Часовий аналіз праці

КУРСОВА РОБОТА
Часовий аналіз праці
1. Суб’єкт і час
Час — форма процесу разом з його переживанням, сприйняттям, рухами. Коли ми говоримо «процес», ми намагаємося знайти в ньому місце для суб'єкта з його діяльністю, із усім суб'єктивним і залежним від суб'єкта.
Щоб пояснити, як можна встигнути в термін, необхідно припустити паралельність між сприйняттями і переживаннями, переживаннями і думками, рухами і мовою. Суб'єкт може підігнати свою дію до навколишніх подій і процесів, якщо він не іде сліпо за ритмами, плином події, а робить рухи по своїй внутрішній логіці, у відповідності зі своїми цілями і можливостями. Тоді буде можлива і синхронізація.
Час протиставляють людині. Говорять, що воно не залежить від людини, що він тільки умова життя людини. Деякі психологи допускають тільки один тип відносин людини до часу, що вони називають «сприйняттям часу»: наскільки точно людина здатна оцінити заданий проміжок (наприклад, 10 с, 30 с).
Існує інша точка зору. Виходячи із суті процесу і місця, що займає суб'єкт, швидкість часу зв'язується зі швидкістю дій суб'єкта в ряді навколишніх подій. При цьому базою служить уявлення про гармонічне включення людини в процес. Гармонія ця особливого, статистичного типу. Перебіг подій світу допускає можливість варіації швидкості рухів людини. Рухи людини, з іншого боку, не можуть залишатися постійними по характеру і швидкості виконання. Умови виконання дій, ряди подій у світі сильно варіюють. Деякі їхні сполучення сильно ускладнюють функції суб'єкта. Зберігаючи колишні рухи, чинені при звичайних, «простих» умовах, суб'єкт повинен робити багато інших операцій. При цьому він повинен так побудувати свій трудовий процес, щоб нові операції і рухи гармонійно сполучилися з колишніми. Зрозуміло, це зажадає перебудови всієї системи. Перебудови не тільки в зміні структури, але і швидкості звичайних, «старих» рухів. Зміна швидкості рухів суб'єкта можна тлумачити як зміна швидкості часу. Але, очевидно, і швидкість, і щільність часу — це тільки метафори. Час не може бути ні більш щільним, ні більш швидким. Уся справа в тім, що брати як базу для відліку; складний процес або простій. Люди, прагнучи упорядкувати свої уявлення про світ і дії у світі, говорять про повторюваність, про закономірність, про зв'язок подій у світі. Люди розуміють світ технологічно, у відповідності зі своїми технологічними можливостями. Виходячи з представлень про відтворюваності дій і обставин, повторюваності події, люди будують представлення про світ, тим самим задача пристосуватися до світу здається їм більш легкою.
Пояснимо прикладом нашу позицію. Щоб показати незалежність часу від людини, опоненти міркують так: якщо викладач прийде на заняття раніш призначеного розкладом,. він нічого не прискорить у процесі занять, не зробить більше звичайного і не закінчить раніш. Розклад протистоїть викладачеві, є умовою його роботи. У цьому є істина. Але розклад — це усього лише карта термінів, це ще не час. Розклад складений так, щоб повільні не спізнювалися, а швидкі не приходили занадто рано і не проводили час у даремному чеканні. Розклад синхронізує дії людей, повільних і швидких. У цьому змісті час — домовлене, соціальне — протистоїть суб'єктові. Час як карта термінів, як швидкість ходу процесу, як зміни, сприймані суб'єктом. Однак запропонованим прикладом можна скористатися інакше. Допустимо, викладач спізнився. Прийшовши пізніше, викладач повинен поспішити, щоб закінчити урок вчасно. Викладач повинен прискорити процес. Повинен знайти короткі шляхи пояснення складних речей, на які в нього звичайно ішло багато часу. Викладач повинен інтенсифікувати засвоєння і розуміння матеріалу, знайти ефективні способи перевірки знань. Якщо це удалося, то при скороченій тривалості уроку можна сказати, що час ущільнився або прискорився. Воля, розум, спритність, гнучкість і швидкість суб'єкта дозволили йому, почавши пізніше, закінчити дію в термін.
Коли людина приходить на зміну незадовго до її початку, у неї є можливість підготуватися до початку і почати роботу хвилина в хвилину, за розкладом. Відробивши зміну, людина встигає виконати намічене. Суб'єкт ефективно використовував час, наданий розкладом. Є щось особливе у своєчасному приході Приходити занадто рано даремно. Все приготувавши до початку зміни, людина повинна буде чекати, замість того, щоб приступити до роботи. Напруга, що росте в міру підготовки, у міру наближення до її кінця, у міру наближення до початку зміни і яке повинно б природним образом перейти в робочу напругу, при занадто ранньому приході виявляється марною, вона спаде, і до початку зміни людина не буде готовою належною мірою.
Розклад заснований на припущенні про норму, про те, що наміченого, запланованого часу буде досить, щоб усі устигнути. Викладачеві — пояснити матеріал і перевірити розуміння. Однак саме в роботі викладача відсутня норма. Особливо у викладанні психології. Це як подорож по незнайомих місцях. Але і тут план необхідний. Розклад занять ритмізує діяльність, привчає людей відпочивати через однакові проміжки, очікувати пауз. Розклад і план заняття не збігаються. План заняття складений на основі змісту, його труднощів, його особливостей. Розклад заснований на уявленнях про працездатність. Виконання плану залежить від індивідуальних особливостей учнів, від учителя, від сумісності вчителя з учнями.
Якщо в ході уроку трапляється непередбачена подія, що порушить нормальний хід уроку, то, витративши частину часу на рішення виниклої зненацька задачі, учитель повинен буде прискорити хід подій, щоб закінчити намічене до кінця заняття. Йому доведеться скоротити паузи, пропустити легкі місця, відмовитися від звичайних завдань. Саме в цих невеликих межах можливі прискорення або уповільнення часу під впливом швидкості дій суб'єкта. Хоча поняття швидкості тут здобуває зовсім особливий зміст, що відрізняється від фізичного.
Про прискорення або уповільнення часу можна говорити в рамках наміченого терміну. Коли намічений план підготовки до події-терміну, те визначені і моменти виконання окремих справ, принаймні їхня послідовність. План припускає, що часу, що залишилося, буде досить для виконання всіх справ. Дійсно, якщо така підготовка проводилася багато разів, якщо відомі прийоми виконання справ, можна намітити терміни підготовки по кожному зі справ. Коли буде складений часовий графік і відомі звичайні терміни виконання справ по етапах, можна говорити про прискорення або уповільнення процесу. Щодо звичайного, щодо наміченого.
При уповільненні сам процес може йти швидше, але до терміну не встигати через великий обсяг роботи, що повинен виконати суб'єкт, або через складність підготовки. З іншого боку, устигаючи до терміну, людина може проводити підготовку в нешвидкому, спокійному темпі. Це можливо при сприятливому навколишньому оточенні, коли суб'єктові не приходиться вирішувати несподіваних задач, коли не виникає важких, перешкод, на подолання яких людині приходиться витрачати багато сил. Час визначається через встигання до терміну. Коли суб'єкт не встигає до терміну, говорять, що час тече повільно. Основою тут є той факт, що суб'єкт не встиг. Значить відстав, значить працював повільно.
Своєчасне виконання задач може бути базою відліку у визначенні прискорення або уповільнення часу. Попередження подій, якщо воно дозволяє зрушити головний термін — термін початку основної справи, зрушити його так, щоб суб'єкт міг почати основну справу раніше того, що намічено розкладом, — дозволяє говорити про прискорення часу. Але суб'єкт у цьому випадку скорочує тривалість нормативного, раніше заданого соціально, процесу.
Отже, базовою віссю, щодо якої відраховується виконання, хід часу, процес, є або звичний хід процесу (терміни, досягнення), або план. Зіставляючи реальне виконання з такого типу віссю, можна говорити або про уповільнення, або про прискорення ходу процесу, часу. Часто суб'єкт сам винаходить прийоми, знаходить нові шляхи рішення задач Раціональний, удалий прийом дозволяє суб'єктові прискорити виконання задачі навіть при малій витраті сил, наблизити необхідний результат, одержати його раніш наміченого терміну. Хіба це не прискорення часу?
Що такий час? Це міра процесу, спосіб його схоплювання, шляхи міркування про нього. Щоб спосіб був адекватний об'єктові, реальності, необхідно, щоб у ньому як можна точніше відбивали особливості процесу, його тонкості і деталі Час — характеристика процесу, у якій виражається зв’язок і послідовність, початок, кінець, циклічність чи Можна дати процесові таку характеристику крім суб'єкта, включеного в процес, що здійснює процес і керуючого ним? Навряд чи. Тим більше що суб'єкт має пам'ять і здатність відчувати і переживати безперервність, відрізняти її від дискретності.
Отже, у розгляд часу вводиться поняття синхронізації. Виходячи з багаторазового повторного виконання процесу колись багатьма людьми, у них уже є норма виконання процесу і по тривалості, і ритмові періодів праці і відпочинку, по основних ключових подіях, що утворить процес, а також і по можливому ступені варіації в рамках норми, біля норми. Суб'єкт, людина-виконавець, повинен освоїти норми — це нелегка справа Він повинен піднятися на вершину майстерності. Освоївши справу, суб'єкт зробив його надбанням свого досвіду. Він може думати про нього і говорити, планувати, передбачаючи, і аналізувати, зробивши. Змістом досвіду стають просторово-тимчасові схеми — форми виконання, дії. Дія, процес виконання, може виконуватися ледве швидше або повільніше в залежності від обставин. Сприйняття ширше дії. У перцептивному просторі суб'єктові дана симультанна множина що рухається, мінливих предметів і процесів, у тому числі і дія самого суб'єкта Здатність уловлювати зміни і схоплювати об'єкти в цілому, у їхній ідентичності. Схоплювати й утримувати навколишній світ у його мінливій тотожності припускає велику складну роботу сприйняття, мислення, інтуїції, що доступна тільки професіоналові. Сприйняття рівнобіжне дії, виконанню, не залежить від нього, принаймні частково. Переживання значимості терміну — ключова подія. У просторовій і часовій карті суб'єктові дані значимості об'єктів і подій. Дано, хоча трохи інакше, і в сприйнятті. У досвіді мир даний суб'єктові в його емоційних і значеннєвих диференціаціях. Наближення терміну викликає переживання суб'єкта і змушує його діяти швидше, повільніше, точніше, бути уважніше й акуратніше.
Щоб встигнути в термін, суб'єкт повинен переживати швидкості процесів. Точно сприймати і переживати емоційно. Суб'єкт повинен мати досвід переживання швидкості процесу і вміти реагувати на її зміни.
Моторика і мова як форми виконавчих процесів, чекання і спогади, взаємодії суб'єкта і найближчого соціального оточення, починаючи від постановки задачі — устигнути до терміну — і закінчуючи аналізом і оцінкою виконаного, — усе це і багато чого іншого необхідно запустити в хід, щоб зрозуміти, як устигає суб'єкт вчасно виконати дію в навколишньому світі.
Дія суб'єкта повинна бути виконана до терміну, синхронно з одним із ключових подій.
