Господарський договір

1. Правова основа, поняття та особливі ознаки господарського договору Право України регулює майнові господарські та інші відно­сини господарських суб'єктів з їх контрагентами завдяки застосуванню двох основних нормативно-правових категорій: договір та господарський договір. Це майнові договори. Перша категорія — майновий договір — є загальною. Зако­нодавче майнові договори усіх видів врегульовано

Цивіль­ним кодексом (ст. 151-160). У господарському праві категорія договір використовуєть­ся у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст.153 Цивільного кодексу, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'­єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності господарського суб'єкта майнові договори є різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво,

з одного боку; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів і т.ін. — з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність госпо­дарюючих суб'єктів, інші — обслуговуючу. Тому законода­вець визначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремою юридичною категорією — ка­тегорією господарського договору. Термін господарський договір у право

України введено Ар­бітражним процесуальним кодексом України, який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладанні та виконанні господарських договорів (ст.1 АПК). Отже, категорії договір і господарський договір співвідно­сяться як загальне і особливе. Як особлива категорія госпо­дарського законодавства

і права України, господарський договір має певну правову основу. Господарські договори в Україні (за відсутності Господар­ського або Торгового кодексів) регулюються: а) загальними статтями Цивільного кодексу про зобов'язання, договір, зо­бов'язання, що випливають з договорів; б) спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини між суб'єктами (підприємствами, установами, організаціями).

Це, зокрема, відносини: по поставках продукції (товарів); по закупках сільськогосподарської продукції у товаровироб­ників; по капітальному будівництву; по перевезеннях ван­тажів та ін. Крім того, дані договори регулюються загальними закона­ми про господарюючих суб'єктів. Зокрема, згідно зі статтею 21 Закону «Про підприємства в Україні» господарські відно­сини (а це-предмет господарського договору) підприємства з

іншими підприємствами і організаціями в усіх сферах гос­подарської діяльності здійснюються на основі договорів. У даному разі йдеться про господарські договори. Господарські договори регулюються також законами України про окремі види господарської діяльності: інвестиційну, транспортну, зовнішньоекономічну тощо. Значну групу складають нормативні акти колишнього

Со­юзу РСР, які регулюють ті господарські договори, які пов­ністю або частково не врегульовані законодавством Украї­ни. Зокрема, це договори поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання; договори перевезення вантажів залізничним, морським і внутрішнім водним транспортом; частково-підрядні відно­сини в капітальному будівництві. Арбітражний процесуальний кодекс України визначає за­гальний порядок врегулювання розбіжностей, що

виника­ють при укладанні господарських договорів (ст.10) та при їх зміні і розірванні (ст. 11), а також регулює процесуальні відно­сини щодо порушення позовного провадження з господар­ських спорів та їх вирішення. Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки, відображені у господарському зако­нодавстві. Із загальноправової точки зору господарський договір являє собою господарське правовідношення

між двома або більше суб'єктами, змістом якого є їх договірні майнові зобов'язання діяти певним чином: передати і прийняти майно, вико­нати роботу, надати послуги і т.ін. Господарський договір — це регулятор конкретних (одиничних) господарських відно­син (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умо­ви дії якого визначають самі ці суб'єкти. Як спеціальна законодавчо-правова категорія, господарсь­кий договір має особливі ознаки.

По-перше, господарське законодавство регулює даний до­говір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарсь­кою (комерційною) метою для досягнення необхідних сторо­нам господарських і комерційних результатів. Це виробниц­тво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори — це майнові договори,

що обслуговують безпосе­редньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів підприємств, установ і організацій, які не обслуговують виробництво і обіг, і є допоміжними. По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань.

Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забез­печення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в даному разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення, обов'язково має відповідати цьому замовленню (ст.152 Цивільного кодексу, ст.20 Закону «Про підприємства в

Україні»). В теорії такі договори визнача­ються як плановані. Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного контракту чи державного замовлення. Отже ця ознака господарського договору не є абсолютною. Зміст господарських договорів, які укладаються без дер­жавного контракту чи державного замовлення, має відпові­дати господарським намірам і юридичне вираженій згоді сторін.

В теорії такі договори називаються регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами" По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів. Згідно із статтею З Цивільного кодексу та статтею 1 Арбітражного процесуаль­ного кодексу суб'єктами господарських договорів є органі­зації — юридичні особи (підприємства, установи, організації), в тому числі колективні сільськогосподарські

підприємства, фермерські господарства, індивідуальні, приватні, спільні підприємства тощо. Отже, господарський договір — це майнова угода господа­рюючого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської і ко­мерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг. Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов'язання.

