1.1 Історія культуриЖито належить до роду Secale L., що містить 13 видів, зокрема 11 диких, 1 – сорнопольовой (S. Segetale Zhukk.) і 1 – культурний ( S. Cereale L.). Назва роду жита Secale – похідне від слова Seda – серп. Цей корінь зустрічається в кельтських, німецьких і слов'янських мовах. Процес формування іржі виду S. Cereale L. був тривалим, обумовлений поряд біологічних особливостей цієї рослини. З них головна – це менша, ніж у пшениці, вимогливість до умов зростання. Крім того, жито по морфологічних і біологічних особливостях має деякі переваги перед озимою пшеницею і озимим ячменем, в посівах яких формувалося жито. При просуванні озимої пшениці і озимого ячменю з півдня на північ, схід, захід і у високогірні райони з ними, природно, потрапляло в ці зони сорнопольове жито виду S. Segetale L. Завдяки невибагливості і витривалості вона поступово витісняла пшеницю в північних і високогірних районах і сама ставала культурною рослиною. Отже, сучасне культурне посівне жито – це той матеріал, який століттями відбирався з сорнопольового жита. Виділившись в чисту культуру, озиме жито вже під впливом людини набуло тих якостей, які їй властиві в даний час. Обробіток озимого жита як культурної рослини, за даними археології, почався вже в минулій ері. Так, в Середньому Придніпров'ї жито було відоме за 1 – 2 тисячоліття до нашої ери.У Чехословакії жито як культурну рослину використовували близько 2000 років тому, в кінці бронзового періоду. Проте стародавні цивілізації Єгипту, Індії, Китаю, Греції не знали жито як культурну рослину. У першому столітті нашої ери жито було відома в Данії. А в басейнах річок Дніпра, Дністра, Оки слов'яни вирощували жито в першій половині першого тисячоліття нової ери. Приблизно до цих часів відносяться і перші друкарські відомості про жито. Так, Пліній пише, що жито обробляється таврами у підніжжя Альп. Пізніше Гален (131 – 201 рр. н. е.) бачив посіви іржи у Фракії і Македонії. Є вказівки про жито в едикті Діоклетіана (243 – 313 рр.). Археологічні знахідки періоду Римської імперії указують на посіви озимого жита в Швейцарії і Угорщині. Розкопки в Старій Ладозі показали, що в Північній Русі вирощували в 6 в. н. е. Мабуть, можна говорити про обробіток жита східними слов'янами в 9 в., тобто в періоди виникнення російської держави. Є немало знахідок, вказуючих на культивування озимої іржі слов'янськими народами в середні віки. Але перші письмові вказівки про посіви озимої іржі на території мешкання слов'ян є в літописі Нестора (1056 – 1115 рр.). Отже “ вік” іржи як культурної рослини менш одного тисячоліття. Це порівняльно молода культура.^ Народногосподарське значенняОзиме жито в нашій країні є другою важливою після пшениці культурою. Продовольча цінність його визначається значним вмістом в зерні білків (12,8%) та вуглеводів (69,1%). Наявність у житньому хлібі повноцінних білків, багатих на незамінні для людей амінокислоти, особливо на лізин, аргінін та ін., великої кількості легкозасвоюваних вуглеводів, а також дуже важливих вітамінів (А, В1, В2, В3, В6, РР, С), значна калорійність (1 кг житнього хліба забезпечує людину 2481,2 ккал) свідчать про його високу поживність як продукту харчування, особливо при виконанні людиною фізичної праці. Слід додати також, що, з’їдаючи 500 г житнього хліба, людина повністю забезпечує себе залізом і фосфором та на 40% - кальцієм. У складі зерна жита є ненасичені жирні кислоти, що здатні розчиняти холестерин в кровоносній системі людини, який викликає важке захворювання – атеросклероз. Завдяки цьому лікарі рекомендують людям старшого віку вживати житній хліб як профілактичний засіб від можливого захворювання. Житній хліб має підвищену кислотність, яка зумовлена життєдіяльністю молочних бактерій. Це надає йому приємного смаку і запаху та інших цінних кулінарних ознак. Проте в зерні жита менше, ніж пшениці, міститься клейковини (8 – 26%), яка, крім того, більш рухлива і гірше розтягується. Тому житній хліб менш об’ємний і швидше черствіє. Житнє борошно часто використовують як домішку до пшеничного при випіканні популярних сортів хліба. Наприклад, відомий Український хліб залежно від сорту має у своєму складі від 80 до 20% житнього та від 20 до 80% пшеничного борошна. Озиме жито є також цінною кормою культурою. У тваринництві у вигляді концентрованого корму використовують житні