1. Економіка, ек теорія та ек політика

1. Економіка, ек.теорія та ек.політика. Поняття економіка (від гр. oikonomike, буквально – мистецтво ведення домашнього господарства) в сучасних умовах застосовують у чотирьох значеннях: народне господарство певної країни, групи країн або всього світу; сфера господарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага; сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему; економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються в суспільстві. Економічна наука – це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об’єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної діяльності. У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її основні функції: пізнавальна, методологічна, практична, прогностична, виховна.^ Пізнавальна функція. Реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія виступає теоретико-методологічною базою для цілої системи економічних наук.^ Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.^ Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку в майбутньому.^ Виховна функція – полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення. Економічна політика – це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Вона має визначати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем. Економічна політика являє собою цілі, напрями, шляхи, методи, важелі розвитку економіки, що визначені суб'єктами влади. Вироблена економічна політика передбачає вирішення двох зав­дань: 1) головні цілі, на досягнення яких зорієнтований розвиток на­родного господарства; 2) засоби, які треба мобілізувати для досягнення поставлених цілей^ 2. Етапи розвитку ДРЕ 1. Класична теорія регулювання осн регулятор – ринковий механізм, що ефективно регулює розподіл доходів, автоматично встановлює економічну регуляцію і заперечує необхідність втручання д-ви в ек-ку. Д-ва розглядається як інституція 2. Кейнсіанство. Класична теорія зайнятості cтала об’єктом активної критики починаючи з 30-х років 20ст, коли капіталістична економіка зазнала значних потрясінь в ході великої депресії. У 1936р.Кейнс виступив з новою теорією зайнятості, яка різко відрізнялась від класичної та на декілька десятиліть стала домінуючою в макроекономіці та відповідно в макроекономічній політиці. Кейнсіанство обгрунтовує необхідність і практичне значення ДРЕ. Кейнс показав осн засоби та інструменти дерржавного впливу: д-ва має стимулювати сукупний попит шляхом заохочення інвестиційної діяльності через здешевлення кредиту, розширення держ. закупок, збільшення рівня зайнятості, проведення раціональної фіскальної політики. 3. Теорії неокласичного напрямку Монетаризм Раціональних очікувань Теорія економіки пропозиції Неокласичний синтез (неокейнсіанство+неокласицизм) є теоретичною основою змішаної системи регулювання ринкової економіки Соц-інституційний – ек-ні відносини в сус-ві формуються не тільки під дією ек-них, але й соц-психологічних, політ. та ін факторів.4. причини держ.втручання в ек-ку: Створення умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму. Усунення негативних наслідків ринк.процесів. Недопущення зловживання з боку окремих ланок галузей ек-ки. Захист нац. інтересів на світовому ринку. Вирішення проблем, які ринк. Механізм вирішити не може чи вирішує погано. Йдеться про усунення зовн.екстерналій (ефектів). Цілями ДРЕ є: раціональне вик-ння рес-сів і досягнення макроекономічної ефективності забезпечення сталого розвитку нац ек-ки забезпечення конкурентноздатності вітчизняного товару на світовому ринку реалізація соц цілей розвитку сус-ва. Основною ціллю ДРЕ є економічна і соціальна стабільність і зміцнення існуючого ладу усередині країни і її межами. Від цієї головної цілі виникає множина конкретних цілей, без здійснення яких не може бути досягнута головна ціль. Ці конкретні цілі нерозривно пов'язані з об'єктами ДРЕ. Ціль, тобто вирівнювання економічного циклу, спрямована на об'єкт. Удосконалювання галузевої і регіональної структури господарства спрямована на секторальні і галузеві, регіональну структури. Поліпшення навколишнього середовища спрямована на навколишнє середовище. Частіше усього одна ціль не може бути досягнута поза залежністю від інших. Наприклад, забезпечення додаткових капіталовкладень на модернізацію вугільних шахт може бути ціллю - посередником для: стабілізації і зниження витрат у вітчизняній вуглевидобувній промисловості; зниження імпорту твердого палива і поліпшення паливно-енергетичного балансу; підтримки зайнятості в галузі; зняття в цих районах соціальної напруженості; надання тиску на ціни нафтових і газових компаній. З цього випливає, що конкретні цілі підпорядковуються головній ціллі і взаємодіють між собою^ 5. Основні функції ДРЕ. Цільова – полягає у визначенні цілей, пріоритетів і основних напрямків розвитку національної економіки. Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб’єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку. Нормативна (регламентуюча) – держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб’єктів економіки, визначає правовий простір. Коригуюча – зводиться до коригування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства. Соціальна – передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо. Безпосереднє управління неринковим сектором ек-ки – це регулювання державного сектору економіки, створення сусаільних товарів і благ. Контролююча – означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, номативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.^ 7. принципи дре Основними принципами державного регулювання економіки є : -мінімальне втручання державних органів в економічні процеси : ним делегуються тільки ті функції , які не можуть бути забезпечені безпосередньо суб’єктами ринкових відносин ; -системний вплив на розвиток соціально-економічних процесів з урахуванням тісних взаємних зв’язків ринку капіталів, фінансів, товарів, праці та інших на базі формування необхідних нормативних регуляторів і нормативів, методичної бази та відповідальних державних органів^ 8. Сучасні підходи ДРЕ. Ринковий механізм і державне регулювання економіки є діалектичною єдністю, атрибутом змішаної економіки. Розумовий синтез ефективного ринкового механізму і державного регулювання дає можливість вирішувати основні соціальні та економічні проблеми суспільства, кон’юктурні та стратегічні цілі. У стабільній економіці основним регулятором соц-економічних процесів виступає ринковий механізм, а ДРЕ виконує допоміжну роль. Основне призначення останнього – створення нормальних умов для функціонування ринку, нейтралізація негативних наслідків і вирішення проблем, які не під пилу ринковому механізму. У перехідній економіці роль державного регулювання значна і суттєва, але в міру створення необхвдних засад розвитку ринкових відносин вплив держави має зменшуватись. Ринкове і державне регулювання ек-ки часто доповнюється функціонуванням інституту соціального партнерства, що дає можливість найкращим чином узгоджувати інтереси субєктів, реалізовувати економічні й соціальні цілі розвитку суспільства. Дкржавне втручання в економіку має бути раціональним – надмірна активність держава може породжувати негативні тенденції і наслідки, а також обумовлює зменшення фінансових можливостей держави. Це пов’язано з тим, що будь-яке втручання держави в екномічне життя передбачає: певні адміністративні витрати (на утримання управлінського апарату); існування так званих «побічних ефектів», «фіаско державного регулювання» Причина виникнення «побічних ефектів» в тому, що ринок – органічний механізм, і будь-який державний захід (якого б характеру він не був) змінює умови взаємодії на даному ринку, ринкову кон’юктуру, впливає на рішення субєктів господарювання. «Фіаско» (провали) ДР обумовлено: неправильним застосуванням методів та інструментів ДРЕ (розміри податків, мита, кредитних ставок, квот, ліцензій тощо.) можливістю помилок в прийнятті управлінських рішень через відсутність чи недостатність інформації; існуванням проблеми часових лагів – «ефекту запізнення» в процесі постановки цілей, прийняття рішень, виборі інструментів регулювання. перевищенням владних повноважень, використанням цього інструмента на користь вузького кола осіб (клану, об’єднання тощо.)^ 10. Прямі методи та інструменти дре Методи державного регулювання економіки — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру рин­ку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їх ефективного функціонування відповідно до напрямів державної економічної політики. Кожний метод грунтується на використан­ні сукупності інструментів (регуляторів, важелів тощо). За формами впливу методи: прямі та непрямі. Прямі методи ДРЕ безпосередньо впливають на функціону­вання суб'єктів ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламен ують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних ін­струментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання обсягів та структури економіки, обсягів вироб­ничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності су­спільного сектору економіки та ін. Беручи загалом, можна сказати, що основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, обов'язкові для виконання завдання макроекономічних планів і державних цільових програм, державні замовлення, централізо­вано встановлені ціни, нормативи, стандарти, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т. д.^ 11. непрямі методи дре Методи державного регулювання економіки — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру рин­ку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їх ефективного функціонування відповідно до напрямів державної економічної політики. Кожний метод грунтується на використан­ні сукупності інструментів (регуляторів, важелів тощо). Методи непрямого регулювання — це методи, які регламен­тують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямі. Опосередковане регулю­вання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в жит­тя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті моти­вація — це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямі державних пріоритетів. До методів непрямого регулювання належать інструменти фі­скальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, аморти­заційної, інноваційної та інших напрямів економічної політики, а також методи морального переконування.