ЗМІСТВСТУП .....................................................................................................................3 РОЗДІЛ 1. Сирітство як соціальне явище та його проблеми. Феномен соціалізації людини ..............................................................5 1.1 Сирітство в Україні як соціальне явище. Його розповсюдження у сучасному суспільстві .......................................................................5 1.2 Соціалізація як соціально-психологічний феномен ....................8 розділ 2. Соціальні та психологічні особливості соціалізації дітей-сиріт ...........................................................................102.1 Проблеми входження дитини-сироти в систему соціальних відносин ...............................................................................................10 2.2 Типові особливості розвитку дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків ..................................................14 2.2.1 Дошкільний вік ...........................................................15 2.2.2 Молодший шкільний вік ...........................................16 2.2.3 Підлітковий вік ...........................................................17 2.2.4 Юнацтво ......................................................................18 розділ 3. Напрями соціальної адаптації дітей-сиріт ..............20 3.1 Опіка дітей дошкільного та шкільного віку ..............................20 3.1.1 Соціальна адаптація сиріт у державних закладах опіки .....................................................................................20 3.1.2 Соціальна адаптація сиріт у прийомній сім’ї або дитбудинку сімейного типу ...............................................24 3.2 Соціальна допомога (підтримка) та профілактика молоді з числа колишніх сиріт .........................................................................27 ВИСНОВКИ ..........................................................................................................33 Список використаної літератури ......................................................35ВСТУП Актуальність дослідницької теми „Соціальна адаптація дітей-сиріт”. У нових соціально-економічних умовах проблеми захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не тільки не втратили своєї актуальності, а й набули особливої гостроти. Понад 80 тис. сімей з різних причин не виконують виховні функції щодо власних дітей Зберігається тенденція до зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Нині в Україні понад 115 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На профілактичному обліку служб у справах дітей перебуває майже 150 тис. дітей, які бродяжать та жебракують. Щорічно в притулках перебуває від 25 до 30 тис. дітей. Майже 20 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, потребують влаштування. В Україні лише кожна десята дитина, яка перебуває під опікою держави, дійсно не має рідних. Інші – так звані "соціальні сироти", яких дедалі стає більше. ______________________________________________________Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є соціальна адаптація дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Для досягнення зазначеної мети в дослідженні ставляться такі завдання: розглянути специфіку сирітства як соціального явища; дослідити соціально-психологічний феномен соціалізації людини; проаналізувати проблеми входження дитини-сироти в систему соціальних відносин; вивчити типові особливості розвитку дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків; показати напрями соціальної адаптації дітей-сиріт. Об’єктом дослідження є сирітство як соціальний процес та поширене явище в сучасному українському суспільстві; суспільні відносини у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні. Методи дослідження. ______________________________________________________РОЗДІЛ 1Сирітство як соціальне явище та його проблеми. Феномен соціалізації людини^ 1.1 Сирітство в Україні як соціальне явище. Його розповсюдження у сучасному суспільствіДля будь-якого суспільства характерним є такий зв’язок: зі зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві активно виявляється феномен соціального сирітства – зростає кількість дітей, які залишаються без батьківського піклування. Ця ознака, на жаль, не обминула і нашого суспільства. Помітною тенденцією останніх років є відокремлення сім’ї від батьківства. Насамперед вона проявляється у значному збільшенні неповних сімей, часто в результаті свідомої відмови від реєстрації шлюбу з метою отримання соціальної допомоги від держави [10, с. 70]. Все це і призводить до поширення сирітства в Україні, що має особливо загрозливий характер для такої його складової, як соціальне сирітство. Сирітство - це соціальне явище, поява якого обумовлена наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків в результаті позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми. Сирота - дитина, що тимчасово чи постійно перебуває поза сімейним оточенням внаслідок втрати батьків, а також дитина, яка не може з певних причин чи з власних інтересів залишатися в сімейному оточенні і потребує захисту та допомоги з боку держави [19, с. 46].______________________________________________________ Основними причинами залишення дітей без батьківського піклування є: соціально-економічні, пов’язані із зубожінням сімей (безробіття обох або одного з батьків, жебрацтво батьків, тривала відсутність батьків, відсутність постійного житла, розлучення батьків); морально-етичні (асоціальний спосіб життя батьків, різні види залежності, примушення дітей до жебракування, злочинні діяння батьків, різноманітні форми насильства, спрямованого на дітей); психологічні (суб’єктивні) – раннє або позашлюбне материнство; дисфункційність сім’ї (неповна, новоутворена, багатодітна, сім’я інвалідів), нездорова емоційна атмосфера в сім’ї, конфліктність її членів; медичні – наявність хвороб у батьків, що унеможливлюють виконання батьківських обов’язків [14, с. 17]. Крім того, через складність соціального життя зростає кількість дітей, соціальний статус яких невизначений, оскільки є невизначеним щодо них факт наявності чи відсутності батьківського піклування. Наприклад, такими є бездоглядні діти, які тривалий час перебувають поза батьківським піклуванням, і перебувають сам на сам з проблемами виживання. До цієї ж групи дітей можна віднести і тих, які тривалий час виховуються в інтернатних закладах і батьки яких, хоч і не позбавлені батьківських прав, але не цікавляться їхнім життям.______________________________________________________За останні п’ять років в Україні визначилася стійка тенденція до щорічного збільшення кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За даними Державного комітету статистики України у 2009 році налічувалося близько 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Найпоширенішим шляхом влаштування дитини залишається інтернатна система утримання та виховання, а також опіка та піклування. Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім’ю, у природне соціально-педагогічне середовище, що спроможне впливати на виховання дитини. Саме в сім’ї формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як особистості [12, с. 80].^ 1.2 Соціалізація як соціально-психологічний феноменСоціалізація - це процес засвоєння людиною соціального досвіду і включення її в систему соціальних відносин для подальшої трансляції соціального досвіду [17, с. 31]. Соціалізація є процесом становлення особистості, поступового засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціальне значущих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємостосунки з суспільством.______________________________________________________У педагогічній науці останніх років питанням соціалізації, виховання дітей - сиріт, їх професійній орієнтації присвячено значне число досліджень. Для дітей-сиріт, що виховуються зовні сім'ї у відриві від суспільства в умовах установ інтернатного типу інтернат - це школа, в якій учні живуть і знаходяться на частковому державному забезпеченні, де формування системи соціальних цінностей набуває особливого значення [18, с. 189]. Проте ряд питань, пов'язаних з організацією діяльності інтернатного установи по привласненню вихованцями-сиротами соціальних цінностей і роль в цьому процесі фахівця по соціальній роботі, є достатньо значним. Особливістю соціалізації вихованців дитячих будинків є заміщення одного з основних інститутів соціалізації - сім'ї - установою. Це призводить до деформації процесу соціалізації, наслідки якої стають очевидними у випускників дитячого будинку. Значна частина вихованців дитячих будинків схильна до виникнення негативних психічних станів, які призводять до: негативного впливу на їх соціалізацію; неадекватної самооцінки; несамостійності в думках і поведінці; низької комунікабельності; переважанню короткострокових цілей [6, с. 119].