’язку, поваги до традицій рідного краю. В свої п’ятдесят років він головний диригент, художній керівник Національного академічного симфонічного оркестру України ( з 1995 року), лауреат премії імені Тараса Шевченка ( з 2001 року), Заслужений діяч мистецтв України (з березня 1997 року) та Росії (з 2002 року), Народний артист України ( з 2008 року), член Шевченківського комітету, професор (з 2010 року), викладач Національної музичної академії імені Чайковського. Здебільшого вважають, що музиканти академічного рівня – це вихідці переважно із міст. Це і зрозуміло: професійна підготовка з відомих причин у місті вища ніж у селі. Але Володимир Сіренко спростовує ці міркування, говорячи: «Мій шлях не такий уже й оригінальний. Наприклад, Стефан Турчак і Володимир Кожухар, знамениті диригенти, теж походять не з міста» [7]. Володимир Сіренко з дитинства був закоханий у музику. Обираючи цю тему ми усвідомлювали, що перед нами буде інформація переважно про сучасні звершення диригента, досягнення та гастролі оркестру під його керівництвом. А от інформацію про його дитинство та про навчання доведеться знаходити самостійно опитуючи односельців та зв’язуючись з навчальними закладами, які закінчив Володимир. Але бажання написати про досягнення нашого земляка було велике, і це підштовхувало нас до пошуку різних джерел інформації. Актуальність нашого дослідження надзвичайно велика, оскільки слава про нашого земляка лине не лише по Україні, а й за кордоном. Крім того, у 2008 році він отримав звання Народного артиста України, а у 2010 році йому виповнилось 50 років, він отримав науковий ступінь професора, а це вагома причина, щоб не лише зібрати матеріал про нього а й зустрітися, поспілкуватися та привітати. Об’єкт даного дослідження – процес становлення видатної постаті сучасності, а предметом дослідження є великі здобутки славного земляка – Володимира Сіренка. Мета нашої роботи полягає у тому, щоб розглянути та описати основні періоди творчості, зібрати якомога повніший матеріал про славного земляка, починаючи від років дитинства, навчання і закінчуючи турботами сьогодення. Ми прагнемо виявити особливості його творчого злету, долі і хоча б трішки доторкнутися до його слави. Відповідно до мети нами були поставлені завдання, які висвітлюватимуться у відповідних розділах, що перераховані у змісті даної праці. Новизна нашого дослідження полягає у тому, що нам вперше вдалося зібрати матеріал не лише про творчість Володимира Сіренка, його досягнення, а і про роки його дитинства та навчання, базуючись на спогадах його однокласників, друзів, вчителів, поєднати все це разом і вималювати цілісну картину зростання великого майстра. Роботу можна використовувати на уроках історії України, присвячених історії рідного краю, на уроках художньої культури при вивченні музичного мистецтва, а також як краєзнавчий матеріал для пересічного читача. Вона вже має великий попит серед шанувальників творчості В. Сіренка, її використовують у районній музичній школі, бібліотеках села та району, будинку культури, на радіо, іноді не посилаючись на наше авторство.РОЗДІЛ 1 АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ ТА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯПриступаючи до написання даного дослідження, ми усвідомлювали, що нам буде складно знайти джерела, які б повністю відповідали темі роботи. Тому при написанні кожного розділу змінювався напрям пошуку джерел інформації. Вивчаючи роки дитинства та навчання Володимира Сіренка, ми опитували родичів диригента, його шкільних друзів, однокласників та використали спогади класного керівника – Наливайко Ніни Олександрівни[13], учителя музики – Заїки Сталіни Григорівни[16]. Про навчання Володимира ми дізнались з особистих спогадів заслуженого учителя України, викладача Полтавського музичного училища О. Д. Білька [12], з статей періодичної преси, де диригент давав інтерв’ю [3, 4, 6, 17, 18]. Особисто переглядали грамоти та дипломи молодого Сіренка, його фотоальбоми [1]. Допомогою у роботі було попереднє дослідження учениці нашої школи Оробченко Світлани ( 2003 року ). Що стосується його творчих досягнень, то тут ми опиралися на повідомлення місцевої преси, статей газет республіканського