1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних учень"

1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень".Предмет іст. ек. вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це історія формування ек. політики у державі у відповідності з певними істор. обставинами.Завдання – це поглиблення знань з ек. теорії, про витоки ек. політики формування уявлень про закономірності і тенденції розвитку світової ек. думки, аналіз наукового внеску окремих шкіл та напряму в ек. теорію.Метод: історико-логічний 1) історичний або хронологічний-передбачає розгляд поглядів, теорій і ідей в порядку Їх виникнення; 2)логічний-передбачає аналіз теорій і концепцій з точки зору логіки їх розвитку; 3)мотиваційний-аналіз ек. думки підпорядковується ек. мотивації, визнач класи між якими ведеться боротьба за долю в кінцевому продукті, визн. також ідеологи; 4)територіальний м-д дослідж. ек. думка якоїсь країни. ^ 2 Економічна думка стародавнього світуСхід Уже у стародавньому світі робляться спроби виявити внутрішні джерела ек. розвитку, визнати способи використання знань про її закономірності, сформулювати правила економічної поведінки з метою зміцнення могутності держави. Відображення проблем ек. розвитку знаходимо в першоджерелах: наукових працях древніх мислителів, збірках законів, документах господарської звітності, релігійних трактатах, літературних пам’ятках.^ Особливості ек. думки: 1) Не відокремилась в окрему самостійну галузь знань 2) Ек. ідеї формулювались у контексті комплексу людей 3) Ек.ідеї виражали цивілізаційні ознаки і особливості 4) Носили держ.-нормативний характер 5) Переслідували інтереси правлячих класів 6) Були догматичними, ортодоксальними 7) Притаманне символізм Ек. думка стародавнього сходу була представлена працями стародавнього Єгипту, Китаю, Індії. Епоха Стародавнього Єгипту. У їх ідеях знайшли відображення питання організації та управління держ. господарством, їх уявлення про власність, рабство, товарно-грошові відносини. Про ек. думку стародавн Єгипту можна довідатись з творів держ. чиновників. До нашої доби дійшли “Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара”, “Проречення Іпусера”, “Пророцтво Неферті”, ”Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі”, різні адміністр.-господарські та юр. документи. Месопотамія На відміну від стар. Єгипту, тут порівняно швидко розвивалися приватна власність та товарно-грошові відносини, посилювалося соц. розшарування сус-ва. Держава намогалася за допомогою законодавства регулювати ек. діяльність населення та регламентувати приватно-правові відносини. Відомою пам’яткою ек. думки 18 ст. до н.е. є закони вавилонського царя Хаммурапі. Думка Старод. Індії оповита релігійною оболонкою. Ек. проблеми окремо не досліджувалися, а розглядалися лише у зв’язку зі спробами вирішення соц-них та політ. завдань. Книжки: ”закони Ману”, ”Артхашастра” (присвячено користі-артхі). Трактат про мистецтво політики та управління державою, зведення правил адресованих царям та правителям, якими вони мають керуватися у своїй держ. діяльності. У ньому подано відомості про ек-ку, адміністрацію, соц. та юр. інститути, зовнішню та внутр. політ. держави. Думка Старод Китаю розвивалася у рамках філософських та полвт. учень. Основними суспільними думками були: конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм. Провідним напрямом було конфуціанство, яке справляло великий вплив на соц.-ек. та політ. розвиток протягом майже 2 тис. його вчення захищало архаїчні стосунки, вічний порядок, сувору соц. ієрархію, управління на засаді дотримання ритуалів, розглядало регламентацію патриархально-родинних відносин, як запоруку стабільності державного ладу. Конфуцієм було запропоновано соц-ек.програму для правителів. Правитель мав дотримуватися економії у витратах та дбати про людей. Пропонувалося: справедливий розподіл богацтва, зменшення податків, залучення народу до громадських робіт-тоді буде гармонія у держ., мир між верхами та низами, що усуне небезпеку повалення правителя. У трактаті “Гуань-Цзи” йдеться про те, що держ. повинна управляти усіма ек. відносинами: товарно-грошовими цінами і ринком. Велике місце відводилось проблемі упорядкування і податкам, за допомогою яких здійснювалось регулювання ек відносин.