ТЕОРІЇОСОБИСТОСТІ
1.ЗАГАЛЬНЕ УЯВЛЕННЯ ПРО ОСОБИСТІСТЬ
У сучаснійпсихології виділяють цілу низку підходів до вивчення особистості. Кожен підхідмає свою теорію, свої уявлення про властивості і структуру особистості, своїметоди їхнього виміру. От чому можна запропонувати лише наступне схематичневизначення: особистість — це багатомірна і багаторівнева система психологічниххарактеристик, що забезпечують індивідуальну своєрідність, тимчасову іситуативну стійкість поведінки людини.
Теоріяособистості — це сукупність гіпотез чи припущень про природу і механізмирозвитку особистості. Теорія особистості намагається на тільки пояснити, але іпередбачати поведінку людини.
Розглянемоосновні підходи до вивчення особистості більш докладно.
2.ПСИХОДИНАМІЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ З.ФРЕЙДА
Теорія З.Фрейдаявляє собою приклад психодинамічного підходу до вивчення особистості. Притакому підході вважається, що неусвідомлювані психологічні конфліктиконтролюють поведінку людини. Фрейд вірив у те, що дійсно значимі аспектиповедінки людини оформляються і направляються імпульсами і мотивами, що цілкомзнаходяться поза сферою свідомості. Ці впливи не тільки не усвідомлюються, але,більш того, якщо вони починають усвідомлюватися чи відкрито виражатися вповедінці, це зустрічає сильний внутрішній опір індивідуума.
З.Фрейд виділяв вособистості три структурних компоненти: „Воно”, „Я” і „Над-Я”.
„Воно” функціонуєцілком у несвідомому і тісно зв'язане з інстинктивними біологічними потребами(їжа, сон, дефекація, копуляція), що наповняють нашу поведінку енергією.Відповідно до Фрейда, „Воно” — щось темне, біологічне, хаотичне, що не знаєзаконів, не підкоряється правилам. „Воно” зберігає своє центральне значення длялюдини протягом усього її життя і підкоряється принципу задоволення, який являєсобою негайну розрядку психічної енергії, виробленої біологічно обумовленимиспонуканнями (особливо сексуальними й агресивними). Останні, коли вонистримуються і не знаходять розрядки, створюють напругу в особистісномуфункціонуванні. Оскільки „Воно” не відає страху чи тривоги, то не прибігає дообережностей у вираженні своєї мети — цей факт може, як думав Фрейд, становитинебезпеку для індивідуума і для суспільства.
Фрейд розглядав„Воно” як посередника між соматичними і психічними процесами в організмі.„Воно” виконує роль резервуара для всіх примітивних інстинктивних спонукань ічерпає свою енергію прямо з тілесних процесів.
„Я” — це компонентпсихічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. „Я” прагне виразити ізадовольнити бажання „Воно” відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнімсвітом. „Я” одержує свою структуру і функцію від „Воно”, еволюціонує з нього ізапозичає частину енергії „Воно” для своїх потреб, щоб відповідати вимогамсоціальної реальності. Таким чином, „Я” допомагає забезпечувати безпеку ісамозбереження організму. У боротьбі за виживання як проти зовнішньогосоціального світу, так і інстинктивних потреб „Воно”, „Я” повинне постійноздійснювати диференціацію між подіями в психічному плані і реальними подіями узовнішньому світі. Наприклад, голодна людина в пошуках їжі повинна розрізнятиобраз їжі, даний в уявленні, і образ їжі в реальності, якщо їй хочеться знятинапругу.
На відміну від„Воно”, природа якого виражається в пошуку задоволення, „Я” підкоряєтьсяпринципу реальності. Принцип реальності дає можливість індивідууму гальмувати,переадресовувати чи поступово давати вихід грубої енергії „Воно” у рамкахсоціальних обмежень і совісті індивідуума. Наприклад, вираження сексуальноїпотреби відкладається доти, поки не з'явиться придатний об'єкт і обставини.Принцип реальності вносить у нашу поведінку міру розумності. Таким чином, „Я” є«виконавчим органом» особистості й сферою протікання інтелектуальнихпроцесів і рішення проблем.
„Над-Я” — останній компонент особистості, що представляє інтерналізовану версіюсуспільних норм і стандартів поведінки. З погляду Фрейда, організм людини ненароджується із „Над-Я”. Скоріше діти повинні знаходити його, завдяки взаємодіїз батьками, вчителями і т.ін. Будучи морально-етичною силою особистості,„Над-Я” є наслідком тривалої залежності дитини від батьків. Формально воноз'являється тоді, коли дитина починає розрізняти «правильно» і«неправильно»; довідається, що добре і що погано, морально чиаморально (приблизно у віці від 3 до 5 років). Спочатку „Над-Я” відбиває тількибатьківські сподівання щодо того, що являє собою гарна і погана поведінка.Кожен вчинок дитина вчиться приводити у відповідність з цими обмеженнями, щобуникнути конфлікту і покарання. Однак, у міру того, як соціальний світ дитинипочинає розширюватися (завдяки школі, релігії і групам однолітків), сфера„Над-Я” збільшується до меж тієї поведінки, що вважають прийнятною ці новігрупи.
