Функціоналізм:виникнення й розвиток
Приблизнодо 1900 року психологічні дослідження в Сполучених Штатах вийшли на власнудорогу, відмежувавшись як від психології Вундта, так і від структуралізмуТитченера, які не торкалися теми мети, або змісту свідомості, тобто йогофункцій. Основою функціонального напрямку в психології стали праці Дарвіна йГальтона, що цікавилися більшою мірою не змістом, а принципами роботисвідомості.
Чимобумовлений розквіт функціональної психології саме в США, а не в Англії, девона зародилася? Відповідь варто шукати в американському характері й унікальнихсоціальних, економічних і політичних особливостях розвитку США. Американськийдух того часу готовий був прийняти як еволюційну теорію, так і її галузь – функціоналізм.
ГербертСпенсер (1820–1903) і синтетична філософія 62-літнього англійськогофілософа-самоучку, який затикав частенько вуха ватою, – у надії відгородитисявід зовнішнього миру й зосередитися на своїх думках, – в 1882 році в СполученихШтатах зустрічали як національного героя. Його приймав у Нью-Йорку сам ЕндрюКарнегі, мультимільйонер, патріарх американської сталеливарної промисловості,що звеличував філософа як месію. В очах багатьох провідних американськихбізнесменів, учених, політиків і релігійних діячів ця людина дійсно буларятівником. Він не встигав відповідати на запрошення пообідати; з усіх боківйому марнували похвали й виявляли повагу.
Йогоім'я – Герберт Спенсер, учений, якого Дарвін називав «наш філософ» і чий впливна світогляд американців виявилося воістину фундаментальним. Спенсер, щоволодів надзвичайно плідним розумом, є автором величезної кількості книг,багато хто з яких він диктував секретареві в перервах між тенісними партіямиабо сидячи на веслах під час річкових прогулянок. Його праці – у вигляді статейіз продовженнями – друкувалися в популярних журналах; були продані сотні тисячекземплярів його книг, а вивчення його філософської системи вважалосяобов'язковим для всіх студентів університетів, незалежно від спеціалізації. «Напочатку 60-х років минулого сторіччя ідеї Спенсера зі швидкістю блискавкиопанували розумами університетської Америки й панували над ними протягомнаступних тридцяти років». На цих ідеях, що охопила всі шари суспільства,виросло ціле покоління американців. Будь у той час уже винайдене телебачення.Спенсер напевно не сходив би з екранів, а його погляди, завдяки численнимструм-шоу, були б ще популярніше.
Вінміг встигнути набагато більше, якби не той нервовий стан, що переслідувало йогоз 53 років і збільшувалося постійною присутністю інших людей. Затикаючи вуха,Спенсер намагався знайти спокій, піти від розмов, що дратували. Тільки так йомувдавалося зосередитися на власних думках і хоча б небагато попрацювати.Будь-яке зовнішнє вторгнення приводило до безсоння, сильному серцебиттю,розладу травлення. Як і в Дарвіна, ці проблеми зі здоров'ям почалися в тоймомент, коли вчений приступився до розробки своєї системи, який він присвятиливсе життя.
Соціальнийдарвінізм
Філософією,що принесла Спенсеру настільки гучне визнання, був дарвінізм – еволюційнаконцепція виживання найсильніших. Але в розвитку цієї теорії Спенсер пішов далісамого Дарвіна.
УСполучених Штатах ідеї й еволюційна теорія Дарвіна були зустрінуті зентузіазмом і величезним інтересом. Їх широко обговорювали не тільки вуніверситетських і академічних колах, але й на сторінках популярних журналів інавіть деяких релігійних видань.
Спенсерзатверджував, що еволюційним є розвиток всіх аспектів Всесвіту, включаючилюдину й соціальні інститути. Всесвіт розвивається відповідно до законувиживання найсильніших (по власному вираженню Спенсера). Саме із цьогоположення виросла концепція еволюції стосовно до людини й суспільства, названасоціальним дарвінізмом. Нову теорію з наснагою зустріли в Америці.
