3. Бериславщина з 1943 по 1944 роки3.1. На підступах до земель Бериславщини в 1943 роціВлітку 1943 року тільки намічався корінний перелом у Великій Вітчизняній війні. Ворог ще мав переваги і продовжував бути смертельно небезпечним. У цей час, а точніше 8 липня загартований у попередніх боях гвардії полковник Ілля Васильович Болдинов доповів командуючому 56-ою армією генералу Гречку про завершення формування з частин та підрозділів 6-ї та 9-ї бригад гвардійської стрілецької дивізії і про готовність нового з’єднання до бою. До складу дивізії ввійшли 306, 309, 312 гвардійські стрілецькі полки, 246 гвардійський полк та інші частини та підрозділи. Заступником командира дивізії, начальником політвідділу був призначений гвардії полковник Баграт Артемович Мартиросов, заступником командира дивізії по тилу Никонор Олександрович Шевяков, начальником оперативного відділу Павла Петровича Кононенка, командирами полків Миколу Миколайовича Пенькова, Бориса Васильовича Домаєва. У цьому створеному з’єднанні були росіяни і українці, білоруси і литовці, казахи і вірмени, буряти і монголи, башкіри і азербайджанці. У дивізії воювали солдати і офіцери 48 національностей. Ядро дивізії складали юнаки комсомольці, які показали зразки стійкості, мужності, героїзму у складі 6-ої і 9-ої гвардійських стрілецьких бригад. Гвардійці 9-ої бригади, взаємодіючи з іншими частинами і з’єднаннями, на південному березі Терека зупинили наступ фашистських дивізій на Туапсе. Виникла загроза розчленування нашого Чорноморського групування і виходу ворога в наші тили. Гвардійці вели напружені бої, зірвали плани вермахту. Звільняючи численні населенні пункти Кубані, бригада вийшла на головний оборонний рубіж німців. Хоробро билися з ворогом і гвардійці 6-ої стрілецької бригади. Про це свідчить нагородження бригади орденом Червоного Прапора. В атаку!Першим випробуванням для 109-ої дивізії був прорив головного оборонного рубежа німців. Ця оборонна смуга німецьких військ протягнулася від Азовських лиманів по земляних валах на берегах річок Курки та Агодума до станиць Київська, Молдавська і далі аж до Новоросійська. Всі вузли оборони та опорні пункти мали дві-три лінії траншей. На схилах висоток були встановлені і замасковані гармати, міномети, кулемети, зариті в землю танки. За першою йшла друга оборонна лінія. Передній край прикривали дротові загорожі, завали і міні поля. Лінія була побудована за всіма правилами німецької військово-інженерної справи. Дивізія вела жорстокі бої 15 днів. Противник, боячись прориву, перекинув проти нашої дивізії ще дві дивізії, які по 5-6 разів на день кидалися в атаки. Німці в боях втратили 60% своїх сил. Але і в нас були відчутні втрати. В одному з боїв раз по раз гинули солдати мінометного розрахунку, яким командував сержант Бакалов. Важко поранений командир потрапив у полон. Фашисти відрубали йому пальці на правій руці, а потім відрізали язика, але мужній воїн не видав військової таємниці за якою стояло життя наших солдат та офіцерів. Нарешті 18 липня з головним оборонним рубежем ворога було покінчено, а 21 серпня дивізія виводиться із складу 56-ої армії і перекидається в район Новошахтинська. Яскравою сторінкою в історії дивізії є марш-кидок, який вона здійснює, починаючи з 11 вересня. За 13 днів з’єднання пройшло з боями 500 км, звільняючи від ворога міста та села Ростовської, Луганської та Донецької областей.„^ За Батьківщину!”А 24 жовтня дивізія вже прориває ще одну монументальну оборону ворога „Вотан” на річці Молочній і переходить до переслідування ворога. 2 листопада гвардійці виходять на річку Дніпро на рубежі Каїру, Горностаївка, Заводівка і займає жорстку оборону.3.2. Спроба форсування дніпра в районі берислава і червоного бургуна в листопаді 1943 року„Війська 4 Українського фронту (командуючий генерал-полковник Толбухін Ф. І.) до 5 листопада 1943 року звільнили майже усе Лівобережжя Херсонщини. Залишалися ряд плацдармів супротивника (Нікопольський, Херсонський і в районі Покровського хутора), що були ліквідовані нашими військами в грудні 1943 року і у лютому 1944 року. На території Бериславского району на початку грудня наші частини з ходу форсували Дніпро в районі Берислава і Червоного Бургуна, але обидві спроби закріпитися на правом березі Дніпра в районі названих пунктів закінчилися невдало. Передові загони були зім'яті супротивником, їх залишки повернулися на лівий берег. Вдалось простежити хід цих подій, які були першою спробою звільнення Бериславщини. Отже, 2-го листопада^ Гвардійці виходять на новий рубіж1943 року війська 2 гвардійської Армії і 44-й Армії зайняли Каховку і стали звільняти населені пункти на лівому березі Дніпра. 