значення та статей розміщених у мережі Інтернет [9, 10]. Про сучасний репертуар та гастролі оркестру під керівництвом В. Сіренка можна довідатися відвідавши сайти «Національний симфонічний оркестр України» [9] та сайти Міністерства культури та туризму. Короткі біографічні дані диригента можна знайти у довідниках «Хто є хто в Україні» [20, 569], «Хорольщина» [2, 65]. Крім того нам вдалося зустрітися з ним кілька разів особисто і матеріали інтерв’ю теж були використані в роботі [7]. Методи дослідження здебільшого носили пошуковий характер. Це пошук інформації з різних джерел, огляд періодичної преси, мережі Інтернет, опитування знайомих, друзів, вчителів. При співставленні даних з різних джерел, пошуку факторів, які вплинули на формування Володимира як особистості, використовували наково-дослідницький метод. Це дало нам змогу зібрати цілісну картину формування творчої особистості, виявити найбільш вагомі результати та успіхи земляка. РОЗДІЛ 2^ ПЕРШІ КРОКИ В СВІТІ МУЗИКИУ кожного митця є свій початок – той момент, коли він робить перші кроки і бачить їх результати. Цей розділ ми присвячуємо огляду дитячих та юнацьких років Володимира Сіренка, його шкільним успіхам та перемогам. Володимир Федорович Сіренко народився 1 листопада 1960 року в селі Покровська Багачка Хорольського району Полтавської області у звичайній сільській сім'ї. Батько, Федір Семенович Сіренко (1930 року народження), працював техніком-механіком, пізніше – інженером-технологом на ремонтному підприємстві. Мати, Людмила Олексіївна (1936 року народження) має економічну освіту, працювала бухгалтером, економістом, останнім часом диспетчером на цьому ж підприємстві. Дідусь та бабуся: Семен Гнатович та Парасковія Василівна, колгоспники-пенсіонери, допомагали батькам ростити та виховувати майбутнього диригента з його старшим на чотири роки братом Олександром, який працював згодом інженером-будівельником, вчили любити рідну землю, поважати нелегку працю селянина, прищеплювали інтерес до природи, тварин. Та душа Володі з раннього дитинства прагнула музики, линула до неї. З першого класу Покровськобагачанської середньої школи любов до музики помітила вчителька співів Горб Віра Василівна і всі роки заохочувала хлопчика до пісні, музики, бо і сама любила співати. З восьми років Володимир навчався музиці в Покровськобагачанському філіалі Хорольської дитячої музичної школи, де директором на той час В. О. Кобеляцький. З почуттям вдячності згадує Володимир Федорович викладачів школи М. О. Сокола, С. Г. Заїку, В. С. Похила, які прищеплювали та розвивали перші музичні навички. «Після закінчення інституту я була направлена на роботу в місто Хорол і в Покровську Багачку викладачем музичної літератури і сольфеджіо, - згадувала нині покійна Сталіна Григорівна Заїка. – Володя Сіренко відрізнявся в групі прагненням знати і вміти щось нове в музиці, наполегливістю, старанністю. Запам’ятався такий епізод: одного разу, під час занять музикою, в кабінет зайшла учителька математики. Вона звернулась до Володимира, на той час відмінника, зі словами: «Що тобі дасть ця музика? Іди готуйся до олімпіади з математики!». Володимир вислухав її і залишився у класі, і тільки час довів, що він зробив правильний вибір» [16]. У роботі з симфонічним оркестром він звертається до відродження української музики ХVІІІ-ХІХ століття. «Вдало залучає до оркестру хор, розвиває хорову музику, звертається до свого рідного, українського. Взагалі, це творча людина, в чомусь фанатична» [16]. «Ми в групі з заздрістю помічали, - говорить В. В. Кочура, голова ревкомісії місцевого СВК «Багачанський», одногрупник музичної школи, що до Володимира якесь особливе ставлення, до його здібностей, його таланту, йому викладачі пророкували велике майбутнє.» [15] Після закінчення курсу музичної школи Володя ще навчався додатково рік у М. О. Сокола, закріплював набуті навички, прагнув у музиці до нового, невідомого. «І він таки пішов далі нас у музичному мистецтві, але ніколи не забуває своїх друзів, спілкується, ділиться своїми успіхами, пропонує свою допомогу.» [15] Крім головного захоплення – музики, Володимир в шкільні роки мав різнобічні інтереси та вподобання: багато читав, колекціонував марки, листівки, фотографії