Отже, сучасне сирітство, включаючи такі нові його прояви, як дитяча безпритульність, є наслідком недостатньої уваги суспільства, насамперед органів опіки та піклування, до соціальних проблем сімей з дітьми. ______________________________________________________розділ 2Соціальні та психологічні особливості соціалізації дітей-сиріт^ 2.1 Проблеми входження дитини-сироти в систему соціальних відносин Розглядаючи особливості соціалізації дітей-сиріт, необхідно розібратися перш за все в самих загальних підходах до цього явища. Під соціалізацією розуміють процес становлення людини в системі соціальних відносин як компонент цієї системи, тобто людина стає частиною соціальної спільності, або групи людей, або організації. При цьому відбувається засвоєння нею елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формується якості особистості [8, с. 85].______________________________________________________Підготовка людини до реалізації тієї або іншої ролі може бути здійснений тільки після уявлення людини про цю роль («образ» ролі). Такі уявлення формуються на основі реальних життєвих наглядів, в процесі спілкування, а також в процесі сприйняття витворів мистецтва, під вплив засобів масової інформації і інших джерел [24, с. 85]. Для дитини, яка виховується зовні сім'ї, чинники соціалізації мають іншу ієрархію, ніж ті ж чинники для дитини, що виховується в традиційних умовах сім'ї. Найзначущішими агентами соціалізації для неї виступають колектив, однолітки, вихователі дитячого будинку і т.д. Причини виникнення труднощів входження дитини в систему соціальних відносин можуть бути абсолютно різними. Перш за все, як норма виступає особливе становище дітей-сиріт в суспільстві, що якоюсь мірою деформує сприйняття цими дітьми інших соціальних норм і створює труднощі для адекватного соціального розвитку.______________________________________________________У дітей практично немає власного особистого простору, де дитина могла б усамітнитися. В окремих випадках особистим простором може вважатися стіна над ліжком, яку дитина може прикрасити за власним розсудом, і тумбочка з особистими речами, порядок і вміст якої контролюється вихователем. Життя в дитячому будинку, влаштоване таким чином, задає вимушену публічність мешкання. В дитячому будинку жорстко регламентований режим мешкання (коли слід вставати, приймати їжу, грати, вчитися, спати і т.д.), що не дозволяє враховувати індивідуальні особливості дитини [9, с. 9]. Таким чином, умови мешкання дитини в дитячому будинку не дають їй можливості самостійно регулювати ритм і частоту контактів з середовищем відповідно до динаміки власних потреб. Це може призводити до утруднень у формуванні здібностей, до неусвідомлення власних актуальних перебувань. Така дитина насилу відповідатиме на такі важливі для розвитку самовизначення питання, як: "чого я зараз хочу?", "який я зараз?". Як компенсаторний механізм в даному випадку почне функціонувати психологічного злиття з середовищем ("Я хочу того, чого хочуть від мене інші"), що веде до втрати меж власного "Я" [2, с. 12]. Постійне включення дитини в систему вимушених контактів розмиває межі особистого простору, що робить принципово неможливим відхід дитини у власний світ для відновлення психоемоційного ресурсу. Для дітей з інвертованою спрямованістю психіки (замкнутих, нетовариських, що виснажуються від постійних контактів з іншими) можливість відходу в свій простір є єдиним способом для повноцінного енергетичного відновлення. Не маючи нагоди соціально прийнятним шляхом добитися автономії, дитина стає плаксивою, дратівливою, агресивною. Як основний спосіб розв’язання своїх проблем така дитина вибирає відхід від контакту в доступних для неї формах: протидія режиму, втеча, хвороба, травмування себе, бунт і т.