Курсова робота
зіспеціальності “ Практична психологія”
натему: “Соціально — психологічний тренінг як засібактивного впливу “
План:Вступ.1. Соціально-психологічний тренінг, якзасіб підвищення комунікативної компетентності.1.1 Теоретичне підгрунтя комунікативногосоціально-психологічного навчання.1.2 Зміст та характеристика соціально-психологічноготренінгу.1.3 Завдання, принципи та стадії тренінговогопроцесу.2. Теоретичні та практичні аспектиорганізації соціально-психологічного тренінгу.2.1 Методи соціально-психологічного тренінгу.2.2 Особливості застосування вправ усоціально-психологічному навчанні.2.3 Організація роботи та аналіз емпіричногодослідження.Висновки.
Спілкування єнеобхідною умовою існування людини, одним з найважливіших чинників їїсоціального розвитку. Без спілкування людина не жити чи працювати, задовольнятисвої потреби – це умова розвитку особистості. Саме слово “спілкування” вказуєна щось спільне, колективне, те, що об‘єднує людей. Але потрібно пам‘ятати, щокожна людина – це особистість, індивідуальність, і для того щоб вміти адекватносприймати і розуміти її відношення, потрібно виявляти спостережливість, як досамої людини, так і до форми вираження цих відносин. Для цього потрібно матипевні знання, навички, уміння і постійно поглиблювати їх. Щоб взаємодія булацспішною, у особистості повинні бути сформовані такі психологічні якості, якздатність до емпатії, само рефлексії, ідентифікації, тощо.
Нажаль, дуженевеликій кількості людей в нашому суспільстві притаманні ці якості. Ценайчастіше призводить до конфліктів і непорозумінь. В результаті цьогостраждають професійна, особистісна сфера особистості, а найголовніше це фізичнеі психологічне здоров‘я самої особистості.Саме цими проблемами займаєтьсясоціально-психологічний тренінг. За допомогою тренінгу людина може оволодітипевними знаннями і навичками у сфері взаємовідносин між людьми, а також тренінгдає змогу сформувати ті важливі психологічні якості, які потрібні для цього. Цедозволить людині бути вільною, уникати та успішно розв‘язувати конфлікти, анайголовніше зберігати своє здоров‘я та оточуючих.
Автор книги«Соціально-психологічний тренінг» Петровська Л.А. (1985), вивчаючисоціально-психологічні передумови і розробляючи практичні прийоми розвитку таудосконалення комунікативної компетентності, вказує, що необхідно постійнопам’ятати, що в її основі лежить не просте володіння мовою і іншими кодамиспілкування, а особливості особистості індивіда в цілому, в єдності йогопочуттів, думок і дій, які розгортаються в конкретному соціальному контексті.Комунікативна компетенція займає особливе місце у формуванні рівня самоповагиіндивіда. Адже результат будь-якої взаємодії з оточуючими кожна людинаусвідомлено чи неусвідомлено роздивляється з точки зору оцінки своєїкомунікативної компетентності. При цьому міру успішності задуманих актів впливуі використання засобів зробити враження на інших приймається нею за міру своєїкомунікативної компетенції. Таким чином, комунікативна компетенція пропонуєситуативну адаптацію і вільне володіння вербальними і невербальними засобамисоціальної поведінки. Як підсумок, комунікативна компетентність повиннарозглядатися, як ідейно-моральна категорія, яка регулює всю систему відношеннядо природнього і соціального світу, а також до самої себе, як синтезу обохсвітів. [8]
Соціально-психологічнийтренінг належить до комплексних методів соціально-психологічного навчання і впливу.Основною ціллю є підвищення компетентності у сфері спілкування. Ця цільвизначає соціальне призначання метода, безпосередньо пов’язаного з практичнимизадачами розвитку суспільства, а також створення сприятливих умов для розвиткуособистості, удосконалення роботи з кадрами. При рішенні задачі, удосконаленняроботи з кадрами, соціально-психологічний тренінг може бути особливо корисним,як при першопочатковому навчанні, так і в ході підвищеннякваліфікаціїпредставників тих професій, об’єктом трудової діяльності яких єінша людина (перекладачів, медичних робітників, керівників, вихователів,юристів, психологів...) В їх професійній діяльності спілкування займаєособливе, важливе місце. Від його ефективності залежить успіх діяльності вцілому. За рахунок правильної організації спілкування покращується результатсумісної діяльності, самопочуття її учасників, менше часу іде на рішенняділових проблем, створюється сприятливий для роботи соціально-психологічнийклімат. Іншою сферою використання соціально-психологічного тренінгу є наданнядопомоги людині, яка має труднощі в спілкуванні. Розвиток практичної психологіїпотребує від психолога опанування різноманітними діагностичними методами, атакож методами психологічного впливу і навчання, до яких і відноситься соціально-психологічнийтренінг.
Перші групитренінгу були проведені в США (м. Бетель) учнями Курта Левіна. Історія їхвиникнення така: в 1946 р. Декілька психологів зібралися, щоб обговоритиповедінку учасників дискусійної групи, яку вони спостерігали в цей день. Тут жебули присутні деякі члени цієї групи. Було співставлено бачення одних і тих жепроцесів поведінки учасників самими учасниками і психологами-спостерігачами.Вважається, що цей випадок в більшій мірі допоміг відкрити значущістьзворотнього зв’язку в міжособистісному спілкуванні. Через рік, влітку 1947 р.,таке навчання було спеціально заплановане. Незабаром цей метод поряд зпрограванням ролей, аналізом конкретних ситуацій, звичайними лекціями ісемінарами вводиться в систему підготовки керівників. В основу методу ляглаідея про те, що більшість людей повинно жити і працювати в групах, але частішеза все вони не відповідають за свої вчинки в тому, як вони в них беруть участь.Якими їх бачать інші, які реакції, що викликані їх поведінкою.
Тренінгова групавизначалась, як збори гетерогенних індивідів, які зустрілися з метою дослідитиміжособистісні відношення і групову динаміку, яку вони самі породжують своєювзаємодією. Головним інтересом для учасників тренінгової групи є сама група. В1964 р. Вийшов перший великий збірник, який зібрав досвід сімнадцяти роківрозвитку
тренінгової групи. В цьомузбірнику тренінгові групи розглядалися, як спосіб допомогти людині в рішенніпроблеми більшої особистісної
інтегрованості іяк спосіб внесення змін у великі соціальні структури. Були названі чотириосновні проблеми розвитку цього напряму: професіоналізація тренерів,модифікація методу тренінгової групи, розширення використання цього методу внелабораторних умовах, ріст досліджувань і розвиток теорій. Інший напрямокрозвитку тренінгу — «групи зустрічей» К. Роджерса — пов’язано з гуманістичноюорієнтацією в психології. Основною задачею таких груп є рість особистості,надання допомоги особистості в досягненні аутентичного існування. Найбільшсуттєвим на цьому шляху є розширення самосвідомості, тобто сфери самопізнаваннясамого себе. Так само як групова динаміка породила тренінгові групи, агуманістична психологія — «групи зустрічей», інші теорії чи напрями впсихології наповнювали своїм змістом групові форми психології впливу танавчання. Наприклад: в гештальттерапії Ф. Перлса акцент робиться на прийняттялюдиною в собі протилежностей, життя в гармонії з ними. [3]
Ключові засобипідвищення комунікативної компетентності потрібно шукати не в шліфовціповедінкових умінь і не в ризикованих спробах особистісної перебудови, а нашляхах активного пізнання індивідом природніх міжособистісних ситуацій тасамого себе, як учасника цих діяльнісних ситуацій, на шляху розвиткусоціально-психологічної уяви. Яка дозволяє бачити світ з точки зору іншихлюдей.
