Вступ
Актуальністьдослідження
Кожна людина –неповторна індивідуальність. Однак, спостерігаючи за ставленням людини до інших людей, до себе, досвоєї справи, до речей, способами реакції, поведінкою людей, їх діями інамагаючись їх пояснити, були виділені такі поняття як темперамент («те, щоробить з людини природа») і характер («те, що вона сама робить із себе» (7, с.423)).
«Більшістьпідлітків можна віднести до холериків і сангвініків, не виключаючи, звичайно,наявності серед них флегматиків і меланхоліків (але в набагато меншійкількості). Учителі ж, пройшовши певний життєвий шлях, належать переважно дофлегматиків і меланхоліків. Тому підлітки не завжди витримують розмірений темпуроку, утомлюються від монотонної роботи і починають відволікатися. Учителевідоводиться чергувати різні види робіт. При цьому урок має бути насиченим, алене втомливим і нудним. Складні завдання чергуються з досить простими, усні зписьмовими. Але вся складність полягає у тому, що у класі обов’язково є кількаучнів меланхоліків або флегматиків, що не можуть устигати за занадто швидкимтемпом роботи класу і відстають. І тому вчителеві необхідно врахувати цііндивідуальні особливості підлітків і намагатися не випустити учнів з поля зорупід час уроку, коригувати темп і характер завдань під час уроку.
Якщо вчитель невраховує особливості темпераменту учнів на уроці, холерики й сангвініки,виконавши завдання (швидко, але не завжди якісно), починають гратись і заважатиіншим учням. Це викликає невдоволення вчителя й зауваження на адресу учнів.Меланхоліки й флегматики, не встигаючи за всім класом, обурюються швидкимтемпом і великою кількістю завдань або просто перестають працювати на уроці.Тому при плануванні і проведенні уроку, повинні враховуватися індивідуальніособливості учнів класу».
Характер не можнаототожнювати з темпераментом, який більш безпосередньо пов'язаний звластивостями вищої нервової системи. Темперамент людини оцінюється на основітого, чи він розумно спрямований і контролюється волею, тобто в кінцевомупідсумку – як він підпорядкований характеру.
Але і риситемпераменту – продукт не лише природного впливу, але й впливу середовища.Нерідко характерна якісна зміна темпераменту відбувається під впливомхарактеру, а сам він змінюється в процесі виховання. На шляху подоланнятемпераменту характером можливі тимчасові конфлікти, протиріччя.
З другого боку, йособливості темпераменту можуть протидіяти або сприяти розвитку відповіднихсторін характеру. Наприклад, міжособистісні стосунки в класі, групі створюютьсприятливі умови для розвитку у холериків більшої стриманості ісамокритичності, у сангвініків – слухняності, у флегматиків – активності.
Отже, характер ітемперамент органічно пов’язані і взаємодіють з іншими властивостямиособистості і впливають на їх вияв і міру вираженості та розвитку.
Об’єктдослідження – характер та темперамент людини.
Предметдослідження – прояви у мовленні темпераменту та характеру.
У даній роботірозглядаються темперамент, характер та прояви їх у мовленні, надаютьсярекомендації по діагностиці цих проявів у школярів (і не тільки), поради пороботі з дітьми різних темпераментів, по вихованню характеру, оскільки цяпроблема є актуальною і має велике практичне значення.
Розділ І. Темпераментальні та характерологічні особливостілюдини як предмет вивчення1.1 Загальна характеристика темпераменту
Не треба бути дуже спостережливим, щоб зауважити, що люди незалежно віднастрою, самопочуття різняться за активністю в поведінці і роботі. Одні –енергійні, стрімкі, швидкі, інші навпаки – повільні, інертні. Крім того, людирізняться і за емоційністю. Одні швидко радіють і швидко засмучуються, другібільше радіють, ніж сумують, треті дуже виразно виявляють свої почуття. А ще євідмінність між людьми за рухами, зокрема їх швидкістю, розмахом, різкістю.Саме в цих відмінностях виявляє себе темперамент.
Темперамент належить до таких психологічнихпонять, про які ніби всі знають. Даючи характеристику своїм знайомим, ми частовикористовуємо назви різних темпераментів. Про одного твердимо: “типовийхолерик”, другого називаємо “сангвініком”, третього “флегматиком”, четвертого“меланхоліком”. Однак, за цими твердженнями не лежить наукове розуміння.
Уперше більш чименш докладно описав темпераменти видатний старогрецький лікар Гіппократ. Вінвважав, що відмінності між людьми пояснюються співвідношенням різних рідин утілі. Таких рідин, як вважав Гіппократ, у людини чотири, а саме, кров, двасорти жовчі – чорна і жовта, слиз або лімфа. Гіппократ думав, що в сангвініківпереважає кров (латинською — “сангвін”), у холериків переважає жовта жовч(холе), а у флегматиків переважає слиз або лімфа (“флегма”). І нарешті,меланхоліки – це люди, у яких переважає чорна жовч (“меланхоле”).
Сьогодні не існуєзагально визнаного визначення темпераменту. Але в найбільш узагальненому видійого визначають як закономірне, природно зумовлене поєднання стійкихвластивостей людини, які характеризують різні сторони динаміки психічноїдіяльності та поведінки людини.
Характеризуючироль темпераменту, психолог В.С.Мерлін наводить цікаве образне порівняння.“Уявіть собі, — пише він, — дві ріки – одну спокійну, рівнинну, другу –бурхливу, гірську. Течія першої ледве помітна, вона плавно несе свої води, унеї нема яскравих сплесків, бурхливих водоспадів, засліплюючи бризок. Течіядругої – повна протилежність, вона швидко несеться, вода в ній гримить,бурлить, клекоче і, вдаряючись до каменю, перетворюється в клоччя піни”.
Дещо подібнеможна спостерігати в динаміці (особливостях перебігу) психічної діяльностірізних людей. Це насамперед, індивідуальний стиль активності, ритмічністьпсихічних процесів і діяльності, ступінь стійкості почуттів, напруженістьвольового зусилля тощо.
Дві складовітемпераменту “активність” та “емоційність” є головними ознаками (вимірами)темпераменту. Як писав В.Д.Небилицин, активність поведінки людини характеризуєміру енергійності, стрімкості, швидкості чи, навпаки, повільності, інертності.
Емоційністьпроявляється в особливостях розвитку емоцій і почуттів та їх якості і знаку(радість, горе, страх, гнів тощо).
Однак,особливості активності й емоційності також зумовлені іншими психологічнимичинниками – мотивами діяльності, поставленим завданням, вимогами ситуації,знаннями, вміннями, навичками тощо. Але якщо ці чинники можуть змінюватися то властивостітемпераменту – стійкі індивідуальні особливості. Вони виявляються вже уранньому дитинстві, зберігаються багато років, часто все життя, та проявляютьсяу різних сферах поведінки, діяльності людини. Динамічні особливості активності,які зумовлені зазначеними вище причинами, менше стійкі.
Крім активності йемоційності часто згадується у літературі ще одна сфера прояву темпераменту –моторика (рухові вияви). Сюди відносяться особливості рухів, жестів, міміки,зокрема їх швидкість, різкість, амплітуда. У деяких людей рухи швидкі,енергійні, жести повні, рухи і міміка виразні. Цим людям характерна жвавість,рухливість. У інших людей рухи повільні, плавні. жести скупі, мімікамаловиразна. Таким людям притаманна рухова стриманість. Цю складовутемпераменту (моторику) легше, ніж інші (активність і чутливість) спостерігатиі оцінювати. Темперамент проявляється у мовній моториці (швидкості мовлення,виразності, голосності).
Темперамент, якписав Б.Г.Ананьєв, належить до первинної форми вищого психічного синтезу, щохарактеризує особистість. Але він не визначає змістову сторону особистості – їїсвітогляд, ціннісні орієнтації, спрямованість спонукальної сфери. Люди різнихтемпераментів мають одну й ту ж соціально-моральну цінність. Одночасно,темперамент може як сприяти формуванню певних рис особистості, так і не сприятиїх формуванню (воля, мислення). Це пов’язане з тим, що середовище, виховнівпливи, іноді навіть одні ї ті ж педагогічні прийоми виявляють зовсім різну,іноді прямо протилежну дію на учнів, що володіють різним темпераментом.
Отже, темпераментне є зовнішнім проявом у поведінці, наприклад, в особливостях моторики таемоційності, а органічно вплітається в структуру особистості, забезпечуючи їйнайкращий спосіб рівноваги із зовнішнім середовищем. Відтак недоречнорозглядати темперамент окремо від особистості.
Таким чином,система узагальнених властивостей темпераменту може бути представлена у такійсхемі:
1. Активність людини, проявляється в: а)енергійності, б) пластичності, в) швидкості.
2. Емоційність, що проявляється увиразності, силі та спрямованості емоційних переживань.
3. Соціабельність, що виявляється у: а)домінуванні, б) потребі у спілкуванні, в) покладання відповідальності у локусіконтролю тощо.
Виділяють такіпсихологічні особливості темпераменту:
1. Чутливість абосензитивність. Про неї судять по тому, яка найменша сила зовнішнього впливунеобхідна для того, щоб у людини виникла та чи інша психічна реакція –відповідь (репліка, емоція, рух, міміка тощо), я якою швидкістю ця реакціявиникає. Іншими словами, якою має бути сила впливу, щоб до людини «дійшло».
2. Реактивність(величина відповіді, реакції на вплив, на репліку). Ця властивість виявляєтьсяв тому, з якою силою і енергією людина реагує на той чи інший вплив (критичнезауваження, погрозу, різкий неочікуваний звук). Про людину з високоюреактивністю говорять: «Спочатку зробить, а потім подумає», «заводиться зпівоберту», а з низькою реактивністю: «Сім раз відміряє, а тільки потім відріже»,«не розумієш чи зрадів, чи засмутився. Реактивність у людини тим вища, чимлюдина:
а) більше готовавідповідати, не подумавши, на будь-яке запитання і тому часто вона відповідаєневпопад;
б) у прикрості іроздратуванні легше та частіше «виходить із себе», проявляє запальність,вступає у конфлікт;
в) захоплюючисьякоюсь розповіддю, швидше приходить в стан крайнього збудження, перебиваєрозповідь різними вигуками, виявляє нетерплячість.
3. Активність.Про цю властивість судять з того, з якою мірою активності (енергійності) людинавпливає на зовнішній світ, долає перешкоди при досягненні цілей. Сюди належатьцілеспрямованість та наполегливість у досягненні мети, зосередженість уваги підчас тривалої роботи тощо. Активність тим вища, чим людина:
а) більш енергійнау подоланні труднощів та перешкод на шляху до досягнення мети;
б) довше зберігаєбадьорість і не «опускає руки» у важких умовах і ситуаціях;
в) більш схильнадоводити почату справу до кінця.
4. Співвідношенняреактивності та активності. Одні люди діють в основному під впливом випадковихзовнішніх або внутрішніх причин («забажалось»), інші свідомо визначають лініюсвоєї поведінки.
5. Темп реакціїяк швидкість перебігу психічних процесів і реакцій (рухи, мова, винахідливість,швидкість розуму тощо). Темп реакції тим вищий, чим:
а) швидкі таенергійні рухи;
б) швидше,впевненіше розмовляє;
в) швидшевідповідає на запитання, згадує щось.
6. Емоційназбудливість. Про емоційну збудливість судять з тогою якої слабкості впливнеобхідний для виникнення емоційного відгуку (позитивного чи негативного), і зякою швидкістю він виникає. Емоційна збудливість тим вища, чим:
а) швидше ввиразніше реагує (зміна виразу обличчя, жестикуляції тощо) на підтримку теплимсловом, дисциплінуючий вплив;
б) легшевикликати посмішку, сміх, пожвавлення жартом чи дотепним словом;
в) швидше івиразніше проявляє почуття радості та задоволення, коли досяг чогось, наприкладоволодів навчальною навичкою.
7.Екстравертованість – інтровертованість. Екстраверсія – це спрямованістьпсихічної активності особистості назовні, до якої спонукають враження, щозумовлені впливом зовнішніх обставин в даний момент. Інтроверсія – цеспрямованість психічної активності особистості всередину, ніби на себе, щоспонукається враженнями, які мали місце в минулому або думки про майбутнє.Іншими словами, вплив навколишньої обстановки, зовнішні враження, все те, щовідбувається в даний момент і в даному місці, великою мірою визначаютьповедінку екстраверта. Поведінка ж інтроверта переважно залежить від його внутрішньогосвіту: почуттів, думок, образів того, що з ним було чи ще буде; людина нібизаглиблена в себе, в минуле і майбутнє. Екстравертованість тим вища, чимлюдина:
а) з більшоюзацікавленістю слідкує за тим, що відбувається навколо неї в дану хвилину, меншесхильна заглиблюватися у спогади, «заходити» в себе;
б) їй більшеподобається виконувати «живу» роботу (з ким-небудь про щось домовлятися, комусьщось показати, пояснити тощо);
в) легшезапам’ятовує обличчя людей, деталі і факти з чиєї-небудь біографії, різнісправи, що відбуваються в класі, групі, а гірше – смисл теорії, формули тощо.
8. Ригідність іпротилежна якість – пластичність. Вони проявляються в тому, наскільки людинапристосовується до зовнішніх впливів (пластичність) або, навпаки, важко пристосовуєтьсядо умов, наскільки інертна і млява її поведінка, звички, судження(ригідність).Ригідність виявляє себе тим більше, чим:
а) з більшимитруднощами людина звикає до нових людей (наприклад, після того, як впершеприйшла в бригаду, студентську групу, клас) та з більшими труднощами відвикаєвід старих друзів, приятелів по навчанні (довго згадує, розповідає про них);
б) повільновідвикає від попередніх життєвих умов, оточуючих предметів; з великимитруднощами розстається зі своїми речами (листами, фотографіями, звичнимодягом), не любить змінювати розташування меблів у помешканні, предметів насвоєму робочому місці тощо);
в) важче іповільніше відбувається переключення з одних дій на інші, важче змінити місцесвого постійного перебування, але після цього, як звикне до нової дії, новоїроботи, здатна до тривалого її виконання, навіть якщо ця робота їй не цікава;
г) важче виробляєрухові навички;
д) повільніше іважче відбувається переключення з однієї емоції на іншу.
Про пластичністьтреба говорити все навпаки.
10. Тривожність,що проявляється в схильності людини переживати найрізноманітніші ситуації, яктакі, що їй чим-небудь загрожують та відчувати при цьому незвичайний страх інеспокій, що не спрямований на певний предмет або явище. Тривожність тим вища, чим:
а) людина більшероздумує про можливу особисту невдачу у відповідальній справі, ніж про самусправу;
б) намагаєтьсяуникати різних життєвих помилок, навіть незначних, наприклад, схильністьнеодноразово перевіряти ще раз результати своїх дій (може вернутися додому зполовини дороги, перевірити чи замкнені двері, чи вимкнене світло, вода і газтощо);
в) важчепереносить різні чекання: в чергах, транспорті тощо;
г) не впевнена всобі і в своїх діях, легше впадає в сум, недовірлива, схильна завчасно виконуватинавчальні завдання, підвищена відповідальність і навіть певна «занудність» привиконанні громадських доручень тощо.
10. Товариськістьяк відносно незалежна від змісту і ситуації спілкування психічна властивістьтемпераменту, що характеризує динамічну сторону активності людини вспілкуванні, а саме: частоту встановлення контактів з людьми, легкість їхперебігу, широту кола знайомств. Людина тим більш товариська за темпераментом,якщо:
а) легше і швидшезнайомиться з новими людьми;
б) більшеговорить сама, ніж слухає інших;
в) має багатодрузів та приятелів, з якими систематично спілкується.
Звичайно,товариськість сама собою не забезпечує людині сприятливе становище в системістосунків у групі, класі, серед людей. Вона позитивно впливає на становлення першихконтактів, коли людина входить у нову групу. А потім починають «працювати»більш важливі якості людини, наприклад: розум, сумління, знання, вміння. Інерідко надзвичайно балакуча людина може викликати прикрощі і роздратування.
11. Опірність якрівень опору людини втомі, чи іншим несприятливим умовам праці (наприклад,стресу), як працездатність. Опірність тим вища, чим:
а) вищепрацездатність протягом навчального дня;
б) меншепіддається відволікаючим впливам;
в) менше впливаєна діяльність зміни настрою;
г) більшаопірність стресові (психічному напруженню).
За конкретнимпсихологічним змістом охарактеризовані вище психологічні властивостітемпераменту дуже відмінні. Що їх пов’язує, у чому вони подібні? Існує декількатаких ознак. Кожна психологічна риса темпераменту:
а) ранопроявляється в дитинстві (деякі дослідники темпераменту відзначають, щокритерії раннього дитинства – один із найбільш надійних у розпізнаванні ристемпераменту);
б) властивостітемпераменту характеризують міру динамічної напруги і ставлення до людей,світу, себе, діяльності (до процесу, а не до результату);
в) вони стійкіпротягом тривалого періоду життя людини (не міняються або проявляється дужемала зміна відносної величини, наприклад: активність психічної діяльності вдорослого відрізняється від дитячого, але відносне рангове місце активностізалишається майже однаковим у різному віці у своїй віковій групі);
г) ці рисиуніверсально проявляються у всіх сферах діяльності та життєдіяльності(незалежно від зміни життєвих ситуацій);
д) вони незалежать від змісту діяльності та поведінки, тобто є незалежними від мотиву,цілі тощо, а високо корелюють з особливостями нервової системи та іншимивластивостями організму, наприклад: з емоційною збудливістю та слабкістюнервової системи, між ригідністю та інертністю нервової системи;
е) є спадковими;
є) чиморганічніше зв’язаний темперамент з характером, тим гармонійніше, розкутішелюдина.
Як проявляється уповедінці дитини темперамент?
