Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет
імені Івана Франка
Педагогічний коледж
Курсова робота з психології
Теорії несвідомого в сучасній психології
Виконала:
студентка групиФКН-41
Романишин ОльгаМиколаївна
Керівник:
викладач зпсихології
Остапенко Ю.В.
Львів — 2006
Зміст
Вступ
Розділ І. Класичні теоріїнесвідомого в сучасній психології
І.1 Зародження теорії про несвідоме
І.1.1 Психодинамічний напрямок в теорії особистості:Зігмунд Фрейд
І.2 Альфред Адлер: індивідуальна теорія особистості
І.3 Карл Густав Юнг: аналітична теорія особистості
І.4 Еріх Фромм: гуманістична теорія особистості
І.5 Карен Хорні: соціокультурна теорія особистості
Розділ ІІ. Новітні теорії несвідомого
ІІ.1 Символдрама як представниксучасних напрямків психоаналізу
ІІ.2 Сон як особливий прояв несвідомої сфери психіки
ІІ.2.1 Скільки ми спимо
ІІ.2.2 Глибокий і поверховий сон
ІІ.2.3 Порушення нормального сну. Лунатизм
ІІ.3 Історія розвитку та сутність використання в суспільстві навіювання і гіпнозу
Висновки
Список літератури
Вступ
Психологія — одназ найцікавіших і найзагадковіших у світі наук. Саме вона дає змогу відшукативідповіді на життєво важливі запитання: як і чому люди думають, діють івідчувають; чому ми любимо чи ненавидимо; допомагаємо своїм батькам чиповстаємо проти них; досягаємо успіху чи зазнаємо поразки; співпрацюємо чирозв’язуємо війни; радіємо чи плачемо; як ми навчаємось та вдосконалюємось.
Із усіх проблем, зякими стикалися люди в ході історії людства, мабуть, найбільш заплутаноюявляється загадка природи самої людини. Істотна проблема полягає в тому, що міжусіма нами дуже багато відмінностей.
Коли автор цієїкурсової роботи почала вивчати психологію, тема про теорії особистості, пронесвідоме дуже її зацікавила і саме тому вона рада, що у неї з’явилася такаможливість дослідити ці проблеми.
Також ці проблемидосліджували такі вчені-психологи як: Зігмунд Фрейд; Альфред Адлер; Карл ГуставЮнг; Еріх Фромм; Карен Хорні та багато інших.
Об’єктом мого дослідження, а точніше його суб’єктом єсама людина з її психологією і поведінкою.
Предметом курсовоїроботи є несвідома сфера у психіці людини
Метою даноїкурсової роботи є розглянути різні теорії несвідомого і проаналізувати кожну зних.
Завданнямикурсової роботи є:
Розглянути новітнітеорії несвідомого.
Дослідити чимвідрізняється теорія особистості Зігмунда Фрейда від теорії Альфреда Адлера.
Проаналізуватигуманістичну теорію особистості Еріха Фромма.
Розділ І. Класичні теорії несвідомогов сучасній психології
І.1 Зародження теорії про несвідоме
Несвідоме, вширокому значенні — сукупність психічних процесів, операцій і станів, непредставлених в свідомості суб’єкта. В ряді психологічнихтеорій несвідоме — особлива сфера психічного чи система процесів, якісновідмінних від явища свідомості: Термін несвідоме використовується також дляхарактеристики індивідуальної і колективної поведінки, справжня мета і наслідкиякого не усвідомлюються.
Концепціянесвідомого вперше була чітко сформульована Лейбніцом, який трактував несвідомеяк нищу форму душевної діяльності, лежачої за порогом свідомих уявлень. Першуспробу матеріалістичного пояснення несвідомого зробив Д. Гартлі, який поєднавнесвідоме з діяльністю нервової системи. Кант поєднує несвідоме з проблемоюінтуїції, запитанням про чутливе пізнання.
Також на початку XIX століття почалося психологічне вивченнянесвідомого.
Динамічнухарактеристику несвідомого ввів Гербарт (1824), згідно з яким несумісні ідеїможуть вступати між собою в конфлікт, при чому більш слабкі витісняються зісвідомості, але продовжують на нього діяти, не втрачаючи своїх динамічнихякостей. Новий стимул в вивченні несвідомого дали роботи в областіпсихопатології, де в цілях терапії стали застосовувати специфічні методи впливуна несвідоме (в першу чергу — гіпноз). Досліди, особливо французькоїпсихіатричної школи (Ж. Шарко та інші), дозволили виявити відмінну від свідомоїпсихічної діяльності патогенного характеру, не усвідомлюючу пацієнтами. Продовженнямцієї лінії виявилась концепція З. Фрейда, який почав з встановлення прямихзв’язків між невротичними симптомами і несвідомими переживаннями травматичногохарактеру.
Відмовившись відфізіологічних пояснень, Фрейд показав несвідоме у вигляді могучоїірраціональної сили, антагоністичної діяльності свідомості. Несвідомі потяги,за Фрейдом, можуть виявлятися і ставитись під контроль свідомості за допомогоютехніки психоаналізу. К.Г. Юнг, крім особистого несвідомого, ідентичного влюдей певної групи, того чи іншого народу, всього людства. Вчення Фрейда пронесвідоме одержало ірраціоналістичне трактування у рядіфілософсько-психологічних концепцій ХХ століття.
І.1.1 Психодинамічний напрямок втеорії особистості: Зігмунд Фрейд
Коли психологіявідділилася від філософії і в другій половині XIX століття стала науковою дисципліною, головною її метою виявилосярозкриття основних елементів психічного життя дорослої людини за допомогоюметоду інтроспекції в лабораторних умовах. Цей напрямок, отримав назвуструктурної школи, заснований Вільгельмом Вундтом, який відкрив у 1879 роціпершу психологічну лабораторію в Лейнцігу. В якості основної задачі психологіїВундт висував розлад процесів свідомості на основоположні елементи і вивченнязакономірних зв’язків між ними. Тому психологи того часу були проголошеніпоявленням радикально іншого підходу вивчення людей, розробленого майже безсторонньої допомоги, Зігмундом Фрейдом, тоді ще молодим венським лікарем.
Замість того щобставити в центрі психічного життя людини свідоме, Фрейд порівняв його зайсбергом, мала частина якого виступає над поверхнею води. На противагуіснуючому в минулому столітті погляду на людину, як на істоту розумну іусвідомлюючи свою поведінку, він висунув іншу теорію: люди знаходяться в станібезперервного конфлікту, витоки якого лежать в іншій, більш обширній сферіпсихічного життя — в несвідомих сексуальних і агресивних помислах.
Фрейд першийохарактеризував психіку як поле бою між найпримітивнішими силами інстинкту,розуму і свідомості. Термін «психодинамічний» вказує саме на цюборотьбу, яка ніколи не припиняється між різними аспектами особистості. Психоаналітичнатеорія слугує прикладом психодинамічного підходу — вона відводить головну рольскладному взаємозв'язку між інстинктами, мотивами ізахопленнями, які конкурують, або боряться один з одним за головну роль врегуляції поведінки людини.
В уявленні згідноз яким особистість являється динамічною конфігурацією процесів, які знаходятьсяв постійному конфлікті, виражена суть психодинамічного напрямку, особливо втрактуванні Фрейда. Поняття динаміки стосовно особистості вважає, що поведінкалюдини являється швидше детермінованою, ніж випадковою. Детермінізм поширюєтьсяна все, що ми робимо, відчуваємо чи про що думаємо. Дане уявлення підводить насдо головної і вирішальної теми, розробленої психодинамічним напрямком. Вонопідкреслює значення несвідомих психічних процесів в регуляції поведінки людини.Згідно Фрейду, не лише наші дії часто являються ірраціональними, а також самезначення і причини нашої поведінки рідко бувають доступні підсвідомості.
Важко дати оцінкусучасним теоріям особистості, не давши визнання теорії Фрейда. Незалежно відтого, приймаємо ми чи відкидаємо якісь його ідеї, неможливо не визнати тойфакт, що вплив Фрейда на західну цивілізацію XX століття був глибоким і дійсним. Можна стверджувати, що у всій історіїлюдства дуже небагато ідей здійснили широку і сильну дію.
Це, звичайно,сильне твердження, але важко уявити, що у Фрейда знайдеться багато конкурентів.Його погляд на природу людини наніс відчутний удар існуючим в той час уявленнямвікторіанського суспільства, він запропонував важкий, але притягуючий шлях додосягнення розуміння таких аспектів психічного життя людини, які вважалисятемними, схованими і недоступними.
Майже за 45 роківактивної наукової діяльності і лікарської практики Фрейд створив:
1) першурозгорнуту теорію особистості;
2) поширенусистему лікарських спостережень, заснованих на його терапевтичному досвіді ісамоаналізі;
3) оригінальнийметод лікування невротичних захворювань;
4) методдослідження тих психічних процесів, які майже неможливо вивчити якими-небудьіншими способами.
І.1.2 Психоаналіз: основні концепції і принципи
Термін «психоаналіз»має три значення:
1) теоріяособистості і психопатології;
2) метод терапіїособистих захворювань;
3) метод вивченнянесвідомих думок і почуттів індивідуума.