2. Термін, ритм і місце
Виходячи з понять власного простору і власного часу процесу, спробуємо побудувати поняття часу, придатне для опису деяких явищ адаптації після швидкого переміщення на великі відстані. Будемо користуватися навкруги, у центрі якого стоїть суб'єкт. Система включає кілька підсистем: тіло людини (його ритми і просторовий опис, просторова схема тіла), дія суб'єкта (його ритми і простір), організація (ритми і просторікуватість її функціонування) і географічний пункт — місто, селище і т.д. (з його ритмами життя і діяльності). Розташуємо них по колу. У центрі поставимо суб'єкта дії — групу, за якої стоїть індивідуальний тілесний суб'єкт. Рухаючи за схемою послідовно, ми можемо переконатися, що в кожнім її елементі є власні ритми і власна система налагодження, стабілізації, утримання і зміни ритму. Легко привести приклади ритмів тіла — тіло вважається годинник. У ньому синхронізовано функціонує множина систем: у кожної є свій ритм функціонування, а зміна умов життя або діяльності організму волоче складне перенастроювання ритмів на новому рівні функціонування. Ритми порушуються при захворюванні, після шоку, і потрібні спеціальні зусилля групи людей — навколишнього індивідуального суб'єкта і близьких йому — для пристосування і відновлення. Швидкі переміщення на далекі відстані викликають загострення старих хвороб. Узагалі, в умовах незакінченої часової адаптації важкою стає одна із самих звичайних задач: планування часу і виконання часових планів, оскільки виявляється зруйнованою основа. У нормальних умовах такою основою є попереднє орієнтування в часі. Хоча воно і неточне, його помилка звичайно невелика, може бути, у межах години. При подорожах у віддалені часові пояси помилка може досягати декількох годин. Порушення адаптації, неможливість адаптуватися виявляються у виді запізнень і відставань, у несинхронній діяльності з іншими людьми. Порушення сну викликає напругу і страхи (підвести, знову не встигнути, виглядати невдахою). Почуття непевності може перейти в невроз. Це пункт, де нам доведеться звернутися до психоаналізу, щоб побудувати модель адаптації індивіда Принаймні, непевності буде супроводжувати тривога й острах щось знову забути. Пам'ять дійсно погіршується. Важко уявити собі можливість успішного функціонування суб'єкта без участі значимого іншого. Зрозуміло, усвідомлення і свідомість повинні бути задіяні на повну потужність для більш швидкої й успішної адаптації (регулярний аналіз успіхів і невдач, аналіз фактів запізнень і забувань, посилене увага і турбота з боку найближчих інших, передача їм функцій контролю за встиганням у термін)--PAGE_BREAK--
Про ритми говорять, коли справа стосується функціонування тіла і міста, а під час обговорення і розгляді діяльності підприємства велика роль належить терміну. Виконання зобов'язання в термін забезпечується зусиллями багатьох людей на підприємстві Дія виконується в термін завдяки зусиллю суб'єкта. Коли задачі кожного підприємства виконуються в термін, життя міста стає ритмічною. Місто живе своїми ритмами, і кожен прибулий повинен зуміти пристосуватися до них, ставлячи перед собою спеціальні окремі задачі і додаючи зусилля до того, щоб їх виконати. Електростанція, швидка допомога, метро, міліція, родильний будинок, школа, рекламне бюро — усюди свої характерні ритми функціонування, початок і кінець зміни, час, необхідний для, входження в суть процесу при перезмінці, пікові періоди і т.д. Але усе тримається терміном — приходу, стійкого виконання трудових функцій, зусиллям і увагою суб'єкта Також і в місті, станційному селищі або селищі при шахті, при електростанції і т д. ритми діяльності і життя визначаються географією і зусиллями людей, ритмами підприємства.
Коли мова йде про професійну діяльність, що містить дії, що повторювалися багато разів, виникає можливість використовувати поняття ритму. Такий опис є природним, коли мова йде про рухи. Очевидно, тут справа в прямого зв'язку з ритмами тіла суб'єкта. Коли події світу виникають досить часто і регулярно, можна також говорити про ритми при виконанні перцептивних задач (наприклад, при спостереженні) і розумових задач. Сутужніше говорити про ритми в діяльності людини, що працює з аудиторією, але й у цьому випадку виробляється почуття часової норми, що дозволяє пристосуватися до ритму дзвоників на урок і переривши, до тривалості уроку. Дія людини серед інших людей характеризується терміном. Термін задає початок і кінець дії Термін забезпечується зусиллям суб'єкта. Дії, виконувані в термін окремими людьми, забезпечують нормальне функціонування підприємства, його ритмічну діяльність. Щоб розглянути діяльність людини в умовах зміни часових режимів, необхідно активніше використовувати ідею незалежності ритмів життя від функціонування тих локальних об'єктів, між якими розміщає свою дію суб'єкт.
3. Час як поняття психології
1. Час невіддільний від суб'єкта. Суб'єкт — у самій суті поняття часу, зі своїм переживанням плинності, тягучості, безперервності, потоку Час — це потік, але в тій його області, де потік проходить крізь суб'єкта.
2 Чоловік діє — це процес. Процес має власний час Можна сказати що-небудь про власний час процесу? Дія і суб'єкт злиті… Дія — це визначений аспект суб'єкта, форма суб'єкта. Час — це особлива характеристика процесу, що ми назвали «дією людини». У цьому і складається те особливе, що відрізняє дію людини від дії інших людей, що розкриває його особу: час. В часі процес розкривається як особливий. Це особливе суб'єкт створює своїм зусиллям, свідомістю, настроєм.
Час — це тканина самого суб'єкта. Але якого суб'єкта? Матеріального або духовного, інтелектуального? Усіх відразу, цілого, конкретного, живого суб'єкта. Це тканина, а не просто об'єктивна мірка, що прикладається до людини.
3. Час припускає систему подій, часовий ряд з його особливою структурою. Яке місце займає суб'єкт у структурі часового ряду? Суб'єкт схоплює структуру, осмислює й утримує структуру тимчасового ряду… Проміжки тягнуться в переживаннях суб'єкта. Суб'єкт проживає тривалість і створює неї своїм переживанням
4. Спробуємо протиставити час суб'єктові і затверджувати: «час далекий суб'єктові». Не виходить. Структура часового ряду дана суб'єктові, часовий ряд включає тривалість, якщо її зрозуміти, залишиться чиста схема. Вона просторова, тобто, може бути схоплена уся відразу, цілком.
Ряд тільки тоді буде часовим, коли суб'єкт вкладе в нього тривалість, що він переживає. І тоді суб'єкт сам ввійде усередину часу. Суб'єкт, що переживає тривалість процесу, не часового ряду, а — процесу. Часовий ряд — це парадокс. Абстрактна характеристика процесу.
Час екзістенціально. Воно проживається людиною, що вкладає в час, що проживається, частина свого життя. Життя входить у визначення часу. Необхідний суб'єкт, що заклопотаний часом, думає про нього і є присутнім, проживає перебіг часу.
Прочас не можна говорити, не припускаючи його безперервного плину.
Розмова про час виникає, коли виникає необхідність розглянути деякий процес. Розглядаючи його з боку, у ньому можна виділити ряд подій, а потім спробувати побудувати часову характеристику виділеного ряду. Якщо проаналізувати переходи між подіями, можливо, удасться довести безперервність деяких переходів. Спробуємо побудувати поняття власного часу розглянутого нами процесу через вивчення таких його особливостей, як тривалість і послідовність, дискретність, переривчастість і тягучість Можливо, нам удасться привести свідчення безперервності, але для цього буде потрібно живий свідок — суб'єкт, що спостерігає процес з боку або бере участь у ньому, створюючи його своїми рухами. Суб'єкт переживає тривалість. І на його переживання тягучості, тривалість накладається, зливаючи з ним, емоційний стан і предметний зміст. А. Бергсон намагався поняття чистої тривалості побудувати раціонально, через ряд негативних положень і заборон для мислячого «Я». Але в нього є поняття «просто живе», є сприйняття і спогад, що можуть дати свідчення безперервності, тягучості. Якщо вводиться «Я», то його можна забезпечити апаратом для сприйняття руху, спогаду руху, думки про рух.
Додається питання про синхронізацію, або про термін, про те, як устигнути вчасно. Тут не може не найтися місця для що спостерігає або діє суб'єкта.
І все-таки загадка залишається — суб'єкт діє час своєю дією, але час протистоїть йому, нависає, не дається і навіть обтяжує. Як це сполучити? Гармонія суб'єкта згодом можлива, але вона жадає від суб'єкта величезних зусиль і концентрації Гармонія — мить, а за нею знову випливає протиріччя між часом і людиною.
4. Час у психологічному аналізі
1. Спробуємо зрозуміти місце часу серед психологічних понять. Однак не будемо зупинятися тільки на сприйнятті часу або переживанні часового проміжку. Згадаємо, що час — це насамперед форма: основа організації, упорядкування і координації діяльності людей у світі і їхніх знаннях про світ. У чому ж функція часу стосовно психологічних понять, до дій психолога в ході тестування або експерименту, до дійсності, що спостерігається? Час організує, упорядковує перше, друг і третє? Як це усе вдається йому, часу? Час — це найбільш універсальний засіб упорядкування, до якого люди прибігають у практиці, у наукових експериментах і описах. Час — це форма організації, упорядкування насамперед рухів людини відповідно до мети й обставинами дії, відповідно до особливостей оточення і з діями інших людей. Час — це форма організації практичної діяльності людини. Умови, обставини, вимоги, можливості, реальне здійснення — усі має часову координату.
2. Приведемо коротко деякі відомі концепції часу.
А. Час — апріорна умова можливості аналізу. Воно уже входить у визначення, що виникає в результаті дослідження, хоча це і не завжди підкреслюється спеціально. Це — можливість зробленого усередині структури.
Б. Простір — форма зовнішнього почуття, час — форма внутрішнього почуття суб'єкта.
В. Час — потік, безперервний плин життя людини, світу довкола нього, тривалість предметів і подій, у яких бере участь людина.
М. Час — переривчастий ряд подій разом з паузами.
Д. Час — схема з'єднання подій у послідовності.
Чи можна використовувати разом подібні концепції? Це найперше питання. Концепції здаються несумісними, особливо третя і четверта. Потік не припускає розрізнення в ньому подій, безперервність несумісна з дискретністю.
Час — це можливість побудови знання або виконання плану, але не сама дійсність. Час — це можливість того, що дія буде виконуватися за таким планом. Можливість характеризує майбутнє або якийсь не пройдений шлях. Але про час говорять і в зв'язку з дійсністю. Чи йде тоді мова про щось зовсім інше? Час — схема організації виконуваної дії, виконуваного зараз.
Як відомо, виконувана дія вільна, оскільки несе в собі якийсь потенціал невизначеності. Навпроти, обмеженість, визначеність дії, якою би малою вона не була, характеризується часом і простором. Час відносно минулого — це якийсь принцип розуміння, пояснення, це упорядкування знання про минуле. Ми говоримо: «Можливо, цілком ймовірно, це відбувалося так-то і так-то». Разом з дійсністю і можливістю час вводить у дію ще і третю модальність — повинність. Терміни обов'язкові для координації спільних дій. Термін — дискретна подія. Постановка терміну припускає синхронізацію двох дискретних подій: зовнішнього, заданого, а потім — поточного і внутрішнього уявлення.
Безперервне і дискретне всюди поруч, вони нероздільні. Нас оточує безліч «окремих» людей. Ми задовольняємо потреби за допомогою окремих предметів. Ми мислимо поняттями, вважаємо числами, згадуємо окремостями — предметами, ситуаціями. І разом з тим ми сприймаємо безперервні звуки, безперервності можливі усередині зорових об'єктів. Людина сприймає безперервність безпосередньо, контролюючи свої дії. Зрозуміло, у всіх перерахованих випадках ми маємо справу з частковою, або локальною, безперервністю. Проблему часу як форми будемо вирішувати, утримуючи суперечливе поняття: час дискретний і безупинно відразу. Як можливо при цьому єдине поняття? Що це за форма, що одночасно переривчаста і безперервна?
3. Усі ці визначення тим або іншим способом уже використовують поняття суб'єкта (Августин, Кант, Бергсон, Гуссерль, Хайдеггер, Молчанов, Мамардашвілі). Якийсь час назад у вітчизняній філософії намагалися говорити про час тільки в одному ракурсі — як про форму матерії, при цьому поняття суб'єкта виключалося з явного визначення. Виходить, що про форму суб'єктивних явищ можна говорити остільки, оскільки суб'єктивне складає єдине ціле з тілесним.
Але і про форму матерії можна говорити тільки в зв'язку із суб'єктом або з людьми, що пізнають, діючими, просто живучими. Форма накладається людиною на нескінченно різноманітний, безупинно мінливий світ.
