1. Громадські політичні рухи: типологія та функції

1.1. Громадські політичні рухи: типологія та функції. Громадсько-політичні рухи – це структурнонеоформлені масові об”єднання громад і організації різних соц.-політичних орієнтацій, діяльність яких є тимчасовою і спрямована на виконання певних завдань.Типи: Соціальні рухи ( боротьба з безробіттям, охорона здоровя) Політичні рухи ( спрямовані на забезпечення держ незалежності, зміну влади) Нові альтернативні рухи : феміністичні рухи молодіжніФункції: Структуруюча ( на їх грунті виникають нові політичні партії тощо) Комунікативна ( своєрідні індикатори незадоволення суп потреб, канали залучення людей до політики) Дестабілізуюча та стабілізуюча1.2. Соціальні та ідейні витоки демократії. Розвиток соціал-демократичних засад у сучасному укр. Сус-ві.Демократія - це така форма організації і функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. Історія розвитку демократії розглядається у трьох етапах. Епоха старогрецьких держав дала світу перші чіткі форми демократії. Проте головним ідейним джерелом неприйняття демократії старогрецькі мислителі вважають ментальність еллінської епохи, у якій доброчесність грала певну роль в оцінці соціальних явищ. В добу середньовіччя демократія обгрунтовувалась як народовладдя довірене монарху.В цей період існувала проблема джерела влади і суверенності цього джерела, яким у демократичних традиціях визнавався народ. В Новий час виникло питання про політичну організацію демократії у її співвідношенні з республіканським устроєм держави. Розглядаючи феномен демократії не можна не звернутись до ідей Макіавеллі. Він вважав, що держава з своїми інтересами є самоціллю. На його думку для побудови сильної держави необхідно спочатку пройти стадію монархічної диктатури, щоб потім перейти до республіканської форми правління.Його ідеєю було створення системи стримувань і противаг. Локк вважав, що держава має діяти тільки у обмежених рамках. Люди повинні повинні мати право протистояти свавіллю з боку урядовців. Локк завжди був на боці свободи, в ім”я якої допустимо насильство з боку громадян для захисту від свавілля влади. 1.3. Держава – форма організ сус,носій публічної влади, сукупність взаємоповязаних установ і організацій,які здійснюють управління сус-вом від імені усього народу.^ Національна безпека – держ пол,спрямована на створ внутр і зовн умов,сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих нац цінностей,захищеність інтересів народу і дер-ви.Право – система загальнообовязкових соц норм, що забезпеч-ся силою держ примусу, і які забезпечують юрид регламентацію соц відносин в масштабі всього сус-ва. 2.^ 1.Концепція громадянського суспільства. Гр. Сус-во та правова держава. Становлення громадянського суспільства як історичної реальності розпочалося з зародженням капіталізму, коли буржуазія повела боротьбу проти абсолютистського одержавлення суспільного життя, жорстких меж станового феодального ладу, за вільну економічну діяльність, політичні права і свободи, демократичні форми державного правління. Виникнення громадянського суспільства пов'язується з появою громадянина як самостійного, індивідуального члена суспільства, який усвідомлює себе таким, наділений певним комплексом невідчужуваних прав і свобод і відповідає перед суспільством за всі свої дії. Відокремленість громадянського суспільства від держави не означає, що воно перебуває поза сферою державного впливу. Громадянське суспільство перебуває поза межами такої довільної регламентації з боку держави. Воно повинно мати певну автономію щодо держави як політичного інституту.Структура складають багатоманітні суспільні відносини — економічні, соціальні, полі­тичні, соціокультурні тощо та їх суб'єкти, за винятком держави.