Реферат по предмету "Разное"


1 Контрольний процес як правова форма діяльності держави за сучасних умов

ПЛАНВступ.........................................................................................................................3І. Загальнотеоретична характеристика контрольного процесу1.1.Контрольний процес як правова форма діяльності держави за сучасних умов...................................................................................................................16 1.2.Поняття, види та місце контрольного процесу в структурі юридичного процесу..............................................................................................................32 1.3.Правове положення основних суб’єктів контрольного процесу в Україні..............................................................................................................56 1.4.Функції та форми контрольного процесу..............................................................................................................72ІІ. СКЛАД ТА ОСОБЛИВОСТІ КОНТРОЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ2.1.Стан контрольного процесу в органах внутрішніх справ України, його види, методи та форми....................................................................................91 2.2.Правовий статус і місце органів внутрішніх справ України серед інших суб’єктів контрольного процесу............................................................................................................119 2.3.Основні напрямки вдосконалення контрольних повноважень органів внутрішніх справ України.............................................................................135ВИСНОВКИ........................................................................................................158^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................165ДОДАТКИ............................................................................................................186Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.htmlВСТУППочаток третього тисячоліття особливо знаменний для України ювілейною річницею здобуття омріяної віками незалежності. Нова історична реальність, що формується на рубежі двох епох визначається завершенням попереднього періоду трансформаційних перетворень. За минуле десятиліття Україна остаточно утвердила себе як суверенна держава, стала повноправним суб’єктом європейського та світового співтовариств, важливим фактором стабільності на європейському континенті. Невеликий, з точки зору історії, проміжок часу ознаменувався докорінними змінами в політичному та соціальному устрої, економіці нашої держави. В умовах перехідного періоду Україна зробила впевнені кроки на шляху системного оновлення всіх сфер суспільного життя, його демократизації, сучасного цивілізованого розвитку. Одним із стратегічних пріоритетів цього процесу є послідовне утвердження демократичних засад суспільства, прав та свобод людини в усіх їх проявах, комплексне здійснення радикальних економічних, правових та організаційних заходів щодо рішучого обмеження корупції, організованої злочинності, тіньової економічної діяльності. Багатогранність соціально-економічних процесів, що мають місце в сучасній Україні, зумовили складну природу правового реформування суспільних відносин, загострили увагу до питань загальнотеоретичного дослідження державного управління в цілому та контрольного процесу зокрема. Контрольний процес є одним з основних способів забезпечення законності та дисципліни в державних органах і, водночас, однією з найважливіших функцій держави, без належної організації та здійснення якої суттєво знижується рівень ефективності діяльності державного апарату, інших державних та недержавних структур. Під час становлення української державності велика увага приділяється організації та функціонуванню механізму держави і перспективам його подальшого розвитку. Метою цього є наближення останнього до механізму правового регулювання. Наслідком будь-яких рішень у сфері державного управління є контроль за їх виконанням, бо в іншому випадку вони не матимуть сенсу. Контроль є фактором, що дисциплінує поведінку службовців державного апарату та громадян як у сфері державного управління, так і в суспільстві взагалі. Це той соціально-правовий інститут, який за умов державно-правового реформування