Госпо­дарське зобов'язання — це врегульоване правом господарське відношення, в силу якого одна сторона управнена (уповно­важена) вимагати від іншої здійснення господарських функцій — передачі майна, виконання роботи, надання по­слуг тощо, а інша сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право вимагати за це зустрічної винагороди (сплати грошей, зустрічних послуг і т.ін.). Категорія господарського зобов'язання водночас

є і загаль­ною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарсь­кого договору. Загальною вона є тому, що господарські зобо­в'язання виникають з ряду підстав, а саме: із державного кон­тракту чи державного замовлення; з іншого акта органу уп­равління; із господарського договору, укладеного на підставі держконтракту, держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; із господарського договору, укладеного за простою згодою сторін;

з інших підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу). Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. В цьому розумінні категорія господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, засновані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору — це сукупність господарських зобов'язань

сторін, тобто їх взаємних прав і обов'язків, що виникають саме з даного договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір — це юридичне джерело договірних гос­подарських зобов'язань. 2. Класифікація і система господарських договорів за законодавством України Різноманітність господарської діяльності обумовлює широ­ке коло господарських договорів.

Кожному господарському договору властиві і загальні риси даної правової категорії, і ознаки, притаманні саме даному виду господарських дого­ворів. Тому для їх (договорів) розмежування застосовуються доктринальна і нормативна класифікації господарських до­говорів, основою яких є їх юридичні (внутрішні) властивості. Теорія зобов'язального права класифікує господарські до­говори

за кількома критеріями. За суб'єктним складом розрізняються дво- і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторо­ни — поставщик і покупець — ст.245 Цивільного кодексу). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньо­му беруть участь перевізник, вантажовідправник і вантажо­одержувач — особа, уповноважена на одержання вантажу (ст.358

Цивільного кодексу). Залежно від юридичної підстави укладення договору розріз­няються три різновиди .господарських договорів: — господарські договори, які визначені і регулюються як державні контракти. Це договори поставки продукції, вико­нання робіт, надання послуг тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками у яких ви­ступають центральні державні органи (міністерства, відом­ства).

Держконтракти поєднують у собі юридичні власти­вості держзамовлень (актів централізованого планування) і власне господарських договорів. Особливою їх ознакою є те, що держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державними контрактами; — господарські договори, які укладаються на підставі дер­жавних замовлень і зміст яких повинен відповідати цим за­мовленням.

Їх особливістю є те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів. Як виконавці державного контракту, так і виконавці державного замолення забезпечують себе матеріально-технічними ресурса­ми самостійно шляхом укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками, державними постачаль­ницько-збутовими та іншими посередницькими організаці­ями. Виняток становлять окремі види ресурсів, виробницт­во

і споживання яких контролюється і централізовано роз­поділяється державою; — господарські договори, які укладаються на поставку про­дукції, виконання робіт, надання послуг на підставі госпо­дарських намірів сторін, юридичне виражених істотними умовами договорів (регульовані договори). Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, реальні консенсуадьні господарські договори. Для укладання формального господарського договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін

(консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебіль­шого регулюється імперативними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання реального господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі — об'єкта-договору. Консенсуальні договори — це такі господарські договори, які виникають в момент реальних намірів сторін,

недвозначно виражених словами або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські договори повинні мати письмову форму. За способом оферти і визначення змісту розрізняють: — договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед визначає істотні умови майбутнього договору. Іншій стороні залишається або прийняти

їх, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо); — договори, зміст яких сторони визначають при їх укла­данні. За змістом істотних умов розрізняють прості і складні господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, перевезення і т.ін. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох

і більше договорів. Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво—постаїка, підряд, майновий найом. За регулятивними функціями розрізняють:— —попередні і основні господарські договори. Попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов'язуються у певний строк укласти господарський договір («договір про договір», протокол про наміри). Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного договору

треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного об'єкта); — генеральні і поточні господарські договори. Перший укладається на весь період діяльності, яка регулюється. Генеральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності. Поточні (разові) договори укладаються на підставі ге­нерального договору як

такі, що розраховані на певні (ко­роткі) проміжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним договором, інакше це був би новий (окремий) договір. Нормативна класифікація господарських договорів здійснюється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майнових відносин, які є предметом відповідних договорів. Їх систему дає Цивільний кодекс як основний закон про господарські

