Соціально-психологічний підхід до вивчення подружніх конфліктів

Міністерствоосвіти і науки України
ВІДКРИТИЙМІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА» ХЕРСОНСЬКА ФІЛІЯ
Соціально– психологічний підхід до вивчення подружніх конфліктів
Роботана здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» заспеціальністю Психологія
Паламарчук Інна Василівна
Група 411
Спеціальність Психологія
Науковий керівник:
Ад’юнкт-професор психології,
Голєв СергійВасильович
Херсон – 2008

ЗМІСТ
Вступ
Розділ I Подружнійконфлікт як соціально – психологічний феномен
1.1Поняття подружніх конфліктів та їх особливості
1.2 Видита причини подружніх конфліктів
1.3Попередження та рішення подружніх конфліктів
Розділ II Психологічнадіагностика подружніх конфліктів
2.1Стандартизовані методики сімейної психодіагностики
2.2Психотерапевтичні методи діагностики подружніх конфліктів
Розділ III Практичне дослідження подружніх конфліктів
3.1 Наукове обґрунтування психодіагностики дослідження
3.2 Проведення дослідження та аналіз отриманихрезультатів
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУПАктуальність данного дослідження пов’язана із вирішенням практичних потреб суспільства стосовнопроблем конфліктних подружніх пар. Ми маємо статистику, що смертність (15%)перевищує народжуваність (11%). Інститут сім’ї, на який покладено функціювідновлення населення, занепадає. З десяти середньостатистичних подружніх паррозлучаються шість. Це свідчить про невміння людей вирішувати яквнутрішньо-особистісні, так і між особистісні конфлікти. Сімейні конфлікти єоднією з форм конфлікту. По оцінкам спеціалістів, в 80-85% сімей відбуваютьсяконфлікти.
Проблему подружніхконфліктів розглядали Лисенко В. А.; Волкова А. М.; Трапезнікова Т. М.; А. С.Качарян; Аргайл М.; Васильченко Г. С.Уиллард Ф. Харми; Юстицкіс;Ейдеміллер; Статман; Павлюков, Харчев4 і. А. Фурманов та інші.
Об'єктдослідження: подружніконфліктиу молодих подружніх пар проживаючих в м. Херсоні, в віці до 35 років, які вшлюбі не менше одного року, мають дітей.
Предметдослідження:виявлення залежності між задоволеністю шлюбом у подружніх пар та характером взаємодії їх вконфлікті.
Метадослідження:виявлення зв’язку між задоволеністю шлюбом у подружніх пар та характеромвзаємодії подружжя в конфліктній ситуації.
Цілідослідження:·         Теоретичне дослідження проблеми подружніхконфліктів;
·         Встановленнязв’язку між задоволеністю шлюбом та характером взаємодії подружжя в конфліктнихситуаціях;
Гіпотезадослідження:Задоволеність шлюбом у подружніх пар залежить від характеру взаємодії подружжяв конфліктній ситуації.
Задачідослідження:ü  Узагальнення та систематизація теоретичних знань зпроблеми подружніх конфліктів;
ü   Проведення дослідження характеру взаємодії подружжя в конфлікті та задоволеностішлюбом;
ü  Аналіз таузагальнення отриманих даних;
ü  Практичнедослідження взаємозв’язку задоволеності шлюбом та характеру взаємодії подружжяв конфлікті.
Методидослідження: тестування,статистична методологічна обробка в психології: лінійно кореляційний аналіз поПірсону.
Теоретичнезначення одержаних результатів полягає в зручності використання систематизованихтеоретичних даних з зазначеної теми. Можливе використання отриманих емпіричнихданих в викладанні курсу конфліктології у вузах.
Практичнезначення одержаних результатів полягає в можливості використання отриманих практичних данихпри роботі з подружніми парами.
Структурароботи: роботаскладається зі вступу, трьох розділів, загального висновку, списку використаних джерел тапятьох додатків. Зміст роботи викладено на 82 сторінках друкованоготексту включаючи таблиці. Список використаних джерел нараховує 80 робітукраїнських та зарубіжних авторів.

