СУЧАСНІ МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ У СИСТЕМІОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я. ГРУПОВА ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ.
ЗМІСТ
Вступ
3
1. Індивідуальна і групова психологічна корекція
6
2. Сучасні методи психологічної корекції і консультування
8
3. Психологічні основи групової психокорекційної роботи
15 3.1. Практична психологія та психокорекційна практика
15 3.2. Природа психічних явищ, які підлягають психокорекції
27
3.3. Спрямованість психокорекційного процесу активного соціально-психологічного навчання.
28
3.4. Поняття особистісної деструкції та особистісної проблеми спілкування
30
3.5. Характерні особливості психокорекційного процесу в групі активного соціально-психологічного навчання (АСПН)
34
3.6. Психокорекція в контексті цілісного аналізу малюнків
37 3.7. Особливості процесуальної діагностики в групі АСПН
40
Висновки
44
Список літератури
46
ВСТУП
Під психологічноюкорекцією розуміють — доцільно організовану систему психологічних впливів,спрямованих на зміну визначених особливостей (властивостей процесів, станів,ознак) психіки, які грають важливу роль у прояві хвороб, у їх патогенезі. Ціпатологічні стани підвищують імовірність рецидивів і загострень хвороби, атакож впливають на інвалідізацію і соціально-трудову адаптацію людей, якіперенесли ті чи інші захворювання. Застосуванню психологічної корекції повиннапередувати системна, комплексно організована психологічна діагностика,спрямована на виявлення психічних особливостей і сторін особистості клієнта, щотісніше всього пов'язано з проблемою його соціальної і трудової реабілітації.Програми цього психодіагностичного і психокорекційного комплексу і його методівповинні бути відібрані й адаптовані з урахуванням вікової специфічностіконтингенту хворих, а також їх патопсихологічних характеристик. Важливою умовоюроботи з психокорекції є її тривалість і можливість здійснення в наступнихконсультативно-лікувальних бесідах, які підтримують досягнення психолога іклієнта в минулих зустрічах, що сприяє його соціально-трудової реадаптації. Прицьому особливо важливо, щоб система організації допомоги з психокорекції буладосить гнучкою і динамічною.
“Психологічнакорекція — це спрямований психологічний вплив на визначені психологічніструктури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонуванняіндивіду”. Цей термін з'явився в колишньому СРСР у 70-х роках, коли психологи внашій країні стали активно працювати в області психотерапії. Але психотерапія єлікувальною практикою, якою за законом може займатися тільки лікар, який маєвищу медичну освіту. Щоб подолати ці обмеження, психологи і придумали цейчудовий термін.
Сьогоднінастільки суворого обмеження на заняття психотерапією не існує: дипломованийпсихолог може пройти спеціальну підготовку по психотерапії на базі медичноїосвітньої установи і цілком офіційно одержати кваліфікацію психотерапевта.
У медичній психотерапії підпсихологічною корекцією розуміють діяльність психотерапевта, який вирішуєзавдання психопрофілактики. В останні роки найбільше поширення, особливо всистемі освіти, одержало трактування поняття психологічної корекції, як системипсихологічного впливу для попередження чи усунення відхилень у розвитку іповедінці людини.
Поняттяпсихокорекції почало застосовуватися не так давно. Його народження й розвитокпов'язані з поступом практичної психології. Як відомо, корекція — це внесенняпоправок не в процес, а в явище, якому притаманна статичність. Спостерігаєтьсянезбіг процесу виховання з процесом психокорекції, покликаним нівелюватидеформації особистості, оптимізувати її стосунки з оточенням. Проте йпсихокорекція, й виховання зорієнтовані на розвиток особистості, хоча вони йрізняться в методах і засобах досягнення цілей. Виховання ближче до прямоговнесення поправок у поведінку, й лише побічно позначається на структурнихособливостях психіки вихованців, таких, як настановлення, переконання й т. п.Результативність виховання перебуває в залежності від пластичності психічнихпроцесів. Психокорекційний же процес має відродити пластичність, мобільністьпсихічної організації суб'єкта й тому зорієнтований на вивчення статичнихякостей психіки та виявлення їхніх дисфункцій. Психокорекція слугує відродженнюта розвиткові лабільності й пластичності особистісних якостей суб'єкта.
Там, де вихованнянаштовхується на необхідність переробки, «перековки» певнихособливостей психіки, воно єднається з процесом психокорекції. Таке зближенняілюструє теорія «вибуху» А. С. Макаренка. Механізми цих явищвідображає теорія позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції в контекстіактивного соціально-психологічного навчання. Хоча треба пам'ятати, що поняття«виховання» стосується передовсім дітей, а психокорекція — дорослих.
Ще одна суттєвавідмінність психокорекції від виховання полягає в тому, що виховний процес уцілому пов'язаний зі впливом на суб'єкта, психокорекція ж передбачає процес«разом із суб'єктом» — взаємодію та рівність позицій.
Успішнапсихокорекція передбачає єднання зусиль у пошуку причин труднощів спілкуваннята взаємин між людьми. Власні розробки питань групової психокорекції маютьнапрям на забезпечення пізнання першопричин тих проблем, які відчуває людина успілкуванні з іншими, а не наведення поверхової «косметики». Бездослідження цих причин і без внесення корективів у диспозиційні утвореннянеможливо добитися довготривалого успіху.
1. НДИВІДУАЛЬНА І ГРУПОВА ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ
Розрізняютьпсихологічну корекцію індивідуальну і групову.
У першому випадкувідбувається безпосередній вплив на конкретну людину з боку психолога, якийвикористовує для цього різні методи роботи.
В другому — впливздійснюється на групу людей, як правило близьких за віком і які мають майжеподібні проблемами. Тут вплив на конкретного індивіда здійснюється шляхоморганізації спеціального процесу взаємодії учасників групи, у результаті якогоі досягається мета корекції.
Незважаючи нарозмаїтість формулювань, можна сказати, що психологічна корекція як видпсихологічної практики — діяльність психотерапевта, яка направлена на усуненнялюдини від різних психологічних і соматичних проблем за допомогою психологічнихметодів.
У загальному видіможна виділити дві загальні моделі в ділянці психологічної корекції. Перша зних дотримує медичної моделі взаємодії психотерапевта і клієнта (пацієнта).Психологічна корекція в цьому випадку спрямована на допомозі клієнту позбутисяхворобливих симптомів, за допомогою спеціальних процедур. Психотерапевтвиступає тут як авторитетний експерт, якій цілком контролює процес психотерапіїі який несе всю повноту відповідальність за результат своїх дій. Сюди можнавіднести когнітивні і поведінкові моделі психологічної корекції, наприкладраціонально-емотивну терапію А.Елліса, нейролінгвістичне програмування,патогенетичну психотерапію й ін.
Інша модельприпускає збільшення відповідальності пацієнта за процес і результатпсихологічної корекції; ціль терапії — не стільки позбавлення хворого відсимптомів, скільки особистісна зміна і розвиток пацієнта під впливомпсихотерапевтичного досвіду. Фахівець із психологічної корекції виступає тут якрівноправний співрозмовник, жива незалежна особистість, яка допомагає іншоїособистості відшукати в собі і своєму найближчому оточенні ресурси для зміни ірозвитку своєї психіки. Відповідальність за процес і результат психотерапії вбільшому ступені тут переходить до пацієнта. Така модель реалізує себе в рамкахклієнт-центрованої терапії К. Роджерса, гештальт підходу Ф. Перлза,екзистенціальної психотерапії й ін.
Далі детальнішебудуть розглянуті саме груповіметоди.
2. СУЧАСНІМЕТОДИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ І КОНСУЛЬТУВАННЯ.