Фрейд розділив„Над-Я” на дві підсистеми: совість і его-ідеал. Совість здобувається задопомогою батьківських покарань. Вона зв'язана з такими вчинками, які батькиназивають «неслухняною поведінкою». Совість включає здатність до критичноїсамооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини,коли вона не зробила того, що повинна була зробити. Заохочувальний аспект„Над-Я” — це его-ідеал. Він формується з того, що батьки схвалюють чи високоцінують; він веде людину до встановлення для себе високих стандартів. І, якщоціль досягнута, це викликає почуття самоповаги і гордості. Наприклад,.дитина,яку заохочують за успіхи в школі, буде завжди пишатися своїми академічнимидосягненнями.
„Над-Я”вважається цілком сформованим, коли батьківський контроль заміняєтьсясамоконтролем. Однак цей принцип самоконтролю не служить цілям принципуреальності. „Над-Я”, намагаючись цілком загальмувати будь-які суспільнозасуджувані імпульси з боку „Воно”, намагається направляти людину до абсолютноїдосконалості в думках, словах і вчинках. Коротше кажучи, намагається переконати„Я” в перевазі ідеалістичних цілей над реалістичними.
Фрейдстверджував, що будь-яка активність людини (мислення, сприйняття, пам'ять іуява) визначається інстинктами. Вплив останніх на поведінку може бути якпрямим, так і непрямим, замаскованим. Хоча кількість інстинктів може бутинеобмеженою, Фрейд визнавав існування двох основних груп: інстинктів життя ісмерті. Перша група (під загальною назвою Ерос) містить у собі всі сили, щозабезпечують підтримку життєво важливих процесів і розмноження виду. Визнаючивелике значення інстинктів життя у фізичній організації індивідуумів, найбільшістотними для розвитку особистості Фрейд вважав сексуальні інстинкти. Енергіясексуальних інстинктів одержала назву лібідо. Лібідо — це певна кількістьпсихічної енергії, що знаходить розрядку винятково в сексуальній поведінці.
Друга група — інстинкти смерті (під загальною назвою Танатос) — лежить в основі всіх проявівжорстокості, агресії, самогубств і убивств. На відміну від енергії лібідо, якенергії інстинктів життя, енергія інстинктів смерті не одержала особливогонайменування. Однак Фрейд вважав їх біологічно обумовленими і не менш важливимив регуляції людської поведінки, ніж інстинкти життя.
З.Фрейд вважав,що розвиток особистості проходить через чотири наступні стадії: оральну,анальну, фалічну і генітальну. У загальну схему розвитку Фрейд включив ілатентний період, що приходиться в нормі на проміжок між 6-7-м роками життядитини і початком полової зрілості. Найменування стадій засновані на назвахобластей тіла, стимуляція яких приводить до розрядки енергії лібідо.
Оральна стадіятриває від народження приблизно до 18-місячного віку. На цій стадії головнимджерелом задоволення є смоктання, кусання і ковтання. Ці дії (зв'язані згодівлею грудьми) знижують напругу в дитини.
У концепціїрозвитку Фрейда задоволення і сексуальність тісно переплітаються. У цьомуконтексті сексуальність розуміється як стан збудження, що супроводжує процеснасичення в дитини. Відповідно, першими об'єктами — джерелами задоволеннястають для нього материнські груди чи ріжок, а першою ділянкою тіла, делокалізована насолода, яка викликана зменшенням напруги, є рот. Смоктання іковтання виступають як прототипи кожного акта сексуального задоволення вмайбутньому. Головна задача, що стоїть перед дитиною протягом цього періоду,полягає в закладці основних установок залежності, незалежності, довіри й опориу відношенні інших людей.
Анальна стадіяпочинається у віці близько 18 місяців і продовжується до третього року життя.На цій стадії розвитку головним джерелом задоволення є процес дефекації.
Хоча контроль надкишечником і сечовим міхуром є в основному наслідком нервово-м'язової зрілості,Фрейд був переконаний в тому, що спосіб, яким батьки привчають дитину дотуалету, впливає на його подальший особистісний розвиток. Із самого початкуприучення до туалету дитина повинна учитися розмежовувати вимоги „Воно”(задоволення від негайної дефекації) і соціальні обмеження, що виходять відбатьків (самостійний контроль над екскреторними потребами). Фрейд стверджував,що всі майбутні форми самоконтролю і саморегуляції беруть початок в анальнійстадії.