Розділ IПодружні конфлікти як соціально – психологічний феномен
 
1.1 Поняттяподружніх конфліктів та їх особливості
«Милісваряться — тільки потішаються» — так говорить народна мудрість. Але такце чи ні?
Психологизатверджують, що для шлюбу небезпечні дрібні, часто повторювані сварки, тому щовони поступово і неухильно ведуть до психічного відчуження між подружжям.Необхідно пам'ятати, що взаємна критика, претензії, під час сварки наособистісні якості один одного розширюють зону конфлікту. Сварка можерозростися до нездоланної проблеми, якщо неї виносити на широке обговорення зродичами і друзями, що волею-неволею нагадують про неї. Конфлікти в родиніприводять у стресовий стан одного чи відразу двох із подружжя, і порушуютьзвичну манеру спілкування в родині.
Якщо людина є під впливом власних негативнихпереживань, то вона не може адекватно оцінити ситуацію, у яку емоційнозадіяний, і протилежний об'єкт сприймається стереотипно. Тому рішення прийнятів конфлікті і коментарі, із приводу особистісних якостей мають підвищенустійкість і довго впливають на відносини.
Для запобіганнядеяких помилок у взаєминах необхідно пам'ятати:
ü  недостатньоточна, негативна інформація (якась підозра) породжує відповідну установкустосовно партнера, що відчувається при спілкуванні й у свою чергу породжуєнедоброзичливість і ворожість;
ü  багатохто, намагаючись сховати непевність у своїх достоїнствах, демонструють іпідкреслюють свої негативні якості. Така своєрідна «сміливість» незавжди зрозуміла партнеру і нерідко породжує ефект прямо протилежнийочікуваному. У той же час підкреслення своїх достоїнств (навіть дійсних) можепородити в партнера почуття сорому за відсутність таких у нього самого, щосприяє загостренню конфліктної ситуації. Часто причиною конфлікту в родиніслужать установки, що виникли в дитинстві, під впливом неадекватного поводженнячи батьків одного з них.
Характерні помилки батьків, що заохочують у дочокхлоп'ячий тип поведінки, або надмірно кокетливий стиль, що надалі чревате длячоловіка розчаруванням або через недостатню жіночність поводження, або черезпостійні ревнощі.
Благополуччяшлюбу залежить від підготовленості подружжя до нього. Готовність включаєсексуальне виховання, уміння господарювати, уміння спілкуватися, виявлятипочуття делікатності, бажання прислухатися до інтересів і потреб інших.
У шлюб вступаютьдва чоловіки, і кожний має свої звички, представлення, смаки, свій уклад життя.Подружжя може відрізняти: темперамент, відношення до людей, поняття процінності. Тому утворення родини припускає таке поводження з боку подружжя, щоуможливить злиття двох особистостей з різними життєвими цінностями.
Часто джереломконфлікту, що згодом може привести навіть до розводу є невідповідність ідеалу.Чоловіки шукають звичайно в жінці: цнотливість, любов до сімейного життя,уміння господарювати, виховувати дітей, уміння бути гарною коханкою, утішницеюв горі і хвороби, бути тією, котра зможе допомогти й утішити в старості. Жінкиж хочуть знайти в чоловіку ту людину, що зможе забезпечити її і її дітей, дастьпочуття захищеності, що упевнений у собі, у власних силах, цілеспрямований інадійний.
Зіткнувшись зізначною неузгодженістю між реальною людиною і створеним і викоханої в мріяхідеалом, молоде подружжя найчастіше виявляються не в силах впоратися зрозчаруванням, тому що не можуть коректувати поведінку партнера, у той же часне хочуть змінити свій ідеал, і в результаті розстаються.
Якщо в 19столітті були характерні відносини на жорстко закріплених ролях, де чоловік –добувач, а дружина – домогосподарка, то в наш час розподіл ролей зміщається, щонайчастіше веде до виникнення взаємних образ, конфліктам і розвалу родини.Виникаючі розбіжності між ідеалом створених сімейних взаємин і реальністю, детрадиційно вся домашня робота лягає на жінку, що до того ж і працює, сприяютьхронічному перевантаженню дружини, обмежуючи її час для повноцінноговідпочинку, виховання дітей і професійного росту. Постійні перевантаження єпричиною фізичної і нервової перевтоми, погіршують психологічний клімат уродині і створюють ґрунт для конфліктів.
Дуже часто незадоволеність у шлюбі зв'язуютьз недостатньою жіночністю в жінок і мужність в чоловіків. Прояв недостатньоїмужності чи жіночності партнера зв'язано зі спільним навчанням і трудовоюдіяльністю чоловіків і жінок. Наприклад, жінки, зайняті переважно чоловічими професіямивиявляють чоловічий тип мислення і характеру. Це викликано тим, що дівчатам знародження прищеплюють почуття рівноправності, і вони ні в чому не хочутьпоступатися хлопчикам, тим більше що вони розвиваються швидше. Однак на шляхудо обраної професії, дівчина зіштовхується з тим, що при рівних здібностях ізнаннях перевага віддається юнаку. Поступово формується прагнення не тількизрівнятися, але й обігнати юнака по всіх статтях. У результаті йде формуванняякостей, що далекі від ідеалу жіночності.
З іншої сторониформування мужності в хлопчиків ускладнюється тим, що практично усі вихователів дитячих садах і викладачі в школах — жінки. Крім того, велику частину часу вродині діти проводять з матерями. У результаті, виховуються жіночі чесноти.Таким чином, поводження хлопчиків, що не одержали правильне чоловіче вихованняв період становлення полової ролі, має два види:
1. постійна навмиснадемонстрація мужності яку підліток прагне підтвердити в актах агресії;
2. тип жіночогоповодження, що зв'язаний з розслабленням волі і інфальтивністю.
Щеоднією причиною сімейних конфліктів може стати жертовність (не варто її плутатиз щиросердечною щедрістю). У даному випадку цей стан, при якому людина непросто страждає, а демонструє свої страждання. Це ситуація, коли на початкусімейного життя дружина з радістю виконує замість коханої людини йогообов'язку. Чоловік звикає до цьому і вважає, що так і повинно бути. Згодомдружина утомлюється від такого положення і проголошує себе жертвою. Постійнідокори з її боку, у свою чергу дратують і стомлюють чоловіка. Ще один прикладжертовності, коли мати присвячує всю себе здоровій дитині, і вся сфера їїінтересів цілком зводиться до нього. Оббираючи себе вона виховує егоїстапороджує в дитини почуття провини. І в тім, і в іншому випадку вона псує життяі собі і дитині. А постійні докори і вимога якої-небудь віддачі за принесенужертву ведуть до невдоволення і конфліктів по обидва боки.
Однієї з причинсімейних конфліктів є також ревнощі. У чоловіків і жінок ревнощі мають різнуспрямованість. Чоловік ревнує дружину до усьому, що відволікає увагу від ньогосамого: до її роботи, до власних дітей, онукам, подругам і іншим чоловікам. Навідміну від цього ревнощі дружини спрямовані тільки на іншу жінку і неторкається інтересів чоловіка. Нерозуміння розходжень орієнтації ревнощів учоловіків і жінок може створити передумову для конфліктів у родині. Прагненняконтролювати чоловіка чи дружину найчастіше свідчить про невпевність у собі іміцності взаємин.
У залежності відсуб'єктів у взаємодії сімейні конфлікти підрозділяються на конфлікти між:подружжям, батьками і дітьми, подружжям і батьками кожного з чоловіків,бабусями (дідусями) і онуками.
Ключову роль усімейних відносинах грають конфлікти. Вони частіше виникають черезнезадоволення потреб чоловіків. Виходячи з цього виділяють основні причиниподружніх конфліктів:
ü  психосексуальнанесумісність подружжя;
ü  незадоволенняпотреби в залежності свого «Я», неповага почуття гідності з бокупартнера;
ü  незадоволенняпотреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, увага і розуміння;
ü  пристрастьодного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики,фінансові витрати тільки на себе і т.д.);
ü  незадоволенняпотреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань ведення домашньогогосподарства, виховання дітей, у відношенні до батьків і т.д.;
ü  розходженняв потребах по проведенню дозвілля, захопленнях.
Крім того,виділяють фактори, що впливають на конфліктність подружніх відносин. До нихвідносять кризові періоди в розвитку родини (С. Кратохвіл).
Перший рікподружнього життя характеризується конфліктами адаптації друг до друга, колидва «Я» стають одним «Ми». Відбувається еволюція почуттів,закоханість зникають і чоловіки з'являються друг перед іншому такими, які вониє. Відомо, що в перший рік життя родини імовірність розвалу велика, до 30%загального числа шлюбів (И. Дорно).
Другий кризовийперіод зв'язаний з появою дітей. Ще незміцніла система «Ми»піддається серйозному іспиту. Що ж лежить в основі конфліктів у цей період?
• Погіршуютьсяможливості професійного росту подружньої пари.
• У них стаєменше можливостей для вільної реалізації в особисто-привабливій діяльності.
• Утома дружини,зв'язана з відходом за дитиною, може привести до тимчасового зниженнясексуальної активності.
• Можливізіткнення поглядів чоловіків і їхніх батьків із проблем виховання дитини.
Третій кризовийперіод збігається із середнім подружнім віком, що характеризується конфліктамиодноманітності. У результаті багаторазового повторення тих самих вражень уподружжя настає насичення один одним. Цей стан називають голодом почуттів, колинастає «ситість» від старих вражень і «голод» по новим (Ю.Рюріков).
Четвертий періодконфліктності відносин подружжя настає після 18—24 років спільного життя. Йоговиникнення часте збігається з наближенням періоду інволюції, виникненнямпочуття самітності, зв'язаного з відходом дітей, що підсилюється емоційноюзалежністю дружини, її переживаннями з приводу можливого прагнення чоловікасексуально виявити себе на стороні, «поки не пізно» (С. Кратохвіл).
Значний вплив наімовірність виникнення подружніх конфліктів роблять зовнішні фактори:погіршення матеріального становища багатьох родин; надмірна зайнятість одного зподружжя (чи обох) на роботі; неможливість нормального працевлаштування одногоз подружжя; тривала відсутність свого житла; відсутність можливості улаштуватидітей у дитячу установу й ін.
Перелік факторівконфліктності родини був би неповним, якщо не назвати макрофактори, тобтозміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме: ріст соціальноговідчуження; орієнтація на культ споживання; девальвація моральних цінностей, утому числі традиційних норм сексуального поводження; зміна традиційного положенняжінки в родині (протилежними полюсами цієї зміни є повна економічнасамостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий стан економіки,фінансів, соціальної сфери держави.
Дослідженняпсихологів показують, що в 80—85% родин є конфлікти. Що залишилися 15—20%фіксують наявність «сварок» по різних приводах (В. Полікарпов, Ц.Залигіна). У залежності від частоти, глибини і гостроти конфліктів виділяютькризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини (В. Торохтій).
Кризова родина. Протистояння інтересів іпотреб чоловіків носить гострий характер і захоплює важливі сферижиттєдіяльності родини. Подружжя займають непримиренні і навіть ворожі позиціїпо відношенню один до одного, не погоджуючись ні на які поступки. До кризовихшлюбних союзів можна віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться награні розпаду.
Конфліктнародина. Міжчоловіками маються постійні сфери, де їхні інтереси зіштовхуються, породжуючисильні і тривалі негативні емоційні стани. Однак шлюб може зберігатися завдякиіншим факторам, а також поступкам і компромісним рішенням конфліктів.
Проблемнародина, длянеї характерно тривале існування труднощів, здатних завдати відчутного ударустабільності шлюбу. Наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного зчоловіків, відсутність засобів на зміст родини, осуд на тривалий термін зазлочин і ряд інших проблем. У таких родинах ймовірне загострення взаємин, появапсихічних розладів в одного чи обох чоловіків.
Невротичнародина. Тутосновну роль грають не спадкоємні порушення в психіці чоловіків, анагромадження впливу психологічних труднощів, з якими зустрічається родина насвоєму життєвому шляху. У чоловіків відзначається підвищена тривожність, розладсну, емоції по будь-якому приводі, підвищений агресивність і т.д.
Конфліктне поводженняподружжя може виявлятися в схованій і відкритій формах. Показниками схованогоконфлікту є: демонстративне мовчання; різкий жест чи погляд, що говорить пронезгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкресленахолодність у відносинах. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкритурозмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративнідії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі), образафізичними діями й ін.
У складномукомплексі причин зухвалих дезорганізацію і розпад родини, значне місце займаютьпричини соціально-психологічні, зв'язані зі специфікою взаємин і спілкуваннячоловіків у родині. Стає усе більш очевидним, що оптимізація одних лишесоціально-економічних умов життя родини не завжди приводить до підвищеннястабільності шлюбу. Про це свідчать і дані соціологічних досліджень (Гурко,1982; Павлюков, 1980; Харчєв, 1983).
В основу їхньогодослідження була покладена така модель родини, що, по-перше, припускалаоптимальні соціально-економічні умови життя родини (відсутність алкоголізму,аморального поводження чоловіків, наявність гарних матеріальних і житлових умові т.п.) і, по-друге, виключала будь-яку психопатологію чоловіків. Це даломожливість сконцентрувати увагу на соціально-психологічних факторах, щовпливають на зміну рівня стабільності родини.
Основнимсоціально-психологічним фактором, що викликає дестабілізацію і розпад родини, єнегативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодіїподружжя. Подружній конфлікт являє собою складне явище, що охоплює різні рівнівзаємодії подружжя. Він може зароджуватися і протікати на рівні взаєминподружжя, не реалізуючи визначений час у їхньому поводженні (стадія схованогоконфлікту). Наприклад, негативні міжособистісні відносини між подружжям(недовіра, байдужність, невдоволення й ін.) можуть якийсь час не знаходитивідображення в їхньому спілкуванні як сукупності актів поводження, щоспостерігаються. Загострення взаємин подружжя приводить до того, що конфліктохоплює і сферу їхнього спілкування, виявляючись у різних формах конфліктногоповодження (вербального і невербального). Перехід конфлікту на поведінковийрівень є свідченням його загострення і переростання від схованої у відкритустадію.[46]
Конфлікти можутьвиникати не тільки в результаті негативних міжособистісних відносин чоловіків,але і як наслідок дезорганізації їхнього спілкування. Наприклад, недотриманнячоловіками елементарних норм повсякденного життя, що виражається в уїдливості,брутальності, неуважності, провокує конфлікти саме на поведінковому рівні. Причастому повторенні такі конфлікти формують негативні взаємини чоловіків. Вонистають більш стійкими, сутужніше переборюються.
Виникненняподружнього конфлікту залежить не тільки від об'єктивних причин (наприклад, відспецифіки умов протікання конфлікту і характеристик його учасників), але і відсуб'єктивних факторів представлення учасників конфлікту пр самих себе (про своїпотреби, цінності, мотивах і т.д.) і представлення про шлюбного партнера; вониможуть бути причиною подружніх конфліктів. Характер цих представлень є багато вчому предметом вивчення соціальної психології. Усвідомлення конфліктуучасниками взаємодії може бути адекватним, неадекватним (коли подружжясприймають об'єктивну конфліктну ситуацію перекручено) і навіть помилковим(коли конфліктна взаємодія подружжя виникає на основі неправильної оцінки себеі партнера).
Згідностатистичним даним (Сисенко, 1983) значний відсоток розводів приходиться намолоді родини, де тривалість шлюбного союзу складає від одного до п'яти років.Особливо яскраво виявляється ця тенденція у великих містах. Виходячи з цього,об'єктом даного дослідження минулого обрані молоді подружні пари, що проживаютьу Москві, у віці до 35 років, що складаються в шлюбі не менш одного року, щомають дітей.
Визначаючипредмет дослідження він виходив з того, що сучасний шлюб ґрунтується насумісності чоловіків як особистостей. Рад авторів розуміє любов як міцнийкомплекс почуттів, що складає з великого числа компонентів, у тому числі нетільки емоційної прихильності й емоційної привабливості подружжя, але інаявності етичних почуттів (дружби, поваги, довіри, взаєморозуміння).Сумісність подружжя визначається значною мірою можливістю спільного задоволенняв шлюбі ряду основних потреб (спілкування, пізнання, матеріальних і рольовихпотреб, потреби в захисті «Я-концепції».
Кожний з подружжядо моменту вступу в шлюб має сформовані потреби, що не можуть бути ідентичнимив обох шлюбних партнерів. Нерідко ці потреби виявляються суперечливими. Спільнежиття жадає від подружньої пари готовності до компромісу, уміння вважатися зпотребами партнера, уступати один одному, розвивати в собі такі якості, яквзаємна повага, довіра, взаєморозуміння, що сприяє оздоровленню психологічногоклімату в родині і кращій взаємній адаптації чоловіків. У цьому випадкупротиріччя в потребуючій сфері подружжя не приймають гострих форм і успішнопереборюються. Невміння знайти правильну лінію поводження в родині приводить дотакого загострення протиріч обох шлюбних партнерів, при яких задовольнитипотреби кожного з подружжя у даної шлюбній диаді стає надзвичайно чи важконавіть неможливо. Це приводить до виникнення фрустрацією в одного чи обохпартнерів, створює дисгармонію в подружніх взаєминах.
Предметомдослідження є виявлення протиріч у потребуючій сфері чоловіків, що приводять допорушення взаємодії між подружжям, до виникнення конфліктів. Розглядаючивзаємодію подружньої пари, він виділив об'єкт і умови взаємодії. Під об'єктомвзаємодії розуміли спільне задоволення подружжям ряду потреб.
Виділені п'ятьгруп потреб (блоків):
1. Потребачоловіків у виконанні визначених ролей у родині: матері-батька,чоловіка-дружини, хазяїна-господарки, жінки-чоловіка, глави родини, більшість зякий є новими для вступаючих у шлюб. Однієї з причин конфліктів у родиніслужить розбіжність представлень подружжя про виконання кожним з них сімейнихролей.
2. Потребаподружжя у спілкуванні один з одним і з друзями.
У дослідженнібули порушені наступні аспекти спілкування подружньої пари:
а) Шлюбніпартнери розглядалися як сумісні чи несумісні по параметрі товариськість —замкнутість. Передбачалося, що у випадку асиметрії цих якостей товариськістьодного з чоловіків може вступати в протиріччя з аутизмом іншого, провокуючивиникнення конфлікту.
б) Спілкуваннявиконує в родині дуже важливу психотерапевтичну функцію. У спілкуванні,заснованому на співпереживанні, взаємній повазі, подружжя знаходять підтримкусвоїх вчинків, настроїв, почуттів, переживань, одержують емоційну розрядку. Інавпроти, взаємне відчуження, що дезорганізує спілкування подружжя формує в нихпочуття самітності, незахищеності, взаємній незадоволеності, провокуючи сімейніконфлікти.
3. Пізнавальніпотреби чоловіків. Дослідження, що раніше проводилися, показали, щоінтелектуальні цінності є найбільш важливими для подружжя, займаючи одне зперших місць по загальній шкалі шлюбних цінностей. Ми зосередили основну увагуна вивченні потреби подружжя у духовному росту й удосконалюванні, оскільки цяпотреба, по-перше, є найменш вивченої і, по-друге, представляється нам удостатньому ступені конфліктогенної при наявності асиметрії в подружньої діаді.
