КУРСОВАРОБОТА
з дисципліни „Клінічна психологія”
Тема: „Стратегії надання психологічної допомоги у ситуаціяхстихійного лиха, катастроф, терористичних нападів”
ЗМІСТ
Вступ
1. Теоретичнийогляд проблеми надання психологічної допомоги в надзвичайних ситуаціях
Поняття надзвичайної ситуації
Посттравматичний стресовий розлад
1.3. Типовіреакції людей на різні травматичні події
2. Технікипсихологічної допомоги, що застосовуються при роботі в надзвичайних ситуаціях
2.1. Психічнірозлади у постраждалих від стихійного лиха
2.1.1. Клінікапсихічних розладів при катастрофах
2.1.2.Організаціяй зміст медико-психологічної допомоги потерпілим у вогнищах стихійних лих йкатастроф
2.2. Діагностикапсихічних розладів і організація психологічної допомоги заручникам
2.3.Психологічнадопомога при диссоціативних розладах
Висновок
Списик використаної літератури
Вступ
Останніми десятиліттями людство пережило значну кількість великихкатастроф, що були результатом введення нових технологій та злочинного абонекомпетентного ставлення до їх застосування. Це спричинило суттєві екологічнізміни та загибель людей. Серед таких катастроф варто відзначити аварії нахімічних заводах у Швейцарії, Німеччині, Італії, Індії, на американськійатомній станції Три-Майл-Айленд, українській атомній станції у Чорнобилі,чисельні залізничні, автомобільні та авіаційні катастрофи. Достатньовідзначити, що за даними ВООЗ (без врахування великих аварій та катастроф),лише на автошляхах світу щорічно гине 300 тисяч і отримують ушкодження близько8 мільйонів людей.
У наш час різко зросла кількість антропогенних катастроф і «гарячихточок» у різних регіонах планети, світ буквально захлинає епідемія тяжкихзлочинів проти особистості. Ці ситуації характеризуються насамперед надекстримальнимвпливом на психіку людини, викликаючи в неї травматичний стрес, психологічнінаслідки якого в крайньому своєму прояві виражаються в посттравматичномустресовому розладі (ПТСР).
Велика кількість соціологів, медиків, психологів та представників іншихнаук вважають за необхідне теоретичне та методологічне об'єднання різнихспеціалістів для аналізу реакцій та поведінки людей під час стихійних лих,вивчення їх впливу на фізичне і психічне здоров'я, в також планування допомогипотерпілим.
Тема даної роботи була вибрана не випадково, адже проблематиканадзвичайних ситуацій є дуже актуальною і ще до кінця не вивченою. Проблемиорганізації та надання психологічної допомоги постраждалим від катастроф,стихійних лих і терористичних нападів все більше актуалізуються з кожним роком.
Завданням даної роботи є висвітлення основних теоретичних понятьнадзвичайної ситуації, а також психічних та психологічних розладів, до якихвона призводить, і стратегій роботи з ними.
Дана робота складається з двох розділів.
В першому розладі висвітлені основні поняття надзвичайної ситуації, атакож поняття постравматичного стресового розладу.
В другому розладі розкриті основні можливі психічні порушення принадзвичайній ситуації та взятті в заручники, а також техніки роботи здиссоціативними розладами.
Мета роботи –дослідити теоретичні основи і стратегії психологічної допомоги в екстремальнихситуаціях.
Об’єкт дослідження–теорія і стратегії психологічної допомоги в надзвичайних ситуаціях.
Предметдослідження – особливості використання стратегій надання психологічної допомогиу ситуаціях стихійного лиха, катастроф, терористичних нападів.
1. Теоретичнийогляд проблеми надання психологічної допомоги в надзвичайних ситуаціях
1.1.Поняття надзвичайної ситуації
За останній час вийшли ряд Постанов Кабінету Міністрів України, які сулиспрямовані на створення єдиної системи класифікації надзвичайних ситуацій таєдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного таприродного характеру Це Постанови КМ України «Про порядок класифікаціїнадзвичайних ситуацій" (№ 1099, 15.07.1998 р,) та «Про єдину державнусистему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного таприродного характеру» (№1198,3.08.1998р.).
В цих Постановах КМ України наводяться головні терміни, а саме:
НАДЗВИЧАЙНА СИТУАЦІЯ (НС)— порушення нормальних умов життя і діяльності людей наоб'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншимичинниками, що призвело (може призвести) до загибелі людей та/або значнихматеріальних втрат.
Розрізняють наступні види надзвичайних ситуацій:
1. Надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи),пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду)небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнуванняспоруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення,гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
2. Надзвичайні ситуації природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні,гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природніпожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей,сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослийхворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.
3. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру.
4. Надзвичайні ситуації воєнного характеру.
Загальні ознаки надзвичайної ситуації:
• наявністьабо загроза загибелі людей, чи суттєве порушення умов їх життєдіяльності;
• матеріальні збитки;
• істотнепогіршення стану довкілля,
Аварія —небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, території абоакваторії загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнуваннябудівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортногопроцесу чи завдає шкоди довкіллю.
Небезпечне природне явище — подія природного походження або результат діяльностіприродних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення ітривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля.
Під катастрофою розуміються такі події, які приведуть до руйнувань ісмерті, пораненням і стражданням великої кількості людей.
Всесвітня організація охорони здоров'я визначає катастрофи (стихійнілиха), як ситуації, що характеризуються непередбаченими, серйозними йбезпосередніми загрозами суспільному здоров'ю.[16;15]
Катастрофа— великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічнихнаслідків.
Загальні ознаки віднесення НС до відповідного рівня за критерієм розмірузаподіяних чи очікуваних економічних збитків. Наприклад, якщо кількість людей,які загинули (крім випадків аварій на автодорогах), становить 1 особу, то НСвідноситься до об'єктового рівня, якщо кількість людей, які загинули (крімвипадків аварій на автодорогах), становить 1—2 осіб, то НС відноситься домісцевого рівня; якщо кількість людей, які загинули (крім випадків аварій наавтодорогах), становить від 3 до 5 осіб, то НС відноситься до регіональногорівня; якщо загинуло понад 5 осіб — НС загальнодержавного рівня.
Реагування на НС — скоординовані дії підрозділів єдиної державної системи щодо реалізаціїпланів дій (аварійних планів), уточнених в умовах конкретного виду та рівня НС зметою надання невідкладної допомоги потерпілим, усунення загрози життю таздоров'ю людей.
Запобігання виникненню НС — підготовка та реалізація комплексу правових, соціальне-економічних,політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованихна регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнівризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації наоснові даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодоможливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайнуситуацію або пом'якшення її можливих наслідків.[17;11]
Посттравматичний стресовий розлад
Узагальнення даних численних досліджень дає підстави для висновку щодонаявності спільних симптомів при різних за походженням психічних травмах.Оскільки ці симптоми не відповідали жодній нозологічній формі, М. Горовіцзапропонував згрупувати їх в синдром під назвою «посттравматичний стрес» (РТSD— Post trumatik Stress Disorders), який можна визначити як „нормальну реакціюна ненормальну ситуацію”
Через деякий час М. Горовіц з співробітниками визначили діагностичнікритерії РТSD, які було прийнято за основу при укладанні DSМ-Ш (1979—1980 рр.)та було дещо уточнено в нaступній редакції систематики психічних розладів(DSМ-III-R).[10;16]
Сучасні уявлення про ПТСР склалися остаточно до 80-х рр. XX ст., однакінформація про вплив травматичних переживань фіксувалася протягом сторіч.[.7;61]
Епідеміологічна оцінка поширеності РТSD грунтується на результатахмасових психіатричних обстежень потерпілих внаслідок екстремальних ситуацій(катастроф, війн тощо) свідчить, що це захворювання може охоплювати від 15 до40 % потерпілих — в залежності від рівня їх соціальної захищеності.
