Контрольнаробота
з дисципліни:
«Психологіяі педагогіка»
Тема: «Сучасніпсихологічні теорії особистості»
План
1. Теорія В. Джемма
2. Особистість в «описовійпсихології» В. Дільтея й Е. Шпрангера
3. Типологія особистостей О.Ф.Лазурського
4. Фрейдизм і неофрейдизм
5. Гуманістичні теорії особистості
6. Теорії особистості у французькійсоціологічній школі
7. Особистість у культурно-історичнійтеорії Л.С. Виготського
8. Особистість у логотерапії В.Франка
9. Особистість у теорії С.Л.Рубинштейна
10.Теорія діяльності О.М. Леонтьевата поняття особистості
11. Погляди Б.Г. Ананьева наособистість
12. Концепція особистості Г.С Костюка
Список літератури
1. Теорія В.Джемса
В. Джемс(1842—1910) — видатний американський психолог, який один із перших почаврозробляти проблему особистості на науковій основі. Під впливом його теоріїформувалися подальші концепції особистості, зокрема американська персонологія,різні напрями психології, що досліджували «образ самого себе», «самооцінку»,«самосвідомість» особистості тощо. В. Джемс вивчав особистість у межах власноїконцепції свідомості, центральним поняттям якої є «потік свідомості». На йогопогляд, у самосвідомості особистості можна виділити два аспекти — «емпіричне Я»і «чисте Я», або відповідно об'єкт і суб'єкт, тобто те, що пізнається, і те, щопізнає.
Розглядаючи«емпіричне Я», В. Джемс тлумачить особистість людини як загальну суму всьоготого, що вона може назвати своїм. Аналіз особистості в цьому плані маєвключати: а) складові елементи; б) почуття та емоції, викликані цими елементами(самооцінка); в) учинки, що спричинені цими елементами (піклування про самого себета самозбереження).
Складові елементиособистості можуть бути розподілені на три класи: фізична особистість,соціальна особистість і духовна особистість.
Фізичнаособистість містить у собі тілесну організацію, одяг, батька й матір, жінку ідітей. Так, коли хтось із старших помирає, то зникає і частина нас самих. Абонам соромно за погані вчинки близьких та друзів, ми хвилюємось за них так,начебто самі знаходимося на їхньому місці, тощо. Далі фізична особистість маєвключати «домашню оселю», власність людини, витвори її праці і т. ін.
Соціальнаособистість визначається належністю людини до людського роду і визнанням цьогоіншими людьми. За В. Джемсом, людина містить стільки соціальних особистостей,скільки індивідуумів або їх груп визнає в ній особистість.
Духовнаособистість — це об'єднання станів свідомості, конкретних духовних здібностей іякостей людини.
Почуття та емоціїхарактеризують особистість з боку її самооцінки, яка буває двох видів:самовдоволення і невдоволення собою, за чим стоять два протилежних класипочуттів, що пов'язані з успіхом або неуспіхом, із сприятливим абонесприятливим становищем у суспільстві.
З учинкового бокуособистість, за В. Джемсом, характеризують піклування про себе ісамозбереження, а саме: піклування про фізичну особистість (харчування,захист), про соціальну особистість (дружба, кохання, ревнощі, прагнення слави,вплив на інших людей, влада над ними тощо) та про духовну особистість(розумовий, моральний і духовний прогрес).
Окремі сторониособистості стикаються, суперечать одна одній. Самовдоволення особистості вжитті зумовлене тим, як співвідносяться між собою реалізовані та потенційніздібності. У зв'язку з цим В. Джемс пропонує розглядати самоповагу особистостіяк відношення, в якому чисельник виражає реальний успіх, а знаменник —домагання:
/>
За цією формулоювідмова від домагань дає особистості таке ж бажане полегшення, як і їхздійснення й досягнення успіху. Самопочуття людини залежить від самоїособистості, ЇЇ успіхів та домагань.
В. Джемс вводитьпоняття ієрархії особистостей, у якій фізична особистість перебуває внизу,духовна — вгорі, а різні види матеріальних і соціальних особистостей — упроміжку між ними. При цьому соціальна особистість стоїть вище матеріальної.Духовна ж особистість має бути для людини найвищою цінністю: особистість можескоріше пожертвувати друзями, добрим ім'ям, власністю і навіть життям, аби незрадити свої духовні принципи.
За В. Джемсом, вусіх видах особистості — соціальній, фізичній та духовній — треба проводитимежу, з одного боку, між безпосередньо дійсним і більш віддаленим, потенційним,а з іншого — між осяжною і більш далекою перспективою, діючи всупереч першій іна користь останньої. Удосконалення соціальної особистості полягає у замінінижчого суду над собою вищим.
В. Джемс вважає,що «чисте Я», або те, що пізнає, — це мислячий суб'єкт, душа, дух, мислення,трансцендентальне Я, а врешті-решт — самі думки.
2. Особистістьв «описовій психології» В. Дільтея й Е. Шпрангера
На противагу«безособистісній психології», що розвивалась у рамках гештальтпсихології,асоціативної психології, біхевіоризму, на початку XX ст. виникла так звана«описова психологія». її засновником став В. Дільтей (1833—1911), а яскравимпродовжувачем — Е. Шпрангер (1882—1963).
В. Дільтейвважав, що психіку людини не можна вивчати експериментальними методами, а можналише розуміти. Завдання психології і полягає у розкритті смислового, душевногожиття особистості, ціннісних орієнтацій людини. Згідно з Е. Шпрангером,психологія, що «розуміє», має базуватися на таких основних поняттях: 1)психічне розвивається з психічного; 2) психічне зводиться до інтуїтивногорозуміння «модулів дійсності життя» — при цьому йдеться не про співпереживання,а саме про розуміння; 3) не варто шукати якихось об'єктивних причин розвиткулюдської особистості, потрібно лише співвіднести структуру окремої особистостіз духовними цінностями суспільства.
Головне вособистості, за Е. Шпрангером, — це ціннісна орієнтація, яка є включеннямсуб'єкта у пізнання. Ціннісна орієнтація є духовне начало, що визначаєсвітобачення і є похідною частиною загального людського духу. Тому кращеговорити не про «описову», а про «духовну» психологію. Е. Шпрангер виділившість типів пізнання світу, шість «форм життя» і відповідних їм типів людини.
1. Теоретичналюдина — це така людина, яка тягнеться до пізнання закономірностей світу,відносин між людьми. Це є для неї провідним. Для теоретичної людини, незалежновід того, хто вона за фахом — науковець, ремісник або лікар, — головна цінніснаорієнтація — це осмислення в
теоретичному плані того, що відбувається навкруги. Життя для теоретичної людинипредставлене у вигляді „віяла проблем”.
