СХВАЛЕНО розпорядженням Кабінету Міністрів України від №Україна 2020Стратегія національної модернізаціїЗМІСТ 1.1. Мегатренди світового економічного розвитку 61.2. Розвиток громадянського суспільства 81.3. Стан навколишнього природного середовища та прогноз його змін до 2020 року. 81.4. Розвиток людського капіталу 101.5. Сільськогосподарські угіддя та агропродовольчий ринок 151.6. Промислове виробництво 17^ 1.7. Світовий ринок енергоресурсів 191.8. Потоки капіталу та міжнародна торгівля 211.9. Світові фінансові ринки 231.10. Інновації та технології 26^ 2.1. ГЕОЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ 282.2. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ 302.4. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО 362.4. ЛЮДСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ 372.5. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ 40^ 2.6. ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС 402.7. ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ 412.8. АГРОПРОМИСЛОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ 43Пріоритети якісних змін 443.1. Сценарії розвитку економіки України 443.2. Основні складові, етапи та показники розвитку за різними сценаріями 50^ 4.1. Створення сприятливих умов для підвищення адаптивності економіки до зовнішніх шоків 674.1.1. Забезпечення макроекономічної стабільності 674.1.2. Оптимізація ролі держави та усунення перешкод для провадження господарської діяльності 70 4.1.3. Розвиток конкуренції на внутрішньому ринку 724.1.4. Становлення громадянського суспільства та підвищення ефективності дій Уряду 734.1.5. Оптимізація структури державного сектору економік, підвищення ефективності управління об’єктами державної власності. 754.1.6. Розвиток фінансових ринків 764.1.7. Зменшення регіональних диспропорцій 784.1.8. Реформування системи державного управління 80^ 4.2. Людина і сталий розвиток 824.2.1. Модернізація системи охорони здоров’я 824.2.2. Сучасна і якісна освіта та підготовка кадрів 844.2.3. Розвиток культури 874.2.4. Забезпечення свободи слова та розвиток національного інформаційного простору 884.2.5. Розвиток фізичної культури та спорту 894.2.6. Створення ринку доступного житла 914.2.7. Підтримка соціально-вразливих верств населення 924.2.8. Розвиток трудового потенціалу 944.2.9. Охорона навколишнього природного середовища 964.2.10. Адаптація до глобальних кліматичних змін 98^ 4.3. Технологічний прорив в індустрії 994.3.1. Створення передумов впровадження конкурентоспроможних технологій 994.3.2. Технологічні зміни в системі забезпечення енергетичної безпеки держави 101^ 4.4. Зняття інфраструктурних обмежень 1044.4.1. Будівництво сучасних транспортних коридорів та інтеграція до загальноєвропейської інфраструктури та телекомунікаційних мереж 1044.4.2. Відновлення та модернізація муніципальної інфраструктури 107^ 4.5. Перехід до високоефективного аграрного та аграрно-переробного виробництва 1084.5.1. Забезпечення ефективного функціонування агропромислового комплексу 1084.5.2. Підвищення ефективності управління земельними ресурсами 1094.5.3. Підтримка безпечного рівня основних продуктів харчування 110^ 4.6. Створення сучасної інноваційної системи 1104.6.1. Створення конкурентоспроможної системи генерування знань 1104.6.2. Формування інноваційної інфраструктури та системи трансферу технологій 1114.6.3. Розвиток державної системи управління інтелектуальною власністю 1124.6.4. Стимулювання попиту на інновації 1124.6.5. Інтеграція науково-технологічного потенціалу України у світове господарство 113^ 4.7. Україна і світ 1134.7.1. Поглиблення інтеграції з Європейським Союзом 1134.7.2. Розвиток двостороннього та регіонального співробітництва 1144.7.3. Розвиток міжнародного співробітництва в галузі безпеки 1164.7.4. Використання переваг членства в СОТ 1174.7.5. Забезпечення виконання зобов’язань України перед Радою Європи 1174.7.6. Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями 117^ 5.1. Суспільство, людина і сталий розвиток 1195.1.1. Становлення громадянського суспільства 1195.1.2. Підвищення якості освіти 1205.1.3. Модернізація системи охорони здоров’я 1245.1.4 Вирішення проблем демографії 1285.1.5. Покращення умов розвитку та якості трудових ресурсів 1305.1.6. Реалізація національної екологічної політики 1325.1.7.Реформування системи державного управління 135^ 5.2. Підвищення рівня енергетичної безпеки та покращення енергозабезпечення споживачів. 