Гіперактивність молодщих школярів

Гіперактивність у молодших школярів Однією з розповсюджених форм порушення поведінки в дитячому віці є синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). За різними дослідженнями, його частота серед дітей шкільного віку складає від 4 до 9%. Виходить, у кожному класі з 25 учнів дуже ймовірна присутність 1 - 2 гіперактивних дітей. У багатьох вчителів такі діти впливають на поведінку всього класу.

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю характеризується порушеннями з боку уваги, руховим розгальмуванням (гіперактивністю) і імпульсивністю поведінки. Для більшості дітей з цим синдромом характерні недоліки координації рухів, несформованість дрібної моторики (що виражається в руховій незграбності, незручності). У них виникають складнощі при використанні ножиців, освоєнні навичок малювання і письма. Навколишніх дратує їхня неспокійність, нав'язливість, емоційна нестійкість, недисциплінованість,

неакуратність. Такі діти відносяться до виконання повсякденних доручень, проханням батьків невідповідально. При цьому зауваження і покарання не призводять до бажаних результатів. Також можуть спостерігатися упертість, запальність і агресивність. З вступом до школи виникають серйозні складнощі і нові конфлікти: дитину саджають за парту і змушують малювати палички

і крючочки. Десять паличок, двадцять крючочков. Ще і ще. Вставати з місця заборонено. Розмовляти з сусідом заборонено. Навіть у носі колупати - і те не дозволяють. Більшість дітей звикає й скоряється. Деякі - не можуть. Труднощі освоєння шкільних навичок і слабка успішність сполучаються з непевністю в собі

і заниженій самооцінці, спостерігаються проблеми у взаєминах з однокласниками і вчителем, посилюються порушення поведінки. Дефіцит уваги і гіперактивність призводять до того, що дитина важко засвоює навички читання і письма, не справляється зі шкільними завданнями, робить багато помилок і не прислухається до порад дорослих. Саме в шкільні роки найчастіше виявляються порушення уваги в зв'язку

з підвищенням вимог до даної функції в процесі навчання. За результатами тестування більшість таких дітей мають гарний загальний рівень інтелектуального розвитку, але проте, під час уроків їм складно справлятися із запропонованими завданнями, тому що в них виникають труднощі в організації і завершенні роботи. Такі діти дуже швидко виключаються з процесу виконання завдання.

Їхні письмові роботи виглядають неохайно і мають багато помилок, що можуть бути результатом неуважності, невиконання вказівок вчителя чи просто вгадування відповіді без аналізу всіх можливих варіантів. Така дитина стає джерелом постійного занепокоєння для вчителів і батьків: вона втручається в чужі розмови, бере чужі речі, часто поводиться зовсім непередбачено, занадто бурхливо реагує на зовнішні подразники. Гіперактивність дітей

із синдромом дефіциту уваги виявляється і в їх надзвичайній рухливості, вони увесь час бігають, крутяться. Їх надлишкова моторна активність буває безцільною, часто не відповідає вимогам конкретної ситуації. До того ж багато хто вважає, що подібне поводження - наслідок надлишку енергії. Але біганина для гіпердинамічної дитини - це розрядка, а зовсім не конструктивна активність. Якщо її налякати, схвилювати, скривдити, вона й буде бігати, кричати, стукати ногами. "

Безглузда суєта" - її реакція на ситуацію, що раптово змінилася, і тому ніби то є потенційно небезпечною. Гіперактивність виявляється не просто надлишковою руховою активністю, але й занепокоєнням, сторонніми рухами під час виконання завдань, що вимагають посидючості (дитина ковзається на стільці, не в змозі вдержати нерухомими руки і ноги). Імпульсивність спостерігається в гіперактивних дітей

і при виконанні шкільних завдань. Вона виражається в тому, що дитина часто діє, не поміркувавши. На уроках вона надзвичайно важко дочікується своєї черги, перебиває інших, на питання відповідає невлад, не вислуховуючи їх до кінця. Вона може без дозволу вчителя вставати зі свого місця в класі, втручатися в розмову чи роботу дітей, що поруч знаходяться, під час ігор з однолітками буває не в змозі виконувати правила.

