Зміст
Вступ
1. Загальна психологічна характеристика підліткового віку
1.1 Особливості новотвору підліткового віку
1.2 Особливості емоційної, мотиваційної та вольової сфер
2. Моральна самосвідомість особистості
2.1 Моральне самопізнання особистості, його умови таспособи здійснення
2.2 Ціннісні орієнтації особистості
2.3 Моральний вибір особистості
Вступ
Зміни, яківідбуваються нині в політичному, економічному житті українського народу,потребують проведення реформ у формуванні духовності його, зокрема в сферіморалі. Без подолання окремих стереотипів у підході до формування морального обличчягромадянина молодої держави досягти вагомих зрушень у побудові справдігуманістичного, високоцивілізованого суспільства неможливо. Реформи в цьомуплані потрібні й тому, що протиборство добра й злі набуло форм, які об’єктивнопосилили необхідність урізноманітнення методів боротьби з ним, як інеобхідність переглянути ряд вадливих аспектів і рис моральної культурисуспільства в цілому. Усе це пояснюється такими факторами.
По-перше,необхідністю розширити діапазон впливу моральної регуляції, насампередвключаючи нові ділянки соціальної реальності (сфери політики, економіки,природи, процесу пізнання тощо).
По-друге, всуспільстві необхідно вирівняти надто складний і тонкий баланс прав таобов’язків, моральної свободи й відповідальності особистості, до чогоспонукають демократичні перетворення в країні, зниження ролі соціальногопримусу в дотриманні тих форм поведінки, в яких зацікавлене суспільство.
По-третє,зниження ролі соціального примусу супроводжується перенесенням центру ваги всамій моралі з частини норм, у яких втілений її характер, як засобустримуючого, забороняю чого, обмежуючого (за А.С.Макаренком) – це норми, якізабезпечують «дисципліну гальмування» щодо норм, які стимулюють,активізують діяльність людини.
По-четверте,радикальні перетворення значно ускладнили ситуацію морального вибору, зробиливкрай значною необхідність правильно враховувати мотивації вчинків і всієїлінії поведінки в оцінній практиці.
По-п’яте, поруч знеобхідністю розширити сферу впливу моралі відбувається активний процесперенесення значної частини моральних норм до числа складних як способом їхзасвоєння індивідом, так і за характером їх творчої реалізації.
По-шосте, однієюз найвагоміших змін у сфері сучасної моральної свідомості є висунення напередній план світоглядної функції моралі. В умовах зламу ідеологізованого типусвітогляду, повернення до загальнолюдських цінностей як до критерію моральногорозвитку виникають закономірні труднощі організації моральної діяльності,забезпечення певної цілісної моральної свідомості людини.
Виховнадіяльність у сфері моралі набере оптимального характеру лише за умовиврахування названих рис моральності, властивої нашому суспільству. Оскількисаме в підлітковому віці (12-16 років) відбуваються чи не найінтенсивнішіметаморфози в моральному становленні особистості.
Проблемоювивчення факторів, які впливають на ситуацію морального вибору людини займалисьі продовжують займатися багато вчених, серед яких можна назвати В.О.Лозового,Н.М.Вознюка, Н.І.Шаталову, В.С.Мухіну, Н.С.Назарова та ін.
Тема:
Чинники, щовпливають на ситуацію етичного вибору школярів середньої ланки.
Об’єкт:
Ситуація етичноговибору школярів середньої ланки.
Предмет:
Мотиви, воля ісамоконтроль як чинники впливають на ситуацію етичного вибору школярівсередньої ланки.
Гіпотеза:
На ситуаціюморального вибору можуть впливати наступні фактори:
- пізнавальнімотиви;
- самоконтроль(воля);
- самооцінка.
Мета:
Виявити впливтаких чинників як мотиви, воля і самооцінка на ситуацію етичного вибору.
Завдання:
1. Проаналізуватинауково – психологічну літературу і визначити компоненти і чинники, щовпливають на ситуацію етичного вибору школярів середньої ланки.
2. Проаналізувативплив таких чинників як мотиви, воля і самооцінка на ситуацію етичного вибору.
3. Організувати іпровести емпіричне дослідження чинників, що впливають на ситуацію етичноговибору школярів середньої ланки.
4. Обробитиемпіричні дані і проаналізувати отримані результати.
5. Сформулювативисновки щодо впливу мотивів, волі і самооцінки на ситуацію етичного виборушколярів середньої ланки.
1. Загальна психологічна характеристикапідліткового віку
1.1 Особливості новотвору підлітковоговіку
Перехід допідліткового віку характеризується глибокими змінами умов, що впливають наособистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізіології організму, відносин,що складаються в підлітків з дорослими людьми й однолітками, рівня розвиткупізнавальних процесів, інтелекту і здібностей. В усьому цьому намічаєтьсяперехід від дитинства до дорослості. Організм дитини починає швидкоперебудовуватися і перетворюватися в організм дорослої людини. Центр фізичногоі духовного життя дитини переміщається з родини в зовнішній світ, переходить усередовище однолітків і дорослих. Відносини в групах однолітків будуються набільш серйозних, ніж розважальних спільних іграх, справах, що охоплюють широкийдіапазон видів діяльності, від спільної праці над чим – небудь до особистогоспілкування на життєво важливі теми. В усі ці нові відносини з людьми підлітоквступає, вже будучи інтелектуально досить розвитою людиною і розташовуючиздібностями, що дозволяють йому зайняти визначене місце в системі взаємин зоднолітками.
Головноюособливістю підліткового віку є його перехідний характер – від дитинства додорослості. Це період різкого збільшення темпів фізичного розвитку і половогодозрівання. Характерна його риса – прояв підлітками протилежних рисособистості, їхня несподівана зміна одна одної: то товариський, то замкнутий,то веселий, то сумний і т.д. Головна ж задача підлітка – формування самосвідомостій ідентичності (бути як інші однолітки).
Перехідвід дитинства до дорослості не в усіх протікає гладко. У зв'язку з цимвиділяють три типи розвитку особистості підлітка (Е.Шпрангер).
Для першоготипу характерно бурхливий, кризовий плин, пережитий підлітком як другенародження. Його підсумок – становлення нового Я.
Для другоготипу характерно плавна, без глибоких потрясінь зміна особистості.
Третій тип розвитку пов'язаний з активним і свідомим процесом самовиховання,самостійним подоланням тривог і криз.
Так Ш.Бюлервиділив психічну пубертатність, а усередині неї – три фази розвитку.
Перша з них – це прелюдія до періоду психічної пубертатності, окремісимптоми якої з'являються в 11 – 12 років, коли підлітки неприборкані,забіякуваті, коли дитячі ігри здаються їм нецікавими, а ігри старших підлітківще не зрозумілі [12].
«Прелюдія»змінюється наступною, негативною фазою, тривалість якої від 11 до 13 років удівчинок і від 14 до 16 років у хлопчиків, а основними рисами є підвищеначутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, фізичне іщиросердечне нездужання, незадоволеність собою. Тому нерідко можна бачитиодночасно присутність у підлітка ненависті до себе і навколишнього світу, щозмушує його почувати себе самотнім, чужим і незрозумілим оточуючими людьми.Дитина на цій стадії найбільш чуттєва до сприйняття негативного, що спонукує їїабо до агресивного самозахисту, або до пасивної меланхолії. Результатом цьогостає зниження працездатності, ізоляція або активне вороже відношення до навколишніх.Закінчення негативної фази збігається з завершенням тілесного дозрівання.