Хто заважаєлюдині бути комунікативно ефективним? Перш за все він сам. Точніше, йогонадлишкова увага до свого Я-образу, яка затуляє усвідомлення міжособистіноїситуації. В цьому лежать витоки недостатнього вміння спостерігати, слухати,питати та розмовляти з урахуванням своїх висловлювань і невербальних проявів.
Задача активногосоціально-психологічного навчання складається з того, що, показавши людині йогосоціальну природу і тим самим знищивши суб’єктивне розуміння їх міжособистіснихситуацій, зробити його більш незалежним від особистісного Я-образцу і дати йомуконцептуальний інструментарій до проблеми Я-образцу в ситуації. Потрібно начутливо-практичному досвіді переконати людину в тому, що успішність спілкуванняі будь-якої діяльності забезпечується міжособистісною взаємодією, а неіндивідуальними зусиллями, тобто грунтується на розумінні людьми того, щонавіть їх суб’єктивні досягнення завжди носять не індивідуально-психологічнийхарактер, а соціально-психологічний характер. [8]
Соціально-психологічненавчання не повинно бути формалізованим відпрацюванням тих чи інших прийомівспілкування, які торкаються лише поведінкової компоненти почуттів, думок, дій.Адже педантичне дотримання правил спілкування ще не гарантія його ефективності:не випадково іноземця розпізнають по надмірній правильності вимови, а не поприродному, особистісному оволодінні мовною культурою. [8]
Навчити людинуколективній поведінці поза реальним колективом неможливо, і розуміння їмзакономірностей соціально-психологічних процесів пролягає через досвідособистісної участі в цих процесах. За словами С.Л. Рубінштейна, об’єктивна,зовнішня зміна взаємовідносин людини з оточуючими, відображаючись в йогосвідомості, змінює і внутрішній психічний стан людини, перебудовує йогосвідомість, його внутрішнє відношення і до інших людей і до самого себе. [8]
Творець вченняпро домінант академік А.А. Ухтомський пов’язував щастя людства з можливістюлюдей в майбутньому виховувати в собі здатність переключатись в життя іншоїлюдини, здатність розуміння стрічної людини як конкретної, ні чим не замінної вприроді самобутньої істоти, одним словом, коли виховується в кожному з насдомінанта на обличчя іншого. Тільки там, де постає домінанта на лице іншого, якна саме дороге для людини, вперше перемагається індивідуалістичне відношення дожиття, світосприймання. Адже тільки в міру того, наскільки кожний з насперемагає самого себе та свій індивідуалізм, йому відкривається лице іншого. Із того моменту, як відкривається лице іншого, сама людина вперше заслуговує,щоб про неї заговорили як про особу.
Звідси головноюзадачею активного соціально-психологічного навчання повина бути не стількиконцентрування уваги учасників тренінгу на їх комунікативних вміннях, скількина пробудження інтересу до іншої людини.
Вся атмосфератренінгу готує учасників до переборення іллюзій самодостатності окремогоіндивіду і сприяє формуванню почуття органічного зв’язку кожної людини зсуспільством, колективом та групами. Учасник тренінгу повинен навчитися сприйматита оцінювати себе не в якості незалежної частини цілого, а в якості незамінноїчастини взаємозалежного цілого, яким і є згуртований колектив.
Активізуючий ефекттренінгу обумовлений створенням навчально-експериментальної обстановки, яказабезпечує розуміння учасниками групи того, які індивідуальні чи груповіпсихологічні події розгортаються в процесах міжособистісного спілквання, якимчином кожний з учасників впливає на інших, яка при цьому роль сумісноїдіяльності і який її зміст, як ситуація в цілому діє на поведінку окремихучасників і всієї групи. В звичайних умовах людина не усвідомлює до кінця тихситуацій, в яких вона бере участь, але навіть стихійно пережитий досвід, якправило, чинить суттєвий вплив на його уявлення про самого себе, навколишнє іособливості спілкування з ними. [8]
Той, хтонавчається, отримує можливість переглянути свої дії на реальному досвіді участів міжособистісних ситуаціях, приймаючи від навколишніх зворотній зв’язоквідносно ефективності своїх поведінкових тактик і стратегій. Наприклад, людинадовгі роки може прикидатися уважним співрозмовником і наївно думати, що всівважають її чуйним слухачем. В групі соціально-психологічного тренінгу нещирість легко виявляється і вона з’ясовує, що її нібито ефективна тактика бесідинасправді викликає до неї тільки неприязнь тих, хто намагається довірити їйсвої проблеми.
В широкомурозумінні слова під соціально-психологічним тренінгом (СПТ) розумієтьсяпрактика психологічного впливу, яка базується на активних методах груповоїроботи. При цьому мається на увазі використання своєрідних форм навчаннязнанням, умінням і технікам в сфері спілкування, діяльності, особистогорозвитку і корекції.
СПТ спрямований наоволодіння певними соціально-психологічними знаннями, розвитком комунікативнихздібностей персоналу, рефлективних навичок, здатності аналізувати ситуацію,поведінку, стан як членів групи, так і свій особистий, уміння адекватносприймати себе і оточуючих. При цьому виробляються і корегуються нормиособистісної поведінки та міжособистісної взаємодії, а також розвиваєтьсяздатність гнучкореагувати на ситуацію, швидко змінюватись в різних умовах ірізних групах.
Тренінгпроводиться як із спеціально підібраними для цієї мети групами, так і з реальноіснуючими групами, а також в сім’ях. Якщо в першому випадку частішепереслідуються індивідуально-психокорекційні цілі, то в другому задачізаключаються в покращенні соціально-психологічного клімату в колективі.
Дуже вдалевизначення, на мій погляд, соціально-психологічному тренінгу дає автор А.А.Осипова у посібнику «Загальна психокорекція» [6, ст. 338]. СПТ — це один зметодів активного навчання і психічного впливу, який здійснюється в процесіінтенсивної групової взаємодії і спрямованого на підвіщення компетентності усфері спілкування, в якому загальний принцип активності учня доповнюєтьсяпринципом рефлексії над особистісною поведінкою і поведінкою інших учасниківгрупи. Для такої рефлексіїї і саморефлексії в групі створюються максимальноблагоприємні умови у вигляді можливості отримати зворотній зв’язок на поведінкукожного учасника від тренінга, членів групи, перегляд відеоматеріалів.