висівки та кормове борошно, які містять 11 – 12% білків і добре засвоюються тваринами. Сіють озиме жито на зелений корм, яким забезпечують велику рогату худобу в ранньовесняний період. Нерідко озиме жито вирощують і на сіно. Солому жита використовують як грубий корм у вигляді запареної січки, а також для виготовлення парникових мат, корзин, паперу. Посівна площа жита в Україні становить по роках 500 – 700 тис. га, що недостатньо для потреб народного господарства. Поширене в основному на Поліссі і в Лісостепу України. Має значне поширення у Німеччині, Франції, Польщі, Швеції, Норвегії, у США, Канаді. Загальна світова площа озимого жита сягає 30 млн. га. ^ Ботанічна характеристикаЖито (Secale cereale) – різновид вульгарне, до якого належить усі культурні форми жита. Солома й колосся білого або жовтого кольору, на відміну від диких форм, колос не розламується на окремі колоски. Колоскові луски і квіткові плівки гладенькі, не опушені, без горбків та волосків на поверхні. Зерно у квіткових луках сидить відкрито або напіввідкрито і ніколи повністю не закривається. Стебло під колосом може бути опушене, вкрите горбками або голе. Листкова піхва і сам листочок часто вкриті волосками, горбками, рідше – голе. Нижня частина листка гола, рідше опушена. Між піхвою і дисковою пластинкою є плівчастий язичок – лігула, іноді конусоподібної форми. Суцвіття – колос чотирьох типів: призматичний, округлий, гранчастий, і негранчастий. У колоса першого типу лицьова і бічні сторони грані однакові за шириною на всій довжині колоса, трохи звужуються доверху і донизу. Колос нещільний. У гранчастого бічна сторона трохи ширша, ніж лицьова, грані майже паралельні на дві третини колоса, поступово звужуються доверху. Третій тип колоса – бічна сторона у першій третині розширена порівняно з лицьовою, не звужується майже до самого верху, колос щільний. Колос четвертого типу веретено-, клино-, списоподібний. Бічна його сторона ширша, ніж лицьова. Поступово, а з половини колоса різкіше звужується. Щільність колоса найбільша (3,6 – 4,5). Щільне колосся іноді відносять до п’ятого типу. Колос складається з двох квіток, дуже рідко – з трьох і більше і двох колоскових лусок, які розміщенні по боках. Квітка двостатева, форма зерна овальна або видовжена. У жита, як і інших злаків, розрізняють наступні фази розвитку: проростання дрібочи, схід, кущення, вихід в трубку, цвітіння, дозрівання.^ Проростання насіння. Для проростання сім'я необхідно три чинники: вода, тепло і кисень. Насіння іржі може поглинути до повного насичення в середньому 50 – 70% води від ваги сухого насіння (Кулешов, 1963). Насіння жита може проростати при дуже низькій температурі, навіть при 0°С, але краща температура для проростання зародкового коріння 3,8°С.^ Фаза сходів. Сходи озимої іржі зазвичай з'являються через 5 – 6 днів після посіву. Нирка, зростаючи, утворює так звану пір'їнку. Це – колеоптиль, усередині якого приховані зародкові листочки і конус наростання. Вихід першого зеленого листа вважається появою сходів. Підвищена температура сприяють появі над ґрунтом листа навіть раніше, ніж колеоптиль. При зниженій температурі лист і колеоптиль ростуть одночасно. ^ Кущення іржи. Це біологічний процес має дуже важливе значення в житті рослин, оскільки у фазу кущення у рослин утворюється втечі і стеблове коріння, тобто закладаються органи, що визначає урожай. ^ Фаза виходу в трубку. Витягування першої міжвузловини на 5 – 6 см і появи нижнього стеблового вузла на поверхні гранту прийнято вважати фазою виходу в трубку. З цієї миті починаються швидке зростання стебел і розвиток колоса, ув'язненого усередині трубки листових піхв. В цей час закінчується утворення основної маси листя.^ Фаза колошенія характеризується висуненням колоса з піхв листя. Часом колошенія вважають момент, коли колос настільки висувався, що видно місце прикріплення суцвіття до стебла. При колошенії листя розсується унаслідок витягування междоузлій.