http://www.zakon.at.ua/ Міністерство освіти і науки України Економіко-правовий технікум при МАУПКурсова роботаЗ дисципліни:”Трудове право” Тема:”Європейський суд з прав людини, як вища міжнародна інстанція з вирішення трудових спорів”Пояснювальна записка до курсової роботи Шифр спеціальності: 5.060101 Шифр групи:КТ 1-9-02-КП-32(З.О.д.) № наказу 41-0 від 4 квітня 2005року № за порядком в наказі:27Роботу виконала:Стаценко М.А.Роботу перевірила: Варуха Г.В.КИЇВ 2005планВступ................................................................................................................31.Європейський суд з прав людини як вища міжнародна інстанція.1.1 Історія формування Європейського Суду........................................51.2 Правова діяльність Європейського суду.........................................72. Особливості розгляду трудових спорів Європейським судом.2.1Порядок розгляду та наслідки. Рішення трудових спорів Європейського суду....................................................................................132.2.Юридична відповідальність за невиконання рішень Європейського суду....................................................................................25Висновок........................................................................................................32Список використаної літератури...............................................................34ВСТУП Після проголошення 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України незалежної держави відразу ж постало питання про її зовнішньополітичні орієнтири. Ліквідація в Європі протистояння двох ідеологій й усвідомлення Україною того, що з врахуванням історичних, географічних, політичних, економічних, культурних, правових та інших факторів вона приречена бути в європейській сім'ї, зумовило її вибір. Не дивлячись на те, що Україна, як і інші держави Східної Європи, по багатьом своїм параметрам, в тому числі й правовим, в певній мірі різнилася від "старожилів'' Європейського Союзу, Ради Європи, останні, не стали перекривати їй шлях до європейських структур, а тільки поставили перед Україною певні вимоги, пов'язані перш за все з необхідністю здійснення на її терені широкомасштабних державно-правових реформ, приведення її законодавства у відповідність з міжнародно-правовими стандартами, зокрема, з тими,що стосуються захисту прав людини. 14 липня 1992 р. Україна подала заявку на вступ до Ради Європи. Невдовзі Комітет Міністрів Ради Європи доручив Парламентській Асамблеї виробити з цього приводу для України певні рекомендації. В основному виконавши їх, Україна 31 жовтня 1995 р. приєдналася до Ради Європи, отримавши дванадцять місць у Парламентській Асамблеї. Однак, вступ до Ради Європи ще не означав автоматичної "повнокровної" участі України в діяльності цієї організації. Це, можна сказати, був аванс довіри з розрахунком на майбутні суттєві переміни в українському суспільстві. Так, у висновку Парламентської Асамблеї від 26 вересня 1995 р. щодо вступу України до Ради Європи було констатовано, що Україна дійсно обрала шлях демократичного розвитку, і вже зробила немало чого позитивного на цьому шляху як у внутрішньополітичному, так і міжнародному аспекті. Однак , разом з тим говорилося, що з прийняттям України в члени цієї організації їй на протязі певного часу (як правило, відводився один рік) треба буде здійснити цілий ряд заходів, з одного боку, пов'язаних з реформуванням внутрішнього законодавства і державно-правових структур (прийняти нову Конституцію, 3акон про вибори, 3акон про політичні партії, нові кодекси - Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, здійснити судову реформу, внести корективи в діяльність Генеральної прокуратури, пенітенціарної системи, адвокатури, органів, які займаються питаннями в'їзду до країни і виїзду з неї, вирішити різні церковні проблеми, тощо), з другого боку, пов'язаних з приєднанням до цілої низки європейських міжнародних пактів: зокрема, до Конвенції про запобігання тортурам, нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, Конвенції про захист національних меншин, Конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, Конвенції про передачу засуджених осіб, Конвенції з питань відмивання, пошуку, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом, Хартії