Позитивна фаза починається з того, що підліток стає сприйнятливий до позитивнихаспектів оточення. Перед ним відкриваються джерела радості, серед яких на першемісце Ш.Бюлер ставить «переживання природи – свідоме переживанняпрекрасного. При сприятливих умовах розвитку такими джерелами радості можутьстати мистецтво і наука. До цього приєднується і любов, „яка дає вихіднайважчій напрузі“ [9].
Звичайно процесзагального інтелектуального розвитку дітей починається і завершується трохираніш, ніж процес їхнього формування як особистості. Якщо інтелект дитини, щорозуміється як здатність ставити і вирішувати задачі в практичному, образному ісимволічному планах, уявляється розвитим вже до початку підліткового віку, тостановлення дитини як особистості тут активно продовжується і завершуєтьсянабагато пізніше, у роки юності. Протягом трьох – чотирьох років навчання встарших класах школи оформляється мотиваційна сфера людини, визначаються їїособисті і ділові інтереси, виявляються професійні схильності і здібності.
Підлітковість –це самий важкий і складний із усіх дитячих віків, що представляє собою періодстановлення особистості. Разом з тим це самий відповідальний період, оскількитут складаються основи моральності, формуються соціальні установки, відносинидо себе, до людей, до суспільства. Крім того, у даному віці стабілізуються рисихарактеру й основні форми між особистісної поведінки. Головні мотиваційні лініїцього вікового періоду, пов'язані з активним прагненням до особистісногосамовдосконалення, — це самопізнання, самовираження і самоствердження.
На початкупідліткового віку у дитини з'являється і підсилюється прагнення бути схожою настарших, дітей і дорослих, причому таке бажання стає настільки сильним, що,форсуючи події, підліток іноді передчасно починає вважати себе вже дорослим,вимагаючи відповідного звернення із собою як з дорослою людиною. У той же часвін ще далеко не в усьому відповідає вимогам дорослості. Придбати якостідорослості прагнуть усі без винятку підлітки. Бачачи прояв цих якостей устарших людей, підліток часто некритично наслідує ім. Власне прагненняпідлітків до дорослості підсилюється за рахунок того, що і самі доросліпочинають відноситися до підлітків вже не як до дітей, а більш серйозно івимогливо. З підлітка запитують більше, ніж з молодшого школяра, але йомубагато чого і дозволяється з того, що не дозволяється першокласникам.Наприклад, підліток набагато більше, ніж молодший школяр, може знаходитися позадомом, на вулиці, у компанії друзів і серед дорослих. Йому дозволено братиучасть у таких ситуаціях, до яких звичайно молодші школярі не допускаються. Цимпідтверджується більш рівноправне і незалежне положення підлітка в системілюдських відносин. Усе це разом узяте породжує у підлітка уявлення про себе якпро людину, що перестала бути дитиною, що переступила за поріг дитинства.Підсумком цих процесів стає внутрішнє прагнення підлітка, що зміцнюється,скоріше стати дорослим, котре створює зовсім нову зовнішню і внутрішню ситуаціюособистісного психологічного розвитку. Вона вимагає і породжує зміну всієїсистеми відносин підлітка з оточуючими людьми і самим собою.
Швидкодорослішати підлітка змушують також обставини життя, пов'язані з фізичними змінамийого організму. Швидке змужніння, фізична міцність породжують додатковіобов'язки, які підліток одержує й у школі, і дома.
Упідлітковому віці змінюються зміст і роль наслідування в розвитку особистості.Якщо на ранніх ступінях онтогенезу воно носить стихійний характер, малоконтролюється свідомістю і волею дитини, то з настанням підлітковостінаслідування стає керованим, починає обслуговувати численні потребиінтелектуального й особистісного самовдосконалення дитини. Новий етап урозвитку цієї форми навчання у підлітків починається з наслідування зовнішніматрибутам дорослості [15].
Найлегшийспосіб досягти мети „бути як дорослий“ складається в наслідуваннізовнішнім формам поведінки, що спостерігається. Підлітки починаючи з 12 – 13років (дівчинки трохи раніш, хлопчики пізніше) копіюють поведінку дорослих,котрі мають авторитет у їхньому колі. Сюди входять мода в одязі, зачіски,прикраси, косметика, особливий лексикон, манера поведінки, способи відпочинку,захоплення і т.п. Крім дорослих зразками для наслідування з боку підлітківможуть стати їхні більш старші однолітки. Тенденція походити на них, а не надорослих у підлітковому середовищі з віком збільшується.
Дляхлопчиків – підлітків об'єктом наслідування часто стає та людина, що поводиться»як дійсний чоловік" і володіє силоміць волі, витримкою, сміливістю,мужністю, витривалістю, вірністю дружбі. У дівчинок розвивається тенденціянаслідувати тим, хто виглядає «як дійсна жінка»: старшим подругам,привабливим, що користується популярністю дорослим жінкам. До свого фізичногорозвитку багато хлопчиків – підлітків відносяться дуже уважно, і починаючи з 5– 6 класів школи багато хто з них приступають до виконання спеціальних фізичнихвправ, спрямованих на розвиток сили і витривалості. У дівчинок же більшеспостерігається наслідування зовнішній атрибутиці дорослості: одягові,косметиці, прийомам кокетства і т.п.
Упідлітковому віці продовжується процес формування і розвитку самосвідомостідитини. На відміну від попередніх вікових етапів він так само, як і наслідування,змінює свою орієнтацію і стає спрямованим на свідомість людиною своїхособистісних особливостей. Удосконалювання самосвідомості в підлітковому віціхарактеризується особливою увагою дитини до власних недоліків. Бажаний образ «Я»у підлітків звичайно складається з оцінювальних ними достоїнств інших людей[21].
Такимчином, як зразки для наслідування підлітків виступають якдорослі, так і однолітки і створюваний ними ідеал виявляється трохисуперечливим. Він сполучить у собі якості як дорослої, так і більш молодоїлюдини, причому далеко не завжди ці якості виявляються сумісними в одній особі.У цьому полягає одна з причин невідповідності підлітків своєму ідеалові і їхнімпостійним переживанням по даному приводу.
1.2 Особливостіемоційної та мотиваційної сфер
Дляемоційної сфери підлітка характерні:
· дуже велика емоційна збудливість, тому підліткивідрізняються запальністю, бурхливим проявом своїх відчуттів, пристрасністю:вони гаряче беруться за цікаву справу, пристрасно обстоюють свої погляди, готові«вибухнути» на щонайменшу несправедливість до себе і своїх товаришів;
· велика стійкість емоційних переживань в порівнянніз молодшими школярами; зокрема, підліток довго не забуває образи, нанесеноїйому вчителем, тому останньому після свого необачного вчинку потрібно докластибагато зусиль, щоб відновити втрачений в очах учня авторитет;
· в той же час для підлітків характерні перепадинастрою – від нестримної веселості до смутку і назад, причому достатньозначущих причин для подібної зміни настрою може і не бути;
· суперечність відчуттів: часто підліток з жаромзахищає свого товариша, хоча розуміє, що той гідний засудження; володіючивисокорозвинутим відчуттям власної гідності, він може заплакати від образи, хочі розуміє, що плакати соромно; сентиментальність часом уживається з дивовижноючерствістю, хвороблива соромливість – з розбещеністю;
· переживання у підлітка виникають не тільки зприводу оцінки його іншими, але і з приводу самооцінки, яка з'являється у ньогов результаті зростання його самосвідомості;
· у підлітків сильно розвинене відчуття приналежностідо групи, тому вони гостріше і боляче переживаютьнесхвалення товаришів, чим несхвалення вчителя;
· підлітки пред'являють високі вимоги до дружби, воснові якої лежить не сумісна гра, як у молодших школярів, а спільністьінтересів, етичних відчуттів; дружба у підлітків більш виборча і інтимна,триваліша; під впливом дружби змінюється і підліток, правда, не завжди впозитивну сторону, тому не всяку дружбу потрібно вітати;
· у підлітків сильно виявляється відчуття патріотизму(гордість за свою Батьківщину, любов до неї) [7].