3-го листопада штрафний батальйон 2-ї гвардійської Армії форсував Дніпро в районі Червоний Бургун і продовжував вести бій по розширенню плацдарму. Слідом за ним 15.00 3-го листопада частини 6 гвардійської МБР 2-й гвардійської МК переправилися на правий берег Дніпра в цьому ж районі оволоділи висотою і курганом. Передовий загін очолював гвардії полковник Дежуров. 4-го листопада супротивник зосередив у районі Червоний Бургун до 40 танків (у Тягинці – 22, у Червоному Бургуні – 13). Наші частини несли великі втрати. Протягом 4-го листопада німці провели проти нашого загону вісім контратак. Вранці 5 листопада на ділянці Львово-Тягинка супротивник потіснив нашу розвідку. 20 разів контратакував наші частини і притис їх до ріки і вони змушені були переправитися на лівий берег. На плацдармі залишилося до 30 чоловік. До 6.00 4 листопада на лівий берег відійшло 134 чоловіка, убито – 195, поранено – 74, доля інших 188 чоловік залишилася невідомою. 6 листопада рота 5, що залишилася на правому березі Дніпра у кількості 30-ти чоловік, протягом усього дня вела запеклий бій з безперервно атакуючим супротивником і в 16.00 сама перейшла в контратаку і відкинула супротивника. В результаті цього бою знищено 76 німців, 2 станкових кулемети, 5 ручних кулеметів. Цією ротою командував гвардії лейтенант Біляков. Наші частини в боях на цьому плацдармі знищили до 900 солдатів, офіцерів супротивника. 9 станкових кулеметів, захоплено 76 гвинтівок, 38 автоматів, 13 кулеметів. У своєму повідомленні начальнику політвідділу 417 сд полковник Миролевич від 3 листопада 43 року писав: – Частини дивізії (1376 і 1372сп) переправилися на правий берег Дніпра. Однак, будучи нечисленними і не маючи артилерійської підтримки були зім'яті супротивником і успіхів не мали. Билися обидві частини винятково героїчно, билися до останнього патрона, останньої гранати, відбили п'ять контратак чисельно переважаючого супротивника; частина була поранена, частина героїчно загинула, але ніхто не злякався, не здався ворогу, не втік з полю бою…”13.3. Спогади учасниці бойового десанту О. ВоскобойніковоїУ листопаді 1943 року нашими військами, що стояли на Лівобережжі, було висаджено десант на правий берег Дніпра в районі сіл Льовове-Тягинка. Про трагічну долю цього десанту, який став провісником визволення Бериславщини весною 1944 року ділиться своїми споминами його учасниця О. Воскобойнікова: „...Було вже темно, коли наш військовий підрозділ у складі двох мінометних рот підійшов до Кринок. Тут нас надибав офіцер зв’язку і наказав покликати командира. Командира на той час заступав старший лейтенант Бакулін, його і викликали в штаб 5-ої механізованої бригади. Через півгодини він повернувся і повідомив, що сьогодні вночі нам належить форсувати Дніпро. ...Перебравшись через річку Конку і плавні, ми вийшли до Дніпра. На нас вже чекали баркаси і місцеві жителі, які були за веслувальників. З’ясувалось, що до нас на правий берег було переправлено офіцерську штрафну роту і 3-й мотострілецький батальйон під орудою майора Шевцова. Наш мінометний батальйон, в якому я була фельдшером, окопався в кількох метрах від берега. На кожен міномет боєзапас становив 100 мін. Тиша стояла така, що не вірилось, що йде війна. Вочевидь німці прогавили десант. Наші стрільці вільно увійшли у Тягинку і Львове. Але наступив ранок. Тут і почалось! Звідкілясь взялись ворожі танки, німецька піхота почала оточення. Мотопіхота десанту з боєм відходила до берега, її прикривали мінометники. За день було відбито не менше 10 атак фашистів. Другого дня відстрілюватись довелось тільки автоматами, бо міни закінчилися. Ворог скинув десант до самого берега. І ми вимушені були ховатися під скелями. Противник окопався над нами, закидаючи зверху гранатами, а „мессери” поливали нас вогнем з повітря. Щоправда, вночі німці відходили, боячись наших вилазок. Було дуже багато вбитих і поранених. Мені доводилось непереливки, бо __________________________________________________________________ 1 – Додаток №1. мою колегу фельдшера було вбито. Серед мотопіхотинців я бачила моряків. Це на підтримку десанта прийшли тихоокеанці, які