ЗМІСТ ВСТУП …………………………………………………………………......... 6 РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ МОРЕМ …….................... 21 1.1. Доктрина й практика використання просторів Світового океану до середини XIX сторіччя ….................................. 21 1.2. Систематизація норм у сфері використання Світового океану наприкінці XIX початку XX сторіччя ….............. 36 1.3. Кодифікація міжнародного морського права під егідою ООН та її роль у формуванні сучасної системи права користування морем ……………………............................ 41 1.4. Методологія класифікації морських просторів …............ 45 РОЗДІЛ 2. ^ ГЕНЕЗИС СТРУКТУРИ Й ЗМІСТУ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ МОРСЬКИМИ ПРОСТОРАМИ З НАЦІОНАЛЬНО-ПРАВОВИМ РЕЖИМОМ ........... 60 2.1. Про поняття й склад внутрішніх морських вод у міжнародному морському праві ………………………… 60 2.2. Правовий режим внутрішніх морських вод і порядок перебування в них морських суден …………………....... 68 2.3. Проблеми контролю держави порту в сфері забезпечення судноплавства .............................................. 81 2.4. Становлення й розвиток інституту територіального моря в міжнародному морському праві ……………........ 95 2.5. Право мирного проходу іноземних суден у територіальному морі прибережної держави відповідно до положень Конвенції ООН з морського права 1982 р. 105 2.6. Концепція "нероздільного зв’язку землі, води та народу" й сучасні проблеми правового режиму архіпелажних вод …………………………........................ 117 РОЗДІЛ 3. ^ КОМПРОМІСНИЙ ХАРАКТЕР ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ Й ЗМІСТУ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ МОРСЬКИМИ ПРОСТОРАМИ ЗІ ЗМІШАНИМ ПРАВОВИМ РЕЖИМОМ ………..... 128 3.1. Виключна економічна зона – простір sui generis чи зона altum mare? ……………....................................................... 128 3.2. Сучасні проблеми правового режиму виключної економічної зони ................................................................. 137 3.3. Інститут прилеглої зони й перспективи його розвитку в міжнародному морському праві …………….................... 150 3.4. Становлення й розвиток інституту континентального шельфу в сучасному міжнародному морському праві .... 158 3.5. Проблеми делімітації морських просторів зі змішаним правовим режимом між державами з протилежними та суміжними узбережжями ………....................................... 171 РОЗДІЛ 4. ^ МОРСЬКІ ПРОСТОРИ З МІЖНАРОДНИМ ПРАВОВИМ РЕЖИМОМ DE LEGE LATA ТА DE LEGE FERENDA ……………............................................ 180 4.1. Відкрите море – status quo? …………………………........ 180 4.2. Імперативні норми jus cogens – вихідні початки і головний критерій режиму відкритого моря ………….... 184 4.3. Правовий режим суден у відкритому морі ……………... 191 4.4. Вилучення з принципу виключної юрисдикції держави прапора у відношенні суден, що знаходяться у відкритому морі, як необхідний елемент у справі підтримки правопорядку у Світовому океані ………..... 208 4.5. Конвенційні принципи використання дна морів і океанів та їх надр за межами національної юрисдикції держав ……...........................……………………………... 228 РОЗДІЛ 5. ^ СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК ІНСТИТУТІВ ВОДНИХ ПРОСТОРІВ ЗІ СПЕЦІАЛЬНИМИ ПРАВОВИМИ РЕЖИМАМИ ………………………… 238 5.1. Концепція "замкнутих або напівзамкнутих морів" як визнання факту специфіки проблем окремих морських просторів ……………………………………...................... 238 5.2. Поняття проток у міжнародному морському праві та методологія їх класифікації ………………………........... 242 5.3. Правовий режим проток, що використовуються для міжнародного судноплавства відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. …………........................ 248 5.4. Морські канали: поняття, класифікація, правовий режим судноплавства …………………………………..... 253 5.5. Міжнародні ріки й озера: поняття, класифікація, загальні принципи правового режиму ………………….. 260 РОЗДІЛ 6. ^ СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ І РОЗВИТКУ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ МОРЕМ ..... 277 6.1. Політико-правові передумови функціонування структури та змісту правового режиму морських просторів у Чорноморсько-Азовському регіоні ……....... 