Тілесно–орієнтованої психотерапії

Зміст
 
Вступ
1. Теоретична частина.
А) Поняття тілесно–орієнтованої психотерапії.
Б) Основні школи тілесно-орієнтованої психотерапії
2. Практична частина.
Біоенергетичнийаналіз А.Лоуена
Висновок
Література
 

Вступ
Тілесно–орієнтованою психотерапією називається група психотерапевтичнихметодів, орієнтованих на вивчення тіла, усвідомлення клієнтом тілеснихвідчуттів на дослідження того, як потреби, бажання і відчуття проявляються врізних тілесних станах, і на навчання реалістичним способам вирішення проблем вцій області.
Найбільш відомим і базисним видом тілесно–орієнтованої психотерапії єбіоенергетичний аналіз Лоуена,  який буде докладніше описаний у розділі другомуцієї роботи. Крім того тілесно-орієнтована психотерапія пов’язана з методом Александера,структурною інтеграцією Рольфа (рольфінг) і первинною терапією Янова.  Всі вонибазуються на роботах відомого психоаналітика Вільгельма Райха, метод якогоназивається «характерологічний аналіз». Райх вважав, що механізмипсихологічного захисту і пов’язана з ними захисна поведінка сприяють формування«м’язової броні («броні характеру»), що виражається в напрузі різних груп м’язів,обмеженому диханні і так далі. Протистояти психологічним захисним механізмам можнашляхом зміни тілесного стану і впливу на напружену область. Райх створивтехніки зменшення хронічної напруги в кожній групі м’зів, коли за допомогоюфізичних дій вивільняються завуальовані емоції і відчуття.
Цілі тілесно-орієнтованої психотерапії відрізняються від цілей, що лежатьв основі фізичної підготовки, фізкультури. В тілесно – орієнтованій психотерапіїакцент ставиться на знайомстві з тілом, що має на увазі розширення сфериусвідомлення індивідом глибоких организмічних відчуттів. Дослідження того, якпотреби, бажання і відчуття кодуються в різних тілесних станах, тим підкреслюютьважливість фізичних звичок як ключа до психологічної діагностики.
Актуальність  теми, яка викладена у цій роботі надзвичайно велика.  Тілесно-орієнтованапсихотерапія є одним з основних напрямків сучасної практичної психології. Їїтакож називають соматичною психологією. Цей метод особливо дійовий длялікування психосоматичних хвороб, неврозів. Наслідків психічних травм і посттравматичнихстресових розладів, депресивних станів. Робота з тілом створює унікальніможливості терапевтичного впливу «поза свідомістю», що дозволяє знайти справжніджерела  найбільш великих проблем, отримати можливість доторкнутися донайглибших рівнів несвідомого, представленого у тілі.
 У даній роботи висвітлюються основні методики фізично-орієнтованоїпсихотерапії. Мета дослідження – розкрити зміст і основні поняттяфізично-орієнтованої психотерапії.
Робота складається з двох  розділів.
 У розділіпершому  розглянуті основні поняття і елементи тілесно-орієнтованоїпсихотерапії. Також представлені основні школи цього методу.
У розділі другому докладно описується одна з основних методик тілесно-орієнтованоїпсихотерапії – біоенергетичний аналіз А.Лоуена. В цьому розділі представленатехніка діагностування енергетичних блоків, а також вправи спрямовані на роботуз ними.
Загальна обсягроботи складає 33 сторінки.

1. Теоретична частина.
А) Поняттятілесно–орієнтованої психотерапії.
Тілесно–орієнтованапсихотерапія – це група методів психотерапії, орієнтованих на вивчення тіла,усвідомлення пацієнтом тілесних відчуттів, на дослідження того, як потреби,бажання і почуття проявляються у різних тілесних станах, і на навчанняреалістичним способам вирішення дисфункцій у цій сфері. Більшість відомихпідходів тілесно–орієнтованої психотерапії зароджувалося і розвивалося позагрупового руху в психотерапії, однак у останній час тілесно–орієнтованапсихотерапія  використовується передусім у групових формах. Тілесно–орієнтованапсихотерапія  має певну схожість з гештальт-терапією оскільки також фокусуєтьсяна взаємовідносинах між керівником групи і окремим учасникам, а потімзвертається до підтримання іншими учасниками.
Останнім часомметодики тілесно–орієнтованої психотерапії стають складовими частинамиінтегративних підходів, які використовуються в психотерапії психосоматичниххвороб і спрямовані на подолання певних преморбідних якостей особистостіпацієнта з психосоматичними порушеннями, до яких відноситься, наприклад, високих рівень алекситимії. Основою для розробки цих методик і підходів єбіопсихосоціальна концепція примежових нервово-психічних і психосоматичнихрозладів. [3; c 65-66]
У традиційнихпідходах тілесно–орієнтованої психотерапії розроблен ряд понять, до якихвідносять  поняття «енергія», «м’язова броня» та «грунт під ногами».
Поняття «енергія»має важливе значення для тілесно–орієнтованої психотерапії. Учень В.Райха – А.Лоуенвивчає тіло з урахуванням його енергетичних процесів і описує його як«біоелектричний океан» хімічного і енергетичного обміну. У розумінні Лоуенабіоенергетичні порушення сприяють невротичним розладам, а їх усунення призводитьдо видужання.
Розробляючиконцепцію «м’язової броні», тілесно–орієнтовані  психотерапевти відмічають, щом’язова напруга пов’язана з різними ситуаціями і психологічними травмами,тревогами людини. Формування характеру і «м’язової броні» діалектично взаємопов’язане,тіло і психіка в цьому процесі безперервно взаємодіють. Прикладом такогоєднання є намагання маленького хлопчика втриматися від сліз: він стискає зуби,затамовує подих і напружує м’язи живота і шиї. Це перша стадія при формуванні«броні характеру». Пізніше  психотравмуючі моменти можуть викликати автоматичнегальмування природних рухових і голосових компонентів відповідних реакцій івоно стає несвідомим. На основі вивчення подібних м’язових проявів Райх  описуєсім кругів формування «м’язової броні». Лоуен описує дев’ять типів характеру:оральний, мазохистичний (перший і другий), істеричний (перший і другий),фаллічно-нарцисичний, пасивно-жіночий, шизофренічний, шизоїдний. Істеричний і фаллічно-нарцисичнийхарактер у жінок Лоуен відносить до ригідного типу.