Які постулати про суб'єкта лежать в основі самого поняття часу? Мабуть, тут варто говорити про ритми тіла і про рухи суб'єкта, чинених серед подій у навколишньому світі. Точність рухів і їхню помилковість варто розглядати разом. Говорити про те, як досяжне точна дія, не забуваючи про можливості помилки. Точність дій — це передбачення, точність дій — це увага, точність дій — це досвід. Часове є в кожному з цих понять. Думка, сприйняття, переживання — для усього повинне найтися місце в теорії, до якої доводиться прибігати в спробах пояснення. Прагнення, упевненість, страх, свідомість і несвідоме — витиснуте, забуте. У єдності і роздвоєності, множинності психічного і рухів, їхній відповідності подіям світу й у помилках — шлях до часу-суб'єкта. Не слід забувати про соціальні феномени. Танець удвох, в ансамблі. Спортивне змагання вдвох, командою. Праця. Ритми подиху, серцебиття в танці, спорті, праці. Подих у праці співака, актора, лектора або обличчя, що веде переговори.
Очевидно, що розуміння суб'єкта у філософії й у психології відрізняється. Однак філософське поняття не може не використовуватися в психології в якості базового. З іншого боку, відомо, що філософи часто апелюють до психологічних понять. Наскільки філософи припускають вирішеним те, що в психології є ще тільки метою дослідження?
Не слід затримувати міркування над часом або зовсім відмовлятися від них через неможливість вибудувати поняття суб'єкта, свідомості, часу в чіткий ланцюг. Навряд чи взагалі можливі такі ланцюги в психології.
4. Форма і зміст у психологічному описі. Потік — характеристика самого змісту. Несеться, міняється, не повторюється. Але це уже формальні характеристики. Що варто розуміти під змістом? Який той матеріал, що формується часом? Він не може бути нічим іншим як сприйняттями, спогадами, думками, переживаннями й ін. Вони не віддільні від їхнього наповнення, але це не оболонки. Психологічні змісти повинні бути зрозумілі предметно, наприклад як предмети-сприйняття, предмети-спогади, предметів-думки, предмета-переживання і т.п. Зміст — злитий, єдиний, цілісний потік руху.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Форма опису визначається культурою: мовою, сприйманими формами організації світу (зоровими, слуховими, кінестетичними, нюховими і т.д.), до яких насамперед відносяться архітектурні, ландшафтні й інші форми зовнішнього простору. Найважливішими для нашого питання є правила тимчасового упорядкування нашого життя. Очевидно, найважливіша роль тут належить музиці — вона не тільки відображає характерні ритми і швидкості часу, але і виражає те, що характерно, легко, приємно для суб'єкта — у даний момент і даний період його життя. Людина знаходить себе в «своїй» музиці так само, як у просторових формах, і в темпах і ритмах вільних рухів, виконуваних у спортивному залі або на свіжому повітрі. Музика, архітектурні форми і рухи формують ритми і швидкості виконання, характерні для даної людини не тільки в області рухів, але й в області думки. У рухах виявляються особливості індивідуального часу.
Більш складною проблемою є засвоєння ритмів, що нав'язуються трудовим процесом і тільки ним, усупереч можливостям індивіда. Проте індивід повинен зуміти втягтися в будь-який ритм. Освоєння необхідних, далеких ритмів можливо тільки ціною зусиль. Засвоєні ритми можуть підтримуватися автоматично, зусилля ідуть на другий план, але при стомленні для підтримки ритмів суб'єктові будуть потрібні нові, тепер уже явні зусилля. Ритм як особлива тимчасова форма створюється і підтримується енергією людини. Засвоюючи нав'язані, «чужі» швидкості і ритм діяльності, людина розширює свої можливості, пізнає себе, зміцнюється у впевненості у своїх силах.
Якщо людина буде працювати на межі своїх можливостей, то через якийсь час наступить зрив — людин утратить здатність трудитися. Це насамперед зривши в емоційній сфері, у сфері впевненості в собі, в успіху дії й ін.
Інша область, по якій можна судити про суб'єкта, — область улюблених занять, що людина вибирає і виконує за своїм розсудом і також за своїм розсудом може залишити, не вступаючи в конфлікт з офіційними органами. У цій області людина трудиться з характерною для неї швидкістю, не напружуючи і не переводячи себе. Технологія і той продукт, що виходить у результаті, допускають характерні для суб'єкта швидкості виконання. Задоволення, муки творчості — от емоційна сторона будь-якого «хоббі». Це необхідні складового вільного ритму діяльності. Це енергетика тимчасової форми суб'єкта
Форма — це упорядкування, організація, закономірність світу і діяльності людини у світі. Рухові навички, знання і схеми є формами упорядкування. Людина здатна повторно їх відтворювати по своїй сваволі або по необхідності. Усередині такої структури може бути зроблене нове знання і виконане практична діяльність. Через діяльність, сприйняття, переживання і мову форми світу проникають у психологічні описи. Сам опис уводить культурні форми в мову психології. Підкріплені сприйняттями наявного і спогадами минулого, культурні форми впливають на форми наукових описів.
Тимчасова форма — це не мертва структура, це енергія людини, що виконує дію. Терміни додають форму життя людини, але термін повинен бути зрозумілий як дія, який необхідно виконати, незважаючи ні на які перешкоди і труднощів. Термін — це напруга здійснення, напруга чекання події. У понятті терміну виявляється напруга форми і стає ясної роль людини у визначенні часу.
5. Потокові характеристики будь-яких психологічних змістів — сприйняття, спогад, думка, чекання, переживання, відношення, рух і т.п. — не можуть бути охарактеризовані крім часу.
Великий інтерес представляє розгляд питання про засвоєння культурних норм тимчасової організації, про їхнє зіткнення з індивідуальними особливостями тимчасової організації життя. Цікаво розглянути, як індивідуальні особливості супроводжують груповим нормам у формуванні часового досвіду. Як перетвориться усе, що зв'язано з діяльністю, сприйняттям і переживанням в умовах групової діяльності?
Щоб відповісти на запитання про ролі часових форм у психологічному описі, необхідно вдуматися в те, як ми вживаємо часи в психологічних текстах, причепливо відноситися до дієслів і прислівників часу. Час міститься вже в самій формі слова, у конструкції пропозицій і тексту в цілому. Питання в тім, яке з приведених вище розумінь часу виявиться невідповідним? Однак не слід перебільшувати роль мови. Мова — це інструмент, що відображає предметний світ і діяльність людини. І у світі, і в діяльності людини є формуючі часові елементи, що самі собою виявляються при побудові будь-якого знання.
У всякому разі, послідовність понять припускає ще два рівнобіжних ряди-події навколишнього світу і послідовність образів. Послідовність понять стає знанням тільки при рівнобіжному розгортанні всіх трьох рядів
6. Суб'єкт – дія – мова — ситуація — одна з фундаментальних схем психології. Узята в абстрактному вигляді, вона може бути і не тимчасовою. Але це лише на найпершому кроці її розгортання, коли вона є лише абстрактна вербальна конструкція Наступний крок — уведення принципу «Я – тут — тепер» -є тимчасовим визначенням, оскільки визначення відносно сьогодення означає і співвіднесення з минулим і майбутнім. Але, може бути, ще до самої схеми вже передбачається час? На рівні поняття «буття»? Дійсно, Хайдеггер розглядає ці два поняття разом як два найперших у структурі знання. У самому кінці його важкого і надзвичайно компактного тексту, присвяченого аналізові співвідношення між буттям і часом, розглядається місце поняття «подія», що, очевидно, поєднує час, простір і буття. Крім того, автор цілком покладається на багатство самої мови, на його репрезентативні можливості, на інтуїцію творця мови.
Свідомість визначається за посередництвом часу. Свідомість і несвідоме розрізняються через відповідність реальності (час і простір маються на увазі). У. Джемс говорив про потік свідомості і розкривав його властивості, співвідносячи їх з особистістю і мисленням, Гуссерль будував феномененологію внутрішньої свідомості часу, співвідносячи свідомість із триваючим предметом через відчуття і сприйняття
7. Легко говорити про потік поводження, оскільки це суцільний матеріальний процес — усі його зміни спостерігаються або можуть бути зареєстровані. Про потік діяльності говорити сутужніше, тому що не усі в діяльності доступно спостереженню з боку Поняття діяльності звично співставляється з поняттям «процес» Але хіба потік і процес не те саме? Якщо сказати «процес», чи буде точніше? Потік поводження безперервний, а в потоці діяльності є пробіли в проміжках між періодами, коли психічне доступно спостереженню ззовні або хоча б зсередини, є сліпі зони, коли не можна з упевненістю сказати, що людина дійсно перебуває в діяльному стані. Ясно, що час придатний для характеристики зовнішнього, але чи застосовується він при описі внутрішнього? Часовий аналіз реакцій людини і наступний цикл дослідженні переробки інформації людиною схиляють до позитивної відповіді на питання. Термін «процес» широко застосовується в психологічному аналізі.
Спробуємо представити документ з описом деяких дій людини крім простору, часу, енергії. Як організовані ці дії між собою? У якій послідовності виконуються дії? Скільки триває кожне? Чи можливо рівнобіжне виконання, хоча б частково, яких-небудь дій? Що таке тривалість дії? Потрібно чи бути максимально зосередженим, щоб не пропустити визначений об'єкт, або можна розслабитися і просто чекати, оскільки подія буде чітко визначним і не зажадає миттєвої реакції. Без просторової і тимчасової структури неможливо сказати навіть про одну дію, не те що про групу дій.
Та психологія, що заснована на понятті руху, вже в значній мірі виявляє тимчасову структуру. Очевидними прикладами можуть служити біхевіоризм, діяльнісний підхід А Н. Леонтьева, генетична психологія Ж. Піаже. Рух безперервний. Будучи усередині дії, воно дискретно. Рух дискретний, коли він зв'язаний з застосуванням окремого засобу, знаряддя. Зміна знаряддя — це зміна якості операції, у цьому і є дискретність руху. Чи досить сказати «рух», щоб усі охарактеризувати, — і не потрібно слів ні про час, ні про простір, ні про енергії? Ні, час — це початок, тривалість і кінець. Час — це перерва в русі, а потім початок нового періоду безперервного руху. Психологічний час — це рух суб'єкта ^Перелічене, продумане, заучене, відточене в тренуваннях, утримуване зусиллям суб'єкта, контрольоване суб'єктом і синхронізоване з іншими рухами.
Теорія поетапного формування дій містить у собі тимчасові положення: формування — поступового, послідовного, поетапного — посилення і підкреслення дискретності — від етапу до етапу і безперервності усередині кожного етапу Загострення уваги на часі дозволяє порушити питання про те, як саме відбувається перехід — безупинно або дискретно9 Зрозуміло, важливі деталі про тимчасовий режим виконання дії на кожнім з етапів, про тривалість і енергетичну характеристику триваючої дії на кожнім етапі Важливо охарактеризувати потік, у якому найбільше успішно виконується дія, сформований до такого ступеня.
8. Щоб використовувати час для аналізу внутрішнього, застосуємо принцип інтенціональності: у психічному даний предмет.
9. Розходження між безперервним і дискретним. Про безперервність можна судити на підставі безперервності сприйняття або переживання предмета Триваючий предмет — основа для визначення безперервності суб'єктивного. Порушення безперервності дане суб'єктові. Тривалість одного предмета переривається появою іншого. Про момент дискретності судимо по предметах. Ситуація — сукупність окремих предметів, як можна ввести безперервність? Через характеристику тла (Э. Рубін): у ньому завжди найдеться об'єкт великих розмірів, що простирається за межі окремого предмета, що виступає як фігуру. Коли він виступає на передній план, окремість меншого предмета втрачає колишнє значення: вона змінюється безперервністю. Зрештою тлом виступить земля, море або небо, і тільки лінія обрію позначить границю між ними, не руйнуючи безперервності переходу. Власна дія, живий рух суб'єкта є особливим серед триваючих предметів. Переживання його тривалості дається суб'єктові зсередини разом з можливістю сприймати рух зовні, завдяки чому виникає тверда основа для формування психологічної безперервності. Переконливі докази безперервності несе самоспостереження: тягучість емоційних явищ, поступовий хід-перехід одного настрою в інше, неможливість досягти мети відразу, поступове наближення до мети й ін. Отже, основу психологічної безперервності знаходимо в предметах світу, у рухах суб'єкта і його переживань, у поняттях мови.