2. Економічналюдина звичайно шукає користь у пізнанні. Для такого типу людини цінністьпізнання пов'язана з тим, що приносить користь їй самій, сім'ї, колективу,людству. Мислення такої людини має прагматичну спрямованість на створеннячогось корисного на основі природничонаукових знань і техніки.
3. Естетичналюдина сприймає довкілля як щось гармонійне або дисгармонійне, намагаєтьсяпізнати світ через естетичні враження у вигляді форми, кольору, ритму. Маєпотяг до самовираження в естетичній формі. І йдеться не лише про професійниххудожників, скульпторів, композиторів, а й про звичайних людей.
4. Соціальналюдина — це та, яка прагне знайти себе в іншій людині, жити заради інших.Вона тягнеться до всеосяжної любові, любові до людства. В цій любовірозчиняються межі індивідуальності. «Я» особистості, що любить, відрізняєтьсявід «Я» егоїстичної людини. Це «Над-Я», що знаходить себе в служінні іншим.
5. Політичналюдина тягнеться не до суто адміністративної влади, а до такої влади, щовідповідає вищим духовним вимогам, базується на істинних духовних цінностях іна цій основі детермінує мотиви та дії інших людей.
6. Релігійналюдина — це тип людини, ціннісна орієнтація якої полягає у пошуку смислужиття, начала всіх начал життя, вищої духовної сили — Божества. Релігійналюдина може й не належати до жодної з церков, не виконувати обрядів. Головнедля неї — саме пошук вищого смислу, вищої правди, першопричини буття.
У своїйкласифікації Е. Шпрангер показав, що люди відрізняються одне від одного не лишетемпераментом, конституцією, поведінкою, а передусім цінностями своєї духовноїорієнтації. Це утворює духовну індивідуальність особистості, її духовнусутність.
3. Типологіяособистостей О.Ф. Лазурського
Спроба побудовивсеосяжної класифікації типів особистості здійснена на початку нашого століттяО.Ф. Лаврським (1874—1917). В основі запропонованої ним «психосоціальної вширокому розумінні» класифікації лежить принцип активного пристосуванняособистості до навколишнього середовища, яке містить не тільки речі, природу,людей, а й ідеї, духовні блага, естетичні, моральні та релігійні цінності.
Використаннявказаного основного принципу зумовлює наявність у класифікації двох головнихрозділів: за психічним рівнем, який у свою чергу розподіляється на три підрозділи(нижчий, середній, вищий), та за психічним змістом. У зв'язку з цим О.Ф.Лазурський виділяє чисті, комбіновані, спотворені та перехідні типиособистостей різних рівнів.
Так, до чистихтипів особистості належать такі:
І. Нижчий рівень 1. Розсудливі 2. Афективні: 3. Активні: а) рухливі а) енергійні нижчого порядку б) чутливі б) покірно-діяльні в) мрійники в) уперті
II. Середній рівень Непрактичні, теоретики-ідеалісти Практики-реалісти 1.Вчені 4. Людинолюбці (альтруїсти) 2.Художники 5. Громадські працівники 3.Релігійні споглядачі 6. Владні 7. Господарі
III. Вищий рівень Типи-ідеали цього рівня за своїм змістом відповідають таким психосоціальним комплексам рис особистості: 1.Альтруїзм 3. Краса 6. Зовнішня діяльність, ініціатива 2.Знання: 4. Релігія 7. Система, організація а) індуктивні 5. Суспільство 8. Влада, боротьба б) дедуктивні До комбінованих типів особистості належать: 1.Науково-практичні 3. Художньо-практичні 2.Науково-суспільні 4. Релігійно-адміністративні /> /> /> /> /> /> />
У перелікспотворених типів особистостей різних рівнів входять такі типи:
І. Нижчий рівень 1. Пасивні: 3. Афективні спотворені а) апатичні 4. Активні спотворені (ґвалтівники): б) безвільні а) безладні ґвалтівники 2. Розважливі егоїсти б) зосереджено-жорстокі
II. Середній рівень Невдахи: Успішні: 1)непристосовані мрійники 4) лицеміри 2)афективні невдахи 5) владні спотворені 3)енергійні, розлючені
Хоча класифікаціяО.Ф.Лазурського є незакінченою, вона справила значний вплив на подальшіпсихологічні дослідження особистості.
4. Фрейдизм інеофрейдизм
Одна знайвидатніших теорій особистості була створена 3. Фрейдом (1856—1939). Відомийавстрійський пси-хоаналітик виділяв дві основні природжені інстинктивніпотреби, які визначають психічну діяльність людини, — лібі-дозну (інстинктсамозбереження, потяг до життя, любов, сексуальний потяг) та агресивну (потягдо руйнування, смерті, війни). Задоволення цих потреб стикається з перешкодамиз боку навколишнього світу, суспільства, тому вони витискуються і створюютьсферу «несвідомого». Однак інстинктивні потреби все ж прориваються, обходячи«цензуру» свідомого, і виявляються у вигляді символів. Все, що виробляє людина— твори мистецтва, літератури, — це, за 3.Фрейдом, символізація витиснених у«підпілля» несвідомих потреб. Вони можуть проявлятись і в різних формахповсякденного життя людини — обмовках, снобаченнях тощо. 3.Фрейд вважав міфи,народні звичаї також наслідком символізації витіснених біологічних потреб.
Відповідно до цихпоглядів структуру особистості, за 3. Фрейдом, утворюють три основнихкомпоненти: «Воно», «Я» і «Над-Я». У сфері «Воно» домінують витиснені несвідоміінстинкти, вона підкоряється принципу задоволення. «Я» підпорядковується, зодного боку, несвідомим інстинктам, а з іншого — нормам і вимогам дійсності.«Над-Я» — це сукупність моральних норм суспільства, які виконують роль«цензора».
Отже, «Я», за 3.Фрейдом, звичайно перебуває у конфлікті, поскільки вимоги «Воно» і «Над-Я»несумісні. Тому «Я» постійно звертається до механізмів психологічного захисту,роль яких виконують сублімація, проекція, заміщення, витиснення. Цевідбувається несвідомо, однак мотиви, переживання, почуття, що перемішуються усферу несвідомого, виявляють себе у вигляді символів, у формі діяльності,найчастіше творчої, яка прийнятна для «цензора».