При стихійних лихах кількість осіб з симптомами посттравматичного розладустановить від 10 до 50 %. Зокрема 49-52 % осіб з ознаками посттравматичногостресу було виявлено серед мешканців Мехіко Сіті після відомого катастрофічногоземлетрусу. В свою чергу, голландські вчені, що провели обстеження 60—65-річнихветеранів ІІ світової війни, встановили відповідність їх стану симптомам. РТSD(за DSМ-Ш-R.) у 56 випадків. Аналогічні й навіть більш тяжкі «психічні втрати» булизафіксовані у 80-ті роки при аналізі загальних санітарних втрат, що понеслиармії Ізраїлю, Іраку та Ірану, військових, що діяли в 90-х рр.
Донедавна діагноз РТSD як самостійна нозологічна форма в групі тривожнихрозладів існував тільки в США. Однак в 1995 р, цей розлад і його діагностичнікритерії із DSМ були введені й у десяту редакцію Міжнародної класифікаціїхвороб — основного діагностичного стандарту в європейських країнах.
Виділяють наступні критерії РТSD (за DSМ — IV):
А. Індивід був під впливом травмуючої події, причому повинні виконуватисяобидва наведених нижче пункти:
1) індивід був учасником, свідком або зштовхнувся з подіями, яківключають смерть, або погрозу смерті, або загрозу серйозних ушкоджень, абозагрозу фізичної цілісності інших людей (або власної);
2) реакція індивіда включає інтенсивний страх, беспомічність або жах.
В. Травматична подія наполегливо повторюється в переживанні одним (абобільше) з наступних способів:
1) повторюване й нав'язливе відтворення події, відповідних образів, думок,що викликає тяжкі емоційні переживання. (У маленьких дітей може з'явитисяпостійно повторювана гра, у якій проявляються теми або аспекти травми.);
2) повторювані важкі сни про подію. (У дітей можуть виникати нічнікошмари, зміст яких не зберігається);
3) такі дії або відчуття, як якби травматична подія відбувалася знову(відчуття «оживання» досвіду, ілюзії, галюцинації й диссоціативніепізоди — «флешбек-ефекти», — включаючи ті, які з'являються в стані інтоксикаціїабо в просоночному стані). (У дітей може з'являтися специфічна для травмиповторювана поведінка.);
4) інтенсивні важкі переживання, які були викликані зовнішньою абовнутрішньою ситуацією, що нагадує про травматичні події або символізуючи їх;
5) фізіологічна реактивність у ситуаціях, які зовні або внутрішньосимволізують аспекти травматичної події.
С. Постійне уникнення стимулів, пов'язаних із травмою, і намбінг («nambing»- блокування емоційних реакцій, оціплення), що не спостерігалися до травми.Визначається за наявністю трьох (або більше) з перерахованих нижчеособливостей:
1) зусилля по уникненню думок, почуттів або розмов, пов’язаних ізтравмою;
2) зусилля по уникненню дій, місць або людей, які будять спогади протравму;
3) нездатність згадати про важливі аспекти травми (психогенна амнезія);
4) помітно знижений інтерес або участь у раніше значимих видахдіяльності;
5) почуття відсторонення або відокремлення від інших людей;
6) знижена вираженість афекту (нездатність, наприклад, до почуттялюбові);
7) почуття відсутності перспективи в майбутньому (наприклад, відсутністьочікувань позитивних змін у кар'єрі, вдалого одруження, появи дітей або довгогожиття).
D. Постійні симптоми зростаючого порушення (які не спостерігалися дотравми). Визначаються по наявності, покрайній мірі, двох з нижчепереліченихсимптомів:
1) труднощі із засипанням або поганий сон;
2) дратівливість або вибухи гніву;
3) утруднення із зосередженням уваги;
4) підвищений рівень сторожкості, гіперпильність, стан постійногоочікування погрози;
5) гіпертрофована реакція переляку.
Е. Тривалість протікання розладу (симптоми в критеріях В, С и D) — більшніж 1 місяць.
F. Розлад викликає клінічно значимий важкий емоційний стан або порушенняв соціальної, професіональній або інших важливих сферах життєдіяльності. [7; 64]
Таким чином, дослідниками встановлено, що негативні зміни у стані здоров'я післяекстремальної події можуть спостерігатися протягом десятків років і виявлятисебе зростанні смертності з різних причин, збільшення кількості онкозахворювань,захворювань печінки, нирок, зростанні кількості психічних захворювань.
Певні психічні травми завжди викликають PTSD (тортури, знущання), інші –тільки в окремих випадках (при великих пожежах, аваріях на транспорті, якіпризвели до загибелі людей). Чим довше триває травмуючи ситуація, тим більшаймовірність розвитку PTSD.[10;16]
1.3. Типові реакції людей на різні травматичні події
Природні катастрофи:
а) приблизно 1-25% із числа постраждалих від стихійного лиха під часподії зберігають спокій, душевну рівновагу, зібрані й діють ефективно йадекватно обставинам;
б) приблизно в 10-25% переживших стихійне лихо відразу після подіїз'являються симптоми стійкої дезорієнтації, дезорганізації поведінки, намбінг,почуття втрати контролю над своїми діями, які можуть поступово минути протягомнаступних 6 тижнів;
в) в 50% із числа тих, у кого виник PTSD, відбувається відновленнянормального рівня функціонування протягом наступних 3 місяців. 25 % із числа відчуваючихсильний психологічний дістрес у результаті пережитого стихійного лиха вертаютьсядо нормального рівня функціонування протягом 1 року. Необхідно відзначити, що зпогляду виникнення PTSD велике значення має найперша реакція на травматичнуподію;
г) характерними реакціями дітей на вплив стихійних нещасть є: страхи,проблеми сепарації, труднощі зі сном; симптоми PTSD. Діти в набагато меншомуступені, чим дорослі, демонструють відстрочену реакцію у вигляді синдрому PTSD.
Техногенні катастрофи
Техногенні, або «мовчазні» (невидимі), нещастя, такі, якможливість радіоактивного зараження або викиду токсичних речовин у результатіаварій або витоків на промислових об'єктах, у своєму травматичному впливі маютьдодатковий фактор, що обумовлює драматичну зміну уявлень індивіда про життєві перспективисвої власні й своїх близьких. Цей фактор характеризується потенційноюможливістю небезпечних захворювань, таких як рак, і народження дітей зуродженими дефектами в результаті впливу радіації або токсичних речовин.Реакція на такого роду події включає хронічну тривожність, симптоми депресії,відчуженість і втрату впевненості в сьогоденні й майбутньому індивіда більшоюмірою, чим симптоми PTSD. Серед жертв такого роду техногенних катастрофвідзначений високий рівень обсесивної поведінки, гіперпильності й соматоформніреакції. Підпадання «мовчазним», „невидимим" стресорам приводитьтакож до апатії, зниженню здатності справляться з іншими стресорами.
Дорожньо-транспортні пригоди
В 1992 р, у США було зареєстровано 40000 серйозних ДТП із людськимижертвами. В 46% потерпілих у ДТП розвиваються симптоми, що відповідають критеріямPTSD. 20% мають підпороговий рівень PTSD. Обстеження 188 жертв ДТП показало, щов 20% був гострий стресовий розлад, в 10% — розлад настрою через 12 місяцівпісля ДТП, 10% мали PTSD і фобію на поїздки в транспорті.