У цьомувіці в організмі і психіці дитини відбуваються істотні зміни, обумовленістатевим дозріванням. Це значно змінює сферу інтересів дитини. При цьому можнавиразно прослідкувати дві тенденції в розвитку інтересів: з одного боку, появанових інтересів (до суспільного життя, техніки, читання книг пригодницьких ігероїчних; у багатьох виражені спортивні інтереси), з іншої – згортання івідмирання сталої раніше системи інтересів (звідси її негативний, протестуючий,негативний характер). Саме поєднання обох моментів, узятих разом, пишеЛ.С.Виготський, характеризує той на перший погляд дивний факт, що у підліткаспостерігається неначе загальне пониження, а іноді навіть і повна відсутністьінтересів. Ця спустошуюча фаза, протягом якої підліток остаточно зживає своєдитинство, дала привід Л.М.Толстому назвати цей період «пустелеюотроцтва».
Для цієїфази характерні також песимізм, розпад колективних зв'язків, розрив відносин,що склалися раніше, між дітьми, у тому числі і дружних, прагнення до самоти,різка зміна відношення до інших людей, зневага правилами суспільної поведінки.
Врезультаті більшої половини підлітків характеризуються індивідуалістичноюспрямованістю. При цьому її пік доводиться на середніх підлітків, а до старшогопідліткового віку, частка індивідуалістів декілька зменшується; протесуспільство, інші люди цікавлять їх опосередковано, через самих себе. Дівчатокз гуманістичною спрямованістю значно більше, ніж хлопчиків, в той же час більшехлопчиків з егоїстичною спрямованістю особи. Ці відмінності пов'язують зсоціальними ролями, виробленими суспільством для осіб чоловічої і жіночоїстаті. Від жінки суспільство чекає більшою мірою дисциплінованості,старанності, ніж самостійності і незалежності, більшою мірою здатностіспівпереживати, приймати чужу точку зору, ніж відстоювати свою. Жінка більшоюмірою повинна бути лояльна, терпима, уміти прощати і поступатися, що значноюмірою відповідає гуманістичній спрямованості особи. Роль чоловіка наказуєхлопчикові мати мужнішу, активнішу, самостійнішу і агресивнішу поведінку,велику незалежність думок і вчинків. Таким чином, його поведінка більшіндивідуалістична [14].
Негативнатенденція у хлопчиків виявляється пізніше, ніж у дівчаток (у зв'язку з пізнішимстатевим дозріванням), але виражається бурхливіше і тривало.
Вмотиваційній сфері підлітків відбувається надзвичайно важлива зміна, що полягаєв тому, що вони в значній мірі здатні керуватися в своїй етичній поведінці тимивимогами, які самі собі пред'являють, і тими завданнями і цілями, які передсобою ставлять. Отже, відбувається перехід від «реактивного»проходження вимогам ззовні до активної побудови своєї поведінки відповідно досвого власного ідеалу.
Упідлітків наголошується більша, ніж раніше, стійкість цілей, достатньорозвинене відчуття довгу, відповідальності. Інтереси вже не ситуативні, авиникають поступово у міру накопичення знань. Часто інтерес до чого-небудьнабуває характеру захоплення. Вважається, що підлітковий вік без захопленьподібний до дитинства без ігор. Захоплення підлітка – сильні і часто змінюютьодне одного, але іноді приймають «запійний» характер; як правило,вони не пов'язані з учбовою діяльністю. Деякі з цих захоплень можуть сприятирозвитку особи підлітків, оскільки задовольняють їх пізнавальну потребу,сприяють формуванню корисних навиків. Проте при певних особових особливостяхвони ж можуть скривлювати розвиток особи, формувати схильність до накопичення,порожньому проведенню часу з порушенням громадського порядку [20].
Наявністьідеалів, самооцінок, засвоєних норм і правил суспільної поведінки свідчить прозначний розвиток особи підлітків, про формування у них «внутрішнього плану»,що є істотним чинником мотивації і організації власної поведінки. Проте цей «внутрішнійплан» ще не організований в цілісну систему, недостатньо узагальнений істійкий. Так, наявний ідеал неконкретний і часто міняється (сьогодні підлітковіподобається один герой, якому хочеться наслідувати, а завтра — інший). Вимогипідлітка до себе потребують постійної підтримки з боку. Звідси – і нестійкістьряду мотивів, мінливість поведінки. Крім того, для даного віку характернаневідповідність цілей можливостям, що свідчить про завищений рівень домагань істає причиною частих невдач в здійсненні задуманого.
Прагненнястарших підлітків утвердитися у власній думці більшою мірою, ніж в думці тих,хто їх оточують, приводить до того, що мотиви у них формуються, перш за все, іголовним чином з урахуванням власної думки, що зрештою виражається в їхупертості.
Умолодшого підлітка з'являються нові потреби: вийти за рамки школи, залучитисядо життя і діяльності дорослих, а також знайти і захистити своє місце в томусоціальному середовищі, яке його оточує. Задоволення цих потреб можливе тількипри зміні старої провідної діяльності (учбової) на нову. Таким стаєспілкування.
Процесстатевого дозрівання, що доводиться на цей вік, істотно змінює вольову сферу,причому не завжди в кращу сторону. Зростає сміливість (яка в цей період взагалідосягає найбільшого прояву), але знижується витримка, самовладання.Спостерігається установка на відмову від зусилля, тому завзятість виявляєтьсятільки в цікавій роботі. Знижується дисциплінованість, посилюється проявупертості, частково у зв'язку з тим, що поради дорослих сприймаються критичнояк затвердження свого «Я», права на власнудумку, на свою точку зору [14].
Такимчином, для емоційної сфери підлітка характерні: дуже велика емоційназбудливість; велика стійкість емоційних переживань в порівнянні з молодшими школярами;перепади настрою; суперечність відчуттів; переживання у підлітка виникають нетільки з приводу оцінки його іншими, але і з приводу самооцінки, яказ'являється у нього в результаті зростання його самосвідомості; відчуттяприналежності до групи, тому вони гостріше і боляче переживають несхваленнятоваришів, чим несхвалення вчителя; високі вимоги до дружби, в основі якоїлежить не сумісна гра, як у молодших школярів, а спільність інтересів, етичнихвідчуттів; відчуття патріотизму. У мотивах підлітків міститься аргументація іпередбачення наслідків ухваленого рішення, що свідчить про значно повнішеусвідомлення процесу мотивації і структури мотиву. Це знижує імпульсну дію івчинки підлітків, особливо старших. Вельми суперечлива вольова сфера підлітків.Спостерігається перехід від зовнішньої стимуляції вольової активності досамостимуляції. Підліток прагне до самостійної поведінки. Підлітки хочуть бутивольовими. Проте цей механізм ще недостатньо сформований. Тому підлітки частостраждають від того, що у них немає «волі».