Основні задачі,які вирішуються в ході СПТ, можна умовно поділити на сім груп. [10]
1. Оволодінняпевними соціально-психологічними знаннями;
2. Корекція і формуваннясоціально-психологічних умінь і навичок;
3. Усвідомленняцілісності соціально-психологічного буття людей;
4. Розвитокздатності адекватно пізнавати себе і інших;
5. Оволодінняприйомами декодування психологічних повідомлень, що надходять від оточуючих;
6. Вивченняіндивідуалізованих прийомів міжособистісного спілкування;
7. Чуттєвепізнання групово-динамічних феноменів і усвідомлення своєї приналежності доміжособистісних ситуацій, що виникають
Ці задачі цілісніі їх неможливо повністю відокремити одну від одної, вони пересікаються івзаємодоповнюють одна одну. В той же час при проведенні заняття в центрі увагиповинна опинятись одна з перерахованих задач, а всі інші лишаються напериферії.
При проведенніСПТ слід враховувати наступні моменті [12]:
1. Свій діапазонвикористання і свої обмеження;
2. Ефективністьтільки в рамках системної соціально-психологічної підготовки;
3. Не можетлумачитись і підміняти групову психотерапиію, не є самостійним;
СПТ включає всебе тренінг сенсетивності, спрямований на створення відповідного емоційногофону за допомогою прийомів групової психотерапії, а також на розвитокпсихологічної чутливості учасників. А також включає особистісний тренінгділового спілкування шляхом рольової гри і дискусії. Тренінг сенсетивності єсинтезом рольової гри і групової психотерапії.
СПТ проводиться угрупах по 8-12 осіб під керівництвом психолога, який пройшов спеціальнупідготовку. Звичайний цикл занять розрахований на 30-50 годин, але тривалфстьйого можна змінювати в залежності від зарактеру вирішуваних задач. В той же часнетривалі заняття (менше 20-24 годин) не дозволяють у повному обсязіреалізувати оптимальну програму СПТ і знижують її ефективність. Заняття можутьпроводитись з інтервалами в 1-3 дні і середній тривалості кожного заняття 3години. Але найбільш ефективною формою організації роботи є марафон — декільказанять підряд по 8-10 годин безперервної роботи.
В процесі СПТзастосовуються різноманітні методичні прийоми: групова дискусія, рольова гра,невербальні вправи… Використання у ході
заняття відеозапису суттєвопідвищує ефективність СПТ, дозволяючи учасникам об’єктивний зворотній зв’язок.
Підготовкаспеціалістів в галузі психокорекції, які використовують групові форми у своїроботі, також включає СПТ, так як поряд з теоретичними заняттями, спеціалістповинен володіти практичними навичками, а саме: бути компетентним вспілкуванні, вміти встановлювати зв’язок емоційний, організовувати простірспілкування, створювати благоприємний клімат спілкування, вислуховувати ірозуміти клієнта, контролювати особистісну поведінку, аргументовно висловлюватисвою точку зору, вирішувати конфліктні ситуації.
Оволодіння даниминавичками і набуття досвіду більш ефективного їх застосування на практиці і єзадачею СПТ для психологів. На групові заняття за допомогою гри можутьвиявлятися і аналізуватися помилки, які допускаються в спілкуванні з клієнтом,набувається досвід ведення бесіди, здійснюється корекція особистісногоемоційного стану.
Не менш важливазадача СПТ — виявлення поведінкових стереотипів, властивих учасникам групи.Вважається, що стереотипи, утруднюючи успішне спілкування, заважаютьпрофесійній діяльності психолога. Під час заняття групи СПТ, в процесібезпосередньої групової взаємодії набуваються знання в галузі психології особистості,спілкування, групи, взаємовідносин, які складаються між людьми; розвиваютьсяздатності адекватно і повно сприймати себе і інших; підвищується чутливість догрупових процесів; виробляються навички використання цього досвіду у своїйпрофесійній діяльності.
РезультативністьСПТ у більшій мірі залежить від дотримання в групі
всезагальноприйнятих принципів та від керівника, тренера. Гарний керівник — цей той, хтовірить у групову здатність учасників самостійно вибиратись із складнихситуацій, які вони самі собі створюють [6. 335]. Роль керівника складається зтого, що потрібно ззалучити учасників у сумісну працю по дослідженню їхвзаємовідносин і поведінки, організувати груповий процес, а потім непомітновідійти від керівництва. Загальна помилка усіх керівників складається знамагання активно включитись у груповий процес, витягнути групу з тупіковоїситуації. Насправді такі дії керівника тільки заважають групі реалізувати своїрезервні можливості. Але відійти від керівництва не означає втратити контроль надситуацією. Керівник, який має певний досвід, завжди лишається центральноюфігурою, але уникає очевидного керівництва групою, ненав’язливо спрямовуючипроцесс у потрібне русло. Дуже вдало, на мій погляд, задачі керівника описавЗахаров В.П. на Хрящева Н.Ю.
Керівнику групипотрібно подбати, щоб ніхто з її членів не був підданий груповому тиску, щобкожному у разі переживання кризового стану була надана відповідна допомога іпідтримка.
Ефективністьнавчання багато в чому залежить від того, як керівник вміє використовуватиодержаний матеріал, витягати з нього навчальний ефект.
Керівник повиненупереджувати поспішні наміри того чи іншого члена групи, якщо вони єрезультатом наповнення особистістно емоційною енергією, а не наслідкомглибокого самоаналізу. Його обов’язок вчасно попередити, до чого можутьпризвести непродумані рішення.
Керівник маєпродумувати і знаходити способи залучення учасників до роботи один з іншим, ідосліджувати, яким чином можна зрозуміти причини тієї чи іншої поведінки вгрупі. Бажано періодично проводити аналіз того, що відбувається в групі,підбивати підсумки, уточнювати напрямки розвитку групи.
На заключномузанятті потрібно попередити членів групи, щоб вони не переносили відносини вгрупі безпосередньо в звичайне життя. Спочатку треба з’ясувати реальний рівеньрозвитку іншого колективу і підходити до організації своїх стосунків з людьмидоброзичливо, але й критично, не відкидаючи, а використовуючи досвід, якоговони набули у процессі навчання. Тоді можна сподіватись на позитивні зміни.
На початку стадіїнавчання найважливішим завданням є становлення групових і соціальних норм, ізасвоєння учасниками головних вимог тренінгу. Керівник повинен докладноознайомити всіх з головними нормами і принципами спілкування. Провіднимпринципом організації тренінгу (СПТ) є принцип діалогізації взаємодії, тобтоповноцінного міжособистісного спілкування, яке грунтується на повазі чужоїдумки, довіри, звульненні учасників від взаємних підозр, нещирості, страху. Длядосягнення позитивних особистісних змін, перебудови відносин інколи потрібнігострі моменти, потрясіння. Тому в навчально-тренувальній групі повиннівикористовуватись такі прийоми, як відкриття, обговорення поведінки учасників,елементи психодрами… Одним із основних є принцип самодіагностики, якийвключає в зміст занять запитання і вправи, розраховані на те, щоб кожен зучасників групи розповів про свої психічні проблеми і запропонував шляхи їхпрактичного розв’язання. Істотним є питання про комплектування групи. Практикапоказує, що слід проводити попередні індивідуальні співбесіди і загальнірозмови з її учасниками. Формуючи групу краще не включати до неї людей з дужестереотипізованим психологічним захистом. Це може ще більше підсилититревожність суб’єкта і справити негативний вплив на груповий процес. Небажаноює також участь людей, які не мають наміру продуктивно працювати, а йдуть догрупи заради приємного дозвілля.