Статеві розбіжності в схильності й впливі травматичних подій.
Виявлені значимі розбіжності між статтю в типах травматичних ситуацій.Чоловіки частіше піддані всякого роду нещасним випадкам (аварії, ДТП), чимжінки. Жінки значно частіше піддаються сексуальному насильству, ніж чоловіки.
Найвищий відсоток PTSD серед травматичних популяцій — у жінок, якіперенесли сексуальне насильство або проти яких був зроблений якийсь іншийзлочин; він становить 57 %.
Жінки, що перенесли травму, більшою мірою підлягають тривожності й депресії,у той час як чоловіка — зловживанню алкоголем і антисоціальному особистісному розладу.Фактор статі скоріше визначає форму прояву симптомів, ніж ступінь ризикувиникнення PTSD.
Однак недавні дослідження показали, що ризик виникнення PTSD після травмив жінок у два рази вище, ніж у чоловіків. У той же час фактор віку в жінок невпливає на ризик виникнення PTSD.[7; 68]
2. Технікипсихологічної допомоги, що застосовуються при роботі в надзвичайних ситуаціях
2.1. Психічні розлади у постраждалих від стихійного лиха
Психічні розлади, що виникають у потерпілих у вогнищах стихійного лиха ікатастроф мають важливі соціальні наслідки. Під час катастроф більші маси людейвипробовують не тільки вплив прямих вражаючих факторів, але й превхіднихсоціальних наслідків.
У результаті катастроф у більшої маси населення формується хронічнийстресовий стан, що впливає не тільки на психічне, але й на соматичне здоров'я.
У сучасних дослідженнях представлені дві гіпотези передбачення розвиткупсихічних розладів у потерпілих у вогнищах стихійних лих і катастроф.
Відповідно до першої, екстремальні й дезадаптивні реакції під час катастрофиможуть бути в значній мірі передвіщені наявністю в потерпілих
певних особистісних рис, тобто, реакції людей лише відбивають їхнійзвичайний спосіб реагування. Тривожні особистості реагують тривогою й панікою,гипотимічні — депресією, театральні — конверсіональними формами реагування.
Друга гіпотеза заснована на тому, що найбільшу прогностичну цінністьпредставляють демографічні й групові фактори соціального стресу в сполученні ізсуб'єктивно пережитим хронічним стресом.
Досвід надання психічної допомоги у вогнищах стихійних лих і катастрофсвідчить про необхідність використання багатофакторного підходу, що враховуєнаступні складові:
· станпсихічного й фізичного здоров'я населення у вогнищі катастрофи;
· безпосереднійвплив катастрофи на стан здоров'я населення;
· екологічній соціальні наслідки, викликані катастрофою;
· впливзаходів, що вживають для подолання наслідків катастрофи.
Виділяють наступні відмінні характеристики психічних розладів прикатастрофах:
· одночасневиникнення психічних розладів у великої кількості людей;
· виживанняв умовах катастрофи змушує людей продовжувати активну боротьбу, незважаючи нанаявні психічні розлади.
Фактори розвитку психогенних розладів
До предіспозиційних факторів розвитку психогенних розладів в умовахкатастрофи можна віднести наступні:
· факториобстановки;
· швидкістьй сила впливу психогенного фактора;
· значеннєвийзміст психотравми для особистості;
· конституційніособливості особистості.
2.1.1. Клініка психічних розладів при катастрофах
Психогенні розлади при катастрофах не носять специфічного характеру.Організм людини відповідає універсальною реакцією па стрес. Основною рисоюпсихологічного стресу в людини є сприйняття оточення, що проявляється тривогою.Тривога виступає як основний розлад або як складова складних психопатологічнихпроявів.
Розрізняють тривогу й страх. Відповідно до критеріїв Ясперса, тривогавідчувається поза зв'язком з яким-небудь стимулом, у той час як страхпов’язаний з ним. Звичайно тривога співвідноситься з погрозою цілісностіособистості, а страх з погрозою фізичного існування.
При психогенних розладах виділяють тривожний ряд, що призводить до психічноїдезадаптації:
· Відчуттявнутрішньої напруженості й психічного дискомфорту, яке при адаптивній поведінціприводить до мобілізації організму й інтенсифікації активності.
· Гіперстезичніреакції, які проявляються в тому, що раніше нейтральні стимули набувають значимості.Цей стан може проявлятися як підвищена дратівливість.
· Власне тривога- відчуття невизначеної погрози з почуттям неясної небезпеки. Характерна ознакатривоги – недиференційованість загрози й непередбачуваність часу її появи.
Страх — переміщення тривоги до конкретних предметів. Відчуття зв'язкузагрози з конкретною ситуацією.
· Відчуттяневідворотності катастрофи, що насувається, — формування у суб’єкта уявленняпро неможливість уникнути смерті. Страх змінюється жахом перед неминучою йблизькою загибеллю.
· Паніка знеможливістю цілеспрямованої діяльності.
· Ступор іззнерухомленістю.
Клінічні спостереження в екстремальних ситуаціях дозволили виділити триперіоди розвитку ситуації.
У першому (гострому) періоді впливу екстремальних факторів, ситуаціязагрози життю й здоров'ю приводить до розвитку неспецифічних позаособистіснихреакцій страху й паніки. В адаптованих випадках, незважаючи на тривогу, страх ізанепокоєння за себе й своїх близьких, зберігається здатність протистоятинебезпеці із критичною оцінкою свого стану. Патологічні стресові реакції своїмивідмінними рисами мають втрату контролю над своїм емоційним станом, утруднення цілеспрямованоїдіяльності й комунікації. У першому періоді можуть розвиватися психотичні формигострої реакції на стрес:
· Афективно-шоковіреакції, що виникають відразу слідом за погрозою життю й тривають від 10 хв. додоби. Розрізняють наступні форми афективно-шокових реакцій: а) гіпокінетичнуформу з руховою загальмованістю, заціпенінням, мутизмом, байдужістю або страхом– це глибоке потьмарення свідомості; б) гіперкінетичну форму із психомоторнимпорушенням, мовною сплутаністю й потьмаренням свідомості.
· Диссоціативні(істеричні) розлади, що протікають із порушенням свідомості, демонстративністю,заламуванням рук і театральністю. Можливі диссоциативний галюциноз,псевдодеменція й пуерилізм.
· Паніка — вид афективно-шокових розладів, що розігрується в декількох потерпілиходночасно. Паніка дезорганізує людей і заважає їм перебороти ситуацію.Особистий досвід і підготовленість до активних дій у критичних ситуаціяхзапобігає розвитку паніки.
У другому періоді (під час рятувальних робіт) психогенні реакціїобумовлені усвідомленням катастрофи й ваги ситуації. Особистісні якості граютьтут модифікаційну роль. В одних випадках спостерігається посилення на короткийперіод часу активності — з ейфорією й некритичністю, що переміняється в'ялимапатичним станом з ідеаторною загальмованістю, пригніченістю, знерухомленістю.У інших – балакучістю й експансивністю поведінки, що приводять до дезорганізаціїдіяльності.
Непсихотичні розлади в другому періоді характеризуються короткочасноюдепресією, тривогою, страхом, занепокоєнням.
У третьому періоді (після евакуації) у потерпілих спостерігаються глибокакогнітивна й емоційна переробка психотравмуючої ситуації. У потерпілихрозвиваються невротичні, психосоматичні розлади й особистісні розлади,пов'язані з пережитою катастрофою.