^ Економічна думка античного світу. Стародавня Греція - Ксенофонт, Платон, Аристотель. У добу загострення суперечностей і початку кризи рабовласницького сус-ва (4ст до н.е.) ек.думка старод. Греції сягає разквіту. ^ Ксенофонт (430-355/354 до н.е.) головним твором був “Домострой”. Дано характеристику рабовласницького гос-ва. визнавав рабство природним і правомірним, виступав за колективні форми рабоволодіння, давав поради щодо поліпшення організації гос-ва і підвищення продуктивності рабської праці. Для цього треба використовувати матеріальні стимули і різноманітні засоби “морального” впливу на рабів. Він розумів протилежність між розумовою та фізичною працею, тому вважав, що фізична – рабам, а людям вільним – управління та нагляд. Був прихильником натурального гос-ва. Сільське гос-во – це найважливіша галузь ек. одним із перших зрозумів важливість поділу праці, визнавши потребу в спеціалізації виробників на виготовлення певних предметів. Його заслуга –постановка питання про подвійне використання блага, як споживної цінності та як мінової. Поняття “цінність” він уживає у 2 значеннях: як споживна вартість “цінність є чимось добрим” залежить від корисності речей, вміння ними користуватись; водночас цінність розглядається, як здатність речівмінюватися на ін. річ, тобто, як мінова цінність. Отже посуті йдеться про 2 властивості товару. Не заперечує значення грошей, визнавав функціонування їх лише як скарбу і засобу обігу. Платон (428/427-348/347 ло н.е.) основні твори посвячени проблемам держави -“Держава”, ”Закони”. У праці “Держава” виклав свою концепцію ідеальної держави. Держава, що складається з багатих і бідних -це по суті 2 держави: держава багатих і держава бідних. існує суперечність між потребами людей і можливостями їх задоволення. Розв’язання цієї суперечності він бачить в утворенні міста (об’єднання людей, в якому існує поділ праці). Саме поділ праці є основним принципом побудови держави та її прир основою. Поділяв усе вільне населення в ідеальній держ. на 3 стани: філософи (керують держ.), воїни, землероби та ремісники і торговці (господарська діяльність). Влада поділяється на політ. і ек-ну. Вважав, що ек. влада має підпорядковуватись політиці. Визнає торгівлю. Гроші потрібні для обміну, тому мають виконувати функцію засобу обігу та міри вартості. До функції грошей, як скарбу, засобу нагромадження ставився негативно, противник продажу товарів у кредит. Арістотель(384-322 до н.е.) праці - “Політика”, ”Нікомахова етика”. Створив проект “найліпшої держави”. Соціальною основою цієї держави мають бути громадяни, які володіють власністю середньою, але достатньою. Найбільш привілейованою громадянами є політичні діячі та філософи. Уся земля поділяється на 2 частини (державна та приватна). Провідною галуззю є землеробство. Він розрізняв 2 типи багатства: багатство, як сукупність споживчих вартостей (природне истинне багатство) і багатство, як накопичення грошей. Заслугою є аналіз зародження і розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу. Наукові досягнення довньогрецьких авторів зв’язані зі спробами теоретичного осмислення таких ек. процесів, як поділ праці, обмін, товар, гроші, прагненням зрозуміти закони госп. життя.^ Економічна думка античного світу. Стародавній Рим - Катон, Гракхи, Варрон, Колумелла.Катон (234-149 до н.е.) Трактат “Землеробство” узагальнює досвід і містить практичні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького гос-ва з певною ринковою орієнтацією. Он вважав землеробство за найліпше заняття. Для підвищення дохідності дає поради щодо облаштування гос-ва, орієнтації в ньому виробництва і праці рабів. Радить мати меньше обладнання. Не надає великого значення засобам вир-ва, але вилику увагу приділяє рабам і організації їх праці (суворо поводитись, сіяти ворожнечу між рабами). Вперше визначив категорії організації праці, продуктивності праці і технологічні категорії.Брати Гракхі (162-133 до н.е.) опрацьовували проекти аграрних реформ , які полягали: відновлення та зміцнення землеволодіння; повернення збіднівших дрібних виробників до господарської діяльності; обмеження розмірів земельних ділянок, що можуть бути у розпорядженні одного господаря. Варрон (116-27 до н.