Соціальне середовище та соціалізація особистості

Міністерствоосвіти і науки України
Чортківськепедагогічне училище
імені О.Барвінського
                                               Предметна (циклова)
                                           комісія викладачів
                                                                                     психолого-педагогічних
                            дисциплін
 
Соціальне середовище та соціалізація особистості
 
                               Курсова робота
                               зі спеціальності
                                                        5.010105 Соціальна педагогіка
                                       Студент-виконавець:
                                               Макар Юлія Михайлівна,
                       група СП-4
                   Керівник:
                                                   Савінська Світлана Іванівна,
                                                           викладач соціально-педагогічних
                   дисциплін
Чортків
2008
Кожна дитина з появоюна світ потрапляє у свою сім’ю, де в оточенні своїх батьків і рідних робитьперші кроки, промовляє перші слова, де батьки піклуються про неї, оточуютьсвоєю любов’ю, турботою, ласкою. Потім дитина здобуває перші успіхисамостійності у дитячому садочку, приміряє перші дорослі ролі у учнівськомуколективі школи, здобуває знання про навколишній світ, вчиться долати першінезначні перешкоди, які зустрічаються на її шляху. Після закінчення школи, вжене дитина, а самостійна молода людина вступає у вищі навчальні заклади, де потрапляєу новий колектив —  студентський, здобуває перші знання обраної професії іоволодіває практичними вміннями і навичками, намагається знайти своє місце усуспільстві, самовизначитись у своєму житті. Також саме у цей період життямолода людина прагне створити свою сім’ю, продовжити свій рід, народжуючи дітей. Закінчившипевний навчальний заклад, і здобувши ґрунтовні знання і вміння, молода людина потрапляєу новий колектив, влаштовуючись на певне місце роботи, де її також чекаютьнові успіхи і невдачі, творчі злети і падіння, де людина працюватиме на користьсуспільства і буде отримувати від цього особисте задоволення – від того, щовона знайшла своє місце у житті, що зуміла самоствердитися, і. взагалі, що вонапотрібна суспільству, бо виконує у ньому певну роль.
Таким чином, людинавід свого народження до смерті проходить великий і складний шлях свого життя,де вона зустрічається і взаємодіє з різними людьми і групами людей, потрапляєпід вплив різних середовищ. Тому, що дане питання у сучасному суспільстві єдосить актуальне і цікаве для дослідження як саме і яким чином конкретнесередовище чи колектив людей впливають на формування особистості людини, її рисхарактеру, типу темпераменту, манер поведінки, чи залежить поведінка людини відтого середовища, в якому вона перебуває.
Метою курсової роботиє дослідження процесу входження і адаптації людини у суспільство, тобто процесуінтеграції і соціалізації особистості у
конкретному соціальному середовищі, а також,роль у цьому процесі соціального педагога.
А завданнями курсовоїроботи є:
— визначити сутністьпонять «соціальне середовище» та «соціалізація особистості»;
— визначити рівнісоціального середовища та стадії соціалізації;
— обґрунтувати як самевпливає соціальне середовище на соціалізацію особистості;
— встановити як самевідбувається соціалізація особистості у конкретному соціальному середовищі;
— визначитиспіввідношення процесу виховання і соціалізації у конкретному соціальномусередовищі.
Також актуальністьцієї проблеми полягає у тому, що необхідно кожному знати як правильно створитивсі необхідні умови для забезпечення успішної соціалізації особистості іінтеграції її у суспільство, а також, що не припустимим є допущення будь-якоїпомилки при організації цього складного і безперервного процесу, бо це можеспричинити виникнення у особистості певних відхилень у характері чи поведінці ітаким чином людині буде важко адаптуватися у будь-яке соціальне середовище абой, взагалі,  не зможе включитися у суспільне життя. Тому, до цієї проблеми слідпривернути увагу усього суспільства.
Дослідженням процесусоціалізації особистості займалося багато вчених  педагогів і психологів, аджеїх також цікавило дане питання. І тому для  дослідження і написання курсовоїроботи використовувалася інформація із підручників:
-          Соціальна педагогіка / Заредакцією Капської А.Й., де висвітлено сутність понять «соціальне середовище»та «соціалізація особистості;
-          Соціальна робота. Книга І./ за редакцією Андрущенка В.П., де виділено  основні етапи соціалізаціїособистості;
-          Социальнаяпедагогика / под редакцией Мудрика А. В.,де розкрито вплив різних факторів на розвиток та включення індивіда усуспільство;
-          Соціальна психологія / за редакцієюОрбан-Лембрик Л. Е., де розглянуто процес соціалізації особистості на кожномувіковому періоді;
А також багатододаткової інформації отримано із періодичних видань і журналів «Соціальнапедагогіка».
Отже, державі ісуспільству потрібно більше приділяти уваги даному питанню, адже саме від тогоякі умови будуть створені  для інтеграції людини у дане суспільство  будезалежати майбутнє усієї нації.

  Розділ 1   Характеристика соціального середовища яксоціально-
                     педагогічного явища
 
1. 1. Сутністьпоняття «соціальне середовище», його рівні.
Надзвичайно великуроль у вихованні людини відіграє саме її оточення. Адже процес вихованнязабезпечується суспільством та державою в організаціях, що спеціальностворюються для його здійснення (школа,мережа позашкільних закладів, дитячі та молодіжні організації), а такожв тих, де виховання не є провідною функцією (армія,виробництво, громадські об'єднання). Роль держави в організації виховання особистості полягає в тому,що вона не тільки створює його інфраструктуру, але в першу чергуформулює завдан­ня соціального виховання,закріплені в державних програмах та документах (Державна національнапрограма «Освіта»), і визначає його структуру та зміст. Провідним завданням соціального виховання в кожному суспільстві є створення оптимальних умов длянайбільш ефектив­ної соціалізованості особистості.
Процесисоціального виховання та соціалізації особистості здійснюються в умовах соціаль­ного середовища. Середовище— це сукупність умов існування  лю­дини та суспільства.
Усоціології під соціальним середовищем людини розуміють економічні, політичні,соціальні, духовні, територіальні умови, що впливають на становлення особистості.
З точки зорусоціальної педагогіки соціальнесередовище— це  сукупність соціальних  умов життє­діяльності людини (сфери суспільного життя,соціальні інститути, соціальнігрупи), що впливають на формування її свідомості та поведінки.[1] Соціальні умови життєдіяльності– це всі  ті фактори, які визначають, якою буде поведінка людини, якою буде їїдоля і місце у суспільстві, тобто, це умови в сім’ї, колективі дитячого садка,школи, друзі, вулиця, родина, гуртки, ЗМІ.
Самесоціальне середовище, зокрема його сфе­ри: політична, соціальна, духовна формують певні очікування що­до поведінки особистості. Ці очікуванняперетворюються відповід­ними соціальними інститутами у цілі, завдання,зміст соціального виховання.
Соціальнесередовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів.Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тимінтенсивніше його розвиток тарізноманітніші умови життєдіяльності особистості.[2]
В структурі соціального середовища виділяють макро- тамікрорівні. До макрорівняналежить матеріальне, культурне, політич­не середовище.
Макрорівень —  це загально створені умови існування длякожної людини і є однаковими для всіх. А саме до макросередовища належать:держава, етнос, суспільство, регіон, місто, селище чи село, а також ті великіорганізації, які діють на території даних середовищ, а саме засоби масовоїінформації, субкультури, контркультури, а також економічне і політичнестановище у країні, які також відіграють чималу роль у соціалізації індивіда.
Мікрорівень — це конкретні умови життя особистості (сім'я, сусідство) та умови в середовищінайближчого оточен­ня (вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив,гро­мадські організації, формальні танеформальні об'єднання). Отже, мікрорівень (мікросоціум) — це спільність, що дієна певній території, включає сім'ю,сусідство, групи однолітків, різні громадські, державні, релігійні, приватні івиховні організації, а також різнінеформальні групи жителів|мешканець|. Визначити межі|кордон|мікросоціуму не завжди просто. У сільських поселеннях, в селищах, в малихмістах ці межі|кордон|, як правило,співпадають|збігатися| з|із| межами конкретного поселення в середніх і великихмістах визначення меж|кордон| мікросоціуму проблематично. Мікросоціум можна обмежувати двором (якщо йдеться промікросоціум маленьких дітей); кварталом (для молодших школярів), мікрорайоном(для
більш старших вікових груп). Умовно мікросоціум — це конкретнесільське поселення, селище або мале місто, а в середніх і більших містах — мікрорайон. Вплив мікросоціуму на процес соціалізації дітей, підлітків, юнаків|юнак| залежить від об'єктивних характеристикмікросоціуму і суб'єктивних характеристик самої людини.
  Мікросоціум володіє рядомхарактеристик. Просторовіхарактеристикиконкретного мікросоціуму: у місті той абоінший мікрорайон може розташовуватися в центрі, на околиці, в серединній зоні іпо-різному бути пов'язаним з іншими частинами|частка|міста; село або селище можуть бути більш менш ізольованими і віддаленими відінших поселень.
З|із| просторовими тіснопов'язані архітектурно-планувальніособливості мікросоціуму: у селі абоселищі — компактна або розкидана забудова; у місті — мікросоціум із|із| забудовою, що історично склалася абоіндустріальною, співвідношення малоповерхової і висотної забудови,відвертість-замкнутість прибудинкових просторів, наявність, кількість і якістьмалих архітектурних форм.
Від всіх цих характеристик залежить функціональнаструктурапростору мікросоціуму: наявність або відсутність місць для ігор дітей іпідлітків, можливостей|спроможність| дляпроведення часу невеликих груп.
Важливою характеристикою мікросоціуму слід вважати|лічити| демографічну, тобто склад йогожителів|мешканець|: їх етнічна приналежність,однорідність або неоднорідність; соціально-професійний склад і ступінь|міра| його диференційованої; особливості статевовіковогоскладу; склад сімей.
З погляду тих можливостей|спроможність|,які є|наявний| в мікросоціумі длясоціалізації дітей, підлітків, хлопців|юнак|,важливу|поважний| роль грає його культурно-рекреаційнаінфраструктура — наявність і якість роботи учбово-виховних установ, кінотеатрів, клубів, спортзалів, стадіонів,басейнів, музеїв, театрів, бібліотек; наявність місцевих засобів|кошт| інформації.[3] Також можна сказати, щомікрорівень є складовою частиною макрорівня  і, в деякій мірі, залежить від його впливу, адже самевід того, якими є загально створені умови існування людей будуть залежати істворені умови в мікросередовищі.
Соціальне середовище як сукупність соціальних умовпроцесу соціалізації особистості безпосередньо впливає на механізми його регулювання.Зміни упроцесі соціалізації обов'язково обумовлюються реформаціями у структурі тафункціонуванні соціального середовища. Тобто, всі зміни, які відбуваються утому середовищі, з яким взаємодіє людина впливають на формування її свідомостіта поведінки.
Отже, фор­муваннясоціально-психологічного типу особистості відбувається насамперед за допомогоювласного досвіду спілкування в безпосередніх соціаль­них контактах, де людиназазнає впливу мікросередовища, а через нього — і макросередовища, йогокультури, соціальних норм і цінностей. Людина прилучається до тієї чи іншоїгрупи часто-густо саме задля того, аби стати її частиною, осягнути почуття «Ми»й почуття «Я» серед «Ми», що позбавляє самотності, дає відчуття си­ли івпевненості, спонукує до впливу на соціальне життя у групі в процесіміжособистісних контактів, сприяє набуттю індивідуального досвіду.[4]

1..2.   Способивпливу соціального середовища на соціалізацію
особистості.
Соціальне середовищевпливає на соціалізацію особистості і охоплює життєдіяльність людини від їїнародження аж до смерті. Соціалізація особистості залежить від умов соціальногосередовища
У процесі соціалізаціїв людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, щодає їй змогу стати дієздатним учасником
соціальних відносин.Соціалізація відбувається як за умов стихійно­говпливу на особистість різних обставин життя, так і за умов  цілеспрямо-ваногоформування особистості. Завдяки активності людини її життєвий шлях, відображення нею соціально-психологічної реаль­ностіпере-творюється в складну двосторонню взаємодію особистості та соціальногожиття. Складний процес взаємовпливу одне на одного і є джерелом розвитку тастановлення індивіда. З погляду соціальноїпсихології активність індивіда зумовлена людською пот­ребою належати досоціуму, сприймати, оцінювати й осмислювати його, ідентифікувати себе із своїмнародом, конкретною соціальною групою. На стадії переходу взаємовідносин ізв'язків стереотипні вимоги групи до поведінки індивіда спонукують його довироблення відповідної лінії поведінки особи й вибору конкретного її варіанта.Отже, основа соціально-психологічного розуміння соціалі­зації особистостіґрунтується на характеристиці соціально-психо­логічного типу особистості якспецифічного утворення, продукту соціально-психологічного відображеннясоціального життя, соціаль­них відносин.[5]
Як було вищезазначено, що процес соціалізації особистості відбувається тільки за певнихумов, тобто способів впливу соціального середовища на свідомість, формуванняхарактеру, типу темпераменту та поведінки людини. Можна сказати, що існує дваспособи впливу на процес соціалізації особистості:
-          спосіб стихійного впливуна особистість різних обставин життя;
-          спосіб  цілеспрямованогоформування особистості.
Під час стихійноговпливу на особистість різних обставин життя, умов соціального середовища особистістьмимовільно сприймає і засвоює все те, що на неї впливає. Даний спосіб впливусоціального середовища на соціалізацію особистості відбувається тоді, коли улюдини ще не сформована самосвідомість.
Цілеспрямований впливвідбувається  тоді, коли у особистості вже сформована самосвідомість, колилюдина сама починає усвідомлювати мету свого життя у суспільстві.
Потрібно такожзазначити, що обидва способи впливу соціального середовища на процессоціалізації особистості  можуть мати  як позитивний так і негативний характер.
Спосіб умов стихійноговпливу на соціалізацію особистості реалізується, як правило, через факторимакросередовища, — це ті обставини життя, які впливають на кожну людину і якікожен сприймає по різному і пристосовується до них також як вважає за потрібне.Такими обставинами є політичний устрій країни, економічне становище, певніподії, які відбуваються у суспільстві, певні непередбачувані події у життілюдини.   Спосіб цілеспрямованого впливу на формування особистості здійснюєтьсяу мікросередовищі, а саме  у сім’ї, колективі дитячого садка, школи,студентського колективу, у певних суспільних організаціях, бо саме у цихсередовищах вплив на особистість здійснюється  з конкретною метою, а саме зметою виховання, навчання та підготовки особистості до майбутнього самостійногожиття, також у вище згаданих середовищах формується особистість кожної людини,її якості характеру, життєві позиції, погляди і тому треба створювати всінеобхідні умови для того, щоб цей процес формування особистості відбувався правильноі тільки на позитивному рівні. Також дуже важливо щоб сама особистістьусвідомила свою життєву мету і була позитивно налаштована на сприймання вищезазначених впливів, бо саме тоді можна очікувати успішного входження людини усуспільство і засвоєння соціального досвіду.
  Отже, соціалізаціяяк процес входження людини у суспільство залежить від способів впливу наособистість  умов соціального середовища, у якому вона перебуває, від того чиправильно відбувається вплив цих умов на свідомість людино, і це вкотрепідтверджує нерозривність процесу соціалізації і умов соціального середовища, уякому відбувається цей процес.
  Розділ 2    Соціалізаціяособистості як процес, що постійно                              супроводжує їїжиттєдіяльність
 