В понятті «грунтпід ногами» мається на увазі не тільки реальна фізична опора, але й метафоричневираження фрейдівського принципу реальності: «Чим сильніше людина відчуває свійконтакт з грунтом (реальністю), тим міцніше вона тримається за нього, тимбільше навантаження вона може витримати і тим краще керує власними почуттями».Мати «грунт під ногами» — значить бути у енергетичному контакті із грунтом,забезпечити відчуття стабільності та впевненості. Біоенергетичний терапевтКелеман у поняття «грунт під ногами» включає зв’язок  з емоціональнимипотребами, течією организмічної енергії, фізичними і фізіологічними процесами.У тілесно–орієнтованої психотерапії, наряду з методами, які використовуються віндивідуальній і груповій психотерапії інших напрямків, мається декілька частозастосованих психотерапевтичних процедур, впливаючих на дихання і сприяючихрозумінню свого тілесного стану і напружених поз, а також рухові вправи,фізичний контакт між учасниками групи. [12; c 22-23]
Дихальні вправи єкласичними елементами  тілесно–орієнтованої психотерапії. Вони включаютьзатримку дихання, розслаблення чи повне дихання, що сприяє розрядженнюстриманих почуттів.
Учасники груптілесно–орієнтованої психотерапії зазвичай одягають легку спортивну одежу, наприкладшорти. У деяких групах схвалюється повне роздягання. Типовою вправою єдемонстрація власного тіла перед дзеркалом. Потім учасники групи описують тілолюдини, яка стоїть перед ними. На основі отриманих описових характеристиккерівник і члени групи можуть зробити висновки про «броню характеру» кожногоучасника, блокуваннях спонтанної течії енергії, а також співвідносити цівисновки з тими проблемам які виникли в учасників групи. Таким чином, протягомвсіх занять не припиняються намагання співвідношення тілесного стану зобговореними психологічними темами. М’язове напруження визначається за допомогою фіксації напружених поз тіла івправ, які сприяють появі напруження. Основною напруженою позою утілесно–орієнтованої психотерапії є арка – прогин назад. При цій вправівиявляються ділянки тіла, схильні до надмірного м’язового напруження і проявифізичної ригідності. Рухові вправи, за думкою тілесно–орієнтованихпсихотерапевтів, сприяють поверненню пацієнтів до примітивного емоціональногостану, первинної природи людини. Однією з базових фізичних вправ при проведенітілесно–орієнтованої психотерапії є брикання. Учасника імітують протестуючірухи маленької дитини, яка лягає на спину, сучить ніжками, б'ється руками попідлозі і крутить головою зі сторони у сторону. Фізичні рухи супроводжуютьсякриками «Ні!» чи «Я не буду!», і таким чином пацієнтотримує доступ до заблокованих емоцій гніву і люті. Інші учасники допомагаютькожному пацієнту визволити вказані емоції. Вони можуть активно стимулювати цейпроцес, наприклад твердженням «Так!», якщо учасник говорить«Ні!», чи «Ти будеш!», коли пацієнт кричить «Я небуду!». Таким чином група взаємодіє з головним учасником, схвалюючи більшповне визволення емоцій. Окрім брикання, використовуються інші фізичні вправи,такі як удари по ковдрі чи стільцю. Застосовуються також вправи, які сприяютьвираженню негативних емоцій  по відношенню до інших учасників групових занять.Прояв негативних почуттів, таких як гнів, страх, ненависть, майже завждипопередують вираженню позитивних емоцій. На думку тілесно-орієнтованихпсихотерапевтів, негативні почуття ховають глибоку потребу у позитивномуконтакті та заспокоєнні. Стверджується також, що сильне звільнення негативнихафектів може призводить до позитивних особистісних змін. У тілесно-орієнтованихгрупах частіше всього ідуть далі емоціональної розрядки та використовують зновувиникаючі почуття для взаємодії з іншими, для пошуку зворотного зв'язку івербальної роботи над своїми реакціями.
Більшість груптілесно-орієнтованої психотерапії включають фізичний контакт і груповувзаємодію. В ортодоксальній тілесно-орієнтованої психотерапії Райха длясхвалення емоціональної розрядки використовують м'язовий масаж. До пацієнтаторкаються, здійснюючи щипкові і тиснучи рухи, щоб допомогти йому зламати«м'язову броню», рухаються вниз вздовж тіла, досягаючи останньогокола, розташованого на рівні тазу. Схожі на масаж дії застосовуються і в іншихтілесних підходах для заспокоєння і підтримки   пацієнта.[15;c85-88]

Б) Основнішколи тілесно-орієнтованої психотерапії
Характерологічнийаналіз Вільгельма Райха
Вільгельм Райх –австрійський психіатр, представник неопсихоаналізу. Він запропонував структуруособистості, яка складається з трьох незалежних рівнів. «Поверхневийрівень» утворює соціально схвалені форми міжособистісних комунікацій підвпливом соціальних цінностей суспільства. «Проміжний рівень» уявляєсобою імпульси, які включають агресивно-садистичні потяги і потяги лібідо.«Глибинний рівень» – це природно-соціальні імпульси, які маютьсправжній людський характер; тут людина є емоційно здоровою, гармонійною,здатною на справжню любов.
За думкою Райха,під впливом соціальної структури  буржуазного суспільства природно-соціальніімпульси трансформуються в агресивні тенденції. Їх блокування і маскування наповерхневому рівні особистості у вигляді соціального конформізму ведуть доформування невротичного характеру. Райх бачив безпосередню причину виникненняневротичного характеру у суспільних і культурних умовах існування людини усуспільстві. Тобто невроз і невротичних характер – це хвороба існування людиниу конкретних історичних і соціальних умовах.