е.) У трактаті ”Про сільське гос-во” знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких гос-в та їх перетворенні на гос-ва напівнатурального-напівтоварного типу. Показав, що розвиток рабовласницького вир-ва веде до його занепаду, який визначається широким використанням товарно-грошових відносин. Показав шляхи повернення до рабовласництва і відновлення натурального обміну. Колумелла (1ст. н.е.) “Про сільське гос-во”-своєрідний огляд стану античного сільського гос-ва в період кризи рабовласництва. Запропонував цілу систему заходів для раціональної організації рабовласницького гос-ва. Прагнучи розробити принципи ефективної організації праці рабів, рекомендував запровадити поділ праці, спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці, велике значення приділяє характеру відносин між паном і рабом. Засоби впливу на рабів: від в’язниці до жартів та розмови. Заперечував Варрону і доводив необхідність вільної праці з метою підвищення її продуктивності.3 Економічна думка середньовіччя. Після падіння Римської імперії (5ст-7ст) починається доба середньовіччя. Економіка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне гос-во. Мислення того періоду мало теологічний характер. Економ. думка ще не відокремилась в окрему галузь. середньовічні трактати містять численні конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але мало теоретичних узагальнень та спроб осмислення теоретичних процесів. Стародавній Сход відмітна риса ек. думки – вона приділяла увагу тим самим проблемам, що і в давні часи: питанням управління країною, організації сільського гос-ва як головної галузі ек-ки, ремесла і торгівлі як допоміжних. Великий вплив на розвиток ек. думки Близького Сходу сприяв іслам. Представник –Ібн Хальдана. Західна Європа Під впливом Християнства висловлюються ідеї про рівність людей перед Богом, про працю як єдине джерело існування, прагнення багатства визнається пороком. Проблеми общини знайшли відображення в “Салічній правді”. У ньому було відбито ек. лад франків у період розкладу родових відносин і виникнення майнової нерівності. Вона свідчить про поступове виникнення індивідуально родинної власності, перетворення володіння на власність. Франки вже розмежовували поняття рухомого та нерухомого майна. “Капітулярій про вілли” Карла Великого дає уявлення про організацію і управління вотчиною. Згідно з “Капітулярієм” вся земля вотчина була у власності її володаря, а більшість населення становили закріпачені селяни. Господарство мало натуральний характер, король приписував продавати тільки надлишки, а купувати те, що не вироблялося у вотчині, стягувати оброки натурою і створювати продуктові запаси. Фома Аквінський(1225/26-1274) Твори ”Сума проти язичників”, ”Сума теології”. Він виступав за централізацію влади і визнавав соціальну ієрархію, оскільки поділ на стани походить від Бога. У поглядах на торгівлю та торг прибуток він виправдовував торгівлю з метою одержання продавцем торгового прибутку для забезпечення себе та своєї сім’ї засобами існування і використання його для доброчинних справ. Правомірним вважався прибуток: 1)як плата за працю (продавець поліпшує якусь річ); 2)відшкодування витрат на транспортування товарів. Про походження грошей він дотримувався думки , що вони виникли внаслідок домовленності між людьми. Їх призначення – полегшити справедливий обмін. Засуджував лихварство. Ніколо Орема (1323-1382)”Трактат про походження, природу, юр.підставу та зміну грошей”-думка, що гроші є штучним інструментом, якій люди винайшли задля полегшення товарообміну. Золото та срібло стало грошима завдяки своїм прир властивостям.^ 5 Меркантилізм: його суть, основні риси та еволюція. Першим проявом ек. ідей став меркантелізм. Предметом дослідження меркантелістів є сфера обігу. Метод дослідження-збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто вони прямують від конкретного до абстрактного. Вони присвятили свою діяльність суто практичним питанням ек. політики. Ідеологію меркантелізму відкривають такі ек. положення : Багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах ( нагромадження грошей). Виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, тому потребує постійного заохочення і розвитку.