1365.2.1. Підвищення ефективності енергетичної політики 1365.2.2. Підвищення рівня енергетичної безпеки 1375.2.3. Підвищення ефективності транспортування та споживання енергоресурсів 1385.2.4. Стимулювання розвитку альтернативних джерел енергії 139^ 5.3. Кардинальне підвищення інноваційної складової розвитку та модернізація промисловості 1395.3.1. Концентрація матеріальних та фінансових ресурсів на провадженні наукових досліджень і розробок з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки 1395.3.2. Розвиток національної інноваційної системи 1405.3.3. Посилення ролі науки та інновацій у збереженні довкілля та ефективному використанні природних ресурсів 1415.3.4. Розбудова інформаційного суспільства та інформаційне забезпечення інноваційного розвитку 142^ 5.4. Секторальні перетворення в промисловості 1435.4.1.Концентрація державної підтримки на пріоритетних напрямах розвитку промисловості 1435.4.2.: Посилення ролі науки та інновацій у структурній перебудові промисловості 144^ 5.5. Аграрний сектор і сільські території 1455.5.1.: Переорієнтація агровиробництва із урахуванням кліматичних змін. 1455.5.2.: Збереження та відтворення родючості ґрунтів на меліорованих землях. 1465.5.3.: Нарощення виробництва продукції рослинництва. 1465.5.4: Збільшення виробництва та самозабезпечення внутрішнього попиту продукцією тваринництва. 1475.5.5.: Забезпечення продовольчої безпеки та покращення продуктової структури харчування населення. 1485.5.6.: Посилення інноваційної складової розвитку агропромислового комплексу. 148 ВСТУПСтратегія розвитку України до 2020 року, далі – Стратегія, розроблена на виконання доручення Кабінет Міністрів України Міністерством економіки України за участю центральних органів виконавчої влади, Державної установи «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України» із врахуванням пропозицій, отриманих від громадських організацій. Головною проблемою, на вирішення якої розроблено Стратегію “Україна 2020: Стратегія національної модернізації”, є неготовність економіки України до адекватної відповіді як на зовнішні, так і на внутрішні виклики та загрози. За даними звіту Всесвітнього економічного Форуму про глобальну конкурентоспроможність 2009-2010 років Україна займає лише 82 місце серед 133 країн, поступаючись Литві (53 місце), Росії (63 місце), Казахстану (67 місце), Латвії (68 місце) та деяким іншим пострадянських країнам. Найнижчий результат (120 місце) Україна має за показниками “якості інституцій”. Зокрема, для нашої країни проблемними залишаються “ефективність використання державного бюджету (114 місце), тягар державного регулювання (108 місце), прозорість ухвалення урядових рішень (107 місце) та довіра суспільства до політиків (105 місце)”. Негативну оцінку Україна має також за показниками ефективності товарного ринку (109 місце), рівня розвитку фінансового ринку (106 місце), макроекономічної стабільності (106 місце) та удосконалення бізнесу (91 місце), що свідчить про необхідність координації зусиль на посиленні конкурентних переваг, пов’язаних зі створенням сприятливих умов для стабілізації економічного розвитку в країні, формуванні сприятливого підприємницького середовища та ефективних конкурентних ринків, а також умов інноваційного розвитку, що дасть змогу підвищити продуктивність виробництва. Найгіршими інституційними індикаторами є захист міноритарних акціонерів (132) та прав власників (127). За останні вісім років відновлювального зростання економіка України так і не позбулася глибоких структурних деформацій і значно відстає від економік розвинених країн світу за сукупною продуктивністю всіх факторів виробництва та відповідно – рівнем добробуту населення. Більшість підприємств залишилися технологічно відсталими, енергоємними, із слабкою продуктовою та ринковою диверсифікацією виробництва, що зумовлює низьку адаптивність до негативних зовнішніх впливів і призводить до різкого падіння виробництва. Через відкритість економіка України є надзвичайно вразливою до коливань зовнішньої кон’юнктури, а також не готова до нових викликів, включаючи кризову трансформацію фінансових ринків, кліматичні зміни, енергетичні та продовольчі кризи тощо. В умовах, коли світова еліта витрачає величезні фінансові ресурси на оздоровлення фінансових ринків та реального сектору економіки, уряд України реалізує системні заходи з оздоровлення банківської системи та поточної підтримки виробників товарів та послуг. Однак у стратегічному періоді нема альтернативи формуванню конкурентоспроможної і водночас адаптивної до зовнішніх впливів національної економіки. У напрямку побудови демократичної, солідарної, справедливої країни, яка буде невід’ємною частиною європейської спільноти обов’язковим, є виконання 5 головних пріоритетів якісних змін: 1 пріоритет - прибрати олігархію з влади 2 пріоритет – увійти до 30-ки країн в світі по розвитку людського капіталу. 