робить „прозорим” діяльність органів державного механізму для суспільства, а для держави – внутрішньо-суспільні відносини. У той же час відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби зі злочинністю створюють загрозу національній безпеці України. Роль і значення такого реформування залежить від багатьох факторів і окремо від того, якою мірою держава забезпечує виконання і дотримання норм Конституції, її верховенство, здійснює її охорону та захист. Цьому завданню підпорядкована діяльність усього механізму держави. Механізм сучасної української держави має достатньо розгалужену систему контролю. Відповідні функції здійснюють державні органи загальної компетенції (надвідомчий контроль), вищі за підпорядкованістю органи відомчої компетенції (відомчий контроль), спеціалізовані контролюючі органи міжвідомчої компетенції, які створені для здійснення суто контрольних повноважень за предметною спрямованістю (міжвідомчий контроль). У той же час вести мову про те, що система контролю в діяльності державного апарату функціонує чітко, не можна. Вдосконалення потребує як законодавство, що визначає правовий статус та повноваження контрольних органів, так і структура суб’єктів контролю. Нечітке визначення напрямків діяльності органів контролю, недостатня визначеність способів їх взаємодії та інші вагомі фактори перешкоджають належному здійсненню заходів щодо проведення реформаторських процесів у державі. Важливе місце у створенні передумов для виходу на більш якісний рівень здійснення правоохоронної функції держави приділяється реформуванню та вдосконаленню системи МВС України, наближення її до європейської поліцейської структури. Однак аналіз сучасного стану їх функціонування показує, що органи внутрішніх справ України недостатньо підготовлені до таких позитивних, але стрімких змін. Стало зрозуміло, що в разі застосування традиційних методів управління неможливо забезпечити належний рівень ефективності боротьби зі злочинністю. Виходячи з цього, підвищенню якості та результативності управління в системі органів внутрішніх справ України слід приділити належну увагу. Значну роль в ефективній діяльності органів внутрішніх справ України, серед іншого, відіграє контрольний процес, який також знаходиться на шляху поступового реформування, приведення його у відповідність сучасним реаліям. Це зумовлено тим, що як і будь-яке соціальне явище, контроль може проявити свої потенційні можливості у повному обсязі через деякий час, завдяки його постійному вдосконаленню, набуттю необхідного досвіду, професіоналізму. А це, в свою чергу, об’єктивно можливе тільки при формуванні вагомої теоретичної основи контрольного процесу. Виходячи з цього, в дисертаційному дослідженні перед автором ставиться завдання показати роль і значення контрольного процесу в діяльності органів внутрішніх справ України, запропонувати шляхи вдосконалення контролю в ОВС України через його загальнотеоретичне дослідження.^ Актуальність теми дослідження. Служба в органах внутрішніх справ виділяється серед інших професій через кілька причин: підвищене психологічне та правове напруження, фізичне навантаження, іноді ризик для життя і здоров’я, ненормованість робочого часу тощо. Контрольний процес в органах внутрішніх справ також відокремлюється від аналогічної діяльності в інших сферах. Його вдосконалення зумовлено як внутрішньовідомчими обставинами, так і зовнішніми умовами. Серед них не тільки ефективне виконання покладених статтею 2 Закону України „Про міліцію” завдань і функцій, а ще й формування у свідомості пересічного громадянина прикладу надійного, об’єктивного засобу правоохорони, підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ України та вдосконалення механізму здійснення відповідними посадовими особами контрольних повноважень. Зацікавлення проблемою, яка охоплюється дослідженням, посилюється у зв’язку з розробкою програми комплексного вдосконалення всього механізму державного управління, а також процесів адміністративного та політичного реформування в державі. Контрольний процес розглядається як невід’ємна складова частина організаційної роботи, надійний засіб покращення діяльності державних органів, у тому числі органів внутрішніх справ, зміцнення організованості та дисципліни в усіх ланках державного апарату, підвищення відповідальності кожного окремого