ЗМІСТ Вступ ...........................................................................................................................3 Розділ 1. Теоретичні та методичні засади урахування непрямих витраті калькулювання собівартості продукції у межах системиуправління витратами ............................................................................................10 1.1 Сутність поняття «непрямі витрати» .........................................................10 1.2 Основні засади системи управління витратами ................................19 1.3 Непрямі витрати як складова собівартості продукції ..............................26 Висновки до розділу 1 ..................................................................................42Розділ 2. Оцінка і вдосконалення методичних засад управління непрямими витратами і калькулювання собівартості продукції ..........................................45 2.1 Оцінка тенденцій динаміки непрямих витрат ...........................................45 2.2 Методичні підходи до застосування методів калькулювання собівартості продукції ...................................................................................67 2.2.1 Систематизація методів калькулювання собівартості продукції......67 2.2.2 Визначення необхідних і достатніх характеристик методів калькулювання собівартості продукції ....................................................77 2.2.3 Застосування методів калькулювання собівартості на різних стадіях життєвого циклу продукції ............................................................113 2.3 Розробка методичних рекомендацій для використання баз розподілу непрямих витрат .......................................................................119 Висновки до розділу 2 .................................................................................127Розділ 3. Удосконалення інструментів прогнозування та контролю непрямих витрат .....................................................................................................134 3.1 Урахування рівнів релевантності при прогнозуванні непрямих витрат ...............................................................................................134 3.2 Удосконалення засобів оптимізації обсягів виробництва за показником маржинального доходу ..................................................152 3.3 Розробка методичного підходу до оцінки рівня непрямих витрат …...166 Висновки до розділу 3 .................................................................................181 Висновки ...............................................................................................................183 Додатки ...............................................................................................................186 Список використаних джерел ............................................................................204 ВСТУПДисертаційна робота спрямована на розробку теоретичних і практичних рекомендацій для підвищення об’єктивності калькулювання собівартості продукції в частині непрямих витрат з метою на задоволення потреб системи управління витратами, менеджменту і маркетингових служб машинобудівних підприємств. Актуальність теми для сучасних машинобудівних підприємств України визначається існуванням декількох проблем. Якщо вимоги до надання інформації про операційні витрати зовнішнім споживачам регламентуються стандартами бухгалтерського обліку, то вимоги до надання інформації для внутрішніх споживачів (менеджмент, маркетингові служби тощо) формуються на самому підприємстві в умовах існування різноманітних підходів до групування і розподілу непрямих витрат. У зв’язку з цим вдається доцільним обґрунтування способів забезпечення цільового використання показника собівартості продукції. У межах проведеного дослідження визначено теоретичні умови збільшення абсолютного розміру і питомої частини непрямих витрат у структурі собівартості підприємств протягом часу. Зазначена тенденція у свою чергу потребує орієнтації системи управління витратами на управління саме непрямими витратами, посилює вимоги до об’єктивності показника собівартості продукції в частині розподілу непрямих витрат, а також збільшує залежність результатів використання показника собівартості продукції для вирішення типових завдань управлінського обліку і планування економічних показників від об’єктивності врахування непрямих витрат. Сучасні теоретичні концепції організації системи управління витратами машинобудівних підприємств всебічно досліджувалися в наукових працях П.Й. Атамаса , Л.Е. Гончарової, Т.Г. Дроздової, К. Друрі, Т.П. Карпової, Г.О Краюхіна, В.П. Кустарьова, О.В. Лишиленко, В.Г. Лебедєва, О.О. Орлова, Ю.С. Погорелова, Д.Г. Сигела, А.М. Ткаченко, Ч.