4. Матеріальніпотреби, що включають, у спільному придбанні необхідних родині матеріальнихцінностей і в забезпеченні благополуччя. Передбачалося, що егоїстичні тенденціїодного чи обох чоловіків, що виявляються в прагненні максимально задовольнитивласні матеріальні потреби на шкоду інтересам іншого партнера і всієї родини вцілому, можуть привести до виникнення конфліктів.
5. Потреба взахисті «Я-концепції» як сукупності образів «Я», щозабезпечують уявлення людини про самого себе як про відому цілісність івизначеність, що виникає не тільки на основі самосприйняття індивіда, але і якрезультат сприйняття його іншими, соціальним оточенням. Оскільки «Я-концепція»формується, розвивається і підтримується в соціальній взаємодії, остільки дляідентифікації людини із самим собою, для підтримки цілісності і цінності йогоособистості вкрай необхідно, щоб власне уявлення про себе збігалося з тим, що,на його думку, думають про нього навколишні. Особливо важливо в цьому планідумка значимих інші, відповідно до якого людина очікує і визначеного відношеннядо себе навколишніх, стійких проявів у спілкуванні з ними, що підтримують унього почуття своєї визначеності, значимості, важливості.
В умові взаємодіїбули включені наступні фактори:
1. Культураспілкування чоловіків у родині, тобто чи дотримання недотримання ними нормповсякденного життя, що регулюють їхні моральні відносини: увічливість,чуйність, тактовність, доброзичливість, уважність і ін.
2. Взаємнаінформованність подружжя про різні сторони життя й особистісних особливостейодин одного. Це умова взаємодії подружжя відіграє важливу роль в адекватностіїх взаємних перцепцій необхідних для формування правильних представлень пропартнера в процесі комунікації, будучи необхідною умовою успішності протіканняїхньої взаємної адаптації, а отже, і підвищення стабільності шлюбу. Високийрівень взаємної інформованності подружжя є також основою формування довірчихвідносин у родині.
3. Рівеньморальної мотивації подружжя у різних сферах сімейної взаємодії як показникрозвитку їхньої моральної свідомості і самосвідомості. У регуляції поводженнялюдини велике значення має ієрархія (супідрядність) мотивів. У сімейнійвзаємодії дуже важливо визначити рівень ведучого мотиву, що спонукує поводженнякожного з подружжя. Перший (нижчий) рівень моральної мотивації заснований набезпосередніх переживаннях, бажаннях, прагненнях або залежить від зовнішньоїситуації (наприклад, від оцінок навколишніх) як мимовільні побудникиповодження. Другий (вищий) рівень моральної мотивації заснований напереконаннях людини, його ідеалах, принципах, свідомо поставлених цілях, щоможуть придушувати безпосередні спонукання. Рівень моральної мотивації впливаєна рівень самоконтролю, на почуття відповідальності за свої дії, за долюродини.
4. Проведеннядозвілля. Потреба подружжя у спільному проведенні дозвілля є одним знайважливіших показників рівня стабільності родини взагалі і молодої родини особливо.Спільні дозвільні заняття молодих чоловіків свідчать про їх успішну взаємнуадаптацію, про уміння ефективно вирішувати проблеми, що встають у процесіспільного життя, а також про позитивної емоційної окрашенності їхнійспілкування. І навпроти, прагнення чоловіків роздільно проводити дозвілля —яскравий показник того, що взаємне спілкування втратило для чоловіків своюемоційну привабливість.
Істотне значенняу виникненні конфлікту мають ті чекання, що сформувалися в партнерів до моментувступу в шлюб під впливом їхніх особистісних особливостей і схильностей іспецифіки соціокультурного середовища для молодих подружніх пар найбільш типовепідвищення чекання один до одного, що нерідко є основою конфлікту прирозбіжності цих чекань з дійсністю. Вони в більшості випадків указують нанедостатню нравствено-психологічну підготовленість молоді до шлюбу.
Аналізрезультатів дослідження дозволяє зробити висновок, що причини для виникненняконфліктів маються в будь-якому типі родин, що обумовлено індивідуальними розходженнямиподружжя. Однак конфлікт виступає не обов'язково як фактор дестабілізаціїродини, виконуючи не тільки деструктивну, але і конструктивну функцію. Устабільних родинах конфлікти протікають на загальному тлі позитивних взаєминподружжя, їхньої взаємної задоволеності й емоційної прихильності. Томуконфлікти тут виконують конструктивну функцію, тому що, виявляючи взаємнідомагання подружжя, розходження їхніх потреб, установок, намірів, допомагаютьвиробити єдині позиції і сприяють успішної адаптації партнерів до шлюбу. Унестабільних і почасти в проблемних родинах конфлікти протікають на тлінегативних відносин подружжя, їхньої взаємної незадоволеності і чи ослабленнявтрати емоційної привабливості партнерів. Такі конфлікти, що заважають виробитиподружжю єдину точку зору, що приводять до дезорганізації їхнього спілкування іспівробітництва, до дезадаптаціі, варто розглядати як деструктивні конфлікти.
Якщо розглядативсі порушені в дослідженні сфери (блоки) життєдіяльності родини з погляду їхконфликтогенності, то на першому місці для всіх груп родин коштує блок «культураспілкування», тобто чи дотримання недотримання чоловіками нормповсякденного життя, що регулюють їхні моральні відносини. Стабільність шлюбу взначній мірі обумовлена високою культурою спілкування шлюбних партнерів.Систематичне порушення подружжям сімейної етики в спілкуванні один з однимнегативно впливає на їхні взаємини, приводячи до виникнення стійких, хронічнихконфліктів у родині. При цьому високий ступінь конфліктності даного блокупорозумівається не тільки низькою культурою спілкування шлюбних партнерів, алеі тим, що в ньому насамперед відбивається незадоволеність чоловіків употребуючій сфері.
Другим позначимості джерелом конфліктів у родині є недостатня задоволеність потреби взахисті «Я-концепції» у процесі взаємодії подружжя. Тому що стійкість«Я-концепції» підтримується сталістю очікуваних форм відносин іспілкування з боку соціального оточення, то взаємини подружжя, що засновані напсихічній підтримці, взаєморозумінні, емоційному комфорті відіграють важливуроль в усвідомленні ними значимості і цінності свого «Я». Відсутністьуваги, турботи, згоди, психічної підтримки приводить до незадоволеності в нихпотреби в любові, повазі, у відчутті своєї значимості, у збереженні почуттявласної гідності, необхідних для підтримки «Я-концепцію» кожного зподружжя. Потреба в захисті «Я-концепції», що виражається в протестішлюбних партнерів проти обмеження особистої гідності, неповажного відношення,приводить до виникнення конфліктів між подружжям.
Третє місце поконфліктності займають дві сфери взаємодії подружньої діади:
1. Рольова(задоволення рольових потреб чоловіків: матері-батька, чоловіка – дружини,хазяїна— господарки, чоловіка-жінки, глави родини). Конфлікт виникає в результатінеоднозначного розуміння подружжям цих ролей і неоднозначного уявлення провиконання кожним партнером тієї чи іншої сімейної ролі. Особливо гостропротікає конфлікт через розбіжність представлень про сімейне лідерство.
Особливостівзаємодії, що зв'язані з взаємної інформованністю про різні сторони життя йособистісних особливостей партнера. Високий рівень взаємноїинформованостіподружжя є основою формування довірчих відносин у родині.Небажання подружжя інформувати один одного про свої справи, наміри, планахпороджує підозрілість, взаємну недовіру, емоційну напругу у взаєминахпартнерів, знижується рівень задоволеності шлюбом, провокує виникненняконфліктів. При цьому так само, як і культура спілкування, взаємнаінформованність найчастіше є відображенням порушення інших сфер подружньоївзаємодії.
Результатомдослідження дали підстава припустити, що рівень конфліктності корелюється зрівнем моральної мотивації шлюбних партнерів, тобто чим вище рівень моральноїмотивації подружжя, тим нижче рівень конфліктності в їхніх родинах. Мотиваційнаструктура вищого типу відрізняється від нижчого перевагою орієнтації насамооцінку як ведучий мотив поводження замість орієнтації на оцінкунавколишніх. Чим вище рівень моральної мотивації подружжя, тим у більшомуступені вони усвідомлюють себе суб'єктами власної діяльності, а не об'єктамизовнішніх впливів, і тим у більшому ступені вони керуються у своїх діяхсовістю, що стає головним регулятором їхнього поводження.
Рівень моральноїмотивації визначає специфіку моральних позицій подружжя. Для міцності шлюбудуже важлива єдність моральних позицій подружжя. Несумісність моральнихпринципів шлюбних партнерів спричиняє розходження в сфері моральних почуттівподружжя (совісті, боргу, честі і т.п.), що знаходить вираження в неузгодженостіточок зору пари на виховання дітей, на розподіл домашніх навантажень, на мірувідповідальності кожного з подружжя перед родиною на верховенство в родині іт.п., сприяючи виникненню конфліктів у родині.
Дослідженняпоказало, що кожній групі подружніх пар присущи характерні для нихконфліктогені блоки.
1. У групістабільних подружніх пар має місце неоднозначне представлення подружжя продеякі із сімейних ролей, що приводить до виникнення конфліктів у рольовійсфері. Однак, протікаючи на тлі позитивних міжособистісних відносин, конфліктизважуються конструктивно. В інших сферах взаємодії потреби чоловіківнесуперечливі і задовольняються в обох партнерів. У стабільній групі вподружніх діад має місце високий рівень задоволення потреби в захисті «Я-концепції»,у духовному росту й удосконалюванні. Успішність взаємодії подружжязабезпечується за рахунок високого рівня моральної мотивації обох з пари,культури спілкування, високого рівня взаємної інформованності і перевагиспільного проведення дозвілля.
2. У групінестабільних подружніх пар не задоволена потреба в захисті «Я-концепції»,у культурі спілкування, в однозначному розумінні сімейних ролей.Інформованність подружжя цієї групи друг про друга дуже поверхнева і стосуєтьсяповедінкових, а не особистісних особливостей партнера. Подружжя не прагнепроникнути в духовний світ один одного, що приводить до відсутності в нихвзаєморозуміння. При достатній погодженості думок подружжя цієї групи щодо сферрозладу кожен партнер шукає причину розладу насамперед у неправильному, з йогопогляду, поводженні партнера, а не у своєму власному. Низька взаємна оцінкарівня моральної мотивації в нестабільних чоловіків свідчить про те, що вониперекладають один на одного провину за розпад родини, вважаючи, що саме партнерне усвідомлює належною мірою своєї відповідальності за долю родини, і невиконує свого боргу перед нею. При низькому рівні задоволеності шлюбом і втратіемоційної прихильності конфлікти в цій групі родин носять деструктивнийхарактер.
3. Проблемніподружні пари займають проміжне положення між стабільними і нестабільними. Навідміну від нестабільної групи в проблемних родинах зберігається визначенаемоційна прихильність партнерів, але вона значно нижче, ніж у стабільнихродинах. У той же час рівень задоволеності шлюбом у проблемній групі майже втри рази нижче, ніж у стабільній (у нестабільних родин оцінка задоволеностішлюбом негативна, тобто вони не задоволені шлюбом).
Суб'єктивнанизька оцінка задоволеності шлюбом обумовлена незадоволеністю потреби подружжяу духовному росту й удосконалювання. Взаємодія партнерів здійснюється на тлінизької культури спілкування і низького рівня взаємної інформованності. Навідміну від нестабільних родин у проблемних подружніх пар вище рівеньзадоволення в захисті «Я-концепції».
Рівень моральноїмотивації подружжя проблемної групи нижче, ніж у стабільних пар, але значновище, ніж у нестабільних, що дозволяє їм усвідомлювати свою відповідальністьперед родиною і прагнути неї зберегти.
Таким чином, удійсному дослідженні були виділені фактори, що впливають на утворенняконструктивних чи деструктивних подружніх конфліктів, до яких, на його думку,відносяться: можливість задоволення шлюбними партнерами в шлюбі своїх основнихпотреб, характер міжособистісних відносин, рівень моральної мотивації подружжя,умови взаємодії (культура спілкування, взаємна інформованності, проведеннясімейного дозвілля).
Оскільки наповедінковому рівні конфліктності у родинах різного типу (особливо в проблемнихі нестабільних) виявляється однаково, те, використовуючи специфіку вищевказанихфакторів, можна з'ясувати, до якого саме типу відноситься кожна конкретнародина, що дозволить визначити необхідність чи збереження розірвання даногошлюбу. Від рішення цього питання залежить стратегія і тактика консультуванняконфліктної пари, тому що розірвання проблемної (з ознаками стабільності) париможе викликати невротизацію і в остаточному підсумку зниження працездатностірозведених подружніх пар, а збереження нестабільного шлюбу може принести збитокособистісному розвитку шлюбних партнерів і, отже, неможливість створення нимигармонічного шлюбу.[47]
1994 рікоголошений ООН Міжнародним роком родини. Офіційною емблемою Міжнародного рокуродини обраний малюнок художниці Катрін Лттасі-Рольє (Відень) «Серце піддахом» який символізує торжество життя і любові в будинку, де для кожногознаходять турботу, теплоту, безпеку, безумовне прийняття. Те, як виконанаемблема (в оригіналі вона червоного кольору), повинне символізуватинаступність, здійснювану родиною, складність структури родини, а також деякучастку волі, творчості, що виникають при функціонуванню кожної родини,незалежно від специфіки того суспільства, у яке ця родина включена.
Із соціологічноїточки зору родина є найважливішим елементом суспільства: для здорового суспільстванеобхідна здорова родина, що адекватно виконує усієї своєї функції: культурну,емоційну, соціально-економічну. Зокрема, будучи соціальним інститутом, щозахищає право людини на особисту власність, дане йому від природи, родина маєсамі істотні зв'язки з економічним життям суспільства, використовуючи іпоповнюючи його різноманітні, насамперед людські, ресурси.
У психологічномузмісті сімєю можна визначити як систему міжособистісних взаємодій, покликаних,у самому загальному плані, з одного боку, захистити індивіда від маніпулятивнихвпливів суспільства, а з іншого боку — пристосувати його до життя в цьомусуспільстві, дати засобу для нормального функціонування в ньому.
Психологіявнутрісімейних взаємин безпосередньо сполучена з психологічними проблемамирозвитку кожного зі складових родин індивідів, будучи не тількиперсоналізованим дитинством, але і персоналізованою зрілістю, старістю,— етапижиттєві шляхи людини, усі самої гострої екзистенціальні проблеми людства в томчи іншому виді представлені в психології внутрісімейних взаємин уже тому, щородина є найважливішим елементом соціальної ситуації розвитку кожного людськогоіндивіда, а особистісне і соціальне представлені тут у складних, суперечливихвзаєминах.
Внутрісімейніміжособистісні взаємодії, з одного боку, сприяють асиміляції культурних схемсуспільства в структуру особистості, а з іншого боку — аккомодируют внутрішнійсвіт індивіда до культурних схем суспільства. Такі асиміляції й акомодаціїіноді сприяють подоланню розірваності, роз'єднаності різних сторінособистісного буття, а іноді збільшують їх, що приводить до утворенняособистісних комплексів, «тіні» і т.д.
Поняттяпозитивності — негативності є ключовим як у традиційних, так і в новітніхконцепціях психології міжособистісних відносин у родині і сімейнійпсихотерапії. Так, у поведінково-оріентированних теоріях внутрісімейніконфлікти розглядаються як функція низької норми позитивноговзаємопідкріплення, а терапевтичні зусилля направляються на зменшеннянегативності в комунікаціях між членами родини. Традиційний психоаналітичнийпідхід зосереджує увагу на ранньому негативному життєвому досвіді, що ускладнюєяк горизонтальні, так і вертикальні внутрісімейні взаємини і виявляються унесвідомих переживаннях. Кінцева мета сімейної системної психотерапії –допомогти родині як цілому позбутися від негативних по своїй істотівзаємозавісимостей і психологічних захистів, що обумовлюють негативніпатологічні комунікації між членами родини. Гуманстично-ориентированнапсихотерапія родини на перше місце ставить конгруентну, взаимоприймаючу іэмпатичну міжособистісну взаємодію як позитив внутрісімейних взаємин на відмінувід маніпулятивності, директивності, не дійсності самопред'явлень у такихвзаєминах. Універсальний напрямок корекції внутрісімейних взаємин убік більшоїгармонійності, органічності, позитивності є лейтмотивом також більшостіновітніх теорій. Наприклад, онтопсихологія й онтопсихотерапія родини,розроблювальна італійським психологом А. Менегетті описала ряд феноменів такназваної негативної психології, що характеризується неусвідомлюванимвторгненням одного члена родини в життя іншого, що затінює внутрішнє позитивнеядро іншого, його справжнє буття.
Поняття «позитивність»стосовно до психології внутрісімейних взаємин уперше систематично розробленонімецьким психотерапевтом Н. Пезешкіаном[44] який використовував його якпохідне від латвійського «positum» («реальний», «фактичний»,«наявний у наявності»). Позитивна сімейна психотерапія в цьомуконтексті виступає, з одного боку, як систему психологічної допомоги родині, щоорієнтується на цілісність, єдність у розмаїтості, подолання всякоїоднобічності по відношенню, як до внутрішньої картини світу людини, так і дойого життя в соціумі, з іншого боку — як сімейна психотерапія в межкультурнійпроекції, межкультурній підхід до проблеми корекції внутрісімейних взаємин.Розкриємо даного положення, запропоновані Н. Пезешкіаном, більш докладно.
Перше:позитивність як цілісність. Тут продовжується традиція гуманістичноїпсихології, що обговорювалася вище, прийняття суб'єкта усього цілком, у всійрізноманітній складності його життєвої позиції, як наділеного потенціями добезупинного розвитку і самореалізація, відповідального за свій вибір. Реальноіснують не тільки дефекти, симптоми, проблеми, але і здатності клієнта і йогородини для їхнього подолання, неповторні й унікальні позитивні якості, щоскладають зону найближчого розвитку кожної людини. Здатності позитивногобачення суб'єкта в системі внутрісімейних взаємин потрібно тренувати,переборював нетерпимість, схильність критикувати, нездатність приймати іпідтримувати не тільки іншого, але і самого себе.
Друге:позитивність як міжкультурний підхід. Людина живе у світі, наповненомувсілякими культурно-ціннісними орієнтаціями, що іноді мирно співіснують, а інодівступають у конфлікт один з одним. Не тільки в різних частинах світла людиособливим чином працюють, відпочивають, хворіють, спілкуються, фантазують(причому одні зразки індивідуального поводження не гірше і не кращі інших)розмаїтість можна побачити в будь-якому соціумі: державі, трудовому колективі,родині. Однак кожен конкретний індивід схильний дивитися на світ через призмувласного досвіду, тієї конкретної системи культури, у якій він ріс і формувавсяяк особистість. Зокрема, у внутрісімейних взаєминах ми нерідко відносимося зпобоюванням до незнайомих звичаїв, цінностям, зразкам поводження нашихблизьких, що перешкоджає позитивному, приймаючому і підтримуючому відношенню доіншого.
Вивченняміжособистісних відносин у родині тісним образом зв'язано з психологічнимипроблемами позитивності негативності в розвитку кожного індивіда. У цьомуконтексті для нас істотно намічене Б.С. Братусем розведення чотирьох рівнів уструктурі особистості: егоцентричного, группоцентричного, гуманістичного(просоціального) і духовного, а також його визначення категорії особистості якспособу присвоєння загальнолюдської сутності, зафіксованого в моральномудосвіді людства. При цьому зміст особистості покладається в залежності від їїзв'язку із сутності характеристиками людського буття, а її «нормальність»чи «анормальність» ставляться в залежність від того, як вона служитьлюдині, «чи сприяє її позиція, конкретна організація і спрямованістьприлученню до родової чи людської сутності, навпроти, роз'єднує з цієюсутністю, заплутує й ускладнює зв'язки з нею… Стати особистістю — по-перше,зайняти визначену життєву, насамперед міжлюдську моральну позицію; по-друге, удостатньому ступені усвідомлювати її і нести за неї відповідальність „