Фалічна стадіяпочинається у віці біля трьох років і продовжується приблизно до шести років. Уцей період інтереси дитини, обумовлені лібідо, зміщуються в область геніталій.Це виявляється в дослідженні своїх статевих органів, мастурбації,зацікавленості статевими відносинами. Хоча уявлення дітей про дорослусексуальність невиразні, помилкові і дуже неточно сформульовані, Фрейд думав,що більшість дітей розуміють суть сексуальних відносин більш ясно, ніжприпускають батьки.
Домінуючийконфлікт на фалічній стадії полягає в тому, що Фрейд назвав едіповим комплексом(аналогічний конфлікт у дівчаток одержав назву комплексу Електри).
Спочатку об'єктомлюбові в хлопчика виступає мати чи фігура, що її замінює. З моменту народженнявона є для нього головним джерелом задоволення. Він хоче виражати свої еротичнопофарбовані почуття стосовно матері так само, як це роблять, за йогоспостереженнями, люди більш старшого віку. У той же час він сприймає батька якконкурента, що перешкоджає його бажанню одержати генітальне задоволення. Звідсивипливає, що батько стає його головним суперником чи ворогом. Проте хлопчикздогадується про своє більш низьке положення в порівнянні з батьком; вінрозуміє, що батько не має наміру терпіти його романтичні почуття до матері.Суперництво спричиняє страх кастрації, який змушує хлопчика відмовитися відсвого прагнення до інцесту з матір'ю.
У віці приблизноміж 5 і 7 роками хлопчик пригнічує (витісняє зі свідомості) свої сексуальнібажання у відношенні матері і починає ідентифікувати себе з батьком (переймаєйого риси). Процес ідентифікації з батьком виконує кілька функцій. По-перше, цедає хлопчику цілий конгломерат цінностей, моральних норм, установок, моделейповедінки, які обрисовують для нього, що це означає — бути чоловіком. По-друге,ідентифікуючись з батьком, хлопчик може удержати матір як об'єкт любові заміснимшляхом, оскільки тепер він має ті ж атрибути, що мати цінує в батька.
Версія едіповакомплексу в дівчинок одержала назву комплексу Електри. Як і в хлопчиків, першимоб'єктом любові в дівчинок є мати. Однак, коли дівчинка вступає у фалічнустадію, вона усвідомлює, що в неї немає пенісу, як у батька чи брата. ЗаФрейдом, у дівчинки розвивається заздрість до пенісу, що у певному сенсі єпсихологічним аналогом страху кастрації в хлопчика. Внаслідок цього дівчинкапочинає виявляти відкриту ворожість стосовно своєї матері, дорікаючи її в тому,що та народила її без пенісу. Фрейд думав, що в деяких випадках дівчинка моженизько оцінювати власну жіночність, вважаючи свій зовнішній вигляд«дефективним». У той же самий час дівчинка прагне володіти батьком,тому що в нього є такий завидний орган. Дівчинка рятується від комплексуЕлектри шляхом придушення тяжіння до батька й ідентифікації з матір'ю.
У проміжку від 6- 7 років до початку підліткового віку розташовується фаза відносногосексуального затишшя, що одержала назву латентного періоду. Тепер лібідо дитининаправляється за допомогою сублімації у види діяльності, не зв'язані ізсексуальністю, — такі, як інтелектуальні заняття, спорт і відносини зоднолітками. Латентний період не треба розглядати як стадію психосексуальногорозвитку, тому що в цей час не з'являються нові эрогенні зони, а сексуальнийінстинкт дрімає.
Генітальна стадіяпочинається з настанням статевої зрілості, у цей період відновлюютьсясексуальні й агресивні спонукання, а разом з ними інтерес до протилежної статіі зростаюче усвідомлення цього інтересу. У нормі захоплення юності ведуть довибору шлюбного партнера і створенню родини. Фрейд був переконаний: якщо враннім дитинстві мали місце різного роду травматичні переживання з відповідноюфіксацією лібідо, адекватне входження в генітальну стадію стає важким, якщо ненеможливим.
Незалежно відтого, приймаємо ми чи відкидаємо якісь (чи усі) ідеї З.Фрейда, неможливозаперечити той факт, що його вплив на західну цивілізацію ХХ століття бувглибоким і міцним.
3.БІХЕВІОРИСТИЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ Б.Ф.СКІННЕРА
Біхевіоризм — напрямок в американській психології ХХ століття, що зводить психіку до різнихформ поведінки, яка розглядається як сукупність реакцій організму на стимулизовнішнього середовища. І особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не щоінше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих даній людині.
Б.Ф.Скіннер — яскравий представник біхевіоризму — вважав, що поведінку людини можнавизначити, передбачити і проконтролювати умовами оточення. Люди, за своєюсуттю, дуже складні, але все-таки машини. Хоча він і не був першим психологом,який запропонував механістичний підхід до вивчення поведінки, його формулюваннявідрізнялося тим, що він доводив ідею до її логічного кінця. За Скіннером,наука про поведінку людини принципово не відрізняється від будь-якої іншоїнауки, заснованої на фактах, тобто має ту ж саму мету — передбачити іпроконтролювати досліджуване явище.