працівника. Потреба загальнотеоретичного дослідження контрольного процесу викликана також низкою факторів: - соціальними - зміною об’єктивних умов, в яких він здійснюється; - гносеологічними - необхідністю теоретичного формулювання його специфіки на сучасному етапі розвитку держави; - практичними - зростанням вимог до його ефективності. У процесі дослідження автор звертається до аналізу загальнотеоретичної та спеціальної літератури, правових й організаційно-правових документів, які характеризують динамічний розвиток контрольного процесу в системі МВС України, а також до аналізу чинних законодавчих та відомчих нормативних актів, матеріалів статистики. Таким чином, робиться спроба на підставі ґрунтовного аналізу чинного законодавства і теоретичних засад здійснення правоохоронної діяльності визначити науково обґрунтовані критерії віднесення відповідних державних органів та посадових осіб до категорії суб’єктів контрольного процесу, визначити їх ознаки, сформулювати поняття, а також запропонувати основні напрямки вдосконалення та розвитку контрольного процесу в органах внутрішніх справ України. Питаннями контрольного процесу давно зацікавились дослідники права. Цій проблемі присвячена велика кількість наукової літератури, але слід зазначити, що майже всі праці, які торкаються дослідження контрольного процесу в органах внутрішніх справ, відносяться до 70-х років минулого століття і, виходячи з сучасних реалій, значною мірою втратили свою актуальність. Проблема контрольного процесу в системі механізму правового регулювання та державного управління досліджувалася багатьма науковцями як у загальнотеоретичному, так і в прикладному плані. Їй присвячені роботи відомих учених: Л.І. Абалкіна, В.Б. Авер’янова, О.В. Аверіна, Є.А. Агєєва, М.І. Адріанова, Г.В. Атаманчука, О.Ф. Андрійка, В.М. Анісімова, В.Г. Афанасьєва, І.Л. Багині, О.М. Бандурки, Д.Н. Бахраха, І.Л. Бачила, І.В. Бенедика, Д.М. Гвішиані, В.М. Горшеньова, Б.М. Гурне, Б.В. Дрейшева, І.Я. Дюрягіна, А.П. Зайця, А.М. Колодій, Ю.М. Козлова, О.П. Коренєва, Б.М. Лазарєва, А.Є. Луньова, В.М. Медведчука, П.Є. Недбайла, М.І. Онуфрієва, В.С. Основіна, М.І. Піскотіна, В.М. Савицького, В.Д. Сорокіної, М.С. Студенікіної, Ю.О. Тихомирова, О.В. Фандалюка, Є.І. Федика, І.Б. Шахова, В.С. Шестака, О.В. Юристи, О.М. Юсупова, Ц.А. Ямпольської, О.Н. Ярмиша та ін. Узагальнюючі праці, які були виконані за останні роки представниками різних галузей науки, не знижують, однак, актуальності подальшого аналізу загальнотеоретичних та специфічних проблем контрольного процесу в його прикладному значенні. Тим більше, що організація контролю у цій системі управління на сучасному етапі ще не стала предметом самостійних досліджень. Недостатньо розробленим залишається і відповідний понятійний апарат, який є засобом пізнання складних контрольних взаємовідносин в органах внутрішніх справ. Увагу багатьох представників юридичної науки значною мірою зосереджено на виявленні специфіки контрольного процесу як функції управління, форми розвитку демократії, засобу зміцнення законності і дисципліни. У дослідженнях загальнотеоретичного характеру відбиваються властивості соціологічного контролю як регулятора суспільної життєдіяльності. Запропоноване дослідження автор вважає спробою усунення зазначених прогалин. Тема роботи має не тільки теоретичний інтерес, як одна зі складових проблеми охорони та захисту прав особи, але й визначене практичне значення. Питання контрольного процесу в органах внутрішніх справ безпосередньо пов’язані з питанням зміцнення законності і правопорядку в державному управлінні. Повноцінна демократична держава, яка прямує до правової, повинна, в першу чергу, забезпечити дотримання прав людини і повагу до них. Для цього необхідні не тільки відповідні правоохоронні структури, але й надійні юридичні бар’єри на шляху свавільного використання ними влади. Зробити це не можливо без чіткого і повного законодавчого регулювання тих аспектів діяльності державно-владних структур, які прямо чи побічно пов’язані із втручанням у права людини або їх обмеженням. Особливої гостроти, на нашу думку, ця проблема набуває в частині правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ - тієї державної структури, яка для виконання своїх завдань із захисту прав і свобод громадян від будь-яких злочинних та інших посягань, частіше за інших суб’єктів використовує засоби і методи, що прямо чи побічно в межах закону обмежують ці права. Усе вищесказане визначає актуальність і практичне значення теми, необхідність її подальшого наукового осмислення. Дослідження і розробка цієї проблеми надає змогу сформулювати деякі конкретні рекомендації, які, на думку дисертанта, можуть сприяти підвищенню ефективності діяльності органів внутрішніх справ України.