про місцеве самоврядування, Хартії про регіональні мови та мови національних меншин, Соціальної хартії, і, звичайно, до пріоритетного документу - Європейської конвенції з прав людини. Україні, як відомо, не вдалося здійснити всі заходи у відведений для неї термін. Однак, європейська спільнота толерантно сприймає це, розуміючи, що перебудова українського суспільства на нових засадах потребує часу, значних духовних та матеріальних зусиль. Те, що Україна вже зробила, а головне прийняла нову Конституцію (28 червня 1996 р.), в якій правам і свободам людини і громадянина присвячено найбільший за обсягом і найвагоміший за змістом ІІ розділ, й ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини (17 липня 1997 р.), чим, зокрема, визнала обов’язковість юрисдикції Європейського Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування цієї Конвенції, демонструє всім, що вона, може й не так швидко, як хотілося би, але цілеспрямовано й неухильно, інтегрується в європейський правовий простір. Ще не так давно мало хто в Україні знав про існування, а тим більше про діяльність Європейського Суду з прав людини, який за його місцезнаходженням часто називають Страстбурський суд.Однак зі вступом України в Раду Європи , а особливо після ратифікації Європейської конвенції з прав людини, на основі і з відповідністтю якої діє цей Суд,ситуація принципово змінилася.Громадяни України,які вважають свої права з числа передбачених названою Конвенцією порушеними діями державних органів і які не знайшли належного захисту на національному рівні,отримали можливість звернутися в Страстбурський суд. Метою цієї роботи є: проаналізувати та дослідити діяльність Європейського суду з прав людини. Як нам відомо багато громадян України звертаючись до Європейського суду отримали відмову. Чому саме їм було відмовлено і в чому причина цієї відмови, яка мета їх звернення? Ці та багато інших питань висвітлено в цій курсовій роботі. І я постараюсь як можна чіткіше викласти ці проблеми та можливі варіанти їх вирішення в цій роботі. ^ 1.Європейський суд з прав людини, як вища міжнародна інстанція1.1 Історія формування Європейського Суду. Вступивша в силу 3 вересня “Європейська конвенція про захист прав та свобод людини” не тільки проголосила основоложні права людини, а й створила особливий механізм їх захисту. Спочатку цей механізм включав три органи, які несли відповідальність по забезпеченню дотримання обов’язків, прийнятих на себе державами- учасниками Конвенції: Європейську Комісію з прав людини, Європейський Суд з прав людини і Комітет міністрів Ради Європи. З 1 листопада 1998 року, із вступом в силу Протоколу № 11 (прийнятий 11 травня 1994 року), перші два з цих органів були замінені єдиним, постійно діючим Європейським Судом з прав людини. Європейський Суд з прав людини був створений в 1959 році згідно з Європейською Конвенцією про захист прав і свобод людини.В той час число членів членів Ради Європи було незначне.Зараз ця цифра виросла в декілька разів, а Європейська Конвенцією про захист прав і свобод людини ратифікована в 40 країнах- членах Ради Європи. Розпочавши свою діяльність в 1959 році, Європейський Суд до кінця 1998 року розглянув більше тисячі справ, більшість з яких за скаргами громадян. Сьогодні можна сказати, що всі норми, які містяться в розділі I Конвенції, а також норми Протоколів, які доповнюють цей розділ, приміняються так як вони розтлумачені в рішеннях Європейського Суду. Число суддів в складі Суду рівне числу держав-учасниць Конвенції. Члени Суду обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи з числа трьох Кандидатів, представлених кожною державою, на строк 6 років, з можливістю переобрання; судді повинні “мати високі моральні якості або відповідати вимогам, які висуваються для призначення на високу судову посаду, або ж бути правознавцями з визнаним авторитетом”. По досягненню 70 років Суддя повинен підти у відставку. Суд обирає свого Голову і одного або двох заступників Голови; судді отримують винагороду на основі поденної оплати праці.1^ 1.2 Правова діяльність Європейського суду. Міжнародний захист прав людини На сьогоднішній день Україна являється учасницею міжнародних договорів таких як: - Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права. - Європейська конвенція захисту прав і свобод людини. В відповідності до яких особи, які знаходяться під юрисдикцією України, можуть звернутися до міжнародних органів з прав людини за захистом своїх прав. До міжнародних правозахисних органів відносяться : - Комітет з прав людини ООН. - Європейський Суд з прав людини.