- У їїактивності – міра, темп, частота, з якою динамічний аспект виступає уповедінці;
- Ритмічність– регулярність прояву основних біологічних функцій (сну, прийняття їжі,спорожнення);
- Першареакція дитини на нові стимули та ситуації: наближення чи віддалення;
- Адаптованість– наскільки легко дитина здатна змінити початкову реакцію в потрібному напрямі;
- Інтенсивністьреакцій;
- Особливостінастрою: співвідношення кількості позитивних реакцій (сміх, радість,задоволення) щодо негативних (плач, хвилювання, страх);
- Порігчутливості, реактивність;
- Рівень відволікання(якою мірою зовнішні подразники змінюють поведінку);
- Концентраціяуваги (час, протягом якого дитина здатна займатися однією справою, не дивлячисьна відволікаючі впливи).
Із віком дещозменшується роль темпераменту в регуляції поведінки дитини, зростає регулюючафункція характеру.
У зарубіжнійпсихології, зокрема в дослідженнях К.Гілфорда, виділено прояви темпераменту,які проявляються у психіці та діяльності людини.
Насамперед, цебезпосередні, прямі прояви (фактори першого порядку: емоційність – сила «Я»;збудливість (емоційна незрілість); власність; динамізм; сила – «над»Я»(сумління); комунікативність; емоційна вразливість; конформізм; параноїдальнітенденції, циклотимія-шизотимія; егоцентризм; рафінованість-наївність;скупість; радикалізм-консерватизм; задоволеність; упевненість в собі – почуттянеповноцінності; терпимість-критичний дух; серйозність – веселість,безтурботність.
Крім того,виділено більш віддалені, не безпосередні прояви темпераменту (фактори другогопорядку): екстраверсія-інтроверсія; тривожність-інтеграція (пристосованість);емоційна лабільність; здатність до адаптації до своєї тілесної конституції (20).
До особливостейтемпераменту слід віднести тільки ті індивідуально-психологічні особливості,які задовольняють усю сукупність виділених ознак. В.С.Мерлін розробив наступнусхему опису психологічних проявів темпераменту:
Сангвінік(сильний, врівноважений, рухливий)
Пониженасензитивність, високий поріг чутливості (дуже слабкі звуки і світловіподразники не зауважує), підвищена реактивність. З незначного приводу голосносміється, несуттєве може дуже розсердити. Жваво і з великим збудженнямвідгукується на все, що оволоділо його увагою. Жива міміка та виразні рухи. Зайого обличчям легко відгадати, який у нього настрій, яке у нього ставлення долюдини або предмету, події. Швидко зосереджує увагу.
Підвищенаактивність. Дуже енергійний та працездатний, часто тягне руку на уроці, можедовго працювати, не втомлюючись, енергійно береться за нову справу. Активністьі реактивність врівноважені. Його легко дисциплінувати. Він добре стимулюєпрояви своїх почуттів і мимовільні реакції. Швидкі рухи, швидкий темп мови,швидко переключається на нову роботу. Швидко думає, винахідливий.
Високапластичність. Почуття, настрої та прагнення дуже мінливі. Він легко сходиться зновими людьми. Легко звикає до нових вимог та обставин. Швидко переключається зоднієї роботи на іншу. Швидко засвоює і перебудовує навички. Має гнучкий розум.
Екстравертований.Більшою мірою відгукується на зовнішні враження, ніж на образи та уявлення проминуле та майбутнє.
Холерик (сильний,неврівноважений, інертний)
Маласензитивність (чутливість), висока реактивність, переважає над активністю. Томувін неприборканий, нетерплячий, гарячковий, менш пластичний і більш ригідний,ніж сангвінік. Звідси велика стійкість прагнень та інтересів, великанаполегливість, труднощі в переключенні уваги, швидкий психічний темп.
Флегматик(сильний, врівноважений, інертний)
Низькасензитивність, мало емоційний. Його важко розсмішити, розгнівати або засмутити.Коли всі в класі голосно сміються з якої-небудь причини, він залишаєтьсянезворушливим. При великих неприємностях залишається спокійним. Міміка бідна,рухи невиразні. Енергійний, відзначається працездатністю. Висока активністьзначно переважає над малою реактивністю. Відзначається терплячістю, витримкою,самовладанням. Повільний темп рухів і мови. Повільно зосереджує увагу. Зтруднощами перебудовує навички і звички. Інтровертований. Дуже важко сходитьсяз новими людьми, з труднощами відгукується на зовнішні враження.
Меланхолік(слабкий)
Високасензитивність, підвищена чутливість (невисокі пороги відчуттів: зауважує дужеслабкі звуки та світлові подразники). Незначний привід може викликати сльози вочах. Надмірно образливий, болісно чутливий. Мала реактивність. Міміка і рухиневиразні. Голос тихий. Може заплакати на весь голос. Понижена активність. Дужерідко піднімає руку на уроці, невпевнений у собі, скований, незначні труднощізмушують опускати руки, неенергійний, ненаполегливий, легко втомлюється і малопрацездатний. Легко відволікається і має нестійку увагу. Повільний психічнийтон. Ригідний. Інтровертований.
За дослідженнямиБ.Й.Цуканова, порядок розташування відомих типів темпераменту відповідаєзапропонованому Гіппократом (холерик-сангвінік-меланхолік-флегматик), а не заІ.П.Павловим (холерик-сангвінік-флегматик-меланхолік), Г.Айзенком (коловасхема: холерик-сангвінік-флегматик-меланхолік-холерик). Б.Й.Цуканов виділяєчотири «t-типи», що відповідаютьчотирьом класичним типам темпераменту, і додає до них ще один, проміжний,середній, або, як він назвав його, «врівноважений» тип. Ці п’ять типіввіддалені один від одного на 0,1 сек (t=0,7 сек -холерики; t=0,8 сек — сангвініки; t=0,9 сек — врівноважені; t=1,0 сек — меланхоліки; t=1,1 сек — флегматики). В індивідів зтикими значеннями «t-типів»ступінь вираженості показників «екстраверсія-інтраверсія», «емоційнастабільність-невротизм», «збудження-гальмування» «рухливість» сягаютьнайбільшого, середнього або найнижчого рівня.
«Індивіди з t=0,9 сек знаходяться начебто наумовному нулі, в якому функції займають середня рівні збудження і гальмування,вони виявляють себе як амбіверти і названі вченим «врівноважені». Примітно, щодо відкриття цього типу темпераменту майже впритул підійшов І.П.Павлов, однакпорушення ним природного порядку організації типів темпераменту не дало змогувідкрити його.
Цукановим бувпідрахований кількісний склад типологічних груп. Найбільше у людській популяціївиявилося сангвіноїдів (у т.ч. й «чистих» сангвініків) – 44%. Друга зачисельністю група – меланхолоїди, яких нараховується 29%. Третя за обсягом –холероїди, їх 14% Четверта у цьому ряду – група флегматоїдів, їх 9%. Анайменшою є група врівноважених, яких зустрічається всього 4%. Можна вважати,що ці числа вказують на вірогідність зустрічі з представниками того чи іншоготипу темпераменту в репрезентативній людській вибірці».1.2 Загальна характеристика характеру
Кожній людинікрім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотніособливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про однихговорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі,колективісти, а про інших – лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані,честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них рисивиявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою «типовий видособистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічніособливості особистості називають рисами характеру. Ці риси характеризують іцілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо,оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим,як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості»(4, с.20). Характер дозволяє людині діяти досить послідовно і звільнятися відприйняття кожен раз нових і обдуманих рішень.
Людина можевлаштувати своє життя відповідно свого характеру, він виконує також функціювідбору ідей і цінностей. Так як більшості людей здається, що «ідеї незалежнівід їх емоцій і бажань, а є результатом логічної дедукції, їм уявляється, що їхжиттєву позицію підтверджують їх ідеї і оцінки, а насправді останні є таким жерезультатом характеру, як їх вчинки. Характер також дає основу для пристосуванняіндивіду до суспільства. Характер дитини – це зліпок з характеру батьків, вінрозвивається у відповідь на їх характер. А батьки і методи їх виховання дитинив свою чергу залежать від соціальної структури їх культури» (17, с. 53- 54).
Основою становленняхарактеру є інтеграція переживань, впливів, вражень індивіда, що одержані нимвід соціального середовища, і стають стійкими його ставленнями. Характерскладається з певних складових. Серед них провідними є світогляд, переконання,система ставлень до життя, ставлення до людей, а в поведінці обов’язковопрактично розв’язуються моральні проблеми.
Характер – цецілісне утворення особистості, що визначає особливості діяльності, поведінки таспілкування людини і проявляється у типових ситуаціях, в її стійких ставленняхдо різних сторін діяльності (матеріальних цінностей, інших людей, самої себе).
Якщо розглядативластивість характеру як стійке утворення, то можна сказати, що в його основі єдинамічний стереотип. У цьому плані певну роль відіграє друга сигнальнасистема: вона сприяє вихованню певних рис характеру і різних способів дій.
Розглянемопсихологічну структуру характеру. Характер – це специфічне поєднаннярізноманітних і взаємопов’язаних рис. Риса характеру це стійка форма або шаблонповедінки, які виникають в певних ситуаціях з достатньо високою ймовірністю,так що можна передбачити цю поведінку. Знаючи одну, дві головні риси характеру,можна передбачити ряд інших. Скромний – значить і поступливий, добрий – значитьі чуйний. Лінива людина є нечесною, безвідповідальною, несамокритичною
Кожна якість маєскладну психологічну структуру. В українському словнику є більше 2500 слів, задопомогою яких можна охарактеризувати людину. У психології об’єднання системивзаємопов’язаних якостей називають симптокомплексами рис характеру.
У цьому зв’язкуза Б.М.Тепловим виділяють чотири системи рис характеру, що виражають ставленнялюдини до:
1) інших людей,до груп, до суспільства загалом;
2) праці;
3) речей,матеріальних цінностей;
4) самого себе.
У ставленні долюдей, груп проявляються соціальні та духовні потреби особистості. Моральнапозиція особистості визначає прояв таких якостей як товариськість, радість зауспіхи інших, готовність допомогти, гуманізм, людяність. Негативними якостями уцьому плані є: заздрість, злорадство, розрахунок та ін.
Ставлення допраці, громадської роботи пов’язується з такими рисами особистості якпрацьовитість, сумлінність, ініціативність або негативні: лінощі, неохайність,безініціативність.
У ставлення доречей, матеріальних цінностей також проявляються важливі риси характеру. Вонитісно пов’язані із спрямованістю особистості, зокрема з її цінніснимиорієнтаціями, уявленнями про життя тощо. До цієї групи відносяться такі якостіяк актуальність, економність, скупість, щедрість та ін.
Дуже важливоюгрупою якостей є якості, в яких виражається ставлення людини до своєїособистості. Кожна людина контролює свої дії, осмислює їх з позиції сумлінняморалі, особистих переконань свого «Я». Правильність оцінок, серйозне ставленнядо думки людей і групи допомагають людині вдосконалювати характер, виховуватитаки якості як власну гідність, скромність, самокритичність, самодисципліну.Ставлення до самого себе багато в чому визначає прояв характеру людини.Скромність, самокритичність повинні поєднуватися з почуттям гідності таусвідомлення своєї користі. Скромність не повинна бути перешкодою длявідстоювання своєї думки.
Особистістьпостійно ніби вимірює свої справи та успіхи справами та успіхами інших людей.Оцінка людиною самої себе може бути правильною і спотвореною. Іноді людина можедавати собі завищену оцінку, перебільшувати свої заслуги, успіхи, знання.
Є багато людей,яким завжди здається, що ніби їх постійно недооцінюють і оточуючі до них завждинесправедливі. Це дуже важкі і для себе і для оточення особи. Вони постійноскаржаться, псують настрій собі та іншим. Часом доходить і до бурхливихвибухів, коли вони починають доводити свою правоту. Найчастіше, це – люди, уяких завищена самооцінка і невиправдано високий рівень домагань. Вони не вміютьсебе оцінювати, а навчитися цьому дуже важливо.
Структурахарактеру визначається не тільки взаємозв’язком окремих рис, але і такимивластивостями, які притаманні характеру як цілому. До таких загальнихвластивостей відносяться: глибина, цілісність, стійкість, мінливість,активність та сила характеру.
Глибина характерувиражає стійкий внутрішній зв'язок його рис з головними інтересами, зіспрямованістю особистості. Більш глибокими рисами є ті, що визначаються їїголовними стосунками. Вони пов’язані з дуже широкою системою інших рис.Наприклад, ті, які визначають ставлення до інших людей і ставлення до своєїсправи. Саме ці якості накладають відбиток на риси, які характеризуютьставлення людини до себе, до речей. Характеристика людини повинна відображативластивості людини, які визначають її загальний психічний склад. Це і гуманізм,патріотизм, сумлінність, відповідальність, дисциплінованість та ін.
Цілісністьхарактеру – це його внутрішня єдність, відсутність у ньому суперечних рис, якнаприклад, добрий тільки до рідних і злий до решти людей, відповідність міжспрямованістю потреб, інтересів, діяльністю і свідомістю та вчинками.
Стійкістьхарактеру дозволяє стверджувати про його визначеність. Стійкий характерпроявляється в тому, що поведінка особистості у всіх випадках відповідає їїпереконанням, основній спрямованості, сенсу її життя та діяльності. Про людинузі стійким характером можна наперед сказати, як вона себе буде поводити в тихчи інших ситуаціях. Так, якщо людина чесна, то можна передбачити, що незважаючина неприємні для неї наслідки, вона буде казати правду і на зговір із сумліннямне піде.
Мінливістьхарактеру проявляється як особлива піддатливість його рис змінам, що викликаніяк зовнішніми умовами, так і роботою людини над собою. Певна мінливість(пластичність) характеру є необхідною умовою його розвитку, виховання. Аленадто висока піддатливість характеру зовнішнім умовам призводить до йогоневизначеності.
Активністьхарактеру виявляється як постійна потреба людини бути в діяльному стані. Такалюдина не може сидіти, склавши руки, коли інші працюють. Вона відразувключається в роботу бригади, групи або займається своєю. Ця властивістьхарактеру виявляється в діяльності, спрямованій на досягнення важливих цілей.Нецілеспрямована активність не досягає мети, коли людина одночасно береться забагато справ, та нічого не доводить до бажаного результату. Це є суєтливаособистість.
Протилежною доактивності є пасивність характеру. Серед сучасних школярів є багато пасивних унавчанні. Вони краще спишуть завдання у однокласників, ніж виявлять активністьу самостійному засвоєнні знань.
Повнота характерустосується різнобічності потреб і інтересів, прагнень і захоплень,різноманітність діяльності людини. Одні люди відрізняються багатогранністюсвоєї активності, інші вузькістю, однобічністю та обмеженістю розвитку.
Визначеністьхарактеризується твердістю і цілісністю поведінки у відповідності зпереконаннями, морально-політичними уявленнями.
Сила характерувизначає енергію, з якою людина переслідує поставлені цілі, здатна пристраснозахоплюватися і розвивати велике напруження сил при зустрічі з труднощами,перешкодами, вмінням їх перемагати.
Врівноваженістьхарактеру – це найбільш сприятливе для діяльності і спілкування з людьмиспіввідношення витриманості і активності, рівність поведінки, обумовленої абоприродними, типологічними особливостями людини, вихованням вольовоївитриманості, яка дозволяє індивіду тримати себе у складних умовах на висотісвоїх засобів (І.Павлов). Іноді властивості характеру знаходяться у складних,іноді суперечливих зв’язках.
Врівноваженістьхарактеру проявляється як автоматизованість дій та безпосередність,невимушеність вчинків, які здійснює людина у важких, критичних ситуаціях, колинеобхідно швидко чинити або утриматися від дій. Безпосередність поведінкивиникає на основі свідомих поглядів, переконань та велінь сумління. У такихвипадках неможлива суперечність між світоглядом і характером. Невимушеністьвиробляється в процесі практичної реалізації людиною своїх переконань у відповіднихдіях і вчинках.
На основіморально-психологічної природи риси характеру поділяють на моральні, вольові,емоційні та інтелектуальні.
Важливе значеннядля характеру людини має її моральна спрямованість. Оцінюючи характер людини,ми беремо до уваги ті цілі, які вона ставить перед собою, наскільки вониважливі з соціально-духовного погляду. Розуміння і знання спрямованостіхарактеру потребує аналізу інтересів особистості (стійкі, широкі, глибокі) таідеалів. До спрямованості можна віднести і значущі переживання людини,наприклад, сенсу життя, задоволеність від нього, радості від самоствердження,самовираження та самореалізації тощо.
Не можнанедооцінювати роль пристрастей, неусвідомлених потягів, що впливають насвідомість і діяльність людини, а одночасно, і на її характер, а саме, даютьенергію для діяльності людини, а свідомість контролює, спрямовує і регулюєдіяльність.
Характер,безумовно, проявляється в діяльності (грі, навчанні, праці, поведінці). Це,зокрема, виражається в умінні ставити мету і дотримуватись її у мотиваціїдіяльності, прояві вольових якостей, в умінні виконувати ту діяльність, уздатності до саморегулювання тощо.
Як поєднуєтьсяхарактер з розумом і здібностями людини? Так, мислення впливає на прояви івластивості характеру, що проявляється у постановці та розв’язування життєвихпроблем (самостійно чи не самостійно), які мислительні операції, способирозв’язування задач переважають. Одні намагаються знайти відповідь, інші –хочуть відразу її знати, без зусиль.
Спостережливість,уміння орієнтуватися, передбачати результати у поєднанні з волею роблятьхарактер творчим, принциповим. Іноді інтелектуальні можливості не реалізуються,коли особистість здібна, але лінива. Люди з сильною волею часто бувають ірозумними. Дуже добре, коли глибокий розум поєднується з наполегливістю.Нерозумна наполегливість перетворюється у впертість.