3 пріоритет – забезпечити повну енергетичну незалежність країни. 4 пріоритет – створити найсучаснішу у Східній Європі систему медицини, науки і освіти. 5 пріоритет – Україна - член ЄС. Головною стратегічною метою є вихід країни на траєкторію стійкого розвитку з зростанням добробуту та якості життя для усіх верств населення. Підґрунтям для досягнення поставленої мети є:досягнення макроекономічної стабільності та створення сприятливих рамкових умов для розвитку підприємництва;зняття інфраструктурних обмежень;кардинальна модернізація економіки із зменшення розриву в конкурентоспроможності підприємств з основними промисловими конкурентами;підвищення якості трудового потенціалу із досягненням максимального балансу між попитом і пропозицією трудових ресурсів;створення ефективно діючої інноваційної системи із посилення інноваційної складової розвитку та досягненням високого технологічного рівня реального сектору економіки тощо. Тобто Стратегія побудована на фундаментальних складових підвищення конкурентоспроможності економіки, реалізація її завдань та цільових індикаторів має забезпечити підвищення рівня і якості життя кожного громадянина і досягнення гідного місця країни в глобальних економічних процесах. Стратегія складається із аналітичної та стратегічної частин. Аналітична частина надає характеристики основних мегатрендів світового економічного розвитку та виклики і загрози, що стають перед Україною, демонструє потенціал розвитку економіки України, сильні та слабкі сторони української економіки, сприятливі можливості та загрози, можливі сценарії розвитку економіки України до 2020 року. Стратегічна частина окреслює ключові напрямки реалізації економічної політики Уряду на двох етапах розвитку: середньостроковому – до 2012 року та довгостроковому – до 2020 року. При цьому, найбільш детально прописані завдання та заходи на період 2010-2012, які кореспондуються із основними положеннями Програми діяльності Кабінету Міністрів “Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток” і спрямовані на мінімізацію впливу світової фінансової кризи на економіку України та вихід з кризи. Завдання другого етапу (на період 2013-2020 роки) зосереджені на: становленні громадянського суспільства та вирішенні демографічних проблем; забезпеченні сталого розвитку (включаючи розвиток агровиробництва та сільських територій) із урахуванням кліматичних змін та переходу до широкого використання альтернативних джерел енергії; диверсифікації виробництва на тлі кардинального підвищення інноваційної складової розвитку та переходу до інформаційного суспільства. На цьому етапі Україна має перейти на менш енергоємне та більш екологічно чисте економічне зростання, а також значно посилити свою адаптивність та здатність швидко реагувати на світові виклики. Стратегія дозволяє скоординувати дії влади задля утвердження більш сильної моделі розвитку економіки, яка здатна гармонізувати економічне зростання з вирішенням екологічних проблем, що особливо стає актуальним в умовах глобальних викликів. Політика, спрямована на вирішення критичних проблем в забезпеченні макроекономічної стабілізації, створенні сприятливого середовища для діяльності суб’єктів господарювання, модернізації виробництва, дасть поштовх до позитивних структурних зрушень в економіці, диверсифікації та зниженні енергоємності виробництва. Водночас Україна має стати більш стійкою до коливань зовнішньої кон’юнктури. Результатом реалізації Стратегії має стати демократизація суспільства та кардинальне підвищення: ефективності використання людського, наукового, виробничого та природного потенціалу країни; конкурентоспроможності національної економіки; добробуту громадян України і якості людського розвитку. Частина 1. Світ у 2020 році: глобальні тенденції та виклики^ 1.1. Мегатренди світового економічного