1. Сфера діяльності мпрП його роль в організації міжнародних економічних, наукових та культурних зв’язків

1. Сфера діяльності МПрП його роль в організації міжнародних економічних, наукових та культурних зв’язків. МПрП – це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладнаних відносин з “іноземним елементом”. МПрП пов’язане з м/н життям і має аспект приватності, по суті предмет регулювання МПрП становлять міжнародні відносини. Але міжнародні відносини є різними і за суб’єктним характером, і за змістом (культурні, єкономічні, політичні; міждержавні і між іншими суб’єктами МП). Сферою регулювання МПрП є правові питання відносин між громадянами і організаціями, які виникають в сфері м/н життя, міждержавні відносини МПрП не регулює. Отже, до сфери МПрП належать питання цивільної право- та дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб, держави; її імунітету; відносин по зовнішньоторговельних угодах; прав авторів на твори, видані за кордоном; трудоправового та соціального статусу осіб, які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо. Регулюючи вказані та інші відносини, норми МПрП утворюють систему, яка відображає упорядковану сукупність норм національного права. Завданням МПрП є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб’єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов”язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правови, соціальних, культурних систем.2. Предмет МПрПМПрП пов’язане з м/н життям і має аспект приватності, по суті предмет регулювання МПП становлять міжнародні відносини. Але міжнародні відносини є різними і за суб’єктним характером, і за змістом (культурні, єкономічні, політичні; міждержавні і між іншими суб’єктами МП). Сферою регулювання МПрП є правові питання відносин між громадянами і організаціями, які виникають в сфері м/н життя, міждержавні відносини МПрП не регулює. Існує три групи правовідносин, врегульюваних нормами МПрП: 1. Цивільні правовідносини (МПрП — цивільне право в м/н аспекті), але ті, що: - виникають в сфері міжнародних відносин; - виходять за межі однієї країни; - суб’єктами цих відносин мають бути іноземні фізичні або юридичні особи. 2. Шлюбно-сімейні відносини з м/н елементом; 3. Трудові відносини за участю іноземців. Трудове право має елементи публічного і приватного права. Приватні (контракти), публічні (вихідні дні) і т.д. МПрП є сферою відносин цивільно-правового характеру в широкому їх розумінні, які виникають в умовах м/н життя. Щодо юридичної природи МПрП, то існує декілька доктринальних концепцій: 1. Представники цивілістичної концепції стверджують, що МПрП є частиною національного права конкретної держави. 2. Другі вважають МПП галуззю міжнародного публічного права. 3. Прибічники полісистемної концепції розглядають МПрП як результат поєднання перших двох підходів. Йдеться про подвійний характер норм МПрП: і національний, і міжнародний. Відмінності і зв’язок між МПП і МПрП. Відмінності: a) головне місце в регулюванні МПП займають відносини політичного характеру (безпека, мир, невтручання). МПрП регулює майнові цивільно-правові відносини, які мають міжнародний характер, але не на рівні держав, а на рівні фізичних і юридичних осіб. b) для МПП основними суб’єктами виступають держави, міжнародні організації, нації, що боряться за власну незалежність. Для МПрП основними суб’єктами є фізичні і юридичні особи, і лише іноді держави. c) основним джерелом для МПП є міжнародний договір (міждержавний). Для МПрП під основним джерелом розуміється внутрішній (національний) закон. Зв’язок: МПП і МПрП регулюють єдиний комплекс відносин — міжнародні відносини, але на різних рівнях. 3. Приватні відносини з іноземним елементом.Суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім, фізичні та юридичні особи, іноді — держави. Спе­цифікою відносин є наявність "іноземного елементу". Під "іноземним елементом" розуміють: 1) суб'єкт, який має іно­земну належність (громадянство, місце проживання — щодо фізичніх осіб; "національність" — щодо юридичних осіб); 2) об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном. До сфери МПрП належать питан­ня цивільної право- та дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб, держави; її імунітету; відносин по зовнішньо-торговельних угодах; прав авторів на твори, видані за кордо­ном; трудоправового та соціального статусу осіб, які знахо­дяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо. Регулюючи вказані та інші відносини, норми міжнародного приватного права утворюють систему, яка відображає упорядковану сукупність норм національного права.4. Поняття та види іноземного елемента у відносинах цивільно-правового характеру.