№ 16 АРПАТТЯПРИК2010 липень-грудень Редакція залишає за собою право скорочувати і редаґувати надіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту. За достовірність фактів, цитат відповідальність несуть авториреґіональний науково-методичний альманах Свідоцтво про реєстрацію серія ІФ № 463 від 17.XII.2001 р.Видавець: Видавничо-інформаційний центр Івано-Франківського обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді^ Адреса редакції: м. Івано-Франківськ, вул. Нечуя-Левицького, 19, тел. 58-21-56Засновники: Івано-Франківський обласний державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді Івано-Франківська обласна організація Національної спілки краєзнавців Україниредакційна колеґія: Володимир Грабовецький(головний редактор) Богдан Гаврилів(заступник головного редактора) Михайло Косило(шеф-редактор) Галина Горбань Тетяна Завгородня Микола Кугутяк Володимир Любінець Богдан Мицкан Михайло Паньків Борис Савчук Степан Хороб Юрій Угорчак(відповідальний секретар) Ярослав Довган(літературний редактор) Лідія Левицька(коректура) Стефанія Шеремета(верстка) Ірина Косило(відповідальна за випуск)^ ЗмістДослідження давньої історії та культури ПрикарпаттяЗеновій Федунків Оборонні укріплення села Нижнева 3Іван Бондарев Палац Потоцьких 7Ірина Косило Перші лауреати обласної краєзнавчої премії ім. Володимира Полєка 10^ З історії національних меншинМечислав Фіглевський Перші громади релігійних меншин на Снятинщині 14Люби і знай свій рідний крайВолодимир Федорак Особливості розвитку етнотуризму на Гуцульщині 18Дарія Мицан Чорний - Чортовий - Гурський 21Василь Бурдуланюк Історія Стопчатова в іменах 23Іван Бойко Повернення із забуття 30З історії культури й освітиМихайло Воробець «Червона школа» м. Рогатина 33Надія Рега Реклама в українській пресі Галичини початку ХХ століття 36Михайло Косило Туристсько-краєзнавча робота у позашкільних навчальних закладах України:ретроспективний погляд 38^ Пам’ятки духовної культуриІван Драбчук Божі знаки над духовою криницею 41Історія краю в іменахОлег Гуцуляк, Петро Дрогомирецький Пророк у поемі «Мойсей» І. Франка 43Леонід Кирилаш Хроніка одного рейсу 45Володимир Морозюк Олесь весняний - поет, патріот, борець 49Наталія Салига До портрету Уляни Кравченко: етико-педагогічні домінанти творчої спадщини 50Володимир Морозюк Відкриття імен 54Віталій Шевченко Голгофа письменника Володимира Короленка 54Віталій Фіглевський Лікар, що вивчав підземний літопис Галича 56^ Слідами спогадівСпогади колишніх станиславівських школярів ХІХ ст.Юрій Угорчак Від академії до університету 59Ян Вежбовський Мої спогади з 1972-1880 років 63Ігнатій Дашинський Фраґменти зі спогадів 1878-1882 років 67Євген Барвінський Зі шкільних споминів 1883-1889 років 70^ МузеїОлег Бойкевич Музей Миколи Угрина-Безгрішного в Рогатині 72Літературна сторінкаОлесь Весняний Земле моя. Моє серце. На Київ, братове! Україні 75ЮвілеїГанна Марчук Обсерватор селянського життя 77Петро Арсенич Археолог, історик-краєзнавець, діяч ОУН 80Богдан Гаврилів Ярослав Мельничук - історик, педагог і краєзнавець 82Богдан Гаврилів Володимир Качкан - академік і народознавець 83Юрій Угорчак Дослідник та організатор краєзнавчого руху на Прикарпатті 84Михайло Косило Науковець, педагог, культурна та громадська діячка 85РецензіїПетро Сіреджук Віхи знаменитого покутського села 88Євген Баран Галичина: між князем і невільницею 89^ Наші автори Наші автори 92 На обкладинці: Перша стор. - Петро Арсенич, Володимир Грабовецький та Богдан Гаврилів - перші лауреати обласної краєзнавчої премії ім. Володимира Полєка на фоні реставрованого Галицького замку Остання стор. - пам’ятна медаль та диплом обласної краєзнавчої премії ім. Володимира Полєка на фоні наших Карпат^ Дослідження давньої історії та культури Прикарпаття Село Нижнів на Тлумаччині є одним із тих населених пунктів, які відігравали важливу роль в історії Прикарпаття. Дністер тут тече широким руслом і утворює кілька обмілин. Здавна по них убрід через річку переправлялися торгові каравани і військові загони. Напевне, тому прибережну зону біля Нижнева обносили укріпленнями й влаштовували тут оборонно-вартові городища, замки й навіть форт. З археологічних, історичних та етнографічних джерел відомо, що на теренах села в різний час існувало шість оборонних об’єктів: сторожова твердиня, укріплений монастир, шляхетський верхній замок, шляхетський нижній замок, сторожова вежа на горі Стражниці і форт австрійської армії. Короткий час Нижнів мав статус містечка (1508–1531). Однак, на відміну від інших міських населених пунктів, його середмістя не мало фортифікаційних укріплень. Уже у 1531 р. поселення вщент зруйнували молдавські загони і воно втратило міський статус. Знову Нижнів набув статусу містечка лише у 1702 р., коли потреба у міських укріпленнях не стояла так гостро. Отож розповіжмо детальніше про всі фортифікаційні об’єкти цього села.