2. Моральна самосвідомість особистості
2.1 Моральнесамопізнання особистості, його умови та способи здійснення
Формуваннянеобхідності у моральному самопізнанні визначається мірою усвідомленнясоціальної необхідності в моральній саморегуляції та самовдосконаленнівідповідно до вимог суспільства до її поведінки. Зароджуючись у відчуженні, цянеобхідність досягає різної необхідності в юності та зрілому віці, при чомупереживається тим сильніше, чим ясніше індивід розуміє протиріччя між власнимидомаганнями та відношенням до нього оточуючих, чим більше він сам зазнаєсумнівів у своїй моральній правоті, незадоволення своїми рішеннями та вчинками.Подібного роду «когнітивний дисонанс» стає важливим стимуломпереосмислення та критичної переоцінки самого себе.
Якщобезпосереднім критерієм істинності морального знання людини стає власнаповедінкова практика, то непрямим показником достовірності самопізнання можебути багатократне співпадання автохарактеристики зі справедливою суспільноюдумкою. «Хто хоче точно знати, чого він вартий, може дізнатися про це лишевід народу і, відповідно, повинен віддати себе на його суд. Звіряючись іздумкою інших про мене, я впевнююсь у власній правоті або помилковості.Суспільство ж дійсно визначає мою реальну моральну цінність не лише засуб'єктивними спонуками, а й за об'єктивними наслідками моїх вчинків, прямо чинепрямо зачіпаючи інтереси інших осіб. Про приховані помисли та відчуттяреальних особистостей можна достовірно судити лише за соціально важливими діями,мотивами, цілями та результатами, які далеко не завжди збігаються за моральнимзмістом. У характеристиці індивіда не можна також беззаперечно виходити з йогоуявлень про себе самого, тому що, по-перше, у силу різних об'єктивних тасуб'єктивних причин далеко не кожен спроможний скласти про себе правильнудумку, а по-друге, не завжди він зважиться привселюдно визнати те, що думає просебе, особливо якщо це може характеризувати його негативно. При аналізі йоцінці власних переконань та вчинків „дуже легкі мимовільні непорозумінняіз самим собою; тут відкрите, при всій добропорядності людини, найбільш широкеполе помилок перед самим собою“ [12].
Складністьморального самопізнання полягає в тому, що об'єкт його динамічний та якісноневичерпний, бо моральна діяльність та відносини особистості безкінечномінливі, різнорідні за змістом та формами прояву. Гносеологічний образ „Я“у моральній самосвідомості суб'єкта в даний момент вибірково відображає лишедеякі фрагменти його багатомірного морального життя, знаходячись убезперервному розвитку, оскільки сам він спрямований у майбутнє, творить себе.Особистість як потенційний та актуальний об'єкт морального самопізнання засвоїм змістом значно багатша, ніж її суб'єктивний образ.
За певних умов щене стають або не є предметом самопізнання окремі моменти моральної діяльності,що не становлять особливого інтересу для самого суб'єкта в даний момент,випавши з його уваги або забуті ним, надміру важкі для розуміння чисамоочевидні, що виникли несвідомо або витіснені в сферу підсвідомого якзвичні, неприємні, неприйнятні для нього. Людина далеко не завжди визнаєзначення та динаміку своїх внутрішніх й зовнішніх моральних дій, їх суб'єктивнізвички та об'єктивні наслідки, хоча в принципі „будь-який несвідомий змістможе стати надбанням свідомості“ [12]. Але навіть те в складі моральноїдіяльності, що безпосередньо є предметом пізнання, не осягається нею відразу,цілком та адекватно. У моральному самопізнанні неминучі суб'єктивності таобмеженість знань про себе долаються поступово на основі моральної практики упроцесі руху від незнання, помилок, або відносно істинного про власне моральнеобличчя до все більш повного та глибокого об'єктивно істинного знання; відчуттєво-конкретного, ситуативного самосприйняття до логічно-абстрактного,узагальненого поняття про моральне „Я“.
»Оскількиморальна діяльність як система вчинків виступає у формі спілкування, не можнаповністю погодитися із припущенням, ніби пізнання самого себе через діяльністьмає інші способи, прийоми та рівні, ніж методом спілкування" [33]. Аджеморальне самопізнання можливе лише через спілкування в процесі моральноїдіяльності, через самоспостереження, рефлексію, інтуїцію, на рівні розуму
Важливим методомморального самопізнання слугує цілеспрямоване активне самоспостереження, задопомогою якого суб'єкт виділяє, збирає, фіксує, описує конкретні факти власноїжиттєдіяльності. При цьому моральне самосприйняття залежить від світосприйняттяособистості та чинить зворотну суб'єктивну дію на нього. «Немає свідкабільш об'єктивного, ніж кожен стосовно до самого себе», але немає й більштенденційного. Це проявляється вже в відборі й інтерпретації тієї цінноїінформації про наші внутрішні стани та їх зовнішні прояви, яка отримана шляхомінтроспекції.
У процесісамопізнання елементарне відчуття безпосередньої тотожності людини із собою усамопереживанні через ідентифікацію себе з іншими здіймається досамоідентифікації в узагальненій думці про себе як Я. Систематично зіставляючирезультати спостереження інших осіб з даними самоспостереження в контекстісамоспілкування, індивід встановлює схожість та різницю між собою та ними,уподібнює та переносить на себе характерні їм риси, а свої — на них. У йогосамосвідомості виникають уявлення та поняття про себе як людину певної статі, віку,соціальної, етнічної, професійної приналежності, сімейного положення. У складіцільного образу Я, що формується, все тісніше переплітаються загальні, особливіта неповторно індивідуальні риси.
Чим повніше вморальній діяльності виражені типові риси представника певної епохи, країни,соціальної спільності і чим глибше методом самоаналізу він осягає їх у собі,тим вища науково пізнавальна цінність його автопортрету і тим достовірнішевтілена в ньому моральна самосвідомість суспільства.
У науковійлітературі часом дається розширене пояснення моральної рефлексії як здібностісуб'єкта до раціонального обґрунтування суспільних та власних моральнихідеалів, принципів й норм, до пояснення та оцінки своїх вчинків. У такомупоясненні рефлексія виступає як важлива ознака моральності, показник прогресуморальної свідомості, вираженого у здібності раціоналізованої мотивації,самоорієнтації, самостійному виборі, автономному самоконтролі. Доцільновиділити поняття моральної рефлексії в більш вузькому значенні як роздумуособистості над власною моральною діяльністю, її передумовами та результатами;здібності усвідомлювати свої вчинки, наміри, мотиви. Особливість подібноїсаморефлексії проглядається у такому аналізі своєї свідомості та поведінки,який приводить до узагальнення власних моральних позицій, рішень та даєвідчуття внутрішньої свободи. «Етичне рефлектування стає при цьомуспособом внутрішнього самостановлення людини у зіткненні з обставинами».За допомогою рефлексії людина піднімається над собою, вириваючись за межічуттєвої поглинутості безпосереднім потоком життя. На відміну від рефлективногороздуму про іншу особу або розумового діачогу з нею, саморефлексія є самоаналізу формі діалогу із самим собою, особлива з приводу критичних ситуацій, у якихсуб’єкту доводиться здійснювати радикальний моральний вибір [15].
У процесіморального самопізнання використовуються ті самі логічні операції, що і в іншихформах ціннісного пізнання, з поправкою на специфіку предмета та характердослідження. Прояв морального аспекту своєї життєдіяльності припускає здатністьтимчасово абстрагуватися від інших її характеристик, у даному випадкунеістотних для суб'єкта. Виходячи із власних моральних установок, суб'єкт усуцільному потоці інформації про самого себе виділяє, аналізує, зіставляє,диференціює та оцінює окремі вчинки і їх компоненти, які потім інтегрує йузагальнює у цілісний образ «Я». У результаті конкретні ситуативніпрояви моральної діяльності у самосвідомості рефлектуючої особистостісинтезуються та генералізуються у вигляді суттєвих моральних якостей, створюючисистемне знання про її моральне обличчя — відносно стійку і у той же часдинамічну «Я-концепцію», яка складається в двоєдиному процесівивчення та узагальнення на основі соціального утвердження та самоствердження.