Джерело багатства - сфера обігу Сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі. Джерело багатства є лише зовнішня торгівля. Баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто слід менше купувати у іноземців і більш продавати. Конкретна меркантелістська політика пройшли 2 етапи у своєму розвитку: ранній меркантелізм та розвинутий. В центрі уваги всіх меркантелістів була проблема збагачення країни. Основою основ всієї сис-ми їхніх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші. Всі меркантелісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть активного балансу. Ранні меркантелісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь яка купівля зменьшує їхню кількість, а продаж – збільшує. Пізні меркантелісти підходять до грошей, як капіталісти (гроші породжують гроші і для цього вони мають бути в постійному русі). Звідси походить і різне трактування спільної для всіх меркантелістів формули: менше купувати і більше продавати. Ранні меркантелісти наголошують на перший частині ф-ли, розуміючи її цілком однозначно: треба утримуватись від покупок; пізні - досить широко: купувати багато, але сума продажу має завжди перевищувати суму купівлі. Для обох етапів – необхідність впливу державної влади і навіть її опікування господарським життям. Відмінність полягала в різному розумінні конкретних форм цього втручання у тім, як зробити його більш доцільним. Принцип грошового балансу на чільне місце ставить саме діяльність уряду, а принцип торгового балансу - приватну ініціативу покупців і купецьких компаній, держава тут відіграє роль покровителя й регулятора ^ 6 Історичні передумови виникнення та етапи розвитку меркантилізму. Першим проявом ек.ідей став меркантелізм. У Західній Європі він зародився в 15ст., але великого поширення набув у 17. Головною передумовою генезису меркантелізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Велике значення для формування капіталістичного способу вир-ва мало первісне нагромадження кап-лу, зв’язане з найбільш грубими формами насильства: розоренням дрібних робітників, колоніальними загарбаннями, работоргівлею. Ці насильницьки заходи здійснювалися за активної підтримки держави через держ. позики, податкову сис-му, протекціонізм. Значно прискорило розвиток кап. вир-ва виникнення світового ринку. Початок такого формування почався зі здійсненням великих географічних відкриттів. Велику роль у виникненні кап. способу вир-ва відіграв торговий капітал, який у добу розкладу феодалізму був переважаючою формою капіталу.Розклад феод. устрою, розвиток товарно-грошових відносин, зародження кап-му зачепали інтереси всіх верств населення і надавали питанням ек.розвитку все більше значення. Меркантилізм виник на підставі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Меркантелізм відображав інтереси торгової буржуазії.Отже меркантилізм не був випадковим явищем в історії ек.думки Європи. Він мав реальну базу і вирішував практичні проблеми того часу. Конкретна меркантелістська політика пройшли 2 етапи у своєму розвитку: ранній меркантелізм та розвинутий. Ранній меркантелізм виник іще до епохи великих геогр. Відкриттів. Представники-В.Стаффорд, Г.Скаруффі. Ранній меркантелізм ґрунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала 2 завдання: 1-залучити в країну більше грошей з-за кордону , 2- зберегти гроші в країні. Властиві монетарному меркантелізму заходи – заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там . де це було можливим, встановлення високого імпортного мита, зниження позичкового %. Манетаризм виявився ек. безплідним, на ньому надто сильно позначався вплив напівнатурального гос-ва, міська регламентація торгівлі та грошового обігу, орієнтовано на самодостатність ек-ки кожного міста. Зі зростанням капіталістичних форм гос-ва і розширенням зовнішньої торгівлі ставало очевидною недоцільність політики, що брала за мету втримування грошей у країні. У 2 половині 16ст. система монетарного меркантелізму змінюється системою меркантелізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у 17ст. Представники – Т. Мен, А.Монкретьєн, А.