Згідно теоріїРайха, характер складається зі звичних положень і відношень людини, постійногонабору його реакцій на різні ситуації, включає свідомі відношення і цінності,стиль поведінки, фізичні пози, звички тощо.
Райх вважав, щохарактер людини включає постійний «набір» захистів. Хронічні м'язовізатиски блокують три основні емоційні стани: тривожність, гнів та сексуальнезбудження. Райх прийшов до висновку, що м'язовий і психологічний панцир – однеі те саме. Хронічне напруження блокує енергетичні канали, які лежать в основісильних емоцій. Захисний панцир не дає людині переживати сильні емоції,обмежуючи і викривляючи вираження почуттів. Емоції, блоковані таким чиномніколи не зникають, тому що не можуть повністю проявитися. Ці блоки (м'язовізатиски) викривляють і руйнують природні почуття, в більшості пригнічуютьсексуальні почуття, заважають повноцінному оргазму. За Райхом, повне визволеннявід заблокованої емоції проходить тільки після її глибокого переживання.
Райх почав звикористання техніки характерного аналізу до фізичних поз. Він аналізував удеталях пози пацієнта і його фізичні звички, щоб дати пацієнтам усвідомити, яквони пригнічують життєві почуття різних частин тіла. Райх просив пацієнтівпосилити певний затиск, щоб краще усвідомити його, відчути його і виявитиемоцію, яка пов'язана з цією частиною тіла. Він побачив, що тільки після того,як пригнічена емоція знаходить своє відображення, пацієнт може повністювідмовитися від хронічної напруги чи затиску. Райх постійно намагався датипацієнтам усвідомити їх характерні риси. Він часто імітував їх характерні рисичи пози чи просив самих пацієнтів повторювати чи перебільшувати штамп поведінки– наприклад, нервову посмішку. Коли пацієнти перестають приймати свійхарактерний спосіб поведінки як само собою зрозуміле, їх мотивація до змінизросте. 
Райх підкреслювавважливість звільнення, розслаблення м'язового панцира у доповнення до аналізупсихологічного матеріалу, тому що він роздивлявся розум і тіло як нероз'єднануцілісність. Райх прагнув розпустити захисний панцир, блоки відчуття, котрівикривляють психологічне і фізичне функціонування людини; роздивлявся терапіюяк засіб відродження вільного перебування енергії у тілі через систематичнезвільнення блоків мускульного панциру, тому і назвав свій метод лікуванняневрозів «біофізичною органонною терапією». 
При роботі з м'язовим панциром Райх виявив, що звільнення хронічно утиснених м'язів часто породжуєособливі фізичні відчуття – почуття тепла чи холоду, поколювання, свербіж чиемоційний підйом. Він вважав, що ці відчуття виникають у результаті визволеннявегетативної чи біологічної енергії. 
Райх вважав, щом'язовий панцир уявляє собою сім основних захисних сегментів, які складаються зм'язів і органів відповідних функцій. Ці сегменти утворюють ряд з семигоризонтальних кілець, які знаходяться під прямим кутим до хребта. Основнісегменти панциру розташовуються в області очей, рота, вух, груді, діафрагми,животу і таза. [17; c 34, 37]
Терапія Райхаскладається передусім у розпусканні панцира у кожному сегменті, починаючи зочей і закінчуючи тазом:
1.              Очі.Захисний панцир в області очей проявляється у нерухомості лоба і«порожньому» виразу очей. Розпускання здійснюється через розкриванняочей так широко, як тільки це можливо, а також вільними рухами очей, ротацієюта веденням очей із сторони у сторону.
2.              Рот.Оральний сегмент включає м'язи підборіддя, шиї та потилиці. Цей сегмент утримуєемоціональний вираз плачу, крику, гніву, смоктання, гримасування. Захиснийпанцир може бути розслаблен клієнтом шляхом імітування плачу, промови звуків,мобілізуючих губи, блювотних рухів і через пряму роботу над відповіднимим'язами.
3.              Шия. Цейсегмент включає м'язи шиї та язика. Захисний панцир утримує в основному гнів,крик і плач. Засобом розпускання панциру є крики, блювотні рухи.
4.              Груди(широкі м'язи грудей, м'язи плеч, лопаток, грудної клітини, верхніх кінцівок).Цей сегмент стримує сміх, тугу, пристрасть. Стримування дихання, яке є важливимзасобом подолання будь-якої емоції, здійснюється в значному ступіні у грудях.Панцир розпускається через роботу над диханням, зокрема здійсненням повноговидиху.
5.              Діафрагма.Цей сегмент включає діафрагму, сонячне сплетіння, різні внутрішні органи, м'язинижніх хребців. Панцир тут утримує в основному сильний гнів. Потрібно узначному ступені розпустити перші чотири сегмента, перед тим як перейти дорозпускання п'ятого через роботу з диханням і блювотним рефлексом.
6.              Живіт.Сегмент живота включає широкі м'язи живота і м'язи спини. Напруга поперековихм'язів пов'язана зі страхом нападу. Захисний панцир пов'язан з подоланням люті,неприязні.
7.              Таз (всім'язи тазу і нижніх кінцівок). Чим сильнішим є захисний панцир, тим більше тазвитягнут назад. Тазовий панцир служить для пригнічення збудження, гніву,задоволення. Панцир може бути розпущен через стабілізацію таза, а потім ляганняногами і удари по ковдрі тазом. [18; c 55-57]
Терапія Райха складається передусім у розпусканні панцира на кожномусегменті, починаючи з очей і закінчуючи тазом. Кожен сегмент більш чи меншнезалежен, з ним можна працювати окремо. У розпусканні панцира використовуютьтри типа засобів:
·    скупченняв тілі енергії шляхом глибокого дихання;
·    прямийвплив на хронічне м'язове напруження через тиск, щипки тощо;
·    відкритеобговорення сумісно з клієнтом опору і емоційних обмежень, які при цьомувиявляються.  
