Міністерствоосвіти і науки України
Чернігівськийдержавний інститут економіки та управління
Кафедрасоціальної роботи
Творчаробота з дисципліни ПвССПЗА
Натему: «Соціально-психологічна адаптація дітей, які пережили сексуальненасильство та роль соціально-психологічного тренінгу в цьому процесі »
Виконала: студентка IVкурсу
Групи С-061спеціальності
Соціальна робота
Юридичного факультету
Геращенко Ірина
Перевірила:
ст. викладач АнаньєваІрина Костянтинівна
Чернігів,2009
Зміст
Вступ
Насильство над дітьми: його види
Механізми психологічної адаптації дитинидо тривалого сексуального насильства
Значення тренінгу всоціально-психологічній адаптації дитини, що постраждала від сексуальногонасильства
Арт-терапіяв роботі з дітьми, які перенесли сексуальне насильство
Тренінг з дітьми, що пережилисексуальне насильство
Висновки
Література
Вступ
Прожорстоке поводження з дітьми та домашнє насильство відомо з давніх-давен. Протедослідження, присвячені цій проблемі, з'явилися нещодавно: тривалий час фактіснування і поширеності проблеми взагалі заперечувався. Останнім часом зростаєкількість випадків сексуального насильства над дітьми, про які стає відомо. Івсупереч поширеній думці насильниками частіше є не незнайомці, а родичі й люди,яких дитина знає і яким довіряє. Діти часто соромляться або бояться розповістипро те, що над ними знущаються. Основними причинами не звернення дітей доправоохоронних органів вважають: страх помсти насильника, сором передоточенням, невіру в можливості правоохоронних органів, небажання проходитиогляд після сексуального насильства. Іноді діти просто не знають іншогоставлення до себе, а через те вважають його нормою.
Черезсексуальне насильство над дитиною, дуже страждає фізичнийта психічний розвиток дитини, як наслідок різноманітні захворювання, такі як:ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, що обумовлено порушеннями апетиту. Підчас емоційного (психічного) насильства нерідко бувають шкірні висипання,алергійна патологія, виразка шлунка, під час сексуального насильства — непояснений (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого тазане виявляється) біль внизу живота. Часто в дітей розвиваються такінервово-психічні захворювання, як тики, заїкуватість, енурез (нетримання сечі),енкопрез (нетримання калу).
Томув процесі соціально-психологічної адаптації дітей має велике значеннятренінгові роботи з дітьми, що постраждали від сексуального насильства.
Насильствонад дітьми: його види
Жорстокеповодження з дітьми і зневага їхніми інтересами можуть мати різні види і форми,але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров'я, розвитку ісоціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.
Фізичненасильство — нанесення дитині батьками чи особами,що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілеснихушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток іпозбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування,штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами,запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів якзнаряддя бузувірства.
Фізичненасильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю,пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликаютьодурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спробиудушення чи втоплення дитини.
Удеяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізичногопокарання — від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідноусвідомлювати, що фізичне насильство — це фізичний напад (катування), вономайже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.
Сексуальненасильство чи спокуса — використання дитини(хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволеннясексуальних потреб або отримання вигоди.
Сексуальненасильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємнумастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуальногорозбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу,оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коливона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.
Зазвичайжертвами сексуального порочного відношення є діти молодше 12 років, аленайчастіше – у віці 3–7 років. Маленьке дитя ще не розуміє того, щовідбувається, його легко залякати, схилити до того, щоб він нікому не говоривпро те, що сталося (тобто укласти «договір мовчання»). Що також зробивнасильство дорослий сподівається, що в цьому віці дитина ще не здатне описатиподію словами. Оскількифантазії маленького дитяти частенько змішані з реальністю, то, ймовірно, йогорозповіді не повірять, навіть якщо він щось про це і розповість. Сексуальномунасильству у віці до 14 років зазвичай піддаються 20–30% дівчаток і 10%хлопчиків. Хлопчики частіші, ніж дівчатка, піддаються насильству в ранішомувіці. Хоча в цілому сексуальне насильство над хлопчиками зустрічається в 3–4рази рідше, ніж над дівчатками
Психічне(емоційне) насильство — постійна чиперіодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів,вихователів, приниження її людського достоїнства, обвинувачення її в тому, учому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього видунасильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чоговона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини невідповідають її віковим можливостям.