розвитку Розвиток світової економіки в період до 2020 року відзначатиметься впливом ряду чинників і мегатрендів, що призведуть до істотних її змін. Враховуючи місце України на межі західноєвропейської та східноєвропейської християнської цивілізації, формування нової глобальної архітектури ставить Україну перед жорсткими геополітичними та геоекономічними викликами, відповіді на які вона має знайти саме у період до 2020 року. Світ вступив у завершальну стадію довгого етапу розвитку, впродовж якого у світі домінувала європейська цивілізація. Проявом цього стало послаблення ролі США і Заходу в цілому у глобальній економіці та міжнародній торгівлі і формування нових лідерів – як політичних, так і фінансово-економічних. Цей процес породжує виклик інтересам, пов’язаним з тими привілеями, які надавала окремим країнам існуюча глобальна фінансово-економічна архітектура, тому становлення нового міжнародного порядку не може не відбуватися через численні протистояння. Глобалізація стала основою господарської парадигми другої довгої хвилі, яка ще не закінчилася. Пройшли два її цикли: розвитку (1980-і роки), зростання (1990-і роки), а десятиліття стагнації ймовірно завершиться у 2010 році. Сьогодні світова економіка перебуває у стадії стагнації, що знаходить прояв у спадній динаміці розвитку найбільших ринково розвинених економік – США, Євросоюзу та Японії. Рецесія в США та ЄС має наслідком “згортання” промисловості “третього світу”, особливо тих країн, які виявлять найгіршу здатність адаптуватися до нових викликів у конкуренції, що загострилася. Виграш отримали лише ті, хто запропонував найнижчі ціни, а отже мав резерви для їх зниження. Україна, яка має високу енергоємність виробництва і знаходиться у фазі підвищення цін на газ, втрачає свої позиції на світових ринках. Очікується, що саме після завершення світової кризи, починаючи з 2010-2011 років, стартує нова довга хвиля, яка досягне свого максимуму у 2020-2040 роках. Саме ті країни, що виявлять здатність до швидкого пристосування до нових, жорстких умов конкуренції, потраплять до групи лідерів. Швидкий рух у напрямі підвищення конкурентоспроможності демонструє Китай, який суттєво впливає на перерозподіл ресурсів у світовій економіці. Якщо у 2008 році саме підвищений споживчий попит населення Китаю спровокував світову продовольчу кризу, то у 2009 році експортоорієнтований Китай демонструє великі конкурентні переваги і здатність розвиватися під час глобальної кризи, витісняючи своїх конкурентів з світових ринків. Поступове зменшення домінування країн “Великої сімки” під впливом істотного зростання економічної потужності Китаю, Індії, Росії та Бразилії (група БРІК), а також у цілому підвищення впливу великої групи країн, що розвиваються, змінює баланс сил у світовій економічній системі. Довідково. Прогнозується, що до 2020 р. ВВП Китаю перевищить ВВП будь-якої іншої провідної країни Заходу, за винятком США, а ВВП Індії перевищить, або дорівнюватиме показникам провідних країн Західної Європи (зокрема, Італії та Франції). Бразилія випередить всі, окрім найбільших країн Європи, а Індонезія наблизиться до показників окремих європейських країн. Проте економічні позиції провідних країн Заходу не будуть швидко змінюватися через інерційне збереження ними науково-технологічного лідерства, зумовленого більш розвинутими суспільно-економічними інститутами, інфраструктурою та рівнем розвитку людського потенціалу. З іншого боку, серед гальмуючих факторів слід зазначити зростання конфронтаційності між старими та новими центрами економічної та політичної влади у світі: будь-які істотні зміни балансу сил завжди призводять до істотних політичних катаклізмів. Крім того, наростатиме конфлікт між тими країнами, які отримують користь від глобалізації, та тими, які не зможуть вписатися в сучасні глобальні процеси та маргіналізуються (сюди належать деякі країни Африки, Азії та Латинської Америки). Серед загроз розвитку світової економіки є глобальні кліматичні зміни. Вперше перед світовою спільнотою були оприлюднені невтішні результати досліджень геокліматичних процесів у 2007 році на екологічній конференції в Брюсселі. За геофізичними спостереженнями впродовж короткого періоду набула прискорення інверсія знака геомагнітного полюсу Землі та відповідно відбулася зміна напруги геомагнітного диполя, а також усіх раніше незмінних характеристик Землі. Так, посилюється