^ Європейська конвенція про захист основних прав та свобод людини Європейська конвенція про захист основних прав і свобод людини (далі Європейська конвенція про права людини) була заключена в 1950 році в Римі. Для 15 представництв, які підписали її на той час, вона олицетворяла “перші кроки на шляху колективного здійснення деяких з прав, зформованих у Загальній декларації прав людини”. Більш як за сорок років, які пройшли з часу її вступу в силу, вона перетворилась в зрілий документ з прав людини, можливо, самий радикальний і ефективний із нині діючих. Без сумнівів своєю ефективністтю вона в значній мірі зобов’язана політичній волі країн-учасниць та їх загальній системі цінностей. На сьогодні Конвенцію ратифікували 30 з 34 країн – членів Ради Європи, кожна з яких добровільно признала обов’язкову юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, а також право на подачу індивідуальних петицій. Сама Конвенція являє собою міжнародний договір, згідно з яким країни – члени Ради Європи зобов’язались гарантувати деякі основоположні права людини всім особам, які знаходяться під їх юрисдикцією. Її важливість обумовлена не тільки широтою закріплених в ній прав, а й механізмами захисту, створеними в Стразбурзі для розслідування можливих порушень і для забезпечення виконання обов’язків, передбачених Конвенцією. Ведеться постійний контроль за здійсненням Конвенції з метою розширити захист, який вона забезпечує, шляхом розширення переліку гарантованих прав, так і шляхом вдосконалення діючих процедур. Однак ні сама Конвенція, ні передбачені нею механізми не назначені для зміни національних систем захисту прав людини. Їх мета – предявити міжнародну гарантію в доповненні до права на відшкодування збитку, існуючому в конкретних країнах. В 27 з 30 країн-учасниць норми Конвенції стали внутрішньодержавним правом, завдяки чому будь-яка особа може подати в національний суд чи інший орган скаргу чи апеляцію, засновані безпосередньо на її положеннях1. Але і в тих країнах, де Конвенція не імплентована у внутрішню справу, не повинно виникати протирічь між практикою й положеннями Конвенції. Механізм міжнародного захисту може працювати в двох режимах. Перший дозволяє будь-якій країні-учасниці подавати скаргу в Європейський суд з прав людини, якщо вона вважає, що друга країна-учасниця не виконує свої зобов’язання по Конвенції. Другий, більш важливий режим, дозволяє будь-якій особі звертатися безпосередньо в Суд із скаргою на будь-яку країну-учасницю, яка зробила особливу заяву про визнання компетенції Суду з даного питання. Як вже відмічалось, такі заяви зробили вже 30 країн-учасниць. В відповідності до Конвенції існують три органи, які мають можливість вплинути на результат розгляду скарги окремої особи або держави-учасниці: -Європейський Суд з прав людини; -Комітет міністрів Ради Європи; -Комітет з прав людини ООН. Засідання Європейського Суду проводяться в Палаці Прав Людини. Організація діяльності Суду, правила процедури, порядок реєстрації заяв, їх розгляд, прийняття рішень встановлені Конвенцією і Регламентом Суду. В склад Європейського Суду входять незалежні судді (на сьогоднішній день їх 41). Суд виносить своє рішення, керуючись нормами Конвенції і практикою використання своїх попередніх рішень. Це означає, що в Європейському Суді, на відміну від української кодифікаційної системи законодавства, діє прецедентна система. Під час розгляду кожної справи в засіданнях завжди має право брати участь суддя від держави, яка є стороною у спорі.1 Суд розглядає справи, які до них поступили, в комітетах, які складаються з трьох суддів, в Палатах, включаючих 7 суддів, і в Великій Палаті, яка нараховує в своєму складі 17 суддів.