^ 12. Адміністративне регулювання ек-ки Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. їхні ознаки: пря­мий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконав­ців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та відда­вання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язко­вість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єк-тів господарювання за ухилення від виконання наказів. Адміністративні методи випливають із необхідності регулю­вати деякі види економічної діяльності для захисту інтересів громадян, суспільства в цілому, природного середовища. Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже зазнача­лося, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замо­влення, ціни і т. д. Ліцензії — це спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Ліцен­зування спрямоване на захист економічних інтересів країни, сус­пільства та його членів як споживачів товарів і послуг. Квоти — визначають частку суб'єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті тощо товарів і послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, за­хисту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку. Санкції — це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльнос­ті. У порядку економічних санкцій держава може вимагати спла­ту неустойки, штрафів, пені за невиконання суб'єктами ринку пев­них зобов'язань, а також вилучати на користь державного або мі­сцевих бюджетів виручку від незаконної діяльності. Норма — це, по-перше, науково обґрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості, по-друге, правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності. Стандарти — це єдині норми за типами, марками, парамет­рами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимі­рювань, методами випробування та контролю, правилами паку­вання, маркування та зберігання продукції, технології виробниц­тва. Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Коли йдеться про адміністратив­не регулювання, мається на увазі, що для підприємств, які повні­стю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів державні замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) є обов'язковими. Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адмініст­ративного регулювання. Метою такого регулювання є запобіган­ня руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку.^ 13. суть та способи економічного прогнозуванняПрогноз – науково-обгрунтоване міркування про можливий стан об’єкта в майбутньому, шляхів і способів його досягнення.^ Економічне прогнозування – виявлення стану та можливих напрямів розвитку економічних явищ та процесів на різних рівнях ек. системи. Джерелами статистич. інформації виступають дані опитувань, накопичені знання і досвід в минулому, статистична інформація і побудовані ек.-матер. моделі.^ Способи прогнозування: Експертний – опитування фахівців-експертів щодо стану об’єкта прогнозування. Екстраполяції – збір інформації про стан об’єкту дослідж. в минулому, перенесення закономірностей на майбутнє. Моделювання – побудова ек.-матер. моделейВиди прогнозів: за масштабами: а). Світові (суперпрогнози) б). Макропрогнози (прогноз розвиткуек-ки) в). Регіональні прогнози г). Галузеві прогнози д). Мікропрогнози 2. за часом: а).оперативні (до 1 міс.) б).короткострокові (до 1 року) в).середньострокові(1-5р.) г).довгострокові (10-15р.) 3. за функціональною ознакою: а).пошукові б).нормативні 4. за обєктом: а).прогнози б).інвестиції в).науково-техн. г).соціальні д).зовн.-економічні14. осн принципи ек прогнозування Економічне прогнозування - це процес розробки економічних прогнозів. Він грунтується на вивченні закономірностей розвитку різних економічних явищ і процесів, виявляє найбільш імовірні та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору і обгрунтування економічної політики. Принцип цілеспрямованості: опис обєкту здійснюється під кутом зору поставлених завдвнь, вирішує проблему невизначеності Принцип альтернативності прогнозування грунтується на тверд­женні, що розвиток економіки і соціальних процесів може здійснюватися за різними траєкторіями Принцип наукової обгрунтованості означає, що в економічних прогнозах усіх рівнів мають враховуватися вимоги об'єктивних еко­номічних законів, вітчизняний і зарубіжний досвід формування про­гнозів. Принцип системності -з одного боку, народне господарство розглядається як єдиний об'єкт, а з другого — як сукупність відносно самостійних напрямів (блоків) прогнозування. Принцип адекватності прогнозу об'єктивним закономірностям ха­рактеризує не тільки процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій і взаємозв'язків у розвитку народного господарства і створення теоре­тичного аналога реальних економічних процесів з Їх повною і точною імітацією .