Т. Хорнгрена та інших вчених. Однак підвищення вимог щодо ефективності управління витратами потребує обґрунтованого застосування різноманітних методів калькулювання собівартості продукції згідно умов організації виробничо-господарської діяльності машинобудівних підприємств та стадій життєвого циклу їх продукції. Офіційні документи щодо калькулювання собівартості продукції та теоретичні розробки таких авторів, як В.Н. Зоріна, В. Мякота, Г.В. Сеніна, А.В. Череп, Б.С. Юровський та інших, всебічно відображають обов’язкові та рекомендовані підходи щодо калькулювання собівартості продукції. Однак обґрунтування комплексного підходу щодо застосування різноманітних баз розподілу непрямих витрат у сучасній літературі досліджено недостатньо, хоча принцип розподілу непрямих витрат значно впливає на собівартість окремих видів продукції. Робота виконана в межах держбюджетної теми МОН України «Теоретико-методологічні аспекти управління портфелем проектів» (№ ДР 0103U001493), а також робіт кафедри економіки і маркетингу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» за напрямками «Економіка підприємства» та «Організація виробництва і маркетинг». Метою дослідження є розвиток методичних засад управління непрямими витратами машинобудівних підприємств та розробка для них організаційно-методичних положень та практичних рекомендацій. Досягнення поставленої мети обумовило необхідність розв'язання таких завдань: 1) систематизувати сучасні методи калькулювання собівартості продукції; 2) запропонувати теоретичні засади обґрунтованого застосування методів калькулювання собівартості продукції в різних умовах виробничо-господарської діяльності машинобудівних підприємств; 3) запропонувати методичний підхід калькулювання собівартості продукції на різних стадіях її життєвого циклу; 4) обґрунтувати методичні засади обрання баз розподілу непрямих витрат у конкретних умовах виробничо-господарської діяльності; 5) розвинути підходи до прогнозування непрямих витрат з урахуванням інтервалів їх релевантності при динаміці обсягів виробництва; 6) удосконалити методичні засади оптимізації номенклатури продукції в частині обмежень задачі лінійного програмування; 7) розробити методичний підхід до оперативної оцінки рівня непрямих витрат машинобудівних підприємств на підставі результатів виробничо-господарської діяльності. Об’єктом дослідження є процес управління непрямими витратами в економічній діяльності машинобудівних підприємств. Предметом дослідження є теоретичні та методичні засади калькулювання, прогнозування та контролю непрямих витрат у собівартості підприємств машинобудівної галузі. Шляхом аналізу сучасної літератури визначено основні методи калькулювання собівартості продукції та напрямки використання показника. Шляхом аналізу складових непрямих витрат машинобудівних підприємств висвітлено тенденцію до їх поступового збільшення, яка підтвердилася спостереженням за динамікою абсолютного значення і питомої ваги непрямих витрат у структурі собівартості продукції різноманітних підприємств. За допомогою методів абстрагування та порівняння характеристик методів калькулювання собівартості продукції визначено умови обґрунтованого застосування методів калькулювання для різноманітних умов виробничо-господарської діяльності. Із застосуванням методів моделювання розроблено послідовність заходів із вибору методів калькулювання для різноманітних умов виробничо-господарської діяльності, баз розподілу непрямих витрат та запобігання можливої неплатоспроможності. За допомогою методів економіко-математичного моделювання виконано прогнозування умовно-постійних витрат з урахуванням інтервалів їх релевантності та аналіз кореляційних залежностей елементів непрямих витрат. Шляхом морфологічного аналізу проведено систематизацію визначення «непрямих витрат», а також сформульовано склад непрямих витрат при розробці методичних основ оперативної оцінки рівня непрямих витрат. Наукове значення роботи полягає в: а) запропоновано засади оперативної оцінки максимально припустимого рівня непрямих витрат підприємств машинобудування на підставі співвідношення їх величини із значенням грошового потоку, що, на відміну від існуючих методів порівняльного та факторного аналізу, дозволить оперативно оцінити максимально припустимий рівень непрямих витрат; б) удосконалено теоретично-методичні засади обрання баз розподілу непрямих витрат, яке пропонується здійснювати на основі аналізу техніко-економічних характеристик виробництва, системи оплати праці, структури прямих витрат у рамках окремих центрів їх виникнення, що дозволить підвищити об’єктивність розподілу непрямих витрат за видами продукції; в) розвинуто методичні підходи до прогнозування собівартості продукції, що на відміну від ставлення до непрямих витрат як до неподільної категорії, дозволяють підвищити точність прогнозування їх величини шляхом групування непрямих витрат з урахуванням причин їх динаміки, чутливості