^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрямок наукового дослідження належить до числа пріоритетних у сфері загальної теорії права. Проблема вдосконалення юридичного процесу та окремих його різновидів передбачена Концепцією розвитку законодавства України на 1997 – 2005 рр., яка розроблена Інститутом законодавства Верховної Ради України. Тема дослідження визначена відповідно до цієї Концепції, входить до планових тем Запорізького юридичного інституту МВС України “Проблеми систематизації законодавства України”, “Теоретичні питання законності”, “Теоретико-правові проблеми реалізації законодавства України” та “Правове забезпечення діяльності органів внутрішніх справ”, що відповідає п. 1.1. “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376 та наказу МВС України „Про затвердження Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років” від 05 липня 2004 року № 755.^ Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підґрунті досягнень юридичної науки, узагальнення понять і форм контрольного процесу, аналізу законодавства, нормативно-правових актів та досвіду роботи контролюючих органів розробити та подати науково обґрунтовані пропозиції щодо підвищення ефективності контрольної діяльності в органах внутрішніх справ України. Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження дисертантом зроблена спроба вирішити такі дослідницькі завдання: - подати загальнотеоретичну характеристику контрольного процесу у сучасних умовах; - обґрунтувати загальнотеоретичне поняття контрольного процесу та дати характеристику його різновидів у структурі юридичного процесу; - конкретизувати правове положення та визначити загальнотеоретичну класифікацію суб’єктів контрольного процесу; - на підставі аналізу національного законодавства та наукових досліджень уточнити функції та форми контрольного процесу в діяльності державних органів; - розкрити роль і специфіку контрольного процесу в системі органів та підрозділів внутрішніх справ України, його види, методи та форми; - здійснити подальше теоретичне осмислення структури контрольного процесу, його прийомів, показників та факторів підвищення ефективності в діяльності органів внутрішніх справ України з огляду на їх участь у контрольних правовідносинах; - внести пропозиції та подати практичні рекомендації стосовно комплексного вдосконалення механізму здійснення контрольного процесу в органах внутрішніх справ України.^ Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які складаються у процесі здійснення контрольних повноважень відповідними підрозділами та посадовими особами в органах внутрішніх справ України.^ Предметом дослідження виступає контрольний процес як підвид юридичного процесу, його стадії, методи та форми в органах внутрішніх справ України.Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань щодо становлення, розвитку, організації і здійснення контролю в органах внутрішніх справ України використовувалися такі методи: діалектичний, історичний, статистичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний та інші методи пізнання процесів і явищ, а також спеціальні юридичні методи граматичного розгляду та тлумачення правових норм. За допомогою діалектичного та історичного методів досліджено шляхи становлення і розвитку контрольного процесу, етапи трансформації контрольних повноважень, еволюція наукових обґрунтувань теорії контрольного процесу. Використання формально-логічного та соціологічного методів дозволило визначити роль і місце контрольного процесу в структурі юридичного процесу та значущість контролю для суспільства. Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення напрямків удосконалення правових засад і практики застосування контрольними органами своїх повноважень. Методи граматичного розгляду та тлумачення правових норм сприяли визначенню прогалин та інших недоліків законодавства про контроль, поданню пропозицій стосовно його вдосконалення. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено поняття, сутність та інші загальнотеоретичні аспекти контрольного процесу. Положення та висновки дисертації ґрунтуються також на розробках загальної теорії держави та права, теорії державного управління, адміністративного права, інших галузевих правових наук, на працях зарубіжних учених, приписах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативних актів, які визначають засади діяльності контрольних органів, органів державного управління та їх посадових осіб. Емпіричну та інформаційну основу дисертаційного дослідження складають узагальнення практичної діяльності органів контролю, статистичні матеріали, довідкові видання, політико-правова публіцистика.^ Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що дисертація є першим у самостійній Україні комплексним дослідженням теоретико-правових проблем контрольного процесу в діяльності органів внутрішніх справ України, де з використанням сучасних методів пізнання, врахуванням новітніх досягнень правової науки, на якісно новому рівні досліджено поняття контрольного процесу, його різновиди, роль та значення в діяльності органів внутрішніх справ, здійснено системний аналіз контролю, визначено його місце та роль в сучасному суспільстві та державі і в тому, що: Вперше здійснено спеціальне комплексне загальнотеоретичне дослідження, яке показало, що контроль є одним із засобів забезпечення злагодженої, оперативної, цілеспрямованої діяльності органів демократичної держави (перепоною бюрократичної деформації). Запропоноване оригінальне визначення контрольного процесу на сучасному етапі формування контрольно-процесуальних правовідносин в Україні. Науковий аналіз контрольного процесу дозволив здійснити оригінальну загальнотеоретичну класифікацію видів контрольного процесу, серед яких виділяються: „поточний”, „наступний” та „попереджувальний”. На підставі комплексного загальнотеоретичного дослідження контрольного процесу вперше визначено систему інформаційних зв’язків та ґрунтовно доведено їх значення і роль щодо взаємодії між суб’єктами контрольного процесу, надано сучасну класифікацію системи інформаційних потоків в органах внутрішніх справ України в подолі на канали прямого, зворотного та горизонтального зв’язку, їх ідентифікація. З урахуванням сучасних умов реалізації контролю поглиблено уявлення про його функцій і вперше, з позицій загальної теорії права, сформульовано поняття функції контрольного процесу в органах внутрішніх справ України. Ґрунтовно досліджено їх зміст та організаційно-правові форми. Дістало подальшого розвитку класифікація методів здійснення контрольного процесу, визначені такі їх групи: 1 група – методи організації і здійснення контрольного процесу; 2 група – методи збору й опрацювання інформації про діяльність підконтрольного суб’єкта. Вперше на загальнотеоретичному рівні досліджено форму, зміст, значення прийняття контрольного рішення в органах внутрішніх справ України. Доведено необхідність забезпечення єдиної технічної політики в області розробки і розвитку систем і засобів зв’язку, комп’ютеризації органів внутрішніх справ, розвитку інформаційних систем і технологій. Обґрунтовано висновок про переобтяженість механізму реалізації контрольного процесу нормативними документами різного рівня, що носять лише декларативний характер. Поглиблено уявлення про стадії контрольного процесу і визначаються такі : визначення цілей контрольного процесу; збір та аналіз інформації; прийняття контрольного рішення; мобілізація відповідних ресурсів; організаційно-масова та інструктивно-методична робота; контроль за виконанням прийнятого рішення; аналіз ефекту управлінського впливу. Вперше узагальнено та досліджено компетенцію відповідних суб’єктів контрольного процесу в органах внутрішніх справ України. Окреслено головні напрямки контрольних повноважень органів внутрішніх справ України. Акцентовано увагу на зміні підходів уповноважених осіб до кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України згідно реаліям часу (підвищувати вимоги не тільки до кваліфікації, але і до загальнолюдських якостей робітників). Розкривається необхідність звузити коло суб’єктів, чиї злочинні дії слід вважати корупційними, що приведе до сконцентрованості уваги відповідних підрозділів ОВС на значно меншій кількості кримінальних справ та підвищення ефективності їх провадження.^ Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в науково-дослідницькій діяльності; в сфері правотворчості, при реформуванні та вдосконаленні чинного законодавства відповідними державними органами; реорганізації системи контролюючих органів, перерозподілі їх повноважень, форм та методів здійснення контрольної діяльності; в навчальному процесі - при викладанні відповідних розділів дисциплін: „Теорія держави та права”, „Актуальні проблеми теорії держави та права України”, „Адміністративне право України”, „Управління в органах внутрішніх справ України”, при написанні курсових робіт за цією тематикою, законодавчої діяльності регіональних структур державної влади, в діяльності правозастосовчих і правоохоронних органів, для підвищення рівня правового виховання населення Результати дисертаційного дослідження були впроваджені у практичну діяльність слідчих підрозділів, органів дізнання, громадської безпеки, штабу УМВС України в Запорізькій області та в навчальний процес Запорізького юридичного інституту МВС України (Акти впровадження № 6/1421, № 8/1-958, № 13/382, № 1/1965). Теоретичний аналіз проблеми, котра є предметом дослідження, проведений в органічному зв’язку з практикою правозастосування. Висновки, узагальнення, практичні рекомендації і пропозиції, які містить дисертація, на нашу думку, спроможні сприяти подальшому вдосконаленню процесу зміцнення законності і правопорядку в Україні.^ Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження, висновки та пропозиції дисертанта були схвалені і рекомендовані кафедрою загальноправових дисциплін Запорізького юридичного інституту МВС України для використання в навчально-виховному процесі та практичній діяльності органів внутрішніх справ України, оприлюднювалися на наукових та науково-практичних конференціях: - Науково-практична конференція „Народне волевиявлення в Україні: історія і сучасність” (м. Запоріжжя, 5 квітня 2000 року); - Всеукраїнська науково-практична конференція „Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 14-15 травня 2002 року); - Всеукраїнська науково-практична конференція „Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (м. Запоріжжя, 11-12 квітня 2003 року); - Міжнародна науково-практична конференція „Проблеми і напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (11-12 грудня 2003 року). Публікації. Результати дисертації викладені у п’яти наукових юридичних фахових виданнях. Специфіка дослідженої теми, мета та завдання дисертації визначили послідовність викладу матеріалу та структуру дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, що поділяються на сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 164 сторінок, список використаних джерел нараховує 250 найменувань.Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.htmlВИСНОВКИ Спираючись на праці засновників теорії юридичного процесу В.М Горшеньова та І.Б. Шахова і проаналізувавши відповідну літературу та нормативно-правові джерела можна зробити висновок, що під контрольним процесом у системі юридичного процесу розуміється спостереження, перевірка, порівняння й оцінка відповідним суб’єктом державного апарату контрольних параметрів з нормативно-встановленими, здійснення планомірного систематичного впливу на конкретних суб’єктів юридичного процесу з метою попередження або своєчасного виявлення й усунення відхилень і порушень в їх діяльності, забезпечення їх подальшого ефективного функціонування та розвитку з метою досягнення завдань правового регулювання. Контроль є правовим інститутом, який сприяє впровадженню державної політики в суспільстві шляхом перевірки відповідності дотримання посадовими особами та державними органами норм права. Дотримання вимог законності та дисципліни є головним принципом діяльності державних органів, а контроль є тим чинником, який вимагає, перевіряє та карає за його порушення. Існує велика кількість державних органів, які мають різні функціональні обов’язки та завдання. Тривалий період зберігається різноманітний підхід до класифікації видів контролю. За органами, які його здійснюють, деякі автори підрозділяють контроль на державний і внутрішньовідомчий. Характеризуючи систему контрольного процесу в діяльності органів внутрішніх справ, виділяють у ній такий, що проведений по лінії представницьких органів державної влади, а також надвідомчий і