У теоріїособистості 3.Фрейда містяться як деякі продуктивні наукові положення (про складність,багатоплановість структури особистості, про свідоме й несвідоме, про внутрішнісуперечності особистості), так і спірні погляди на природу особистості. Вжесучасники 3. Фрейда і навіть його учні вбачали у психоаналітичному вченні ряддискусійних моментів. Так, найбільшій критиці були піддані погляди на мотиваціюлюдської поведінки, що пов'язувалися переважно з природженими інстинктивними(сексуальними та руйнівними) потребами, на фатальний антагонізм між свідомим інесвідомим та між індивідом і суспільством. Виникла потреба у подоланнібіологізаторських поглядів на особистість, у соціалізації фрейдистської теоріїособистості, що й було здійснено неофрейдистами.
Один із учнівавстрійського психоаналітика А.Г. Юнг (1875—1961) — швейцарський психолог, засновниканалітичної психології — відмежувався від свого великого вчителя у поглядах напансексуалізм як на головну рушійну силу поведінки людини. За К.Г. Юнгом,психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективненесвідоме. Визначальну роль у структурі особистості відіграє колективненесвідоме, яке утворюється із слідів пам'яті, що залишається від усьогоминулого людства і впливає на особистість людини, визначає її поведінку змоменту народження.
Колективненесвідоме утворюється з різних рівнів, які визначаються загальнолюдською,національною та расовою спадщиною. Найбільше значення мають сліди минулого,тобто досвід тваринних предків людини. Колективне несвідоме виявляється увигляді архетипів — домінант, першо-родних образів, що виявляються в образахтворчості, у сно-баченнях (наприклад, образ матері-землі, демона, мудрогостарця тощо).
Особистенесвідоме складається з переживань, що були колись свідомими, але потім стализабутими або витисненими із свідомого. За певних умов вони стаютьусвідомленими. Структурні одиниці особистого несвідомого являють собоюконстеляцію почуттів, думок та спогадів, що певним чином організовані у такзваних «комплексах». Центральну роль серед архетипів Юнг відводив архетипу «самості»як потенційному центру особистості на відміну від «Его» («Я») як центрусвідомості. Інтеграція змісту колективного несвідомого — мета прогресустановлення особистості (самореалізації, індивідуації). Головна метапсихотерапії — відновлення порушених зв'язків між рівнями психіки. Утрадиційних культурах, за Юнгом, динамічна рівновага здійснюється за допомогоюміфів, ритуалів, обрядів як засобів активації архетипів.
Завдяки психічнимфункціям — мисленню, інтуїції, почуттям — людина пристосовується до умов життя.Іноді для успішної адаптації індивід має регресувати, тобто звернутися донижчого рівня несвідомого.
К.Г. Юнг створивтипологію особистості, в основі якої лежить спрямованість людини на себе або назовнішнє. Відповідно до цього він розподіляв людей на інтровертів та екстравертів.Існують також додаткові типи — інтуїтивний, мислительний, емоційний.
Щодо походженнятипів, то, за К.Г. Юнгом, вони визначаються не обставинами життя людини, а їїприродженими властивостями.
Відомим учнем 3.Фрейда, який виступив проти біологі-заторських тенденцій свого вчителя, був А.Адлер (1870 — 1937). Він заснував так звану індивідуальну психологію. А Адлерпідкреслював, що основне в людині — не її природні інстинкти, а «суспільнепочуття» або «почуття спільності». Це почуття є природженим, але маєрозвиватися впродовж життя.
На думку А.Адлера, структура особистості єдина і тому не може бути розчленованою на триінстанції («Воно», «Я» та «Над-Я»). Детермінантою розвитку особистості є потягдо вищості, прагнення влади, самоствердження. Однак цей потяг не завждиздійснений, наприклад через дефекти у розвитку або несприятливі соціальніумови. Тоді може виникнути почуття неповноцінності. Людина тягнеться до пошукузасобів подолання почуття неповноцінності і застосовує різні види компенсації,які лежать в основі всієї людської діяльності. Почуття неповноцінностівиявляється у вигляді «мети перемоги», «мети вищості», що мають соціальнийхарактер. Слабкість людини породжує почуття неповноцінності, усвідомлення того,що вона не може жити поза суспільством, залежить від нього, тобто «соціальнепочуття». Від «соціального почуття» залежать і почуття вищості, і цілісністьособистості та її духовне здоров'я.
За А. Адлером,нормальна особистість прагне не тільки до власної могутності, а й до блага тогосуспільства, в якому вона живе. Отже, «соціальне почуття» є неминучоюкомпенсацією будь-якої природної слабкості індивідуальних людських існувань.Учений виділяв різні види компенсації, які створюють різні «життєві стилі».
1. Успішнакомпенсація почуття неповноцінності, що є наслідком збігу потягу до вищості зсоціальним інтересом.
2. Надкомпенсація,яка означає однобічне пристосування до умов життя внаслідок надмірного розвиткуякоїсь однієї риси або здібності.
3. «Вихід ухворобу», при якій людина не може звільнитися від почуття неповноцінності, неможе прийти до компенсації «нормальними» засобами і тому виробляє симптомихвороби, щоб виправдати свою невдачу. Так з'являється невроз.
Індивідуальнапсихологія А. Адлера заперечує фатальний зв'язок психічного розвитку особистостіз органічними інстинктами, більше того, вона стверджує, що цей розвитокпідкоряється логіці суспільного життя. Однак погляди А. Адлера хоч і виявилисьу свій час досить продуктивними, сприймаються тепер як надмірно механістичні,що надто спрощують складні діалектичні зв'язки між індивідом і суспільством.
Представницянеофрейдизму К. Горні (1885—1952) також виходила із заперечення положень 3.Фрейда про пан-сексуалізм і провідну роль лібідозної та агресивної тенденцій ворганізації поведінки людини. Основу суті людини вона вбачала в природженомупочутті неспокою. Почуття неспокою породжує бажання позбавитися цього, щолежить в основі мотивації вчинків людини. Все, що людина робить, породжуєтьсятрансформацією цього почуття.
Згідно з К.Горні, людиною керують дві головні тенденції: потяг до безпеки (коріннатривога) і потяг до задоволення своїх бажань. Ці потяги часто суперечать одинодному, і тоді може виникнути невротичний конфлікт, який людина буде намагатисяподолати, виробляючи «стратегії» поведінки. Цих стратегій три: 1) потяг долюдей; 2) намагання віддалитися від людей, або потяг до незалежності; 3)намагання діяти проти людей (агресія).