Ступіньсаморозуміння характеризується адекватністю та глибиною проникнення суб'єкта всвою соціально-моральну сутність, цілісністю й повнотою охоплення її багатьохпроявів, стабільністю та упорядкованістю знань про власне Я, здібністюефективно використовувати їх у саморегуляції, прогнозуванні та вдосконаленнісвоєї моральної діяльності відповідно до вимог даного суспільства, класу. Там,де родова сутність людини викривлена її одномірним існуванням та в ілюзійномувигляді відображається суспільною думкою, розчарована самосвідомість не в змозіосягнути ні моральної значущості окремих вчинків, ні суті життя взагалі.Відмовившись від намагань зрозуміти себе та оточуючих, багато людей обмежуютьсябездумним спогляданням гри своїх та чужих пристрастей або цілком поглинутіметушнею життєвих розрахунків.
Моральнесамопізнання стає розумним у міру того, як все глибше проникає в сутність нелише окремих вчинків і якостей особистості, а й усієї її моральної діяльностіта морального обличчя в їх системній єдності та суперечливому розвитку,осягаючи загальне в одиничному, необхідне у випадковому, належне в сущому.Моральна проникливість розуму проявляється не стільки в здатності відчуватинайтонші нюанси в мотивах та вчинках, скільки в поясненні всієї поведінкискладним комплексом соціальних та психологічних, об'єктивних та суб'єктивних,суттєвих та несуттєвих причин у контексті різнорідних суспільних відносин.Дійсно розумне ставлення до себе, на відміну від розважливості якморально-прагматичної якості, спрямованої в основному на забезпечення власногоблага та щастя, зумовлює насамперед піклування про блага та щастя інших людей.Лише людина, адекватно пізнавши глибокий взаємозв'язок соціального таособистого, здатна повною мірою стати морально вільною та нести відповідальністьза власні помисли та діяння, спосіб життя та долю. Вона розуміє своїдостоїнства та вади, вживаючи заходи для утвердження перших та викоріненнядругих. Самокритично обдумуючи своє минуле та теперішнє, вона прагне правильнопрогнозувати та творчо вдосконалювати моральну діяльність [17].
Одна із основнихфункцій моральної самосвідомості є оціночно-емоційие ставлення людини до себеяк особлива форма моральних відносин, суб'єктом і об'єктом яких виступає вонасама.
Подібно до того,як свідомість у цілому є не тільки відбиттям, а й моїм ставленням до могосередовища, самосвідомість — не пасивне самоспоглядання, а моє активнеставлення до власного Я, як об'єктивної і суб'єктивної реальності. «Ставлення»Я" до свого іншого «Я» є ціннісне ставлення, акт ціннісноїсаморегуляції", що «включає передпідготовку і санкціонування нашоговолевиявлення і потім наступної оцінки цього волевиявлення, тобто в остаточномупідсумку оцінку оцінки».
На самовибірморальної орієнтації впливають соціальний статус особистості у визначеномумакро- і мікросередовищі, її реальне і уявне положення в системі моральнихвідносин, життєвий досвід і ролі, які виконуються в процесі моральноїдіяльності, її духовна культура, вся сукупність виховних впливів, включаючи йсамовиховання.
Система диспозиційнихморальних орієнтацій особистості виступає як ієрархія фіксованих (більш-меншусвідомлених) загальних ціннісних установок щодо ступеня співвідношення своїх ічужих вчинків з етичними принципами суспільства (класу) ставши її нормативнимипереконаннями. Формально усвідомлене надіндивідуальне значення моральної нормизалишається для особистості розумовим знанням, доки не придбає глибокоінтимного змісту в якості еталона і мотиву моральної діяльності, перетворившисьна «внутрішню етичну інстанцію».
Розрив міжетичними знаннями та їх емоційно-особистісною оцінкою породжує «суттєвийбар'єр» на шляху формування моральних переконань. Навпаки, зрілістьпереконань як суб'єктивної підстави моральної позиції характеризується тим,наскільки воно є усвідомленим активним спонуканням до визначених вчинків та їхсамооцінки.
Моральніпереконання як компоненти самосвідомості — не що інше, як глибоко осмислені,емоційно-вистраждані, апробовані життєвим досвідом моральні цінності, вістинності та загальзначущості яких особистість твердо впевнена, а томукерується ними як імперативними спонуканнями у вчинках, оцінках і самооцінках,виходячи із соціальних потреб і інтересів. Сформувавшись на вищому ярусісвідомості, переконання може потім «опускатися» до віри, не допускаючисумнівів його правильності, що перетворює моральні цінності на щось святе.Особистість по-різному усвідомлює свої моральні переконання залежно від рівняїхньої зрілості та актуальності у даній ситуації.
Щоденні позитивнівчинки, звичні для оточуючих і самого суб'єкта, як правило, не зумовлюютьаргументованої самооцінки. Така необхідність найчастіше усвідомлюється в умовахвідповідального морального вибору, при істотній зміні його статусу, домагань,характеру взаємин з іншими, при підвищенні вимог до нього і власних претензійдо себе, розбіжності суспільних оцінок і особистого ідеалу з колишньою думкоюпро себе. Конфлікти між добром і злом, моральним ідеалом і реальністю, належнимта суттєвим, духовним і практичним у моральній діяльності особистості стаютьджерелами переоцінки цінностей і їхніх критеріїв самосвідомості.
Самооцінка — одназ основних форм проявлення індивідуальної моральної самосвідомості. Уорієнтації на Я як суб'єкта моральної активності проявляється деякий «егоїзм»навідміну від «альтероцентричної» установки щодо оцінки інших.
І хоча в даномувипадку абсолютизується один із суб'єктивних критеріїв поведінки, позасумнівом, що самооцінка дійсно є фундаментальним структурно-функціональнимкомпонентом моральної самосвідомості.
Зберігаючи відноснусамостійність, самооцінка виступає в тісній єдності із самопізнанням моральноїдіяльності. Щоб оцінити себе по достоїнству, треба мати про себе достовірну ідосить повну інформацію. Водночас самооцінка — не тільки фіксований підсумокморального самопізнання, а й неодмінна умова, і адекватна форма його перебігу.Без самооцінки збагнення моральної специфіки своїх характеру і діяльностінеможливо. Якщо «вільний самоопис» може бути чисто актуальним, щоконстатує, то моральне самопізнання неминуче стає оцінюючим, а моральнасамооцінка має значення як ціннісне знання про себе. Зміст моральної самооцінкивизначається, з одного боку, об'єктом, на який вона спрямована, а з іншого — ціннісними критеріями, якими керується суб'єкт при визначенні своєї моральноїзначущості.
Предметомморального самоставлення особистості за певних умов стають її життя і здоров'я,праця і побут, навчання і дозвілля, внутрішні переживання і зовнішні манери — все, що актуально для неї й інших з погляду добра, обов'язку, гідності.
Розрізняючись зарівнем узагальнення, повноти, глибини, стабільності, моральна самооцінка буваєвузькою і широкою, порційною і цілісною, ситуаційною і стійкою, виступаючи і якінтуїтивне визначення цінності вчинку, і як логічне обґрунтування лініїповедінки. Але в будь-якій формі вона виходить з переконань людини, відбиваючиінтереси різних соціальних груп і визначаючи її характер. «Ось чому всамооцінці особливо важлива опора на науковий світогляд, який дозволяєзнаходити правильні крапки відліку у визначенні моральної значущості заподіянихвчинків». При цьому універсальні, абстрактні вимоги суспільства доповедінки кожного перетворюються на суб'єктивні критерії самооцінки, колистають індивідуально-конкретними вимогами до себе не меншою мірою, ніж до інших [14].