^ Громадянське суспільство та правова держава є взаємопов’язаними та взаємообумовленими явищами. За умові їх існування обидві сторони дотримуються демократичних засад поведінки та обов’язків один перед одним. Ознаки правової держави: - верховенство права (закону підкорюються всі) - відрізняється якістю самого закону – гуманний, справедливий, закріпляє певні права особистості. - правова держава гарантує права особистості у різних сферах суп життя - принцпи взаємної відповідальності держави та особистості - держава підконтрольна сус-ву, виключається диктатура Важливим принципом правової держави є поділ влад між основними органами державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, забезпечення їхнього демократичного функціонування в межах законів. Найвища з трьох влад — законодавча обирається на демократичних відкритих всезагальних виборах та створює правову основу існування сус-ва. Призначення виконавчої влади — реалізація тих законів, які прийняті законодавчим органом. Призначення судової влади — бути арбітром, вирішувати юридичні суперечки, впроваджувати правосуддя, яке може здійснюватися тільки судом. 2. ^ 2.Політика та релігія. Міжконфесійні процеси в сучасній Україні. З часу здобуття Україною незалежності релігія почала відігравати помітнішу роль у житті нашого суспільства та держави.Водночас велика кількість традиційних релігій та нетрадиційних культів в Україні, різноманітність політичних позицій, що їх займають представники навіть одного вірування, ускладнюють створення однозначного уявлення про місце релігії та церкви в суспільно-політичному житті країни.Україна — поліконфесійна держава. Головним її віровизначенням є християнство — одна із найбільш розповсюджених релігійних течій сучасного світу.Сьогодні в Україні функціонують три незалежні православні церкви: Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦ-КП), Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦ-МП) і Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ). Кожна із цих церков претендує на особливу роль у становленні єдиної православної конфесії в Україні, і через це вони перебувають у взаємному конфлікті, який негативно позначається на політичних завданнях творення української державності і на іміджі України у світовій співдружності. Окрім того, в Україні діють також самостійні Греко- і Римсько-католицька церкви (УГКЦ і РКЦ).Взагалі в Україні діє 19031 релігійна організація, з яких 17613 релігійних громад, 172 монастирі, 68 духовних закладів і т.п. 2.3. Автономія – форма самоуправління частини території держави,що вирішує питання місцевого значення в межах, установлених центральною владою.Геополітика – політологічна концепція, що вбачає в пол якої-небудь держави визначальну роль географ чинниківЕлекторат – громадяни, які мають право голосу для участі у пол виборах. Рішення і настрої електорату визначають склад виборних органів влади,впливають на позиції пол лідерів і партій. 3.1. Особ-ті авторитарних режимів у посткомуністичних країнах та суп-вахВ цілому ж авторитарній політичній системі притаманні такі риси:1. Носієм влади виступає одна людина або група осіб. Це можуть бути деспот, монарх, військова хунта. Маса ж населення відчужується від влади.2. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. При цьому влада може правити за допомогою законів, але їх вона приймає на свій розсуд.3. Опора (потенційна або актуальна) на силу. Авторитарний режим може і не застосовувати масових репресій і навіть користуватися популярністю серед широких верств населення. Однак він володіє достатньою силою, щоб у разі необхідності схилити населення до по кори, і, як правило, не приховує цього.4. Монополізація влади й політики, заперечення політичної опозиції, незалежної легальної політичної діяльності. Правда, притаманна авторитаризму певна політико-інституціональна одноманітність — не завжди результат законодавчої заборони й протидії з боку влади. Нерідко вона пояснюється неготовністю суспільства до створення політичних організацій, відсутністю у населення таких потреб. При авторитаризмі можливе тенування обмеженого числа партій, профспілок тощо, але лише за умови їх підконтрольності владі.5. Відмова від тотального контролю над суспільством. Влада займається питанням забезпечення в першу чергу власної безпеки, суспільного порядку, оборони й зовнішньої політики, хоча вона може впливати і на стратегію економічного розвитку, проводити достат ньо активну соціальну політику, не порушуючи при цьому механізмів ринкового регулювання.6. Рекрутування політичної еліти шляхом кооптації, призначен ня зверху, а не конкурентною електоральною боротьбою.