Первинний розгляд індивідуальних скарг починається в Комітетах, які вирішують питання прийнятності скарг на одноособовій основі. Якщо петиція визнана прийнятною, то таке рішення підлягає оскарженню. Якщо Комітет не зміг прийняти рішення одноособово, то питання з прийнятності скарги вирішується Палатою, яка розглядає справи по суті. У випадку признання звернення прийнятним , Суд може запропонувати: -Дружнє врегулювання; -Вирішити справу в відповідністтю власної процедури; -Як очікується, Європейський Суд після реформи буде розглядати справи протягом двох років. Велика Палата розглядає справи в трьох випадках,коли піднімаються серьозні питання тлумачення Конвенції чи Протоколів до неї, або є ймовірність того, що відповідь поставлене перед палатою питання протирічить раніше винесеному Судом рішенню. Рішення про передачу справ в Велику Палату може бути прийнято на будь-якому етапі розгляду справи до винесення рішення по суті і при умові, якщо ні одна зі сторін в спорі не суперечить проти цього. Рішення Великої Палати являються остаточними. Велика Палата розглядає справи: -з міждержавних скарг; -з індивідуальних скарг, якщо вирішення справи потребує тлумачення Конвенції і Протоколів, а також входить в протиріччя з попередніми рішеннями Суду ; -при наявності прохання однієї зі сторін про розгляд справи Великою Палатою протягом трьох місяців з моменту винесення рішення Палатою. Дежави-учасниці Конвенції взали на себе обов’язок виконувати рішення Суду з будь-якого спору, сторонами якого вони являються. Кінцеве рішення Суду з розглянутої справи направляється в Комітет Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням. Хотілося б зупинитися і на ст. 50 Конвенції, що стосується надання справедливого відшкодування. Практика Суду містить чіткі принципи, однак застосування зазначеної статті має менш чіткий і послідовний характер. Відшкодування надається в 3-х випадках: матеріальний збиток, нематеріальний збиток, компенсація судових витрат.Рішення констатується порушенням Європейської Конвенції прав людини і встановлюється розмір "справедливості грошової компенсації", на що іде від 2 до 4 місяців. Остаточне рішення Суду посилається в комітет Міністрів Ради Європи, що здійснює нагляд за його виконанням. Погроза застосування до держави санкцій - ефективний засіб, що гарантує виконання судових рішень. За невиконання рішень Суду членство держави в Раді Європи може бути припинено. За серйозне порушення прав людини держава може бути навіть виключена з організації, але подібного дотепер у діяльності Ради не було. Відповідно до існуючих положень за прострочення виплат компенсацій передбачені штрафні санкції. Справа знімається з контролю, коли надходить інформація від заявника чи його адвоката, що справедливість, до якої він прагнув, відновлена. За виконання рішення Європейського Суду відповідає держава в цілому: своїм авторитетом, бюджетом, іншими можливими видатками. Саме тому багато держав прагнуть не доводити справу до судового рішення, а використовують можливості процедури дружнього врегулювання її. Слід зазначити, що раніше вся процедура розгляду справи в Європейському Суді тривала 5-6 років, ці терміни, можливо, будуть скорочені до 2-3 років. Значення Суду за останні роки стало стрімко зростати. Так якщо в 1981 до Суду надійшло 400 звертань, з яких по 7 були прийняті рішення, у 1993 р. відповідно 2000 звертань і 53 рішення. Те вже в 1999 звертань було 20000, а прийнятих рішень - 4250.Відповідно до частини 1 ст. 46 Конвенції високі договірні сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення суду по будь-якій справі, у якій вони є сторонами. Україна визнала юрисдикцію Суду декларативно - право на звертання громадян за захистом своїх порушених прав і свобод до відповідних міжнародних судових органів (4.4 ст. 55) - і нормативно, коли прийняла Закон від 17 липня 1997 р. "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.", 1-го Протоколу і протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Відповідно до цього Закону Україна визнала всі зобов'язання, передбачені даними міжнародно-правовими актами. Зокрема, щодо визнання на своїй території обов'язкової (без спеціальної угоди) юрисдикції ЄС з прав людини у всіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ст. 46 Конвенції). Крім того, у силу даного закону Україна зобов'язується виконувати рішення Суду по будь-якій справі, у якому вона є стороною. Текст Конвенції був опублікований в офіційному виданні тільки 10 січня 2001 