Заумови невтручання в чинність закону виживання, відповідно до утопічних поданьСпенсера, вціліють тільки кращі індивіди й системи. Доти, поки ніщо невтрутиться в природний порядок речей, людське вдосконалювання неминуче. ІдеїСпенсера сприяли процвітанню духу індивідуалізму й вільного підприємництва;філософ критикував уряд за спроби регулювати життя громадян і виступав навітьпроти урядових субсидій на освіту й будівництво житла.
ПоСпенсеру, люди й організації повинні розвиватися, покладаючись лише на власнісили, – так само, як живуть і пристосовуються інші види. Будь-яка допомогадержави суперечить природному еволюційному процесу. Індивідууми, комерційні йінші інститути, не здатні пристосуватися до середовища, нс відповідаютьпринципу виживання найсильніших, і з метою поліпшення всього суспільства вартодати їм загинути або «піти зі сцени». Якщо уряди продовжують підтримуватипогано функціонуючі системи (людей, групи, організації), то ці системи, урезультаті, послабляють суспільство, тим самим порушуючи закон виживаннянайдужчих і пристосованих. Спенсер підкреслював, що за умови виживання кращихсуспільство, в остаточному підсумку, досягне досконалості.
Ціідеї цілком відповідали, що панував в Америці духу індивідуалізму, томусловосполучення «виживання найсильніших» і «боротьба за існування» швидко сталичастиною національної свідомості й рефреном американського суспільства кінцяXIX сторіччя; Сполучені Штати були живим втіленням ідей Спенсера.
Першіамериканські поселенці були працьовитими людьми, які сповідали принципивільного підприємництва, самодостатності й незалежності від урядовогорегулювання. Вони як ніхто розуміли, що таке виживання найсильніших. Ця землявідплачувала тим у кого дістало сміливості, винахідливості й уміння на нійпрацювати, життя щодня демонструвало їм дія принципів природного добору,особливо на Заході, де виживання й успіх залежали від здатності пристосуватисядо вимог ворожого середовища: нс що зуміли пристосуватися просто гинули.
Американськийісторик Фредерик Джексон Тернер так описав цих переможців у сутичці з життям:«Груба сила сполучається в них із проникливістю й допитливістю: завдяки своїйвинахідливості вони миттєво знаходять засоби досягнення мети: з лету схоплюючисвою вигоду вони здійснюють великі проекти: їм властиві невтомність іініціатива: це справжнє торжество індивідуалізму».
УСполучених Штатах люди орієнтувалися на практичність, вигоду, функціональність,і молода американська психологічна наука, як у дзеркалі, відбила ці прагнення.От чому саме в США так захоплено прийняли еволюційну теорію. Американськапсихологія стала функціональної, тому що принципи еволюції й функціоналізм булиблизькі американцям. І оскільки погляди Спенсера виявилися співзвучніамериканському характеру, його філософська система вплинула на всі сферипізнання.
Спенсерсформулював філософську систему, що він назвав синтетичною філософією. («Синтетична»у змісті синтезу або об'єднання, а не чогось штучного або неприродного.) Базоюцієї всеосяжної системи стали еволюційні принципи в застосуванні до всіхобластей людського знання й досвіду. Його ідеї знайшли своє вираження в 10-млосномузібранні творів, що видавалося протягом майже 40 років: з 1860 по 1897 рік.Багато провідних учених того часу проголосили ці твори працями генія. КонвиЛлойд Морган написав у листі до Спенсеру: «З усіх, кого я почитаю своїмивчителями в науці, я найбільше зобов'язаний Вам». Альфред Рассел Уоллес назвавсвого первістка на честь філософа Спенсером. Дарвін, прочитавши одну із книгСпенсера, сказав, що той «на порядок перевершує» його самого.