Названі типистратегії виступають і передумовою «споконвічного конфлікту», і захиснимимеханізмами. Захисні механізми виникають як реакція на страх і проявляються увигляді втечі, наркотизації, придушення або раціоналізації. Ці засобипсихологічного захисту породжують чотири «великих неврози» нашого часу:
1. неврозприв'язаності — пошуки любові та схвалення за будь-яку ціну;
2. неврозвлади — гонитва за владою, престижем та володарюванням;
3. неврозпокори — конформізм;
4. неврозізоляції — втеча від суспільства.
В теорії К.Горні, зважаючи на її спроби соціологізувати фрейдизм, залишаються притаманніостанньому суперечності: антагонізм природного і соціального, фатальністьіснування природженого механізму «корінної тривоги» тощо.
З точки зорувидатного неофрейдиста Г. Саллівана (1892 — 1949), об'єктом психологічногодослідження повинен стати не окремий суб'єкт, а особистість як продукт спільноїдіяльності суб'єктів. Особистість є відносно стійкою моделлю міжособистіснихситуацій, що повторюються і характеризують життя людини. Основними потребамирозвитку особистості є потреби в ніжності, пестощах та спробах уникнутитривоги.
Найбільш«соціалізованим» ученням неофрейдизму визнається теорія відчуження Е. Фромма(1900—1980). Значною мірою під впливом К. Маркса Е. Фромм стверджував, щопроблема відчуження, яка була висунута К. Марксом у суспільно-економічномуплані, має бути поширена й на психічну діяльність людини. В умовахнауково-технічного поступу людина втрачає зв'язки зі світом та з іншими людьми,з товаришами по праці, по навчанню. Виникає відчуження людини, яке Е. Фроммназиває «негативною свободою» Людина стає «вільною від усього» і томувідчуженою. Цей стан пригнічує людину і породжує неврози. Людина потерпає підтягарем свободи, вона не хоче бути «вільною», вона прагне мати якісь стосунки зіншими людьми, вступати у спілкування з ними, але навколишній світ не дає такоїможливості. Через це люди стають самотніми.
Для Е. Фроммавідчуження стає фатальною основою між-людських стосунків. Нестерпність тягарявідчуження може перерости у почуття агресії, що виявляється в реакціях садизмута мазохізму, які, за Е. Фроммом, є передусім засобами захисту. Відчуження можевиявитися і у протилежному типі поведінки — конформізмі, коли люди, що невитримують самотності, пристосовуються одне до одного, рятуючись відвідчуження.
Е. Фроммпідкреслював двоїсту природу людини. З одного боку, вона тягнеться донезалежності, а з іншого — хоче позбавитися цієї незалежності, яка веде довідчуження. Для подолання відчуженості Е. Фромм пропонує прищеплювати людямгуманістичні засади, в основі яких лежить почуття любові. Це почуття притаманненайбільш розвиненому загалу соціального характеру людини — духовному,продуктивному. Потреба в любові передбачає два її типи — любов до себе і любовдо інших людей. Відчуження губить людину, породжує неврози, а любов сприяє їїоздоровленню і в цілому — покращанню суспільства.
Учення Е. Фроммадемонструє гуманістичну спрямованість, відображає певні соціально-психологічніреалії. В той же час у ньому соціальні явища дещо підмінюються психологічними,а основні тенденції поведінки людини мають надто фатальний характер.
У дусінеофрейдизму була розроблена так звана епігенетична теорія розвитку особистостіЕ. Еріксона (нар. 1902). Він проголосив, що розвиток особистості визначаєтьсясоціальним світом, а не хімічними чи біологічними факторами, а між особистістюі суспільством немає антагонізму. Е. Еріксон висунув положення про«ідентичність особистості» як центральну властивість людини, що сигналізує їйпро нерозривний зв'язок з навколишнім соціальним світом. Ідентичністьособистості виявляється у центрованості людини на себе, в ототожненні її зсоціальною групою та оточенням, у визначенні цінності людини та її соціальноїролі.
Е. Еріксоннадавав великого значення вихованню людини в ранньому дитинстві. Розвитокособистості проходить через різні стадії, або так звані кризи. Перша стадія,або криза, — «вбираюча», коли задовольняється оральна потреба, формуєтьсядовіра через матір. На цій стадії утворюється проекція особистості. На другійстадії дозріває м'язово-руховий апарат, що приводить до почуття впевненості, самостійності.Третя стадія — це становлення юнацтва, знаходження цілей, вміння планувати,вибір друзів. На четвертій стадії формується рефлексія, виникають сумнівивідносно свого місця в житті. П'ята і шоста стадії — це зрілість особистості,стійкість її інтересів, коли вона керується у своїй поведінці нормамисуспільства. І, нарешті, сьома стадія — це або досягнення неповторностіособистості, або приречення на безвихідь.
Говорячи профункцію «Его» у формуванні ідентичності особистості, Е. Еріксон підкреслює йогосоціальну природу — суспільство надає людині особливий стиль синтезу бажань,цінностей, засіб спілкування з іншими та самим собою. Однак особистість хоча івключає цінності суспільства в свою структуру, не є копією суспільства.
Епігенетичнатеорія особистості вперше висунула питання про роль генетичного фактора установленні особистості.
Усі напряминеофрейдизму можна розглядати як спробу соціологізації біологізаторської засвоєю суттю фрейдистської концепції особистості. Були поставлені фундаментальніпроблеми — внутрішньої структури особистості, місця «Я» в ній, механізмівформування та функціонування особистості, ролі свідомого й несвідомого,регуляції поведінки та діяльності, механізмів психологічного захистуособистості тощо. При вивченні особистості в дусі неофрейдизму аналіззміщується у бік внутрішніх суб'єктивних відношень. Аналіз міжособистіснихстосунків залишається в основному осторонь, а іноді й цілком виводиться ізсуб'єктивного плану. Загалом же завдяки фрейдизму та неофрейдизму психологічнанаука збагатилася багатьма ідеями, які не втратили свого значення й досі.
5.Гуманістичні теорії особистості
Одним ізфундаторів гуманістичної психології вважається американський дослідник К.Роджерс (1902— 1990). Центральною ланкою особистості, за К. Роджерсом, єсамооцінка, уявлення людини про себе, «Я-концепція», що породжується увзаємодії з іншими людьми. Однак формування самооцінки не проходить безконфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими, і тодівиникає дилема — чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Неправильнеуявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні самооцінки.Такі випадки можуть викликати невротичні конфлікти і потребують допомогипсихолога у створенні гнучкої самооцінки. Здатність до гнучкої самооцінки,вміння під тиском досвіду переоцінювати систему цінностей, що виникла раніше, —все це визначається К. Роджерсом як важлива умова психічної цілісностіособистості та її психічного здоров'я в різних життєвих ситуаціях. Завдяки К. Роджерсуявища самосвідомості та самооцінки, їхні функції в поведінці й розвитковісуб'єкта стали важливим предметом подальших психологічних досліджень.