Скіннер виділивдва основні різновиди поведінки: респондентну й оперантну.
Респондентнаповедінка – специфічна реакція, яка запускається відомим стимулом; стимулзавжди передує реакції за часом. Добре знайомі приклади — це звуження чирозширення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію, посмикування коліна приударі молоточком по колінному сухожиллю і тремтіння при холоді. У кожнім з цихприкладів взаємозв’язок між стимулом (зменшення світлової стимуляції) іреакцією (розширення зіниці) мимовільне і спонтанне, це відбувається завжди.Однак респондентній поведінці можна і навчити.
Оперантнаповедінка – реакція, яка визначається і контролюється результатом, який прямуєза нею. Наприклад, катання на роликовій дошці, гра на фортепіано, метаннядротиків і написання власного імені — це зразки оперантної реакції. Скіннеррозумів, що безглуздо міркувати про походження оперантної поведінки, тому щонам невідомі стимул чи внутрішня причина, відповідальна за її появу. Вонавідбувається спонтанно. Якщо наслідки сприятливі для організму, тодіімовірність повторення оперантної реакції в майбутньому підсилюється. Інавпроти, якщо наслідки не сприятливі, тоді імовірність одержати оперантнуреакцію зменшується. Наприклад, ви незабаром перестанете посміхатися людині,яка у відповідь на вашу посмішку завжди кидає на вас сердитий погляд чи взагалініколи не посміхається.
Отже, сутьоперантного навчання полягає в тому, що підкріплена поведінка прагнеповторитися, а поведінка непідкріплена має тенденцію не повторюватися. Такимчином, концепція підкріплення відіграє ключову роль у теорії Скіннера.
Швидкість, з якимоперантна поведінка здобувається і зберігається залежить від режимузастосовуваного підкріплення. Режим підкріплення — правило, що встановлюєімовірність, з якою підкріплення буде відбуватися. Найпростішим правилом єпред'явлення підкріплення щораз, коли суб'єкт дає бажану реакцію. Ценазивається режимом безупинного підкріплення і звичайно використовується напочатковому етапі будь-якого оперантного навчання. Однак, у більшості ситуаційповсякденного життя підкріплення поведінки буває не завжди однаковим ірегулярним. У більшості випадків соціальна поведінка людини підкріплюєтьсятільки іноді. Дитина плаче неодноразово, перш ніж доможеться уваги матері.Учений багато разів помиляється, перш ніж приходить до правильного рішенняважкої проблеми. В обох цих прикладах непідкріплені реакції зустрічаються доти,поки одна з них не буде підкріплена.
Скіннер ретельновивчав, як режим часткового підкріплення впливає на оперантну поведінку. Хочаможливі багато різних режимів підкріплення, їх усі можна класифікувативідповідно до двох основних параметрів: 1) підкріплення може мати місце тількипісля того, як минув певний чи випадковий часовий інтервал з моментупопереднього підкріплення; 2) підкріплення може мати місце тільки після того,як з моменту підкріплення було отримано певну чи випадкову кількість реакцій.Відповідно до цих двох параметрів виділяють чотири основних режимипідкріплення.
1. Режимпідкріплення з постійним співвідношенням (ПС). У даному режимі організмпідкріплюється по наявності заздалегідь визначеного чи «постійного»числа відповідних реакцій. Цей режим є загальним у повсякденному житті і йомуналежить значна роль у контролі поведінки. У багатьох сферах зайнятостіспівробітникам платять почасти чи навіть винятково відповідно до кількості одиниць,що вони виробляють чи продають. У промисловості ця система відома як плата заодиницю продукції. Режим ПС встановлює надзвичайно високий оперантний рівень,тому що чим частіше організм реагує, тим більше підкріплення він одержує.
2. Режимпідкріплення з постійним інтервалом (ПІ). У режимі підкріплення з постійнимінтервалом організм підкріплюється після того, як твердо встановлений чи«постійний» проміжок часу проходить з моменту попередньогопідкріплення. На рівні людини режим ПІ дійсний при виплаті зарплати за роботу,виконану за годину, тиждень чи місяць. Подібно цьому, щотижнева видача грошейдитині на кишенькові витрати утворить ПІ форму підкріплення. Університети йінститути зазвичай працюють відповідно до режиму ПІ. Іспити і заліки встановлюютьсяна регулярній основі. Цікаво, що режим ПІ дає низьку швидкість реагуваннявідразу після того, як отримане підкріплення — феномен, названий паузою післяпідкріплення. Це показово для студентів, які відчувають труднощі при навчанні всередині семестру (передбачається, що вони здали іспити добре), тому щонаступні іспити будуть ще нескоро. Вони буквально роблять перерву в навчанні.