10. Час як упорядкований ряд подій. Розрізнення подій усередині процесу і подій за межами процесу лежить в основі задачі синхронізації, що постійно вирішують не тільки психологи-практики й експериментатори, але і психологи-теоретики. Поняття події повинне бути визнане в якості базового психологічного поняття. Часові розрізнення, зв'язані з подією, добре описані в психології емоцій: чекання події, переживання що відбувається і пройшло, події (гіркота запізнення).
Час як схема з'єднання, як причинно-наслідковий зв'язок між подіями. Опис у термінах причини і наслідку покористується в повсякденних міркуваннях, а в психології майже не застосовується: занадто складна, хитка і невловимим є сама людина і її поводження. Занадто чуттєва людина і його дія до впливів зовнішніх факторів. Говорять про умови, про вплив, про супутні процеси, про фактори, про складове складне явище. Чи доречно тут говорити ще про польовий зв'язок? Виділення причин і наслідків припускає, з одного боку, окремі події, з іншого боку — безперервний перехід між ними.
11. Сприйняття, спогад, думка, переживання, рух, відношення, спілкування., свідомість — це насамперед сьогодення. На сприйняття накладаються чекання, спогад, думки, переживання, руху, відносини. Сьогодення стає вихідною точкою психологічного опису. Думка розширює сьогодення. Поняття образа світу вводиться через зміст, простір і час. Образ світу і сьогодення. «Тут – тепер — Я» — базовий принцип психології. Наскільки прийнятно в психології поняття ситуації, настільки психологія починається із сьогодення. Дія — акт, що відбувається суб'єктом тут і тепер.
12. Майбутнє вводиться такими термінами, як «плани», «стратегії», «тактики», «антиципації» і «чекання».
13. Минуле уводиться функціями пам'яті. Психологічний опис, що враховує функції психіки, не може бути не тимчасовим, оскільки воно включає поняття сприйняття, пам'яті й антиципації.
Карл Бюлер добре показав, як тимчасові форми пронизують мова і мова в живій ситуації й організують читання і розуміння письмового тексту.
14. Аналіз часу, увага до форми тимчасового типу неминучі на початкових етапах психологічного опису. Час тут виступає як потік. Інші розуміння неминучі на будь-яких етапах. Опис залишається близьким до літературного, воно намагається як можна повніше утримати всі деталі життєвого процесу.
15. Науковий аналіз прагне довести знання до ідеалу, витравляючи з нього всі елементи потоку життя, з якого він був вирваний, У потоці багато випадкового, що замутняє чистоту наукової істини. Десь на найвищому рівні абстракції понятійне зображення процесу залишається без ознак потоку. Якщо час, то тільки як схема світового зв'язку. Як зупинене, вічне. Тільки логічні форми причини і наслідку.    продолжение
--PAGE_BREAK--
16. Коли нам буде потрібно повернутися до життя, застосувати побудовану нами модель у реальних умовах, ми знову звернемося до потокового тимчасового опису. Якщо ми цілком утратили його в процесі наукового аналізу, то що дозволить нам упровадити наше знання в потік, повернутися до життя з результатами нашого дослідження? Тільки емпіричне припасування, доробка, відповідно до конкретних життєвих обставин.
17. Або ми повинні були якось зберегти елементи потокової часової форми в ході руху по ступінях пізнання, тримати потокові елементи на будь-якому рівні абстракції, або повинні зберігати, утримувати в понятійній системі цілий шар, де опис дається в максимально наближених до життя термінах. Але як сполучити два способи опису в єдиній понятійній системі?
18. Історичне і логічне. В міру розвитку знання повинне з історичного перетворитися в логічне. Мається на увазі, що другорядні деталі, характерні для життєвого потоку, при цьому зникнуть і залишаться тільки логічні форми, що пронизують зміст знання. У таких логічних формах тимчасове не втрачено, у них лише зникли випадкові деталі.
19. У психології є очевидні приклади: культурно-історична й інша теорії розвитку психіки (Л. С. Виготський, Ж. Піаже), теорія діяльності (С.Л. Рубінштейн, А.Н Леонтьев), теорії сприйняття (Дж. Гібсон), мислення (А.В. Брушлинський, С.Л. Рубінштейн), мотивації (В. К. Вілюнас). Будь-які принципи розвитку, наприклад професійного, означають упровадження тимчасових форм у психологічний текст. Очевидна часова форма міститься в ситуаційній теорії К. Левіна.
20. Навіть якби деталі потокового опису були цілком усунуті, часове збереглося б у формах окремих слів: іменники можуть мати корені, загальні з дієсловами, приставки і суфікси розтягують слова, додаючи поняттям відтінок процесуальності. Часові властивості об'єктів формулюються за допомогою тверджень — пропозицій про послідовність або одночасність, безперервності або дискретності, про процесуальні властивості об'єкта і про зв'язки усередині об'єкта — розірваних або збережених.
21. Послідовність і одночасність — базові часові форми будь-якого психологічного опису
В одній з робіт ми розглядали питання: як людина може встигнути в термін зі своєю дією? Підготовка до події — чисто технічне і моральна, виконання — чекання результату й операції по виконанню, переживання наслідків, спогад, нагромадження досвіду, усі сторони групової взаємодії і спілкування. Допустивши помилку, фахівець поспішає виправити її і взагалі починає діяти швидше, щоб устигнути до терміну. Напруга зростає, а потім може наступити момент, коли людина більше не здатна реагувати відповідно до обставин, устигаючи за що відбувається, — це зрив. Граничні можливості часових процесів досліджував С.Г. Геллерштейн, показавши, як велика роль свідомості і спрямованості на результат у зв'язку з проблемою синхронізації. Як варто розуміти послідовність і одночасність у психології? Можливо, що справа проясниться розглядом поняття часу.
При часовому аналізі трудовий процес розглядався як дискретні, утримуючі локально-безперервні періоди — дії суб'єкта. Кожна дія розгортається серед подій світу, передбачувана система яких складає часову схему — часова умова трудового процесу
Темп часу може бути визначений частотою рухів, подиху, серцебиття й інших показників життєвих ритмів організму людини. Зрозуміло, такий спосіб завдання часу — від людини — справедливий тільки в деяких границях можливостей нормального функціонування людського організму. Поза цими границями час теж визначається не інакше чим за допомогою суб'єкта.
Для операторської праці характерно швидке ускладнення ситуації, що вимагає зміни швидкості виконання діяльності оператором.
Передбачення ускладнення ситуації і швидке реагування (зміна програми і т.п.) є показниками високого професійного рівня фахівця. Аналіз повинен розкрити переживання суб'єктом переходу від бездіяльності або від нормальних умов до екстремальної ситуації, від однієї діяльності до іншої. Психологічний часовий аналіз прагне показати, які зусилля прикладає суб'єкт, щоб устигнути вчасно виконати свої дії.
Виконання діяльності припускає синхронізацію і вбудовування в просторові рамки. Орієнтування в просторі і часі складає важливу частину водійських функцій. Випадки втрати орієнтування, нерідко відмічувані в транспортних професіях, повинні бути розглянуті дуже уважно і у всіх подробицях, — це дозволить точніше розкрити механізм операторської дії.
Визначення причин просторових і часових помилок неможливо без розробки теорії орієнтування в просторі і часі. Приведемо тут деякі ідеї.
Пристрій і функціонування просторових і часових структур професійного досвіду повинен бути розглянуте на основі принципу «Я – тут — тепер». Цей же принцип повинен бути покладений в основу визначення організації дії і сприйняття.
Емоції, потреби, змісти, впливають на формування структур досвіду. Це дозволяє говорити про значеннєву організацію часових і просторових структур професійного досвіду.
Великі і малі схеми, шлях-карта і огляд-карта розрізняються по масштабі і пристроєві. Вони можуть бути не тільки просторовими, але і часовими. Вони входять до складу функціональних одиниць діяльності фахівця: авіадиспетчера, пілота, штурмана.
Вербальні структури професійного досвіду функціонують спільно (впливаючи один на одного) із просторовими і часовими схемами при виконанні професійної дії. Професійний часовий досвід міняється під впливом успіхів і невдач у рішенні часових задач. Людина використовує досвід часового виконання для точного виконання поточної дії.
Психологічний аналіз повинен враховувати позитивний вплив помилки на формування професійного досвіду й удосконалювання дії. В операторських професіях особливо часті й істотними є тимчасові помилки: відставання, випередження, затримки, запізнення й ін. Підкреслимо значення найближчої трудової групи у виправленні помилок оператора й у формуванні його часового досвіду як фахівця.
Нами виділено кілька рівнобіжних ліній часу праці в далеких перельотах: ритми тіла, чекання, швидке виконання, локальний географічний час організму, адміністративний час, астрономічні ритми. Аналіз ритмів годин тіла дозволяє установити причини помилок у діяльності людини. Вимога точного виконання дії повинне враховувати локальні простір і час індивіда. Дослідження досвідчених пілотів знайшли індивідуальні прийоми пристосування до місцевого часу.
Часова форма психологічного знання складається з ряду понять: зміна, рух, процес, безперервність, дискретність, плин, стан, швидкість, ритм, ряд, подія. Час не може бути розкрите без таких понятті, як буття, суб'єкт, свідомість, простір, діяльність, енергія. Час — це насамперед дійсне буття, наявне, присутнє, дане мені, послане як дарунок, минуле, що було буття, і настає буття, майбутнє. Вони прориваються через просвіт простору свідомості і стягаються у свідомості. Сьогодення вже не мить, що може бути визначений тільки негативно — його вже ні, ми його очікували, він усі не наставав, а коли наступив — не встигли помітити, і він пройшов, його немає. Минуле, сьогодення, майбутнє простягнулися назустріч один одному й об'єдналися в єдине ціле. Сьогодення дане в сприйнятті, але воно розтягнуто, захоплюючи частину вже минулого і частина ще не наставшого. Сприймане буття — це тавтологія, безглузде повторення. Якщо буття — то значить сприйняття. Сприйняття — це рух, зміна, час Переживання — рух, зміна у внутрішньому світі. Ні сприйняття, ні переживання немислимі крім часу. Так само як пам'ять, мислення, емоції.
Чим же відрізняється рух від часу? У сфері внутрішнього будь-який рух психічного — це час. Час — форма внутрішнього почуття. Але в русі злиті простір і час. Необхідно відняти простір з руху Залишиться те, що не зв'язано з визначеним місцем, то, що є непросторовою формою.
Час — це насамперед зміна, непросторова зміна. Зміни сприйняття, спогаду, переживання, думки ми спостерігаємо раніше всякої константності.
І рух, і зміну — такі, котрі дозволяють виділяти, здичавіти минуле, сьогодення, майбутнє, — це і буде час.
Час — це початок, тривалість і кінець. Час — це триваюча пауза, що теж має початок і кінець. Пауза — це нова якість буття, що дане після припинення триваючого предмета. Усі твердження про послідовність і одночасність, про ситуації, про ряди подій і про зміни буття і предметів, що відбуваються в присутності суб'єкта, у його сприйнятті і переживанні, зв'язані згодом.
Час констатується суб'єктом, використовується суб'єктом, відраховується суб'єктом і обмежує суб'єкта. Чи можна сказати, що під час відсутності суб'єкта час перестає текти? У тому-то і справа, що зміни безперервні і нескінченні. Вони не залежать від суб'єкта. Але час — це упорядковане, організоване розуміння, схоплювання змін світу людиною. Час об'єктивний, але в основі поняття часу — людин.
Виявившись знову перед об'єктом, людина знову упорядковує його по часовому принципі. Але раніше людина повинна впізнати предмет. Дізнавання йде по часових осях і разом з ними. Предмет дізнається в сукупності його часових ритмів — внутрішньої і зовнішньої, єднальної людини зі світом.
Очевидно, так варто говорити про співвідношення свідомого і несвідомого.
Тимчасова діяльнісна форма, тимчасова форма сприйняття, тимчасова мовна форма — усі три форми невіддільні, і жодна з них не може бути використана без іншої.