277 6.2. Актуальні проблеми забезпечення міжнародного правопорядку у Світовому океані ……………………..... 303 6.3. Перспективи розвитку структури та змісту права користування морем …....................................................... 314 ВИСНОВКИ ………………………………………………………………… 325 ^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………….................. 337 ДОДАТКИ ……………………………………………………………........... 395 Додаток А. Загальна характеристика міжнародних організацій, посилання на які є роботі ................................................... 395 Додаток Б. Загальна характеристика міжнародних нормативних документів, посилання на які є в роботі ........................... 402 Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html^ ВСТУПАктуальність теми дослідження. Сучасний розвиток міжнародного морського права свідчить про те, що практично в усіх сферах суспільних відносин, пов’язаних з використанням Світового океану, існує значний масив принципів і норм, дотримання яких є необхідною умовою існування земної цивілізації. Ці правила поведінки держав та міжнародних організацій знаходять свій вияв у міжнародних нормативних актах, прийнятих під егідою і в рамках ООН та її спеціалізованих установ, насамперед Міжнародної морської організації (IMO), Міжнародної організації праці (ILO), Всесвітньої організації охорони здоров’я (WHO) тощо. Значна роль у вирішенні правових проблем Світового океану належить й міжнародним неурядовим організаціям, які також беруть активну участь у розробці проектів нормативних актів, перш за все, це Міжнародний морський комітет (CMI), Консультативний комітет із запобігання забруднення моря нафтою (ACOPS), Балтійська та міжнародна морська рада (BIMCO), Об’єднання асоціацій судновласників Європейського Союзу (ECSA), Міжнародна асоціація судновласників Чорноморського регіону (BINSA).Складність і розгалуженість системи нормативного регулювання у сфері використання Світового океану, її динамічність і здатність вбирати в себе нові явища, створює нагальну потребу в теоретичному осмисленні стану сучасного міжнародного морського права та встановленого ним правового порядку. У свою чергу, вивчення й узагальнення розвитку системи цього порядку дозволяє визначити перспективи його подальшої еволюції у напрямку створення для всіх держав рівноправних та сприятливих умов користування морем. Необхідність цього обумовлена й тим, що у 2004 році минув десятирічний термін, передбачений статтею 312 Конвенції ООН з морського права 1982 року [1;2], коли кожна держава-учасниця може запропонувати Генеральному секретарю ООН внести до неї поправки. Актуальність дослідження зумовлена також необхідністю подальшого зміцнення правових засад діяльності України у Світовому океані, яка, маючи вигідне географічне місце розташування з довжиною морських кордонів понад 1000 морських миль і розвинену морську інфраструктуру, може значно розширити свою діяльність у таких сферах, як транспортне використання морських шляхів, розробка живих морських та мінеральних ресурсів, охорона морського середовища, проведення морських наукових досліджень та ін. Разом з тим, умови розвитку України як незалежної держави вимагають пристосування багатьох положень міжнародного морського права до формування власної міжнародно-правової позиції, перш за все у стосунках з сусідніми морськими державами – Російською Федерацією, Румунією, Туреччиною, Болгарією, Грузією.Існує чимало теоретичних досліджень вітчизняних і особливо зарубіжних вчених, присвячених правовим проблемам використання Світового океану. Зокрема, певні правові аспекти користування морем розглядалися в роботах Г.О. Анцелевича, О.Ф. Висоцького, В.Н. Гуцуляка, В.В. Демиденка, Є.В. Додіна, І.В. Дмитриченка, Г.Г. Іванова, О.В. Іщенка, А.Л. Колодкіна, В.М. Корецького, С.О. Кузнєцова, М.І. Лазарева, С.В. Молодцова, В.М. Прусса, О.А. Радзівілла, А.В. Сидоренка, Л.Д. Тимченка, Ю.С. Шемшученка, О.А. Щіпцова та ін. Проте практика держав у сфері використання моря все більше вступає у протиріччя з конвенційними нормами міжнародного морського права, що зв’язано з інтенсифікацією різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізацією міжнародних відносин в цілому. Саме дослідження цих змін у правовому порядку Світового океану становить сьогодні вузлові проблеми розвитку міжнародного морського права, які мають велике практичне значення.