Це поєднаннятеорії з терапією і з оцінкою особистості пронизує всі аспекти уявлень Фрейдапро людську поведінку. Однак під усіма цими складностями лежить відносноневелике число випливаючи концепцій і принципів, в яких відчуваєтьсяпсихоаналітичний підхід Фрейда до особистості. Давайте розглянемо спочатку йогопогляди на організацію психіки, яку часто називають «топографічною моделлю»Фрейда.
Протягом тривалогоперіоду розвитку психоаналізу Фрейд застосував топографічну модель особистоїорганізації. Згідно цієї моделі, в психічному житті можна виділити три рівня: свідоме,несвідоме і підсвідоме. Розглядаючи їх окремо, Фрейд використав цю «психічнукарту», щоб показати ступінь усвідомлення таких психічних явищ, як думки іфантазія.
Рівень свідомогоскладається з відчуттів і переживань, які ви усвідомлюєте в даний момент часу. Наприклад,зараз ваша свідомість може поміщати в себе думки авторів, які написали цейтекст, а також туманне відчуття наближаю чого голоду. Фрейд настоював на тому,що лише незначна частина психічного життя (думки, почуття, пам'ять) входять в сферу свідомого. Щоб в даний момент не переживалося всвідомості людини це треба розглядати як результат процесу випадковогосортування, в значній степені регулюючого зовнішніми сигналами. Більше того,визначений зміст усвідомлюється лише протягом короткого періоду часу і швидкозаглиблюється в рівень підсвідомого, або несвідомого по мірі того, як увагалюдини переноситься на інші сигнали. Свідоме охоплює лише малий відсоток всієїінформації, яка зберігається в мозку.
Областьпідсвідомого, інколи називаюча «доступною пам'яттю»,включає в себе весь досвід, який не усвідомлюється в даний момент, але можелегко повернутися в свідоме і спонтанно, або в результаті мінімального зусилля.Наприклад, ви можете згадати все, що ви робили минулої суботи ввечері; всіміста в яких вам довелося жити; свої улюблені книги, або аргумент, який вискладали учора своєму другові. З точки зору Фрейда, підсвідоме наводить мостиміж свідомими і несвідомими областями психічного.
Сама глибока і значущаобласть людського розуму — це несвідоме. Несвідоме являє собою сховищепримітивних інстинктивних роздумів плюс емоції і спогади, які настількизагрожують свідомості, що були подавлені, або витіснені в область несвідомого. Прикладамитого, що може бути виявлено у несвідомому, слугують набуті травми дитинства,приховані ворожі почуття до батьків і подавлені сексуальні бажання, які ви неусвідомлюєте. Згідно Фрейду такий неусвідомлюючий матеріал в багатьох випадкахоприділяє наше повсякденне функціонування.
Фрейд першимзвернув увагу на значення несвідомих процесів в поведінці людини. Деякіфілософи XVIII і XIX століть вважали, що зміст внутрішньогосвіту недоступний для усвідомлення. Однак на відміну від своїх ідейнихпопередників, Фрейд надав концепції несвідомого життя емпіричний статус. Вінпідкреслював, що свідоме слід розглядати не як гіпотетичну абстракцію, ашвидше, як реальність, яку можна продемонструвати і перевірити.
Фрейд твердо віриву те, що дійсно значні аспекти поведінки людини оформляються і направляютьсяімпульсами, які знаходяться поза сферою свідомості. Ці впливи не тільки неусвідомлюються, але, більше того, якщо вони починають усвідомлюватися, абовідкрито виражатися у поведінці, це зустрічає сильне внутрішнє опиранняіндивідуума. Неусвідомлюючі переживання, на відміну від підсвідомих, повністюне доступні для усвідомлені, але вони в значній мірі визначають дії людей. Однакнеусвідомлюючий матеріал може виразитися в замаскованій, або символічній формі,подібно тому, як неусвідомлюючі інстинктивні роздуми паралельно знаходятьзадоволення у снах, фантазіях, грі і роботі. Цю догадку Фрейд використав усвоїй роботі з хворими.
Концепціянеусвідомлюючих психічних процесів являється центральною в описанні особистоїорганізації. Однак на початку 20-х років Фрейд переглянув свою концептуальнумодель психічного життя і ввів в анатомію особистості три основні структури: ід,его і суперего.
Ід. Слово "ід" походить від латинського «воно» і, заФрейдом, означає виключно примітивні, інстинктивні і вроджені аспектиособистості. Ід функціонує цілком в несвідомому. Згідно Фрейду ід — дещо темне,біологічне, хаотичне, яке не знає законів, не підкоряється правилам. Ідзберігає своє центральне значення для індивідуума протягом всього свого життя. Будучипримітивним в своїй основі; воно вільне від всяких обмежень. Являючись самоюстарою висхідною структурою психіки, ід виражає первинний принцип усьоголюдського життя.
Фрейд розглядав ідв якості посередника між соматичними і психічними процесами в організмі. Вінписав, що воно «прямо пов’язано з соматичними процесами в організмі,випливає з інстинктивних потреб і повідомляє їм психічну експресію, але ми неможемо сказати, в якому субстраті відбувається цей зв’язок».
Его (від латинського “ego”-“я”)- це компонент психічного апарату, відповідальний за прийняттярішень. Его намагається виразити і задовольнити бажання ід в відповідності ізобмеженнями. Его отримує свою структуру і функцію від ід еволюціонує з нього іпозичає частину енергії ід для своїх потреб, щоб відповісти вимогам соціальноїреальності. Таким чином, его допомагає забезпечити безпеку і самозбереженняорганізму. В боротьбі за виживання, як проти зовнішнього соціального світу, такі інстинктивних потреб ід, его повинно постійно здійснювати диференціацію міжподіями в психічному плані і реальними подіями в зовнішньому світі. Наприклад,голодна людина в пошуках їжі повинна розрізняти образ їжі, виникаючий вуявлені, і образ їжі в реальності, якщо йому хочеться зняти напруження. Тобто,він чи вона повинні навчитися доставати чи вживати їжу швидше, чим напруженнязнизиться.
На відміну від ід,природа якого виявляється в пошуках задоволення, его підкоряється принципуреальності, мета якого — збереження цілісності організму шляхом відстрочкизадоволення інстинктів до того моменту, коли буде знайдена можливість досягтирозрядки підходящим способом, або будуть знайдені відповідні умови узовнішньому суспільстві. Принцип реальності дає можливість індивідуумугальмувати, переадресовувати або поступово давати вихід грубій енергії ід вмежах соціальних обмежень і совісті індивідуума. Принцип реальності вносить внашу поведінку міру розумного. Его, по контрасту з ід, розрізняє реальність іфантазію, витримує помірне напруження, міняється в залежності від новогодосвіду і бере участь в раціональній і пізнавальній діяльності. Опираючись насилу логічного мислення, яке Фрейд називав «вторинним процесом», егоможе направляти поведінку в потрібне русло, щоб інстинктивні потребизадовольнялися безпечним для самого індивідуума і для інших людей чином. Такимчином, его є «виконавчим органом» особистості і областю протіканняінтелектуальних процесів і вирішення проблем.
Суперего. Для того, щоб людина ефективно функціонувала в суспільстві, вонаповинна мати систему цінностей, норм і етики, розумно сумісних з тими, щоприйняті в її оточенні. Все це накопичується в процесі «соціалізації»,мовою структурної моделі психоаналізу — за посередництвом формування суперего (відлат. «super»-«над»і «ego»-«я»).
Суперего — останнійкомпонент розвиваючої особистості, який представляє інтерналізовану версіюсуспільних норм і стандартів поведінки. З точки зору Фрейда, організм людини ненароджується з суперего. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего єнаслідком залежності дитини від батьків. Формально, воно з’являється тоді, колидитина починає розрізняти «правильно» і «неправильно»; дізнається,що добре, а що погано, що являє собою хороша і погана поведінка (приблизно у віцівід трьох до п’яти років).
Фрейд розділивсуперего на дві підсистеми: совість і его-ідеал. Совість можна придбати запосередництвом батьківських покарань. Вона пов'язана зтакими вчинками, які батьки називають “непослушноюповедінкою” і за яку дитина отримує вирок. Совість включаєздібність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникненняпочуття вини у дитини, коли вона не зробила того, що повинна була зробити. Хвалебнийаспект супер-его — це его-ідеал. Він формується з того, що батьки високоцінять, він веде індивідуума до встановлення для себе високих стандартів. Іякщо мета досягнута, це викликає самоповаги і гордості. Наприклад, дитина, якухвалять за успіхи в школі, буде завжди гордитися своїми академічнимидосягненнями.
Суперего вважаєтьсяповністю сформованим, коли батьківський контроль змінюється самоконтролем. Однакцей принцип самоконтролю не служить цілем принципу реальності. Суперего,намагаючись повністю загальмувати будь-які суспільно обговорюючі імпульси зісторони ід, намагається спрямувати людину до абсолютної досконалості в думках,словах і вчинках. Воно намагається переконати его в перевазі ідеалістичнихцілей над реалістичними.
І.2 Альфред Адлер: індивідуальнатеорія особистості
Основні тезисиіндивідуальної психології.