Час колошенія іржі залежить від умов середовища. У південних районах ця фаза розвитку починається раніше, ніж на півночі. Цвітіння. До виходу тичинок з квітки зовнішня луска щільно прилягає до внутрішньої. При цьому викидаються тичинки і назовні виходить перисте рильце товкача. Цвітіння починається з квіток середньої частини колоса. Пилок, перенесений вітром на рильці іншої квітки, проростає, проникає через товкач і зливається з яйцеклітиною. На рильці своєї квітки пилок зазвичай погано проростає, і запліднення не відбувається. Дозрівання. Оскільки колошенія відбувається не одночасно, те зерно від різних втеч формується за різних погодних умов. Розрізняються три фази дозрівання зерна – молочну, воскову і повну. ^ 1.4 Біологічні особливостіОзиме жито – продовольча культура, що має зерно, багате амінокислотами, кальцієм і іншими речовинами, які додають житньому хлібу високу поживність і прекрасні смакові якості. Вона володіє холодостійкістю, посухостійкістю, здатністю засвоювати з грунту труднодоступні форми фосфору. До тепла жито пред'являє помірні вимоги. Насіння починаю проростати при температурі 1 – 2 °С, сходи з'являються на поверхні ґрунту при 4 – 5 °С. Для нормального розвитку рослин восени сума ефективних температур від сходів до припинення осінньої вегетації повинна складати 400 – 500°. Для повного циклу розвитку скоростиглих сортів потрібний 1000 – 1700°, среднеспелих – 1200 – 1800°, пізньостиглих – 1300 – 1900°. Серед озимих хлібів жито – сама морозостійка культура. Добре розвинені рослини переносять пониження температури на глибині залягання вузла кущення до мінус 20 – 25°С. Озиме жито відновлює вегетацію рано навесні, швидко росте активно пригнічує бур'яни. Вона належить до порівняльних посухостійких рослин, що пов'язане з могутнішою і глибшою, чим у інших зернових культур, кореневою системою. На створення 1 ц зерна жито витрачає 6 – 8 мм запасів ґрунтової вологи. Критичний період ії поживання доводиться на фази виходу в трубку – колошенія. процесі зростання і розвитку рослин озимої іржі послідовно проходять фази, що розрізняють між собою зовнішніми морфологічними ознаками і формуючі різні елементи продуктивності. Урожай озимої іржі, як і інших колоскових культур, визначається трьома компонентами: числом продуктивних стебел на одиниці площі, числом зёрен в колосі і масою зернівки. Продуктивні органи формуються не одночасно, а послідовно на певних етапах органогенезу. Тому низькі показники одного з компонентів врожайності частково компенсувати інтенсивнішим розвитком інших. В той же час в процесі зростання і розвитку у рослин при настанні несприятливих умов або виснаженні живильних речовин може відбутися процес редукції – скидання частини втеч або інших продуктивних органів. Таким чином, рівень врожайності залежить як від процесу утворення продуктивних органів, так від їх редукції і, дії на ці процеси, можна управляти формуванням урожаю в період вегетації.^ 1.5 Стан вивченості одного агротехнічного прийому вирощуваннякультуриЗбирання врожаюВажливо не тільки виростити хороший урожай, але і без втрат, із збереженням високих якостей зерна прибрати його. Період прибирання – самий напряжённый в сільському господарстві. Він співпадає з осінньою сівбою, підготовкою грунту під урожай наступного року і із заготівкою кормів. Практика показує, що можна добре провести сівши, зразково залицятися за посівами, виростити високий урожай, проте якщо прибирання буде неякісним і розтягнутим, то великі втрати і зниження валового збору зерна. Причини втрат зерна можна звести в три групи: біологічні, організаційні і непередбачені. Біологічні втрати – це втрати посівних і хлібопекарських якостей зерна, пов'язані з сортовими особливостями рослин і зерна: диханням, проростанням, самозігріванням, розвитком мікроорганізмів, комах і кліщів; організаційні – втрати, викликані агрономічними, технічними, технологічними, природно – господарськими, економічними причинами, розкраданням і псуванням, низькій кваліфікації кадрів. Непередбачені – втрати унаслідок засух, суховіїв, повеней, зливових і обложних дощів, ураганів і бурь, граду, ранніх заморозків і снігу. При комбайной прибиранні джерела і види втрат також можутьбути різноманітними. Величина втрат зерна багато в чому визначаються термінами, способами прибирання і організацією прибиральних робіт в цілому.^ Терміни прибирання. Жито прибирають в кінці воскової стиглості (роздільний спосіб) або в повну стиглість при вологості зерна 14 – 17% - пряме комбайнування (Зінченко О. І. Рослинництво. 2001).Способи прибирання. Озиме жито прибирають роздільним способом і прямим комбайнуванням. Основним способом слід рахувати роздільне прибирання. Вона дозволяє на п'ять – вісім днів раніше приступити до скошування в порівнянні з прямим комбайнуванням, а це зменшує час перебування іржи на кореню і значно ослабляє осінніх робіт.