договори (підрозділ II «Окремі види зобов'я­зань» розділу III «Зобов'язальне право»). Цивільний кодекс систематизує господарські договори разом із цивільними. За предметною ознакою закон розрізняє господарські до­говори на передачу майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у стро­кове оплатне користування, на виконання робіт, на переве­зення вантажів (транспортні господарські договори) та на­дання

інших господарських послуг. 3. Функції господарського договору Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій. Функції господарського договору — це передбачені або санк­ціоновані законом регулятивні властивості його як юридич­ного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні госпо­дарські відносини. Господарському договору властиві загальні договірні

і спе­цифічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є: — ініціативна (договір як акт прояву ініціативи і узгодже­ної волі сторін врегулювати певні відносини); — програмно-координаційна (договір як програма пове­дінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їх дій відповідно до економічних

інтересів і намірів); — інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове станови­ще сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках — юрисдикційним органам, третім особам); — гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо); — правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове ви­конання

зобов'язань сторін шляхом використання майно­вих санкцій, засобів оперативного впливу). Специфічними, властивими господарському договору є такі функції: — правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський до­говір, як державний контракт; — правового засобу реалізації державних замовлень.

Дер­жавні замовлення — це обов'язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної про­дукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народ­ного господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів між його виконавцями

і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт; Інакше кажучи, господарський договір у цьому разі є функціональ­ним правовим засобом реалізації державного замовлення; — правового інструмента (засобу) децентралізованого планування господарської діяльності. Детально ця функція врегульована статтею 20 «Планування діяльності підприємства»

Закону «Про підприємства в Україні». Вона полягає в тому, що" — юридичними актами планування діяльності підприємств б їх плани: виробничого і соціального розвитку (затверджуються як локальні правові акти) Плани на перспективу розробляються підприємствами, виходячи і попиту на продукцію, роботи, послуги — попит визначається двома правовими формами держав­ним замовленням та господарськими договорами, які підприємства укладають

із споживачами та поставщиками матеріально-технічних ресурсів. Таким чином, істотні умови господарських договорів є обов'язковою економічною інформацією для складання планів підприємств 4. Форма господарського договору Щодо господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у письмовій формі Це правило встановлене статтею 44

Цивільного кодексу, яка називається «Письмові угоди» Закон вимагає щоб господарські договори укладалися письмово і були підписані уповноваженими особами. Разом з тим стаття 154 Цивільного кодексу дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору Зокрема, такі господарські договори, як договір поставки. міни. купівлі-продажу, можуть укладатися у

формі одного письмового документа, що підписується сторонами Це так звана повна письмова форма. Крім того, договірні відносини між сторонами можуть бути встановлені у так званій скороченій письмовій формі — шляхом обміну листами, телетайпограмами, радіограмами, телеграмами і т ін Письмовою формою договору поставки визнається також замовлення покупця, прийняте до виконання Мається на увазі, що поставка продукції, яка не розподіляється у централізованому порядку, здійснюється

безпосередньо за замовленнями покупців, які не відхилені поставщиками протягом 20 днів після їх одержання, якщо в зазначених замовленнях ( дані щодо кількості, розгорнутої номенклатури якості продукції, строків поставки, ціни, інших необхідних для здійснення поставки даних. Стосовно окремих видів договірних господарських відно­син (наприклад, підрядних та субпідрядних) договірна до­кументація є типовою. Так, 4 грудня 1991 р. Держбудом

України затверджено типовий «Контракт», на підставі якого сторонами розробляється, як правило, повна письмова фор­ма договору. При укладанні ряду господарських договорів застосовують­ся не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складан­ня і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується форми договорів перевезення_ванхажів.

Так, згідно із статтею 38 Статуту залізниць Союзу РСР та Правилами заповнення накладної і комплекту перевізних документів формою договору перевезення вантажів залізнич­ним транспортом є комплект перевізних документів: накладна встановленої форми, дорожна відомість, корінець дорожноЇ відомості, квитанція на приймання вантажу. Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення.

Форми доку­ментів, які посвідчують цей договір, та правила їх застосу­вання затверджує Міністерство транспорту України. Аналогічно регулюють форму договору перевезення ван­тажів й інші транспортні статути і кодекси. На автомобільному транспорті формою договору є товар­но-транспортна накладна, на внутрішньому водному — на­кладна.