відзначились під Сталінградом. Вони і в цій ситуації виявились справжніми героями. Нам потрібна була допомога, але зв’язку з правим берегом налагодити ніяк не вдавалось. На третій день вирішили пробиватися до своїх. У човен, який чудом вцілів, сіли капітан Курочкін, лейтенант Іванов, зв’язкова Шура і солдат. Вони допливли майже до середини Дніпра, як їх виявили німці. Неушкодженим до наших вдалося дістатись тільки капітану Курочкіну. Шура і ще один солдат були вбиті, лейтенанта поранено. На зв’язок з нами прибули розвідники з роти майора Самоука. Вони взяли на себе важку смертельно небезпечну роботу переправляти на лівий берег поранених. Цим займалися й моряки. На моїх очах один з човників затонув від прямого попадання снаряда. З нашого мінбатальйону повернулись назад одиниці. Таким чином, ця спроба закріпитись на правому березі Дніпра не принесла успіху.”3.4. Захоплення Нікопольського плацдармуБої були кровопролитними і впертими. Ворог покладав великі надії на створений ним Нікопольський плацдарм. Він був розташований на території північних районів лівобережної Херсонщини – Горностаївський, Великолепетихський, Верхньорогачикський райони. Він був сильно укріплений фашистами. Довжина по фронту – 120 кілометрів, глибина – 35. Перед військами 4-го Українського фронту були три лінії добре обладнаних стрілецьких траншей і окопів із глибокими ходами з’єднання. Весь передній край своїх позицій гітлерівці замінували, обнесли декількома рядами колючого дроту. Обороняли плацдарм 12 дивізій, серед них три танкових, одна моторизована. Радянським військам протистояли 53 тисячі ворожих солдатів, сотні гармат і мінометів, танків і штурмової зброї . Більш двох з половиною місяців йшли важкі бої біля сіл Соломки Горностаївського і Середнє Великолепетихського районів. Тут на невеликій ділянці було зосереджено кілька радянських дивізій. Це тут в одному з боїв лейтенант Степан Кочнев повторив подвиг А. Матросова – закрив своїм тілом амбразуру ворожого дзоту. Атаки радянських військ на Нікопольський плацдарм тривалий час результатів не давали, і 17 січня вони були припинені. Наші війська терміново поповнювалися людьми, бойовою технікою, боєприпасами. І в цей час стався випадок, що зіграв згодом важливу роль у розгромі фашистських військ на плацдармі. У ніч проти Нового 1944 року в розвідку в розташування ворога пішов лейтенант Нікіфор Попов. Розвідка була успішною, і командування корпуса дозволило офіцеру провести більш ретельну розвідку вже з групою бійців. Дев'ять розвідників на чолі з Поповим провели в тилу в німців дві доби. Вони доставили командуванню важливі дані про супротивника. Усі дев'ять були нагороджені орденами. Розвідники повідомили командуванню і про те, що оборона у фашистів не суцільна: вона районована і має проходи, по яких уночі можна провести в тил фашистам батальйон, а можливо і стрілецький полк. Командуючий 5-ю ударною армією генерал-лейтенант Герой Радянського Союзу В. Д. Цвєтаєв з дозволу штабу фронту виділив для участі в операції дивізію. У ніч з 30 на 31 січня 1944 року дивізія одержала задачу потай проникнути в тил супротивника і діяти по обставинах на правах десантників. За планом операції, протягом двох діб на цій ділянці фронту артилеристи не повинні були зробити жодного пострілу по ворогу. Прохід дивізії удався блискуче. Розвідники успішно справилися з поставленою задачею. В 4 години 31 січня з фронту пішли в атаку ще дві стрілецькі дивізії. І знову без артилерії, танків і авіації. Зненацька для супротивника його оборона була зламана, у прорив введений 2-й механізований корпус, що заглибився за день у тил ворога на 14 кілометрів. Разом з 5-ю ударною армією на плацдарм кинулися дивізії її сусідів: 3-ї гвардійської і 28-ї армій. Весь тиждень – по 8 лютого – йшли кровопролитні бої. Нікопольський плацдарм був ліквідований. Супротивник утратив 15 тисяч убитими, 2 тисячі полоненими, багато військової техніки. Винятковий героїзм виявили бійці й офіцери в ході цих боїв. Тисячі з них були нагороджені орденами і медалями. Ряд дивізій визнаний гідними найменування «Нижньодніпровських». Знищення Нікопольського плацдарму створило умови для звільнення території Бериславщини. Згадує Герой Радянського Союзу Гридін Веніамін Захарович: „З 3 по 8 лютого 1944 року наш корпус брав участь у ліквідації Нікопольського й останнього плацдарму гітлерівців на лівому березі Дніпра. Запеклі бої