Сторожова твердиня За 2 км на схід від села на високому мисоподібному виступі правого берега Дністра, що зветься Городищем, колись стояла сторожова твердиня. В археології її називають городище Нижнів VІІІ. Відразу відзначмо, що розташовувалося укріплення у місці, добре захищеному схилами гори, штучними ескарпами, дерев’яною загорожею та сусідніми оборонними об’єктами. З південного сходу доступ до неї ворогові закривав монастир, з півдня – давньоруське поселення Х–ХІ ст. (Нижнів ІХ). Городище виявив польський археолог Б. Януш у 1918 р., а ретельно обстежив у 1987 р. наш сучасник археолог, к. і. н. Б. Томенчук.1 За керамікою та віднайденим на північних схилах скарбом монет (100 дирхем, карбованих у 925–926 роках) сторожову твердиню датують Х–ХІ ст.2 Складається городище з двох майданчиків, розділених ровом завширшки 5–8 м, завглибшки 3 м, – овального і підпрямокутного. Перший розташований на краю мису й, очевидно, вміщував вартову башту. Другий з напільного боку захищався валом заввишки до 5 м та ровом завширшки до 10 м. Культурний шар на городищі – 5–10 см3 . Вірогідно, по периметру майданчики мали дерев’яну загорожу й оборонялися з двох-трьох дерев’яних башт. Одна з башт виконувала функції сторожової. З неї добре проглядалося плесо Дністра і броди. Тож городище мусило виконувати функції1 Томенчук Б. Археологія городищ Галицької землі.Галицько-Буковинське Прикарпаття. – Матеріалидосліджень 1976-2006. – Івано-Франківськ, 2008. – С. 226.2 Нижнів // Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська обл. – К., 1971. – С. 579–580.3 Вуянко М. Нижнівські монастирі: від часів КиївськоїРусі до середини ХХ століття // Наукові записки Івано-Франківського краєзнавчого музею. – 2003. – №7–8. –С. 35–47.Зеновій ФедунківОборонні укріплення села Нижнева оборонно-дозорного форпосту давнього Галича, в якому, судячи з площі укріпленої території, проживало близько 20–30 вояків. Навколо твердині у Х–ХІ ст. з’явилися неукріплені поселення в урочищі Могильне-городище (на південь від твердині) і в урочищі Загородище (на південному схилі пагорба).*Цілком можливо, що згодом твердиня перетворилася на резиденцію місцевого боярина – власника навколишніх земель. Знищено фортифікаційну споруду й навколишні осади-супутники ймовірно у ХІІ ст. Вцілілі жителі переселилися на територію, що зараз належить с. Тижневу, й заклали три поселення. Саме з цих поселень сформувався населений пункт, який пізніше отримав назву Нижнів.Укріплений монастир Впритул до західного боку городища прилягав давньоруський укріплений монастир. Ідентифіку-вати його допомагає топонімічна назва урочища Монас-тирик. Розташовувався він на рівному майданчику нижче від сторожової твердині. При спорудженні монастирських укріплень максимально використано природний ландшафт і елементи фортифікації сусіднього об’єкта. Сусідство з городищем і поселенням приносило ченцям взаємну користь і з погляду безпеки, і з огляду на господарські взаємини. Місцевий краєзнавець Д. Лупипсів стверджує, що монастир заснували монахи-пустельники, котрі проживали в печерах, викопаних у березі Дністра.4 У вільний час монахи робили дерев’яний посуд і обмінювали його на їжу.5 З часом ченці об’єдналися і побудували скит. Історичних джерел про цей чернечий осідок не знайдено. Про функціонування скиту за часів Ярослава Осмомисла згадується тільки у книгах, виданих «Просвітою» в кінці ХІХ ст.6 На поч. ХХ ст. на місці монастирської церкви стояли каплиця і пам’ятний хрест, які впродовж віків у пам’ять про сакральну споруду відновлювали жителі Нижнева. Монастир обстежували експедиція Івано-Франківського краєзнавчого музею (2003 р.) та експедиція