^ Способи прибирання. В даний час озиме жито прибирають роздільним способом і прямим комбайнуванням. Основним способом слід рахувати роздільне прибирання. Вона дозволяє на п'ять – вісім днів раніше приступити до скошування в порівнянні з прямим комбайнуванням, а це зменшує час перебування іржи на кореню і значно ослабляє напруженість робіт. У разі прямого комбайнування засмічених або таких, що нерівномірно дозрівають посів молотарка комбайна не справляється з обробкою вологого оберемка; очищення працюють незадовільно; неминучі великі втрати зерна; продуктивність комбайна низька, а витрата палива велика; у бункер потрапляє вологе зерно, на сушку і підробку якого витрачається багато сил і засобів. Роздільне прибирання засмічених і нерівномірно дозріваючих посівів набагато скорочує втрати. Вона дає можливість отримувати суху солому, яка добре зберігає свої кормові достоїнства і придатна до тривалого зберігання; дозволяє відразу ж услід за прибиранням сволакивать її з полів і заскиртувати, що забезпечує своєчасне проведення обробки ґрунту. Продуктивність комбайнів на роздільному прибиранні збільшує на 25 – 30%. Застосування цього способу дає можливість отримати також сухе і чисте зерно, внаслідок чого зменшуються витрати праці і засобів на післяжнивну обробку його на струмах.^ Критерії хлібної маси з погляду придатності ії до прибирання роздільним способом. Сумарна довжина зрізаних стебел на 1 м прибраного поля повинна бути не меншого 100 бог. м, а сумарна довжина зрізаних стебел на 1 бог. м валу – приблизно 700 – 800 бог. м. Для отримання хорошого валу однаково важливі і кількість стебел на площі і їх висота. У приведеному вище першому показнику враховані обидва ці чинника. Він є твором середньої висоти зрізаних стебел на їх число. Маса валу не повинна бути менше певної величини. Інакше різко зростають втрати. Для оцінки валу використаний також принцип підсумовування довжини зрізаних стебел. Другий показник є твором першого на ширину захоплення жниварки. Наприклад, на 1 м поля є 240 стебел, їх середня довжина складає 65, висота зрізу – 15 див. Середня довжина зрізаних стебел рівна 50 см, сумарна довжина зрізаних стебел, зібраних з 1 м поля, - 120 пог. м. В цьому випадку формується стійкий вал. Припустимо, що поле, вказане в попередньому прикладі, прибирають жниваркою ЖВН-6А, фактичне захоплення якої складає 5,9 м. Сумарна довжина скошених стебел в 1 пог. м валу буде рівний: 120 × 5,9=708 пог. м. Отже, є умови для формування стійкого валу. Якби це поле прибирали малозахватною жниваркою ЖБ-4,6, то вал виявився б незадовільним. Фактичне захоплення ЖБ-4,6 рівне 4,3 м. Сумарна довжина зрізаних стебел в даному випадку дорівнювала б: 120 × 4,3=516 пог. м. Це показник поганого валу (менше 700 пог. м) Для роздільного прибирання іржі застосовують жниварки ЖВН-6А, ЖВН-10, ЖВС-6, ЖНР-4,9А, ЖНР-4А і ін. залежно від району, стану посівів, їх врожайності і розмірів полий. Підбирач хлібної маси навішують на комбайн. При прибиранні високоврожайного жита слід застосовувати широкозахватні навісні жниварки ЖШН-6, які укладають зрізані стебла на стерню тонкими широкими валяннями. Підбір їх повинен здійснюватися також широкозахватними підбирачами. Для усунення втрат зерна на всіх жниварках встановлюють колосопідйомники, а на підбирачах – відповідні пристосування для підбору маси, що підсохнула, на валяннях. Застосовують наступні способи руху валкових жаток: загородний з правим поворотом на кінцях заганяння; загородний з розширенням прокошування; кругом; човниковий. Загородний спосіб використовують при прибиранні довгих полів правильної форми, а також полеглих посівів. Допустимо, що ширина кожному з суміжних заганянь – 180 м. Жниварка починає косити перше заганяння в пункті А, а в кінці заганяння розгортається і приступає до прибирання другого заганяння в пункті Б. Надалі вона продовжує розширювати прокошування до тих пір, поки він не порівняється по ширині з нескошеними частинами обох заганянь. В даному випадку ця величина складає 120 м. Потім жниварка докашиваєт кожне заганяння окремо і починає розширювати прокошування між наступною парою суміжних заганянь. При роботі за цим способом неодружені проходи агрегату зменшуються майже на 30% в порівнянні з роботою за звичайним загородним способом. За наявності на довгих кінцях поля вільних виїздів доцільно застосовувати човниковий спосіб. Його використовують головним чином на прибиранні зернових жниваркою ЖВН-6. Співвідношення сторін заганянь приведене в таблиці 2.