Робота зпсихокорекції — неминучий елемент діяльності практикуючого психолога. Вона можебути успішної і плідною при наявності точних уявлень як у клієнта, так і втерапевта про цілі і сутність проведеної роботи.
На відміну відкласичної ситуації клієнт - терапевт, багаторазово описаної влітературі, у ситуації реальної взаємодії звичайно включається деяке третє лице- замовник. Це батько, педагог, завуч, лікар, якій лікує, а іноді іпредставник правоохоронних органів. Кожний з них висуває свої вимоги до людиниі психолога: “Зробіть, щоб він...” Для психолога в цій ситуації важливозберегти власні цілі, уявлення про результати і методи своєї праці.
Перший крок — визначитися, яка робота має бути:
• консультативна,
• зпсихокорекції,
•психотерапевтична.
Консультативнаробота психолога спрямована на те, щоб за допомогою спеціально організованого процесу спілкуванняактуалізувати в клієнта додаткові психологічні ресурси і здібності, що можутьзабезпечити йому знаходження виходу з важкої життєвої ситуації. Увага при цьомутипі надання допомоги приділяється не стільки наявним проблемам і порушенням,скільки ресурсам особистості клієнта, його можливостям.
Психологічнакорекція-метод комплексного психологічного впливу на цілі, мотиви і структуру поведінкиклієнта, а також розвиток його деяких психічних функцій: пам'яті, уваги,мислення. Основною задачею є навчання і тренінг нових навичок поведінки,спілкування, згадування і т.д.
Психотерапія — цекомплексний лікувальний вербальний і невербальний вплив на емоції,судження і самосвідомість людини при психічних, нервових і психосоматичнихзахворюваннях. Методи клінічної психотерапії — гіпноз, вселяння і самонавіяння,раціональна терапія й ін. Ці методи спрямовані на зменшення або усуненняхворобливої симптоматики.
Психологу, якийпрацює в системі народної освіти, консультативних службах, лікарнях, частоприходиться проводити роботу з психокорекції. В залежності від досвідупсихолога, місця й умов праці, контингенту психолог застосовує різні методи іметодики психологічної корекції.
Одним знайважливіших принципів роботи з психокорекції є конфіденційність: усе, що розповідаєдитина психологу в ході бесіди, не може бути повідомлено педагогам і навітьбатькам дитини. Виключенням з цього правила можуть бути тільки ті вкрай рідківипадки, коли інформація має загрозливий характер для життя і здоров'янавколишніх, наприклад, підліток повідомляє про убивство, що готується, і т.п.Якщо інформація стосується здоров'я самого обстежуваного підлітка (вагітність,венеричне захворювання, вживання наркотиків, прагнення до самогубства,необхідно разом з підлітком прийти на консультацію до лікаря відповідногопрофілю і (по можливості) переконати його розповісти про те, що трапилося,батькам.
У залежності відвіку клієнта, бажаний заключити з ним договір про цілі роботи з психокорекції іметоди перевірки її досягнення. Важливим моментом є установлення визначеногодовірчо-ділового стилю спілкування з дитиною, що відрізняється від системивідносин учитель-учень, дитина-батько рівністю партнерів, більшою волеютворчого самовираження. Цьому може сприяти і ряд чисто технічних моментівустаткування кабінету, робоча поза, час роботи і т.д.
Якщо робота зпсихокорекції не є частиною психодіагностичного обстеження, то варто доситьінтенсивно розрізняти (для себе і клієнта) ситуації діагностики і корекції. Цедопомагає змінити стиль спілкування і поведінки в ході роботи. Діагностичнеобстеження проводиться за робочим столом психолога; “робоче місце”обстежуваного повинне бути розташоване так, щоб йому було зручно розглядатиматеріал пропонованої методики, читати, писати, малювати. Для роботи з корекціїбажане розміщення дитини в м'якому кріслі так, щоб психологу було добре видноуся фігура клієнта. Для дітей молодшого віку нормою може бути розташуванняклієнту і психолога сидячи на підлоги.
У залежності відвиду роботи з психокорекції може знадобитися спеціальне устаткування кабінету:магнітофон, відеомагнітофон з відеокамерою, спеціальні іграшки і посібники,м'яке покриття підлоги і т.п. Тривалість одного сеансу роботи з психокорекціїзвичайно триває близько 1 години. але в залежності від віку дитини, йогоіндивідуальних особливостей, складності проблеми може варіюватися в доситьшироких межах. Необхідно, щоб кожен сеанс був позитивно довершений: клієнтсправився з проблемою, або якоюсь її частиною, навчився чомусь новому і т.п. Неможна припиняти сеанс, якщо дитина почуває себе засмученою, розгубленою,знаходиться у стані гніву або горя, особливо якщо робота ведеться не встаціонарі, а в режимі амбулаторних візитів.
Індивідуальнаробота з психокорекції.
Індивідуальнаробота з психокорекції проводиться в самому простому варіанті в ходіпсиходіагностики: дитина заохочується, якщо вона правильно виконує завдання,разом з нею виробляється оптимальна стратегія навчання, робляться спробикорекції самооцінки.
Існують наступніпоказання для індивідуальної (а не групової) роботи з психокорекції:
• дошкільний вікдитини;
• наявністьістотних дефектів зовнішності або важких соматичних захворювань;
• ситуації“швидкої допомоги” ( якщо в ході обстеження виявляються інтенсивні агресивні йаутоагресивні тенденції);
• інтимнийхарактер проблеми (потерпілі від сексуального насильства, дисморфомания іт.п.);
• кризи втратисенсу життя;
• шизоїднаакцентуація і психопатія.
Якщо підлітокстраждає психічним захворюванням, то проводити заходи з психокорекції повиненвисококваліфікований фахівець у тісному контакті з лікуючим лікарем хворого,при постійному обговоренні результатів. Спроби психологічної корекції такихстанів, як марення, глибока депресія, немотивована агресія, сексуальнідевіації, в умовах роботи шкільного психолога є неприпустимими. При неврозах іпсихопатіях бажане сполучення лікування і спостереження разом з психіатром.Якщо порушення поведінки, проблеми спілкування, кризи і т.п. виникають у рамкахакцентуації особистості, або повного здоров'я дитини — це пряме показання дляроботи з психокорекції.
Індивідуальнапсихокорекція може проводитися в рамках різних теоретичних підходів: ігровоїтерапії, психодрами, когнітивної терапії, логотерапії, нейролінгвістичногопрограмування (НЛП) і т.д. Застосування психоаналізу і голотропного подиху, атакож деяких видів тілесно-орієнтованої терапії недоцільно в роботі з дітьми іпідлітками, тому що вони можуть привести до дуже негативних психологічнихнаслідків. Такого роду методи вимагають високої кваліфікації психолога.
Гештальт-терапія.
Гештальт-терапіярозрахована в основному на роботу з групою, але можливо її застосування віндивідуальному варіанті. Гештальт-терапія — гуманістичний і цілісний підхід дорішення психологічних проблем, що зв'язані з минулою життєдіяльністю і досвідом,який заважає в досягненні цілей. Підхід орієнтований на досвід клієнта, якийвиявляється в момент терапії, у безпечній обстановці.
Кінцева метадіяльності психолога і клієнта — здорове, адекватне самовираження і рішенняпроблем. Засновником гештальт-терапії є Фріц Перлині. Основними принципамипсихолога, який працює в руслі даної концепції, є:
1. Ціліснийпідхід.
2. Концентраціяуваги за рухом тіла, засобах відбиття почуттів.
3. Інтуїтивнепочуття на припинення обговорення теми.
4. Формуванняздатності задовольнити свої потреби.
5. Здатністьвизначити межі контакту. Гештальт-терапія застосовується, в основному, у роботіз підлітками, які страждають неврозами, невротичним розвитком особистості.Відносним протипоказанням є наявність психотичних станів, збудливої психопатії.схильність до самогубства або аутоагрессії.