науково-редакційного відділу «Звід пам’яток…» (2009 р.). У фортифікаційному плані він був типовою дерев’яно-земляною спорудою. Від городища його відмежовував глибокий яр, яким проходила вузька дорога. Піднятися на монастирський майданчик заважали стрімкі штучні укоси, вали з напільного боку та дерев’яна загорожа-частокіл по периметру майданчика. Просідання землі у деяких місцях на площадці монастиря свідчать про існування тут підземних ходів. За обмірами і топографією терену навколо монастиря працівники науково-редакційного відділу зробили візуальну реконструкцію. * Виявлені у 1987 р. археологами Б. Василенком і Б. Томенчуком.4 Розповідь краєзнавця Д. Лупипсова // Звіт провідрядження Зеновія Федунківа до с. Нижнева Тлумацькогорайону 28 вересня 2009 р.5 Нагірний Т. Під Покровом Пресвятої Богородиці //Репортер. – 2008. – 28 лютого. – С. 21–22.^ 3Дослідження давньої історії та культури Прикарпаття потім, дочекавшись полудня, направились до замку. Кілька годин не вмовкали крики, зойки, стогін. Кров потоком лилася по скалистих горбах. Загинуло багато оборонців замку, упавши від турецьких стріл та шабель. Ще більше залишилось під згарищами стін і веж».10 Щоправда, нападники дуже швидко заплатили за невинно пролиту кров. Як стверджує польський хроніст, повертаючись з побоїща, турецько-татарський загін потрапив у засідку, влаштовану ротмістром Я. Щуцьким, у лісі, поблизу села Антонівки, і був повністю розбитий.11 Після повернення зі схованок уцілілі нижнівці відбудували село. Однак твердиню на горі Холмі більше не відновлювали. За свідченням жителя села В. І. Долішнього (1933 р. н.), на Замчиську односельці знаходили холодну зброю, стріли, наконечники списів – свідчення штурму і оборони твердині. Існував там і підземний хід.12 Обстеження замку виявило, що він мав прямокутну форму. Укріплювався з трьох боків ровами, валами і дерев’яною загорожею або муром. З четвертого боку на краю стрімкого схилу гори вірогідно стояли будівлі з бійницями. Замчище всіяне каменем від будинків чи муру, що тут стояв. Працівники науково-редакційного відділу провели обміри збережених укріплень твердині і відтворили її план. Л^ Гіпотетична реконструкція фортифікаційних укріплень сторожової твердині і монастиря. Автори Л. Поліщук і З. Федунків. Шляхетський верхній замок На східному схилі нижнівської гори Холм збереглися залишки земляних укріплень колишнього шляхетського замку. Для зручності називатимемо його верхнім, оскільки в центральній частині села існувала ще одна фортифікаційна споруда. Польський історик О. Чоловський в одній зі своїх праць припускав, що звели його у 1491 р.7 Майже 40 років твердиня служила надійним захисником родини власника села, довколишньої шляхти і місцевого населення. У 1531 р. молдавани вдерлися у місто, спалили його і дуже зруйнували замок. За словами О. Чоловського, після того руйнівного нападу замок виглядав дуже занедбаним.8 Місцевий краєзнавець С. Гриджин вважає, що твердиню відновили. «Переповідають, ніби кілька років на невисокій, але малодоступній горі місцеві ґазди рубали вікові дуби, корували їх і возили битим шляхом на гору, де незабаром мали звести великий замок. Вже на місці укладали й укріплювали дерево, робили оборонний рів та підйомний міст. До 40-х років 16 ст. Нижнів мав свою «фортецю», яка багато літ була оборонницею місцевих жителів, недоступною для ворогів», – писав краєзнавець у одній зі статей.9 ->и\ ^ Гіпотетична реконструкція плану шляхетського верхнього замку Автори Л. Поліщук і З. Федунків. У 1594 р. на Нижнів напали кримські татари. Після грабежів у селі вони почали штурмувати замок. Один з очевидців у своїх спогадах, що зберігалися в Нижнівському монастирі паулінів, про цю подію писав: «Недільного ранку 3 липня 1594 р. церковні дзвони не звали до богослужіння, а нижнівські господарі ще з досвітку не готувалися вести збіжжя на базар – усі, хто був, – і великі, і малі, прихопивши з собою харчі, поспішали до замку, подалі від гори Стражниці, яка зловіщо палала у сторожових вогнях, сповіщаючи людей у Нижневі та інших селах, що по Дністру йдуть у край татарсько-турецькі орди. Рипіли важкі засуви, лаштувались при бійницях оборонці та й нижнівці – хто що міг прихопити в руки, аби боронитись від ненависного ворога. Усі чекали