Інший представникгуманістичної психології США — Г. Олпорт (1887—1967) — вважав особистістьвідкритою системою: розвиток особистості завжди здійснюється у взаємозв'язку зіншими людьми. Особистість, за його визначенням, — це динамічна організаціяособливих мотиваційних систем, звичок, установок і особистісних рис індивіда,які визначають унікальність його взаємодії з середовищем, передусім соціальним.Однак у цих стосунках немає рівновага між довкіллям і людиною. Людина повиннаувесь час встановлювати нові стосунки і розвивати наявні, тобто постійно«розривати» гомеостаз. Отже, постійний розвиток особистості є основною формоюїї існування. Соціальні відносини конституюють, за Г. Олпортом, особистість,«відв'язуючи» її від біологічних потреб.
Як важливиймеханізм розвитку особистості Г. Олпорт визнає «рису», під якою він розуміє«рису-мотив», «рису-інтерес», тобто мотиви поведінки, що діють у даний момент.Кожна людина народжується з певним набором «рис-мотивів», які потімтрансформуються, підлягають зміні. Існують два класи рис — основні таінструментальні. Основні риси стимулюють поведінку людини, а інструментальніформують її. Основні риси переплітаються з інструментальними, що сприяєформуванню особистості.
Кожнійособистості притаманні головні, кардинальні риси і риси другорядні. Незвичайнілюди характеризуються наявністю домінуючої, центральної риси. У звичайних желюдей таких ознак може бути кілька. Здоровій особистості, за Г. Олпортом,властиві такі риси, як активна позиція відносно дійсності; доступність досвідудля свідомості, тобто здатність бачити події власного життя такими, якими вониє, не застосовуючи «психологічного захисту»; самопізнання; здатність доабстракції; постійний процес індивідуалізації; функціональна автономія рис;стійкість до фрустрації. Важливою умовою розвитку особистості визнаєтьсяможливість чинити опір рівновазі. Напруга має підтримуватись, а не усуватись.При цьому вчений базує свої погляди на біографіях видатних людей, для якихжиття — це безперервне долання труднощів, більше того — вони самі прагнутьцього, шукаючи та долаючи перешкоди. Невротичну особистість, за Г. Олпортом, характеризуєнаявність таких рис, як пасивна позиція щодо світу; застосування різних видівпсихологічного захисту — витиснення, сублімації, проекції, заміщення;викривлення істинного стану речей; обмеженість мислення; «закляклість»розвитку.
Отже, особистістьконкретної людини характеризується певною системою рис-мотивів, або трайтів,яка визначає її поведінку та розвиток.
Американськийпсихолог, один з основоположників гуманістичної теорії А. Маслоу (1907—1970)головною характеристикою особистості вважав потяг до самоактуалізації,самовираження, розкриття потенцій до творчості та любові, в основі яких лежитьгуманістична потреба приносити людям добро. Він стверджував, що людині, як ітварині, не властиві природжені інстинкти жорстокості й агресії, як уважав 3.Фрейд. Навпаки, в них закладений інстинкт збереження своєї популяції, що змушуєїх допомагати одне одному. Потреба в самоактуалізації своїх можливостей іздібностей властива здоровій людині, а найбільшою мірою — видатним людям.Суспільство може процвітати, якщо воно знаходить шляхи розвитку здорових,сильних, розумово повноцінних особистостей. Поступ суспільства відбувається нереволюційним шляхом, не соціальними перетвореннями, а задоволеннямгуманістичних потреб.
За А. Маслоу,ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності,доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може реалізувати впевних умовах. Однак ці потреби в самоактуалізації задовольняються лише за умовзадоволення інших потреб і передусім фізіологічних. Більшості ж людей невдається досягти задоволення навіть нижчих потреб. Ієрархію потреб, згідно зМаслоу, складають:
1. фізіологічніпотреби;
2. потреби вбезпеці;
3. потреби влюбові й прихильності;
4. потреби увизнанні та оцінці;
5. потреби всамоактуалізації — реалізації здібностей і талантів.
Самоактуалізаціїдосягає лише невелика кількість людей, котрі являють собою особистості. Маслоуназиває такі їхні особливості, як невимушеність у поведінці, діловуспрямованість, вибірковість, глибину та демократичність у стосунках,незалежність, творчі прояви та ін.
6. Теоріїособистості у французькій соціологічній школі
Засновникомфранцузької соціологічної школи був відомий філософ і соціолог Е. Дюркгейм(1858—1917), який висунув положення про біосоціальну природу людини. Психічніпроцеси біологічно зумовлені, проте визначаються суспільством. «Колективнасвідомість», тобто сукупність думок, знань чи явищ духовного життя, формуєпсихіку людини від народження.
Теоріяособистості іншого представника цієї школи П. Жане (1859—1947) увійшла вісторію психології як «психологія образу дії». За П. Жане, психічні явищаготують дії людини. Мислення, почуття — це процеси, що здійснюють регуляціюдії, поведінки людини. Психіка людини розвивається під час співпраці з іншимилюдьми. Спочатку людина працює з іншими, а потім діє сама. Розвиток людськоїособистості відбувається не лише на основі образу (як вважаютьгештальтпсихологи) чи мотиву (згідно з поглядами К. Леві-на), а й черезспілкування. Завдяки спілкуванню реалізується соціальний вплив на розвитокпсихіки.
Поведінковий актскладається з трьох етапів: перший етап стосується внутрішньої підготовки додії, другий — це виникнення зусилля до виконання дії, і третій — завершеннядії. Психічні процеси регулюють дії від першого до останнього етапу. Великогозначення П. Жане надає психологічній напрузі як домінанті дії і вважаєздатність до «трудового зусилля» основним критерієм оцінки людини.
Основу розвиткупсихічних функцій П. Жане вбачає у різних видах професійної діяльності. Головноюознакою інтелектуальної діяльності є не використання речей, а їх виготовлення.Вчений виділяє сім рівнів поведінки людини: 1) рефлекторні акти; 2) відкладешперцептивні дії; 3) елементарні соціальні акти; 4) елементарні інтелектуальніакти; 5) маніпулювання різними об'єктами, що веде до формування інтелектуальнихдій; 6) розумова діяльність, мислення; 7) творча, трудова діяльність.