Особливогоустаткування при проведенні в індивідуальному варіанті цей стиль терапії невимагає. У гештальт-терапії вимикаються такі механізми невротичного розвиткуособистості, які пов'язані з порушеннями меж між особистістю і навколишнімсередовищем: проекція, інтроекція, злиття, ретрофлексія, уникнення.
Проекція — процес, при якому властивості однієї особистості, приписуються навколишнім їїлюдям: осудження інших людей за риси, які є у клієнта. Проекція виявляється внегативних оцінках навколишніх, обвинуваченні їх.
Інтроекція — присвоєння собі відносин, думок, зразків поведінки інших людей. Виявляється вконформної поведінки, житті за законами “інших”.
Злиття — відсутність розмежувань між власним “Я” і “Я” іншої людини, коли суб'єкт неможе допустити, що близька їй людина має інші думки і бажання. У мові такогосуб'єкта використовується займенник “ми”;
при виявленнірозходжень між собою й іншою людиною він відчуває страх, оскільки це суперечитьйого переконанню в інстинктивному розумінні їм думок і почуттів близьких людей.
Ретрофлексія — надлишок самоконтролю, самодисципліни і самообмеження. Це приводить до м'язовоїнапруги, відчуттю “клубка в горлі”, психосоматичним захворюванням.
Уникнення — відхід від прямого контакту з іншою особистістю, надмірна запальність, частазміна предмету діяльності.
У процесі роботиз психокорекції психолог створює теплу і довірчу атмосферу, пропонує клієнтузгадати і пережити “тут і зараз” переживання, які травмують. виконати визначенівправи.
Для більшуспішного розуміння даного виду роботи з психокорекції приводиться фрагментзапису спілкування психолога і підлітка.
Груповапсихокорекція
Для ведення групз психокорекції бажане приміщення, у якому всі учасники групи могли б вільнопересуватися, сидіти і бачити один одного. Якщо передбачається проведеннядинамічних, тілесно- орієнтованих вправ, то потрібно м'яке покриття на підлозі.При наявності коштів, бажане устаткування: магнітофон, відеокамера і відеомагнітофон,що дозволяє провести запис групового заняття з метою його наступного аналізу.Проведення групових занять з психокорекції може бути успішним при наступнихстанах психіки клієнта:
1) страхах,
2) заїкуватості.
3) високоїагресивності,
4) порушеннях спілкування,
5) неадекватнійсамооцінці і соціальної дезадаптації,
6) епізодичномувживанню наркотиків. Протипоказанням для груповий роботи з психокорекції є:
• наявністьважких психічних розладів (марення, галюцинацій, слабоумстві),
• явне руховерозгальмування,
• проблемиінтимно-особистісного характеру (сексуальні порушення, пережиті психотравми іт.д.),
• вираженашизоїдна психопатія,
• наркоманія I-IIстадії,
• активненебажання підлітка працювати в групі. При деяких станах індивідуальна роботавиявляється значно більш ефективною, чим групова. До цих станів відносяться:нервова анорексія, нав'язливості. ритуали, важкі форми раннього дитячогоаутизму та і ін.
При проведеннігруповий психокоррекційної роботи з дітьми і підлітками бажано дотримуватисянаступних принципів добору групи:
1) відноснаоднорідність групи за віком (різниця не більш 3 років).
2) максимальнарізнорідність по акцентуаціях,
3) у дошкільниківі молодших школярів можливе функціонування групи хлопчиків і дівчаток разом, упідлітків — краще окремо:
4) у залежностівід характеру групи її чисельність може бути різноманітної, але оптимальна-5-10 чоловік;
5) бажаназакритість групи (ті самі учасники працюють на всіх заняттях), але можливі івідкриті групи (зі зміною учасників).
Наскільки добре учасникигрупи знайомі один з одним до початку занять, має велике значення при деякихформах роботи, але рідко залежить від бажань психолога; у групових заняттяхможуть брати участь учні визначеного класу, школи, пацієнти відділення лікарніі т.д. Тільки в деяких випадках, при роботі в консультативних службах удаєтьсядосягти анонімності учасників групи. Перед початком роботи в групі обов'язковимє проведення ретельного патопсихологічного обстеження дітей, консультація злікуючим лікарем даної дитини, згода самої дитини і ії батьків на таку формуроботи.
3. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ГРУПОВОЇ ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ
/> 3.1.Практична психологія та психокорекційна практика
В «Положенніпро психологічну службу в системі освіти України», розробленомуМіністерством освіти України, чітко визначається мета діяльності цієї служби:виявлення і створення соціально-психологічних умов для розвитку особистості;сприяння виконанню виховних і освітніх завдань навчально-виховних закладів. Засвоїм статуcом працівники психологічноїслужби належать до складу педагогів. У положенні діагностика зводиться до«обстеження дітей і підлітків, їхніх груп і колективів...»; корекція— «здійсненням психолого-педагогічних заходів для усуненнявідхилень...»; «профілактика — своєчасним попередженням відхилень установленні особистості»; реабілітація — «надання допомоги дітям,підліткам, молоді в кризовій ситуації»; психологічна експертиза — участю«в оцінці нових технологій навчання тавиховання… визначення доцільності їх упровадження». Основні компонентизмісту діяльності психологічної служби зорієнтовані на якісь зовнішні дії:обстеження, розробку заходів, участь в оцінці нових технологій і т. д., а не напізнання внутрішнього світу особистості. Особливо переконливо це можна бачити зпереліку функційних обов'язків психолога-практика, а саме: "… бере участьв організації освітньої, виховної роботи...", «проводить психолого-педагогічнудіагностику готовності до навчання...»; «здійснює профорієнтацію;готує вихованців до життя в злагоді з усіма народами; формує психологічнукультуру вихованців, учнів, педагогів, батьків».
Як видно з вищенаписаного, вся робота психолога-практика зорієнтована на дітей, підлітків, але при цьому випадають із поля зору дорослі, тобто педагоги.Велику питому вагу в психологічній службі мають освітні заходи (лекції, бесідий т.п.). З огляду на це зрозуміло, що перелічені функції може виконувати необов'язково практичний психолог, а отже, психологічна практика ще не зайняла вшколі належного місця: робота психолога спрямована на вирішення зовнішніхпроблем, пов'язаних із соціумом і навчальною діяльністю учнів, а не з пізнаннямїхніх особистісних проблем.
Таким чином,практична психологія в школі представлена дещо формалізовано, відсутня орієнтаціяна глибинно-психологічні характеристики особистості, а увага до індивідуальноїнеповторності дитячої психіки передбачається лише в разі кризових станів тадевіантної поведінки (алкоголізм, наркоманія, правопорушення). Профілактиказдебільшого заклопотана відхиленнями — дбає про їх попередження. Неправильноютакож є позиція, коли в ракурс методів психологічної служби потрапляє тількидитина, а не й дорослий (учитель, батько, вихователь), який своїм впливом надитину нерідко породжує ті деструкції, які потім потрібно нівелювати.
До того ж, у«Положенні...» в основному йдеться лише про дії психолога безурахування найголовнішого — опосередкованості його рекомендацій, порад ірезультатів діяльності педагогів, дирекції та батьків. У ньому не відображено вимогидо особистості педагога, не вказано на необхідність психокорекційноїпідготовки, яка сприяла б розвиткові його рефлексивних знань. Адже не секрет,що нерідко психолог (чи педагог) — це «чоботар без чобіт»: як людина,він і сам іноді потребує допомоги, яку мав би отримати ще в процесі професійноїпідготовки.