до змін обсягів виробництва та меж інтервалів релевантності; д) удосконаленно методичні засади оптимізації номенклатури продукції за показником маржинального доходу в частині переліку обмежень задачі лінійного програмування, що дозволить підвищити об’єктивність прогнозування маржинального доходу машинобудівних підприємств. Існуючі обмеження доповнено такими показниками, як ресурси підприємства за виробничими можливостями, фінансові ресурси з урахуванням вимог щодо задовільної структури пасивів, обсяги дефіцитних ресурсів, точки беззбитковості виробництва та зовнішні обмеження; е) дістала подальшого розвитку систематизація сучасних методів калькулювання собівартості продукції, яка, на відміну від існуючих розробок, організована у залежності від повноти віднесення витрат на собівартість продукції, методів розподілу непрямих витрат за видами продукції та принципів віднесення непрямих витрат на одиниці продукції за ступінню готовності виробів до реалізації, що дозволить користуватися визначальними характеристиками методів калькулювання при виборі обґрунтованих методів калькулювання в конкретних умовах організації виробничо-господарської діяльності та на різних стадіях життєвого циклу продукції; ж) запропоновано теоретичне обґрунтування методичного підходу до організації системи калькулювання собівартості продукції для різних видів організації машинобудівних підприємств, який забезпечує менеджмент необхідною й достатньою інформацією про собівартість продукції та сприяє підвищенню об’єктивності вихідних даних для системи управління витратами; з) розвиненні теоретичні засади обґрунтування характеристик системи калькулювання собівартості продукції для різноманітних стадій її життєвого циклу, які ґрунтуються на сформульованих потребах маркетингових служб машинобудівних підприємств щодо інформації про собівартість продукції на різних стадіях її життєвого циклу, що сприяє підвищенню об’єктивності вихідних даних для запровадження методів оптимізації прибутковості виробництва. Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що запропоновані розробки дозволяють розвинути та удосконалити інструментарій управління непрямими витратами в рамках економічної діяльності машинобудівних підприємств, сприяючи підвищенню обґрунтованості управлінських рішень. Використання практичних рекомендацій щодо забезпечення необхідної та достатньої інформативності показника собівартості продукції з урахуванням умов виробничо-господарської діяльності та стадій життєвого циклу продукції дозволить забезпечити систему управління витратами та маркетингові служби підприємства об’єктивною інформацією про собівартість видів продукції, що сприяє підвищенню ефективності управління витратами та прибутковості виробництва. Запровадження рекомендацій щодо обґрунтованого застосування баз розподілу непрямих витрат виходячи з умов виробництва за центрами виникнення витрат, запровадженого в машиноремонтних відділеннях БУ «Укрбургаз» (м. Красноград, Харківська обл. - акт впровадження результатів робіт за договором № 17305 від 21.02.2007), дозволяє підвищити об’єктивність розподілу непрямих витрат за видами продукції. Застосування інструментів планування динаміки непрямих витрат у залежності від динаміки обсягів виробництва сприяє підвищенню точності прогнозування непрямих витрат. Реалізація інструмента оперативної оцінки рівня непрямих витрат виходячи з результатів виробничо-господарської діяльності підприємства, використаного при організації роботи механічних майстерень ДП «ЛІКВО» (м. Харків - акт впровадження результатів робіт за договором № 17293 від 15.12.2006), дозволяє, виходячи з фактичних або прогнозних результатів виробничо-господарської діяльності машинобудівного підприємства, оперативно відстежувати максимально допустиме значення непрямих витрат. Результати досліджень використані при викладанні навчальних курсів «Економіка підприємства», «Організація виробництва і маркетинг», «Управління ресурсами та витратами» на кафедрі економіки і маркетингу Національного технічного університету «ХПІ» (акт впровадження в навчальний процес від 15.04.2008). Теоретичні та практичні результати досліджень впроваджено у виробничій діяльності філії ДК «Укргазвидобування» – БУ «Укрбургаз» та ДП «ЛІКВО», (відповідно акт впровадження результатів робіт за договором №17305 від 21.02.2007 та акт впровадження результатів робіт за договором №17293 від 15.12.2006). Результати досліджень, що представлені в дисертації, доповідалися на IV Міжнародній практичній конференції «Исследование и оптимизация экономических процессов «Оптимум-2003» (11–12 жовтня 2003 р., м. Харків), XV Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційні технології: наука, техніка, технологія, освіта, здоров’я» (17–18 травня 2007 р., м. Харків) Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми соціально-економічного розвитку підприємств» (м. Харків, 29–30 жовтня 2008 р.) та науково-методичних семінарах кафедри економіки і маркетингу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (09.11.2006, 13.09.2007, м. Харків). За результатами досліджень опубліковано 10 наукових праць, з яких 8 – у фахових виданнях ВАК України. РОЗДІЛ 1^ ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ УРАХУВАННЯ НЕПРЯМИХ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ У МЕЖАХ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ 1.1. Сутність поняття «непрямі витрати»Поняття непрямих витрат у складі собівартості продукції розвивалося відповідно до розвитку системи суспільного виробництва та економічних відносин. До початку запровадження еквівалента цінності товарів та послуг – грошей – поняття витрат взагалі не мало економічного вмісту через відсутність універсального інструмента виміру затрат праці й матеріальних ресурсів. Із розвитком товарно-грошових відносин виникла потреба в переході до розвинених технологічних способів виробництва, що значною мірою визначається змінами в характері засобів праці, прогресом науки і техніки. На окремому етапі можливості підвищення продуктивності праці на основі ручної техніки були вичерпані, а потреби суспільства продовжували зростати. Запровадження капіталістичних відносин, розвиток ринків і конкуренція викликали необхідність у кардинальному прискоренні економічного і суспільного прогресу. Але для цього мали з’явитися принципово нові засоби виробництва, технології, форми організації праці та виробничого прогресу. Так склалися передумови для принципового технологічного перевороту, пов’язаного з переходом до великого машинного виробництва [102, с. 94-96].Вырезано.Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.До визначеної суми непрямих витрат цехів, розподіленої на виробничі собівартості окремих видів продукції, додаються витрати допоміжних виробництв, адміністративні витрати та витрати на збут, розподілені аналогічним чином, після чого розраховується відсоток або співвідношення непрямих витрат та витрат на оплату праці за окремими видами продукції згідно з формулою (3.2), який використовується в подальших розрахунках, у тому числі в рамках ціноутворення. В ДП «ЛІКВО» механічні майстерні самі є допоміжним виробництвом, крім того, вони характеризуються одиничним та дрібносерійним виробництвом у межах одного переділу, у зв’язку з чим вимоги щодо калькулювання та планування собівартості продукції значно спрощуються – співвідношення непрямих витрат на одиницю бази розподілу коригується щорічно або у разі вагомих інфляційних процесів. Завдяки орієнтації на виготовлення специфічних виробів ринкові чинники не вимагають запровадження жорсткої цінової політики і проблема недостатньої завантаженості виробничих потужностей не є критичним явищем на підприємстві. Але планування собівартості продукції відбувається також за формулою (1.2), де за базу розподілу загальновиробничих витрат обрані прямі витрати на оплату праці, а адміністративні витрати розподіляються між основним та допоміжним виробництвом пропорційно операційним витратам. За результатами аналізу практики калькулювання собівартості на підприємствах із різними характеристиками стабільності номенклатури, вимог до ціноутворення та відповідальності планування, а також враховуючи можливість перерозподілу непрямих витрат при зміні баз їх розподілу, зроблено низку висновків: 1) собівартість окремих видів продукції безпосередньо залежить від обрання бази розподілу, у зв’язку з чим коректне виконання завдань системи управління витратами бачиться неможливим без обґрунтування баз розподілу непрямих витрат; 2) сучасна практика розподілу непрямих витрат за однією базою в рамках усього підприємства потребує, на думку автора, додаткового аналізу в зв’язку з тим, що систематизоване обґрунтування баз розподілу може призвести до необхідності запровадження в рамках одного підприємства декількох базових показників; 3) спостерігається повсякденна практика використання фактичної калькуляції для планування собівартості в умовах динаміки обсягів виробництва та освоєння нових видів продукції. При калькулюванні повної собівартості продукції виникають сумніви в об’єктивності собівартості продукції для цілей прогнозування – запланована собівартість обов’язково відрізнятиметься від фактичної внаслідок того, що динаміка умовно-змінних витрат не викликатиме відповідної динаміки умовно-постійних витрат за визначенням. До того ж, в умовах договірних відносин при виконанні замовлення планова питома вага непрямих витрат у собівартості кожного виду продукції є радше ідеальною метою, ніж обов’язковою умовою укладання угоди. Враховуючи наявність власних виробничих потужностей, обґрунтована економічна політика підприємств вимагатиме їх найбільш