розгорнулися при оволодінні села Ново-Миколаївка на березі Дніпра. Батальйон нашої бригади майора Кайко одержав задачу оволодіти селом. Кайко знав, що воно сильно укріплене. Комбат вирішив захопити важливий опорний пункт з тилу. Батальйон раптово уночі ввірвався в Ново-Миколаївку. Тут ніхто не очікував в таку годину радянських воїнів. Піднявся неймовірний переполох. Фашисти вискакували з будинків, хто в чому був. Вулиці були засіяні трупами гітлерівців. Зайнявши вночі Ново-Миколаївку батальйон виявився в тилу ворога. Гітлерівці вирішили розправитися з радянськими бійцями. Вони зосередилися навколо села і ринулися в контратаку. Мужньо боролися наші воїни. Жоден з них не злякався і не упав духом. Ворог вводив у бій усе нові сили. Німці вже впритул підповзли до наших траншей. Зав'язався рукопашний бій. Замовк станковий кулемет. Тоді поранений комбат Кайко ліг біля кулемета і почав в упор розстрілювати гітлерівців, що насідали. З наступом темряви супротивник підсилив натиск на наші позиції. Навколо комбата Кайко залишилося купка бійців, готових вмерти, але не здати рубежу. І бійці не відступили. Завдяки героїзму наших воїнів, ворог так і не зміг повернути село Ново-Миколаївку, не зміг розбити купку радянських богатирів, що протрималися до підходу наших головних сил.” Атака радянських військ3.5. Визволення Бериславського району„Після звільнення Нікопольського плацдарму від противника і звільнення В. Лепетихи і Верхнього Рогачика, війська 4 Українського фронту 8-9 лютого 1944 року почали форсувати ріку Дніпро і приступили до звільнення населених пунктів Ново-Воронцовського, Велико-Олександрівського і Бериславского районів. Наприкінці лютого 1944 року правофланговий армії 4 Український фронт: 3гв Армія, 5 УДА і 28 Армія – були передані до складу 3 Українського фронту (командуючий генерал армії Маліновський Р. Я. член Військової Ради фронту генерал-лейтенант Желтов А. С. начальник Штабу Фронту – генерал-лейтенант Корженевич Ф. К.) До складу 28-й армії були включені дві дивізії 2 гв Армії 4 Українського фронту – 49 гв СД і 195 СД, що займали оборонні смуги на передньому краї безпосередньо по лівому березі Дніпра на ділянці Каховка, Цюрупинськ, Гола Пристань. У такий спосіб Правобережжя Херсонщини в лютому – березні 1944 року, у тому числі міста Берислав і Херсон, звільняли війська 3 Українського фронту. Наступ 3 уф почався 30 січня 1944 року і вже 5 лютого війська оволоділи Апостолово, 8 лютого – звільнений Нікополь, 22 лютого – Кривий Ріг. 29 лютого війська 5 УДА вийшли на рубіж Блакитне – Качкарівка.”1 Визволення району здійснювали війська 10 гвардійського стрілецького та 2-го механізованого корпусів 28 Армії 3-го Українського фронту. В ніч з 6-го на 7 березня 1944 року війська 10 гвардійського корпусу в складі 109-ї, 320-ї та 86-ї стрілецьких дивізій форсували Дніпро в районі сіл Олександрівни та Дудчан Нововоронцовського району і повели наступ в напрямку Бериславського району. Ламаючи опір ворога в районі села Дудчани, майже на межі нашого району здійснив свій безсмертний подвиг син Башкирії, командир взводу 109-ї гвардійської стрілецької дивізії Мінігалі Хабібулович Губайдуллін, закривши своїм тілом амбразуру дзоту противника. За цей подвиг йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Просуваючись упродовж Дніпра, війська 320-ї стрілецької дивізії та 6-ї гвардійської механізованої бригади 2-го гвардійського механізованого корпусу 9 березня 1944 року звільнили перші села нашого району – Саблуківку та Качкарівку. В захопленні плацдарму та утриманні його до підходу основних сил відзначився взвод розвідників 6-ої гвардійської мехбригади, за що його командиру Олександру Денисовичу Канівському було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.