улюблених артистів, акторів, футболістів, які батьки і до цього часу зберігають у сімейному архіві. Значне місце в години дозвілля займало фотографування на власному фотоапараті ФЕД. Любив грати у футбол та хокей. Рис. 2.1. Рис. 2.1. В. Сіренко – крайній зліва. [19] І все це вміло поєднував з навчанням. Був з першого до останнього класу на відмінником, брав участь у районних та обласних олімпіадах, нагороджений похвальними грамотами за навчання та грамотами за активну участь у суспільному житті школи, за участь у художній самодіяльності. У 1972 році Володимир Сіренко нагороджений Дипломом третього ступеня за участь у фестивалі дитячого самодіяльного мистецтва. У 1975 році закінчив на «відмінно» музичну школу по класу баяна, а в 1976 році закінчив на «відмінно» вісім класів Покровськобагачанської середньої школи. Це тут, у рідній школі, Володимир полюбив точні науки – математику, фізику, а також географію, історію, тут відкрив для себе по-новому прекрасний світ літератури, тут побачив вчителів, закоханих у свою працю, свій предмет. Це Неліна О. П., Чубенко П. П., Кулик Л. В., Богодист П. В., директор школи Махно Г. М.. З особливою теплотою та синівською вдячністю згадує свого класного керівника, вчителя з великої літери Наливайко Ніну Олександрівну. Як пам’ятає Ніна Олександрівна, Володя був одним із кращих учнів у класі. Завжди старанно готувався до уроків, мав свої погляди на речі та явища навколишнього світу. Щирий, чесний, безкорисливий, він мав багато друзів. Любив Володя географію, історію, російську літературу, але перевагу віддавав музиці. Жоден концерт не відбувався без його участі. Рис 2.2. Рис. 2. 2. В. Сіренко учасник і призер шкільних конкурсів. [19] «За нашим 7-Б була закріплена МТФ №2. Ми ходили на ферму з концертами, лекціями. Пам’ятаю такий випадок: була зима, випало багато снігу, брели ми ввечері по ньому на ферму і по черзі несли Володин баян. Люди чекали нас в кімнаті відпочинку, із задоволенням слухали. І ось надійшла черга Володимира. Він заспівав пісню про воїна, який повернувся з фронту і прийшов на могилу дружини привітати її з днем народження: Хотел я выпить за здоровье, Но должен пить за упокой… Жінки-доярки почали плакати. Володя спочатку розгубився, але доспівав пісню до кінця. Пізніше скільки разів ми не приходили до них, жінки просили Володю заспівати цю пісню знову. Пам’ятаю, він завжди ввічливо звертався з проханням про будь-яку послугу і дякував за неї, виявляв співчуття товаришам при їх невдачах, пропонував свою допомогу, дбав про свій зовнішній вигляд, охайність і чистоту. Делікатний, чемний, люб’язний, таким я знала його в дитинстві, таким він залишився до цього часу.[13] Шкільні почуття, образи, голоси… Вони не підвладні часові. Вони оживають і проймають душу, коли читаєш спогади друзів-однокласників: Був Володя простим хлопцем, як і всі, безвідмовним другом у класі і поза школою, - пам’ятає С. Г. Красножон, завідуючий гаражем СВК «Багачанський», - разом грали в хокей, футбол, баскетбол, любили збирати металолом. Гарно грав на баяні, брав активну участь у житті класу та школи і до цього часу зберігає енергію шкільних років, яка живить і надихає його на нові успіхи [15]. Справжній друг, який безкорисливо допомагав тим, хто цього потребував,- говорить М. М. Оробченко. Подобався своєю щирістю, сміливістю, рішучістю. Був енергійний і наполегливий, і ці риси характеру залишилися в нього і до цього часу. [15] Ніхто з рідних не був музикантом, - говорить Володимир, - хоч, як усі українці, наша родина співоча. А які умови для професійного музикування були в наших селах. Рабська праця в колгоспах, голодомори, війни, відбудова, недобудова. У нашому цивiлiзованому селі був дуже пристойний Будинок культури з хорами, танцювальними гуртками, вокально-інструментальним ансамблем, у якому я брав участь ще пiдлiтком. В юності багато з нас прагнув міського життя, та після сорока років я зрозумів, що найкраще почуваюся на батьківському подвір’ї, "пiд калиною". Навіть після того, як побував на різних континентах... Мабуть, тими, хто народився в селі й прагне чогось досягти, рухає певна селянська впертість. [7] Чи батьки пишаються сином? Володимир говорить: «Мама, коли перший