У зв'язку зрозмитістю предмета практичної психології психологічна служба постає більшеадміністративною, ніж психологізованою. «Положення...» недостатньоспирається на професіоналізм психолога-практика, на специфічні вимоги до йоговмінь та навичок у галузі психологічної практики. В основу практичноїпсихології, на наш погляд, треба покласти психокорекціюіндивідуально-неповторних якостей особистості в єдності психокорекційних іпсиходіагностичних процесів. Психокорекція — це зміна певних, вже установлениххарактеристик. Тому дітей швидше потрібно правильно виховувати, а світобаченняй поведінку дорослих, у разі потреби, коригувати. Важливо не втрачатигуманістичної орієнтації на конструктивні (позитивні) засади (потенціал)людського «Я», що суперечить настановам психологічної служби,висловленим у «Положенні...»: зосереджувати увагу на відхиленнях, на кризових явищах та девіантній поведінці. Гуманістична ж психологія маєсвоїм предметом норму, розвиток потенціалу «Я» суб'єкта.
Спробуємовизначити поняття «практична психологія». Практика (грец.— діяльний,активний) — це матеріальна, чуттєво-предметна, цілеспрямована діяльністьлюдини, яка має на меті перетворення природних і соціальних об'єктів, що єосновою пізнання. В широкому розумінні слова під практикою розуміють усі видичуттєво-предметної діяльності. Результатом практики є створення світусоціальної й культурної предметності, в якому об'єктивовані всі сутнісні силилюдини — здібності, воля, прагнення, свідомість, почуття, вміння.
Поєднуючи поняття«практика» з поняттями «психологія» та«психокорекція», можна стверджувати, що психологічна практика сприяєзбагаченню індивідуального досвіду, змінює рівень свідомості й характер потреб,впливає на вибір цінностей, формує ті чи ті цілі й ставлення до соціальнихнорм. Вона передбачає опредметнення психологічного змісту суб'єкта. Наавансцену тут виходить діло, справа, діяльність. З одного боку, психологічнапрактика покликана знаходити засоби опредметнення, об'єктивування внутрішньогосвіту людини. Й чим адекватніші інструменти будуть віднайдені для таких цілей,тим результативнішим стає процес розпредметнення. Розпредметнення — зворотнийшлях до пізнання психологічних передумов психічних явищ, які проступають уповедінці суб'єкта, в опредметнених продуктах його діяльності. А це пов'язане зглибинним розумінням змісту психіки завдяки розширенню свідомості суб'єкта тапроникненню в несвідому його сферу.
Впсихокорекційній практиці психолог планує її процес, що виражається ворганізованій певним чином взаємодії людини з людиною, й відповідає за кінцевийрезультат. У цьому психологічна практика відрізняється від практичноїпсихології, яка фактично виступає проміжною ланкою між академічною психологієюй практикою втілення цих знань. Вона передбачає орієнтацію психолога напізнання психологічних закономірностей в умовах взаємин «тут ітепер», які спонтанно виникають, на розуміння закономірностей цих взаєминта діагностику внутрішніх причин конкретної поведінки суб'єкта, першопричинйого особистісної проблеми. В практичній психології найчастіше не збігаються вчасі психодіагностика та психокорекція, орієнтація на норму й відхилення віднеї замість актуалізації внутрішнього потенціалу «Я» суб'єкта.
На мій погляд, поняття «практичної психології» невиправданорозширюється через ототожнення його з поняттям «психологічна служба».Оскільки її трактують як систему науково обґрунтованих організаційних видівдіяльності з упровадженням здобутків психологічної науки в народнегосподарство, то практичній психології відводиться місія втілення в практикутеоретичних знань академічної психології. Тому практичні методи асоціюються зістандартизованими методиками й передусім із тестами.
За такоїпостановки питання до практичної психології можна віднести лабораторні заняттяу вузах. Хоч цей аспект утілення психологічних знань сам по собі заслуговуєсхвалення, проте його орієнтація на свідому сферу психіки суб'єкта йігнорування взаємозв'язку та взаємозалежності між свідомим і несвідомим упсихіці обмежують можливості індивідуалізованого психологічного пізнання.Натомість видається важливим розуміння того факту, що практична психологіяповинна мати справу з цілісною психікою суб'єкта в її інтелектуальних,емоційних та поведінкових виявах, а значить, спиратися на її закономірності,які відкриті в цілісному об'єкті пізнання. Крім того, зведенням практичноїпсихології до реалізації стандартизованих знань класичної психологіїігнорується специфічність суто психологічної практики, результати якоїґрунтуються на рефлексивних знаннях, отриманих у ситуації «тут ітепер». Безумовно, академічні знання допомагають психологам укваліфікуванні психологічних феноменів, та це є не основним, а лише допоміжниммоментом глибинно-психологічного пізнання, яке перебуває в царині увагипсихологічної практики. Тому справжня сутність практичної психологіївиявляється в її різновиді — психокорекційній практиці, результатом якоїє рефлексивні знання.
Якщо впсихологічній службі, пов'язаній з утіленням знань, психолог не сповнавідповідає за кінцевий результат у зв'язку з опосередкуванням його іншимилюдьми — педагогом, директором школи (чи виробництва), то психологічна практикавід самого початку організовується психологом і ним же забезпечуються проміжніта кінцеві результати. Найбільш вираженими є два різновиди психологічноїпрактики: індивідуальне консультування та групова психокорекція. Саме впсихологічній практиці є можливість забезпечити індивідуально-неповторнийрезультат, наближений до потреб суб'єкта та до індивідуально неповторнихособливостей його психіки.
Таким чином, мивийшли на специфічність практичної психології порівняно з академічною — це їїможливість забезпечувати рефлексивні знання, спрямовані на розумінняіндивідуальної неповторності особистісної проблеми суб'єкта, їїглибинно-психологічних передумов.
Отже, одна зпроблем практичної психології — можливості розвитку такої її ланки, якпсихокорекційна практика, набуття нею наукової самостійності завдяки цілісномупідходові до розуміння психіки суб'єкта в єдності виявів свідомого йнесвідомого та специфічність результатів у вигляді рефлексивних знань, що маютьдосвідний характер і лежать в основі мудрості суб'єкта.
Зрозуміло, колийдеться про специфічність практичної психології, то не можна обминути проблемуїї методів. Практична психологія, як і кожна практика загалом, маєоб'єктивувати внутрішні якості предмета взаємодії. Тому наступна проблема —діагностика й методика процесуального пізнання глибинних аспектів психікисуб'єкта.
Особливості реалізаціїметодів залежать від теоретичної орієнтації психолога та від йогодіагностико-корекційних можливостей, які прямо залежать від зкоригованостіособистісних якостей самого психолога. Це важливо для психологічної практики,результати якої так само безпосередньо пов'язані з адекватністю сприйманняпсихологом поточного матеріалу в ситуації «тут і тепер». На результатах психологічноїпрактики позначаються професійний досвід психолога, володіння нимінструментальними можливостями процесуальної діагностики та її злиття зкорекцією. На мій погляд, проблемою є як перше, так і друге. Сьогодні цеістотне гальмо в розвитку психологічної практики, бо відсутні фахівці в ційгалузі, які б масово готували психологів. Для цього потрібна передусім їхняособистісна психокорекція, привласнення в самій психологічній практиціспецифічних навичок та вмінь у галузі психологічної практики, що не піддаютьсялише раціональному їх засвоєнню.