Моральнасамооцінка може бути в різному ступені адекватної або неадекватно моральноїцінності вчинків і якостей особистості, що зумовлені рядом соціальних,гносеологічних і психологічних причин. Дійсність її в соціально-історичномуплані визначається відповідністю ціннісних критеріїв, якими керується суб'єкт,корінними інтересами найбільш прогресивного класу, що збігається з потребамирозвитку людства. Міра адекватності в оцінці самої себе залежить і від того,яке дійсне положення даної особистості в суспільстві, як склались її конкретнівзаємовідносини з оточуючими і наскільки правильно вони оцінюють її моральнугідність. Нерівномірність морального і розумового розвитку особистості,багатогранність її моральних поглядів, складність її соціальної життєдіяльностівизначають динамізм, різноплановість і суперечливість моральних самооцінок,труднощі, а часом і неможливість однозначної цілісної авто характеристики.
Помилковаморальна самооцінка пов'язана як з неадекватною оцінкою особистостінавколишніми, так і з абсолютизацією або ігноруванням нею суспільної думки.Така самооцінка стає наслідком, фальсифікованого ставлення відношення до інших.«Кожна людина вимірює інших собою. Що нижче її або дорівнює їй, та вонарозуміє, по-можливості тому вона вірить; що вище її здібностей або розвитку,того вона не розуміє, тому й не вірить». Людина схильна переоцінюватисебе, коли приймає на віру занадто втішну думку про себе або захищається віднегативних оцінок, вважаючи їх несправедливими, коли судить про інших зозавищеними критеріями, а про себе — за заниженими. Водночас з тим суб'єктзвичайно недооцінює себе, якщо навколишні оцінюють його низько.
Найбільшраціоналізованою і водночас гострою формою моральної самооцінки є самокритика.Ставлення до критики і здатність до самокритики — найважливіші показники рівняморальної та інтелектуальної зрілості особистості. Чим сильніша людина духовно,- писав Бєлінський, — тим сміливіше він дивиться на свої слабкі сторони інедоліки. Атмосфера взаємного відчуження, аморалізму і лицемірства у сучасномубуржуазному суспільстві перешкоджає значному поширенню здорової самокритикисеред його членів. В одних це проявляється в байдужості абоцинічно-апологетичному ставленні до своїх і чужих вад; в других — у панічномустрахові самовикриття і втрати престижу перед недоброзичливою громадськоюдумкою, у прагненні до показної благопристойності; у третіх самокритиказалишається безпринципною, пасивною або здобуває деструктивний характер,вироджуючись у релігійно-фанатичне самошельмування.
Критична моральнасамооцінка, уміння втілити її, незважаючи на усі втішні самовиправдання, щопідказує людині самолюбність, — неодмінна умова справжнього моральногорезонансу з іншими людьми, а значить і взаємо — і світоглядну позицію стосовнодо себе, і морального змісту свого життя, відображаючись у всій багатогранностісоціальної активності особистості. У такому трактуванні Я-концепція — несукупність фрагментарних образів Я і оцінок його окремих сторін, а ціліснасистема поглядів на себе як суб'єкта моральної життєдіяльності.
На формуванняіндивідуальної моральної самооцінки суттєво впливає громадська думка. Водночасчутливість особистості до думки інших осіб за межами міри призводить доконформізму, в утрати моральної автономії. Але постійно скептично сприймаючи, абоігноруючи думку навколишніх про себе, вона ризикує втратити критерії моральноїсамооцінки і дезорієнтуватися щодо соціальної цінності свого Я.
Багаторазовопороджувані громадською думкою оціночні ситуації, в які потрапляє особистість,стимулюють в ній схильність до самооцінки. Становлення індивідуальних критеріїві мотивів, навичок і звичок моральної самооцінки відбуваються у спілкуванні задопомогою взаємооцінок людей на основі засвоєного морального кодексу даногосуспільства. Психологи встановили, що людина часто неусвідомлено відтворюєгрупову оцінку її поводження, провокує оцінку інших щодо себе і навпаки: пронавколишніх нерідко судить за аналогією з собою.
Генетична тафункціональна моральна самооцінка опосередкована оцінкою нас іншими, нашимиоціночними ставленнями до них і лише на рівні світосприйняття стає автономнимактом самовизнання і самоставлення. Але й зріло оцінюючи свої вчинки,особистість періодично «самовідчужується», дивиться на себе очимаавторитетних осіб і референтних груп [19].
Таким чином,суперечності морального самопізнання, які не вирішуються в межах пасивногосамопогляду та рефлексії замкнутого в собі індивіда стають цілком переборюванів процесі практичної взаємодії з іншими членами суспільства. З того, що далеконе кожний адекватно пізнає себе в моральному аспекті в міру невідповідності міжвчинками та уявленнями про себе, ніби «взагалі навряд чи хто спроможнийвідобразити себе вірно». Принципове обмеження пізнавальних можливостейлюдини щодо самої себе веде до приниження та викривлення життєвих функційсамосвідомості, означаючи заперечення її можливості усвідомлювати те, що вонадумає, відчуває, робить та свідомо творить себе за законами добра.
2.2 Ціннісніорієнтації особистості
Уявлення,цінності й настанови, що становлять зміст моральної свідомості, знаходять своєбезпосереднє продовження у діяльності людини, її поведінці та вчинках. Саме зконкретних справ, реальної поведінки ми дізнаємося, який вибір зробила людина,про справжню вартість її поглядів та ідей. Людина самостійно приймає рішення,обирає засоби діяльності, а також відповідає за її результати.
У суспільномужитті людина стикається з багатомірністю форм поведінки, часто з протилежнимивзаємонеузгодженими способами життєдіяльності, що породжує питання про моральнійвибір.
Поняття «цінність»було введено у науку в середині XIX ст. Згодом, на основі всебічної та детальної розробки цього поняття,сформувалася спеціальна галузь філософського знання — теорія цінностей, абоаксіологія. Одна з найпоширеніших дефініцій цінності визначає її як значущістьпевних реалій дійсності з точки зору потреб людини і суспільства. Ця категоріядуже тісно пов'язана з категоріями «потреба», "інтерес".Потреби, інтереси, цінності пронизують усі галузі суспільного життя. За їхдопомогою можна дати відповіді на такі запитання: що людині потрібно, у чомувона зацікавлена, що людині дорого. Це дуже близькі, але не тотожні поняття.Потреби людини, перетворені на інтереси, у свою чергу, перетворюються" націнності. Отже, цінність — є дещо позитивне, з точки зору задоволенняматеріальних та духовних потреб людини. Однак, якщо вважати феномен цінності якзадоволення суб'єктивних потреб, то повністю нівелюється моральний аспектпроблеми цінностей. Розуміння цінностей не може бути зведено тільки до задоволеннябудь-яких потреб особи. Точніше, самі цінності наповнюють сенсом існуваннялюдини і суспільства. Цінності не тільки і не стільки задовольняють потребилюдини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину.