Двотомнапраця «Принципи психології», опублікований уперше в 1855 році, пізніше ліг воснову курсу психології, що Вільям Джемс читав у Гарварді. У цій роботі Спенсервисловив точку зору, що людський розум пройшов довгий шлях розвитку йпристосування, перш ніж стати таким, який він є. Він підкреслював, що нервовимі розумовим процесам властива пристосовність, а всі людський досвід, щоускладнюється, і, отже, поводження є частиною нормального еволюційного процесу.Щоб вижити, організм повинен пристосовуватися.
ВільямДжемс (1842–1910): предтеча функціональної психології. Парадоксальні й фігураВільяма Джемса, і його роль в американській психології. Його роботи передбачилифункціоналізм, а сам він став піонером нового напрямку психології в США.Відповідно до одному з недавніх досліджень по історії психології, Джемс,уступаючи по значимості для світової психологічної науки тільки Вундту, очолюєсписок американських психологів.
Однак,дехто з колег Джемса вважав, що він негативно вплинув на розвиток психологічноїнауки. Він не приховував свого інтересу до телепатії, ясновидінню, спіритизму;відомі навіть його спроби спілкуватися з душами померлі й інші містичнідосвіди. Багато американських учених, прихильники експериментальної психології,включаючи Титченера й Кеттела, критикували Джемса за його захоплену підтримкуподібних психічних явищ, які вони виключали з наукового розгляду.
Джемсне заснував власної формальної психологічної системи й не виховав учнів. Післянього не залишилося наукової школи. Джемс скоріше був теоретиком, хоча таобласть психології, який він займався, можна назвати рівною мірою йтеоретичної, і експериментальної. Психологія, що він один раз назвав«норовливої леді», не була його пристрастю. На відміну від Вундта або ТитченераДжемс присвятив психології не так багато свого часу, він займався іншимипроблемами.
Цячарівна й складна людина, яка внесла у психологію настільки вагомий внесок,повернувся до цієї науки на схилі віку (у вступній лекції в Принстонськомууніверситеті Джемс просила не називати його психологом). Він говорив, щопсихологія – це «твердження очевидного». Але саме в психології, до якої Джемсставився зверхнє, він займає, безперечно, гідне місце. Джемс не бувпершовідкривачем функціональної психології, але він писав і мислив в атмосферіфункціоналізму, що наповнив собою американську психологію того років. Йогонаукове натхнення передалося наступним поколінням психологів, тим самимвплинувши на розвиток функціональної психології.
ВільямДжемс народився в нью-йоркському отеленні «Aslor House». Батьки його булилюдьми відомими й багатими. Батько весь свій ентузіазм направив на те, щоб дітиодержали гарне утворення. А оскільки він був переконаний, що американські школийого не дають, але думав також, що діти повинні вчитися серед своїхспівгромадян, то в юні роки Джемс перемінив кілька шкіл в Англії, Франції,Німеччині, Італії, Швейцарії й Сполучених Штатах. Він зміг близькопознайомитися з інтелектуальними й культурними скарбами Англії і Європи йназавжди зберіг любов до подорожей.
ХочаДжемс-старший ніколи всерйоз не думав про те, що його дітям прийде працювати,він всіма силами заохочував інтерес Вільяма до науки. У хлопчика бувспеціальний набір для хімічних досвідів – «бунзеновський пальник і пухирці іззагадковими рідинами, які він міг змішувати й нагрівати. Іноді йому навітьвдавалося влаштовувати невеликі вибухи. Від цих рідин пальці його й одяг, доприкрості батька, завжди були в плямах».
КолиДжемсу здійснилося вісімнадцять, він вирішив стати художником. Шість місяціввін учився в майстерні Уїлма Ханта в Ньюпорте, переконавшись, нарешті, що длякар'єри живописця йому явно бракує таланта. Тоді він надійшов у наукову школуЛоуренса при Гарвардському університеті. У ті роки стало слабшати не тількийого здоров'я, але й упевненість у собі, що перетворило Джемса в людину дуженеспокійного й нервового. Джемс закинув хімію, можливо, через занадто строгівимоги, пропонованих до роботи в лабораторії, і перейшов у медичну школу. Але йу медицині він розчарувався, помітивши, що «лікування – це, по більшій частині,суцільний обман… за винятком хіба що хірургії, де іноді можна домогтися дійснопозитивного результату, присутність лікаря робить па пацієнта і його родинудія, в основному, заспокійливе. Але чи коштує це тих грошей, які одержуютьлікарі?».