Завдяки сильномухарактеру розвиваються здібності людини. Особливо важливе місце займає творчеставлення до діяльності, позитивне ставлення до себе (вимогливість, правильністьсамооцінки). Одночасно, високомірність може закрити дорогу розвитку здібностей,тоді як інтерес стимулює діяльність. Дійовий інтерес, який пов'язаний з волею,навіть при наявності невисоких здібностей призводить до значних творчихдосягнень. У свою чергу, наявність задатків, здібностей стимулює появуінтересу. Але може бути і так, що здібності не породжують інтересу. Значить, уцьому випадку є причини, або людина не вірить у свої можливості, або невисокооцінює сферу діяльності, до якої має здібності. Здібності розвиваються упроцесі напруженої діяльності.
Як пов'язанийхарактер з психічними процесами? Відомо, що психічні процеси людини мають своїіндивідуальні особливості.
Як відзначаєБ.Ананьєв, організація психічних процесів впливає на формування здібностей іхарактеру. Функціонування органів чуття, особливості сприймання не єхарактерологічними. Вони швидше входять у структуру здібностей. Але є таківластивості, які стають характерологічними. Так при спостереженні одні людипасивно сприймають, інші активно спостерігають, виділяють не тільки те, щокидається у вічі. В одних поведінка імпульсивна, інші, навпаки, розглядаютьподію під певним ракурсом, зосереджують свій погляд, дають оцінки, проявляютьінтерес, наполегливість, працюють планомірно. Одні при сприйманні світудеталізують і узагальнюють, інші в цьому випадку швидкі і точні. Є особи, якіфіксують тільки те, що є, інші – виражають своє бачення, своє ставлення. Щеінші проявляють впевненість і самостійність у запам’ятовуванні та відтворенні. Так,емоції, переживання впливають на запам’ятовування і відтворення, що залежить нетільки від значущості матеріалу, але й від спрямованості особистості.
Характер тіснопов'язаний з уявою. Є люди-фантазери, а є тверезомислячі – реалісти. Є особи зактивною або, навпаки, пасивною уявою, з однобічною чи сміливою уявою.
Який зв'язок міжпсихічними станами і характером? Так, є люди, які часто переживають стреси,фрустрації, стан тривожності. У деяких часто змінюється настрій зоптимістичного на песимістичний, інші проявляють рішучість чи нерішучість.
Характер виявляєсебе у зовнішності, в тому числі виразі обличчя, його визначають за почерком. Рисихарактеру відзеркалюються у посмішці, у жестах, у одязі. 1.3 Вивченняхарактеру людини у вітчизняній та зарубіжній психології
Проблема характеру займає визначне місце у психології, починаючи здавніх часів. Так, у 18 ст., розгорнулася цікава полеміка про походженняхарактеру і продовжувалася в 19 ст. (англійські вчені Мілль, Гальтон, Бен; французькіПере, Фульте, Рібо, Полон, Маланер; німецькі вчені Штерн, Кречмер, Евальд таін.). Популярність вивчення характеру зумовлена тим важливим значенням, яке вінмає в житті людей.
Характер постійнопривертає увагу моралістів, художників, медиків. Значне місце проблемахарактеру займає у вітчизняній психології, зокрема у працях Лесгафта,Ушинського, особливо Лазурського. Останній навіть пропонував створитисамостійну науку про характер. Характер – це не проста сукупність рис,аналітичне утворення, а він є цілісний, індивідуально неповторний.
Слово“характеристика” для опису індивідуальних особливостей людини вперше вживгрецький філософ Теофест (IV-ІІІ ст… до н.е.). Він першимне тільки поставив дану проблему, а й написав свою книгу “Характер”. Його описихарактеру, в основному стосуються морального обличчя людини Пізніше мислителівисували здогадки, що характер – це індивідуальні особливості інтелекту абоволі, почуттів (Бен, Рібо, Лесгофт, 19 ст.). У 20 ст. під характером сталирозуміти не особливості окремих властивостей психіки, а особливості цілісноїособистості.
Більшість ученихрозглядали характер як набуті якості, однак, існує і протилежний підхід. Такфранцузький вчений Рібо вважав, що характер зумовлений природними чинниками.Інші вчені стверджували його повну залежність від умов життя. Боротьба цихпоглядів продовжується і зараз.
В історіїпсихології постійно ставиться проблема типології особистостей і типологіїхарактерів. Так А.Кречмер вважав, що певний тип тіла пов’язаний з розвиткомпевних рис характеру. Він виділив три основні типи:
1. Пікнічномутипові з характерною перевагою поперечних розмірів тіла властиві товариськість,колективізм, екстраверсія.
2.Астеніку-шизотиміку з перевагою вертикальних розмірів тіла властиві такі рисияк самозадоволеність і недостатній реалізм, утруднений контакт з людьми іпредметним світом.
3. Атлетичномутипові з характерною міцною коренастою структурою тіла притаманний спокійнийхарактер, але це не означає, що такі особи не здатні вибухати.
Подібного погляду дотримувався Б.Шелдон. Вінвважав, що в залежності від того, як розвинуті частини тіла (екзодерми – органитравлення, мезодерма — кістки, м’язи, легені; ектодерма – шкіра, волосся, ніста мозок) були виділені такі типи:
1. Екзоморфний,якому характерний великий живіт, сильно розвинуті внутрішні органи, слабкі такороткі ноги і руки. Такі люди прагнуть постійного задоволення потреб.
2. Мезоморфномутипові, що володіє широким могутнім тілом, притаманний неспокійний і агресивнийхарактер.
3. Ентоморфномутипові, що відзначається худорлявістю, розвиненою нервовою системою, властивийінтровертований характер.
Психоаналітики виділяли типи характерів узалежності від того, на якій стадії зафіксувався розвиток дитини.
Однією ізсучасних типологій характеру є типологія, запропонована Ле Сенсом і розвинутата завершена французькою школою психологів, де характер розглядається яксукупність (в різних вираженнях) таких властивостей як-от:
а) емоційність(виразна емоційність (Е+), дуже слабка емоційність (Е));
б) активність(+А), пасивність (-А);
в) первинність(П) як безпосередність у переживаннях, швидка відповідь-реакція на зовнішні івнутрішні стимули, імпульсивність і вторинність (В), навпаки, повільна відповідь-реакціяна стимули-подразники, рефлексивність, здатність до глибокого самоаналізу.
Виділено 8основних типів:
1. нервовий (Е+, А-, П);
2. сентиментальний (Е+, А-, В);
3. активний, бурхливий (Е+, А+,П);
4. пристрасний (Е+, А+, В);
5. сангвінічний (Е-, А+, В);
6. флегматичний (Е-, А+, В);
7. аморфний або безпечний (Е-,А-; П);
8. апатичний (Е-; А-; В).
Наведемо якіснухарактеристику цих типів.
Нервовий (Е+, А-,П). Для таких осіб характерна розвинута сильна і неконтрольована емоційність.Це нервова людина, раб теперішнього. Вона непостійна, схильна до жорстокості тапідозрілості, але легко змиряється. У неї живий, але методичний розум,характерна імпульсивна, нерівна і непостійна активність. Нервова людина чуйна,але її бажання співпадають з необхідністю, тільки періодично. Вона завждипроявляє силу, є збудженою, постійно знаходиться в пошуках нового тапривабливого. Їй незручно перебувати довго в сімейному колі і тому вонапотребує багато чисельних і різноманітних друзів поза домом. Така особистістьмало рахується з минулим, говорить і робить те, що їй вигідно в даний момент.Вона часто може говорити неправду, недовірлива, легко допускає те, що іншіпоступають так само, як вона. Задоволена собою і любить, коли інші цепідтверджують. ЇЇ вплив на групу незначний. ЇЇ необхідно стримувати, вказуватияк і що робити і не боятися йти на зіткнення, так як вона легко йде напримирення.
Сентиментальна(Е+, А-, В) людина наділена великою чутливістю, важко відволікається від своїхвражень, радощів, довго їх переживає, пам’ятає про них і постійно до нихповертається у спогадах. Це глибока, мрійлива і постійна натура. Вона любитьодинокість і має одного чи двох приятелів. Особистість з таким типом характерудостатньо працьовита, але рішення приймає з труднощами. “Вторинність”сентиментального зумовлює глибоке переживання всього, що з ним діється, всього,що йому говорять. Тому зміни в настрої повільні, але глибокі. Така людина не єрабом подій і пробує їх тверезо оцінювати, рідко живе теперішнім, добрепам’ятає минуле і думає про майбутнє. Вона дотримується своїх стійких звичок іне любить змін. Сильна емоційність сентиментальної людини вимагає поводитися знею з великою обережністю. Грубе звертання – спосіб змусити її бути ще більшзамкненою. Нерішуча й непрактична, чуйна, вона потребує до себе м’якого ідоброзичливого ставлення. У розмові з нею необхідно бути тактовним, постійнопоказувати, що з нею рахуються. Не можна йти наперекір її звичкам.
Активний,бурхливий тип (Е+, А+, П). Завдяки своїй первинності цей характер відрізняєтьсявеликою силою, відважністю, потребою у свободі. Його ефективність і активністьінколи набувають невгамовного характеру. Це імпульсивна, приваблива людина, якачасто не відрізняє незалежність від анархії. Така особистість ізспівпереживанням ставиться до інших і не приховує своїх симпатій. Вона відкрита,але мінлива, життєрадісна і завжди перебуває у доброму настрої. Це душакомпанії і фантазер, але може бути і грубою. ЇЇ не лякають перешкоди, які вміловона обходить завдяки своїй винахідливості. Дуже часто це хвалько, що любитьвсе прикрасити, але одночасно і довірлива, не капризна і не злопам’ятна людина.Вона з бажанням бере участь у загальній справі та виконує все, що від неївимагають. Їй необхідно відчувати симпатію навіть у докорах. Не слід публічновичитувати, принижувати її не тому, що вона буде довго переживати, а тому що цешвидко викликає сильне обурення. Вона здатна енергійно взятися за роботу, алепотрібно постійно підтримувати її зацікавленість до неї.
Пристрасний (Е+,А+, В). Це люди однієї ідеї, які з великим бажанням віддані своїй роботі, люблятьпорядок. Їх дії рішучі, але не вибухові. Вони вибухають лише у тих випадках,коли їх пориви досить довго та часто стримуються. Тоді вони справедливо падаютьу гнів. Їх розум швидкий і надійний. Успіх переживають тихо і скромно. Вони нелюблять змінювати своїх переконань. Тому при призначенні на керівну посаду,людині, яка має такий характер, слід переконатися, що її погляди не розходятьсяз позицією вищого керівництва. Не слід також доручати одну й ту ж справу двомтаким людям, які згодом не зможуть прийти до спільного рішення.
Сангвінічний тип(Е-, А+, В). Це практичний тип людей. Він легко і швидко адаптується, покладистийі оптимістичний. Це ділова людина. Вона мало збудлива і “первинна”, а томунеспокійна і смілива. Її розум широкий, здатний до узагальнення, любитьточність, об’єктивність. Її думки ясні та відкриті до будь-яких проблем. Додоручень ставиться з великою відповідальністю.
Флегматичний (Е-,А+, В). Найбільш виразною рисою цього характеру є його холоднокровність тавиключний спокій. Флегматик належить до тих людей, які завжди повільні,холодні, без будь-яких емоцій. Він не любить приятелювати з великим загалом, алюбить одинокість. Не балакучий, у розмові зводить усе до головного. Вірнийсобі, сказати неправду може лише у крайньому випадку. У роботі любить порядок івиконує її спокійно та методично. Любить чистоту, любов до неї може статиманією і перетворитися у педантизм. Не боїться працювати з повною віддачею.Розум його працює досить повільно, але надійно. Повільність пояснюється бажаннямзнати причини того, що твориться. Флегматика можна переконати тільки доводами іконкретними аргументами. Треба допомагати йому позбавлятися одинокості. Йогокраще всього використовувати на стадії проектування роботи і в підготовчийперіод. Там дуже корисними стають його організаторські здібності, спокійність істриманість.
Аморфний абобезпечний (Е-, А-; П). Це дуже інертний тип. Він ніколи не робить більше того,що йому сказано. Розум його також не активний. Людина з таким типом характеруготова відкладати все, що можна легко зробити сьогодні. Її вчинки не маютьелементарної пунктуальності.
Апатичний (Е-;А-; В). Цей тип, як і попередній, також байдужий до того, що робить. Вінздатний задовільно виконувати повсякденну роботу, яка потребує необхідного порядку.Він отримує певне задоволення від одинокості. Але його одинокість бідна. Люди,наділені такими рисами характеру, найменш послужливі і найбільш байдужі доінших.
Це, звичайно,«чисті» типи, які рідко зустрічаються в дійсності. Але орієнтуючись на них намкраще буде визначити «змішані типи», з якими ми частіше зустрічаємось уповсякденному житті.
Крім цього, на ціриси характеру мають вплив національні, культурні, релігійні, моральні чинники,котрі посилюють або послаблюють їх у залежності від обставин та їх потреб. Цятипологія має практичне значення, особливості цих типів необхідно враховувати успільній діяльності, у вихованні.
Дуже цікавоютипологією характеру є типологія, запропонована американським психологом Е. Шостромом.Він поділяє людей за характером на маніпуляторів (маніпулятивний характер) таактуалізаторів. Вчений виходить з тої тези, що парадокс сучасної людини полягаєу тому, що, будучи не просто розумною, але й освіченою, вона сама себе заганяєу стан неусвідомленості та низького рівня життєвості, коли торгові менеджери,сектанти, навіть її знайомі вишукано й ефективно маніпулюють нею. Е. Шостромвиділяє вісім типів маніпуляторів, яких легко відшукати серед людей.
«Диктатор», який,безумовно перебільшує свою силу, домінує, наказує, цитує авторитетів, однимсловом, робить усе, щоб керувати своїми жертвами (Начальник, Бос, Настоятель).
Навпаки,маніпулятор типу «Шмата», що є жертвою диктатора та прямою його протилежністю,розвиває велику майстерність у взаємодії з диктатором, перебільшуючи своюспівчутливість. «Шмата» використовує такі прийоми: забула, не чула, промовчала(Хамелеон, Конформіст, Відступник, Дурень, Довірливий).
«Калькулятор», щоперебільшує необхідність все і всіх контролювати, обдурює, ухиляється, прагне,з одного боку, перехитрити, а з другого – перевірити інших (Ділок, Аферист,Гравець в покер, Працівник реклами, Шантажист).
«Липучка», що єполярною протилежністю «калькулятору», зі всіх сил перебільшує свою залежність,прагне бути предметом турботи, дозволяє і приховано змушує інших робити за неїроботу (Паразит, Нило, Вічна дитина, Іпохондрик, Безпорадний).
«Хуліган», щоперебільшує свою агресивність, жорстокість, недоброзичливість, керує іншими здопомогою різноманітних погроз (Ображальник, Ненависник, Гангстер, Сварлива Баба).
«Славнийхлопець», що перебільшує свою турботливість, уважність, «вбиває» інших своєюпоказаною добротою. Відтак, у деякому сенсі сутичка з ним важча, ніж зхуліганом, бо ви не зможете боротися зі славним хлопцем. Дивно, але убудь-якому конфлікті зі славним хлопцем перший програє (Угодник, Доброчинець,Мораліст, Людина компанії).
«Суддя», щоперебільшує свою критичність, нікому не вірить, повний звинувачення,невдоволення, з труднощами прощає провини інших (Всезнайка, Звинувачувач,Поборник Прав, Збирач Досьє, Експерт, Месник, Той, хто ганьбить, змушує визнативину).
«Захисник», щопротилежний судді, надзвичайно підкреслює свою підтримку і поблажливість допомилок інших, псує їх, співчуваючи понад усяку міру, відмовляється дозволититим, кого захищає, стати на власні ноги та зростати самостійним. Замість того,щоб зайнятися власними справами, він турбується про потреби інших (Покровитель,Мученик, Квочка з Курчатами, Самовідданий, Потішник).
Маніпулятор дужезайнята людина, бо контролює інших і тому не бачить і не чує багато з того, щовідбувається навколо. Сам процес маніпулювання непомітно робить таку людинусліпою, бо втрачає здатність по-справжньому переживати, по-справжньому радіти,нормально та повноцінно жити.
Для маніпуляторівхарактерна фальшивість, неусвідомленість справжнього сенсу життя, яке для них єшаховою грою, цинізм, недовіра до всього. Усіх людей вони ділять на двікатегорії: тих, кого контролюють і тих, хто контролює.
Актуалізаторам,як протилежності маніпуляторам, характерна чесність, щирість, автентичність.Вони здатні бути чесними у будь-яких переживаннях. Їм притаманначистосердечність та виразність. Вони усвідомлено відгукуються на життєві події,добре бачать і відчувають себе та інших, здатні мати свої погляди про творимистецтва, про музику, про життя. Актуалізатори володіють свободою вираженнясвоїх потенцій, вони володарі свого життя, вони суб’єкти. Ці люди глибоковірять в інших та самих себе, весь час прагнуть встановити зв'язок з життям тадолати його труднощі тут і зараз.
Актуалізаторзнаходиться у більшій безпеці, ніж маніпулятор, оскільки розуміє по-перше, те,чим він є неповторним, а по-друге, те, що його неповторність – це цінність.Маніпулятор, навпаки, заганяє свою індивідуальність глибоко всередину свогоєства та повторює, копіює, тиражує чиїсь способи поведінки. Він старається,пирхає, дряпається вверх, але вже по освоєних горах. На жаль, навітьпсихологічне знання професійно використовується часом психологами дляманіпуляції іншими людьми, що, звичайно, є не гуманно.
«Практично всі автори типологійпідкреслювали, що характер може бути більш і менш виражений. Уявіть собі вісь,на якій зображена інтенсивність проявів, характерів. Тоді на ній позначатьсянаступні три зони (мал. 1); зона абсолютно «нормальних» характерів, зонавиражених характерів (вони одержали назву акцентуації) і зона сильних відхиленьхарактерів, або психопатії. Перша і друга зони відносяться до норми (у широкомузначенні), третя — до патології характеру. Відповідно, акцентуації характерурозглядаються як крайні варіанти норми. Вони, у свою чергу, підрозділяються наявну і приховану акцентуацію.