 2.1. Сутністьпоняття «соціалізації особистості», її етапи і
фактори.
У гуманітарні науки термін «соціалізація»прийшов з|із| політекономії, де йогопервинним значенням було «усуспільнення» землі|грунт|, засобів|кошт|виробництва.
Автором терміну «соціалізація» стосовно людини,очевидно, є|з'являтися, являтися|американський соціолог Ф.Р. Гідінгсоном, який в 1887р. в книзі «Теорія соціалізації» спожив його в значенні, близькому досучасного, — «розвиток соціальної природи або характеру|вдача|індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».
До середини XX в. соціалізація перетвориласяна самостійну міждисциплінарну область досліджень. Сьогодні проблему соціалізаціїабо її окремі аспекти вивчають філософи, етнографи, соціологи,психологи, кримінологи, представники інших наук. Так,представники біхевіоризму і необіохіверизму (Б. Скінер, А. Бандура, В. Уолтерс) розглядають соціалізацію як процес соціальногонавчання. Представники школи символічного інтеракціоналізму(Ч. Кулі, Дж. Мід) досліджують соціалізацію як ре­зультат соціальної взаємодіїлюдей; а прихильники структурного функціоналізму (Т. Парсонс, Р. Мертон)сприймає соціалізацію як процес рольового тренування.
Особливістюцих теорій є те, що соціалізація в них розглядаєть­ся, перш за все, як процес соціальноїадаптації, пристосування осо­бистості до середовища шляхом засвоєння заданихсуспільством норм правил тощо. Водночас у працях цих дослідників було чимало важливихпо­зицій,які можна використовувати в соціально-педагогічній діяль­ності. Зокрема Ч. Кулі ввівпоняття «первинна група» і розкрив її цінність у процесі формування особистості. Прицьому соціаліза­цію він розглядав як результат соціальної взаємодії людей у певній групі. Відповідно допоглядів Т. Парсонса, індивід включаючись в соціальну систему, шляхомінтернаціоналізації загальноприйня­тих норм засвоює загальні цінності, врезультаті чого дотримання загальноприйнятихстандартів стає частиною його мотиваційної структури,потребою. До речі, основним інститутом соціалізації Т. Парсонс вважаєсім'ю.
Доситьважливу думку висловлює О. Брім: «соціалізація — про­цес, який відбувається протягомвсього життя людини», і розкриває деякі відмінності у ході даного процесу з дорослими тадітьми. Так, він вважає, що соціалізація дорослих проявляється в основному в їхзмінізовнішньої поведінки, тоді, як дитяча соціалізація коригує ба­зові ціннісніорієнтації. Адже дорослі спроможні оцінити норми, діти здатні лише засвоюватиїх. Соціалізація дорослої людини спрямована на те, щоб допомогти їй оволодітипевними навичка­ми, відповіднимвикористанням ролей. У процесі соціалізації дітей в основному формуються мотиви їх поведінки.
П.Бергер і Т. Лукман розглядають соціалізацію як «всебічне і послідовне входженняіндивідів об'єктивний світ суспільства чи в окрему його частину. В цьомувходженні вони розмежовують первинну соціалізацію, яку людина проходить вдитинстві і стає чле­ном суспільства, та вторинну соціалізацію, завдяки чому індивід уже включається в нові частини суспільства».
Першінаукові позиції щодо соціалізації з'явилися в радянський період в кінці 60-х років.   Попутновідзначимо, що майже до 60-х рр. XX в., кажучи про соціалізацію, майже всіучені мали на увазі розвиток людини в дитинстві, отроцтві|хлоп'яцтво| і юності. З'являються різні підходи до цієї проблеми. У визначенні поняття «соціалізація» акцен­тувалася увага перш за все на тому, що це процесзасвоєння соціальних норм іцінностей, процес входження в середовище. Так, скажімо, Б.Д. Паригінтлумачить соціалізацію як «входження всоціальне середовище, пристосування до неї, засвоєння певних ро­лей і функцій, які слідом за своїми попередникамиповторює кожен окремий індивідпротягом всієї історії формування і розвитку». З таким визначенням можна впринципі погодитися, хоча не мож­нане звернути увагу, що в ньому яскраво простежується лише один аспект соціалізації — адаптація особистості всоціальному середо­вищі, і не звертається увага на зворотній вплив, тобто впливособи­стості на оточення,
активне відтворення неюсуспільних відносин. Лише у останні десятиліття дитинство перестало бути єдиним фокусомінтересу дослідників, а вивченнясоціалізації розповсюдилося|поширилося| надорослість і навіть старість.
Це вплинуло не новевизначення соціалізації, яке підкреслює, щецей двосторонній процес, який включає, з одного боку, засво­єння індивідом соціального досвіду шляхомвходження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з другого боку,процес ак­тивного відтворення системи соціальних зв'язків індивідом за раху­нокйого активної діяльності, активного включення в соціальне середовище. При цьому індивід, оволодіваючи новимиролями і правилами, оволодіває водночас спроможністю створити щось но­ве,удосконалювати і перетворювати себе і світ.Тому, у ході вивчення соціалізації молодого покоління вар­то враховувати обидва аспекти цього процесу. Цепояснюється тим, що підростаючепокоління, набуваючи соціального досвіду, водно­час включається в багатогранні суспільні відносини. Крім того, зрос­тає власна активність особистості, самостійністьщодо вибору соці­альних цінностей,середовища, якому віддається перевага, види діяль­ності, що відіграє в сукупності істотну роль упроцесі соціалізації.
Вартосказати, що у соціалізуючому процесі індивід не лише включається в систему суспільнихвідносин шляхом оволодіння не­обхідних соціально-типових, соціально-значущих якостей,але й набуваєнеповторних, унікальних якостей, а це свідчить що соціалізація — це ще й процесіндивідуалізації особистості.
Нанашу думку, індивідуалізація є невід'ємною частиною соціа­лізації, оскільки, по-перше, неіснує однакових процесів соціаліза­ції, індивідуальний досвід кожною особистості єунікальним і непо­вторним. По-друге, у формуванні індивідуальності саме й полягає зміст соціалізації.
Отже, соціалізаціяособистості – це процесстановлення особистості, оволодіння нею нормами і правилами життя всуспільстві, знаннями і вміннями будувати стосунки з іншими людьми на основірозуміння їх самоцінності і власної цінності, відповідальності перед собою йіншими, прагнення до набуття сенсу життя як радості творення і самотворення.[6]
Таким чином, можна сказати, що соціалізація — це двосто­ронній взаємообумовленийпроцес взаємодії людини і соціального середовища,який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду,так і самостійно­го відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна,неповторна особистість.
Соціалізація людини в сучасному світі, маючи більш менш явніособливості в тому або іншому суспільстві|товариство|,в кожному з них володіє поряд загальних|спільний| або схожих характеристик. Про них і підемова|промова| далі
У будь-якому суспільстві|товариство|соціалізація людини має особливості на різних етапах. У найзагальнішомувигляді|вид| етапи соціалізації можна співвіднести з|із|віковою періодизацією життю людини. Існуютьрізні періодизації, і тієї, що приводиться|призводиться, наводиться|нижче не є|з'являтися, являтися|загальновизнаною|загальнопризнаний|. Вонавельми|дуже| умовна, але|та|достатньо|досить| зручна з соціально-педагогічноїточки зору.
Отже, людина в процесі соціалізації проходить|минати, спливати| наступні|слідуючий| етапи: дитинство (від народження до 1 року), раннєдитинство (1-3 року), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік(6-10 років), молодший підлітковий (10-12 років), старший підлітковий(12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 року) віку,молодість (23-30 років), ранню зрілість (30-40 років), пізню зрілість (40-55років), літній вік (55-65 років), старість (65-70 років),довгожительство (понад 70 років).
Також стадіїсоціалізації обгрунував американський соціальний психолог Е. Г. Еріксон. Він вважає, щоінди­віду як у дитинстві, так і в дорослому віці доводиться долати складні,іноді критичні ситуації, що закономірно виникають на його життєвому шляху і ма­ютьспецифічний характер на кожному етапі (стадії). Долаючи ці критичні си­туаціїуспішно, індивід збагачується новим соціальним досвідом і переходить донаступної стадії. Якщо соціалізація на якій-небудь стадії не від­булася (невдалося розв'язати головну на цій стадії проблему індивіда) або во­на відбуласячастково, це негативно впливає на подальші стадії та на соціалі­зацію в цілому.
Певна річ, що уявлення про найважливішіпроблеми індивідів на різних ві­кових стадіях дасть змогу конкретніше йцілеспрямованіше проводити з ними соціальну роботу, орієнтуючись на наданнядопомоги у розв'язанні цих про­блем. Тому спинимося на викладі еволюційноїтеорії соціалізації (стадій люд­ського розвитку) докладніше.
Стадія І — дитячий (немовлячий) період. Основнапроблема: Довіра чи Недовіра. Немовля на основі рівня турботи і комфорту зперших днів упізнає, якою мірою можна розраховувати на задоволення основнихпотреб: їжа, ласка, безпека. Про подолання кризи можна судити, коли малюки неплачуть і не се­рдяться в разі зникнення з поля зору дорослих, що турбуютьсяпро них. У разі непевного розв'язання цієї проблеми залишки недовіри можутьпозначитись на дальших стадіях.
Стадія II — вік 1-2 роки. Основна проблема — Автономія або Сором іСумнів. Ситуація ускладнюється співпаданням навантажень на дитину, пов'язаних,з одного боку, з початком відстоювання свої прав і непокірливості авторитету. Аз іншого боку, батьки починають навчати дитину контролювати роботу свогокишечника. Підвищені вимоги в другому напрямку можуть закріпити в їх сві­домостіпочуття сорому і власної нікчемності, істотно підриваючи її зусилля щодосамовизначення і досягнення автономності.
Стадія III — від 3 до 5 років. Основна проблема — Ініціатива або Почуття провини. Це період розвитку духовної активності,допитливості та уявлення. Усвідомлюється відмінність між хлопчиками тадівчатами,
виявляється дух суперництва, що у прояві нових здібностей можепоширюватися. На цьому ґрунті можливі конфлікти, які в разі надмірної жорстокостідорослих можуть залишити слід безініціативності на подальшому житті.
Стадія IV — молодший шкільний вік. Основна проблема — Старанність абоНедбайливість. На цій стадії відбувається навчання індивідуальностей колек­тивноїнавчальної роботи, формуються відносини зі вчителями та іншими до­рослими,відбувається перша «примірка» дорослих ролей. На цьому тлі голо­внимзавданням є надбання впевненості в собі, у своїх здібностях, їх усвідомлення ірозвиток. Невиконання (часткове чи повне) цього завдання вияв­ляється в проявіелементів недбайливості як на цій, так і на подальших стадіях.
Стадія V — підлітково-юнацький вік. Основна проблема — Становлення ін­дивідуальності(ідентифікація) або Рольова дифузія (невизначеність у виборі ролей). Відомо, щоце час появи активного статевого потягу, а отже, і пошуку партнера в інтимнійсфері. Водночас — це час пошуку свого місця в житті, ви­бір подальшого шляху(навчання, робота тощо). У цей період небезпечні як невдачі в одній зі сфер,так і переоцінювання значущості якоїсь з них. Перша невдача може негативновплинути на вибір роботи, друзів, супутника життя. Негативний результат можепризвести до стресу.
Стадія VI — молоді роки. Основна проблема — Інтимність або Самотність.Головні цілі на цьому етапі — залицяння, одруження та інші види близькихстосунків. Якщо пошук щирих і довірчих стосунків з постійним партнером не увінчавсяуспіхом або ці стосунки розірвалися, то в подальшому це може ви­явитися увигляді тимчасових, не завжди обґрунтованих, але завжди нестабі­льних інтимнихзв'язках і незадоволеності цією сферою життя.
Стадія VII — середній вік. Основна проблема — Продуктивність (творча)або Стагнація (творчий застій). Ця стадія пов'язана з реалізацією індивіда вдвох основних ролях: працівника і батька. Причому відчуття творчої продуктивнос­тіприносить успіх в обох ролях, у той час як творчий застій може спричинитиневдачу навіть у якійсь одній з них. На цьому етапі реалізується той потенціал,який індивід нагромадив протягом попередніх стадій соціалізації.
Стадія VIII (заключна) — старість. Основна проблема — Умиротворення абоВідчай. На цьому етапі соціалізацію індивіда визначає підбиття підсумків вла­сногожиття й успішності всіх попередніх етапів. Красива умиротворена ста­рість івідчай, гіркий жаль щодо невикористаних можливостей — такими є межі прояву цієїстадії.[7]
Певна річ, подана концепція стадійрозвитку особистості не виключає мож­ливостей для подальшого вдосконалення інавряд чи вичерпує всі прогресивні підходи до дослідження соціалізації. Протебезсумнівною її перевагою, на наш погляд, є окреслення етапів соціалізації тацентральних її завдань для кожного етапу, яке дає змогу коригувати соціальнудопомогу людині протягом її життя, орієнтуючись на вимірювання емпіричних ознакна кожному з етапів, визнача­ти їх вагу і значення, виявляти основні тадодаткові фактори, форми та механі­зми їх впливу на життєдіяльністьособистості.
Соціалізація протікає у взаємодії дітей, підлітків, юнацтва|юнак| з|із|величезною кількістю різноманітних|всілякий|умові, таких, що більш менш активно впливають на їх розвиток. Ці умови, що діють на людину,прийнято називати чинниками|фактор|. Фактичноне всі вони навіть виявлені, а з|із| відомихдалеко не всі вивчено Більш менш вивчені умови або чинники|фактор| соціалізації умовно можнаоб'єднати в чотири групи.
Мегафактори  - космос, планета,світ|світ|, які в тій чи іншій мірі черезінші групи чинників|фактор| впливають на соціалізаціювсіх жителів|мешканець| Землі|грунт|.
Макрочинники|фактор| — країна, етнос, суспільство|товариство|,держава, які впливають на соціалізацію тих, що всіх живуть впевних країнах (це вплив опосередкований двома іншими групами чинників|фактор|).
Мезофактори — умови соціалізаціївеликих груп людей, що виділяються: по місцевості і типу поселення, вяких вони живуть; по приналежності до аудиторії тих або інших мереж|сіть| масової комунікації; по приналежності до тієї або іншої субкультури. Мезофактори впливають на соціалізацію як прямо,так і опосередкований через  мікрочинники|фактор|. До них відносяться чинники|фактор|, щобезпосередньо впливають на конкретних людей,які з|із| ними взаємодіють, — сім'я ідомівка, сусідство, групиоднолітків, виховні організації, різні громадські,державні, релігійні, приватні і контрсоціальні організації, мікросоціум.


