ПЕДАГОГІКА 1. Педагогіка як наука. Предмет педагогіки та її основні категорії. Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання, розвитку особистості. Предметом педагогіки є виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством. Педагогіка має систему педагогічних понять які називають категоріями педагогіки: виховання, навчання, освіта. Виховання – цілеспрямований та організований процес формування особистості. Освіта – процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування їх на основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил та здібностей. Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння та навички.2. Становлення педагогіки як науки. Внесок вітчизняних учених і громадських діячів у становлення та розвиток педагогіки. Термін педагогіка походить від грецьких слів «pais» - дитя та «ago» - веду, виховую, тобто «діловодство». У Давньому Вавилоні, Сирії, Єгипті «пайдагогос» найчастіше були жерці, а в Давній Греції – найрозумніші, найталановитіші вільно наймані громадяни. В Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре володіли науками. У Середні віки – священики, ченці. У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: народна – духовна – світська педагогіка. Значний внесок: Демокріт, Сократ, Платон, Аристотель, Тертулліан, Августин,Аквінат. за часів Київської русі сформувалась система виховання на засадах любові до Батьківщини, гуманного ставлення до людини. Національна педагогіка: Сковорода (прогресивної педагогіки), К.Ушинський (кожен народ має право навчатися рідною мовою), В.Сухомлинський (всебічний розвиток особистості), Г.Ващенко (виховний ідеал).3. Методи науково-педагогічних досліджень та їх стисла хар-ка. 1) Метод науково-педагогічного дослідження – шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами формування особистості, встановлення об’єктивної закономірності виховання і навчання 2) Метод педагогічного спостереження – спеціально організоване сприймання пед. процесу в природних умовах 3) Метод бесіди – це джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах 4) Метод анкетування – дає змогу підвищити об’єктивність інформації про пед. факти, явища, процеси, їх типовість 5) Метод пед. експерименту – науково поставлений дослід організації пед. процесу в точно врахованих умовах 6) Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт 7) Метод рейтингу – це оцінка окремих сторін діяльності компетентними суддями 8) Метод узагальнення незалежних характеристик – узагальнення відомостей про учнів, отриманих за допомогою інших методів, зіставлення цих відомостей, їх осмислення 9) Метод психолого-педагогічного тестування – випробування учня на певний рівень знань, умінь або загально інтелектуальну розвиненість за доп. карток, малюнків, задач, шарад, ребусів, кросвордів, запитань 10) Метод соціометрії – вивчення структури і стилю взаємин у колективі 11) Метод аналізу результатів діяльності учня.4. Завдання педагогіки на сучасному етапі розвитку суспільства. 1) обґрунтування парадигми педагогічної теорії та практики, яка на сучасному етапі розвитку суспільства має бути тільки гуманістичною та забезпечувати особистісний розвиток вихованця 2) обґрунтування законів і закономірностей педагогічного процесу 3) вивчення і всебічне осмислення процесу розвитку особистості, а також залежностей між її формуванням, розвитком і вихованням 4) визначення мети, завдань, змісту і результатів виховання й навчання 5) обґрунтування сучасної ефективної та водночас гуманної педагогічної технології 6) вивчення й узагальнення практики та передового досвіду педагогічної діяльності 7) впровадження результатів і рекомендацій педагогічних досліджень у практику 8) прогнозування розвитку педагогічної теорії та практики.ПЕДАГОГІКА 5. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками. Система пед. наук – це зв’язки та відношення, що склалися в процесі історичного розвитку різних галузей пед. знань. До пед. наук належать: загальна педагогіка, вікова педагогіка, галузеві педагогіки. Загальна педагогіка – теоретичні й практичні питання виховання, навчання, освіти, досліджує загальні проблеми навчально-виховного процесу. Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих) досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Галузеві педагогіки – військова, спортивна, вищої школи, професійні та ін. Педагогіка пов’язана з філософією (естетикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомією, фізіологією, гігієною людини та з іншими науками. Різні напрями: 1) спільність об’єктів (понять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, методів) 2) взаємодія, взаємовплив, взаємопроникнення, інтеграція педагогіки та інших наук 3) спирається на ідеї інших наук 6. Характеристика системи освіти в Україні. За роки незалежності України в сучасній системі освіти відбулися суттєві зміни: 1. затверджено Державну програму “Освіта” (Україна 21ст), що визначила стратегію розвитку освіти в Україні на найближчі роки.2. Прийнято Конституцію України, що утверджує здобуття повної ЗСО не лише як право, але й обов’язок кожного громадянина. Освіта 21ст- це освіта для людини. Її стрижень – розливальна, культуротворча домінанта, вих-ня відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни.7. Основні типи навчальних закладів в Україні та їх хар-ка. Навчальні заклади: 1) Дошкільні: дошкільний навчальний заклад (ясла); ДНЗ (ясла-садок); ДНЗ (дитячий садок); будинок дитини; ДНЗ (дитячий будинок) та ін. 2) Заклади загальної середньої освіти: - середня загальноосвітня школа - загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів; спеціалізована школа – I-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів; - гімназія - II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю; колегіум, загальноосвітня школа-інтернат, спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат), загальноосвітня санаторна школа, школа соціальної реабілітації, вечірня (змінна) школа 3) Професійно-технічні навчальні заклади: професійно-технічне училище відповідного профілю;професійне училище соціальної реабілітації;вище професійне училище; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю; професійно-художнє училище 4) Вища освіта: 4 рівні акредитації: I - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади; II - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади; III і IV - нститут, консерваторія, академія, університет 5) Післядипломна освіта 6) аспірантура; докторантура. 10. Дидактика: предмет, основні категорії. Дидактика – це галузь педагогіки яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання у процесі навчання. Предметом дидактики є: 1) Визначення мети і завдань навчання, без чого не можливе повноцінне навчання; 2) Окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства. 3) Виявлення закономірностей процесу навчання на основі його аналізу, здійснення спеціальної пошуково-експериментальної роботи; 4) Обґрунтування принципів і правил навчання на основі виявлених закономірностей; 5) Вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання. 6) Забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання які може використовувати вчитель, щоб виконати завдання процесу навчання. Категоріальний апарат: дидактичні категорії навчання й освіти, та інші категорії дидактики: дидактичні процеси, зміст освіти, принципи, методи, закономірності та форми навчання.ПЕДАГОГІКА11. Методологічні основи та рушійні сили процесу навчанні. Процесс обучения - это организованное взаимодействие учителя и учеников для достижения образовательных целей. Метод обучения - система целенаправленных действий учителя, организующих учебную деятельность учащихся, ведущую, в свою очередь, к достижению целей обучении. Классификации методов: 1) По характеру познавательной деятельности - объяснительно-наглядный (репродуктивный) - проблемное изложение - частично-поисковый (эвристический) - исследовательский . 2) По дидактической цели: - методы изучения новых знаний - методы закрепления знаний - методы контроля. Словесные методы, наглядные методы, практические методы, методы обучения по характеру познавательной деятельности.12. Структура та компоненти процесу навчання. Структура навчального процесу вказує на двосторонній характер навчання, допомагає визначити завдання педагога, дає уявлення про динамізм навч. процесу. Компоненти: ЦІЛЬОВИЙ (постановка конкретної мети вивчення навч. матеріалу на уроці, вивчення навч. дисципліни та освітньої мети навч.-виховного закладу певного типу); СТИМУЛЮЮЧЕ-МОТИВАЦІЙНИЙ (створення умов, що спонукають учнів до активної навч.-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); ЗМІСТОВИЙ КОМПОНЕНТ (оптимальний підбір предметів навч. плану, змістовність шкільних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навч. заняття).