Зневагаінтересами і потребами дитини (нехтування) — відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі,житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, усилу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і безтаких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх бездогляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечнихдля життя і здоров'я дитини наслідків.
Зазвичайдитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест(сексуальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунківта довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з бокукривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиноюпрактично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (загрози вбитиабо покалічити).
Однимз проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові додитини, коли та ще перебуває в материнській утробі, тобто від небажаноївагітності. її, що ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і непіклуються про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі дітинароджуються раніше терміну в два рази частіше в порівнянні з дітьми відбажаної вагітності, вони частіше мають недостатню масу тіла, частіше хворіють уперші місяці життя, гірше розвиваються.
Механізмпсихологічної адаптації дитини до тривалого сексуального насильства
Якщосексуальне насильство продовжується тривалий час, то у дитяти формуєтьсякомплекс психологічних і поведінкових порушень, направлених на адаптацію доіснування в цих умовах. Вказаний комплекс, що є з точки зору сучасноїпсихіатрії специфічним адаптаційним розладом, в англомовній літературіназивається синдромом акомодації. Прояви синдрому акомодації не можна вважатипсихічною нормою, проте необхідно розуміти, що це — природна реакція дитяти наіснування в екстремальних умовах, реакція, яка дозволяє йому мінімізуватишкоду, пов'язану з сексуальним насильством. У тій формі, і якою синдромакомодації описаний, він виникає лише в тих випадках, коли сексуальні контактиз дорослим відбуваються проти волі дитини і для досягнення своїх цілейзлочинець використовує примус, психічні або фізичне насильство.
Урозвитку синдрому акомодації можна виділити п'ять послідовних етапів:
1. Секретність;
2. Безпорадність;
3. Пристосування;
4. Розкриття;
5. Відновлення.
Якщонасильство не виявляється, то два останні етапи не розвиваються. Найяскравішепорушення, що входять в синдром акомодації, виявляються при внутрісімейномусексуальному насильстві.
Етапсекретності:
Дитині,яка знаходиться залежною від злочинця (довіряє йому або боїться його),забороняється розповідати кому-небудь про особливі стосунки, що виникли міжними. Засоби, використовувані дорослим для збереження таємниці, визначаютьсяхарактером стосунків: у одних випадках це можуть бути погрози фізичноїрозправи, у інших — загроза позбавити дитяти любові і турботи, в третіх — обіцянка дарунків. Збереженню насильства в таємниці сприяє та обставина, щодитина, як правило, не розуміє повною мірою характеру і значення здійснюваних зним дій.
Привнутрісімейному насильстві діти бояться несхвалення або покарання не лише збоку винного, але і з боку інших дорослих, оскільки у них виникає враження, щоці дорослі знають про той, що відбувається і підтримують насильника. Недовірадо дорослих, пов'язана з відсутністю уваги і підтримки з їх боку, емоційнахолодність і байдуже відношенням до дитини є частими причинами, відмови дитинивід звернення по допомогу до інших членів сім'ї.
Етапбезпорадності:
Унаслідокзалежності від дорослих дитина не може самостійно змусити насильника припинитисвої дії. В деяких випадках, особливо в період залучення до здійснення дійсексуального характеру, дитина може висловлювати своє незадоволення або навітьнамагатися чинити опір, якщо дії злочинця йому неприємні або він розуміє їхнедопустимість. Первинний опірможе зупинити насильника, але, переконавшись в тому, що дитина не звертаєтьсяза допомогою до інших дорослих, він розуміє свою безкарність і відновлюєпосягання. Усвідомлюючи власну безпорадність, діти у момент здійснення з нимидій сексуального характеру не кричать, не зовуть на допомогу, не чинять опору.Відсутністьпідтримки з боку інших членів сім'ї, які не помічають або не хочуть помічати щовідбувається, сприймається дитиною як підтримка дій насильника.Незрідкадорослі не вірять розповіді, що звернувся до них за допомогою дитини,звинувачують його в брехні.