Кинувшимедицину, Джемс, як асистент зоолога Луї Агасси, приєднався до експедиції, чиєюметою було зібрати колекцію тварин, що живуть у басейні Амазонки в Бразилії. Ізцією поїздкою Джемсу представився шанс зробити кар'єру в біології, але йогостомлювала необхідність скрупульозно збирати й описувати різних тварин, як,втім, і всі інші принадності експедиційного життя. «Я створений скоріше дляміркувань, чим для активної діяльності», – писав Джемс. Можливо, невдалийдосвід у хімії й біології визначив пізнішу відразу Джемса до експериментуванняв психології.
Післяекспедиції 1863 року медицина більше не залучала Джемса так, як раніше, алевін, хоча й з небажанням, вирішив продовжити навчання – просто тому, що ні дочого іншому душу не лежало. Він часто болів, скаржився на депресії, нетравленняшлунка, безсоння, порушення зору, болю в спині. «Але було ясно, що причина всіхйого хвороб – Америка. А єдині ліки – Європа».
Джемсвідправився на води в Німеччину. Він багато читав, писав великі листи друзям,але депресія не відступала. Джемс побував на декількох лекціях по психології вБерлінському університеті й пізніше згадував, що те були часи, коли «психологіяробила свої перші кроки як наука». У той рік він говорив, що якщо видужає йдотягне до весни, те, видимо, буде вчитися психології у великого Гельмгольца й«ще якого – те Вундта». Джемс благополучно пережив зиму, але познайомитися зВундтом йому поки не вдалося. Але той факт, що він чув його ім'я ще за десятьроків дощенту лейпцігської лабораторії, говорить про те, що Джемс був у курсівсіх тенденцій наукового й інтелектуального розвитку.
В1869 році в Гарварді Джемс одержав ступінь доктора медицини, але занепокоєння йдепресія не залишали його. В полоні невимовних й жахливих страхів, вінподумував про самогубство. Страх був настільки великий, що він переставвиходити з будинку по вечорах. Філософію життя, що у той тяжкий час виношувавДжемс, надихнуло не інтелектуальну цікавість, а розпач. Він читав багато книгпо філософії, у тому числі есе про волю волі Шарля Ренувье. Погляди цьогофранцузького філософа дуже сильно вплинули на Джемса. Він вирішив, що його власнимпершим актом вільної волі стане віра в її існування. Він переконав себе, щовіра в силу волі допоможе йому вилікувати від депресії. І Джемсу це в якімсьступені вдалося, тому що в 1872 році він прийняв пропозицію викладатифізіологію в Гарварді, помітивши із цього приводу, що «відповідальна роботаоблагороджує людину». Через рік Джемс взяв відпустку, щоб побувати в Італії,але після повернення повернувся до викладання.
Свійперший курс лекцій по психології, названий «Про відносини між фізіологією йпсихологією», Джемс представив в 1875/76 навчальному році. Таким чином, Гарвардстав першим у Сполучених Штатах університетом, де навчали сучасноїекспериментальної психології. Сам Джемс формально ніколи психології не вчився:першою лекцією по психології, що він відвідав, була його власна. Університетвиділив Джемсу 500 доларів для покупки необхідного йому лабораторногоустаткування.
1878рік ознаменувався двома важливими для Джемса подіями: він женився на Елис ХоувГиббенс і підписав договір з видавцем Генрі Холтом на публікацію книги, щозгодом стала одним із класичних праць по психології. Писати книгу він почав усвій медяний місяць, а завершив тільки через 12 років.
Роботазатяглася не в останню чергу тому, що Джемс був жагучим мандрівником. Якщо вінне їздив у Європу, бродив по горах штату Нью-Йорк або Нью-Гемпшира.