Адлера частоуявляють як ученика Фрейда, який збунтувався проти свого вчителя і почавстворювати свої особисті концепції. Однак, насправді, він був колегою Фрейда іні в якому разі не треба сприймати його як «неофрейдиста». В йогоперших роботах, де згадуються паростки майбутніх теорій, він критичнохарактеризує період співробітництва з Фрейдом. Більше того, Адлер ніколи невчився під керівництвом Фрейда і ніколи не піддавався психоаналізу сам, що є необхідноюумовою для отримання права стати практикуючим психоаналітиком. На жаль, Адлел іФрейд не помирилися після розриву їх стосунків в 1911 році, і Фрейд залишивсявороже настроєним проти Адлера протягом всього життя. Більшість положень йогоіндивідуальної психології розвивалися як антитезиси теорії Фрейда.
1. Індивідуум якєдине і неподільне ціле.
Уявлення про те,що людина є єдиним і неподільним організмом, складає головну посилкуадлерівської психології. Адлер дав своїй теорії назву "індивідуальнапсихологія", оскільки в латині «individuum» означає «неподільний»-тобто означає існуюче, якенеможливо розділити. Адлер виходить з того, що ні одне виявлення активності неможна розглядати в ізоляції, а лише тільки у відношенні з особистістю в цілому.Індивідуум являє собою неподільне ціле як у відношенні взаємозв’язку між мозкомі тілом, так і у відношенні психічного життя. За твердженням Адлера, головнавимога до індивідуальної психології полягає в тому, щоб довести цю єдність вкожному індивідуумі: в його думках, почуттях, діях, в так званому свідомому інесвідомому. Структуру неподільної і єдиної особистості Адлер визначив як стильжиття. В цій концепції більше, ніж в будь-якій іншій, виражена його спробарозглядати людину як єдине ціле.
2. Людське життяяк активне стремління до досконалості.
Розглядання людинияк органічної цілісності потребує єдиного психодинамічного принципу. Адлервивів його з самого життя, а саме з тих обставин, що життя неможливо уявитисобі без безперервного руху в напрямку росту і розвитку. Лише в русі в напрямкуособисто значимих цілей індивідуум може бути сприйнятий як єдине і неподільнеціле.
Стверджуючи, щолюдина стримиться до досконалості, Адлер вважав, що люди не відштовхуються відвнутрішніх або зовнішніх причин, а швидше тягнуться вперед-вони завжди знаходятьсяв русі до особисто значимих життєвих цілей. Цілі, які люди ставлять передсобою, а також індивідуальні шляхи дають ключ до розуміння того, яке значеннявони надають своєму життю. На думку Адлера, ці життєві цілі в значній степенівибираються індивідуально, в постійному стремлінні до досконалості люди здатніпланувати свої дії і вирішувати власну долю. Досягнувши поставлених цілей, вонине лише підвищують самооцінку, а також знаходять своє місце в житті.
3. Індивідуум яктворче і само стверджуюче ціле.
Признаючи значенняспадковості і оточуючої сфери в формуванні особистості, Адлер наполягав натому, що індивідуум-дещо більше, чим тільки продукт цих двох дій. Він вважав,що люди володіють творчою силою, яка забезпечує можливість керувати своїм життям,- вільна, усвідомлюючи активність являється оприділеною рисою людини. Ця творчасила впливає на кожну грань людського досвіду: сприймання, пам’ять, уява,фантазія і мрія. Вона робить кожну людину самостверджуючим індивідуумом,архітектором свого особистого життя.
Саме цявпевненість у творчій природі і у свободі людини більше, чим що-небудь інше,примушує багатьох психологів вважати Адлера попередником сучасної гуманістичноїпсихології.
4. Соціальнаприналежність індивідуума.
Адлерівськецілісне бачення природи людини було всеоб’ємним. Він розумів людину не лише якцілісну систему взаємозв'язків, а також як інтегральнускладову частину великих систем — сім'ї, товариства.
Індивідуальнапсихологія вважає необхідною гармонію об’єднання і співпраці між людиною ісуспільством, а конфлікт між ними вважає неприроднім. Акцент на соціальнихдетермінантах поведінки настільки важливий в концепції Адлера, що він придбаврепутацію першого соціального психолога в сучасній теорії психології.
5. Індивідуальнасуб’єктивність.
Твердопритримуючись феноменологічної традиції, Адлер вважав, що поведінка завждизалежить від думки людей про себе та про оточення, в яке вони повиннівписуватися. Люди живуть в ними створеному ж світі, в зв'язкуз їх особистою «схемою аперценції». Далі Адлер доводив, що людимотивовані фіктивними цілями — особистими думками про теперішні і майбутніподії, регулюючими їх поведінку. Наприклад, людина може в своєму життікеруватися кредо «чесність — найкраща політика», або «кожен засебе», або «впевненість у тому, що в потойбічному житті доброчинністьбуде винагороджена, а зло покаране. В адлерівській схемі поведінка чітковідображає індивідуальне суб’єктивне сприйняття реальності.І.3 Карл Густав Юнг: аналітичнатеорія особистості
Роботи Фрейда,незважаючи на їх дискусійний характер, викликали бажання у групи вчених того часупопрацювати разом з ним у Вені. Деякі з цих вчених з часом відійшли відпсихоаналізу, щоб шукати нові підходи до розуміння людини. Карл Густав Юнг бувсамим видним серед втікачів з лагеря Фрейда.
Як і Фрейд, Юнгприсв'ятив себе вивченню динамічних несвідомих захопленьна людську поведінку і досвід. Однак, на відміну від Фрейда, Юнг стверджував,що зміст несвідомого є дещо більше, чим подавлені сексуальні та агресивніпоклики. Згідно юнгівської теорії особистості, відомої як аналітичнапсихологія, індивідууми мотивовані інтрапсихічними силами, походження якихвходить вглиб історії еволюції. Це вроджене несвідоме вміщає духовний матеріал,який і пояснює властиве всьому людству стремління до творчого самовираження іфізичної досконалості.
Другоювідмінністю, що відрізняє наукові погляди Фрейда і Юнга є відношення досексуальності як до сили, яка переважає в структурі особистості: Фрейдпрактикував лібідо, в основному, як сексуальну енергію, а Юнг розглядав якдифузну творчу життєву силу, яка проявляється різними шляхами — як, наприклад,лібідо концентрується в різних потребах — біологічних, чи духовних — по мірітого, як вони виникають. Юнг створив унікальну теорію, яка викликає великийінтерес і є помітно відмінною від усіх інших підходів до вивчення особистості.
В результатіпереробки Юнгом психоаналізу з’являється цілий комплекс важких ідей з такихрізних галузей науки, як психологія, філософія, астрологія, археологія,міфологія, теологія і література. Ця широта інтелектуального пошуку в зв’язку знепростим і загадковим авторським стилем Юнга є причиною того, що йогопсихологічна теорія найбільш важча для розуміння.
Юнг стверджував,що душа (в теорії Юнга термін, аналогічний особистості) складається з трьохокремих, але взаємодіючих структур: его, особистого несвідомого і колективногонесвідомого.
Его є центромсфери свідомості. Воно являє собою компонент psyche, включаючи в себе всі ті думки, почуття, відчуття, завдяки яким мивідчуваємо свою цілісність, постійність і сприймаємо себе людьми. Его служитьосновою нашої самосвідомості, і завдяки йому ми здатні бачити, результати своєїзвичайної свідомої діяльності.
Особисте несвідомевміщає в себе конфлікти і спогади, які колись усвідомлювались, але теперподавлені, або забуті. В нього входять і ті чуттєві враження, яким бракуєяскравості для того, щоб бути поміченими в свідомості. Таким чином, юнгівськаконцепція особистого несвідомого чимось схожа на таку ж у Фрейда. Однак Юнгпішов далі Фрейда, зробивши натяк на тому, що особисте несвідоме вміщає в собікомплекси, або накопичення емоційно заряджених думок, почуттів і спогадів,винесених індивідуумом з його минулого особистого досвіду, або із родового,спадкового досвіду. Згідно уявленням Юнга, ці комплекси, можуть мати сильнийвплив на поведінку індивідуума. Наприклад, людина з комплексом влади можерозповсюджувати значну кількість психічної енергії на діяльність прямо, абосимволічно пов’язану з темою влади. Те ж саме може бути вірним і у відношеннілюдини, яка знаходиться під сильним впливом матері, батька, або під владоюгрошей, сексу або якої-небудь іншої різноманітності комплексів. Одного разусформувавшись комплекс починає діяти на поведінку людини і її світовідчуття. Юнгстверджував, що матеріал особистого несвідомого у кожного з нас унікальний і,як правило, доступний для усвідомлення. В результаті компоненти комплексу абонавіть весь комплекс можуть усвідомлюватися і мати дуже сильний вплив на життяіндивідуума.
І нарешті, Юнгвстановив думку про існування більш глибокого шару в структурі особистості,який він назвав колективним несвідомим. Колективне несвідоме являє собоюсховище латентних слідів пам’яті людини і навіть наших людиноподібних предків. Вньому виражені думки і почуття, спільні для всіх людських істот, які єрезультатом нашого спільного емоційного минулого. Як говорив сам Юнг, „вколективному несвідомому міститься вся духовна спадковість людської еволюції,яка зародилася в структурі мозку кожного індивідуума“. Таким чином, змістколективного несвідомого складається завдяки спадковості і однаково для всьоголюдства. Важливо відзначити, концепція колективного несвідомого була основноюпричиною розходження думок Юнга і Фрейда.