Етаппристосування:
Ситуація,коли дитина відчуває себе безпорадною і вимушеною зберігати в таємниці своїстосунки дорослим є для неї дискомфортною. Єдиною реальною можливістю для дитинизайняти активну позицію, відчути себе здатним впливати на ситуацію є покладанняна себе відповідальності за те, що сталося.Жертватаким чином перетворюється на козла відпущення, знімаючи з винноговідповідальність за насильство. Самозвинувачення, сприйняття себе негідним,зіпсованим — саме ці почуття найчастіше переживає дитя, що піддаєтьсясексуальному насильству.
Збереженнясексуального зловживання в таємниці може бути наслідком не лише цілеспрямованоїдії насильника на дитяти з метою забезпечити контроль над його поведінкою, алеі наслідком непрямого психологічного тиску, специфічних взаємин, характернихдля сім'ї. У зовні благополучних сім'ях, в яких значимий для дитини дорослийдокладає активні зусилля для підтримки в тих, що оточують враження щасливоїсім'ї або демонструє очевидну прихильність до насильника, дитина може свідомопринести себе в жертву ради збереження сім'ї, захисту інтересів близького йомулюдини. Якщо в сім'їдекілька дітей, то дитина, залучене в сексуальні стосунки, може приховувати відтих, що оточують це обставина, опасаючись того, що його відмова від продовженнясексуальних контактів, приведе до того, що об'єктом посягання стане хто-небудьз молодших дітей.
Починаючиз 10-12 років, діти досить добре розуміють ті наслідки, до яких може привестивикриття насильника (можливість його засудження на тривалий термін, неминучийрозпад сім'ї). Мовчання дитяти стає обов'язковою умовою збереження сім'ї, щостворює у нього відчуття влади і контролю.
Етапрозкриття:
Ймовірно,значна частина дітей ніколи не розповідають про перенесене сексуальненасильство. Як правило, вони намагалися привернути увагу інших членів сім'ї,натяками прагнули дати їм зрозуміти про особливі стосунки, що існують між нимиі насильником. Проте, не отримавши підтримки з боку значимих дорослих абозіткнувшись з недовірою або прямими звинуваченнямив брехні, ці діти прийшли до висновку, що звертатися за допомогою безглуздо.Результати досліджень зарубіжних психологів свідчать, що багато жертвсексуального насильства, перенесеного в дитинстві, розповіли про нього лишебагато років опісля, ставши дорослими.
Зізнаннядитини в насильстві, що відбувається, сприяють наступні обставини:
1. неможливість подальшого перебування всім'ї;
2. наявність поза сім'єю дорослого, якийпідтримує дитину і якому дитина довіряє, наприклад, батьки друга або подруги;
3. можливість порадитися і отриматипідтримку у психолога в школі або по телефону довіри;
4. підлітки можуть повідомити проперенесене насильство після профілактичних бесід про контрацепцію.