д. Організація життя в дитячому будинку задає дитині чітко обкреслені соціально-ролеві позиції (учня, вихованця). Обмежений як сам набір цих ролей, заданих ззовні, так і варіативність дій усередині цих ролей. Знаходячись тривалий час тільки в рамках цих позицій, дитина втрачає можливість до прояву індивідуальності і вільного самовираження, що і не дозволяє їй зрештою знайти опору в самій собі. Для оволодіння всім спектром власної "самостійності" дитині необхідне освоєння ролевих ролей, які задаються ситуацією вільної спонтанної взаємодії, де знімається страх оцінки, страх невідповідності і провокуються творчі потенції [13, с. 75].______________________________________________________ Злиття блокує, а іноді робить зовсім неможливим розвиток автономності дитини, її ініціативності і відповідальності за свою поведінку. Злиття можливе з конкретною людиною (вихователь, батько, вчитель і т.д.), а також з групою людей (добре відоме дитбудинківське "ми"). В пізніших вікових періодах дія цього механізму може провокувати формування алкогольної, наркотичної або токсикологічної залежності. Труднощі соціалізації, як правило, породжують гіпертрофовану адаптованість до соціальних процесів, тобто соціальний конформізм або гіпертрофовану автономність, тобто повне неприйняття норм відносин, що складаються в соціумі. Як наслідки аномальної соціалізації необхідно назвати такі явища, як соціальний аутизм (усунення від навколишнього світу), відставання в соціальному розвитку тощо [29, с. 133].^ 2.2 Типові особливості розвитку дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьківОсобливості розвитку категорії дітей з будинків дитини активно вивчалися зарубіжними (Л. Адлер, А. Фрейд, Дж. Боулбі, С. Прованс, Р.Ліптон і ін.) і вітчизняними (Т.М. Земляну хіна, М.І. Лисіна, С.І.Мещерякова і ін.) дослідниками - психологами. Аналіз розвитку дітей - соціальних сиріт, які складають абсолютну більшість вихованців дитячих будинків (близько 90 %), свідчить про те, що неприйняття дитини батьками призводить до важких наслідків в розвитку маленької особистості. За свідченням психологів, у дитини з холеричним темпераментом виявляються агресивність, хворобливе честолюбство, швидка виснажуваність нервової системи, підозрілість, заздрісність; діти - сангвініки стають стриманими, обережними, поступливими, потайними, схильними до страхів і неврастенії; у флегматиків розвиваються нерішучість, боязкість. Ці відхилення у «отказників» часто закріплюються і важко піддаються корекції. Як правило, такі діти поступають в дитячий будинок із алкогольних сімей. Всім їм властива стійка звичка до брехні, оскільки вони вимушені приховувати від інших людей правду про алкоголізм батьків, їх сварки, образи і побої. В той же час ці діти схильні наслідувати поганий приклад своїх батьків [26, с. 152]. За даними досліджень, діти, що виховуються без піклування батьків, відрізняються рядом негативних особливостей, які супроводжують розвиток дитини на всіх вікових стадіях від дитинства до дорослого життя.^ 2.2.1 Дошкільний вікДіти дошкільного віку в сирітських установах відрізняються зниженою пізнавальною активністю, відставанням в розвитку мови, затримкою психічного розвитку, відсутністю навиків спілкування, конфліктами у взаємостосунками з однолітками. Заміна сім'ї життям в установі робить найбільший негативний вплив на дитину в перші сім років життя. Відсутність єдиного близького і значущого для дитини дорослого, взагалі дефіцит спілкування з дорослими не сприяють розвитку у дитини відчуття прихильності. В подальшому житті це утрудняє вироблення здібностей розділяти свої переживання з іншими людьми, що надзвичайно важливе для подальшого розвитку співпереживання [21, с. 21].______________________________________________________^ 2.2.2 Молодший шкільний вікУ молодших школярів, вихованців установ інтернатного типу, виявлені специфічні відхилення в розвитку інтелектуальної і мотиваційної сфер психіки. Вони виявляються, зокрема, в затримках розвитку внутрішнього плану розумових дій, що призводить до наростання труднощів в засвоєнні учбового матеріалу. У них не розвинена довільність поведінки, здібність до саморегуляції, планування своїх дій. Їх мова більш бідна, вони відстають в оволодінні навиками читання, писання, рахунку і інше. Всі ці особливості молодших школярів призводять до відставання в оволодінні учбовими навиками і уміннями і низькій якості навчання. Багато хто з них приходить в перший клас, значно переростаючи однокласників. Як правило, їм вже 7-8, а іноді і 10 років [22, с. 75].