  2.2 . Соціалізація особистості як результат впливу соціального   
           середовища на неї.
Як вже було вищезазначено, що соціалізація особистості відбувається за  рахунок стихійного іцілеспрямованого впливу на особистість різних факторів соціального середовища.Тому необхідно детальніше розглянути, які будуть результати впливу цих факторівна процес соціалізації.
Космос(або Всесвіт) і проблема його впливу на життя людей на планеті Земля|грунт| привертали увагу вже древніх мислителів. Іхоча до цього дня велика частина|частка| представниківприродних наук скептично відноситься до ідеї про залежність людського життя відкосмічних впливів, впродовж|упродовж| історіїпостійно виникали різні учення|навчання, вчення|і теорії, автори і послідовники яких вбачали в космосі джерело могутньоговпливу на життя людського суспільства|товариство|і окремої людини.
Представляєтьсяцілком|сповна| вірогідним, що накопиченнянових знань дозволить змістовно охарактеризувати космос як мегачинник|фактор| соціалізації. Можливо, що у віддаленійперспективі виявляться залежності характеру|вдача|і життєвого шляху|колія, дорога| людини від якихось|деякий|космічних впливів, що може стати одній з природних основ індивідуальногопідходу у вихованні людини.
Планета — поняттяастрономічне, небесне тіло, що сподівається, формою близьке до кулі, яке отримує світло і тепло від Сонця і обертається|обертатися| навколо|навкруг, довкола|нього по еліптичній орбіті.На одній з великих планет — Землі|грунт| — в процесіісторичного розвитку утворилися різні форми соціального життя людей, щонаселяли її.
Світ — поняття в даному випадку социолого-політологічне, таке,що позначає|значити| сукупне людськеспівтовариство|спілка|, що існує|наявний| на нашій планеті. Планета і світ|світ| органічно взаємозв'язані і взаємозалежні. Світ|світ|виник і розвивався в природно-кліматичних умовах, що відрізняють планету Земля|грунт| від інших планет. В процесі свого розвитку світ|світ|робив вплив на стан планети. Цей вплив ставнайбільш очевидним в XX сторіччі|століття|,породивши так звані глобальніпланетарний-світові процеси і проблеми: екологічні, економічні, демографічні, військово-політичні.
Всі ці і інші проблеми і процеси прямо іопосередковано впливають на соціалізацію підростаючих поколінь. Опосередкованийвплив глобальних процесів і проблем насоціалізацію підростаючих поколінь виявляється в різних аспектах. Господарськадіяльність, ведуча, до забрудненнянавколишнього середовища відбивається на умовах життя і соціалізації всього населення земної кулі. Глобальні економічні і політичні процесивизначають умови життя людей в тій або іншій країні, впливаючи на розподіл валового національного продукту тієї або іншоїкраїни між сферами оборони,виробництва, соціальних інвестицій, споживання|вжиток|і накопичення.
Розвиток засобів|кошт|масової комунікації привів до того, що планета і світ можуть прямо впливати напроцес соціалізації, бо ЗМІ дозволяють людині «не сходячи  з місця»бачити, як живуть люди в будь-якій точці земної кулі. Тим самим«розсувалися» кордони дійсності. Природно, що наслідком цього з'явилися зміни всприйнятті життя. Плани, мрії дітей, підлітків, юнаків|юнак| в модернізованих суспільствах|товариство| стали формуватися, орієнтуючись нетільки|не лише, не те що| на норми, цінності,характерні|вдача| для їх безпосередньогооточення, але і на ті зразки|взірець|, які ваблять до себе, навітьзалишаючись недоступними.
Наявність і роль мегафакторів соціалізаціїнеобхідно мати на увазі і враховувати, визначаючи завдання|задача|, цілі і зміст|вміст, утримання|виховання. Тому великого значення набуває реалізація принципу природовідповідності виховання.
Сучасне трактування принципу природовідповідності виховання припускає|передбачати|,що воно повинне ґрунтуватися на науковому розумінні взаємозв'язку природних і соціальних процесів,узгоджуватися із|із| загальними|спільний|законами розвитку природи і людини, виховувати його згідно статі  і віку, а такожформувати у нього відповідальністьза розвиток самого себе, за стан і подальшу|дальший|еволюцію ноосфери.
Відповідно до принципу природовідповідності виховання у людининеобхідно культивувати певні етичні установки  по відношенню до природи, до планети ібіосфери в цілому|загалом|, а також природоохоронне і ресурсосзберігаюче мисленняі поведінку.
Країна — феноменгеографічно-культурний. Це територія, що виділяється по географічномуположенню|становище|, природним умовам, маєпевні межі|кордон|.Вона володієдержавним суверенітетом, а може знаходитися|перебувати|підвладою іншої країни. На території однієї країни можуть існувати декількадержав. Природнокліматичні умови тих або інших країн різніі роблять прямий і опосередкованийвплив на жителів|мешканець| і їх життєдіяльність. Географічні і кліматичні умовипримушують|змушувати, силувати|жителів|мешканець| країни з|із| покоління в покоління до подолання|здолання| існуючихтруднощів або полегшують працю, а також господарський розвиток країни.
Як вважав|гадати|Мішель Монтень, люди залежно від клімату того місця, де вони живуть, більше чи меншевойовничі, помірні, схильні до слухняності або неслухняності|непослух|, до наук або мистецтв. Ця думканебезпідставна|безгрунтовний|, хоча неслід перебільшувати вплив клімату на поведінку людини.
Географічні умови і клімат країни впливаютьна народжуваність і щільність населення. Геокліматичні умовивпливають на стан здоров'я жителів|мешканець|країни,розповсюдження|поширення| ряду|лава, низка| хвороб, нарешті|урешті| — на становлення етнічних особливостей її жителів|мешканець|.
Таким чином, природнокліматичні умови спочатку визначаютьісторичний розвиток країни, але|та| не можнаговорити про однозначну і однонаправлену|однонапрямлений|залежність між географічним середовищем|середа|і соціально-економічними процесами, культурним розвитком країни, а тим більше соціалізацією людини.
Природно-географічні умови — це всього лише своєрідні «рамки»процесу соціалізації. Не граючи в нім самостійної ролі, вони в сукупності з|із| іншими чинниками|фактор|визначають деякі його специфічні особливості. Тому, як об'єктивні умови країнивпливають на соціалізацію людини, багато в чому визначається тим, як їхвикористовують і враховують в своєму житті етноси, що склалися в країні, суспільство|товариство| і державу.
Етнос(або нація) — стійка сукупність людей,що володіють загальним|спільний| менталітетом,що історично склалася, національною самосвідомістю і характером|вдача|, стабільним особливостями культури, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності|відзнака| від інших подібних утворень Особливостіпсихіки і поведінки, пов'язані з етнічною приналежністю людей, складаються з|із| двох складових: біологічною і соціально-культурною.
Біологічна складова в психології окремих людей і цілих народівскладалася під впливом ряду|лава, низка|обставин. Впродовж|упродовж| тисячоліть всінації формувалися на своїй етнічній території. Століттями|вік| люди адаптувалися до певного клімату,ландшафту, створювали специфічний тип господарювання для кожної природної зони,свій ритм життя.
Визнання|зізнання| біологічноїскладової етнічної приналежності, що несупроводжується твердженнями|затвердження|про перевагу|вищість| однієї раси надіншою, одного народу над іншими, лишеконстатує глибинні підстави етнічних відмінностей, але|та| не затверджує переважання цих відмінностей впсихіці і поведінці конкретної сучасної людини. У актуальному житті значновелику роль грає соціально-культурнаскладова психіки і поведінки людей.
У сучасних модернізованих країнах національна приналежність людини великою мірою, а нерідко|незрідка| і головним способом визначається, зодного боку, мовою|язик|, яку він вважає|лічити| рідною, іншими словами, культурою, щостоїть за цією мовою|язик|. З іншої — вонаусвідомлюється самою людиною у зв'язку з тим, що його сім'я відносить себе допевної нації і відповідно найближче оточення вважає|лічити|таким, що його належить до неї.
Характеризуючистосунки між дорослими й підлітками з погляду української культури таетнопсихології, слід зазначити, що традиції українського народу ґрунтуються напередаванні старшими молод­шим свого соціально-психологічного досвіду. Водночассучасні підлітки вибірково ставляться до цінностей, які їм передають. Біль­шетого, вони вносять елементи новизни в соціальне життя й тим самим збагачуютьсоціум.[8] Тобто|цебто|етнос, нація — явище історико-соціально-культурне.
Роль етносу як чинника|фактор|соціалізації людини впродовж|упродовж| йогожиттєвого шляху|колія, дорога|, з одного боку,не можна ігнорувати, а з іншої — не слід і абсолютизувати.
Соціалізація в тому або іншому етносі має особливості, які можнаоб'єднати в дві групи, — вітальні і ментальні.
Вітальним особливостями соціалізації є|наявний|особливості їх фізичного розвитку.Найбільш явні відмінності спостерігаються між культурами, що склалися на різнихконтинентах, хоча є і власне міжнаціональні, але|та|менш явно виражені|виказані, висловлені|відмінності. Тісний зв'язок фізичного розвитку з|із|їжею видно|показно| на прикладі|зразок| Японії. Коли унаслідок|внаслідок| стрімкого економічного розвитку іпевної американізації способу життя японці істотно|суттєво|змінили|зрадили| раціон живлення|харчування|, значно змінився їх соматичнийрозвиток: старші покоління значно поступаються молодшим за показникамизростання|зріст| і ваги. В той же часзбереження|зберігання| в раціоні живленняяпонців великої частки морепродуктів можна вважати|лічити|одній з причин того, що у них найбільша тривалість життя.   Припускати|передбачати| це дозволяє аналогічна ситуація із|із| споживанням|вжиток|морепродуктів норвежцями, що також тримають одне з перших місць в світі затривалістю життя.
Також, велику роль у фізичному розвитку людей грає спорт. У тихкраїнах, де він став невід'ємним елементом способу життя, наголошується кращийфізичний розвиток людей. Природно, що в цих країнах спрацьовують обидві умовиполіпшення|покращання| живлення|харчування|, і спортивні заняття, а також третяобставина — поліпшення|покращання| медичногообслуговування.
Вплив етнокультурних умовна соціалізацію людини найістотніше|суттєвіше|визначається тим, що прийнято називатименталітетом.
Менталітет — це глибинний духовний склад,сукупність колективних уявлень|вистава, подання, представлення|на неусвідомленому рівні, властивий етносу як великій групі людей, щосформувалася в певних природно-кліматичних і історико-культурних умовах.
Менталітет етносу визначає властиві його представникам способибачити і сприймати навколишній світ і на когнітивному, і на афектному, і напрагматичному рівнях. Менталітет у зв'язку з цим виявляється і у властивихпредставникам етносу способах діяти в навколишньому світі.
Можна сказати про те, що менталітететносу, виявляючись в стабільних особливостях його культури, визначає головнимчином глибинні підстави сприйняття і відношення|ставлення| його представників до життя.
Конкретизуючи це положення|становище|, можна говорити про те, що менталітететносу багато в чому визначає: відношення|ставлення|його представників до праці і специфічні традиції, пов'язані з трудовоюдіяльністю; уявлення про зручності побуту і домашньому|хатній| затишку; ідеали красивого інепривабливого|негарний|; канони сімейного|родинний| щастя і взаємин|взаємостосунки| членів сім'ї; норми статевовіковоїповедінки, зокрема поняття про пристойність в прояві|вияв|відчуттів|почуття| і емоцій; розуміннядоброти, ввічливості, такту, стриманості. В цілому|загалом| менталітет характеризує оригінальністькультури того або іншого етносу
Суспільство|товариство| —  це сукупність тих відносин, що склалися в країні, соціальних відносин між людьми, структуру якихскладає сім'я, соціальні, вікові, професійніі інші номінальні і реальні групи, а також держава.
Суспільство|товариство| єцілісний організм з|із| своїми статевовіковоюі соціальною структурами, економікою, ідеологією і культурою, який володієпевними способами соціальної регуляції життєдіяльності людей.
Слід підкреслити, що спеціально говорити про суспільство|товариство| як чинник|фактор|соціалізації необхідно у тому числі і тому, що в Україні до найостаннішого часусуспільство|товариство| і фактично, іідеологічно ототожнювалося, а на рівні буденної свідомості і до цих пірототожнюється з|із| державою. Останні рокийде досить непростий, а на практиці навіть болісний процес їх розділення|поділ|, роздержавлення суспільства|товариство|, відродження, а багато в чому істворення|створіння| наново|заново| структур цивільного|громадянський| суспільства|товариство|.Ці кардинальні перетворення суспільства|товариство|не могли не загострити|загостряти| старих іне породити нових проблем соціалізації підростаючих поколінь.
  Виховання як соціально контрольованасоціалізація випробовує|відчувати| на собі впливсоціальної структури суспільства|товариство|у зв'язку з тим, що різні соціальні шари і професійні групи мають різніуявлення про те, які люди повинні вирости з|із|їх дітей. Відповідно вони пред'являють різні вимоги до системи освіти|утворення| і організації соціального досвіду|дослід| підростаючих поколінь ііндивідуальної допомоги конкретним людям в процесі виховання.
Рівень економічного розвитку суспільствавпливає на соціалізацію тих, що підростають поколіньтому, що виражається|виказується, висловлюється| в кількості і якості споживаних людиною благ і послуг, починаючи|розпочинаючи, зачинаючи|з|із| їжі, житла, одягу, предметів тривалого користування, засобів|кошт|пересування, аж до найскладніших, «піднесенихпотреб», пов'язаних із задоволенням духовних, естетичних і інших подібних запитів.
На стихійну соціалізацію і самозміну людини економічний розвитоквпливає, не тільки|не лише| визначаючи рівеньжиття різних професійних і соціальних групі шарів, а також конкретних людей, але і завдяки тому, що його вектор  впливає на їх очікування|чекання|, настрої і поведінку. Ця атмосфера багато в чомувизначає або актуальні і перспективні устремління|спрямування|як конкретних членів суспільства|товариство|,так і цілих груп населення, стимулюючиактивне прагнення покращувати своє положення|становище|, або фрустрацію (пригніченість) і, як наслідок,антисоціальна поведінка (агресію, вандалізм, саморуйнування — алкоголізм, наркоманію).
На виховання як соціально контрольовану соціалізацію економічнаситуація в суспільстві|товариство| впливаєпостільки, оскільки визначає потребу певної кількості людей тих або іншихпрофесій і якісний рівень їх підготовки. Головне ж полягає в тому, що рівеньекономічного розвитку суспільства|товариство|визначає можливості|спроможність| длястворення|створіння| умов планомірногорозвитку, в першу чергу|передусім, насамперед|підростаючих поколінь — в цілому|загалом| аботільки|лише| в деяких соціальних шарах.
Чим економічніше розвинене суспільство|товариство|,тим більше сприятливі можливості|спроможність|для розвитку людини в процесі соціалізації. Економічне становище|затрата| визначає якість життя|харчування|, медичні, освітні, житлово-побутові ікультурні відмінності в можливостях|спроможність|,які створювало кожне з названих|накликати|суспільств|товариство| для розвиткупідростаючих поколінь. Відповідно|відповідно до|рівню економічного розвитку суспільства|товариство|складаються і умови соціалізації людини в зрілому|дозрілий|віці, визначаючи можливості|спроможність| істимули реалізації себе в трудовій діяльності, матеріальну основу сімейного|родинний| благополуччя і рекреативного поведінки.Економіка визначає і можливий рівень життя людей похилого віку.
У нестабільному суспільстві|товариство|, для якого характерні|вдача| перехід від одного типу суспільства|товариство| до іншого або істотна|суттєвий| зміна суспільства|товариство| усередині одного типу, що змінюється, ситуаціяпринципово інша. У нім відсутній соціальний консенсус, тобто інтереси різнихсоціальних, професійних і навіть вікових груп не співпадають, суперечать один одному. Великучастину|частка| їх об'єднує лише згода|злагода| в тому, що це суспільство|товариство| треба змінити|зрадити|. Але|та| в питанніпро те, що треба змінити|зрадити|, а тимбільше в якому напрямі|направлення| змінити|зрадити|,єдності немає. Змінне суспільство|товариство| не в змозі ставити реальні і адекватнізавдання|задача|перед вихованням, бо воно не має сталого|устояний|канону людини і стійкого сценарію свого розвитку, воно лише намагається|пробувати| визначити свої цінності і їх ієрархію,намацати нові ідеологічні установки. Воно лише знає, що потрібно виховувати «іншу» людину і робити|чинити|це «по-іншому».
В умовах змінного суспільства|товариство| перед вихованням фактично коштуєзавдання|задача| одночасно з суспільством|товариство| шукати відповідь на питання «що розвивати в людині?», авірніше, «в якому напрямі|направлення| його розвивати?» і паралельно шукати відповідь напитання «як це робити|чинити|?».Подібна ситуація істотно|суттєво| впливає нафункціонування в суспільстві|товариство| вихованняяк соціального інституту. У сучасних модернізованому суспільстві існує ціла системасоціальних інститутів – відносно стійкамодель поведінки людей і організацій, що історично склалися у певній сферіжиттєдіяльності суспільства.[9]
Виховання як соціальний інститут виникло дляорганізації відносносоціально контрольованої соціалізації членів суспільства|товариство|, для трансляції культури і соціальних норм, а вцілому|загалом| для створення|створіння| умов задоволення соціальної потреби — осмисленого вирощення членів суспільства|товариство|.
Виховання як соціальний інститут є феномен, що розвивається, якийвиникає на певному етапі розвитку конкретного суспільства|товариство|, автономізуючись від процесу соціалізації.
Виховання як соціальний інститут має певніфункції в суспільному|громадський| житті.Найбільш загальні|спільний| функції вихованнянаступні|слідуючий|:
- створення|створіння| умов для щодо|відносно| цілеспрямованого вирощення і розвиткучленів суспільства|товариство| і задоволенняними ряду|лава, низка| потреб в процесі виховання;
- підготовка необхідного для функціонування і стійкого розвиткусуспільства|товариство| «людського капіталу»,здатного|здібний| і готового догоризонтальної і вертикальної соціальної мобільності;
- забезпечення стабільності суспільного|громадський|життя через трансляцію культури, сприяння її спадкоємності, оновленню;
- сприяння інтеграції прагнень, дій і відносин членів суспільства|товариство| і відносної гармонізації інтересів статевовікових,соціально-професійних і етноконфісійних груп (що є|з'являтися, являтися|передумовами і умовами внутрішньої згуртованості суспільства|товариство|);
- соціальна і духовно-ціннісна селекція членів суспільства|товариство|;
-  адаптація членівсуспільства|товариство| до змінної соціальноїситуації.
   Відзначимо деякі істотні|суттєвий| відмінності сімейного|родинний|, релігійного, соціального,коректувального і дисоціального виховання — складових частин виховання яксоціального інституту.
У основі релігійного виховання лежитьфеномен сакральності, і значну роль в нім грає емоційний|емоціональний| компонент, який стає таким, що веде в сімейному|родинний| вихованні. В той же час в соціальному ікоректувальному вихованні очолює|панувати|раціональний компонент, а емоційний|емоціональний|грає істотну|суттєвий|,але|та| лише доповнюючу роль. Основою дисоціального виховання є|з'являтися, являтися| психічне і фізичне насилля. Істотно|суттєво| розрізняються сімейне|родинний|, релігійне, соціальне, коректувальнеідисоціальневиховання запринципами, цілями, змістом|вміст, утримання|, засобами|кошт|, як усвідомлюваним і формульованим, так в ще більшій мірі несформованим, властивим кожному з цих видів виховання вконкретному суспільстві|товариство|.
Виділені види виховання принципово відрізняються характером|вдача| домінуючоговзаємозв'язку суб'єктів виховання. У сімейному|родинний|вихованні взаємозв'язок суб'єктів (подружжя, дітей, батьків, бабусь,дідусів, братів, сестер) має кровноспоріднений характер|вдача|. У релігійному вихованні,яке здійснюється в релігійних організаціях, взаємозв'язок суб'єктів(священнослужителів з|із| віруючими і віруючих між собою) має конфесійно-громадський характер|вдача|, тобто вона визначається сповіданим нимивіровченням і відносинами, що складаються відповідно до релігійних принципів. Соціальнеі коректувальневиховання здійснюється ворганізаціях, що створюються для цієї мети|ціль|. Взаємозв'язок суб'єктів цих видів виховання має інституційний-рольовий характер|вдача|.У дисоціальному вихованнівзаємозв'язок суб'єктів (лідерів) і об'єктів (виховуваних) має характер|вдача| відносин «пан — раб».