Йоголиста залишали враження, що він прагнув до самітності, що часом близьківідносини з іншими людьми обтяжували його й тільки подорожуючи він відпочивав.Для друзів Джемса не було секретом, що після народження кожної своєї дитини вінзривався з будинку, а потім, почуваючи себе винуватим, писав дружині покаяннілисти. Джемс біг від родини, щоб насолодитися природою й самітністю, і в такімоменти випробовував якесь містичне полегшення.
Такучутливу натуру, як Джемс, особливо вибивало з колії народження дітей. Він неміг працювати, його дратувало увага дружини до немовляти. Коли народився йогодругий син, він на цілий рік виїхав у Європу, де безупинно кочував з міста вмісто.
ЗВенеції Джемс написав дружині, що зустрів і полюбив італійку. «Ти звикнеш домоїх захоплень», – писав він їй. Джемс щиро вірив, що його тяга до інших жінок –це своєрідна данина дружині; правда, ми так і не довідаємося, що ж думала ізцього приводу сама місіс Джемс. Через кілька місяців він сказав їй, що єдинапричина роману – туга за будинком, і попросив дозволу зняти квартиру неподаліквід будинку дружини, щоб мати можливість щодня відвідувати родину.
Джемспродовжував викладати в Гарварді (коли бував будинку) і в 1885 році ставпрофесором філософії, а через кілька років і психології. На той час він бувзнаком з багатьма європейськими психологами, у тому числі й з Вундтом, що, зайого словами, «робить втішне враження; у нього приємний голос і гарна широкапосмішка». По закінченні декількох років Джемс однак зауважував, що Вундт – «ніякийне геній, а просто професор, чий обов'язок – всі знати й по кожному питаннюмати власну думку».
В1890 році двотомна праця Джемса «Основи психології» (The Principles ofPsychology) був, нарешті, опублікований і мав приголомшуючі успіхи. До цієїпори він уважається одним з фундаментальних внесків у психологію. Через майже80 років після виходу цього твору один психолог написав: «Без сумніву, ОсновиДжемса – це одна із самих грамотних, зухвалих, і в той же час сама виразна зтих, які колись з’явилися на англійській або будь-якій іншій мові книг попсихології». Вона стала кращим підручником по психології, на якому виховане неодне покоління студентів психологів. І сьогодні читання цієї книги доставляєвеличезна насолода навіть непрофесіоналам.
Алене всі прийняли твір Джемса прихильно. Він не сподобалося Вундту й Титченеру,чиї погляди Джемс критикував. «Це – література, – писав Вундт. – Це блискуче,але це не психологія». Джемс і сам не був у захваті від власного добутку. Улисті до свого видавця він називав рукопис «огидною, пухкою, сирою, роздутоюмасою, що доводить тільки дві речі: що такої науки, як психологія, не існує, іщо [Вільям Джемс] – бездара».
Післявиходу Основ Джемс вирішив, що йому більше нема чого сказати в психології, івтратив інтерес до психологічної лабораторії. На місце директора Гарвардськоїлабораторії й викладача психології він запропонував професора ХьюгоМюнстерберга з університету німецького міста Фрейбург. Сам Джемс мав намірповністю присвятити себе філософським вишукуванням. Мюнстерберг не зміг статирівноцінною заміною Джемсу – підтримувати провідні позиції Гарварда векспериментальних дослідженнях. Його більше цікавили різноманітні прикладніпроблеми, і лабораторії він приділяв мало увагу. Як ми побачимо пізніше,Мюнстерберг став одним із засновників прикладної психології, а також видатнимпопуляризатором науки.
Хочаідея створення психологічної лабораторії в Гарвардському університеті належалаДжемсу, він не був гарячим шанувальником експериментальних методів. Його ніколине переконували результати лабораторних досвідів, та й взагалі до цієї роботивін випробовував ворожість. Джемс уважав, що в американських університетахзанадто багато лабораторій, а в Основах затверджував, що результатилабораторних експериментів незначні в порівнянні з тими зусиллями, які на нихпокладені. Не дивно тому, що внесок Джемса в розвиток експериментальноїпсихології не був значним.