Егоцентричнийрівень визначається прагненням ідивіда лише до власної зручності, вигоди;відношення до іншим сугубо споживче, у залежності від того, чи допомагає іншийособистому успіху чи ні. На группоцентричному рівні людин ідентифікує себе зякою-небудь групою і відношення його до інших людей залежить від того, чивходять вони в цю групу чи ні; “інші» поділяються на коло «своїх»,що володіють самоцінністю, і «чужих», її позбавлених. Нагуманістичному (просоціальному) рівні принцип самоцінності стає загальним; посуті справи, тільки починаючи з цього рівня, затверджує Б.С. Братусь, можнаговорити про моральність (на попередніх рівнях ми маємо справу з мораллю), ітільки тут починає працювати відомий імператив И. Канта — роби так, щоб правилотвого поводження було придатним для всього людства, що рівнозначно золотомуправилу етики: веди себе з іншими так, як би ти хотів, щоб інші велись з тобою.Духовна ступінь розвитку особистості (Б.С. Братусь називає її ще сакральної,есхатологічною) є, з погляду цього автора, найвищої, над гуманістичної,— на ційступіні «людин починає усвідомлювати себе і дивитися на себе й іншого неяк на кінцевих і смертних істот, але як на істот особливого роду, зв'язані, щоспіввідносяться з духовним світом, як на істот, життя яких не кінчається разомз кінцем життя… це рівень, у межах якого зважуються суб'єктивні відносинилюдини з Богом, встановлюється особиста формула зв'язку з ним»
Дуже часто востанні настільки бурхливі сторіччя, рятуючи людини від фобій, особливо відстраху смерті, визначав позитивні регулятиви в інтраперсональнім,інтерперсональнім і більш широкому соціальному контекстах (позитивний образлюдини як гори, повної коштовностей, універсальний для всіх монотеїстичнихрелігійних навчань), релігія сама перетворювалася в морально-психологічнупроблему через фанатизм, нетерпимості, жорстокості до інакомислячим і щосумнівається, що дуже істотно не тільки, для взаємин усередині великихсоціальних груп, але також і для безпосередніх міжособистісних взаємодій,особливо між родичами.
Якщо релігіяглуха до людських повсякденних нестатків (часто власне психологічним по своїйприроді, а не, як представляється на перший погляд, економічним, політичним іт.д.), радощям і прикрощям душі, то люди біжать від традиційної духовності внегативізм атеїзму і вульгарного матеріалізму (маючого можливість приймати яккомуністичні, так і сугубо капіталістичні, ринкові форми хоча і що залишаєтьсяманіпулятивним по своїй суті) або звертаються до нового радикальноантипсихотерапевтичній релігійності, що використовує психологічні кризи (у томучислі й у сфері міжособистісних взаємин у родині) людей для контролю над їхньоюсвідомістю.
«Не можнабути глухим і думки,— пише К. Юнг,— що і дух також є не абсолютним, а чимосьвідносним, нужденним у доповненні і поповненні життям.., у нас занадто багатоприкладів, коли дух настільки опановував людиною, що жив уже не людину, атільки дух, причому не в змісті більш багатої і насичений для людини життя, анавпаки… Життя — це критерій істини духу. Дух, що позбавляє людину всіхжиттєвих можливостей,— це дух загубленний… Життя і дух являють собою дві чисили необхідності, між якими знаходиться людина. Дух наділяє його життя змістомі можливістю найбільшого розквіту. Життя ж необхідне духу, тому що його істина,якщо вона не життєздатна, нічого не значить».
Повертаючи досхеми Б.С. Братуся, можна сказати, що гранично верхове духовне бачення лютостіі міжособистісних взаємин, у тому числі й у родині, повинне бути співвіднесенез життям, зіставлено з тим протиріччям, тією драмою, що, по Л.С. Виготському,існує між природними і культурно-історичними детермінантами розвитку людини — іспілкування між людьми: людина одночасно є складовою частиною природи іпринципово відрізняється від інших її істот, що населяють, що, як ми думаємо,має надзвичайно важливе значення для питання про якісну специфіку людськихвнутрісімейних взаємин, робить необхідним вивчення їхній гранично глибинних,еволюційно-генетичних детермінант.
Однак психологіяміжособистісних відносин у родині (як і будь-яке психологічне дослідження) неможе абстрагуватися від тієї обставини, що людина жива істота, вона включений убіологічну низку поколінь своїх родичів — предків і нащадків. В. Сатир пише: «Кожнийз нас зароджується на всесвітнім дереві духовності. Це дерево зв'язане своїмикоренями з усіма живими істотами. Кожен, навчивши, може стати мудримнаставником, що буде оберігати дорогоцінне життя, любити її і піклуватися пронеї… Наше відношення до духовних проявів життя свідчить про те, наскільки мицінуємо життя взагалі… Моя духовність виявляється в тім, що я в однаковіймірі поважаю життєві сили, що наповняють усе живе на Землі».
Разом з тим слідзазначити, що традиційним для психології (у тому числі і для психології родини)є уявлення про індивіда як про живий організм, включеному в процес безупинноївзаємодії з зовнішнім середовищем: взаємодіючи із середовищем і за допомогоюфізіологічних механізмів пристосовуючи до неї, організм змінює свій стан шляхомпошуку оптимальних реакцій і фіксації найбільш адекватних з них — такі самізагальні умови виникнення і первісного функціонування психіки, що були введенів психологію під впливом навчання Ч. Дарвіна, що включило психічне відображення(у тому числі і психіку людини) як невід'ємну частину в єдиний ланцюг еволюціїорганічного світу. Разом з тим поза розглядом теоретико-психологічної думкивиявилися принципи генетики, що також йдуть безпосередньо від Ч. Дарвіна,універсальні для всієї живої природи і більш загальні в порівнянні ззакономірностями адаптації організму до середовища,— з позицій сучасноїеволюційної біології самим загальним критерієм життя виступає відтворенняіндивідом собі подібних і підтримка, відповідно до генетичної програми,специфічної структури даного організму.
Тому психологам,що вивчають питання про природу і якісну специфіку міжособистісних відносин уродині, варто не конструювати свою власну, зручну для них біологію, азвернутися до сучасних досліджень еволюційно-генетичних основ соціальногоповодження тварин і людини
— сучасноїсоціобиологіі, що є безумовним піонером у цій області: наскільки нам відомо,систематичне співвіднесення еволюційно-генетичного, психологічного ікультурно-історичного підходів до міжіндивідуальними взаємодіями, у тому числій у родині, у концептуальному плані до 1975 р. (тобто до виходу роботи Э. Уілсона«Соціобіологія: новий синтез») не проводилося. Слід також зазначити,що останнім часом багато психологів, що займаються родиною і дитинством,звертаються до робіт соціобіологов.
1.2 Види тапричини подружніх конфліктів
Сімейні конфліктиє однієї з найпоширеніших форм конфліктів. По оцінках фахівців, у 80-85 % родинвідбуваються конфлікти, а в інших 15-20% виникають сварки по різних приводах. Унікальністьсімейних відносин обумовлює не тільки специфіку виникнення і протіканняконфліктів у родині, до й особливим образом відбивається на соціальному іпсихічному зодоровї всіх її членів. У дійсній темі розглядаються особливостісімейних конфліктів, їхня класифікація, а також інші питання, що розкриваютьсуть цього складного явища. Сімейні конфлікти — це протиборство між членамиродини на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів.
Родині конфліктимають свої особливості, облік яких необхідний при попередженні і дозволі такихконфліктів.
1. Насамперед,сімейні конфлікти відрізняються особливим предметом, специфіка якого обумовленаунікальністю сімейних відносин. Найважливішою особливістю сімейних відносин єте, що їхній основний зміст складають як міжособистісні відносини, так і правовіі моральні зобов'язання, зв'язані з реалізацією функцій родини: репродуктивної,виховної, господарсько-економічної, рекреативної (взаємодопомога, підтримказдоров'я, організація дозвілля і відпочинку), комунікативної і регулятивної..
2. Сімейніконфлікги відрізняються по причинам. Найважливішими з них є:
• обмеження воліактивності, дій, самовираження членів родини;
• поводження, щовідхиляється, одного чи декількох членів родини (алкоголізм, наркоманія і т.д.)
• наявністьпротилежних інтересів, устремлінь, обмеженість можливостей для задоволенняпотреб одного з членів родини (з його погляду);
• авторитарний,твердий тип взаємин сформованих у родині в цілому;
• наявність тяжковирішуючих матеріальних проблем;
• авторитарневтручання родичів у подружні відносини;
• сексуальнадисгармонія партнерів у шлюбі й ін.
При аналізіпричин сімейних конфліктів важливо враховувати соціальні фактори мікро- імакросередовища. До факторів мікросередовища варто віднести: погіршенняматеріального становища родини; надмірну зайнятість одного чи обох з пожружжяна роботі; неможливість нормального працевлаштування чи подружжя інших членівродини; тривала відсутність житла; відсутність можливості улаштувати дітей удитячу установу й ін.
3. Особливостісімейних конфліктів виявляються в їхньому динаміку, а також у формахпротікання. У цілому динаміка сімейних конфліктів характеризується класичнимиетапами (виникнення конфліктної ситуації, усвідомлення конфліктної ситуації,відкрите протиборство, розвиток відкритого протиборства, дозвіл конфлікту йемоційне переживання конфлікту). Але такі конфлікти відрізняються підвищеноюемоційністю, швидкістю протікання кожного з етапів, формами протиборства(докори, образа, сварка, сімейний скандал, порушення спілкування і т.п.), атакож способами їхнього вирвшення (примирення, досягнення згоди, притираннявідносин на основі взаємних поступок, розвід і ін.).
4 Істотноюособливістю сімейних конфліктів є і те, що вони можуть мати важкі соціальнінаслідки. Нерідко вони закінчуються трагічно. Дуже часто приводять до різнихзахворювань членів родини. Особливо важкі наслідки сімейні конфлікти мають длядітей.[21]
Різноманіттясімейних конфліктів представлене в табл. 1.1
Табл. 1.1 Классифікація сімейнихконфліктів№ Підстава класифікації Тип конфлікту Основна причина 1 Суб'єкти конфлікту Подружні конфлікти Весь спектр сімейних конфліктів Конфлікт між батьками і дітьми Витрати виховання дітей; ригідність сімейних відносин; вікові кризи дітей; особистісний фактор Конфлікт родичів Авторитарне втручання родичів 2 Джерело конфлікта Позитивні конфлікти Боротьба за лідерство в родині. Незадоволені потреби в позитивних емоціях (відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння з боку одного з членів родини) Ціннісні конфлікти Наявність протилежних інтересів, цінностей Сексуальні конфлікти Психосексуальна несумісність подружжя. Емоційні конфлікти Незадоволення потреби в позитивних емоціях (відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння з боку одного з членів родини). Господарсько-економічні конфлікти Протилежність поглядів подружжя на ведення домашнього господарства й участь у цьому процесі кожного з них, а також інших членів родини. Важке матеріальне становище родини. 3 Поводження конфліктуючих сторін Відкриті конфлікти (відкрита розмова в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; биття посуду і т.п.). Індивідуально-психологічні особливості членів родини, рівень виховання, зміст причини конфлікту Сховані конфлікти (демонстративне мовчання, різкі погляди, що говорять про незгоду, і ін.) Причини ті ж, що й у попередньому випадку.
Гнів, суперечки — важливі і хворобливі елементи успішно розвиваючих взаємин. Якщо цього немає,думки і почуття ховаються, у відносинах не залишається місця для чесності івідкритості. Чоловіки купують собі світ ціною близькості. Конфлікти міжподружжям бувають різними і відповідно до класифікації Ллойда підрозділяютьсяна чотири категорії.
Суперечки подріб'язках неминучі, якщо ми живемо з кимсь, хто не є нашим власним клоном.Якщо чоловік пропонує дружині поїхати з вечірки раніше, вона може образитися, іподумати, що чоловік зіпсував весь вечір. Але ранком вже усе позабуто.
Суперечки подріб'язках щораз случаються на нову тему. Вони звичайно не викликають бурюемоцій, люди спокійно виражають своє невдоволення і на цьому суперечка буваєвичерпаний. Суперечки по дріб'язках неминучі вони є здоровим явищем. З їхньоюдопомогою люди підтверджують свою незалежність, одночасно виражають те, щоїхній спільний союз набагато важливіше дрібних сварок. Це дуже важливо: аджеякщо люди терпимо відносяться до вираження точки зору дружина, вони не схильнізастосовувати силу.
Подружжя, схильнідо використання насильства, рідко сваряться між собою через дрібниці. Вонирідко дозволяють собі виражати навіть мінімальну незгоду. Якщо ж вони починаютьсперечатися, так усі неодмінно виливається в скандал. Ніж сильніше розлад уподружніх взаєминах, тим більше уваги повинні приділяти психотерапевти сваркампо дрібницях, оскільки саме сварки по дрібницях викликають неадекватний гнів.Якщо подружня пара функціонує нормальним образом, то не слід витрачати час нарозбір причин, більше уваги варто приділити частоті виникнення дрібних сварок.
Подружжя, щоскладаються в щасливому шлюбі, також сперечаються між собою. Звичайно вонисперечаються через те, яким саме способом вирішити ту чи іншу проблему. Урезультаті обміну думками, обговорення можливих варіантів розвитку ситуаціїподружжя виробляють спільне рішення. Стратегія вироблення спільних рішеньможуть бути з успіхом застосовані для рішення інших типів конфліктів.Психотерапевтам варто приділяти приблизно однаковий час вивченню сутіконфліктних ситуацій і виявленню стратегій успішного рішення конфліктів, щопідходять саме цій парі.
Регулярноповторювані жаркі суперечки на ті самі теми відбивають ранню стадію розвиткуподружніх взаємин. У цю категорію потрапляють сварки на наступні теми: поділдомашніх обов'язків, виховання дітей, ведення сімейного бюджету. Подібніконфлікти можуть закінчуватися голосним скандалом і навіть застосуваннямфізичної сили. Прийняті рішення або неприйнятні взагалі, або прийнятні лише натиждень, не більш. У подібних випадках психотерапевти повинні приділитиособливу увагу жарким сваркам. Під час сеансів психотерапії варто виявлятибатьківські установки, що грають головну роль на арені сімейних взаємин, і принеобхідності заміняти їх.
Це ж відноситьсяі до звичних старих конфліктів у шлюбі. Звичні конфлікти подібним до паризношених шкарпеток — вони вже не потрібні, але до них дуже звикли. Наприклад,щорічно подружжя свариться через того, скільки днів вони проведуть у родичів підчас чергової відпустки. Суть такого конфлікту не міняється з часом. Звичністарі конфлікти вказують на наявність батьківських установок, до тепер керуючихподружніх взаєминах. Батьківські установки визначають особистісні границі міжподружжям границі особистої волі.
Припинення старихконфліктів приводить до більш зрілих, високо духовним взаєминам, у якихподружжя роблять один одному підтримку. Стратегії терапевтичного процесумістять у собі сеанси, під час яких подружжя обговорюють один з одним батьківськіустановки виробляють жести і репліки, що сигналізують про початок суперечки іпро його закінчення, обговорюють те, що коштує за подібними сварками, приходятьдо єдиної думки, прийнятному для них обох.
Причинанасильства в подружніх взаєминах полягає в недостатньому розвитку навичокзвертання з гнівом. Груба фізична сила застосовується набагато частіше, ніж проце говорять.
Відповідно додосліджень Вивиан, Малоне тільки 1,5% чоловіків і 6% дружин указали під частестування фізичну агресію як актуальну проблему. Однак в особистій бесіді зпсихотерапевтом уже 46% чоловіків і 44% дружин (56% подружніх пар) указали наприсутність фізичного насильства і словесних образ у своєму сімейному житті.
Тому кожнійподружній парі варто ставити запитання, чи допускається застосування насильствав їхній родині й у якій формі це відбувається. Далі обговорюються найбільшважкі види насильства в подружніх взаєминах.
Всі існуючіпрограми проти насильства в родині спрямовані на чоловіків, оскільки фізичненасильство з їх боку з більшою імовірністю заподіює збиток життя і здоров'юдружини. Більшість чоловіків, на яких піднімають руку дружини, зовсім невважають це насильством і не сприймають це як серйозну погрозу для свого життяі здоров'я.
Дотепер ведутьсясуперечки про тім, хто ж усе-таки частіше провокує насильство — чоловіка чижінки. Штраус (1994) на основі аналізу матеріалів «Національного оглядунасильства над жінками в родині» прийшов до висновку, що стать не євизначальним чинником у даному питанні. Так, чоловіки провокували насильства в2 5,9% випадків, дружини в 25,5% випадків, і обоє з подружжя провокуваликонфлікт у 48,6% випадків. Навіть у найважчих ситуаціях (побиття кулаками,ногами, погрози зброєю) зберігалися тієї ж самі: дружини провокували насильствов 29,6% випадків, чоловіки в 35,2%. обоє дружина в 35,2% випадків. За нашимиспостереженнями, жінки прибігають до насильства так само часто, як і чоловіка,хоча по більшій частині їм приходиться захищатися. Штраус у своїх дослідженняхкористався Шкалою тактики поводження в конфліктній ситуації. Ця шкала містить19 видів поводження насильства, що розрізняються способами,: обговоренняситуації приведення доводів і доказів (три пункти), словесні чи погрози образи(шість пунктів), мінімальне насильство (ляпасу, поштовхи) і жорстоке насильство(побиття, нанесення раней партнеру якою-небудь зброєю), що також включає шістьпунктів.
Однак Добаш ійого колеги критикують Штрауса, Геллеса і Шнайнметца за те, що ті покладаютьсяна вірогідність зведень, зазначених у письмових тестах. Крім того, мотиви,контекст, значення і наслідки насильства відіграють важливу роль у розумінніданого феномена. В одному випадку дружина дає чоловіку ляпас за те, що тойнамагався неї зґвалтувати. В іншому випадку чоловік ударив дружину за те, що вонарозмовляла зі своїм колишнім коханцем. Мотиви, контекст ситуації різний.
Останнєдослідження підтверджує, що основною проблемою є чоловіча агресія. Якобсон ійого колеги (1994), вивчивши групу чоловіків, схильних до насильства, виявили,що в кожнім випадку дружини є жертвами. Якщо починався скандал то ніякеповодження дружини не могло запобігти насильству з боку чоловіка. Дружинивідповідали насильством тільки на емоційну чи образу фізичне насильство, щонеприпиняється.
Інші дослідники,зокрема Хэмбергер і Хастингс (1986), виявили три характерологические риси, щосвідчать про особистісні порушення в чоловіків, що відвідують програмузапобігання насильства в родині. Найчастіше це були прикордонні шизоїдні,нарциссично-антисоціальні, схильні до володіння і залежності особистості. Кожентип особистості вимагає свого підходу в терапії.
Деякі дослідникирозробили методи профілактики насильства в родині. Так, при незначних проявахнасильства в родині краще не доводити ситуацію до жорстоких побоїв. Унасильства є свій початок і продовження: наприклад, словесні образи можуть зчасом перейти в більш екстремальні види насильства. Важливо запобігати невеликіпрояви насильства в родині в і розцінювати це як серйозний недолік контролюповодження.