битви. Але турки на замок не йшли. Вони спершу спалили містечко, а вже 46 Гриджин Я. Нижнів - столиця мого дитинства //Тижневик Галичини. - 2000. - 8 червня.7 Czolowski A. Bitwa pod Obertynom 1531. – Lwow, 1890. - S. 9.8 Czotowski A. Bitwa pod Obertynem 1531. - Lwow, 1890. - S. 9.9 Гранат С, Буджак М. Замок над Дністром // ЧервонаКалина (Додаток до газети «Дністровська зірка»). - 1990. - 27 жовтня.10 Гранат С., Буджак М. Замок над Дністром // ЧервонаКалина (Додаток до газети «Дністровська зірка»). – 1990. –27 жовтня.11 Гранат С., Буджак М. Замок над Дністром // ЧервонаКалина (Додаток до газети «Дністровська зірка»). – 1990. –27 жовтня.12 Звіт про відрядження Зеновія Федунківа дос. Нижнева Тлумацького району 28 вересня 2009 р.^ Дослідження давньої історії та культури ПрикарпаттяШляхетський нижній замок Ще одну оборонну твердиню побудовано на схилі пагорба, що розташований навпроти верхнього замку в урочищі Вали. Сусіднє урочище на схилі Страж-гори має назву Поруб. За історичними джерелами, замок спорудив близько 1600 р. шляхтич Іоан Блюдницький. Зруйнований він у 1620 р. під час чергового татарського походу на Покуття. Тоді ворожі загони перетворили його, як і село, на купу руїн. Відбудував замок у кінці 1640-х років коломийський староста Станіслав Потоцький. Але у 1650 р. твердиню вчергове спалили козаки Б. Хмельницького.13 Втретє замок відбудований у 1693 р. стараннями нових власників – маґнатів Яблоновських. Не виключено, що відновили твердиню для охорони запасів кременю, який тут добували і складували.14 Станіслав-Вінцентій (1694–1754) і Антоній (1732–1799) Яблоновські дбайливо опікувалися твердинею.15 Зруйновано її в кінці ХVІІІ ст. На місці замку в 1821 р. нові власники села Бадені побудували палац. Відомий він за світлиною поч. ХХ ст.^ Нижнівський палац на місці нижнього замку. Світлина поч. ХХ ст. Зараз замчисько щільно забудовано. Тут розташовані садиби Марії Глинянської (Вальніцької), Романа Пацагана та інших господарів. З оборонних укріплень чітко відстежуються земляні укоси та фраґмент валу. Місце дуже густо всіяне крем’яними черепками та каменем не місцевого походження, що свідчить про існування на цьому місці кам’яних замкових і палацових будівель.16Сторожова вежа на горі Стражниця За свідченням місцевих краєзнавців Т. Нагірного і Д. Лупи псова, на г. Стражниці стояла сторожова вежа, на якій сільські чоловіки у ХНІ–ХVІІ ст. несли варту, спостерігаючи за навколишнім тереном.17 Такі караульні вежі будували в кожному заможному селі, і вони називалися чуга. Сиґнали про наближення ворожих загонів передавали з них запалюванням вогнища або ударами дзвонів. Не виключено, що подібна сторожова вежа стояла й на пагорбі гори Холма.13 Koscioly i klasztory rzymskokatolicrie dawnegowojewodztwa Ruskiego.- T. 14.- Krakow, 2006. - S. 231.14 Гранат С, Буджак М. Замок над Дністром // ЧервонаКалина (Додаток до газети «Дністровська зірка»). - 1990. -27 жовтня.15 Koscioly i klasztory rzymskokatolicrie dawnegowojewodztwa Ruskiego. - T. 14. - Krakow, 2006. - S. 231.16 Звіт про відрядження Зеновія Федунківа дос. Нижнева Тлумацького району 28 вересня 2009 р.17 Нагірний Т. Під Покровом Пресвятої Богородиці //Репортер. - 2008. - 28 лютого. - С. 21-22.Оборонний монастир паулінів На пагорбі над селом в урочищі Кляштор стояла ще одна мурована оборонна споруда. Її спорудження пов’язане з такою історією. У 1740 р. власник містечка Станіслав-Вінцентій Яблоновський (1694-1754) запросив до Нижнева ченців римо-католицького ордену паулінів і надав їм земельну ділянку на пагорбі для спорудження чернечої обителі. ^ Фундатор монастиряпаулінів СтаніславЯблоновськийБудівництво монастиря і костьолу тривало сім років і було завершене у 1747-му.18 Однак уже через кілька років через великі тріщини у стінах костьол довелося розібрати. Його будівництво затяглося до 50-х років ХVІІІ ст. Монастир мав відігравати роль сакрально-фортифікаційного об’єкта, тому його споруджували фундаментально за типом кляштору. Чотири муровані з цегли монастирські будівлі з’єднувалися між собою по периметру і створювали закритий просторовий комплекс - внутрішній прямокутний двір, витягнутий по лінії схід - захід. Вівтарною частиною до однієї зі сторін примикав костьол. Досить стрімкий і недоступний північний