^ Артилеристи підтримують вогнем атаку стрілецьких підрозділівПродовжуючи наступ, війська 320-ї стрілецької дивізії та 6-ї гвардійської мехбригади цього ж дня звільнили село Милове. __________________________________________________________________ 1 – Додаток №1. Війська 109-ї гвардійської та 320-ї стрілецької дивізій, просуваючись в глибину району, 10 березня звільнили села Суханове, Червоний Яр, Заможне та Красняни. Цього ж дня підрозділи 86-ї стрілецької дивізії звільнили села Республіканець, Новокаїни, Новорайськ, Костирку. В ніч на 10 березня форсували Дніпро в районі Новокаїри-Червоний Маяк війська 4-ї гвардійської мехбригади і повели наступ в напрямку Червоного Маяка, але зустрілися з великими труднощами – суцільними мінними полями. І тут відзначилися саперні бригади. За одну ніч ними було знято з мінних полів 478 німецьких протитанкових і протипіхотних мін. За цей подвиг командир саперів Микола Іванович Полещиков удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Спільними діями військ 4-ї гвардійської мехбригади та 109-ї гвардійської стрілецької дивізії Червоний Маяк було звільнено 10 березня. Продовжуючи наступ вздовж правого берега Дніпра, війська 4-ї гвардійської мехбригади 10 березня звільнили села Михайлівну та Зміївку і цього ж дня, спільно з підрозділами 5-ї гвардійської мехбригади, що форсували Дніпро, звільнили село Дрімайлівку. В ніч з 10 на 11 березня 1944 року спільними ударами підрозділів 109-ї гвардійської стрілецької дивізії, 4-ї та 5-ї гвардійських мехбригад були звільнені місто Берислав та село Новоберислав. Ворог зазнав великих втрат.1 Війська 149-го гвардійського стрілецького полку 49-ї гвардійської стрілецької дивізії на світанку 11 березня форсували Дніпро в районі села Козацьке і після короткочасного бою звільнили село. Просуваючись понад Дніпром, війська 5-ї гвардійської мехбригади та 149-го гвардійського стрілецького полку 49-ї гвардійської стрілецької дивізії 11 березня звільнили села О. Кам’янку, Миколаївку, Бургунку, Ольгівку та Львово, а після успішної військової операції 12 березня 1944 року звільнили село Тягинку. ^ Звільнення рідної землі__________________________________________________________________ 1 – Додаток №2.В ці дні, просуваючись в глибину району, війська 320-ї стрілецької дивізії звільнили 10 березня села Степне та М. Горького, а війська 86-ї стрілецької дивізії 11 березня – села Урожайне, Т. Шевченка, Раківку, 12 березня – села Львівські Отруба та Таврійське. Підрозділами 109-ї гвардійської стрілецької дивізії та 6-ї гвардійської мехбригади 11 березня звільнені села Тамарино, Віровка, а 12 березня – села Високе, Чайкіно, Інгулівка, Комарова. Останнім, 13 березня, цими ж військовими частинами було звільнено Кірово. Так було визволено територію нашого району від загарбників. За час бойових дій на території нашого району загинуло та пропало безвісті 1108 воїнів Червоної Армії, 509 з них покояться в 19-ти військових захороненнях. „Дивізії і бригаді, які найбільш відзначились, були присвоєні почесні найменування «Бериславські»: 109 гвсд командир дивізії полковник Балдинов, 4 гв МБРР 2 гвмк командир бригади гвардії підполковник – Лященко.”13.6. Подальший бойовий шлях з’єднань, що отримали почесні найменування „Бериславських”109-та дивізія згодом визволяла Миколаїв і Одесу, з боями пройшла Молдавію, Румунію, Болгарію, Югославію, Угорщину. Воїни дивізії крокували Будапештом, Віднем, Прагою. 8 серпня 1945 року в надзвичайно складних умовах при 45-50 градусній спеці дивізія здійснює маневр в пустелі Гобі і форсує гірські хребти Великого Хінгану. Гвардійці пройшли з автомашинами, мінометами, гарматами, боєприпасами там, де ще ніколи не ступала нога людини і виконали бойове завдання – вийшли в глибокий тил японців. Квантунську армію було оточено. До почесного звання дивізії було додано ще одне – „Хінганська”. 109-та гвардійська Бериславсько-Хінганська двічі Червонопрапорна ордена Суворова стрілецька дивізія є легендарною. А легенду створюють люди. За роки війни 10511 солдатів, сержантів та офіцерів за мужність і героїзм були нагороджені орденами і медалями, 11 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Найвищої нагороди удостоєний і її беззмінний командир Ілля Васильович Балдинов. Ніхто не пригадує, щоб навіть в складній боцовій обстановці командир втрачав само обладнання, щоб проголошував гучні слова. Він просто вірив своїм солдатам – головним героям війни. Ілля Балдинов _________________________________________________________________ 1 – Додаток №1 і №3 завойовував авторитет власним прикладом. Так склалося, що полковник Балдинов вимушений був особисто піти в розвідку на західний берег Куяльницького лиману. Розвідавши обстановку, він негайно доповів командирові 10-го корпусу генерал-лейтенанту Рубанюку і виклав свій план наступу через лиман. Дивізія зненацька вдарила по ворогу і однією з перших вступила в славне місто Одесу. Саме за цей бій дивізія й нагороджена орденом Суворова другого ступеня. А про кількість фронтових контузій і поранень після яких Ілля Васильович Балдинов залишився в строю, може розповісти хіба що незмінний командир медсанбату Богатирьов. Але кожен такий випадок неодмінно ставав відомий дивізії. 