Виховання як соціальний інститут, володіючиуніверсальними елементами і характеристиками, має більш менш істотні|суттєвий| відмінності, пов'язані з історією розвитку,соціально-економічним рівнем, типом політичної організації і культурою того абоіншого суспільства|товариство|.
Держава — ланка політичної системи суспільства, яке володіє керуючими функціями. Воно є сукупність взаємозв'язаних установі і організації   (урядовий   апарат адміністративні іфінансові органи, суд), що здійснюють управління суспільством|товариство|.
Державу можнарозглядати|розглядувати| як чинник|фактор| стихійної соціалізації постільки, оскількихарактерні|вдача| для нього політична  ідеологія,економічна і соціальна практика створюють певні умови для життя його громадян,їх розвитку і самореалізації. Діти, підлітки, хлопці|юнак|,дорослі, більш менш успішно функціонуючи в цих умовах, вільно або мимоволі|невільно| засвоюють норми і цінності, що якдекларуються державою, так і (у ще більшій мірі) реалізовуються в соціальнійпрактиці. Як відомо, вони повністю ніколи не співпадають|збігатися|, а в певні періоди історії держави можуть бути протилежними.Все це певним чином може впливати і на самозміну людини в процесі соціалізації.Держава здійснює відносно соціалізацію своїх громадян, що належать до тих абоінших вікових, соціально-професійних, національно-культурнихгрупа. Відносно соціалізація тих або інших груп населення, щонаправляється|спрямовується, скеровується|,об'єктивно здійснюється державою в процесі рішення|розв'язання, вирішення, розв'язування|їм завдань|задача|, необхідних для реалізаціїсвоїх функцій. Так, держава визначає вік: початку обов'язкового навчання|вчення| (і його тривалість), повноліття, вступи добраку|шлюб|, отримань|здобуття| прав на водіння автомобілів, заклику|призов| на службу в армію (і її тривалість),початку трудової діяльності, виходу на пенсію. Держава законодавчо стимулює ідеколи|почасти| фінансує (або, навпаки,стримує, обмежує і навіть забороняє) розвиток і функціонування етнічних ірелігійних культур. |зразок| Ті економічні, політичні,соціально-психологічні та інші перетворення, які відбу­ваються на сьогодні вУкраїні, неможливі без зміни моделі соціа­лізації. Соціологи, політологи,соціальні психологи вирізняють труднощі на етапі переходу від моделі підкореннядо моделі інтере­су, які пов'язані: з небажанням певних суспільних прошарківвідмо­витися від наявних широких можливостей розпоряджень та соціаль­ногоконтролю; неготовністю більшості людей до виявлення самостійності, творчості,активності; з недостатнім ураху­ванням соціокультурних та етнопсихологічнихособливостей соціальних груп і людей, що проживають в Україні; зі складною соціально-психологічноюситуацією — вагомим залишається настрій розчарування, негативізму, тривоги,невпевненості, когнітивного дисонансу; тяжко відбувається процес адаптації у людейсереднього й похилого віку, адже їхні претензії здебільшого залишаютьсяорієнтованими на систему ролей і цінностей тих суспільних відно­син, щовідходять, зникають.
Такимчином, відносно соціалізація, що направляється|спрямовується, скеровується|,здійснювана державою, будучи адресованоювеликим групам населення, створює певні умови конкретним людям для вибору життєвого шляху|колія, дорога|,для їх розвитку і самореалізації.
Регіон — частина|частка| країни, що є цілісноюсоціально-економічною системою, володіє спільністю економічного, політичногоі духовного життя, загальним|спільний| «історичним минулим, культурною ісоціальною своєрідністю.
  Регіон — це простір, в якому відбувається|походити| соціалізація, формування, збереження|зберігання| і трансляція норм способу життя,збереження|зберігання| і розвиток (абонавпаки) природних і культурних багатств. Кожна країна і об'єктивно,природно-географічно, і суб'єктивно, в свідомості її жителів|мешканець|, є сукупність територій-регіонів, щорозрізняються між собою.
Вплив регіональних умов на соціалізаціюмає різний характер|вдача| і має рядхарактерних|вдача| особливостей. Природно-географічні особливості регіону(ландшафт, клімат, корисні копалини) багатов чому визначають ступінь|міра| його урбанізованості,характер|вдача| економіки, кількість і мірустабільності населення, тобто опосередкований впливають на багато аспектівсоціалізації жителів|мешканець|. Клімат можеробити і безпосередній вплив на людину, на його здоров'я, працездатність,психічний стан, тривалість життя.
Регіони розрізняються по етнічному складу населення.У одних переважає моноетнічний склад. У інших відносно рівномірно поєднуються|сполучатися| два-три етноси
Демографічні характеристики регіону істотно|суттєво| впливають на ціннісні орієнтаціїі стиль життя дітей, підлітків, хлопців|юнак|,на їх установки у сфері міжособових відносин в цілому|загалом|, а такожміжвікових, міжстатевих і міжетнічних відносин, насоціально-психологічну ситуацію в регіоні.
Історичні і культурологічні регіональнівідмінності виявляються у властивих населенню вдачах, стилі життя,звичаях і прикметах, традиціях, народних святах і іграх, фольклорі, архітектуріі інтер'єрі будинків. Нерідко|незрідка|специфічна мова|промова| жителів|мешканець| — від використання окремих особливихслів і виразів і незначних нюансів в додаток|вимова|до діалекту, що істотно|суттєво| відрізняєтьсявід основної мови|язик|.
Все вищесказане впливає на стихійнусоціалізацію населення в регіоні, а також на те, в якому напрямі|направлення| і як відбувається|походити| самозміна його жителів|мешканець|. Про це свідчать відмінності вціннісних орієнтаціях в професійній сфері, в масових ідеологічних установках(це показують переваги тій або іншій партії на виборах), в сімейних|родинний| відносинах. Це підтверджує івідмінність в рівні економічної активності населення, міра його пристосовностідо змінних умов. Нарешті|урешті|, проце говорять і відмінності в рівні і характері|вдача|протиправної поведінки і злочинності населення взагалі і неповнолітніх зокрема.
Субкультура — це автономне відносне цілісне утворення. Вона включає ряд|лава, низка| більш менш яскраво виражених|виказаних, висловлених| ознак: специфічний набірціннісних орієнтації, норм поведінки, взаємодії і взаємин|взаємостосунки| її носіїв, а також статусну структуру; набір джерел інформації,що віддаються перевага; своєріднізахоплення, смаки і способи вільногопроведення часу; жаргон; фольклор.
Соціальною базою формування тієї або іншоїсубкультури можуть бути вікові, соціальні і професійні верствинаселення, а також контактні групи усередині них, релігійні секти, об'єднаннясексуальних меншин, масові неформальні течії (хіпі, феміністи), злочинні групи іорганізації, об'єднання по роду занять (мисливці, картярі, філателісти, хакери).
Міра оформленої субкультури в цілому|загалом| і вираженість|виказаний, висловлений|її окремих ознак пов'язані з віком і ступенем|міра|екстремальності умов життя її носіїв.
  Субкультури грають величезну роль в соціалізації особистостітому, що вони представляють собою специфічний спосіб диференціації розвинених національних культур, їх впливи наті або інші спільності, а також маркировки (позначення) соціальної і віковоїструктури суспільства|товариство|.
Вплив субкультури на соціалізацію дітей і особливо підлітків і юнаків|юнак| дуже сильно, що дозволяє розглядати|розглядувати| його як специфічний механізмсоціалізації, який умовно можна назвати|накликати|стилізованим механізмом.
Вплив субкультури найясніше простежується|просліджується| у ряді|в ряді|аспектів. В першу чергу|передусім, насамперед|, маючи більш менш явніособливості, ціннісні орієнтації субкультури впливають на відносини їїносіїв до світу і з|із| світом, на їх самоусвідомлення і самовизначення, навибір сфер і способів самореалізації, що віддаються перевага.
Як вже наголошувалося, одна з констатуючих ознакпідлітково-юнацької субкультури — проходження|дотримання| моді. Так, одягаючисьвідповідно до останніх віянь моди, підлітки усвідомлено абонеусвідомлено вирішують декілька задач. По-перше, виділитися в порівнянні з дорослими. По-друге, проходження|дотримання| моді в одязі для молоді — спосіб відчути свою приналежність до суспільства|товариство| однолітків, до його субкультури, затвердити свою «схожість на всіх».По-третє, прагнення виділитися серед однолітків, затвердити свою «несхожість навсіх». Досягти цього зазвичай|звично|простіше разом з своєю приятельською або дружньою групою.
Значний вплив на соціалізацію надає|робити, виявляти, чинити|жаргон. Це пов'язано з його специфічною функцією: як би наново|заново| відкриваючи|відчиняючи|світ|світ| і себе в нім, підлітки і юнаки|юнак| прагнуть позначити свої унікальні, із їхньої точки зору, відкриття|відчинення| по-своєму, не так, як це прийнято(цьому і служать жаргонні слова і вирази). Крім того, за допомогою жаргонних слів і виразів підлітки і юнаки|юнак| намагаються|пробувати|компенсувати емоційну|емоціональний| і«словарну» неможливість виразити|виказати, висловити|свої переживання|вболівання| і відчуття|почуття|. Жаргонні слова і вирази роблять «прямо організуючий вплив на всю мову|промова|,на стиль, на побудову|шикування| образів|зображення|» у носіїв субкультури.
Вплив субкультури на соціалізацію підлітків іюнаків йде також і через ті музичні пристрасті, які їм властиві. Зокрема,завдяки своїй експресивності, зв'язки з|із|рухами і ритмом музика дозволяє молодим людям пережити, виразити|виказати, висловити|,  оформити свої емоції, смутнівідчуття|почуття| і відчуття, якінеможливо передати словами, що так необхідно в цьому віці.
Захоплення тим або іншим музичним стилемпов'язане зазвичай|звично| з входом допевної групи однолітків і деколи|почасти|диктує дотримання певних ритуалів, підтримка відповідного іміджу в одязі іповедінці і навіть поглядах на життя. Це добре видно|показно|на прикладі|зразок| «металістів». Окрім|крім| специфічного зовнішнього вигляду іжаргону, їм властивий і своєрідний суб'єктивний світ|світ| — конкретний, «приземлений», в нім немаємісця сумніву, рефлексії, відчуттю|почуття|провини|вина|. В цілому|загалом| субкультура, будучи об'єктомідентифікації людини, є|з'являтися, являтися|одним із способів його відособлення в суспільстві|товариство|,тобтостає одним із ступенів|рівень| автономізаціїособи|особистість|, що і визначає їївплив на самосвідомість особи|особистість|,її самоповагу і самоухвалення|прийняття, приймання|.Все це говорить про важливу|поважний| рольстилізованого механізму соціалізації дітей, підлітків, юнаків|юнак|.
Більша частина населення нашої держави проживає у селі,тому необхідно розглянути  як саме сільська місцевість впливає на процессоціалізації. Особливості сільськогоспособу життя пов'язані з особливостямипраці і побуту жителів|мешканець|:підлеглістю праці ритмам і циклам року; важчими, ніж зазвичай|звично| в місті, умовами праці; малимиможливостями|спроможність| для трудовоїмобільності жителів|мешканець|; великимзлиттям праці і побуту, непохитністю і трудомісткістю праці в домашньому|хатній| і підсобному господарствах, набір занятьу вільний час досить обмежений.  Для села характерна|вдача|«відвертість» спілкування. Відсутність великих соціальних і культурних відмінностей між жителями|мешканець|, нечисленність реальних і можливих контактівроблять|чинити| спілкування селян задоволенетісним і таким, що охоплює всі сторони життя. Дружба і приятельстводиференціюються слабо, а тому емоційна|емоціональний|глибина і інтенсивність спілкування з|із|різними партнерами рідко мають серйознівідмінності. Природно, все, про що йшлося, може мати більш менш істотні|суттєвий| відмінності залежно від «індивідуальних»особливостей села. Адже саме вони впливають на соціалізацію дітей, підлітків,хлопців|юнак| майже синкретично, тобтопрактично нереально відстежити їх вплив впроцесі стихійної, щодо|відносно| тієї,що направляється|спрямовується, скеровується|і щодо|відносно| соціально-контрольованоїсоціалізації.
Багато в чому це пов'язано з тим, що в сільських поселеннях дужесильний соціальний контроль поведінки людини. Оскільки жителі|мешканець| небагато, зв'язки між ними достатньо|досить| тісні, остільки всі знають все і про всіх, анонімне існування людинипрактично неможливе, кожен епізод його життя може стати об'єктом дляоцінки з боку оточення. Все це призводить дотого, що навіть школа, унаслідок|внаслідок|її тісної інтегрованості в сільське життя, впливає на виховання підростаючих поколінь значно менше, ніж міська. І це не дивлячись на те, що вона володіє більшою,ніж міська школа, можливостями|спроможність| впливу на життя своїх учнів. Ісільська сім'я  впливає насоціалізацію своїх членів в основному в тому ж напрямі|направлення|, що і селояк мікросоціум, часто|частенько| незалежновід соціально-професійного положення|становище| і освітнього рівня батьків.
Особливу роль в соціалізації сільськихжителів|мешканець| грає вплив міста, що постійно росте|зростати|, на село. Воно проводить|виробляти, справляти| певну переорієнтаціюжиттєвих цінностей між реальними, доступними в умовах села, і такими, яківластиві місту і можуть бути для сільського жителя|мешканець|лише еталоном, мрією.
Місто  володіє рядом характеристик, які створюють специфічні умовисоціалізації його жителів|мешканець|,особливо підростаючих поколінь.
Сучасне місто об'єктивно — осередоккультури: матеріальною (архітектура, промисловість, транспорт, пам'ятники матеріальноїкультури), духовною (утворена жителів|мешканець|,установи культури, учбові заклади, пам'ятники духовної культури). Завдякицьому, а також кількості і різноманіттю шарів і груп населення місто — осереддяінформації, потенційно доступної його жителям|мешканець|.
В той же час місто — осереддя криміногенних чинників|фактор|, кримінальних структур і груп, атакож всіх видів поведінки, що відхиляється. У місті велика кількістьнеблагополучних сімей з|із| криміногеннимпотенціалом; є|наявний| велика кількістьспоживачів наркотичних і токсичних засобів|кошт|(особливо серед молоді); існують неформальні групи і об'єднання з|із| антисоціальною спрямованістю; поширенозахоплення азартними іграми; спостерігається масове залучення різних групжителів|мешканець| до дрібної|мілкий| комерції, реально або потенційнокриміналізованою; існують стійкі злочинні угрупування, що залучають до свогоскладу і в сферу свого впливу молодь і підлітків.
Місто характеризує також  міський спосіб життя, щоісторичносклався, включає наступні|слідуючий|основні ознаки:
-  переважання анонімних, ділових,короткочасних, часткових і поверхневих|поверховий, зверхній|контактів в міжособовому спілкуванні, але|та|в той же час висока міра вибірковості в емоційних|емоціональний|привязанностях;
-  невелика значущість територіальнихспільностей жителів|мешканець|, в основномуслаборозвинені|слаборозвинутий|, виборчі|вибірковий| і, як правило, функціональнообумовлені сусідські зв'язки;
-  висока суб'єктивно-емоційна|емоціональний| значущість сім'ї для її членів, але|та| в той же час поширеність інтенсивного позасімейногоспілкування;
— різноманіття стилів життя, культурних стереотипів, цінніснихорієнтації;
— нестійкість соціального статусу городянина, велика соціальнамобільність;
— слабкий|слабий| соціальнийконтроль поведінки людини і значна роль самоконтролю унаслідок|внаслідок| наявності різноманітних|всілякий| соціальних зв'язків і анонімності.
Названі|накликати| вищехарактеристики роблять|чинити| місто могутнімчинником|фактор| соціалізації людини, бо створюють умови дітям, підліткам, юнакам|юнак| для здійснення вибору і прояву|вияв| мобільності.
Місто як осереддя культури, а такожпросоціальних, асоціальних і антисоціальних явищ, міський спосіб життяв цілому|загалом| надає кожному своємужителеві|мешканець| величезний ряд|лава, низка| самих різних альтернатив. Це створюєпотенційні можливості|спроможність| дляіндивідуального вибору в різних сферах життєдіяльності.
Відзначимо лише деякі з них, найбільшістотні|суттєвий| для соціалізаціїпідростаючих поколінь.
По-перше, місто надає величезна кількістьальтернатив, будучи своєрідним «вузлом» інформації і інформаційним полем. І річ нелише в тому, що в нім зосереджені культурно-освітні|культосвітній|, комерційні,інформаційні і інші організації. Носіями інформації є|з'являтися, являтися| і архітектура, і планування міста,і транспорт, і реклама, і потік людей, і окремі люди.
По-друге, в місті людина взаємодіє і спілкується з|із| великою кількістю реальних партнерів, а такожмає можливість|спроможність| шукативзаємодію, друзів, коханих серед ще більшоїкількості потенційних партнерів. В цілому|загалом|місто надає можливість|спроможність| широкого вибору кругів|коло| і груп спілкування. У сучасномумісті дитина|дитя| послідовно і одночасно є|з'являтися, являтися| членом багатьох колективів ігруп, причому територіально між собою часто не зв'язаних: місця проживання,учення|навчання, вчення|, проведення дозвілля,занять улюбленою|любий| справою|річ| можуть далеко стояти один від одного.
По-третє, в місті істотно|суттєво| диференційовані взаємодії і взаємини|взаємостосунки|. Тут значно розрізняється схвалювана і несхвалювана поведінкадорослих і молоді взагалі, хлопчиків і дівчаток|дівчатко|,підлітків і старшокласників зокрема. Спілкування між дорослими і молодшими (усім'ї, в школі і взагалі) у міру дорослішання хлоп'ят|хлопець|,як правило, стає менш інтенсивним і відкритим|відчиненим|.
Спілкування з|із| одноліткамимає явно виражені|виказані, висловлені| віковіособливості. Воно йде зазвичай|звично| вгрупах, що виникають в класі, у дворі. Проте|однак|чим старше стає дитина|дитя|, тим частіше вінможе шукати і знаходити|находити| партнерівпоза|зовні| класом, школою, двором. Так абоінакше норми такі, що спілкуватися хлоп'ята|хлопець|вважають за краще в певних компаніях (приятельських або дружніх), доступ в якібуває утруднений для «новеньких».
По-четверте, соціально-культурна диференціація міського населення,з одного боку, а з іншої — досить тісне територіальне сусідство представниківрізних соціальних і професійних шарів призводять до того, що юний міщанин не тільки бачить і знає різністилі життя і ціннісні спрямування, але і має можливість  «приміряти» їх насебе.Фактично юний городянин може одночасно брати участь як би вдекількох «соціальних світах». У кожному з цих «світів»складається свій кодекс вимог, свої стандарти життя і спілкування. Все цезначно розширює загальнокультурний і соціальний кругозір дітей, підлітків, юнаків|юнак|, хоч і зовсім необов'язково в позитивномунапрямі|направлення|.
В цілому|загалом|роль міста в соціалізації дітей, підлітків, юнаків|юнак|визначаєтьсятим, що  воно надає кожному городянинові потенційно широкі можливості|спроможність| вибору кругів|коло| спілкування, систем цінностей, стилів життя, а отже, іможливостей|спроможність| самореалізації і самоствердження|самоутвердження|.
Сім'я — найважливіший інститут соціалізації підростаючих поколінь. За словамиКарлсона А, сім’я – це суспільство  в мініатюрі, з якого вибудовуєтьсясоціальна взаємодія загалом.[10] Вона являє собоюперсональне середовище|середа| життя ірозвитку дітей, підлітків, юнаків|юнак|,якість якої визначається поряд параметрів конкретної сім'ї. Це наступні|слідуючий| параметри:
Демографічний — структура сім'ї (велика, включаючи інших родичів, або нуклеарна,така, що включає лише батьків і дітей;повна|цілковитий| або неповна; однодітна, мало- або багатодітна).
Соціально-культурний — освітній рівень батьків, їх участь в житті суспільства|товариство|.
Соціально-економічний — майнові характеристики і зайнятість батьків на роботі.
Технико-гігієнічний — умови проживання, облаштування житла, особливості способужиття.