Враховуючи ці ознаки авторитаризму, його можна визначити як з необмежену владу однієї людини або групи осіб, що не допускає політичної опозиції, але зберігає автономію особистості і суспільства в позаполітичних сферах. При авторитарній політичній системі забороняються лиш певні ,головним чином політичні, форми діяльності, в останньому ж громадяни, як правило, вільні, хоча вони не мають жодних інституціональних гарантій своєї автономії і безпеки. В принципі авторитарна влада може дозволити собі будь-які дії стосовно громадян. Авторитарні політичні системи найпоширеніші в історії людства. Вони надзвичайно багатоликі. Це монархії, демократичні, диктаторські режими, військові хунти, популістські системи управління. Авторитарні правителі можуть добиватися свого визнання населенням не тільки силою, за допомогою масового винищення і залякування супротивників, але й більш гуманними методами. Протягом століть вони опирались головним чином на традиційний і харизматичний способи легітимації.Цілий ряд авторитарних держав практично продемонстрував свою економічну ефективність і здатність суміщати економічне процвітання з політичною стабільністю, сильну владу з вільною економікою^ 3.2. Політична система сучасної України. Структура , типологія та функції політичних систем. Політична система України на сучасному етані перебуває у стадії становлення усіх її компонентів, наповнення Її функцій новим змістом .що відповідає статусу незалежної демократичної держави. Нині діючі компоненти політичної системи (від законодавчих органів влади до політичних і правових норм) поступово звільняються від рис минулого — командно-адміністративної, тоталітарної системи — і поступово набирають характеру демократичної, плюралістичної системи. У своїй суті становлення політичної системи відбувається у руслі політичної модернізації суспільства, яка здійснюється еволюційним чином. Помітним є відбиток старих відносин як в окремих сферах політики,так і в суспільній свідомості. Проте зростаюча недовіра народу до влади поєднується з високим рівнем його політичної активності в інститутах масової політики (виборах, референдумах), що є свідченням значних політичних потенцій базових суб'єктів політики. Суперечливий характер розвитку політичної системи в Україні проявляється у повільних темпах політичної структуризації суспільства, незавершеності процесів виникнення багатопартійності,прагненні використати олітичні цінності минулого без урахування змісту і специфіки політичного розвитку України на сучасному етапі,неузгодженості практичної діяльності гілок влади, їх недостатній відповідальності перед народом. Сучасні державотворчі процеси в Україні, потреби виходу із соціально-економічної кризи вимагають збалансованого розвитку політичної, економічної і соціальної систем, урахування при формуванні політичних структур специфіки українського політичного менталітет)історичного досвіду та сучасного становища України, моделювання і прогнозування розвитку політичної системи в нашій державі. Модернізація політичної системи України повинна грунтуватися на розвитку політичної теорії, вивченні й використанні в політичній практиці досягнень зарубіжної і вітчизняної політичної думки. Політична система суспільства – це сукупність взаємозв’язаних і взаємозалежних державних, партійних організацій, громадських об’єднань, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівняйого політичної культури. ПС виконує в суспільстві функції: 1.Регулююча 2.Реагуюча 3.Розподільча 4.Екстракціонна 5. Символізуюча Функції внутрі себе самої:1.Нормотворча 2. Функція вживання правил 3.Контроль за виконанням правил 4.Політична комунікація 5. Зберігання та адаптація системи: політичне рекрутування та політична соціалізація Політична с-ма – інтегрована сукупність: - політ відносин в сус-ві - політ інститутів - норм політ життя - політ культури сус-ва - політ режимів ... які забезпечують в сус-ві соціальну стабільність та соц порядок.Типи пс: консенсусні, інтегративні, общинні, відкриті, закриті, інструментальні, ідеологічні, традиційні, змішані, сучасні, демократичні, авторитарні, тоталітарні, формаційні ( рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, соціалістичні, перехідні)^ 3.3. Аполітичність – байдуже ставлення до пол-ки, відхиляння від участі в сус-пол житті. Групи тиску – сус-пол обєднання , що прагне задоволення власних інтересів через вплив на держ владу, але не прагне стати владою 4. ^ 1.