Психодіагностикав психологічній практиці дуже залежна від теоретичних передумов дій психолога.Діагностувати в психологічній практиці можна лише в разі володіння теорією, якадопомагає вибудовувати гіпотезу та її багаторівневе перепровіряти.Психодинамічний підхід — це цілісне бачення людини в її свідомих і несвідомихвиявах, а не орієнтація на дискретні характеристики. Психодинамічна теоріяєднає в собі певні теоретичні підходи, які ґрунтуються на тій чи тійпсихологічній практиці науковців. Вона виросла на груповій психокорекції, вякій реалізуються закони позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції як угруповому, так і в індивідуально-особистісному планах. Саме ці закономірностідиктують реалізацію психодіагностичних прогнозів багаторівневе та богаторазово,з численними уточненнями в груповій ситуації глибинно-особистісного пізнання їїучасників. Потреба глибинно-особистісної каузальності в пізнанні психологічнихтруднощів спілкування учасників корекції підмінюється в практичній психологіїконстатацією фізіологічних змін, нерідко із застосуванням приладів, що фіксуютьрезультати. Це близьке до вульгарно-матеріалістичного підходу до розумінняпсихіки.
Розвитковіпсихологічної практики не сприяють і спроби визначення предметапсихокорекційного впливу через параметри норми та відхилення в оцінці поведінкиклієнта. Так, Г. С. Абрамова пише: «Вплив відбувається на основітеоретичного уявлення про норму вчинків, про норму змісту переживань, про нормуперебігу пізнавальних процесів, про норму висування цілей у тому чи іншомуконкретному віковому періоді...». Іншими словами, «психолог, щозаймається корекцією, працює за схемою: а) що є?, б) що має бути?, в) щопотрібно зробити, аби стало те, що має бути?». Тим більше, що«психолог часто претендує на роль носія цієї норми — „роби якя!“
Деяка стурбованістьпороджується фактом визначення норми самим психологом, а людина до цьогопрактично не має ніякого відношення. Без сумніву, в такий спосіб порушуєтьсяпринцип гуманістичного підходу, за якого актуалізується неповторний потенціалсуб'єкта в індивідуально-неповторних напрямах. Тим більше, що немає потребипідміняти предмет дефектології, яка зайнята відхиленнями.
Отже, ще однією зпроблем розвитку практичної психології є фізіологічна вульгаризація,редукціонування психологічних проблем особистості, категоризація проявівпсихіки на „норму“ та „відхилення“.
На мій погляд,перспективнішим є підхід до психологічної практики, за яким у центрі увагиперебуває суб'єкт із його психологічними особливостями, котрі мають право наіндивідуально-неповторний вияв. Звичайно, обмежуючися ракурсом тестовоговивчення та розуміння психіки суб'єкта, за головні треба брати числові дані тапоняття норми. Такий підхід розмежовує періоди діагностики й психокорекції. Це,очевидно, допустимо й виправдано в тому разі, коли психолог має справу зокремим функційним аспектом особистості (приміром, інтелект, дослідження IQ, а не намагається цілісно їїдослідити з урахуванням внутрішніх передумов породження особистісних проблем таїх корекції.
Поєднанняпрактичної психології з педагогічним, соціологічним, фізіологічним таакадемічно-психологічним аспектами бачення особистісних проблем сприяє успіхампсихологічної служби. Водночас важливо не підміняти практичну психологію цимигалузями, бо робота психолога буде поверховою.
Сьогодні теоріяпсихологічної практики не може відстояти себе перед академічною психологією,яка має багаторічну історію свого становлення. Психологічна практикавідрізняється від академічної психології злиттям теорії з процесомпсихокорекції, що становить її професійну специфічність. Симультанне злиттятеоретичних та інструментальних аспектів психологічної практики постійнозобов'язує психолога триматися дослідницької позиції, що є підґрунтяміндивідуально-неповторного ефекту психокорекції для її учасників. Така ситуаціядиктує, з одного боку, необхідність володіння психодинамічною теорією, а зіншого, адекватне прилагоджування інструментарію психокорекційної роботи доспецифіки об'єкта глибинно-психологічного пізнання. Це якоюсь мірою гальмує їїшвидке фронтальне становлення в галузі психологічної служби через необхідністьпередання методичного інструментарію майбутньому професійному психологу в самійпрактиці. В академічній же психології це можуть бути „паперові“способи передавання професійного досвіду.
Якщо психологічнаслужба в системі освіти й практична психологія з її тестовою спрямованістюбільше зорієнтовані на оцінку тих чи тих особливостей психіки дослідженнядитини (учнів), то психологічна практика — переважно на аналіз поведінкидорослого. Якщо в контексті школи психологічна служба поєднується з педагогікою,то психологічна практика — з психотерапією, педагогічний компонент наявний усамій її суті. Заздалегідь не мислиться підхід до людини як носія деструкцій,так само як і їх спеціальний пошук: вони можуть об'єктивуватись у спонтанній,невимушеній поведінці. З самого початку виключається оцінка як організовуючийфактор корекції — заохочуються безоцінні судження. У психокорекційній практиціважливо витримувати в активній взаємодії такі організуючі принципи, які бзнижували спонукання учасників до ситуативних захистів. Цьому сприяють груповіпринципи, взаємопідтримка, довіра, рівність позицій усіх учасників і т. п.
Модель взаємин,на якій відбувається навчання, формується в ситуації „тут і тепер“ —з обмеженим стимулюванням до дії, що актуалізує внутрішні спонуки, зумовленінесвідомими порухами психіки, які мають прояв у поведінці.
Психокорекційнапрактика націлена на психокорекцію певним чином сформованої психіки, яка,можливо, має деструктивні особливості. Такі взаємини в психокорекційній групі,що регулюються вищеназваними принципами, дають змогу об'єктивно дослідитихарактер деформацій психіки, пов'язаних із внутрішньою суперечливістю.
Загаломкоригується щось усталене, стабілізоване, ригідне, з опорою на власнімислительні можливості людини. Ось чому це краще робити із старшокласниками йдорослими. Дитяча ж психіка ще досить пластична, мислення не настільки зріле йсформоване, щоб покладатися на прогресивні самозміни, які відбуваютьсявнаслідок процесів, котрі проходять на латентному рівні. Тому поєднання психологічноїслужби з педагогічним процесом, що й пропонується директивними документами, євиправданим у контексті розв'язання проблем виховання дітей.
Протенерозвинутість такої галузі практичної психології, як психологічна(психокорекційна) практика, гальмує формування нової теорії, яка поставила бдану галузь на міцний теоретичний грунт. Наявність психологічних проблем удорослих, що проявляється в їхній внутрішній стабілізованій суперечливості, невраховується сьогодні як факт, здатний обмежити трансляцію психологічнихрекомендацій психолога до учнів людьми, близькими до них, але без фаховоїпсихологічної підготовки. Це суперечить думці Г. С. Абрамової: »… всівиди психологічної корекції, котрі можуть бути передані дорослим, наприклад, —психотехнічні прийоми, ігри, способи навчання й т. п., — вимагають відпсихолога попередньої, найчастіше індивідуальної роботи з дорослими з метоюпередання їм психологічної інформації: діагностичної й корекційної".Проблема полягає, пише далі авторка, «лише в знаходженні адекватної мовидля повідомлення психологічної інформації». Звернімо увагу: йдеться проповідомлення вже готової психологічної інформації, включаючи йпсиходіагностичні висновки, що нівелює присутність психокорекційної практики.Суттєвою ознакою останньої є відкриття нових (рефлексивних) знань, якінабувають забарвлення в ситуації «тут і тепер» завдяки вивченнюіндивідуально-неповторного досвіду суб'єкта.
«Академізація»ж практичної психології знімає актуальність власної психокорекції всіх, хтопричетний до цього процесу. Проблема методичного інструментарію психологічноговпливу підміняється проблемою специфічного інформування. За таких умовпідтримується враження, що деструктуювання психіки недосконалістюпедагогічно-виховних впливів розпочалося з часу введення психологічної службияк такої. Тому дорослі виступають у ролі психологічно чистих (без особистіснихпроблем), а діти підлягають їхнім психологічним впливам. На моє переконання,«службу...» потрібно починати з групової психологічної практики йадресувати її насамперед психологам, які професійно зобов'язані бутивідкоригованими, та педагогам (дирекції школи).