Сучасна сім'я вельми|дуже|істотно|суттєво| відрізняється від сім'ї минулихчасів не тільки|не лише| іншою економічноюфункцією, але і тим що для нас ще важливіше|поважніше|- корінною зміною своїх емоційно-психологічних функцій. Відносини дітей ібатьків протягом останніх десятиліть міняються, стаючи все більш емоційно-психологічними,тобто визначуваними глибиною їх прихильності один до одного, бо для всебільшого числа людей саме діти стають однієюз головних цінностей життя. Діти рано набувають|придбавати| високого статусу в сім'ї. Вони нерідко|незрідка| мають вищий рівень освіти|утворення|, вони мають можливість|спроможність| проводити велику частину|частка| вільного часу поза|зовні| сім'єю. Це час вони наповнюють заняттями, прийнятими середоднолітків, і далеко не завжди піклуються про схвалення їх проведення часубатьками. Авторитет батьківської влади сьогодні часто не спрацьовує — на змінуйому повинен приходити авторитет особи|особистість|батьків. Яку б стадію розвитку дитини ми б не взяли, у його ефективності натому або іншому віковому етапі грає сім'я. По-перше, сім'я забезпечує фізичний іемоційний|емоціональний| розвиток людини. Удитинстві і в ранньому дитинстві сім'я грає визначальну роль, яка не може бутикомпенсована іншими інститутами соціалізації. У дитячому, молодшому шкільному іпідлітковому віці її вплив залишається таким, що веде, але|та| перестає бути єдиним. Потім роль цієї функціїзменшується.
По-друге, сім'я впливає на формування психологічної статі|стать|дитини|дитя|. У перші три роки життя це впливвизначає, бо саме в сім'ї йде необоротний|незворотний, безповоротний|процес статевої типізації, завдяки якому дитина|дитя|засвоює атрибути приписуваної йому статі|стать|:набір особових характеристик, особливості емоційних|емоціональний|реакцій, різні установки, смаки, поведінкові зразки|взірець|, пов'язані з чоловічими властивостями абожіночими властивостями. Істотну|суттєвий|роль в цьому процесі сім'я продовжує грати і на подальших|наступний| вікових етапах, допомагаючи абозаважаючи|мішаючи| формуванню психологічної статі|стать| підлітка, юнака|юнак|.
По-третє, сім'я грає провідну роль в розумовому розвитку дитини|дитя|, а також впливає на відношення|ставлення| дітей, підлітків і юнаків|юнак| до навчання і багато в чому визначає їїуспішність. На всіх етапах соціалізації освітній рівень сім'ї, інтереси їїчленів позначаються на інтелектуальному розвитку людини, на тому, які пластикультури він засвоює, на прагненні до продовження освіти|утворення| і до самоосвіти.
По-четверте, сім'я має важливе|поважний| значення в оволодінні людиною соціальниминормами, а коли йдеться про норми, що визначають виконання їм сімейних|родинний| ролей, вплив сім'ї стає кардинальним.Батьки, які самі в дитинстві пережилинедолік|нестача| уваги або яким не вдалося успішно вирішити|рішити, розв'язати|в сім'ї свої дитячі конфлікти або проблеми, пов'язані із статевимдозріванням, як правило, не здатні|здібний|встановити з|із| своєю дитиною|дитя| тісний емоційний|емоціональний|зв'язок.
По-п'яте, в сім'ї формуються фундаментальні ціннісні орієнтації людини, що виявляються в соціальних і міжетнічних відносин,а також що визначають його стиль життя, сфери і рівень досягнень, життєвіустремління|спрямування|, плани і способи їхдосягнення.
По-шосте, сім'я грає велику роль в процесі соціального розвиткулюдини у зв'язку з тим, що її схвалення, підтримка, байдужість абозасудження|осуд| позначаються на досягненняхлюдини, допомагають йому або заважають|мішати|шукати виходи в складних ситуаціях, адаптуватисядо обставин його життя, що змінилися, встояти|устояти|в змінних соціальних умовах.
Сучасні сім'ї вельми|дуже|різноманітні|всілякий|, і від цього залежитьте, яким змістом|вміст, утримання|наповнюється|виповнятися| в них соціалізація,які її результати. Так, соціалізація у великій групі сімей має явноантисоціальні характер|вдача| і результати.За деякими даними, до 25% сімей в нашій країні взагалі не в змозі позитивносоціалізувати дітей, а до 15% — формують правопорушників.
І нарешті|урешті|, сьогоднірозповсюдилося|поширилося| прагнення збуватидітей з рук. У окремих випадках — родичам, частіше — на піклування держави,деколи|почасти| дітей просто виганяють здому, багато випадків вбивства небажаного немовляти. Все це прояви|вияв| дезорганізації сім'ї, що відображає|відбивати| негативні процеси в суспільстві|товариство| і державі.
Отже, в будь-якій сім'ї людина проходить|минати, спливати|стихійну соціалізацію, характер|вдача| ірезультати якої визначаються її об'єктивними характеристиками, цінніснимиустановками, стилем життя і взаємин|взаємостосунки|членів сім'ї.
Що ж до виховання в сім'ї як відносно соціально контрольованійсоціалізації, то його в змозі|спроможний|здійснювати відносно невеликий відсоток|процент|українських сімей (за різними даними розкид дуже великий — від 20 до 60%).
Сім'ю, домівку, умовно кажучи, можна розглядати|розглядувати| як первинну територію соціалізаціїлюдини. Чисто «географічно» наступною|слідуючий|за ними територій соціалізації можна рахувати близьке  сусідське   оточення   і   групи однолітків. Сусідство є якимсь|деякий| близько|поблизу|територіально проживаючу групу людей. Цю спільність характеризують міжособовізв'язки, певне відношення|ставлення| до місцясвого мешкання.
Для дорослих сусідство грає ту або іншу роль в їх житті залежновід типу і розміру поселення, соціально-культурного статусу і віку людини.
Для дітей сусідство — не тільки|нелише| середовище|середа|життєдіяльності, але і могутній чинник|фактор|соціалізації. Діти-дошкільники, молодші школярі і молодші підлітки доситьінтенсивно спілкуються з сусідами-однолітками. Для них це спілкування — вихідза рамки сім'ї, освоєння нових соціальних ролей, набуття|надбання| нового соціального досвіду, ступінь|рівень| адаптації до соціуму.
У відносинах з|із|сусідами-однолітками вони дізнаються|упізнавати, взнавати, пізнавати|і засвоюють нову лексику, нові, нерідко|незрідка|інші в порівнянні з сімейними|родинний|норми, стереотипи і забобони. У цьому спілкуванні вони отримують|одержувати| уявлення про життєві цінності, стиліжиття, відмінні|інший| від засвоєних в сім'ї,засвоюють норми і стиль статеворольової поведінки. Вони залучаються до певногопласта культури, а також до дитячої субкультури, обмінюючись з|із| сусідами-однолітками новою інформацією,дитячим (і не тільки|не лише, не те що|дитячим) фольклором.
Спілкуючись з|із|сусідами-однолітками, діти засвоюють новий вигляд позитивних інегативних соціальних санкцій, пізнаючи в соціальній практиці, за якіособові і поведінкові прояви|вияв| ці санкціїзастосовуються суспільством|товариство|однолітків.
Чим старше стає дитина|дитя|, тим більшу роль в його соціалізації грають міжособовівідносини з|із| однолітками. Для дітейсусідське спілкування має великий об'єктивний і суб'єктивний сенс|зміст, рація|, бо дає їм відчуття|почуття| приналежності до суспільства|товариство| однолітків, відчуття своїй прийнятості соціумом (який для них восновному обмежений місцем безпосереднього мешкання).Відсутність сусідів — однолітків або складнощі у взаємодії з|із| ними можуть негативно|заперечний| позначитися на соціалізації людини в цьому віці абодати відстрочений негативний|заперечний| ефект.
Таким чином, інтенсивні сусідські зв'язкиграють важливу|поважний| соціалізуючу роль вдитинстві і отроцтві|хлоп'яцтво| якпозитивного, так, природно, і негативного характеру|вдача|. Але|та|це — об'єктивний чинник|фактор|, впливякого залежить багато в чому від співвідношення з|із|сімейним|родинний| впливом, а також з|із| впливом інших життєвих обставин і чинників|фактор|, що соціалізують людину, що росте|зростати|. Зокрема, велике значення маєте, до яких груп однолітків входить дитина|дитя|,підліток, юнак|юнак|. У дитинстві вонизазвичай|звично| складаються з сусідів, але|та| вже в отроцтві|хлоп'яцтво|,а в юності тим більше, ці групи можуть вельми|дуже|слабо або зовсім ніяк не «перетинатися» з|із|сусідськими зв'язками.
Група однолітків — це не обов'язкове об'єднання однолітків. Кількісні межі|кордон| групи однолітків — від двох-трьох до п'ятичленів — в дружніх групах, в приятельських — до семи-дев'яти, в асоціальних іантисоціальних — до двох десятків, а у формальних — до тридцяти-сорока членів.
Групи однолітків утворюються найчастіше на підставі просторовоїблизькості їх членів; збіги індивідуальних інтересів; наявність ситуації,загрозливої особистому|особовий| благополуччю(зокрема в новому колективі); наявність формальної організації (клас, загін).
Характеристика складу груп однолітків включає такі ознаки, як вік(шкільний клас — одновіковий, стихійні групи — часто різновікові), стать (групимолодших підлітків одностатеві, змішані), соціальний склад (тільки|лише|школярі, тільки|лише| ПТУ, що вчаться, ті та інші плюс хтось ще).
У групах однолітків соціалізація відбувається|походити| головним чином завдяки дії такихмеханізмів, як стилізований і міжособовий, але|та|чималу|неабиякий| роль можуть гратитрадиційний механізм і механізм екзистенціального натиску.
Маючи певну вікову і соціально-культурнуспецифіку, функції, групи однолітків в процесі соціалізації універсальні.
По-перше, група залучає своїх членів докультури даного суспільства|товариство|, навчаючи|навчаючи|  поведінці, відповідній етнічній,релігійній, регіональній, соціальній приналежності членів групи.
В процесі спілкування з|із| однолітками у дитини|дитя|,а особливо у підлітка і юнака|юнак|,складаються певні погляди, їм засвоюються ті або інші норми і цінності. Цевідбувається|походити| унаслідок|внаслідок| ідентифікації (ототожнення) себе з|із| групою і некритичного сприйняттядомінуючих в ній поглядів, відносин, норм.
Якщо група ставить під сумнів важливість абодостовірність яких-небудь відомостей, навіть отриманих|одержаних| одним з її членів з|із| компетентного джерела, то дуже часто вінможе погодитися з|із| точкою зору групи. Врезультаті навіть відомості, джерелом яких є|з'являтися, являтися|навчально-виховний процес і засоби|кошт|масової комунікації, сприймаються і засвоюються хлоп'ятами|хлопець| не в «чистому», а в тому або іншому|міра| трансформованому вигляді|вид|.
По-друге, в групі однолітків здійснюється навчаннястатево-рольовій поведінці. Це відбувається|походити| через пред'явлення зразків|взірець| поведінки, очікуваних|сподіваний| від хлопчиків і дівчаток|дівчатко|, хлопців|юнак|і дівчат, що личать зпогляду однолітків в тому або іншому віці, а також за допомогою негативнихсанкцій по відношенню до не схвалюваної статево вікової поведінки.
У дитинстві, отроцтві|хлоп'яцтво|,юності йде інтенсивний процес становлення мужності і жіночності якхарактеристик особи|особистість| і їїповедінки. І становлення це багато в чому залежить від реального спілкування з|із| однолітками свого і протилежної статі|стать|, від того досвіду|дослід|,який хлоп'ята|хлопець| з|із| нього виносять. Бути захопленим, цікавитисяособами|обличчя, лице| іншої статі — з одногобоку, в цьому розкривається передчуття дорослості, що ще не наступила|настати|. А з іншого боку, до цього спонукаютьтовариші. Норми, пануючі в середовищі|середа|старших підлітків і старшокласників, наприклад, наказують|пропонувати| необхідність спілкування з обличчямиіншої статі|стать|, вважають|лічити| його високо -престижними. Тому навіть колисемикласники або десятикласники і непрагнуть до такого спілкування суб'єктивно, вони вимушені|змушений| його шукати, нерідко|незрідка| просто вигадувати|видумувати| його, щоб «відповідати». Причому цятенденція захоплює|захвачувати| всебільш молодші вікові групи.
Спілкування з|із| одноліткамисвоєї статі|стать| істотно|суттєво| впливає на спілкування з обличчямипротилежної статі|стать| і виявляється|опинятися| дуже важливим|поважний|для психосексуального розвитку взагалі, і для емоційного|емоціональний| сприйняття сфери сексуальних відносин зокрема.Розмови з|із| приятелями і друзями (частодосить грубі) допомагають дитині|дитя|,підліткові, юнакові|юнак| адаптуватися до тихзмін, які відбуваються|походити| в йогоорганізмі і фізичній зовнішності|подоба|,освоїти і зжити до певної міри ті переживання|вболівання|,що хвилюють, які пов'язані з сексуальністю, що прокидається. Неможливістьвиразити|виказати, висловити| свої емоційні|емоціональний| переживання|вболівання|, пов'язані з психосексуальним розвитком, нерідко|незрідка| приводить|призводити, наводити|до важких|тяжкий| душевних переживань|вболівання| і травм, особливо в старшомупідлітковому і ранньому юнацькому віках.
По-третє, група однолітків грає важливу|поважний|роль в процесі автономізації дітей і особливо підлітків і юнаків|юнак| від дорослих взагалі і від батьківськоговпливу зокрема.
По-четверте, група допомагає своїм членамдосягти автономії від суспільства|товариство|однолітків і від вікової субкультури. Приятельські і дружні групи, прагнучи відповідати еталонам суспільства|товариство|однолітків в одязі, стилі поведінки, в той же час можуть ретельнооберігати свою автономію, обмежуючи можливості|спроможність|приєднання до групи іншим хлоп'ятам|хлопець|і підкреслюючи несхожість своєї компанії наінші (свої секрети, умовні слова,способи проведення часу, маршрути прогулянок, особливі елементи одяг, свій музичний і інші захоплення).
По-п'яте, група однолітків створюєсприятливі або несприятливі умови, стимулює або гальмує рішення|розв'язання, вирішення, розв'язування| дітьми, підлітками, юнаками|юнак| вікових завдань|задача| — розвитку самосвідомості, самовизначення, самореалізації і самоствердження|самоутвердження|, — визначає змістовну сторонурішень цих задач. Відносини в групі грають велику роль у формуванні образу|зображення| «Я» дитини|дитя|,підлітка, юнака|юнак|. Якщо молодший школяр,співвідносивши себе з|із| однолітками,частково ще орієнтується на ті оцінки, які дає йому і його товаришам вчитель|учитель|, то підліток в першу чергу|передусім, насамперед| співвідносить себе з|із| групою однолітків, враховуючи те, наскільки їїчлени схвалюють або не схвалюють які-небудь його властивості, що виявляються всправах|річ|, вчинках. Старшокласники жпізнають себе, головним чином виходячи з відношення|ставлення|до себе друзів, а також порівнюючи себе з|із|лідерами (навіть неприємними їм) або з|із|визнаними «еталонами» в групі (ерудитами, спортсменами).
Вплив групи на самовизначення може виявлятися по-різному. Так,член групи, зустрічаючи розуміння з боку друзів,може зміцнюватися в своїх інтересах, схильностях.  Збагачуючи одинодного різними відомостями, члени групи можуть дати поштовх для виникнення у|в, біля| одного з них інтересу до тієї сфери, якараніше не привертала його уваги. Але|та| втой же час спілкування в групі може руйнувати, гасити, спотворювати інтереси, схильності,що вже є|наявний| у хлоп'ят|хлопець|.
У групі людина, що росте|зростати|,дістає дійсну або ілюзорну (що найчастіше не усвідомлюється) можливістьреалізувати себе і сутнісно, і зовні|зовнішньо|.
Сутнісно — тому що|бо| вкомпанії однолітків він відчуває себе рівним, прийнятим, а отже, цінним|коштовний|. Втой же час в групах однолітків йде і зовнішня реалізація себе, вона виявляється в прагненні бути таким, яквсі, відповідати стандартам моди,поведінки. Вже молодшого підлітка починає хвилюватисмутний неспокій|занепокоєння|: «Чи такий я,як всі?». Наявність компанії допомагає переконатися в тому, що з|із| цим все гаразд.
По-шосте, група є специфічною соціальноюорганізацією, яка сприймається її членами як «екологічна ніша» (у цій функції як бипідсумовуються всі попередні, але|та| в новійякості).
У неформальних групах не потрібно дотримувати правила поведінки,необхідні у відносинах з|із| дорослими, в нихможна бути самим собою. Насправді це не зовсім так, а нерідко|незрідка| і зовсім не так: у цих групах теж|також| треба дотримуватися певних норм, нерідко|незрідка| ще жорсткіших, ніж в спілкуванні з|із| дорослими.
Сама наявність групи допомагає відчути свою потрібність комусь, упевненість в собі і в своїх силах. Група — джерело високої самоповаги, бо віднеї чекають і часто отримують|одержувати|високу оцінку своїх якостей, вчинків, особи|особистість|в цілому|загалом|, що набагато важливіше|поважніше| заоцінки решти всіх людей. Той, хто не має друзів відчуває своє життя неповним, себе — невдахою, свої можливості|спроможність| — нереалізованими.
Всі виділені соціалізуючі функції групи однолітків реалізуютьсяпо-різному і по ступеню|міра| ефективності, іпо змістовній спрямованості в залежності: від статі|стать|і віку членів групи і їх індивідуальних особливостей; від спрямованості групи іінших її характеристик, про які йшлося вище; від етнічних, регіональних ісоціокультурних умов, в яких існує група.
  Виходячи із зазначеного,можна констатувати, що педагогіки, важливимиє всі стадії соціалізації особистості — старт (дитинство, шкільні,студентські ро­ки), оптимум (зрілість,розквіт активності, професійних здібностей), фініш, а також вивченнягармонійної єдності цієї тріади. При цьому дужеважливо, щоб на будь-якому з цих етапів соціалізації людина мала широкийвибір для прояву власних здібностей і можливостей. Особистий вибір — це обов'язково відповідальність за процес та ре­зультат діяльності. Процес вибору на різнихстадіях соціалізації нерідкосупроводжується нестерпними пошуками, але саме він, го­ловним чином, формує особистість, дає можливістьпроявитися власним індивідуальним рисам, розкритися таланту, досягтивершин творчості. У зв'язку з цимпсихологові не слід ставити на людині крапку,якщо навіть ця людина обмежена, нерозвинута або заплута­лася в життєвих лабіринтах і негараздах. Людиназавжди повинна мати можливістьусвідомити себе особистістю, у неї повинен бути вибір, який би допоміг стати суб'єктом, творцем своєї власної долі,свого життя. Йдеться про те, щоб кожналюдина мала можливість якомога краще пізнати себе, свій внутрішній світ, власне«Я», свої психофізіологічніособливості, що дасть їй змогу ефективно вико­ристовувати особистий потенціал, пристосовуватися до обставин життя, впливати на них, вибудовувати власнустратегію й лінію поведінки.
Розквітможливостей особистості, досягнення нею вершин про­фесійного, моральноговдосконалення співвідносяться з такими поняттями, як «життєві плани», «життєва перспектива»,«мета», «ідея», «ідеал». Життєвіплани стосуються перспектив професійного зростання,сімейного благополуччя, матеріального достатку, майбутнього дітей тощо. їх відсутність або ж уявлення про немож­ливість реалізації намічених планів сприймаєтьсяособистістю як безвихідь. Життєвамета — це наявність напрямку, яким необхідно рухатися; це те, що потрібно здійснити, чого слід досягти; той результат, на одержання якого спрямовані зусиллялюдини. Відповідаючи на запитання:«В чому сенс життя?» Г. Сельє заува­жує,що необхідно прагнути до того, що ми самі вважаємо гідним. Не варто братися за непосильні завдання, адже вкожного є своя вершина. Для одних вона близька до максимуму, для інших — до мінімуму людських можливостей. У межах власних потенційних даних слід зробити все, на що здатна людина.Досягнення високої майстерності — чудова мета. Наявність ідеалу єнайбільш узагальне­ним уявленням промаксимально можливий рівень розвитку осо­бистості й реалізації її потенціалу.Ідеал — це не ілюзія, він має об'єктивнийхарактер. Національний виховний ідеал, випливаючи з народних традицій і вірувань, звичаїв, зконкретних ціннісних орієнтацій і потреб, не повинен заперечуватизагальнолюдських цінностей (чесність,порядність, відповідальність, любов до Батьків­щини). Підтверджуючи, поглинаючи загальновизнані цін­ності, національний виховний ідеал доповнює їхтими рисами, які передусім відповідають духовності конкретного народу.
Життєвазрілість — це той період, коли людина починає віддава­ти суспільству все, що свогочасу від нього отримала. І тут важко сказати, де межа між отриманим і повернутим, міжрозумним спо­живачемі добросовісним виробником матеріальних і духовних цінностей. Жоднимибухгалтерськими підрахунками не перевірити міжособистісні стосунки, моральнасила яких у безкорисливості: взаємини між людьми не зможуть яскраво проявитися, якщо постійно бутистурбованим тим, хто від них що отримає. Водночас, спілкуючись з іншими, людина, безперечно, змінюєтьсяй сама. У зв'язку з цим дуже важливо вивчати ті властивості взаємовідносин іпрояви людської віддачі, які збагачують саму особистість (фізично,інтелектуально, морально, естетично, професійно, емоційно). При цьому,щоправда, варто зрозуміти, чим є «допомога», яка веде до взаємного спустошення:можна так «допомогти», що це примно­жить лінь, безпомічність, самотність тощо.Отже, співвідношення «отриманого і повернутого» в житті людини має бутизбалансова­ним таким чином, щоб воно одночасно сприяло розвиткові суспільства іособистості.
Упродовж життя людинабагато разів себе стверджує або ж запе­речує, досягаючи вершинсамовдосконалення. Ні на мить не припи­няється боротьба між досягнутим і щенепізнаним, між рівновагою, творчим піднесенням і особистісною кризою. Цезакономірний процес соціалізації індивіда. І хоч би яким важким, складним буветап соціалізації, однак людина завжди має можливість зупинитися, осмислитисенс свого існування.