Виділяють наступні механізми психологічного пророблення психічної травми:
· регресія- витіснення зі свідомості психотравмуючого переживання;
· гіперкомпенсація- заміна неприйнятної для свідомості тенденції на протилежну;
· проекція- перенесення власних неприйнятних переживань на навколишніх;
· раціоналізація- прагнення логічно обґрунтувати зміст психотравми;
· компенсація- активність, спрямована на заповнення втрат;
· ідентифікація- задоволення своїх спонукань за рахунок ідентифікації себе з більш успішнимисуб'єктами;
· фантазування- заміщення втраченої реальності мріями;
· зниженнярівня спонукань і знецінювання вихідної потреби.
Клінічне використання тих або інших механізмів захисту виражені у змінісимптоматики у пацієнта, Нуллер описував стани, коли гіперкомненсація тривогипроявлялася в депресивній симптоматиці, а гоматоформні симптоми свідчать просоціалізацію диссоціативних (конверсійних) розладів.
У міру перебігу часу після гострої психотравми клінічно ізоляційні симптомискладаються в чітко обкреслені симптомокомплекси:
· астенічний(наскрізний) синдром;
· фобічнірозлади, що відбивають психогенну ситуацію;
· посттравматичнийстресовий розлад (ПТСР);
· соматоформнірозлади;
· ларвірованідепресії із цефалгіями, анорексією, порушеннями серцевого ритму;
· синдромвегетативної дисфункції з гипергідрозом, головними болями, шлунково-кишковимирозладами, артеріальною гіпертовзією, розладами сну;
· особистіснірозлади після пережитої катастрофи.
Провідним підходом при діагностиці психогенних розладів у потерпілих відкатастрофи є клініко-психопатологічний, що дозволяє провести сортування потерпілихі цілеспрямовано надавати соціалізовану психічну допомогу.
2.1.2.Організація й зміст медико-психологічної допомоги потерпілиму вогнищах стихійних лих й катастроф
Організація медико-психологічної допомоги залежить від масштабу катастрофий збереження системи охорони здоров'я у вогнищі. Для надання екстреноїпсихіатричної допомоги залучаються сили й засоби органів охорони здоров’я .
При стихійних лихах і катастрофах, що охоплюють значні території й супроводжуютьсябільшими санітарними втратами, як правило, місцеві органи охорони здоров'ядезорганізовані, внаслідок чого виникає необхідність залучення медичних сил ізасобів всієї країни, у тому числі й медичної служби збройних сил. Складний характерпатології в вогнищі вимагає від лікарів уміння надавати допомогу при ційпатології.
Загальна медицинська, психіатрична і психічна допомога першого етапуповинна бути спрямована на виявлення й ізоляцію осіб із психомоторним збудженнямдля запобігання розвитку паніки. На всьому протязі рятувальних і евакуаційнихробіт психіатрична допомога тісно зв'язала з загально-медичною допомогою. Однаку зв'язку з обмеженістю ресурсів, психіатрична допомога виявляється нестаціонарними структурами, а мобільними психолого-психіатричними групами(бригадами). Звичайно це 1-2 психіатра, психолог, що володіє психотерапевтичнимиметодиками, і дипломованіі психіатричні медичні сестри. При великій кількостіпотерпілих і при наявності можливостей у вогнищі організується евакуаційнепсихіатричне відділення з можливістю ізоляції в ньому перезбуджених хворих.
Під час сортування потерпілих з гострою психічною травмою головними єнаступні критерії:
· психотичнийабо ненсихотичний рівень розладів;
· свідомістьу потерпілого порушена або не порушена;
· руховепорушення або ступор;
· станемоційної сфери — страх, тривога або депресія.
На всіх етапах евакуації виявляються й окремі особи піддані паніці, ісуб'єкти з істеричними розладами, що представляють групу підвищеного ризикурозвитку паніки.
На першому етапі евакуації терапевтичні цілі усунення гострої реакції настрес досягаються застосуванням психотропних засобів, що мають седативний іанксиолітичним ефектом. При стабілізації ситуації в вогнищі й достатнійнасиченості силами й засобами медицинської служби, поряд з наданнямневідкладної психіатричної допомоги, надається й психотерапевтична допомогапотерпілим і учасникам рятувальних робіт.
Головне завдання психічної допомоги на цьому етапі – профілактика розвиткуПТСР. Організаційними формами такої допомоги можуть бути амбулаторні пункти йстаціонари. До цієї роботи залучаються лікарі-психіатри й психотерапевтитериторіальних органів охорони здоров'я.
Військово-медична служба й інші силові відомства, що беруть участь
у ліквідації наслідків катастрофи, повинні враховувати можливість розвиткумежових психічних розладів у ліквідаторів.
У цьому періоді використається психокорекція й групова психотерапія, щопідвищують індивідуальну стійкість до стресу. Завдання психіатра в цей період — проведення диференційно-діагностичної оцінки стану потерпілих. Профілактикарозвитку станів дезадаптації полягає в раціонально складеному режимівідпочинку, застосуванні антиоксидантів і вітамінів у вигляді спеціальниххарчових добавок, а за показниками — застосування транквілізаторів, засобівполіпшуючих сон і препаратів ноотропної дії.
Психотерапія застосовується перманентно. Когнітивно-поведінкова терапія вгрупі найбільш адекватна в цих випадках. Катарсис допомагає полегшити емоційнийстан у осіб, що потрапили до епіцентру катастрофи.
Після завершення рятувальних робіт і відносної стабілізації ситуаціїформується система медико-психологічної допомоги. Можливі наступні структури:
1. Центри соціально-психологічної підтримки із провідною участю соціальнихпрацівників і психологів для виконання інформаційної й психокорекційної роботи.
2. Амбулаторна психотерапевтична служба для психотерапевтичного (лікарського)консультування й лікування потерпілих з межовими психічними розладами.
3. Стаціонарна психіатрична й психотерапевтична служби для лікування ПТСР,соматоформних і психотичних психогенних розладів.
При наданні стаціонарної психіатричної допомоги вона по своїм атрибутамне повинна відрізнятися від загально соматичної. У стаціонарі здійснюєтьсямедико-соціальна експертиза потерпілих від катастрофи.
2.2. Діагностика психічних розладів і організаціяпсихологічної допомоги заручникам
Захоплення заручників стає найбільш типовою дією терористів і одним зіспособів ведення локальних війн і міжетнічних конфліктів. Заручниками стають нетільки дорослі обох статей, але й діти різного віку. Число заручників, як проце свідчать численні дані, може бути досить значним, що вимагає залучення всіхнаявних на даній території засобів і сил медичної служби й продуманоїорганізації служб психічного здоров'я.
Раптовість виникнення загрозливих для життя ситуацій, невизначеністьтривалості ситуації, масовість і жорстокість озброєного насильства з погрозоюдля життя, а також усвідомлення повної беззахисності, обмеження в просторі йгіподинамія, скрутність в здійсненні фізіологічних потреб, нестача у їжі йпитві — все це створює особливу якість психогенної ситуації, що не описується вкласичній психіатрії.
У локальних конфліктах на Північному Кавказі російськими психіатраминакопичений унікальний досвід по оцінці психічного стану заручників іорганізації психіатричної допомоги. Цей досвід у систематизованому виді представленийу такий спосіб.
У залежно від тривалості перебування в загрозливій для життя ситуаціїструктура й динаміка психогенних розладів різна. Психічні розлади різноманітній у випадку застосування зброї антитерористичними силами. Описано наступніпсихогенні психічні розлади.