схил пагорба, окрім муру, захищали земляний вал і рів. Такими ж земляними укріпленнями були оточені й інші сторони кляштору. Центральною спорудою кляштору був мурований костьол. У центральній його частині містилася крипта, де поховали одного з власників села з дружиною. Під монастирем було влаштовано просторі підземелля зі склепінчастими перекриттями. Отці пауліни проводили місійну діяльність, збирали історичні літописи, вели літопис свого монастиря, куди записували всі значні події. Хроніка нижнівського монастиря паулінів зберігається нині у Центральному державному історичному архіві у місті Львові і є цікавою з огляду на фіксацію невідмих фактів і подій у житті краю. Закрито монастир за розпорядження австрійської влади у 1786 р. Спочатку його передали римо-католицькій парафії, а пізніше - римо-католицькому ордену сестер Непорочного Зачаття Діви Марії. Черниці успадкували все майно, що до цього належало паулінам. При жіночому монастирі тут функціонували дівоча школа для дітей аристократів, сирітський притулок та невелика амбулаторія для місцевих жителів. Покинули монастир сестри милосердя в 1947 р. після закриття чернечої обителі. Будівлі кляштору майже 20 років використовували як стайні колгоспу. В 1958 р. через аварійний стан їх розібрали, а на просторому майданчику влаштували тракторну бриґаду.19 Обстеженням встановлено, що на місці оборонного монастиря збереглися фраґменти мурованих стін завтовшки близько метра, глибокий рів у західній частині монастирського комплексу та штучні укоси.18 Koscioly i klasztory rzymskokatolicrie dawnegowojewodztwa Ruskiego. - T. 14. - Krakow, 2006. - S. 232.19 Вуянко М. Нижнівські монастирі: від часів КиївськоїРусі до середини ХХ століття // Наукові записки Івано-Франківського краєзнавчого музею. - 2003. - №7-8. -С. 35-47.5Дослідження давньої історії та культури Прикарпаття червня) вояки 8-го куреня 3-ї бриґади УГА вели атаки на лінійні укріплення поляків, обстрілюючи їх з бронепоїзда. Зрештою на шостий день сили поляків почали слабшати, висоту було здобуто. Більша частина поляків здалася, багато загинуло. Вояки УГА захопили п’ять кулеметів і 300 скриньок з набоями.21 У роки Другої світової війни колишній австрійський форт використовували почергово радянська і німецька армії. Після війни короткий час у дотах форту містився якийсь засекречений військовий об’єкт, що функціонував до 1952 року. Сьогодні час на місці форту можна побачити глибокі рови, вали й окопи протяжністю близько чотирьох кілометрів. Збереглися ями двох землянок правильної чотирикутної форми, вірогідно, продуктовий склад і штаб. У колишніх окопах простежується близько десяти ям-бліндажів. У центральній частині пагорба збереглися залишки дотів з залізо-бетонними стінами. ^ Лінійні польові укріплення австрійського форту. Світлина 2009 р.Костьол і монастир паулінів у Нижневі. Світлина поч. ХХ ст. Форт австрійської армії У княжі часи по видовженому хребту гори Холма проходила дорога на Галич. У ХІV ст. тут стояв шляхетський замок, у ХVІ– ХVІІ ст. – сторожові вежі, на яких жителі Нижнева несли варту і попереджали про наближення турецьких і татарських загонів. За розповіддю місцевого краєзнавця Д. Лупипсіва, колись вершину гори Холма жителі намагалися використати під поля. Однак через часте виорюван-ня людських останків обробляти землю припинили. ^ Залишки дотів австрійського форту. Світлина 2009 р. У 1900 р. на стратегічних висотах гори Холм командування австрійської армії будує форт з лінійними укріпленнями для контролю над переправою через Дністер та навколишнім тереном. Спо-чатку форт з укріпленнями використовували як полігон для військових навчань. Однак з початком Першої світової війни укріплення зміцнили залізобетонними перекриттями, збільшили протяжність окопів та валів. Узимку 1915 р., укріпившись в форту, австрійська армія стримувала атаки росіян, які, починаючи з 12 лютого, на лінії Єзупіль – Нижнів намагалися прорвати обо-рону. Вдалося їм це зробити лише 20 лютого із за-хопленням Нижнівського форту. 