______________________________________________________^ 2.2.3 Підлітковий вікУ підлітків відхилення в розвитку позначаються, перш за все, на взаємостосунках з оточуючими. Деформації в розвитку особистості, що складаються, призводять до виникнення поверхневості відчуттів, бездуховності, жорстокості, агресивності і іншого. Вони не можуть знайти діяльності, що дозволяє реалізувати свої потреби і інтереси. Можуть мати місце емоційні кризи, які супроводжуються тугою, іноді агресивністю, відчуттям втрати значення життя, апатією, депресивними станами. Як наслідок, підлітки схильні до різного роду вад, порушень дисципліни: порушення режиму, крадіжок, бродяжництва [33, с. 54]. У підлітковому віці ці причини викликають певні труднощі в затвердженні підлітка в середовищі однолітків, в розвитку його власного «я». До інтелектуальних, поведінкових, мотиваційних характеристик вихованців дитячого будинку додаються проблеми, пов'язані із здоров'ям дитини. Фактично здорових дітей в дитячих будинках майже немає, діти мають хронічні захворювання, часто зустрічаються серед них інваліди. Крім того, у багатьох дітей спостерігається інтелектуальна недостатність - затримка психічного розвитку дитини, а також олігофренія. Для вихованців дитячого будинку характерні такі явища, як токсикоманія, наркоманія, розгальмування сексуальних ваблень і інші.______________________________________________________2.2.4 ЮнацтвоЮнацтво характеризуються особливим процесом соціалізації. Для них характерні наступні специфічні особливості: невміння спілкуватися з людьми поза установи, труднощі встановлення контактів з дорослими і однолітками, відчуженість і недовіра до людей, усунена від них; порушення в розвитку відчуттів, що не дозволяють розуміти інших, приймати їх, опора тільки на свої бажання і почуття; низький рівень соціального інтелекту, що заважає розуміти суспільні норми, правила, необхідність відповідати їм; слабко розвинене почуття відповідальності за свої вчинки, байдужість до долі тих, хто пов'язав з ними своє життя, почуття ревнощів до них; споживацька психологія у відносинах до близьких, держави, суспільства; невпевненість в собі, низька самооцінка, відсутність постійних друзів і підтримки з їх сторони; несформованість вольової сфери, відсутність цілеспрямованості, направленої на майбутнє життя; найчастіше цілеспрямованість виявляється лише в досягненні найближчої мети: одержати бажане, привабливе; несформованість життєвих планів, життєвих цінностей, потреба в задоволенні тільки найнасущніших потреб (їжа, одяг, житло, розваги); низька соціальна активність, бажання бути непомітним, не привертати до себе уваги; схильність до аддитивної (саморуйнуючої) поведінки - зловживання одним або декількома психоактивними речовинами, часто без ознак залежності (куріння, вживання алкоголю, легких наркотиків, токсичних і лікарських речовин); це може служити своєрідною регресивною формою психологічного захисту [20, с. 47]. Юнацтво стоїть на порозі самостійного життя, до якого воно не вважає себе готовим. З одного боку, діти хочуть жити самостійно, окремо, бути незалежними ні від кого, а з іншою бояться цієї самостійності, оскільки розуміють, що без підтримки батьків, родичів їм не вижити, а на неї вони розраховувати не можуть. Це подвійність відчуттів і бажань приводить до незадоволеності своїм життям і собою.Ми бачимо, що поведінка дітей-сиріт характеризується дратівливістю, спалахами гніву, агресії, перебільшеним реагуванням на події і взаємостосунки, образливістю, провокацією конфліктів з однолітками, невмінням спілкуватися з ними. ______________________________________________________розділ 3Напрями соціальної адаптації дітей-сирітЗараз в Україні є декілька форм соціального догляду та адаптування дітей-сиріт (державна система опіки, усиновлення, опіка опікунів, дитячі будинки сімейного типу тощо), але фундаментально їх можна поділити на такі групи й підгрупи, як: 1) опіка дітей дошкільного та шкільного віку, якою займаються державні заклади опіки; окремі особи (усиновлювачі, опікуни). 