4. Бойові подвиги Героїв Радянського Союзу, які визволяли Бериславський районБагато воїнів уславили себе і Вітчизну своїми подвигами. За мужність і самовідданість, проявлені в боях за свободу і незалежність вони удостоєні високих урядових нагород. То були люди різного віку, але всіх єднало прагнення бачити свою землю вільною, щасливою і квітучою. Воно вело їх вперед, в жорстокі бої, кидало на ворожі укріплення, під танки, допомагало виходити переможцями в найтяжчих поєдинках. Згадаємо імена героїв землі Бериславської: Бабанін Микола Андрійович – капітан, командир роти 5-ї гвардійської механізованої бригади; Гридін Веніамін Захарович – старший лейтенант, командир мотострілецького батальйону 4-ї гвардійської механізованої бригади; Губайдулін Мінігалі Хабібулович – молодший лейтенант, командир взводу 109-ї гвардійської стрілецької дивізії; Ємельянов Георгій Васильович – сержант, командир відділення 149-го гвардійського стрілецького полку 49-ї гвардійської стрілецької дивізії; Каневський Олександр Данилович – молодший лейтенант, командир взводу бронетранспортеру 6-ї гвардійської механізованої бригади; Мусаєв Мардан Мамед огли – старший сержант, командир відділення 5-ї гвардійської механізованої бригади; Ніколаєв Василь Семенович – рядовий, кулеметник 5-ої гвардійської механізованої бригади; Полещиков Микола Іванович – командир відділення саперів 4-ої гвардійської механізованої бригади; Приходьмо Сергій Тихонович – молодший лейтенант, командир кулеметного взводу 149-го гвардійського стрілецького полку 49-ої гвардійської стрілецької дивізії; Тряскін Олександр Андрійович – старший лейтенант, командир роти 5-ої гвардійської механізованої бригади; Ямщиков Олександр Васильович – старшина, командир відділення взводу розвідки 109-ої гвардійської стрілецької дивізії.4.1. Бабанін Микола АндрійовичНародився 1915 року в Ворошиловграді. Звання Героя Радянського Союзу Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно 3 червня 1944 року за визволення Херсонщини. Весну 1944 року гвардії капітан Бабанін зустрів на березі Дніпра в селі Любимівці. Командував він ротою розвідників 5-ї гвардійської Волноваської механізованої бригади 2-го гвардійського мехкорпусу. Позаду були важкі бої по ліквідації Нікопольського плацдарму, тривожні години нічних пошуків. Попереду – форсування широкої ріки. 10 березня капітан Бабанін одержав наказ переправитися з групою розвідників через Дніпро і захопити плацдарм біля села Дрімайлівки. Він успішно справився з завданням. Розпочалася переправа підрозділів бригади. А розвідники Бабаніна просувалися в напрямі Берислава. Перед самим містом спалахнув короткий, але запеклий бій. Відбити атаку фашисти не змогли і почали відкочуватись назад. Частинами бригади, які незабаром підійшли, Берислав було повністю очищено від окупантів. Наступаючим підрозділам перепинив дорогу Інгулець. Уточнити обстановку, розташування ворожих військ, захопити „язика” було доручено воїнам-розвідникам 5-ї механізованої бригади. Їх знову очолив відважний командир Бабанін. Сміливці вночі непомітно переправились через річку, спритно прослизнули крізь лінію ворожих укріплень і попрямували до Херсона. Коли над степом спалахували освітлювальні ракети, доводилось падати на землю, чекати, поки знову все навколо огорне темрява. Часом натикались на ворожих солдатів, але обходили їх стороною. Херсон зустрів розвідників чорною тишею. – Розвідати вогневі точки. Та обережно, хлопці, не нарвіться на вартових. Цілу ніч, пробираючись дворами, нишпорили в східній частині міста розвідники. Вони здобували цінні відомості про розташування ворожої лінії оборони, замасковані в кам’яних будинках кулемети. Далі загін пересидів на горищі, а вночі рушив далі – до залізничного вокзалу. Потрібно було довідатись, що там робиться. То був важкий перехід. Страшенно втомилися, поки добрались в район станції. Потім провели розвідку в напрямку Миколаєва. По дорозі виявили ворожий патруль. Бабанін наказав захопити його, що розвідники спритно й зробили. Тепер можна було повертатись і до своїх. Дорога назад була не менш напруженою і сповненою небезпеки. Все ж подолали її успішно, навіть прихопили ще одного полоненого, – зв’язківця, який вийшов перевіряти