3. Режимпідкріплення з варіативним співвідношенням (ВС). В цьому режимі організмпідкріплюється на основі якогось у середньому визначеного числа реакцій.Можливо, найбільш драматичною ілюстрацією поведінки людини, що знаходиться підконтролем режиму ВС, є азартна гра. Розглянемо дії людини, що грає в гральнийавтомат, де потрібно опускати монетку чи спеціальною рукояткою витягати приз.Ці апарати запрограмовані таким чином, що підкріплення (гроші) розподіляєтьсявідповідно до числа спроб, за які людина платить, щоб керувати рукояткою. Однаквиграш непередбачений, непостійний і рідко дозволяє одержувати більше того, щовклав гравець. Це пояснює той факт, чому власники казино одержують значнобільше підкріплень, чим їхні постійні клієнти. Угасання поведінки, придбаноївідповідно до режиму ВС, відбувається дуже повільно, тому що організм точно незнає, коли буде наступне підкріплення. Таким чином, гравець опускає монети впроріз автомата, незважаючи на незначний виграш (чи навіть програш), у повнійупевненості, що наступного разу він «зірве куш». Така наполегливістьтипова для поведінки, викликаної режимом ВС.
4. Режимпідкріплення з варіативним інтервалом (ВІ). В цьому режимі організм одержуєпідкріплення після того, як проходить невизначений проміжок часу. Подібнорежиму ПІ, підкріплення при цієї умові залежить від часу. Однак час міжпідкріпленнями по режиму ВІ варіює навколо якоїсь середньої величини, а не єточно встановленим. При підкріпленні в режимі ВІ організм прагне установитипостійну швидкість реагування, і при відсутності підкріплення реакції вгасаютьповільно. В остаточному підсумку, організм не може точно передбачати, коли буденаступне підкріплення. У повсякденному житті режим ВІ нечасто зустрічається,хоча декілька його варіантів можна спостерігати. Батьки, наприклад, можутьхвалити поведінку дитини досить довільно, розраховуючи, що дитина будепродовжувати поводитися відповідним чином і в непідкріплені інтервали часу.Подібно цьому, професора, що дають «несподівані» контрольні роботи,використовують режим ВІ. При цих умовах від студентів можна чекати збереженнявідносно високого рівня старанності, тому що вони ніколи не знають, у якиймомент буде наступна контрольна робота. Як правило, режим ВІ породжує більшвисоку швидкість реагування і опірність угасанню, ніж режим ПІ.
Крім описанихрежимів підкріплення, розрізняють також два основних типи підкріплення — первинне і вторинне.
Первиннепідкріплення — це будь-яка подія чи об'єкт, що самі по собі маютьпідкріплювальні властивості. Таким чином, вони не вимагають попередньоїасоціації з іншими підкріпленнями, щоб задовольнити біологічну потребу.Первинні підкріплювальні стимули для людей — це їжа, вода, фізичний комфорт ісекс. Їхнє ціннісне значення для організму не залежить від навчання.
Вторинне, чиумовне підкріплення, — це будь-яка подія чи об'єкт, що здобувають властивістьздійснювати підкріплення за допомогою тісної асоціації з первиннимпідкріпленням, обумовленим минулим досвідом організму. Прикладами загальнихвторинних підкріплювальних стимулів у людей є гроші, увага, гарні оцінки.Скіннер доводив, що фактично будь-який нейтральний стимул може статипідкріплювальним, якщо він асоціюється з іншими стимулами, що раніше малипідкріплювальні властивості. Характерним для умовного підкріплення є те, щовоно генералізуєтся, якщо поєднується з більш ніж одним первиннимпідкріпленням. Гроші — особливо показовий приклад. Очевидно, що гроші не можутьзадовольнити яку-небудь з наших первинних потреб. Але завдяки системікультурного обміну гроші є могутнім і сильним фактором для одержання безлічізадоволень. Наприклад, гроші дозволяють нам мати модний одяг, гарну квартиру,престижну машину і т.ін.
Інші видигенералізованих умовних підкріплювальних стимулів — це лестощі, похвала,підпорядкування собі інших. Ці так називані соціальні підкріплювальні стимуличасто діють дуже складно і ледь уловимо, але вони істотні для нашої поведінки врізноманітних ситуаціях. Увага — простий випадок. Усі знають, що дитина можеодержати увагу, коли прикидається хворою чи погано поводиться. Часто дітинастирливі, задають безглузді питання, втручаються в розмову дорослих, мочатьсяв постіль — і все це для того, щоб привернути увагу.
Ще більш сильнийгенералізований умовний стимул — це соціальне схвалення. І жіноча, і чоловічамода — це предмет схвалення, і вона існує доти, поки є соціальне схвалення.Гарні оцінки в університеті — теж позитивний підкріплювальний стимул, тому щораніше за це одержували похвалу і схвалення батьків.