Сєрра. виникла власна система меркантелізму ,для якої характерною є теорія торг.балансу. Пізні мерк. центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного. Їх завдання-скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції(промислової); завоювання ринків (також колоніальних); забезпечення активного торг. сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю ввезених. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму. Держава запроваджувала систему митних заходів: ввезення іноземних товарів, що конкурують з вітчизняними, вивезення сировини оподатковуються високим митом (пошлина).Встановлення премій за експорт вітчизняних товарів.^ 7,8 Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії. Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантелізму, передовсім в Англії. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу вир-ва. На перший план виходить промисловий капітал. За цих умов рекомендації меркантелістів не могли вирішити ек. проблем буржуазії. Промислова буржуазця потребувала обґрунтування головних засад кап. вир-ва, розробки нових ек. категорвй: зарплата, прибуток, рента. Буржуа намагалася звільнитись від жорсткого урядового регулювання ек. життя. Бурж революція сер.17ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій. Буржуазія приходить до влади, розвивається промисловість, успіхів було досягнемо у механіки та ін. Активізація теор. Досліджень у різних галузях знань сприяло розвитку ек. думки, було покладено початок формуванню політ. економії як науки. За цих умов і виникла класична політ. економія. Класична політ. економія зародилась в Англії в кінці 17ст. та у Фр. на початку 18ст.,прийшовши на зміну меркантелізму. Теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Тим самим відбулася зміна в самому предметі політ. економія, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони ек.життя. Саме класична школа, зокрема праці А.Смітта перетворили політ. економію на повноцінну наукову дисципліну. Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктивних ек. законів. Класична школа проголосила принципи ек. свободи та лібералізму. Були противниками протекціонізму. Проблему цінності вони вирішували переважно з позиції трудової теорії.^ Основні засади класичної теорії: 1)трудова теорія вартості 2)гедонізм (ек. індивідуалізм) 3)заперечення регулюючої ролі держави 4)космополітизм 5)заперечення будь-якого патерналізму та протекціонізму. ^ Загальна характеристика і значення класичної політекономії. Класична політична економія зародилася в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван­ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви­робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія." Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто­совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну. Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки. Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були про­тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ. На зміну класичній політичній економії, яка мала науко­вий характер, приходить, за Марксом, «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналі­зом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульга­рної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі за­хисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії Маркс зв’язував із загостренням класової боротьби. Основоположниками вульгарної політичної економії Маркс на­зивав Сея та Мальтуса. Він критикував «вульгарних економістів» за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами. Відповідно вся сучасна західна політична економія теж оголо­шувалась ненауковою. Такий висновок був просто абсурдним, оскільки ці економічні теорії успішно використовувалися в еконо­мічній політиці західних держав. Для виправдання марксистської тези багатьом радянським марксистам довелося навіть висунути не менш абсурдну ідею про дві функції політичної економії: практичну та ідеологічну, на основі чого робився висновок про можливість ви­користання практичних рекомендацій західних економістів. 