Предметом регулювання у МПрП є відносини цивільно-правового характеру. Майнові, трудові, сімейні, спадкові, деліктні, економічні, господарські, науково-технічні, культурні, освітні та інші відносини виникають у м/н житті з участю осіб різної державної належності. Такі відносини невладні і неполітичні. Цивільні правові відносини – це майнові відносини між фізичними і юридичними особами різних держав. Суб’єктом у майнових відносинах є іноземна сторона (наприклад, громадянин іноземної держави, особа без громадянства, іноземна організація, іноземна держава). Суб’єкти майнових відносин можуть належати до однієї держави, але об’єкт, у зв’язку з яким виникли відповідні відносини, перебуває за кордоном. Виникнення, зміна та припинення майнових відносин можуть бути пов’язані з юридичним фактом за кордоном (спричинення шкоди, укладення договору, смерть спадковця тощо). МПрП не буває без іноземного елемента, а цивільно-правові відносини без іноземного елемента трапляються. Наприклад, коли їх сторонами є фізичні та юридичні особи однієї країни. Коли ж у цивільних відносинах бере участь іноземний елемент, то ці відносини набирають нової якісної властивості і стають міжнародними (ускладнюються іноземним елементом). Іноземний елемент - правовий феномен, що належить до іншої національної правової системи. Розрізняють три види іноземного елемента: - суб’єкт (учасники правовідносин), який має іноземну належність (громадянство, місце проживання – щодо фізичних осіб; національність – для юридичних осіб). Держава – носій політичної влади. Але трапляється, що і держава стає суб’єктом МПрП. - об’єкт (це те, на що спрямовані дії суб’єктів), який знаходиться на території іноземної держави; - юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.5. методи правового регулювання в МПрП.Правовий метод регулювання — це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. Для МПрП характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі.Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. Колізії можуть виникати й поза сферою МПрП. Їх вирішення хоч і залежить від застосування колізійних норм, проте вони не матимуть міжнародного приватно-правового ха­рактеру. Отже, потреба в застосуванні колізійного методу може ви­никати як у випадку неідентичності законодавства різних пра­вових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх абсолютної схожості. Тобто, для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зро­бити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Власне, існування правових систем, між нормами правових джерел яких необхідно зробити вибір, по­роджує потребу в застосуванні колізійного методу. Останній застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання. Матеріально-правовий: Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної дер­жави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом", її існування має сенс за умови використання й матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює правовідносини у міжнародному приватному праві. Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу регулювання вка­заних правовідносин. Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини ре­гулюються безпосередньо юридичними нормами, без відси­лання до іноземної правової системи. В доктрині та практиці держав існують розходження у розумінні змісту матеріально-правового методу. Вони виникають через неоднозначність того, які саме матеріально-правові норми належать до сфери міжнародного приватного права. Так, уважається, що до скла­ду вказаної галузі права, крім колізійних норм, належать уні­фіковані матеріально-правові норми міжнародних договорів. 