Етапвідновлення (наслідки насильства):
Пережитесексуальне насильство здатне викликати виражені психологічні і поведінковіпорушення у дітей. Поряд з переживанням типових для жертв сексуальних відчуттівпровини в тому, що стався і власній зіпсованості, дітям доводиться стикатися іззасудженням з боку батьків або ворожою реакцією членів сім'ї (у випадкахінцесту). Багато дорослих,у тому числі і фахівці, що працюють з дітьми, необґрунтовано вважають, що післяприпинення насильства дитина швидко забуде про нього. Якщо за фактом посяганнябуло збуджено кримінальну справу, то дитина виявляється залученою в процескримінального судочинства, а участь навіть в правильно організованих слідчих іпроцесуальних діях обкопує психотравмуючу дію.Практикапоказує, що від моменту порушення кримінальної справи до вступу вироку взаконну силу, як мінімум, проходить 3-4 місяці, а в більшості випадку 9місяців, хоча процес може затягуватися і на два-три роки. Таким чином напротязі від 3 місяців до 3 років після припинення сексуального насильствадитина піддається психотравмуючим діям пов'язаним з участю в процесірозслідування кримінальної справи і розгляду його в суді.Протеі без цієї додатковою травматизації сексуальне насильство викликає значніпсихологічні порушення, які вимагають надання дитині спеціалізованої допомоги.
Значеннятренінгу в соціально-психологічній адаптації дитини, що постраждала відсексуального насильства
Груповідискусії і вправи допомагають дітям вирішити для себе, кому на цьому світі вониможуть довіряти, а з ким слід бути обережними. Хоча слід з великоюпередбачливістю використовувати тренінги, а особливо групове психологічнеконсультування для дітей, що пережили сексуальне насильство, оскільки їх рани можутьбути дуже свіжими, щоб висловлювати свої відчуття на групі.
Завданнямтренінгів є не лише допомога дитяті в подоланні психологічної травми, нанесеноїсексуальним зловживанням, але і формування у нього життєвих навиків,відповідних зросту. Тренінги орієнтований на соціалізацію дитяти.Вінсприяє формуванню здорових взаємин дітей один з одним і учить їх поважати яксвої права, так і права інших. Одна з головних цілей тренінгів – допомогтидитяті розвивати самоконтроль і уміння поводитися згідно з нормами, прийнятимив суспільстві. Окрім цього, участь в тренінгових заняттях підвищує самооцінку.Самев ході тренінгової роботи тренерам найлегше показати дитині, що стало жертвоюсексуального зловживання, що не лише він випробовує подібні страхи і сумніви. Удітей з'являється можливість в спокійній і доброзичливій обстановці розібратисяу власних суперечливих відчуттях. Такимчином, саме тренінги є оптимальною формою роботи з дітьми, що пережилисексуальне зловживання, оскільки в процесі такої роботи у них знижуєтьсявідчуття ізольованості, розвиваються навики спілкування, з'являється можливістьпроаналізувати внутрішні конфлікти і переживання.Дітям– жертвам сексуального зловживання дуже важко за власною ініціативоюобговорювати, що сталося з ними. Тому одним і з видів роботи можназастосовувати групову терапію. Групова терапія з жертвами насильства, зокремасексуального, особливо ефективна за наявності директивної і структурованоїпрограми.
Іншіпріоритетні завдання тренінгів можуть бути сформульовані таким чином:
1. зміна агресивних форм поведінки повідношенню до навколишнього світу, до інших людей, до самого себе;
2. опрацювання травмуючих ситуацій, змінасенсу переживань;
3. можливість нової інтерпретаціїпережитого;
4. усвідомлення і розвиток емоційної сфери;
5. занурення дитяти в атмосферу пошани,довіри, прийняття;
6. розвиток базових соціально-психологічнихнавиків;
7. відновлення позитивного відношення донавколишньої дійсності;
8. розширення уявлень про світ;
9. розвиток позитивної перспективи майбутнього;
10. створення системи підтримки в даний часі на майбутнє;
11. повернення дитяти до нормального життя.
Арт-терапія в роботі з дітьми, які перенесли сексуальне насильство
Поняттясексуального насильства, незалежно від того, чи відбувається воно однократно чиповторюється протягом деякого часу, позначає сукупність злочинів — віддемонстрації перед дитиною статевих органів і до здійснення з нею половогоакта. У найбільш важких випадках воно може супроводжуватися погрозами чисадистськими діями. Як правило ґвалтівник знайомий дитині і використовує свійавторитет для примуса до статевого контакту. У такий спосіб дитині наноситьсяфізична і психічна травма, страждає система її соціальних відносин.