Форма — це те, що повторюється, це стійке, це структура.
Унікальна форма — це основа стійкості, це об'єктивність.
5. Час в аналізі трудового процесу
Коли людина планує свої дії, намагається встигнути до терміну або виконати графіка, намічений у ході попередньої підготовки, аналізує минулі успіхи або невдачі, він застосовує поняття часу. Необхідність застосувати поняття часу виникає там, де людина повинна вирішити тимчасові задачі: синхронізації і послідовного упорядкування. Коли ці задачі не піддаються автоматичному рішенню, людина формулює їх явно, за допомогою понять «термін», «устигати», «випереджати» і ін., шукає шляхи їхнього рішення і будує тактики дій, що запам'ятовує і виконує.
Аналізуючи трудову діяльність і професійний досвід
штурманів, праця авіадиспетчерів, операторів-технологів, керуючих прокатом листової сталі, праця збирачів на конвеєрі, ділову активність менеджера, ми розглядаємо діяльність людини як включену в деякий стійкий, повторюваний технологічний процес, виконуваний строго за схемою,
що добре відома людині.
Якщо руховий, виконавчий процес стійкий, то руху людини стають мірою часу. Застосування поняття власного часу дозволяє побудувати особливу характеристику процесу за допомогою термінів «початок», «кінець», «тривалість», «темп», «ритм» і т.п. Час звичайний використовується як міру виконавчих рухів (у тому числі і мовних) людини. Однак міркування над роботами Э. Гуссерля, В.И. Молчанова, М.К. Мамардашвілі, вивчення робіт М. Хайдеггера, М. Мерло-Понті, Г. Шпета, А. Бергсона, Н.Н.Трубникова, Ж. Делеза привели нас до переконання, що така «об'єктивна» часова характеристика процесу виявляється поверхневою, оскільки залишається тільки в рамках розгляду самих рухових процесів і не схоплює плану свідомості.
Часовий об'єкт
В аналізі Э.Гуссерля міститься детальна розробка «феноменології внутрішньої свідомості часу» із застосуванням арсеналу психологічних понять, що доречно було б включити в сучасні підручники: відчуття, сприйняття, первинна і вторинна пам'ять, чекання, операції мислення, свідомість, час і ін. Це дозволило Гуссерлю розкрити психологічний механізм побудови й утримання тимчасового об'єкта в ході його розгортання. Гуссерль показує, як можлива об'єктивація з потоку свідомості, відчуттів і переживань.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Поняття часового об'єкта стало ключовим для нас, воно допомогло інакше глянути на поняття досвіду і трудового процесу. Часовий об'єкт — це триваючий об'єкт, що міняється, що рухається. У його характеристиці є і переживання суб'єкта, і віднесеність до зовнішнього предмета, і тривалість, необоротність змін і неминучість відходу. Як про часовий можна мислити про будь-який предмет, але ми хотіли б обмежитися масштабами, доступними природним перцептивним можливостям людини. Кращими прикладами часових об'єктів є: музичний твір, симфонія запахів, кінофільм або жива картина сцени. Прикладом часового об'єкта є сама людина, суб'єкт діяльності: тіло, життєві і психічні процеси дані самому суб'єктові в неможливості повернення минулого. Як часовий об'єкт можна розглядати окремий рух предмета, зміна готельного предмета, цілу ситуацію або фрагмент трудового процесу, наприклад, складання на конвеєрі, рейс пасажирського літака або цикл прокату листової сталі.
Часовий об'єкт Гуссерль зображує прямокутним трикутником, поверненим гострим кутом уліво. Горизонтально розташований катет зображує тривалість, що проходить через точку «тепер» і іде в минуле, уліво. Горизонталь показує, як протікали зміни у відчутті. Відчуття представлені як процес, розтягнутий у його тривалості. Таке уявлення можливе завдяки утриманню відчуттів у первинній пам'яті Вертикально розташований катет символізує «часову вертикаль сьогодення» — у ній суб'єктові дані відразу всі зміни, що відбулися в часовому об'єкті з моменту його появи. Ця схема показує зв'язок тільки між сьогоденням і минулим. Щоб «розширити» часовий об'єкт у майбутнє і відобразити на схемі чекання й антиципації, М Мерло-Понті розгорнув геометричну модель, спрямувавши стрілу перспективи в майбутнє. Нам показалося можливим об'єднати два трикутники й одержати графічну модель, де часовий об'єкт містить тепер-крапку, крапку-стиск у минулому і крапка-стиск у майбутньому. Частиною або цілком, часовий об'єкт обов'язково в сьогоденні, до чого б він ні відносився — до сьогодення, минулому або майбутньому Об'єктивація суб'єктивних процесів стає можливою завдяки роботі мислення і свідомості.
Структури досвіду як моделі часових об'єктів
Психологія праці зосереджена на розгляді суб'єкта (по Е.А. Климову), володіючи свідомістю, суб'єкт здійснює діяльність у навколишньому світі. Дія заснована на просторовому знанні, однієї з форм якого є когнітивна карта (Е. Толмен). Суб'єкт — носій і «хазяїн» просторового знання. Йому відоме розташування предметів у якомусь місці, він може описати розташування предметів за допомогою тієї або іншої моделі. Моделювання показує, які перетворення в розташуванні предметів можуть бути проведені. Будучи одним із предметів, суб'єкт відрізняється здатністю відчувати найменші відтінки змін кожного предмета, сприймати сукупність навколишніх предметів, виділяти серед них один, зіставляти предмети з діями: мети, перешкоди, засобу. Суб'єкт будує свої дії в ситуації і переживає них. У просторовому знанні суб'єктові представлені структура або схема об'єкта. Представлена цілком, уся відразу, у виді елементів і зв'язків між ними. Елементи схеми позначають якісь частини об'єкта, що виконують визначені функції, кожний свою. Образ об'єкта функціонально деформований (Д.А Ошанін). Елементи схеми служать знаками елементів об'єкта і дозволяють суб'єктові вирішувати визначені задачі, взаємодіючи з об'єктом. Зв'язки виражають, позначають просторову безперервність об'єкта.
Просторове знання виражає, фіксує упорядкованість елементів усередині об'єкта, відносно один одного, представляє симультанну схему процесу в безлічі його елементів, разом з елементами навколишнього простору.
Схема відповідає реальному світові. Розрізняють локальну і глобальну, оглядову і процедурну схеми простору. Рішення просторових задач вимагає перетворень, що проводяться в рамках або однієї системи відліку, або комплексу систем відліку. Просторове знання — це уміння переходити від однієї системи відліку до іншої, уміння використовувати комплекси систем відліку. Просторова схема нерівнозначна в різних своїх місцях по емоційній насиченості, значеннєвому наповненню, функціонально деформована
Схема як просторове знання дістає наповнення актуальними враженнями (зоровими, слуховими, нюховими), спогадами (збереженими враженнями), думками, переживаннями, рухами, мовою, що звучить. Це особливо чітко видно, коли один пояснює іншому дорогу або своє розуміння того, як варто озвучувати музичний твір. Знання запускається уявою і дією
Послідовність і тривалість. Суб'єкт є носієм і «хазяїном» часового знання Часове знання це знання послідовності і тривалості Суб'єкт знає про зміни і рух, знає закони зміни і руху різних предметів Він здатний схоплювати й антиципирувати напрямку руху предмета, шлях, швидкість і прискорення. Знання про часовий об'єкт містить відомості про його протікання, про швидкість і прискорення його змін.
Часове знання — знання якого-небудь визначеного процесу, послідовності участі в ньому різних елементів об'єкта і тривалості виконання кожним своєї функції Часовим знанням можна назвати все те, що може бути зображене на карті часового ряду (подібно запису музичного твору на нотному стані). Часовий опис включає також характеристику того ряду, з яким зіставляється розглянутий нами процес і зовнішні події. Відповідно до такого знання людин може успішно діяти в мінливому оточенні.
Просторове і часове знання відрізняються типом функціонування, тим, як вони застосовуються при рішенні задач. Застосування часового знання про процес вимагає відтворення функцій елементів у послідовності і тривалості. Стійкими елементами професійної діяльності є рухи — суб'єкт здатний відтворювати, повторювати руху, зберігаючи тими і ритм, початок і кінець процесу, його основні події і підпроцеси. Це функції тілесної пам'яті суб'єкта. Вона утримує і зв'язок між елементами процесу. Ці зв'язки позначають злитість, безперервність переходів у процесі. В часовому знанні ці переходи засновані на переживанні тривалості.
Просторові структури будуються так, щоб суб'єкт міг точно по місцю, з огляду на розміри і форму об'єктів, кути і відстані між ними, виконати свою задачу в навколишньому світі. Просторові структури не припускають тривалості, але вони дозволяють розрізнити предмети, що мають обсяг і форму, а також порожні проміжки між предметами.
Часова структура конституюється так, щоб вона могла забезпечити синхронізацію діяльності суб'єкта з якимсь зовнішнім процесом у навколишньому світі. Принципи синхронізації і послідовного упорядкування закладені в основі пристрою і функціонування тимчасової структури.
Часова схема містить ряди подій і періоди — ті й інші розрізняються по емоційній насиченості і значеннєвому наповненні.
Переживання. Одних схем недостатньо для того, щоб охарактеризувати досвід суб'єкта. Необхідні механізми застосування схеми і переживання суб'єктом навколишніх подій і своєї дії.
Термін «переживання» необхідний, щоб показати, як суб'єкт «відслідковує» тривалість часового об'єкта в ході його живого здійснення. Крім того, переживання вказує на деякий активний процес, що відбувається на стороні суб'єкта в ході виконання діяльності. Переживання відноситься до суб'єкта і до того, що відбувається в об'єкті. Хід переживань відповідає тим змінам, що відбуваються в об'єкті. Суб'єкт переживає те, що відбувається у відбиваному об'єкті. Переживання виступає як складний процес, у який входять відчуття, — вони зливаються з об'єктом. Зміни в об'єкті відповідають змінам у відчуттях з точністю до розпізнавальної здатності людини. Процеси сприйняття (схоплювання) часового об'єкта в цілому (або більш великих його частин) теж повинні ввійти до складу переживання, так само як і розумові операції аналізу, синтезу, узагальнення, категоризації і т.д. Переживання містить емоційну складову. Переживання — це проживання об'єкта.
Переживання дозволяє пізнати складний часовий об'єкт у ході його розгортання. Переживання тимчасового об'єкта дозволяє суб'єктові взаємодіяти з часовим об'єктом, не випереджаючи і не спізнюючись, відповідно до логіки його розгортання. Синхронна взаємодія і є свідченням того, що в суб'єкта мається схема часового об'єкта і механізм, що забезпечує функціонування схеми
Структури досвіду — просторові і часові схеми — керують поводженням людини.
Застосування схеми вимагає розгляду цілої діяльності суб'єкта, у яку входять: 1) сприйняття власної дії і процесів у навколишньому світі, 2) виконавчі процеси (руху рук, ніг і т.п., мова), 3) зусилля суб'єкта по синхронізації рухів із процесами в навколишньому світі, 4) зусилля суб'єкта по часовому упорядкуванню своїх дій і об'єктів у світі.
При цьому передбачається, що необхідно функціонування первинної пам'яті і чекання, що дозволяють розширити границі уваги, вторинної пам'яті, що забезпечує участь минулого і збережених планів майбутнього в здійснюваному процесі
Моделі часових об'єктів — часові структури досвіду суб'єкта. Увівши часовий об'єкт, ми виходимо з того, що він задає особливий спосіб розгляду досвіду — як добре організований і дія, що точно виконується — у сьогоденні.
Часові операції: упорядкування і синхронізація
Діяльність — сегмент життєвого процесу, здійснюваного суб'єктом у навколишньому світі. Діяльність сама переживається суб'єктом і усвідомлюється ним, виділяючи з життєвого потоку. Діяльність завжди містить рішення двох типів часових задач — часове упорядкування і синхронізація.