Список використаної літератури
 
1.        Алєксєєнко Т.І.Соціально-педагогічна підтримка дітей групи ризику // Соціальна педагогіка.-2005.-№1.-С.56-60
2.        АндрущенкоВ.П., Бех В.П., Лукаше­вич М.П. Соціальна робота. Книга І.- К.: УДЦССМ, 2001. — 344 с.  |з'єд
3.        Бондарчук О.І.Психологія сім’ї: Курс лекцій.-К.: МАУЛ,2001.-96 с.
4.        Гаврилова Т. Якдопомогти сором’язливі дитині // Психолог.-2005.-№8.- С.20-22
5.        Гірник А.М. Тренінгкомунікативних умінь // Практична психологія та соціальна робота.-2001.-№2.-С.11-16
6.        Городяненко В.Г.Соціологія: Підручник.-К.: Видавничий центр «Академія»,2005.- 560 с.
7.        ДубасоваТ.Комунікативні ігри//Психолог.-2005.-№33. -С. 17-24
8.        Капська А.Й. Соціальнапедагогіка: Підручник. — Київ: Центр
     навчальної літератури, 2003. — 256 с.
9.        Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. Вузов. — М.: Издательский центр  «Академия»,2000. — 200 с.
10.     Орбан-Лембрик Л. Е.Соціальна психологія: Підручник. –К.,2004.- 536с.

Додаток№1
 
ІГРИ І ВПРАВИ ДЛЯДІТЕЙ ЗІ СКЛАДНОЩАМИ У СПІЛКУВАННІ
Гра«Місток»
Граспрямована на тренування взаєморо­зуміння дітей.
Проводимона підлозі дві паралельні лінії на відстані ЗО см. Це міст, під ним далековнизу — швидка гірська річка.
Назустрічодна одній на міст ступають по одній людині. Не користуючись мовою, необ­хіднозрозуміти один одного, що вам потрібно розійтися і, не наступивши при цьому налінію, пройти кожному у своєму напрямку. Наступити на лінію — значить зірватисявниз.
Працюютьдіти парами зі зміною партнерів.
Відповідаютьна запитання: «З ким у грі почувалися надійно і впевнено?»
У гріяскраво виявляється спрямованість взаємин. Високо цінується бажання й уміннябезкорисно допомагати іншим.
 
Гра«По команді — шикуйсь!»
Граємоу виконання команд. Головна вимога — швидкість. Отже, вишикуйтеся в колону абов шеренгу:
— за іменами за алфавітом;
— за прізвищами за алфавітом;
— за зростом;
 - закольором волосся, починаючи з тем­ного;
— закольором очей, починаючи з темноокого тощо.
Цягра спрямована на адаптацію дитини в новому колективі і на згуртування загону.
 

Гра«Стати іншим»
Виодержуєте роль і відповідаєте на будь-які запитання від імені персонажа. Всі інші- допитливі кореспонденти радіо і телебачення, газет і журналів.
Ролі:
— переможниця конкурсу краси;
— відомий веселун, базіка;
— дуже серйозна небагатослівна людина, яка не вмієсміятися і жартувати;
— дама-академік, яка зробила важливе відкриття в науці;
— людина-маска без емоцій;
— різка, пряма людина, що не приховує свогоневдоволення світом;
- привітна людина, задоволена усім світом і собою.
Грамає корекційний ефект, удосконалює комунікативні навички. Ролі добираютьсяіндивідуально кожному (з метою корекції поведінки). Можливі два варіанти:
   1. Колив дитини якась риса розвинута погано, їй пропонують грати людей, наділених цієюрисою повною мірою (часто своїх антиподів).
 2.Отримана роль має небажану рису перебільшувати до абсурду.
 
Гра«Жестові етюди»
Одинз учасників показує жестами закінчену ситуацію і долучає до неї інших членівгрупи (наприклад, відкриває кран, миє руки, набирає воду в долоні і передає їїпо колу, закриває кран, отримує залишки води з іншого кінця, струшує руки).Виконаймо цей жестовий етюд.
Іншийучасник виконує інші дії. Наприклад, ритуал діставання, запалювання свічки іпередавання її по колу. Призначимо виконавця.
Поєднуємодві ситуації. У проблемній ситуації виявиться той учасник, що зобов'язанийробити щось із двома предметами і продовжувати гру. Виявіть кмітливість іфантазію.
Гра«Колір жестом»
Почерзі кожен зобразить свій улюблений колір жестами. А ми будемо відгадувати.Показувати на предмети подібного кольору неможна.
Гра«Покажи почуття»
Інструкція.Вам відомо, що рух м'язівобличчя, що виражають внутрішній стан, називаються мімікою. Міміка — важливий елемент спілкування.
Заразкожен одержить завдання зобразити мімікою дві емоції:
— гнів, чекання;
— презирство, прагнення йти на контакт;
— страждання, байдужість;
— страх, іронія;
— подив, святкування;
— радість, обурення;
— спокій, стримане роздратування...
1. Першуз зазначених емоцій ви демонструєте усім для відгадування. Чи легко зрозумітиодин одного без слів?
2.Розділимося на пари і побудемо дзеркалом, зображуючи другу задану емоцію.Обговоримо наші труднощі.
Гра«Так чи ні?»
Продовжимороботу в парі. Один з учасників виражатиме згоду або незгоду, вимовляючи длясебе тільки одне слово «так» чи «ні». А партнер має якнайшвидшевизначити, яке саме слово з двох ви повторювали про себе. У виграші той, когоправильно зрозуміли, і той, хто відгадав.
Усімайже безпомилково змогли визначити, коли партнер говорив «так» і коли «ні».Річ у тім, що коли ми говоримо «так», то «так» говорить усе наше тіло:воно розслаблюється, особливо це помітно з м'язів обличчя і рук.
Жест,безумовно, важливий знак спілкування. Він допомагає точніше зрозуміти іншого. Ав деяких випадках (коли ми, наприклад, не знаємо мови) він може бути єдинимзасобом спілкування
 
Гра«Передача — прийом»
Коженучасник одержує окреме завдання в конверті. Наприклад- показати жестом радість,захват. Потрібно виконати завдання (передати), а ми будемо відгадувати(приймати).
Приутрудненні дозволяється відкрити конверт, прочитати інструкцію і передатизадану інформацію. У нашому прикладі захват виражається сплеском рук.
Мімікоюне допомагати! Мовне спілкування забороняється!
Завданнядля учасників.
Значення жесту:
1.Привертання уваги.
2.Дружнє ставлення.
3.Погроза.
4.Подяка.
5.Перемога…
Опис
Піднесенавгору рука з відкритою долонею.
Поплескуванняпо плечу.
Стиснутийкулак. Рух вказівним пальцем.
Притиснута      до        грудей        долоня.
Рукостискання.Підняті руки зі зчепленими «замком» кистями.
Піднятарука зі стиснутим кулаком.
Піднятийвгору великий палець руки при стиснутому кулаку.
Рухкисті або передпліччя в напрямку до тіла.
Піднятівгору руки з відкритими долонями, зверненими до партнера.

Гра«Поступися місцем»
Важливоне тільки визначати зміст інтонації співрозмовника, а й самому вибиратиправильний тон.
Одномуучасникові дається завдання зобразити пасажира, що не помічає нікого навколо.Він поступиться місцем, забере із сидіння портфель, тільки якщо йомузахочеться.
Завданнядля інших: звернутися по черзі до цього пасажира так, щоб він виконав ваше бажання.
Обговоримо,який тон переконав пасажира.
 