2) соціальна допомога (підтримка) та профілактика молоді з числа колишніх сиріт (робота з випускниками державних та недержавних закладів опіки) [28, с. 108].^ 3.1 Опіка дітей дошкільного та шкільного віку 3.1.1 Соціальна адаптація сиріт у державних закладах опікиГоловна задача вихователів державної установи - створити відносини доброзичливості, взаємодопомоги серед дітей усередині дитячого будинку. Об'єднання дітей в різновікові групи, закріплення за ними постійного складу вихователів задає її членам загальну мету, спонукає до співпраці, об'єднує і по-справжньому ріднить їх душі, формує певні позитивні традиції, створює свої сімейні ритуали: - Відроджуються традиційні сімейні справи: в'язання, вишивання, спільний перегляд ТБ-передач, обмін думками, ігри в колі сім'ї, святкування значущих подій. Особливо зближують дітей сімейні свята: зустріч Нового року, дні народження дорослих і дітей, проводи в школу і інше. - Особисті речі дітей знаходяться в індивідуальному користуванні (іграшки, одяг, чашки з іменами, особисті фотоальбоми). - Спільно учні готують уроки, відводять малюків в школу, що формує відповідальність старших дітей по відношенню до молодших. - Фотографування дітей, оформлення сімейних альбомів, введення в інтер'єр сім'ї фотографій дітей сприяє формуванню відчуття сім'ї, рідного будинку. - Організація персональних виставок споріднених сімей дозволяє укріпити кровні зв'язки вихованців, розкрити їх індивідуальність [31, с. 105]. Такий сприятливий психологічний клімат забезпечує дитині відчуття захищеності в стінах будинку, що особливо важливо для дітей, позбавлених сім'ї.______________________________________________________4. Ліквідація вікового ступеня, коли в групах - соціальних сім'ях - проживають діти від 4 до 18 років. 5. Підбір дітей в сім'ї ведеться за родинним принципом: брати і сестри дістають можливість жити разом, трудитися, спілкуватися, відпочивати. Забезпечити індивідуальний підхід до обдарованих і неуспішних дітей, педагоги вчать вихованців приймати людей такими, які вони є, виявляючи співчуття, співпереживання, радіючи успіхам кожного [25, с. 116]. Таким чином, будь-які форми роботи заломлюються через спілкування і взаємодію молодших і старших, дітей і дорослих. В родинних колективах дитина швидше адаптується, звикає до виконання певних обов'язків (навчання, самообслуговування, турбування старших про молодших), і цьому сприяє весь устрій життя в сім'ї. Важливою особливістю організації життєдіяльності в дитячому будинку є інтеграція всіх служб дому (соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, господарської) в єдину систему. Основна мета соціальної адаптації - допомогти дітям набути життєвого досвіду, займаючись різними видами діяльності, виробивши у вихованців достатній рівень самостійності соціально при прийнятних виходів з екстремальних і буденних проблемних ситуацій [30, с. 105]. Можна виділити основні напрями роботи по соціальній адаптації: «Безпека життя». Діти засвоюють при вивченні правила поведінки на дорогах і при ДТП, вони вчаться користуватися електроприладами, сірниками, отримують поняття про легкозаймисті матеріали, як поводитися поблизу відкритих водоймищ, на льоду взимку, при сигналах «Пожежа»; «Житлові приміщення». Дає дітям можливість освоїти прийоми догляду за житлом, створення і збереження ладу в будинку, створення затишку, оволодіти навичками користування побутовою технікою. «Культура поведінки». Діти вчитися правилам культурного спілкування із знайомими і незнайомими людьми, правилами поведінки в суспільних місцях, їм повідомляють знання про сім'ю і родинні відносини. «Одяг і взуття». Формує у дітей звичку носити зручне, чисте взуття, одяг, правильно доглядати за ними, своєчасно лагодити одяг і взуття в домашніх умовах і у майстернях. «Орієнтування в оточуючому». Це уміння орієнтуватися в шкільному і позашкільному просторі - місті, в незнайомому районі, уміння користуватися транспортом, придбавати необхідні товари, звертатися в організації