Юнг висловивгіпотезу про те, що колективне несвідоме складається з сильних первиннихпсихічних образів, які називаються архетипами (буквально, „первинні моделі“).Архетип (грец. Arxetopov від»apxŋ"-«початок»і «topos»-«образ»- в пізньоантичній філософії (Філон Олександрійський і ін) прообраз, ідея. Архетипи-вродженіідеї або спогади, які змушують людей сприймати, переживати і реагувати на подіїпевним чином. Архетипи є внутрішніми детермінантами психічного життя людини,оскільки спрямовують дії людини в певне русло, чимось схоже на те, якповодилися в подібних ситуаціях наші предки-тварини. Вони виявляють себе всвідомості у вигляді емоцій і деяких інших психічних явищ. Архетипи пов’язані змоментами життєвого досвіду (народження і смерть), життєвого шляху (дитинство іюність), а також з реакцією на смертельну небезпеку.
Архетипи — формиколективного несвідомого, що відіграють у культурі конструктивну роль. Завдякиїм можливий зв’язок епох і поколінь, збереження духовної цілісності культури.
Якби ми нетлумачили несвідоме — позитивно, або негативно, воно є істотною складовоюзагальної системи свідомості.
Свідоме інесвідоме доповнюють одне одного. Так, свідоме — дискретне: сприймання,враження, думки ми можемо розрізняти. Несвідоме, навпаки — континуальне. Уньому домінує безупинність потоку знань. Акти усвідомлення підлягають контролю,перевірці, повторенні, координації в часі. Несвідоме цих ознак позбавлені. Свідомекраще виявляється в усній формі, а не усвідомлене мовою образів-символів.
Юнг досліджувавміфологію і художню творчість найдавніших цивілізацій, відшукуючи в них архетиповісимволи, і аналізував їх. Виявилося, що існують символи, властиві всімархаїчним культурам, причому навіть таким, які були настільки віддалені в часіі в просторі, що прямий контакт між ними був неможливий. Йому також вдалосявиявити у сновидіннях пацієнтів щось, що він визначив як сліди подібнихсимволів. Це ще більше зміцнило ідеї Юнга про колективне несвідоме.
Кількістьархетипів в колективному несвідомому може бути безмежною. Однак особливу увагув теоретичній системі Юнга приділяється персоні, аніме і анімусу, тіні ісамотності.
Персона (відлатинського слова «persona»,означає «маска») — це наше справжнє лице, тобто те, як ми називаємосебе у стосунках з іншими людьми. Персона означає багато ролей, які ми граємо увідповідності з соціальними потребами. Персона як архетип необхідна нам, щобдобре жити з іншими людьми в повсякденному житті. Однак Юнг попереджував проте, що якщо цей архетип матиме дуже велике значення, то людина може статинеглибокою, поверхневою, зведеною до однієї лише ролі.
В протилежностіцій ролі, яку виконує в нашому пристосованому до оточуючого світу персона,архетип тінь подавлює темну, нерозумну і тваринну сторону особистості. Тіньвміщає наші соціально неприйнятні сексуальні і агресивні імпульси, аморальнідумки і пристрасті. Юнг розглядав тінь як витік життєвої сили, спонтанності ітворчого початку в житті індивідуума. Згідно Юнгу, функція його полягає в тому,щоб спрямувати в потрібне русло енергію тіні, стримувати пагубну сторону нашоїнатури до такої степені, щоб ми могли жити у гармонії з іншими, і в той же часвідкрито виражати свої імпульси і насолоджуватися здоровим і творчим життям.
В архетипах анімеі анімус знаходить відображення визнання Юнгом вродженої андрогенної природилюдей. Аніма являє внутрішній образ жінки у чоловікові, його несвідому жіночусторону, в той час, як анімус — внутрішній образ чоловіка у жінці, її несвідомачоловіча сторона. Ці архетипи засновані на тому біологічному факті, що ворганізмі чоловіка і жінки виробляються і чоловічі, і жіночі гормони. Цейархетип, як вважав Юнг, еволюціонував протягом багатьох століть в колективномунесвідомому як результат досвіду взаємодії з протилежною статтю. Юнг наполягавна тому, що аніме і анімус, як і всі інші архетипи повинні бути вираженігармонійно, не порушуючи загального балансу, щоб не припинявся розвитокособистості в напрямку самоорганізації. Іншими словами чоловік повинен виражатисвої фемінні якості поряд з маскулінними, а жінка повинна проявляти своїмаскулінні якості, так само як і фемінні. Якщо ж ці необхідні атрибутизалишаються недорозвиненими, результатом буде одномічний ріст і функціонуванняособистості.
Самість — найбільшважливий архетип в теорії Юнга. Самість являє собою серцевину особистості,навколо якої організовані і об’єднані усі інші елементи. Коли досягнутаінтеграція всіх аспектів душі, людина відчуває єдність, гармонію і цілісність. Такимчином в розумінні Юнга розвиток самості — це головна мета людського життя.
Основним символомархетипа самості є вандала і її багато численні різноманітності (абстрактнийкруг, німб святого, вікно-розетка). За Юнгом, цілісність і єдність «Я»,символічно виражені в завершеності фігур типу мандаме, можна виявити в снах,фантазіях, міфах, релігійному і мистецькому досвіді. Архетип самості нереалізується до того часу, поки не настане інтеграція і гармонія всіх аспектівдуші, свідомих і несвідомих.І.4 Еріх Фромм: гуманістична теоріяособистості
Фромм стремивсярозширити горизонти психоаналітичної теорії, підкреслюючи роль соціологічних,політичних, економічних, релігійних і антропологічних факторів в формуванніособистості. Його інтерпретація особистості починається з аналізу умовіснування людини і їх змін, починаючи з кінця середньовіччя (кінець XV ст) до нашого часу. По завершенні свогоісторичного аналізу Фромм зробив висновок про те, що несвідомою частиноюлюдського існування в наш час є самотність, ізоляція і відчуженість. В той жечас він був впевнений у тому, що для кожного історичного періоду характернимбув прогресивний розвиток індивідуальності в міру того, як люди боролися задосягнення великої особистої свободи в розвитку всіх своїх потенційнихможливостей. З точки зору Фромма, перед сьогоднішніми чоловіками і жінкамистоїть хвороблива дилема. Небачена свобода від жорстких соціальних, політичних,економічних і релігійних обмежень, вимагала компенсації у вигляді почуттябезпеки і почуття приналежності до соціуму. Фромм вважав, що ця безодня міжсвободою і безпекою стала причиною проблем у людському існуванні. Люди борятьсяза свободу і автономію, але сама ця боротьба викликає відчуження від природи ісуспільства. Люди потребують того, щоб мати владу над своїм життям і мати правовибору, але їм також необхідно почувати себе об’єднаними і пов’язаними з іншимилюдьми. Інтенсивність цього конфлікту і його вирішення залежить, згідно Фромму,від економічних і політичних систем суспільства.
Як люди долаютьпочуття самотності, особистої відчуженості? Один шлях — відмовитися від свободиі подавити свою індивідуальність. Фромм описав декілька стратегій, використанихлюдьми, щоб «втекти від свободи».
Перший з нихавторитаризм, визначений як «тенденція з'єднатисамого себе з кимось, або чимось зовнішнім, щоб придбати силу, втрачену індивідуальним»Я". Авторитаризм проявляється як в мазохістських, так і всадистських тенденціях. При мазохістській формі авторитаризму люди виявляють устосунках з оточуючими безмежну залежність, безпомічність. Садистська форма,навпаки, проявляється в експлуатації інших, домінуванні і контролі над ними. Фроммстверджував, що у одного і того ж індивідуума зазвичай присутні дві тенденції. Наприклад,в високо авторитарній воєнній структурі людина може добровільно підчинятисякомандам вищих офіцерів і принижувати і жорстоко експлуатувати підлеглих. Другийспосіб утікання — деструктивність. Слідуючи цій тенденції, людина намагаєтьсяперебороти відчуття неповноцінності, знищуючи інших. За Фроммом, борг,патріотизм і любов — загальноприйняті приклади раціоналізації деструктивних дій.
Нарешті, людиможуть позбавитися самотності і відчуження шляхом абсолютного підкореннясоціальним нормам, які регулюють поведінку. Термін комфортність автомата Фроммзастосував до людини, яка використовує дану стратегію, завдяки якій вона стаєабсолютно такою, як і всі інші, і поводить себе так, як загальноприйнято."Індивідуум перестає бути собою; він перетворюється в такий типособистості, якого потребує модель культури, і тому стає абсолютно схожим наінших-таким, яким вони хочуть його бачити." Фромм вважав, що подібнавтрата індивідуальності вкоренилася в соціальному характері більшості сучаснихлюдей. Як тварини з захисною окраскою, люди з конформністю автоматів стаютьневідрізними ми від свого оточення. Вони розділяють ці ж цінності, переслідуютьту ж кар’єрну мету, думають і відчувають як майже кожен в їх культурі.
Фромм вважав, щолюди можуть бути автономними і унікальними, не втрачаючи при цьому відчуттяєдності з іншими людьми і суспільством. Він називав вид свободи, при якому людинавідчуває себе частиною світу і в той же час не залежить від нього, позитивноюсвободою. Досягнення позитивної свободи потребує від людей спонтанноїактивності в житті. Фромм підкреслював, що спонтанну активність миспостерігаємо у дітей, які діють у відповідності зі своєю внутрішньою природою,а не згідно соціальним нормам і заборонам. В своїй книзі «Мистецтво любові»,одна з найбільш відомих, Фромм підкреслював, що любов і праця — це ключовікомпоненти, за допомогою яких здійснюється розвиток позитивної свободипосередництвом виявлення спонтанної активності. Завдяки любові і праці людизнову поєднуються з іншими, не жертвуючи при цьому своїм відчуттяміндивідуальності або цілісності.