ефективного завантаження, у зв’язку з чим при наявності виробничих можливостей промислові підприємства, скоріше за все, візьмуться за виконання замовлення виходячи з того, що приріст валового доходу від його виконання перевищуватиме приріст прямих витрат навіть в умовах невідповідності ціни реалізації продукції повній собівартості з урахуванням поточних норм непрямих витрат:ΔВд > ΔВп (1.3) де ΔВд – валовий доход від виконання замовлення, грн.; ΔВп – приріст прямих витрат при виконанні замовлення з урахуванням податків та зборів, грн. У цьому випадку умовно приймається, що на момент отримання такого замовлення непрямі витрати будуть розподілені між іншими видами продукції. Виконання умови, наведеної в формулі (1.3), дозволить додатково покрити частину непрямих витрат порівняно з відмовою від замовлення; 4) у процесі виконання менеджерських завдань на сучасних машинобудівних підприємствах може виникнути потреба в застосуванні декількох методів калькулювання собівартості продукції та розподілу непрямих витрат, у зв’язку з чим видається актуальним запровадження інструментів цільового застосування як методів калькулювання, так і баз розподілу непрямих витрат. У структурі непрямих витрат згідно з П(С)БО №16 «Витрати» [14] спостерігаються окремі групи: 1) витрати, що об'єктивно виникають у процесі виробництва, а саме – амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) та загальногосподарського призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу (відрахування на соціальні заходи загальновиробничого персоналу, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг); витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища, внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо; податки, збори та інші обов'язкові платежі в рамках як загальновиробничих, так і адміністративних витрат; витрати на службові відрядження апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків. Такі витрати визначаються технологічними процесами виробництва або вимогами чинного законодавства; б) витрати, розмір яких встановлюється за допомогою менеджерських рішень, – витрати на оплату праці загальновиробничого та адміністративного персоналу; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо та адміністративного персоналу; витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо); загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); витрати на врегулювання спорів у судових органах і т.ін. Також до цієї групи теоретично можна віднести витрати, що виникають внаслідок запровадження підходів щодо організації окремих видів робіт – так, забезпечення юридичного супроводження, окремі ремонтні роботи та інші види послуг можуть бути отримані як шляхом створення власних служб підприємства, так і на договірній основі з іншими юридичними особами, що впливає на вартість таких послуг і, як наслідок, собівартість продукції взагалі. Ефективне управління такими витратами потребує засобів контролю та прогнозування, для чого видається актуальним розробка інструментів прогнозування непрямих витрат при динаміці обсягів виробництва, а також запровадження оперативного інструмента контролю за непрямими витратами, розмір яких значною мірою залежить від менеджерських рішень.Висновки до розділу 1Уже наприкінці ХІХ ст. вчені й практики визначали необхідність калькулювання непрямих витрат, важливість проблеми їх об’єктивного розподілу та потребу в удосконаленні структури самого поняття. В працях того часу не спостерігається виражених ознак систематизації досліджень та застосування принципу розвинення методичних підходів, що отримали визнання серед науковців та практиків. Сутність непрямих витрат трактувалася достатньо різноманітно, причому окрім об’єктивних факторів впливу на позиції спеціалістів спостерігаються й ознаки суб’єктивності підходів: пропозиції щодо організації обліку та розподілу непрямих витрат того часу характеризуються яскраво вираженою орієнтацією авторів на проблеми виробництва з конкретними умовами організації виробничо-господарської діяльності, тобто є скоріш прикладними рекомендаціями, ніж результатами комплексних досліджень. Із розвитком економічних відносин у суспільстві виникла потреба в подальшому розподілі праці та концентрації робочої сили, що ускладнило виконання управлінських функцій та спричинило необхідність систематизації засобів комплексного управління витратами. У сучасній літературі методичні засади системи управління витратами виробничих підприємств висвітлені достатньо цілісно, внаслідок чого подальші дослідження в рамках цієї роботи планується спрямувати на складові системи управління витратами, зокрема на сучасні підходи до калькулювання собівартості продукції та найбільш неоднозначну частину виробничих витрат – непрямі витрати, а також окремі питання їх прогнозування та контролю. Теоретично визначено передумови об’єктивного збільшення частки непрямих витрат у собівартості продукції не тільки для періоду переходу від ручної праці до великого машинного виробництва, але й у рамках будь-якого довгострокового періоду внаслідок оптимізації технологічних процесів виробництва та посилення вимог зовнішнього середовища щодо невиробничих функцій юридичних осіб.