У разі роботи укругову довжина заганяння повинна бути в 3 – 5 разів більше за ії ширину. На прокошуваннях використовую, як правило, жниварки ЖВН-6.Прокошувати поле жниваркою ЖВН-10 можна лише в тому випадку, якщо величина валу не перевищує допустимої норми. На малюнку 12 показана схема роботи жниварки ЖВН-6. Жниварка А починає обкос на низькому зрізі 10 – 12 см, рухаючись навколо поля проти годинниковій стрілці. Вал укладається впритул до кромки нескошеної частини поля. На розі жниварка розгортається для другого проходу і починає рухатися в протилежному напрямі з вищим зрізом 25 – 30 см, щоб скошена маса лягала на первинний вал. При другому заході операції обкоса поля і прокошування між заганяннями суміщають. У зв'язку з тим, що ступінчастість зрізу необхідна не тільки на обкосе, але і прокошуваннях, для низького зрізу жниварку встановлюють на черевики, а високий зріз регулюють за допомогою гідравлічних циліндрів. Якщо не застосовувати ступінчастого зрізу і укладання другого валу на перший, то загальний вал від двох прокошувань може вийти настільки широким, що його важко буде підібрати. Прийму обкосу і кутових прокошувань для прибирання у кругову.Жниварка ЖВН-6 також рухається спочатку проти годинникової стрілки і працює на низькому зрізі, а при другому проході – у зворотному напрямі, косить вище і суміщає обкос кутовими прокошуваннями. Величина загороди, як правило, повинна бути не менш повній добовій продуктивності жниварки. Чим більше площа заганяння, тим працездатніша робота: менше йде часу на переїзди. Для роздільного прибирання заганяння готують не так, як для прямого комбайнування. Самохідний комбайн, що готує заганяння для прямого прибирання, повністю прибирає зернові з площ прокошувань і обмолочує їх. Солому відразу ж відвезли з поля. Той, що укладається жниваркою винен добре, без втрат утримуватися на стерні і відповідати пропускній спроможності молотарки комбайна. Для цього потрібно знати масу 1 пог. м валяння, яке залежить від співвідношення зерна і соломи і вживаних жаток (табл. 3). Якщо хлібна маса 1 пог. м важить менше 1,5 кг, то вал виходить нестійким. При масі валу більше 5 кг слід працювати на першій зниженій передачі. Кращі механізатори широко застосовують підвищені швидкості на косінні валковимі жниварками. Жниваркою ЖВН-6 прибирають зернові на швидкості до 8 км/ч, жниварками ЖРБ-4,9 і ЖРС-4,9А – до 10 км/ч з мотовилами і до 13,5 км/ч – без них. Добре укладений вал поступає до підбирача суцільною стрічкою. Для запобігання втратам необхідно правильно регулювати ріжучий апарат жниварки і збиральних машин. Вал мотовила на прибиранні високих зернових, що не вилягли, встановлюють попереду ножа, планки його повинні стосуватися рослин на рівні 2/3 висоти від місця зрізу. Якщо стеблестой густою і мотовило не встигає укладати на полотно всі скошені стебла, збільшують число оборотів і регулюють мотовило так, щоб планки стосувалися стебла небагато вище за його середину. Не можна допускати сильних ударів планок мотовила по колосах. Важливе значення в боротьбі з втратами при роздільному прибиранні має правильна висота зрізу. При цьому виходять з того, що вал повинен міцно триматися на стерні і добре продуватися. Для стійкого утримання валу потрібно мати не меншого 300 стебел на1 м, оптимальна висота стерні озимої іржі повинна бути в межах 18 – 22 см. У разі роздільного прибирання велику роль грають також ширина і лощина валу, сильно впливають на хід дозрівання, висихання солом'яної маси і збереження зерна. Прибирання прямим комбайнуванням проводять на висоті зрізу не більше 15 див. Лише на прибиранні зернових з підсівбою трав висоту зрізу збільшується до 20 див. Низькорослі і полеглі зернові косять не вище на 10 див. швидкість руху комбайна не повинна перевищувати 8 км/ч. У табл. Приведені швидкості руху комбайна СЬК-4 за різних умов прямого прибирання. Способи руху ті ж, що і при роздільному прибиранні (Зілашин Л. Р. Озиме жито). Таблиця 2 Ширина заганянь для комбайна СЬК-4 з жниваркою ЖВН-6 Спосіб руху Ширина заганянь при їх