^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям даної роботи є складовою фундаментальних досліджень з міжнародного морського права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а саме теми "Сучасні тенденції розвитку міжнародного права та їх вплив на міжнародно-правову доктрину та практику України" (номер державної реєстрації 0102U007076), а також пов’язаний з виконанням плану науково-дослідної роботи кафедри морського права Одеської національної морської академії:1997 р. – "Розробка, обґрунтування комплексних теоретичних проблем правового регулювання безпеки мореплавства та рятування на морі та використання досягнутих результатів у процесі підготовки фахівців морського флоту" (номер державної реєстрації – 0196U010326);1998–1999 роки – "Комплексні теоретичні проблеми правового регулювання забруднення морського середовища" (номер державної реєстрації – 0198U001690);2002–2003 роки – "Міжнародне морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку" (номер державної реєстрації – 0102U002187).Автор дисертаційного дослідження був керівником усіх зазначених науково-дослідницьких робіт.Напрям даної роботи віднесено до пріоритетних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких інститутів Одеської області, спрямованих на виконання державної Програми "Регіональна ініціатива" з питань формування та здійснення морської політики України [3, с.27].^ Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні сучасних тенденцій еволюції міжнародного морського права, які впливають на зміни структури та змісту правового порядку в Світовому океані. Для досягнення поставленої мети у роботі визначені такі основні завдання: визначити й обґрунтувати особливості сучасної системи права користування морем в міжнародному морському праві; обґрунтувати специфіку методології права користування морем, визначивши критерії класифікації морських просторів; з’ясувати фактори та тенденції, що обумовлюють зміни структури та змісту правового режиму існуючих категорій морських просторів у контексті інтенсифікації різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізації міжнародних відносин; встановити сфери права користування морем, які потребують подальшої кодифікації; узагальнити сучасну теорію і практику імплементації норм міжнародного права у внутрішнє право держав, що стосується сфери використання морських просторів; проаналізувати участь України в кодифікації міжнародного морського права та ступінь виконання нею конвенційних зобов’язань; з’ясувати сучасні проблеми права користування морськими просторами Чорноморсько-Азовського басейну та визначити шляхи формування міжнародно-правової позиції України для їх розв’язання.^ Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, що склалися і розвиваються у сфері використання Світового океану і морського дна.Предмет дослідження становить систему принципів і норм міжнародного морського права та їх еволюційний розвиток в умовах інтенсифікації різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізації міжнародних відносин.^ Методи дослідження обумовлюються метою та завданнями дисертаційної роботи. В основу методології покладено синтез загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, що знайшли своє широке застосування в сучасній науці міжнародного права. Водночас в роботі використана методологія, що віддзеркалює специфіку науки міжнародного морського права як окремої галузі міжнародного права. В першу чергу, в даній роботі застосовано загальнонауковий метод системного аналізу. Цей метод використано в процесі визначення складових права користування морем, що становить особливий правовий порядок і якому притаманна власна структура та зміст, які обумовлюють тенденції подальшого розвитку цього порядку. При висвітленні питань про правомірності включення окремими державами-учасниками Конвенції ООН 1982 р. тих або інших правових норм у своє внутрішнє право застосовувався аксіоматичний або дедуктивний метод дослідження. У свою чергу, метод сходження від конкретного до абстрактного дозволив більш, чітко окреслити й конкретизувати проблеми розвитку сучасного міжнародного морського права. Соціологічний метод використовувався при аналізі діяльності міжнародних