3ахідні еко­номісти віддають належне класичній школі, проте не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвит­ку економічних ідей. До класичної політичної економії вони відно­сять також усю післярікардіанську політичну економію XIX ст. В останній чверті XIX ст. австрійські, анг­лійські та американські економісти доповнили теорію так званим маржинальним аналізом, і це зрештою привело до заміни терміна «класична економічна теорія» терміном «неокласична економічна теорія».^ 9 Виникнення класичної політичної економії в Англії. У.Петті.Основоположником класичної політичної економії в Англії був Уільям Петті. Спочатку він виступив як меркантиліст, але потім звернувся до проблем оподаткування, визначення оптимального розміру податків. За основу цього визначення він приймає категорію вартості товару. Він вказує що на розміри вартості впливають два чинники: земля і праця. В осн. Вартості лежить праця яка використовує землю і завдяки якій формуються суспільні багатства. Але і земля є фактором вартості.Він визначає, що зар.плата є ціною праці, отже ціною вкладу землі є рента. Все що залишається після реалізації товару є прибуток. Він визначає, що рента і прибуток за економічним змістом є одне і те саме. Це результат використання факторів виробництва. Тому рента повинна вираховуватись із реалізації вартості на основі такого розрахунку: три покоління землевласників живуть разом 21 рік, тому слід встановити ціну землі, яка дорівнює 21річній ренті і отже, визначати розмір ренти. Зар.плату Петті визначав як ціну праці, що формується під впливом вартості засобів існування. Вона повинна бути мінімальною, щоб наймані робітники більше працювали. Чим менша зар.плата. тим більший прибуток капіталіста. Із прибутку капіталіст виплачує процент, податки, а інша частина є основою нагромадження та інвестицій. Зростання прибутків означає розширення виробництва, збільшення кількості зайнятих, зростання суми суспільних витрат, а звідси і зростання прибутків. Як і меркантилісти він вважав, що зростання кількості грошей у країні сприяє її збагаченню. Але не дивлячись на те, що обґрунтував категорію вартості, гроші з вартістю не пов’язував. Не розглядав гроші як форму виробничого капіталу. Процент називає грошовою рентою. Петті вважає, що процент залежить від розміру ренти та кількості грошей у обігу. Уряд не повинен регулювати процент з метою забезпечення сталих інвестиційних процесів. Широко застосовує статистичний метод. Петті був перший, хто в осн. сусп. розвитку поклав вартість як самоврегульовуючу силу.^ 10 Виникнення класичної політичної економії у Франції. П. Буагільбер.Класична школа у Франції була започаткована Буагільбером. Основні праці “Міркування про природу багатства грошей і податків”, “Дослідження про рідкість грошей “. Виступає з різкою критикою меркантилізму. Джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво. Проголошує необхідність реформування податкової системи, виступає проти регулювання державою цін на зерно і його експорту. Буагільбер проголосив основні постулати, які стосуються напрямків економ. політ. держави. Він вважає, що економічне зростання країни залежить від розвитку с/г, тому держ. повинна створити умови для вільної дії природних законів: свобода переслідування індивідуального економічного інтересу; свобода ціноутворення; вільна конкуренція; не втручання держави в прив. економ. діяльність.Відносини між державою і приватною особою мають зводитись до фіксованих податків, тому Буагільбер звертається до проблеми визначення їх розмірів. Вартість яка є основою розподілу визначається як витрати праці. Витрати праці він пропонував вимірювати робочим часом, що витрачений на виробництво певного товару. Але розрізняє індивідуальний і суспільний робочий час. Вартість забезпечує еквівалентний обмін. Буагільбер прив’язував вартість до горшей. В своїй теорії вартості він розрізняє “істинну” вартість в основі якої лежить кількість витраченої праці та ринкову вартість, яка відхиляється від істинної вартості внаслідок руху грошей, що опосередковують обмін. Буагільбер пропонує замінити металеві гроші на паперові, що на його думку дасть можливість повернутися до справедливого обміну. ^ 11,12,13 Економічне вчення фізіократів. Фізіократи – це франц. економісти другої половини 18 стол. Їх вчення виникає як опозиція меркантилізму. Вони вважають його нерозумним і