Дуже об’єктивно,на мій погляд, основні принципи СПТ виклав Мареанов В.С. [5]:
1. Спілквання запринципом «тут і тепер» — на початку у учасників спрацьовує захисний механізмпсихологічного захисту; потрубно, щоб під час виконання людина могла задопомогою інших побачити себе. Щоб існував зворотній зв’язок, який грунтуєтьсяна довірі у спілкуванні.
2. Принципперсоніфікації висловлювань — його суть полягає у довільній мові, без особовихмовних форм, які допомагають приховувати власну позицію: «часто вважається» ® «я вважаю».
3. Принципнаголошування мови почуттів — учасники групи мають наголошувати увагу наемоційних станах і проявах, використовувати мову, що фіксує такий стан.Наприклад: «Твоя манера говорити на підвищених тонах викликає в менероздратування». В повсякденному спілкуванні таке звернення не типове.Відповідно перед кожним учасником ставиться завдання виробити вміння чітко іадекватно висловлювати свої почуття.
4. Принципактивності — головна норма тренінгу. Інтенсивна групова взаємодія,цілеспрямоване споглядання себе, партнерів, тощо. Навчитись поєднуватизануреність у себе і активність.
5. Принципдовірливого спілкування — створення найсприятливіших умов для довірливогоспілкування, визначення результативності і забезпечення групової динаміки. Якнайпростіший крок до цього, прийняття єдиної форми звернення один до одного на«ти». Це урівнює всіх членів групи і вносить елемент інтимності і довіри.
6. Принципконфіденційності — не виносити зміст спілкування, що розвивається в процессітренінгу за межі групи. Це і включає в себе щирий і відвертий контакт, даєзмогу зберігти свій дискусійний потенціал.
7. Принципмоделювання — моделюють певні реальні ситуаціїї, в яких учасники демонструютьнегативні і позитивні форми поведінки.
8. Принцип новізни — оригінальність вправ, постійна зміна партнерів.
9. Принципдослідження — група самостійно знаходить рішення поставлених задач.
Існують певніплани або схеми, які тренер складає для успішного проведення тренінгу. Тренерпереконується, що дану проблему, або певні дефекти можливо уникнути лише задопомогою тренінга. Але перед прийняттям рішення проводити тренінг, потрібноретельно дослідити ситуацію і переконатися у такій необхідності.
Стадії процесутренінгу досить цікаво, на мій погляд, надає Р. Баклі та Дж. Кейпл у своїйкнизі [1]:
1. Визначеннякола повноважень: необхідно разом із клієнтом
узгодити перелік роботи, яка будевиконуватись, виділити межі компетентності, узгодити фінансову сторону,випрацьовувати план дій.
2. Подальшедослідження: визначається необхідність тренінгу, забезпечення тренера певноюінформацією для подальших кроків (аналіз змісту роботи, збір інформації,відображення основних задач та прогнозування).
3. Аналіз знань,умінь, навичок.
4. Аналізцільової аудиторії: для кого цей тренінг.
5. Аналіз змісту:визначення головних і другорядних аспектів роботи, та узгодження з клієнтом.
6. Встановленнястандартів виконання: розробка такої програми, яка виведе працівника на тойрівень, коли він зможе самостійно рухатись у даному напрямку.
7. Уточненняцілей тренінгу: визначення конкретної операції, вимоги і стандарти, якіпотрібно досягти по закінченню тренінгу.
8. Принципинавчання та мотивація: визначення благоприємного середовища для проведеннятренінгу — методи навчання і фізичні умови. При цьому тренер повиненвраховувати індивідуальні особливості кожного і передбачити всі можливі зміни.
9. Визначенняметодології тренінгу.
10. Пілотнийтренінг: випробування програм.
11. Проведеннятренінгу: включає в себе 4-и етапи [6]:
а) створенняєдиного психологічного простору, а також зворотнього зв’язку;
в) проведеннядискусій, ігр, поліалога чи інтерв’ювання для створення ситуації рефлексій;
с) рішення конкретнихзадач, оволодіння знаннями, навичками, вміннями, а також досягнення іншихрозвиваючих або корекційних цілей;
d) релаксаційновідновлюючі вправи для зняття напруги і підсумок заняття.
Кожний з цихетапів. В свою чергу, має відповідні фази:
— визначенняцілей, теми дискусії, характеру проблеми, орієнтацію на них учасників заняття;
— круговудискусію з проблеми, що обговорюється, збір інформації, суджень, думок, новихідей, пропозицій від усіх учасників;
— впорядкуванняінформації і її обговорення;
— обгрунтуванняальтернатив і сумісна їх оцінка;
— підведенняпідсумків дискусії, сумісне резюмування;
— співставленняцілей заняття з отриманими результатами;
— зняттяпсихологічного навантаження, підведення підсумків заняття.
12. Внутрішнявалідизація — оцінка учнів, щоб можна біло виявити, чи досягли вони поставленихцілей.
13. Використаннянаявних умінь та моніторинг — перевірка на місці роботи тих цілей, які повиннібути досягнуті.
Групова роботабагатьох спеціалістів припускає застосування різних підходів (методів) припроведенні СПТ: психодраматичного, гештальттерапії, трансактного аналізу,соціального психоаналізу, біографічного методу, методу наведення зміненогостану свідомості та багатьох інших.
Найбільшрозповсюдженими і ефективними є групова дискусія і ігровий метод, а в тренінгуділового спілкування — метод НЛП (нейролінгвістичног програмування).
Групова дискусіяє базовим методом для реалізації і освоєння ділового спілкування. Саме дискусіядозволяє визначити особистісну позицію, виявити багатосторонність підходів,точок зору з будь-якого питання і в результаті обміну підвести довсестороннього бачення предмету.
Вона розвиваєвміння імпровізувати, діяти за межами передбачуваного. Для формуваннясоціально-психологічної компетентності необхідно створювати моделі системиспілкування і сумісної діяльності. Це можливо за допомогою ролбових ігор[11].Ознаками рольової гри є:
- наявність моделі керуючоїсистеми;
- наявність ролей;
- розрізнення рольових цілейучасників;
- взаємодія ролей;
- наявність загальної мети увсього колективу;
- багатоальтернативністьрішень;
- наявні системи групового чиіндивідуального оцінення діяльності учасників гри;
- наявність емоційноїнапруги[11].