Безпосередніминаслідками насильства є переживання дитиною почуття страху, тривоги, депресії,гніву, ворожості, заниженої самооцінки, що нерідко супроводжуються порушеннямисексуального поводження. Довгострокові наслідки насильства можуть виражатися впсихічних розладах, сполучених із самодеструктивними тенденціями,токсикоманією, розладами харчування, депресією, тривогою, почуттями соціальноїізоляції, труднощами при встановленні відносин з оточуючими і сексуальнимивідносинами.
Використаннявізуального каналу комунікації має низку переваг. Словесний опис по різнихпричинах часто представляє серйозну проблему: дитина може не мати відповідногозапасу слів для вираження того, що відноситься до сфери сексуальних відносиндорослого, ґвалтівник міг налякати дитину розправою за розголошення злочину.
Образотворчадіяльність допомагає відновити почуття власної гідності, оживити сферу фізичнихвідчуттів, заблокованих у результаті травми і сприяти вираженню подавленихпочуттів.
Інтенсивнийхарактер відносин при індивідуальній психотерапії створює для клієнта потенційнонебезпечну ситуацію, здатну провокувати травматичний досвід. Довіра дитини доарт-терапевта може виникнути при наявності чітких границь і структурипсихотерапевтичних відносин, а також при безумовному прийнятті дитячихпереживань і образотворчої продукції.
Дляпідлітків індивідуальна арт-терапія може бути неефективною через властиве їмнегативне відношення до дорослих і соціальних авторитетів, тому робота в групіз однолітками підходить їм у більшій мірі.
Вільнийвибір образотворчих матеріалів підсилює віру дитини у свої сили і контроль надситуацією. Можливість створювати безладдя, використовуючи образотворчіматеріали, дуже важлива для дітей, які перенесли сексуальне насильство. Часомця поведінка може виражатися в нападі на арт-терапевта чи в прагненнізабруднити кабінет. Можливо змішування фарб, використання води чи іншої рідини,а також додавання до них інших матеріалів. Дитина, як правило, прагне зберегтиподібний розчин протягом декількох тижнів, закриваючи таку суміш у якій-небудьємності. Іноді діти називають такий розчин «отрутою» або «ліками». Вони можутьнакладати один шар фарби на іншій, загортати матеріали в папір чи тканину, апотім розвертати їх.
Деякідіти можуть псувати «гарні» чи «чисті» малюнки, зафарбовуючи їх, спалюючи чипротикаючи їх. Ця тенденція певним чином пов’язана з тим, що жертви насильствасамі схильні його робити.
Розфарбовуваннядолонь рук, а також обличчя передає пережитий дитиною стан «внутрішньогозабруднення» і «хаосу». По цій же причині деякі діти дуже настороженовідносяться до нанесення фарби на свою шкіру, і процедура її змиванняпредставляє для них особливу значимість. Вони нерідко просять арт-терапевтадопомогти їм помитися, очевидно для більшої впевненості в тому, що вони«чисті».
Такимчином, робота з матеріалами найчастіше відбиває повторне переживання дитиноюнанесеної травми і забезпечує відновлення психічної чутливості.
Тренінгз дітьми, що пережили сексуальне насильство
За основу даноготренінгу узята програма, приведена в роботі фахівців, що присвятили себепроблемам реабілітації дітей, що стали жертвами сексуального зловживання. Цепрограма групової терапевтичної роботи з дітьми 7–13 років, яка була розробленав клініці Сан Фернандо Веллей (США) і успішно застосовується на протязі вже 20років. Програма складається з трьох етапів і десяти модулів.
Етап1. Він включає Модуль 1. «Ласкаво просимо в групу»;Модуль 2. «Набуваємо друзів»; Модуль 3. «Відчуттів – це нормально». Основнезавдання етапу – адаптувати дітей до групової взаємодії і створити обстановку,сприяючу роботі з хворобливими відчуттями і внутрішніми конфліктами,породженими травмою.
