20-річна подорож по колу Ганне Северінсен, ДаніяІ ЧЕРЕЗ 20 РОКІВ ПІСЛЯ ЗДОБУТТЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІУКРАЇНЦІ ВКОТРЕ ПЕРЕЖИВАЮТЬ СВАВІЛЛЯ ВЛАДИ.РОЗІРВАННЯ ЦЬОГО КОЛА ЗЛА МАЄ СТАТИ ГОЛОВНОЮ МЕТОЮ МАЙБУТНІХ ПОЛІТИКІВНа мапі, що висіла в моєму шкільному класі, бракувало місця для України, яка була одним із забутих куточків Европи, частиною СССР і простором холодної війни. Вперше я відвідала Київ як член Данського комітету довкілля у вересні 1989 року. Після цього ми побували в Латвії та Естонії. В усіх трьох місцях із подивом побачили глибоко вкорінене прагнення національної незалежності. Цей рух був новиною для багатьох людей із Західної Европи, як узагалі будь-яка інформація про те, що відбувалося за «залізною завісою». 24 серпня І99І-го мене як гостю запросили до Литви. Я тільки-но взяла участь у кількох конференціях у країнах Балтії і, зрештою, опинилася у Вільнюсі, де сотні тисяч людей вийшли на вулиці відсвяткувати свою незалежність і де мене запросили сказати «Ласкаво просимо назад до вільного світу». Уже через місяць після того я взяла участь у конференції Комітету з безпеки та співпраці в Европі (СSСЕ), усі учасники котрої ей-форійно марили про нову, мирну, заможну Европу, в якій демократичні національні держави будуть побудовані на засадах дотримання права та захисту прав людини. Таку, де громадяни матимуть право перетину нових кордонів. Відтоді минуло 20 років. Відокремлення України від Росії було мирним. Прогнози, що Україна розділиться на дві частини, не справдилися. Поділ на Схід/Захід багато в чому є медійним стереотипом. Впевнена, якби російські лідери не почали шкодувати про формування незалежної України та піддаватися своїм фантомним болям, то позитивна природна співпраця між двома сусідніми державами розвивалася б значно успішніше. Помаранчева революція, що відбувалася сім років тому, здобула симпатії цілого світу, показавши, якими мирними можуть бути революційні зміни. Хвиля кольорових революцій була нагодою для демократичних перетворень. Нині ми довідалися, що, по-перше, успішна революція потребує величезних зусиль, а по-друге, щоб трансформувати її в ефективне управління, потрібно ще більше зусиль і терпіння. Традиційно політику визначають як розподіл «цінностей» владою за законами суспільства. «Цінності» розуміються в широкому значенні. На жаль, у багатьох пострадянських країнах політики радше думають про привласнення державних цінностей собі! Побудова нації починається з верховенства права, надійних інституцій та свободи слова. Верховенство права означає, що всі рівні перед законом і керуються державним законодавством. Це, своєю чергою, передбачає, що ви не можете бути покарані свавільно, а також те, що особи, які перебувають при владі, не перекручуватимуть закони у власних інтересах. Україна має жорстоку історію і переживає досвід владного свавілля знову і знову. Новий «гумовий» капіталізм, збагачення, що ґрунтується на схемах тіньової приватизації, мають глибоке коріння в традиції зловживання владою, характерної для царату. Але ще жорстокішою та свавільнішою влада була в сталінські часи. Є нагальна потреба розірвати коло зла. Це має стати головною метою для всіх майбутніх політиків. Але все це повинно висвітлюватися не лише в Тижні, айв інших ЗМІ. «В Україні немає цензури», - кажуть в Адміністрації президента. Проте політичні репресії та беззаконня щодо громадськості показує всім, що ти ризикуєш опинитися врешті-решт у тюрмі, якщо підтримуєш опозицію. Наступним можеш бути ти. Особливо коли визначення кримінального злочину є таким туманним, що на вулиці можна схопити першого-ліпшого зустрічного й засудити його. До того ж кар'єра пересічного судді залежить від того, як він упорається з кримінальним переслідуванням, яке знову-таки залежить від президентської влади. Справа Гонгадзе, яка так і не була до кінця розслідувана, - це перший символ браку свободи слова. Найбільший здобуток після Помаранчевої революції - те, що медіа стали набагато вільнішими та плюралістичнішими, проте зараз ми бачимо, що цей феномен тримався на крихкій основі: більшість українських олігархів тоді належали до різних політичних партій. У той період не було проведено багато реформ, проте ви могли прочитати про недоліки влади в газетах. Нині, після перемоги Януковича, більшість видавців і редакторів знають, кого треба задобрити, щоб вижити. Проте, попри всі труднощі останніх 2О років, громадянське суспільство в Україні було потужною силою. Надія, що воно знову, об'єднавши всі свої сили, зможе відродити Україну на всіх рівнях, є важливою складовою побудови нації. На виборах наступного року єдиним шансом протидії авторитаризму нинішнього уряду є початок щирої співпраці між опозиційними партіями для того, щоб змінити сьогоднішню виборчу систему та запобігти спробам повернутися до ще проблемнішої «зо на зо». Інакше вона сприятиме перемозі партії влади. І навіть армія незалежних спостерігачів не гарантує вільного та прозорого голосування, якщо не буде жодних змін у корумпованій електоральній системі."Український Тиждень, №34(199), 19-25.08.2011