раз по телевізору побачила, сльозу пустила. Зараз, мабуть, звикла. Вона сама не раз мені, малому, казала: «Синку, не зазнавайся». Мені ці слова запам’яталися. Робота є робота. Коли медом мажуть, я знаю: завжди є хтось ліпший, ніж ти». [17] - Володя щасливий, - говорить мати, Людмила Олексіївна, - тим, що втому далекому 1976 році вирішив назавжди пов’язати своє життя з музикою, мистецтвом. [14]Рис 2.3. Непомітно проминули день за днем, як і відійшли в минуле дні шкільної юності. Дороговказом на його подальшому життєвому шляху була тільки музика, яка дедалі глибше входила в життя. Рис 2.3. Володя після закінчення восьмирічки. [19]РОЗДІЛ 3^ СХОДИНКИ ЗРОСТАННЯ ДИРИГЕНТА У даному розділі автор знайомить читача з роками навчання та професійного зростання знаменитого диригента, спираючись на свідчення його вчителів, вихователів, наставників. В 1976 році Володимир вступив до Полтавського державного музичного училища імені Лисенка по класу баяна на відділ музичних інструментів. За словами самого Володимира, «бацила» диригування потрапила до нього ще в училищі і з того часу не давала спокійно жити. Навчаючись за основною спеціальністю як баяніст, він не ставив собі за мету бути солістом-виконавцем – його неймовірно притягувала робота з виконавським колективом. Спочатку це був невеличкий студентський хор, де кожен співак мав можливість спробувати себе як диригент. [4] Рис. 3.1. Рис. 3.1. Студентським хором диригує В. Сіренко. [19] Тоді випускникові музичного училища Володимиру Сіренку Київська консерваторія імені Чайковського здавалася небаченим, недосяжним островом, куди вступив він у 1980 році, де по класу баяна потрапив до С. Крапиви. Паралельно займався диригуванням у А. Самешка. Йому взагалі щастило на вчителів. Зокрема в училищі це був О. Білько – перший педагог, який зумів прищепити хлопцеві розуміння необхідності багато працювати, аби оволодіти професією музиканта. «Навчання просувалося нелегко, - згадує викладач по спеціальності, заслужений вчитель України Білько О. Д. – Володі давалася взнаки недостатня музична підготовка. Але любов до музики, сумлінна праця дала свої результати». [12] На державних іспитах Володя, обійшовши всіх, був першим, музичне училище закінчив з відзнакою. За роки навчання зробив величезний прогрес. Достатньо пригадати, що в його випускній програмі по спеціальності була Соната №3 В. Золотарьова. [12] Професійному підходу до справи, як згадує сам В.Сіренко, його навчив О. Д. Білько, значну роль у набутті та вдосконаленні перших навиків диригування відіграли заняття у класі Жорпової В. В. Навчаючись в Полтавському музичному училищі, В. Сіренко, неодноразово нагороджувався грамотами та почесними грамотами, зокрема, грамотою РКЛКСМУ за відмінне навчання та активну участь в ІІІ-му трудовому семестрі і в суспільному житті училища. У серпні 1978 року В. Сіренко Гадяцьким РКЛКСМУ нагороджений грамотою як боєць сільськогосподарського загону «Ліра». Почесною грамотою за добру та відмінну успішність і активну участь у суспільному житті музичного училища нагороджений у 1979 році. [1] За період навчання в училищі декілька раз був учасником та призером конкурсів у місті Нарва ( Естонія ), куди був запрошений і в 1981 році як переможець попередніх фестивалів. Рис. 3.2. Розвитку музичних здібностей сприяла участь і вокально-інструментальному ансамблі училища «Інтернота», де Володимир був керівником. За І місце «Інтерноти» в зональному конкурсі вокально-інструментальних ансамблів, присвяченому 110-ій річниці з дня народження В. І. Леніна та 35- річчю Перемоги, Полтавський обком ЛКСМ України у 1980 році В. Сіренко був нагороджений почесною грамотою. [1] Рис. 3.2. В. Сіренко – учасник і призер конкурсів у м. Нарва, 1979 р. [19] Такою ж грамотою він нагороджений за активну участь по організації шефських концертів в Полтаві та області. Брав участь у гранд-концерті на честь 50-річчя відділу народних інструментів Полтавського музичного училища. Навчання в училищі захопило Володимира перспективою нелегкого, проте цікавого творчого шляху. У консерваторії А. Семешко підтримав мрію свого студента стати диригентом, і на четвертому курсі його було переведено на кафедру оперно-симфонічного диригування у