р. За даними на 1999 р. 1257 українців шукали захисту своїх прав у далеких землях, відкрито ж було тільки 770 тимчасових справ (досьє), 4 з який визнані прийнятими. З зазначеної кількості тимчасових справ проти України були зареєстровані 450, з них 300 визнані не прийнятими. До сторін, щодо яких була зареєстрована найбільша кількість справ у 1999 р., належать: Росія - 972, Італія - 881, Франція - 868, Польща - 691, Туреччина - 655. Найчастіше у своїх заявах українці скаржаться на умови утримання в місцях позбавлення волі, особливо це стосується засуджених до страти. Багато скарг стосуються невиплати заробітних плат і пенсій. Росте кількість заяв від відомих у нашій країні партійних, політичних, суспільних діячів про порушення їхніх прав. Суддя Європейського Суду від України Володимир Буткевич вважає, деякі з них дійсно мають реальні шанси на виграш. Суд стає на захист тільки тих прав, що прописані в Конвенції і протоколах до неї. Варто звернути увагу на те, що в цьому важливому правозахисному документі нічого не говориться про право на житло, охорону навколишнього середовища чи соціальні та економічні права (хоча не можна виключити, що в майбутньому список прав, передбачених у цій Конвенції, може бути розширений). Відомий аргумент, що захисті потребують усі права особистості.^ 2.Особливості розгляду трудових спорів.2.1 Порядок розгляду та наслідки розгляду трудових спорів Європейським Судом В відповідності до ст.34,35 Конвенції,Суд може приймати заяви від будь-якої фізичної особи, будь-якої неурядової організації чи будь-якої групи приватних осіб, які стверджують, що являються жертвами порушень одної з Високих Домовляючихся Сторонніх прав, признаних дійсною Конвенцією, чи Протоколами до неї. Індивідуальні позивачі(заявники) мають право подавати свої скарги самостійно, але рекомендується звертатись до юридичних рпедставництв. Постанови Суду винисяться на його офіційних мовах (англійській та французькій), але скарга може представлятись на одній з офіційних мов країн-учасниць. Суд не розглядає заяв, які являються: -анонімними; -необгрунтованими; -зловживанням правом подання скарги; -вже були розглянуті Судом раніше або являються предметом розгляду іншої міжнародної судової інстанції і не містять нової інформації по суті справи. Суд розглядає заяви після того як заявником були вичерпані всі методи захисту своїх прав, передбачених національною правовою системою. Ці вимоги ст.35 Конвенції означають, що заявник перед зверненням в Суд повинен використати всі існуючі в державі можливості, процедури і механізми захисту своїх прав, включаючи адміністративний і судовий захист.Важливим моментом судового розгляду явдяється процедура дружнього врегулювання, яка передбачає досудове вирішення справи шляхом узгодження позицій сторін з питань, викладених в заяві в Суд. Європейський Суд розглядає не всі порушення наших прав, а тільки ті, які передбачені Європейською Конвенцією з прав людини. Тобто скаржитись на Україну в Європейський Суд можна тільки в тому випадку, якщо вона порушила якесь ваше право, передбачене Європейською конвенцією, з цього слідує, що Європейський Суд не може розглядати порушення українського законодавства, які не являються одночасно порушеннями Конвенції.^ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯУХВАЛАзаяви № 47602/99Валентини Іванівни БОНДАРЧУК проти України 16 березня 2000 року Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою у складі суддів: п. М. ПЕЛЛОНПЯ, головип. Г. РЕССАп. І. КАБРАЛЯ БАРРЕТОп. В. БУТКЕВИЧА пані Н. ВАЖИЧАп. Д. ХЕДІГАНАпані С. БОТУЧАРОВОЇ,а також п. В. БЕРЖЕ, секретаря секції, беручи до уваги заяву, подану до Європейської комісії з прав людини 22 жовтня 1998 року і зареєстровану 20 квітня 1999 року, беручи до уваги пункт 2 статті 5 Протоколу № 11 до Конвенції, за яким Суду надається право розглядати заяви,беручи до уваги ухвалу Суду від 22 червня 1999 року повідомити про заяву,беручи до уваги зауваження, подані Урядом - відповідачем, та зауваження, подані заявником у відповідь,після наради виносить таке рішення:ФАКТИ Заявниця є громадянкою України, 1950 року народження, проживає в с.Великі Дедеркали (Україна).Факти справи, викладені сторонами, можна навести таким чином.