Скіннер думав, щоумовні підкріплювальні стимули дуже важливі в контролі поведінки людини. Вінтакож відзначав, що кожна людина проходить унікальну науку навчання. Наприклад,для когось дуже сильним підкріплювальним стимулом є успіх у якості менеджера;для інших важливо вираження ніжності; а хтось знаходить підкріплювальний стимулв атлетиці, академічних чи музичних заняттях. Можливі варіації в поведінці,підтримані умовними підкріплювальними стимулами, нескінченні.
З точки зоруСкіннера, в основному поведінка людини контролюється аверсивними (неприємнимичи болючими) стимулами. Два найбільш типові методи аверсивного контролю — цепокарання і негативне підкріплення.
Термін покараннявідноситься до будь-якого аверсивного стимула чи явища, яке випливає чизалежить від появи якої-небудь оперантної реакції. Замість того, щобпідсилювати реакцію, яку воно супроводжує, покарання зменшує, принаймнітимчасово, імовірність того, що реакція повториться.
По Скіннеру,покарання може бути здійснено двома різними способами, які він називаєпозитивне покарання і негативне покарання. Позитивне покарання зустрічаєтьсявсякий раз, коли поведінка веде до аверсивного результату, наприклад, якщодорослих ловлять на крадіжці, їх штрафують чи саджають у в'язницю. Негативне жпокарання зустрічається всякий раз, коли поведінка призводить до усунення(можливого) позитивного підкріплювального стимулу.
На відміну відпокарання, негативне підкріплення — це процес, у якому організм обмежуєаверсивний стимул чи уникає його. Скажемо, людина, що ховається від палючогосонця, ідучи в приміщення, швидше за все знову піде туди, коли сонце зновустане палючим.
Скіннер боровся звикористанням усіх форм контролю поведінки, заснованих на аверсивних стимулах.Він особливо виділяв покарання як неефективний засіб контролю поведінки.Причина в тому, що через свою загрозливу природу тактика покарання небажаноїповедінки може викликати негативні емоційні і соціальні побічні ефекти. Тривога,страх, антисоціальні дії і втрата самоповаги і впевненості — це тільки деякіможливі негативні побічні явища, зв'язані з використанням покарання. До того ж,поведінка, за яку покарали, може знову з'явитися після того, як зникнеімовірність бути покараним. Наприклад, водій, якого отштрафували за перевищенняшвидкості, може заплатити міліціонеру і продовжувати вільно перевищуватишвидкість, коли поблизу немає патруля.
Замістьаверсивного контролю поведінки Скіннер рекомендував позитивне підкріплення як найбільшефективний метод для усунення небажаної поведінки. Він доводив, що, оскількипозитивні підкріплювальні стимули не дають негативних побічних явищ, вони більшпридатні для формування поведінки людини. Скіннер показав можливостіпозитивного підкріплення, і це вплинуло на стратегії поведінки, використовуваніу вихованні дітей, освіті, бізнесі і промисловості. В усіх цих областяхз'явилася тенденція до усе більшого заохочення бажаної поведінки, а непокаранню небажаної.
4.КОГНІТИВНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ ДЖ.КЕЛЛІ
Когнітивнийнапрямок персонології підкреслює вплив інтелектуальних чи розумових процесів наповедінку людини. Джордж Келлі був одним з піонерів цього напрямку.
Дж.Келлі надававвеликого значення тому, як люди усвідомлюють і інтерпретують свій життєвийдосвід. Отже, його теорія особистості зосереджена на процесах, що дозволяютьлюдям зрозуміти психологічну сферу свого життя. Модель особистості Келлізаснована на аналогії людини як дослідника. А саме, він робить припущення, щоподібно вченому, що вивчає певний феномен, будь-яка людина висуває робочігіпотези про реальність, за допомогою яких вона намагається передбачати іконтролювати події життя. Зрозуміло, Келлі не стверджував, що кожна людинабуквально є вченим, що спостерігає якісь явища природи чи соціального життя івикористовує складні методи для збору й оцінки даних. Така аналогія далека йоготочці зору. Але він усе-таки припустив, що всі люди — вчені в тому сенсі, щовони формулюють гіпотези і стежать за тим, підтвердяться їх гіпотези чи ні,залучаючи до цієї діяльності ті ж психічні процеси, що і вчений у ходінаукового пошуку.
Таким чином, воснові теорії особистості Келлі лежить передумова про те, що наука єквінтесенцією тих способів і процедур, за допомогою яких кожний з нас висуваєнові ідеї про світ. Мета науки — передбачити, змінити і зрозуміти події, тобтоосновна мета вченого — зменшити невизначеність. Але не тільки вчені — усі людимають такі цілі. Ми усі зацікавлені в передбаченні майбутнього і побудовіпланів, заснованих на очікуваних результатах.