/>
Мал. 14. Вісь ступеня вираженості характеру:I — «середні» характери; II — акцентуйовані характери: а — прихованаакцентуація; б — явна акцентуація; III — психопатії. Позначення: Н — норма, П —патологія
Розрізнення між патологічними і нормальними характерами, щовключають акцентуацію, дуже важливе. По одну сторону межі, що розділяє другу ітретю зони, виявляються індивіди, що підлягають веденню психології, по іншу —малої психіатрії. Звичайно, «межа» ця розмита. Проте існують критерії, якідозволяють її приблизно локалізувати на вісі інтенсивності характерів.
Таких критеріїв три, і вони відомі яккритерії психопатій Ганнушкіна Кербікова.
У разі акцентуації характеру може не бутижодної з ознак психопатій, принаймні ніколи не присутні всі три ознаки відразу.Відсутність першої ознаки виражається у тому, що акцентуйований характер непроходить «червоною ниткою» крізь усе життя. Звичайно він загострюється впідлітковому віці, а з подорослішанням згладжується. Друга ознака — тотальність— також не обов'язкова: риси акцентуйованих характерів виявляються не вбудь-якій обстановці, а лише в особливих умовах. Нарешті, соціальнадезадаптація при акцентуації або не наступає зовсім, або буває нетривалою. Прицьому приводом для тимчасових розладів з собою і з оточенням є не будь-якіскрутні умови. (як при психопатіях), а умови, що створюють навантаження намісце якнайменшого опору характеру.
Введення поняття«місця якнайменшого опору» (або «слабкої ланки») характеру, а також опис цихмісць стосовно кожного типу — важливий внесок в психологічну теорію характеру.Слабкі місця кожного характеру треба знати, щоб уникати неправильних кроків,зайвих навантажень і ускладнень в сім'ї і на роботі, при вихованні дітей,організації власного життя» (5).
Як уже булосказано, не всі якості характеру особистості розвинуті однаково. Крім того,якість може бути посилена більше норми, бути акцентованою. Німецький психологК.Леонгард виділив ряд типів акцентованих особистостей, для яких характернепосилення рівня визначення рис.
1. Демонстративніособи, для ниххарактерна велика, аномальна здатність до витіснення. Багато таких особистостейпрацюють у сфері торгівлі. Тут виділено два підтипи: а) істерики – у них великебажання до визнання (викликати до себе увагу), недостатність витримки,необдуманість вчинків; б) авантюристичні – це ті особи, що роблять грубіпомилки в очах об’єктивного спостерігача івідмовляються від цих помилок.
2. Педантичніособи, в яких,навпаки, слабо представлені механізми витіснення. Виділяються такі підтипи:
а) анаксти –особи, що зволікають з прийняттям рішення навіть тоді, коли стадія попередньогоі кінцевого аналізу завершена, для них характерна велика нерішучість; б) особиз неврозом нав’язливих станів, наприклад, великого страху, що змушує бачити уледь складних обставинах велику загрозу; оскільки здатність до витісненнянедостатня, то це напруження підсилює нав’язливі уявлення, що ведуть до“розкачування”, яке збільшує страх до краю; в) іпохондрики, для яких характернідуже сильні переживання про власне здоров’я; г) “втеча у хворобу”, коли післяневеликих невдач, конфліктів, внутрішніх переживань, фрустрації головнихпотреб, особистість симулює хворобу (“Я погано себе почуваю”, “У мене поганийнастрій”), хоч до цього немає певних явних об’єктивних передумов, але єсуб’єктивні. Однак, через деякий час справді можуть з’явитися симптоми хвороби.
3. Застрягаючі. Основою застрягаючого,параноїдального типу акцентуації характерна стійкість афекту. Така людиназахоплена однією ідеєю, яка всепоглинаюче заволоділа нею. Причиною виникненнятакої акцентуації є так зване маятникове виховання, коли батьки то хвалятьдитину, то її карають, а сама дитина не може передбачити, як поставлятьсябатьки до неї в тій чи іншій ситуації.
4. Збудливіособи, особливоюознакою для способу життя і поведінки яких є нерозсудливість, нелогічний аналізсвоїх вчинків, а головною причиною їх поведінки є потяги, інстинкти,неконтрольовані спонуки.
5. Тривожніособи, що здатні до частих та інтенсивних переживань.
Усі виділені вище акцентуації можуть проявлятися уже впідлітковому віці. У психодіагностиці є спеціальна методика для виявленняакцентуацій підлітків.
Класифікаціяакцентуації характерів у підлітків, яку запропонував Лічко, виглядає такимчином:
1. Гіпертимний тип. Підлітки цього типу відрізняються рухливістю,товариськістю, схильністю до пустощів. У події, що відбуваються навколо, вонизавжди вносять багато шуму. Люблять неспокійні компанії однолітків. При хорошихзагальних здібностях вони проявляють непосидючість, недостатнюдисциплінованість, вчаться нерівно. Настрій у них завжди хороший. З дорослими –батьками і педагогами – у них нерідко виникають конфлікти. Такі підлітки маютьбагато різноманітних захоплень, але ці захоплення, як правило, поверхневі ішвидко проходять. Підлітки гіпертимного типу часто переоцінюють свої здібності, бувають дуже самовпевненими,прагнуть показати себе, хвастнути, справити враження на оточуючих. Самооцінкаадекватна.
2. Циклоїдний тип. Характеризується підвищеною дратівливістю і схильністюдо апатії. Підлітки даного типу вважають за краще знаходитися вдома самим,замість того щоб десь бувати з однолітками. Вони важко переживають навітьнезначні неприємності, на зауваження реагують украй роздратовано. Настрій у нихперіодично міняється від піднесеного до пригніченого (звідси назва даного типу)з періодами приблизно в два-три тижні. Самооцінка варіативна, переміщується звисокого до низького рівня, нестійка, неадекватна.
3. Лабільний тип. Цей тип украй мінливий в настрої, причому він частонепередбачуваний. Приводи для несподіваної зміни настрою можуть виявитисянайнікчемнішими, наприклад кимось випадково сказане слово, чийсь непривітнийпогляд. Всі вони здатні зануритися в смуток і похмурий настрій за відсутностіяких-небудь серйозних неприємностей і невдач. Поведінка цих підлітків багато вчому залежить від настрою. Такі підлітки, знаходячись в пригніченому настрої,дуже потребують допомоги і підтримки з боку тих, хто може поправити їх настрій,здатний відвернути, підбадьорити і розважити. Вони добре розуміють і відчуваютьвідношення до них навколишніх людей. Самооцінка адекватна можливостям,вирізняється щирістю та вмінням правильно підмітити риси свого характеру.
4. Астено-невротичний тип. Цей тип характеризується підвищеноюнедовірливістю і примхливістю, стомлюваністю і дратівливістю. Особливо частостомлюваність виявляється при виконанні важкої розумової роботи. При стомленіафективні спалахи виникають внаслідок мізерних приводів. Емоційнанестабільність легко змінюється роздратуванням і сльозами. Адаптація низька,самооцінка неадекватно занижена і відображає іпохондричні установки.
5. Сензитивний тип. Йому властива підвищена чутливість до всього. Ціпідлітки не люблять великих компаній, азартних і рухливих пустотливих ігор.Вони звичайно сором’язливі та боязкі при сторонніх людях, чому часто справляютьвраження замкнутості. Вони відрізняються слухняністю і виявляють великуприхильність до батьків. У юнацькому віці у таких підлітків можуть виникатитруднощі в спілкуванні з однолітками, а також комплекс неповноцінності. Разом втим у цих же підлітків досить рано формується почуття обов'язку. Вонирозбірливі у виборі друзів, знаходять велику прихильність до дружби, обожнюютьдрузів, які старші за них по віку. Самооцінка вирізняється високим рівнемоб’єктивності.
6. Психоастенічний тип. Такі підлітки характеризуються прискореним іраннім інтелектуальних розвитком, схильністю до роздумів і міркувань, досамоаналізу і оцінок поведінки інших людей. Такі підлітки, проте, нерідкобувають сильні тільки на словах, а не на ділі. Самовпевненість у нихпоєднується з нерішучістю. Самооцінка завжди занижена.
7. Шизоїдний тип. Його найважливішою рисою є замкнутість,відлюдькуватість. Ці підлітки не дуже тягнуться до однолітків, вважають закраще бути одному, знаходитися в компанії дорослих. Душевна самота зовсім необтяжує шизоїдного підлітка, який живе в своєму світі, своїми незвичайними длядітей цього віку інтересами. Такі підлітки нерідко демонструють зовнішнюбайдужість до інших людей, відсутність до них інтересу. Вони погано розуміютьстани інших людей, їх переживання, не вміють співчувати. Їх внутрішній світчасто наповнений різними фантазіями, особливими захопленнями. У зовнішньомупрояві своїх відчуттів вони достатньо стримані, не завжди зрозумілі оточуючим,перш за все для своїх однолітків, які їх, як правило, не дуже люблять.Самооцінка завищена, але з констатацією негативних рис: замкнутості,неконтактності, нерозуміння оточуючих.
8. Епілептоїдний тип. Ці підлітки часто плачуть, виводять оточуючих,особливо в ранньому дитинстві. Такі діти, — люблять мучити тварин, бити ідратувати молодших і слабших, знущатися з безпорадних і нездатних дати відсіч.У дитячій компанії вони претендують не просто на лідерство, а на роль володаря.У групі дітей, якими вони управляють, такі підлітки встановлюють свої жорсткі,майже терористичні порядки, причому їх особиста влада в таких групах тримаєтьсяв основному на добровільній покірності інших дітей або на страху. В умовахжорсткого дисциплінарного режиму вони відчувають себе нерідко на висоті, вміютьдогодити начальству, добитися певних переваг, заволодіти постами, що дають вруки владу, встановити диктат над іншим. Самооцінка надто одностороння, більшконформні на вигляд, ніж є насправді.
9. Істероїдний тип. Головна риса цього типу — егоцентризм, жаданняпостійної уваги до своєї персони. У підлітків даного типу виражена схильністьдо театральності, позерства. Такі діти насилу виносять, коли в їх присутностіхвалять їх товариша, коли іншим приділяють більше уваги, ніж їм самим. Бажанняпривернути до себе погляди, вислуховувати захоплення і похвали стає для нихнасущною потребою. Для таких підлітків характерні претензії на винятковеположення серед однолітків, і щоб впливати на оточуючих, привернути до себеувагу, вони часто виступають в групах в ролі заводіїв. Разом з тим, будучинездатними виступити як справжні лідери і організатори справи, завоювати собінеформальний авторитет, вони часто і швидко терплять фіаско. Самооцінказавищена, як правило, подають себе такими, якими вигідно бути в даній ситуації.
10. Нестійкий тип. Його іноді невірно характеризують як слабовільний, щопливе за течією. Підлітки даного типу проявляють підвищену схильність і потягдо розваг, причому без розбору, а також до неробства і лінощів. У них відсутніякі-небудь серйозні, зокрема професійні інтереси, вони майже не думають просвоє майбутнє. Самооцінка неадекватно завищена, майже завжди приписують собіриси конформності чи гіпертимності.
11. Конформний тип. Даний тип демонструє бездумне, некритичне, а частокон'юнктурне підпорядкування будь-яким авторитетам, більшості в групі. Такіпідлітки звичайно схильні до моралізаторства і консерватизму, а їх головнежиттєве кредо — “бути, як всі”. Це тип пристосуванця, який ради своїх власнихінтересів готовий зрадити товариша, покинути його в скрутну хвилину, але, що бвін не зробив, він завжди знайде виправдання своєму вчинку, причому часто неодне. Самооцінка адекватна.
Акцентуація характеру при дії несприятливих умов можепривести до патологічних порушень і змін поведінки особи, до психопатії.
На закінчення розглянемо проблему «нормального» характеру. Чиіснує нормальний характер, і якщо так, то як він виявляється?
Формальна відповідь на це питання неначе очевидна;нормальний характер, звичайно, існує: це характер без відхилень. Звернемося допринциповіших міркувань, які примушують поставити під сумнів саме поняття«нормальний характер». Одне з них було виказане П. Б. Ганнушкіним, а ще раніше— цитованим їм Т. Рібо. Ці автори звертають увагу на внутрішню суперечністьсловосполучення «нормальний характер». По суті, воно означає «невідміннуіндивідуальність» або «нехарактерну характерність». Адже характер — це вже самапо собі відмінність, особливість, індивідуальність.
Людина з нормальним характером: рівно поводиться,правильно спілкується, не створює проблем. І ось таку «нормальність» народнасвідомість визначає як «безхарактерність», узгоджуючись тим самим з точкою зоруГаннушкіна, і Рібо! Мабуть, і для народної свідомості характер це, якщо можнатак виразитися, «гострі кути», які проступають в поведінці людини. Якщо такихкутів немає, то немає і характеру — людина «безхарактерна» (і заслуговуєусіляких похвал). Іншими словами, «нормального» характеру не буває.
У разі гармонійної (з погляду характеру) людинидля опису її індивідуальності необхідно перейти з мови властивостей характеруна мову властивостей особистості. І тоді виявиться маса унікальних їїособливостей, серед яких і властивості її мотиваційної сфери, і її моральність,і світогляд, і її внутрішні проблеми, і досягнутий рівень розвитку особи, іпотенціал її подальшого зростання, і багато що інше.
К. Юнг запровадив поняття екстраверсії іінтроверсії для визначення двох протилежних типів особистості. Інтровертованіособистості замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, насвій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин.Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особам.
Екстравертовані особистості прагнуть доспілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті,зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильніпогоджуватися з усім, що їм пропонують.
У громадському іособистому життя людина знаходить джерело своєї спрямованості та волі. У навчанні,праці і спілкуванні, самоаналізі не тільки проявляються, але і розвиваютьсяриси характеру. Характер є одночасно стійким і динамічним. Змінюється характерконкретної людини в конкретних умовах. Риси характеру, які мають сформуватися удитинстві, можуть не виховатися в старшому віці. Кожна дитина 7-ми років маєхарактер у розумінні специфічності складу, але не можна у цьому віці матихарактер у плані певної волі і спрямованості.
Становленняхарактеру як психічного утворення невіддільне від становлення людини якособистості, її спрямованості і волі.
Риси характерунайповніше проявляються у поведінці. Але в той же час не так легко правильновизначити рису характеру. Дійсна риса може маскуватися тими, що є яскравішевиражені, але не є головними. Наприклад, за зовнішньою грубістю, різкістю, можемаскуватися велика чуйність, доброта, а за зовнішньою уважністю – байдужість,черствість. Іноді риси характеру маскуються психічними властивостями.
Визначення рисхарактеру іноді потребує часу і вивчення в різних видах діяльності, в різнихситуаціях. Знаючи домінуючі риси характеру, можна передбачити, як поведе себелюдина в тих чи інших обставинах.
Щоб знатихарактер, потрібно виділити головні його складові, особливості поведінкиособистості. Враховується і динаміка рис характеру. У різних ситуаціях можутьмати місце різні риси, іноді і протилежні.1.4 Вивчення темпераменту людини у вітчизняній та зарубіжнійпсихології
Що ж складаєоснову темпераменту? В історії психологічної науки існувала не одна системапояснень її сутності. Найдавнішими є гуморальні теорії, які пов’язуютьтемперамент із властивостями організму.
Латинське«темпераментум» означає «пропорція, належне співвідношення частин». Цей термінзапропонували римські лікарі. Зокрема, ним користувався римський анатом і лікарГален, що жив в ІІ столітті до н.е., який вперше дав розгорнену класифікаціютемпераментів, що включала 13 типів. Сам Гален опирався на думкудавньогрецького вченого Гіпократа (V ст. до н.е.), який вважав, що співвідношення рідини ворганізмі (крові, жовчі, слизі) визначає індивідуальну своєрідність людськогоорганізму. На основі цієї теорії поступово формувалося вчення про чотири типитемпераменту: сангвінічного (переважання крові – по латинськи «сангвіс»), холеричного(переважання жовтої жовчі – «холе»), меланхолічного (переважання чорної жовчі«меланхоле»), флегматичного (переважання слизі або лімфи – «флегми»). Цятермінологія стала широко застосовуватись. Найбільш яскраві представникигуморальної точки зору на органічну основу темпераменту Кант, Гален.Арістотель, в цілому приймаючи цю теорію, вважав, що типологічні особливостілюдини в більшій мірі визначаються якостями його крові: різною густиною ітеплотою. Ця точка зору панувала в науці до середини ХVІІІ століття. Німецький філософІ.Кант розширив психологічні характеристики окремих типів темпераменту. Вінписав, що у сангвініка основним прагненням є поривання до насолоди, поєднане злегкою збудливістю почуттів і з їх малою тривалістю. Сангвінік захоплюєтьсявсім, що йому приємно. Нахили його не постійні і не можна надто на нихрозраховувати. Довірливий і легковірний, він любить будувати проекти, алешвидко про них забуває.
У меланхолікадомінуючим, панівним є нахил до смутку. Бездіяльність його гнітить, йомупостійно здається, що ним нехтують. Його бажання мають відтінок смутку, астраждання здаються йому нестерпними і понад усі муки.
Холеричнийтемперамент виявляє надзвичайну силу в діяльності, енергію і наполегливість,коли знаходиться під впливом якої-небудь пристрасті. Його пристрасті швидкозагострюються від найменшої перешкоди, а його гордість, мстивість,честолюбство, сила його почуттів не знають меж, коли його душа перебуває підвпливом пристрасті. Він роздумує мало і діє швидко, тому, що така його воля.
На думкуфілософа, флегматиком почуття не оволодівають швидко. Йому не треба робитивеликих зусиль, щоб зберегти свій спокій. Для нього легше, ніж для іншихутримуватися від швидкого рішення, щоб обдумати його наперед. Він важкороздратовується, рідко скаржиться, переносить свої страждання терпляче і непереймається муками іншого.