Гра дозволяє експериментуватиіз своєю поведінкою, не лякаючись серйозних негативних наслідків, даєможливість придбати новий досвід спілкування і змінити особистісну невдалустратегію. Розрізнябть дві основні групи ігор: спонтанні або імпровізаційні, тасюжетні або сценарні. В спонтанній рольовій грі відсутня розгорнута фабула, аролі та позиції учасників тільки намічуються. Основною задачею учасників єпрояв своїх здібностей до імпровізації та моделювання поведінки. Ці ігри непотребують спеціальної підготовки і можуть створюватись під час заняття.Сюжетні ігри базуються на задачах, які ведучий ставить перед собою
заздалегідь, плануючитренінгів курс. Вони орієнтовані на аналіз найбільш типових проблем діловогоспілкування. Такі ігри потребують більше часу і надають більш складний матеріалдля аналізу. Їх використовують для навчання учасників незвичним для них моделямповедінки[12].
Метод НЛП являє собоюефективну систему технік, дозволяючи проводити вплив на людську поведінку всфері між особистісних стосунків. НЛП розвиває вміння адекватно сприймативербальне і невербальне спілкування, встановлювати і підтримувати міжособистісний контакт.
Актуальною є проблемапереносу досвіду, придбаного в групі у реальне життя. К.Роджерс у своїх працяхвисуну гіпотезу про те, що чим вищій статус та престиж людини у суспільстві,тим важче йому вступити у відкриті психологічні відносини з іншими людьми.Груповий досвід презводить учасників до того, що вони стають більш вільними увисловленні позитивних і негативних почуттів, починають встановлювати зоточуючими більш реальні відносини, замість того щоб приховувати їх, доки вонине стануть вибуховими.[7.]
А.Б. Коваленко і М.Н.Корнєв у підручнику «Соціальна психологія» пропонують один із варіантівпроведення соціально-психологічного тренінгу. Відповідно до специфіки складугрупи, досвіду керівника, особливостей групової динаміки,соціально-психологічної компетентності учасників можна вносити корективи тазміни в запропоновані вправи.
Заняття № 1.
Метою заняття єстворення умов для кращого і швидкого знайомства учасників тренінгу,ознайомлення їх із принципами роботи групи і вироблення групових ритуалів,оволодіння ігровим стилем спілкування,
визначення особистіснихособливостей кожного учасника, над яким йому доведеться працювати разом ізгрупою.
Зміст заняття:Знайомство. Усі учасники сідають у коло. Керівник роздає папір і ручки. Кожнийучасник пише у верхній частині аркуша своє ім’я, потім ділить аркуш на двічастини вертикальною лінією. Ліву позначає знаком «+», праву знаком «-». На лівійчастині перелічує те, що особливо подобається (в природі, людях, собі), а направій — те, що особливо неприємне для кожного в навколишньому світі. Потім усізачитують свої записи вголос.
Варіанти:
Вправа «Хто я?» — У кожної людини є власна теорія щодо того, що соме робить її унікальною, єдиноюу своєму роді, чим вона відрізняється від усіх інших людей. При цьому виникаєзапитання: чи поділяють
оточуючі мою думку про себе? Якщовони бачать мене інакше, то що лежить в основі їхнього сприйняття та оцінки?
а) Дайтевідповідь на запитання: «Хто я такий?» Зробіть це швидко, записуючи відповідіточно в такій формі, як вони зразу приходять в голову.
б) Дайтевідповідь на запитання: «Як, на Вашу думку, про Вас сказали б Ваші батько чиматір? (Виберіть одного)
в) Дайтевідповідь на запитання: «Як, на вашу думку, сказав би про вас найкращий друг(подруга)?»
Тепер порівняйтеці набори відповідей і в письмовій формі вкажіть таке: У чому полягаєподібність? Які відмінності? Якщо є відмінності, то як Ви їх пояснюєте стосовносамого себе? Яким чином ці відмінності пояснюються, виходячи з індивідуальнихособливостей цих інших осіб? Вкажіть, які 10 відповідей Вашоїсамохарактеристики стосувалися: фізичних якостей, психологічних особливостей,соціальних ролей. Тепер установіть черговість перерахування цих трьох групякостей, яку ви вважаєте доцільною. Чи залишаєтесь Ви тепер на своїй початковійпозиції в складані своєї самохарактеристики? Якщо ні, то запишіть новий порядокчергування якостей, вказаних Вами спочатку. Чи додалися, чи змінилися деякі зних і чим Ви це пояснюєте?
Якщо Ви виконаливправу, то написаний Вами підсумок є словесним визначенням Вашої Я-концепції,тобто відносно узгодженого і зафіксованого уявлення про самого себе. Теперспробуємо розібратися в тому, як на судження про інших людей впливає нашеставлення до них, тобто з’ясуємо особливості «Я», як суб’єкта сприймання інших.
Вправа «Хто меніподобається і хто не подобається». Вступаючи у взаємовідносини з оточуючими, мипомічаємо, що вони подобаються нам чи не подобаються. Як правило, цю оцінку мипов’язуємо з внутрішніми
якостями людей, які намисприймаються, а не з особливостями власного сприймання. Ця вправа має на метіпродемонструвати існування змінних, які наявні в нас самих і не стосуютьсяінших людей, яких ми оцінюємо. Це наочно проявляється в нашому ставленні, частосуперечливому, до людей, яких ми добре знаємо.
а) Згадайте двохлюдей, які Вам дуже подобаються. Вкажіть п’ять якостей, які Вам в нихподобаються.
б) Згадайте двохлюдей, які Вам зовсім не подобаються. Позначивши їх за тією самою схемою,запишіть якості, які Вам не подобаються.
Проводячипорівняння другої пари списків, Ви побачите подібність людей, які Вам неподобаються, виокремленими Вами якостями. Тепер порівняйте всі чотири списки івизначте. Які особистісні параметри людей змушують Вас любити чи ненавидіти їх.Визначте, які якості людей
важливі для Вас, що Ви шукаєте воточуючих і що Вас в них відштовхує. Запишіть свої висновки.
Тепер неважкопобачити зв’язок самохарактеристики з характеристиками, які Ви даєте іншимлюдям, і зробити висновок, що кожний індивід може зрозуміти іншого лише в межахвласної Я-концепції.
Крім того, вправидопомагають підійти до чуттєвого розуміння феномена «ставлення». Як неважкопобачити, воно не збігається з об’єктивним відображенням дійсності, містячи всобі витоки суб’єктивізму, який перешкоджає повному взаєморозумінню людей.Нарешті, Ви можете зареєструвати множину виконування Вами ролей.
Загалом слідзробити висновок про колективістську природу Я-концепції людини, її залежністьвід оточуючих. Тут виникає зв’язок: чим більше нам подобаються люди, тим більшеми подобаємося їм, і, як наслідок, покращити себе можна лише шляхом покращеннятих груп і колективів, учасниками яких Ви є.
Вироблення правилроботи в групі.