Соціальні типихарактеру.
Фромм виділявп’ять соціальних типів характеру, які переважають в сучасних товариствах. Цісоціальні типи взаємодію екзестенціальних потреб і соціального контексту, вякому живуть люди. Фромм розділив їх на два великих класи: непродуктивні (нездорові)і продуктивні (здорові) типи. До категорії непродуктивних відносятьсярецептивний, експлуатаційний, накопичуючий і ринковий типи характеру. Категоріюпродуктивних представляють типи ідеального психічного здоров’я і розумінняФромма. Фромм підкреслював, що ні один із тих типів характеру не існує в чистомувигляді, оскільки непродуктивні і продуктивні якості поєднуються у різних людейв різних пропорціях.
1. Рецептивні типивпевнені у тому, що джерело всього хорошого в житті знаходиться поза ними. Вонивідкрито залежні і пасивні, не здатні робити щось без сторонньої допомоги ідумають, що їх основна задача в житті-швидше бути коханими, чим кохати. Рецептивнихіндивідуумів можна охарактеризувати як пасивних, довіряючи сентиментальних. Якщовідкинути крайнощі, то з рецептивною орієнтацією можуть бути оптимістичними іідеалістичними.
2. Експлуатаційнітипи беруть усе, що їм потрібно, або про що вони мріють, силою, абовинахідливістю. Вони також неспосібні до творчості, і тому добиваються любові,ідей і емоцій, забираючи все це в інших. Негативними рисами експлуатаційногохарактеру є агресивність, самонавіяння, егоцентризм і схильність до приваблення.До позитивних якостей відносяться впевненість у собі, почуття власної гідностіі імпульсивність.
3. Накопичуючітипи намагаються володіти якомога більшою кількістю матеріальних благ, влади ілюбові. На відміну від перших двох типів «накопичувачі» тяжіють доминулого, їх відлякує все нове. Вони нагадують анально-утримуючу особистість заФрейдом: ригідні, підозрілі і вперті. Згідно Фромму в них є і деякі позитивні особливості- передбачуваність, лояльність і стриманість.
4. Ринковий типпоходить з твердження, що особистість оцінюється як товар, який можна продати,або вигідно обміняти. Ці люди зацікавлені у збереженні правильної зовнішності,знайомствах з потрібними людьми і готові продемонструвати будь-яку особистуякість, яка підвищила би їх шанси на успіх у справі продажу себе потенційнимзамовникам. Їх стосунки з оточуючими поверхневі, їх девіз — “Я такий, яким ви хочете мене бачити”.
5. На противагунепродуктивній орієнтації, продуктивний характер являє собою, з точки зоруФромма, кінцеву мету у розвитку людини. Цей тип незалежний, чесний, спокійний,люблячий, творчий. З праць Фромма видно, що він розглядав цю орієнтацію яквідповідь на противагу людського існування, притаманне суспільству. В нійпроявляється здатність людини до продуктивного логічного мислення, любові іпраці. Завдяки продуктивному мисленню люди дізнаються хто вони такі, і томузвільняються від самообману. Сила продуктивної любові дає можливість людямлюбити все живе на землі (біофілія). Також продуктивна праця забезпечуєможливість виготовлення предметів, необхідних для життя, завдяки творчомусамовираженню. Результатом реалізації всіх вище перерахованих сил, притаманнихвсім людям, є зріла і цілісна структура характеру.
Продуктивнаорієнтація в гуманістичній теорії Фромма — це ідеальний стан людини. Навряд чихто-небудь досягав всіх характеристик продуктивної особистості. В той же часФромм був впевнений, що в результаті корінної соціальної реформи продуктивнаорієнтація може стати домінуючим типом в будь-якій культурі: Досконалесуспільство здавалося Фромму таким, в якому знаходять задоволення базисніпотреби людини. Він називав це суспільство гуманістичним общинним соціалізмом.
І.5 Карен Хорні: соціокультурнатеорія особистості
Карен Хорні, также само, як Адлер, Юнг і Фромм, наслідувала основоположні принципи теоріїФрейда. Найбільш важливе питання, по якому вона дискутувала з Фрейдом, — цевирішальна роль фізичної анатомії в обумовленні психологічних відмінностей міжжінками і чоловіками. Хорні вважала, що висловлювання Фрейда про психологіюжінок, особливо його заявка про те, що жінками керує «зависть до пеніса»є нелогічними і прив'язаними до культури Вени ХІХ століття.Хорні також була проти його теорії інстинктів і вважала, що психоаналіз повинендотримуватися більш ширшої соціокультурної орієнтації.
В своїх працяхХорні підкреслювала важливість культурних і соціальних впливів на особистість. Хочаїї теорія в більшій мірі відноситься до хворобливих неврозів, чим до здоровихособистостей, багато її ідей привели до значних відкриттів в розуміннііндивідуальних і міжособистісних відношень.
Поштовхом доформування соціокультурного погляду на особистість послужили три основніусвідомлення Хорні. По-перше, вона відкинула висловлювання Фрейда відносножінок і особливо його твердження про те, що їх біологічна природа попереджуєзависть до пеніса. По-друге, під час перебування в Чикаго і Нью-Йорку вонаобмінялася думками з такими ученими, як Еріх Фромм, Маргарет Мид і Гаррі СтекСалліван. Завдяки їм посилилася її впевненість у тому, що соціокультурні умовимають глибокий вплив на розвиток і функціонування індивідуума. По-третє,лікарські спостереження за пацієнтами, які вона проводила в Європі і США,показали відмінності в їх особистій динаміці, що виявилося підтвердженнямвпливу культурних факторів. Ці спостереження привели її до висновку про те, щов основі порушення функціонування особистості лежать унікальні стилі міжособистіснихвідносин.
Хорніпогоджувалася з думкою Фрейда про значення дитячих хвилювань для формуванняструктури і функціонування особистості у дорослого. Незважаючи на загальністьосновних позицій, обоє вчених розходилися в думках на рахунок питання проспецифіку формування особистості. Хорні не прийняла тверджень Фрейда проіснування універсальних психосексуальних стадій і про те, що сексуальнаанатомія дитини диктує визначений напрямок подальшого розвитку особистості.
Згідно Хорні, длядитинства характерно дві необхідності: необхідність задоволення потреб інеобхідність у безпеці. Задоволення потреб охоплює всі основні біологічніпотреби: в їжі, сні і т.д. Хоча Хорні надавала значення задоволенню потреб взабезпеченні фізичного виживання, вона не вважала, що вони грають основну рольв формуванні особистості. Головною в розвитку дитини являється необхідність убезпеці. В даному випадку основоположний мотив — бути любимим, бажаним ізахищеним від небезпеки і ворожого світу. Хорні вважала, що в задоволенні цієїнеобхідності безпеки дитина повністю залежить від своїх батьків. Якщо батькипроявляють справжню любов і тепло по відношенню до дитини, тим самимзадовольняється її необхідність у безпеці. Завдяки цьому швидше всьогосформується здорова особистість. І навпаки, якщо поведінка батьків заважає взадоволенню необхідності в безпеці, цілком ймовірний патологічний розвитокособистості. Багато з моментів у поведінці батьків можуть фрустрироватинеобхідність дитини у безпеці: нестійка поведінка, насмішка, невиконані обіцянкиі інше. Якщо батьки так поводяться, то у дитини в результаті може розвинутисябазальна ворожість. В такому випадку дитина опиняється між двох вогнів: воназалежить від батьків і в той же час відчуває по відношенню до них почуттяобрази, причиною виникнення якого являються батьки, не існує саме по собі: вонапроявляється в усіх взаємовідносинах дитини з іншими людьми як в теперішньому,так і в майбутньому. В схожому випадку кажуть, що у дитини спостерігаєтьсябазальна тривога, «відчуття самотності і безпомічності перед обличчямпотенційно небезпечного світу». Базальна тривога — це інтенсивне і всепроникаючевідчуття відсутності безпеки — являється однією із основоположних концепційХорні.
На відміну відФрейда, Хорні не вважала, що тривога являється необхідним компонентом в психіцілюдини. Навпаки, вона стверджувала, що тривога виникає в результаті відсутностіпочуття безпеки в міжособистісних стосунках. В загальному, на думку Хорні, всете, що в стосунках з батьками порушує відчуття безпеки у дитини, призводить добазальної тривоги. Якщо дитина відчуває любов і сприймання себе, вона почуваєсебе у безпеці і швидше всього буде розвиватися нормально. З іншої сторони,якщо вона не відчуває себе в безпеці, у неї розвивається ворожість повідношенню до батьків, і ця ворожість, в кінцевому результаті, трансформуючисьв базальну тривогу, буде спрямовуватися на кожного.
Психологія жінки.