лінію. Під ранок зустрілися з нашими частинами, що вже переправились через Інгулець і захопили плацдарм. Розвіддані, одержані групою Бабаніна під час походу у ворожий тил, допомогли завдати точних і відчутних ударів по гітлерівських частинах, що оборонялися. „Достойний урядової нагороди — присвоєння звання Героя Радянського Союзу”, – так оцінив бойову діяльність гвардії капітана Миколи Андрійовича Бабаніна на Дніпрі та Інгульці командир гвардійського з’єднання полковник Сафронов.4.2. Губайдуллін Мінігалі ХабібуловичНародився 8 березня 1923 року в селі Уршакбаш-Карамалі Міякінського району Башкірської АРСР. На світанку 6 березня 1944 року 109-а гвардійська стрілецька дивізія перейшла в наступ в напрямі Берислава. Лейтенант Губайдуллін разом зі своїми бійцями йшов у перших лавах атакуючих. Рано-вранці 8 березня командир 1-го батальйону гвардії майор Поляков зібрав усіх командирів рот і взводів. Завдання було таке: зламати опір противника на ділянці Рядове-Дудчани. Ворог на всіх висотах вигідно розмістив вогневі точки і прострілював поле, так що не підступитись. То ж треба знищити ворожі вогневі точки на пануючому кургані і зайняти його. Що й було покладено на кулеметний взвод гвардії лейтенанта Губайдулліна. У нагородному листі командир 309-го гвардійського полку гвардії майор Пеньков так змальовує цей бій: – Губайдуллін повів свій взвод на штурм дзоту. Ворог відкрив нищівний вогонь. Але безстрашність і свідомість свого воїнського обов’язку вели Губайдулліна вперед. Наблизившись до дзоту, офіцер кинувся до амбразури, але в цей час він був майже смертельно поранений. Однак, ще не втративши свідомості, продовжував повзти до амбразури. За кілька кроків від неї він, напруживши усі сили, кинувся вперед і своїм тілом покрив її, давши можливість взводові знищити два інших ворожих кулемети і захопити курган. Бойовий наказ було виконано. Коли бійці зняли тіло лейтенанта з німецького дзота, серце безстрашного воїна продовжувало битись. Але то були вже останні хвилини життя хороброго командира кулеметного взводу. Не опритомнівши, гвардії лейтенант Губайдуллін помер. Його поховали в селі Новоолександрівці Нововоронцовського району. Командир колишньої 109-ї гвардійської дивізії генерал-майор І. В. Балдинов у своїх спогадах пише: „Ім’я славного сина башкирського народу Мінігалі Губайдулліна... занесено в золотий список Героїв Радянського Союзу”. У Бериславі на Херсонщині ім’я Губайдулліна присвоєно одній з вулиць, а в Херсоні – одному з бульварів. В Дудчанах теж є вулиця Мінігалі Губайдулліна. Його ім’я носить Дудчанська середня школа.4.3. Ємельянов Георгій ВасильовичНародився 1923 року в Астрахані. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу за мужність і героїзм, проявлені в боях при визволенні Херсонщини. В 1971 році Георгій Васильович Ємельянов помер. 149-й гвардійський стрілецький полк одержав наказ – форсувати Дніпро в напрямку на село Козацьке Херсонської області. Гвардії сержант Георгій Ємельянов повинен був зі своїм відділенням першим подолати Дніпро і висадитися на правий берег. Противник вів інтенсивний обстріл ріки з кулеметів. Злітали сліпучі ракети і розтинали темряву. Відділення на двох рибальських човнах поспішало якнайшвидше подолати широчінь ріки. Вже під самою кручею Ємельянов побачив як дві освітлювальні ракети „накривали” човни, і в ту ж мить два німецькі кулемети перенесли вогонь з середини Дніпра на гвардійців, що швидко по кручі – нагору. Протитанковою гранатою було знищено першу кулеметну точку ворога. Треба було знищити другу кулеметну точку. Зайшовши з тилу, сержант Ємельянов зі своїми бійцями непомітно наблизився до кулеметного гнізда гітлерівців. Знову вибухи гранат, короткі черги автоматів – і обслугу було знищено. Коли замовкли ворожі кулемети, 3-й гвардійський стрілецький батальйон почав безперешкодну переправу. А тим часом Георгій швидко розставляв своїх бійців на плацдармі, на випадок контратаки ворога. Фашисти відступили в село Козацьке. Коли перші підрозділи 3-го батальйону висадилися на плацдармі, сержант Ємельянов повів своїх гвардійців в обхід села з лівого флангу. Його розрахунок повністю вдався: фашисти почали спішно відступати. Багатьох їх скосили бійці чергами із своїх автоматів. Особисто сержант Георгій Ємельянов у тому бою знищив 14 солдатів і офіцерів ворога. Полки 49-ї гвардійської стрілецької дивізії, переправившись на плацдарм біля села Козацького, повели наступ в напрямку на Херсон.4.4. Каневський Олександр ДенисовичНародився 1923 року в селі Розсошне Одеської області. Брав участь у боях з фашистськими загарбниками на Південному фронті, під Сталінградом, на Кубані та Дону. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року за визволення Херсонщини. Коли були вже далеко від дніпровського берега, командир взводу дав наказ зупинитися. Каневський і розвідники були дуже стомлені, але задоволені. Адже позаду важкий похід через густі плавні, переправа через Дніпро, висадка на скелястий берег і сутичка з патрулем. Головне, не загинув жоден боєць і вони відірвалися від ворога. Тепер фашисти шукатимуть їх на березі, а вони зайдуть з тилу. – Діяти сміливо і рішуче, – сказав Олександр розвідникам, коли вони вилили з чобіт воду, привели себе в порядок, перекусили. – Нас двадцять чоловік, а враження повинно складатись таке, немов наступає рота. Ми повинні будь-що захопити плацдарм. Бригада чекає нашого успіху. Загін рушив в напрямку Качкарівки. Ось вже зачорніли перші хати. Раптом, зовсім близько, вибухнула граната. І одразу березнева ніч наповнилась стріляниною. Молодший лейтенант перестрибнув через паркан і побачив, як на вулицю вискочило кілька постатей в білому. Автомат Каневського вдарив без промаху. На подвір’ї школи гітлерівці намагалися організувати оборону. – Вперед, хлопці! – гукнув командир взводу. – Гранатами їх. Прямо на плечах гітлерівців радянські воїни увірвалися в школу, повели бій в коридорах, класах, схопились з ворогами врукопашну. Через десять хвилин все було закінчено. Та перепочити не вдалося. Фашисти, отямившись від несподіваного удару, зробили спробу контратакувати десантний загін. Вміло розставивши своїх бійців, Канівський відкинув ворогів. Відвага і мужність принесли розвідникам перемогу: ще до світанку Качкарівка була в їхніх руках. Залишки батальйону 360-го охоронного полку кілька разів переходили в атаку, намагаючись повернути втрачені позиції, однак ніяких результатів не досягли. Десантний загін теж значно порідшав, але бойової ініціативи не втратив. Поранені бійці залишилися в строю, доки могли тримати зброю. На ранок у село переправилися перші роти бригади. З захопленого плацдарму вони рушили далі – на Нові Каїри, Червоний Маяк. Батьківщина гідно відзначила командира розвід взводу 6-ї гвардійської Червонопрапорної Волновахської мехбригади Олександра Денисовича Каневського. За вміле форсування Дніпра, відважні дії десантного загону і особисту хоробрість (знищив 50 гітлерівців і взяв у полон) молодому офіцеру було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.4.5. Мусаєв Мардан Мамед оглиНародився 1907 року в Азербайджані. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу за визволення Херсонщини. Командир відділення 3-го батальйону колишньої 5-ї гвардійської Волновахської мехбригади гвардії сержант гвардії сержант Мусаєв не перший рік міряв дороги війни. Бригада у складі частин 2-го гвардійського механізованого корпусу в ніч з 9 на 10 березня 1944 року повинна була форсувати Дніпро поблизу Каховки. Розвідати сили ворога на протилежному березі в районі Береслава — такий наказ одержав 3-й гвардійський мотострілецький батальйон. Вночі група автоматників переправилася через Дніпро. На березі німці зустріли розвідників ураганним вогнем. Треба було подавити цей вогонь, інакше годі й думати про переправу решти підрозділів. Автоматники не розгубилися перед чисельною перевагою ворога і рішуче вступили в бій. Мусаєв першим увірвався до окопу, з якого строчив німецький кулемет. Він знищив тут трьох кулеметників і трьох автоматників. Визволивши Берислав, корпус рушив у напрямку Херсона. Переправившись вночі черСапери знешкоджують міни на дорозіБійці інженерно-мінерної роти Миколи Палещикова поспішали на виконання бойового завдання: на дільниці Каїри – Червоний Маяк потрібно було знешкодити мінні поля. Коли човни були вже на середині Дніпра, над рікою спалахнули освітлювальні ракети. А за хвилину фашисти відкрили автоматний вогонь. Зав’язалася запекла перестрілка. Проте сміливці висадилися без втрат і одразу приступили до виконання завдання. Повзком просуваючись вперед, прощупували кожен метр землі, знешкоджували міни. На світанку Палещиков доповів підполковнику Ляшенку: – Проходи зроблено. Знешкоджено 478 мін. І тоді вперед, на штурм ворожих укріплень, рушили десантники. Стрім