На морському транспорті накладною оформляють­ся «малокаботажні» перевезення вантажів. Для інших дого­ворів морських перевезень вантажів застосовується така фор­ма, як коносамент. Недотримання встановленої законом форми господарсь­кого договору не тягне за собою його недійсності, якщо інше не передбачено законодавством. 5. Порядок укладання господарських договорів Укладання господарського договору — це зустрічні дого­вірно-процедурні дії двох або більше господарюючих

суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акту. Особливістю господарських договорів є те, що при їх укла­данні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований. "

Законодавством України (ст. 153-158 Цивільного кодексу) встановлено загальний порядок укладання будь-яких цив­ільних договорів (незалежно від їх видів), який стосовно господарських договорів діє тоді, коли сторони вільно укла­дають господарські договори: на біржових торгах, ярмарках, аукціонах тощо. При цьому пропозиція укласти договір має бути чітко висловленою і виражати справжній намір госпо­дарюючого суб'єкта вступити в договір.

Пропозиція вважаєть­ся достатньо визначеною, коли в ній зазначені всі істотні умови договору або порядок їх визначення. Договір визнається укладеним, якщо, між сторонами до­сягнуто згоди щодо його істоти (тобто тих, які ви­знані такими за законом або необхідні для договорів даного виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним,

якщо особа, яка зробила пропози­цію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. Другою особливістю укладання господарських договорів є доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при цьому. Такі розбіжності між підприємствами, організаціями розглядаються керівниками чи заступниками керівників

підприємств та організацій або за їх уповноваженням інши­ми особами. При наявності заперечень щодо умов договору підприєм­ство чи організація, які одержали проект договору, склада­ють протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним до­говором. Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов'язані протягом 20 днів розглянути

його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті роз­біжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення арбітражного суду. Описаний порядок доарбітражного врегулювання розбіж­ностей, що виникають при укладанні господарських дого­ворів, визначений статтею 10 Арбітражного процесуального кодексу України. Він є загальним і підлягає додержанню сто­ронами, якщо

інший (спеціальний) порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин (ст.5 АПК України). Отже, третьою особливістю укладання господарських до­говорів є те, що законодавство передбачає спеціальні по­рядки укладання господарських договорів окремих видів. Суть їх полягає в тому, що форми, строки укладання таких дого­ворів та

ін. регулюються нормами кодексів, статутів, правил та положень про конкретні види господарських договорів. 6. Виконання господарських договорів Загальні принципи і умови виконання договорів, у тому числі господарських, врегульовані розділом 15 «Виконання зобов'язань» Цивільного кодексу (ст. 161-177). Щодо госпо­дарських договорів діють і спеціальні умови виконання, пе­редбачені нормативними актами про окремі види договорів.

На господарські договори поширюються такі інститути і категорії загального зобов'язального права, як загальні умови виконання зобов'язань (ст.161 ЦК), забезпечення виконання зо­бов'язань (ст. 178-196 ЦК), відповідальність за порушення зобо­в'язань (ст. 203-215 ЦК), умови про строк (ст. 165, 166 ЦК) та місце виконання зобов'язань (ст.167

ЦК) тощо. Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що дані категорії та інститути значною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі види договорів. Принципи виконання господарських договорів. Ці принци­пи є загальнодоговірними (ст.161 ЦК). Коротко їх суть можна визначити формулою: «виконання господарських договорів має бути чітким і точним». Основним принципом

є принцип належного виконання господарського договору. Це, зокрема, означає виконання його належним суб'єктом (боржником) відповідно до пред­ мета виконання, визначеного у договорі, у належному місці, відповідним способом і т.ін. З цього основного принципу випливає другий принцип — реального виконання господарського договору. Він закріпле­ний у статті 208 Цивільного кодексу, згідно з якою зобов'я­зання повинно бути виконано

в натурі. Це означає, що борж­ник має вчиняти дії, які передбачені господарським догово­ром, а саме: передати майно, виконати роботу, надати по­слугу тощо. Замінювати ці дії іншими можна лише за зго­дою кредитора, але це вже буде інший договір. Невиконання господарського договору реально, в натурі, породжує право кредитора вимагати цього примусово (зок­рема, вимагати відібрання майна — об'єкта договору майно­вого найму —

і передачі його кредитору). З принципу належного виконання випливає і третій прин­цип — виконання господарського договору в установлений строк. Щодо всіх господарських договорів строк є, як пра­вило, їх істотною умовою. Тому порядок включення цієї умови в договір досить детально регулюється господарсь­ким законодавством (наприклад. Положенням про постав­ки продукції виробничо-технічного призначення та

Поло­женням про поставки товарів народного споживання — щодо відносин поставки). Наступний принцип виконання господарських договорів відповідність виконання вказівкам закону. Категорію вказівки закону слід тлумачити розширювальне, а не буквально. По-перше, це вказівки закону в прямому розумінні: господарські договори повинні виконуватися у відповідності з статтями 20,21,22,24 та іншими Закону «Про підприємства в

Україні», правилами Цивільного кодексу та інших законодавчих актів. По-друге, вказівками закону у даному разі є норми поло­жень про поставки, транспортних статутів, відповідних пра­вил перевезення вантажів, прийнятих згідно з ними, тощо. По-третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень, інструкцій, наказів, нормативно-технічних документів.