У перші години після узяття в заручники в більшості людей переважаєреакція тривоги, пов'язана з відсутністю інформації про свою подальшу участи. Зпочатком антитерористичних дій у заручників розвиваються гіпокінетичні абогіперкінетичні психогенні реакції.
Гіпокінетичні психогенні реакції представлені гострими афективно-шоковимирозладами з різною глибиною потьмарення свідомості й апато-абулічними станами.Гіпокінетичні реакції виражаються тривогою, панічним страхом, заціпленням,млявістю, тремтінням у тілі, порушенням сну, анорексією, почуттямбезвихідності, розпачем, відчуженням, аутизмом, нерухомістю із прийняттям«внутрішньоуфобної» пози. Після звільнення в цих пацієнтівпревалювали м'язова скованість і загальмованість, пасивність,безініціативність, емоційна притупленість і невиразність. Вони неохочевідповідали на запитання й відмовлялися розповідати про події під час їхньогоперебування в якості заручників. У їхніх переживаннях домінували страх і жах,що вони відчували. У деяких виявлялися прояви зміненої свідомості й міфологічнемислення. Вони говорили, що їхня ситуація була наповнена особливим змістом ісвоїм порятунком зобов’язані Всевишньому.
У заручників, що довгостроково перебували в екстремальній ситуації, відмічалисяпереважно тривожно-фобічні гіпокінетичні реакції із тривогою, страхом смерті,почуттям безпорадності, розгубленістю, в'ялістю, малорухомістю, пасивністю,абулією, відчуттям «стиснення» в грудях, анорексією, мутизмом, пасивноюпідлеглістю, сповільненістю реакцій, характерною позою максимального скукоження(поза переляканого зайця). Гостра реакція на тривалу стресову ситуаціюпроявлялася в них у вигляді особливої форми зміненої свідомості — оглухнення.При цих станах на тлі вираженого страху й тривоги за своє життя та за життясвоїх близьких, у них відзначалося також порушення сприйняття часу. На першийплан в клінічній картині виступали розгубленість і безпорадність. Події, що відбувалися,сприймалися фрагментарно. У силу наявних розладів заручники даної підгрупи немогли самостійно приймати рішення й повторювати поведінку навколишніх. Післятого як екстремальна подія минула виявлялася парціальна амнезія.
Серед заручників спостерігалася група людей, які виглядали адекватними йне проявляли яких-небудь психопатологій — у них відзначалося підвищенням'язового тонусу, невідповідність міміки особи, втрата пластичності рухів. Упсихогенній ситуації їхня поведінка підкорялося одній меті — «вижити»і відрізнялася особливою продуманістю й далекоглядністю. Звільнені заручникицієї групи як би «не відчули свободи”. В наступному ці люди залишалисянебагатослівними, виглядали пригніченими, заглибленими у свої думки йпереживання. У них виявлялися порушення сну у вигляді утруднень засипання,частих нічних кошмарних сновидінь, а також ранні пробудження з почуттямвтомленості. Потерпілі відзначали в себе пригніченість, тугу, підвищенуплаксивість. Крім того, у них відзначалися анорексія, зниження маси тіла,м'язове тремтіння, підвищена пітливість. У деяких заручників розлади протікалина тлі вираженої напруги й боротьби з почуттям безвихідності й розпачу. Наперший план виходили деяка скутість і загальмованість, пасивність, відчуженістьвід реальної ситуації. При зовнішньому відстороненні вони відчувалинапруженість і недостатню усвідомленість.
Після звільнення заручники скаржилися на погане самопочуття, слабкість,почуття розбитості, головні болі й алергічні реакції, відчуття серця. Деякі іззаручників відзначали в себе відчуття стягування або напруження в областішлунка, похолодання кінцівок. Після звільнення ці люди висловлювалиіпохондричні скарги й були переконані, що період перебування в заручниках»не пройшов безслідно й серйозно зашкодив їхньому здоров'ю ". Розладисну в цій групі заручників мали стійкий характер. Сон не приносив відчуттявідпочинку й бадьорості, сновидіння носили виснажливий характер. Спогаду про психотравмуючуситуацію турбували щодня й приносили додаткове навантаження. Своє звільненнязаручники нерідко відносили до чужих заслуг і дякували Богові за дароване їмжиття.
Гіперкінетичні розлади проявлялися в ажиотації, метушливості зрозгубленістю й нерозумінням того, що відбувається, гострим руховим порушенням,тривожним станом з метушливістю й ігноруванням небезпеки.
У частини заручників відзначалися гіперстезія до звуків з переживанням панічногостраху, жаху, розпачу й безвихідності. Їхня поведінка представляла собоюнепродуману реакцію обрання з надлишковою хаотичною поведінкою. Післязвільнення ці заручники починали скаржитися на загальну слабість, головні болі,запаморочення, підвищену виснажлевість, дратівливість і надмірну утому. Вонивідмовлялися від медичної допомоги й прагнули вкритися будинку. У майбутньомупротягом тривалого часу заручники із цієї групи продовжували скаржитися напідвищену стомлюваність, млявість, апатію, головні болі, болі в м'язах ніг ірук, почуття стягування в області живота.
Ці люди боялися залишатися одні, по вечорах відмовлялися лягати спати, заснувши,відчували переривчастий сон, що не приносить почуття відпочинку й бадьорості.Деякі із заручників втрачали здатність виконувати свої звичайні домашніобов'язки й відзначали зниження пам'яті й працездатності. Одночасно зпогіршенням психічного стану вони зауважували в себе відсутні раніше соматичніпорушення у вигляді минущих приступів тахікардії й тахіаритмії, які з'являлисяпри незначній емоційній напрузі, підвищення артеріального тиску, тремору пальціврук.
Серед заручників виділилася група людей, які в силу свого професійногоположення (лікарі) або схильностей характеру в екстремальній ситуації прагнулидопомагати навколишнім. Їхня діяльність характеризувалася цілеспрямованоюактивністю по наданню допомоги потерпілим на тлі нерідко вираженої тривожно-фобічноїреакції з метушливістю, мовчазністю, автоматизованістю рухів. Після вирішенняекстремальної ситуації в них спостерігалося підвищений фон настрою (ейфорія) звідчуттям «щастя». Перебування в заручниках вони називали кошмаром,що хотілося швидше забути. Після звільнення ці люди обмежували соціальніконтакти й нерідко відчували почуття вини за те, що залишилися живі прирозумінні своїх обмежених можливостей у період екстремальної ситуації. Серед«добровільних помічників» спостерігалися люди, які в екстремальнійситуації зневажали небезпекою, прагнули бути корисними, постійно були в центрі уваги,голосним голосом призивали до спокою й підбадьорювали занепалих духом. Деякі зних намагалися вступати в спілкування з бойовиками. Після звільнення в нихвідзначався підвищений настрій (ейфорія), вони охоче й багато спілкувалися знавколишніми, голосно із бравадою розповідали про екстремальну ситуацію,надмірно жестикулювали й багаторазово повідомлювали про один і той самийепізод. Свій психічний стан вони оцінювали як «відмінний» або «добрий»,підкреслюючи, що тепер вони готові на все. Надалі вони ставали більшекритичними й розглядали свою поведінку як «незвичайну», повідомлялипро те, що їхній настрій у період після звільнення був не стільки«гарним», скільки «збудженим», їм хотілося багато говорити,рухатися, «брати участь» у ліквідації наслідків надзвичайних подій.Разом з тим, незважаючи на активність, вони відчували підвищену стомлюваність івиснажливість, не могли засвоювати новий матеріал, погано засипали, просипалисясеред ночі від тривоги й рано просипалися по ранках. Переосмислення пережитихподій приводило до пригнобленого настрою з відсутністю колишньої жвавостіемоцій і постійним повторенням у думках подій, пов'язаних з перебуванням у якостізаручників. Звичний спосіб життя мінявся. Постійне почуття небезпеки змушувалоцих людей зміцнювати двері своїх квартир і частіше, ніж звичайно«стежити» за тим, що відбувається на вулиці.