внутрішньовідомчий. Тим часом внутрішньовідомчий контроль є невід’ємною частиною державного. Класифікувати види контролю можна за різними підставами. Проте головним критерієм класифікації в системі юридичного процесу доцільно вважати правове положення, місце органу, який здійснює контрольні повноваження, в загальній системі управління. Стосовно цього основного критерію всі інші мають допоміжне значення, хоча й дозволяють глибше дослідити контроль як суспільне явище, кваліфіковано здійснювати його. Виходячи з цього констатуємо, що такий вид діяльності, як контроль відіграє величезну роль у діяльності окремого органу та у функціонуванні держави в цілому, і органи внутрішніх справ тут не є виключенням. Цілі, які переслідує цей вид юридичного процесу, цілком відповідають вимогам сьогодення і сприяють становленню України як правової держави, починаючи з кожної її частини. Говорячи про місце контрольного процесу в субординаційній структурі юридичного процесу, важливо підкреслити, що вона стоїть після правотворчості та правозастосування, але проникає в них своїм організуючим впливом. Враховуючи викладене, здається можливим визначити функції управління, як комплекс взаємопов’язаних, визначених у статусі органу і заснованих на безперервному обміні інформацією організаційно-правових влпивів органу, його структурних підрозділів, службовців, котрі забезпечують об’єкти контрольного процесу політичною, економічною, методичною орієнтацією, адміністративними, матеріальними, технічними, трудовими та іншими ресурсами, які організують досягнення цілей, що стоять перед системою управління. Це визначення не претендує на досконалість, але, на нашу думку, відображає досить суттєві моменти в розумінні функцій контрольного процесу. Специфічне призначення контрольного процесу як творчої, позитивної, організаційної діяльності повторного, вторинного характеру дозволяє говорити про її відносну автономність, надає можливість відокремити її від інших правових форм діяльності. За завданнями і цільовим призначенням контрольний процес покликаний вирішувати широке коло питань: встановити фактичне виконання заданого управлінського рішення в організаційній, виконавчо-розпорядницькій діяльності підконтрольного об’єкта; дати правильну (об’єктивну) суспільно-політичну і юридичну оцінку; прийняти ефективне рішення щодо удосконалення діяльності підконтрольного об’єкта, а у випадку виявлення неправомірної поведінки - привести до дії відповідні правоохоронні засоби, прийняти профілактичні заходи для попередження у майбутньому визначених порушень; домагатися оперативного і найбільш повного та якісного виконання прийнятого рішення. До тих ознак контрольного процесу, які відрізняють його від інших видів діяльності, необхідно віднести і її спонукальні обставини. Це – об’єктивна потреба у створенні найбільш сприятливих умов для реалізації нормативно-правових розпоряджень у поведінці, діяльності суб’єктів суспільних відносин; забезпечення ефективності правового регулювання; відновлення стану законності і правопорядку у випадках його порушень. Контрольний процес характеризується різноманіттям суб’єктів, обсягом і змістом одержуваних матеріально-правових результатів. За методами правового регулювання контрольний процес поєднує в собі деякі риси як дозвільного-розпорядницького, так і юрисдикційного засобів і спроможний виступати у формі регулятивних і охоронних правовідносин. Особливістю контрольного процесу є його автономність як специфічного виду діяльності, що уособилася у процесі поділу праці і спеціалізації в управлінні, який виконує особливі завдання, виступає засобом поєднання нормотворчості і виконання. З’ясовуючи місце контрольного процесу в субординаційній структурі юридичного процесу, важливо підкреслити, що він стоїть після нормотворчості і правозастосування і здійснює на них свій організуючий вплив. Специфіка контрольного процесу особливо проявляється при розкритті його структури. Визнання його як самостійного різновиду юридичного процесу - підстава для спроби відокремити складові елементи його процесуальної форми: контрольно-процесуальні провадження, які надають предметну характеристику контролю; контрольно-процесуальні стадії, які визначають динамічні аспекти контролю; контрольно-процесуальні режими, які відтіняють ступінь його напруженості. Успішне вирішення