ОПЕРАЦІЙНО-ДІЄВИЙ (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навч., оптимального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь і навичок). КОНТРОЛЬНО-РЕГУЛЮЮЧИЙ (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навч. з метою підвищення ефективності процесу навч.). ОЦІННО-РЕЗУЛЬТАТИВНИЙ (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і проведення відповідної роботи щодо їх усунення.13. Закономірності, принципи проц. навчання: класифікація, хар-ка. Закономірності навчання є об’єктивними, властивими процесу навчання за його суттю, та суб’єктивними, залежними від учителя, його діяльності. Об’єктивні закономірності: 1) Виховний і розвиваючий характер навчання. 2) Зумовленість навчання суспільними потребами. 3) навчально-матеріальна база 4) вікові і реальні навчальні можливості учнів. 5) активність учня, характер навчально-пізнавальної діяльності й рівень розвитку мотиваційної сфери. 6) цілеспрямована взаємодія вчителя, учня і виучуваного об’єкта. 7) активність учнів. Суб’єктивні закономірності: 1) організована пізнавальна діяльність учнів. 2) Навички за умови організації відтворення операцій і дій. 3) систематичніше організоване пряме й відстрочене повторення. 4) успішне оволодіння попередніми простими видами діяльності. 5) урахування вчителем ступеня значущості для учнів засвоюваного змісту. Принципи навчання: 1) Принцип науковості 2) систематичності і послідовності навчання 3) доступності навчання 4) зв’язок навчання з життям. 5) свідомості й активності учнів у навчанні 6) наочності в навчанні 7) міцності засвоєння знань, умінь, навичок 8) індивідуального підходу до учнів 9) емоційності навчання.ПЕДАГОГІКА15. Загальна хар-ка сучасних технологій навчання. Технологія - засіб системної організації освітньої діяльності, заснованої на рефлексії, стандартизації та використанні спеціалізованого матеріально-технологічного інструментарію. Завдання пед.технологій: 1) формування освітніх цілей, концепцій освіти у вигляді раціональних моделей і критерії їх оцінки; 2) відбір сучасних технологій на основі моральних, психологічних, медичних, ергономічних, екологічних та інших підходів і критеріїв 3) створення перспективних засобів навчання; оцінка ефективності; 4) розробка державних освітніх нормативів і регламентів; 5) управління цим процесом на основі цільових державних освітніх програм і стандартів; 6) контроль технологій на “педагогічну чистоту” і “моральну безпеку”. Г.К.Селевко визначає таку структуру педагогічної технології: а) концептуальна основа; б) змістова частина навчання:-мета навчання: загальна та конкретна; - зміст навчального матеріалу; в) процесуальна частина – технологічний процес: -організація навчального процесу; -методи і форми навчальної діяльності учнів; -методи та Форми роботи вчителя; -діяльність учителя з керування процесом засвоєння матеріалу; -діагностика навчального процесу.16. Методи навчання та основні підходи до їх класифікації. Метод навчання – це спосіб упорядкованої взаємопов’язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. Підходи до класифікації: за джерелами передачі й характером сприйняття інформації (словесні, наочні, практичні), за основними дидактичними завданнями (методи оволодіння знаннями, формування умінь та навичок, застосування отриманих знань, умінь, навичок), за характером пізнавальної діяльності (пояснювально-репродуктивні, ілюстративні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі). За Чабанським 3 великі групи методів навчання: 1) Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, практичні) 2) Методи стимулювання навчальної діяльності учнів (методи формування пізнавальних інтересів) 3) Методи контролю і самоконтролю у навчанні.17. Активні методи навчання. Методи навчання, при використанні яких навчальна діяльність має творчий характер, формуються пізнавальний інтерес і творче мислення. До активних методів навчання відносяться проблемна розповідь і проблемно побудована лекція, евристична і проблемно-пошукова бесіда, проблемне наочне приладдя, проблемно-пошукові вправи, дослідницькі лабораторні роботи, метод розвиваючого навчання, метод пізнавальних ігор, метод створення ситуацій пізнавальної суперечки, метод створення емоційно-моральних ситуацій, метод аналогій, метод створення на уроках ситуацій інтересу, метод аналізу на уроках життєвих ситуацій, креативне навчання, метод проектів, навчання у співробітництві, конструктивізм і ін. Креативне навчання базується на: принцип індивідуальної навчальної траєкторії студента у освітньому просторі; принцип інтерактивності занять, що здійснюються за допомогою телекомунікацій; принцип відкритої комунікації відносно створюваної студентом освітньої продукції.18. Організаційні форми навчання та їх класифікація. Головними особливостями організаційних форм навчання є: 1) Певний зовнішній вияв функцій учителя й учнів відповідно до розпорядку. 