Поділявгуморальну теорію темпераменту і російський лікар, і педагог П.Ф.Лесгафт, якийпояснював відмінності в темпераменті особливостями кровообігу, що в свою чергузалежать від діаметру кров’яних судин, товщини і гнучкості їх стінок.
Не слід вважати,що подібні погляди – просто данина історії. Так, до сьогодні в науці існуєгуморальний напрямок, що пояснює індивідуальні відмінності особливостямифункціонування ендокринної системи організму, яка, в свою чергу, впливає насклад крові чи будову кровоносної системи. Отримані переконливі данні, якісвідчать про те, що деякі ознаки, визначаючі той чи інший тип темпераменту(реактивність, емоціональна врівноваженість, чутливість), дійсно залежать відфункціонування гормональної системи. Деякі психологи (наприклад, японськийвчений Т.Фуракава) пропонували навіть діагностувати тип темпераменту похімічному складу крові, відшукуючи кореляційні залежності між психічнимиособливостями людини і групою його крові.
З середини ХVІІІ століття інтенсивно розвиваютьсянапрямки, згідно яким основні типологічні відмінності людини залежать від йогосоматичних ознак (будови тіла) – конституційна теорія, і від особливостей йогонервової системи.
Активнорозвиваються типології, що зв’язуютьпсихологічні особливості людини з будовою його тіла. В якості прикладу можнапривести типологію Ежена Лєдо. В своєму «Трактаті про людську фізіономію» вінвиказав думку, що будова тіла людини відповідає в основному п’яти геометричнимфігурам: чотирикутнику, кругу, овалу, трикутнику і конусу.
Кожен тип включаєв себе скриті здібності. інстинкти і пристрасті, які приводяться в дію абозалишаються нереалізованими в залежності від розвитку особистості, її життєвогошляху. Неузгодженість між темпераментом, що задається типом тіла, і тимипсихологічними особливостями, що сформувалися у людини в процесі життя, служатьджерелом виникнення внутрішніх конфліктів – протиріч в почуттях, бажаннях,вчинках; внаслідок цього виникають певні відмінності характеру.
Лєдо давпсихологічні характеристики кожному типу будови тіла:
Чотирикутний тип– показник енергійної натури і твердості характеру. Люди такого типувідрізняються рішучими думками і діями, у них особливо розвинений практичнийзміст. Свої наміри вони доводять до кінця завдяки терпінню, наполегливості істаранності. Вони здібні до точних наук, філософії і математики, володіютьсолідною ерудицією, але відсутність уяви і нездатність до ідеального робить їхнепридатними для мистецтва. З них виходять хороші винахідники, механіки,будівельники, працівники сільського господарства, в цілому сфери матеріальноговиробництва. Переважаючі риси характеру: любов до власності, розрахунок,честолюбство, сімейність.
Трикутний типвказує на енергію, однак вона звичайно проявляється поштовхами і спалахами, безпослідовної наполегливості. Представники цього типу звичайно спішать приводитидо виконання свої плани, не даючи їм досягнути повної зрілості. Вони обережні,хитрі, можуть збрехати, винахідливі і дотепні. Одночасно вони схильні домеланхолії: пориви енергії і ентузіазму змінюються швидким упадом сил. Їхрозумові здібності дуже різноманітні, а нерідко і суперечні. Вони можуть бути імрійниками, і мислителями, ідеалістами і реалістами. Оскільки по натурі вонинепокірні, то з трудом переносять дисципліну.
Круглий типвідрізняється великою ініціативою і енергією. Основа індивідуальності такихлюдей – постійно діяти і щось виробляти. Вони толкові і розумні, але роздумичасто йдуть услід за діями. Їх звичайні якості – непередбачливість інерозсудливість – часто причиняють їм багато турбот і викликають значнітруднощі. В професійній діяльності схильні до торгівлі, так як товариські іекспансивні. Прихильники комфорту, гурмани, оскільки в них дуже розвиненачутливість. Володіють достатньою долею честолюбства і пихатості.
Овальний тип характеризується великоюрухомістю і розвиненою вразливістю. Люди даного типу живуть в постійнійнестійкості, безустанну змінюючи ідеї, бажання, смаки. Володіють живим розумом,талановиті, але ліниві для фізичних дій. Мають звичку починати тисячі справ незакінчуючи жодного. Недостатньо хоробрі, піддаються страху. Серед нихзустрічається багато поетів і художників, а також засновників і перетворювачіврізних вчень і релігій. Їх склад розуму такий, що вони швидше відгадують, ніжпізнають що-небудь. Мають добре розвинену інтуїцію.
Конусоподібний тип має найбільш розвиненурису – практичний зміст. Його представники – невиправні реалісти, які однакововолодіють деякою витонченістю розуму і великим тактом. По натурі вониконсервативні, прихильники авторитету, люди розрахунку, надають перевагуексплуатації інших, ніж робити щось самим. Честолюбці, тому люблятьпоказуватися на публіці, головувати на різних зборах. Володіють веселою вдачею,люблять спілкуватися, але боязливі. Схильні до порядку і правильному,впорядкованому способу життя. З їх числа виходять хороші адміністратори.
На перший погляд,така класифікація виглядає дещо надуманою. Однак певні тези даної концепціїзнайшли сьогодні відображення в так званих психогеометричних тестах, якібазуються на виборі фігур (наприклад, для вибору пропонується квадрат,прямокутник, круг, зигзаг), Характер вибору дозволяє судити прохарактерологічні особливості людини, її психічний стан на момент дослідження.
В 20-ті роки ХХстоліття французький лікар К.Сіго виділив чотири основних типи будови тіла:дихальний, травний, мускульний і мозковий. Більш інтенсивний розвиток однієї зцих систем, вважав він, приводить до збільшення долі відповідних реакцій вхарактері реагування індивіда на зміну оточуючого середовища, тому кожному типубудови тіла відповідають певні типологічні особливості реагування і поведінки(тобто темпераменту).
Ідеїконституційних основ темпераменту розвинув далі німецький психіатр Е. Кречмер.Він запропонував струнку, що знаходить і зараз прихильників, теорію залежностіпсихічного складу індивіду від його тіло будови, загальної тілесноїконституції, яка, в свою чергу, залежить від хімічного складу крові і гормонів,що виділяються органами внутрішньої секреції. При цьому люди з певним типомбудови тіла не тільки мають певний темперамент, але і проявляють стійкусхильність до специфічних для кожного типу психічних захворювань.
Е. Кречмервиділив чотири конституційних типи:
1. Лептосоматик(від грецького leptos –слабкий, soma – тіло). Зовнішні ознакицього типу: делікатна будова тіла, високий зріст, довгі верхні і нижнікінцівки, худорлявість, продовгувате лице, довгий ніс. Астенічні жінки звичайнохудорляві і низькорослі, схильні до передчасного старіння.
Цей тип назвалище астенічним (astenos- слабкий).
2. Пікнік (pyknos – товстий, повний). Зовнішні ознаки:велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст,великий живіт, кругла голова, коротка шия, широке лице.
3. Атлетик (athlon боротьба). Зовнішні ознаки:добре розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст,широкі плечі, вузькі стегна, випуклі лицьові кістки.
4. Диспластик (dys – погано, platos – сформовані). Зовнішні ознаки: будоватіла безформна, неправильна, спостерігаються різні деформації тіла (наприклад,надміру маленький або високий зріст).
В реальному житті«абсолютні» типи зустрічаються рідко, тому існують «змішані» типи(пікнічно-атлетичні, пікнічно-астенічні, астеніко-атлетичні).
Виявилось, що взалежності від типу будови тіла у людей стійко проявляються схожі психологічніособливості.
Пікніки порівнянолегко переключаються з однієї справи на іншу, вступають в контакт з іншимилюдьми. У них хороша короткочасна пам’ять, тому більш результативно вони вирішують поточні, оперативнізавдання. Але внаслідок того, що вони швидко і енергійно включаються в роботу,у них швидше починає падати інтерес до роботи, розвивається втома.
У астеніків більшрозвинена довгочасна пам'ять, їм підходить робота, що вимагає довгих роздумів,класифікації фактів, систематизації розрізнених фактів. В роботі вонипотребують довгого розкачування, але потім рідко роблять паузи. Астенікам важчевстановлювати контакти з іншими людьми.
Атлетики – цепроміжний тип тілобудови і реактивності. Тому в їх діяльності важко виявитипевний стиль. Частіше, ці особи займаються спортом, досягаючи високихрезультатів.
В залежності відбудови тіла, навіть у здорових людей, проявляються психічні якості, які в більшвираженій формі характерні для певних психічних захворювань. В відповідності доцього виділені три типи темпераменту:
1. Шизотимічний –об’єднує осіб з лептосоматичною і астенічною конституцією тіла. Це звичайнозамкнені, нелюдяні, вперті люди з ригідними установками і поглядами, схильні дозначних перепадів емоцій – від роздратування і сухості до абстракцій. Прирозладах психіки виявляють схильність до шизофренії.
2. Циклотимічний– з пікнічною будовою тіла. Циклотиміки легко контактують з іншими людьми,мають оптимістичні погляди, живо, емоційно реагують на всі події в широкомудіапазоні – від радості до смутку. При порушеннях психіки проявляють схильністьдо маніакально-депресивному психозу.
3. Іксотомічний –з атлетичною будовою тіла. Іксотиміки звичайно спокійні, не дуже ранимі, їхміміка і жести недостатньо виразні, гнучкість мислення невисока, важкопристосовуватися до нових ситуацій. При психічних розладах схильні доепілепсії.
Якщо концепціяЕ.Кречмера виникла і отримала визнання в Європі, то в Америці аналогічні ідеї в40-ві роки ХХ століття розвивав В.Шелдон. На його думку, будова тіла ітемперамент нероздільні. Психічні якості людини визначаються перевагою функційпевних органів тіла, причому ці відмінності починають закладатися ще в періодрозвитку людського ембріону. Виділені наступні конституційні типи:
1. Вісцеротонія(від лат. viscera –нутрощі).
2. Соматотонія(від грецького soma –тіло).
3. Церебротонія(від лат. сerebrum — мозок).
Відповідно людейз переважанням того чи іншого типу названо вісцеротоніками, соматотоніками іцеребротоніками. Виділяють також змішаний тип, що включає осіб, у яких вбудові тіла прояв тих чи інших ознак має приблизно однакову вираженість.
На сьогодні ряддослідників продовжують наукові пошуки в області вивчення взаємозалежності типудіяльності поведінки людини від типу будови тіла. Дослідження, розпочаті Б.Г. Ананьєвимі продовжені М.М. Обзоровим, дозволили розширити погляди Е. Кречмера і В.Шелдона. Доказано, що працездатність, мобільність і ригідність поведінки дійснобагато залежать від будови тіла.
Однак, насьогодні найбільш значимим фактом, що визначає індивідуально-психологічніособливості людини, признається властивий їй тип вищої нервової діяльності.
Положення протипи вищої нервової діяльності як основу темпераменту було сформульоване І.П. Павловимв 20-30 роки. Психіка – є властивістю нервової системи, тому й індивідуальнівластивості психіки, в тому числі властивості темпераменту, зумовленііндивідуальними властивостями нервової системи. І. Павлов виділив два процесинервової системи: процес збудження і процес гальмування.
Було виділено триосновні властивості нервової системи: сила нервової системи, врівноваженістьпроцесів збудження і гальмування, а також рухливість цих процесів.
Сила нервовоїсистеми – це працездатність нервових клітин, здатність нервової системивитримувати велике навантаження без зниження працездатності чи настрою.Наприклад, в умовах лабораторії силу нервової системи визначають за швидкістювироблення нервових зв’язків при дії дуже сильних подразників, наприклад,нестерпно гучна сирена або звуку гучної тріскачки. Нервові процеси збудження ігальмування можуть бути приблизно однакової сили або якийсь із нихпереважатиме, домінуватиме.
Рухливістьнервових процесів – це здібність швидко змінювати характер реагування ввідповідності до змін умов в зовнішньому середовищі. Іноді від ситуацій повноїмобілізації слід переходити до довгого очікування, і навпаки, довге вимушенеочікування повинно бути замінене миттєвою бурхливою реакцією на несподівано виниклийподразник. Тому процеси збудження і гальмування повинні змінювати один одного здостатньою швидкістю, яка звичайно суттєво відрізняється у окремих індивідів.Одні люди швидко змінюють стратегії і тактики взаємодії з впливами середовища,для інших необхідність навіть незначного відхилення від звичного алгоритму дійвиявляється важкою.
Таким чином,рухливість нервових процесів (швидкість збудження і гальмування) зовнішньопроявляється як здібність змінювати поведінку в відповідності до зміни умов оточуючогосередовища або задачами, що ставить перед собою індивід, швидко переходити відодного виду діяльності до другого, від пасивного стану до активного і навпаки.Якістю, протилежною рухливості, є інертність нервових процесів.
Врівноваженістьнервових процесів залежить від співвідношення сили збудження і силигальмування, від їх балансу. Якщо переважають гальмівні реакції, то людинуможна віднести до гальмівного типу, якщо вони рівні – до врівноваженого, колипереважає збудження – до збудливого.
Кожен з показниківв свою чергу ділиться на наступні підгрупи:
а) в залежностівід сили нервових процесів на сильних і слабких;
б) по ступеніврівноваженості – на врівноважених і неврівноважених;
в) ввідповідності з рухливістю – на рухливих і інертних.
Виходячи ізрізного сполучення цих трьох показників, І.П.Павлов створив зручну класифікаціюіндивідів по типах вищої нервової діяльності. Теоретично можливим є набагатобільша кількість сполучень, однак серед них по степені вираженості, чіткостівідмінностей і частоті зустрічей явно домінують чотири типи:
1. Сильнийврівноважений рухомий.
2. Сильнийврівноважений інертний.
3. Сильнийневрівноважений.
4. Слабкий.
В данійкласифікації переважають сильні типи. Це пояснюється тим, що на фоні загальноїслабкості нервової системи всі решта відмінності (по врівноваженості ірухливості) якби стираються, і домінують загальні поведінкові прояви:метушливість, неспокійність, нездатність долати запорогові подразники, швидкависнажливість. Індивіди, що відносяться до сильного типу, суттєво відрізняютьсяодин від одного по загальній схемі поведінки, стійкості до впливів середовища,збудливості, рухливості.
З точки зоруІ.П.Павлова, темперамент є однією з головних характеристик індивідуальнихособливостей людини, яка так чи інакше виявляється у всіх її поведінкових актахі діяльності. Тип нервової системи людини (чи генотип) в онтогенезі майже незмінюється, на нього слабо впливають зовнішні подразники і виховання.
І.П. Павловимбули запропоновані і психологічні характеристики окремих типів. Згідно них,сангвінік – це палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли внього багато цікавих справ, які його збуджують. Флегматик – звичайноврівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик – яскраво бойовийтип, забіяка, легко і швидко збуджується. Меланхолік – гальмівний тип нервовоїсистеми. Для нього кожне явище в житті є гальмівним агентом, він недовірливий,тривожний, завжди і у всьому підозрює погане і небезпечне.
Дослідження В.М. Тепловаі В.Д. Небиліцина показали, що існує ще цілий ряд властивостей нервовоїсистеми, наприклад: лабільність, що характеризує легкість виникнення збуджень ігальмування під час вироблення умовних рефлексів. Крім того, було встановлено,що структура основних властивостей нервової системи набагато складніша, а числокомбінацій набагато більше, ніж передбачалося І. Павловим.
Крім того, вдослідженнях останніх десятиліть показано, що природними основами темпераментує не лише властивості нервової системи, а й інші показники. Так, 1985 року Б.Й.Цукановим було зроблено наукове відкриття закономірного зв’язку міжсуб’єктивною помилкою у відтворенні часових інтервалів («t-типом») і типом темпераменту, булаобґрунтована власна одиниця часу у структурі психіки людини як показник їїтемпераменту. У подальших дослідженнях ученим створена повноцінна теоріятемпераменту як базової підструктури особистості. Цікава його гіпотеза промеханізм виникнення типів темпераменту Він пов’язує цей механізм «із циклічнимигеофізичними умовами існування живих істот, починаючи з першої клітини, щовиникла на планеті Земля. Адже геофізикам відомий факт, що добовий циклобертання Землі не завжди дорівнював 24 години, оскільки це обертання поступовоуповільнюється приблизно на 1 секунду у 100 років. Тому головною, глобальноюпричиною диференціації суспільного спектру «t-типів» та його розподілу натипологічні групи вчений визнає природний процес уповільнення обертання Землінавколо власної вісі. Це уповільнення призводило до зміни, збільшенняциркадианного, тобто добового циклу (день-ніч) існування живих систем у різнігеологічні епохи. Приміром, живі істоти (еукаріоти) початку нижнього Рифея,тобто 1,73 млрд років тому, існували у добовому періоді 16,8 годин. Щобузгодити свій циркадианний період із періодом обертання Землі, в еукаріотівповинен бути «крок» для вимірювання власної доби, що дорівнює 0,7 сек. Через576*106 років (1,15*109 років тому, Верхній протерозой) умеханізмі глобального біологічного годинника з’являються еукаріоти, котрізмушені вимірювати період уповільненого обертання Землі (19,2 години) з«кроком», що дорівнює 0,8 сек. Ще через 576*106 (початок Кембрія) період обертанняЗемлі становить 21,6 години і з’являються еукаріоти, які вимірюють свою добувласною одиницею часу, що дорівнює 0,9 сек. Якщо врахувати щорічне уповільненняв обертанні Землі на кожну 0,01 сек, то легко отримати увесь спектр еукаріотіву діапазоні 0,7сек
Зрозуміло, що «t-тип» у такому разі є ще й показникомгеофізико-біопсихічної інтеграції природи і людини, механізмом екологічноїєдності людини з планетою Земля, на якій вона перебуває. З позицій цієїглобально-генетичної гіпотези походження темпераменту, найстародавнішим середчотирьох типів темпераменту є холероїдний тип, найсучаснішим – меланхолоїднийтип, а флегматоїдів можна віднести до типологічного авангарду всього людства,який адаптує останнє до подальшого уповільнення ритму обертання Землі» (19).