У дітей і підлітків після перебування в надзвичайній ситуації як заручниківвідзначалися невротичні тики, осередкова плішивість на волосистій частиніголови, порушення фізіологічних потреб, афективна нестійкість із дратівливоюслабістю, підвищена утомлюваність, зниження шкільної успішності, відгородженістьвід соціального життя, порушення сну з кошмарними сновидіннями й частимипробудженнями, втрата ігрових інтересів.
У багатьох жінок після перебування в заручниках відзначалися порушенняменструального циклу.
Таким чином, гострий стресовий стан, що виник у результаті несподіваної йнебезпечної для життя ситуації — захопленні в якості заручників,супроводжується неоднозначними у своїх проявах тривожно-фобічними психічнимирозладами. У більшості випадків (98%) тривожно-фобічні стани супроводжуютьсязміненим станом свідомості — від глухоти до сутінкового потьмарення свідомості.Стан оглушення проявляється в загальмованості, млявості, збіднінні психічноїдіяльності, утрудненні сприйняття навколишнього й дезорганізації поведінки. Векстремальній ситуації також можливий розвиток стану розгубленості з ефектомздивування, розладом самосвідомості, дезорієнтуванням у ситуації, тривогою,метушливістю, подавленим настроєм й безглуздістю.
Структура й глибина психогенних розладів визначалася фоновим психічним іфізичним станом і додатковими психогенними факторами.
Найбільш характерними для заручників є наступні клінічні стани: гіпокінетичнітривожно-фобічні стани; гіперкінетичні тривожно-фобічні реакції.
Психічні порушення після звільнення із заручників були представленіневротичними й депресивними розладами. Порушення сну виявилися найбільштривалим клінічним проявом і з'явилися маркером ваги психічного стану після вирішенняекстремальної ситуації.
Після вирішення екстремальної ситуації й звільнення заручників з небезпечноїзони необхідно здійснювати їхнє медичне сортування з метою надання більшеефективної медичної допомоги. Особливого значення набувавєпсихолого-психіатрична допомога цим потерпілим. Виділяються наступні принципинадання психолого-психіатричної допомоги заручникам.
1) Всі заручники мають ті або інші психічні розлади, і всі вонипотребують медичної допомоги.
2) Виділяються особливі групи потерпілих в екстремальних ситуаціях: а) пацієнтиіз травмами й фізичним виснаженням, що вимагають надання крімпсихолого-психіатричної й медичної допомоги; б) пацієнти з підвищеним ризикомагресивних дій по відношенню до них; в) батьки (жінки) малолітніх дітей; г)діти.
3) Виділяються дві основні групи потерпілих: а) пацієнти з гіперкінетичнимипсихічними розладами; б) пацієнти з гіпокінетичними психічними розладами.
Надання кваліфікованої допомоги при екстремальних ситуаціях містить усобі встановлення точного діагнозу, об'єктивну оцінку виникаючих реакцій істанів, прогнозування можливого розвитку психічних порушень. Така допомога впершу чергу надається пацієнтам, що представляють небезпеку для себе йнавколишніх (з почуттям провини, що вижили й суїцидальними висловленнями); ізпсихомоторним збудженням або психогенним ступором. У другу чергу допомога надаєтьсятим, кому вона може бути відстрочена в часі й з легкими формами психогенних іпсихічних розладів.
2.3.Психологічна допомога при диссоціативних розладах
Наслідками надзвичайних ситуацій можуть бути різноманітні диссоціативніпсихічні розлади, що вимагають для свого лікування тривалої психоаналітичноїтерапії.
Р44 Диссоціативні (конверсійні) розлади
Загальними для даної групи розладів є транзитні порушення інтеграціїфункцій пам'яті, свідомості, власної ідентичності й моторики, що включаютьвтрату якоїсь частини цих функцій.
3. Фрейд розкрив головні етиопатогенетичні риси цього розладу на прикладіконверсійної істерії, що дозволило психоаналізу об'єднати в рамках єдиноїістеричної структури різні клінічні картини, що проявляються в організаціїособистості й способі її існування. Специфіка істерії пов'язана з перевагою певноготипу самоототожнення, певних механізмів витиснення, з оголенням Едипова комплексу,що проявляє себе, насамперед у фалічному і оральному регістрах лібідо. Упсихоаналізі були виявлені основи механізму дисоціації — активного процесупсихологічного захисту, феномена витиснення зі свідомості загрозливих абонебажаних по змісту елементів. Емоція, що не могла бути виражена, виявляласяперетвореною у фізичний симптом, що представляє собою компроміс міжнеусвідомлюваним бажанням передати думку або почуття й страхом можливихнаслідків. Симптоми дозволяли не тільки маскувати небажані -емоції, але іявляли собою «покарання» за заборонене бажання або видалення себе іззастрашливої ситуації. «Соматична мова» симптомів служила засобомкомунікації, коли вона утруднена по несвідомим або соціокультурним причинам.
Термін "істерія" був замінений на «конверсійні й диссоціативнірозлади» з деонтологічних міркувань. У МКБ-10 виділяються наступні розладицього типу.
Р44.0 Диссоціативна амнезія
Психогенний фактор звичайно пов'язаний із цим розладом. Епізод амнезіїпочинається різко, і хворий звичайно усвідомлює втрату пам'яті. Діагноз відповідаєнаступним критеріям: 1) стан не може бути пояснений яким-небудь соматичнимзахворюванням, що супроводжується характерними для даного розладу симптомами;2) існує переконливий часовий зв'язок між диссоціативним розладом і стресогеннимиподіями, проблемами або потребами. Крім тою, повинні відзначатися наступні ознаки:1) часткова або повна амнезія травматичних стресових імпульсів; 2) при всій варіативностіпроявів, амнезія носить надто виражений і стійкий характер, щоб бути поясненоюнормальною безпам'ятністю або симулятивною поведінкою.
Диференціація проводиться з органічною амнезією, алкогольними порушеннямипам'яті, симуляцією.
Основний метод психотерапії диссоціативних розладів — психоаналіз. Витісненіпереживання повинні бути усвідомлені. Усвідомлення витіснених переживаньзавершується його проробленням з метою більш глибокого розуміння пацієнтом йогозв'язку з актуальними емоційними конфліктами.
Г44.1 Диссоціативна фуга
Фуга характеризується зненацька здійсненою людиною поїздкою або навітьподорожжю в стані, що відповідає диссоціативній амнезії. Пацієнт під часепізоду фуги не усвідомлює розлади пам'яті й зовні не виглядає дезорієнтованим.Триває фуга звичайно декілька годин або днів. Під час диссоціативної фуги — особистістьінша людина. Він може називатися іншим ім'ям і займатися іншою професією. Дляпостановки діагнозу дотримуються наступні критерії: 1) предприйнята несподіванапоїздка з віддаленням від звичної соціальної обстановки, зовні нормальноорганізована, із збереженим у цілому самообслуговування протягом усього часуепізоду; 2) часткова або повна амнезія епізоду, що відповідає ознаці 2 диссоціативноїамнезії.