Так, фахівці, щозаймаються проблемою сімейних розбіжностей, підрозділяють усі відноснонеблагополучні родини на три типи: конфліктні, кризові і проблемні. Доконфліктних подружніх союзів вони відносять такі, у яких між подружжям маютьсясфери, де їхні інтереси, потреби, наміри і бажання постояно приходять узіткнення, породжуючи особливо сильні і тривалі негативні емоції. До кризових — такі, де протистояння інтересів і потреб чоловіків носить особливо різкийхарактер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Нарешті, до проблемнихподружніх союзів відносять такі, перед якими виникли особливо важкі життєвіситуації, здатні завдати відчутного удару стабільності шлюбу: відсутність житлаі засобів, важка і тривала хвороба одного з чоловіків, осуд на тривалий терміні т.п. Об'єктивні обставини життєдіяльності родини впливають на її благополуччятільки через їхню суб'єктивну оцінку чоловіками, що у свою чергу визначаєтьсясоціально-психологічним кліматом і взаємною задоволеністю взаєминами один зодним, що, утім, давно констатовано в приказці «З милим рай у курені, якщомилий по душі».
Якщо розглядатисімейні труднощі по убиваючій ступені, то шкала має наступний вид: організаціядомашнього господарства; напружені відносини з родичами; діти і їхнє виховання;труднощі комунікацій; фінансові утруднення; зловживання алкоголем; різнаспрямованість інтересів по дозвіллю; ревнощі; сексуальна дисгармонія. Перше зперешкод на шляху до сімейного благополуччя зв'язано з можливою неузгодженістюіснуючих у чоловіка і дружини моделей розподілу обов'язків. Для того щоб це їмбуло зрозуміле, як ілюстрації скористаємося запропонованим Э. Тійт і В.Уколової (хоча і трохи спрощені) підрозділом усіх моделей на дві основні:традиційні і модні.
У традиційних(«асиметричних») родинах чоловік є основою матеріального забезпеченняі безперечною її главою. Саме він визначає статус сімейного союзу, установлюєколо її спілкування і приймає основні рішення по всіх найважливіших проблемах.За це чоловік звільняється від усіх домашніх обов'язків. Дружина в традиційніймоделі або зовсім не заробляє, або заробляє дуже мало, отчого головним для неїє рачивое і зразкове ведення господарства, догляд за дітьми і їхнє виховання.При подібному розподілі обов'язків саме на неї лягають основні турботи поформуванню і відтворено сімейного мікроклімату.
На відміну відтрадиційної моделі «симетрична» родина (чи, інакше, еголітарна; відфранцузького «еголіте»- ґрунтується на практиці повної рівноправностічоловіка і дружини, що забезпечують відповідно приблизно рівний (пропорцноналъный)внесок у матеріальний добробут сімейного союзу, спільно господарюють, спільноприймають усі найважливіші рішення і в однаковій мірі займаються відходом задітьми і їхнє виховання. Роль і значення кожного з чоловіків у формуваннісімейного клімату рівні, статус родини встановлює чоловік, що має більш високеположення.
Друга причинасімейних труднощів – різнонаправленність інтересів подружжя у сфері дозвілля —є досить очевидної і не має потребу в надто докладному обговоренні. Однак вартопідкреслити необхідність свідомої боротьби за цю спільність, творення спільногодозвілля родини, від яких найчастіше відмовляються молоді подружні пари — хтопо лінощам, а хто і по недомислі. Змістовність і спільність захоплень є дужеважливим фактором сімейного благополуччя. Так, для гнітючого більшості невдалихшлюбів виявилося властиве бідність захоплень і індивідуальних, і загально-сімейних.Починати ж роботу з узгодження захоплень необхідно з перших днів брага, тому щоздатність до взаємоадаптації, до звичок один одного визначається віком подружжя(чим молодше, тим краще: менше закостеніли звичок і примхів) і ступенем їхньоїінтелігентності (при взаємній інтелігентності простіше відбуваєтьсяпристосування звички).
Проблема культурисімейних відносин не можна аналізувати без і поза її базовою умовою —стабільності родина, її збереження як єдиного цілого. Тим часом в останнідесятиліття рівень стабільності родини помітно понизився, що у свою чергуоб'єктивно виразилося в різко зрослому рівні розводів.
Третя з виділенихнами частих причин сімейних утруднень зловживання алкоголем — заслуговуєокремої розмови. На жаль, дослідження вчених показали, що ще не всі молоді людизмогли виробити в собі не просто пасивно поблажливе, але активно-негативневідношення до «зеленого змія» (у їхній анкеті «Твій ідеал»відповіді «за» і «проти» вживання алкоголю зустрічалисяприблизно з однаковою частотою).
Наступнізловживання неминуче супроводжуються деградацією особистості, падінням почуттявідповідальності і звуженням кола інтересів. Постійна погроза з боку «зеленогозмія» послідовно погіршує сімейний мікроклімат. Родина стаєтяжко-непотрібної для всіх її членів і хибно дефектної для нормальноговиховання дітей. Тому, якщо в чоловіка, що упав жертвою пагубної пристрасті, незнаходиться сил і волі для боротьби з хворобливою пристрастю, а навколишнівиявляється не в змозі вивести його на правильний шлях, повернути до здоровогоспособу життя, єдиний вихід для такої родини — розвід. Не випадково даноїанкети для що розводяться дозволяють затверджувати, що половина розводіввипливає із супутніх вживанню алкоголю обставин.
Усе вище викладенеприводить нас до сумних думок. Виходить, що скандали і конфлікти є не тількибажаним, але і необхідним елементом сімейного життя, що безконфліктногосімейного життя не може бути, як не може бути безконфліктних фільмів. Людистаршого покоління добре пам'ятають кінокартини 30—50-х років, у яких усі булогарно і не було ніяких серйозних проблем. А головний конфлікт був конфліктом «гарногоз ще кращим».
Причинами конфліктівможуть бути напружені відносини між людьми і внутрішня напруженність, властиваодному з учасників конфлікту. Тому першою причиною розвитку конфлікту єхарактер одного з членів родини. Є вираження — конфліктна людина. Йому звичайнопритаманні підвищена емоційна збудливість, запальність, причепливість,педантичність. Психіатри і психологи в такому випадку звичайно говорять проважкий характер. Якщо риси такого характеру виявляються в малому ступені, вонивважають ці характерологічні відхилення варіантами чи норми акцентуаціями, аякщо у великий,— психопатіями. Це вже лікарський діагноз, що серйозно обмежуєлюдину у виборі тієї чи іншої професії, праві служити в армії, водититранспорт. На жаль, у процесі сімейного життя характерологчні особливості конфліктноїлюдини можуть стати причиною постійної напруженості.
Найбільшрозповсюджена причина сімейних конфліктів — це боротьба за верховенство. Цеперший рівень проблеми. Варто підкреслити, що функція верховенства і реалізація— це дві різні речі. Бути командиром і командувати не те саме. У родині главоюможе бути чоловік, і в той же час усім практично розпоряджається дружина. Але,проте, усім, хто спостерігає дану родину, ясно, що дружина розпоряджається усімвинятково тому, що чоловік довіряє їй ці функції. Якщо ж коли ні будь необхіднобуде прийняти істотне і важливе рішення, останнє слово залишиться за чоловіком.А може
бути і так, щотаке вирішальне слово так і не буде сказано в процесі життя цієї родини.Верховенство в родині не є розподіл тих чи інших функцій. Це особливе емоційневідношення між подружжям, і за таке верховенство бороти неможливо. Воно або є,або його немає.
Другий рівеньпроблеми — це розподіл обов'язків. Його ні в якій мірі не слід плутати зпершим. Іноді пишуть про те, що функції верховенства в родині розділені.Наприклад, культурну програму визначає чоловік, а стратегію економіки родини — дружина. Але цей не поділ верховенства, а розподіл обов'язків, розумнийрозподіл праці. Верховенство, як ми вже говорили вище, розділити неможливо.
В даний часбагато пишуть про так називаний шлюбний кліринг (термін запозичав з економіки іпозначає систему безготівкових розрахунків шляхом взаємних вимог і зобов'язань)і його 5 складових. Саме по цим складовим і може бути не досягнуте згода, самеці 5 складових і є «фронти», на яких можуть розігруватисяміжособистісні сімейні конфлікти. Приведемо цю концепцію в тім виді, у якому їївикладає найбільш відомий вітчизняний сексопатолог Г. С. Васильченко.
Перша складовашлюбного клитинга — це фізичний фактор. Цей фактор сугубо інтуїтивний, людиніподобаються люди з визначеним фізичним додаванням, кольором волосся, очі і т.д.Узагалі реакція однієї людини на зовнішній вигляд іншого є індивідуальної іглибоко особистісної.
Друга складова —це сексуальний фактор. Він тісно зв'язав з фізичним фактором, і визначаєтьсявідповідністю реальної програми інтимної близькості одного з партнерівсексуалъним чеканням іншого. Якщо в ХІХ ст. проблемою була поінформованістьшлюбного партнера (у більшості випадків жінки) про полове життя як такий, тосьогодні ми відзначаємо часту неузгодженість через так називаний діапазонприйнятності, а саме прийнятності для людини тих чи інших конкретних формполової близькості.
Третя складовашлюбного клірингу — матеріальний фактор. Об'єктивно він визначається внескомкожного зі шлюбних партнерів у матеріальне благополуччя родини. Найбільшпростим коефіцієнтом при цьому виступає співвіднесення заробітних плат.Чоловіки, що заробляють, як правило, трохи більше своїх дружин, у конфліктних ситуаціяхчасто використовують цей фактор. Тут доречно нагадати про те, що істотним є нестільки сума отриманих грошей, скільки їхній розподіл і розумне вкладення. Томууміння правильне вести сімейний бюджет випливає також без усяких коливаньвідносити до складових матеріального фактора.
Четверта складова— культурний фактор. Визначається він співвіднесенням інтелектуального ікультурного рівня чоловіків. Кожен шлюбний партнер вправі розраховувати на те,що його інтереси і установки будуть розділені близьким йому людиною. Однаквимога до іншого, безумовно підтримувати його культурну позицію є явнонадмірним.
Нарешті п'ятої,найбільш складної складовий шлюбного клірингу є психологічний фактор. Це як бипідсумок, сума всіх чотирьох попередніх факторів, але в ньому є і щось своє,неповторне, то, що визначає взаємну психологічну і психічну привабливістьчоловіків, їхній взаємний потяг друг до друга, погодженість їхніх дій.
Наступна групаконфліктів це так називані конфлікти приналежності. Їхнє джерело знаходиться позаконкретною родиною. Адже кожний із членів родини належить до тієї чи іншоїмікросоціальної групи. Найбільш простий варіант: кожний з нас є членом родини,у якій він виріс. А конфлікти, що виникають у нашій власній родині через нашівідносини з родичами, вимагають окремого опису.
Нарешті, чоловікі дружина як група можуть вступити в конфлікт із якою-небудь іншою групою,скажемо, з іншою родиною. У наші дні такого роду конфлікти найбільш часті вкомунальних квартирах. Вони також впливають на весь психологічний вигляд життяродини.
Останній типконфліктів можна назвати конфліктом соціальним, та соціально економічним. Цеконфліктна ситуація, що обумовлюється загальною соціальною ситуацією в данійдержаві, у даній республіці, місті. Так, наприклад, конфлікт у змішаному внаціональному відношенні шлюбі може виникати чи не виникати в залежності відзагальної національної напруженості в регіоні.[57]
1.ЗПопередження і рішення сімейних конфліктів
Попередження ірішення сімейних конфліктів варто розглядати як основні види діяльності покеруванню такими конфліктами. Часто при рішенні сімейних конфліктівкористаються послугами посередника.
Попередженнясімейних конфліктів залежить від усіх членів родини і, насамперед від подружжя.При цьому варто мати на увазі, що деякі дрібні сімейні сварки можуть матипозитивну спрямованість, допомагаючи прийти до згоди по спірних питаннях ізапобігти більш великий конфлікт. Але в більшості випадків сімейних конфліктівдопускати не слід. Основні шляхи попередження сімейних конфліктів залежать відпотенційних суб'єктів конфліктної взаємодії (чоловіки, батьки, діти, родичі іт.д.). По кожнім конкретному випадку в рекомендованій літературі можна знайтикорисні ради. Тут ми назвемо лише самі загальні шляхи попередження сімейнихконфліктів, що випливають із соціально-психологічних закономірностей розвиткуродини. Такими шляхами є:
• формуванняпсихолого-педагогічної культури, знань основ сімейних відносин (у першу чергуце стосується подружжя);
• виховання дітейз обліком їх індивідуально-психологічних і вікових особливостей, а такожемоційних станів;
• організаціяродини на повноправних початках, формування сімейних традицій, розвитоквзаємодопомоги, взаємної відповідальності, довіри і поваги;
• формуваннякультури спілкування.
Рішення сімейнихконфліктів може бути забезпечено досягненням згоди по спірних питаннях. Цесамий сприятливий варіант рішенню будь-яких сімейних конфліктів. Але є й іншіформи рішення таких конфліктів, що не є конструктивними. Прикладом цього можебути відхід дітей з родини, позбавлення батьківських прав і т.п. Таке рішенняважким тягарем лягає на батьків чи дітей, викликає в них важкіемоційно-психологічні переживання.
Особливою формоюрішення подружніх конфліктів є розвід. Більшості розвід приносить звільненнявід проблем, що нагромадилися. Але часто він задовольняє інтереси тільки однієїзі сторін і викликає важкі нервово-психічні переживання в іншої.
Особливінегативні наслідки розвід несе дітям. Крім того, варто мати на увазі і таобставина, що в результаті розводу суспільство одержує неповноцінну родину, аце у свою чергу породжує злочинність, наркоманію й інші форми девіантногоповодження серед підлітків.
Для молодихдружин.
Багато засмученьі навіть страждання в сімейному житті зв'язані з тим, що чоловік не відповідаєвирощеному в душі ідеалу. У згоді зі сталими представленнями, більшість жінокцінують у чоловіку надійність, уміння прийняти рішення у важкій ситуації,самостійність. Ці прекрасні якості можна підсилити в будь-якому чоловіку. Однаку тій родині, де дружина намагається всі рішення приймати сама це здійснитисутужніше. Напрошується висновок приймати рішення одноосібно недоцільноперспективніше спонукувати чоловіка до рішень.
Не соромтесясвоєї слабості, якщо ви боїтеся темряви, не можете носити важкі чи сумкиубивати цвяхи. Зате якщо чоловік убив цвях, то свято повинне бути на всюокругу. Міжність розвивається швидше, якщо чоловік частіше виступає як захист іопора слабкої жінки. Уміння заохочувати прояв здібностей улюбленого визначає іділову кар'єру чоловіка, що багато в чому залежить від розташування дружинивиявляти безустанний інтерес і співучасть у його професійних справах вінповинний бути упевнений, що знайде в дружині не тільки зацікавленого слухача,але і друга, що, насамперед, спробує зрозуміти і розділити його позицію, статина його оборону незалежно від об'єктивних обставин. Сприяння жінки в підтримціпочуття власної гідності у всіх членів родини в значній мірі визначає її власнужиттєстійкість і самопочуття. Надзвичайно прикрашає жінку такт і церемонність,навіть якщо їй хочеться сказати «так» те їй не слід квапитися.
Основні життєвіцінності формуються в батьківській родині. Образ, ідеал улюбленої жінки багатов чому навіяний спогадами молодої людини про образ моєї матері. І якщо дружинахоче зрозуміти які якості особливо цінує в ній чоловік корисно уважної любовновивчати матір і бабусю чоловіка. Те, що багато чоловіків вибирають собі дружинуґрунтуються на тім наскільки вона схожа на матір — факт надійно встановлений.Тому, знаючи про властивості матері чоловіка можна, у якомусь ступені пророчитиякість які визначають вибір цього чоловіка. Не дивно, що розуміння жіночихякостей, що він цінує в матері допоможе дружині зрозуміти і розвити ті якостісвого характеру, що особливо цінує чоловік. Від сюди стає зрозумілої згубністьпротиставлення собі свекрухи і прагнення посварити з нею чоловіка. Це порушуєідеальний образ дружини, вносить глибокий розлад у його щиросердечне життя іруйнує його психічне здоров'я. Мати може ревнувати сина до дружини, з огляду наце треба ні в якому разі, враховувати вік свекрухи. Наприклад, бажано вибиратиїй подарунки як жінці, а не як літній людині. Якщо хочете зберегти світ уродині не втручайте у сварки чоловіка зі свекрухою, тому що подібне вторгненняскривдить її який би не була ваша позиція. Краще просто виражати розгубленістьі заклопотаність.
Для молодихчоловіків.
Для молодихчоловіків, говорячи про причини нерозуміння в родині, насамперед требапам'ятати про різну домінантність чоловіків і жінок. Як показали дослідження,серед чоловіків частіше зустрічаються обличчя з лівою домінантною півкулею.Нерозуміння поводження жінок чоловіки переконані, що жіноча логіка цявідсутність усякої логіки. Однак це в більшому ступені логіка почуттів івідносин. Жінки інтуїтивно вважають головним достоїнством чоловіка розум,логіку і надійність — (виправдання для тих, хто не має великого ...). Чоловікатак само інтуїтивно більше всего зачаровуються зовнішньою красою жінок, — томуговорять, що чоловіки і жінки люблять по-різному. Чоловіка очима, а жінкивухами. Жінці необхідне підтвердження любові щодня інакше вона стане думати іговорити, що її давно розлюбили. Любов інтуїтивно по своїй сутності не дивно,що сексуальність порушується тим більше чим більше контроль і керування наднею. Потреба любові в жінки значно сильніше, ніж у чоловіка. Це зв'язано зроллю матері. Позбавлена любові жінка швидше стає деспотичної, тому що не маєможливості розкритися як жінка.
Тому, помітивши вповодженні дружини подібний трюк потрібно, насамперед, подумати про те, що чизадоволена її потреба в любові.
Незадоволенажінка може замінити чоловіка як об'єкт ніжної прихильності маленьким сином. Цеприводить до занадто раннього розвитку в нього чуттєвості, що викрадає частинуйого майбутньої мужньості. Роздратування нелюбимої дружини в основі сценарію «усічоловіка покидьки» який мати неусвідомлено нав'язує дочці.
Як показуютьрезультати досліджень у житті багатьох чоловіків центр ваги їхніх інтересівприходиться на службовий справи, а в жінок, особливо у визначеному віцідомінують проблеми сімейних відносин. Звідси зрозуміло, що при втраті новизни увідносинах у жінок раніш, ніж у чоловіків може виникнути незадоволеністьсімейним спілкуванням і нудьга починає активно роз'їдати інтимні відносини. У подібнійситуації чоловіку варто перебороти лінь і організувати нестандартні ситуації,що допоможе йому і дружині повернуться друг до друга новими гранями свогохарактеру.
Що ж таке вдалийкомплемент? Це не штамп, а прояв доброзичливої уваги, людині потрібно говоритите, що більше за все підтримає його в даній ситуації. Роблячи компліментпам’ятай, що в кожній людині є гарне. Виділяючи і підкреслюючи це гарне непоскупимося на похвалу — у цьому і складається мистецтво компліменту, йогопозитивна роль, він закріплює краще в людині фіксуючи це краще.
Жінки вдалийподарунок розглядають, як глибоке розуміння їхніх бажань здатність чоловікаперейти від декларування почуттів до вчинків. Наприклад, чоловік волає:
«Я тобі таклюблю, що готово подарувати тобі всі зірки і місяць у додачу» — «нетреба місяць – хочу черевички». Благий порив висихає під впливом прозижиття — і інших неприємностей.
Пам’ятайте, щолюбов не можна воскресити, а тим більше розбудити докорами і закликами.
Любов тримаєтьсяна людській гідності, її не зміцнити постійним підкресленням недоліків. Можнавоскресити радісним (несамовито захопленим) настроєм.
Якщо чоловікибільш схильні до любові в періоди тривог і небезпек, то жінки в спокійній іпривабливій обстановці.
Якщо любов слабшає, то варто шукати новіспособи винагороди і заохочень, тому що старі поступово знижують свою цінність— до них звикають.[37]