^ 15. методи та моделі ек прогнозування Під методами прогнозування слід розуміти сукупність прийомів мислення, способів, які дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, зв'язків, які властиві об'єкту прогнозування, а також їх виміру винести судження про можливий його розвиток у майбутньому. Методи прогнозування, як і самі прогнози, можна класифікувати за різними ознаками. Залежно від способу прогнозування і наявності інформаційних даних методи прогнозування поділяють на фактографічні (грунтуються на достатньому інформаційному масиві), експертні (інформаційний масив недостатній) і комбіновані Комбіновані (об'єднують в собі експертні і фактографічні методи). При методі "інтерв'ю" здійснюється безпосереднє опитування експертом спеціа­ліста. Аналітичний метод передбачає всебічний аналіз прогнозованого економічного явища або процесу з підготовкою відповідної доповідної записки. Метод написання сценарію грунтується на визначенні логіки розвитку прогнозованого об'єкта за різних умов. Суть методу "колективної експертної комісії" полягає у тому, що група укладачів прогнозу (робоча група) уточнює основні напрями роз­витку об'єкта. Методом "мозкової атаки використовується для визначення можливих варіантів розвитку. Метод "Дельфі" служить для визначення і оцінки імовірності настання тих або інших подій. Кореляційний аналіз дає змогу перевірити різні економічні гіпотези про наявність та силу зв'язку між двома явищами і групою явищ. Метод екстраполяції базується на припущенні, що тенденція розвитку обєкта у минулому буде незмінною у майбутньому. Метод історичної аналогії - беруть за основу існюючі приклади^ 16. Наукові основи макроекономічного планування Макроекономічне планування — це:свідома діяльність держави з метою досягнення бажаного стану національної економіки;розробка моделі досягнення бажаного й очікуваного стану національної економіки за умови одночасного визначення шляхів, способів, засобів і термінів забезпечення цього стану та кінцевих результатів (показників).Теорії планування:Системне планування (всеохоплюючий раціональний підхід).Протекціоністське планування.Аполітичне планування.Критична теорія планування.Інкременталізм.Стратегічне планування.Системне планування — теорія макропланування, що передбачає всеохоплюючий системний підхід до національної економіки, тобто виявлення й аналіз усіх факторів розвитку, сфер, уточнення завдань, аналіз способів досягнення поставленої мети й вибір оптимального варіанта, аналіз результатів реалізації варіанта.Протекціоністське планування — прихильники теорії вважають, що планування спрямоване на захист інтересів осіб, які отримують переваги від реалізації плану.Аполітичне планування — теорія, що розглядає планування як технічну діяльність, спрямовану на пошук консенсусу інтересів, досягнення політичних чи економічних компромісів для забезпечення поступального розвитку економіки.Критична теорія планування виникла як реакція на аполітичну теорію планування. Прихильники цієї теорії вважають, що планування — це не професійна чи технічна діяльність, а інструмент, який дає можливість певним групам утримувати і реалізовувати свою владу.Інкременталізм — теорія, що обґрунтовує необхідність поступового і послідовного вдосконалення практики управління на основі здійснення процесу планування як системи заходів нерадикального, паліативного характеру — так звана політика малих кроків.Стратегічне макропланування. На відміну від системного планування орієнтує на концентрацію зусиль держави на вирішенні найактуальніших, стратегічно важливих проблем розвитку національної економіки.Нормативне планування (теорія планування) — базується на використанні нагромадженого досвіду та практики планування, що склалася і розкриває суть процесу та технологію розробки планів.Позитивне планування — це планування, результатом якого є позитивні зрушення в економіці. Воно передбачає заходи, способи досягнення бажаного результату.^ 17. Основні форми державного планування. Планування — це наукове передбачення майбутнього роз витку суспільства, його перебігу та результатів; розробка планів економічного й соціального розвитку країни, галузей, регіонів (економічних районів, областей, районів) і підприємницьких структур; взаємопов'язана система заходів, які забезпечують досягнення передбачуваних темпів і пропорцій за умови найбільш раціонального використання ресурсів. Виділяють чотири типи (форми) державного планування: два основних — директивне та індикативне і два проміжних — індирективне і регулятивне. Директивне планування — спосіб управління економікою країни за допомогою розробки обов'язкових для виконання завдань щодо виробництва і розподілу продукції та послуг. За допомогою ДП держава прагне вирішити не тільки макро-, а майже всі мікроекономічні проблеми. Наслідки використання директивного плану на практиці: знищення конкуренції, створення умов для монополізму; диктат виробника; невмотивованість результатів праці; ігнорування НТП; зниження ефективності виробництва, якості товарів, звуження їх асортименту; виникнення постійного