Через імпульсивність гіперактивні діти схильні до травматизації, тому що найчастіше не задумуються про наслідки своїх вчинків. Порушення уваги виявляється в труднощах його втримання (дитина незібрана, не може самостійно довести виконання завдання до кінця), підвищеній вибірковості уваги (нездатна більше кількох хвилин зосередитися на неодноразово повторюваній, важкій, що не приносить негайного задоволення, діяльності), вираженій відволікаємості, з частими переключеннями з одного заняття на

інше. Дефіцит уваги - нездатність зосередити зусилля на якомусь одному, як правило, монотонному і нецікавому занятті. Мозок дітей з дефіцитом уваги має потребу в постійних сильних подразниках - "гострих відчуттях". Діти із СДУГ можуть годинами дивитися телевізор чи грати в комп'ютерні ігри, але вони не в змозі 45 хвилин робити граматичні вправи чи слухати пояснення вчителя. Їм необхідний постійний емоційний "допінг", тому підлітками вони найчастіше захоплюються

ризикованими видами спорту чи придумують собі небезпечні забави. Але в ситуаціях, коли необхідно робити кілька справ одночасно, приймати миттєві рішення, бути в гущавині подій, діти із СДУГ виявляються попереду усіх. Незважаючи на свою товариськість, такі діти важко адаптуються в колективі. Вони нетерплячі й імпульсивні, часто вступають в конфлікти з однолітками, не задумуються про наслідки своєї поведінки, не визнають авторитетів.

У результаті до підліткового віку вони здобувають репутацію хуліганів і попадають у поле зору правоохоронних органів. До настання підліткового віку гіперактивність дітей із синдромом дефіциту уваги значно зменшується і навіть зникає. Однак порушення уваги й імпульсивність у більшості випадків продовжують зберігатися аж до дорослого віку. При цьому можливе наростання порушень поведінки, агресивності, труднощів у взаєминах в родині

і школі, погіршення успішності. За даними деяких дослідників, порушення пізнавальних функцій і поведінки продовжують зберігатися майже в 70% підлітків і більш ніж у 50% дорослих, котрим у дитинстві ставився діагноз "синдром дефіциту уваги з гіперактивністю". Корекційна робота з гіперактивною дитиною повинна бути спрямована на рішення наступних задач. 1. Стабілізація середовища в оточенні дитини, його взаємин з батьками й

іншими дітьми. Важливо попередити виникнення нових конфліктних ситуацій. Можливо, для рішення цієї непростої проблеми буде краще звернутися по допомогу до фахівця. Адже часто довкола гіперактивної дитини виникає зайва напруга, утворюється замкнуте коло, з якого з кожним роком усе сутужніше вибратися Поліпшення стану дитини із СДУГ залежить не тільки від спеціально призначеного лікування, але значною мірою ще й від позитивного,

врівноваженого і послідовного відношення до нього. Вчителям, пед. працівникам, що оточують дитину, потрібно роз'яснити її проблеми, щоб вони зрозуміли: її вчинки не є навмисними, і з огляду на свої особистісни особливості вона не в змозі керувати складними ситуаціями, що виникають. Причому добре розуміти, що відбувається з дитиною, повинні усі без винятку оточуючі, щоб дотримуватися

єдиної тактики виховання. У відносинах з гіперактивною дитиною необхідно уникати крайнощей: прояву надмірної м'якості, з одного боку, і пред'явлення підвищених вимог, яких вона не в змозі виконати, у сполученні з педантичністю, твердістю і покараннями - з іншого. Часта зміна вказівок і коливання настрою дорослих роблять на дитину з синдромом дефіциту уваги і гіперактивністю набагато більш глибокий негативний вплив, ніж на його однолітків.

Гіперактивній дитині як повітря необхідні прості незмінні вимоги, що уособлюють сталість умов існування. Необхідно уникати надлишкової кількості вражень, надмірних подразників, що перевтомлює дитину.Під час ігор з однолітками бажано обмежувати спілкування лише одним партнером. 2. Варто сформувати в дитини навички акуратності, самоорганізації, здатність планувати і доводити до кінця розпочаті справи; розвити в неї почуття відповідальності за власні вчинки.

Щораз дитині варто давати не більш 1-2 інструкцій, що повинні носити конкретний характер. Один із засобів виховання навичок самоорганізації - застосування кольорового маркування. Наприклад, якщо для занять з різних шкільних предметів завести зошити різних кольорів (зелені з природознавства, червоні з математики, сині з письма), то надалі їх буде легше знаходити і це дасть можливість успішно вирішити задачу самоорганізації.

3. Як навчити дитину з гіперактивністю поважати права оточуючих людей, правильному мовному спілкуванню, контролю власних емоцій і вчинків, навичкам ефективної соціальної взаємодії з людьми? Правила поведінки, що пропонуються дитині, повинні бути простими, зрозумілими і цілеспрямованими, передбачати певний час на їхнє виконання. Варто пояснити їй, що за гарну поведінку вона отримає заохочення, нагороду.