Те, що всі людирозглядаються як вчені, привело до низки важливих наслідків для теорії Келлі.
По-перше, цеприпускає, що люди, головним чином, орієнтовані на майбутні, а не на минулі чидійсні події їхнього життя. Келлі також відзначав, що точка зору людини нажиття нестійка, вона рідко буває сьогодні такою ж, як була вчора чи будезавтра. У спробі передбачати і проконтролювати майбутні події людина постійноперевіряє своє відношення до дійсності.
Другий наслідокуподібнення всіх людей вченим — це те, що люди мають здатність активноформувати уявлення про своє оточення, а не просто пасивно реагувати на нього.Як психолог раціонально формулює і перевіряє теоретичні уявлення про явища, щоспостерігаються, так і людина, що не належить до цієї професії, може тлумачитиі пояснювати своє оточення. Для Келлі життя характеризується постійноюборотьбою за те, щоб осмислити реальний світ досвіду; саме ця якість дозволяєлюдям творити їхню власну долю. Люди не мають потребу в тому, щоб бути рабамисвого минулого досвіду чи актуальної ситуації — якщо тільки вони самі непогоджуються з таким тлумаченням власної персони. Коротше, людина неконтролюється дійсними подіями (як пропонує Скіннер) чи минулими (як пропонуєФрейд), а скоріше контролює події в залежності від поставлених питань ізнайдених відповідей.
В основікогнітивної теорії Келлі лежить ідея особистісних конструктів. Особистіснийконструкт — це ідея чи думка, яку людина використовує, щоб усвідомити чиінтерпретувати, пояснити чи передбачити свій досвід. Він являє собою стійкийспосіб, яким людина осмислює якісь аспекти дійсності в термінах схожості іконтрасту. Прикладами особистісних конструктів можуть бути«схвильований-спокійний», «розумний-дурний»,«чоловічий-жіночий», «гарний-поганий», «дружній-ворожий».Це тільки кілька прикладів незліченних конструктів, що людина використовує, щобоцінити значення явищ свого повсякденного життя.
Келлі такожприпустив, що особистісні конструкти можна класифікувати відповідно до природиконтролю, що вони імпліцитно здійснюють над своїми елементами. Конструкт, щостандартизує елементи, для того, щоб вони були винятково в його діапазоні,Келлі назвав попереджувальним конструктом. Це тип класифікаційного конструкту;те, що потрапило в одну класифікацію, виключається з іншої. Прикладомпопереджувального конструкту може бути етнічний ярлик. Скажемо, якщо людинаідентифікована як «німець», то про неї будуть думати тільки як пронімця і ніяк інакше.
У констеляторномуконструкті елементи можуть одночасно належати іншим областям, але вони постійнів складі своєї сфери. Тобто, якщо явище відноситься до якоїсь категорії одногоконструкту, інші його характеристики фіксовані. Шаблонове мислення ілюструє цейтип конструкта. Приклад констеляторного мислення: «Якщо ця людина продавець,вона швидше за все нечесна, шахраювата, і вміло поводиться з покупцем». Уцьому прикладі немає місця для інших суджень про цю людину. По визначенню,констеляторні конструкти обмежують наші можливості для альтернативних думок;раз ми відносимо людину до даної категорії, ми наділяємо її усіма відповіднимихарактеристиками.
Конструкт, якийзалишає свої елементи відкритими для альтернативних конструкцій, називаєтьсяконструктом, що припускає. Цей тип конструкту прямо протилежний вищезгаданимконструктам, тому що він дозволяє людині бути відкритим для нового досвіду іприймати альтернативну точку зору на світ. Хоча є спокуса інтерпретуватипопереджувальний і констеляторний конструкти як небажані типи, а конструкт, щоприпускає — як бажаний, Келлі стверджував, що це не так. Якби ми користалисятільки конструктами, що припускають, ми зазнавали би масу труднощів, тому що немогли б приймати невідкладні рішення.
Келлізапропонував наступне визначення особистості: особистість індивіда представляєорганізовану систему більш-менш важливих конструктів; людина використовуєособистісні конструкти, щоб інтерпретувати світ переживань і передбачатимайбутні події. Для Келлі, особистість еквівалентна конструктам,використовуваним індивідом з метою передбачення майбутнього. Щоб зрозуміти іншулюдини, треба знати щось про конструкти, що вона використовує, про події,включені у ці конструкти, і про те, як вони співвідносяться один з одним.