Розділ IIПсихологічна діагностика подружніх конфліктів
 
2.1Стандартизовані методики сімейної психодіагностики
Можливістънадання психологічної допомоги сім'ї залежить насамперед від правильноговиявлення її проблеми на основі психодіагностичних даних.
Одним ізпсихологічних методів вивчення сім'ї є науково-дослідні, спрямовані натеоретичне узагальнення даних, що розширюють професійний кругозiр психолог-практика.
Також важливими єдіагностичнi методи, за допомогою яких отримують конкретні дані, необхідні дляроботи з певною сім’єю.
Зкомпонентом практичної ефективності сімейного психологічного консультування єкоректне застосування стандартизованих психодіагностичних методик. Сформулюємонеобхідні умови, що забезпечують таке використання методик:
1) глибокеоволодіння змістом основних діагностичних концептів, істотних для обстеженняродини, уміння психологічного тлумачення цих концептів;
2) оволодінняприйомами оперативного планування психодіагностичного обстеження конкретноїродини, при якому пропорція стандартизованих і клініко-діагностичних методівпсиходіагностики, а також самої корекційно-терапевтичної роботи з утручаннязнаходилася б в адекватній відповідності з а) змістом запиту і чекань клієнта,б) психологічним змістом і динамікою самого проблемного комплексу, щохарактеризує поточні (динамічні) стани родини, в) об'єктивнимисоціально-економічними умовами роботи психолога (умовами платного чибезкоштовного проведення обстеження),
3) оволодіннярепертуаром конкретних спеціалізованих методик стандартизованої сімейнийпсиходіагностики, адекватних визначеним умовам і задачам психолога;
4) оволодінняпсихометрикой і застосування стандартизованих психодіагностичних методиквимірювального типу (тестів).
Відомі насьогоднішній день психодіагностичні стандартні методики по предмету діагностикипідрозділяються на наступні типи:
1)психофізіологічні властивості індивідуальності членів родини. Відомі моделідіагностики і прогнозування сімейної стабільності на основі виміру ступенясумісності типів ВНД, характеристик темпераменту, таких, як урівноваженість,активованість (інтроверсія), інертність (ригідність). Найчастіше ці моделізастосовуються для діагностики подружньої сумісності (Д. Л. Буртянский, В. В.Кришталь, 1982; Н. Н. Обозів, А. Н. Обозова, 1982; Використовуютьсяекспрес-діагностичні методики не апаратурного характеру — тест-опросникиСтреляу, Айзенка, I6РF.
2)характерологические властивості індивідуальності членів родини. Тест-опросникI6РF; ММРІ.
3) характеристикикогнітивної сфери членів родини.
У загальномувипадку — когнітивний стиль, засоби психологічного захисту, такі інтегральніхарактеристики структури свідомості, як когнітивна складність. В окремомувипадку сімейна компетентність, орієнтування в сімейних укладах;
4) характеристикицінностно-мотиваціонної сфери індивідів. Методика ціннісних орієнтації Рокича —Ядова; стандартизована техніка діагностики тематичної апперцепції – ТЮФ і іншіметодики. Приватні методики виявлення «сімейних цінностей».(А. Н.Волкова, Т. М. Трапєзнікова)
5) характеристикиміжособистісних відносин:
а) емоційнихвідносин (В.В. Столін, М. І.Голосова)
б) свідомихрефлексивних-оцінних відносин: методика суб'єктивної ідентифікації(А. Г.Шмєлєв), особистісний семантичний диференціал, тест Лірі.
6) характеристикивнутрісімейного спілкування і взаємодії, для їхнього визначення застосовуютьсяметоди лабораторної імітації самого спілкування у виді практичної взаємодії:апаратурні методики типу «гомеостат»(В. А. Тєрєхін, А.Н.Доценко);ДГЕІ —методика «діючої групової емоційної інтеграції»(А.І.Папкін,А.В. Петровський) а також у виді символічної взаємодії — гри(А.А. Кронін).
Поопераціонально-методичному виконанню можна кваліфікувати методики наступнихтипів:
1) апаратурні, щозабезпечують об'єктивну реєстрацію індивідуальних, діагностичних чи груповихпараметрів за допомогою приладів (типу ДГЭИ);
2) заданно-игрові— роздільне, спільне чи почергове рішення задач на символічному рівні;спеціально розроблені ігри, наприклад: "Інтрига" А. А, Кроніка, Е. А.Хорошилової, телегра «Турнір» уперше застосована в сімейнійконсультації В. А. Смєховим, рефлексивні психотехнічні ігри.
З)тест-опитувальник: I6РЕ. ММРІ, ПДО, опитувальник «сімейної стабільності», ПДТ(В.М.Мєльніков, Л.Т.Ямпольський)
Дуже часто саме всімейній діагностиці спостерігається комбіноване використання технікитест-опитувальник і такого типового прийому шкалювання, як «рефлексивнаімітація» — дається завдання заповнити за партнера 16 РЕ. ММРІ чиопитувальник типу «задоволеність шлюбом» чи РОП (А. Н. Волкова, Т. М.Трапєзнікова). [51]
Традиційні тестий опросники частіше використовуються для діагностики звичайних індивідуальниххарактеристик, техніки шкалювання – для діагностики міжособистісних відносин іструктури свідомості і самосвідомості, апаратурні й ігрові методики — длядіагностики реального спілкування і взаємодії (спільної діяльності).
Психолог повиненчітко розуміти плюси і мінуси стандартизації: плюси полягають у тому, щопроцедура виявляється більш економічної, потенційно автоматизованої (її можнадоручити лаборант запрограмувати на ЕОМ), при інтерпретації психолог спираєтьсяна досвід розроблювачів і користувачів методики (використовує статистичнорепрезентативні тестові норми, кількісні коефіцієнти і т.п.). Мінусистандартизації в тім, що тверда запрограмованість стандартизованої методики надіагностику визначеної властивості підвищує ризик діагностичної помилки в томувипадку, якщо психолог неправильно побудував програму діагностики — неправильновизначив коло властивостей, що підлягають діагностиці. Гнучкістьнеформалізованих, інтуїтивних-клінічних методик дозволяє психологу оперативноперебудовуватися в ході самого обстеження, тоді як при використанні стандартнихметодик психолог змушений завжди «доводити почате до кінця».
Серед існуючихтеоретичних концепцій З. Кісарчук вирізняє два полярних підходи до вивчення сім'ї:індивідуалъний і системний. При індивідуалъному підході Сіма розглядається якстрес-фактор, з яким має впоратися член сім'ї, який звернувся за консультацієюдо психолога. Завдання психолога полягає у виявленні індивідуальнихособливостей членів сім'ї, що утруднюютъ сімейну адаптацію. Системний підхідпереміщує центр діагностики з індивіда на групові процеси сім’ї як системи, апроблеми членів сім’ї в цьому разі вважаються такими, що відбиваютъ дисфункціїсімейної системи.
У межахіндивідуального підходу використовують діагностичні засоби, спрямовані надослідження таких сфер сімейного життя, як подружні стосунки, стосунки батъківі дітей, стилі виховання і їх вплив на становлення особистості дитини.
Діагностикаподружніх стосунків спрямована насамперед, на виявлення факторів, що знижуютьзадоволеність шлюбом і, отже, порушують його стабільність.
У цьому разідоцільно застосовувати шкалу подружньої адаптації (тест-опитувальник «Задоволеністьшлюбом», шкали суб'єктивної задоволеності шлюбом Г. Трапезникової та ін).
Особливе значенняяк об'єкт психодіагности сімейних стосунків має Сіма з дитиною, оскількинайчастіше саме в проблемах дитини відбиваютъся проблеми сім'ї загалом.
Зовнішнім проявомпроблем дитини є конфлікти з оточуючими. У цъому зв'язку О. Бодальов і В.Сталін пропонують таку схему психодіагностики дитини без аномалій психічногорозвитку. Виявлення зони конфлiкту в бесiдi з батъками і дитиною, а також задопомогою тестових методик («незавершене речення», «малюнка сiм’їта iнших проективних методик).
У цьому разiважливо дослiдити рiзнi аспекти життя дитини (її становище в сiм ставлення добатькiв, братiв i сестер, iнших родичiв, особливостi виховання в сiм’ї.
Методика „Батьківоцінюють діти“ (БІД)
Дана методикастворена на базі методики АСВ И.А.Фурмановим і А.А.Аладьіним. Вона призначенадля вивчення уявлень дитини про стиль сімейного виховання. Використання цієїметодики дозволяє знайти наявність проблем в уявленнях членів родини. Крімтого, знайомство батьків з результатами відповідей їхніх дітей часто підсилюємотивацію останніх до змін у сімейних відносинах, бажання зрозуміти дитину.
Опитувальникмістить 120 тверджень, що дозволяють одержати інформацію з 18 шкалам.
Методика „Типовийсімейний стан“
Данна методикарозроблена Э.Г.Эйдеміллером і В.В. Юстицьким і спрямована на виявленняпсихотравмуючих станів дорослих і дітей, що проживають в одній родині. Вонаявляє собою інтерв'ю, спеціально спрямоване на з'ясування трьох станів —загальної задоволеності, нервово-психічної напруги і сімейної тривожності.Звідси і назва трьох оцінних шкал: З (загальна незадоволеність), Т (сімейнатривожність), Н (нервово-психічна напруга). У кожній шкалі по 4 дихотомії, щоповторюються через кожні три пункти.
Процедураопитування. Психолог просить пацієнта охарактеризувати своє місце в родині,свої відчуття в ній по всім 12 дихотоміям самопочуття.
1. Психолог. „Думкоюповерніться додому в родину! Згадаєте почуття, з яким Ви відкриваєте дверібудинку! Пригадаєте почуття, з яким згадуєте домашні справи на роботі! Як Висебе почуваєте в вихідні дні і по вечорах? В загалі згадаєте усе Ваше сімейнежиття! Яким Ви себе почуваєте найчастіше? Відзначте на шкалах!“ (вручаєбланк для відповідей).
Опитуваний:(відзначає).
2. Психолог(звертає увагу на якість, найбільш виражене на шкалах): „Ви відзначили, щопочуваєте себе в родині дуже… (називається відповідне якість). Це скорішеприємне чи неприємне почуття? Прошу Вас згадати кілька випадків з Вашогосімейного життя, коли Ви почуття вали себе дуже… (називається той же стан)!“
Опитуваний:(розповідає).
3. Психолог. „Спробуйтеще раз оцінити свій стан будинку на цих же шкалах! Усе залишиться чи по-старомущось зміниться?“
Опитуваний:(звичайно змінює оцінку по деяких шкалах; якщо при цьому на перший план вийшлоінший стан, те вся процедура повторюється від п. 2).
Методиказабезпечує послідовне поглиблення дослідження, рух від добре усвідомлюванихстанів до не до кінця усвідомлюваним. Вона дозволяє також одержати дані прообставини, що визначають досліджувані стани.
Обробка: бали пошкалах, позначеним однаковим індексом, додаються. Стан констатується, якщо сумаоцінок по 4 субшкалам перевищує чи дорівнює по шкалі З — 26 балам; по шкалі Н —27 балам; по шкалі Т — 26 балам.Методика „Реакції подружжя наконфлікт“
Данна методикарозроблена українським психологом А.С.Качаряном і дозволяє діагностуватисприйняття і розуміння подружжям один одного і ситуації. Ціль опросникаскладається в з'ясуванні поглядів батьків щодо деяких сімейних проблем.
Опитувальникскладається з 89 тверджень, що „працюють“ на 8 шкал:
неконструктивніустановки на шлюб, депресія, проективні механізми, дефензивні механізми,агресія, соматизація тривоги, фіксація на психотравми, контрольна шкала.
Ключовий момент уроботі з родиною — одержання повної й об'єктивної інформації. У вітчизнянійпсихології найбільше повно представлені методики збору інформації про міжподружнівідносини.
»Спілкуванняв родині".( по Вацлавику).
Методикаскладається з 48 питань на який потрібно дати відповідь. Відповідірозподіляються по шести шкалах: 1) Довірчість спілкування (чим вище бал, тимбільше довірчий характер носить спілкування; 2) Взаєморозуміння між подружжям,чим вище бал, тим вище взаєморозуміння; 3)Подібність у поглядах подружжя, чимвище бал, тим вище подібність поглядів; 4) Загальні символи родини; 5) Легкістьспілкування між подружжям; б) Психотерапевтичність спілкування. Для того щобвнутрісімейне спілкування можна назвати успішним, воно повинно відповідати, надумку Вацлавика наступним вимогам:
1) відкритістьтобто відсутність чого-небудь, щоб подружжя приховували один від одного;
2) підтвердженнясамооцінок один одного в ході спілкування;
З) активнийтранзактний обмін, тобто обговорення того, що думає і почуває;
4) ситуативнаадекватність, тобто подружнє спілкування повинне мати безліч розходжень форм,але при цьому як будуть спілкуватися в даний момент повинне визначитися конкретноюситуацією.
Стиль спілкуванняподружжя один з одним у парі — характеристика більш стабільна, чиміндивідуальний стиль спілкування кожного з них. Спілкування в родині деякі темизаборонні, хто звертається першим до іншого, хто просить, а хто наказує.
Характервзаємодії чоловіків у конфліктних ситуаціях.
(Взята методика зВеликої енциклопедії психолог. Тестів видавництво Ексмо,2005)
Конфліктобов'язковий компонент подружнього життя. В успішних шлюбах серйозні конфліктивиникають набагато рідше, тривають менше, часто приводять не просто доз'ясування відносин, а до рішення проблем.
В успішних парах,подружжя в день конфлікту намагаються бути ввічливими один до одного. У данійметодиці приводяться ситуації, що виникають у кожній родині. Потрібно вибрати тойваріант відповіді, що найбільшою мірою близький до тому, як чоловіки поводятьсяв подібних ситуаціях.
1. Відношення зродичами, друзями.
2. Вихованнядітей.
З. Проявавтономії одним з подружжя.
4. Порушеннярольових чекань.
5. Неузгодженістьнорм поводження.
6. Проявдомінування одним з подружжя.
7. Проявревнощів.
8. Розбіжності увідношенні до грошей.
Вимірюють порівн.арифметичне по всіх ситуаціях, а також приватних індексів по блоках.Тест — опитувальник задоволеності шлюбом
Тест —опитувальник задоволеності шлюбом (ОУБ), розроблений В. В. Столиним, Т.Л.Романової, Г. П. Бутенко, призначений для експрес-діагностики ступенязадоволеності — незадоволеності шлюбом, а також ступеня узгодження —неузгодженості задоволеності шлюбом у тієї чи іншої соціальної групи.
Опитувальникявляє собою одномірну шкалу, що складається з 24 тверджень, що відноситься дорізних сфер: сприйняттю себе і партнера, думки, оцінки, установки і т.д.Кожному твердженню відповідає три варіанти відповіді:
А) вірно;
Б) важко сказати;
В) невірно.
Методика "рольові чекання і домагання в шлюбі" (РОД)
Методика «Рольовічекання і домагання в шлюбі», розроблена А. Н. Волковою, припускаєпрактичну роботу з подружньою парою.
Методика "РОП" дозволяє визначити:
• Уявленняподружжя про значимість у сімейному житті сексуальних відносин, особистісноїспільності чоловіка і дружини, батьківських обов'язків, професійних інтересівкожного з чоловіків, моральної й емоційної підтримки, зовнішньої привабливостіпартнерів. Ці показники, відбиваючи основні функції родини, складають шкалусімейних цінностей (ШСЦ).
• Уявленняподружжя про бажаний розподіл ролей між чоловіком і дружиною при реалізаціїсімейних функцій, об'єднаний шкалою рольових чекань і домагань (ШРОП).
Для проведеннядослідження необхідні:
1) 2 набори по 36карток із щільного папера (картону). На кожен рядок наноситься номер і текстсудження;
2) 2 набори по 4картки класифікатора з однієї і наступних написів на кожної «Цілкомзгодний», " Загалом, це вірно", " Це не зовсім вірно",«Це не вірно».
Дружинампропонується самостійно ознайомиться з набором тверджень, що відповідаютьїхньої статі, і з інструкцією.
2.2Психотерапевтичні методи діагностики подружніх конфліктів
Психотерапевтичніметоди діагностики сімейних конфліктів спрямована на визначення форм змістукорекційної роботи з сім'єю. При цьому психологічна діагностика сім'і передбачає розв'язання такихзавдань:
• з'ясуваннятого, чи є проблема сім'ї об'єктом впливу психолога або інших фахівців(психіатра, юриста, дефектолога тощо);
• виявлення об'єктапсихологічної допомоги (дитина, її батьки, Сіма загалом);
• вибір способувпливу (індивідуальна робота з дитиною, її батьками, подружньою парою, дитиноюі батьком, групою дітей, батьків, сім'ю загалом);
•психодіагностика під впливом корекційного впливу з метою визначення тактикикорекційного процесу (реакції членів сім'ї на психолога й один на один,особливості їхньої поведінки тощо).
Розвязатиперелічені завдання важко насамперед через складність сім’ї як системи, наформування і життєдіяльність якої впливають безліч зовнішніх і внутрішніхфакторів, а також через відсутність єдиного підходу до вирішення проблем сім’ї.
Один зосновоположників сімейної психотерапії Натан Акерман, вніс у сімейнупсихотерапію світогляд і практику психоаналізу, але він же продемонстрував своюприхильність системному підходу в розумінні сімейної патології. І це невипадково. Психоаналіз і системний підхід уплинули на розвиток психології,психотерапії й інших духовних практик у ХХ ст.
У роботі Дж.Эфрана, Р. Льюкенса і М. Льюкенса розглядається конструктивістський підхід усімейній психотерапії. Раніше ця тема у вітчизняній сімейній психотерапіїпрактично не висвітлювалася, за винятком декількох статей і глави «Сімейнапсихотерапія конструктів» у монографії «Психологія і психотерапіяродини».