неприродним. Навідміну від меркантилізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створ. не у сфері обігу, а в землеробстві і тільки землеробська праця є продуктивною. Тим самим дослідження “джерела багатства “ фізіократи переносять із сфери обігу у сферу вир-ва. Це було важливим кроком уперед в аналізі економ. відносин. Однак наукова обмеженість фізіократів полягала в тому що продуктивною сферою вир-ва вважалося лише землеробство. Засновником і основним представником фізіократизму був Ф. Кене. Основний його твір це “Економічна таблиця”. Суспільство Кене розглядав як живий організм, якому притаманні два стани: здоровий і хворобливий. Коли сусп. знаходиться в здоровому стані для нього характерною є рівновага. Саме стан рівноваги Кене досліджував в “Економічній таблиці”(екон.процеси і явища розглядав як природні). Основою його ек. вч-ня і фізіократів вцілому є вчення про “чистий продукт” - це надлишок знову створеної вартості товарів над витратами вир-ва. Однак на думку фізіократів чистий продукт створюється лише у землеробстві. Промисловість фізіократи розглядали як “безплідну” сферу, в якій не створ. чистий продукт. Така відмінність обох галузей обумовл. тим, що у с/г порівнчно з промислов. працює земля, природа. Значну увагу Кене приділяв речовому складу землеробського капіталу, він виділяв в ньому первісні аванси та щорічні аванси у витрати виробництва щорічні входять повністю, а первісні аванси по частинам.Таким чином Кене підійшов до розуміння поділу капіталу з точки зору його відтворення, хар-ра обороту але узагальнених понять основного і оборотного капіталу він не дав. В “Економ таблиці” була зроблена спроба проаналізувати вир-во, як процес відтворення. Кене встановив класову структуру сучасного йому суспільства, виділивши такі основні класи, “продуктивний клас”, “клас власників”, “безплідний клас”. Визначивши класову структуру сусп-ва та речовий клас землер. капіталу Кене проаналізував можливості простого відтворення у національному масштабі, економічні зв’язки між названими класами сусп-ва. До Кене відтворення ніким не досліджувалось.14.Послідовником фізіократизму був А.Тюрго. Головна його праця “Роздуми про створення й розподіл багатств”. На відміну від Кене, який поділяє суспільство на три класи, Тюрго всередині промислового класу й класу фермерів виділяє підприємців і найманих робітників. Заробітну плату він, як і Кене, визначає мінімумом засобів існування. У Тбрго “чистий продукт”-це результат більшої продуктивності праці робітника в сільському господарстві. Цінність у нього зв’язана з корисністю речі, її здатністю задовольняти потреби. Цінність – “вираження міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань”. Ціна в нього залежить від попиту і пропозиції. Одним із елементів “оцінки”, тобто ціни, є рідкісність речі. Капітал – “нагромаджена цінність”. Нагромадження багатства капіталісти здійснили за рахунок власної ощадливості. Прибуток у Тюрго – це самостійний вид доходу. Прибуток промислового капіталіста й торговця розглядає як “заробітну плату за працю, турботи, ризик”. Процент він трактує як “ціну втрат”, яких зазнає певний час кредитор. Процент – це частина “чистого прибутку”. ^ 15 Економічне вчення А.Сміта. А.Сміт(1723-1790) видатний англійський вчений-економіст мануфактурного періоду. Головний твір “Дослідження про природу і причину багатства народів”. Як представник клас. політ. економії поділяв уявлення про економіку як систему в якій діють об’єктивні закони, які не залежать від свідомості людини, але можуть бути нею пізнані. Сміту була близька ідея “природної гармонії” тобто рівноваги, що встановлюється в економіці стихійно при відсутності зовн. державних втручань і є оптимальним режимом функціонування економіки. Таким чином у своєму вченні Сміт виразив ідеї економічного лібералізму, він був прихильником політики державного невтручання в економіку і в свободи конкуренції. Але разом з тим визнає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ.^ 16 Теорія вартості А. Сміта.А.