товарного дефіциту; породження бюрократизму, волюнтаризму, паразитизму та корупції. Індирективне планування є ефективнішим, ніж директивне планування, оскільки дає більше свободи суб'єктам економіки, але він не сумісний з ринком і тільки імітує конкуренцію. Йому притаманні ті самі недоліки, що і директивному плануванню. Головна функція регулятивного плану — координація діяльності суб'єктів економіки: управління державним сектором (за допомогою прямих, адміністративних та економічних методів) і активний вплив на роботу приватних підприємств (насамперед стимулювання їхньої діяльності на виконання плану за допомогою економічних важелів). Індикативне планування — спосіб регулювання економічних процесів за допомогою постановки певних цілей, визначення пріоритетів розвитку національної економіки і застосування державних фінансових та інших стимулів для їх реалізації. Головне завдання плану — координація господарської діяльності суб'єктів економіки. Для стимулювання виконання завдань використовуються економічні, прямі, опосередковані та адміністративні методи. .^ 19. Державний бюджет як інструмент державного регулювання економіки. Бюджет є невід’ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики. Бюджет як одна з ланок фінансової системи відображає виробничі відносини, відтворює відносини розподілу, опосередковує рух грошової маси. За допомогою бюджету перерозподіляється частина фін. ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населення. Є важливим інструментом держави, через який забезпечується контроль за стоном виробництва в цілому. Бюджет є складною економічною категорією, оскільки являє собою систему економічних відносин, які складаються в суспільстві у процесі формування, розподілу і використання централізованого фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Ці відносини мають таку структуру: - між державою і підприємствами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету; - між державою і населенням в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу; - між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні. Державний бюджет – це річний план державних видатків і джерел їх фінансового покриття. Бюджети поділяються на: - центральні, - регіональні, - місцеві. Іноді використовують поняття сукупного або консолідованого державного бюджету, що охоплює бюджети всі адміністративних одиниць країни. Державний бюджет – основний метод державного фінансового регулювання, він передбачає забезпечення, поділ і перерозподіл ВВП між регіонами держави, галузями економіки, виходячи із стратегії її економічного розвитку, фінансової політики та потреб ринкового механізму, зважаючи на те, що в кризових умовах ринковий механізм менш ефективний, і тому державі необхідно розширювати втручання в процес перерозподілу фінансів. Структура бюджетних методів впливу: Методи бюджетного впливу включають 1) бюджетні норми та нормативи; 2) бюджетні стимули; 3) податкові стимули; 4) бюджетні резерви; 5) бюджетні санкції; 6) бюджетне планування та прогнозування. Спеціальні позабюджетні фонди виконують кілька функцій, доповнюючи державний бюджет у сфері регулювання економіки: - не залежать від стану бюджету і виконують цільову роль навіть у разі дефіциту державного бюджету; - дають змогу маніпулювати показниками виконання бюджету, зокрема приховувати частину або весь дефіцит бюджету в спеціальних фондах; - не підзвітні парламентам, а відтак не дають додаткових можливостей виконавчій владі для маневрування, роблять її більш незалежною від парламентських намірів. На стан економіки значною мірою впливають державні дотації на житлове будівництво. Видатки державного бюджету на потреби народного господарства здійснюються у вигляді державних кредитів, субсидій, замовлень і закупок. Дієвість державного регулювання економіки за допомогою бюджетних видатків залежить від відносних розмірів витратних сум (їх частки від ВВП), структури цих видатків, а також від ефективності їх використання кожної одиниці витрачених коштів.^ 20. Монетарна (кредитно-грошова) політика Грошово-кредитна політика – управління Центральним банком грошовою масою з метою забезпечення стійкого та без інфляційного зростання реального обсягу виробництва. Основні інструменти грош-кред політики: - операції на відкритому ринку (операції з купівлі/продажу ЦБ-ом державних цінних паперів на фінансових ринках) Якщо купівля ЦБ-ом державних ЦП-ів у комерційних банків призводить до збільшення - грошової маси, то продаж – їх скорочення. - облікова ставка Змінюючи рівень облікової ставки, ЦБ може впливати на рішення комерц. банків щодо залучення ними кредитів ЦБ, а відтак і на обсяг грошової маси. Грошова маса зростатиме у разі зниження облікової ставки і, навпаки, скорочуватиметься при збільшенні ставки. норма обов’язкових резервів: зміна норми обов’язкових резервів призводить або до розширення можливостей комерц. банків щодо надання ними кредитів підприємствам чи домогосподарствам (коли норма знижується), або ж до звуження таких можливостей (коли норма збільшується). Якщо в 1-му випадку спостерігається збільшення грошової маси, то в 2-му – скорочення. Залежно від того, в якому стані перебуває економіка, ЦБ може проводити політику дешевих, або дорогих грошей. Якщо політика дешевих грошей впроваджується в період економічного спаду, то політика дорогих грошей є адекватною інфляції попиту.