Одночасно активнопродовжуються дослідження, що виявляють співвідношення вроджених і набутихвластивостей. На сьогодні окремі дослідники вважають, що і спадкове важливе на100%, і набуте важливе на 100%. Звичайно, така відповідь мало когозадовольнить, тому що, виходячи з поглядів вітчизняних дослідників – С.Л. Рубінштейната Б.М. Теплова, треба розглядати співвідношення між спадковим, вродженим танабутим в організації психіки індивіда та особистості. Згідно з поглядами С.Л. Рубінштейна,набуте у психіці особистості виникає завдяки заломленню зовнішнього черезвнутрішнє. Внутрішнє, відповідно до поглядів Б.М. Теплова, зумовлене вродженимивластивостями психіки, а не спадковими (генетичними) механізмами. Завдякизусиллям цих учених ще раз було підтверджене положення про те, що «все спадковеє вродженим, але не все вроджене – спадковим» (19). Отримані переконливі доказитого, що індивід може набувати властивості, властиві тому чи іншому типутемпераменту, в результаті умов життя.
Отже, ознакитемпераменту повинні бути не лише психофізіологічні, але й психологічні таповедінкові. При цьому ці ознаки повинні бути функціональними. Риситемпераменту виконують таку функцію в психологічній діяльності, яку виконуютьриси загального типу нервової системи у фізіологічній діяльності мозку.Загальний тип нервової системи виконує регулятивну роль ВНД. Від нього залежитьдинаміка умовнорефлекторних процесів. Темперамент реалізує регулятивну роль упсихічній діяльності, цілеспрямованій поведінці та практичній діяльності,спілкуванні.
Зіставляючиокремі властивості нервової системи з поведінкою людини, психолог В.С.Мерлінвиділив ряд психологічних властивостей темпераменту, що зіставляються іззагальними типами нервової діяльності.
Властивостітемпераменту – це найбільш стійкі індивідуальні властивості, які виникають вранньому дитинстві, зберігаються все життя і виявляються в поведінці,спілкуванні, діяльності, прояві емоцій і почуттів. Темперамент тісно пов'язанийз іншими властивостями особистості. Він ніби є природною канвою, на яку життянаносить візерунки характеру, визначаючи перш за все динаміку, а не змістпсихічного життя людини.
темперамент характер мовлення індивідуальний
Розділ ІІ. Вивчення особливостей темпераменту іхарактеру та проявів їх у мовленні2.1 Особливості темпераменту та прояви їх у мовленні
Одним зінформативних показників сили чи слабкості нервової системи дітей є їх мова.Представник сильної нервової системи, оцінюючи свої переживання, частішекористується крайніми, полярними виразами від «дуже погано» і «жахливо» до«дуже добре», «чудово», «краще всіх». Слабкий вибирає середні оцінки типу«по-різному», «так собі», уникаючи крайнощі. Правда, чим молодше дитина, тимчастіше вона використовує полярні вирази.
Щоб не спутативікові и типологічні мовленєві особливості, краще порівнювати мову ровесників,причому бажано однієї статі, так як у хлопчиків і у дівчаток є своя специфіка.В другій половині дня всі працівники, що мають дітей-школярів, телефонують додому і задають чергове запитання: «Ну, як справи?». Один шестикласник щоденнобадьоро рапортує: «Нормально!» Другий спокійно відповідає: «Нічого». Третійсьогодні кричить радісно і дзвінко: «Окей! Клас!», а назавтра сумовито і тихопромовляє: «Гірше не буває». Він навіть вмудряється на мамине привітання:«Добрий день», відповісти: «Нічого не має і не може бути доброго». Чим більшедіапазон, перепад між плюсом і мінусом, значить, тим виносливіша нервовасистема, яка дозволяє подібні коливання. Слабкий тип як би наперед себестрахує, оберігає і тому відповідає рівніше, радіє не так безоглядно і в відчайвпадає не так стрімко.
Необхідновідмітити, що при діагностиці властивостей темпераменту слід не випускати звиду таку обставину. Властивості нервової системи, особливо в дитячому віці,знаходяться в залежності від впливів середовища, оточення дитини, атмосферисім’ї. Про вплив умов життя і виховання на зовнішні ознаки темпераменту читаємоу М.Г.Чернишевського: «Ті люди, яким їх старші рідні і знайомі вселюютьпривичку тримати себе з гідністю, майже всі з ранніх років привикають доплавності рухів і мови; навпаки, в тих шарах, де вважаються потрібними різкістьрухів і мовлення, майже всі з молодості привикають до сильної і швидкоїжестикуляції, до проникливого і швидкого тону мови».
Сангвінік –любить піджартовувати, беззлобно посміятися над іншими, хоча не завжди схильнийприйняти критику і насмішки в свою адресу. Досить швидко забуває образи.Неприємних ситуацій (суперечок, вияснювання відносин) він звичайно намагаєтьсяуникнути. Люди сангвінічного типу легко встановлюють контакти, доброзичливі,привітливі. Це приємні співбесідники, з якими легко і цікаво. Однак, сангвінікзвичайно відкладає все, що йому не подобається або потребує додаткових зусиль,«на потім». Викладач-сангвінік любить спілкуватися зі студентами не лише поучбових проблемах, розпитує їх про життя, відчуває задоволення, отримуючипідтвердження своєї популярності у студентів. В ситуації формальних відносинвін пробує спочатку оживити обстановку, тому часто представникам інших типівздається легковажним. Отримавши зауваження або впевнившись, що його зусиллямарні, він в’яне, втрачає свою дотепність, живість. Лекції не любить читати поконспекту, полюбляє імпровізувати. Деколи на заняттях його «заносить», і вінвідходить далеко в сторону від програми, і власних намірів, пускаючись вроздуми на загальні теми.
Якщо ж процесроботи примушує сангвініка робити щось, що не зовсім йому приємне, то віншвидше змінить місце роботи, ніж обмежить свої потреби в дружньому спілкуванні,різноманітності.
Флегматик –студент звичайно спокійний, непоспішаючий. Він частіше за все врівноважений,рівний у спілкуванні, не любить в пусту базікати. Однак, люба зміна обстановки(особливо необхідність вступати в контакт з новими, незнайомими людьми,проявляти при цьому ініціативу) приносить флегматику додатковий дискомфорт.
Повільність ізовнішня байдужість флегматика нерідко провокують оточуючих робити йогооб’єктом для самоствердження. На ньому відточуються жарти, гострі репліки, йогоможуть дразнити, попрікати в ліні, пасивності, рівнодушності. Дійсно, довгийчас здається, що він взагалі не здатен ні на що реагувати. Однак, в одинпрекрасний день терпіння флегматика виснажується, і він зовсім втрачає надсобою контроль. Зупинити оскаженілого флегматика часто неможливо – він втрачаєвсяку здібність тверезо контролювати ситуацію.
Несправедливоображений флегматик стає злопам’ятним,він не схильний так легко, як сангвінік, змінювати партнерів по спілкуванню абозабувати непорозуміння. Спілкуючись з флегматиком, слід бути обережним, щоб незаторкнути його життєві цінності. При зовнішній незворушності він буде довгопам’ятати про розбіжності,неспівпадання поглядів, нетактовності в свою адресу. Але це – тоді, коливідповідні вчинки оточуючих перевищили певну межу його терпіння.
Працюючи разом зсангвініками і холериками (більш динамічними типами), флегматик може зводити їхз розуму своєю повільністю і незворушливістю. Одночасно, це найбільш вдалийпартнер для меланхоліка, який черпає в ньому відчуття сили і впевненості.
Холерик – людина,що відрізняється високою поривистістю, збудженістю. У всіх його діяхпроявляється прямолінійність, спалахуваність, агресивність. В момент упадунастрій у холерика різко падає, він стає нервовим, роздратованим, не терпитьжодних зауважень і заперечень. Необхідно зауважити, що в спілкуванні, навіть ухвилини підйому, холерик схильний допускати різкість, спалахуваність,роздратованість, грубість. Він легко впадає в стан аффекту – особливо якщооточуючі його не розуміють або не погоджуються з ним. Холерик-студент можебратися за всі доручення, захоплюватися ними, однак не терпить критики навіть ввигляді дружніх зауважень. В подібних ситуаціях він ображається, і може кинутивсе, що розпочав, заявивши: «Ну, якщо вам не подобається, робіть самі». Буває,що він може спалахнути по незначному приводу, наговорити зухвалостей.
Каючись потім всвоїй поведінці, він з гордості і самолюбства не зробить першого кроку допримирення. В аналогічній ситуації знову буде вести себе точно так самовиклично, так як нічого з собою поробити не може. Холерик зовсім не схильний додипломатії, він спочатку висловлюється, а потім починає думати… Це приводитьдо частих сварок з однокурсниками.
Холерик-викладачзвичайно нетерпимий до помилок студентів, щиро не здатен зрозуміти, чому їм невсе ясно в його предметі, не усвідомлює, що своєю манерою спілкування частоблокує їх активність, що деякі студенти його починають просто боятися(побоюються стати об’єктом різких, нетактовнихзауважень, неконструктивної критики).
Особи меланхолійноготипу в спілкуванні з холериком постійно отримують травми, тоді як сам він прицьому навіть не підозрює, що щось сталося, не помічає ні своєї нетактовності,ні реакції співбесідника. Краще йде взаємодія з сангвініками, які в силу своїхособливостей досить поверхово відносяться до того, що відбувається, схильніпрощати і забувати образи. При взаємодії з флегматиком холерик може дійти добілого каління, вважаючи, що цей діє так повільно з єдиною метою – насолитийому. В свою чергу його безцеремонність може стати фактом, визначаючимнакопичення у флегматика образи з наступним емоційним зривом.
Меланхолік –найбільш делікатне і легко раниме створіння. Вони сором’язливі і боязкі,необхідність вступати в контакт з незнайомими людьми, особами більш високого соціальногоі професійного статусу для них вкрай болюча. Любе зауваження сприймається нимивкрай загострено, вони схильні подовгу «застрягати» на його осмисленні, нарозгляді можливих аспектів відповідної ситуації. Меланхолік-викладач принайменшій невдачі схильний перебільшувати розмір і значимість того, що сталося,обвинувачувати себе в недостатній компетентності, робити висновки пронеправильний вибір професії.
За сприятливихобставин (тихій, спокійній обстановці, дружньому оточенні, цікавій роботі)меланхолік розкриває свої найбільш цінні якості: вразливість, високу емоційнучутливість, загострене сприйняття, м’якість, тактовність, делікатність. Саметонкість сприйняття дозволяє їм краще, ніж інші схоплювати найтонші відтінкиоточуючого світу, відношення і почуття інших людей. Однак види діяльності,пов’язані зі спілкуванням з широким колом осіб, даються їм важко. «Виконуючипедагогічну роботу, вони надзвичайно переживають з будь-якого приводу,отримують психосоматичні захворювання. Тому колеги з іншою типологією повинніделікатно відноситися до них, не експлуатувати їх готовність завжди прийти надопомогу, а в свою чергу, підстраховувати їх від стресових ситуацій».
В ситуаціяхспілкування, поряд з дистанцією, голос людини є дуже характерною рисою, якадозволяє скласти більш загальне враження про неї. В масових дослідженнях булоотримано від 60 до 90% правильних суджень відносно величини тіла, повноти,рухливості, внутрішнього стану і віку, що базувалися лише на голосі і манеріговорити. А… Штангль приводить наступні характеристики людського голосу:
«Швидкість мови: жвава, манера говорити,швидкий темперамент мови свідчить про жвавість, імпульсивність співрозмовника,його впевненість у собі; спокійна повільна манера вказує на незворушність,розсудливість, ґрунтовність; помітні коливання швидкості мовлення виявляютьнедостачу врівноваженості, впевненості, легку збудливість людини;
Голосність: велика голосність голосу,як правило, властива істинній життєвій силі або чванливості і самовдоволенню;мала голосність вказує на стриманість, скромність, такт або недостатністьжиттєвої сили, слабкість людини; сильні зміни в голосності свідчать проемоціональність і хвилювання співбесідників.
Артикуляція: ясна і чітка вимова сліввказує на внутрішню дисципліну, потребу в ясності в на нестачу живості.; неяснарозпливчата вимова властива поступливості, невпевненості, м’якості, в’ялостіволі.
Висота голосу: фальцет властивий людині, вякої мислення і мова більше виходять з інтелекту; грудний голос – мислення імова з участю емоційного, природні, а не свідомо створені; високий пронизливийголос – ознака страху і хвилювання, а низький тон голосу – це спокій,розслабленість і гідність.
Режим абоплинність мови:ритмічне говоріння (рівна плинність слів з легкими періодичними коливаннями) –багатство почуттів, врівноваженість, швидше хороший основний настрій; строгоциклічне, правильне говоріння – сильна свідомість, що переживається;напруженість волі, дисципліна, педантичність, холодність почуттів,округло-текуча манера говорити (типова для пікніків) – глибоке, сповненеемоційності життя; кострубато-відривиста манера говорити (типова дляшизотиміків) – тверезе цілеспрямоване мислення».
Прояви у мовленнірізних типів темпераменту:Холерик Сангвінік Флегматик Меланхолік
«Мова голосна, нерівномірна
Швидка, пристрасна, з нерівномірними інтонаціями
Виразна міміка»
«Мова голосна, жива, плавна
Швидка, чітка, супроводжується жестами, виразною мімікою»
«Мова монотонна, повільна
Спокійна, рівномірна, з зупинками, без різко виражених емоцій, жестикуляції і міміки;
Мовчазність, не балакає попусту»
«Мова тиха, з затиханням
Слабка, іноді понижується до шепотіння
Стриманість і приглушеність моторики і мови» (21) «Характерна мінливість: то не зупинити, то слова із них не витягнеш» «Люблять жартувати, дотепні» «Мовлення спокійне, без емоцій» «Голос тихий, мовлення уповільнене» (15, с.30) «Мова виразна, з правильними інтонаціями і наголосами, супроводжується емоційним підйомом» (22, с. 89).
Діагностика типутемпераменту
Темпераментвиявляється в будь-яких реакціях, незалежно від їхнього змісту. При цьомувластивості темпераменту можуть виявлятися в рухах, емоційних реакціях,мовленні, розумових діях, причому з різною силою. Для правильного оцінюванняособливостей темпераменту потрібно, по-перше, оцінювати їх у різних видахреакцій дітей; по-друге, знати, в яких саме реакціях особливо яскравовиявляється темперамент.
Як правило,темперамент виявляється в способах, а не в ефективності дій. Тому требааналізувати шлях дитини, що привів її до результату.
Властивостітемпераменту можуть бути замасковані навичками, що сформувалися в процесііндивідуального розвитку, звичками, рисами особистості. Тому їх оцінка можезалежати від умов ситуації виконання діяльності.
Схемаспостереження властивостей темпераменту, що виявляються у поведінці і мовленнідитини (2, с. 49-51)
1. У ситуації,коли потрібно швидко діяти:
а) легковключається в роботу;
б) діє зпристрастю;
в) діє спокійно,без зайвих слів;
г) діє непевно,боязко.
2. Як реагуєдитина на зауваження вихователя (учителя).
а) говорить, щобільше так робити не буде, але через якийсь час знову робить те саме;
б) обурюється, щоїй зауважують;
в) вислуховує іреагує спокійно;
г) мовчить, алеображена.
3. Під часобговорення з товаришами питань, що її дуже хвилюють, говорить:
а) швидко,запально, але прислухається до висловлень інших;
б) швидко, ізпристрастю, але інших не слухає;
в) повільно,спокійно, але впевнено;
г) з великимхвилюванням і сумнівом.
4. У ситуаціях,коли потрібно здавати роботу, а вона ще не закінчена, чи зроблена, якз’ясовується, з помилкою:
а) легко реагуєна ситуацію, що створилася;
б) квапитьсязакінчити роботу. Обурюється з приводу помилки;
в) вирішуєспокійно, поки вчитель не підійде до неї і візьме роботу, із приводу помилокговорить мало;
г) здає роботубез розмов, але виражає невпевненість, сумнів у правильності рішення.
5. При рішенніважкої задачі (чи завдання), якщо вона відразу не виходить:
а) кидає, потімзнову продовжує вирішувати;
б) вирішуєзавзято і наполегливо, але час від часу різко виражає своє обурення;
в) спокійно;
г) виявляєрозгубленість, невпевненість.
6. У ситуації,коли учень поспішає додому, вчитель чи активіст класу пропонує йому залишитисяв школі після уроків для виконання конкретного завдання:
а) швидко погоджується;
б) обурюється;
в) залишається,не говорячи ні слова;
г) виявляєрозгубленість.
Для школярів цепитання можна вилучити.
7. У незнайомійобстановці:
а) виявляємаксимум активності, легко і швидко отримує потрібну інформацію дляорієнтування, швидко приймає рішення;
б) виявляєактивність у одному певному напрямку, через це не одержує необхідних даних, алерішення приймає швидко;
в) спокійнопридивляється до того, що відбувається навколо, з рішенням не поспішає;
г) обережнознайомиться з обстановкою, рішення приймає непевно.
Примітка: літериперед варіантами поведінки означають: а – сангвінік, б – холерик, в –флегматик, г – меланхолік.
Прикладоформлення результатів спостереженняСитуація Темперамент А Б В Г 1. + 2. + 3. + 4. + 5. + 6. + 7. + Разом 1 4 1 1 холерик
Опираючись надослідження Б.Й.Цуканова (19, с.43-44), можна визначити тип темпераменту,ставлячи запитання: «Вам вистачає часу у житті?», в окремих випадках можнадоповнити такими запитаннями: «Ви відчуваєте хід часу? Він йде швидко чиповільно?»