організацій, ефективності розроблювальних під їх егідою конвенцій, договорів і угод, а також прийнятих їх органами резолюцій. Даний метод дозволив не лише підійти до вирішення багатьох традиційних проблем міжнародного морського права, але й визначити ряд нових, зокрема, проблеми десятирічного строку подання документів у Комісію з кордонів континентального шельфу для встановлення його межі понад 200 морських миль. Порівняльний метод застосовувався для зіставлення подібних об’єктів пізнання, що існують як одночасно, зокрема, сучасні категорії морських просторів зі змішаним правовим режимом, так і тих явищ які, відокремлені певним часом, наприклад, відношення до піратства, або концепції "відкритого" і "закритого" моря, концепції "територіальності судна" тощо. В роботі використано також статистичний метод дослідження, зокрема, в питаннях, що стосуються ратифікації державами міжнародних конвенцій, договорів та угод, аналізу внутрішніх нормативних актів відносно ширини територіального моря і континентального шельфу тощо. В процесі дослідження зазначених проблем широко використовувався й формально-юридичний метод, завдяки якому показана правова природа змін в структурі й змісті права користування морем, що вимагає подальшої його кодифікації, а також систематизовано та узагальнено отримані наукові результати.^ Наукова новизна дисертації визначається тим, що вона є першим в такому напрямі у вітчизняній науці міжнародного права комплексним дослідженням засад права користування морем у контексті інтенсифікації різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізації міжнародних відносин. Наукова новизна дисертації полягає у наступних висновках, положеннях та рекомендаціях: визначено міжнародне морське право як відкриту складну динамічну систему принципів та норм, що регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права в процесі використання Світового океану і морського дна як загального надбання людства; показано, що відкритість системи міжнародного морського права обумовлена її взаємозв’язком з іншими системами та окремими їх елементами (іншими галузями міжнародного права, внутрішнім морським правом держав, міжнародним приватним морським правом тощо), її складність виявляється як у системності складових елементів, так і наявності розгалужених багаторівневих зв’язків цих елементів, а динамічність – визначається здатністю її до самоорганізації та спроможністю змінюватися в процесі глобалізації світу; доведено, що поведінка учасників правовідносин, що виникають в процесі використання Світового океану і морського дна, прямою мірою залежить як від рівня розвитку міжнародного морського права, так і наявності дієвих механізмів реалізації його положень у внутрішньому праві держав та контролю за їх виконанням; встановлено, що відповідні резолюції та циркуляри Міжнародної морської організації, яка є основною спеціалізованою структурою в системі права користування морем, мають статус обов’язкових норм; доведено, що Міжнародна морська організація поступово набуває ознаки міжнародної морської адміністрації, яка здійснює відповідні права держав у сфері забезпечення безпеки мореплавства та запобігання забруднення морського середовища; встановлено, що правовий статус кожного з морських просторів залежить не лише від поширення на нього суверенних прав держави, але й у відповідних випадках міжнародно-правової позиції держави стосовно даного простору та внутрішнього права; визначено, що проблеми класифікації та делімітації морських просторів в Чорноморсько-Азовському басейні пов’язані з трьома основними факторами: природним розвитком суспільства та розширенням масштабів і можливостей всебічного використання потенціалу морських просторів; географічними особливостями Чорноморсько-Азовського басейну (малий розмір, замкнутість басейну тощо); перерозподілом інтересів у цьому регіоні в зв’язку з розпадом СРСР і появою на його території нових незалежних держав, в тому числі України; визначено, що вирішення проблем розмежування континентальних шельфів та виключних економічних зон України й Румунії повинно базуватися на тріаді принципів: двосторонній угоді; рівновіддаленості; та особливих обставинах (історичні й економічні підстави, складна конфігурація берегової лінії та розміри