Вырезано.^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке. Необхідно зауважити, що в зв’язку з необхідністю виконання умови економічно обґрунтованого розподілу витрат між одиницями продукції, непрямі витрати, що виникли протягом певного періоду, мають бути віднесені на собівартість продукції, яка була у виробництві протягом відповідного періоду. Одночасно віднесення на продукцію непрямих витрат, які не мають до неї прямого відношення (наприклад, збутових витрат на нереалізовану продукцію), стає неможливим. Таким чином, у рамках даної роботи завдання розподілу непрямих витрат між виробленою та реалізованою продукцією при застосуванні методів калькулювання повної собівартості вважатиметься автоматично вирішеною завдяки застосуванню об’єктивних інструментів ідентифікації витрат, що виникли в зв’язку з виготовленням та реалізацією конкретних одиниць продукції незалежно від ступеня їх готовності до реалізації. Методи калькулювання неповної собівартості в свою чергу підрозділяються на методи, які характеризуються обмеженим переліком статей витрат, що відносяться на собівартість продукції, та методи, які характеризуються обмеженням розміру статей витрат, що відносяться на собівартість продукції. У разі калькулювання неповної собівартості продукції з обмеженням переліку калькуляційних статей припускається, що окремі операційні витрати є витратами періоду і не підлягають розподілу на види та одиниці продукції, а відносяться загальною сумою на фінансові результати періоду, у якому виникають. Найвідомішими прикладами таких методів калькулювання є метод дірект-костінг, який є найрадикальнішим і передбачає віднесення на собівартість продукції тільки умовно-змінних витрат, а також метод калькулювання згідно х вимогами П(С)БО №16 «Витрати», який передбачає розподіл загальновиробничих витрат між видами та одиницями продукції, а адміністративні витрати та витрати на збут відносить на витрати періоду [14, п.17]. Узагалі допускається віднесення будь-яких непрямих витрат на фінансові результати періоду, в зв’язку з чим має бути вирішене питання їх обґрунтованого визначення. Методи калькулювання собівартості продукції з обмеженням розміру статей витрат передбачають віднесення на собівартість продукції тільки частини витрат, що не перевищує певний нормативний показник. Прикладами таких підходів до калькулювання собівартості продукції є стандарт-костінг та порядок формування наднормативних виробничих витрат згідно до П(С)БО №16 «Витрати» [14, п. 11]. Описані методи калькулювання неповної собівартості продукції також відрізняються підходами до розподілу непрямих витрат між видами та одиницями продукції та їх віднесення на продукцію залежно від ступеня її готовності до реалізації, що також має бути враховано під час структуризації методів калькулювання собівартості продукції в рамках управлінського обліку. Схематично структура методів віднесення витрат на собівартість одиниць продукції відображена на рис. 2.19. Необхідно зазначити, що при застосуванні методів калькулювання неповної собівартості спостерігаються деякі погіршення інформативності калькуляції собівартості продукції. Так, витрати, що відносяться на фінансові результати періоду не позначаються на собівартості продукції по переділах, хоча в окремих випадках можуть відігравати значну роль у рамках вирішення маркетингових і менеджерських завдань – наприклад, погіршення умов реалізації окремого виду продукції може вплинути на рішення щодо доцільності його виробництва, хоча собівартість такої продукції згідно до П(С)БО №16 «Витрати» [14] не відображатиме незадовільної ситуації. Таким чином, встановлено необхідність визначення умов доцільності калькулювання собівартості продукції з використанням зазначених характерних підходів.Вырезано.Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке. Обмеживши за допомогою відомостей табл. 2.15 нижню границю вимог до калькулювання собівартості продукції в рамках управлінського обліку, визначимо максимальні граничні вимоги до складності методів калькулювання за допомогою аналізу актуальності цілей калькулювання собівартості продукції для згрупованих видів підприємств. Узагальнення інформації шляхом групування витрат за складом, змістом, призначенням, місцями виникнення, центрами відповідальності та за видами продукції або робіт є необхідною складовою як бухгалтерського (загальнообов’язкового) так і управлінського обліку, у зв’язку з чим це завдання калькулювання має бути реалізоване при будь-яких характеристиках підприємств. З огляду на офіційні вимоги до бухгалтерського обліку слід зауважити, що узагальнення інформації для бухгалтерського обліку регламентованим шляхом встановлено П(С)БО №16 «Витрати» [14], тоді як досягнення зазначеної цілі калькулювання в рамках управлінського обліку офіційними документами не регламентується, хоча і є необхідною складовою системи управління витратами усіх видів машинобудівних підприємств. Створення інформації для контролю за виробничо-господарською діяльністю, використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів у частині операційних витрат, пов’язаних безпосередньо з виробництвом продукції (матеріальні витрати, витрати на оплату праці і відповідні відрахування на соціальні заходи а також амортизація, нарахована виробничим методом), є необхідним завданням калькулювання, але створення інформації для контролю за загальновиробничими, збутовими, адміністративними та іншими операційними витратами набуває значення тільки у разі делегування повноважень та (або) керівництва майном, яке належить окремим власникам підприємства. Оцінка запасів у рамках бухгалтерського обліку є обов’язковим завданням, у зв’язку з чим має реалізовуватися на підприємствах усіх видів. Більш того, коректна оцінка запасів для зовнішніх користувачів може бути здійснена тільки при застосуванні офіційних методик у рамках бухгалтерського обліку, в зв’язку з чим незалежно від виду підприємства необхідні й достатні вимоги до калькулювання собівартості продукції з метою оцінки запасів обмежуються засадами П(С)БО № 9 «Запаси» [13] та П(С)БО №16 «Витрати» [14]. Із цього зроблено висновок про те, що незалежно від умов заснування підприємства і характеристик його виробничо-господарської діяльності мінімальними вимогами до методів калькулювання собівартості продукції є можливість коректної оцінки запасів (у тому числі й незавершеного виробництва), що в рамках вітчизняної системи бухгалтерського обліку визначається вимогами П(С)БО №9 «Запаси» [13] та П(С)БО №16 «Витрати» [14]. Створення інформації для здійснення функцій економічного аналізу та регулювання є актуальним для машинобудівних підприємств з будь-якими характеристиками. Але з огляду на різноманітність пріоритетів систем управління витратами ступінь необхідної деталізації операційних і, зокрема, непрямих витрат у рамках калькулювання залежатиме від характеристик підприємства. Планування потреби в матеріально-технічних, трудових і грошових ресурсах та планування заходів інтенсивного й екстенсивного розвитку є об’єктивними завданнями економічних служб усіх видів підприємств, але для досягнення цієї мети калькулювання можуть бути використані інструменти досягнення інших цілей (зокрема, інформація для економічного аналізу та контролю за виробничо-господарською діяльністю). Виконання контрольних та аналітичних функцій економічної служби підприємства є вихідною інформацією для здійснення функцій планування, в зв’язку з чим інструменти для контролю та аналізу виробничо-господарської діяльності бачаться достатніми для здійснення функцій планування, і досягнення цієї мети калькулювання собівартості продукції не є визначальним при виборі характеристик системи управління витратами. Як зазначалося раніше, планування очікуваного прибутку та фінансове планування є завданнями із конкретними вимогами до методів калькулювання. На машинобудівних підприємствах вирішення зазначених завдань сприяє забезпеченню економічної ефективності виробничо-господарської діяльності, у зв’язку з чим вони визнані актуальними для всіх видів підприємств. Актуальність калькулювання собівартості з метою ціноутворення залежить у першу чергу від обраного методу встановлення ціни реалізації продукції, тому специфічна орієнтація характеристик методу калькулювання на забезпечення процесу ціноутворення бачиться доцільною лише у разі застосування витратних методів. Вплив методу ціноутворення на пріоритетність характеристик методу калькулювання собівартості видається таким: 1) у разі існування на сегменті ринку цін, що визначаються за співвідношенням попиту і пропозиції (ринкової ціни), або регульованих цін, підприємство може прийняти рішення тільки про продовження або припинення випуску продукції, орієнтованої на такий ринок. Рішення про продовження або припинення виробництва для окремого сегмента ринку може бути прийняте в тому числі й на підставі інструментів економічного аналізу та фінансового планування. Виходячи з вищенаведених чинників зроблено висновок про те, що у разі встановлення цін реалізації на підставі зовнішніх по відношенню до підприємства чинників, обрання методу калькулювання не впливає на спроможність виконання господарчих функцій та необхідність прогнозування економічних показників і оптимізація методу калькулювання під виконання функцій ціноут