8. Вибір застосованого права сторонами правовідносин (lex voluntatis)Закон lex voluntatis означає принцип автономії волі сторін. Сторони можуть самостійно визначати, який правопорядок вони будуть застосовувати до відносин між ними. Але воля сторін відносно фактичного застосування матеріального права вибраного правопорядку не може бути змінена пізніше при виникненні суперечки. Якщо воля сторін прямо не визначена, то суд повинен визначити ту волю, яку сторони мали на увазі, підписуючи даний договір. Lex voluntatis також означає автономію волі сторін щодо вибору арбітражу на будь якій стадії судового процесу. Це так зване “арбітражне застереження”. Останнім часом в кодифікаційних актах європейських країн з питань МПрП прицип Іex voluntatis застосовується до спадкових і шлюбних контрактів, а іноді навіть до деліктних правовідносин. Цивільний кодекс Квебеку встановив правило, що у відносинах сторін може застосовуватись правопорядок, більше вигідній стороні, яка постраждала. З Іex voluntatis пов’язана певна уніфікація в МПрП. В 1955 році була прийнята Гаазька конвенція. За цим м/н прав. актом сторонам надавалось необмежене право вибору правопорядку.9. Поняття МПрП.Міжнародне приватне право – це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладнаних відносин з “іноземним елементом”. МПрП належить до умовних термінів. По своїй суті це внутрішне право і носить національний характер. В німецькій правовій системі воно спочатку називалось прикордонне право, потім — зовнішнє приватне право, опісля отримало назву “міждержавне приватне право”. Французи спочатку визначили МПрП як міжнародне цивільне право, але з 1834 року закріпився термін, який використовується і сьогодні, — міжнародне приватне право. МПрП складається з: - колізійних норм; - уніфікованих матеріальних правових норм; - внутрішніх правових норм; - процесуальних норм. І. Колізійні норми складають історичну основу МПрП. Вони поділяються на дві групи: внутрішні колізійні норми, викладені у внутрішньому законодавстві країни(ст.8 ЦКУ); договірні колізійні норми, записані в м/н договорах, але направлені на регламентацію майнових відносин, які викли на рівні фізичних або юридичних осіб (5-ть Гаазьких конвенцій про шлюб та сім’ю). Ст. 561(1) ЦКУ наводить наступний приклад колізійної норми: “цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається законом тієї країни, громадянином якої він є”. ІІ. Уніфіковані матеріально-правові норми. Існує два шляхи уніфікації:     - Уніфікація шляхом укладення м/н угод з питань матеріального права; - Рецепція основних інститутів з іншої правової системи. Особливості уніфікації в МПрП: - уніфіковані правові норми можуть бути створені на основі м/н договору чи м/н звичаю (INKOTERMS були створені на основі звичаю); - уніфікація — це досить високий рівень правового співробітництва між державами. Крок до єдиного права. - уніфікація в деяких галузях прва не завжди бажана і можлива. Найбільші проблеми з уніфікацією сімейного і спадкового права, де в силі національні традиції і звичаї. ІІІ. Внутрішні матеріальні норми — лише ті, які були спеціально створені для регламентації цивільно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом. Ст.565 ЦКУ наводить приклад такої норми: “іноземні громадяни користуються в Україні цивільною правоздатністю на рівні з громадянами України”. IV. Процесуальні норми — 1) самі по собі процесуальні норми публічного права; 2) норми процесуального характеру, ускладнені іноземним елементом.10. Природа і функції норм МПрП. Норми МПрП застосовуються для міжнародного спілкування. Національне право та МПП багатьох випадках взаємодіють, утворюючи полі системний комплекс норм МПрП. Водночас норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і регулюють, з одного боку, міжнародні, а з іншого – невладні відносини, майнові та немайнові, що мають цивілістичну природу і виникають у сфері міжнародного спілкування. Поділяючись на матеріально-правові (регулюють конкретне право відношення) та колізійні норми (відсилають до законодавства іншої держави), вони створюють певний комплекс у кожній правовій системі. Іноді вказують, що МПрП – це право колізійне. Наявність колізійних норм становить особливість МПрП. Як матеріально-правові, так і колізійні норми можуть міститись у національних джерелах права, міжнародних угодах. Наприклад. 