Щодо так званих планованих договорів діє принцип виконання їх відповідно до актів планування. Господарські договори, щодо яких не існує будь-яких «вка­зівок», виконуються «відповідно до вимог, що звичайно став­ляться» (ст.161 ЦК). Але більш детальніше я розгляну зовнішньоекономічні договори на розгляді яких я зупинюсь в наступній частини своєї роботи. Та використаю примірний договір.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ДОГОВОРИ § 1. Визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності Включення України в міжнародні ринкові відносини пов'язане дедалі ширшим застосуванням у господарській діяльності українських підприємств договорів з іноземними фірмами і компаніями. Ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» відно­сить до зовнішньоекономічної діяльності експорт та імпорт товарів капіталів та робочої сили, надання суб'єктами зовнішньоекономічної

діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяль­ності, в тому числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхо­вих, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних, наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу, навчальну та інші види кооперації з іноземними суб'єктами господарської діяльності, навчання та підго­товку спеціалістів на комерційній

основі, міжнародні фінансові опе­рації та операції з цінними паперами, кредитні та розрахункові опе­рації між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, створення суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ на території України та за її межами, спільну підприємницьку діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та інозем­ними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних

видів і форм, проведення спільних гос­подарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами, підприємницьку діяльність на території України, пов'язану з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговель­них марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку інозем­них суб'єктів господарської діяльності, аналогічну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами

України, організацію та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньо­економічної діяльності, організацію та здійснення оптової, консигна­ційної та роздрібної торгівлі на території України, товарообмінні (бар­терні) операції та іншу діяльність, побудовану на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності

та інозем­ними суб'єктами господарської діяльності, орендні, в тому числі лізин­гові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, операції по придбанню продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку, роботи на контрактній цій основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території

України, так і за її межами, роботи іноземних фізичних осіб на контрактній сплатній основі суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території Украї­ни, так і за її межами. Тобто практично будь-які цивільно-правові відносини українсь­ких фізичних або юридичних осіб з іноземними фізичними або юри­дичними особами підпадають під визначення зовнішньоекономічної діяльності. Така діяльність здійснюється на підставі укладених між українсь­кими та

іноземними суб'єктами зовнішньоекономічних договорів (кон­трактів). § 2. Поняття зовнішньоекономічного договору (контракту) Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформ­лена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інших законів України з ураху­ванням міжнародних договорів України. За своєю юридичною природою зовнішньоекономічний договір є цивільно-правовою угодою, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних .прав та обов'язків.

Таким чином, на зовніш­ньоекономічні договори (контракти) повною мірою розповсюджують­ся як норми, встановлені главою 3 ЦивК України, так і спеціальне законодавство, що регулює форму, порядок укладення та визнання Цих угод недійсними. Ч. 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається. У письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжна­родним договором

України. § 3. Недійсність зовнішньоекономічних договорів (контрактів) Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦивК України для зовнішньоторговель­ної угоди недодержання форми безумовно тягне за собою недійсність угоди. Під недійсністю угод у цивільному законодавстві розуміється ненастання в силу закону тих юридичних наслідків, яких сторони бажа­ли викликати при укладенні угоди. Ст. 48 Цивільного кодексу встановлює загальне принципове пра­вило про недійсність угод: «Недійсною

є та угода, що не відповідає вимогам закону». Наявність цього загального правила дозволяє законодавцю об­межитись у регулюванні окремих випадків недійсності встановленням норм, що відносяться до найбільш типових видів недійсних угод. Ст. 48 ЦивК застосовується лише до тих угод, які не відповідають вимогам закону, але недійсність їх окремо законом не встановлена. Таким чином, якщо угода підпадає під дію спеціальної норми, що пе­редбачає

її недійсність, ст. 48 не застосовується. Спеціальною нор­мою для визнання зовнішньоекономічної угоди недійсною у разі не­додержання форми та порядку укладення цієї угоди є ст. 45 ЦивК України. Ч. 5 ст. б Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», крім загального правила про недійсність зовнішньоекономічних угод у випадку невідповідності вимогам законів України, аналогічному ст. 48 ЦивК, встановлює також додаткову підставу для визнання зовніш­ньоекономічної

угоди недійсною, а саме: невідповідність вимогам міжнародних договорів України, і застосовується для визнання таких угод недійсними саме на цій підставі. § 4. Права та обов'язки сторін. Умови зовнішньоекономічного договору Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визнача­ються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору (контракту).