Показана аналітично орієнтована психотерапія.
Р44.2 Диссоціативний ступор
Є розладом психогенного походження. Застосовуються наступні діагностичнікритерії: 1) значне зниження або відсутність довільних рухів і мови, а такожнормальної реакції на світло, звук і дотик; 2) збереження нормального м'язовоготонусу, дихання, здатності самостійно підтримати вертикальне положення тіла йчасто обмеженої координації руху очних яблук.
Р44.3 Транси й стани одержимості.
Стани відомі зі стародавності, до нашого часу входять в езотеричніпрактики. З його допомогою досягаються стану свідомості з відчуттям містичноговідчуття єднання з Небесними силами. Індивідууми, схильні до станів трансу,відрізняються високою здатністю зосередження уваги, схильністю до фантазуванняй високим творчим потенціалом, але нерідким ігноруванням реальності.
Діагностичні критерії наступні; 1) А або Б: А) наявність трансу,перехідної зміни свідомості з, щонайменше, двома з наступних ознак: а) втратапочуття власної ідентичності, б) звуження свідомості відносно сприйняття безпосередньогооточення або незвичайне звуження й виборче фокусування на зовнішніх подразниках,в) обмеження повторюваного репертуару рухів і мови; Б) стан одержимості, коли єпереконаність у знаходженні під владою духу, потусторонніх сили, божества абоіншої особи; 2) прояви ознаки 1 є мимовільними й небажаними для суб'єкта, атакож не включені в релігійні або інші культурно прийнятні звичаї; 3) відсутнійзв'язок з галюцинаторно-маячневими розладами шизофренічного або афективногокола.
Терапія аналітично орієнтована.
Р44.4 — Р44.7 Диссоціативні розлади рухів і відчуттів
Для всієї групи цих розладів характерні загальні ознаки диссоціативнихпорушень. Звичайно встановлюються типові психодинамічні закономірності: а)особистісний конфлікт; 6) дезадаптивна анестезія конфлікту; в) вториннасоціальна вигода від хвороби.
Для діагностики диссоціативних розладів моторики (Р44.4) виділяютьнаступні ознаки: 1) повна або часткова втрата довільної моторики, включаючимову; 2) різні або змінні ступені порушень координації, атаксія або нездатністьстояти без сторонньої допомоги.
Типовими є порушення ходи й афонія.
Для діагностики диссоціативних судорог (Р44.5) стан повинен відповідатинаступним ознакам: 1) раптові й несподівані судомні рухи, що нагадують різніформи епілептичних приступів; 2) судороги не супроводжуються втратоюсвідомості, прикусуванням язика, гематомами або ушкодженнями в результатіпадіння, нетриманням мочі. При судорогах зберігається пам'ять на події під часприпадку.
Припадок театральний, карикатурний і вимагає глядачів.
Для діагностики диссоціативної анестезії й втрати почуттєвого сприйняття(Р44.6) стан повинен відповідати одній з наступних ознак: 1) часткова або повнавтрата шкірної чутливості по всьому тілу або у різних зонах; 2) часткова абоповна втрата зору, слуху або нюху. На відміну від органічних неврологічнихрозладів, характерна анестезія кінцівок по типі «панчіх» і«носків», геміанестезія із границею по середній лінії, феноменом«тунельного зору» при істеричній сліпоті й т.п.
Із всіх видів психотерапії, краща аналітично орієнтована психотерапія. Уряді випадків показані ситуативна терапія й біхевіоральні методи.
Р44.8І Синдром Ганзера
Проявляється гостро виникаючим психогенним сутінковим розладомсвідомості, неправильними відповідями на прості питання, диссоціативнимирозладами чутливості й істеричними галюцинаціями. Відмічається висока коморбідністьіз диссоціативними розладами особистості й іншими конверсійними розладами.
Лікування — аналітично орієнтована терапія або біхевіоральні прийоми.
Р44.81 Розлад множинної особистості (РМО)
Розлади множинної особистості виникають після психотравми. Факторами, що виявляютьсяє наступні: а) біологічна здатність до дисоціації, обумовлена підвищеноїсудорожною готовністю, неврологічними й нейрохімічними відхиленнями розвитку,що формуються під впливом психосоціального стресу; б) важкі психотравми,особливо інцест, фізичне або психологічні насильство в дитячому віці (абофантазіями на цю тему); в) соціокультурні впливи, що визначають зміст множиннихстанів особистості.
Для діагностики розладу множинної особистості відзначаються наступніознаки: 1) наявність усередині індивідуума двох і більше різних особистостей, зяких на кожний даний момент, як правило, може бути виявлена лише одна; 2) кожнаособистість має власну пам'ять і характерну поведінку, здійснюючи зі своєюпоявою повний контроль над поведінкою індивідуума; 3) амнезія на важливуособисту інформацію виходить за межі простої безпам'ятності; 4) стан необумовлений органічним порушенням мозку (наприклад, епілепсія) або психоактивнимиречовинами (наприклад, інтоксикації або синдром скасування).
Психоаналітична практика свідчить, що при РМО пацієнт являється вбільшості випадків однією людиною зі своїм суб'єктивним досвідом різних«Я». Деякі люди, що страждають на цей розлад високопродуктивні й соціалізовані,однак більшість асоціальні. З однієї сторони це ґвалтівники й убивці, з іншийпослідовники деструктивних груп і сект (наприклад, сатанистів). Найголовнішимисеред емоцій, які провокують дисоціацію в травматичній ситуації, є жах іагресія. Чим більше численних і конфліктуючих емоційних переживань активується,тим сутужніше асимілювати їх без дисоціації.
Частим тригером дисоціації в дорослих є обставини, що пожвавлюють дитячі психотравми.Розлад множинної особистості зустрічається частіше, ніж діагностується.
Індивідууми із РМЛ мають диссоціативне множинне «Я», кожне зяких представляє деякі функції. У типових випадках до них відносяться:особистість-хазяїн (тривожна, дистимічна й подавлена), інфантильна особистість,внутрішні переслідувачі, жертви, захисники й помічники, а також частинивласного «Я», призначені для здійснення спеціальних цілей.
Складності психотерапевтичної роботи з пацієнтом, що страждає МРО,полягає в множинності переносу. Світ диссоціативного суб'єкта настільки пронизанийнеоглянутими переносами, що тільки активні протиріччя між ними, зрештою, дозволяютьїх аналізувати. Існують наступні психоаналітичні принципи лікування пацієнтівіз МРО:
1. МРО — стан, що створюється порушенням границь. Отже, успішна терапіяповинна мати надійні рамки й тверді, послідовні границі.
2. МРО — стан порушеного суб'єктивного контролю, при якому пасивнопереносяться насильство й зради. Отже, фокус терапії повинен бути спрямованийна оволодіння й активну участь пацієнта.
3. МРО — стан мимовільності (безвільності). Пацієнт, що страждає від нього,виявляється травмованим і вважає свої симптоми лежачими поза межами йогоконтролю. Отже, терапія в цьому випадку повинна ґрунтуватися на сильномутерапевтичному альянсі, і протягом усього процесу варто прикладати зусилля дляйого встановлення.
4. МРО — стан глибоко схованої травми й ізольованого афекту. Отже,сховане повинно бути розкрито, і глибоко поховані почуття повинні бути відреаговані.
5. МРО — стан, при якому відчувається відокремленість і конфлікт міжчастинами власного «Я». Отже, у терапії варто наголошувати на їхнєспівробітництво, об'єднання, емпатію й ідентифікацію.