30 січня 1996 р. у м. Львові польський водій не впорався з управлінням фургона. Внаслідок шляхово-транспортної пригоди одна особа загинула, кілька – госпіталізовано, пошкоджено сім автомобілів. У даному випадку виникли правовідносини з делікту з „іноземним елементом” До них необхідно застосувати колізійну норму, а також узяти до уваги норми ст.. 35 Договору між Україною і республікою Польща про правову допомогу та правовідносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993р.11. Місце МПП в правовій системі.   Щодо природи норм міжнародного приватного права та його місця у системі права іс-нують такі погляди: 1. Міжнародне приватне право є частиною міжнародного публічного права. 2. Міжнародного приватного права немає, а є внутрішнє законодавство, що стосується іноземців. 3. Міжнародне приватне право - це поєднання внутрішнього законодавства і міжна-родного публічного права. 4. Міжнародне приватне право є окремою галуззю права, оскільки має окремий пред-мет і притаманні лише йому правові способи регулювання (колізійні та матеріально-правові норми). Навчальний курс "Міжнародне приватне право" традиційно складається з двох час-тин: загальної й особливої, або теоретичної та практичної. У загальній частині розглядаються питання, що стосуються джерел міжнародного приватного права, його принципів, учень про колізійні та матеріально-правові норми, загаль-них понять (національний режим, режим найбільшого сприяння, взаємність, реторсія, авто-номія волі, зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни, обхід закону, "кульгаючі" правовідносини, застереження про публічний порядок, цивільно-правовий статус держави, фізичних та юридичних осіб та ін.). Особлива частина охоплює такі питання: o право власності іноземців; o деліктні зобов'язання; o зовнішньоекономічні угоди; o міжнародні перевезення вантажів і пасажирів; o міжнародні кредитно-розрахункові відносини; o патентне право; o авторське право; o трудові відносини; o сімейне право; o спадкове право; o міжнародний цивільний процес; o міжнародний комерційний арбітраж. Система міжнародного приватного права як на-ука охоплює також питання історичного розвитку доктрини цього права, його теорій та концепцій, визначає способи вирішення його проблем. МПрП розвивається у тісному взаємозв'язку з порівняльним правознавством.13. Принципи та функції МПрП.1. МПрП покликано визначити умови, при яких суд компетентний розглядати справу з іноземним елементом. 2. МПрП визначає для кожної категорії таких справ внутрішньодержавну правову систему, на підставі якої слід установити права та обов'язки сторін. 3. МПрП вказує обставини, при яких: а) рішення іноземного суду може визнаватися таким, що вирішує дане спірне питання; б) право, що належить кредиторові, може бути здійснене примусово в тій або іншій країні.14. Джерела МПрП.   Кодифікація, тобто систематизація, зве­дення норм права у певній галузі в єдину узгоджену систему (кодекс, закон або розділ певного законодавчого акта), ста­вить в основу закон, відводячи йому приорітетну роль серед інших джерел права, таких, як міжнародний договір, зви­чай, доктрина, судова й арбітражна практика. Разом з тим не слід нехтувати іншими джерелами міжна­родного приватного права, які, хоч і не вважаються, згідно з пануючою концепцію, першорядними (на відміну від внутрішнього законодавства), але не меншою мірою віддзеркалюють специфіку міжнародного приватного права й справляють значний вплив на процес його кодифікації. Існує п’ять видів джерел МПрП: 1.      всі системи світу визнають за джерело МПрП внутрішнє законодавство країн; 2.     також всі системи світу визнають за джерело МПрП звичай як внутрішньодержавний, так і міжнародний; 3.      багато країн визнають джерелом м/н договір; 4.      багато країн визнають джерелом судову та арбітражну приктику; 5.      деякі до джерел відносять доктрину МПрП. Під джерелами міжнародного приватного права в юридич­ній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить ви­раження правова норма. Міжнародному приватному праву відомі чотири форми джерел: 1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди; 3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика. Наявність міжнародних угод та звичаїв є особливістю джерел права цієї галузі. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел між­народного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одно­го боку, джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого — норми законодавства та судова практика окремих держав, а також звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства. Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання — цивіль­но-правові відносини з "іноземним елементом". Згадана влас­тивість джерел права завжди викликає питання щодо їх юридичної сили. Вирішення питання співвідношення юридичної сили дже­рел міжнародного приватного права є важливим ще й тому, що питома вага кожного з видів джерел права у різних пра­вових системах неоднакова. При цьому часто до певного правовідношення можуть застосовуватися норми, що містяться в різних джерелах права.16. Види джерел МПрП в Україні та інших державахДжерело МПрП – форми в яких знаходять вираження правова норма. Існує декілька форм юридичного офіційного буття норм в МПрП: 1) внутрішнє законодавство - мається на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти. 2) міжнародні угоди - норми міжнародних угод у біль­шості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного пра­ва. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально ство­рюються для врегулювання міжнародних невладних відносин. 3) міжнародні й торговельні звичаї - Міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних правил. Обумовлені суверенітетом і рів­ністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Торгівельні - є обов'язковими для застосуван­ня, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм. 4) судова та арбітражна практика - це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові преце­денти). Вони мають вирішальне значення для вирішення су­дами аналогічних питань у майбутньому. Деякі до джерел відносять доктрину МПрП - Можна вказувати на її допоміжне значення в розвитку й удосконаленні права, в правозастосувальному процесі, особливо, коли мова йде про встановлення змісту норм іноземного права. 17. Судова та арбітражна практика окремих країн як джерело МПрПСудова та арбітражна практика — це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові преце­денти). Вони мають вирішальне значення для вирішення су­дами аналогічних питань у майбутньому. Судова та арбітраж­на практика є джерелом права у державах "сім’ї загального права". Розгорнута система судових прецедентів склалася у Великобританії. Менше застосовується це джерело права у США. Англійські прецеденти суттєво вплинули на формуван­ня прецедентних правил Австралії, Канади, ПАРГ Ізраїлю, Японії, Таїланду та деяких інших країн. Але, хоча судові пре­цеденти і є джерелом права в цих правових системах, їхня питома вага порівняно з прецедентною системою Великобри­танії чи США є значно меншою. Керівні судові рішення вияв­ляють чинне право, формулюють його. Переважно це рішення у справах з іноземними фірмами та іноземними особами, які стосуються питань власності, капіталу, інвестицій. У країнах, де судова та арбітражна практика є джерелом права, спостері­гається тенденція до регулювання правовідносин з "іноземним елементом" через застосування саме судових прецедентів, а не законодавчими нормами. Це пояснюється, зокрема, тим, що судовим прецедентам легше, ніж нормам права, дати різне тлумачення. Дещо іншим є характер судової та арбітражної практики в державах "сім'ї континентального права". Тут вона може здійснювати суттєвий вплив на правотворчість тлумаченням зако­нів, як це є у Франції; або ж рішення суду розглядаються як додаткове джерело права, як це є у Скандинавських країнах. У більшості з цих держав значення мають не стільки судові рішення з окремих справ, скільки узагальнення судової прак­тики з певних категорій таких справ. В Україні судова та арбітражна практика не визнається джерелом права, в т. ч. міжнародного приватного. Проте тлу­мачення правових норм із допомогою судової практики має місце і в зазначеній галузі права.18. Питання про доктрину та „автономію волі” як джерела МПрП.