Гра «Приміряння ролей»
Кожний примірить три ролі — агресивну, невпевнену й упевнену всобі людину.
Зразок. Уявіть собі, що ваш знайомий забув повернути вам вашу річ(книгу, викрійку тощо).
Агресія: «Ти, нарешті, принесеш мій журнал? Скільки разів можнанагадувати: я хочу його одержатизавтра!»
Невпевненість: «Вибач, якщо моя викрійка тобі не потрібна, то чине могла б ти її повернути ?»
Упевненість: «Ми домовилися, що ти повернеш мені модель вчасно. Будувдячний, якщосаме завтра ти принесеш мені її».
Ігри, що імітують події розповідей, загадок, байок, віршів,допомагають зняти психоемоційне напруження,розвинути в дітей здібності розуміти,усвідомлювати свої і чужі емоції, правильно їхній виражати і повноцінно переживати, усе це стимулює емоційний стан дітей, приводить до поліпшення самопочуття і настрою. 
«Вітер дме на...»
Зі словами « Вітер дме на...» ведучий починає гру. Щоб учасники грипобільше довідалися про інших, запитання можуть бути такими: «Вітер дме на того, у когосвітле волосся» — усі світло­волосі збираються в одну купку. «Вітер дме на того, у кого… єсестра», «хто любить тварин», «хто багато плаче», «у кого немає друзів» тощо.
Ведучого необхідно змінювати, даючи можливість кожному запитуватиучасників.
 «Знайди друга»
Вправа виконується серед дітей. Одній половині зав'язують очі,дають можливість походити по приміщенню і пропонують знайти впізнати інших. Довідатисяможна за допомогою рук, обмацуючи волосся, одяг, руки. Потім, коли друга знайдено, гравціміняються ролями.
 «Секрет»
Усім учасникам ведучий роздає по «секрету» із красивої скриньки (ґудзик, намистинку,брошку, старий годинник тощо), кладе в долонькуі затискає кулачок. Учасники ходять по приміщеннюі знаходять способи умовити кожного показати йому свій секрет.
Зауваження: ведучий стежить за процесом обміну секретами,допомагає боязким знайти спільнумову з кожним учасником.
 «Рукавички»
Для гри потрібні вирізані з паперу рукавички, кількість пар дорівнюєкількості пар учасників гри. Ведучий розкидає рукавички з однаковим орнаментом, (але не розфарбованим) по приміщенню. Діти ходять по залу. Відшукують свою «пару», відходять у куточок і за допомогою трьох олівців різного кольору намагаються якнайшвидше однаково розфарбувати рукавички.
Зауваження: ведучий спостерігає, як орга­нізують спільну роботу пари, якділять олівці, як при цьому домовляються. Переможцю вітають.
 «Складемо історію»
Ведучий починає історію: «Жили собі...», наступний учасникпродовжує, і так далі по колу. Коли черга знову доходить до ведучого, він направляєсюжет історії, робить осмисленим, вправатриває.

 «Гусениця»
Гравці стають у лінію, тримаючись за плечі. Перший учасник — «голова», останній — «хвіст» гусениці. «Голова» повинна дотягтися до «хвоста» і торкнутися його.«Тіло» гусениці суцільне. Як тільки «голова» схопила «хвіст», вона стає «хвостом». Грапродовжується доти, доки кожен учасникне побуває в двох ролях.
 «Дружба починається з усмішки...»
Ті, хто сидить у колі, беруться за руки, дивляться сусідові в очіі мовчки дарують йому по черзідобру усмішку.
 «Добра тварина»
Учасники стають у коло і беруться за руки. Ведучий тихимголосом говорить: «Ми — одна велика добра тварина. Давайте послухаємо, як вона дихає!» Усіприслухаються до свого подиху, подиху сусідів. «А тепер подихаємо разом!». Вдих — усіроблять крок уперед. Видих — усі роблять крок назад. Вдих — усі роблять 2 кроки вперед, видих — усі роблять 2 кроки назад. «Так не тількидихає тварина, так само чітко і рівноб'ється її велике добре серце. Стукіт- крок уперед, стукіт — крок назадтощо».
 «Компліменти»
Сидячив колі, усі беруться за руки. Дивлячись вочі сусіду, треба сказати йому кілька добрихслів, за щось похвалити. Інший киває головою і говорить: «Спасибі, менідуже приємно!» Потім він дарує компліментсвоєму сусідові, вправа проводитьсяпо колу.
Попередження:
1.Деякі діти не можутьсказати комплімент, їм необхідно допомогти. Можна замість похвали простосказати «смачне», «солодке», «молочне» слово.
2.Якщо дитині складнозробити комплімент, не чекайте, коли засумує її сусід, скажіть комплімент самі.
 «Нащо схожий настрій?»
Учасникигри по черзі говорять, на яку пору року, природне явище, погоду схожий їхнійсьогоднішній настрій. Почати порівняння краще дорослому: «Мій настрій схожий набілу пухнату хмарину в спокійному блакитному небі, а твій?» Вправа проводитьсяпо колу. Дорослий узагальнює — який сьогодні у всієї групи настрій: смутний,веселий, смішний, злий тощо. Інтерпретуючи відповіді дітей, врахуйте, що поганапогода, холод, дощ, похмуре небо, агресивні елементи свідчать про емоційненеблагополуччя.
 

Додаток № 2
ІГРИ ТА ВПРАВИ НАЗНЯТТЯ СТРАХІВ І ПІДВИЩЕННЯ ВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ
 
«Кораблик»
Необхіднаневелика ковдра. Кількість гравців — мінімум 2 дорослих і дитина (або 5-6дітей). Ковдра — це корабель, красивий вітрильник. Діти-матроси. Одна дитина — капітан. Капітан любить свій корабель і вірить у своїх матросів. Грою керуєдорослий. Він пояснює капітану завдання — бути в центрі корабля, у моментсильної бурі він має гучним голосом дати
матросам команду: «Кинути якір!», або «Стоп машина!», або «Усі наверх!», щобврятувати корабель і матросів. Потім матроси беруться за
краї ковдри і починають повільно розгойдувати корабель. По команді ведучого«Буря!» хитавиця підсилюється. Капітанові нагадують про його
завдання. Як тільки він гучним голосом прокричить команди, «корабель» спокійноопускається на підлогу, капітанові усі тиснуть руку і хвалять його.
 
«Гармонійнийтанець»
У грі беруть участь двоє. Один закриває очі(краще надягти пов'язку). Стають один навпроти одного, легко торкаютьсядолонями. Звучить плавна музика. Ведучий робить плавні рухи руками, тілом,присідає, злегка відходить убік, уперед, назад. Слід повторювати рухи ведучих.
Попередження:не допускати зміни ролей,тобто учасник не повинен вести ведучого.
Можна  дозволити   дитині   виконувати   вправу спочатку з відкритими очима.
 
«Намалюйсвій страх, подолай його»
  До вправи бажано поговорити здитиною: «Чого ти боїшся, коли тобі буває страшно, чи було таке, коли ти сильнозлякався». Потім дитині пропонують намалювати те, чого вона боїться. Необхіднийвеликий аркуш паперу, олівці або фарби. Після малювання ще раз поговоріть, чогож конкретно дитина боїться. Потім візьміть ножиці і попросіть дитину розрізати«страх» на дрібні шматочки, а дрібні — ще на дрібніші, допоможіть дитині вцьому. Коли страх розсипається на малюсінькі шматочки, покажіть дитині, щотепер його зібрати неможливо. Загорніть ці дрібні шматочки у великий папір,підійдіть до смітника і викиньте туди, потім з дитиною сходіть і викинете всесміття — воно вам не потрібно, його відвезуть, спалять, а разом зі сміттямспалять і «страх», і більше його ніколи не буде.
Зауваження:повторіть вправу через 1-2тижні! Подивіться, що змінилося в зображенні страху (колір, сюжет, композиція),і робіть це до того моменту, поки не побачите здивований вираз обличчя дитини увідповідь на прохання: «Намалюй свій страх».
 
«Художники-натуралісти»
Длявиконання цього завдання батьки теж повинні попрацювати над своїми страхами йупередженнями.
Візьмітьвеликий аркуш білого паперу або шматок старої шпалери і покладіть на клейонкуабо газети. Перед гравцями поставте блюдцями з рідкими фарбами. Дозвольте собіі дитині малювати не пензликами, а пальцями, кулачками, долоньками, ліктями,ногами, щічками, носиком. Сюжет малюнкаможна вибрати кожному: «Падає листя», «Сліди невидимих звірів»,«Фантастична планета», «Різнобарвна мозаїка» тощо.
Зауваження:після вправи бажано добрепомитися, згадуючи те відчуття свободи і радості, яке всі відчули.
Добрепроводити цю вправу на природі перед купанням і всім разом відмивати одинодного.
 

 «Дизайнери»
Длягри необхідні тюбики губної помади. Грати можна всією родиною із друзямидитини. Кожний одержує по тюбику і йому дозволяється підійти до будь-якогоучасника і «красити»  його обличчя, руки,  ноги. У результаті гри ви побачитезовсім інших гравців.
Стежте, щоб «прикрашали» всіх, не забу­вайте дозволяти«прикрашати» себе. Порада: післягри добре відмийтеся.
 
«Маски»
Мінімальна кількість учасників — 2, але чим більше, тимцікавіша й корисніша гра. Необхідна фарба і папір, липка стрічка. На папері малюють страшнімаски, потім кожен учасник примірює собі кожну, залишається в ній якийсь час, можнапотанцювати «дикі танці», побігати, поганятися один за одним. Потім відбувається ритуалзняття масок, усі беруться за руки, усміхаються один одному, можна плавно потанцювати.
Порада: щоб закріпити маски на обличчі, краще використовуватилипку стрічку або пластир.
 
«Розкажи про свій страх» .
Мінімальна кількість учасників — 2, чим більше, тим продуктивнішавправа. У тісному довірчому колі дорослий розповідає про дитя­чі страхи: «А от коли я бувтаким, як ти, то...» Потім ставить запитання: «А у вас було таке? », «Хто чого боїться?» Діти забажанням розпо­відають про ситуації, коли їм було страшно.
Ведучий щоразу просить піднести руку тих, в кого було щось схоже.
Застереження: стежите, щоб сюжети роз­повідей були несхожими,обговоріть усі мож­ливі дитячі страхи: темряви, самітності, смер­ті, чужих людей, тварин, злихказкових геро­їв тощо.

Додаток №3
 
ІГРИ І ВПРАВИ НАЗНИЖЕННЯ АГРЕСІЇ ТА ОСЛАБЛЕННЯ НЕГАТИВНИХ ЕМОЦІЙ
«Іди, злість, іди!»
Гравці лягають на килим по колу. Між ними подушки. Закривши очі,вони починають бити ногами по підлозі, а руками по подушках з голо­сним лементом: «Іди, злість,іди!» Вправа про­довжується 3 хвилини, потім учасники по команді дорослого лягають у позу«зірки», широко розсунувши ноги і руки, і спокійно лежать, слухаючи музику 3хвилини.
Застереження: стежите, щоб, вдаряючи руками по подушці, діти не билипо руках сусіда.
МЕТОДИСАМОРЕГУЛЯЦІЇ ТА ЗНЯТТЯ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО НАПРУЖЕННЯ В ДІТЕЙ
 
«Прокидайся, третє око!» (для дітей з 5 років)
«Людина бачить не тільки очима. Мудрість і розум, витримка іспокій можуть прокину­тися у твоєму третьому оці. Витягни вказів­ний палець, напруж його і покладина чоло між бровами над носом.Тут твоє третє око, око мудрості. Промасажуйцю точку, примовляючи: «Прокидайся,третє око, прокидайся, третє око...»(6-10 разів).
   
 «Скинь утому»
«Підведися, розстав широко ноги, зігни їх у колінах, зігни тілоі вільно опусти руки, розправ пальці, схили голову до грудей, від­крий рот. Злегка покачайсяв боки, вперед, назад. А зараз різко трусни головою, руками, ногами, тілом. Ти струсиввсю втому, повто­ри ще».
     «Заряд бадьорості» «Сядь вільно. Витягнивперед руки і при­готуй двапальчики: великий і вказівний. Візьмисяними за кінчики вух  один зверху, іншийзнизу вушка. Промасажуй вушка: «Вушка,вушка чують все!» (10 разів в одну сторонуі 10 — в іншу). А тепер опусти руки. Приготуй вказівний палець, витягни руку і поставйого між бровами над носом. Промасажуй цюточку зі словами: «Прокидайся, третєоко!» Склади пальці рук у жменьку, зна­йдивнизу шиї ямку, поклади туди руку з словами:«Я дихаю, дихаю, дихаю!» — промасажуй ямку10 разів в одну сторону і 10 разів в іншу. Молодець! Ти бачиш, чуєш,відчуваєш!»
Застереження:дорослий стежить за силоюнатиску на важливі точки життєдіяль­ності і правильністю знаходження точок.
«Дихайі думай красиво»
«Колити хвилюєшся, спробуй красиво і спокійно дихати. Заплющ очі, глибоко вдих­ни і подумки скажи:
— скажи: «Я — птах», — видихни, вдихни;
— скажи: «Я — камінь» — видихни, вдихни;
— скажи: «Я — квітка» — видихни, вдихни;
— скажи: «Я спокійний» — видихни. Ти справді заспокоїшся».
 
«Врятуй пташеня»
Уяви,що в тебе в руках маленьке безпо­мічнепташеня. Витягни руки долонями вверх. Атепер зігрій його, повільно, по одному паль­чику склади долоні, сховай вних пташеня, подихай на нього, зігріваючи своїм рівним, спокійним подихом, приклади долоні до своїх грудей, віддайпташеняті доброту свого серця і подиху. Атепер розкрій долоні і ти побачиш, що пташеня радісно злетіло,посміхнися йому і не сумуй, він ще прилетить до тебе!»
 
 «Зламана лялька»
Інодііграшки ламаються, але їм можна допомогти. Зобрази ляльку, у якої обірвалисямотузочки, що тримають голову, шию, руки, тіло, ноги. Вона вся «розбовталася»,з нею не хочуть гратися, потруси всіма розламаними частинами одночасно. А зараззбирай моту­зочки — повільно, обережно з'єднай голову і шию, випрями їх, тепер розправ плечі й закріпи руки, подихайрівно і глибоко — і на місці буде тулуб, випрями ноги. Усе — ти сам пола­годивляльку тепер вона знову красива, з нею всі хочуть гратися!»

Додаток №4
 
ВПРАВИ НА РОЗВИТОКУМІННЯ ВІДЧУВАТИ НАСТРІЙ І
СПІВЧУВАТИ ІНШИМ
«Фотографія»
Розгляньтез дитиною свій сімейний аль­бом. Показуючи фотографії її самої і близь­ких,розпитуйте, який настрій був у них при цьому, що вони відчували: подив,переляк, радість, смуток тощо. Там, дедитині складно, допоможіть їй, розкажіть про ситуації, коли булозроблено фотографію. Вправа дає змогу дитині розвивати розуміння почуттів і емо­цій,зміцнює сімейні зв'язки.
 
«Як ти сьогодні почуваєшся?»(для дітей з 5 років)
Дитиніпропонуються картки з зображен­ням різнихвідтінків настроїв. Вона має вибра­ти ту, яка найбільше схожа на їїнастрій, на настрій мами, батька, друга, кішки тощо.
 
«Класифікація почуттів» (для дітей з 5 років)
Дитинарозглядає ті самі картки й розкла­дає їх за ознаками:
— якіподобаються;
— якіне подобаються.
Потімнеобхідно назвати емоції, зобра­жені на картках, поговорити, чому вона так їхрозклала.
 
Вправа «Ромашка»
Інструкція:5-6 стільців у центрі. 5-6стільців у зовнішньому колі — «пелюстки». Учасники розсаджуються по стільцях.
Завдання:
— подивитися один одному в очі;
 - учасники говорять один одному про те, що вони бачать в інших (одяг, зачіску, усміш­кутощо);
— учасники попарно намагаються здо­гадатися ірозповісти один одному, якими вони були у дитинстві, відповісти, наскільки цетак;
— учасники попарно кажуть, що міжними спільного;
— визначити, чим ми відрізняємося один від одного:інтересами, характером, поведін­кою тощо.
 
НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИСПІЛКУВАННЯ
Подарунок:жестами, мімікою показати,який подарунок «дарують». Усі вгадують, який.
Повідомлення: повідомити жестами, пові­домлення слід вгадати.
 
Вправа«Передача почуттів»
Усістають у шеренгу, перший поверта­ється додругого і передає йому мімікою почут­тя(радість, гнів, сум, подив тощо), другий має передати наступному це самепочуття. В останнього запитують, яке почуттявін отри­мав, і порівнюють з тим, яке почуття було передано спочатку і як кожний розумів отри­маненим почуття. (Невербальне спілкування)
 
Вправа«Інтерв'ю»
Двігрупи: 1 — журналісти, що беруть інтерв'ю, 2 — кожен вибирає, ким вінбуде, чию роль візьме (спортсмен, боксертощо). Він має відповідати на запитання журналістів.
Обговорення:чи легко, спілкуватися відімені іншого ?
 
Вправа «Спілкування без слів»
Інструкція:вправа виконується мовчки.Учасники стають у два кола обличчям один до одного. Зовнішнє і внутрішнє колоруха­ються в протилежні боки. Ті, що опинилися навпроти один одного, утворюютьпару. Ведучий просить їх:
— Заплющте очі і привітайтеся за допо­могою рук.
— Відкрити очі і рухатися далі. Знову по команді утворюютьсяпари, що одержують завдання.
— Покладіть руки на плечі один одному, подивіться протягом хвилини в очі партнеро­ві,посміхніться, відпустіть руки і починайте рухатися далі.
— «Стоп»: помиріться руками.
— Висловте підтримку за допомогоюрук.
— Попрощайтеся,
Післявправи учасники обмінюються почуттями.
 