Сміт(1723-1790) видатний англійський вчений-економіст мануфактурного періоду. У своїй теорії вартості він користується терміном “цінність”. Цінність розглядає у двох значеннях: корисність і можливість придбання інших предметів яку дає володіння даним предметом. Відповідно до цього Сміт розрізняв споживну і мінову вартості. Мінова визначається працею витраченою на вир-во товару. Науковою заслугою Сміта було твердження, що вартість створ. працею незалежно від галузі вир-ва. Сміт розподіляє працю на продуктивну і не продуктивну. Та праця яка має результатом товар є продуктивною. Саме вона створює вартості, є основою для визначення частки кожного виробника у вартості. Непродуктивна праця – це праця у сфері послуг. У суспільному обміні приймає участь лише товар, тому продуктивна праця є основою розподілу багатства. Непродуктивна праця бере участь у перерозподілі створених продуктивною працею багатств. Догма Сміта полягає у тому, що матеріальні затрати минулих періодів він відображає через доходи минулих періодів. За Смітом багатство сусп. є доходи отримані у суспільстві, за певний період завдяки продуктивності праці, тобто Сміт пропонує вимірювати вартість будь-якого товару як суму зар.плати, прибутку і ренти. 17,18,19-?21 Економічне вчення Д. Рікардо.Давид Рікардо (1772-1823) – представник класичної політичної економії. Основна праця “Начало політичної економії і оподаткування”. У ній він визначає основні завдання політ.екон., що полягає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (економічного зростання), Рікардо розглядає розподіл, як фактор зростання. Вартість він визначає як первинну величину утворену працею, що розпадається на доходи, але Рікардо наголошує не лише праця, а й капітал приймає участь у створенні вартості. Важливо не те, як праця і капітал створюють вартість, а те як вартість перерозподіляється між працею і капіталом. Найголовнішим чинником економічного зростання Р. вважає осн. капітал, тобто витрати на засоби виробництва. Коли зростає кількість засобів виробництва зростає кількість тих, хто їх обслуговує. Це означає, що зростають доходи. Розміри зар.плати впливають лише на прибуток, тому вона повинна бути оптимальною такою, що не перешкоджала б інвестуванню коштів у засоби виробництва, але забезпечувала мінім. для існування. Велике значення надає проблемі розподілу з точки зору грошових доходів, він вважав, що грошовий обіг має контролюватись державою і пропонував створити нац. держ. банк, основною функцією якого є контроль грошової маси. Кількість грошей у обігу має = сумі цін товарів.Рікардо вперше обґрунтував проблему криз яка на його думку може постати у зв’язку з розвитком машинного виробництва. Він зазначав, що Смітова теорія про продуктивне населення має бути переглянутою, бо зростання продуктивності праці призводить до витіснення робітників із вир-ва, це надлишкове населення стає тягарем для суспільства. Він відкрив закон “спадаючої плодючості землі”. Вказав на те, що інтенсивний обробіток землі і вкладання додаткових коштів призводить до зменшення норми прибутку з одиниці вкладених коштів. Рікардо обґрунтував теорію відносних переваг у міжнар. поділі праці.^ 24. Еволюція класичної політекономії в Англії. Мальтус Англійська політична економія початку XIX ст. характеризува­лась відносною сталістю поглядів, використанням абстрактних ме­тодів досліджень. ^ Томас Роберт Мальтус (1766—1834) Теорія народонаселення. Економічна доктрина Мальтуса, що прямо зв'язана із його тео­рією народонаселення, має багато спільних рис із теорією Рікардо, але дещо під іншим кутом зору характеризує основи суспільного розвитку. По-перше, Мальтус намагається дати загальну картину розвитку суспільства; по-друге, його цікавлять передумови економі­чного росту та фактори, що цьому сприяють; по-третє, він визнає можливість криз надвиробництва і намагається визначити природні економічні сили, що протидіють кризам. .Мальтус зазначає, що зростання населення само собою не забез­печує зростання попиту. Він не ототожнює платоспроможного по­питу та попиту, що спричиняється зростанням потреб, і намагається дати відповідь на питання: чи впливає розподіл на споживання й попит, чи існує зв'язок між попитом та доходами, між попитом і споживанням та заощадженням. Теорія розподілу. На думку Мальтуса, основна проблема еконо­мічної теорії полягає у визначенні законів раціонального розподіл