полярність температурних полюсів, нарощується енергоємність метеокатастроф, вулканічної та сейсмоактивності та загалом активності глибинної геодинаміки. Після рекордного спалаху на Сонці у 2003 р. загрозливою стала швидкість танення арктичних льодів (зростання в 32 рази), і до середини століття очікується повне зникнення льоду у Льодовитому океані, який є природнім дзеркалом для сонячної енергії, яка почне повністю поглинатися водою із усіма кліматичними наслідками. Світовій спільноті необхідно перейти до нової моделі визначення ризиків та глобального співробітництва в сфері адаптації людства до об’єктивних змін в магнітному полі землі та мінімізації негативного техногенного втручання людини. Кліматичні зміни та посилення міжнародних зв’язків і міжнародної міграції можуть призвести до розповсюдження глобальних епідемій (пандемій). ^ Наростання загрози міжнародного тероризму, що безпосередньо випливає з руйнування традиційних стилів життя та морально-етичних уявлень, є викликом для правоохоронних органів, що мають стояти на захисті безпеки країни. Поширення міжнародної злочинності, зумовлене новими можливостями транскордонних злочинних формувань, які використовують новітні технології шахрайства, передусім у фінансовій сфері. Світ демонструє нездатність внаслідок істотних суперечностей між державами виробити дієві глобальні регулюючі механізми та подолати кризи в розвитку глобальних економічних інституцій, насамперед СОТ. Наближаються терміни природного вичерпання джерел енергетичних ресурсів у поєднанні зі зростанням світового споживання енергії в умовах швидкого розвитку нових економічних гігантів та країн, що розвиваються, в цілому. Розвинені країни стали на шлях інтенсивного використання альтернативних джерел енергії та впровадження енергозберігаючих технологій. Довідково. За прогнозами, в глобальній економіці сукупне споживання енергії, ймовірно, зросте упродовж наступних двох десятиліть приблизно на 50 %, порівняно з 34 % протягом 1980–2000 рр., при цьому зросте частка нафти у енергетичному споживанні. – Mapping the Global Future. – P. 12.^ Продовольча криза 2008 року продемонструвала хиткі позиції ряду країн, які масово використовували сільськогосподарські землі для виробництва біопалива, слабко борються із зниженням родючості ґрунтів внаслідок їх ерозії та дії інших факторів. ^ У період до 2020 року відбудеться еволюція Європейського Союзу з переходом від превалювання політики територіального розширення до політики внутрішнього упорядкування та поглиблення інтеграції. Останнє розширення ЄС призвело до значного посилення гетерогенності його внутрішньої структури, зумовленої значним зростанням розбіжностей не лише в рівнях соціально-економічного розвитку, але й в інституційних особливостях країн-учасниць. Розуміння цих розбіжностей призводить до затягнення у часі подальшого розширення функцій комунітарних органів ЄС, хоча обрання прем’єр-міністра Королівства Бельгія Германа Ван Ромпея на посаду Президента Європейського Союзу стало кроком вперед у процесі необхідних для існування в розширеному складі внутрішніх інституційних реформ. Однак це не збільшує поле для реалізації політики подальшого розширення ЄС, оскільки в рамках старих інституційних механізмів Євросоюзу воно могло б виявитися фатальним для долі самого ЄС. За таких умов головні зусилля спрямовуватимуться на пошук форм посилення співпраці в межах існуючого Союзу. ^ 1.2. Розвиток громадянського суспільства За нинішніх умов людина і особистість посідають центральне місце в цивілізаційному, європейському розвитку. Метою соціальної інтеграції стає створення “суспільства для всіх”, в якому всі покликані відігравати активну роль. Європейська цивілізація створила та продовжує розвивати культурно-генетичну парадигму сучасного конституційного лібералізму, який визначається через поняття правової держави, верховенства закону та громадянського суспільства, якому відводиться роль гаранта, захисника прав людини та громадянина від будь-яких утисків. Європейська ліберально-демократична система базується на засадах Загальної декларації прав людини (прийнятої ООН у 1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (прийнятого ООН в 1966 р.), Конвенції про захист прав і основних свобод людини (прийнятої Радою Європи у 1950 р.), відповідно до яких люди наділені не від’ємними базовими „природними” правами – правом