До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті) відно­сяться: 1.1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укла­дення. 1.2. Преамбула. У преамбулі визначається повне найменування сторін — учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстро­вані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контра­гентів («Продавець», «Покупець», «Замовник», «Поставник» тощо) та найменування документів,

якими керуються контрагенти при ук­ладенні договору (контракту) (статут підприємства, установчий до­говір тощо). 1.3. Предмет договору (контракту). У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому, із зазна­ченням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результа­ту роботи, що виконується. У випадку бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або контракту на переробку давальницької

сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки давальницької сиро­вини). Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характе­ристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це вказується у додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна познач­ка у тексті договору (контракту).

Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того, балансується по загальній вартості експорту та імпорту товарів (робіт, послуг). У додатку до договору (контракту) на переробку давальницької сировини вказується відповідна технологічна схема такої переробки. Технологічна схема переробки давальницької сировини повинна відображати: — усі основні етапи переробки сировини та процес перетворення

її в готову продукцію; — кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обгрунтуванням технологічних втрат її; — витрати виконавця переробки на кожному етапі переробки. 1.4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг). У цьому розділі визначається залежно від номенклатури одини­ця виміру товару, прийнята для товарів такого виду (в тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кількість та якісні ха­рактеристики.

У тексті договору (контракту) на виконання робіт (надання по­слуг) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх вико­нання. 1.5. Базисні умови поставки товарів (прийому, здачі виконаних робіт або послуг). У цьому розділі вказується вид транспорту та базисні умови поставки (відповідно до «Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» у редакції 1990 р.), які визначають обов'язки контра­гентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до

іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару). Міжнародні правила з тлумачення торгових термінів згруповано у чотири базові категорії. Перша група — продавець передає товар у розпорядження покуп­ця в приміщенні, яке йому належить (умови групи Е, ЕХW— франко-завод). Друга група — продавець передає товар під відповідальність пере­візника, вказаного покупцем (умови групи F, FСА — франко-пере-візник,

FAS, FOB). Третя група — продавець передає товар перевізнику, з яким він уклав договір перевезення, але без ризику загибелі або пошкодження товару або виникнення додаткових витрат, викликаних подіями, що відбулись після завантаження та відправлення товару (CFR, CIF — «перевезення сплачене до », «СІР — перевезення і страху­вання сплачені до »). Четверта група — умови, за якими продавець зобов'язаний нести всі ризики,

необхідні для доставки товару в країну призначення (DAF — «поставка до кордону », DES — « поставку з судна », DEQ — « поставка з пристані », DDU — «поставка із судна без спла­ти мита », DDP — «поставка із сплатою мита »). Усі умови згруповані під десятьма заголовками, де кожний заго­ловок з боку продавця дзеркально відбиває аналогічну позицію по­купця по відношенню до того ж самого предмета.

Торговим партнерам, що бажають користуватися правилами щодо тлумачення торгових термінів, належить зазначати у тексті, що при укладенні договору вони користувались ІНКОТЕРМС у редакції 1990 року. Сторони, які бажають мати можливість звернутися за допомо­гою в Арбітраж Міжнародної торгової палати для врегулювання взаємних суперечок, повинні зробити у контракті спеціальне чітке застереження про взаємну згоду на

Арбітраж Міжнародної торго­вої палати. Указом Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» N 567/94 від 4 жовтня 1994 р. установлено, що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовні­шньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені

Міжнародною торговою палатою. У випадку укладення договору (контракту) на виконання робіт (надання послуг) у цьому розділі визначаються умови та строки ви­конаних робіт (послуг). 1.6. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі визначається ціна одиниці виміру товару та за­гальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих по­слуг), що поставляються згідно з договором (контрактом) (крім ви­падків,

коли ціна товару розраховується за формулою), та валюта платежів. Якщо згідно з договором (контрактом) поставляються то­вари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) вказується його загальна вартість. У цьому випадку цінові показники можуть бути вказані у додатках (специфікаціях), на які робиться посилання у тексті договору (контракту).