обслуговуючі населення. В освоєнні цього напряму велике значення треба додавати екскурсіям на пошту, швейну фабрику, департамент громадянства і таке інше. «Відпочинок і дозвілля». Виховання у дітей уміння цікаво для себе організувати вільний час. Для цих цілей в сирітській установі повинні бути кімнати відпочинку, добре обладнані. «Охорона здоров'я». Привиття дітям звички дотримувати особистої гігієни, режимні моменти (своєчасно вживати заходи, що уберігають від травматизму і розповсюдження інфекційних захворювань). Медиками повинні проводиться по вікових групах бесіди про особисту гігієну, про статеве виховання, венеричні захворювання, про Снід. «Харчування». Це уміння сервірувати обідній стіл, прибирати стіл після їди, доглядати за посудом, дотримувати правила поведінки за столом, готувати деякі блюда, дотримуючись санітарно - гігієнічних правил і техніки безпеки. Велику роботу треба проводити по набуванню культури поведінки в їдальні, при їді, вчити користуватися ножем і виделкою. «Природа» - діти засвоюють прийоми утримання тварин і догляду за рослинами в будинку, знайомляться з лікувальними властивостями рослин і використовуванням їх в побуті, вчаться вживати необхідні заходи при стихійних лихах. Велика увага надається екскурсіям в ліс. Вчителя повинні проводити бесіди про сезонні зміни в природі, вести нагляди за цими змінами, учити дітей давати правильну характеристику погоді, вивчати тваринний і рослинний світ України. «Наша Батьківщина - Україна». Основна мета цього напряму роботи інтернату – культурна і мовна інтеграція в суспільство. Діти знайомляться з народною літературою, казками, розучують ігри, хороводи, танці, знайомляться з грошовими одиницями, дізнаються про людей, чиї портрети зображені на грошових купюрах. Знайомляться із державними святами, устроєм держави, її столицею, символікою [10, с. 70]. Засоби роботи по цих напрямах різні, як групові, так і індивідуальні. Головне, щоб кожна дитина оволоділа життєво необхідними знаннями і уміннями – пізнавальними, комунікативними, етичними, естетичними, трудовими. Цю роботу можна проводити в різноманітних організаційних формах, які можна об’єднати в три групи:______________________________________________________^ 3.1.2 Соціальна адаптація сиріт у прийомній сім’ї або дитбудинку сімейного типуПершочерговим завданням, яке ставить перед собою держава щодо влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є розвиток нових ефективних соціальних інститутів виховання таких дітей: дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей. Прийомна сім'я - сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у сім’ї не повинна становити більше п’яти осіб [14, с. 17].______________________________________________________Принциповою відмінністю прийомних сімей від дитячих будинків сімейного типу є те, що прийомна сім’я не повинна змінювати свого усталеного сімейного устрою, звичок у зв’язку з приходом прийомної дитини. Сім’я, на базі якої створюється дитячий будинок сімейного типу, часто змушена змінити місце постійного проживання (надається нова житлова площа з урахуванням збільшення кількості членів сім’ї), пережити досить складний дискомфорт (зразу заявилося як мінімум п’ять нових членів сім’ї) тощо. Прийомна ж сім’я, зберігаючи сталі сімейні стосунки, приймає до свого складу, як правило, одну дитину-сироту. Дитина приходить у вже сформований мікросоціум і вчиться жити в ньому [5, с. 116]. Ще однією принциповою відмінністю прийомних сімей від інших форм влаштування є наявність соціального працівника як єднальної ланки між державою і прийомною сім’єю. Основні функції соціального працівника такі: вивчення відповідності об’єктивних і суб’єктивних характеристик потенційної сім’ї визначеним вимогам; підготовка як потенційних прийомних батьків, так і дітей для конкретної прийомної сім’ї; соціальний супровід функціонування прийомної сім’ї та визначення ефективності функціонування прийомних сімей; робота з кровною сім’єю з метою її реабілітації та налагодження контакту між нею і дитиною [23, с. 107]. Виховання дитини у прийомній сім’ї дає можливість зберегти для неї найголовніший соціалізований чинник – сімейний. Це дозволить дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, пройти процес соціалізації у нормальних сімейних умовах, сформувати навички життя на прикладі членів родини, не почувати себе «вигнанцями» у суспільстві. Головною метою виховання дитини у прийомній сім’ї є розвиток у неї навичок (особистісних, соціальних, професійних), що дозволять їй у майбутньому стати повноправним членом суспільства: оволодіти гідною професією, набути позитивного соціального статусу, створити власну сім’ю, виховувати дітей. Окрім того, інститут прийомної сім’ї дозволить ефективно використати державні кошти (утримання дитини прийомною сім’єю для держави коштує мінімум у 2 рази дешевше, ніж в інтернатних закладах), оскільки вкладених коштів достатньо для того, щоб держава у подальшому не утримувала цю людину ані як безробітну, ані як в’язня [16, с. 77].______________________________________________________Перебування дитини у прийомній сім’ї передбачає адаптацію не тільки до сімейного життя, а ще й до соціального оточення сім’ї. Дуже важливо при цьому створити умови для адаптації дитини у школі або дитячому колективі, де вона буде перебувати (дитячий садочок, колектив позашкільного закладу), а також і до сусідів [12, с. 80].^ 3.2 Соціальна допомога (підтримка) та профілактика молоді з числа колишніх сиріт У випускників інтернатних закладів виникають проблеми через відсутність житла, постійного місця роботи, а також труднощі із створенням власної сім'ї. Діти молодих одиноких матерів — колишніх випускниць закладів — виховуються у тих самих закладах, в яких перебували їх матері. В основу функціонування системи закладів покладено віковий принцип. Це означає, що до досягнення повноліття дитина перебуває в двох-трьох закладах — будинок дитини, дитячий будинок, інтернатний заклад, пристосовуючись кожного разу до нового середовища, педагогічного та дитячого колективу, що спричиняє їх психологічне травмування і ускладнює в подальшому соціальну адаптацію [7, с. 98].______________________________________________________Діяльність центрів соціальних служб молоді передбачає виконання низки завдань: надання соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги; розробка та здійснення системи заходів щодо створення умов, необхідних для життєдіяльності різних категорій дітей та молоді: здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, застосування комплексних заходів, спрямованих на подолання негативних явищ в молодіжному середовищі: розробка та впровадження реабілітаційних програм, змістом яких є відновлення соціальних функцій, морального, психічного і фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до соціальних та сімейних умов життєдіяльності: допомога дітям та молоді, які зазнали від інших жорстокості та насильства чи потрапили в екстремальні ситуації; сприяння дитячим молодіжним організаціям у становленні та розвитку, участі в суспільній діяльності: здійснення міжнародного співробітництва, вивчення і поширення міжнародного досвіду соціальної роботи з молоддю: співпраця з центральними та місцевими органами виконавчої влади. Органами місцевого самоврядування, установами та організаціями незалежно від форм власності і підпорядкування, громадськими організаціями, фізичними особами у вирішенні питань соціальної підтримки дітей та молоді [1, с. 55]. Напрямки соціальної допомоги молоді: підтримка життєвого рівня дітей і молоді; надання державної допомоги, пільг, інших видів соціальної підтримки малозабезпеченій молоді, молодій сім'ї, сім'ї, яка виховує дитину-інваліда, в тому числі тим, хто опікує сироту; матеріальне забезпечення у разі тимчасової або постійної втрати працездатності; реалізація заходів діючої системи соціального забезпечення; створення умов для розвитку творчого потенціалу особистості, державної підтримки інтелектуальної еліти та обдарованих дітей і молоді; захист прав працездатної молоді у галузі праці в умовах різних форм власності [17, с. 31]. ______________________________________________________Державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються незалежно від того, де така дитина перебуває на утриманні та вихованні, на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку. Державні соціальні стандарти і нормативи встан