^ 21. Податки як один із осн інструментів держ регулювання економіки Сис-ма опод-ня- це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподат-ня, види податків, зборів та інш. платежів до бюджетів, внесків до держ.цільових фондів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів, внесків. Податкові платежі здійсн.лише на підставі податкового закону: мають бути законодавчо визначені платник податку, об’єкт опод-ня, податкова база, розмір ставки, подат.період та строк сплати податку. Платник податку-це юр.або фіз.особа, на яку покладається зобов’язання сплачувати податки. Об’єкт оподаткування- це кількісно виміряний екон.феномен, що підлягає оподаткуванню(прибуток, додана вартість, майно). Податкова база-це частка об’єкта опод-ня, на яку нарахов.податок. Ставка податку(норма опод-ня)- це частка податкової бази, що вилучається у вигляді податків і вимірюється у процентах. Сплата податків є одним з основних обов’язків юр. І фіз.осіб. Сис-ма подат.органів склад.ззаконодавчо визначених органів держ.подат.служби, до якої входять Головна держ.подат.адміністрація України, держ.подат.адмініс-ії в АРК, областях, містах києві та Севастополі, держ.подат.інспекції в районах. У містах, районах у містах, міжрайонні держ.подат.інспекції, а також подат.міліція України. Головним завданням держ.подат.адмініс-ії (ДПА) України є: -Здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правільністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати податків ; -забеспечення застосування фін.санкцій та адмін.штрафів до порушників подат.законодавства; -захист інтересів дер-ви в судових органах у справах, що стосується сплати податків. Голова ДПА призначається та звільняється з посади Президентом України. Адмін-ія є самостійним органом виконавчої влади. Подат.міліція України є правоохороним органом, який захищає конституційні права громадян та інтереси дер-ви у сфері оподат-ня. У практиці регулювання застосовуються різні форми оподаткування. Існують пропорційна, прогресивна і змішана форма оподаткування. Пропорційне оподаткування передбачає встановлення однакової податкової ставки для всіх суб'єктів оподаткування, що більший загальний дохід, то більші й податкові нгадходження. Прогресивне оподаткування полягає у тому, що чим більше дохід то більша й податкова ставка. Для кожного значення загального доходу встановлюється відповідна податкова ставка. Змішане оподаткування залежить від доходу, якщо менший за встановлену норму, то оподаткування взагалі не має, якщо дохід становитиме певну величину в заданих межах, то оподаткування здійснюється за мінімальною податковою ставкою, з перевищенням доходом цієї межі податкова ставка збільшується. Сутність регресивного оподаткування полягає в зменшенні податкової ставки в міру збільшення доходу суб’ектів оподаткування^ 22.Фіскальна та регулююча функціії податків. Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат. Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги. Якщо в економіці спостерігається викликана надлишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна політика, яка включає: 1) зменшення державних витрат чи збільшення податків; 2) сполучення впливу зменшення витрат держави і зростання податків. Така фіскальна політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією. Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим засобом фіскальної політики тоді, коли є значний державний сектор в економіці. Всі сучасні держави для регулювання ринкової економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулювання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків та засобами державного бюджету. Ф-ї податків: 1)забезпечення фінансування держ витрат(фіскальна); 2)державне регулювання економіки(регулююча). Історично і логічно фіскальна ф-я податків є їх осн функцією. Проте, в суч умовах суттєвого значення набула і регулююча ф-я. Осн об’єктами державного регулювання економіки за допомогою податків, є: 1)економічний цикл; 2)секторна, галузева та регіональна структура економіки; 3)капіталовкладення; 4)цикли; 5)зовнішньоекономічна діяльність; 6)навколишнє середовище. Регулююча ф-я податків реалізується через: 1)вибір видів податків та їх ставок; 2)надання податкових пільг. В залежності від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною чи недискреційною.^ 23. Вплив держави на ціни та ціноутворення Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки. Її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-техніч­ного прогресу, підвищення якості товарів і тощо. Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але дос­від показує, що як ринок, так і вільна (ринкова), ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні вра­ховувати всієї різномані