У лютому 1998 року заявниця подала до суду першої інстанції м. Шумськ позов проти обласної клініки № 2 Великих Дедеркал (державна установа) з вимогою виплатити їй повністю заробітну плату за період, що перевищував шість місяців.Рішенням від 27 лютого 1998 року суд постановив, що клініка має сплатити заявниці суму в 2939 гривень, що дорівнювала розміру її зарплати за період, що перевищував шість місяців.9 березня 1998 року суд надіслав у клініку розпорядження про виконання винесеного рішення. Своїми листами до заявниці від 11 травня 1998 року та від 31 серпня 1998 року голова суду підтвердив, що клініка заборгувала їй суму в 2734 гривні. Він також повідомив їй, що загальна заборгованість клініки становить 288 000 гривень і що винесене на її користь рішення не виконується через те, що обласне управління Державного казначейства нерегулярно оплачує поточні витрати клініки.У період з травня по вересень 1998 року заявниця подала кілька скарг до Міністерства фінансів, до Міністерства юстиції та до Міністерства охорони здоров'я України.Рішення суду першої інстанції м. Шумськ від 27 лютого 1998 року було виконано 28 липня 1999 року. ^ ПУНКТИ ОСКАРЖЕННЯ Заявниця скаржиться на невиконання рішення, винесеного на її користь судом першої інстанції м. Шумськ, стосовно повної виплати їй суми заробітної плати. При цьому вона посилається на статтю 6 Конвенції та на статтю 1 Протоколу № 1.ПРОЦЕДУРА Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 22 жовтня 1998 року.Починаючи з 1 листопада 1998 року, дати набуття чинності Протоколом №11, заяву розглядає Європейський суд з прав людини. Дата реєстрації заяви в Суді - 20 квітня 1999 року.22 червня 1999 року Суд вирішив довести заяву до відома Уряду -відповідача, запропонувавши подати свої письмові зауваження щодо прийнятності та обгрунтованості цієї заяви, 22 вересня 1999 року Уряд поінформував Суд, що рішення суду першої інстанції м. Шумськ від 27 лютого 1998 року було виконано 28 липня 1999 року.Листом від 3 листопада 1999 року заявниця підтвердила виконання рішення від 27 лютого 1998 року.Листом від 21 січня 2000 року заявниця підтвердила своє бажання відкликати свою заяву.ЗАКОНОДАВСТВО Посилаючись на статтю 6 Конвенції та на статтю 1 Протоколу № 1, заявниця скаржилася на невиконання рішення, винесеного на її користь судом першої інстанції м. Шумська, стосовно повної виплати їй суми заробітної плати.Суд зауважує, що своїми листами від 22 вересня та 3 листопада 1999 року відповідно, Уряд і заявниця підтвердили виконання цього рішення. Він зазначає також, що 21 січня 2000 року заявниця повідомила про своє бажання відкликати свою заяву.Суд вважає, що спір, пов'язаний з питанням порушення Конвенції, на якому грунтувалася заява, було вирішено в сенсі пункту (b) статті 37 Конвенції. Водночас він не вбачає жодних підстав загального характеру, які б змушували його продовжити розгляд заяви через вимогу поваги до прав людини, гарантованих Конвенцією, на підставі пункту 1 статті 37 іn fіnе Конвенції. З огляду на зазначені причини Суд одностайно вирішив вилучити справу із реєстру.Вінсен БЕРЖЕ, Матті ПЕЛЛОНПЯ,Секретар Голова^ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯРІШЕННЯ ЩОДО МИРНОГО ВРЕГУЛЮВАННЯзаяви № 46144/99КАЙСИНА та інших проти України Засідаючи палатою, у складі: п.Г.РЕССА, голови,п.І.Кабрала БАРЕТТО, судді,п.В.БУТКЕВИЧА, судді,пані Н.ВАЖИЧ, судді,п.Дж.ХЕДІГАНА, судді,п.М.ПЕЛЛОНПЯ, судді,паніС.БОТУЧАРОВОЇ, суддіа також пана В. БЕРЖЕ, секретаря секції, Після розгляду справи на засіданні палати 10 квітня 2001 рокуухвалив рішення, прийняте у цей день:ПРОВАДЖЕННЯ 1. В основі справи лежить заява (№ 46144/99), подана проти України, яку тринадцять громадян цієї держави - Юрій Петрович КАЙСИН, Володимир Олексійович СТЕПАНОВ, Іван Григорович ШАБАТ, Іван Степанович ЛУЧИН, Олексій Іванович ШМАКОВ, Роман Михайлович ДЗЯДИК, Андрій Аскольдович ЛАБУТІН, Володимир Михайлович РЕСНЕНКО, Анатолій Сергійович СИДОРЕНКО, Богдан Васильович ГЕРУС, Михайло Йосипович ГАТАЛА, Роман Михайлович БІЛАН і Олександр Васильович ДЕМЧУК ("заявники") - подали на розгляд Європейської комісії з прав людини ("Комісії") 16 жовтня 1998 року на підставі колишньої статті 25 Конвенції про захист прав і основних свобод людини ("Конвенції"). 