25 лютого тут роз-містився штаб корпусу 9-ї російської армії. На початку червня 1915 р. Нижнів знову опинився в зоні воєнних дій. На горі Холмі тепер тримала оборону російська армія. Артилерійським обстрілом з форту знищено більшість сільських будівель.20 У червні 1919 р. під час Чортківської офензиви УГА в укріпленнях форту окопалися поляки, загрожуючи наступом на фланг УГА. Головною опорою польських військ були окопи часів позиційної війни 1915–1918 років на дуже вигідній для оборони висоті «292» з крутими берегами від Дністра. Впродовж шести днів (12–17 620 Історія села Нижнів. Рукопис невідомого автора. // Архів науково-редакційного відділу. – Папка «Тлумацький район». 21 Волицький М. Під Нижневом // Календар «Гомону України» (Канада). Альманах на 1960 рік. – 1960. – С. 131–136.^ Дослідження давньої історії та культури ПрикарпаттяІван БондаревПалац ПотоцькихСпочатку був дерев’яний замок. Він стояв на місці сучасної греко-католицької кафедри, і саме в ньому народився син Андрія Потоцького – Станіслав. Цей палацик будували одночасно із заснуванням міста і скоріш за все йому відводили роль тимчасової резиденції. Намір звести новий, респектабельніший палац виник ще на початку 1670-х років. Мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав наше місто у 1672 році, так описує побачене: «Замок, у якому він сам зараз живе, також лише дерев’яний, але вже завезено балки, цеглу й кам’яні плити для іншого замку, важкої будівлі, що має звестися в південно-східному кінці міста. Воєвода хоче забезпечити його вежами та іншими укріпленнями, як цитадель». Тоді придворним архітектором був Франсуа Корассіні, і, можливо, саме він розробляв креслення палацу. Але польсько-турецькі війни завадили будівництву. Прикарпаття перетворилося на арену жорстоких боїв, а в 1676 році навіть витримало тривалу облогу турецького війська. Зрозуміло, що тоді було не до палаців. Після закінчення війни Потоцькі приступають до будови. Протягом 1679–1682 років на північно-східній околиці міста постав замок, який органічно вписався у систему Станиславівських укріплень. Два могутні бастіони і равелін прикривали його з півночі. Проте будовою займався вже новий архітектор – Кароль Бенуа, який змінив свого попередника після закінчення контракту останнього. Ще один мандрівник, який завітав до Станиславова у 1687 році, пише, що «палац збудований з каменю і прекрасно оздоблений». Він являв собою триповерхову будову, яка ховалась у глибині парку і мала складатись із центру, лівого та правого крил. Проте у ХVIII столітті встигли збудувати лише центр і ліву частину. В центрі парку стояла стара кухня, а по боках, немов кам’яні чатові, стали нова кухня і офіцини. Ці двоповерхові споруди з грубими стінами, які збереглися до сьогодні, одночасно відігравали ще й оборонну роль. Від міста палацовий комплекс був огороджений дерев’яним парканом із кам’яними стовпами, справжньою прикрасою якого стала парадна в’їзна брама, прикрашена військовими обладунками. Площа перед огорожею називалась «еспланадою» і була вільна від усілякої забудови. Це мало одразу дві мети: у разі пожежі вогонь зупинився би на цій пустці, а при обороні палацу це дозволяло вести артилерійський вогонь з парку по площі. В кінці ХVIII століття вимоги безпеки трохи пом’якшились, і це дало змогу звести на еспланаді стайню та возівню, де зберігались панські карети. На жаль, ні планів, ні графічних зображень палацу не збереглося. Проте до нас дійшов опис його оздоблення у ХVIII столітті. Отже: «Замок у нижній частині складався з шести невеликих склепінчастих кімнат, кухні та сіней.Крученими сходами піднімались на другий поверх, „до великої зали з паркетною підлогою, полотняною біло мальованою стелею та двома вікнами. До виходу на вал (який з трьох боків оточує палац зі всіма замковими забудовами) є двоє великих засклених дверей. За ними є міст, що виводить аж до валу. У залі всі стіни оббиті^ 7Дослідження давньої історії та культури Прикарпаття8полотном з різнокольоровими смугами. З цього залу крізь подвійні, помальовані на біло із золоченим листям двері входилось до покою компанії, в якій дубова підлога, стеля з полотна помальована на біло, шафоподібний камін з цегли, двоє подвійних вікон». Поруч містилися спальний покій і „ґардеробка», далі „покій для жінок», „кав’ярня», друга „ґардеробка», передпокій і покій, де підлога викладена дубовим паркетом, стеля оббита полотном, помальованим на біло, чотири вікна, стіни помальовані не дуже широкими темно-сірими смугами, панелі дерев’яні, темно мальовані».