Виходячи з цього,можна виділити два типи цінностей: ті, які задовольняють насущні потребилюдини, обслуговують самоствердження людської особистості, та ті, які творятьта відроджують особистість у принципово новій якості. Можна класифікуватицінності на вітальні і соціальні, де людина та людство визначаються як вищіцінності буття, матеріальні та духовні. Серед духовних цінностей, у свою чергу,можна виділити моральні, естетичні, пізнавальні тощо. Духовні цінності — цесфера суспільної свідомості, вони тяжіють до духовної сфери суспільного життя(так потреби людини здебільшого належать до матеріальної сфери життєдіяльності,а- інтереси — до соціальної) [22].
Цінність можнарозглядати як засіб відображення дійсності у свідомості людини, тобтосуб'єктивного відображення об'єктивної реальності. Цінності відображаються усвідомості людей у вигляді оціночних суджень. Оскільки дійсність не знаєабсолютного, цінності мають відносний характер. Критерієм оцінки виступаєузагальнений образ, зразок, ідеал. Моральна цінність вчинку виявляється задопомогою порівнювання з визнаним усім суспільством ідеалом добра, якийфіксується у свідомості суспільства у вигляді певного комплексу моральних норм,правил належної та рекомендованої поведінки. Різні люди в одній і тій самійситуації поводять себе неоднаково. Різниця визначається тими цінностями, якимикерувалася людина, її моральними позиціями.
Постійнанесуперечлива структура ціннісних орієнтацій зумовлює такі якості особистості,як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до моральноговибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість, навпаки, породжуєнепослідовність поведінки.
Очевидно, щоціннісні орієнтації можуть не збігатися зі структурою цінностей, щофункціонують у суспільній свідомості. Для окремої людини може бути вагомим тазначущим зовсім не те, що є цінним і значущим з точки зору суспільних інтересіві сталих норм, цінністю орієнтованої суспільної свідомості. Ця обставинаобумовлює різницю між ціннісними орієнтаціями особистості та орієнтаціямиособистості на цінності, які поширені і панують у суспільстві. Орієнтація націнність — є певне ставлення людини до зовнішніх настанов, норм і звичаїв. Ціннісніорієнтації — це внутрішній компонент свідомості та самосвідомості людини, як іцінність, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спрямованостіморальної діяльності особистості [14].
Таким чином,моральне життя людини не можна розглядати як просте засвоєння суми прописнихістин. Воно проходить у боротьбі мотивів, у постійному напруженні духовних сил.Здійснення того чи іншого вибору не тільки характеризує особистість, а також єважливішим засобом її формування. Моральний вчинок і моральна поведінкапередбачають готовність обстоювати моральні цінності тоді, коли вони підлягаютьсумніву. На основі цього можна зробити висновок про надзвичайну важливістьціннісних орієнтацій особистості. Сукупність сформованих, усталених цінніснихорієнтацій розмежовує істотне та неістотне, утворює своєрідну вісь свідомості,яка забезпечує духовну усталеність особистості, спадкоємність певного типу поведінкиі діяльності. Саме тому в будь-якому суспільстві ціннісні орієнтації є об'єктомвиховання, цілеспрямованого впливу. Розвинуті ціннісні орієнтації є ознакоюзрілості особистості, показником рівня її соціальності.
2.3 Моральнийвибір особистості
Важливою умовоюморальної діяльності індивіда є його свобода, можливість моральногосамовизначення. Без цього не може йти мова про моральність як особливиймеханізм регуляції людських відносин.
Однак очевидно,що людина з усіх боків оточена безліччю необхідностей: вона підпорядкованафізичним та соціальним законам того конкретного суспільства, в якому живе, йогонормам і правилам, стереотипам поведінки, традиціям і ритуалам, а також вона неможе не враховувати економічну необхідність. Отже, виникає запитання: чи вільналюдина у своїх діях?
Можна виділитидеякі умови, що сприяють людині діяти з відчуттям того, що вона вільна таморальна. По-перше, для реалізації свободи мають бути відсутніми зовнішнійпримус та заборона. Будь-які примусові вияви людської активності як такі можутьбути оцінені як аморальні. По-друге, для того, щоб моральний вибір відбувся,необхідні рефлексія, спроможність побачити всі існуючі варіанти і зупинитисьлише на одному з них.
Крім того,істинно вільний вибір може здійснитися лише тоді, коли у людини є орієнтири — цінності, ідеали. Уявлення, цінності, ціннісні орієнтації — категорії, щоскладають зміст моральної свідомості, яка, насамперед, має продовження уморальній діяльності людини.
Отже, моральнусвободу можна показати як діалектичну єдність моральної необхідності тасуб'єктивної добровільності поведінки, як здатність людини тримати владу надсвоїми вчинками. Моральна необхідність, власне, є сукупністю вимог, які висуваєморальна система до людської діяльності, але саме знання цих вимог, тобтознання моральної необхідності, не гарантує моральної діяльності. Виходячи зцього, моральна свобода — є можливістю і спроможністю людини визначати тареалізовувати свою моральну позицію, яка б забезпечувала досягнення мети.Діяльність можна кваліфікувати як моральну тоді, коли вона базується навільному виборі в колі протистояння добра і зла.
Моральний вибір є також обов'язковою умовоюреалізації моральної свободи. Саме проблема морального вибору дає можливістьрозкрити динамічну сторону моралі, побачити, як норми, принципи, моральніцінності та оцінки насправді діють у суспільних відносинах.
Необхідністьморального вибору виявляється тоді, коли обставини примушують людину прийнятилише одне рішення за наявності кількох, причому, кожне може бути оцінено зпозицій добра та зла. Крім цього, повинні враховуватись як об'єктивні умови,так і суб'єктивні чинники та ситуація вибору. Саме прийняття рішення незавершує акт вибору, продовженням його служить вибір засобів реалізаціїрішення, його практичне здійснення і оцінка результату.
До об'єктивнихумов морального вибору належить наявність варіантів вибору поведінки.Суб'єктивні чинники включають у себе ступінь морального розвитку особистості,засвоєння особистістю норм моралі, розвинутість почуття обов'язку та совістітощо.
Сама наявністьоб'єктивних обставин та суб'єктивних моментів ставить питання про свободулюдини у своєму моральному виборі. Фаталістична позиція з даного питання вважаєвибір фікцією, бо він зумовлений об'єктивними обставинами, а рішенняприймається під тиском об'єктивної необхідності. Релятивістська позиція,навпаки, підкреслює абсолютну свободу людини у своєму виборі, що не обмеженийжодними обставинами.
Об'єктивний біксвободи вибору це наявність варіантів поведінки особистості; суб'єктивний — можливість здійснювати вчинки за внутрішніми переконаннями. Суб'єктивна свободапередбачає також і дію моральної необхідності, яка є саме суб'єктивноусвідомленою потребою людини діяти відповідно до вимог моралі. Отже, об'єктивніобставини дають можливість людині обирати моральний вчинок чи позаморальний, ав силу своєї моральної позиції вона віддає перевагу першому варіанту. Оскількиборотьба мотивів тут відсутня, складається враження, що людина не робитьніякого вибору, хоча об'єктивно він присутній. Отже, наявність або відсутністьборотьби мотивів характеризує лише форму морального вибору, а не його сутність.
Кожний вибірзалежить від тих цілей, які постають перед людиною, групою або суспільством.Діапазон цілей, що визначають зміст вибору, досить широкий. Реальні цілі, якіобирає людина, не завжди мають власне моральний характер, але вони завждивключають моральний аспект. Наприклад, мета забезпечити собі матеріальнийдобробут — досить істотна, і дуже складно дати їй моральну оцінку. Моральний аспектвиявляється, коли сама мета конкретизується: збільшення матеріального достаткубудь-якою ціною або чесно заробляючи.