Навпаки, невиконання правил спричинить за собою покарання. Обговорюйте з дитиною її поведінку і висловлюйте зауваження спокійно і доброзичливо. Для того, щоб змінити поведінку дитини слід обирати для подолання будь-яку одну проблему на певний період часу.     4. Шкільний педагог повинний контактувати з фахівцями (шкільним психологом), знайомитися з інформацією про сутність і основні прояви синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю,

про ефективні методи роботи з гіперактивними учнями. Не слід відразу зараховувати таку дитини до невстигаючих чи невиховуваних. Кожна дитина має право на поважне і психологічно грамотне відношення до себе, не говорячи вже про право на середню освіту!     Педагогові по можливості потрібно ігнорувати зухвалі вчинки дитини і заохочувати гарну поведінку.

Потрібно вибрати оптимальне місце в класі: на початку класу, подалі від усього, що може відвернути увагу, наприклад, від вікон; у центрі навпроти дошки; недалеко від столу вчителя. У дитини повинна бути можливість швидкого звертання по допомогу до вчителя у випадку утруднень.     Завдання на уроках вчителю варто пропонувати поступово, розраховані на певні часові інтервали. Якщо учню необхідно виконати об'ємне завдання, його слід запропонувати у вигляді послідовних

частин, і вчитель повинний періодично контролювати хід роботи над кожним з них, вносячи необхідні корективи.     Вчителю бажано пояснювати кожне завдання по кілька разів (фразами-синонімами), поки він не буде впевнений, що його зрозуміли всі діти.     Щоб утримувати увагу гіперактивних дітей, вчитель може домовитися з неуважними учнями про спеціальні, відомі тільки їм "секретні знаки", що він використовує всякий раз, коли дитина відволікається і виключається з роботи.     5.

Домагайтеся підвищення в дитини самооцінки, впевненості у власних силах за рахунок засвоєння нею нових навичок, досягнень успіхів у навчанні і повсякденному житті. Визначте сильні сторони особистості дитини і добре розвинені в неї вищі психічні функції і навички, для того, щоб спиратися на них у подоланні наявних труднощів. Заохочуйте дитину займатися улюбленими предметами.

Пропонуйте їй спеціальні проекти для підвищення її самооцінки.     Уникайте гніву, доган, порівняння з іншими дітьми. Замість цього будьте уважні і спокійні, і головне - заохочуйте, заохочуйте і ще раз заохочуйте. Це важко. Знайдіть для себе підтримку, яка необхідна вам, щоб у вас вистачало сил робити це.     От, наприклад, якими можуть бути дії вчителя в критичних ситуаціях:      1.

Якщо подряпав, вдарив, образив - вибачитися замість учня перед скривдженим, пояснити, що шкода, що так сталося, що сам він (учень) шкодує про те що сталося.      2. Поговорити з винуватцем приблизно в такому ключі: "Ти розхвилювався, тобі було дуже кривдно " Як правило такі діти виливають у відповідь на вчителя потік емоцій. "Дитинко, я дуже добре розумію твої почуття.

Але таких слів виховані діти не вживають і так не роблять. Давай подумаємо, як було б краще діяти в цій ситуації". І вибрати варіанти: "А так можна? А так так " Обговорити.     Це може повторюватися часто і до цього треба бути готовим. Але це краще, ніж лаяти і карати і дасть кращі результати.     З гіперактивними дітьми варто проводити

бесіди про відношення до світу взагалі, про те, як зайняти в ньому своє місце. Але не тоді, коли дитина емоційно навантажена до межі, тобто не після її чергової невдачі.     А як бути в тих випадках, коли дитина робить "НЕ ТЕ", "не так", погано, з помилками, не слухається, дратує?     Взагалі різні діти по-різному реагують на зауваження "не так": одні сумнішають

і губляться, інші ображаються, треті бунтують: "Раз погано, не буду взагалі!". Чому дітям не подобається таке поводження? Коли ми нав'язуємо дітям, яким важко, свій, "простий" на наш погляд, спосіб вирішення проблеми, то ми вчиняємо несправедливо! Дитина вправі на нас ображатися.     Згадайте себе в дитинстві. Подивіться на однорічну дитину, що вчиться ходити.

Мало кому з батьків прийде в голову повчати: "Хіба так ходять? Дивися, як треба! Ну що ж, ще качаєшся? Скільки разів говорила, не махай руками! Пройди ще раз, щоб все було правильно!"     Звичайно безглуздо? Але з психологічної точки зору це ті самі улюблені критичні зауваження, звернені до дитини, що вчиться що-небудь робити сама!     Щоб все ж таки навчити варто вказувати на помилки з особливою

обережністю:     По-перше, не варто зауважувати кожну помилку;     По-друге, помилку краще обговорити, не в той момент, коли дитина захоплена справою, а потім у спокійній обстановці.     Нарешті, зауваження треба робити на тлі загального схвалення. Дитина сама знає про свої помилки так само, як відчуває непевність своїх кроків однорічне маля. І відноситься до них, виявляється, з більшою терпимістю, ніж дорослі. Вона задоволена вже тим, що в неї щось виходить, адже вона вже "йде", нехай поки нетвердо.