довжині, м. 400 600 800 1000 2000 Загородний з правим поворотом на кінціЗагородний з розширенням прокошування 80120 90130 100150 110170 160- Таблиця 3 Середня маса 1 пог. м валу Біологічний урожай зерна при відношенні зерна до соломи, ц/га Маса валу при прибиранні жниварками, кг 1:1 1:1,5 1:2 ЖРС-4,9 абозчеплення два таких жаток ЖВН-6 або ЖВН-6-12 в один вал ЖВН-6-12у сдвоённыйвал 10 16 22 30 36 - - 18121824 3036- 101420 243236 0,851,271,792,49 3,103,954,61 1,031,542,173,02 3,764,795,59 1,932,894,075,67--- ^ 2 Районовані сорти (гібриди) та їх характеристикаХарківська 55. Створений в Українському НДІ рослинництва, селекції і генетики імені В. Я. Юр’єва шляхом багатократного індивідуально – сімейного відбору з посіву жита сорту Харківська 194. Відноситься до західноєвропейської екологічної групи. Колос веретеновідний і призматичний, середньої довжини і щільності. Ості колосів середньої довжини, грубі. Зерно овальне, напіввідкрите, сіро-зелене, велике, маса 1000 зерён – 26-30 р. Консистенція борошниста, рідше напівсклоподібна. Склоподібність – 33 – 41%. Зміст білка – 9,6 – 13,7% .Хлібопекарські якості хороші. Досить стійкий до обсипання. Соломина середньої висоти (120 – 150 см), міцна, досить стійка до вилягання. У роки з вираженим виляганням значно перевершує по врожайності інші сорти. Загальна і продуктивна кущистість висока. Сорт середньопізній (тривалість періоду від посіву до воскової стиглості – 304 – 329 днів). Зимостійкість вище середньою. Посухостійкість хороша. Поражаємость бурою іржею середня. По врожайності на 2 – 3 ц/га перевищує сорт Харківська 194.Харківська 60. Також виведений в Українському НДІ рослинництва, селекції і генетики імені В. Я. Юр’єва шляхом сімейного відбору з гібридів сортів Харківська 194 і Петкус короткостебельний. Відноситься до західноєвропейської екологічної групи. Колос призматичний і веретеновідний, середньою довга і щільність. Ості довгі, такі, що напіврозходяться, досить міцні. Колоскові луски ланцетообразне, з короткими остевідним придатком. Зовнішні квіткові луски роздуті, несуть по кілю грубі густі вії. Зерно напіввідкрите, овальне, сіро-зелене, велике, маса 1000 зерен – 27 – 31 р. Зміст білка – 12%. Мукомельні і хлібопекарські якості хороші. Соломина товста, міцна, середньої висоти (130 – 150 см), досить стійка до вилягання. Листя широке. Кущистість висока, форма куща проміжна. Сорт середньо спілий, тривалість періоду від посіву до воскової стиглості складає 306 – 321 день. Зимостійкість вище середньою, стійкість до сніжної цвілі. Посухостійкість хороша. Врожайність висока – 48,2 ц/га. 3.1 ^ Кліматичні умови.Більша частина теріторії Одеської області відноситься до Причорноморської низовини, плавно понижаючейся до Чорного моря. На узбережжі Одеської області велика кількість лиманів, повністю або частково відгорожених від моря піщано-раковинними природними насипами. Крупніщі лимани Куяльницький і Хаджибейський. Клімат Одеської області помірно континентальний, з жарким сухим літом і м'ягкою малосніговою нестійкою зимою. Середня температура на юзі: січню мінус 2°С; липню 23°С. Загальна сума опадів коло 410 мм за рік. Опади випадають головним образом літом, часто в виді зливів. Южна половина Одеської області схильна посухам. Зима в самої Одесі помірно м'яка - середня температура січню - 3°С, літо дуже тепле, посушливе - середня температура липню 22°С. В Одеському регіоні випадає за рік коло 350 мм опадів. Чорне море в районі Одеси узимку може замерзати на нетривалий час. Тривалість вегетаційного періода в Одеської області від 168 до 200 добів. Річна сітка Одеської області повностю належить басейну Чорного моря. Головні ріки: Дунай (з Кілійским гірлом), Дністер (з притокою Кучурган), Колима й Савранка (притока Южного Бугу). Дельта Дунаю і плавні Дністеру місцями заболочені. Багато мілких пересихаючих річок. Крупні ріки мають важливе господарське значення для судоплавства, зрошення і гідроенергетики. В приморської смузі багато прісноводних (Кагул, Ялпуг, Катлабух) і солоних (Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас) озер. Найбільш характерні почви Одеської області южні і звичайні чорноземи, середне- й малогумусні. В приморської частині області переважають южні солонцеваті чорноземи. По долинам і балкам повсюдно розпоширени чорноземно-лукові солончаковаті почви й солончаки. Природні