Райх виявив, щопо мірі того, як пацієнти набувають здатності  повної «генітальної віддачі»,фундаментально змінюється все  їх буття і стиль життя. 
Розроблені Райхомметодики дихання, емоційного звільнення, посилення напруги у заблокованих областях тіла  лягли в основу біоенергетики, структурної інтеграції (рольфінга)та інших психотехнік. [16;c 64]
Таким чином, Райхфактично є першопрохідцем в області психології тіла і тілесно-орієнтованоїпсихотерапії.
Структурнаінтеграція (рольфінг)
Метод структурноїінтеграції (чи рольфінг) розробила Іда Рольф. Він є прямим фізичним втручанням,яке використовується для психологічної модифікації особистості, але заснован напсихотерапевтичних поглядах Райха.
За думкою Рольф,добре функціонуюче тіло залишається прямим і вертикальним з мінімум витратенергії, не дивлячись на силу тяжіння, але під впливом стресу воно можепристосовуватися до останнього і викривлятися. Найбільш сильні зміни проходятьу фасції — з'єднувальній оболонці, яка вкриває м'язи.
Структурнаінтеграція – це система, яка намагається повернути тілу правильне положення іправильні лінії через глибокі і часто болючі витягування мускульних фасції, щосупроводжується прямим глибоким впливом.
Мета структурноїінтеграції – привести тіло до найкращої м'язової рівноваги, до кращоївідповідності лініям тяжіння, ближче до оптимальної пози, при котрій можнапровести пряму лінію через вухо, плече, стегно і литку. Це веде доврівноваженого розподілу ваги основних частин тіла – голови, грудей, таза і ніг– до найбільш граціозних і ефективних рухів.
Рольфінг працюєпередусім з фасціями — зв'язуючою тканиною, котра підтримує і зв'язує мускули іскелетну систему. Рольф вказувала, що психологічна травма чи навіть незначнафізична травма може проявитися у невеликих, але постійних змінах тіла. Кісткичи м'язова тканина виявляються трохи зміщеними, і наростання зв'язуючих тканинперешкоджає їх поверненню на місце. Порушення ліній виникає не тільки у місцібезпосередньої травми, але також і у віддалених місцях тіла у якостікомпенсації. Наприклад, якщо людина несвідомо жаліє травмоване плече  протягомтривалого часу. Це може вплинути на шию, на друге плече, на стегна. 
Метою рольфігна єманіпулювання м'язовою фасцією і її розслаблення, з тим щоб оточуюча тканиназмогла заняти правильне положення. Процес терапії оснований  на глибокомумасажі за допомогою пальців, суглобів пальців і ліктів. Цей масаж може бутидуже болючим. Чим сильніше напруження, тим сильнішою є біль і тим більшенеобхідність у такому маніпулюванні. Внаслідок взаємозв'язку фацій всього тіланапруження в одній області завдає виражений функціональний компенсаторний впливна інші області.
Певні видиемоційних проблем часто пов'язані з конкретними областями тіла. Масажвідповідної ділянки тіла знижує напруження і веде до емоційного розрядження.Процедура рольфінга часто пов'язана з болем і можливістю структурних пошкодженьтіла. Метод особливо ефективен у випадках, коли «м'язова броня» інапруження досягають значного ступеня. [14; c61-66]
Процедурарольфінга складається з десяти основних занять, під час яких проходитьреорганізація рухів у суглобах. Як і у терапії Райха, основне значення длязагального здоров'я має таз. Протягом сеансів структурної інтеграції зазвичайвиконується наступна робота:Перше заняття охоплює більшу частину тіла, зі спеціальним фокусуванням на тих м'язах грудей і живота, котрі керують диханням, а також на зв'язках стегна, які керують рухомістю тазу Друге заняття концентрується на ступнях, проводиться робота з ногами, литками, вирівнювання ніг з тулубом. Третє заняття присвячується переважно витягу боків, особливо великих м'язів між тазом і грудною клітиною Четверте, п'яте і шосте заняття присвячується звільненню таза; вважається однією з важливих задач рольфінга – зробити таз більш рухомим і вписаним у інші лінії тіла Сьоме заняття концентрація на шиї і голові, на мускулах обличчя Восьме, дев'яте і десяте заняття в основному, організація і інтеграція тіла в цілому
Робота надпевними ділянками тіла нерідко звільняє старі спомини і сприяє глибокимемоційним розрядам. Разом з тим, метою рольфінга є переважно фізична інтеграція,психологічні аспекти процесу не стають предметом спеціальної уваги. Багато зтих, хто поєднав рольфінг  з тією чи іншою формою психологічної терапії чироботою зросту, відмічали, що рольфінг допомагає звільнити психологічні іемоційні блоки, сприяючи просуненню в інших сферах. [19; c 50]
Первиннатерапія Янова
Артур Янов –американський психолог, наприкінці 60-х років сформулював основні положення«первинної терапії», яка отримала розвиток в діяльності Інститутупервинної терапії у Лос-Анжелісі.
В основіпервинної терапії лежать положення про те, що травми, пережиті у дитинстві івитіснені в процесі дорослішання, а також ранішні незадоволені потреби ведутьдо неврозів і психозів. Янов називає ці травми первинними. Вони зберігаються влюдини у вигляді напруження чи трансформуються в механізми психологічногозахисту. Первинні травми і незадоволенні потреби перешкоджають природномупроходженню через всі стадії розвитку, котрі проходить кожна людина, не даютьстати «справжнім», присікають нормальний доступ людини до їїпочуттів. Напруження, пов'язане з первинними травмами, може призводить допсихосоматичних хвороб.