Часове упорядкування Людин здатне упорядкувати часові об'єкти і переходити від одного типу темпорального ряду до іншого. Часове упорядкування — це типова задача планування Звичайно вона формалізована і виконується досить швидко, без зусиллі. Значно сутужніше витримати намічений порядок при виконанні наміченого, коли окремі часові об'єкти з'являються паралельно і конкурують між собою.
Співвіднесення часових об'єктів. При співвіднесенні часових рядів у якості одного з часових об'єктів людин обов'язково вибере себе. Навіть якщо людина робить часові співвіднесення об'єктивно, виносячи себе за дужки, він фіксує сам факт винесення за дужки і. зрештою, знову явно входить у число часових об'єктів, що співвідносяться, приймаючи на себе роль спостерігача.
Людина здатна розповісти про бачений, про свої чекання і спогади як про переживання, розгорнутих у їхній послідовності і тривалості Співвіднесення часових об'єктів здійснюється у свідомості суб'єкта. Визначаючи свою часову позицію як сьогодення, вона оцінює тимчасові позиції інших об'єктів сьогодення, минуле майбутнє, раніш, пізніше, одночасно й ін.
Синхронізація Для форматування і рішення задачі синхронізації необхідно розглядати три типи процесів 1) технологічний процес керований людиною, 2) процес, здійснювана безпосередньо самою людиною (руховий, виконавчий процес) і принципово інший, 3) процес у навколишньому світі, у якому міститься подія, позначене як термін, з яким синхронізується перший процес.
Синхронізація неможлива без сприйняття всіх трьох процесів відразу і визначення часового відношення між ними — відставання збігу або випередження. Одночасність задає нульову крапку в розгляді процесів. Коли здійснення процесу суб'єктом особливо утруднено, участь свідомості в такій роботі (і виконавчої, і перцептивної) стає явним: суб'єкт аналізує і синтезує, співвідносячи окремі часові об'єкти, міркує про шляхи подолання перешкоди, згадує те, що було намічено в ході підготовки. Необхідно свідоме зусилля, щоб забезпечити своєчасне виконання процесу. Оперуючи часовими поняттями, свідомість бере участь у рішенні задачі «встигнути в термін». Щоб домогтися синхронізації, людина використовує вимірювальні інструменти (хронометри) і змінює швидкість (прискорює або сповільнює) виконавчих рухів.
Співвіднесення часових об'єктів або процесів у термінах «сьогодення», «минуле», «майбутнє» завжди виконується на рівні свідомості на відміну від синхронізації і послідовного упорядкування — вони можуть виконуватися на нижчих рівнях організації поводження, безвідносно до свідомості, наприклад, на рівні сенсомоторних паттернів (Й. Расмуссен).
Присутність часового об'єкта дозволяє розглянути здійснення синхронізації як акт, що суб'єкт робить у сьогоденні. Акти синхронізації припускають складну роботу психічного апарата, свідомості і несвідомого. Акти синхронізації вимагають, щоб суб'єкт поставив перед собою задачу, визначивши її підходящими термінами. Суб'єкт може говорити про синхронізацію в сьогоденні, минулому й у майбутньому.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Операції упорядкування і синхронізації виконуються разом. Вони припускають, вимагають один одного Одна з них не може виконуватися без інший Явний акт синхронізації завжди вимагає тримання порядку або його зміни (щось відкласти або затримати, щось запустити або прискорити й ін.).
Як тільки людина фіксує, відзначає, констатує, здійснює, виконує часові операції свідомо, він має справу згодом. Тимчасові визначення проводять селяни, коли вирішують терміни посіву і жнива, скотарі на будь-яких етапах роботи (годувати, доїти, чекати приплоду і т.д. і т.п.), водії, лікарі, педагоги й енергетики...
Людина здатна виконувати паралельно кілька різних діяльностей, що розрізняються по предмету за технологією, по обставинах (прикладом може бути праця штурмана-інструктора). Коли закінчуються окремі дії, суб'єкт констатує завершення — це форма часової роботи свідомості, гак же як проголошення початку або проміжного етапу або моменту. Такі констатації легко виділяються по мовних формах і служать для послідовного упорядкування в системі діяльностей: щось відкладати, з чимось квапитися і т.д.
Людина здивована своїм розвитком так само, як і всяким іншим процесом, у який вона включений як суб'єкт. У суспільстві є готові представлення про форми розвитку, про критерії розвитку, є навіть технології і спеціальні установи, призначені для розвитку. Свідомо виконуючи будь-яку розвиваючу діяльність, людина працює з часовими об'єктами, робить часові акти упорядкування і синхронізації з всіма операціями, що вони припускають, виробляючи власні прийоми дій. По суті справи, це прийоми пристосування не тільки вчасно основного трудового процесу, але і — до всього складного комплексу ритмів, що є його часовим тлом.
Сфера сьогодення
У процесах виділяють моменти, що не мають тривалості. Розширюючи момент і поєднуючи час і свідомість, Гуссерль говорив про обрій сьогодення, Мерло-Понті — про подвійний горизонт сьогодення. З огляду на якісну різнорідність минулого, сьогодення і майбутнього, доречно як геометричну модель використовувати сферу й ужити термін «сфера сьогодення». Поняття сфери сьогодення не завжди збігається з поняттям часового об'єкта. Короткостроковий, простий, добре знайомий часовий об'єкт може цілком входити в сферу сьогодення, усередині якої минуле і майбутнє часового об'єкта відповідають двом по-різному розташованим різним трикутникам. Однак у загальному випадку часовий об'єкт може виходити за рамки сфери сьогодення. Наявність у суб'єкта точної моделі часового об'єкта, безсумнівно, сприяє розширенню сфери сьогодення.
Часова робота свідомості. Послідовність часового типу відрізняється від просторового ряду тим, що вона містить сьогодення, яких можна роз'яснити через синхронію предмета, і свідомого суб'єкта, що фіксує роботою свідомості присутність предмета. Свідомість тут немов сфера, усередині якого знаходяться і предмет, і сам суб'єкт. Сфера замкнута, немов наповнена особливого роду газом, що дозволяє ясно і чітко схопити предмет. Сфера сьогодення може бути витлумачена просторово. Але це особлива, скоріше, метафорична просторовість. Розширення сьогодення в область минулого і майбутнього створює ілюзію симультанної даності суб'єктові предметів наявних і відсутніх: що пішов і стоїть. Суб'єкт розрізняє те, що дано в сприйнятті, з одного боку, і в пам'яті й уяві — з іншої. Розрізняє саме по часовій ознаці — як наявне і відсутнє. Просторовість сфери сьогодення — завжди рухлива, динамічна, наявне в ній завжди іде, змінюючись новим. Це часова просторовість. У ній відбувається рух, зміна предмета. Вона ширше, об'ємніше, але в її межах відбувається відхід самого моменту.
Живий процес. Сказати про процес «живий», значить ввести в розгляд дискурс, зміна, що безупинно міняється різноманіття. Тут ми говоримо «живий» у значенні темпоральний, тобто що народжується і вмирає.
Час — це особлива категоризація, систематизація, що йде від суб'єкта до об'єкта, що змінюється. До «живого» ми звертаємося для того, щоб проілюструвати особливості цієї категоризації. «Живе» добре відомо суб'єктові, тому що сам він смертний
Зміна можна повторити, але минулого не повернеш. Рух можна повторити, воно саме може повторитися, його може зафіксувати уважний спостерігач, але минулого не повернеш. Також і майбутнє — воно не наступило. Зрозуміло, це не означає, що зміни, який усі очікували, не відбулося, але саме майбутнє так і не наступило. Час — це стиль світу (М. Мерло-Понті).
Час вимагає абстракції від змін, що відбуваються в предметі, від самої живої активності суб'єкта, від його сприйняття змін. Але час — це не мертва абстракція, а функціонуюча, живаючи, застосовувана для схоплювання рухів і змін, категорія, що служить для упорядкування і синхронізації подій у світі. Сама абстракція часу припускає виділення подій, роботу свідомості
Час — це множинна синхронізація в сприйнятті, русі, свідомості. Але в кожнім акті синхронізації повинна бути констатація «Я і предмет», що входить в акт «сьогодення іде, майбутнє має бути, минулого не повернеш». Це акт, оскільки він відбувається суб'єктом і злитий із що рухається, мінливим предметом. Акт синхронізації — у самому позначенні «сьогодення». Безсумнівно, що дія — акт сьогодення
Свідомість — це не тільки ясне і виразне відчуття, сприйняття предмета в навколишньому світі, це особлива атмосфера спрямованості до синхронії з «подвійним обрієм сьогодення». Це просвіт, простір, що ми представляємо сферою, щоб виразити якісна своєрідність майбутнього і його відмінність від минулого і сьогодення. Разом з тим це особлива атмосфера догляду і підступу, атмосфера, що ніколи не зникає.
Саме по собі свідомість означає ще і переживання віддаленості себе від предмета. У цьому суть абстракції — живий, оскільки вона дозволяє схоплювати живе, говорити про життя, навіть застосувати зрозумілу усім аналогію життя для позначення часового стилю світу. Зв'язок між настанням і доглядом у сьогоденні показаний Хайдеггером за допомогою поняття «взаємного протягання». Мерло-Понті показав динамікові переходу — це і є горизонт сьогодення — не стаціонарний, а рухливий.
Особливість часу в тім, що воно застосовується до особливої ситуації: є рух і обов'язково є його відстеження (рухове або перцептивне) суб'єктом, є задача синхронізації й окрема думка про дійсне, що відходить і наступаюче майбутнє, про самих по собі догляді і настанні. При цьому обов'язково застосовується відразу вся трійця «майбутнє — сьогодення — минуле» у все динамічному значенні. У квапливості відходу сьогодення виявляється власна напруга і тиск із боку наступаючого.
Часові синтези
Гуссерль говорив про синтез час нерухомий і усе-таки воно тече. У його моделі часового об'єкта об'єднані послідовність і тривалість — це синтез минулого і сьогодення. Мерло-Понті розглянув синтез переходу, де об'єднані що іде, дійсне і настающее. Слова М. Хайдсггера про їхнє взаємне протягання, взаємну гру попарно або про троїчну єдність — це і є його розуміння часового синтезу. Ж. Делез привів докладний опис трьох типів часових синтезів: звичка (перцептивна і рухова), пам'ять і сприйняття, часовий порядок. У нашій моделі часового об'єкта об'єднані сьогодення, минуле і майбутнє, тривалість і статична послідовність
Суб'єкт своїми відчуттями і сприйняттям, рухами, роботою пам'яті і свідомості, виконуючи синтези часу, будує часовий об'єкт. Поняття часового синтезу ми вважаємо найважливішим для розуміння того, що є часовий об'єкт, оскільки воно саме і показує зв'язок між часом і свідомістю суб'єкта. За поняттям часового синтезу стоїть часова структура свідомості.
Звертаючи до понять пам'яті, сприйняття, чекання, мислення і дії, психологія повинна розкрити механізм часового синтезу. Суб'єкт має пам'ять, він знає що такий спогад, здатний відрізнити спогад від сприйняття і від чекання, від продуктів мислення — уяви, представлення Суб'єкт знає, що пам'ять не підводить його, але також знає що таке забування. Суб'єкт володіє прийомами репродукції — уміє згадати і розгорнути у свідомості те, що він згадав. Згаданий об'єкт усвідомлюється на тлі сприйманих об'єктів, що відрізняються від нею. Суб'єкт здатний відрізнити минуле від сьогодення — минуле володіє особливою подвійною міткою «колишнє — відсутнє». Це дозволяє суб'єктові проводити репродукцію раніше пережитих сцен і подій у їхньому часовому розгорненні зі збереженням колишньої послідовності, відрізняючи них від наявних ситуацій. Сказати про щось «минуле», значить усвідомити його мітку — «колишнє — відсутнє». Якщо предмет знову присутній, люди будуть говорити: «минуле повторюється знову». Так вони зв'язують сьогодення і минуле.
Майбутнє — відсутнє, не колишнє, очікуване, уявлюване… Уявлюваний об'єкт усвідомлюється в наборі перерахованих ознак на тлі сприйманих об'єктів, що відрізняються від нього. Свідомість фіксує ця відмінність за допомогою ознак. Серед ознак є ті, котрі дозволяють відрізнити спогад від наявного й очікуване від наявного.