Іноді джерелом МПрП вважають доктрину. Проте у більшості правових систем вона не є джерелом МПр й усіх інших галузей права. Можна вказувати на її допоміжне значення в розвитку й удосконаленні права, в правозастосувальному процесі, особливо, коли мова йде про встановлення змісту норм іноземного права. Закон lex voluntatis означає принцип автономії волі сторін. Сторони можуть самостійно визначати, який правопорядок вони будуть застосовувати до відносин між ними. Але воля сторін відносно фактичного застосування матеріального права вибраного правопорядку не може бути змінена пізніше при виникненні суперечки. Якщо воля сторін прямо не визначена, то суд повинен визначити ту волю, яку сторони мали на увазі, підписуючи даний договір. Lex voluntatis також означає автономію волі сторін щодо вибору арбітражу на будь якій стадії судового процесу. Це так зване “арбітражне застереження”. Останнім часом в кодифікаційних актах європейських країн з питань МПрП прицип Іex voluntatis застосовується до спадкових і шлюбних контрактів, а іноді навіть до деліктних правовідносин. Цивільний кодекс Квебеку встановив правило, що у відносинах сторін може застосовуватись правопорядок, більше вигідній стороні, яка постраждала. З Іex voluntatis пов’язана певна уніфікація в МПрП. В 1955 році була прийнята Гаазька конвенція. За цим м/н прав. актом сторонам надавалось необмежене право вибору правопорядку.19. Внутрішнє законодавство як джерело МПрП.Термін внутрішнє законодавство вживається у широкому розумінні, мається на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти. Належність норм внутрішнього законодавства до джерел МПрП залежить від змісту предмета цієї галузі права у конкретній правовій системі. Для МПрП України значення мають деякі норми Конституції. Україна гарантує захист своїх громадян за кордоном. Конституції іноземних держав можуть мати інші норми для регулювання приватно-правових відносин з іноземним елементом. Закони і нормативно-правові акти поділяються а: 1) повністю регулюють відносини цієї галузі права або 2) певна частина норм яких регулюють ці відносини. 1) належать: Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, про форму зовнішньоекономічних договорів. В державах „сім”ї континентального права” практикують прийняття законів МПрП, які діють і сьогодні. До нової кодифікації МПрП „закон про МПрП Венесуели 1998р” – чи не найуспішніший акт 20ст. Закони з МПрП є комплексними актами, бо містять систему матеріально правових і колізійних норм, регулюють: кваліфікацію, зворотнє відсилання тощо. Але переважно норми цих законів регламентують правовий статус фіз.. чи юридичної особи, право власності, шлюбно-сімейні, трудові відносини. Але є й інші нормативні акти, спеціально прийняті для регулювання відносин з іноземним елементом, вони доповнюють закони чи замінюють їх. Приймаються інвестиційні закони та кодекси (праове положення змішаних підпр.). У державах сім”ї загального права нормативних актів, щодо регулювання відносин у МПрП мало. 9закони про імунітет) але приймаються частіше. 2) другу групу законодавства становлять юридичні акти, у яких тільки окремі норми чи спеціальні розділи регламентують правовідносини з іноземним елементом України: колізійні норми, які містяться в останніх розділах кодифікованих актів: Правоздатність окремих громадян та осіб без громадянства”.23. Види міжнародних договорів.  Практика регулювання правовідносин у договірній формі важлива для держав, оскільки норми міжнародних угод у біль­шості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного пра­ва. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально ство­рюються для врегулювання міжнародних невладних відносин. Зазначені угоди можна класифікувати за різними критері­ями, зокрема за:    предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сі­мейні відносини, з авторського права тощо);   видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові, змішані); кількістю учасників (дво- та багатосторонні); суб'єктами, які створюють їх, чи під егідою яких вони ук­ладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації, наприк­лад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна органі­зація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я (далі — відповідно СНД, МОП тощо); ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві дер­жав (потребують трансформації в національне законодавство або ж "самовиконувані", тобто такі, що потребують тільки на­ціональної норми-відсилання). У будь-якій державі більшість норм міжнародного договору застосовують до правовідносин унаслідок трансформації, тоб­то перетворення їх у норми внутрідержавного права. Форми здійснення трансформації передбачаються національним зако­нодавством держав. До них належать, зокрема, ратифікація, прийняття актів про застосування міжнародного договору, ви­дання іншого національного нормативного акта.21. Закони про МПрП та інші нормативні акти зарубіжних країн.