Первинна терапіябудується на тому, що людина повинна знову пережити первинну травму,повернутися до ситуації, котра викликала її, і звільнитися від неї за допомогоюкрику. Мета первинної терапії полягає у тім, щоб звільнитися від всього«несправжнього», що змушує людину вживати алкоголь, наркотики,курити  чи приймати необґрунтовані, запальні рішення тільки тому, що інакшевона не може подолати постійно наростаюче внутрішнє напруження. Ці регресивні іневротичні реакції примушують людину жити минулим, не змінюючись і не змінюючиспособу сприйняття світу. Слова і дії такої людини зумовлені її неврозом, такяк вона не вільна від почуттів, виниклих у якихось ситуаціях у минулому.Навчання у первиннії терапії необхідно для того, щоб ідентифікувати почуття івідчуття, які викликані ранніми травмами, виразити їх і  відчути терапевтичнізміни.
Первинна терапіявикористовується для лікування клієнтів різних вікових категорій, як підлітків,так і дорослих. Від клієнта залежить, наскільки він зможе стикнутися з тимипочуттями, котрі виникли внаслідок первинних страждань. Первинна терапіяпередбачає додержання жорсткого набору інструкцій і відмови від набутих урезультаті стриманого напруження звичок. Перша фаза психотерапії продовжуєтьсяприблизно три тижні, і у цей час неможна відвідувати школу чи роботу. Курслікування дуже інтенсивний – з пацієнтом займаються кожен день до трьох годинна день. По закінченню третього тижня клієнт включається в роботу первинноїтерапевтичної групи, яка зустрічається 2-3 рази на тиждень протягом 8 -12місяців.
Ретельноспланований процес первинної терапії починається з обговорення проблем клієнтаз кваліфікованим психотерапевтом. Під час психотерапевтичних занятьрозкриваються ранішні спомини, образи і рани. Психотерапевт спонукає клієнта дотого, щоб знову «фізично» пережити їх, визиваючи появу напруження,психологічного захисту тощо. Основна задача на цьому етапі полягає упоступовому ослаблені психологічного захисту. Коли клієнт приступає до роботи впсихотерапевтичній групі, обговорення  його проблем продовжується; тепер вінвступає у самі різноманітні взаємовідносини з іншими членами групи, що можесприяти переживанню більшої кількості первинних емоції, чим у індивідуальнійпсихотерапії. Клієнти згадують травмуючи випадки ранішнього дитинства, аж донародження. Задача психотерапевта на цьому етапі – спрямувати клієнта на пошуксаме тих подій, які викликали ці руйнуючі почуття, без вираження яких неможливозцілення.   
Груповапсихотерапія поєднується з навчанням глибокому диханню, для того щоб учасникизвільнились від поверхневого, невротичного дихання і наблизилися до переживанняпервинного страждання.
Психотерапевт працюєтакож над зміною манери вимови клієнта, яка роздивляться як один з захиснихмеханізмів. Мета цих і багатьох інших прийомів – дати людині можливістьдоторкнутися до первинного переживання і знайти здатність виражати ті почуття,які вона усвідомила.
Клієнти, якіпройшли курс первинної терапії, скидають тягар минулих страждань і починаютькраще справлятися з життєвими ситуаціями, не потребуючи високого ступенявизнання і прийняття їх іншими людьми. Їх дії набувають змісту і стають«справжніми», що сприяє знаходженню душевного комфорту і соціальногостатусу. Звільнення від напруження, нове самовідчуття дозволяє клієнту, якийпройшов курс первинної терапії, точніше оцінити своє емоційне і фізичнестановище у будь-який ситуації.
Бути«справжнім», за думкою Янова, значить бути вільним від тривоги,депресії, фобії, бути здатним жити без нав'язливого прагнення задовольняти своїпотреби.
Первинна терапіябула одним з перших методів психотерапії, котрий радикально відійшов відпсихоаналізу, набуваючи більшого значення зосередженням на почуттях іпереживаннях цілісності свого Я. [20; c 98]
Метод Александера
Франц  МатіасАлександер був австралійським актором. Він страждав повторною втратою голосу,для якої не було органічних причин. Через тривалі самоспостереження він виявив,що втрати голосу були пов'язані з тиснучими рухами голови назад і вниз.Навчившись пригнічувати цю тенденцію, Александер перестав страждати вінларингіту; окрім цього, виключення тиску на шию принесло користь для всьоготіла. Працюючи над собою, Алескандер  створив техніку навчання інтегрованимрухам, яка базувалася на врівноваженому відношенні між головою і хребтом.
Александервважав, що основою вільних і природних рухів є найбільше розтягнення хребта.Формула методу Александера: «Звільнити шию, щоб дати голові рухатисявперед і уверх, щоб дати більше подовжитися і розширитися».
Мета полягає не втому, щоб намагатися залучити себе до будь-якої м'язової діяльності; ученьнамагається дати тілу автоматично і природно пристосуватися під час концентрованогоповторення формули: а на уроці – при реагуванні на керівні рухи вчителя. Науроці відпрацьовуються рухи, взяті зі звичайного повсякденного життя, і ученьпоступово навчається застосовувати принципи техніки. Рівновага між головою іхрестом забезпечує звільнення від фізичної напруги і затисків, покращує лініїпози і створює кращу координацію м'язів. З іншого боку, порушення цих відношеньпороджує затиски, викривлення ліній тіла, псує координацію рухів. Уроки технікиАлександера передбачають поступове чітке керівництво в опануванні більшефективним і задовільним використанням тіла. Керівник повинен вміти бачити різніблоки, перешкоджати вільним рухам тіла, передбачити рухи з непотрібноюнапругою. Керуючи пристосуванням тіла учня у невеликих  рухах, вчительпоступово дає йому досвід дій і відпочинку інтегрованим, зібраним і ефективнимчином.