В епохунремодерна мислення людини було магічним, тому чільними методами психотерапіїбули релігійні ритуали і гіпноз. Для епохи модерну з його прагненнямвідшукувати причинно-наслідкові зв'язки в поводженні людей важливим інструментому пізнанні психіки є метод. Серед методів психотерапії чільним був психоаналіз.Нарешті, в епосі посада модерну — у наші дні найважливішими підходами всімейній психотерапії стали конструктивістський і нарративний з їх пильноюувагою до мови і контекстуальними змінам.
Сучасна сімейнапсихотерапія має гарні перспективи для своєї еволюції завдяки впливупсихоаналізу, «психології відносин» В. Н. Мясищева, системному іконструктивістському підходам.
Для того щобзрозуміти логіку розвитку сімейної психотерапії в нашій країні і за рубежем,назвемо основні етапи її розвитку, а також такі основні поняття, як «сімейнапсихотерапія», «сімейна діагностика» і «сімейногопсихотерапевта. Розвиток сімейної психотерапії в Росії пройшло ряд етапів:
1. У 1882 р. И.В. Маляревский відкрив у Санкт-Петербурзі „Лікарсько-виховний заклад“для психічно хворих дітей і підлітків, персонал якого приділяв велику увагувивченню сімейних взаємин у якості етіологічних умов виникнення психічнихрозладів. У 1886 р. В. М. Бехтєрєв і в 1899 р. І. А. Сікорский описалиперекручування сімейного виховання дітей і підлітків, унаслідок чого в нихвиникали нервово-психічні розлади.
2. У 1968 р. В.К. Мягер опублікувала першу в нашій країні статті про сімейну психотерапію приневрозах.
З. На початку19'70-х В. М. Воловик, А. И. Захаров, В. В. Костерева, Т. М. Мішіна, Э. Г.Эйдеміллер опублікували роботи, у яких узагальнили свій досвід в областісімейної психотерапії.
4. У 1988 р. унашу країну приїжджала Віржінія Сатір, на семінарах якої вперше у вітчизнянійпрактиці була показана конкретна психотерапевтична робота з родинами з „ідентифікованимпацієнтом“ і з моделюванням слухачами різних сімейних ситуацій.
5. У 1993 р.співробітники кафедри психотерапії Санкт-Петербургськгої медичної академії післядипломногоутворення (курс дитячо-підліткової психотерапії) Н. В. Александрова, С. А.Куркулів, С. И. Чаєва, Э. Г. Эйдеміллер провели перший у нашій країні циклтематичного удосконалення для лікарів-психіатрів, психотерапевтів і медичнихпсихологів „Основи групової і сімейної психотерапії“ тривалістю 216годин, що залишається найбільш популярним і донині.
Теоретичніконцепти і засновані на них методи сімейної психотерапії також пройшли у своємурозвитку ряд етапів:
1. На початку1970-х рр. сімейні психотерапевти скрупульозно накопичували інформацію про тім,»як живуть разом пацієнт і його родичі". Позначалася психіатричнатрадиція збору анамнезу – дуже важливо було охарактеризувати особистіснусвоєрідність кожного члена родини, а потім, додав психопатологічні профілі,зрозуміти сутність родини як сукупності вхідних у неї індивідуальностей. Потімкожному члену родини призначали визначене лікування медикаменти, заняттяаутотренінгом, сеанси гіпнозу і т.д. Цей етап умовно можна назватипсихіатричним. Однак такий підхід протримався недовго. Випливаючи традиціямвітчизняної психології, і в першу чергу концепції «психології відносин»В. Н. Мясищєва, сімейні психотерапевти допомагали членам родини усвідомлювати ікоректувати ті паттернти поводження, що закладалися на ранніх етапахонтогенезу. Цей етап розвитку сімейної психотерапії можна з повною підставоюназвати психоаналітичним (психодинамічним).
2. Починаючи ізсередини 1980-х рр., у нашій країні основним стає системний підхід у сімейнійпсихотерапії, а надалі — синтез «психології відносин В. Н. Мясищева йосновних положень кібернетики і системного підходу. Сімейний психотерапевтперестав відігравати роль судді, що збирав інформацію у всіх членів родини,оцінював її і давав родині або „кваліфікована рада“, або розпорядженняповодитися у визначених ситуаціях певним чином.
Тепер сімейнийпсихотерапевт не тільки здійснює приєднання до родини, але і входить у неї якелемент, що володіє енергією, інформацією і волею, спонукує членів родини дотерапевтичних змін, до перегляду існуючих правил і границь, підсистем ікоаліцій. Відштовхуючи не стільки від інформації, що міститься в прочитанихкнигах про сімейну психотерапію, скільки від власного досвіду, Э. Г. Эйдеміллері В. В. Юстіцкіс сформулювали в якості одного з базисних принципів сімейноїпсихотерапії принцип „взаємної акцептації психотерапевта й обслуговуєтьсяїм родину“.
Багато відомихвітчизняних психотерапевтів тоді у своїй професійній діяльності булиеклектиками, а деякі залишаються ними і по сьогоднішній день. Незважаючи на це,із середини 1980-х рр. вітчизняна сімейна психотерапія починає розвиватися увзаємодії з іншими школами, у чомусь відставав від них, а в чомусь значновипереджав. Оглядаючись назад і порівнюючи шляху розвитку сімейної психотерапіїв різних країнах світу, можна прийти до висновку, що сімейні психотерапевтийшли по одній дорозі, але з різною швидкістю. Сімейна системна психотерапія, атакож близькі до неї методи структурної, стратегічної, комунікативної сімейноїпсихотерапії — у даний час є найбільше широко відомими у світі. Системнийнапрямок прийнятий вважати одним з найбільше широко представлених,перспективних, економічно доцільних у терапевтично ефективних напрямківсімейної психотерапії.
Найбільшіпредставники системної психотерапії Мара Сельвіні-Палаццолі, Луіджі Босколо,Джан-Франко Чекккі, Джей Хейлі, Клу Маданес, Сальвадор Минухін, Хана Вайнер,Аллан Куклін, Джіл-Горел Барнс і ін. У нашій країні системний підхід у сімейнійпсихотерапії розробляють Н. В. Александрова, А. Я. Варга, Н. В. Васильєва. С.А. Куркулів, С. И. Чаєва, А. 3. Шапіро, Э. Г. Ейдеміллер і ін. Значний вплив нарозвиток цього напрямку сімейної психотерапії зробили положення загальноїтеорії систем.
У психотерапіїпершої половини ХХ ст. панували механічні редукціоністстичні теорії типу»стимул-реакція" а також психоаналітичні теорії про людину як про «герояодинака»; психічна патологія розглядалася як наслідок недозволенихінтрапсихічних проблем, поводження індивіда — як реакція на внутрішні ізовнішні обставини, а родина з порушенням як збори індивідів з порушеннями.Багато сімейних психотерапевтів почували обмеженість такого підходу. Одним зперших, хто виявив цікавість до теорії систем, був Мюррей Боуен. Трохи пізнішеСальвадор Мівухін запропонував парадигму «людин в обставинах»,припускаючи під цим як вплив людини на обставини, так і вплив обставин налюдину.
Відношення людинидо самої себе, по Б. Г. Ананьєву є найбільш пізнім утворенням, але саме вонозабезпечує цілісність системи відносин особистості. Відносини особистості,об'єднані між собою через відношення до себе, утворять ієрархічну систему, щовідіграє направляючу роль, визначаючи соціальне функціонування людини.
У структурівідносин виділяють три компоненти: когнітивний, емоційний і поведінковий. Унормі людин на когнітивному рівні знає щось про об'єкт, на емоційному переживаєвідповідну знанню емоцій, на поведінковому будує поводження, що відповідаєзнанню й емоції. У патології компонента відносин, як правило, не погоджені.Звідси виникає невротичний розлад (у розумінні школи В. Н. Мясіщева) психогеннезахворювання, у якому визначена констеляція симптомів ( чи синдромна форма)обумовлена про перед единими типами психологічного конфлікту, порушеннями всистемі відносин особистості і непогодженістю компонентів цих відносин. Розладсистеми відносин, що приводить до неврозу, виражається в порушенні цілісностісистеми відносин (їхньої ієрархічної структури), наявності суперечливихвідносин, однаково значимих для особистості. порушенні зв'язку між блокамивідносин і якісній чи кількісній зміні таких характеристик окремих відносин, якактивність, вибірковість, свідомість (що приводить до неадекватності відносиндо об'єкта).
Усе це є джереломневротичних конфліктів і нервово-психічної напруги, що до відомого ступеняконтролюється за допомогою механізмів психологічного захисту і каналізується задопомогою формування симптому. Основне значення при невротичній декомпенсаціїздобуває порушення відносини до себе, що виявляється в зниженій і суперечливійсамооцінці на всіх етапах онтогенезу особистості.
Виходячи зперерахованих положень, непридатною умовою відновлення порушених відносин припроведенні «патогенетической» чи личностно-ориентированной(реконструктивної психотерапії є усвідомлення внутрішніх протиріч івербалізація емоційного компонента відносин, навчання клієнта тестуваннюреальності включаючи імпульси і відчуття у власному тілі, розуміннюнавколишньої дійсності і власних цілей
У підсумку, можнаконстатувати взаємозв'язок і взаємне обумовлювання зовнішньої і внутрішній(стосовно особистості) систем відносин, завдяки яким і створюються імпульси,зміст і форми розвитку особистості. Слідом за Бєхтєрєв, Мясищєв приділяв великуувагу вивченню дитинства, формуванню психіки на різних етапах онтогенезу,впливу і взаємодії соціуму і мікросоціуму при формуванні системи відносинособистості в нормі і патології. Мясищєв першим у Росії знайшов, що впоходженні неврозів ведучу роль грали подружні і сімейні конфлікти (у 80 %обстежених пацієнтів з неврозами).
В даний час «психологіявідносин» продовжує розвиватися і сприяє розвитку концепціїособистістно-ориєнтированої (реконструктивної) психотерапії
(Б. Д.Карвасарский), сімейної психотерапії. психології діяльності (А. Н. Леонтьев. Д.А. Леонтєв), психології спілкування (А. А. Бодалєв). «Психологія відносин»з'явилася відправним пунктом психотерапевтичних досліджень у Польщі (С. Ледер),Німеччини (В. Лаутербах) і інших країнах.
У сімейнійсистемній психотерапії родина розглядається як цілісна система, що прагне дозбереження сформованих зв'язків між елементами а також до їхньої еволюції.Перефразуючи положення класичної термодинаміки і системного підходу, можназатверджувати, що родина як живаючи система обмінюється інформацією й енергієюз зовнішнім середовищем. У такій системі коливання (як внутрішні, так ізовнішні) допомагають знайти новий рівень складності і дифференцірованності,звичайно супроводжуючи реакцією, що повертає систему в її стійкий стан. Коликоливання різко чи підсилюються слабшають, може наступити кризовий стан, трансформаціяякого приведе систему на новий рівень функціонування. Тому передпсихотерапевтом устає задача приєднатися до родини, уловити її коливання, длятого щоб дати імпульс до змін і викликати з терапевтичною метою фрустрацію.[62]
Сімейнапсихотерапія — це система психологічних впливів на родину як на живу відкритусистему з метою оптимізації її функціонування. У цьому випадку ми розуміємосімейну психотерапію як самостійний метод психотерапії, що спирається наположення системного підходу. кібернетики і «психології відносин».Інше визначення сімейної психотерапії яке зараз є більш актуальним, це розмови(переговори) членів родини один з одним, у присутності і при участіпсихотерапевта-посередника і перекладача, на тій мові, що доступна їм. Ціль цихпереговорів трансформація гомеостазу, що досягається за допомогоюсимптоматичного поводження, у гомеостазу, що досягається актуалізацієюсаногенного потенціалу родини.
У розвиткумедицини, психології, психотерапії взагалі і сімейної психотерапії зокреманебезпечними спрощеннями були біологічний і психічний редукціонізм. Не єпродуктивними для розуміння здоров'я, хвороб, порушень адаптації тількибіологічні чи тільки психологічні підходи. Сучасне представлення про людинуукладено в біосоціальній моделі його захворювань і здоров'я, у якій її трикомпоненти знаходяться в тісному взаємозв'язку.
Сімейнапсихотерапія — це практика, заснована на інтеграції природничонауковоїпарадигми і гуманітарного мислення.
Сімейнийпсихотерапевт уміє працювати з родиною як художник, по наявності, переживати «осяяння»,коли зіштовхується із ситуаціями, що не викладені у відповідних посібниках,коли знання не можуть допомогти. У шаблонових ситуаціях він може працювати «зізакритими очима» як ремісника, що виконує трафаретну чорнову роботу. Сутьпрофесії сімейного психотерапевта — сполучення в собі діяльності художника іремісника.
Психологічнеконсультування конфліктних родин
Сутністьпсихологічного консультування конфліктних родин полягає у виробленнірекомендацій зі зміни негативних психологічних факторів, що утрудняють життяродини і зухвалих конфлікти, особливо при переході родини з однієї стадіїрозвитку в іншу.
Основні задачіпсихологічного консультування:
індивідуальні ігрупові консультації облич, що звернулися до фахівця з метою рішення складнихпроблем, придбання психологічних чи знань дозволу конфліктів; виявленняконфліктних родин і проведення з ними консультацій; надання допомоги дружинам увиявленні їхніх помилок і виборі правильного поводження у важких ситуаціяхсімейного життя; навчання методам саморегуляції психічного стану.
Сімейнеконсультування розглядається як одна з форм подружньої терапії, оскільки мовайде про більш прості, поверхневі і короткочасні психотерапевтичні впливи, восновному в конфліктних і кризових ситуаціях. Консультації дозволяють знайтивихід з конкретних конфліктах ситуацій, при цьому застосовуються насампередтакі методи, як експлікація, заохочення, індивідуальні рекомендації і поради(С. Кратохвіл).
Психологічнеконсультування сполучене з визначеними труднощями.
1. Проблема часу.Психолог повинний за короткий термін визначити причини, мотиви, умовиконфлікту, показати подружжю можливості відновлення їхніх відносин.
2. Різний ступіньконфліктності сімейного життя в подружжі. Значна частина звертаючих запсихологічною допомогою це молоді люди недавно одружилися. Для них корекціяпсихологічної несумісності ефективна. Однак нерідко психолог має справу зродинами, що неминуче еволюціонують до розводу. Ефективність їхньогопсихологічного консультування незначна.
Ще одна групаконсультуємих — люди із суперечливою системою мотивів, що як перешкоджають, такі сприяючих збереженню подружніх відносин. Перша група мотивів обумовлюєзбереження конфліктів, аж до готовності йти на розвід, у той час як мотиви, щосприяють збереженню родини, уможливлюють психологічну корекцію подружніхвідносин.
3. Підвищенаагресивність консультуємого стосовно чоловіка і консультанта. Особливістьконфліктних родин, що знаходяться на стадії розводу, — спрощене мотивуваннятакого рішення. Це утрудняє повну діагностику подружніх відносин. Важливозацікавити консультуємих у більш глибокому розкритті їх сімейних і особистих,проблем, а також трансформувати ситуацію, де психолог проводить експертизувзаємин чоловіків, у ситуацію, коли самі вони за допомогою психологапереосмислюють мотиви конфлікту.
4. Наявністьнеусвідомлюваних компонентів конфліктного поводження чоловіків значно ускладнюєположення консультуємих і роботу психолога-консультанта (В. Смєхов)[35].
Етапипсихологічного консультування
Визначеннянеобхідності консультування і прогноз ефекту впливу на родину — це початковадіагностична стадія корекції подружніх відносин. діагностична стадія можевключати структурний, описовий, динамічний, генетичний і прогностичний рівні.для діагностики подружнього конфлікту рекомендується використовувати методикуаналізу конфліктної ситуації МАКС (В. Смєхов). Вона являє собою вільний описконфлікту у виді відповідей на питання, що об'єднані в одинадцять рефлексивнихпланів. Важливо представити внутрішню картину конфліктної події хоча б одного зйого учасників. Ефективне використання методики можливо після встановленняпсихотерапевтичного контакту.
Другим етапомконсультування конфліктних родин є відновлення подружніх відносин. Успішністьпереходу до нього залежить від зниження психічної напруженості консультуємого.Іноді в подружньому конфлікті сформовані відносини сприймаються як неминучі,через що з'являються почуття занепокоєння, безвихідності, жалості до себе.Важливо прагнути змінити песимістичне відношення подружжя до ситуації.
При нормалізаціїподружніх відносин важливо:
не допуститинового загострення конфлікту в присутності психолога (обвинувачень, образ,брутальності); не стати на сторону одного з подружньої пари, тому що нерідкіспроби включити консультанта в якості «союзника» у конфлікті; ссамого початку прагнути до розширення розуміння подружжям конфліктної ситуації,оцінки її з позиції опонента; терпляче відноситися до повільного, алепозитивної еволюції, відновленню подружніх відносин; шанобливо відноситися донорм і цінностей, що чи приймаються відстоюються чоловіками; не прагнути даватиради, а допомагати знайти правильне рішення самим; дотримувати делікатність іанонімності, особливо в тих питаннях, що стосуються інтимних відносин подружжя.
Психологу-консультантуне завжди вдається нормалізувати відносини подружжя, що звернулися по допомогу.Р. Мей підкреслює необхідність психологу-консультанту розвивати в собі те, щоА. Адлер назвав мужністю недосконалості, тобто уміння мужньо приймати невдачу.[38]