на життя, правом на свободу та на приватну власність, гарантом яких виступає правова держава. Суспільство стає “громадянським” з точки зору його самоорганізації, ступеня розвитку демократії, реалізації прав і свобод людини як громадянина, виконання громадянами своїх політичних, громадянських обов’язків лише тоді, коли кожний його член усвідомлює себе носієм суверенітету, джерелом влади, свідомим суб’єктом політичної діяльності, людиною, відповідальною за наслідки своїх дій, за майбутнє своєї країни і світової спільноти в цілому. У своїх документах ООН, Рада Європи, інші міжнародні організації підкреслюють, що сучасний цивілізаційний прогрес можливий лише за умови, коли громадянське суспільство буде розвиватись, а уряди всіх країн будуть вважати його структури своїми співрозмовниками та партнерами. У п’ятому розділі “Права людини, демократія і добре управління ” Декларації Тисячоліття ООН записано: “Ми не пожаліємо зусиль для сприяння демократії та зміцнення правопорядку, а також для забезпечення поваги до всіх міжнародно визнаних прав людини і головних свобод, включаючи право на розвиток. Через це ми пройняті рішучістю колективно добиватися великої відкритості політичних процесів, створюючи умови для справжньої участі в них усіх громадян у всіх наших країнах ”. У Європейській соціальній хартії, прийнятій у 1991 році та переглянутій у 1996 році Радою Європи, запропоновано: “З метою забезпечення здійснення або сприяння здійсненню свободи працівників і роботодавців створювати місцеві, національні або міжнародні організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів та вступаючи в такі організації Сторони зобов’язуються, що національне законодавство не буде ніяким чином обмежувати цю свободу або використовуватися для її обмеження”.Довідково. У жовтні 2007 р. Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив Рекомендацію державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі № СМ/Rec(2007)14, де визначено основні засади та стандарти, на яких мають базуватися національні закони про діяльність організацій громадянського суспільства країн-членів Ради Європи.^ 1.3. Стан навколишнього природного середовища та прогноз його змін до 2020 року. Світ зіткнувся із природними викликами, що потребують об’єднання зусиль у подоланні наслідків природних катаклізмів, а також у вирішенні проблем, що виникають через глобальні зміни клімату. Ці зміни ставлять перед країнами ряд важливих завдань щодо оцінки їх впливу на природні і соціально-економічні системи та формування відповідної політики адаптації і пом‘якшення наслідків. У довгостроковому аспекті ігнорування змін клімату призведе до уповільнення економічного зростання, а неадекватні дії в найближчі десятиліття можуть створити загрозу значного руйнування економічної і суспільної діяльності вже у другій половині ХХІ століття в масштабах, співставних з війнами або економічними депресіями. Специфіка змін клімату: зміни є глобальними, як за своїми причинами, так і довготривалими наслідками, що розвиваються з часом; існує значна невизначеність щодо потенційних масштабів, характеру і тривалості наслідків, а також витрат, які будуть необхідні для протидії змінам клімату; регіональні зміни клімату можуть значно відрізнятися від глобальних середніх величин;наслідки змін клімату матимуть значний вплив на глобальну економіку. Протидія змінам клімату – це стратегія на довгостроковий період. У той же час, здатність різних країн адаптуватися до наслідків змін клімату значною мірою визначається соціально-економічними умовами, тому ймовірним є поглиблення розриву між передовими і слаборозвиненими економіками світу. Сучасні соціологічні опитування показують, що поряд із рівнем життя та станом здоров’я, серед найважливіших проблем, які викликають занепокоєння суспільства, є природні катаклізми та екологічні катастрофи, які здебільшого пов’язані з глобальними змінами клімату на планеті. Тривають наукові дискусії щодо чинників та сценаріїв наслідків зміни клімату, однак, розповсюдження та офіційного визнання набула теорія глобального потепління антропогенного характеру.^ Довідково. За існуючими оцінками , підвищення глобальної температури на 2-3оС спричинить постійні економічні втрати на рівні 0-3% від загальносвітового виробництва. При потеплінні на 5-6оС, яке є ймовірним у наступному столітті, втрати можуть досягати 5-10% світового ВВП. Глобальне потепління.