По результатахопитування психологічна відносність перебігу часу може бути описана так:
у групі межово«поспішних» суб’єктів (холероїдна група) час «летить»;
у групі«поспішних» (сангвіноїдна група) – «біжить»;
у групі дещо«поспішних» (поблизу «врівноваженого» типу) – «рухається»;
у групі«непоспішних» осіб (меланхолоїдна група) час «стоїть, не рухається з місця»,
в групі«повільних» суб’єктів (флегматоїдна група) він «рухається повільними кроками».
Визначеннятемпераменту по руці і мовленню (15, с. 30,31)
- гарячі ісухі руки належать сангвінікові, або ж дитина перебуває у піднятому,добродушному настрої. Такі діти легкі на підйом, діяльні, товариські, у розмовіактивно жестикулюють;
- гарячі йвологі руки належать холерикові. Можливо, дитина перебуває у збудженому, трохидратівливому стані. Такі діти бурхливо реагують на все, що відбувається навколоних, неврівноважені, можуть різко розсміятися або раптово розстроїтися. Маютькатегоричні судження;
- холодніруки належать флегматикові. Як правило, при відповіді зважують кожне слово,говорять повільно, як би знехотя. Їх складно вивести із себе, вони поводятьсянезворушно і врівноважено;
- холодні йвологі руки належать меланхолікові. У розмові таких дітей легко ранити, причомувони довго переживають і прокручують у пам’яті цю бесіду. Їх складно загітуватина що-небудь, вони будуть всіма правдами і неправдами відмовлятися, зсилаючисьна те, що в них нічого не вийде. Також такі руки можуть бути у пригніченої чим-небудьабо розстроєної дитини. 2.2Характерологічні особливості характеру і прояви їх у мовленні
«Характерпроявляється у мовленні і поведінці. Наприклад, є люди, які багато говорять, аінші – мало або зовсім мало говорять, мовчазні. Є люди, які говорять красиво ізмістовно, а є просто балакучі, які захоплені не змістом, а самим процесомспілкування. У цьому випадку проявляються різні риси характеру: у красномовних– самовпевненість, бажання похизуватися, самозакоханість, а може і уважність долюдей, бажання бути приємним, невміння стримати себе, нерозуміння, відвертість,бажання бути прийнятим. Мовчазність може виражати велику відповідальність засвої слова («Слово – срібло, мовчання – золото»). Іноді це пояснюєтьсяхитрістю, бажанням приховати свої думки, почуття, іноді – замкнутістю,боязкістю, підозрілістю.
У кожного є свійстиль і зміст мовлення (тематика, сюжет, про що говорять і як говорять).Особливої уваги заслуговують внутрішні монологи, бо вони мають характерологічнезначення. Але треба мати на увазі, що особливості мовлення зумовлені типомхарактеру. Так спілкування сангвініка з іншими людьми значно відрізняється відтакого ж спілкування меланхоліка».
«Важливимджерелом пізнання характеру є мовне спілкування людей. «Пізнаємо птаха запір’ям, а людину за розмовами», — говорить прислів’я. Наприклад, за тембром,інтонацією голосу можна судити про щирість людини, яка говорить, про їїсхильність до доброти, розсудливості, суворості та ін. Багато може сказати,наприклад, голос пишномовний, скрадливий, ласкавий, несміливий, злісний,схвильований, торжествуючий, солодкуватий, ніжний…».
«Мова – один знайважливіших засобів, що є в розпорядженні людини. Мова дає людям можливістьобмінюватися поглядами, зближуватися, долати мирним шляхом розходження упоглядах, розв’язувати суперечності. З другого боку, сказане слово може бутипричиною незгод, сварок, засобом інтриг та наклепів. Красномовність, поєднана зпоганим характером в одній особі, може спричинити багато зла. Етика розмови — недопустити зловживання вмінням говорити» (23, с.34).
Найчастіше голосє нашою першою візитною карткою. У тому випадку, коли йде розмова по телефону,люди складають враження з голосу. Суб’єктивно голос може бути «гарним абопоганим».Гарний Поганий спокійний скрипливий вібруючий гугнявий з перевагою низьких тонів шепелявий добре модульований хрипкий оксамитовий боязкий керований уривчастий владний гучний інтонаційно забарвлений ледь чутний виразний безбарвний природний помпезний звучний плаксивий доброзичливий високого тембру довірчий монотонний турботливий невпевнений теплий нудний слабкий напружений
Голос має силу,висоту і забарвлення.
По голосу можнасудити і про характер людини. Боязкі люди говорять тихо, тоді як енергійні (абоагресивні) майже завжди голосно. Говорити тихо і боязко – це такий самийнедолік, як і надмірна голосність. У першому випадку у людей складаєтьсявраження, що перед ними людина, що не має достатньої віри ні в себе, ні в те,що вона говорить. У другому – люди думають, що людина надмірною голосністюнамагається довести те, чого не може зробити аргументами. Різні народикористуються в розмові різною силою голосу. Наприклад, в арабському світірозмова досягає такого рівня напруження голосу, що в нашому суспільстві вонасприймалася б як вияв агресивності або сварки. Проте самі араби вважаютьгучність голосу за вияв сили і щирості, а тихий голос – за вияв слабкості.
Кожен індивід маєсвоє власне забарвлення голосу, яким він відрізняється від інших людей і поякому ми його впізнаємо, навіть не бачачи. Це можна було б використовувати таксамо, як відбитки пальців у дактилоскопії. Забарвлення голосу часто відповідаєхарактерові людини. Бездушні люди мають, як правило, безпристрасний, байдужийголос, тоді як голос веселої людини звучить бадьоро і радісно. Забарвленняголосу може мінятися залежно від внутрішнього стану людини. Якщо мовецьперебуває у стані депресії, слухач відчує це так само, як і його радіснийнастрій. Фонетисти розрізняють вроджене забарвлення голосу, що притаманнеприроді людини, і штучне, яке змінюється залежно від ситуації.
Зміна висоти йсили голосу, тобто його модуляція, допомагає мовцеві утримувати увагу слухачів.
Голос підвищуютьтоді, коли ставлять запитання, висловлюють нерішучість або сумнів. Якщо ж требависловити рішучість, довір’я, переконання в необхідності зробити якусь справучи відповісти на запитання, то висота голосу падає.
Швидкість мовизалежить від характеру людини. Нерішучі люди говорять повільніше, так само як імеланхоліки або флегматики. Натомість люди, що мають жвавий і веселий характер,говорять швидко. Жінки говорять швидше, ніж чоловіки. Темп мовлення в різнихнародів неоднаковий. Відомо, що, наприклад, представники романських народів(італійці, французи) говорять набагато швидше, ніж народи скандинавських країн.Темп мовлення може змінюватися залежно від ситуації, а також від значенняінформації.
Кожна людина маєсвій, властивий лише їй стиль мови, який відрізняється від стилю інших людей.Цей стиль відносно постійний, усталений щодо конкретної людини. Тому нерідко постилю можна здогадатися, хто виголосив промову. За кордоном проводилидослідження, мета яких полягала в тому, щоб з-поміж багатьох письмових робітстудентів вузів визначити ті, які написав один і той самий студент. Вексперименті брало участь 70 студентів. Кожен з них написав десять робіт надев’ять тем. Завданням рецензентів було зібрати докупи роботи, автором якихвиступала одна людина. Успіхи були неабиякі, хоч самі рецензенти і не моглипояснити, за якими ознаками вони зробили висновок про схожість стилю.
Стиль окремихавторів чи промовців характеризують обсяг словникового запасу та довжинаречень, що виражається загальною кількістю складів у них. Так, встановлено, щов діалогах театральних вистав на один прикметник припадає дев’ять інших частинмови. В науковому тексті цей показник 1:3. У романах на один прикметникприпадають три дієслова. На основі цих показників деякі психологи роблятьвисновки про емоційну врівноваженість дітей. Емоційно неврівноважені діти вживають,як правило, більше дієслів (за допомогою яких завжди виражається дія абодіяльність), ніж прикметників (які частіше вживаються при описуванні).
Дуже важливим успілкуванні є дружнє ставлення до інших. Така людина першою привітається іпосміхнеться. На її обличчі з’являється радість від зустрічі, вся розмоваведеться в дружньому тоні. Дружнє ставлення полегшує спілкування між людьмилише тоді, коли воно щире. Корисливі цілі інші люди дуже швидко розгадують.
Слово «я» — однез тих слів, що їх людина вживає найчастіше, хоч би якою мовою вона говорила.Мова деяких людей просто таки нашпигована цим словом. Якщо в розмові ви надточасто вживаєте його, то навряд чи викличете симпатію у свого співрозмовника.Адже в останнього теж є своє «я», і воно для нього набагато важливіше, ніжваше. І чим більше ви наголошуєте на своєму «я», тим більше зневажаєте його«я». Характер людини значною мірою виявляється у частоті вживання в розмовізайменників «я», «ми», «ви»: чи вона егоїст, чи визнає заслуги інших, додаючи їмупевненості в своїх силах.
Деякі людиспочатку говорять, а потім думають. А треба зважити, чи нікого не образить те,що ви хочете сказати, а вже тоді говорити. Треба бути тактовним, поєднувативміння говорити з вмінням вчасно помовчати, не бути надокучливим відвідувачем.
Щоб позбутисяніяковості і сором’язливості, треба планомірно встановлювати контакти з людьми,говорити, тренуватися в розмові.
Неприємневраження на співрозмовника справляє менторський тон, коли промовець надтобагато моралізує і повчає присутніх, який здебільшого властивий учителям тавикладачам вузів, що звикли повчати учнів і студентів. Враження, що ви хочетеповчати слухачів, виникає тоді, коли ви говорите про загальновідомі речі так,ніби ніхто нічого про них не знає.
Коли нову темупочинають обговорювати без будь-якого вступу, то це свідчить про невисокийрівень тих, хто бере участь у розмові, навіть у тому випадку, якщо попереднятема вичерпана і настала мовчанка. Будь-яке відхилення від теми і постановкапитань, які не мають ніякого відношення до суті справи, шкодять обговоренню,свідчать про брак досвіду того, хто виступає, або навіть про безладність йогомислення.
Є люди, якіпідкреслюють як позитивну рису свого характеру те, що вони всім говорятьправду. Але насправді вони бувають при цьому нетактовні, грубі, агресивні. Томулюди відвертаються від таких.
Вплив мовизначною мірою залежить від її характеру. Якщо мова суха, невиразна, монотонна,то навряд чи схвилює когось із слухачів. Якщо ж промовець сповнений натхнення,то він неодмінно викличе інтерес у слухачів, передасть частину свого натхненняїм.
Є люди, якінамагаються підкорити в розмові інших і для цього застосовують так званідомінантні прийоми: вони виражаються в тому, що владна особа диктує темпрозмови, говорить голосно і швидко, перебиває інших, говорить тоном, який нетерпить заперечень, ігнорує спроби інших виявити ініціативу в розмові. Якщо ціприйоми застосовує особа, яка займає керівну посаду, то підлеглі не мають змогизвільнитися з-під впливу таких домінантних прийомів. Проте якщо особа з владнимхарактером зустрічається з людьми, які від неї не залежать, то їй незалишається нічого іншого, як змінити прийоми, бо тоді ці люди намагаютьсяуникати розмов з нею або навіть поривають стосунки.
Якщо один ізспіврозмовників має владний характер, а другий охоче йому підкорюється, тообидва стилі поведінки, зумовлені цими характерами, добре узгоджуються міжсобою. Коли ж стикаються двоє людей з владними характерами, кожен з яких прагнепідкорити іншого, то між ними виникають конфлікти.
Були проведеніексперименти з групами, до складу яких входило багато людей з владнимихарактерами. Ці групи виявлялися неспроможними оперативно виконати роботу, якапотребувала співробітництва, оскільки їх члени, маючи владний характер, починалиборотьбу за лідерство.
Практичнийвисновок цих психологічних експериментів, а також повсякденного життя полягає втому, що група, сформована тільки з осіб з владним характером, не виправдаєсподівань, які на неї покладаються.
Успіх виступузалежить від тону голосу промовця, застосування якого залежить від характерупромови. Тон може бути приятельський, агресивний, театральний, повчальний,урочистий, діловий, миролюбний, саркастичний, розмовний або лекційний.
«Г. Айзенком буларозроблена методика визначення ступеня екстра- і інтравертованості і ступенянейротизму. Відповідно до цієї теорії, екстраверти – це люди «звернені зовні»,товариські, балакучі, які люблять гучні компанії, веселі, рухливі, запальні,часом агресивні, що не контролюють свої почуття і емоції. На відміну від них,інтроверти – «звернені в себе», орієнтуються на власні почуття, стримані,сором’язливі, віддають перевагу книзі, аніж живому спілкуванню, серйозні уприйнятті рішень, контролюють свої емоції, рідко агресивні, цінують етичні норми.
Крім того, людиназ підвищеним рівнем невротичності і тривожності дуже вразлива, тяжче й довшепереживає сварки й конфлікти, їй важко «узяти себе в руки», вона частопригнічена й засмучена, постійна тривога виснажує й не дає радуватися життю,коло друзів звужується і вона менше може спілкуватися.
Тому приспілкуванні людей з такими протилежними характерами мимоволі виникаютьнепорозуміння, проблеми, конфлікти. І важливо, щоб вчитель, як більш грамотнийі досвідчений, ураховував дані розбіжності й особливості дітей і намагавсяпопередити або вирішити всі непорозуміння і конфлікти, не загострюючи і непоглиблюючи їх».2.3 Висновки та рекомендації для вчителя 2.3.1По врахуванню індивідуальних особливостей темпераменту
Реалізуючи індивідуальний підхід, учитель повиненособливу увагу приділити учням із слабкою та інертною нервовою системою. Ось, приклади навчальних ситуацій, щосприятливі для учнів зі слабкою нервовою системою.
1. Ситуації, які вимагають монотонної,але легкої роботи, наприклад, коли вимагається розв’язати велику кількістьзадач одного типу, чи виконати кілька подібних вправ з мови.
2. Такі учні легше діють зашаблоном, схемою.
3. Ситуації, які вимагаютьпослідовної та планомірної роботи.
4. Виконання учнем роботи, якавимагає попередньої підготовки, наприклад, попереднього складання плану.
5. Ситуації, де необхіднерозуміння та знання предмета поза шкільною програмою. “Слабкі” схильнісамостійно проникати у більш глибші зв’язки та відношення всередині навчальногоматеріалу. Вони також схильні до систематизації знань.
6. У ситуаціях, коли вчительвимагає виконання наочного зображення. Тоді вони проявляють свою перевагу надсильними. Різноманітні види наочного зображення – графіки, схеми, малюнки,діаграми, таблиці – полегшують їх навчальну діяльність.
7. “Слабкі” схильні ретельноконтролювати виконання навчального завдання та перевіряти одержані результати.
Одночасно унавчанні зустрічаються ситуації, в яких виникають труднощі для учнів із слабкоюнервовою системою.
1. Довга напружена праця (якдомашня так і на уроці) “Слабкий” швидко втомлюється, втрачає працездатність,починає помилятися, повільно засвоює матеріал.
2. Відповідальна самостійна,контрольна чи екзаменаційна робота, яка вимагає емоційного, нервово-психічногонапруження, особливо тоді, коли її виконання обмежено часом.
3. Ситуація, коли вчитель ушвидкому темпі задає запитання і вимагає негайної відповіді.
4. Вчитель ставить несподіванезапитання і вимагає усної відповіді. Відтак, для «слабкого» сприятливішаситуація письмової відповіді, а не усної.
5. Робота після невдалоївідповіді, яку оцінили негативно.
6. Ситуації, коли є різноманітнівідволікання, наприклад: репліки, фрази вчителя, відповіді іншого учня тощо.
7. Робота в ситуації, якавимагає розподілу уваги або її переключення з одного виду діяльності на інший,наприклад, під час пояснення вчитель одночасно опитує учнів пройдений матеріал,використовує різноманітний дидактичний матеріал (карти, слайди, підручник),змушує робити записи у зошиті, слідкувати за підручником, знаходити по картітощо.
8. Гамір, неспокійна обстановкав класі.
9. Робота після нетактовногозауваження вчителя чи суперечки з однокласником тощо.
10. Робота на уроці у запального,нестримного педагога.
11. Ситуація, коли на уроці требазасвоїти багато різноманітного за змістом матеріалу.
Особливої увагипотребують учні з інертною нервовою системою. Позитивні особливості діяльностіучнів з інертною нервовою системою є наступні.
1 Вони можутьдовго працювати, не відволікаючись на репліки вчителя, на роботу учня, якийвиконує завдання біля дошки.
2. Відзначаютьсявисоким рівнем самостійності при виконання завдань.
3. Хоч вони єповільні, але довго зберігається активність.
4. Вони схильнідо одноманітної роботи, успішно виконують роботу протягом тривалого часу.
5. Інертні учнівміють до кінця вислухати пояснення вчителя, а потім почати виконуватизавдання.
6. У вправах накмітливість беруть участь лише в тому випадку, коли мають достатньо часу дляроздумів.
7. Вони активні вроботі над вивченням матеріалу.
8. У них кращерозвинута довготривала пам’ять, ніжкороткочасна чи оперативна.
9. Такі школярішвидко виконують завдання, якщо мають можливість довільно організувати своюдіяльність. Вони досягають швидкості за рахунок спеціальної організаціїдіяльності, наприклад, коли не треба відволікатися на спілкування з учителем,сусідом по парті тощо.
10. Для нихсамостійна робота легша за фронтальне опитування.
Прикладинавчальних ситуацій, в яких виникають труднощі в учнів з інертною нервовоюсистемою.
1. Коли вчитель пропонує класузавдання, що різні за змістом та способами розв’язання.
2. Вчитель пояснює матеріал удосить швидкому темпі і їм не зрозуміла послідовність запитань.