Як ми вже знаємо,Хорні не погоджувалася майже ні з одним твердженням Фрейда щодо жінок. Вонаповністю відкидала його погляд, згідно якому жінки заздрять чоловічомуінтимному органу і докоряють своїм матерям за те, що в них немає цього органу. Вонатакож вважала помилковою думку Фрейда, стверджуючого, що жінка несвідомо хоченародити сина і таким чином символічно отримати цей чоловічий інтимний орган. Хорнівисловила протести проти подібного принизливого для жінки погляду в своїхроздумах про те, що чоловіки відчувають заздрість до матки, у чому виражаєтьсянесвідома ревність чоловіків до здатності жінок народжувати і годувати дітей. Нарешті,Хорні зробила висновок, що психоаналіз був спотворений «чоловічим генієм,і майже всі, хто розвивав ідеї психоаналізу, були чоловіками». Требавідзначити, що опозиція Хорні поглядам Фрейда на жінок в той час викликалавелику полеміку.
Хорні стверджувала,що жінки часто відчувають себе неповноцінними в порівнянні з чоловіками, тому,що їхнє життя базується на економічній, політичній і психосоціальній залежностівід чоловіків. Історично склалося так, що до жінок відносилися, як до істотдругого сорту, не признавали рівності їх прав з правами чоловіків і виховувалитак, щоб вони визнавали чоловічу «досконалість». Хорні доводила, щобагато жінок прагнуть стати більш маскуліними, але не із заздрості дочоловічого інтимного органу.
Хорні також зверталаувагу на рольові контрасти, від яких страждає більшість жінок в стосунках зчоловіками, особливо виділяючи контрасти між традиційною жіночою роллю дружиниі матері і такою більш ліберальною роллю, як вибір кар’єри, або досягненняінших цілей.
Ідеї Хорні,підкреслюючи значення культури і статевих ролей, добре узгоджуються зсьогоднішнім феміністичним світосприйняттям. Її багато численні статті,присвячені психології жінки, часто цитують сучасні дослідники.
Розділ ІІ. Новітні теорії несвідомогоІІ.1 Символдрама як представниксучасних напрямків психоаналізу
Символдрама (відоматакож як Кататимно-імагінативна психотерапія, Кататимне хвилювання образів (КПО),або метод «сновидінь насправді») — це метод глибинно-психологічноорієнтованої психотерапії, який виявився клінічно високоефективним прикороткочасному лікуванні неврозів і психосоматичних захворювань, а також припсихотерапії порушень пов'язаних з невротичним розвитком особистості. В якостіметафори можна охарактеризувати катативно-імагінативну психотерапію як «психоаналізза допомогою образів».
Назва методупоходить від грецьких слів “ката" — «відповідний», «залежний» і «тимос» — однеіз означень «душі» (в даному випадку мається на увазі «емоційність»).На українську мову назву метода можна перекласти як «емоційно обумовленепереживання образів», або «переживання образів, які йдуть від душі».
Метод розробленийвідомим німецьким психотерапевтом професором, лікарем медицини ХанскарломЛейнером (1919-1996). Основу метода складає вільне фантазування в форміобразів, «картини» на задану психотерапевтом тему (мотив). Психотерапевтвиконує при цьому контролюючу, супроводжуючу, спрямовуючу функції. Концептуальнаоснова метода — глибинно-психологічні психоаналітично зорієнтовані теорії,аналіз несвідомих і підсвідомих конфліктів, ефектно-інстинктивних імпульсів,процесів і механізмів захисту як відображення актуальних емоційно-особистихпроблем, аналіз онтогенетичних форм конфліктів раннього дитинства.
З відомих насьогодні біля п’ятнадцяти напрямків психотерапії, використовуючи образи влікувальному процесі, символдрама являється найбільш глибоко і системнопропрацьованим і технічно-організованим методом, який має фундаментальнутеоретичну базу. В основі методу лежать концепції класичного психоаналізу, атакож його сучасного розвитку (теорія об'єктних відношень М. Клейн,его-психологія А. Фрейд, психологія «Я» М. Хартманна і “Self-psychology” Х. Когута і їх наступна розробка в працях Ш. Ференці, М. Балінта, Е. Еріксона,Р. Шпітца, Д.В. Винникотта, М. Малєр, О. Кернберга, Й. Ліхтенберга).
Залишаючись напринципових психоаналітичних позиціях, багато спільного метод має з теорієюархетипів і колективного несвідомого К.Г. Юнга, а також розробленим ним методомактивного уявлення.
З феноменологічноїточки зору, можна простежити паралелі цього метода в дитячій ігровійпсихотерапії, в психодрамі Я. Марено і Г. Лейц і в елементах гештальт-терапіїза Ф. Перлсом. В технічному плані в символдрамі близькі елементи ведення психотерапевтичноїбесіди за К. Роджерсом і деякі стратегії поведінкової терапії, наприклад, за Й.Вальпе.
Тим не менше,символдрама — це не комбінація суміжних психотерапевтичних методів, асамостійна оригінальна дисципліна, більшість елементів якої виникли задовго дотого, як вони появилися в інших галузях психотерапії.
В символдраміуспішно поєдналися переваги багатого спектру психотерапевтичних технік, якізаймали полярне положення в світі психотерапії: класичного і юнгіанськогоаналізу, поведінкової психотерапії, гуманістичної психології, автотренінгу.
Стосовно щодороботи з дітьми і підлітками символдрама розвивалася відомим німецьким дитячимпсихоаналітиком і соціальним педагогом Гюнтером Хорном і іншими спеціалістамиміжнародного товариства Кататимного переживання образів і імагінативних методіву психології і психотерапії.
Характерноюознакою символдрами являється пропонування пацієнту деякої теми длякристалізації його образної фантазії — так називаю чого мотиву проявленняобразу. Цим символдрама відрізняється, наприклад, від активного уявлення К.Г. Юнга,в якому пропонується спонтанний розвиток образу, і від техніки практичногопсихоаналізу, де аналітик принципово не повинен нічого «давати» пацієнту.
З психологічноїточки зору, Кататимне переживання образів — це проективний метод. Однак, навідміну від усіх відомих проективних методів, для символдрами характернанезалежність від будь-якої заданої матеріальної структури. Завдяки цьому вуявних образах безпосередньо відбиваються глибинні психічні процеси, проблеми іконфлікти, які дозволяють називати кататимні образи «мобільною проекцією».
Мотиви,використані в символдрамі, були вироблені в ході довгої експериментальноїроботи. З багатьох можливих мотивів, найбільш часто спонтанно виникаючих упацієнтів, були відібрані такі, які, з діагностичної точки зору, найбільшрелевантно відображають внутрішній психодинамічний стан і, в той же час,володіють найбільш сильним психотерапевтичним ефектом.
В якості основнихмотивів символдрами для дітей і підлітків Х. Лейнер пропонує наступні:
1) луг, якпочатковий образ кожного психотерапевтичного сеансу;
2) підйом вгору,щоб побачити з її вершини панораму ландшафту;
3) похід струмкавверх або вниз за течією;
4) обшук дому;
5) зустріч зособливо важливим лицем (мати, батько, брати і сестри, кумир, учитель…) уреальному, або символічному втіленні (в образі тварин, дерева…);
6) спостеріганнялісу і очікування істоти, яка вийде з темноти лісу;
7) лодка, якапоявляється на березі річки або озера, на якій дитина відправляється покаятися;
8) печера, якуспочатку спостерігають зі сторони, в очікуванні, що з неї вийде символічнаістота, і в яку, за бажанням дитини, можна також зайти, щоб в ній побути, абодослідити її глибини.
Поряд зперерахованими мотивами за останні роки широко використовуються також тринаступні додаткові мотиви:
1) спостерігання івстановлення контакту з сім’єю тварин — з метою отримати уявлення про проблемив сім'ї дитини, а також провести їх корекцію;
2) отримання вкористування наділу землі, щоб що-небудь на ньому зробити або побудувати;
3) Уявити себеприблизно на 10 років старше.
Для підлітківможна запропонувати також мотив власна машина або мотоцикл.
Крім того, в станіпсиходіагностики особливо ефективними виявилися наступні мотиви:
дерево
три дерева
квітка
В крайній випадоквикористовуються специфічні мотиви символдрами:
уявлення реальноїситуації в школі або вдома;
згадування зминулого досвіду;
уявлення останньоїсцени із нічного сновидіння і продовження його розвитку в сновидінні насправдіпід контролем психотерапевта;
інтроспекціявнутрішніх органів тіла (подорожування в середину свого тіла);
уявлення певнихпредметів, які мають особливе емоційне значення, наприклад, іграшки, улюбленоїляльки, або іншої м'якої іграшки.
Усі мотиви мають,як правило, широкий діапазон діагностичного і терапевтичного застосування.
Давайте розглянемодеякі з мотивів.
Мотив «дерево»
Гюнтер Хорнвідмічає, що образи, які дитина виявляє після завдання мотиву дерева, можнааналізувати одночасно в двох планах — на суб'єктивному іоб'єктивному рівнях.
На об'єктивному рівні образ дерева символізує батьків дитини або іншихважливих для неї людей. Дерево може як подавляти своїми розмірами, так і являтисобою захист і сховище. Дитина може ховатися під вітами дерев, з його вершиниможе оглянути панораму ландшафту і багато іншого.
На суб'єктивному рівні дерево може відображати уявлення дитини про те, якою бивона хотіла бути: великою, сильною, могучою. Тут важливі дві деталі: чи уявляєдитина вічнозелене дерево або це листяне дерево, чи стоїть дерево саме абооточене іншими деревами, чи здорове дерево, чи не опали його листочки…
У ході сеансу удитини можуть скластися певні відносини з її деревом. Виникаючі у дитиниобрази, характеризують актуальну для неї несвідому проблематику.