Останні20 років життя Джемс віддав удосконалюванню своєї філософської системи; в 1890році він був визнаний провідним американським філософом. Вийшла його робота«Бесіда із учителями» (Talks to Teachers), присвячена питанням застосуванняметодів психології в процесі навчання. Вона поклала початок педагогічної психологіїй стала першим підручником по цьому предметі. В 1902 році з'явилася книга«Різноманіття релігійного досвіду» (The Varieties of Religious Experience), аслідом за нею – ще три твори по філософії.
Увіці 53 років Джемс закохався у випускницю коледжу Полин Голдмарк, 21 року,«гарну й серйозну дівчину». «Я зовсім збожеволів, – писав він другові, – будь ямолодий і вільний, ця любов могла б перерости в глибоке почуття».
Трьомароками пізніше, під час поїздки в гори Адирондак із друзями, серед яких була йміс Голдмарк, із Джемсом трапився серцевий приступ, що згодом виявивсяфатальним. Схвильований присутністю дівчини, стомлений довгим пішим походом інедосипанням, наступного дня після приступу Джемс все-таки наполягав, що понесесвою частину туристського спорядження – «демонструючи силу й відвагу». Алесерце не витримало напруги. В 1910 році, через два дні після повернення зостанньої подорожі в Європу, Джемс умер.
Чомуім'я Джемса називають у ряді найбільших американських психологів? Тому є трипричини. По-перше, його склад відрізнявся ясністю, настільки рідкісної длянаукової мови. У його стилі є безпосередність і зачарування. По-друге, Джемсстояв на позиціях, протилежних вундтовської, відповідно до якої ціль психології– розкладання свідомості на елементи і їхнє вивчення. Нарешті, Джемсзапропонував інший погляд на свідомість, близька новому функціональному підходудо психології. Іншими словами, час було готове слухати Джемсу.
В«Основах психології» Джемса закладений головний принцип американського функціоналізму:ціль психології – не виявлення елементів досвіду, а вивчення функціїпристосування свідомості. Джемс писав, що свідомість веде нас до тих цілій, якінеобхідні для виживання. Свідомість – це життєва важлива функціявисокорозвинених істот, що живуть у складному середовищі: без нього була бнеможлива еволюція людини.
Основоюпсихології Джемс уважав біологію. Подібні погляди висловлювалися й раніше, алесаме роботи Джемса направили психологію від формулювань Вундта в інше русло.Джемс розглядав психічні процеси як корисну, функціональну діяльність живихорганізмів у їхніх спробах вижити й пристосуватися до навколишнього світу.
Джемстакож підкреслював нераціональні аспекти людської природи. Люди – створення нетільки мислячі, але ще й імпульсивним, піддані страстям. Навіть говорячи провинятково розумові процеси, Джемс підкреслював роль нераціонального. Вінвідзначав, що інтелект працює під впливом тіла, думки складаються під впливомемоційних факторів, на формування суджень і понять впливають потреби й бажаннілюдей. Таким чином, Джемс не розглядав людину як істоти раціональну.
Розглянемодеякі проблеми, порушені Джемсом у його «Основах психології». Основивідкриваються твердженням, що «психологія – це наука про психічні (ментальні)явища і їхні умови» З погляду предмета вивчення, ключові слова тут – явища йумови. Слово «явища» указує на те, що предмет вивчення психології лежить усфері безпосереднього досвіду; використовуючи слово «умови», Джемс говорить проважливість тіла, зокрема, мозку, для психічних процесів.
ПоДжемсу, головну частину психології становлять фізичні основи свідомості Вінвизнавав важливу роль вивчення свідомості в нерозривному зв'язку з людськимбуттям, тобто в своєму природному середовищу. Звертання до біології йфізіології мозку при вивченні свідомості – відмітна риса психології Джемса.