3. Час роботи обмежений, аневчасне виконання її загрожує негативною оцінкою.
4. Коли потрібно частовідволікатися на репліки вчителя, контролювати відповідь на запитання іншогоучня та одночасно виконувати інше завдання.
5. Вчитель ставить не послідовнозапитання і вимагає швидкої відповіді.
6. Необхідно швидко переключатиувагу з одного виду діяльності на інший.
7. Оцінюється якість засвоєнняматеріалу відразу, на перших порах його заучування.
Психологипропонують учням застосовувати компенсаційні прийоми учнів, що дозволяютьдолати труднощі навчання.
Для учнів ізслабкою нервовою системою:
1. Швидку втомлюваністькомпенсують частими перервами для відпочинку, оптимальною організацієюдіяльності, режимом дня.
2. Недостатню зібраність ісхильність до відволікання уваги – посиленим контролем і перевіркою роботипісля виконання.
3. Повільний темп розумовоїроботи компенсують ретельно проведеною попередньою підготовкою до роботи, щодає можливість слабким на перших порах випереджати сильних.
4. Попередня підготовка,глибокий усесторонній аналіз і обдумування інформації, яка засвоюється, їїсистематизація, складання плану відповіді дозволяє слабким дещо зменшитинервово-психічне напруження, яке виникає в них у відповідальні моменти їхнавчальної діяльності (контрольна робота, іспит).
Для учнів зінертною нервовою системою можна рекомендувати такі прийоми:
1. Спочатку давати неповнувідповідь із доповненням після невеликої паузи. Така тактика дозволяє виділитидеякий час для обдумування, коли вчитель швидко задає запитання і вимагаєнегайної відповіді.
2. Давати випереджуючівідповіді, коли вчитель у швидкому темпі дає завдання, послідовність якихзрозуміла, наприклад, завдання, записані на дошці, можуть збільшити швидкістьроботи за рахунок виконання наступного завдання, пропускаючи попереднє.
Випереджаючівідповіді – це спеціальна організація діяльності, яка властива лише інертним,оскільки актуальна діяльність (розв’язання тільки тих завдань, які пропонують вданий момент), найчастіше виявляється для них безрезультатною.
3. Виконують превентивні дії упідготовці відповідей – перш, ніж відповісти на задане запитання, інертнийпопередньо підготується і відповідає тільки після того, як форма відповіді вжеготова, бо підготовка відповіді під час виступу пов’язана для них з великимитруднощами (20).
Темперамент якіндивідуально-психологічна риса виконує регулятивну функцію в поведінці,зумовлює використання людиною своїх енергодинамічних можливостей, їх адаптаціюдо умов. Властивості темпераменту не визначають діяльність, а лише задаютьобмеження, оберігають організм від великого чи, навпаки, малого використанняенергії.
«Вважається, що вдіадній взаємодії, малих групах (в тому числі в сім’ї) найбільша сумісністьдосягається при поєднанні людей з протилежними темпераментами. Найбільшефективна робота здійснюється в парах: холерик-сангвінік, сангвінік-меланхолік,меланхолік-флегматик» (1).
Психологирекомендують розсаджувати за партами учнів, приймаючи до уваги типтемпераменту, наступним чином (за О. Костенко):
Флегматик –Сангвінік
Сангвінік –Меланхолік
Флегматик –Флегматик
Сангвінік –Холерик
Флегматик –Меланхолік
Сангвінік — Сангвінік
Рекомендації дороботи з учнями,
які мають різнітипи темпераменту (18, с. 24) :
Сангвінік
Підтримкависокого рівня працездатності за допомогою:
· Додатковихзавдань:
· Наданнядопомоги слабшому;
· Завданняу формі змагань;
· Прихильністьдо творчої діяльності;
· Завданняз елементами пошуку і творчості;
· Шляхомгенерації ідей (запропонувати і зафіксувати за короткий проміжок часу якомогабільше ідей для вирішення складної задачі, ситуації);
· Постановкаевристичних питань, які підштовхують до дослідницької діяльності;
· Залученнядо конкурсів, вікторин;
· Чіткікритерії оцінки за кожен вид діяльності для попередження схильності допереоцінки своїх можливостей.
Холерик
Контроль надрегуляцією, поступове формування наполегливості, старанності, послідовностічерез:
· Попередженняперезбуджування (спокійний, врівноважений стиль взаємодії, відмова від різнихвидів змагань);
· Використаннявправ на релаксацію, які сприяють закріпленню в нервовій системі процесівгальмування;
· Використанняцікавих додаткових завдань, проте за умови якісного виконання основної роботи;
· Дозованізавдання, інструктаж, алгоритми для виконання завдань;
· Длязвільнення зайвої енергії пропонувати на уроці додаткові завдання, якіприпускають елементарні фізичні дії: підготувати наочність, роздати посібники.
Флегматики
Терпиме ставленнядо сповільненого темпу роботи, допомога у важких ситуаціях:
· Під часвідповіді надання часу на роздуми; пропозиція питань і завдань наперед;
· Дозвілвиконати не всі завдання або збільшення часу на їх виконання;
· Відмовавід порівняння з успішнішими однокласниками;
· Уникненняситуацій несподіваного питання;
· Оцінка нетільки результату, але й старання;
· Допомогапри виконанні складних вправ схемами-опорами або зразками, використання вправ,які розвивають мислення, уяву, фантазію;
· Залученнядо нетривалих змагань;
· Пропозиціясамостійних робіт частіша, ніж іншим;
· Допомогав організації робочого місця.
Меланхолік
Створеннятепличних умов – ключова умова виховання:
· Приспілкуванні вираз співпереживання і розуміння їх відчуттів, станів, сумнівів,страхів;
· Заохоченнядіяльності в різних формах;
· Привчаннядо планування діяльності, розумного розподілу часу і збалансованості тривалостіроботи і відпочинку;
· Допомогау подоланні сором’язливості, знаходження способів знайти себе ( залучення доспільної діяльності з дорослими, виконання простих потокових доручень,наприклад, перевірка робочих місць);
· Пропозиціячастіша, ніж іншим і в більшій кількості, навчальних завдань цікавого характеру(через схильність до апатії);
· Робота уповільному темпі.2.3.2 Програма роботи по коректуванню проявів темпераменту
Програма роботиприводиться по А.С.Прутченкову (21, с.177-179), який на основі результатів,отриманих з допомогою методики визначення темпераменту методом самооцінки,пропонує систему розвивальних ігор для осіб з переважанням того чи іншого типутемпераменту.
Вправи дляхолериків
Вправа «Флегматик»
Навчіться на часперетворюватися в людину іншого темпераменту, наприклад, флегматика. Візьмітьсобі за правило деякий час бути флегматиком. Говоріть рівним і тихим голосом,повільно і спокійно, обдумуючи свої слова. Так само спокійно ведіть себе зіншими людьми. Розпочніть з десяти хвилин протягом дня і доведіть цей час до3-4 год. Обов’язково проаналізуйте свої відчуття і почуття, які Ви відчули,спілкуючись з людьми в цій ролі.
Вправа«Попелюшка»
Як би Вам не буловажко, під час дружньої вечірки або в дружній компанії цілу годину (краще дві,а ще краще три) постарайтеся сидіти в стороні, мовчки спостерігаючи за всім, щовідбувається. При цьому Вас, звичайно, будуть просити прийняти саму активнуучасть в загальному дійстві, але зішліться на втрату «кришталевої туфельки» ізалишіться в стороні.
При цьомупостарайтеся поспостерігати за присутніми. Як вони себе ведуть? Що роблять? Якговорять? Чи не впізнаєте Ви себе в деяких з них? Якщо так, то, можливо, щосьхочете змінити в собі?
Вправи длясангвініків
Вправа «Ведеться»
Під час ділової бесіди або простої розмови постарайтеся періодично передаватиініціативу Вашому співрозмовнику, наприклад, запитуйте його: «А як Ви вважаєте?Що Ви думаєте з цього питання?» Ще краще, якщо Ви будете говорити про те, щоцікаво і що хвилює Вашого співрозмовника.
Не робіть жоднихзауважень з приводу манери спілкування Вашого співрозмовника, навпаки, — похваліть його. Але зробити це слід без іронії, доброзичливо.
Вправа «Повнийлад»
Візьміть собі заправило – періодично наводити лад з своїми книгами, підручниками, своїмизаписами. Для початку наведіть елементарний порядок у себе на столі. Визначтекожному предмету конкретне місце і в подальшому постарайтеся класти його саметуди.
«Навести лад» всвоїх думках Ви зможете з допомогою щоденника або тижневика, в якому слідзаписувати свої основні справи на наступний день і ввечері перевіряти, чи всеВи виконали з того, що було намічено. Намагайтеся виконувати всі наміченісправи.
Вправи дляфлегматиків
Вправа «блазень»
Свідомо грайте рольблазня в любій компаній, де Вам приходиться бувати. Розказуйте веселі історії(Вам їх прийдеться завчити або придумувати), вивчіть смішні пісні разом здрузями, розказуйте анекдоти (хоч це Вам, звичайно, дається важко).
При цьому Вампотрібно постаратися відчувати себе комфортно, хоч це спочатку важкувато. Алекожну нагоду Вам потрібно використовувати для того, щоб знову і знову гратироль блазня. Ця роль допоможе Вам побачити світ не таким похмурим, а людей нетакими вже і поганими.
Вправи длямеланхоліків
Вправа «Оратор»
Під час бесід ірозмов з своїми друзями свідомо намагайтеся бути Оратором (саме з великоїбукви). Для цього Вам потрібно говорити голосно, чітко, використовуючи різніораторські прийоми, щоб привабити увагу співрозмовника. Не забудьте, що вашапромова повинна бути зрозуміла співбесіднику (час від часу запитуйте у нього:«Ти розумієш, про що я говорю?»)
Вправа «Масовик»
В дружнійкомпанії або на вечірці не сидіть збоку, а спробуйте зіграти роль масовика.Запропонуйте всім учасникам вечірки зіграти яку-небудь гру або іншу цікавусправу. Важливо не просто запропонувати цікаву гру, але і організувати їїпроведення. 2.3.3 По урахуванню індивідуальних особливостей характеру
Характерформується поступово завдяки систематичним послідовним вимогам, впливам,дотримання яких стає способом життя дитини.
Передумовамистановлення характеру є особливості нервової системи, тип темпераменту,задатки, здоров’я тощо. Вирішальними умовамиу становленні характеру є соціальні умови, насамперед, умови життя конкретноїсім’ї ( цінності, матеріальне становище,стосунки), а також стиль сімейного виховання. Конкретними соціальними умовамивиховання є також групи, у яких перебуває дитина (шкільний клас, референтнагрупа, коло друзів). Основними психологічними механізмами виховання характерує:
Психічнезараження, наслідування дорослих та ровесників, ідентифікація, емпатія чиздатність до співпереживання, рефлексія, інтериорізація-екстеріоризаціязовнішніх вимог, оцінювання поведінки, підкріплення поведінки, самооцінюваннята ін.
Стихійнимичинниками становлення характеру виступають:
1) неконтрольованеспілкування дитини з старшими та ровесниками;
2) соціальненаучіння як результат спостереження за поведінкою дорослих т ровесників,ідентифікація з ними;
3) засобимасової інформації.
Керованими (нестихійними) чинниками становлення характеру єцілеспрямоване виховання дитини з раннього віку, що полягає в:
1) Постановцівимог до поведінки та діяльності дитини, що постійно ускладнюється, створенняумов для дотримання цих вимог, корекція поведінки, постійне підкріпленняпозитивної поведінки і після вироблення позитивної звички. Самі вимоги повиннібути систематичними, послідовними, що поступово стають складовими (звичками)способу життя дитини.
2) Особливезначення у формуванні характеру має фізична праця, виконання дитиною доручень,обов’язків, у процесі чого формуються вольові риси характеру, моральні риси(працьовитість, чесність, гуманізм). Діти, які не займаються фізичною працею,характеризуються неохайністю, схильністю підміняти виконання справи розмовою,не доводять справу до кінця. В організації діяльності необхідно створити умовидля самореалізації, самоствердження та самовираження особистості.
3) В умовахнавчання виховується самокритичність, наполегливість, відповідальність та іншіякості.
4) Керуванняміжособистісними стосунками особистості: друзі, приятелі, товариські групи.
5) Організаціясамовиховання шляхом переведення контролю у самоконтроль, звертання на формупрояву власної поведінки (ефективність, повільність, імпульсивність тощо).Дитина повинна самостійно корегувати негативні прояви, уміти регулювати своєюповедінкою згідно правил і норм поведінки, виробляти у себе звички, манери,стиль поведінки, ставити себе й інших у відповідні умови, які б стимулювали йпрактикували потрібний стиль поведінки. Необхідно допомогти дитині у виборіідеалу, складанні програми самовиховання та доборі способів її реалізації.
6) Вчасна корекція поведінкидитини у випадку відхилень від норм, ідеалів.
7) Попередженнянегативного впливу стихійних чинників (неформальне спілкування з дітьми, щомають відхилення у поведінці, попередження негативного впливу засобів масовоїінформації, соціального научіння на вулиці). Якщо в дитинстві було допущенонавіть незначну помилку у вихованні, то згодом у житті людини виявляють себетакі риси характеру, які заводять її в тупик, заважають їй та її близьким жити
Характер – лишеодна із сторін особистості, але не вся. Людина, яка поставлена в екстремальнуситуацію або просто в ситуацію вибору, здатна піднятися над обставинами, в томучислі і над власним характером. Тою мірою, якою людина здатна на це, в ній наперший план виступає не конкретно-характерне, а загальнолюдське начало. І тоюмірою, в якій вона не здатна на це, особистість дійсно вичерпується своїмхарактером, типовими індивідуальними характеристиками. Людина, яка керуєтьсяпсихологічними засадами добрих взаємин з іншими людьми, такими як приязність,уміння стати на місце іншого, ввічливість, тактовність, приємний зовнішнійвигляд, гарні манери, сприяє тим самим створенню умов для покращення стосунківміж членами свого колективу, для усунення суперечок і непорозумінь,встановленню в колективі нормальної трудової атмосфери. Інколи вистачить навітьі однієї такої людини для забезпечення нормального психологічного клімату вньому. На завершення приведу цитату Марка Аврелія: «Жити щодня так, наче цейдень останній, ніколи не метушитися, ніколи не бути байдужим, ніколи неприймати театральних поз – ось досконалість характеру.».Список використаних джерел
1. Адаптація дитини до школи/Упоряд.: С.Максименко, К.Максименко, О.Главник – К.: Мікрос-СВС, 2003. – 111 с.–(Психол. інструментарій). Бібліогр.: с.109-110.
2. Боговарова О. Психологічнаготовність дитини до навчання в школі// Психолог. – 2003. — № 29-32.
3. Визуальные тесты. Сборник /Сост. Г.В.Щекин. –К.: МЗУУП, 1992.- 167с.
4. Войцихова А.І. Характеристикаіндивідуально-типологічних особливостей та їх вплив на взаємостосунки зоточуючими// Психологічна газета. – 2006. — № 14. – С 18-26.
5. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение вобщую психологию. М.: Изд-во МГУ, 1988. – С.257-280.
6. Глівник О.П. Батькам проособливості психічного розвитку дитини// Психологічна газета. – 2004. — № 9. –С. 1-5.
7. Загальна психологія: Навч.посібник / О.Скрипченко, Л.Долинська, З.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта,2005 – 464 с.
8. Коломинский Я.Л. Человек:психология: Кн… для учащихся ст. классов. – 2-е изд., доп. – М.: Просвещение,1986. – 223 с.: ил.
9. Леонгард К. Акцентуированныеличности. – К.: Вища школа, 1989.
10. Маценко В. Технологія іміджу. – К.:Главник, 2005. – 96 с. – (Психол. інструментарій). –Бібліогр.: с. 94.
11. Невінчана Н.В. Мозаїка думки// Завуч.– 2006. — № 29. – С. 1.
12. Орлов Ю.М. Самопознание и самовоспитаниехарактера: Беседы психолога со старшеклассниками: Кн… для учащихся. – М.:Просвещение, 1987. – 224 с.
13. Основи психології: Підручник/За заг.ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. – 3-тє вид., стереотип. – К.: Либідь, 1997. –632 с.
14. Психічне здоров’я дитини/ Упоряд. Т.Гончаренко – К.:Редакція загально педагогічних газет, 2003. – 112 с. –(Бібліотека «Шкільногосвіту»).
15. Психологія виховання// Виховнаробота. – 2006. — № 9. – С. 30-33.
16. Психопрофілактика/ Упоряд.Т.Гончаренко – К.: Редакція загально педагогічних газет, 2003. – 112 с.–(Бібліотека «Шкільного світу»).
17. Райгородский Д.Я.(редактор-составитель) Психология и психоанализ характера. Хрестоматия попсихологии и типологии характеров. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1997 –640 с.
18. Реутенко О. Такі традиційніконкурси// Директор школи. – 2007. — № 2. – С.22-24.
19. Рибалка В.В.Індивід та особистість упсихологічній теорії часу Бориса Цуканова// Психологія і сусільство. – 2006.-№3. – С.32-57.
20. Савчин М.В. Загальна психологія:навчальний посібник. У двох частинах. Частина І. Видавнича фірма «Відродження»,1998. – 159 с.
21. Семиченко В.А… Психологія:Темперамент. – К.: Видавець О.М.Ешке, 2006. – 200 с. – Рос. мовою.
22. Титаренко Т.М. Такие разные дети. –К.: Рад. шк., 1989. – 144 с.
23. Томан І. Мистецтво говорити: Пер. Зчес. – 2-е вид. – К.: Політвидав України, 1989. – 293 с., іл.
24. Щекин Г.В. Визуальная психодиагностикаи ее методы. Учебно-методическоепособие. Часть І. Основы визуальной психодиагностики. – К.: ВЗУУП, 1992. – 119с., ил.