Етап2. Включає Модуль 4. «Розповідаємо один Одному про те,що сталося»; Модуль 5. «По секрету»; Модуль 6. «Моя сім'я». На цьому етапі йдеробота безпосередньо з психологічною травмою, отриманою дитиною в результатінасильства і подальшого розголосу того, що стався. Аналізуються відчуттясорому, що виникають у дітей, провини, беззахисності, безпорадності,відповідальності за те, що сталося, відчуття зради і потреби приховати щосталося.
Етап3. Включає Модуль 7. «Поклопочися про себе сам»;Модуль 8. «Дівчатка дорослішають»; Модуль 9. «Хлопчики дорослішають»; Модуль10. «На прощання». Завершуючий етап терапії покликаний допомогти учасникампобачити «світло в кінці тунелю», перемкнути увагу з пережитої їм драми напродовження нормального життя. Зачіпаються такі теми, як самооцінка, уміннявідстоювати свої права, статеве дозрівання.
Крім того, впрограмі використані вправи з наступних робіт:Алиеваи др., 2001; Анн, 2003; Бачков, 1999; Захаров, Хрящева, 1999; Кэррел, 2002;Лидере, 2003; Макшанов и др., 1993; Макшанов, Хрящева, 1993; Хрящева, 1999.
Висновок:
Жорстокеповодження з дітьми в сім'ях, що включає фізичне, сексуальне, психологічне,економічне насильство та недбале ставлення, є результатом взаємодії багатьохчинників. Ця соціальна проблема порушує права дітей, визначені у міжнародномута вітчизняному законодавствах, і потребує втручання відповідних державнихінституцій. Негативний вплив жорстокого поводження на розвиток дитини зумовлюєпотребу профілактичної роботи, спрямованої як на групи ризику, так і на змінугромадської думки щодо домашнього насильства загалом. Необхідно розповсюдитиінформацію про захист прав дитини. Бо діти в українських родинах необізнаніщодо можливостей захисту від жорстокого поводження і отримання допомоги. Отже,інформаційно-роз'яснювальна робота серед населення, поширення інформації проправа дитини, можливості отримання допомоги конче потрібні.
Щож до корекції травм, отриманих після сексуального насильства, най ефективнішимиможна вважати групову корекцію, арт-терапію та інші техніки які є направленимина зняття напруги у дитини, на підвищення самооцінки та пониження тривожності.
Література:
1. АсановаН. К. Жестокое обращение с детьми: основныеметодологические вопросы, практические и правовые аспекты // Руководство попредупреждению насилия над детьми / Под ред. Н. К. Асановой.- М.: ВЛАДОС,1997.-С. 16-45.
2. Збіркаінформаційних матеріалів та нормативно-правових актів з питань попередженнянасильства в сім'ї, зокрема над дітьми / Уклад. Журавель Т.В. — К.: Видавничийдім «Калита», 2005. — С. 10-16
3. Томас Дж. Н., Рожерс К. М. Сексуальноезлоупотребление детьми: находки и клиническая оценка // Руководство попредупреждению насилия над детьми / Под ред.Н. К. Асановой.- М.: ВЛАДОС, 1997.- С. 78-89.
4. Кинард Э. М. Дети, страдающие отплохого обращения // Энциклопедия оциальной работы: В 3 т.- М.,1993.-Т.1.- С. 197-202.
5. Реабилитациясоциально дезадаптированных детей и подростков:Краткий словарь для сотрудников специализированных учреждений социальнойреабилитации 54 МАҐІСТЕРІУМ. Випуск 15.СОЦІАЛЬНА РОБОТА І ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я несовершеннолетних.М., 1998.— www.kuzbassnet.ru/social/kopilka/liter/slovar.htm
6. Сафонова Т. Я., Цымбал Е. И. Жестокоеобращение с детьми и его последствия / Жестокоеобращение с детьми: сущность, причины, социально-правовая защита.-М.,993.http://home.tula.net/tgpu/Bschool.htm