Вправа «Мої сильні сторони»
Інструкція: усі сідають у коло. Кожен член групи повинен розповістипро свої сильні сто­рони, про те,що він любить, цінує в собі, про те, що даєйому почуття внутрішньої впевне­ностіі довіри до себе. Важливо, щоб він не при­меншував своїх переваг, некритикував себе, не говорив про свої помилки і недоліки (ця вправа спрямована на уміння позитивно мис­лити про себе і чітко викладати свої думки).
 
«Спілкуваннябез слів»
Дітямпропонується сказати щось жестами, уявивши, що вони відділені склом, через якене проникають звуки. Тему можна запропонувати, наприклад: «Ти забув надягтишапку, а на вулиці дуже холодно», «Принеси мені склянку води, я хочу пити».Після гри з'ясувати, наскільки точно діти зрозуміли один одного.
Граспрямована на розвиток уміння пере­давати думки і почуття за допомогою міміки івиразних рухів.
 
«Способипідвищення настрою»
— усміхнутися собі в дзеркало;
— спробувати розсміятися;
— зробити добру справу іншому;
— згадати про щось хороше;
— намалювати собі картинку тощо.
 
 «Психологічнийавтопортрет»
Дітипо черзі намагаються назвати якнай­більше відповідей на запитання: «Хто я? »Для опису себе використовуються характеристики, риси, інтереси і почуття, кожнеречення починається із займенника «Я». Наприклад, «Я -  дівчинка», «Я — людина,що займається спортом», «Я — хороша людина». Ця гра дає дітям можливістьподивитися на себе з боку.

Додаток №5
 
ЦИКЛ БЕСІД,СПРЯМОВАНИХ НА ЕФЕКТИВНЕ СПІЛКУВАННЯ
ДІТЕЙ
Наприклад,«Кого ми називаємо добрим (чесним, ввічливим тощо)».
Разомз дітьми виробляють правила того, як розвинути в собі ці якості.
   Доброта
Правиладоброти:
— допомагати слабким, маленьким, хворим, старим,знедоленим;
— пробачати помилки інших;
— не заздрити;
— жаліти інших.
 
 Чесність. «Як дотриматися свого слова?»
Правилачесності:
-  сказав -  зроби;
— не впевнений -  не обіцяй;
— помилився — зізнайся;
— забув -  попроси пробачення;
— говори те, що думаєш;
— не можеш сказати правду — поясни чому;
— не видавай чужу таємницю.
 
Ввічливість
Правилаввічливості:
— це уміння поводитися так, щоб іншим було приємно зтобою;
— будь завжди привітний: вітайся при зустрічі, дякуйза допомогу, ідучи -  попро­щайся;
— незмушуй про себе хвилюватися;
— невередуй, не гарячкуй. Твій каприз може зіпсувати настрій іншим.
Додаток №6
ТРЕНІНГИ НАСПІЛКУВАННЯ
 
 ВПРАВА «Потиснемо руки»
Ведучийпропонує всім встати і привітатися, потискаючи руку і називаючи своє ім'я(тренінгове ім'я). Головне — привітатися з кожним. Пі­сля того, як вправазроблена ь всі стали в коло, ведучий запитує: «Подивіться один на одногоуважно.  Ви з усіма привіталися?». Якщо ви­явиться, що-якась пара непривіталася, їм пропонують потиснути один одному руку. Після того, як всі сілив коло, ведучий запитує в групи: «Як себе почуваєте?», «Можна-розпочатироботу?». Можна запропонувати учасникам оцінити готов­ність до заняття за 10-бальною шкалою: 10 балів — повністюготовий працювати «тут і тепер»; 1 бал — зовсім-не готовий. Післятого,, як учасники оцінюють свою готовність, можна запитати у того, чияготовність найнижча: «Що треба зроби­ти, щоб ваш стан змінився і ви моглирозпочати •'.заняття?».
Вправаспрямована на створення в групі більш розкутої атмосфери, на досягнення стану,який дозволив би ефективно працювати.
 
 ВПРАВА«Мовчазне привітання»
Кожний учасник по черзі виходить у-коло і мо­вчки вітається з усіма. Члени групи повторюютьйого привітання. Наступний учасник маєпривіта­тися з групою способом, який не використовува­вся. Післявиконання вправи можна, запитати у групи: «Як себе почуваєте? »,«Чиє… вітання вам особливо запам'яталося і чому?». Мета вправи — допомогти кожному… учаснику абстрагуватися від проблем, зануритися у ситуа­цію«тут і тепер». Обговорення вітання, яке сподобалося, допомагаєвстановленню. позитивного контакту при спілкуванні.
 

 ВПРАВА «Який я є і яким хотів би бути»
Кожен з учасників має продемонструва­ти жестами,мімікою, звуками, яким він є, і потім — яким хотів би бути. Ве­дучий акцентує увагу на тому,хто демонстрував, який він є. Ведучий може запропонувати учасникам відга­дувати почуття, які зображує їх товариш.
 
ВПРАВА«Розвеселитипартнера»
Вправавиконується в парах. Один з учасни­ків згадує про щось сумне, набуваєпригнічено­го вигляду. Інший учасник має розвеселити пар­тнера, викликати внього посмішку. Забороня­ється застосовувати фізичний контакт. Коли вправавиконана, учасники міняються ролями. Після того, як вправу виконали обидваучасни­ки, їм пропонується обговорити, якими засоба­ми це було досягнуто, чибули складності у ви­конанні вправи.
Вправасприяє усвідомленню, що успішність у зміні емоційного стану партнера залежитьвід врахування індивідуальних особливостей люди­ни, гнучкості у виборі засобіввпливу.
 
ВПРАВА«Розвеселити сумного»
Групіпропонується розвеселити учасника, якому сумно (ведучий має отримати згодуцього учасника на участь у вправі). Досягти цього тре­ба, використовуючи тількисловесні засоби: мож­на говорити щось приємне, розповідати історії то­що. Післявиконання вправи в учасника запиту­ють, що саме його розвеселило, а що залишилобайдужим.
Вправаполіпшує клімат у колективі, дозволяє усвідомити широкі можливості впливу наемоцій­ний стан інших людей.
 
Грана володіння своїм тілом
«Долоняв долоню». Діти притискаютьдолоньки й у такий спосіб рухаються по кімнаті, у якій можна встановити різніперешкоди, які пара має подолати. Це можуть бути стілець або стіл. У грі можутьбрати участь пари: дорослий — дитина.
«Неіснуючатварина» — дитина вигадуєтварину, якої насправді-не існує. Потім вона має зобразити тварину, пройти, якця тварина. Зображення відбувається під музику. Інші діти вгадують, яка цетварина: весела чи сумна, добра чи зла тощо.
 
Грана довіру
«Сліпийі поводир». Вправа в парах.Один з учасників — «сліпий», інший — його «поводир», кожен має провести«сліпого» через різні перешкоди, що створені заздалегідь (меблі, столи,стільці, також перешкодою можуть бути інші люди). У «сліпого» зав'язані очі.Мета: «поводир» має провести його так, щоб той не спіткнувся, не впав, незабився. Гра сприяє розвитку довіри. Після гри обговорити її, що почували,будучи «сліпим» і «поводирем», чи було затишно в цих ролях.

Додаток№ 7
 
Якдопомогти сором’язливі дитині
Допомога дитині вподоланні сором'язли­вості — нелегке завдання для шкільного психолога, але йогоможна розв'язати. Зупинимося на роботіпсихолога з подолан­нясором'язливості в молодших школярів.
Найефективніший засібвпливу на сором'язливих, неконтактних дітей- групові форми роботи, метою яких є:
— формування стійких поведінкових меха­нізмів, що забезпечують дитині на доступному їй рівні стабільність усаморегуляції внутрішніх афективних процесів та емоційну адекватність у контактах з навколишнім світом;
— тренування взаємодії дитини з дорослими й дітьми.
Напершому етапі найголовнішим завданням психолога є встановлення емоційногоконтакту із сором'язливоюдитиною. Насамперед необхідно з'ясувати, у яких випадках дитина не хоче спілкуватися, а в яких не може.      Для цьогопотрібно завоювати її довіру, змусити забутипро негативний досвід, відновити ізміцнити потребу в спілкуванні.
Спілкуваннямає відбуватися у спокійній атмосфері. Тому важливо, щоб дизайн кабінету, в якому проводять заняття,сприяв соціальним контактамдітей.
  Універсальний засіб навчити спілкуватися — гра, оскільки вона може змінитиставлення людини до себе таінших, її психічне самопочуття, соціальнийстатус, способи вза­ємодії в колективі.
 
Ігридля сенсорної стимуляції «Чарівні перевтілення»
Дітистоять у колі.
Психолог.Чарівникперетворив вас на вітер. Спробуйтезобразити:
а)       злийзимовий вітер:
б)       осіннійхолодний вітер;
в)       теплий,ласкавий літній вітерець.
Психологбере участь у грі й коментує дії дітей.
Зобразивідгадку
Психолог. Зараз ми з вами спробуємо від­гадати загадки. Не можнавимовляти відгад ку вголос. Треба мовчки, за допомогою жестів і міміки, зобразити предмет, проякий ітиметься в загадці.
  Ніг немає, а ходить, рота немає, а скаже — колиспати, коли вставати, коли роботупочинати. (Годинник.)
  Біжать по доріжці Дошки та ніжки. (Лижі.)
  Спочатку завдання виконують тільки охочі. Потімвибирають один з варіантів відповіді. Усі діти, стоячи в колі, зображують предмет, озвучуючи свої дії.
Тварини, які співають
Психолог. Уявіть, що тварини вміють співати. Як, на вашу думку,звучатиме пісня «Усмішка» (муз. В. Шаїнського, сл. М. Пляц-ковського) у виконанні корови; «Пісняпро коника-стрибунця» (муз. В. Шаїнського, сл. Н. Носова) у виконанні собаки?
Дорослий може дати зразок: показати, як би кішка співала«Пісню крокодила Гени» (муз. В. Шаїнського, сл. А. Тимофєєвського).
 
Дощик
Перед кожною дитиною — ванночка й лійка з водою.
Психолог. Ви — дощові хмаринки, що пливуть по небу.
      Діти ходять по колу, зображуючи хмаринки.
Психолог допомагає дітям озвучити їхні дії:
«Я — хмаринка, хмаринка, хмаринка. Я — хмаринка, схожа на слона(зайчика тощо)»
Після сигналу усі зупиняються й беруть лійки.
Психолог. А тепер пішов маленький веселий дощик. Кап-кап-кап.

Вгадай, хто це (що це)
Дитині зав'язують очі, і вона навпомацки має визначити, хто перед неюстоїть (який предмет перед неюлежить).
 
Подолання страху
Сором'язливі діти бояться рухатися, тан­цювати під музику, томувправи, що сприяють подоланню   цього    страху,    ускладнюють поступово.
1.Діти виконують ритмічнідії (напри­клад, зображують осіннє листя, яке опадає з дерев). У цей часпсихолог наспівує якусь мелодію.
2.Діти, роблячи ритмічнірухи, наспіву­ють мелодію разом із психологом.
3. Інсценування пісні.
Спочаткудіти слухають пісню. Потім пропонують свої варіанти: розподіляють ролі,обирають характерні жести, рухи для діючих осіб.
Підчас вистави діти хором виконують пісню.
Потрібнопочинати з досить простих для інсценування пісень.
4.       «Доберимелодію».
Дітямпропонують прослухати фрагмен­ти з трьох музичних добутків. Потім ставлятьзапитання: «Як ви вважаєте, яка з цих мело­дій найкраще змальовує танець вітру(дощу, сніжинок, ведмедя, метелика)?»
5. Танці з предметами (стрічками, прапорцями,м'ячами). Дітям показують  кілька простих танцювальних рухів і просятьповторити їх під музику.
6.Створення танцю.
Прослухавши мелодію, діти придумують танцювальні рухи, визначають їхню послі­довність.Потім усі разом розучують танець.
Такі ігри допомагають подолати й мотор­ну скутість сором'язливої дитини.

За допомогою читання
Усором'язливих дітей нерідко погано сформовані навички мовного спілкування. Такадитина ухиляється від того, щоб пер­шою почати розмову, якусь справу, вислови­ти нову ідею, поставити запитання або добро­вільнозапропонувати свої послуги. Спілкуючись з однолітками, вона говорить менше, ніжінші, рідко перебиває співроз­мовника.
Томуважливо навчити сором'язливих дітей діалогічних форм взаємодії.
Чудовим матеріалом для розвитку мовно­го особистісного спілкування дитини і дорос­логоє книги. Спільне читання та обговорен­ня прочитаного сприяє концентрації увагидітей на словах дорослого, опора на картин­ки полегшує мовне спілкуваннямолодших підлітків з дорослим. При цьому потрібно не тільки читати текст, а йорганізовувати бесі­ду: запитувати дітей, що їм запам'яталося, хто з персонажівсподобався, хто викликав ворожість і чому.
Якщоякійсь дитині складно висловити своє становлення, дорослий може висловитиспочатку свою думку. Головне при цьому — не вимагати від дитини того, чого вонане може, до чого ще не готова, не примушувати її висловлюватися й аргументуватисвою думку, якщо вона цього ще не вміє.
Слідпоступово переводити бесіду від конкретної книжки до загальної теми, щостосується життя дітей і їхнього оточення.
Наприклад,можна запитати, кого з дру­зів дитині нагадують персонажі книги, як вона самавчинила б у цій ситуації тощо. Потрібноговорити з дітьми на різні теми: про взаємини з друзями, про те, що їмподобаєть­ся і що не подобається.
 
Ігрова імпровізація
Колив дітей з'являється активність у діа­лозі, їм пропонують взяти участь в імпрові­зації:члени групи разом складають казку або малюють картину. Після цього можнаперейти до розігрування відомих казок.
Коженчлен групи отримує роль.
Казкуможна розіграти за допомогою паперових фігур або ляльок. Діти також можутьвиконувати ролі самі.
Підчас розподілу ролей треба врахову­вати, чи ця роль позитивно вплине на дитину.Сором'язливим дітям пропонують зобра­жувати таких казкових персонажів, для якихдосягнення мети пов'язано з героїчною пове­дінкою.
Отже, у поле зору дитини частіше потрап­ляють соціальні ситуації, у яких треба діятиза певними правилами. Вона починає цікавитися, чому якийсь герой учинивнеправильно, як можна виправити становище, «щоб нікому не було погано»! Цедопомагає опанувати різні зразки поведінки.
Длярозвитку мовної регуляції своїх дій дитині корисно виконувати вправи, у якихвона керує діями однолітка або дорослого. Це можуть бути ігри, де дитинавиступає в ролі вихователя або вчителя.
 
Дляпідвищення самооцінки
Підвищитисамооцінку й  сформувати впевненість у собі сором’язливій дитині допо­можутьспеціальні завдання.
Психолог.Згадай, якими ласкавимиіменами тебе називали інші люди.
Розкажипро себе все найкраще (тут потрібно орієнтувати дитину тільки на позитивнийопис, уникаючи «але...» і «якщо...»).
Назвисвого товариша ласкавим ім'ям.
Перелічи,що ти любиш найбільше.
Людиоцінюють нас за нашими вчинками; спробуй згадати свій учинок, який тобінайбільше подобається.
Людичасто кажуть про нас хороше і погане, спробуй згадати про себе теплийвідгук. Чому це тобі запам'яталося?
Похвалисвого товариша.

Контактиз іншими
Длятого щоб навчити дитину вступати у взаємодію з іншими дітьми, можна використатитакий методичний прийом.
Середдітей вибирають асистента, який легко й вільно іде на контакт, можедодержуватися інструкцій дорослого й концентруватися на завданні мінімум десятьхвилин. Його мета — залучити сором'язливу дитину до гри або до роботи. Алеасистент заздалегідь має бути готовий отримати відмову, особливо на початкуконтакту. Тому психолог попередньо програє з асистентом ситуації, у якихвідіграє роль неконтактної дитини. Асистент має зрозуміти, що це означає — отримати відмову.
Дотого ж помічник психолога має знати про ігри й заняття, які подобаютьсясором'язливій дитині.
Заохочуєтьсябудь-яка спроба асистента налагодити контакт із партнером.
Прищеплюючисором'язливій дитині інтерес до спільних дій, заохочуючи її активність,необхідно пам'ятати, що в цілеспрямованій діяльності вона зазвичай легкостомлюється. Тому потрібно давати їй відпочинок до того, як спільна роботастане неприємною, слід переорієнтувати на іншу діяльність (малювання,конструювання, прослуховування музичних творів тощо). Навіть похвалу потрібнодозувати.
Частодорослі самі формують у дітей сором'язливість. Іноді вони незаслужено навішуютьна дитину ярлик сором'язливої; іноді залишаються нечутливими досором'язливості; іноді навіть створюють умови для її появи. Тому психологуналежить провідна роль у навчанні педагогів і батьків особливих прийоміввиховання сором'язливої дитини.