Мотив уявленнясебе на 10 років старше
Гюнтер Хорнпідкреслює, що цей мотив дає уявлення про внутрішні установки і очікуваннядитини відносно свого майбутнього. В зв'язку з тим цьомумотиву відводиться також і важлива роль у виховую чому аспекті психотерапії.
Крім цього,одностороння фіксація на проробленні конфліктів з «минулого» і «теперішнього»пацієнта може викликати у дитини відчуття, що вона «хвора». Самооцінцідитини це пережити важко, тому діти часто цілком справедливо протестують протитакого «заліковування».
ІІ.2 Сон як особливий проявнесвідомої сфери психіки
ІІ.2.1 Скільки ми спимо
Потреба спатипевний час у різних людей різна. Доросла людина спить на добу звичайносім-вісім годин, тобто час, який проводить вона у сні, дорівнює третині доби. Якщовважати, що в середньому людина живе приблизно 60 років, то з них 20 роківприпадає на сон. При точнішому підрахунку ця цифра ще збільшується. Новонародженадитина майже весь час спить, прокидаючись тільки на 20-30 хвилин, коли її годуємати. Потім в міру свого росту вона починає спати все менше і менше. Дитинавіком від 3 до 5 місяців спить на добу уже всього тільки 16 годин, але і цевдвоє більше, ніж сон дорослого. У 10-місячної дитини тривалість снузменшується до 15 годин, у 2-3-річної — до 12 годин. І тільки у людинипочинаючи з 15-18 років сон займає 7-8 годин на добу. Одначе тривалість сну улюдей того ж самого віку може сильно коливатися. Одному досить 6 годин, другийледве висипляється за 8 годин.
Позбавлення снудуже важко перенести. Дослідження, спеціально зроблені ученими над тваринами ілюдьми, показали, що уже через 2-3 доби, проведені без сну, собаки, кішки ілюди засинають в найнезручніших положеннях, при сильному шумі і світлі. Стомленібійці нерідко сплять в окопах глибоким сном під гуркіт гарматної стрілянини тарозриви снарядів і можуть навіть у випадку великої утоми на марші перебувати впівсонному стані. Для того, щоб так довго не спати, люди повинні весь часшвидко рухатися або працювати; хвилинна зупинка, завжди може викликати сон. Алев особливо небезпечних умовах війни спостерігались випадки, коли люди не спали по 5-6 діб.
Відомі випадкисмерті від тривалого позбавлення сну у дорослих тварин і людей. Досліди,проведені над тваринами, показали, що молоді щенята, яким не давали спати,вмирали значно скоріше, ніж дорослі собаки. Це показує, що правильне чергуваннясну і неспання особливо важливе для маленьких дітей. Недостача сну у дитини абосон неспокійний, коли дитина під час сну ворушиться і робить багато зайвихрухів, шкідливо відбивається на її рості і поведінці. Вона стає нервовою,дразливою, примхливою.
Стара людина меншеспить, ніж людина середніх років. Старі люди часто страждають безсонницею. Алебувають випадки, коли люди середніх років також сплять мало, особливо привеликих відповідальних турботах або посиленій захоплюючій і цікавій праці. Відомо,що Петро І задовольнявся сном від 5 до 6 годин, причому такий короткий сон, щозмінювався кипучою державною роботою, аж ніяк не відбивався на його здоров’ї. Одинвідомий винахідник працював цілими ночами, спав мало, це одначе не перешкодилойому прожити до 80 років.
Сон може ненаставати в звичайний час, якщо праця настільки цікава, що захоплює всі думки іпочуття людини. Державна діяльність, робота письменника або ученого, працівинахідника або стахановця настільки глибоко захоплюють людей, що дозволяють їмне відчувати гострої потреби сну і зменшують його тривалість без шкоди дляздоров'я. Про таких людей говорять, що вони забувають про сон.
ІІ.2.2 Глибокий і поверховий сон
Різні люди сплятьпо-різному. В одних сон глибший, міцніший, в других — слабий, поверховий. Навітьта ж сама людина в різний час залежно від різних умов спить неоднаково. Вонаможе спати дуже міцно, глибоко, тільки сильний звук може її розбудити, і вона жможе спати тривожно і поверхово. Тоді навіть найслабіше шарудіння будить ЇЇ. Вночі,через 1-1,5 години після того, як людина заснула, сон буває найглибшим. Потімвін стає слабішим, а перед світанком послаблюється зовсім. Найбільшу користь івідновлення сил приносить глибокий, міцний сон. Нервові люди погано сплять,часто самі прокидаються і тому мало відпочивають у сні. Постійне недосипанняпризводить до захворювань і перевтоми.
Дуже шкідливо різкобудити сплячу людину, відразу відриваючи її від глибокого сну. Люди, які незнають цього, часто жартома різко скидають із сплячого ковдру, несподіваноголосно кричать або обливають сплячого водою. Так будити людину не можна. Такігрубі прийоми можуть спричинити людині серйозне захворювання нервової системи.
Прокинувшись,людина не зразу почуває себе цілком бадьорою. Для того, щоб стан сну минувшвидше, рекомендується робити перед умиванням недовгу 3-5-хвилинну фізкультурнузарядку.
ІІ.2.3 Порушення нормального сну. Лунатизм
Після тяжкої ізбуджуючої роботи, дуже цікавих суперечок або прочитаної захоплюючої книжкибагато хто з людей не може довго заснути, хоча дуже втомлений і хоче спати. Їхзбуджений мозок продовжує безупинно працювати, а тіло так стомилось, що вонивідчувають важкість і ломоту в суглобах. Даремно вони позіхають, перевертаютьсяз одного боку на другий. Сон не приходить. Що ж трапилося? Звичайно все тілолюдини і мозок засинають, одночасно. Коли ж людина сильно збуджена, мозок її незасинає, хоча м'язи рук і ніг уже розслабли, ніби вже сплять, відпочивають. Такийстан заважає організмові відпочити за ніч.
Щоб заспокоїтимозок, рекомендують рахувати, або прислухатися до цокання годинника, або, щонайкраще, робити глибокі і повільні вдихи і видихи. Можна також відкинутиковдру, трошки прохолонути, після чого вкритися якнайтепліше — тоді відчуттятепла навіє сон. Легке погладжування по грудях біля серця також може допомогтизаснути. Але іноді збудження мозку настільки сильне, що всі ці засобизаспокоєння не допомагають і людина змушена вдаватись до снотворних ліків. Такабезсонниця дуже виснажує людину, і якщо вона триває довгий час, то можепривести до виснаження нервової системи.
У деяких дітей іпідлітків, юнаків і дівчат можна іноді спостерігати особливий стан сну — такзваний «лунатизм». Таку назву цей сон дістав від того, що ранішепричину його вбачали в місячному світлі, хоча місячне світло тут ні до чого. Лягаючиспати, як і всі здорові люди в звичайний час, лунатик встає вночі, навіть колина небі немає місяця, одягається і з розплющеними очима блукає по будинку,іноді злазить на дах, з дивовижною спритністю ходить по його краю, рискуючикожну мить зірватись і розбитися на смерть. Але звичайно лунатики проробляють цірухи з такою спритністю на яку вони нездатні вдень у стані неспання. Якщотакого лунатика голосно гукнути, то він прокинеться і може, втративши впевненістьі спритність в рухах, впасти з даху.
Лунатик, хоча він і рухається, перебуває у сні. Він бачить всіпредмети, але не розуміє того, що бачить. Так, він бачить сусідні будинки,вулицю, але, крокуючи по карнизу, не розуміє всієї небезпеки такої прогулянки. Колилунатик прокидається ранком, то він нічого не пам'ятає з своїх «нічнихпригод», оскільки пам'ять в цей час у нього була відсутня. В той час, яквдень, наяву, все, що людина робить, бачить і чує, залишається в її пам'яті, влунатика під час його «нічних пригод» цей запис пам'яті відсутній.
Лунатичний сон єчастковий відпочинок головного мозку. Ті частини мозку, які управляють рухомрук, ніг, повністю працюють, не відпочивають під час цього сну, а частини,відповідні пам'яті та розумінню, виключені з роботи.
Лунатизмзустрічається в підлітків від дуже швидкого, нерівномірного росту і розвиткуголовного мозку. Як тільки ріст нервової системи закінчиться, так і лунатизмприпиниться.ІІ.3 Історія розвитку та сутністьвикористання в суспільстві навіювання і гіпнозу
"Банальна проблема гіпнозу"
Про навіювання ігіпноз сьогодні, на початку XXIстоліття, знають, мабуть, всі. Але, незважаючи на це, більшість людей знову ізнову стають жертвами непрофесійних психотерапевтів і шахраїв.
Про присипляннялюдини за допомогою дотику можна прочитати вже в античних авторів Амулія іМацала. Цікаво, що не завжди гіпнотизер торкався людей рукою, за Плутархом, царПірр занурював підданих у гіпнотичний сон дотиком ноги.
Дуже широкогіпноз, навіювання і самонавіювання використовувалися в стародавній Халдеї,Єгипті, Індії. Для відключення свідомості від зовнішнього світу йоги фіксувалипогляд на кінчику носа або на іншій близько розташованій точці. Всі органичуття індійських містиків відключалися, більше того, вони нерідко моглиуповільнити і зупинити дихання, знизити температуру тіла і навіть зупинитисерце! Найпоширенішим способом самонавіювання було (і, імовірно, залишається доцього дня) читання мантр — короткої фрази або одного слова, містичнопов’язаного з таємним світом язичницьких богів і духів.