різнотравні типчаково-ковильні степа розгортані. Невеликі масиви лісів-дібров із дубу черешчатого, буку, ясеню і липи збереглися тільки на півночи Одеської областіҐрунтові умовиОдеська область, як видно розташована в двох природних зонах – Лісостепу і Степу. Залежно від фізико – географічних умов, у різних природних зонах ґрунти розвиваються по – різному, що призводить до утворення їх різноманітних генетичних типів, видів і різновидностей. Найголовнішими типами ґрунтів на Одещині є: сірі лісостепові ґрунти, чорноземи, каштанові, лучні та болотні. Типи поділяються на підтипи, а ті в свою чергу – на види, що відрізняються ступенем вираженості основного процесу ґрунтоутворення, і нарешті, в межах виду, за рядом провідних ознак, що мають виробниче значення, виділяються різновидності ґрунтів.^ Опідзолені ґрунти. До цієї групи відносяться сірі опідзолені, темно – сірі опідзолені оглеєні і темно – сірі реградовані ґрунти. Сірі опідзолені ґрунти займають в області всього 2,3 тис. га. Розташовані в північних частинах Кодимського та Балтського районів.За механічним складом сірі опідзолені ґрунти різноманітні – від супіщаних до легко глинистих. Фізико – хімічні властивості сірих опідзолених ґрунтів несприятливі для вирощування сільськогосподарських культур.^ Чорноземи опідзолені. Переважну більшість території Одещини – 2,2 млн. га, або 91,5% всієї площі обслідуваних земель – займають чорноземи, які по праву вважаються найкращими ґрунтами, найціннішим земельним фондом. Сформувались вони переважно на карбонатних, добре дренованих, лесових породах, при оптимальному зволоженні, під трав’яною рослинністю степів, де процеси нагромадження органічних речовин досягають найвищого рівня. Могутній травостій залишив у цих ґрунтах велику кількість рослинних решток, тому вони багаті на гумус. Чорноземи опідзолені залягають в районах південного Лісостепу – Кодимському, Балтському і Саранському, де займають відносно давно звільнені від лісу степові ділянки загального площею 40,8 тис га. За механічним складом переважають легкоглинисті та важко суглинкові відміни. Гумусовий горизонт разом з перехідним становить у них 100 – 120 см, отже глибина закипання дуже коливається, але частіш за все лежить на рівні 90 – 120 см. Гумусу в верхньому шарі від 4,25% у важко суглинкових відмін до 4,71% у легкоглинистих, а на глибіні 80 – 90 см у важко суглинкових – 2,25%, у легко глинистих – 2,3%. У супіщаних відмінах на глибині 0 – 10 см гумусу – 2,08% , на глибині 40 – 45 см – 1,54%, тобто вдвоє менше, ніж у важких відмінах цих ґрунтів.^ Місце в сівозмінні та попередникиПорівняно з озимою пшеницею жито вибагливе до попередників, у тому числі й до повторного вирощування. Все ж потенційні можливості районованих сортів найбільшою мірою виявляються при вирощуванні їх після кращих попередників, особливо при недостатньому внесені добрив. За даними дослідів наукових установ, урожайність жита за рахунок попередників підвищується на 6 – 49% . До та таких попередників на Поліссі належать: зайняті пари (люпином, вико-вівсяними сумішами, озимими на зелений корм і силос), багаторічні трави одно укісного використання, рання картопля, льон – довгунець, кукурудза на зелений корм; у Лісостепу – багаторічні трави на один укіс, озимі та кукурудза на зелений корм, вико – вівсяні суміші на зелений корм і сіно, горох на зерно, озима пшениця. При вирощуванні жита слід враховувати можливість вилягання посівів високорослих сортів при розміщені їх після удобрених зайнятих парів і багаторічних трав на родючих ґрунтах. У такому разі ці попередники доцільніше використовувати під озиму пшеницю, а озиме жито сіяти після інших рекомендованих попередників.^ 4.2 Система основного обробітку ґрунтуПосів жита у великій мірі, чим посів інших озимих зернових культур, залежить від термінів його проведення. Окрім точне дотримання глибини посіву є головною умовою для проведення багато подальших операцій по догляду за рослинами. У зв'язку з цим вирішальні значення має передпосівна обробка. Застосування різних знарядь для обробки стерні залежить від виду грунту, её вологості і кількості органічних речовин, яку при необхідності слід внести. Яких – або загальних правил тут не існує. Проте виключено, наприклад, використання ротаційних знарядь з приводом від валу відбору потужності трактора на кам'янистих грунтах. Дискова борона особливо ефективна на важких грунтах.