Розділ IIIПрактичне дослідження подружніх конфліктів
 
3.1 Науковеобґрунтування психодіагностичного дослідження
В складномукомплексі причин, викликаючи дезорганізацію та розпад сім’ї, значне місцезаймають причини соціально – психологічні, зв’язані з специфікою взаємовідносинта задоволеністю шлюбом.
Стає все більшочевидним, що оптимізація одних тільки соціально – економічних умов життя сім’їне завжди приводить до підвищенню досліджень.
В основу нашогодослідження було покладено таку модель сім’ї, яка по-перше, передбачувалаоптимальні соціально – економічні умови життя сім’ї (відсутність алкоголізму,аномальної поведінки подружжя, наявність матеріальних та житлових умов тат.п.), та по-друге, виняток любих психопаталогічних подружніх пар. Це далозмогу зконцентрувати увагу на соціально психологічних факторах, впливаючи назміну рівня стабільності сім’ї.
Згідностатистичним даним, значний відсоток розводів приходить на молоді сім’ї, детривалість сімейного союзу становить від одного до п’яти років. Виходячи зцього,об’єктом данного дослідження були вибрані молоді подружні пари,які проживають в м. Херсоні, в віці до 35 років, які в шлюбі не менше одногороку, мають дітей.
Предметом нашого дослідження являєтьсявиявлення залежності між задоволеністю шлюбом у подружніх пар та характеромвзаємодії подружжя в конфліктній ситуації.
Нами буласформульована гіпотеза. Вона має такий вигляд: задоволеність шлюбом уподружніх пар залежить від характеру взаємодії подружжя в конфліктнихситуаціях.
Незалежною перемінною в даному дослідженні виступає задоволеність шлюбом, а залежною– характер взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях.
Ціль практичного дослідження є вивчення залежності задоволеності шлюбом уподружніх пар від характеру взаємодії подружжям в конфлікті.
Задачі дослідження:
·             вивчення методики дослідження характеру взаємодіїподружжя в конфліктній ситуації та задоволеності шлюбом;
·             відбір методу математичної обробки;
·             надання рекомендацій щодо використання отриманихданих у роботі психолога з подружніми парами.
Для дослідженнями обрали тест – опитувальник задоволеності шлюбом (Див. Додаток 1), розробленийВ. В. Століним, Т. Л. Романовой, Г. П. Бутенко, призначений для експресдіагностики ступеня задоволеності шлюбом, а також ступеня (узгодження –неузгодженості) задоволеності шлюбом у той чи іншій соціальній групі.
Опитувальникявляє собою одномірну шкалу, складаючої з 24 стверджень, відносящихся до різнихсфер: сприйманю себе і партнера, оцінки, установки, думки та т.п.
Кожномуствердженню відповідає три варіанти відповідей (вірно, тяжко сказати, невірно).
Для дослідженнятакож був обраний тест «Характер взаємодії подружжя в конфліктнихситуаціях) (Див. Додаток 2). Методика являє собою бланковий тест – опитувальникмаючий описання 32 ситуацій подружніх взаємодій, які носять конфліктнийхарактер.
В якостівідповіді респондентом (дослідженим) пропонується шкала можливих реакцій напевну ситуацію в яку заложенні два признака: активність чи пасивність реакційта згоду чи незгоду з партнером.

3.2 Проведеннядослідження та аналіз отриманих результатів
 
Досліджуванняпроводилось на базі Херсонської Міської Громадської Організації „Катюша“.Подружніпари розмістили в різні кімнати (чоловіків окремо, жінок окремо), для того, щобподружжя не впливало на результати один одного. Спочатку була дана методика „Задоволеністьшлюбом“.За отриманими результатами підраховуємо середні арифметичніданні подружніх пар в цілому. Потім даємо тест „Характеру взаємодіїподружжя в конфліктній ситуації“.За отриманими результатами по вісьмохшкалах підраховуємо середні арифметичні данні подружніх пар. За допомогоюлінійно кореляційного аналізу по Пірсону, за поданою нижче формулою обчислюємокоефіцієнт лінійної кореляції:
/>
Де rxy– коефіцієнт лінійної кореляції;
х, у – середні вибірковізначення порівняльних величин;
хi, уi– приватні виборочны значення порівняльних величин;
n – загальнакількість величин в порівняльних рядах показників;
sx -2sy-2 – дисперсії відхилення порівняльних величин відсередніх значень.№ ЗШЧ ЗШЖ ЗШсім’я 1 2 3 4 5 6 7 8 ЗШЧ 0,760** 0,934** 0,234 0,108 0,352 0,576* -0,261 0,152 0,165 0,281 ЗШЖ 0,760** 0,942** 0,368 0,195 0,465* 0,431* -0,111 0,351 0,255 0,472*
 * р
** p
***p

За отриманимирезультатами порівнюючи спочатку чоловічі показники з жіночими. І ми бачимо щочоловіки задоволені шлюбом (r = 0,760**; р
Якщо поглянути нарезультати жіночі, то можна сказати, що вони задоволені шлюбом ( r= 0,760**; р
Наступним етапомроботи, є порівняння середніх показників задоволеності шлюбом у подружніх пар,та середніх показників по характеру взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях родин вихов автоном ролі норми домін ревність гроші ЗШ подружжя 0,006 0,343 0,419* 0,243 -0,282 -0,292 0,402* 0,494*
*р
*p
*p

Отже, ми можемосказати що на першому місці у подружніх пар знаходиться питання витрат грошей,займає найвищий показник (r = 0,494*; р
Тому ми можемоговорити, що в данній групі подружніх пар задоволеність шлюбом залежить віддеяких сфер, в яких частіш за все виникають конфлікти, а саме: розходження по відношеннюдо грошей, прагнення до автономії та частково від проявів ревнощів.
Отже, гіпотезапідтвердилась частково лише по 8, 2, 7 шкалам.
Рекомендація
1.        Піддержуватипочуття особистої гідності чоловіка та дружини.
2.        Постійнодемонструвати взаємну повагу.
3.        Намагатисявикликати ентузіазм у іншого партнера.
4.        Стримуватисебе в проявах злоби, гніву, роздратованості, нервовості.
5.        Неакцентувати увагу на помилках свого партнера по шлюбу.
6.        Не урікатиминулим взагалі та минулими помилками.
7.        Любим відволікаючимприйомом зняти чи призупинити психічну напругу
8.        Вирішуватиназрівши конфлікти відволіканням на інші теми.
9.        нетривожити ні себе, ні партнера підозрами в невірності та зраді, здержуватипочуття підозри.
10.     Пам’ятайте,що в шлюбі необхідні лише позитивні якості.

Висновок
У шлюб вступаютьдва чоловіки, і кожний має свої звички, представлення, смаки, свій уклад життя.Подружжя може відрізняти: темперамент, відношення до людей, поняття процінності. Тому утворення родини припускає таке поводження з боку подружжя, щоуможливить злиття двох особистостей з різними життєвими цінностями.
Істотне значенняу виникненні конфлікту мають ті чекання, що сформувалися в партнерів до моментувступу в шлюб під впливом їхніх особистісних особливостей і схильностей іспецифіки соціокультурного середовища для молодих подружніх пар найбільш типовепідвищення чекання один до одного, що нерідко є основою конфлікту прирозбіжності цих чекань з дійсністю. Вони в більшості випадків указують нанедостатню нравствено-психологічну підготовленість молоді до шлюбу.
У даннійдипломній роботі нами було проведено узагальнення та систематизацію теоретичнихзнань з проблеми подружніх конфліктів; проведено дослідження характерувзаємодії подружжя в конфлікті та задоволеності шлюбом; зроблено аналіз таузагальнення отриманих даних, з яких ми бачимо, що гіпотеза „Задоволеністьшлюбом у подружніх пар залежить від характеру взаємодії подружжя в конфліктнихситуаціях“, частково підтвердилась, а саме за шкалою розходження по відношеннюдо грошей, прагнення до автономії та частково від проявів ревнощів.
В роботі використано метод тестування, статистична методологічнаобробка в психології: лінійний кореляційний аналіз по Пірсону.
 

Списоквикористаних джерел
 
1.        АлешинаЮ. Е. Цыкл развития семьи: Исследования и проблемы //Вест. Моск. Ун-та.Психология, Сер. 14. 1987.№2
2.        АндреевВ. И. Конфликтология: искусство спора, ведение переговоров, разрешениеконфликтов. – Казань, 1992. -142с.
3.        АнцуповА. Я., Малышев А. А. Введение в конфликтологию. – К.: МАУП,1996. – 103с.
4.        АнцуповА. Я., Шипилов А. И. Конфликтология: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 2000 –551с.
5.        АрнаутоваЕ. П. стабильность семьи, основанной на повторном браке //Семейная психология исемейная психотерапия. 1997. №2
6.        АфанасьеваТ. М. Семья: Учебное пособие для 9-10кл. середшк.-2-е изд., перераб. И допол. –М.: Просвещение.1988 – 285с.
7.        БандуркаА. И., Друзь В. А. Конфликтология: Учеб. Пособие для вузов.- Харьков: Фортуна –Пресс, 1997 – 355с.
8.        БатищевГ. О., Зайцева З. Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім’єю(методичні рекомендації) К.: А. Л. Д.,1996 100с.
9.        БарсуковаС. Ю., Радаев В. В. Легенда о гендере: Принципы распределения труда междусупругами в современной городской семье//Мир России. 2000. № 4. – С.65-103.
10.      Белкин А.С. Жоворонков В. Д., Зимина И. С. Конфликтология: наука о гармонии. –Екатеринбург: ГЛАГОЛ, 1995 – 88с.
11.      ВаллерстайнД. С. Психологические задачи брака//Журнал практической психологии ипсихоанализа. 2002. № 3.
12.      Витек К.Проблемы супружеского благополучия. – М.: Прогресс, 1988. – 198с.
13.      Владин В.З., Капустин Д.З., Интимный мир семьи. – Минск. „Вышейшая школа“,1983. – 111с.
14.      ГребенниковИ. В. Основы семейной жизни: Учебное пособие для студентов пед. Ин-тов.- М.: Просвяшение,1991. – 158с.
15.      ГришинаН. В. Психология межличностного конфликта: Автореф.дис. д-ра психолог. Наук. –СПб., 1996. -40с.
16.      ДементьеваИ. Ф. Прервые годы брака. Проблемы становления молодой семьи. – М. Наука, 1991.– 110с.
17.      ДмитриевА. В. Конфликтология: Учебное пособие – М.: Гордорики, 2003. – 320с.
18.      ДонченкоК. А., Титаренко Т. М. Личность, конфликт, гармония. – К.: Полит. издатУкраины, 1989. – 174с.
19.      Донцов А.И., Полозова Т. А. Проблема конфликта в западной психологии// Психологич. Журн.– 1981. – Т. 1. – С. 119-133.
20.      ДружининВ. Н. Психология семьи. – Екатеринбург, 2000. – 165с.
21.      ЕмельяновС. М. Практикум по конфликтологии. – СПб изд-во „Питер“, 2000. –245с.
22.      ЖурбицькаТ. С. Молода сім’я. – К. :1985. – 101 с.
23.      ІвановаЛ.М. Доля молодої сім’ї. М. 6 1989. – 192С.
24.      Ильин Е.П. Диференциальная психофизиология мужчины и женщины – СПб.: Питер, 2002. –544с.
25.      КазаковА. П.Экономические и психологические проблемы семьи. –М.: Мысль, 1989. – 157с.
26.      КовалевС. В. Психологія сімейних відносин. – М.: 1987. – 433с.
27.      Кон И. С.Мужские исследования: меняющиеся мужчині в изменяющемся мире//введение вгендерные исследования: Учебное пособие. Ч. 1/Под редак.И. А. Жеребкиной. –Харьков: ХЦГИ; СПб.: Алетейя, 2001. – С.562-605.
28.      КонфликтологияУчебник/под редак.А. С. Кармина. – СПб.: Лань,1999. – 442с.
29.      КорнелиусХ., Фэйр Щ. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты. – М.:СТРИНГЕР,1992. – 212с.
30.      КалининС. И. Компьютерная обработка данных для психологов /Под науч. Редак.А. Л.Тулупьева. СПб.: „Речь“,2002. – 134с.
31.      КовалевС. В. Психология семейных отношений. – М.: 1987. -433с.
32.      КовалевС. В.Подготовка старшеклассников к семейной жизни: тесты, опросники, ролевыеигры: Кн. для учителя. – М.: Просвящение, 1991. – 143с.
33.      КругловБ. С. Правовое сознание как элемент психологической подготовки молодежи ксемейной жизни.//Вопросы психологии.№4. 1986. С.63-68.
34.      КовалевС. В. Психология современной семьи: Информ.-метод. Материалы к курсу „Этикаи психология семейной жизни“: Кн. для учителя. – М.: Просвящение,1988. –208с.
35.      КочарянГ., Кочарян А. Психотерапия сексуальних расстройств и супружеских конфликтов. –М.: Медицина, 1994. – 198с.
36.      КрасновБ. И. Конфликты в обществе// Социально-полит. Журн. – 1992.№6-7.- С. 14-22.
37.      Левин К.Разрешение социальных конфликтов. СПб. Речь, 2000. – С. 221-238.
38.      Малкина –Пых И. Г. Семейная терапия. М.: Изд-во Эскмо. 2005. – 992с.
39.      Молодаясемья/ Сост. В. И. Зацепин и др.- К.: 1991 – 314с.
40.      Мы и нашасемья Книга для молодых супругов. Сборник. Сост. Зацепин В., Цимбалюк В. – М.:1989. – 416с.
41.      Немов Р.С. Психология: Словарь- справочник: В 2ч. – М.: Изд –во ВЛАДОС – ПРЕСС,2003. –4.1. – 304с.
42.      Николе М., Шварц Р. Семейная терапия. Концепции и методі. М., Єксмо,2004. – 315с.
43.      Основыпсихологии:/Ред. – сост. Л. Д. Столяренко. – Изд.-во 6-е, дополн.и перевав. –Ростов н/Д: Феникс, 2005. – 704с.
44.      ПезишкианН. Позитивная семейная – психотерапия: семья как терапевт/Пер. с анг. Л. В.Трубициной, с нем. Т. В. Куличенко; под ред. М. Н. Дымшица и Д. А. Леонтева. М.: Смысл, 1993. – 263с.
45.      ПочебутЛ. Г., Чикер В. А. Организационная социальная психология. /- СПб: Изд-во „Речь“.2002. – 298с.
46.      Психология// — 1985. – Т. 6. №3. – С. 126-137.
47.      Психологияконфликта / сост. И общ. Редакция Н. В. Гришиной. – СПб.: 2001. – 448с.
48.      Психологическаяпомошь и консультирование/ Под ред. Проф. Н. К. Тутушкиной, СПб. Изд- во „Дидактика плюс“, 2001. – 348с.
49.      Психологічнадопомога сім’ї: Посіб./За ред. З. Г. Юсарчук. – К.: Вид-во. Ін-ту соціал. НАНУкраїни, 1988. – 163с.
50.      ПостовийВ. Г. Сучасна сім’я і її педагогіка. – К.: 1994. – 63с.
51.      РайгородскийД. Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. –Самара: Издательский дом » БАХРАХ-М", 2002. – 672с.
52.      Семья:Социально-психологические и этические проблемы: Справочник. – К.: 1989. –252с.
53.      Соціальнапідтримка молодої сім’ї // Зб. Інформ. Теорет. та метод. Матеріалів дляпрацівників соц. Служб для молоді. Вип. 1 – К.: Академпрес, 1994. – 141с.
54.      СысенкоВ. А. Супрудеские конфликты. — М.: 1989. 208с.
55.      Соціальнаробота з молодою сім’єю. Вип. 2 – 1995. -97с.
56.      ТорохтийВ.С. Психология социальной работы с семьей. — М.: 1996. – 91с.
57.      ХелингерБ. Порядки любви: Разрешение системы семейных конфликтов и противоречий. — М.:Изд – во Инстит. Психотерапии, 2001. – 400с.
58.      ХерсонскийБ. Г., Дворяк С. В, Психология и психопрофилактика симейных конфликтов. – К.: «Здоровья», 1991. – 190с.
59.      ФилюковаЛ. Ф. Современная молодая симья. – Минск: Наука и техника, 1986. – 48с.
60.      Учебноепособие по психологии семейных отношений. Для факультетов: психологических,медецинских и социальной работы. – Самара: Изд-во Дом БАХРАХ – М – 2004. –736с.
61.      УэдделлМ. Симья и ее динамика//Симейная психотерапия. – СПб.: 2000. – 103с.
62.      ЭйдемиллерЕ. Г. Методы семейной диагностики и психотерапии. – М., СПб: Фолиум, 1996. –94с.
63.      ЭйдемиллерЭ. Г., Александрова Н. В. Юстицкис В. Семейная психотерапия – СПб: Питер, 2000.– 512с.
64.      Янкова З.А. Мужчины и женщины в семье. – М.: 1983 – 80с.
65.      Шуман С.Г., Шуман В.П. Семейные конфликты, причины, пути устранение. Брест,.1994. – 97с