Однією з головних умов застосування іноземного права є дотримання публічного порядку країни, де це право підля­гає застосуванню. При цьому застереження про публічний порядок можна поділити на дві категорії: одні вимагають, щоб саме застосовуване іноземне право було суголосним з вимогами публічного порядку (наприклад, у Ту­реччини), інші приписують не застосовувати іноземне пра­во, якщо наслідки такого застосування суперечили б осно­вам оrdrе рublіс (наприклад, у Швейцарії). На мій погляд, останній підхід є доцільнішим, оскільки навіть у випадку несумісності іноземної норми з місцевим порядком, наслідки її застосування можуть і не порушувати оrdrе рublіс. Це, зокрема, залежить від того, в якій країні підлягатиме виконанню відповідне судове рішен­ня. В цьому зв'язку закон Угорщини містить логічну норму (ч. 2 ст. 7), яка говорить, що не слід не застосовувати інозем­ний закон лише тому, що суспільно-економічна система іно­земної держави відрізняється від угорської. Застереження про публічний порядок у тій чи іншій формі містять усі закони про міжнародне приватне право. Серед інших умов незастосування іноземного права вказується на зворотне відсилання, застосування lех fоrі на прохання сторін або lех voluntatis, якщо це дозволяє закон, немож­ливість встановлення змісту іноземного права. Ст. 6 закону Румунії передбачає застосування іноземного права на умові взаємності, а ст. 8 вказує на не­обхідність дотримання публічного порядку й забороняє шахрайський обхід закону. В першу чергу слід згадати Закон про міжнародне приватне право Австрії 1978 р. Цей законодавчий акт характеризується тим, що має досить детальну систему колізійних норм з питань, пов’язаних з регулюванням договірних відносин. Він вперше ввів таке поняття “найбільш тісного правового зв’язку”. Нерідко в праві використовують таке явище, як “обійти закон”. Мова не йде про порушення закону, а про створення можливості обійти діючої норми права задля отримання вигоди. Справа в тому, що для настання цивільно-правової відповідальності необхідно наявність порушення, наявність спричиненої шкоди, зв’язок між цією особою та спричиненою шкодою, а також про відношення людини до цієї шкоди. Уявімо, що є колізійна норма, яка говорить, що якщо заподіяна шкода при виконанні договору, то необхідно застосовувати право країни місця укладання угоди. Угорщина. Закон 1979 р. Фактично регулює колізії в усіх сферах – від особистого приватного стану людини і закінчуючи процесуальними нормами. Китай. В 1985 р. був прийнятий Закон про міжнародні господарські договори. В 1986 р. був прийнятий документ “Загальні положення цивільного права Китаю”. Сьогодні у цій країні виникають дуже складні колізії у зв’язку з тим, що до Китаю приєднаний Гонконг, де ведеться найбільш активний бізнес у Південно-Східній Азії. Спочатку було домовлено, що там залишатиметься незмінна система (і не вводитиметься китайська планова система). Тому в Китаї виникають колізії всередині держави. Тому, укладаючи угоди з китайськими контрагентами, слід брати до уваги його місцезнаходження. Польща. Ще в 1965 р. в Польщі був прийнятий Закон про міжнародне приватне право. Найбільша його особливість – цей закон при вирішенні всіх особисто-правових відносин людей (питання авторського права, шлюбно-сімейні відносини) використовує принцип громадянства особи, що ставить питання особисто-правового статусу (тобто сюжди не відносяться майнові відносини). Чехословаччина. Закон про міжнародне право і процес 1963 р. Цей закон повністю діє в Чехії та з невеликими змінами і корективами – у Словаччині. Головною його ознакою є те, що він регулює не лише колізійні питання, але й процесуальні. Югославія. У 1982 р. був прийнятий закон про вирішення колізій між законами і нормами