До того ж, вона здогадується: завтра вийде краще!     Тому краще не втручатися в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить про допомогу. Своїм невтручанням ви будете їй повідомляти: "З тобою все в порядку! Ти, звичайно ж, справишся!"     Щоб допомогти дитині справитися з читанням, письмом, рахуванням найбільш придатними для нього способами, підкажіть йому творчі навчальні прийоми, і ви побачите зліт трьох базових умінь: читання, письма

і рахування.     Читання      * Стежити пальцем. Запропонуйте дитині читати, ведучи указкою, пальцем чи закладкою. Це може допомогти уникнути втрати місця, пропуску і повторення рядків і слів.      * Робити позначки. Нехай дитина позначає значками важливі абзаци, у такий спосіб потім вона зможе знайти їх. Позначайте кожну тему особливим значком: наприклад, "смайликом" -

інформацію про персонажа, будиночком - опис середовища, зірочкою - важливі ідеї.      * Задати темп читання вголос. Запропонуйте дитині робити короткий вдих на кожній комі і звичайний вдих наприкінці кожного речення. Це поліпшить темп його читання і розуміння прочитаного.      * Знайти шість питань. Під час читання зосередьтеся на питаннях "хто", "що", "коли", "де"

, "чому" і "як". Допоможіть дитині відслідковувати їх за схемою.      * Уявити собі це. Допоможіть дитині подумки уявити сюжет, дивлячись його, як кіно. В міру читання кіно повинне мінятися. Це допоможе їй запам'ятовувати образи, факти й ідеї.     Письмо      * Скласти схему. Нехай дитина розповість, що вона збирається написати, потім побудуйте карту чи схему.

Нехай вона напише головну тему в кружку в центрі листа, потім напише підтеми в інших кружках і з'єднає їх сходинками з головним кружком. Це дозволить їй ясно сформулювати думки і відповідно зв'язати їх, незалежно від порядку, у якому вони з'явилися.      * Використовувати організатор розповіді. Це годиться

і для читання, і для письма. Дитина повинна скласти список, що включає образи, середовище (час і місце), проблему, мету, дію і рішення. Під кожним заголовком написати подробиці.      * Намалювати це. Користуйтеся схемами чи малюнками, щоб скласти план і розповісти історію.     Математика      * Використовувати ігри. От приклад множення на 9. Покладіть руки рівно на стіл долонями вниз

і напишіть на кожнім пальці зліва направо числа від 1 до 10. Множачи 5 на 9, загніть всередину палець номер 5. Числа перед ним будуть десятками, а після нього - одиницями. Чотири пальці ліворуч, п'ять праворуч - виходить 45. 5 x 9 = 45.      * Використовувати підручні засоби. Робіть обчислення наочно - за допомогою кубиків, кісточок доміно, навіть гральних карт.      * Намалювати малюнок. Наприклад, якщо завдання полягає в тім, щоб розділити 48 цукерок

серед 12 учнів, намалюйте для кожного учня тарілку і "розкладіть" цукерки по тарілках. Бачення задачі допомагає дітям, що з усіх сил намагаються вчити математику традиційними способами.      * Бачити знак. Нехай дитина виділить у кожній задачі знак дії (+, x , :) перед тим, як приступить до обчислень. Це закріплює модель необхідного обчислення. Запропонуйте дитині пам'ятку при готуванні домашніх завдань:

1. Провітри кімнату. 2. Виключи телевізор. У кімнаті, де ти працюєш, повинно бути тихо. 3. Зітри зі столу пил, забери зайві іграшки і все, що не відноситься до школи. 4. Перевір, чи достатньо світла, якщо немає - подбай про настільну лампу. 5. Сходи в туалет, помий руки, вгамуй спрагу. 6. Пам"ятай, за уроки потрібно сідати ситим, щоб не відволікатися. 7. Уточни розклад уроків на завтра.

Перевір, чи всі завдання записані в щоденнику. 8. Приготуй письмові приладдя, необхідні для занять. 9. Підручники, зошити і щоденник поклади ліворуч від себе. Закінчуючи урок, відкладай все праворуч від себе. 10. Прийшла пора починати роботу. Сядь на стільці зручно.

Налаштуйся на роботу. 11. Ти маєш право на відпочинок протягом 10 хвилин через кожні 40 хвилин. Але краще відпочивати після кожного предмету. Щоб контролювати час відпочинку - звіряйся з годинником. Використовуй таймер, що буде нагадувати тобі, коли закінчиться перерва і треба повернутися до домашньої роботи.