2. Уряд України ("Уряд") представляла Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини пані В. ЛУТКОВСЬКА з Міністерства юстиції. 3. Заявники стверджували, що вони стали жертвами в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції внаслідок невиконання рішення суду першої інстанції м. Червоноград, яким було визнано їх право на пенсію за інвалідністю, а щодо шахти "Червоноградська" №2 було винесене рішення про сплату їм належних сум. 4. Заяву було передано до Суду 1 листопада 1998 року, в день набуття чинності Протоколу №11 до Конвенції (пункт 2 статті 5 Протоколу №11). 5. Заяву було передано на розгляд четвертої секції Суду (пункт 1 статті 52 Регламенту). В рамках цієї секції було створено палату для розгляду цієї справи (пункт 1 статті 27 Конвенції) відповідно до пункту 1 статті 26 Регламенту. 6. 27 січня 2000 року після того, як були отримані висновки сторін Суд визнав заяву прийнятною для розгляду. 7. В листі від 12 жовтня 2000 року Уряд повідомив Суд про те, що сторони уклали угоду відповідно до якої передбачається виплата кожному заявнику суми, що відповідає сукупності його пенсії за інвалідністю та відшкодування збитків, а саме: - першому заявнику - 40574,23 грн., з яких 23 000 грн. - відшкодування збитків;- другому заявнику - 18604,94 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;- третьому заявнику - 17765,71 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;- четвертому заявнику - 18563,84 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;- п'ятому заявнику - 19785,78 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;- шостому заявнику - 26956,48 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;- сьомому заявнику - 17322,25 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;- восьмому заявнику - 12275 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;- дев'ятому заявнику - 21288,35 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;- десятому заявнику - 25117,88 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;- одинадцятому заявнику - 61310,18 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;- дванадцятому заявнику - 82359,09 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;- тринадцятому заявнику - 16325,17 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків. У листі від 1 грудня 2000 року Уряд поінформував Суд про те, що на рахунки заявників в Ощадному банку України 26 жовтня 2000 року було перераховано всі відповідні кошти, повністю задовольнивши претензії, які були висунуті заявниками на підставі Конвенції, а також здійснивши відшкодування збитків. Він повідомив Суд, що заявники повинні відкликати свою заяву. 8. У листі від 26 жовтня 2000 року заявники поінформували Суд про те, що вони отримали всі кошти, які мали бути їм виплачені відповідно до угоди, укладеної з Урядом 11 жовтня 2000 року, і що вони більше немють претензій до Уряду-відповідача. 9. У листах від 21 листопада 2000 року і 4 лютого 2001 року заявники просили Суд не вилучати заяву із реєстру справ, що підлягають розгляду, і винести рішення на підставі того, що розрахунок пенсій за інвалідністю не відповідав законодавству.^ ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 10.Заявники займалися професійною діяльністю на шахті "Червоноградська" №2 (акціонерне товариство, значна частка акцій якого належить державі) протягом десятків років. Вони мають професійне захворювання. З часом ця хвороба призвела до інвалідності. 11. Оскільки комбінат шахти не виплачував їм пенсію за інвалідністю, заявники один за одним подали до Червоноградського суду першої інстанції позов проти шахти "Червоноградська" №2, вимагаючи щоб їм було виплачено повну суму пенсії за інвалідністю у зв'язку з професійним захворюванням, розрахованої відповідно до Постанови Міністерства вугільної промисловості України від 4 березня 1996 року. 12. Суд першої інстанції виніс 13 рішень: 3 липня 1997 року (стосовно одного заявника), 24 листопада 1997 року (стосовно десяти заявників) та 9 грудня 1997 року (стосовно двох заявників). 13. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити першому заявнику 4691,85 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 539,45 грн. починаючи з листопада 1997 року. 14. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити другому заявнику 3619,20 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 416,12 грн. починаючи з листопада 1997 року. 15. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити третьому заявнику 3557,70 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 409,05 грн. починаючи з листопада 1997 року. 16. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити четвертому заявнику 3621,30 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 416,36 грн. починаючи з листопада 1997 року. 17. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити п'ятому заявнику 3947,85 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 453,91 грн. починаючи з листопада 1997 року. 18. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити шостому заявнику 5862,30 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 674,02 грн. починаючи з листопада 1997 року. 19. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити сьомому заявнику 4021,50 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 426,76 грн. починаючи з листопада 1997 року. 20. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити восьмому заявнику 1997,10 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 229,62 грн. починаючи з листопада 1997 року. 21. 3 липня 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити дев'ятому заявнику 3467,42 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 липня 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 543,64 грн. починаючи з липня 1997 року. 22. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити десятому заявнику 5371,50 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 617,59 грн. починаючи з листопада 1997 року. 23. 9 грудня 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити одинадцятому заявнику 1272,30 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 листопада 1996 року до 1 квітня 1997 року, а також додаткову суму 44474,50 грн. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 444,75 грн. починаючи з квітня 1997 року. 24. 9 грудня 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити дванадцятому заявнику 1505,69 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 26 листопада 1996 року до 1 квітня 1997 року, а також додаткову суму 61255,70 грн. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 612,70 грн. починаючи з листопада 1997 року. 25. 24 листопада 1997 року суд виніс рішення про те, що шахта повинна виплатити тринадцятому заявнику 3094,35 грн., що відповідає пенсії за інвалідністю за період з 1 серпня 1996 року до 1 листопада 1997 року. Суд також призначив виплату щомісячної пенсії у розмірі 343,67 грн. починаючи з листопада 1997 року. 26. 27 лютого 1998 року суд першої інстанції надіслав шахті "Червоноградська" №2 виконавчі листи по винесених рішеннях. 27. В листі від 11 вересня 1998 року Голова суду м. Червоноград (суду першої інстанції) повідомив заявників про те, що винесені рішення не було виконано через нерегулярне покриття поточних витрат шахти районним відділенням Державного казначейства. 28. В листі від 28 січня 1999 року Голова суду м. Червоноград вимагав від шахти виконати винесені рішення. 29. Рішенням від 8 жовтня 1999 року перший заступник Голови Верховного Суду України відстрочив процедуру виконання рішення, винесеного 24 листопада 1997 року на користь першого заявника. 30. Листом від 14 жовтня 1999 року Управління юстиції Львівської області повідомило заступника Міністра юстиції про призупинення процедури виконання рішень, винесених на користь другого, третього, четвертого, восьмого, десятого і одинадцятого заявників, відповідно до рішення від 8 жовтня 1999 року. 31. У листі від 25 жовтня 1999 року Верховний Суд України повідомив дирекцію шахти про те, що рішення від 8 жовтня 1999 року передбачає тільки відстрочення процедури виконання рішення, винесеного 24 листопада 1997 року на користь першого заявника. 32. 22 грудня 1999 року і 14 січня 2000 року на вимогу заступника Голови Верховного Суду України всі відповідні рішення було скасовано на підставі порушення законодавства, і всі справи відіслано на повторний розгляд до суду першої інстанції. 33. В тринадцяти рішеннях від 26 жовтня 2000 року суд першої інстанції, взявши до уваги угоду, укладену між заявниками та Урядом, констатував відсутність претензій заявників до шахти "