Мабуть, визначеннярадянської науки про безпосередній зв'язок релігії і гіпнозу недалеке відістини. З яким би релігійним явищем минулого ми не стикалися, — вивчаючимістику Елевсинських містерій і Дельфійських оракулів, єгипетських таіндійських обрядів, маніпуляції ворожок Стародавньої Німеччини і Риму, — завждигіпноз і самонавіювання відіграють помітну роль. Без гіпнозу, мабуть, неможливоуявити більшість релігійних практик.
Тут слід зробитиуточнення. Деякі мислителі, правителі і пророки Старого Завіту ставилися догіпнозу вкрай негативно. У Старому Заповіті першою і другою заповідями Мойсеякатегорично забороняється поклонятися вигаданим богам та ідолам, недозволяється також спілкуватися з ворожками, астрологами, самостійно займатисясамонавіюванням і звертатися «за кваліфікованою медичною допомогою» догіпнотизерів. Талмуд, книга більш пізнього походження, навіть описує особливіпсихічні стани, коли людина спить і, одночасно, не спить, не усвідомлюючи себе,ходить уві сні.
Особливоїпопулярності гіпноз набув завдяки діяльності двох знаменитих гіпнотизерів — Месмерай абата Фарія. Месмер, який одержав освіту у Відні, пояснював явище гіпнотизму«тваринним магнетизмом». Його теорія не витримала випробувань часом інауковим аналізом, але практика отримала значне поширення. Месмер не тількиторкався руками того, кого гіпнотизував, він також використовував «намагніченуводу», дерева і будь-які предмети, які ставали «цілющими талісманами».
Португалець Фаріяперед прийняттям католицтва і священного сану був індійським містиком. Абат незалишив свого захоплення гіпнозом, більш того, саме його слід називатисправжнім родоначальником теорії гіпнозу і сучасному розумінні. Для усипляннялюдей абат вдавався до словесного навіювання; були необхідні тільки деякі умовисеансу-сидіти в розслабленій позі в кріслі із закритими очима. Фарія напублічних сеансах прагнув довести, що ніякого «магнетичного флюїду» неіснує, що гіпнотизер не володіє особливою силою, а причина присиплянняховається в мозку людини. Дещо раніше, в середині позаминулого століття, хірургСелес Бред описав явище аутогіпнозу.
Сутністьнавіювання і гіпнозу.
Гіпноз-це станчасткового сну, здебільшого викликаний навіюванням.
Навіювання-дія наволю і свідомість людини з метою навіяти їй які-небудь думки, переконання,відчуття.
Гіпноз ігіпнотичні стани описані в стародавніх книгах людства. Згадаймо лише деякі зних-індійські Веди, Книгу законів Ману, Зенд-Авесту, Старий Завіт. Стангіпнотичного сну тісно пов'язаний з явищами слухових і звукових галюцинацій,вживанням алкоголю, опіуму, гашишу, трав і грибів, що сприяють галюцинації. Т.М.Михайлов у книзі «Бурятський шаманізм» розрізняє деякі різновидигіпнотичних (екопатичних) станів:
звичайний транс-шаманодночасно приходить у збуджений стан, співає, танцює;
сильний транс-шаману найсильнішому збудженні, застосовує гіпноз, «виробляє чудеса», чревовіщає,впадає в справжній припадок, епілепсію.
В. Бітне називаєтри основні способи гіпнотичної дії:
дія людини налюдину;
дія за допомогоюпредметів і явищ;
самонавіювання.
Учені розрізняютьтри стадії гіпнотичної дії:
Гіпотаксія-відчуттяважкості в тілі.
Каталепсія-заціпенінням’язів при неглибокому сні і відтворюванні згодом команд гіпнотизера.
Сомнамбулізм-повнаізоляція від зовнішніх і внутрішніх відчуттів при збереженні контакту згіпнотизером.
Деякі вчені зводятьпоняття навіювання до гіпнозу і процесу гіпнотичного сеансу. Але навіюваннявсе-таки, слід розуміти ширше, як будь-який свідомий і несвідомий вплив дію надумки, відчуття і світогляд людини. Так тлумачив поняття навіювання В.М. Бехтерев,а І.П. Павлов розглядав гіпнотичне і пост гіпнотичне навіювання якконцентрований вплив на певні ділянки півкуль головного мозку.
Гіпнотична діязалежить від певних суб’єктивних і об’єктивних умов-схильності до навіювання (навіюваності),часу дій, стадії гіпнотичного сну, індивідуального підбору того чи іншогоспособу гіпнотичної дії, індивідуального, інтелектуального, душевного ідуховного розвитку, психологічного стану людини, підданої гіпнозу.
Висновки
Автор, дослідившипроблему несвідомого, зробила висновок, що невідоме існує у психіці кожноїлюдини.
Кожного вечора милягаємо спати, нам сняться різні сни, а зранку ми прокидаємося і навіть незадумуємося і не здогадуємося про те, що наші сни відносяться до несвідомого, атакож кожен сон може по-різному трактуватися.
Дане дослідженнябуло зроблено для того, щоб знайти відповіді на такі запитання: що такенесвідоме, його походження і суть. Для цього автор розглянула класичні теоріїнесвідомого вчених-психологів: Зігмунда Фрейда, Альфреда Адлера, Карла ГуставаЮнга, Е. Фромма і К. Хорні.
Кожна з цих теорійвідрізняється не лише назвою, але й змістом, підходом. З кожної теорії можнапочерпнути щось корисне для себе і дізнатися багато цікавого.
Розглянувши другийрозділ курсової роботи ми дізнаємося більше про гіпноз і навіювання, проісторію розвитку та сутність їх використання у суспільстві.
Не все у нашомужитті є підвладне людині. Під дією гіпнозу, певного навіювання чи сну, людиназдатна на жахливі вчинки.
Мета даноїкурсової роботи досягнута, завдання, які поставила перед собою автор, виконані.
Також цю курсовуроботу можна використовувати для подальшого вивчення теорій особистості, їїможна використовувати при підготовці до екзамену з психології і для читаннялекцій у вищих навчальних закладах.
Список літератури
1. Бондаренко О.Ф. Класичний психоаналіз З. Фрейда // БондаренкоО.Ф. психологічна допомога особистості: Учб. Посібник. — Х., 1996. — с.53-65
2. Гіратусевич Ю.М. Психоаналіз З. Фрейда ісовременная физиология мозга. // Фрейд З. О клиническом психоанализе. — М1991.- с.3-40.
3. Гуменюк О. Проблематика «Я» упсихоаналітичній теорії Зігмунда Фрейда // Психолог. — 2005-№7 /151/-ст.3-7
4. Дасилебинов С. Психоанализ и его создатель // Фрейд З. Я и оно. — М., 1990. — с.3-10
5. З. Фройд-аналіз класичного психоаналізу // ЗборовськаН. Психоаналіз і літературознавство: Навч. посіб. — К., 2003-ст.24-27
6. Класичний /«реалістичний»/ психоаналіз З.Фрейда: основні концепції // Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Навч.посіб. — К., 2003 ст.7-14
7. Левченко Т.Ф. Психоаналітичні теорії розвиткуособистості від Фрейда до Фромма // Левченко Т.Ф. Розвиток освіти таособистості в різних педагогічних системах — Вінниця., 2002-ст.338-356
8. Левчук Л.П. Фрейд і слов’янський гуманізм // ЛевчукЛ.П. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика-К., 2002-ст.226-249
9. Л. Хьелл; Д. Зиглер Теорииличности. — Питер., 1999. — с.107-268.
10. Романець В.А., Матюха І.П. Фрейдизм в Україні. // РоманецьВ.А., Матюха І.П. Історія психології ХХ століття. — К., 1998. — с.483-487.
11. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість особистості// Психологія: Підручник/ Ред. Ю.Л. Трофімов. — К., 2001. — с.122-134
12. Степанов С. Кипящий котел бессознательного:Зигмунд Фрейд. // Шкільний психолог. 2002. — №6-с.3-5
13. Творець психоаналізу: / Зігмунд Фрейд/ // шкіл. б-ка.- 2006 №5-ст.121-123
14. Трач Р. Ще про Фрейда та наукову психологію // сучасність-2006-31-ст.93-98
15. Фрейд З. Либидо и «Я». Толкованиесновидений // Тайны сознания и бессознательного: Хрестоматия. Лен., 1998-ст.328-364
16. Фрейдизм і неофрейдизм // Психологія: підручник/Відп. редак. Ю.Л. Трафімов. — К., 2001. — с.82-88.
17. Фрейд З. Основні категорії психоаналізу. // Всесвіт.- 1991. — №5-с.164-170
18. Фрейд З. Я и оно. М.: МПО «МЕТТЕМ», 1990.- 56с.
19. Что такое сознание? // Тайны сознания и бессознательного. Мн., 1998.- с.7-12
20. Что такое бессознательное? // Тайны сознания и бессознательного.- Мн., 1998. — с.249-254
21. Юнг К.Г. Зиґмунд Фрейд. // Вопросыпсихологии. — 1996. — №2. — с.86-104