Національна ідея та її історично- політичні засади. Сукупність ідей та уявлень щодо інтересів "своєї" етнонаціональної спільноти становить національну ідеологію. Серцевиною її стає національна ідея, тобто усвідомлення народом єд­ності своєї політичної мети, свого історичного призначення і потреби спільної волі для їх реалізації.Українська національна ідея має глибоке коріння. У своєму розвитку вона пройшла ряд етапів. Один із них нерозривно пов'язаний з національно-визвольною боротьбою українського народу доби козаччини за створення української держави. Другий розпочався в середині XIX ст. і пов'язаний з громадсько-політичною діяльністю учасників Кирило-Мефодіївсь-кого товариства У цей період громадсько-політична діяльність І. Франка, М. Грушевського та інших діячів періоду становлення і розвитку Української Народної Республіки (УНР), стала реальним втіленням української національної ідеї. Третій етап утвердження української національної ідеї пов'язується з появою у 60-х роках дисидентського руху на терені СРСР, у тому числі і в Україні. Практичне своє втілення українська національна ідея одержала у здобутті 1991 р. державної незалежності. Саме державна незалежність протягом багатьох століть і визначала сутність української національної ідеї. Досягнувши державної незалежності, українська національна ідея наповнилася новим змістом — побудовою демократичної правової держави Важливим компонентом національної ідеології виступає також національна мрія (уявлення про бажаний результат національних прагнень) та національний ідеал (уявлення про найдосконалішу модель національно-соціального устрою.^ 4.2. Природа та типологія політичного лідерства. Політичні лідери в житті укр. сус-ва Політичний лідер повинен мати власну політичну програму, повинен володіти такими особистими рисами, як воля, цілеспрямованість, настирливість. Необхідно бути також популярним, уміти завойовувати маси. Звичайно, лідер повинен мати час і можливість довести своє лідерство. Нарешті, істинність лідера виявляється і в тому, що навіть втративши свої офіційні політичні посади, він залишається самим собою. Щодо типів політичного лідерства, то М. Вебєр вивів їх із типів влади (правління). Насамперед це лідерство, властиве традиційному правлінню. Воно передбачає віру підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди. Влада правителя пов'язана з традиційними нормами, на які він посилається, організовує свою діяльність. Правитель, котрий зневажає традиції, може втратити і свою владу. Далі — харизматичний тип влади (харизма — винятковий дар, талант, властивий людині), відповідно харизматичний правитель. Це той, при якому влада над іншими грунтується на вірі, що правитель має особливі магічні здібності. Люди вірять, що він покликаний виконувати якусь наперед визначену місію. Нарешті, легальне лідерство означає вибір політичного лідера через демократичні процедури і надання йому повноважень, за зловживання яких він несе відповідальність перед виборцями. Великого значення набуває типологія лідерів залежно від характеру політичного устрою. Істотне значення має поділ лідерів на реформаторів і революціонерів. Це насамперед відмінності в питаннях тактики. Для реформаторів типовим є прагнення до мирної тактики поступових змін, в основному шляхом переконання. Революціонери дотримуються екстремістської тактики, що включає насильство. Хоча для досягнення окремих цілей революціонери за певних умов беруть на озброєння тактичні прийоми реформаторів. Своєю чергою реформатори стикаються з тим, що їхня ненасильницька конфронтація викликає тактику насилля з боку прихильників існуючих порядків. Лідер — обов'язково особистість, продукт «природного відбору». В зв'язку з цим слід розрізняти поняття «лідер» і «керівник^ Особливості політичного лідерства в Україні Внаслідок формування багатопартійної системи є два рівні партійно-політичного лідерства. Перший - лідерство в рамках партії або руху. Другий- лідерство міжпартійного плану.