Уроки Александеразазвичай сконцентровані на сидінні, стоянні, ходінні, у доповнення до такзваної «роботі за столом», коли учень лягає і у руках вчителя відчуваєпочуття енергетичного струму, котрий подовжує і розширює його тіло. Ця роботаповинна давати учню відчуття свободи і простору у всіх зв'язках, досвід, якийпоступово відучує людину від затисків  і напруги у зв'язках, породженихнадмірною напругою у повсякденному житті. Техніка Александера особливопопулярна серед людей творчих, але також ефективно використовується длялікування деяких каліцтв і хронічних захворювань.
ПсихотехнікаАлександера допомагає людям, які невірно і неефективно користуються своїм тілом,уникнути цих помилок у діяльності і у спокої. Під «користуванням»мається на увазі звички у додержанні і рухах тіла, звички, котрі безпосередньовпливають на фізичне, розумове і емоційне функціонування людини. [1; c 22]
МетодФельденкрайза
Моше Фельденкрайзпрацював  з Францем  Александером, вивчав йогу, фрейдизм, неврологію, бувспеціалістом по дзюдо. Його метод показан для відновлення природної грації ісвободи рухів, яку мають малі діти. Техніки Фельденкрайза – це робота зпатернами м'язових рухів, допомагаючі людині знайти найбільш ефективний спосібрухів і усунути  непотрібні м'язові напруження та неефективні патерни, котріувійшли у звичку протягом багатьох років.
Фельденкрайзвказує, що необхідно прийняти велику відповідальність за себе, зрозуміти, якдіє тіло, навчитися жити відповідно своїй природній конституції та здібностям.Кожна дія включає м'язову діяльність. Фельденкрайз підкреслював необхідність навчитисярозслаблятися і знаходити відповідний ритм, щоб подолати дурні звички у користуваннітілом. Люди повинні звільнитися, грати, експериментувати з рухами, щобнавчитися чомусь новому; але поки вони знаходяться під тиском, у напруженні, упоспіху – вони можуть лише повторювати старі патерни. Вправи Фельденкрайзазазвичай розбивають начебто просту діяльність на ряд пов'язаних дії, щобвиявити старий патерн і розвити новий, більш ефективний спосіб виконання тієї ждіяльності.
Будь-якадіяльність людини проходить три стадії. Перша – природний спосіб. Далііндивідуальна стадія, на якій багато людей розвивають власний, особливий іособистий спосіб виконання дій, які проявляються природно. Нарешті, наступаєтретя стадія метода, на котрій дія виконується відповідно до системи чиособливим методом, і перестає бути природною.
Засвоєнийсистематичний метод має перевагу в ефективності і можливість розвитку високогорівня виконання. За Фельденкрайзом, переважання формального навчання у нашійцивілізації веде до переваги професіоналізму у тих областях, котрі булиприродними у всі часи історії людства. Тому мета роботи Фельденкрайза полягає втому, щоб створити в тілі здатність рухатися з мінімумом зусиль і максимумомефективності, не через збільшення мускульної сили, а через збільшення розуміннятого, як тіло працює.
Врівноважуючироботу кори і зменшуючи рівень збудження, Фельденкрайз виявив, що ми можемо досягнутинадзвичайно розширеної свідомості і стаємо здатними пробувати нові поєднаннярухів, котрі були неможливі коли зв'язки між корою і мускулатурою були замкнутіобмежуючими патернами. [8;c 335-336]

2.Практична частинаБіоенергетичний аналіз Лоуена
На А.Лоуенавеликий вплив мав В.Райх, у якого він був учнем. Біоенергетика бере свійпочаток у запропонованій Райхом системі органотерапії, якою Лоуен займався у1945 – 1953 роках, і безпосередньо пов'язана з нею. У 1953 році він став одниміз засновників Інституту біоенергетичного аналізу. Протягом ряду років Лоуенкерував семінарами у Каліфорнії, читав лекції, вів групи і семінари в Америціта Європі. Він є автором декількох книг, найбільш відомі з них – «Фізичнадинаміка структури характеру», «Біоенергетика» тощо.
Лоуен врахувавпомилки Райха і застосовував більш прийнятні терміни: біоенергія замістьоргона  (котрий сприймався науковою спільнотою негативно), тому його роботазустрічала менше опору. Біоенергетика в США розповсюджена більше, ніж методРайха.
Основна увага втілесно-орієнтованії техніці Лоуена приділяється дослідженню функції тіла в їхвідношеннях до психіки. За думкою Лоуена, особистість і характер відображаютьсяу фізичнії будові, неврози проявляються у тілесному вигляді – у будові тіла ірухах. Основою біоенергетичного аналізу є положення про те, що відчуття, кортізазнає людина від власного тіла і які проявляються у рухах, служать джереломдля розуміння емоціонального стану. Рухи роздивляться з точки зору основнихфізичних законів. Єдина енергія, заключна у тілі, проявляється і у психічнихфеноменах, і у рухах. Ця енергія і є біоенергією. Метою біоенерготерапії євозз'єднання свідомості і тіла, для чого необхідно звільнитися від перешкод,які заважають спонтанному звільненню тіла від напруження. [10;c67-69]
Нижче наведеніосновні техніки і вправи  біоенергетичного аналізу Лоуена.
Техніка 1 «Діагностикаблоків»
Пацієнт вкладається на кушетку наспину:
1.   Його дихання – чи  дихають груди,живіт, чи входить його дихання у таз;
2.   Наскільки грудна клітинапіддається натискуванню;
3.   Наскільки людина здатнасвідомо дихати животом (терапевт кладе свою руку на живіт пацієнта і просить,щоб той подихав «під руку»);
4.   Промацуються груди та живіт –визначається ступінь болісності  чи відчуття лоскоти, наскільки живіт«відпущен» тощо.
5.   Інтенсивно промацуютьсястегна – визначається ступінь болісності  чи відчуття лоскоти. Визначаєтьсяступінь напруження м'яза чи його «желеподібність». І напружений, і«желеподібний» м'яз є блокованими  для проходження енергії;
6.   Аналіз блокування  сідничнихм'язів (техніка така ж);
7.   Аналіз напруження м'язів задньоїчастини шиї. Важливо перевірити напруження паравертебральних м'язів шийноговідділу хребта, особливо у місті з'єднання шиї з черепом.