завдань, покладених, наприклад, на чергові служби, потребує негайного реагування, швидкого і чіткого розгортання сил і засобів, здійснення у стислий термін об’єднаних, погоджених дій співробітників різноманітних служб органів внутрішніх справ. Тому сьогодні велика увага приділяється оснащенню чергових підрозділів новітніми засобами транспорту, зв’язку, оперативної та організаційної техніки. Зі створенням штабних підрозділів в органах внутрішніх справ України з’явилася однакова і діюча система контролю та перевірки виконання від „верхів” до „низів”. Широкого поширення набуло інспектування як вища форма контролю всіх сторін діяльності органів внутрішніх справ за тривалий період. Контроль за усуненням недоліків і виконанням планів у діяльності органів внутрішніх справ здійснюється шляхом: - проведення контрольних перевірок (як правило, через рік після інспектування); - заслуховування звітів керівника перевіреного органу; - витребування з перевіреного органу письмових звітів; - систематичного аналізу результатів роботи органу після інспектування. Одним із завдань контрольного процесу є виявлення та узагальнення прогресивного досвіду діяльності та забезпечення точного і неухильного виконання приписів законів усіма установами, організаціями, посадовими особами та громадянами України. Але методи та форми контрольної діяльності, наприклад суду, відрізняються від форм та методів аналогічної діяльності інших органів. Якщо суд під час розгляду конкретної справи встановлює недоліки в роботі органів управління, підприємств, установ, то він виносить відповідний акт, в якому вказує на встановлені недоліки і повідомляє про них керівництво відповідного органу. Велике значення має також контроль та перевірка виконання, які здійснюються керівниками органів внутрішніх справ. Про цей вид контролю, який є обов’язковою умовою управління, можна говорити як про внутрішній контроль. Кожен керівник зобов’язаний організовувати систематичну перевірку виконання своїх рішень та актів органів вищого рівня. Поряд з внутрішнім контролем, який здійснюється в середині окремої системи, контроль може проводитися органом, який не входить в систему певного відомства. В такому випадку контроль називається зовнішнім. Важливішим засобом забезпечення законності в управлінні є надання громадянам широкого права оскарження незаконних дій посадових осіб або установ та обов’язок відповідного органу розглянути скаргу та прийняти необхідні заходи за її змістом. Скаргою називається заява у письмовій чи усній формі, яка вказує на незаконні дії або містить клопотання про перегляд, зміну або відміну рішення державного органу чи посадової особи [18]. Підставою для скарги можуть бути також і недоліки в роботі державних установ, хоча б вони безпосередньо і не були пов’язанні з порушенням законних прав громадянина, який подає скаргу. В Україні не обмежується ні коло дій, які можуть бути оскарженні, ні коло посадових осіб та установ, на дії яких може бути подана скарга, ні коло осіб, які мають право на оскарження, це право належить не тільки тим особам, законні інтереси та права яких безпосередньо були порушенні, але й особам, стороннім для зацікавленого в скарзі. Таким чином, право скарги має ту принципову особливість, що вона, з одного боку, є засобом захисту законних прав громадян у разі їх порушення, а з іншого - правомірна скарга є засобом, який сприяє підвищенню рівня ефективності в роботі органів державного управління та органів внутрішніх справ України. Звідси, правильна організація прийому та розгляду скарг і заяв громадян та прийняття по них відповідних рішень має величезне значення для посилення режиму законності в суспільстві. Порушення законності завжди спричиняє визначену шкоду державним або суспільним інтересам, що охороняються законом. У випадку, якщо шкода стає суттєвою внаслідок порушення норм чинного законодавства, то тут може йти мова про посадовий злочин, при наявності й інших його ознак. У ряді випадків діями працівників органів внутрішніх справ України норми закону не порушуються, але їх зовнішній характер, зневага правилами етикету нерідко завдає значної моральної шкоди, дискредитує імідж правоохоронних органів перед громадськістю. Для пошуку оптимальних шляхів зміцнення законності в діяльності органів внутрішніх справ необхід


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.