клас А. Г. Власенка, заслуженого діяча мистецтв Української РСР, диригента Київського оперного театру. Хто може розповісти про музиканта краще, аніж його педагог, наставник: «Спершу диригуванням Володимир займався факультативно як студент оркестрового факультету, потім, коли розкрилися його яскраві диригентські здібності – добрий слух, виразний жест, вміння швидко опановувати музичний матеріал, він перейшов до класу оперного та симфонічного диригування». [3] До Алліна Григоровича і у Володимира особливе ставлення. З великим задоволенням він згадує хвилини, години, роки, які провів у його класі. Як професор, педагог А. Власенко виховав цілу плеяду диригентів, і кожен отримав від нього заряд фанатичної любові до музики. Перший досвід роботи з професійним симфонічним колективом Володимир Сіренко набув іще в консерваторські роки. По-перше, це, як і в кожного студента кафедри, щопіврічне диригування кафедральним оперно-симфонічним оркестром. Ще раніше Володимирові довелося на правах асистента працювати із симфонічним оркестром викладачів міста, яким диригував А. Власенко. У 1985 році Володимир Сіренко закінчив оркестровий факультет консерваторії і був призваний до лав Радянської Армії. Службу проходив у Львівській області у прикордонних військах. За перші півроку проявив свої музичні вміння і решту служби ніс у ансамблі військової частини. Після звільнення в запас в 1987 році Володимир знову повертається до консерваторії і в 1989 році закінчує диригентський факультет. З 1989 по 1993 рік працює асистентом і другим диригентом Державного симфонічного оркестру України. Восени 1990 року на Першому міжнародному музичному фестивалі, який відбувся в Києві, Володимир виступив як інтерпретатор 5 концертних програм, до яких входили найскладніші твори сучасної музики, такі як ІІІ симфонія Алледмара Караманова, «Діктум» Євгена Станковича. Суть, звичайно, не тільки в кількості матеріалу, а насамперед у тому, що прочитання цих партитур відзначалося серйозністю, глибиною і завершеністю інтерпретаторських концепцій. Ще в роки навчання він почав працювати диригентом камерного оркестру Спілки композиторів України «Київська камерата» В. Матюхіна. Було поставлено багато концертів із творів українських композиторів. То ж не випадково, що Володимиру Сіренку з грудня 1991 року запропонували працювати головним диригентом – художнім керівником Заслуженого симфонічного оркестру Укртелерадіокомпанії ( Національної радіокомпанії України ). Симфонічний оркестр – складний творчий організм, вершина інструментального ансамблевого музикування. Відшліфований віками, він доносить до слухачів традиції виконавства епохи великих музикантів минулого та композицій сучасних митців. Це - один з найбільш відомих у Східній Європі симфонічних колективів. Оркестр було засновано 25 листопада 1918 року Постановою Ради Міністрів Української держави і затверджено гетьманом Павлом Скоропадським. Першим диригентом оркестру був Олександр Горілий. З 1937 року протягом 25-ти років колективом керував Натан Рахлін. Згодом головними диригентами оркестру були знамениті музиканти Стефан Турчак, Володимир Кожухар, Федір Глущенко, Ігор Блажков, Теодор Кучар. З оркестром працювали видатні диригенти: Леопольд Стоковський, Ігор Маркевич, Кирило Кондрашин, Євген Мравінський, Курт Зандерлінг, Євген Свєтланов, Костянтин Сімеонов, Геннадій Рождєственський, а також солісти: Артур Рубінштейн, Ісаак Стерн, Ієгуді Менухін, Давид Ойстрах, Святослав Ріхтер, Еміль Гілельс, Мстислав Ростропович, Леонід Коган, Монсеррат Кабальє, Хосе Каррерас, Гідон Кремер, Олег Криса та багато інших. Національний симфонічний оркестр завжди був і залишається творчою лабораторію для українських композиторів, диригентів і солістів. [3] Рис. 3.3. Рис.3.3. Симфонічний оркестр, В. Сіренко в центрі. [9], (Додаток А) Завдяки творчій насназі і таланту молодого керівника оркестр досяг вищої майстерності, опанував нові й нові перлини симфонічної музики. Свідчення цьому - схвальні відгуки преси під час його концертних турне до Італії, Франції, Іспанії. Паризький журнал «Глобус»(1993) писав: «Володимир Сіренко разом зі своїм чудовим оркестром викликав фурор виконанням 5-ї симфонії Чайковського. Добре запам'ятайте його ім'я – В. Сіренко буде одним з кращих диригентів майбутнього».