Процес переходувід нижчого рівня поведінки до вищого здійснюється за допомогою мови, якаопосередковує процеси регуляції, формує довільність трудової діяльності —здатність до саморегуляції. Саме здатність до саморегуляції, доопосередкованості своєї поведінки П. Жане вважав найвищим критерієм розвиткуособистості.
7. Особистістьу культурно-історичній теорії Л.С Виготського
Видатнийвітчизняний психолог Л.С. Виготський (1896—1934) відомий як творецькультурно-історичної теорії розвитку психіки людини. У межах цієї теорії Л.СВиготський виділяє три основних закони розвитку особистості.
Перший законстосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядромособистості. Це закон переходу від безпосередніх, природних форм поведінки доопосередкованих, штучних, що виникають у процесі культурного розвиткупсихологічних функцій. Цей період в онтогенезі відповідає процесові історичногорозвитку людської поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення тавироблення нових, що спирається на мову або іншу систему знаків.
Другий законформулюється так: відношення між вищими психологічними функціями були колисьреальними відносинами між людьми. Колективні, соціальні форми поведінки упроцесі розвитку стають засобом індивідуального пристосування, формамиповедінки і мислення особистості. Вищі психологічні функції виникають ізколективних соціальних форм поведінки.
Третій закон можебути названий законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план.Психологічна функція в процесі свого розвитку переходить із зовнішньої форми увнутрішню, тобто інтеріоризується, стає індивідуальною формою поведінки. Уцьому процесі можна виділити три ступені. Спочатку будь-яка вища формаповедінки опановується дитиною лише з зовнішнього боку. Об'єктивно вона міститьу собі всі елементи вищої функції, але для дитини ця функція є чистонатуральним, природним засобом поведінки. Однак люди наповнюють цю натуральнуформу поведінки певним соціальним змістом, що пізніше набуває для дитинизначення вищої функції. У процесі розвитку дитина починає усвідомлювати будовуцієї функції, керувати і регулювати свої внутрішні операції. Тільки тоді, колифункція піднімається на свій вищий, третій, ступінь, вона стає власне функцієюособистості.
За Л.СВиготським, основою особистості є самосвідомість людини, що виникає саме вперехідний період підліткового віку. Поведінка стає поведінкою для себе, людинаусвідомлює себе як певну єдність. Цей момент являє собою центральний пунктперехідного віку. Психологічні процеси у підлітка набувають особистісногохарактеру. На основі самоусвідомлення особистості, оволодіння психологічнимипроцесами для себе підліток піднімається на вищий ступінь керування внутрішнімиопераціями. Він відчуває себе джерелом власного руху, приписує власним учинкамособистіший характер.
У процесісоціогенезу вищих психологічних функцій утворюються так звані третинні функції,що грунтуються на новому типі зв'язків та відношень між окремими процесами,наприклад, між пам'яттю і мисленням, сприйманням, увагою і дією. Функціївступають одна з одною у нові складні відношення.
У свідомостіпідлітка ці нові типи зв'язків і співвідношень функції! передбачають рефлексію,відображення психічних процесів. Характерною для психологічних функцій уперехідному віці є участь особистості у кожному окремому акті: мислить немислення — мислить людина, запам'ятовує не пам'ять, а людина. Психологічніфункції входять у новий зв'язок одна з одною через особистість. Закон побудовицих вищих третинних функцій полягає в тому, що вони є перенесеними вособистість психічними відношеннями, які раніше були відношеннями між людьми.
Отже, вивченняособистості у класичній психології спричинилося до створення низкифундаментальних теоретичних положень, які відкрили можливість для розгортанняподальших психологічних досліджень.
8. Особистістьу логотерапії В. Франка
Австрійськийпсихолог і психіатр В. Франка (нар. 1905) вважав, що рушійною силою людськоїповедінки і розвитку особистості є пошук Логосу, смислу життя, що маєздійснюватися конкретною людиною за її власною потребою. Людина не вибираєсмисл свого існування, а швидше виявляє, знаходить його.
Якщо потяг досмислу життя не може задовольнитися, внаслідок «екзистенціальної фрустрації»може виникнути нусогенний невроз, пов'язаний з «духовним ядром» особистості.
Нусогенніневрози, на відміну від звичайної терапії, потребують спеціальної логотерапії,тобто терапії, яка вносить у людське існування духовний вимір. Логотерапія маєсвоєю метою допомогти пацієнтові у пошуку смислу свого життя, в реалізаціїсмислу, в актуалізації цінностей, а не в простому задоволенні потягів таінстинктів, як це пропонує фрейдизм.
Пошук смислу іцінностей швидше викликає напруження, ніж призводить до рівноваги,«гомеостазису». Саме таке нусогенне (духовне) напруження є передумовоюпсихічного здоров'я. Людині більше потрібний не стан рівноваги, а боротьба запевну мету. Цей стан В. Франка пропонує назвати нусодинамікою, тобто духовноюдинамікою у межах полярного напруження, коли один полюс утворює смисл, мету, аінший — людину, котра досягає духовної мети.
Нусогенні неврозинерідко виникають як наслідок так званого екзистенціального вакууму — колилюдина усвідомлює беззмістовність свого життя, порожнечу існування. В основітаких поширених явищ, як депресія, правопорушення, алкоголізм, наркоманія,агресивність, моральні падіння, лежить екзистенціальний вакуум. Брак смислужиття може бути частково компенсований потягом до влади, утіх, сексу, бажаннямгрошей, однак це не вирішує проблеми.
Логотерапевт маєдопомогти пацієнтові знайти не абстрактний сенс життя взагалі, а специфічнийдля цієї особистості смисл життя в даний момент часу. У кожній особистості єсвоє призначення і своє місце в житті, і кожна людина має знайти й реалізуватиїх.
За В. Франклом,істинний сенс буття Всесвіту перебуває поза розумінням людини, в духовномувимірі людського існування. Виходячи з цього логотерапія допомагає шукати смислжиття шляхом: а) діяння (подвигу); б) переживання цінностей в любові і в )страждання.
Перший шляхпов'язаний переважно з пошуком та здійсненням духовно спрямованих дій, учинків.Другий шлях передбачає розуміння іншої людини, глибинної суті її особистості наоснові єдино можливого засобу — любові. Третій шлях пошуку смислу життяпролягає через усвідомлення смислу страждання — коли людина потрапляє у глухийкут, у безвихідь. Однак і тут є вихід — якщо виявляється сенс страждання. Тодістраждання перестає бути стражданням.