Моральний аспектвиявляється в тому, для чого саме людині потрібно вирішити цю проблему.Досягнення максимального матеріального добробуту може сприяти розширеннюможливостей творчості або наукових досліджень. Але можна прагнути багатстватільки для задоволення особистих амбіцій, демонстрації своєї влади тощо.
Окрім вибору метиперед людиною стоїть завдання вибору засобів її реалізації. Засоби можуть бутирізноманітні. Досягнення мети передбачає наявність різних шляхів, і проблемаполягає в тому, щоб обрані засоби не викривлювали поставленої мети. Неправильнообрані засоби можуть докорінно змінити первісну мету. Проблема стоїть особливо гостротоді, коли первісно визначена мета моральна та благородна. Для досягнення такоїмети повинні бути обрані й достатньо досконалі морально виправдані засоби,інакше результатом може стати не добро, а зло.
Для того, щобвибір вчинку, тобто мети й відповідного їй рішення, був найбільш ефективним зпрактичного та морального боків, людина повинна знати всі варіанти можливихдій, завдяки чому зможе визначити найкращий з її точки зору.
Відсутністьдостатньої інформації для прийняття рішення може підштовхнути людину донеобміркованих дій, коли в ім'я обов'язку чи ідеалу вона не враховує деякіобставини та наслідки своїх вчинків. Це тип авантюрної поведінки, він нерідкопов'язаний з виявами індивідуалізму, честолюбства, безвідповідальністю,прагненням виділитися.
Інший типповедінки характеризується повною відмовою від рішучих дій, тому що людинабоїться помилитися. Але слід враховувати, що сама відмова від вибору є однією зформ вибору, до того ж не найкращою.
Моральна оцінкадій буде позитивною, якщо встановлено, що вибір було зроблено правильно, алейого здійсненню зашкодили об'єктивні умови або умови, які людина не моглапередбачити. Негативної оцінки заслуговують помилки у виборі, викликанінекомпетентністю морального рішення, недоцільністю обраних засобів.
Якщо привиявленні варіантів вибору мораль необхідна для різнобічного вивчення обставині можливостей вибору, то на етапі вибору варіанта поведінки моралі відводитьсявирішальна роль.
У виборі варіантуповедінки також важливу роль відіграє мотивація: чому саме цьому вчинкувіддається перевага? Чим зумовлений такий вибір? Завжди, коли йдеться просвободу вибору, є зрозумілим, що він відбувається у площині добра або зла. Алене можна ігнорувати варіант вибору між двома видами зла (покараннязлочинця-рецидивіста допускає вибір між смертною карою та довічнимув'язненням). Приймаючи рішення у кожній конкретній ситуації, треба пам'ятати,що менше зло не є добро, а вся різниця полягає лише в тому, яке з негативнихрішень завдасть менше шкоди суспільству з моральної точки зору.
Існує такожможливість вибору між добром і добром, тобто у такому випадку йдеться про різніморальні цінності: «вищі» і «нижчі» або рівні за значенням.
Здійснюючиморальний вибір, людина свідомо віддає перевагу певній лінії поведінки,керуючись особистим уявленням про моральні цінності. Все життя людинискладається з низки таких ситуацій, в яких формується як моральна особистістьлюдини, так і її моральне оточення.
Моральний вибірозначає визнання пріоритету однієї цінності над іншою. В одних випадкахобґрунтування вибору та сам вибір не викликають жодних труднощів, в інших — пов'язані з гострими суперечностями між загальнолюдськими, груповими (масовими,етнічними, релігійними тощо) та індивідуальними цінностями. Ситуацію другогороду називають моральним конфліктом [14].
Таким чином, моральнийвибір — є усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіантовіповедінки відповідно до особистих чи суспільних моральних настанов, щобазуються на певних цінностях. Моральний вибір характеризується: наявністюоб'єктивних умов, що орієнтують на різні варіанти поведінки; можливістю оцінкицих варіантів з позиції добра чи зла; моральною необхідністю, тобтообумовленістю поведінки людини діючими в суспільстві моральними нормами іцінностями. Моральний вибір — це усвідомлене віддання переваги людиною тому чиіншому варіанту поведінки відповідно до особистих або суспільних моральнихнастанов.
Списоквикористаної літератури
1. Бернс Р. Я – концепція і виховання. – М.: Прогрес,1986. – 364с.
2. Бодалев А.А.Психология о личности. – М., 1988. – с.119
3. Божович Л.И.Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968. – с.117
4. Божович Л.И. Особистість і її формування в дитячомувіці. – М.: Наука,1968. – 244с.
5. Бреслав Г.М. Емоційні особливості формуванняособистості в дитинстві. – М.: Педагогіка,1990. – 254с.
6. Венгер Л.А.,Мухина В.С. Психология. – М., 1988
7. ВознюкН.М. Етико-педагогічні основи формування особистості. – К., 2005. – 196 с.
8. Возрастная ипедагогическая психология./Под ред.М.В. Гамезо и др. – М.,1984
9. Возрастная и педагогическая психология /под ред. М.В.Матюхина, Т.С.Михальчик, Н.Ф.Прокина – М., 1984 – 256с.
10. . Возрастная и педагогическая психология /под ред. А.В.Петровского. – М., 1979. – 288с.
11. Возрастная и педагогическая психология /сост.Дубровина И.В., Приходан А.М., Зацепин В.В… – М., 2001. – 320с.
12. Галич А.Й. Картина человека. Опыт наставительного чтения опредметах самосознания для всех образованных сословий. – 1834. – 678 с.
13. Дубровина И.В., Данилова Е.Е., Прихожан А.М.Психология. – М., 2001. – 464с.
14. Етика /Заред. проф. В.О.Лозового. – К., 2002. – 224 с.
15. Ильин Е.П.Психология. – СПб., 2004. – 560 с.
16. Ильин Е.П.Психология воли. – СПб., 2000. – 288 с.
17. Ковалев В.В. Психиатрия детскоговозраста. – М.,1979.
18. Ліфарева Н.В. Психологіяособистості. – К., 2003. – 240 с.
19. Лозница В.С. Психология и педагогика. – К… 2000
20. МаксименкоС.Д. Загальна психологія. – К., 2004. – 272 с.
21. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. – М., 2000. – Кн.:1. – 688с.
22. Общая психология./Сост. Е.И. Рогов. –М., 1998
23. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Психология. – М.,2001. – 512с.
24. Психология:Учебник /В.М.Аллахвердов, С.И.Богданова. – М.,2004. – 752с.
25. Психология детства. /Под ред. А.А. Реана. – СПб.,2003. – 368с.
26. Психология человека от рождения до смерти. – СПб.,2002. – 656с.
27. Психология /Подред. Е.И.Рогова. – М., 2005. – 592 с.
28. Психология /Под ред. А.Ц. Пуни. – М.,1984
29. Рубинштейн С.Л. Основы общейпсихологии. – СПб., 1999
30. Смолин В.В. Самосознание личности. – М., 1983. –216.
31. Столяренко Л.Д. Основы психологии. –Ростов-н/Д.,1997
32. Столяренко Л.Д.,Корешкова Н.В. Психология личности и типология поведения. – Р. н/Д., 1994.-с.143
33. Ушинский К.Д. Триэлемента школы: В 6 т. – К., 1985. – Т.1. – 117 с.
34. Фернхем А.,Хейвен П. Личность и социальное поведение. – СПб.,2001. – 368с.
35. Фридман Л.М. Психология детей и подростков. – М.,2003. – 480с.
36. Чеснокова И.И. Психология. — М.,1977.
37. Шаповаленко И.В.Возрастная психология. – М., 2004. – 349 с.