[5] За перший рік роботи з оркестром Укртелерадіо Володимир продиригував дуже багато програм і встиг підготуватися до участі у престижному міжнародному конкурсі імені Вацлава Теліха. Журі очолював майстер зі світовим ім'ям Рафаель Кубелік. Він дав високу оцінку до виступу Володимира Сіренка, який здобув звання дипломанта(1990 р. Прага). [20] Для такого молодого музиканта це, звичайно, успіх. Час довів, що Володимир виправдав усі надії, які на нього покладали, і надзвичайно яскраво розкрився у найрізноманітнішій роботі. Це, зокрема, підтвердили два фестивалі сучасної музики, які відбувалися в Києві: перший міжнародний фестиваль і «Музичні прем'єри сезону». Іноді на підготовку таких програм музиканти мають дві-три репетиції, а йдеться ж про найскладніші партитури. Твори сучасних авторів, як правило написані дуже складною мовою і вимагають найдосконалішого вивчення. Та всі автори були задоволені виконанням Сіренка, а це свідчить про його високий професіоналізм. Якщо згадати його концерти з такими програмами, як Десята симфонія Шостаковича, сюїта з балету Стравінського «Жар птиця», «Симфонічні танці» Рахманінова, то стає очевидним – серед нас яскрава мистецька індивідуальність. Нині під орудою Володимира Сіренка – Національний академічний симфонічний оркестр України, до якого він повернувся після восьмирічної співпраці з оркестром Держтелерадіо. Він працював з Академічним оркестром Московської філармонії, з Варшавським симфонічним – Simphonia varsovia, з оркестром Чеської філармонії. Було зіграно безліч програм, але улюбленим для самого диригента стали виконання другої симфонії Лятошинського і «Метамузики» Сильвестрова з Simphonia varsovia, «Симфонія пасторалей» Станюковича, що прозвучала на Львівському фестивалі. Доповнює цей ряд і прем'єра в Києві «Реквієму» Сильвестрова, яка стала неабиякою подією в культурному житті столиці. [4] У творчому доробку відомого диригента Володимира Сіренка понад 200 творів українських композиторів, близько 350 творів зарубіжних авторів, понад 200 записів до фондів Українського радіо, на компакт-диски, зокрема симфонія № 9 Бетховена, симфонії № 7, 9 Дворжака, «Реквієм» Моцар та. З 1989 – концертна діяльність, численні гастролі з оркестром у Франції, Німеччині, Італії, Португалії, Польщі, Іспанії, США, Південній Кореї, Словаччині, Росії та ін. [20] Рис.3.4. В. Сіренко за диригентським пультом. Фото Б. Корпусенка («День») [6] Співпрацював із солістами В. Крайневим, В. Пікайзеном, Б. Которовичем, О. Гороховим, Е. Грачем, Л. Ісакадзе, М. Чайкоською, А. Солов'яненком, М. Стеф'юк. Диригував прем'єрами творів українських композиторів: Є. Станковича, В. Губаренка, Л. Колодуба, г. Ляшенко, Б. Буєвського, в. Степурка, г. Гаврилець, І. Щербакова. Його виступи завжди привертають увагу критиків і шанувальників музичного мистецтва та отримують схвальні, захоплені відгуки. Це і є результат поєднання таланту, навчання та великої титанічної праці.РОЗДІЛ 4^ НАЙВИЩІ ЗДОБУТКИ ЗЕМЛЯКАДаний розділ автор присвячує найвищим здобуткам Володимира Сіренка, а саме: здобуття Шевченківської премії, та звання Народного артиста України та Росії, номінацію на премію «Греммі», участь у Шевченківському комітеті,а також розглянути його громадську, викладацьку та концертну діяльність, перемоги, успіхи та проблеми. 4.1 Лауреат Шевченківської премії – Володимир Сіренко Бути диригентом – це доля. Це характер, як сказав поет «сталь і ніжність», і нікуди від цього не втечеш. В шевченківські березневі дні 2001 року Володимиру Сіренку присвоєно звання лауреата премії ім. Т. Г. Шевченка. Але знаємо: так легко не буває. На жаль, не тільки творчі плани забирають енергію В. Сіренка. Якби ще до творчої наснаги додати сприятливі умови праці, адже матеріальна база Національного симфонічного оркестру перебуває у просто таки катастрофічному стані. Найбільший головний біль диригента – приміщення. Так як Національний симфонічний оркестр уже тривалий час - неприкаяний. Умови, в яких працює цей колектив, нетворчі і просто принизливі. Ще з 1937 року за оркестром закріплена концертна і репетиційна база у Колонному залі ім. М. Лисенка Київської філармонії. А оскільки там заснувався свій оркестр, то для Національного – місця немає. І тулиться він у Малому залі, який закріплений за духовим оркестром. Дихати нічим, ніде розвертатися.