Індивідуальне політичне лідерство цілком відповідає вимогам демократії. В сучасному світі роль інституту індивідуального політичного лідерства зростає. В Україні процес формування інституту політичного лідерства має свої особливості, які виявляються в тому, що руйнування тоталітарної системи відбувається паралельно з національним відродженням та становленням демократичної республіки. Потреба в авторитетному лідері особливо зростає за складних ситуадій життєдіяльності суспільства. Можливості суспільства щодо розв'язання складних суспільних проблем багато в чому залежать від наявності загальновизнаного лідера, який би не тільки запропонував стратегію виходу з кризи, а зумів консолідувати суспільство на її виконання. 4.3. Авторитаризм – тип пол режиму,що хар-ся субординацією субєктів пол відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства і примусу. Парламентаризм – система правління, що х-ся чітким розподілом законодав і виконав функцій при формальному верховенстві представницького законодавчого органу- парламенту по відношенню до ін держав. Толерантість – терпиме ставлення до інших, до чужих думок ,пол уподобань, позицій. Це необхідна умова демокр сус. 5: ^ 1. Політична свідомість особи: сутність та структура, характеристика процесу формування. Політична свідомість займає особливе місце в політичній системі суспільства. Політична свідомість виступає джерелом формування різних державних політичних програм розвитку суспільства, Політичних платформ, маніфестів, декларацій, заяв, звернень політичних партій, громадських об'єднань і рухів.Політична свідомість має конкретно-історичний характер. Вона відображає певну історичну епоху, економіку, культуру, властиві народам звичаї і традиції. Структура : політичні теорії (концепції, доктрини, парадигми тощо); політичну ідеологію (політична програма політична декларація, політичне звернення); правові знання і норми (теорії, конституції, закони, інші нормативні документи); політичну психологію (емоції, почуття, настрої, переживання тощо).^ Правові погляди і норми включають уявлення людей про юридичні закони, правила, права; обов'язки громадян, що регулюють політичні відносини суспільства. За формою і характером впливу на поведінку політичних суб'єктів правові норми поділяються на три види: зобов'язуючі, забороняючі і правоздатні. Політична психологія охоплює всю сукупність почуттів, переживань і настроїв індивіда, пов'язаних із його сприйняттям політичної дійсності. Політична психологія являє собою першу і безпосередню реакцію людей на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. Політична свідомість виникла як відповідь на обєктивну потребу людей у політичних ідеях, поглядах, теоріях, покликаних регулювати політичні відносини сус-ва. В основі складного процесу формування політичної свідомості знаходяться економічні відносини, вир-во і відтворення матеріальних умов людського існування.Вона є відображенням реальної політ дійсності в єдності її матеріальних і духовних сторін.^ 5.2. Державотворчі процеси в житті Запорізького козацтва Характерною ознакою суспільного життя козацтва є демократизм. козацької держави господарсько-військових організацій вимагали тісної взаємодії їх членів. Вони були вільні й рівні, а тому лише на принципах вільного демократизму, довіри, взаємоповаги та взаємодопомоги могли будувати свої стосунки. Демократичні засади козацького суспільного устрою зумовлювалися також паростками нових суспільно-економічних відносин - буржуазно-демократичних. Важливу роль у розвитку української політичної думки, демократичних засад державотворення відіграла конституція Пилипа Орлика. Це основний закон тієї самостійної української держави, за яку боровся Орлик і його однодумці. Головною тезою цього документа була теза про право українського народу на вільне життя, не залежне від чужого ярма Аналіз конституції та низки документів, пов'язаних із нею, показує, що тогочасна українська політична думка досягла досить високого рівня. Значне місце відводилося демократичним правам усіх станів супільства, особливо козацтва, а також правам міст. Ідея відродження української державності відзначала діяльність ^ Петра Коношевича-Сагайдачного. Маючи досить сильні козацькі з'єднання, вміло використовуючи складну міжнародну обстановку, він домігся визнання польським урядом автономії українських земель у складі Речі Посполитої Визвольна боротьба під проводом ^ Б. Хмельницького (1648-1654).