Після того, яквідбулося знайомство в групі, керівник повторює коротко головні нормиспілкування в групі. Потім іде колективне обговорення і уточнення цих норм:щось можна додати, виправити і в подальшій роботі користуватися тільки циминормами спілкування.
Вправа «Девіз» — Усі учасники по черзі говорять про те, яку футболку і з яким написом — девізомвони купили б собі, якби була така можливість. Цей напис повинен відображатижиттєве кредо людини, її основний життєвий принцип, а колір відповідати їїхарактеру.
Вправа «Іграшка»- Кожний член групи думає про те, якою іграшкою хотів би стати. Група жнамагається відгадати іграшку кожного, йде обмін враженнями і відчуттями.Вправа «Вгадай, хто це?» — Кожнийучасник складає детальну психологічну самохарактеристику, не вказуючи ознаки,за якими можна зразу ж впізнати людину. В цій самохарактеристиці повинно бутидесять — дванадцять речень із ознаками людини. Усе написане віддаєтьсякерівникові, переміщується і зачитується вголос — одна за одною всі самохарактеристики.Група намагається впізнати, де чия самохарактеристика.
Список якостей,важливих для міжособистісного спілкування.
На першому етапіроботи над цим завданням проводиться дискусія з метою виявлення колективноїдумки. Будь-який член групи може висловлюватись, аргументуючи свою думку.Нарешті складається довільний загальний список якостей, вважливих дляміжособистісного спілкування. На другому етапі кожний учасник заповнює вже свійаркуш, вказуючи якості, які, на думку групи є найважливішими для міжособистісногоспілкування. У цей індивідуальний список можна включати й додаткові якості,важливі на думку учасника, але чомусь не підтримані групою. Потім всі оцінюютьнаявність цих якостей у себе, використовуючи шкалу від 0 до 16 балів. Післяцього керівник збирає ці аркуші до наступного заняття.
Вправа «Телефондовіри» — Уявіть собі, що набираєте номер «телефона довіри». Про що б ви хотілизапитати чергового спеціаліста? Відповіддю може бути колективне обговорення,або чиєсь персональне висловлення, або обов’язково у рамках ролі спеціаліта,який відповідає на запитання клієнта. Творча робота групи закінчуєтьсязаповненням анкети, яка потрібна для того, щоб керівник міг спостерігати зарозвитком групо-динамічних процесів. Орієнтовний текст анкети: ім’я; датазаняття; враження від спілкування від 1 до 5 балів; я відчувала себе: вільно,скуто; найбільший вплив на хід заняття, на мою думку, мали: а) ...., б) ....,в) ...; особисто мені дуже заважала поведінка: а) ...., б) ...., в) ...
Заповнені анкетиздаються керівникові. Наприкінці заняття вся група одержує домашнє завдання:«Згадайте якомога більше і запишіть ласкаві імена, якими ви в момент найбільшоїдуховної близкості назіваєте своїх близьких, батьків, друзів ...»
Заняття № 2.
Мета заняття:закріплення ігрового стилю спілкування, подальше саморозкриття, відкриття всобі сильних боків, тобто таких якостей, навичок, прагнень, які людина приймає,цінує в собі і які дають почуття внутрішньої стійкості й довіри до самого себе;вивчення можливостей використання своїх сильних боків у взаємовідносинах ізіншими людьми.
Зміст заняття:якщо в групі вироблені ритуали спілкування, зустрічі, то заняття починаєтьсясаме з цього. Наприклад, керівник звертається до
групи з такими словами: «Закрийтеочі… Тепер візьміть правою рукою руку сусіда… потримайте її в своїй.Намагайтесь. Не відкриваючи очей, зосередитися на звуках навколо Вас, нехайкожен зосередить увагу тільки на тому, що чує; нехай деякий час послухає івпізнає звуки, які до нього долинають (1 хвилина)… Все ще не розкриваючиочей, зконцентруйте свою увагу на долонях сусіда справа і зліва, яких виторкаєтесь. Постарайтесь визначити, яка долоня тепліша, яка — холодніша (30сек). Із закритими очима розімкніть руки і зосередтесь кожний на диханні,відчуйте, як повітря входить і виходить через ніздрі і губи, як рухаєтьсягрудна клітка при цьому (1 хвилина). Спробуйте порахувати кожний вдих і нап’ятому — відкрийте очі...»
Рефлексіяминулого заняття — група сідає в коло, і всі бажаючі по черзі висловлюють своївраження про це заняття. Що сподобалось? Що не приємне? Що хотілося б зробитисьогодні по-іншому? Які є претензії до групи, конкретно до кого? Не требанікого примушувати висловлюватися, нехай говорять тільки за бажанням.
Вправа «Добрий день».- Починає один учасник заняття. Звертаючись до сусіда ліворуч, з почуттямрадості від зустрічі промовляє: «Добрий день...», виражаючи своє ставлення донього і голосом, і жестом, і посмішкою.
Вправа «Ласкавеім’я» — Це перевірка домашнього завдання. Кожний з учасників розповідає те, щовін зміг згадати, але обов’язково щиро. Не треба зачитувати, слід говорити зтими самими інтонаціями, мімікою тощо, начебто учасник звертається до самоїблизької людини. При цьому можна дивитися на когось із групи, хто єнайприємнішим у цей момент.
Вправа «Інтерв’ю»- Один з учасників сідає у центрі кола. Група може задати йому п’ять запитань,але суворо дотримуючись рамок певної соціальної ролі того, хто сидить у центрі,наприклад, запитання до педагога, студента, члена парламенту… Потім ще хтосьсідає у центрі кола, йому також ставлять п’ять запитань, але обов’язково ізврахуванням того, в якій соціальній ролі він виступає.
Вправа«Захоплення ініціативи у діалозі» — Двоє учасників сідають у центрі кола. Одинз них починає діалог із будь-якої репліки, на будь-яку тему. Інший повиненпідхопити розмову, але при цьому переключитиспівбесідника на свою тему. Робитице треба ненав’язливо, вічливо, але наполегливо. Група стежить за діалогом.Потім двоє інших учасників сідають на їхнє місце, завдання для них те саме.
Вправа «Баченняінших» — Один з учасників тренінгу сідає спиною до групи, він має детальноописати зовнішній вигляд когось із присутніх товаришів. Або можна створити такуситуацію: хтось із учасників сідає в
центрі, а інший повинен детальновідтворити послідовність його поведінки, наприклад за останні півгодини.Подібні тренування бажано проводити регулярно, щоб учасники звикли уважнішеставитись один до одного.
Вправа «Розмовачерез скло» — Двоє учасників лише за допомогою жестів намагаються про щосьдомовитись. Тему повідомляють одному з них і він повинен передати цю інформаціюсвоєму товаришеві, стоячи перед звуконепрониклим склом.