[17] Головною проблемою Оркестру є відсутність власного приміщення для тренувань ще з 1989 року . - Репетируємо в Малому залі Філармонії у кімнаті, що колись була більярдною у Купецькому зібранні. І це приміщення ми змушені ділити разом із духовим оркестром. Колись, коли ми готували симфонії Малера, що вимагають великого складу, і у цій кімнаті збирався оркестр і два хори, люди від задухи непритомніли... [6 ]. Але музика – це спосіб життя, і не зважаючи на всі проблеми, творчий тонус колективу аж ніяк не послаблюється і творчим планам можна тільки по-доброму позаздрити та з приємністю чекати сплеску нових успіхів і звершень. « А для цього, - як вважає сам В. Сіренко, - треба вміти гострі кути обходити, щоб зопалу рішень не приймати. І – терпіння! Є диригент – диктатор, і диригент – не диктатор. Я – останнього типу, від чого страждаю: сідають на шию, але чи довго можу втриматися». Проте мета диригента – не боротьба амбіцій. Ніщо не замінить вільного, розкутого музикування партнерів. Це надзвичайні результати « вільної праці вільних людей». Така справжня творчість.[17] У 2004 році в Національній філармонії вперше в Україні поставили оперу Дж. Пучіні «Сестра Анжеліка», яка, незважаючи на неуспішну репутацію, отримала схвальні відгуки критиків та преси. Основну причину успіху називають саме вдалу роботу диригента [18]. Рис. 4.1. У родинному колі: В. Сіренко – внизу ліворуч. 2001 р. [19] Володимир щасливий з того, що живі батьки. Каже: «Влітку не за моря-океани їду, а додому. Рис.4.1. Це запасний аеродром. Мені там добре з дітлахами: вони п'ють козяче молоко, а я хоч відісплюсь.». Діти – Мирослава та Всеволод люблять музикувати: відповідно на флейті та фортепіано. Коли влітку 2002 року приїздили на Полтавщину, Володимир готував партитуру «Ріголетто», діти слухали оперу, переймалися нею. І вже повернувшись до Києва, вони так захопилися, що виготовили ляльки, розігрували ролі. А ще діти диригента унікальні тим, що люблять читати. Змалку в домі не переводяться книжки видавництва Івана Малковича «А Ба – Ба – Га – Ла – Ма – Га». Володимир Сіренко також з дитинства був книголюбом. І до нині, він встигає читати художню літературу, сипле іменами сучасної української літератури: Юрій Андрухович, Олесь Ульяненко, Євген Пашковський, Софія Майданська, В’ячеслав Медвідь, твори яких читає й пропагує серед колег. Володимир згадує, як допався свого часу читати книги представників «розстріляного відродження». І знову почав називати імена: Євген Плужник, Григорій Тютюнник, Габріель Маркес, Мілорад Павич і ще цілий шерег. Та й з багатьма письменниками Володимир спілкується особисто.[17] Приїжджаючи у рідне село у відпустку, з задоволенням користується послугами місцевої бібліотеки. Читає багато книг, часто міняє їх і обов’язково цікавиться культурним життям села, дозвіллям молоді, - говорить сільський бібліотекар Тимченко С. М. [11] . На робочому столі В. Сіренка – словник англійської мови. Чимало спілкується з колегами із зарубіжжя. Так краще обходитися без перекладачів. Здається, так просто – людина йде шляхом життя, зростає в професійності й відповідно, на нього чекають усі переваги «високого польоту». Україна свого часу знала таких неперевершених диригентів, як Натан Рахлін, Костянтин Сімеонов, Степан Турчак, Віримо, що до цієї тріади згодом додасться ще одне ім'я – Володимир Сіренко. Рис.4.2. Рис. 4.2. В. Сіренко за диригентським пультом. [19]4.2. Володимир Сіренко – Народний артист України Багато подій відбулося в житті Володимира Сіренка за останні 6 років. Щоб дізнатися, що ж змінилося останнім часом, автор провела з ним кілька зустрічей улітку 2009 та 2010 років, коли він, перебуваючи на відпочинку у батьків, люб’язно погодився дати інтерв’ю. Володимир Федорович не має багато вільного часу, але, коли з’являється така хвилинка, любить взяти до рук книжку. На запитання, чи збирається він найменшого сина віддати в музику, батько відповідає: «Я думаю, коли Володя підросте, він сам обере, чим хоче займатися, як зробили це старші діти» [7]. Рис.4.3. В. Сіренко