8.   Горлові затиски. Вонивиявляються у тихому, високому голосу, частому відчутті «кому» угорлі, судомах горла при хвилюванні, частій нудоті при труднощах ініціаціїблювання за допомогою кореневоязикового рефлексу.
9.   Діагностика напруженняколового м'яза рота. При звичному хронічному напруженні цих м'язів ценапруження не усвідомлюється. При пальпації верхня і нижня губи напружені, губищільно замкнені, є специфічні колові зморшки навколо рота;
10.           Діагностиканапруження жувальних м'язів проводиться як описано у пункті 4;
11.           Діагностиканапруження колових м'язів очей. Наявність радиальних зморшок,«неживий» погляд, відсутність сліз при плачі – ознаки очного блоку.
                              i.   У позістоячи проводиться:
12.           Аналізблокування таза – рухи тазу вперед-назад при диханні, входження дихання у тазтощо. Пропонується наступна вправа: встати, злегка зігнувши коліна, стопипаралельні на відстані 25 сантиметрів. Потрібно відставити таз назад якомогадалі, ще трохи згинаючи ноги у колінах, і робити рухи, імітуючи звільненнякишечника. У цьому випадку розслабляються м'язи тазового дна. Потім м'язитазового дна скорочуються. Людина може не відчувати різницю між скороченнями ірозслабленнями  м'язів тазового дна, і це – ознака напруження цих м'язів.Багато людей при виконанні цієї вправи відчувають незручність – страхосоромитися. Або людина починає відчувати, що лише свідоме зусилля звільняєм'язи тазового дна, які потім самовільно скорочуються. Генезис напруженням'язів тазового дна пов'язан або з раннім приученням до чистоти, або з раннімимастурбаційними заборонами, або може відноситися до мастурбаційних заборонпубертатного періоду. [ 13; c 661-662]
Нижче наведен ряд вправ, виконання котрих дає можливість людиніусвідомити і напруження м'язів, і те, як це напруження обмежує дихання.
Техніка2  «Заземлення»
Вправа 1. «Випускання живота»
Поставте стопипаралельно на відстані 25 сантиметрів. Легко зігніть коліна. Не відриваючип'яток від полу. Нахиліться вперед так, щоб вага тіла опинилася на  п'яткахніг. А тепер слід якомога більше випустити живіт. Дихання вільне, ротом. Метавправи – відчуття напруження у нижній частині тіла.
Вправа2. «Лук»
Стопи на відстаніприблизно 45 сантиметрів одна від одної, трохи розвернуті всередину. Покладітьзжаті в кулаку долоні на область крижів, великі пальці спрямовані вверх.Зігніть коліна так сильно, як можете, не відриваючи п'яток від полу. Прогнутисяназад, спираючись на кулаки. Вага тіла на пальцях ніг. Лінія, поєднуюча центрстопи, середину стегна і центр плеча, зігнута, як лук. У цьому випадку«звільняється» живіт. Якщо є хронічне напруження м'яза, то людина,по-перше, не зможе виконати вправу вірно, а по-друге, відчує це хронічненапруження як біль і дискомфорт у тілі, перешкоджаючий виконанню цієї вправи.
Вправа3.
Займіть вихіднеположення – стопи паралельні, легко зігніть коліна, таз  розслаблений і злегкавідведен назад. Дозвольте верхній частині тіла, не зігнувшись, нахилитисявперед, поки не відчуєте вагу тіла на передній частині стопи. Вам може здатися,що ви зараз впадете, обличчям вперед, але якщо ви насправді втратите рівновагу,достатньо зробити крок вперед. Рівновага не втратиться, якщо ваша головазнаходиться на одній лінії з тілом. Підійміть голову так, щоб ви змоглидивитися прямо перед собою, щоб врівноважити центр тяжіння тіла, уявіть собі,що ви несете на голові корзину. Зараз з піднятою головою дозвольте вашим грудямстати запалими, а животу розширитися так, щоб ваше дихання  було повним іглибоким. Дозвольте землі підтримувати вас. Спочатку така поза може здаватисянезручною. Вона навіть може викликати біль в міру того, як напруженні м'язирозтягуються. Поступово біль мине. ЇЇ можна легко перенести, особливо якщо видуже бажаєте, щоб життєва енергія вільно рухалась у вашому тілі. [9; c 73-74]
Вправа4.
Під час ходіннянамагайтеся усвідомлено відчувати, як ваші стопи торкаються землі при кожномукроці. З цією метою ходіть дуже повільно, дозволяючи вазі тіла переноситисяпочергово на кожну зі стоп. Розслабте плечі і звертайте увагу  на те, щоб нестримувати подих і не блокувати коленні суглоби. Чи відчувайте ви сходженняцентра тяжіння свого тіла? Відчуваєте контакт з землею? Відчуваєте ви себе убезпеці, більш розслабленими? Такий спосіб ходіння може спочатку здатися дивним.Якщо це так, то ви повинні усвідомити, що під тиском сучасного життя вивтратили природну грацію свого тіла. Спочатку ходіть повільно, щоб розвитичуттєвість у ногах і стопах. Коли ви станете краще відчувати землю, можетезмінювати ритм кроків в залежності від вашого настрою. Чи відчуваєте ви врезультаті цієї вправи покращення контакту зі своїм тілом? Чи рідше випоринаєте у свої думки під час ходіння? Чи відчуваєте ви себе розслабленими івільними?
Вправа5.