Основний постулаттеорії особистості Келлі звучить наступним чином: «Процеси особистості — це прокладені в психіці канали, у руслі яких людина прогнозує події».Інакше кажучи, уся поведінка людини спрямована на прогноз подій. Постулат такожмає на увазі, що Келлі цікавить людина як така, а не якісь окремі її аспекти.Вислів «процеси особистості» припускає, що людина — це організм, щознаходиться в розвитку, а не інертна субстанція, на яку впливають несвідоміімпульси, чи спонукають до дії подразники оточення. Келлі уподібнює людинудосліднику і вважає, що люди керуються своїми конструктами, орієнтованими намайбутнє. Вислів «прокладені канали» означає, що поведінка відносностабільна в часі і ситуаціях. Келлі думав, що люди діють у межах мережі стежинчи каналів, а не турбуються про порожнечу, що не піддається прогнозуванню. І нарешті,вислів «прогнозує події» відображає прогностичні і мотиваційні риси,властиві когнітивній теорії. Подібно вченим, людина намагається пояснитидійсність, щоб навчитися передбачати події, що впливають на її життя. Саме церозуміння пояснює спрямованість діяльності в теорії Келлі. Відповідно до неї,люди дивляться на сьогодення так, щоб передбачати майбутнє за допомогоюунікальної системи своїх особистісних конструктів.
З основногопостулату можна зробити ряд висновків. Розглянемо найважливіші з них. Першийвисновок звучить так: «Люди відрізняються один від одного тим, як вониінтерпретують події». По Келлі, дві людини, будь вони навіть ідентичнимиблизнюками чи, припустимо, май вони схожі погляди, звертаються до події йінтерпретують її по-різному. Кожна людина розуміє дійсність з«дзвіниці» свого унікального особистісного конструкту. Отже, різницяміж людьми полягає в тому, що вони інтерпретують події під різним кутом зору.
На думку Келлі,крім того, що особистісні конструкти мають відмінні риси, вони й організовані влюдині по-різному. Це чітко зазначено в його висновку про організацію:«Кожна людина специфічно розвиває у відповідності зі своєю можливістюпрогнозувати події систему аналізу, що визначає рангові відносини міжконструктами». Цей висновок показує, що люди організують свої особистісніконструкти ієрархічно, щоб звести до мінімуму несумісність і невідповідності.І, ще більш важливо, він має на увазі, що люди відрізняються один від одного нетільки по числу і типу конструктів, які вони використовують у своїх судженняхпро світ, але також тим, як вони організують свої конструкти. Коротше, було бипомилкою думати, що конструкти безладно тісняться у свідомості людини ізастосовуються кожний по окремості.
По Келлі,організація особистісних конструктів дуже логічна: конструкти організовані впірамідальну структуру. Підпорядковуючий конструкт містить у собі іншіконструкти, а підрядний конструкт включений в підпорядковуючий конструкт. Людистворюють різну ієрархію особистісних конструктів. Підпорядковуючі і підрядніконструкти в системі однієї людини не обов'язково займають таке ж положення всистемі іншої. Келлі припустив, що тільки, якщо ми знаємо, як людина організуєконструкти, ми можемо правильно судити про її поведінку.
З погляду Келлі,люди мають кілька конструктів, за допомогою яких вони інтерпретують події свогожиття. Більш того, щодня вони повинні вибирати, який конструкт і який йогополюс використовувати для прогнозу подій. Якщо людина стоїть перед вибором(тобто перед ситуацією, у якій вона повинна використовувати свої конструкти тимчи іншим способом), вона вибере те, що найбільш ймовірно або розширить їїрозуміння світу, або уточнить її систему конструктів.
Отже, людивідрізняються один від одного тим, як вони інтерпретують ситуації. У такомувипадку, вони можуть бути схожими один на одного, якщо схожим образомінтерпретують свій досвід. Рибалка рибалку бачить здалеку. Ця ідея виражена увисновку про спільність: «Якщо людина інтерпретує досвід якоюсь міроюподібно тому, як це робить інша людина, то її психічні процеси подібніпсихічним процесам іншої людини». Якщо дві людини розділяють погляди насвіт (тобто схожі у своїй інтерпретації особистого досвіду), імовірно, іповодитися вони будуть схоже (тобто вони будуть схожими особистостями).Необхідно зазначити, що люди схожі не тому, що вони пережили ті самі події вжитті, і не тому, що їхня поведінка схожа — вони схожі тому, що події для нихмають приблизно однакове психологічне значення. У відповідності зі своєюкогнітивною орієнтацією, Келлі спирається на інтерпретацію, а не на минулийдосвід чи поведінку, що спостерігається.
Висновок проспільність, сформульований Келлі, дуже важливий для сфери людських відносин.Зокрема, він припускає можливий об'єднуючий зв'язок між індивідуальною ісоціальною психологією. Беззастережне твердження, що стійкі і щирі людськівідносини не можуть розвиватися, якщо принаймні один з людей не намагаєтьсявстати на місце іншого, може пояснити ті проблеми спілкування, що виникають улюдей у самих різних ситуаціях, починаючи від щоденних розмов (з батьками,родичами, друзями, сусідами) і закінчуючи міжнародними справами. Світ без війниможе, в остаточному підсумку, залежати від можливості людей (особливо главдержав) точно аналізувати інтерпретаційні процеси інших.