2) Діяльність учителя та учнів здійснюється у певних часових межах – урок може тривати 45-30 хв., бути спареним та ін. 3) Склад учнів може бути постійним або змінним. 4) Дотримання вчителем певного порядку спілкування з учнями. За б.якої форми навчання виявляються його головні закономірності: залежність результатів навчання від урахування вчителем потреб учнів, рівня їхньої підготовки та ін.,залежність характеру активності учня від виду діяльності, яку організовує вчитель відповідно до змісту навчального матеріалу й методики його засвоєння та ін. Так під час колективної роботи учні вчаться слухати, осмислювати почуте, а індив.робота сприяє формуванню зосередженості, організованості та самостійності. ПЕДАГОГІКА 19. Методи та прийому активізації пізнавальної діяльності учнів. До методів активізації навчальної діяльності учнів належать 1) методи формування пізнавальних інтересів (метод навчальної дискусії, забезпечення успіху в навчанні, метод пізнавальних ігор, метод створення ситуації інтересу в процесі викладання навчального матеріалу, метод створення ситуації новизни навчального матеріалу, метод опори на життєвий досвід учнів) та 2) методи стимулювання обов’язку й відповідальності в навчанні (передбачають пояснення школярам суспільної та с особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов’язку; заохочення до сумлінного виконання обов’язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби – вказівки на недоліки, зауваження).20. Класно-урочна система навчання. - це організація навчальних занять в освітній установі, за якої навчання проводиться фронтально в класах з постійним складом учнів за діючим протягом певного проміжку часу розкладу, а основною формою занять є урок, обгрунтована в середині 17 століття Я. А. Каменським. Ознаки класно-урочної системи: - постійний склад учнів приблизно одного віку і рівня підготовленості (клас); - навчальний процес здійснюється у вигляді окремих взаємозалежних, наступних одна за одною частин (уроків); - кожен урок присвячений тільки одному предмету; - постійне місце і тривалість занять; - стабільний розклад занять. Переваги класно-урочної системи: - засвоєння матеріалу йде невеликими порціями; - можливе чергування різних видів розумової і фізичної діяльності; - наявна сувора організаційна структура; - економія засобів держави; - сприятливі передумови взаємонавчання учнів, колективної пізнавальної діяльності; - Недоліки класно-урочної системи: - орієнтована на середнього учня; - допускає необхідність залишати учнів на повторний курс; - не дає можливості на індивідуальний підхід до учнів; - не дає можливості достроково освоїти програму.21. Діагностика результатів навчання: контроль та оцінювання знань, умінь і навичок. Методи контролю: - метод усного контролю (найпоширеніший у шкільній практиці під час його використання учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоювати свою точку зору); - метод письмового контролю (письмовий контроль знань здійснюють у формі контрольної роботи, твору, переказу, диктанту ті ін.); - тестового контролю (передбачає відповідь учня на тестові завдання за допомогою розставляння цифр, підкреслення потрібних відповідей, вставляння пропущених слів, знаходження помилок); - графічного контролю (передбачає відповідь учня у вигляді складеної ним узагальненої наочної моделі, яка відображає певні відношення, взаємозв’язки у виучуваному об’єкті або їх сукупності); - програмованого контролю; - практичної перевірки; - самоконтролю; - самооцінки.22. Поняття «виховання», мета і завдання сучасного виховання. Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно розвиненої особистості. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню. Ефективність процесу виховання значною мірою залежить від того, наскільки збігаються впливи організованої виховної діяльності та об’єктивних умов. Головною метою процесу виховання є формування всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності, але це динамічний, неперервний процес. Потрібні методики які б давали змогу виявляти погляди, переконання та почуття кожного вихованця, щоб збагачувати внутрішній світ кожної особистості й вносити в нього певні корективи.ПЕДАГОГІКА 23. Закономірності та рушійні сили процесу виховання. Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно розвиненої особистості. У виховному процесі виділяють такі закономірності. 1) Виховання органічно пов’язане з суспільними потребами та умовами виховання. Значні зміни у житі народу зумовлюють зміни у системі виховання. 2) Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. . 3) Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовністю. 4) Визначальним у вихованні є діяльність та спілкування. 5) Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. 6) Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.24. Принципи виховання, їх психолого-педагогічна суть. Принципами виховання називають керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу. Принципи: 1) Цілеспрямованість виховання. 2) Зв'язок виховання з життям 3) Єдність свідомості та поведінки у вихованні. 4) Виховання в праці. 5) Комплексний підхід у вихованні 6) Виховання особистості в колективі. 7) Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. 8) Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. 9) Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. 10) Принцип системності, наступності і послідовності у вихованні. 11) Єдність Педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості. Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв’язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.26. Основні напрями змісту виховання, їх хар-ка. Напрями: 1) Розумове виховання (зміст – система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури, і техніки) 2) Формування наукового світогляду як цілісної системи наукових, філософських, політичних, моральних, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів 3) Моральне виховання (це виховна діяльність школи і сім’ї що має на меті сформувати стійкі моральні якості, потреби, почуття, навички і звички поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності) 4) Статеве виховання і підготовка до сімейного життя 5) Правове виховання 6) Виховання несприйнятливості до наркогенних речовин. 7) Екологічне виховання. 8) Трудове виховання 9) Економічне виховання 10) Профорієнтаційна робота в школі. 11) Естетичне виховання учнів є важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості. 12) Фізичне виховання.27. Методи і прийоми виховання. Методи виховання – способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки. Прийом виховання – частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації. Методи виховання поділяють на загальні (загальновживані у різних напрямах виховання) і часткові (використав. тільки в одному певному методі). Розрізняють такі групи методів виховання: методи формування свідомості (словесні методи: роз’яснення, лекція, диспут); методи формування суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховуючи ситуацій); методи стимулювання діяльності та поведінки (заохочення, покарання); методи контролю та аналізу рівня вихованості. ПЕДАГОГІКА 28. Організаційні форми процесу виховання. Виховна робота у позанавчальний час: 1) Позакласна робота – це різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи. 2) Позашкільна робота – це освітньо-виховна діяльність в позашкільних закладах для дітей та юнацтва. Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи: 1) читацька конференція 2) Тематичні вечори, вечори запитань і відповідей 3) Ранки-зустрічі, літературні вікторини 4) Зустріч з відомими людьми краю 5) Політичні інформації 6) Година класного керівника 7) Випуск стінної газети. Виховні заходи з учнями 1-4 класів у школах доцільно організовувати до 19 год., з учнями 5-9 класів не пізніше 20 год., з учнями 10-12 класів ЗНЗ, ПТУ – не пізніше 21 год. Учням та їх батькам слід систематично нагадувати про недоцільність перебування неповнолітніх на вулицях після 20-21 год.29. Роль колективу у вихованні особистості. Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяльності видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування. 3 найпоширеніші моделі розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) Особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) Особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія); 3) Особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). Вагома роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська думка. Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання самостійного розвитку особистості з урахуванням потреб колективу. 8. Зміст освіти та його залежність від соціально-економічного рівня розвитку суспільства. 9. Нормативна база освіти: стандарти, кваліфікаційні хар-ки, навчальні та тематичні плани, програми. 14. Порівняльна хар-ка формальної та матеріальної теорії навчання. 25. Хар-ка підходів у вихованні. 30. Закони та принципи розвитку колективних взаємин.