Результатом переможної війни українського народу проти польської шляхти було утворення козацько-гетьманської держави. Державотворча тогочасна політична думка і практика були спрямовані на розв'язання двох найважливіших і взаємозв'язаних завдань: створення незалежної соборної держави в етнічних межах України й запровадження в ній нової моделі соціально-економічних відносин, в основі якої б лежала дрібна (фермерського типу) козацька власність на землю. Державотворчі процеси в тогочасній Україні визначали такі документи, як "Статті про устрій Війська Запорозького", універсали Хмельницького, яких до нас дійшло понад 400, офіційні листи.^ 5.3. Глобалізація – загально цивілізаційний процес, який справляє величезний вплив на політичну та інші сфери людського буття. Опозиція – опір певній політиці, це партія, група, особа, яка виступає протипанівної думки, системи, партії, влади, пол системи в цілому 6:1. Характерні ознаки політичної культури сучасного українського сус-ва Особливості:1. Нерозвиненість громадянських позицій. 2. Низька компетентність в управлінні справами сус-ва. 3. Непримиримість до нетрадиційних поглядів. 4. Підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.6.2. Політика та громадянин. Людський вимір політики. Людина як суб'єкт політики та основні параметри її діяльності.У демократ сус-ві пол-ка здійснюється для людей і через людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб'єкта політики має велике значення. Політична діяльність індивідів може здійснюватись як політична участь (участь громадян у політичному житті суспільст­ва) і як політичне функціонування. Політична участь — це здійснення або підтримка певних акцій з метою висловлення Інтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у масах, формування їх у конкретні вимоги; здійснення тиску на органи влади, аби домогтися їх виконання, заявити свій протест чи підтримати певні рішення та дії. Політичне функціонування — забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.^ 6.3. Багатопартійна система – принцип організації пол життя в суч демокр країнах, принцип ідеологічного пол плюралізму. Конституція – основний закон дер-ви, що закріплює сус і днрж устрій, порядок утворення, принципи організації та д-ті держ органів, виборчу систему, основні права і обовязки громадян.Поділ влади – принцип розмежування функцій в єдиній системі держ влади з поділом її на законодавчу, виконавчу і судову гілки, які здійснюють свої повноваження кожна самостійно, врівноважуючи одна одну. 7: ^ 1. Виборчі системи та їх місце у формуванні інститутів політичної влади. Виборча система в сучасній Україні. Виборча система - це сукупність певних правил і проццедур, які визначають результати виборів. Існують наступні види виборних систем:1. Мажоритарна виборча система в основу якої покладено принцип більшості. Переможцем тут стає той, хто набрав більшість голосів виборців. Розрізняють: 1) мажоритарну виборчу систему абсолютної більшості - переможцем стає кандидат, який набрав 50% + 1 голос всіх хто брав участь у голосуванні; 2) мажоритарну виборчу систему відносної більшості - у випадку, якщо ні один з кандидатів не набере абсолютної більшості, призначається другий тур виборів, в якому беруть участь два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів у першому турі. Переможцем стає той, хто набере відносну більшість голосів.Недоліки: 1) пропадає багато голосів, поданих за переможених кандидатів; 2) така система дозволяє пройти партії, яка набирає меншість голосів 3)за мажоритарною системою абсолютної більшості вибдіі є нерезультативними, адже вона вимагає 50% + 1 голос, а це буває дуже рідко.2. Пропорційна виборча система - мандати розподіляються між списками кандидатів пропорційно до кількості голосів, отриманих кожним із цих списків. Тут виборець голосує не за конкретну особу, а за ту чи іншу партію , яка виставляє свій список кандидатів. Умови використання пропорційної виборчої системи: 1) вибори повинні бути партійними; 2) цією системою користуються лише на виборах депутатів Залежно від можливості виборця вплинути на розташування кандидатів у списку розрізняють: 1) пропорційна виборча система з "жорсткими" списками - вибррець не може втрутитися у розташування кандидатів у списку і голосує за список у цілому; 2) з "м'якими" списками - виборець голосує не тільки за список у цілому, але й обов'язково віддає перевагу конкретному кандидату з цього списку; 3) з "напівжорсткими" списками - виборець може проголосувати як за списком у цілому, так і віддати перевагу конкретному кандидату.