Встаньте рівно,стопи паралельні на відстані приблизно 45 сантиметрів одна від одної.Нахилитись вперед, достаньте кінчиками пальців обох рук до пола, згинаючиколіна настільки, наскільки це необхідно. Основна вага тіла – на подушки стоп,а не на пальці і п'ятки. Торкаючись полу пальцями рук, поступово розпрямітьколіна. Але не блокуйте їх. Дихайте вільно і глибоко. Можливо ви відчуєте, щоваші ноги почнуть тремтіти. Це значить, що через них  починають пропливатихвилі збудження. Якщо тремтіння не виникає, значить, ви занадто напружені. Уцьому випадку можна спровокувати тремтіння, поступово згибаючи і розпрямляючи ноги. Ці рухи повинні бути мінімальні, їх мета – розслаблення коліннихсуглобів. Вправа повинна виконуватись протягом не менш 25 дихальних циклів чипоки не виникне тремтіння у ногах. Ви можете помітити, що ваше дихання стаєглибшим і спокійнішим. Коли повернетесь у позу стоячи, залишить коліна трохизігнутими, стопи паралельними, а центр тяжіння зміщеним вперед. Ваші ногиможуть все ще тремтіти, що буде свідчити про їх життєвість. Відчуваєте ви заразсвої ноги краще? Чи відчуваєте ви себе більш розслабленими?
Техніка3. «Зняття блоків з м'язів тазу»
Вправа1 «Рухи тазом»
Допомагаєусвідомити напруження у тазі та нижній частині спини. Лягайте на спину. Ногизігнуті у колінах, стопи стоять на ковдрі. На вдиху таз іде назад, сідниці прицьому більше спираються у ковдру, живіт максимально випускається. Потім видих,який супроводжується рухом тазу доверху (таз дещо припідіймається), при цьомустопи легко тиснуть на ковдру. Вправа повторюється протягом 15 – 20 дихальнихрухів. Дихання вільне, ротом. Важливо, щоб в цій вправі дихання було черевне і«йшло у таз»; дихальні рухи і рухи тазу повинні бути скоординовані, асідниці розслаблені. Якщо стопи втрачають відчуття контакту з ковдрою, то тазне вільний у своїх рухах. Якщо є напруження у нижній частині тіла, то людипідштовхують свій таз вверх замість того, щоб дозволити йому вільно коливатисяу кульшових суглобах. У цьому випадку таз виноситься вверх напруженими м'язамиживота і напруженими сідницями. Таке вимушене рухання тазу блокує йогоспонтанні рухи і редуцірує сексуальний досвід. [7; c 44]
Висновок
Тілесно-орієнтованоапсихотерапія є одним з основних напрямків сучасної практичної психології.Більшість відомих тілесно-орієнтованих психотехнік з'явились і розвивались позагрупового направлення в психотерапії, однак частіше всього вонивикористовуються як раз у групових формах.
У класичнихпідходах тілесно-орієнтованої психотерапії  є ряд важливих понять, які маютьбазове значення: «енергія», «м'язова броня», «грунтпід ногами» тощо.
Втілесно-орієнтованої психотерапії є свої психотерапевтичні процедури, яківпливають на дихання і сприяють розумінню тілесного стану і напружених поз, атакож рухові вправи, працюючі з фізичним контактом між учасниками групи.Більшість груп тілесно-орієнтованої психотерапії включають фізичний контакт ігрупову взаємодію. Рухові вправи сприяють поверненню учасників до примітивногоемоційного стану, до своєї первинної природи. Одні вправи призначені допомогтизабезпечити доступ до заблокованих емоцій гніву, люті, інші допомагають кожномуучаснику звільнити емоції.
На основі вправкерівник і члени групи роблять висновки про «броню характеру» кожногоучасника, блоках спонтанної течії енергії, і роблять аналіз, співвідносячи тілеснийстан з психологічними проблемами. В тілесно-орієнтованих психотехнікахвважається, що звільнення негативних афектів може призводить до позитивнихособистісних змін.
Найбільш відомимишколами тілесно-орієнтованої психотерапії є характерологічний аналіз ВільгельмаРайха, структурна інтеграція (рольфінг), первинна терапія Янова, методАлександера, метод Фльденкрайза, біоенергетичний аналіз Лоуена.
Література
1.         АлександерФ.   Психосоматическая медицина   М;   2000г.
2.         АммонГ.   Психосоматическая терапия    СПб;  Речь, 2000 г.
3.         БаскаковВ.  Хрестоматия  по телесно–ориентированнойпсихотерапии и психотехнике       М; 1997 г
4.         БелогородскийЛ.С., Сандомирский М.Е.   Телесно–ориентированная психотерапия: общий обзор иистория метода.    М. 2000
5.         ГоловинС.Ю.   Словарь психолог-практика    М;  2001г.
6.         ЕникеевМ.И.    Энциклопедия. Психология.     М; 2002г.
7.         Исурина Г.Л. Групповые методы психотерапии и психокоррекции   Л;   1983 г.   
8.         КарвасарскийБ.     Психотерапевтическая энциклопедия    СПб;   1998 г.
9.         Киселева Л.Телесно–ориентированная психотерапия: теория и практика      Спб;  2000г.
10.       Лоуен А.  Физическая динамика структуры характера   М;  1999 г.
11.       Лоуен А. Биоенергетика. Терапия, которая работает с телом.   СПб;   Речь, 2000г.
12.       Лоуен А. Психология  тела. Телесно–ориентированный биоенергетический психоанализ   М;1997г.
13.       Малкина-ПыхИ.Г.   Психосоматика: Справочник практическтго психолога   М;. 2005г.
14.       Никитин В.Ю. Психология тела   М; 1998г.
15.       Рудестам К.   Групповая психотерапия   СПб;  1998г.
16.       Русь В.М. Руководство по телесно–ориентированной психотерапии   СПб; 2000г.
17.       Семенова Н.Д.  Телесно–ориентированные методы в психотерапии   М;. 1995
18.       Сергеева Л.С.  Телесно–ориентированная психотерапия: Хрестоматия     СПб; 2000г. 
19.       СоловьеваС.Л.   Справочник практического психолога: Психотерапия     М; 2005г.
20.       Таланов В.Л.    Справочник практического психолога    М;  2006г.
21.       www.chat.ru/~bodywork(Телесные психотехники. Body work in Russia.)