Глобальне потепління, викликане збільшенням інтенсивності викидів парникових газів і перехід обсягів викидів через пороговий рівень, призведе до скорочення продуктивності сільського господарства, зменшення забезпеченості водою, небезпеки затоплення прибережних територій та екстремальних метеорологічних явищ, колапсу екосистем (ризик зникнення 20-30% видів), підвищення загрози для здоров’я людей. ^ Довідково. З моменту входження до індустріальної ери середньосвітова температура зросла на 0,70 Цельсію і продовжує зростати на 0,20 Цельсію кожне десятиліття. Пороговий рівень небезпечних кліматичних змін згідно рекомендацій Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату (РКЗКООН) становить 20 Цельсію, за його межею майбутні ризики катастрофічних змін клімату різко зростатимуть.^ Рівень викидів в атмосферу. Відносно безпечний рівень викидів становить 14,5 гігатонн щорічно або 2,25 тонн у розрахунку на одну людину. Згідно додатку 1 до Кіотського протоколу РКЗК ООН Україна зобов’язалася протягом 2008-2012 років стабілізувати обсяг викидів на рівні 90-х років, тобто не більше 11,5 тонн на душу населення. Україна входить до групи 17 країн-найбільших забруднювачів атмосферного повітря (у 1992 році була п’ятою) і є загроза невиконання нею зобов’язань за Кіотським протоколом через надто повільні темпи покращання технологій в енергетиці, промисловості, на транспорті та житлово-комунальному господарстві. Довідково. У той же час країни ОЕСР з високим доходом емітують 13,2 тонн викидів на одну людину, США-20,6, Росія - 10,6 тонн, Казахстан 13,3, а у середньому по світу цей показник збільшився до 4,5 тонн. Україна емітувала у 2004 році 7 тонн парникових газів на душу населення, скоротивши загальний обсяг викидів за 1992-2004 роки на 45% (до 1,1% світового обсягу викидів проти 2,6% у 1992 році.). ^ Проблеми питної води 700 млн. осіб у світі відчувають нестачу питної води. Якщо не запровадити упереджувальних заходів, їх чисельність може збільшитися до 2025 року до 3 млрд. осіб. У світі знижується рівень ґрунтових вод, при цьому 40 % населення землі залежить від водорозділів, що контролюються декількома країнами. Здійснюється безконтрольна розробка басейнів багатьох річок. Близько 1,4 млрд. осіб живе у “замкнених” басейнах річок, де споживання води перевищує її приток. Ускладнення безпечного та сталого доступу до води веде до збільшення конфліктів та корупції. Протягом ХХІ століття порушення водного балансу може призвести до значних екологічних втрат, зокрема порушення екологічних систем, зрошуваного землеробства. Очікується, що до 2080 року кількість населення, що живе в умовах нестачі води, збільшиться до 1,8 млрд. осіб при пороговому рівні споживання у 1 тис. кубічних метрів води на рік. Це буде одним з головних чинників напруги у багатьох регіонах світу і може обернутися катастрофічними наслідками для економічного зростання. ^ Втрати від зміни клімату. Розрахунки, що проводилися провідними науковими організаціями свідчать, що втрати від впливу зміни клімату будуть становити 5 % світового ВВП щорічно, однак ця цифра може збільшитися до 20 % при врахуванні більш ширшого спектра ризиків, наприклад соціальних проблем кліматичних мігрантів. У той же час, заходи зі зниження викидів двоокису вуглецю обійдуться людству лише в 1 % світового ВВП. ^ Сценарії розвитку. Експерти розглядають кілька сценаріїв розвитку екологічної ситуації на планеті. Згідно з найоптимістичнішими з них, до 2100 року середня температура на планеті збільшиться на 1,8-4 градуси порівняно з останньою чвертю минулого століття. Найпесимістичніший сценарій передбачає, що підвищення середньої температури становитиме 6,4 градуси. Це призведе до підвищення рівня світового океану, збільшення кількості повеней і посух. “^ Дорожня карта Балі”. Незважаючи на загальне визнання проблематики, сучасний переговорний процес щодо політики запобігання кліматичним змінам відбувається надзвичайно складно, оскільки макрорегіони вносять неоднаковий вклад стосовно чинників зміни клімату, а отже матимуть різні наслідки. Міжнародна кліматична конференція, що відбулася наприкінці грудня 2007 року на індонезійському острові Балі, встановила так звану “Дорожню карту Балі” переговорного процесу між країнами-учасниками РКЗК ООН щодо встановлення нових рівнів обмеження викидів парникових газів, який має бути завершений підписанням відповідної угоди у 2009 році. Згідно з попереднім проектом рішення, на якому наполягав Євросоюз, розвинуті країни світу до 2020 року повинні скоротити обсяги викидів парникових газів на 25-40 % від рівня 1990 року. Однак, проти цього рішення виступили США, Канада та Японія, головною антитезою яких було названо ризики уповільнення темпів економічного зростання (особливо загрозливі на тлі несприятливої економічної кон’юнктури в цих країнах).