диригує молодим виконавцям. [9] Незважаючи на те , що В. Сіренка знає вся країна, він залишається простою людиною: не цурається роботи в селі, одягається не від модельєрів, а як сам любить, і спокійно реагує на свої досягнення. Останнім часом оркестр багато подорожує з гастролями. Нещодавно він побував у США, Великобританії, Ізраїлі, Голландії, Чехії, Словаччині, Росії, Польщі, Казахстані. Найбільше Сіренкові сподобалося в Ізраїлі. Він запевняє: «Публіка скрізь однакова – якщо гарно граєш, то добре й підтримують. А Ізраїль сподобався, бо багатий на святі місця» [7]. У 2005 році вперше в історії України і вперше в історії конкурсу за високий рівень майстерності на найвищу міжнародну музичну нагороду - премію GRAMMY-2005 - було номіновано українського диригента Володимира Сіренка. Він єдиний з диригентів України, хто був запрошений відомою фірмою звукозапису SONOVIDE, яка здійснює записи музики до серіалів («Санта Барбара, «Тарзан» та інш.), до співробітництва, записав музику до фільмів Bram Stokers Shadowbuilder (Michael Rooker, Kevin Zegers and Tony Todd) та To the Ends of Time — (Christine Taylor, Joss Ackland, Sarah Douglas and William Zabka). Відгуки світової преси про діяльність українського диригента сповнені щирого захвату — його звуть «одним із найкращих диригентів світу» (LOrtvu), «одним з блискучих сучасних молодих диригентів світу, на зразок Esa-Pekka Salonen та Simon Rattle, який завжди є жаданим гостем найкращих європейських та американських оркестрів» (The French magazine Globe) та інш. [10] Одним із головних напрямків у творчості Володимира Сіренка є виконання, популяризація та перше прочитання творів українських композиторів, серед яких — твори Б.Лятошинського, В.Сільвестрова, В.Губаренка, І.Карабиця, М.Скорика. Рис.4.4. В. Сіренко [9] За виконання твору вітчизняного композитора Валентина Сільвестрова "Реквієм для Лариси" (Valentin Silvestrov "Requiem for Larissa" (ECM- B0002283-02(CD) – український диригент став на одну сходинку разом із світовими диригентами США, Франції, Німеччини, яких було номіновано за твори Берліоза та Малера, Шнітке та Дебюссі. І раптом поруч - український диригент із українським твором... Володимир здійснив більш ніж 200 фондових записів для Українського радіо та на CD-дисках, серед яких : Моцарт «Реквієм», Дж. Верді «Реквієм», Бетховен «Симфонія № 9», Дворжак «Симфонія № 7», Прокоф'єв «Олександр Невський», Сюїта № 2 -"Ромео і Джульєтта", Володимир Гришко «Russian Opera Arias», Валентин Сильвестров «Реквієм для Лариси», Євген Станкович «Україно, слався»- Ave Maria [9]. (Додаток Б) У 2008 році, в грудні (до 90-річчя Національного Симфонічного оркестру) Володимир отримав звання Народного артиста України. Наша місцева газета «Вісті Хорольщини» у рубриці «Видатні особистості» писала: «Указом Президента України Віктора Ющенка від 3 грудня почесне звання «Народний артист України» присвоєно нашому землякові з Покровської Багачки, випускнику Хорольської музичної школи, нині художньому керівнику Національного академічного симфонічного оркестру України Сіренку Володимиру Федоровичу…»[8]. Цієї події, як зізнається він сам, довго чекав. Родина поставилася до нагороди спокійно: привітали і відсвяткували цю подію в сімейному колі, бо, за словами Володимира, в них не заведено задирати носа [ 7]. Зірковий випадок злету? Ні, талант від Бога та наполеглива важка праця стали підніжжям його сходинок до найвищого музичного Олімпу. 4.3. Сучасна концертна діяльність. Проблеми, плани, здобутки. Кілька днів на батьківщині — і знову закордонні гастролі. Попереду Франція, Бельгія, Польща, Люксембург, Швейцарія. Для пересічного громадянина відвідини Парижа чи Рима — це ціла подія, а для музикантів — робочі будні. Хоча, сказати відверто, і вітчизняний слухач не може поскаржитися на рідкі зустрічі із Національним симфонічним оркестром: щотижня маестро Володимир Сіренко і його уславлений колектив радують слухача новою програмою у Національній філармонії України та ще умудряються виступити у провінції [7]. Про турботи оркестру, його проблеми найкраще розповість сам диригент – Володимир Сіренко. Рис.4.5. Рис.4.5. В. Сіренко [9] — Ми не можемо роз’їжджати, як колись за радянських ча