Шлях допрофесіоналізму в галузі психологічної практики лежить через груповупсихокорекцію. Й не лише тому, що це більш економічний та об'єктивний метод, ай тому, що думка психолога та його інтерпретації завжди представляються вконтексті вражень інших членів групи. Крім того, важливо враховувати, щопсихіка завжди формувалася у взаєминах з іншими людьми, тому її краще й вивчатив групових умовах. Матеріал тривалого психологічного пізнання сприяєпроникненню у зміст несвідомого шляхом поздовжнього аналізу інваріантниххарактеристик поведінки. Стабілізовані особливості психіки дають можливістьвийти на феномен базових захистів суб'єкта, когнітивною основою яких є логіканесвідомого.
За такого підходудо вивчення психіки в центрі уваги стоїть значущість події, а не статистичнийїї показник. Причому ця значущість пізнається крізь призму внутрішніхмеханізмів поведінки та емоційного сприйняття її самим суб'єктом, а незовнішнім спостерігачем.
Важливим єфеноменологічний підхід, за якого найбільшої авторитетності набуває внутрішнєрозуміння тих чи тих психічних явищ, подій самим суб'єктом, а нестандартизована (формалізована) їх інтерпретація. Цей шлях полегшує виявленнялогіки несвідомого. Останнє дуже залежить від методичних прийомів, особливоважливими з яких є ті, що пов'язані з присутністю у визначенні матеріалізованихрезультатів м'язового руху (підтвердження наукової цінності здогадки І. М.Сєченова). Тому широкі можливості для істотності прояву несвідомого даєпсихомалюнок, виконаний суб'єктом спонтанно, невимушене, коли руці дається воля.
В образному,спонтанному вираженні психологічного змісту велику роль відіграє колективненесвідоме та архетипи. Йдеться про психологічну спадковість (здібності,прихильність до хворого та ін.). Серед усіх цих успадкованих ознак можнавиділити особливий клас психічних чинників, сприйняття яких не обмежується нісім'єю, ні расою. Як стверджує К. Юнг, це насамперед загальні здібності розуму,відповідно до яких логічно впорядковується досвід, це — архетипи. Подібні формиможна було б описати як логічні категорії.
Однак стосовномалюнка ми маємо справу не з категоріями розуму, а з категоріями уяви. Якщопродукти уяви за своєю суттю завжди є візуальними, то їхні форми від самогопочатку повинні мати характер картин, більше того — картин типових.«Архетипи, якщо можна так висловитися, — це органи передраціональноїпсихіки. Це спадкові форми й ідеї, які від самого початку не виражаються ніякимконкретним змістом. Останнє виявляється лише з плином життя індивіда, коли самев цих успадкованих формах кристалізується особистий досвід». Далі К. Юнгпише: «Подібно до того, як органи тіла є не окремими частинами пасивноїматерії, а динамічно діючими комплексами, примушуючи нас визнати їх саметакими, так і архетипи як органи психіки є динамічними інстинктивнимиансамблями, котрі значною мірою детермінують людське життя, тому я їх називаюдомінантами несвідомого».
Дослідженняпоказують, що ці «динамічні інстинктивні ансамблі», якими є архетипи,організовуються шляхом сплаву з індивідуальним життєвим досвідом у логікунесвідомого, що виражається у певних важливих тенденціях поведінки. Групова таіндивідуально-консультативна практика сьогодні недооцінює той аспектпрактичного пізнання психіки, який передбачає врахування особливостейколективного несвідомого, тому й малюнок психологами використовується переважнов контексті вже формалізованих тестових його інтерпретацій.
Сьогодніпрактичні психологи недостатньо володіють здібностями працювати внепередбачуваній ситуації вільної спонтанної поведінки суб'єкта, що завжди є«вперше й неповторно». Тут вступають у права вимоги екологічноївалідності, за якої головною є значущість тієї чи тієї події, а не кількіснаодиниця. Об'єктивність даних забезпечується самою логікою поведінковогоматеріалу учасників навчання, яка проходить випробування динамікою табагаторівневістю групових феноменів, а зміни психіки суб'єкта, що дають бажанийрезультат, відбуваються на латентному рівні.
Практичнапсихологія в масштабному плані перебуває нині в підпорядкуванні академічній(класичній) психології. Переважаючими методами є тестові, які добревиправдовують себе під час визначення рівня розумового розвитку, обдарованості,норми та відхилення тощо і є «безпорадними» в разі орієнтації наглибинне пізнання психіки, в її несвідомих проявах.
Психокорекція вконтексті завдань академічної психології виходить із дискретних особливостейпсихіки з попереднім етапом психодіагностики (відмежованим від психокорекції),яка спирається на числові дані, що залишаються поза смисловим полем суб'єкта.Психодіагностика при цьому має статичний, а не психодинамічний характер.
Проектипсихокорекційного впливу зорієнтовані на зміну таких дискретних особливостейпсихіки, які сприймаються психологом крізь призму категорій норми й аномалії.
Предметпрактичної психології сьогодні перебуває поза цілісним розумінням психіки в їїсвідомих і несвідомих виявах. Він, як правило, моделюється в голові психологана основі певних академічних знань і попередньої стандартизованоїпсиходіагностики й не коригується характером поведінки людей у ситуації«тут і тепер», що передбачає процесуальне злиття психодіагностики тапсихокорекції.
Психокорекціянерідко зводиться до психологічного управління, яке виражається в практичномувтіленні наукових знань та певних рекомендаціях психолога, що транслюються додитини педагогами й батьками.
Практичнапсихологія зможе претендувати на виділення в окрему галузь за умов розробкитеорії психокорекційної практики глибинного пізнання психіки суб'єкта тавідповідних методів психологічного впливу на його особистість, що нейтралізуєзапозичення їх з академічної психології або ж із психотерапії. Найефективнішимнапрямом розвитку методів практичної психології є групова психокорекція.
/>3.2. Природа психічних явищ, які підлягають психокорекції
Груповапсихокорекція потребує розуміння особливостей деструкцій психіки. Якщорозглядати питання з практичної точки зору, то аналізові підлягає поведінкасуб'єкта в групі, яка породжує в нього внутрішній дискомфорт, напруження йтруднощі в стосунках з іншими людьми. В групі активного соціально-психологічногонавчання складаються умови для вивчення особливостей внутрішньої детермінаціїповедінки суб'єкта, яка імперативне позначається на поведінці в будь-якійситуації спілкування (чи то побутовій, чи службовій). Вивченню внутрішньоїзумовленості поведінки сприяє атмосфера спонтанності й невимушеності стосунківі поведінки в групі.
Завдяки цьомувідкриваються можливості об'єктивування неконтрольованих внутрішніхнастановлень, які активно впливають на характер і зміст спілкування. Отже,точками уваги професійного психолога є факти розбіжності між свідомодекларованими устремліннями до дії та самою дією (поведінкою) суб'єкта. Важливотакож розрізняти справжню поведінку, яка суперечить декларованій меті й змістякої прихований від суб'єкта, від навмисної демонстративної поведінки.
Якщо йдеться проглибинну психокорекцію, пов'язану з особистісними передумовами труднощів успілкуванні, то вона торкається цілісних явищ психіки в єдності свідомого знесвідомим. Саме це вимагає від психолога високого професіоналізму, який бидопоміг розуміти труднощі психокорекційного процесу, пов‘язаного з подоланням опорівсуб'єкта, породжуваних його «захисною системою». З цим завданням невпоратися без розуміння функційних та індивідуально неповторних захиснихпроцесів, особливостей їхньої системної організації, яка визначає логікунесвідомого, що суперечить свідомості./>3.3. Спрямованістьпсихокорекційного процесу активного соціально-психологічногонавчання.