Чорного моря, довжина берегової лінії кожної з держав, розміри їх сухопутних територій і чисельність населення та права острова Зміїний на такі категорії морського простору як територіальне море, виключна економічна зона, континентальний шельф тощо); доведено, що з позиції національних інтересів, відносно делімітації Азовського моря, Україна повинна виходити з концепції історичних внутрішніх вод, які мають бути розмежовані з Росією шляхом укладення угоди про встановлення морського кордону між двома державами; обґрунтовано, що поєднання в Конвенції ООН 1982 р. інтересів відповідних держав з різною структурою континентального шельфу (в геологічному розумінні) сприяло встановленню в міжнародному морському праві двох різних його правових режимів: одного для континентального шельфу в межах 200 морських миль, що виміряються від вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря, та другого для континентального шельфу за межами цього району (від 200 до 350 морських миль); визначено, що основу поняття "протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства", яке широко застосовується в Конвенції ООН 1982 р., складають два елементи: географічний, що відображає особливості розташування протоки (наявність альтернативного проходу та його зручність для судноплавства) у взаємозв’язку з правовою кваліфікацією (сухопутні території, що розмежовує протока, та категорії морського простору, що з’єднує протока); та функціональний, що визначає значимість і практику використання протоки для міжнародного судноплавства; аргументовано, що встановлення Туреччиною національних правил проходу Чорноморських проток суперечить положенням ряду норм міжнародного права і дає цій країні певні економічні переваги, не створюючи при цьому додаткових гарантій зниження імовірності навігаційних аварій, і тому, виходячи з національних інтересів України, необхідно проводити політику, спрямовану на перегляд положень Конвенції про протоки 1936 р.; визначено, що в сучасній доктрині міжнародного морського права стосовно правового регулювання судноплавства в "міжнародних каналах" закладено два взаємопов’язаних між собою принципи: принцип територіального суверенітету та принцип свободи морських сполучень, які мають знайти закріплення в міжнародних конвенціях або національних нормативних актах; доведена необхідність дотримання принципу примату міжнародного права з метою усунення відхилень в застосуванні у внутрішньому праві України ряду положень міжнародного морського права, зокрема, неприпустимості встановлення певних категорій морських просторів в Азовському морі й визначення їх правових режимів, а також в питаннях забезпечення безпеки мореплавства й запобігання забруднення морського середовища; обґрунтовано, що подальший розвиток міжнародної системи права користування морем у перспективі має відбуватися шляхом: розв’язання старих проблем, які з тих чи інших причин не вдалося вирішити (насамперед, розширення кола учасників Конвенції ООН 1982 р. та інших спеціальних угод, прийнятих у порядку розвитку її положень, приведення внутрішнього права держав у відповідність з нормами міжнародного морського права, створення ефективної системи міжнародного контролю, розробка й прийняття нових міжнародних нормативних актів, зокрема, з реєстрації морських торговельних суден, "безквиткових пасажирів" тощо); вирішення нових проблем, обумовлених необхідністю запобігання протиправним діям у сфері безпеки міжнародного судноплавства, тероризму, забрудненню морського середовища та охороні життя людини на морі тощо.^ Практичне значення отриманих результатів пов’язано з теоретичною значимістю роботи, в якій проведено комплексний аналіз відкритої складної динамічної системи сучасного міжнародного морського права й розроблено пропозиції щодо шляхів її удосконалення. Висновки і пропозиції, сформульовані в роботі, знайшли своє практичне застосування при розгляді ряду проблем, насамперед тих, що стосуються делімітації континентального шельфу й виключної економічної зони України, визначення правового статусу Азовського моря й Керченської протоки, островів Зміїний і Тузла, проблем, пов’язаних з реєстрацією морських торговельних суден. З цих питань автор входив до складу робочих груп Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, Вищого