^ 1.4. Розвиток людського капіталу У сучасному світі конкурентоспроможність країни та її успішність на світових ринках певною мірою визначається здатністю зберігати і розвивати людські ресурси. Висновок, зроблений аналітиками ЄБРР щодо змісту реформ у Центральній і Східній Європі, полягає в тому, що соціальна складова повинна стати одним із пріоритетів, оскільки головний фактор продуктивності і конкурентоспроможності – інтелект і знання, а це в першу чергу люди і відповідно обсяг інвестицій у людський розвиток. За оцінками фахівців експертної корпорації ”Всесвітній економічний форум” вже в 1992 році конкурентні переваги країн з розвинутою економікою лише на 15 % залежали від традиційних (“твердих”) показників, таких як обсяг ВВП, рівень інфляції, стан торговельного балансу, і на 85 % - від “м'яких” факторів конкурентоспроможності, пов’язаних з людським чинником (мотивації праці, ступеня освіченості і кваліфікації кадрів тощо).Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) В таких країнах як Індія і Китай спостерігається прорив у розвитку людського потенціалу, що можна пояснити збільшенням уваги держави та приватних інвесторів до фінансування людського розвитку. У більшості країн спостерігається тенденція до зростання державних витрат на освіту. ^ Трудова глобалізація через мережу Інтернет Стрімке розповсюдження знань та ноу-хау впливає на всі сфери економічної діяльності. Розвиток інформаційних технологій обумовив новий тип організації виробництва, коли підприємства територіально віддалені один від одного, можуть укладати угоди про обмін продуктами своєї праці через канали електронного зв’язку і достатність Інтернет – послуг (на підприємствах окремих країн сягає 80 – 95 %), більшість зайнятих працюють, спілкуючись з роботодавцями (іноді інших країн) через Інтернет мережу. ^ Розвиток нових форм зайнятості Це ключовий момент розвитку світового ринку праці, оскільки традиційних форм зайнятості стало недостатньо для пристосування підприємств до нових умов господарювання. Виникла необхідність переходу до нетрадиційних форм, зокрема, неповної, вторинної, тимчасової, сезонної, самозайнятості тощо. У сфері послуг значного поширення набула практика субконтрактного найму, що дозволило підприємствам значно розширити можливості ротації кадрів. При інтенсивному застосуванні інформаційних технологій значна частина висококваліфікованих працівників, в основному, виконуватиме роботу вдома. ^ Гнучкість використання робочої сили Проявляється це у значному підвищенні її мобільності і зміни у цій сфері пов’язані з формуванням багатопрофільного працівника нової формації, характерними рисами якого стали поєднання різноманітних фахів і видів трудової діяльності, постійне підвищення рівня освіти і професійної підготовки.^ Зростання ролі освіти Тенденція зумовлена економічними та соціальними перетвореннями, а зміни в усіх сферах суспільної діяльності вимагають організації якісно нової системи підготовки і перепідготовки кадрів, яка здатна забезпечити їх оперативну адаптацію до нових соціальних і виробничих умов.^ Зміни зайнятості і структури Чинник глобалізації впливає на зайнятість, її структуру та на демографічні процеси, хоча цей вплив є опосередкованим, і, в кінцевому рахунку, спричиняє прискорення темпів нарощування кількісних параметрів трудового потенціалу в одних випадках та їх сповільнення ─ в інших. Більш безпосередньо вплив глобалізації на демографічні процеси виявляється у перерозподілі робочої сили між окремими країнами і континентами, що ілюструє постійне зростання міграційних потоків з менш розвинутих регіонів світу в більш розвинуті. Для країн з перехідною економікою ця проблема є актуальною, адже значна частина працездатного населення країни вимушена щорічно виїжджати на тимчасову або постійну роботу в зарубіжні країни. Демографічні проблеми на міжнародному рівні розглядаються й оцінюються у контексті найважливіших г