В ціломупсихокорекція слугує поліпшенню взаємовідносин суб'єкта з іншими людьми танівелюванню труднощів його спілкування. Виникає питання: чи існує точний переліккритеріїв оцінки якості оптимальних стосунків між людьми. Теоретично цеможливо, але досвід психологів показує, що наявність суворих критеріїв оцінкиякості людських контактів мало допомагає в зміні їх на краще. Надійніший шлях —це практичне вивчення труднощів спілкування та їхніх інфантильних першопричин,пов'язаних з Історією життя суб'єкта. Це передбачає опанування основпроцесуальної психодіагностики та психоаналізу.
Користуючисьформалізованими критеріями, ми в змозі лише дати відповідь на питання:«добре» чи «погано»? Єднаючись з клієнтом упсиходіагностиці, ми осягаємо зміст відносин і проникаємо в причини того, щовідбувається в ситуації спілкування з метою зміни на краще.
Одним із важливихпоказників поліпшення відносин є наявність спільного з партнером пошукурозвитку контактів, послаблення намагання підігнати себе та інших до певнихмоделей чи зразків; зменшення бажання знайти когось винного в своїх невдачах;нівелювання взаємних докорів, гострих жартів, претензій та впливу минулого на ситуаціюспілкування «тут і тепер».
Требавраховувати, що надзвичайно складно контролювати свої й чужі думки,переживання, емоції під час спілкування, тому такий шлях тренажу не сприяє їхоптимізації.
В групі активногосоціально-психологічногонавчання важливоює повторюваність особливостей поведінки, що забезпечується багаторівневістюгрупового процесу, його тривалістю.
В процесіпсиходіагностики береться до уваги повторюваність характеру розладу стосунківіз різними членами групи й у різних ситуаціях.
Ригідність формповедінки, які суперечать свідомим, просоціальним намірам людини, перебуває вцентрі уваги психолога. Ситуація в групі активного соціально-психологічногонавчання має подвійну спрямованість: реалізація загальнолюдських цінностей устосунках між людьми (щирість, прийняття іншого таким, яким він є, взаємопідтримка,взаємоприйняття одним одного, психологічна безпека контактів, взаєморозуміннята ін.) й наближення до індивідуально неповторної проблематики кожного зучасників навчання.
Більше того, є підставасказати, що психодіагностика та психокорекційний процес у групі активного соціально-психологічного навчання симультанне зливаються йпостають як нероздільне ціле.
Неповторна,індивідуально-особистісна проблематика виявляє себе вже при реалізації загальнолюдськихцінностей спілкування, що виражається в труднощах прийняття певних принципівроботи групи активного соціально-психологічногонавчання.
/>3.4. Поняття особистісної деструкції та особистісної проблеми спілкування
До особистіснихдеструкцій відносять такі стабілізовані утворення психіки суб'єкта, якіпороджують бар'єри в його контактах з іншими людьми та ускладнюють тим самимреалізацію його власних потреб та цілей.
Труднощіспілкування спостерігаються тоді, коли взаємодія між учасниками спілкування несприяє їхньому психічному розвиткові й негативно позначається на їхньомуемоційному самопочутті. В окремих випадках це може стосуватися лише одного зпартнерів по спілкуванню. Зокрема, спостерігається в таких дисфункційнихстратегіях спілкування, як імперативна й маніпулятивна, котрі породжуютьособистісні деструкції.
При імперативнійстратегії ефект досягається завдяки механізмам підкріплення й покарання. Нарівні поведінки це виражається в тенденції підкорення інтересів партнеравласним бажанням і потребам. Таке спілкування не зачіпає внутрішньоособистісний аспект, який ретельно охороняється «психологічнимизахистами».
Маніпулятивнастратегія не менш дисфункційна, але відрізняється прихованістю засобівпсихологічного впливу на іншу людину з метою задоволення власних потреб.
Обидві стратегіїпорушують принципи рівності, партнерства, гуманізму, що спричинюється наявністюособистісної проблеми суб'єкта.
Особистіснапроблема — це така, яку суб'єкт сам не може розв'язати внаслідокнеусвідомлюваності її передумов, каузальних аспектів, пов'язаних ізвнутрішньою, стабілізованою суперечністю.
Опишемо коротковищеназвані деструкції спілкування.
Так, вампіризм —це передусім питання енергії. Саме особистісна проблематика суб'єкта створюєумови втрати енергії. Перш за все це спричинюється внутрішньою стабілізованоюсуперечністю й неможливістю її розв'язання. Особистісна проблема породжуєходіння по хибному колу, що призводить до великої, але непродуктивної розтратиенергії. А це, без сумніву, пов'язане з феноменом «психічнихзахистів», ригідністю їхньої спрямованості й стереотипністю вживанихзасобів. Можна знайти аналогію з блювотним рефлексом, який лише до певної межіможе захищати організм від отруйних речовин, а далі — призводить до зневодненняорганізму. Подібним чином «психологічні захисти» призводять суб'єктадо енергетичного спустошення. Зрозуміло, що такий деструктивний процес ізнеобхідністю зумовлює потребу поповнення енергії. Вищесказане дає підставустверджувати, що психологічно невідкоригована людина, обтяжена внутрішніми, стабілізованими суперечностями, несе в собі потребу поповнення енергії. Такеенергетичне живлення у спілкуванні з іншими може набувати характеристиквампіризму, коли «енерговідсмоктування» від інших людей є неминучим.Тому можна вважати, що вампіризм — це загальна глобальна характеристикабудь-якої людини, яка має особистісну проблему, тобто невідкоригованої людини.
Індивідуальнівідмінності особистісної проблематики породжують якісні відмінності специфіки йхарактеру механізмів «енерговідсмоктування». Воно може відбуватисянавіть за позірної доброти, гуманності, близькості, душевності. Краще за всетака ситуація відображена в прислів'ї «ласкаве телятко дві маткиссе». Отже, різними засобами створюється середовище «живлення».
Є люди, які своєюдобротою «витягують» із оточуючих слова вдячності. Один із неприємнихаспектів таких стосунків — прив'язування інших до себе шляхом здійснення їм«добра». Виникає живлення імпульсами любові, й тоді пробезкорисливість говорити не можна. Та найнебезпечнішим варіантом вампіризму єпоглинання енергії життя та смерті. Неприхованим способом цього є злочин.
Поглинанняенергії партнера може бути завуальоване, проте воно сприяє розвиткові йогохвороби.
Груповапсихокорекція допомагає суб'єктові стати енергетичне сильною особистістю й,таким чином, нівелювати тенденції вампіризму.
Відкоригованаособистість захищена достатньо глибоким самоусвідомленням, вона володіє власнимемоційним станом і поведінкою. Зупинимося коротко на характеристиках психічновідкоригованих особистостей. Людині, яка пройшла курс психокорекції, властиві:внутрішній спокій, рішучість, відкритий погляд, постійна ввічливість,відсутність метушливості й вампіризму, тверезість розуму й послідовністьповедінки. Це ознаки психіки людини, котра змогла розв'язати свої особистісніпроблеми, тобто позбутися стабілізованої внутрішньої суперечливості й набутиврівноваженості. Характерні риси невідкоригованої особистості: відсутністьпоміркованості (тверезості, розуму), імпульсивність, роздратованість,нестриманість, агресивність, потреба в допомозі іззовні, прагнення доавторитарності, яке може бути реалізоване в найрізноманітніших формах.