Вправа «Сильністорони». — Кожний член групи повинен розповісти про свої сильні сторони, проте, що він любить, цінує в собі, про те, що дає йому почуття внутрішньоївпевнненості і довіри до себе в різних ситуаціях. Не обов’язково говорититільки про позитивні риси характеру, важливо підкреслити те, що є або може бутиточкою опертя у різні моменти життя… Ця вправа спрямована не тільки навизначення своїх власних сильних боків, а й на вміння думати про себепозитивно. Тому, виконуючи її, слід уникати будь-яких висловлювань про своїнедоліки, помилки. Керівник повинен стежити за тим, щоб хтось не вдався досамокритики.
Висловлюється першийбажаючий. Він може говорити про свої сильні сторони 3-4 хвилини і навіть якщозакінчить раніше, час, що залишився, належить йому. Це означає, що інші членигрупи залишаються тільки слухачами, вони не можуть висловлюватися, уточнюватидеталі, просити пояснень або доказів. Людина, яка говорить про себе, не повиннаобгрунтовувати або пояснювати, чому вона вважає ті чи інші якості своїм сильнимбоком. Потім починає говорити наступний учасник, і так триває, доки невисловляться всі. Потім керівник дає кожному аркуш паперу, олівці і пропонуєспробувати назвати свої сильні боки, причому не тільки ті, що згадувались, а йінші, які кожний усвідомлює в собе.
Побачивши, щочлени групи виконали вправу, керівник роздає їм аркуші паперу з перелікомякостей, важливих для міжособистісного спілкування, який був складений напершому занятті. Напроти кожної якості значилися цифри, за допомогою яких коженоцінив себе. Керівник просить знову оцінити ті ж якості, тобто поставити новуоцінку. Після цього учасники тренінгу створюють групи з 2-3 чоловік (засимпатіями). Кожна з них знаходить місце, де ніхто не заважав би — аджепотрібно ще обговорити, як. Спираючись на свої сильні боки, зробити щосьпо-справжньому цінне. На це відводиться 30 хвилин. І ось усі знову повертаютьсядо загального кола і розповідають один одному про те, як вони збираютьсявикористовувати сильні боки. Анкетування проводиться за тією самою схемою, що іна першому занятті. Керівник дає домашнє
завдання:«Згадайте і запишіть, якими ласкавими іменами назівають Вас рідні, друзі...»
Заняття № 3.
Мета заняття:засвоєння невербальних засобів спілкування, руйнування шаблонів повсякденногоспілкування, активне саморозкриття, подолання психологічних бар’єрів.
Зміст заняття:перед його початком використовується ритуал індивідуального привітання, а потімв колі — ритуал привітання групи.
Рефлексіяминулого заняття — зберігається загалом схема попереднього заняття, куди можнавключити ще одну позицію «якби я був керівником групи, я б...» Члени групи поколу вітаються цією фразою,
описуючи будь-який цікавий,смішний випадок, який мав місце під час спілкування з якоюсь людиною в періодміж попереднім і цим заняттями.
Вправа «Ласкаве ім’я»- Так само, як іна другому занятті, перевіряється домашнє завдання. Учасникиназівають щиро і з інтонацією ласкаві імена, а група стежить за відвертістювисловлювань.
Вправа«Подарунок» — Усі учасники по колу висловлюються: «Що хотів би я подаруватитому, хто сидить поруч?» Називається те, що могло б по-справжньому порадуватилюдину. Той, кому подарували, дякує і пояснює, чи справді він був би радийтакому подарунку.
Вправа «Емпатія»- Один з членів групи виходить із кімнати. Ті, що залишилися, характеризуютьйого, називаючи риси, властивості, звички, тобто висловлюють свою думку,причому тільки позитивну. Хтось із групи веде протокол, записуючи автора ізміст висловлення. Через якийсь час запрошується учасник. Який вийшов ізкімнати і йому зачитується все сказане, не назіваючи автора. Головне завданняйого — визначити, хто міг би про нього таке сказати. Потім «секретар» зачитуєвсі висловлення, але вже із зазначенням авторів.
Вправа «Шлюбнеоголошення» — Усім членам групи дається 3-5 хвилин для того, щоб написатишлюбне оголошення. Кожен пише про себе, складаючи свій психологічний портрет,виділяючи свої переваги, якими він би міг зацікавити іншу людину. В інструкціїпідкреслюється, що слід виділяти насамперед психологічні характеристики, а незахоплюватись описанням зовнішнього вигляду особи, квартири, машини.
І знову всі почерзі зачитують свої оголошення.
Вправа «Без маски» — Усі учасники по черзі беруть картки, які лежать у центрі кола,і без підготовкипродовжують висловлення, яке має початок на картці. Група прислухається доінтонацій, голосу, оцінюючи міру щирості. Якщо визнається, що висловлення булощирим, то вправу продовжує інший учасник. Якщо ж група визнає, що воно було
шаблонним, нещирим, учасник робитьще одну спробу, але вже після всіх.
Змістнезакінчених речень:
«Мені особливо неподобається, коли...»
«Мені знайомегостре відчуття самотьності. Пам’ятаю...»
«Мені дужехочеться забути, що...»
«Бувало, щоблизькі люди викликали в мене ненависть. Одного разу, коли...»
«Одного разу мененалякало те, що...»
«У незнайомомутоваристві я відчуваю...»
«Навіть близькілюди інколи не розуміють мене. Одного разу, коли...»
«Пам’ятаювипадок, коли мені стало соромно, я...»
«Особливо менедратує те, що...»
Заняття № 4.
Мета заняття: цезаключне заняття і керівнику треба бути особливо уважним до учасників: стежитиза їх емоційним станом, орієнтувати групу
на надання психологічноїпідтримки, якщо вона буде потрібна.
Зміст заняття:ритуал зустрічі на початку заняття, рефлексія минулої зустрічі і психологічнарозминка.
Вправа «Рішучарозмова» — По колу всі висловлюються про те, яких слів і звичок у спілкуваннівони хотіли б позбутися. Причому все треба актуалізувати, тобто проговорити іпродемонструвати групі, знову ж таки — щиро і відверто.
Вправа «Наприйомі у психолога». — Усі учасники заняття мірою психологічної готовностіобирають із свого середовища «психолога» — значущого іншого, і, уявивши собі,що прийшли до нього на прийом із своїми проблемами, які заважають нормальномуспілкуванню вдома чи на роботі, розповідають йому про це. Психологом може бутився група, якщо «психолог» не може дати «кваліфіковану консультацію».
Вправа «Валіза» — Це головна вправа заняття, яке є останнім для групи. Один з учасників виходитьіз кімнати, а інші починають готувати йому в далеку дорогу «валізу». В цювалізу збирають те, що, на думку групи, найпотрібніше людині у спілкуванні зіншими людьми, враховуючи і позитивні характеристики, які група особливо цінує.Не забувають перебрати і те, що заважає цій людині, чого їй слід позбутись.Практично це робиться таким чином. Обирається «секретар», який бере аркушпаперу і ділить його виртикальною лінією навпіл: на одному боці згори ставитьзнак «+», під ним група збирає все позитивне, а на іншому — знак «-», де групазбирає все негативне. При цьому будь-яка думка має бути підтримана більшістюгрупи, якщо є заперечення, сумніви, краще утриматись від категоричної оцінки.Для доброї «валізи» треба не менше
5-7 характеристик. Потім учаснику,який виходив, зачитується і передається це список. У нього є право лише на однезапитання, якщо йому щось незрозуміле. Виходить інший учасник групи і всяпроцедура повторюється. Зрештою це дає підстави для перегляду деяких висновків.