іноземного права. Цей закон складається з 309 детальний статей. Цей закон діє в Сербії, Чорногорії, Словенії, та з невеликими змінами – в Хорватії. Взагалі в МПрП існує проблема визнання і виконання іноземного судового рішення. Уявімо, таку ситуацію. Сім’я проживала на території України. Мати з дітьми залишилася в Україні, а батько поїхав на заробітки до Чехії. Батько попрацювавши 3 місяці, вирішив одружитися другий раз і там залишився. Суд в Чехії виніс рішення про стягнення з нього аліментів. Однак чоловік гроші не перераховує. Якби рішення було прийняте на Україні, то існують способи його впровадження примусово. Але у Франції, де цей чоловік зараз знаходиться, немає правових способів це зробити. Головна заслуга закону Югославії в тому, що детально розписано, як повинні визнаватися і виконуватись іноземні рішення на території Югославії і навпаки. 1986 р. в Німеччині був прийнятий закон “Про нове регулювання міжнародного приватного права”. До цього часу в Німеччині діяв вводний закон до BGB (1896 р.). Справа в тому, що німецька правова система досить довго дотримувалася принципу нерівності між чоловіками і жінками в сфері особистих відносин. І зараз відбувається реформа цього принципу. Закон про міжнародне приватне право Швейцарії (1987 р.). Цей закон врахував основні правові засади континентальної і англо-американської систем права.26. Звичай як джерело МПрП. Торгові звичаї.Звичай — це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і не вимагає своєї фіксації у певній право­вій формі. Звичаї поділяються на міжнародні й торговельні. Міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних правил. Обумовлені суверенітетом і рів­ністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Тому в міжнародному приватному праві застосовується принцип: "рівний над рівним не має юрисдикції"; заборонено дискримінацію іноземних громадян тощо. Якщо міжнародний звичай не грунтується на засадах суве­ренітету й незалежності держав, але спрямований на регулю­вання окремих питань, наприклад, колізій між законами, то він обов'язковий для держави тільки в таких випадках: по-перше, якщо такий звичай застосовується у практиці дер­жави; по-друге, якщо держава прямо визнала його в законі чи дипломатичному акті. Тобто, міжнародний звичай повинен бути визнаний державою у певній формі. Різновидом міжнародних звичаїв є звичаї торговельні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі й торго­вельному мореплавстві. Вони є обов'язковими для застосуван­ня, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж відно­сини між сторонами не врегульовані законодавством та умо­вами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні звичаї. Зазначене закріплено, зок­рема, в ч. 4 ст. 28 Закону України "Про міжнародний комер­ційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р. Застосування міжнародних звичаїв іноді викликає питання про те, чи є вони джерелом колізійного права. Ті з них, що грунтуються на принципі суверенітету та рівності державі мають значення для колізійного права. Інші тільки у небага­тьох випадках колізій законів можна вважати джерелом права. Наприклад, принцип місцезнаходження речі, особливо неру­хомої, є загальновизнаним та застосовуваним у міжнародній практиці. Від міжнародних звичаїв слід відрізняти узвичаєння, зокре­ма міжнародного торговельного обігу, тобто практику міжна­родної торгівлі. Ці правила хоч і виражають волю учасників правовідносин та використовуються у міжнародній торгівлі, банківській справі, в морських перевезеннях, у морських пор­тах, проте вони не є правовими нормами. Узвичаєння можуть регулювати взаємовідносини лише в тих випадках, коли сто­рони в якійсь формі визнали за необхідне застосувати певне правило поведінки. Вони можуть використовуватися для тлумачення юридичних угод. Загалом, узвичаєння не є джерелом міжнародного приватного права.28. Об’єктивна необхідність колізійних норм.Колізійна норма — це інстру^ Особистий статут юридичної особи означає її правове становище, зокрема, чи є ця особа юридичною чи просто спілкою фізичних осіб; порядок її створення та припинення існування; структуру; управління нею; поширення певного виду правового режиму” визначення обсягу правоздатності; реалізацію ліквідаційн