Джемсвиступав проти штучного характеру й вузькості вундтовской позиції. Він писав,що свідомі переживання є просто те, що вони є, а не групи або набори елементів.Відкриття дискретних елементів за допомогою інтроспективного аналізу ще недоводить, що ці елементи існують незалежно від спостерігача. Інтерпретаціяпсихологом результатів експерименту залежить, насамперед, від його поглядів іпозиції, який він дотримується.
Дегустаторучиться розпізнавати окремі елементи смаку й заходу, які людина непідготовленауловити не в змозі. Звичайні люди під час їжі сприймають суміш смаків, сплав,що вони не можуть проаналізувати. Точно так само, уважав Джемс, той факт, щодеякі люди можуть аналізувати власні переживання в умовах психологічноїлабораторії, не означає, що окремі елементи, які вони описують, присутні усвідомості кожного, хто переживає такий же досвід. Подібні допущення Джемсназивав помилковим висновком психологів.
Глибокозачеплений підходом Вундта, Джемс заявив, що у свідомому досвіді не існуєелементарних відчуттів, вони є винятково результатом складного процесуумовиводу або абстрагування. Джемс виразився різко й красномовно: «Ні в кого неможе бути елементарних відчуттів самих по собі. Із самого народження нашасвідомість повно-повнісінько безліччю різноманітних об'єктів і зв'язків, а те,що ми називаємо простими відчуттями, є результат розбірливості уваги, що частодосягає найвищого рівня».
Замістьштучного аналізу й розкладання свідомого досвіду на мнимі елементи Джемсзапропонував нову програму психології. Він проголосив єдність всього психічногожиття, цілісність безупинно, що змінюється досвіду. Свідомість існує у формібезперервного плину, – яке він назвав потоком свідомості – і будь-яка спробарозділити його на окремі елементи або фази тільки псує його суть.
Оскількипотік свідомість перебуває в безперервному русі й постійно видозмінюється, мине можемо пережити ту саму думку або відчуття більше одного разу. Про об'єктабо подразник можна думати скільки завгодно раз, але ці думки не будутьоднаковими. Їхня різниця обумовлена проміжним досвідом. Таким чином, свідомістьносить не оборотний, а спрямований, кумулятивний характер.
Процесмислення також безперервний. Строго говорячи, у потоці свідомості можуть бутипробіли, наприклад, під час сну, але, прокидаючись, ми відразу без працівідновлюємо рух потоку свідомості. Крім того, психіка виборча. Ми можемоприділяти увагу якоїсь маленької частини емпіричного миру – виходить, мозоквибірково реагує на безліч діючих на нього подразників, фільтрує й поєднує їх,відбираючи одні й відкидаючи інші. Критерієм вибору, згідно Джемсу, є релевантність– тобто тісний взаємозв'язок. Мозок відбирає релевантні подразники таким чином,щоб свідомість могла працювати логічно, у результаті формується розумнийумовивід.
Головне,що підкреслював Джемс, – це ціль свідомості. Він думав, що свідомість маєбіологічну корисність, у противному випадку вона не вижила б. Ціль, або функціясвідомості – дати людині здатність – у вигляді вміння вибирати – пристосуватисядо навколишнього середовища. Джемс розрізняв свідомий вибір і «звичку», вінуважав, що звички несвідомі й мимовільні. Свідомість починає діяти, коли мизіштовхуємося з новою проблемою й необхідністю вибирати шлях її рішення.Свідомість – це життєва важлива функція високорозвинених істот, що живуть ускладному середовищі: без нього була б неможлива еволюція людини.
Література
1. Анцыферова Л.И. Материалистическиеидеи в зарубежной психологии. – М., 1974.
2. Рощин С.К. Западнаяпсихология как инструмент идеологии и политики. – М., 1980.
3. Xолл К.С., Линдсей Г.Теорії особистості. – К., 2007.
4. Шихирєв П.Н. Сучаснасоціальна психологія США. – К., 1999.
5. Сміт Н. Сучаснісистеми психології. Історія. Постулати. Практика. – К., 2003