Будь-яказапрограмована поведінка, що є супутником особистісної проблеми, зорієнтованалише на інтереси власного «Я», без урахування інтересів інших людей,обмежує свободу розвитку особистості, перетворює її на механізм, робить їїнецікавою й «читабельною» для оточення. В чому ж проявляється такаригідність поведінки особистості при авторитарних прагненнях?
Е. Фромм визначаєавторитаризм «як тенденцію злиття свого „Я“ з чиїм-небудь(зовнішнім), щоб таким чином набути силу, якої не дістає самомуіндивідові». Чітко даний механізм виявляється в прагненні до поневоленняінших, панування над ними, домінування.
З перших жехвилин життя людина підпадає під вплив тенденції поневолення. Інтереси дитини,що з'являються вперше, селекціонуються категоричними «можна» чи«не можна», які диктуються батьками та суспільством. Уже з першихкроків людина мимовільно «йде по життю» з певними обмеженнямиповедінки й не може радісно вливатися в середовище, бо зразу ж підлягає діїзакону підкорення однієї людини іншій. З дитинства у суб'єкта виробляєтьсятерпіння до ситуації, коли він вважає себе власністю іншої людини, або ж потіміншого робить своїм здобутком. У цьому можна вбачати витоки такої риси, якавторитарність.
Авторитарнаособистість здатна на дотепність, турботу й навіть на любов («вона любитьтих, над ким відчуває владу»). Вона не здатна лише на те, щоб забезпечитиіншій людині свободу й незалежність.
Стосункидомінування проявляються й у сімейній ситуації під виглядом «природногопіклування» (природної турботи), що може виливатися в спорудження«золотої клітки».
В деяких випадкахвід такого прояву любові батьками до дитини у неї може наростати тривожність,оскільки любов для неї може означати полон і ув'язнення.
Особистіснадеструкці суб'єкта, яка визначає дисфункції спілкування, може виражатися взамаскованих невротичних симптомах, які часто не розпізнаються суб'єктом. Прицьому в поведінці починають домінувати ірраціональні компоненти.
Ірраціональністьповедінки зумовлює дії, спрямовані людиною на те, щоб позбутися нестерпного длянеї емоційного стану, але — без можливості прогнозувати результати. Такаповедінка хибує ілюзорністю щодо вирішення тих чи інших питань, а засобиспілкування та взаємодії з оточенням насправді суперечать свідомим намірам.
Зате раціональнаповедінка, навпаки, приводить до збігу результату дії з мотивацією. Психічнездоров'я присутнє тоді, коли людина діє адекватно до мети добитися реальногорезультату, і не лише правильно його прогнозує, а й застосовує адекватні засобидля його досягнення./>3.5. Характерні особливості психокорекційного процесу в групі активного соціально-психологічного навчання(АСПН)Психокорекції в групі активного соціально-психологічногонавчання
завжди притаманнаорієнтація на з'ясування глибинно-психологічних передумов труднощівспілкування, породжуваних особистісною проблемою. Проблема набуває статусуособистісної, якщо вихідні дані (тобто необхідна інформація для її розв'язання)залишаються невидимими для суб'єкта, тобто ним не усвідомлюються. Ось томупсихокорекційний процес у групі активного соціально-психологічного навчання знеобхідністю вимагає дослідження несвідомої сфери психіки. Активнесоціально-психологічне навчання — це навчання глибинно-психологічному аналізовіодержуваного в групі поведінкового матеріалу. Це може бути: вербальнапродукція, невербальна, малюнкова чи топологічні моделі. Тому активне соціально-психологічне— це в першу чергу навчання, а не тренування, бо в основу одержуванихрезультатів покладено точність психодіагностики та вміння цілісного аналізуповедінкової продукції.
Психокорекційнийпроцес активного соціально-психологічного навчання завжди вбирає в себедослідницький аспект, що ґрунтується на спільній активності клієнта йпсихолога, який веде групу. Цим відрізняється групова психокорекція відтрадиційних методів, що ставлять за мету донести готові знання, втілити їх упрактику. В групі ж активного соціально-психологічного навчання учасникиоволодівають дослідницькими навичками аналізу моделі спілкування, котрескладається в групі спонтанно й невимушено.
Психокорекція вгрупі не передбачає навчання на абстрактних моделях, без співвіднесеності їх іздосвідом її членів. Воно будується на матеріалі кожного з учасників,породжуваному в ситуації «тут і тепер». Аналіз попереднього досвідувідбувається шляхом його введення в групу через моделювання. Для цьогомінімізується подання сюжету й актуалізується спонтанність і свобода поведінки.
Психокорекційнийпроцес у групі АСПН зливається з динамікою розвитку групи й індивідуальнимпізнанням несвідомих першопричин особистісних проблем суб'єкта.
На відміну відсоціальне перцептивних груп тренінгу, робота в групі АСПН цілком зорієнтованана пізнання характеру особистісних проблем членів групи та дослідження життєвихпередумов їх формування. Робота з соціально-перцептивними моделями в АСПНпідпорядковується завданням і конкретним цілям індивідуально-особистісноїпсихокорекції.
Психокорекційніцілі з самого початку визначаються лише в загальному вигляді, їх конкретизаціявідбувається в оді роботи групи.
Психодіагностикав АСПН має процесуальний характер і не передбачає використання наслідківформалізовано-тестового обстеження учасників до початку занять. Вона відповідаєвимогам багаторівневості та порційності. Завдяки такій психодіагностицігруповий процес набуває з часом керованого характеру й цілеспрямованості,зорієнтованої на забезпечення індивідуально-неповторного психокорекційногорезультату для кожного з учасників навчання.
Психодіагностичніпрогнози в групі АСПН зумовлюються пізнанням неусвідомлюваної логіки поведінки,а не вербальне вираженим змістом проблеми; психодіагностика в групі АСПН маєбагаторівневий, повздовжній характер і здійснюється в процесі психокорекційноївзаємодії психолога з учасниками навчання, що не передбачає врахування якихосьпозагрупових даних — чи то результатів тестового обстеження, чипобутово-службових відомостей про клієнта, а грунтується на логіці йогоповедінкового матеріалу. Найкращим є варіант, коли учасники АСПН зустрілисявперше, тобто не були знайомими раніше. Тоді є надія на«стерильність» зворотного зв'язку, на його підпорядкованість груповимнормам та цілям, а не на компенсацію попередніх образ. За таких умовпідвищується значущість зворотного зв'язку та групових висновків, особливо якщовони психодіагностично точні.
Говорячи проспецифіку психокорекції в групі АСПН не можна обминути таке питання, як роль ізначення різноманітних групових прийомів, методів, вправ та ін. В групі АСПНвикористовуються деякі з літературно відомих вправ тренінгу, але їхнєпсихологічне навантаження в АСПН набуває нового смислу завдяки глибиніпсихологічного аналізу результатів. Повздовжній (цілісний) аналіз поведінковогоматеріалу в групі АСПН відкриває можливість виходу на несвідому сферу психікисуб'єкта, що не є поширеним для тренінгових груп. Важливо й те, що в АСПНпостійно відбувається винахід «своїх» групових вправ і прийомів у ситуації«тут і тепер».
Велику роль уроботі групи АСПН відіграє психомалюнок. Особливим здобутком є розробленаметодика цілісного аналізу малюнків у комплексі виконаних тем.
Психокорекція вгрупі у своїй основі орієнтується на пізнання індивідуальної неповторностінесвідомого кожного учасника навчання. Логіка несвідомого зумовлює когнітивнийрівень базових захисних диспозицій.
Метод АСПН ізповним правом можна застосовувати з метою дослідження особливостей«психологічних захистів».
Психокорекція вАСПН є багаторівневою й базується на механізмах позитивної дезінтеграції тавторинної інтеграції на більш високому рівні психічного розвитку.