^ Третій поверх складався з вісьмох кімнат, доволі скромно обставлених». Зрозуміло, що за свою довгу історію старий палац бачив у своїх стінах багато поважних гостей. Крім, звичайно, численної родини Потоцьких, тут був і польський король Ян ІІІ Собеський, і володар Трансильванії Ференц ІІ Ракоці, знаходили притулок дружина і доньки українського гетьмана Пилипа Орлика, та навіть існує леґенда, що сам австрійський цісар Йосип ІІ завітав сюди. Як і кожна маґнатська родина, Потоцькі просто змушені були жити на широку ногу. Тому доволі часто вони влаштовували бали, звані вечори, весілля та інші забави. Коли народився французьки принц, що доводився родичем дружині власника Станиславова, то у палаці влаштували феєрверк на честь вінценосного немовля. Крім веселих свят, відмічали і сумні події. Так, епідемія чуми 1729–1730 років зокрема життя багатьох представників родини, а похорон Йосипа Потоцького у 1751 році взагалі набув масштабів державної події. Але Потоцькі вміли не тільки розважатися. Ось що пише польський історик про потаємний бік діяльності володарів міста: «У гетьманському палаці народжувались нові політичні рухи, ідеї, авантюрні плани та задуми. Саме звідси посилилися чутки про політичні інтриґи. Ці чутки бентежили можновладців у палацах Дрездена, Варшави та Петербурґа. Тут складалися хитрі плани, які своїми таємними сітками обплутували Константинополь, Париж та Стокгольм. Станиславівський гетьманський палац перетворився на гніздо антисаксонської опозиції. Саме тут народилася ідея посадити на польський трон гетманського сина Станіслава». Для повноти картини треба додати, що існував ще невеликий заміський палацик. Він стояв наприкінці сучасної вулиці Бельведерської у мальовничій місцевості, звідки відкривався чудовий вид на місто. Чудовий вид французькою звучить як «бель ведер», від цього і походить назва нашої вулиці. Проте у народі його охрестили «Бліхом» через близькість до Бистриці, де прали білизну. Спорудили цей палац на початку 1730-х років. Саме там померла дружина Йосипа Потоцького – Вікторія з Ліщинських. У ХІХ столітті палац переходить до рук якогось дрібного поміщика, який розбирає споруду на будівельні матеріали. Проте з переходом Галичини під владу Австрійської імперії вплив Потоцьких на місто різко зменшується, а після банкрутства останнього власника Станиславова Прота Потоцького у 1801 році місто взагалі переходить у державну власність. Австрійці влаштували там військовий шпиталь, який понад 200 років не міняв свого призначення. Зрозуміло, що нові господарі перепланували палац згідно з його новим призначенням, знищивши при цьому інтер’єр. У першій третині ХІХ ст. під час пожежі згорає центральне крило споруди. Військовики не стали відновлювати його, а просто розібрали. У 90-х роках вони збудували двоповерховий хірургічний корпус у лівій частині палацового парку. Р \^ШІ , ^'■\лж№ к;ї ■ '^АжшШГ Ь^н 4 щл т РВй ЦВУ І ^| ^ д л ишМ^ ...І_ПІ Ш У буремному ХХ столітті військовий шпиталь служив австрійським військам, російській царській армії, воякам Української галицької армії, польським військовикам, червоно-армійцям, німцям, військовослужбовцям радянської армії і Збройних сил України. Друге тисячоліття палац зустрів як один із найстаріших військово-лікувальних закладів в Україні. Але приваблива ділянка в центрі міста вже муляла очі багатьом можновладцям. У 2004^ Дослідження давньої історії та культури Прикарпаття році між Міністерством оборони України (міністр Євген Марчук) та Прикарпатською фінансовою компанією Олега Бахматюка укладено уголу, згідно з якою такі ласі шматочки військової нерухомості, як палац Потоцьких, будинок офіцерів та генеральський особняк на Шевченка, обмінювали на кілька квартир для військовиків у якомусь райцентрі. Все це діялося за мовчазної згоди губернатора Вишиванюка, який перед тим чимось стукав себе у груди і голосно кричав, що історичні пам’ятки у приватні руки не потраплять. Коли громадськість дізналася, що пам’ятку історії й архітектури ХVII століття фактично віддано за безцінь, здійнявся страшенний галас. Кажуть, що навіть у кулуарах Верховної Ради, де працював депутат від Блоку Литвина Олег Бахматюк, його жартома називали «графом Потоцьким». Аби не провокувати