Недоліки: 1) парламент набуває "строкатого" характеру; 2) надмірна розпорошеність мандатів між різними партіями призводить до неможливості сформувати більшість і забезпечити стабільність. Пропорційна виборча система сприяє багатопартійності, де партії незалежні і мають сильну структуру.3. Змішана виборча система - та чи інша комбінація мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорціної), амер. Політолог М.Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіантами є поєднання президентської форми правління з мажоритарною ситемою відносної більшості, а парламентарної форми правління – спропорційною виборчою системою.^ 7.2. Типи держ устрою. Еволюція форм держ правлінняФорма державного правління залежить від способу організації верховної влади в державі, від того, що визнається формальним джерелом влади: воля однієї особи, небагатьох осіб (панівної верстви) чи спільної волі всього народу. вирізняють дві форми: монархія та республіка.Монархії - це держави, влада в яких належить одній особі на підставі спадкоємного права. Монархії можуть бути абсолютними (необмеженими) та обмеженими. В абсолютних монархіях влада максимально централізована - фактично законодавча, судова та виконавча її гілки підлягають управлінню з єдиного центру, Конституційні монархії : парламентська та дуалістична. У парламентських монархіях реальна влада належить пар­ламенту, а монарху відведено представницькі функції. В дуалістичних - монарх очолює виконавчі структури.Республіки - це такі держави, де головою держави є одна особа чи колективний орган, що обираються всім населенням через процедуру періодичних виборів. За способом організації здійснення влади розрізняють республіки з парламентською і президентською системами. за парламентської системи всенародне обираються депутати до парламенту, а за президентської - і депутати, і президент. Існує також змішана система — парламентсько-президентська. Тут як і за президентської системи, і парламент і президент обираються народом, незалежно одне від одного. Але на відміну від неї - присутня посада прем'єр-міністра, який очолює виконавчу владу в країні.^ Форма державного устрою - це таке територіально-організаціне структурування держави, яке визначається порядком поділу країни на складові частини характером взаємин поміж ними та центральною владою: унітарна та федеративна. Унітарною є така держава, яка являє собою єдину, політично однорідну організацію, що складається із адміністративно-територіальних одиниць, які не мають власної державності. Вона має єдину конституцію та громадянство, єдину систему права та "урядову вертикаль Головною відмінністю федерації є надання певної політичної самостійності крупним територіальним утворенням в сере­дині держави Суб'єкти федерації можуть мати власну конституцію та подвійне громадянство, а також свої виконавчі, законодавчі й судові органи влади.Конфедерація-це міждержавний союз, який формується на добровільній основі, задля втілення якихось конкретних спілі них цілей. Суб'єкти конфедерації повністю зберігають свій державний суверенітет, відсутня центральна влада ,кожна держава може вийти зі складу конфедерації із власного бажання, без згоди інших членів. 7.3.^ Пол свідомість сус-ва ^ Етнополітика – цілеспрямована д-ть по регулюванню відносин між націями, етно групами, закріплена у відповідних пол документах і правових актах д-ви. Нація – пол-но і дер-но організований народ.^ Основні тенденції розвитку державності. Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, в порядок денний було поставлено невідкладне завдання — створити і зміцнити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільс­тва в їх спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Поспо­литої. З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які не збігалися з населенням, але виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало: податки, що збиралися на утримання органів публічної влади. Населення вільної України, визнавало нову владу. Створення української національної держави вперше одержа­ло правове оформлення та закріплення у Зборівському (серпень 1649 p.), а потім і у Білоцерківському (вересень 1651 p.) договорах, які Б.