В одноманітності повсякденності, у складності й умовностях керування технологічним процесом мітки стираються, виникають помилки часових визначень. Щоб розмежувати сьогодення, майбутнє і минуле, необхідна особлива робота свідомості
Відчуття в їхній безперервній динаміці відбивають процеси у світі, відповідаючи їм, — це флюксія. Сприйняття, складаючись з відчуттів, відбиває предмети і ситуації в їхній стійкій часовій упорядкованості — це темпоральність. Вже в сприйнятті суб'єктові дана флюксія і темпоральність об'єкта, але він поки не відділений від інших перцептивних змін. Процеси аналізу і синтезу дозволяють здійснити об'єктивацію, відокремивши об'єкти від зовнішніх і внутрішніх перешкод. Процеси ретенції в первинній пам'яті і протекції в чеканні утворять основу для часової сфери сьогодення, свідомості наявного предмета, сцени, події. Часова сфера — це статичне представлення предмета разом із зображенням його плину, своєрідний кадр, у якому розгортається сцена, а по краях — лінії переходу (відходу і настання)
Свідомість — особливий часовий апарат суб'єкта, включена в діяльність. Уже саме сприйняття має здатність часового розгорнення вона може бути швидкої або повільної. Роботу свідомості забезпечують механізми пам'яті 1) ретенція — утримання в первинній пам'яті, що дозволяє подовжити сприйняття, не перериваючи його, навіть після того, як предмет зник з поля сприйняття, 2) репродукція — витяг з пам'яті і пожвавлення у свідомості ситуації, що давно пройшла, витиснутої з первинної пам'яті іншої, більш пізньою інформацією. Не можна виключити з розгляду і третій механізм — пам'ять чекання, що відрізняється від первинної пам'яті і репродукції з вторинної пам'яті. Узяті разом, три механізми пам'яті стають основою для розрізнення складового часу минулого, сьогодення і майбутнього. Протекції і ретенції витягаються з пам'яті в ході репродукції. Події пригадуються в їхньому плині і разом з чеканнями, що передували їхній появі. Відносячи процеси свідомості, відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення до суб'єкта, ми не повинні забувати про емоції. Відчуття має свою емоційну сторону (В. Вундт). Емоційно пофарбовані сприйняття окремих предметів і цілісних подій. Емоції зберігаються в пам'яті — вони переживаються при репродукції.
Емоційно пофарбовані і чекання, і спогаду про чекання Відзначені емоційні диференціації в структурі часової послідовності часового об'єкта.
Діючого суб'єкта не можна повно описати крім свідомості і часу. Працюючи з часовими синтезами, суб'єкт вирішує такі задачі: 1) визначення наявного — «це сьогодення», 2) тримання минулого в його часовій відмінності від сьогодення, 3) поділ майбутнього і сьогодення.
Невизначеність і зміст. Суб'єкт має потребу в часі, щоб пристосуватися до інших людей, до світу. Але використовувати інструмент темпоралізації суб'єкт зможе лише наповнивши значенням сьогодення, минуле, майбутнє. Це означає, що час має потребу в суб'єкті і що вони немислимі одне без іншого.
Минуле нам дано через сцени спогадів, образи предметів і т.д. Ми схоплюємо й утримуємо зміст минулого. Імена, формулювання тверджень, образи предметів і людей приховують невизначеність минулих зустрічей і подій. Застосування імен, тверджень, образів знову оголює їхня невизначеність. Це може показати і робота уважної думки.
Сьогодення має потребу в переживанні. Сьогодення, перед суб'єктом немов «стоять» руху, зміни предметів, пофарбовані або наповнені переживаннями. Суб'єкт прагне схопити й удержати зміст сьогодення. Утримуючи сьогодення, суб'єкт протистоїть напорові нового, наступаючого. Схоплену і включений у систему зв'язків, зміст ситуації дозволяє розширивши бачення ситуації. Суб'єкт тепер уже може знову повернути ситуацію, відтворити неї, нехай і не цілком. Відсутній суб'єкт може додумати. Суб'єкт може спроеціювати ситуацію в майбутнє, сподіваючись, що вона повториться. Схоплений у минулому зміст суб'єкт переносить на сьогодення, якщо бачить збіг образа минулого і сприйняття сьогодення.    продолжение
--PAGE_BREAK--
При цьому не слід забувати про невизначеності сьогодення не може бути схоплено суб'єктом у всій повноті. Справжній зміст маскується самим актом осмислення. Те, що не схоплено в сприйнятті, не може бути утримане в пам'яті Зрозуміло, репродукція супроводжується інтерпретацією, зміст може бути уточнений але разом з тим репродукція вносить перекручування. Крім того, образ-репродукція відрізняється від перцептивного образа.
Сьогодення представляється суб'єктові ясно і чітко в порівнянні з майбутнім, що залишається невизначеним, про яке говорять «усіх може бути». З такою обережністю не визначаються ні сьогодення, ні минуле. Вони представляються більш визначеними, хоча й у них для суб'єкта залишається багато неясностей. Особиста подія завжди зафіксована так, що залишилася деяка частка невизначеності в знанні про нього.
Підготовка, аналіз і виконання процесу
Відоме дослідження мінливих і об'єктів, що рухаються, процесів, що здійснюються за участю людини, серед інших процесів, що розгортаються в навколишньому світі. Часові синтези явно виявляються при підготовці, виконанні діяльності і аналізу.
1. Планування— робота в сьогоденні з приводу майбутнього виконання — це робота з моделлю процесу. Досвід припускає наявність у суб'єкта моделі і прийомів роботи з нею. Працюючи з моделлю в ході підготовки, суб'єкт будує або активізує структури досвіду, організує їх, створюючи систему, готову до застосування. Відзначимо тут труднощі визначення досвіду як системи організованих дій, що розгортаються тепер, у живому вигляді. В ході підготовки суб'єкт може створювати лише деякі кістяки таких систем (без рухового або контекстно-значеннєвого наповнення) або їхні фрагменти. Досвід як цілісна і повноцінна система організованих рухів, сприйнять, думок і т.д. може виявитися тільки в реальному процесі, а не в модельній ситуації підготовки до трудового процесу.
Робота по підготовці заснована на часовому знанні самого часового об'єкта, що уже є в суб'єкта. У суб'єкта повинне бути тимчасове знання й інший рід: тепер йде підготовка до майбутнього процесу, що поки не почався. Це дозволяє багаторазово програвати модель, повторюючи окремі елементи. При цьому суб'єкт знає про неминуче наближення моменту, коли потрібно буде приступити до реального виконання, де вже не можна нічого повторити, повернути, виправити
Можна було б говорити, що в ході підготовки суб'єкт формує знаряддя, що будуть йому служити у виконанні реального процесу. Однак сам термін «знаряддя» для нас залишається неясним. Після підготовки, проведеної по повній програмі, де відпрацьовані окремі фрагменти і ціла схема, реальне виконання може виявитися неточним або зовсім провалитися. Це можна тлумачити так, що або знаряддя так і не були сформовані, або їхній не удалося застосувати. Ми відмовляємося від логіки «є — ні», віддаючи перевагу логіці часткового і ступеня часткового: можливо, що суб'єкт слабко володіє прийомами застосування знарядь. Проблема полягає в створенні в ході підготовки адекватних структур для виконання в умовах реальної діяльності. Пам'ять зв'язана зі значеннєвими структурами особистості (Г.К. Середа), але вона визначається тривалістю проміжку до виконання. Людина запам'ятовує, готуючись до майбутнього застосування інформації, що запам'ятовується, але пам'ять може підвести.
Тут важливо підкреслити, що людина здатна думати про майбутній процес, представляючи його як часовий об'єкт, у його розгорнутій тривалості і послідовній упорядкованості.
У ході підготовки людина продумує хід майбутнього процесу, продумує свої дії і можливі обставини майбутньої діяльності.
Попереднє продумування можливе і по ходу здійснення самого процесу Людина паралельно виконує свої функції по керуванню процесом і продумує найближчі дії. Це робота з двома часовими об'єктами відразу, суб'єкт повинен їх розрізняти. Така робота заснована на чеканні майбутніх і спрямованості на нього. Майбутнє має сенс для суб'єкта. Суб'єкт сподівається точніше виконати свої задачі, сподівається, що глибоке, всебічне і ретельне продумування дій допоможе йому краще виконати свої задачі. Така робота заснована також і на виразному сприйнятті того, що відбувається навколо суб'єкта, і на умінні відрізнити сьогодення від майбутнього.
Помітимо, що люди різняться але старанності продумування майбутніх дій. Крім того, у деяких видах діяльності детальне продумування заважає так само, як і складання докладних планів для точного їхнього виконання. Ретельно побудований алгоритм може стати перешкодою для виконання в обставинах, що змінилися. Деяких людей заучений алгоритм закріпачує, і, потрапивши в нову ситуацію, вони не можуть швидко підібрати новий варіант дій.
2. Аналізвиконаного — інша форма роботи, що створює досвід. Ця робота також містить тимчасову складову. Те, що продумується, — пройшло, нічого не можна змінити. Сьогодення, обставини, у яких йде розбір, відрізняються від процесу, що розбирається. Суб'єкт це добре розуміє і, відбудовуючи від поточних подій, намагається зрозуміти, що ж відбулося тоді, як усе відбувалося, і визначити, як варто було б діяти, щоб те, що було, не відбулося. Ілюстрацією може послужити аналіз помилки, зробленої досвідченим фахівцем.
У самому аналізі виконаного є спрямованість і на майбутнє виконання. Тому аналіз — це форма підготовки до майбутнього виконання процесу. У такій роботі злиті сьогодення, минуле і майбутнє. Однак суб'єкт у стані робити часові визначення і розрізняти що відноситься до майбутнього, що до минулого, що — до сьогоденні. Як правило, це відбувається саме собою, але такі визначення і розрізнення є основою свідомості і тому легко стають предметом свідомого аналізу.
Аналіз здійснюється за допомогою моделей, що є часовими об'єктами — вони засновані на здатності відтворювати розгортання об'єкта в його тривалості і послідовності. Часовий об'єкт-модель минулого розгортається в повсякденних обставинах кабінетного аналізу, одночасно будується модель майбутнього виконання, здійснення моделі.
3. При здійсненні процесу антиципація і робота пам'яті можуть йти без особливої свідомої роботи з виконання часових визначень. Але суб'єкт орієнтується в часі — часові співвіднесення він робить при необхідності легко і точно. В утруднених обставинах, наприклад при зрушеннях поясного часу або при важкій перевтомі, часова робота свідомості утрудняється. Бувають періоди, коли свідомість поглинена поточною роботою з приводу того, що відбувається, часові визначення і констатації виконуються автоматично або відкладаються.
В інші періоди свідомість більш вільна від поточних справ і в суб'єкта є можливість свідомо констатувати або передбачати випередження або відставання. Це і є часові робота свідомості, що співвідносить, що виконується в ході роботи з часовими об'єктами.
Робота свідомості по темпоральним визначеннях — робота, що виконується свідомістю періодично, але вона зовсім необхідна для виконання трудової задачі, оскільки в зміст задачі входять термін, ритм, швидкість і вимога точного виконання. Часові рамки стають умовою і формою соціальної взаємодії людей, що беруть участь у ході виконання трудової діяльності. Тому обговорення часу настільки часто стає предметом розгляду при плануванні завдань і їхньому аналізі, на переговорах і ін.
Часову синтези змушують розібратися в тім, як зв'язані сьогодення, минуле і майбутнє, для того щоб зрозуміти, як вони можуть бути відділені друг від друга В поточній діяльності суб'єкт може прийняти минуле або майбутнє за сьогодення і припуститися помилки. Щоб її попередити, необхідно знати закони формування часових синтезів.
Представлення про часові об'єкти, про операції упорядкування і синхронізації, про часові синтези і сферу сьогодення необхідно зв'язати з теорією діяльності А.Н Леонтьева. Помістивши людини в навколишній світ, будемо розглядати процеси в навколишньому світі і співвіднесемо кожний із членів тріади «діяльність – свідомість — особистість» згодом.