Головний принциплоготерапії полягає у твердженні, що сутність людини — не в отриманнізадоволення або уникненні болю, а в розумінні й реалізації сенсу життя. Людинаготова йти на страждання за умови, що її страждання має сенс. Особистість неповністю обумовлена і не детермінована обставинами життя. Вона не просто існує,а сама вирішує, яким буде її існування і якою має стати. Вона здатна переборотисебе, піднятися над наявними умовами, переступити їх, визначити себе, зробити зсебе те, чого вона бажає досягти, і в цьому плані вона є самодетермінуючою.
9. Особистістьу теорії С.Л. Рубинштейна
Відомийвітчизняний психолог С.Л. Рубинштейн (1889—1960) розглядав особистість уконтексті розроблюваних ним принципів детермінізму і єдності свідомості тадіяльності. На його думку, особистість у з'ясуванні психічних процесів виступаєяк взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються усізовнішні діяння. До цих внутрішніх умов належать і психічні явища — психічнівластивості та стани особистості
Особистістьзумовлена історично — еволюцією живих істот, історією становлення людства іособистою історією розвитку людини. Тому в структурі особистості можна виявлятикомпоненти різного рівня узагальнення й стійкості, які змінюються різнимитемпами.
Особистість є тимбільш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представленезагальне, суспільне. Як власне особистісні серед усього розмаїття властивостейС.Л. Рубінштейн виділяє ті, що спричиняють суспільно значущу поведінку абодіяльність людини. Тому основне місце серед них мають займати система мотивів ізавдань, які людина ставить перед собою, а також властивості характеру, щозумовлюють вчинки людини, здібності, роблять її здатною до виконання історичносформованих видів суспільно корисної діяльності.
Особистістьвизначається своїм ставленням до навколишнього світу, до суспільного оточення,до інших людей. Це відношення реалізується в діяльності людини. Завдякидіяльності люди пізнають і змінюють світ, природу, суспільство. Не можнавідокремити особистість від тієї реальної ролі, яку вона відіграє в житті.Однак значущість особистості зумовлена не лише самими її властивостями, а йзначущістю тих суспільно-історичних сил, які вона представляє.
Особистістьвиявляється і формується у взаємодії з навколишнім середовищем, тому такевелике значення для розуміння особистості має діяльність. Особистість — цереальний індивід, жива, діюча людина, яка є носієм суспільних стосунків.Особистість неможлива без психіки, без свідомості. Усі психічні явища і процесиорганічно вплітаються в цілісне життя особистості, оскільки основна їхняжиттєва функція полягає в регуляції діяльності людей. Обумовлені зовнішнімивпливами, психічні процеси особистості самі опосередковують поведінку і діяльність,залежність суб'єкта від об'єктивних умов.
Фундаментальнезначення має положення С.Л. Рубинштейна про багатоплановість психічного,багаторівневість перебігу психічних процесів. Структура особистості складаєтьсяз різноманітних компонентів.
Будь-яка особистістьвключає в себе «Я» як суб'єкт довільної діяльності, якому властиві мотивисвідомої поведінки. Поняття особистості у психології не зводиться до поняттясуб'єкта у вузькому розумінні. Психічний зміст людської особистості невичерпується лише мотивами свідомої діяльності — існує також розмаїття інших,зокрема неусвідомлених, тенденцій.
Характеристикаособистості включає також її ідеї, принципи, на основі яких здійснюється оцінкавласних та чужих учинків. До структури особистості звичайно входять і пізнавальніпроцеси, без яких неможливі діяльність і поведінка людини. Багатоплановість,цілісність психічного устрою особистості зберігаються завдяки взаємозв'язкувсіх його властивостей і тенденцій.
10.Теоріядіяльності О.М. Леонтьева та поняття особистості
Видатнийвітчизняний психолог О.М. Леонтьев (1903—1979) визначав особистість як ціліснеутворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онтогенетичногорозвитку людини. Вона виступає як результат інтеграції процесів, що здійснюютьжиттєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. Ці відношенняхарактеризуються подібністю своєї побудови і передбачають свідоме їхрегулювання, тобто наявність свідомості, а на певних етапах — і самосвідомостісуб'єкта.
Реальною основоюособистості людини визнається сукупність її відношень до світу, що єсуспільними за своєю природою і реалізуються разом. Особистість характеризуютьтільки ті психічні процеси й особливості людини, які сприяють здійсненню їїдіяльностей. У розвитку суб'єкта його відношення до явищ світу вступають міжсобою в ієрархічні стосунки. Ієрархії діяльностей утворюють ядро особистості.
Є три основнихпараметри особистості: широта зв'язків людини зі світом, ступінь їхньоїіерархізованості та загальна структура. Людина живе в реальності, що дедалібільше розширюється для неї. Багатство зв'язків індивіда зі світом породжуєособистість. Ієрархії мотивів та діяльностей особистості утворюють відносносамостійні одиниці її життя. Внутрішні співвідношення головних мотиваційнихліній у сукупності діяльностей людини характеризують загальний «психологічнийпрофіль» особистості. Психологічні підструк-тури особистості — темперамент,потреби і потяга, емоційні переживання й інтереси, навички та звички, моральніриси характеру тощо — виявляють себе в умовах життя особистості. Важливою єдумка О. М. Леонтьева про те, що особистість розвивається не в межахзадоволення потреб людини, а у творчості, яка не знає меж.
11. Погляди Б.Г.Ананьева на особистість
Відомийросійський психолог Б.Г. Ананьев (1907— 1972) вважав, що особистість — цесуспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Важливо вивчатизв'язок між штеріндивідуальною структурою того соціального цілого, до якогоналежить особистість, та інтрашдивідуальною структурою самої особистості. Самерізноманітність зв'язків із суспільством визначає інтраіндивідуальну структуруособистості, організацію особистісних властивостей та її внутрішній світ. Інавпаки, стійкі комплекси особистісних властивостей регулюють обсяг і мірусоціальних контактів особистості, впливають на створення нею власногосередовища розвитку.
Структураособистості поступово складається в процесі її соціального поступу. Особистістьє продуктом життєвого шляху людини. Інтраіндивідуальна структура особистості —це цілісне утворення та певна організація властивостей людини. Функціонуваннятакого утворення можливе завдяки взаємодії різних компонентів структуриособистості. Ці компоненти належать до різних сторін та рівнів розвиткуособистості. Можна виділити різні види залежностей між психічними властивостямиособистості — генетичні, функціональні, каузальні тощо. У структурі особистостінаявні взаємозв'язки між соціальними, соціально-психологічними тапсихофізіологічними характеристиками людини.