6. МРО — стан гіпнотичної іншої реальності. Отже, комунікаціїпсихотерапевта повинні бути ясними й прямими.
7. МРО — стан, пов'язаний з мінливістю значимих інших. Звідси,психотерапевтові варто бути безстороннім стосовно всіх частин власного«Я», уникати вибору «фаворитів» або драматичної зміни своєїповедінки з рівними частинами особистості. Постійність терапевта з усімачастинами — найбільш потужна атака на диссоціативні захисти пацієнта.
8. МРО — стан зруйнованої безпеки, самоповаги й орієнтації на майбутнє.Отже, психотерапевтові треба робити спроби відновити моральний стан і вселитиреалістичні надії.
9. МРО — стан, що відбувається із гнітючих, затоплюючих переживань. Отже,важливий темп терапії. Більшість невдач відбувається, коли просування в терапіївипереджає здатність пацієнта сприймати матеріал.
10.МРО — стан, що виникає в результаті безвідповідальності інших. Отже,терапевт повинен бути дуже відповідальним, і, коли пацієнт всіма своїмичастинами власного «Я” зрозуміє, що означає розумна відповідальність, цедопоможе йому підійти до високого рівня відповідальності.
11.МРО — стан, що часто розвивається в результаті того, що люди, якімогли б захистити дитину, нічого не роблять. Терапевт може передчувати, що технічнанейтральність буде сприйнята як байдужність і відкидання й, найкращезабезпечити теплу обстановку, яка дозволить вільне вираження афектів.
12.МРО — стан, у якому в пацієнта розвилося багато когнітивних оман. Упсихотерапії на наявному уже базисі до них треба прориватися й виправляти їх.
Крім інсайт-орієнтованої психодинамічної терапії при диссоціативнихрозладах корисно використати суггестивну терапію.
Висновок
НАДЗВИЧАЙНА СИТУАЦІЯ (НС)— порушення нормальних умов життя і діяльності людей наоб'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом абоіншими чинниками, що призвело (може призвести) до загибелі людей та/або значнихматеріальних втрат.
Розрізняють наступні види надзвичайних ситуацій:
1. Надзвичайні ситуації техногенного характеру
2. Надзвичайні ситуації природного характеру
3. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру.
4. Надзвичайні ситуації воєнного характеру.
Основним психічним розладом, що найчастіше зустрічається під часнадзвичайної ситуації є постравматичнй стресовий розлад. Він характеризуєтьсянаявністю у індивіда інтенсивного страху, жаху; уникання травмуючої ситуаціїабо предметів пов’язаних з нею; пророблення ситуації подумки; порушення сну;триває більше 1 місяця.
Наслідками надзвичайних ситуацій також можуть бути різноманітнідиссоціативні психічні розлади, що вимагають для свого лікування тривалоїпсихоаналітичної терапії.
У результаті катастроф у більшої маси населення формується хронічнийстресовий стан, що впливає не тільки на психічне, але й на соматичне здоров'я.Психогенні розлади при катастрофах не носять специфічного характеру. Організмлюдини відповідає універсальною реакцією па стрес. Основною рисоюпсихологічного стресу в людини є сприйняття оточення, що проявляється тривогою.Тривога виступає як основний розлад або як складова складних психопатологічнихпроявів.
При психологічній допомозі використовуються різноманітні групові техніки,а також техніки релаксації і катарсису.
Психогенні розлади в ситуації терористичного нападу також єнеспецифічними, але досить різноманітними. Вони варіюють в залежності відтривалості перебування в заручниках, від застосування зброї, а також знущаньнад особистістю.
Основними психічними розладами у заручників є гіпо- або гіпер динамічнийрозлад.
Виділяють декілька типів реакції на ситуацію терористичного нападу і взалежності від неї будується стратегія надання психологічної допомоги потерпілим.
Описані техніки мають широкий спектр застосування в надзвичайнихситуаціях, а також виражений прикладний аспект.
Список використаної літератури
1. Актуальныепроблемы клинической, социальной и военной психиатрии. Материалы всероссийскойнаучно-практической конференции.- СПб.: Издательство «Человек и здоровье»,2005.- 190 с.
2. Экстреннаяпсихологическая помощь: Практическое пособие / М.А. Крюкова, Т.И. Никитина,Ю.С. Сергеева; Центр экстренной психологической помощи. – М.: Изд-во НЦ ЭНАС,2003. – 63 с.
3. КатоликГ. В. Техногенні катастрофи: психологічна допомога очевидцям, та постраждалим:Наук.-Метод. зб./ Г.В. Католик, І.О. Корнієнко. – 2-ге вид., допов. – Львів:Червона калина,2003.- 124 с.
4. Кенинг К.Когда нужен психотерапевт…/ Пер. с нем. А.Б. Гилин, Я.Л. Обухов.- М.: Изд.группа «ФОРУМ»: ИНФРА. – М, 1998.- 126 с.
5. Клиническаяи экстремальная психиатрия. Сборник научных работ, посвященный 70-летию со днярождения заслуженного деятеля науки РФ профессора В.К. Смирнова.- СПб.:Военно-медицинская академия,2003.-221 с.
6. Клиническаяпсихология/ Под ред. М. Пере, У. Баумана; Пер. с нем. А. Желнин и др. – 2-еизд., междунар. – СПб. и др.: Питер, 2003. – 1312 с.
7. Клиническаяпсихология в социальной работе/ Под ред. Б. А. Маршинина; Моск. гос. соц. Ун-т.-М.: Academia, 2002.- 218 с.
8. Клиническаяпсихология: Хрестоматия/ Сост. и общ. ред. Н. В. Тарабриной. – СПб и др.:Питер, 2000. – 352 с.
9. МарищукВ.Л. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса.- СПб.: Изд. дом«Сентябрь»,2001.- 256 с.
10. ПанюкВ.Г. Методичні підходи до надання психологічної допомоги потерпілим відтехногенної катастрофи/ Центр. соц. експертиз і прогнозів ін.-ту соціол. НАНУкраїни та ін.- К., 1999.- 104 с.
11. Психогениив экстремальных условиях/ Александровский Ю.А., Лобастов О.С., Спивак Л.И.,Щукин Б.П. – М.: Медицина, 1991.- 96 с.
12. Психологияздоровья: Учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по направлению и спец.психологии. Под ред. Г.С. Никифорова.- СПб и др.: Питер, 2003.- 606 с.
13. СамоукинаН.В. Экстремальная психология.- М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ».Издательство ЭКСМОС.- 2000.- 288 с.
14. СоловьеваС.Л. Психология экстремальных состояний: Для психологов, психиатров,психотерапевтов.- СПб.: ЭЛБИ.- СПб, 2003.- 126 с.
15. Социально-психологическаяреабилитация населения, пострадавшего от экологических и техногенных катастроф:VI Междунар. конф., Минск, Респ. Беларусь, 26-29 мая 1999г.: Материалыконференции / Нац. Ин-т образования Респ. Беларусь и др.- Минск, 1999.- 293 с.
16. СыропятовО.Г. Психопатология чрезвычайных ситуаций./ О.Г. Сыропятов, Г.В. Иванцова.- К.:Наук. світ, 2005.- 64 с.
17. ЯковенкоС.І. Соціально-психологічна допомога при надзвичайних ситуаціях та критичнихінцидентах / Яковенко С.І., Лисенко В.І.; НАН України. Ін-т соціології. Центрсоціал. експертиз і прогнозів.- К., 1999.- 224 с.