арбітражного суду України та органів прокуратури або залучався до їх роботи. Матеріали, висновки та пропозиції використовуються на факультеті морського права Одеської національної морської академії при викладанні таких дисциплін, як "Міжнародне морське право", "Міжнародне приватне морське право", "Морське право України", "Правові основи діяльності морського судна", "Правове забезпечення судноплавства", "Правове забезпечення безпеки мореплавства" та ін. Результати роботи також можуть бути використані органами законодавчої і виконавчої влади України при підготовці проектів нормативних актів, так само як і органами державного управління морегосподарським комплексом України, тобто всіма тими, хто формує і здійснює морську політику України. Матеріали, положення і висновки дисертаційного дослідження можуть сприяти більш глибокому розумінню правових, політичних та економічних процесів, що відбуваються в сучасній період. Вони можуть активізувати подальший інтерес до правових проблем Світового океану, сприяючи розширенню наукових досліджень у цій сфері та створенню освітніх програм для юридичних і морських навчальних закладів України.^ Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем особисто, всі результати даної роботи, сформульовані в ній висновки, положення та рекомендації обґрунтовані на основі особистих досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших авторів, на які обов’язково зроблено посилання. У співавторстві опубліковано один розділ колективної монографії обсягом 2,1 авт. аркуша (Концепція створення морського законодавства України // Суверенітет України і міжнародне право. – Київ: Манускрипт, 1995. – С. 241–257). Здобувач особисто є автором 0,9 авт. аркуша цього розділу. Науковий доробок здобувача полягає в дослідженні процесів систематизації морського законодавства України та їх обґрунтуванні. У співавторстві опубліковано одну колективну монографію обсягом 9,3 авт. аркуша (Пиратство, терроризм, мошенничество на море (правовые аспекты). – Одесса: Бахва, 1996. – 144 с.). Здобувач особисто є автором 3 авт. аркуші цього розділу. Науковий доробок здобувача полягає в дослідженні процесів міжнародно-правової регламентації боротьби з піратством на морі та систематизації й обґрунтуванні здобутих результатів.У співавторстві опубліковано також п’ять наукових статей (Чи забезпечує державний нагляд безпеку торговельного мореплавства // Право України. – 1998. – № 1. – С. 104–106.; Про делімітацію континентального шельфу між Україною та Румунією // Право України. – 1998. – № 9. – С. 85–88.; Міжнародно-правові принципи і норми безпеки торгового мореплавства / Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ: Ін Юре, 1998. – С. 266–272.; Міжнародно-правові основи режиму континентального шельфу України // Право України. – 2002. – № 3. – С. 158–161.; Імплементація міжнародних норм і стандартів у сфері використання Світового океану: деякі сучасні проблеми // Право України. – 2004. – № 4. – С. 142–145). Не менше половини обсягу кожної з них є науковим доробком здобувача, внесок якого полягає у визначення мети, систематизації матеріалу, підготовці тексту та формулювання висновків.^ Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися автором на міжнародних, регіональних і національних наукових конференціях, симпозіумах, семінарах:Науково-практична конференція "Правова система України: теорія і практика" (Київ, 7–8 жовтня 1993 р.; тези опубліковані);Науково-практична конференція "Концепція розвитку законодавства України" (Київ, травень 1996 р.; тези опубліковані);Друга міжнародна науково-практична конференція з удосконалювання системи санепіднагляду на транспорті (Іллічівськ, 8–10 вересня 1999 р.; доповідь опублікована);Друга спільна конференція Міжнародної асоціації судновласників чорноморського басейну й Асоціації суднобудівників і судноремонтників чорноморського регіону (Одеса, 7–9 жовтня 1999 р.; доповідь опублікована);Міжнародний семінар "Міжнародне морське право і Чорноморський регіон" (Одеса, 14–17 листопаду 2001 р.; доповідь опублікована);Міжнародна конференція, присвячена 20-річчю прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 року (Москва, 26–28 червня 2002 р.; доповідь опублікована);Перша міжнародна конференція "Міжнародне морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку" (Одеса, 18–20 вересня 2002 р.; доповідь опублікована);Всеукраїнський науково-практичний семінар "Міжнародне співробітництво й інтеграція в сфері освіти по підготовці фахівців митної служби і юристів, що працюють у сфері торговельного мореплавства" (Одеса, 3–4 грудня 2002 р.);Міжнародна науково-методична конференція "Римське право і сучасність" (Одеса, 6–7 грудня 2002 р.; доповідь опублікована);Міжнародна науково-практична конференція присвячена 5-річчю Інституту морського права (Санкт-Петербург, 16–17 вересня 2003 р.); Міжнародна наукова конференція "Сучасне судноплавство і морська освіта" (Одеса, 14–15 квітня 2004 р.; доповідь опублікована);Друга міжнародна конференція "Міжнародне морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку" (Одеса, 22–23 квітня 2004 р.; доповідь опублікована);Шоста міжнародна виставка-симпозіум по судноплавству, суднобудуванню, розвитку портів і торгівлі (Одеса, 2–5 вересня 2004 р.; доповідь опублікована); Щорічні науково-практичні конференції, що проводяться в Одеській національній морській академії (Одеса, квітень 1993–2004 роки; тези опубліковані).Матеріали дисертації використовуються в лекціях і на семінарських заняттях у навчальному процесі Одеської національної морської академії.Дисертація обговорювалася на розширеному засіданні кафедри Морського права Одеської національної морської академії і засіданні відділу Міжнародного права і порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та рекомендована до захисту.Публікації. Основні положення дисертації опубліковані:у двох монографіях без співавторів "Сучасне міжнародне морське право і перспективи його розвитку" (2003), "Право користування морем: генезис структури і змісту" (2004);у трьох колективних монографіях "Суверенітет України і міжнародне право" (1995), "Піратство, тероризм, шахрайство на морі (правові аспекти)" (1996), "Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України" (2005);у семи збірниках наукових праць "Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України" (1998), "Збірник наукових праць Академії прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького" (1998), "Морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку: Збірник наукових праць Одеської національної морської академії " (2002), "Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії" (2003), "Держава і право: Збірник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України" (2004), "Морське право: актуальні питання теорії та практики: Збірник наукових праць Одеської національної морської академії " (2004);у десяти збірниках наукових доповідей і тез конференцій, симпозіумів, семінарів "Правова система України: теорія і практика" (1993), "Концепція розвитку законодавства України" (1996), "Санепіднагляд на транспорті – 99" (1999), "Матеріали II спільної конференції BINSA – BRASS" (1999), "Міжнародне морське право і Чорноморський регіон" (2001); "Матеріали 54 науково-методичної конференції професорсько-викладацького складу та курсантів Одеської національної морської академії" (2002), "Щорічник морського права" (2002), "Матеріали 55 науково-методичної конференції професорсько-викладацького складу та курсантів Одеської національної морської академії" (2003), "Сучасне судноплавство і морська освіта: Матеріали міжнародної наукової конференції" (2004), "Матеріали шостої міжнародної виставки-симпозіуму по судноплавству, суднобудуванню, розвитку портів і торгівлі" (2004);у двох навчальних посібниках без співавторів "Міжнародне приватне морське право" (2000), "Морське право" (2004);у восьми колективних навчальних, навчально-методичних і методичних виданнях "Короткий морський словник" (1993), "Програма курсу "Транспортне право" для вузів і факультетів транспорту України" (1994), "Право України" (1994), "Морське право України" (1996), "Право користування морем" (1997), "Теорія держави і права: вступний курс" (1997), "Правове регулювання перевезення вантажів і пасажирів" (1999), "Правові основи регламентації судноплавства" (2003);у тридцяти наукових статтях й інших публікаціях. Загальний обсяг опублікованих робіт понад 110 авт. аркушів.^ Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 6 розділів, що включають 28 підрозділів, висновків, списку джерел і літератури з 512 найменувань і двох додатків. Обсяг основної частини роботи – 16 авторських аркушів. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.htmlВИСНОВКИ Підводячи підсумки проведеного дослідження, хотілося б ще раз привернути увагу на комплексність проблем сучасного міжнародного морського права і на те, наскільки серйозне місце займає ця галузь правового регулювання в розвитку сучасної цивілізації. Саме комплексність проблем Світового океану спонукає розглядати право користування морем не дискретно, з погляду існування окремих інститутів і норм, а як систему, яка має свій певний зміст і структуру обумовлені її системоутворюючими властивостями. І такий методологічний підхід, на наш погляд, є цілком виправданим, бо дозволяє сприймати предмет дослідження, як цілісну систему, і у контексті загальнонаукового спрямування синергетики визначити закономірності її самоорганізації та розвитку. Проведене дисертаційне дослідження еволюції системи права користування морем, яка весь час свого існування формувалася під впливом природного розвитку суспільства та пов’язаним з ним науково-технічним прогресом, і одержані в ході досягнення мети й розв’язання поставлених у зв’язку з цим задач наукові та практичні результати дозволяють сформулювати наступні висновки. 1. Еволюція суспільства спонукала до постійного перегляду системоутворюючих властивостей права користування морем, які в свою чергу закладали основу структури та змісту цієї системи. Так, якщо в античний період і раннє середньовіччя, в основі системоутворюючих властивостей було прагнення забезпечення головним чином приватних або корпоративних інтересів, пов’язаних з морською торгівлею, то й складовими елементами цієї системи виступали в основному правила, які, хоча і не були санкціоновані будь-якою суверенною владою, але які добровільно визнавалися купцями і торговцями всіх націй. Для періоду становлення державності, коли міжнародні відносини піднялися на принципово новий рівень свого розвитку, як ситемоутворюючі на перший рубіж поступово виходять публічні, державні інтереси в галузі використання Світового океану. Відкриття нових земель, бурхливий розвиток мореплавства й міжнародної торгівлі ще більш гостро порушили питання про панування на морі. Саме в цей час виникають і затверджуються нові принципи, серед яких визначальне місце займає принцип свободи відкритого моря, який пронизуючи всю систему права користування морем створює підґрунтя для її подальшого розвитку. Загальне визнання міжнародного права і його універсалізація, створення ООН як міжнародної організації, діяльність якої спрямована на підтримку і зміцнення миру, безпеки і розвиток співробітництва в усіх сферах міжнародних відносин, створили передумови для формування сучасної системи права користування морем. В основі системоутворюючих властивостей якої, як сказано в преамбулі всеосяжної універсальної Конвенції ООН з морського права 1982 р., полягає прагнення "врегулювати у дусі взаєморозуміння і співробітництва усі питання, що стосуються морського права". Таке прагнення міжнародного співтовариства обумовлено рядом об’єктивних причин, серед яких у першу чергу можна назвати: інтенсивний розвиток і розширення сфери діяльності людини у Світовому океані та на морському дні; збільшення кількості міжнародних нормативних актів у цій галузі; бажання створити ефективну струнку логічну систему правил поведінки; прагнення усунути застарілі й неефективні норми права, а також ліквідувати пробіли і вирішити в цій галузі колізії. 2. Метод системного аналізу закладений в основу проведеного наукового дослідження дозволив дійти до висновку, що право користування морем – дуже специфічна, складна, відкрита і динамічна система. Специфіка якої, у першу чергу, полягає в наявності значної кількості інститутів і норм, що не мають аналогів в інших галузях міжнародного права. Складність цієї системи обумовлена як складністю її елементів, що дозволяє говорити про те, що вона становить собою систему систем, так і складністю зв’язків між цими елементами. Право користування морем – це відкрита система, бо її елементи находяться у тісному взаємозв’язку з іншими системами та їхніми елементами (іншими галузями міжнародн