громадськість і уникаючи судової тяганини, молодий «граф» задекларував, що передає палац у власність громади. Представниками цієї самої громади себе одразу ж почали вважати Івано-Франківські обласна і міська ради. За багатостраждальний палац розгорнулась маленька паперова війна між лівим і правим крилами «Білого будинку». Допоки тривала гризня між політичною елітою міста і області, спритний підприємець декілька разів перепродав палац своїм дочірнім фірмам, і тепер уже жоден суд не поверне пам’ятку в державну власність. У підсумку зараз палац залишається у власності Олега Бахматюка і стоїть пусткою. У будинках вибиті вікна, протікає стеля, тріскають стіни і заростає сад. Жодних робіт з відновлення історичної пам’ятки ніхто не веде. Парадна брама, яка вважається одним із символів Івано-Франківська, ось-ось упаде туристам на голови. Складається враження, що будівлю навмисно доводять до аварійного стану, коли вже нічого не можна буде зробити.P.S. Інтернетом уже давно блукає архітектурний проект офісно-торговельного комплексу. Це найсучасніша 12-поверхова споруда зі скла і бетону вартістю 63 млн. доларів. Місце розміщення новобудови – територія палацу Потоцьких.^ У статті використано ілюстрації з колекції Олега Гречаника. 9 Дослідження давньої історії та культури Прикарпаття Ірина КосилоПерші лауреатиобласної краєзнавчої преміїім. Володимира Полєка10 Пошанування унашому суспільствіпраці дослідника, науковця, особливо в галузі краєзнавства, має стати нормою життя. Це і відзначення нагородами, зокрема преміями. На Прикарпатті з часу заснування обласної краєзнавчої премії до її першого вручення минуло дев’ять місяців. 15 грудня о 15-й годині в обласному художньому музеї за участі членів Національної спілки краєзнавців, громадськості, засобів масової інформації відбулося перше вручення обласної премії у галузі краєзнавства ім. Володимира Полєка. Для учасників зібрання прозвучав концерт класичної музики талановитої студентської молоді музичного училища ім. Д. Січинського. Передували цій події представлення до нагородження премією на пленумі обласної організації НСКУ, підготовка та подання матеріалів на претендентів, обговорення у ЗМІ, засідання комісії з премії облдержадміністрації та обласної ради. Одностайними були ухвали учасників пленуму та членів комісії про те, що найдостойнішими першими лауреатами обласної краєзнавчої премії стануть Петро Іванович Арсенич, Богдан Михайлович Гаврилів, Володимир Васильович Грабовецькиий. Урочистий розширений пленум обласної організації Національної спілки краєзнавців України голова правління Михайло Юрійович Косило розпочав словами: «Щаслива нагода покликала нас пошанувати видатних краєзнавців краю, України – лауреатів обласної премії ім. Володимира Полєка. Радісно і те, що премія була заснована обласною державною адміністрацією, обласною радою, а їх спільне розпорядження у квітні цього року стало визначальним поцінуванням краєзнавства і краєзнавців Прикарпаття. Власне сьогодні пов’язуємо вінець цій благородній справі. Перше вручення нагород має відбуватися на урочистому пленумі обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Учасники пленуму прибули. Ми сердечно вітаємо на нашому пленумі заступника голови обласної державної адміністрації Романа Ярославовича Іваницького, заступника голови обласної ради Остапа Васильовича Дзесу, відповідального секретаря Національної спілки краєзнавців України Руслану Вікторівну Маньковську, члена НСКУ, начальника управління культури обласної державної адміністрації Володимира Васильовича Федорака, членів комісії з призначення премії, працівників обласної державної адміністрації освітянських закладів, закладів культури, представників масової інформації. Книга життя, яку ми читаємо, має світлі і темні рядки. Один із рядків цієї книги із прізвищем Теофіл Ілліч Виноградник. Наш колеґа, товариш, світлий душею, добрий своїми вчинками, сьогодні відсутній. Ще на минулому пленумі уже хворий, але ще дуже активний, він підтримував нас своїм словом. Вшануймо пам’ять нашого колеґи хвилиною мовчання. Вчора делеґація правління нашої Спілки вклонилася на цвинтарі Івано-Франківська могилі світлої пам’яті Володимира Теодоровича Полєка, ім’я якого увіковічнене у нашій краєзнавчій премії. Щорічне в