Структураособистості будується за двома основними типами взаємозв'язків — субординаційнимта координаційним. Вони забезпечують збереження цілісності особистості при їївзаємодії з соціальним і природним середовищем.
12. Концепціяособистості Г.С Костюка
Видатнийукраїнський психолог Г.С. Костюк (1899— 1982) зробив значний внесок упсихологічну теорію особистості. За його концепцією, індивід стає суспільноюістотою, особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість ісамосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність братиучасть у житті суспільства, виконувати соціальні функції.
Об'єктивнасоціальна сутність особистості завжди реалізується суб'єктивними психічнимизасобами. Одночасно соціально зумовлене психічне в людини визначає її соціальнівідносили з іншими людьми.
Психічнадіяльність особистості відбувається в результаті інтеграції психічних процесівта властивостей і здійснюється нейрофізіологічними механізмами. Останні єсистемою, що залежить у своєму функціонуванні від тих систем організму, якіскладаються з біохімічних, біофізичних та інших компонентів. Між психічним тафізіологічним існують складні стосунки. Психічне не тільки реалізуєтьсяфізіологічним, а й зазнає змін залежно від перебігу функціонуванняфізіологічних механізмів.
Особливостінейродинаміки відіграють суттєву роль у становленні індивідуальної своєрідностіособистості. Проте особистість може усвідомлювати власні слабкі сторони іпевною мірою компенсувати їх завдячуючи сильним сторонам, наприклад, стримуватиафективність, імпульсивність свого темпераменту тощо.
Розглядаючиособистість як суспільну істоту, не можна забувати про її природну сутність.Природне «знімається» в суспільному, але не усувається, воно діє на всіх етапахжиття особистості. Слід розрізняти поняття «індивід» і «особистість». Людина єіндивідом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і можеперестати бути нею. Необхідно долати абсолютне протиставлення природного ісуспільного, біологічного і соціального в житті особистості. Немає суспільного,соціального без природного, біологічного, як немає суспільства позавзаємодіючими в ньому індивідами. Найбільш продуктивним, на думку Г.С. Костюка,є підхід до проблеми структури особистості, який спирається на аналіз їїдіяльності. Адже суспільні умови визначають психічні властивості особистостілише через дії самого індивіда.
Зв'язок міждіяльністю особистості та її психічними властивостями складний і багатозначний.В тій же самій діяльності, наприклад навчальній або трудовій, психічнівластивості нерідко формуються по-різному. Якості особистості, що виникають уході діяльності, включаються у структуру її подальшої діяльності, зазнаютьзмін, диференціюються та інтегруються і стають компонентами більш складногоцілого, яким с структура особистості. Остання виступає при цьому як стійка ідинамічна система психічних властивостей. Структуру особистості утворюють різніпсихічні властивості. Це передусім свідомість і самосвідомість. Індивід стаєособистістю, оскільки він усвідомлює навколишнє буття і себе самого, своє ставленнядо нього, свої функції та обов'язки. Формою існування свідомості є насампередзнання. Вони входять у систему психічних властивостей як певна підсистема, щохарактеризує освіченість особистості.
Крім того,важливою підсистемою структури особистості є спрямованість її діяльності, якавизначається потребами й інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями таустановками, моральними та іншими почуттями. Особистість характеризується ітим, як вона здійснює свої потяги, реалізує свою цілеспрямованість, якимивміннями, здібностями та волівними якостями володіє. Звичайно, у структуруособистості включаються і психофізіологічні властивості індивіда.
При розв'язанніпроблеми структури особистості виникає питання співвідношення психічнихвластивостей, зокрема ідеологічного і психічного, інтелектуального йемоційного, мотиваційної спрямованості та операційної озброєності, свідомого інесвідомого в діяльності тощо. Структура особистості — ієрархічне утворення,куди входять підструктури різного онтогенетичного віку. Ці підструктуривключаються в загальну організацію особистості як суб'єкта спілкування,пізнання і праці.
Особистість являєсобою діалектичну єдність різноманітних та взаємопов'язаних психічних процесіві властивостей. Як система, що сама себе регулює та вдосконалює, вонахарактеризується єдністю протилежних тенденцій і процесів — інтеріоризації таекстеріоризації, диференціації та інтеграції, потягом до спілкування та доусамітнення, відокремлення тощо. Важливою є проблема джерел і характерусуперечностей особистості, їхньої ролі у формуванні особистості та шляхівподолання.
Динамічність тастійкість особистості дають їй змогу бути незалежною від безпосередніх впливівззовні, змінювати середовище відповідно до своїх намірів і планів, створюватиумови для власного розвитку.
Списоклітератури
1. Выготский Л.,Гетерштейн С, Фингерт Б., Шираиидт М. Основные течения современной психологии. Москва: Ленинград, 1999.
2. Выготский Л.С.Вопросы теории и истории психологии // Собрание сочинений: В 6 т. Москва, 1982.
3. Выготский Л.С.Кризис семи лет // Собр. соч.: В 6 т. — Т.4. — М., 1984.
4. Дубровина И.В. идр. Психология: Учебник для студ. сред. пед. учеб. заведений / И.В.Дубровина,Е.Е.Данилова, А.М.Прихожан; Под ред. И.В.Дубровиной. — 2-е изд., стереотип. —М.: Издательский центр «Академия», 2002. — 464 с.
5. Ждан А.Н. Историяпсихологии от античности до наших дней. Москва, 1990. Изучение традиций и научных школ в истории советской психологии/Под ред. А.Н. Ждан. Москва, 1988.
6. Исторический путьпсихологии: прошлое, настоящее, будущее. Москва, 1992.
7. Психологія:Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гойчарукта ін.; за ред. Ю.Л.Трофімова. — 3-тє вид., стереотип. — К.: Либідь, 2001. — 560 с.
8. РоменецьВ.А., Маноха I.П. Історія психології ХХстоліття: Навч. посібник / — К.: Либідь, 1998. – 992с.
9. Тенденцииразвития психологической науки / Отв. ред. Б.Ф. Ломов, Л.И. Анцыферова. Москва, 1989.
10. Ярошевский М.Г. История психологии.3-е изд. Москва, 1985.
11. Ярошевский М.Г. Л.С. Выготский: впоисках новой психологии. Санкт-Петербург, 1993.
12. Ярошевский М.Г. Психология в XXстолетии. Теоретические проблемы развитияпсихологической науки. 2-е изд. Москва, 1974.
13. Ярошевский М.Г., Анцыферова Л.И.Развитие и современное состояние зарубежнойпсихологии. Москва, 1974.