Хмельницький уклав із Річчю Посполитою. Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею у договірні відносини. Держава – це організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здіснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя. Роль держави в організації суспільства і здійсненні політичної влади зумовлена тим, що вона є центром, ядром політичної системи.Тому тільки держава: володіє суверенною владою, що є верховною, самостійною, повною, єдиною і неподільною в межах її території, а також незалежною і рівноправною у зовнішніх відносинах; виступає офіційним представником всього або більшої частини населення країни; уособлює суверенітет народу і нації, а також здатна реалізувати права народу на самовизначення; має спеціальний апарат управління і примусу, за допомогою якого здатна забезпечити реалізацію своїх функцій, охорону прав людини і громадянина, задовольнити загальносоціальні та загальнолюдські потреби; з метою реалізації управління суспільством видає загальнообов'язкові для всіх правила поведінки у вигляді юридичних норм, а також індивідуально-правові приписи, необхідні для регулювання прав та обов'язків конкретних осіб стосовно до конкретних життєвих ситуаційОсновні функції держави Політична функція держави полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, формою якого є ця держава, у створенні умов для спокійного та гармонійного йо­го розвитку. Якщо держава не підтримує такого стану, дозволяє окремим політичним силам провокувати різного роду соціальні конфлікти, то вона не виконує своєї суспільної функції, не випра­вдовує свого існування. За таких умов про будь-яке державне управління не може бути й мови.Соціальна функція держави полягає в забезпеченні на всій тери­торії країни прав і свобод кожної людини і громадянина. Свобода людини реалізується в суспільстві, у спілкуванні та співпраці лю­дей. Окремі особи використовують те саме середовище для досяг­нення різних цілей, у тому числі і злочинних. За таких обставин тільки державна влада здатна бути гарантом захисту прав і свобод.Виконання соціальної функції передбачає: створення державою умов для відтворення й розвитку людини (демографічна політика, освіта, виховання тощо); формування соціокультурного простору, сприятливого для самореалізації кожної людини; стимулювання творчого зростання людини; утілення в життя принципів соціальної справедливості тощо.Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає в підтримуван­ні свободи, суверенітету та історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства. Якщо людина реалізується у своєму народові (нації), то народ у цілому — у взаємодії з іншими народами. Зовнішня політика має враховувати геополітичні обстави­ни, які визначають долю народів, а також одвічні національні інте­реси. Держава повинна здійснювати міжнародну функцію в стратегі­чних параметрах, налагоджувати нормальні взаємини з іншими краї­нами вздовж своїх кордонів, зберігати й зміцнювати співробітництво з якомога більшою кількістю держав, сприяти розвитку міжнародних організацій. Сприятливе міжнародне становище створює умови для конструктивного розвитку будь-якої країни.Економічна функція держави полягає у створенні переду­мов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспі­льства. Усі функції держави тісно взаємопов'язані. Але, на ду­мку економістів, економічна функція є найважливішою, тому що брак належного економічного потенціалу або низька ефек­тивність його використання перешкоджають реалізації інших суспільних функцій.^ 10.2.Політична свідомість — це духовне утворення, яке включає в себе політ ідеї, погляди, уявлення, традиції, соц-політ почуття народу, що відбивають істотні економ, соц, по­літта дух інтереси людей. Політична свідомість має конкретно-історичний характер. Вона відображає певну історичну епоху, еко Структура : політичні теорії (концепції, доктрини, па­радигми тощо); політичну ідеологію (політична програма полі­тична декларація, політичне звернення); правові знання і нор­ми (теорії, конституції, закони, інші нормативні документи); політичну психологію (емоції, почуття, настрої, переживання тощо).^ Правові погляди і норми включають уявлення людей про юридичні закони, правила, права; обо