Після виконаннявправи «Валіза» доцільно робити музичну паузу.
Підводячизагальний підсумок зробленому, кожний член групи складає угоду з самим собою,відповідаючи на такі запитання:
Що нового просебе я дізнався під час занять групи?
Що нового ядізнався про інших людей?
Що я хотів бизмінити в собі за підсумками роботи в групі?
Яким чином я церобитиму?
Угода вкладається в конверт,на якому вказується точна поштова адреса того, хто підписав її. Всі конвертиздаються керівникові. Через місяць він розішле їх за вказаними адресами. І вучасників буде ще одна можливість «зустріти себе самого» таким, яким кожний зних бачив себе наприкінці роботи групи.
Керівникпроводить традиційне анкетування і звертається до членів із сердечними словами:«У Вас є отання можливість з’ясувати те, що особливо тривожить кожного. Якщо Вихочете щось сказати, кажіть, група Вас слухає… Успіхів і щастя Вам середлюдей!» [4 ст 289]
Практичною частиноюнаукової роботи є емпіричне дослідження, яке проводилось серед учасників соціально-психологічногофакультету, першого курсу КіМУ.
Було запропонованоанонімне анкетування метою якого є вивчення психологічних особливостейспілкування у студентської молоді. Аналізуючи відповіді можна сказати, що назапитання:
“Чи подобається Вамспілкування? Чи хотіли б Ви поліпшити свої знання про між особистіснесприймання?
Як на Вашу думку, чипотрібно проводити навчання ефективній між особистісній взаємодії?” – всіучасники анкетування відповіли “так” – 100%. Студенти вважають, що майже всіконфліктні ситуації виникають через відсутність певних знань та навичок у сферіспілкування, і вони прагнуть до активного розвитку та удосконалення цих знань.
На запитання:
“Чи поважаєте Ви думкуіншої людини, якщо вона не співпадає з Вашими поглядами?” – були дані таківідповіді: “так” — 30%, “інколи” — 70%, “ні” — 0%. Аналізуючи ці відповідіможна сказати, що більшість студентів поважає думку іншої людини якщо вонаспівпадає з їхніми потребами і та інтересами. Лише 30% молоді враховують точкузору іншого.
На запитання:
“Чи вважаєте Ви себелюдиною, яка вміє ефективно спілкуватись?” – були дані такі відповіді: “так” — 60%, не знаю — 30%, ні — 10%. Не маючи умінь та навичок в сфері спілкуваннястуденти вагаються – відносити себе до людей, які ефективно спілкуються чи ні.Ефективність спілкування може зростати завдяки практичним методам навчання.Звідси буде зростати кількість відповідей “так”.
На запитання:
“Як часто у Вашомужитті з‘являються конфліктні ситуації?” –
респондентивідповідають так: “часто” — 20%, “інколи” — 80%, “ніколи” — 0%.
“Чи вмієте Виефективно їх розв‘язувати?” – відповіді були такі: “так” — 40%, “ні” — 20%, “незнаю” — 40%.
На сьогоднішній день унашому житті конфліктні ситуації трапляються на кожному кроці, і майже кожналюдина опиняється в них. Аналізуючи відповіді можна сказати, що не всі студентизнають, що таке конфлікти, але більшість впевнені в собі і вважають, що можутьефективно розв‘язати конфліктну ситуацію.
На запитання:
“ Що такесоціально-психологічний тренінг?” – були отримані відповіді: “так” — 25%, “ні”- 75%. Двадцять п‘ять відсотків студентів під поняттям “соціально-психологічнийтренінг” розуміють заходи, спрямовані на виховання впевненості в собі, наналагодження стосунків, вирішення проблем. На необхідність пояснення цьоготерміну та використання соціально-психологічного тренінгу на практиці вказують75 % опитувальних.
На запитання: “З якимипроблемами Ви б звернулися до психолога?” – студенти назвали такі проблеми, якміж особистісні та особистісні конфлікти (майже 100%), сімейні конфлікти (50%),проблеми здоров‘я, професійного зросту та проблеми з дітьми (30%).
На запитання:
“Чи хотіли б Ви взятиучасть у соціально-психологічному тренінгу?” – студенти відповіді: “так” — 75%,“не знаю” — 25%, “ні” — 0%.
Можна зробитивисновок, що 50% студентів мають бажання взяти участь усоціально-психологічному тренінгу, хоч і не знають про що іде мова.
Отже, спілкування – єнеобхідною умовою існування людини, один з найважливіших чинників їїсоціального розвитку. Для успішної взаємодії у особистості доцільно сформуватитакі психологічні якості, як здатність до емпатії, саморефлексії,ідентифікації, тощо. Саме соціально-психологічний тренінг формує у людини ціякості і навчає її ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми. Це один з методівактивного навчання і психологічного впливу, який здійснюється в процесігрупової взаємодії і спрямований на підвищення компетентності у сферіспілкування, в якому загальний принцип активності доповнюється принципомрефлексії над особистісною поведінкою і поведінкою інших членів групи. Головноюзадачею соціально-психологічного тренінгу є виявлення поведінкових стереотипіву людини та уникнення їх .
Отримані результатипсихологічного опитування вказують на велику потребу у проведеннісоціально-психологічного тренінгу в нашому суспільстві. Для цього потрібнопроводити просвітницькі
заходи, які спрямованіна пояснення людям, що таке соціально-психологічний тренінг і чим вінзаймається.
Література
1. Баклі та Дж. Кейпл «Теорія йпрактика тренінга»;
Изд. Питер, С-ПБ, 2002;
2. Емельянов Ю.Н. «Активноесоциально-психологическое обучение». — Л., 1995;
3. Під редагуванням Захарова В.П.,Хрящева Н.Ю. «Социально-психологический тренинг». — Л., 1988 г.
4. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б.«Соціальна психологія»; Підручник. — К., 1995;
5. Мареанов В.С.«Социально-психологический тренинг». — М., 1998 ;
6. Осипова А.А. «Общаяпсихокоррекция», Навчальний посібник для студентів вузів. — М., 2001;
7. Петровская Л.А. «Теоретические ипсихологические проблемі социально-психологического тренинга». — М., 1982;
8. Петровская Л.А.«Социально-психологический тренинг». — М., 1985;
9. Петровская Л.А., Жуков Ю.М.«Диагностика и развитие компетентности в общении». — Киров, 1991;
10. Прутченков М.С.«Социально-психологический тренинг межличного общения». — М., 1991;
11. Смолкин А.М. «Методы активногообучения». — М., 1991;
12. Під редагуванням Сухова А.Н.,Деркача А.А. «Социальная психология». Навчальний посібник. — М., 2001.