У договорі (контракті) на переробку давальницької сировини, крім того, зазначається її заставна вартість. У бартерному (товарообмінному) договорі (контракті) загальна вартість товарів, що експортуються, та загальна вартість товарів, що імпортуються за цим договором (контрактом), виражені в іноземній валюті. 1.7. Умови платежів. Цей розділ визначає спосіб, порядок та строки фінансових розра­хунків

та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'я­зань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: — умови банківського переказу (авансового платежу) до або після відвантаження товару, або умови документарного акредитиву або інкасо (з гарантією), визначені відповідно до спільної постанови Ка­бінету Міністрів України і Національного банку України від 21 черв­ня 1995 року

N 444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономіч­них договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають роз­рахунки в іноземній валюті»; — умови по гарантії, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії (на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов договору (контракту) без зміни гарантій).

1.8. Умови здачі (приймання) товару (робіт, послуг). У цьому розділі визначаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів. Приймання-здача проводиться по кількості згідно з товаросупро­відними документами, по якості — згідно з документами, що засвід­чують якість товару. 1.9. Упаковка та маркування. Цей розділ містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо),

нанесене на ній відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце при­значення, габарити, спеціальні умови складування і транспортуван­ня та ін.), а за необхідності також умови її повернення. 1.10. Форс-мажорні обставини. Цей розділ містить відомості про те, за яких випадків умови дого­вору (контракту) можуть бути не виконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго, втручання

з боку влади та інше). При цьому сто­рони звільняються від відповідальності на строк дії цих обставин або можуть відмовитись від виконання договору (контракту) частково чи в цілому без додаткової фінансової відповідальності. Строк дії форс-мажорних обставин підтверджується Торгово-промисловою палатою відповідної країни. 1.11. Санкції та рекламації. Цей розділ встановлює порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків

та пред'явлення рекламацій у зв'язку з неви­конанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов'язань. При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (в % від вартості недопоставленого товару або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів — від якого терміну вони встанов­люються та протягом якого часу діють), строки, протягом яких рек­ламації можуть бути заявлені, права та обов'язки сторін договору (кон­тракту) при цьому, способи врегулювання рекламацій.

1.12. Арбітраж. У цьому розділі вказується місце арбітражного суду, повна його назва, країна та матеріальне право, яке застосовуватиметься при роз­гляді спорів та обумовлені випадки, за яких сторони можуть зверну­тись до суду. 1.13. Юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін. При цьому вказуються повні юридичні адреси, повні поштові та платіжні реквізити (№ рахунку, назва банку) контрагентів договору (контракту). За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визнача­тись

додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців до­говору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм наванта­ження (розвантаження), умови передачі технічної документації на то­вар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, мит, зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контрак­ту), можливість та порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) та

ін. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИЙ ДОГОВІР (контракт) " " 200_ р. (населений пункт) Постачальник: , в особі що діє на підставі Статуту, з одного боку, і Покупець: , з іншого боку, уклали цей Договір про таке: 1.Предмет договору 1.1. Постачальник зобов'язується систематично постачати (далі — товар), а Покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах

цього договору. 2.Кількість товару 2.1 Кількість товару визначається у специфікаціях на кожну партію товару, які оформ­люються додатками до цього договору і є його невід'ємною частиною. 2.2У випадку необхідності для Покупця змінити позиції з кількості товару, що поста­чається, він зобов'язаний подати Постачальнику нову специфікацію для узгодження у строк днів до настання нового терміну постачання.

2.3Нова специфікація вважається прийнятою в редакції Покупця, якщо Постачаль­ник протягом днів після її отримання не заявить щодо неї свої заперечення. 3.Якісні характеристики товару 3.1 4.Терміни та порядок постачання 4.1.Товар повинен поставлятися Покупцю партіями в кількості та у строки, узгоджені сторонами у специфікації на кожну партію товару. 4.2.Постачальник має право на дострокове постачання кожної партії товару з обо­в'язковим повідомленням

Покупця про це в термін днів до моменту її відвантаження. 4.3.Покупець має право відмовитись від прийому товару, якщо його якісні характе­ристики не відповідають умовам цього договору. 5.Ціна 5.1 Покупець оплачує поставлений Постачальником товар за ціною, вказаною у спе­цифікаціях на кожну партію товару. 6. Порядок розрахунків 6.1 Платежі за товари, поставлені в рахунок цього договору, мають бути здійснені

у доларах США з безвідкличного документарного акредитива, відкритого за дорученням Покупця на користь Продавця банком-кореспондентом банку Продавця і авізованого че­рез банк Продавця. Якщо акредитив буде відкритий банком, який не є кореспондентом банку Продав­ця, Покупець забезпечить підтвердження акредитива банком-кореспондентом банку Продавця. 6.2Акредитив, що відкривається відповідно до цього договору, підпорядковується