Діяльність повинна включати часове упорядкування її складових, її підпроцесів, і синхронізацію часових об'єктів з подіями навколишнього світу. Необхідно побудувати особливу модель, що містить чекання, увагу, сприйняття, свідомість, пам'ять, рухи, переживання і мислення, щоб розкрити діяльність з часовими об'єктами.
Свідомість — механізм часового упорядкування і синхронізації. Як писав А Н. Леонтьев, «… свідомість людини, як і сама його діяльність, не адитивно. Це не площина, навіть не ємність, заповнена образами і процесами Це — і не зв'язку окремих його одиниць, а внутрішній рух його утворюючих, включене в загальний рух діяльності, що здійснює реальне життя індивіда в суспільстві. Діяльність людини і складає субстанцію його свідомості». Свідомість виступає як ясність і виразність сьогодення в його віднесеності до минулого і майбутнього. Свідомість — ясне і виразне сприйняття що відбувається, спогад минулого, чекання майбутнього. Свідомість — загострене переживання скороминущості сьогодення. Свідомість дозволяє відокремити процес від суб'єкта. Свідомість — це не тільки тримання мети (майбутнього, з якого «временит час»), але і тимчасова сфера. Свідомість робить гнучкої діяльність, забезпечує особистості можливість росту.
Суб'єкт вирішує паралельно кілька задач. Суб'єкт — динамічна структура, що забезпечує виконання. Суб'єкт улитий у виконавчий процес, є його частиною. Суб'єкт-професіонал є виконавцем організованої діяльності, носієм досвіду. Суб'єкт виконує акти свідомості. Майбутнє, сьогодення або минуле виділяються тому, що вони мають сенс для суб'єкта. Суб'єкт є час, час є суб'єкт (згідно М. Мерло-Понті).
Особистість є ієрархія діяльностей — часових об'єктів. Визначення пріоритетів і акти синхронізації виконуються особистістю в рамках всієї ієрархії. В умовах множинної мотивації суб'єкт повинен вибирати, які зі справ виконувати в першу чергу, а які відкласти на більш пізній термін. Відкладена справа продовжує притягати суб'єкта, змушує його знову вибирати і знову відкладати обране. Приймаючи рішення про послідовності справ, суб'єкт виходить з минулого досвіду і з майбутньої перспективи.
Система діяльностей виконується людиною серед процесів у навколишньому світі і кожна з діяльностей повинна бути сприйнята суб'єктом разом з іншими процесами у світі — тільки тоді може бути виконана задача синхронізації. Поняття часового об'єкта дозволяє інакше глянути на поняття образа світу, одним з вимірів якого є час (по А.Н. Леонтьеву).
Для психологічного опису задач синхронізації і часового упорядкування недостатньо понять «дія» або «діяльність». Потрібні були б сприйняття, рух, свідомість, напруга, досвід, пам'ять, спрямованість, чекання, мислення, творчість, переживання й ін. Більш того, необхідно привести в рух усю формулу «діяльність – свідомість – час — особистість».
Любою акт свідомості припускає роботу несвідомого. Його продукти — здогаду, несподівані думки, бажання, фантазії, невизначені судження, забування й ін. Несвідоме вносить вклад у реконструкції колишніх подій і сприйняття теперішніх, у фантазії про події майбутніх.
6. Час у психологічному описі трудового процесу і життєвої події
Маючи у вигляді основну мету — часовий аналіз трудової діяльності фахівця в рамках стійкого технологічного процесу, — ми звернулися до термінології феноменологічної психології. Докладно розглянуте поняття часового об'єкта, що є основним. Для розкриття його змісту потрібні були поняття часового синтезу і сфери сьогодення, часового упорядкування і синхронізації. Кожне з них з необхідністю припускає роботу суб'єкта, його психіки, особливо свідомості. Показано, що поняття часового об'єкта вимагає спільного розгляду тривалості і часової послідовності. Розгляд структур часового досвіду як моделей часових об'єктів переводить визначення досвіду в сьогодення, що розглядається нами як особлива сфера свідомості, що поєднує первинну пам'ять, сприйняття і чекання. Часовий синтез вимагає особливого погляду на часовий об'єкт: сьогодення, минуле, майбутнє повинні застосовуватися в єдиній формулі. Разом з тим часовий синтез указує на необхідність проведення часових розрізнень при аналізі підготовки, виконання й аналізі. Приведені тимчасові поняття придатні для опису операціонально-значеннєвих структур професійного досвіду штурманів цивільної авіації, для вивчення психологічних особливостей праці різьбяра по кісті, в аналізі ділової активності керівника — і вони виявилися ефективними — дозволили висвітити нові сторони розглянутих явищ. Вдалим здається застосування часового аналізу для вивчення проблеми переїзду в житті жителів півночі.    продолжение
--PAGE_BREAK--
7. Подальша розробка теми
Нормальні й екстремальні ситуації в праці. Характеристика екстремальної ситуації в емоційних, когнітивних, виконавчому аспектах. Напруга, страх покарання, прагнення до досягнення мети, тиск відповідальності, концентрація на виконуваному завданні, складність задачі, непередбачуваність подій, часовий дефіцит і ін. особливості екстремальної ситуації. Наслідки екстремальних ситуацій: стомлення, виснаження, утрата сну, нав'язливі образи, втрата інтересу, зниження працездатності. Аналіз нормальних і гострих ситуацій.
Свідомість і дія в екстремальній ситуації: неможливість дати звіт у ході виконання і неможливість згадати, що відбувалося після досягнення позитивного результату. Чому цей принцип важливий для аналізу професійної діяльності?
Часовий аналіз. Для чого необхідна розробка поняття часу?
Хіба не можна обійтися різноманітними характеристиками процесу, наприклад трудового, щоб, міркуючи, про процес, не упустити чогось важливого? Поняття часу припускає визначений набір ліній міркування. Потрібно всіх їх пройти, не упустивши ні одну: можливо, це збагатить аналіз.
Принципи часового аналізу: сьогодення задається сприйняттям, переживанням тривалості процесу, дією і переживанням події суб'єктом. Часовий аналіз можливий, коли дослідник уміє схопити й утримувати свій предмет як поточне сьогодення, що як відбувається в його присутності, на його очах. Опис він повинен зуміти побудувати в тім же часі, відтворивши той резерв, частку невизначеності, що утримується в сьогоденні. Психологія повинна вміти схоплювати не тільки минуле, але і сьогодення. Таке тримання сьогодення дозволило нам побачити ті труднощі, з якими зіштовхується дослідник, що застосовує поняття «дія». Майбутнє — усвідомленням і продумуванням варіантів дій і їхніх наслідків, чеканням результатів (тип чекання), минуле — спогадами, їхнім енергетичним зарядом і ін. Безперервність, континуум, плинність, тягучість, потік. Чи можна говорити про потік крім переживання? Їхня єдність, позначена як «переживання плину», повинне бути одиницею аналізу, вихідним терміном. Що мається на увазі під «переживанням» часу? Однорідність? Ряди неоднорідних подій. Є чи повторення в рядах подій і процесах? Повторюються цілі цикли. Чи оборотні ряди подій? Ні, але принцип оборотності дуже важливий.
Чому цей принцип важливий для аналізу професійної діяльності?
Визначення часу через інтенсивність рухів людини, ритми подиху й інші ритми тіла. Межі. Повторна, добре заучена і доведена до майстерного виконання, дія може розглядатися як свого роду годинник, подібні «годинник тіла» Нова дія. Повторна, заучена послідовність рухових операцій у нових умовах. Знайомість і невизначеність завжди разом. Вони сполучаться в різних пропорціях. Не будемо говорити про оцінку тривалості порожнього проміжку. Спробуємо зрозуміти час через діяльність: виконання і переживання. Переживання швидкості власної дії при виконанні. Зіставлення власних рухів з частотою подій. Узгодження з рухами і командами інших членів групи.
Свідомість і час. Свідомість виникає в зв'язку з часом і для часу. Чи можна говорити про час крім свідомості? Чи можна визначити час крім несвідомого? Згадаємо, що говорив Бергсон про чисту послідовність («… наше «Я» просто живе»)
Зміна ситуації: ускладнення і фацілітація.
Переживання суб'єктом переходу від бездіяльності до екстремальної ситуації, швидкість включення в ситуацію, швидкість реагування як характеристики суб'єкта діяльності. Можливості зміни швидкості рухової реакції й утримання власного ритму рухів. Уповільнення швидкості виконання при полегшенні ситуації. Імітаційна модель Зигеля і Вольфа.
Роботи С.Г. Геллерштейна по швидкості рухової реакції й антиципації.
Синхронізація в груповій діяльності. Нав'язаний ритм. Темп і погодженість рухів і мовного обміну в роботі групи. Значення контексту і зв'язування для розуміння психологічного часу. Ситуативність дії і внеситуативність, стійкість контексту діяльності.
Зміна швидкості виконання діяльності при зміні складності ситуації. Передбачення ускладнення як показник високого професійного рівня фахівця. Швидкість розвитку екстремальної ситуації як особливість деяких професій (транспорт, енергетика, економіка). Бездіяльність і монотонія: переживання суб'єкта і стани свідомості. Ілюзії, галюцинації і патологічні стани, властиві для деяких професій в екстремальних ситуаціях. Непритомності, втрати свідомості, синдром загибелі, світу й ін. Автономність у транспортних професіях: необхідність усамітнитися і труднощі переживання тривалої ізоляції. Стани моряків-підводників у тривалих рейсах. Динаміка тривожних станів. Перші чотири-п'ять днів у моряків порушується режим праці, з'являється стомлення і млявість. Можливо, цей наслідок інтенсивної підготовки до походу. На 6-7-і доба в підводників виникає дратівливість, кількість емоційних реакцій зростає від 2,1 до 2,7 разів. Це виявляється у взаємних претензіях. Це період притирання. Другий етап — звикання до нового режиму діяльності. Третій етап — на 55-і добу росте стомлення через ізоляцію і монотонії. Четвертий етап — стомлення ще більше наростає, з'являються симптоми невротичних станів. Ефективність діяльності знижується. П'ятий етап — за 8 — 10 днів до закінчення плавання з'являється порушення, що сполучиться зі зниженням ефективності діяльності, аж до байдужності (В.Н. Селезньов, 1988).
Виснаження і неврози. Випадки суїциду.
Адаптація до місцевого часу.
Власний простір і власний час процесу. Значення поняття «суб'єкт» для визначення власних часу і простору процесу. П'ять рівнобіжних ліній опису і схематизації часу праці в далеких перельотах: ритми тіла, ритми дії, хронометричний час, місцеві соціальні ритми життя, астрономічний час. Чекання як особливий процес. Чому цей принцип важливий для аналізу професійної діяльності?
Ритми часу і помилки в діяльності людини. Точне виконання дії Локальний простір і локальний час індивіда. Наслідки порушення локального часу при швидкому переміщенні на великі відстані. Після переміщення: як змінюється добова крива успішності діяльності. Коли буде людина працювати краще: удень по місцевої годинник або вдень по годинник бази? «Годинник» тіла і «годинник» міста — необхідність узгодження ритмів. Час і якісний хід адаптації до ритму життя на новому місці. Значення найближчої соціальної групи для прискорення адаптації індивіда до життя на новому місці. Відновлення сну на новому місці — за часом доби, тривалості і глибині; відновлення роботи травного тракту, відновлення працездатності за часом доби. Неможливість адаптації за певних умов індивідуальні і групові прийоми пристосування до місцевого часу Суб'єктне регулювання ритмів тіла — прийоми адаптації до місцевого часу. Потреби людини і ритми життя міста.
Планування праці і відпочинку оператора. Конкретні програми і положення. Денні, нічні, ранкові і вечірні годинник. Ритми працездатності. Помилки в залежності від часу доби. Нічний час не придатний для праці: у цієї годинник не можна очікувати продуктивної діяльності. Праця в нічний час руйнує здоров'я. Недоліки в існуючих положеннях про час праці (сховані понаднормові, нічна праця й ін.).