Вона забезпечує достатнє закладення в грунт пожнівних залишків і создаёт хороше посівне ложе для проростання насіння бур'янів і падалиці. На середніх і легких грунтах добре зарекомендувала себе ротаційна борона з гідравлічним регулюванням глибини обробки грунту, проте на важких грунтах ефект перемішування грунту недостатній. Отже, застосовувати ті або інші знаряддя для обробки необхідно з урахуванням умов відповідного місцепроживання. Проте у будь-якому випадку знаряддя повинні служити цілям обробки грунти, названі нижче.^ 4.3 Система удобренняНайбільший урожай озимого жита отримують на грунтах з підвищеним і високим вмістом елементів живлення. Нижче приведений рівень змісту рухомих форм фосфору і обмінного калія на різних грунтах, необхідних для отримання високих урожаїв озимого жита. (табл. 1) Таблиця 1 Тип ґрунту Фосфор Калій Дерновий-підзолисті, сірі лісові 100 – 150 120 – 170 Чорноземи опідзолені, типові, звичайні 100 – 150 120 – 180 Органічні добрива вносять в паровому полі, під попередник і безпосередньо під жито перед основною обробкою ґрунту в дозах 30 – 60 т/га. Для завантаження органічних добрив використовують навантажувачі циклічної (ПЕ-0,8Б, ПЕА-1,0) і безперервної (ПНД-250) дії, для транспортування і внесення – машини РОУ-5, ПРТ-10, ПРТ-16 та інші. Добрива необхідно рівномірно розподіляти по всьому полю. Озиме жито переносить помірну кислотність (pH ≈ 5,5), але позитивно відгукується на вапнування ґрунту. Дозу винищити визначають по повній гидролітічеськой кислотності. Відхилення від встановлених норм не повинне перевищувати 5%. Для внесення використовують машини КСА-3, АРУП-8, РУП-8 і ін. Вапно розподіляє рівномірно по всій поверхні поля. Для кращого перемішування ії з ґрунтом поле дискують і орють. Дози мінеральних добрив розраховують з урахуванням планованого урожаю, агрохімічних добрив. Експериментально встановлено, що на формування зерна озимої іржі 45 – 55 ц/га залежно від зони обробітку потрібний азоту не більше 90 – 120 кг/га. Підвищення його дози приводить до зайвого наростання вегетативної маси, значного вилягання посівів і формування щуплого зерна. Фосфорні і калійні добрива вносять до сівби під основну обробку ґрунту і лише частину – у рядки при посіві. Поверхневе внесення мінеральних добрив здійснюють за допомогою штатних машин ПШ-21,6; НРУ-0,5А; 1РМГ-4. Азотні добрива використовують в декількох прийомів з урахуванням забезпеченості ґрунту азотом і потреби у ньому рослин в критичні періоди їх розвитку. Це значно підвищує ефективність туків і запобігає можливому забрудненню навколишнього середовища. Не допускається внесення азотних добрив на ґрунт, що завмер або покритий снігом. У зонах недостатнього зволоження і в умовах швидкого підсихання ґрунту навесні перша і друга підгодівля суміщає. При цьому добрива вносять прикореневим способом зерновими сівалками. Якщо, за наслідками діагностики, запаси мінерального азоту в ґрунті недостатні, то його необхідно внести під основну обробку в такій дозі, щоб загальний вміст в орному шарі складав не меншого 40 кг/га. Першу азотну підгодівлю слід проводити навесні у фазі кущення (3 етап органогенезу) після повного сходу снігу і відтоку талих вод з посівів зернових культур. Дозу розраховують виходячи із запасів мінерального азоту в ґрунті під час відновлення весняної вегетації. Решту частини загальної норми азотного добрива необхідно внести у вигляді другої підгодівлі у фазі виходу рослин в трубку (5-6 етапи органогенезу) з урахуванням рослинної і ґрунтової діагностики. Азотна підгодівля у фазі кущення впливає перш за все на щільність стеблистою, у фазі виходу в трубку – на число зерен в колосі, у фазі колошенія – головним чином на масу 1000 зерен і зміст білка в зерні. Застосування мікродобрив збільшує врожайність озимої іржі, покращує якість зерна, підвищує стійкість рослин до несприятливих чинників (засуха, низька температура, поразка хворобами і ін.). Борні добрива вносять під озиме жито не дерновий-підзолистих, торф'яних, сірих лісових ґрунтах. Цинкові добрива використовують на дерновий-карбонатних ґрунтах, чорноземах, дерновий-підзолистих ґрунтах з високим вмістом фосфору і добре провапнованих. Дози бору складають 0,4-0,5 кг/га, мідь – 0,8-1,0, цинку – 2,5-3,0 кг/га. Мікроелементи вносять у складі комплексни