Уніфікованим правилам і звичаям для документарних акредитивів у редакції 1993 року, опублікованим Міжнародною торговельною палатою за № 500. 6.3Акредитив має бути відкритий протягом не пізніше днів від дати по­відомлення Продавцем про те, що товар підготовлено до відвантаження, терміном дії днів, на повну суму вартості товару. 6.4Якщо з вини Покупця або його банку відкриття акредитива буде затримано. Про­давець має право відмовити у відвантаженні товару або розірвати

Договір. 6.5Платежі за акредитивом будуть здійснюватися в банку Продавця проти подання Продавцем таких документів: 1.комерційного рахунку (інвойсу) в примірниках; 2.дубліката залізничної накладної, що містить найменування Покупця вантажу, і по­значку Перевізника про відправлення вантажу; 3. копії контракту; 4.копії специфікації, за якою здійснюється поставка;

5.копії вантажної митної декларації. Документи повинні бути подані Продавцем до банку протягом днів від дати від­вантаження товару. 6.6Акредитив передбачає можливість або дозвіл часткових відвантажень. 6.7Усі витрати, пов'язані з відкриттям, авізуванням, підтвердженням, продовженням терміну, зміною умов та виконанням акредитиву, сплачує Покупець. 6.8Якщо умови відкритого акредитива не відповідатимуть умовам

цього договору, Покупець за свій рахунок за дорученням Продавця забезпечить внесення необхідних змін до умов акредитива. 7. Умови постачання 7.1 Постачання здійснюється на умовах відповідно до ІНКОМТЕРМС -1990. 7.2 Перехід права власності на товар відбувається в момент здійснення поставки. 7.3Перехід ризиків на товар відбувається в момент переходу права власності.

7.4 Постачальник повинен повідомити Покупця про відвантаження в термін днів до моменту відвантаження телеграфом/факсом. У повідомленні зазначаються: - дата відвантаження; - номер накладної; - кількість товару. 8. Тара і пакування 8.1. Товар повинен бути затарений і спакований Постачальником таким чином, щоб не допустити псування та/ або знищення його на період постачання до прийняття товару Покупцем. 9. Передача товару 9.1.

Приймання-здача товару здійснюється в пункті поставки. 10. Термін дії Даного Договору 10.1. Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до " " 200_ р. 11. Відповідальність Сторін 11.1. За порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, у тому числі нестриманий прибуток, у порядку, передбаченому чинним зако­нодавством.

11.2. Постачальник за цим Договором несе таку відповідальність: -за порушення строку поставки сплачується пеня у розмірі % непоставленого в строк товару за кожен день затримки, але не більше 5% від вартості виставленого на його ім'я акредитива. 12. Розв'язання спорів 12.1. Усі спори між сторонами, з яких не було досягнуто згоди, розв'язуються відпові­дно до законодавства України у Міжнародному комерційному суді при Торгово-промисловій палаті

України. 12.2. Сторони визначають, що всі ймовірні претензії за цим Договором повинні бути розглянуті Сторонами протягом ЗО днів з моменту отримання претензії. 13. Зміна умов Даного Договору 13.1. Умови цього Договору можуть бути змінені за взаємною згодою Сторін з обо­в'язковим укладанням письмового документа.

13.2. Жодна із Сторін не має права передавати свої права за договором третій Стороні без письмової згоди другої Сторони. 14. Форс-мажорні застереження 14.1. Сторони погодилися, що в разі виникнення форс-мажорних обставин (дії не­здоланної сили, яка не залежить від волі Сторін), а саме: війни, воєнних дій, блокади, ем­барго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держав, які унеможливлюють виконання

Сторонами своїх зобов'язань, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, зокрема таких, як замерзання моря, проток, портів тощо, закриття шляхів, проток, каналів, перевалів. Сторони звільняються від виконання своїх зобов'язань на час дії зазначених обставин. У разі, коли дія зазначених обставин триває більш як ЗО днів, кожна із Сторін має право на розірвання договору

і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншу Сторону не пізніш як за 10 днів до розірвання. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою кожної із сторін. Виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови Покупця від плати за товари, поставлені до

їх виникнення. 15. Інші умови 15.1. Договір укладено у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної із Сторін. Юридичні адреси та банківські реквізити Сторін Література 1.За редакцією Ю.С. Шемшученка, Я.М. Шевченко. Договір у цивільному і трудовому праві. Довідник 1, 2 частина – К: 2000 2.Пилипенко А. Я Щербина

В.С. Господарське право: навчальний посібник. – К: Вентури, 1996 3.Цивільний кодекс України 4.Арбітражний кодекс України 5.Закон України від 27 березня “Про підприємства України” (20, 21,22,24)